Червоний диявол

1

Переклад українською мовою здійснювався за текстом, поміщеним у томі сьомому 8-томного зібрання творів М.Старицького («Дніпро», Київ-1965). Оригінальна назва «Червоный дьявол».

Примітки до тексту поділяються на три категорії:

Кінцеві примітки, помічені римськими числами — примітки видання 1965 року.

Примітки внизу сторінки — або примітки першодруку, або примітки перекладача (ці останні виділені курсивом і помічені як Прим. пер.).

Для пояснення історичних джерел твору додані стаття В.Антновича «Київські війти Ходики» та післямова перекладача.

2

Цехмейстер — начальник цеха (Прим. першодруку).

3

Род однобортного кафтана. (Прим. першодруку).

4

Штука misterium — пробная работа, которую должен был приготовить цеховик для получения звання мастера. (Прим. першодруку).

5

Вступное — членский взнос при вступлении в звание ма¬стера. (Прим. першодруку).

6

Со1lаtіо — ужин, который должен был дать вновь вступивший в цех для цехових братчиков, причем стоимость ужина была строго определена цехом. (Прим. першодруку).

7

Привилегии. (Прим. першодруку).

8

Капщизна — налог с водки. (Прим. першодруку).

9

Варовое — налог с меду. (Прим. першодруку).

10

Солодовое — налог с пива. (Прим. першодруку).

11

Войт — городской голова. (Прим. першодруку).

12

Майтборское — магдебургское городское право. (Прим. першодруку).

13

Городские башенные ворота. Мийский — городской, от мисто, город. (Прим. першодруку).

14

Це суперечить попередньому реченню про те, що на чоботах Мартина Славути шпор не було.(Прим. пер.)

15

Славний, славутній — постійний епітет київського війта і поважніших городян у документах XVI-XVII століть.(Прим. пер.)

16

Справжнє прізвище Ходики — Кобизевич.(Прим. пер.)

17

Пошлина за товар от воза и за переезд брам. (Прим. першодруку).

18

Белыми головами називались вообще женщинн — от носимых белых намиток. (Прим. першодруку).

19

Дзіндзівер — імбир. (Прим. пер.)

20

Вважається, що розмірковування війта є перефразуванням відомої із XVI ст. пародійної «Промови смоленського каштеляна Івана Мелешка». Справді, порівняймо:

«Торты гетые цынамоном, мигдалами цукроваты. А за моей памети прысмаков гетых не бывало! Добрая была гуска c грыбами, кашка з перчыком, печонка з цыбулькою или чосныком, а коли на препышныє достатки — каша рыжовая з шафраном! Вина венгерского не зажывали перед тым. Малмазию скромно піяли, медок и горЂлочку дзюбали. A грошы подостатком мЂвали, муры сильныє муровали и войну славную крЂпко и лучшей держали как тепер».

Оскільки фраза про «скромну малмазію», вочевидь, є іронічною (як і попередня про куплений у Києві на тандеті дзигарок), Старицький дещо її видозмінив, запевняючи, що достойні предки навіть і не знали мальвазії.

21

Зойшлі — покійні.(Прим. пер.)

22

Магдебургское право. (Прим. першодруку).

23

Грабительская придирка. (Прим. першодруку).

24

Здобувши шляхетство, Ходика став зватися Ходикою-Креницьким. Його син залишив собі лише прізвище Креницький.(Прим. пер.)

25

Общими. (Прим. першодруку).

26

Останній день перед постом, коли можна їсти скоромне. (Прим. пер.)

27

Лавник соответствует нашему гласному, а райца — советник — члену управи. (Прим. першодруку).

28

Мыто — налог, чоповое — налог на розничную продажу (Прим. першодруку).

29

Для 16-17 століть дуже характерними були суперечки між київськими міщаними та «замковою» владою за право шинкувати в межах міста. Зазначимо, що вигравали у цих суперечках переважно міщани, які не раз не вагалися збройною рукою втілювати в життя сприятливий для себе судовий вирок. (Прим. пер.)

30

Воздушок — покривало на чашу з т. зв. «святими дарами».

31

Богдана Кошколдівна — внучка київського війта Василя Черевчея (Прим. пер.)

32

Дуже схоже, що при написанні цієї сцени автор надихався епізодом із «Ночі перед Різдвом» М.Гоголя, у якому героїня, Оксана Чубівна, так само вдивляється у власне відображення. Варто зазначити, що М.Старицький написав сценічну обробку «Ночі перед Різдвом». (Прим.пер.)

33

Длинная верхняя женская одежда. (Прим. першодруку).

34

Род фаты. (Прим. першодруку).

35

Себто заміжню — від білої намітки, якою покривало (зав’язували) голову заміжніх жінок. Звідси відоме окреслення «білоголові», яке вживалося стосовно заміжніх жінок навіть тоді, коли звичай прикривати голову вже відійшов у минуле. (Прим. пер.)

36

Уріанські — перські. (Прим. пер.)

37

Згідно із Н.Білоус, цю достойну пані звали Полонією Василівною, натомість В.Антонович називає її Палагеєю. Вона була донькою Василя Черевчея та дружиною Андрія Кошколдовича.(Прим. пер.)

38

Землевласниця. Богдана Кошколдівна дійсно була спадкоємицею великих земельних володінь (Прим. пер.)

39

Сложенные в сруб. (Прим. першодруку).

40

Участок городской стены. (Прим. першодруку),

41

Пушки. (Прим. першодруку).

42

Бани. (Прим. першодруку).

43

Порівняймо цей опис Золотих Воріт з фрагментом із «Подорожніх записок» Мартіна Груневега.

«Золоті ворота ще стоять, але переважна частина їх поруйнована. (…) Зверху над ними влаштована каплиця — за звичаєм русинів, які прикрашають зверху свої брами гарними церковцями, віддаючи їх Богові в охорону. (Прим. пер.)

44

От що з цього приводу писав сучасник, С.Герберштейн: «У Києві є гора, через котру купці мусять переїздити трохи тяжкою дорогою; коли по в’їзді на неї випадково заломиться яка-небудь частина воза, то речі (майно), що везлося цим возом, забирають до державного скарбу».(Прим. пер.)

45

Одруження Федора Ходики та Богдани Кошколдівни — історичний факт (Прим. пер.).

46

Поведінка Мартина в описаному епізоді, безумовно, лицарська, але зовсім не виняткова для його часу. Згідно із загальноприйнятими звичаями, придане (посаг) розглядалося як власність дружини (чоловік міг ним управляти, але не мав права продати чи передати третій особі), натомість у нагороду «за добре і цнотливе ховання» новопошлюблений чоловік «оправляв віно совито», себто закріплював за дружиною майно, вартість якого рівнялася посагу. Ще це звалося «віно з привінком» і переходило у власність дружини на випадок її вдівства.

47

Правда, залишається спірним питання часу. Шлюб Федора Ходики і Богдани Кошколдівни відбувся десь у 80-х роках XVI століття, а, виходячи з того, що Федір Миткович 1582 року вже був повнолітнім, — то, мабуть, теж одружився з Федорою Баличанкою у вісімдесятих. Себто, Яцько Балика ще не був війтом.

Але таке зближення різночасових подій — цілком звичайна річ для художнього твору.

1

Домінікани — католицький чернечий орден, заснований 1215 р., колись стояв на чолі інквізиції.

2

Святий Паликопа — Пантелеймон, православний «святий».

3

Золоті ворота — Київський князь Ярослав Мудрий 1037 року поширив місто Київ на південь і захід, обніс його земляним валом (Ярославів вал), спорудив у ньому Золоті ворота (в’їзну браму). Руїни Золотих воріт збереглися донині.

4

Софіївський собор у Києві теж збудований Ярославом Мудрим; 1482 р. собор був зруйнований кримським ханом Менглі-Гіреєм.

5

Магдебурзьке право — закон і статут, за яким існували і діяли органи міського самоврядування деяких міст на Україні. Литовський князь Олександр Казимирович магдебурзьке право надав Києву 1494-1497 рр. У зміненому вигляді це право збереглося на Україні до початку ХІХ ст.

6

Мова йде про Василя Ходику, який різними здирствами, позовами і грабунками зібрав великі маєтки.

7

Воєводська брама — виходила на північний схід із замка.

8

Бернардини — католицький чернечий орден.

9

Яцько (Яків) Балика був київським війтом 1592-1613 рр.

10

Магістрат — орган міського самоврядування за магдебурзьким правом. До магістрату входили міська рада, лавницький (купецько-міщанський) суд і гмінна ізба, яка складалася з ремісників і купців.

11

Київський воєвода десь наприкінці ХV ст. під загрозою великих штрафів і вигнання з міста заборонив населенню Києва користуватися світлом. Ця заборона внаслідок неодноразових скарг киян була скасована 8/ХІІ 1506 р. польським королем Сигізмундом.

12

Тут М.Старицький цитує уривок уставної грамоти великого князя литовського Олександра Казимировича киянам від 26 травня 1494 року.

13

В давнину весілля відбувалося значно пізніше від церковного шлюбного обряду. До весілля молоді жили кожен у своєму домі.

14

Драбська брама (від драбант — солдат, жовнір) — з південної сторони міста.

15

Олександр Казимирович був великим литовським князем 1492—1506 рр., а з 1501 р. ще й королем польським.

16

В першодруку, безперечно, помилка: в лето 1702. Відповідно до того, що в час князювання Олександра Казимировича тільки 1494 р. позначався 12-м індиктом, зроблено виправлення.