Чарівник країни Оз. Ілюстроване видання

Смерч

У крихітному будиночку, загубленому десь поміж безкрайніх прерій Канзасу, разом зі своїм дядьком Генрі і тітонькою Ем, жила дівчинка, на ймення Дороті. У їхній домівці була лише одна кімната, а погребом слугувала яма, викопана в землі – вона слугувала сховком від раптових піщаних бурь, які досить часто траплялися в Канзасі.

Їх сірий будиночок ледь вирізнявся серед цих сірих рівнин. Здавалося, сірим пилом було припорошено все навколо, навіть тітонька Ем з дядечком Генрі. Цей всюдисущий пил не міг нічого вдіяти лише з Дороті й Тото, маленьким чорним песиком з довгою шовковистою шерсткою. Дороті і її улюбленець так весело гралися та завзято гасали навколо, що піщаний пил просто не встигав осісти на них.

Однак цього дня їм було не до ігор. Дядечко Генрі стурбовано поглядав на небо: воно темніло на очах. Він відправився у хлів, щоб перевірити, як там коні та корови. Дороті теж поглядала на небо, та й тітонька Ем перестала мити посуд і підійшла до дверей. З першого ж погляду вона зрозуміла: наближається буревій.

– Дороті, хутчіш! – закричала вона. – Ховайся швидше в льох!

Тото, злякавшись, забився під ліжко, і Дороті, хоч як старалася, все не могла його витягнути. Переполохана тітонька Ем відкрила люк з льоху і спустилася вниз. Зрештою Дороті впіймала Тото і вже зібралась приєднатись до тітки. Та не встигла вона підійти до дверей, домівку так сильно хитнуло поривом вітру, що дівчинка впала на підлогу.

І тут трапилось щось дивне. Будинок закружляв неначе дзига, а згодом став повільно підніматися вгору. Смерч підхопив його і поніс все далі і далі від місця, де той завжди стояв.

Запанувала темрява, моторошно завивав вітер, але Дороті зовсім не було страшно: неначе нічого і не трапилось, а будиночок плавно витав у повітрі.

Тото, гучно гавкаючи, гасав по кімнаті, поки Дороті спокійно сиділа на підлозі, очікуючи, що ж буде далі. Врешті-решт вона втратила лік часу, тому забралася в своє ліжко і заснула.