Чарівне дзеркальце, або Незнайомка з Країни Сонячних Зайчиків

Розділ п'ятнадцятий, в якому наші герої знову повертаються у Зландію. Початок операції «Чарівне дзеркальце»

І от уже стоять Вася і Незнайомка за ворітьми у лісі.

– Пробачте,- опустив голову Вася.- Не вберіг я дзеркальце. Змушений був оддати.

– Не біда! Головне, що ти проніс його у Зландію. Молодець! Ти поводився, як справжній герой,- похвалила його Незнайомка.

– Та! – махнув рукою Глечик.- Який там герой!.. Ви подивіться, що робиться!.. На кого перетворилися мої однокласники, мій найкращий друг Валера. Це ж просто жах!

– Так! Я згодна з тобою. Це жахливо. Колись сонячні зайчики перемогли всю вражу силу, тільки для казок лишили по одній особі. А пан Морок із чарівного лабіринту втік і вирішив відновити всю оцю нечисть. Бачиш, заснував Зландію, розплідник усякого зла, тепер вербує нестійких дітей, зривщиків дисципліни та хуліганів і поповнює ними вражу силу.

– Жах!.. Що ж робити? Як же я додому піду? Що я Валериним батькам скажу, дідові Павлу Харитоновичу? Що? «Ваш син і онук перетворився на Кощія Безсмертного за власним бажанням!» Вони ж усі збожеволіють! Невже не можна вже нічого зробити? Якось вплинути на них?

– Можна. Для цього й треба було пронести у Зландію чарівне дзеркальце. Воно не тільки тому чарівне, що пускає чарівного сонячного зайчика: кожен, хто гляне у нього, ніби зазирне собі у душу. У нього відразу прокинеться совість. І зникнуть чари пана Морока, пропаде дія соку рослини-дорослини. І він перестане бути вражою силою, знову повернеться у дитинство. Пан Морок знає про це і тому вперто полював за дзеркальцем. Тому він суворо заборонив зазирати у дзеркальце, вигадавши, буцімто це смертельно небезпечно. Та для самого пана Морока це справді небезпечно, бо сонячні зайчики – смертельні вороги пана Морока, зробленого з темряви.

– То що ж робити? Як примусити моїх однокласників і мого друга Валеру глянути у дзеркальце?

– От над цим давай подумаємо… Перш за їсє треба повернутися у Зландію.

– Вони ж не пустять, вони ж розгніваються… цюк-цюк-цюк!.. Ху!.. Буль-буль-буль!..

– По-моєму, якщо не помиляюсь, тобі пропонували перетворитися на дракона Васю?

– А… звідки ви знаєте?

– Ну… все-таки я таємнича Незнайомка. Му-ять у мене бути свої секрети…- Незнайомка агадково усміхнулася.

– Ну… пропонував… Валера…

– То, може, варто погодитися…

– Що?! Стати драконом?! Три голови і в усіх огонь з рота?! Ні! Не хочу!

– Ну як не хочеш, то й не станеш. Перетво-ення можливе тільки за власним бажанням. к.ле вдати, наче ти погодився, можеш. І тим ча-зм примусити їх зазирнути у дзеркальце. Ска-ати, що, мовляв, той, хто у дзеркальце зазир-е – стане наймогутнішим, найдужчим, найне-ереможнішим. Тому, мовляв, пан Морок і не оче, щоб хтось зазирав. Владу втратити боїться.

– О! Це – ідея! Ви це зараз придумали? Незнайомка знов усміхнулася загадково.

– А хіба це має значення? То що – будемо?вертатися у Зландію? – І ви теж?

– А що ж – я тебе самого кину? Я весь час зсь поблизу буду. Щоб на допомогу, як треба, рийти.

Вася одразу повеселішав. Що не кажіть, а зли хтось тебе підстраховує, завжди легше.

– От тільки як у Зландію пробратися? – задумливо мовила Незнайомка.- Ворота замкнені, паркан онде який високий…

– Ну, про це не турбуйтесь. Я ж туди пробрався! Думаєте, крізь ворота? Вони весь час замкнені. Через дірку в паркані. Тільки…- Вася почухав потилицю.- Чи пролізете ви?.. Ви ж усе-таки доросла.

– Ну, коли ти проліз, то й я пролізу,- впев нено сказала Незнайомка.

– Тоді – гайда!.. Тільки, мабуть, поповзом доведеться. Щоб не побачили ненароком.

– Поповзом – то й поповзом! – погодилася Незнайомка.

– А ваше довге плаття не порветься? Не заважатиме?

– Не хвилюйся!

Вася ліг у траву і поповз перший – дорогу вказувати. Незнайомка за ним. «Добре повзе,- подумав Вася, озирнувшися.- Як справжній хлопець! І не скажеш, що доросла тьотя та ще у довгому бальному платті».

Вони підповзли до того місця, де Вася пролазив. Вася одхилив дошку, проліз. Зачаївся у траві, чекає.

Дивиться – голова Незнайомки крізь дірк› просунулася, потім плечі. Раз! – і пролізла. І вже у траві біля Васі.

– Ну, ви молодець! – захоплено прошепотів Глечик.- Я й не думав, що пролізете. Все-таки доросла.

– А всі дорослі – колишні діти! – прошепотіла Незнайомка.- їм навіть гратися іноді хочеться.

З галявини лунали музика і співи.

Скрадаючись попід кущами, Глечик і Незнайомка підповзли ближче.

Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера витанцьовували, співаючи, а Бабай грав їм на акордеоні.

Змій Горинич танцював навприсядки і співав:

Я Горинич – дужий змій, Зачіпать мене не смій! Зачіпать мене не смій – Бо я вогнедишний змій! Ху-ху-ху! Ча-ча-ча! Стережись Горинича! Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю! Кого хочеш спопелю! Ху! Ху! Ху! Тру-лю-лю!

Баба Яга танцювала, накульгуючи і припадаючи на праву ногу:

А Кощій Валера танцював справжній брейк, виробляючи різні складні гімнастичні вправи. І співав:

Я Кощій Безсмертний, Смерті не боюся. І тому із ворогами Я сміливо б'юся.

Раз-два! Три-чотири! Тири-дири-нашатири! Шура -бура -щебету ра, – Краща в світі – фізкультура!

Танцюючи, Змій Горинич і Кощій Валера зіштовхнулися лобами і одразу почали битися.

– Ху! – на тебе! – кричав Горинич.

– А я – Безсмертний! – випинав груди Кощій Валера.

Б'ючися, вони зачепили й Бабу Ягу. Вона заверещала, кидаючись у бійку.

Всі троє духопелили одне одного і галасували неймовірно.

Бабай спершу сміявся, потім це йому, мабуть, набридло і він гримнув:

– Все! Досить!

Змій Горинич, Баба Яга і Кощій Валера вмить припинили битися, наче ляльки, яких смикнули за мотузочку.

– Свято закінчено! Всі – по хатах! – крикнув Бабай,і знову ж таки всі дружно, ні слова не кажучи, розбіглися по своїх хатках.

«Бідний Валера! – подумав Глечик.- Той Бабай крутить ним, як хоче».

Бабай підійшов до погребні, тричі тупнув ногою і разом з акордеоном провалився під землю.

– Ну що…- прошепотів Глечик.- Піду, мабуть, до Валери… Проситися у дракони.

– Давай! – прошепотіла Незнайомка.- В разі чого – гукай! Прийду на допомогу.

Вася підвівся і пригинцем, короткими перебіжками гайнув до хатки Кощія. Все-таки треба було пильнувати, щоб Змій чи Баба Яга не перехопили його і не спопелили або не стовкли у ступі ще до того, як він встигне щось сказати.

Двері було замкнено.

Вася постукав.

– Хто там? – перелякано спитав Кощій Валера.

– Це я! Вася! Відчини! Я надумав! Хочу бути драконом!

– Що? – Двері відчинилися, і на порозі з'явився Кощій Валера.- Ти серйозно?

– Серйозно! А що?.. Вирішив бути з тобою до кінця… Та й як я тепер додому повернуся? Що я скажу твоїм батькам, брату, бабусі, дідові Павлу Харитоновичу? Та й у школі – хлопцям, Катерині Степанівні…

– Ну, Васько! Ну, молодець! Це ж здорово! – Кощій Валера аж підскакував.- Знову ми будемо разом. А то мені з ними, по правді сказати, нудно! Ух, тепер ми їм покажемо! Таке влаштуємо – будь здоров!

Краєм ока Вася побачив, що і в хатки на курячих ніжках, і в хатки Змія Горинича двері по-прочинялися – Змій і Баба Яга підслуховували. І Глечик, не дуже притишуючи голосу, щоб вони чули, сказав:

– Тільки знаєш, Валеро, якщо вже я стану драконом, то я хочу бути не просто рядовим поганеньким дракончиком, що яєчню на полум'ї з рота смажить та вчительці математики волосся обсмалює. Я хочу стати Всемогутнім Драконом номер один, найдужчим з усіх драконів на світі, наймогутнішим, найнепереможнішим з усієї вражої сили.

– Ну це ти вже загнув! – усміхнувся Кощій Валера.- Цього тобі досягти" не вдасться. І не дозволить тобі цього ніхто.

– А я дозволу й не питатиму. І досягти цього не дуже важко.

– Цікаво! Як же цього досягти?

– А це вже, вибач, мій секрет.

– А звідки той секрет тобі відомий?

– Раз кажу, значить, відомий.

– Не бреши!

– А я брехав коли-небудь?

– Взагалі-то ні… здається…

– То чого б це я зараз брехав?

– Ну тоді скажи.

– А ти ж мені про Бабая не сказав.

– Та мені ж заборонили! Під страхом лютої кари.

– А мене, може, за це теж по голівці не погладять.

– Ну скажи, ну!

– Чарівне дзеркальце…

– Що?

– Той, хто подивиться у чарівне дзеркальце, стане могутнім і непереможним.

– Та ти що! Навпаки! Той загине!

– Дурниці! То пан Морок навмисне каже, щоб ніхто з вас не зазирнув. Боїться, щоб його влада не похитнулася. Щоб ніхто не став могутнішим за нього. Тому він і полював за дзеркальцем, тому й помістив його у печері «Тридцять три лиха».

– Хто тобі це сказав?

– Незнайомка. Ще там, у лісі, коли дзеркальце мені давала.

– А вона його сама тобі дала?

– Аякже! Де б я його взяв? Бо я їй сподобався. «Вони все одно,- каже,- в мене дзеркальце одберуть. Так я тобі його секрет одкрию. А ти мене потім за це із Зландії вирятуєш…» І, як бачиш, вона на мене покладалася недаремно. Я її таки вирятував. Вона, мабуть, давно вже дома, у своїй Країні Сонячних Зайчиків.

– Ти диви!..- Кощій Валера був вражений.- Невже ти такий розумний! От Глечик!

– А ти думав!..- скромно опустив очі Вася. Та, опускаючи очі, він устиг помітити, як тої ж миті із своїх хаток прожогом вискочили Змій Горинич та Баба Яга. І зникли в кущах.

Кощій Валера цього не спостеріг.