Діалоги

Коментарі

1

Сенека адресує свій діалог Павліну, який на той час відповідав за постачання продуктів у державі, за їхню кількість, якість, транспортування, зберігання і розподіл, — був префектом аннони (Аннона — богиня врожаю; звідси — аннона: річний врожай, збір продукції, переважно сільськогосподарської, хлібної); цю посаду міг займати римський громадянин, який належав до стану вершників і попередньо був прокуратором якоїсь із провінцій. Із виконанням обов’язків префекта аннони пов’язаний один із найвідоміших латинських афоризмів: Navigare necesse est, vivere non est necesse (плисти — конечне; жити — не конче). Так, за словами Плутарха, сказав Помпей, якому сенат надав надзвичайні повноваження для доставки хліба в Рим. Коли завантажені судна готувались відчалити від берегів Сицилії, що була важливою житницею Риму, здійнялася буря, плисти було небезпечно. Тоді-то, першим піднявшись на судно, Помпей і виголосив ті знамениті слова.

2

Природа не злоблива (maligna), навпаки, — зичлива (benigna) для людей, а що життя коротке, то це не вина природи, а людини, яка погано розпоряджається життям, отже, — часом; звідси й традиційні «нарікальні» епітети часу: «швидкоплинний, перелітний, заздрісний, злобливий тощо».

3

Мова про Гіппократа, знаменитого грецького лікаря (V—IV ст. до н. е.). Він, однак, не нарікає на короткочасність життя загалом, а лише зауважує, що воно надто коротке для того, щоб набути знань, потрібних для оволодіння обраним ремеслом (мистецтвом); у доланні цього парадоксу (неможливо, але треба) — запорука руху вперед, поступу.

4

…вступив у суперечку із природою… — отже — з богом: філософи-стоїки ототожнювали природу з богом, світовим розумом, що подбав про найкращий лад у всьому світі. Ціцерон у «Тускуланських бесідах» (3, 69) приписує цю думку Теофрастові, учневі Арістотеля.

5

…добре ним розпорядитися. — Оригінальне collocaretur (досл. вмістити) — з фінансової термінології, до якої часто звертаються римські письменники: життя, яке ми отримали, — наче певна сума грошей, які треба вдало вкласти, щоб вони пішли нам на користь, дали прибуток, а не були розтрачені.

6

В оригіналі протиставлено два дієслова: inellegere — розуміти і sentire — відчувати: потрібно розуміти, що втрата часу непоправна (irreparabile tempus), щоб потім, озирнувшись, не відчувати жалю за втраченим. Отож, перебіг часу, зникомість усього, що в часі, сприймаємо серцем. Знамените поетичне резюме цих думок у Вергілієвій «Енеїді»: «Сльози — в природі речей, і що смертне — торкається серця» (1, 462).

7

…у добровільному рабстві… — В «Листах до Луцілія» ця думка звучить афористично: «Найганебніше рабство — добровільне рабство».

8

…от ними й кидає то туди, то сюди… Як мореплавець повинен мати певний орієнтир (мету, ціль) своєї подорожі, так і людина — в житті. Про це часто І. Франко, якому імпонували засади стоїчної філософії (див. передмову, с. 39).

9

…найвеличнішому з поетів. — Цей вислів, вважають коментатори, належить грецькому комедіографові Менандру (фрагм. 340), хоча «найвеличнішим із поетів» Сенека називає зазвичай Гомера або Вергілія (у них такого вислову немає).

10

…натовпи клієнтів. — Залежні від заможних покровителів («патронів») клієнти, що складали переважний відсоток міського плебсу, щоранку юрмами поспішали скласти вітання (salutationes) своєму патронові.

11

Імператор Август (63 р. до н. е. — 14 р. н. е.), до 44 р. до н. е. — Гай Октавій; як син «причисленого до лику богів Цезаря» (був усиновлений Гаєм Юлієм Цезарем) отримував божественні почесті. Про згадувані далі діяння Августа, його змагання з внутрішніми та зовнішніми ворогами, з-поміж давніх авторів розповідає історик Саллюстій у своїх «Життєписах дванадцяти Цезарів», а також сам Август у т. зв. «Monumentum Ancyranum» («Анкарський пам’ятник»), що є звітом імператора про його діяльність від початку політичної кар’єри; документ відомий також під назвою «Res gestae divi Augusti» («Діяння божественного Августа»).

12

Дочка Августа — Юлія, що від першого шлюбу, зі Скрібонією (з Лівією дітей не мав), славилася легковажною поведінкою; проводячи політику морального очищення суспільства, зокрема, видаючи закони, що передбачали кару за перелюб, батько змушений був вислати дочку на вигнання.

13

…грізної жінки… Тобто Клеопатри VII Єгипетської (69—30 р. до н. е.), яка підтримувала Антонія у його боротьбі за владу з Октавіаном. Після поразки при Акції (31 р.) вона, як і Антоній, покінчила з собою, приклавши до грудей отруйну змію; про це, зокрема, Горацій у своїй оді (І, 37).

14

Чотири найвідоміші промови Ціцерона, виголошені за його консульства, — проти Катіліни (Orationes in Catilinam); організуючи змову популярів з метою захоплення влади, Катіліна планував скасувати борги й провести аграрну реформу, чим схилив на свій бік міську бідноту.

15

Лівій Друз Молодший Марк, народний трибун (91 р. до н. е.), противник правлячої сенаторської олігархії, син однойменного противника Гая Гракха — Лівія Друза Старшого; у своїх законопроектах він керувався насамперед інтересами держави; пропонував, зокрема, надати права громадянства римським союзникам та скасувати вершницькі суди.

16

Претекста — обшита широкою пурпурною облямівкою тога, яку носили жерці, магістрати, а також, до шістнадцятирічного віку, сини римських громадян.

17

Один із епітетів часу, «непоправний» (inreparabile), — у відомому вірші з Вергілієвих «Георгік» (III, 284): «Sed fugit interea, fugit inreparabile tempus» (хутко, однак, лине час, лине мить, — її не поправиш).

18

У «Листах до Луцілія» Сенека називає таких «людьми, зайнятими між олією і вином» (homines inter oleum et vinum occupati), тобто між фізичними вправами і вином; «зайнятий», латиною — «occupatus», окупований: людина покликана визволитися з тієї «окупації», в яку вона або добровільно загнала себе, або світ її «окупував». Перше, до чого Сенека закликає Луцілія, загалом людину, — це, власне, до визволення, до виборювання себе — для самого себе: «Vindica te tibi…»

19

Про розбещеність деградованих верств римського суспільства за часів Імперії, про небувале, що переходило будь-які межі, догоджання шлунку на постійних гостинах (convivia) залюбки писали римські сатирики — Горацій, Ювенал, Петроній (його знаменитий роман «Сатирикон») та ін.

20

Вільні науки (artes liberates, disciplinae liberates), тобто поетика, риторика, історія, граматика, філософія).

21

Людські хиби, лат. — humani errores; «error», подібно до нашого «блуд», — це і «помилка», і «блукання манівцями». «Erranti viam monstra», у Сенеки, — «вказати дорогу заблукалому», що є і християнською чеснотою.

22

…не залишив необробленим… — Людина, як порядний господар, покликана доглядати свою життєву ниву, очищати її від бур’яну; у Г. Кочура: «Мої рядки і я навколо сам…».

23

Фасції — символ влади: пучок прутів і встромлена в них сокира; несли їх ліктори, супроводжуючи вищих урядових осіб (магістратів); претора супроводжувало шість лікторів, консула — дванадцять, імператора — двадцять чотири.

24

Ігри — влаштування публічних ігор (змагань, видовищ, вистав) було компетенцією відповідних урядників; що пишнішими були ігри, то більшу популярність для себе здобував їх організатор.

25

Бачення у кожному окремому дні мовби моделі цілісного, довершеного життя — чи не найвиразніший акцент у трактуванні стоїками теми часу (пор. у Божественній Літургії: «Дня всього звершеного, святого, мирного й безгрішного у Господа просім»).

26

Сенека використовує вживану ще Лукрецієм метафору: як із гостини впору має відійти ситий гість (conviva satur), так і з життя — кожен, задоволений («contentus» означає також наповнений) вділеним йому життєвим часом; «сповнений своїх днів» — поширений і в Біблії вислів.

27

У «Листах до Луцілія» ця думка звучить афоризмом: «Vivere et esse non est idem» (жити й бути — не одне й те саме); Сенека (як згодом Декарт) за кожної нагоди зазначає: мусимо уточнювати значення слів, інакше не дійдемо розуміння.

28

Обнімати коліна — тобто благати, просити у когось ласки (див.: Carl Sittl. Die Gebärden Griechen und Romer, Leipzig, 1890).

29

Алкеста в однойменній трагедії Еврипіда віддає своє життя, щоб міг жити її муж. У Плавта («Осли», 608—610): «За що ж, мене, безвинну, віддаєш ти смерті? — Це я… тебе? Якщо б ти дійсно мала вмерти, — своє життя б віддав я, до твого додавши».

30

Тебе — тобі ж не поверне. — Як у Горація: сільська садиба повертає його — йому самому (Послання, І, 14, 1); у цих роздумах відчувається настрій вкрай песимістичної, виконаної в ключі слова «frustra», дарма, Горацієвої оди до Постума (II, 14).

31

Наводячи рядок із Вергілієвих «Георгік» (III, 66), Сенека все-таки перебуває тут під більшим впливом образів і думок Горацієвої оди до Левконої (1, 11).

32

Ця думка — в афоризмі Публілія Сіра: «Comes facundus in via pro vehiculo est» (охочий до бесіди попутник — то наче візок у дорозі).

33

Гай Папірій Фабіан — представник неопіфагорейської школи Квінта Секстія; пропагував дієву, що у способі життя, а не лише у словах, практичну філософію. …йти грудьми, напролом… — У мужніх інтонаціях Сенеки, загалом стоїків, виразно вчувається голос Архілоха з Паросу (VII ст. до н. е.), першого великого лірика і першої яскравої особистості: «Гей же, духу мій стражденний, битий лихом звідусіль — / Стрепенись, не піддавайся! Проти бід грудьми іди/ Мужньо! З ворогом зітнися ти у ближньому бою. / Не схитнися! Переможеш — привселюдно не втішайсь; / Переможуть — ницьма дома ти у розпач не впадай. / Вмій у радощах радіти, в тузі — й потужити вмій, / Та не надто: перемінну пізнавай життя ходу», — наче емоційне резюме стоїчних засад.

34

Алюзія до міфа про Данаїд, які були приречені в підземному царстві вічно наповнювати водою бездонну бочку.

35

Концепція часу у стоїків знайде свій відголос у роздумах св. Августина в одинадцятій книзі його «Сповідей».

36

Далеке від клопітних занять (procul ab omni negotio)… — Сенека майже дослівно повторює перший рядок другого епода Горація: «Beatus ille qui procul negotiis…» (блажен, хто одаль від занять докучливих).

37

Базиліка — громадська будівля у Римі, центр усіляких торговельних операцій.

38

Вбитий у землю спис був знаком завершення торгової справи; «vendere sub hasta» — продати з молотка.

39

Заможні римляни часів Імперії хизувалися своїми колекціями старовинних мистецьких виробів, найціннішими з-поміж яких були вироби з Коринта: вази, бронзові статуї тощо.

40

Мім (з грец. наслідування) — своєрідна пантоміма, жанр блазенської комедії; веде початок від народних вистав, що поєднували в собі жести, танець і слово.

41

Дозвільним, отже, є той, хто хоче і вміє бути з собою, чиє дозвілля — з книгами; без них воно — «смерть, гробівець для живої людини», іншими словами: «Vivere est cogitare» (жити — значить мислити).

42

Гра в камінці — досл. latrunculi (воячки, або розбійнички), щось на зразок шахів чи шашок. …смажитись на сонці. — У такий спосіб римляни виводили з тіла надлишок рідин, що, на їхню думку, спричиняли захворювання.

43

Свої думки щодо філологічної освіти Сенека викладає у 88 листі до Луцілія. З модного на той час зацікавлення різними дрібницями глузують римські сатирики, зокрема, Горацій (Сат. II, 3, 21 і наст.), Ювенал (VII, 233—236) та ін. Про такі зацікавлення імператора Тіберія читаємо у Светонія («Життєписи дванадцяти цезарів», Тіберій, 70).

44

Дуілій — Гай Дуілій, консул 260 р. до н. е., переміг карфагенян у морській битві при Мілах (260 р.) під час Першої Пунічної війни.

45

Курій Дентат — консул 260 р. до н. е., переможець Пірра; був зразком римської мужності.

46

Клавдій — Аппій Клавдій Кавдекс, консул 264 р. до н. е., переконав римлян ще до Першої Пунічної війни в потребі мати свої військові кораблі.

47

Валерій Корвін, консул 263 р. до н. е., прогнав карфагенян з Месани (нині Месіна), що на Сицилії.

48

Луцій Корнелій Сулла — військовий і політичний діяч, диктатор (138—78 рр. до н. е.); влаштовував ігри (93 р.), перебуваючи на посаді претора.

49

Бокх — мавританський володар, тесть нумідійського царя Югурти, який воював проти Риму; Бокх, перейшовши на бік римлян і видавши Югурту Суллі, уклав з Римом договір про дружбу (105 р. до н. е.).

50

Помпей — Гней Помпей, з нагоди відкриття нового театру, влаштував у 56 р. до н. е. особливо жорстокі ігри, що засвідчує, зокрема, Ціцерон у своїх листах («Epistulae ad familiares», 7, 1, 3).

51

…по якомусь часі. — Мова про війну Помпея проти Цезаря (49—48 рр. до н. е.). Прізвисько Помпея — Magnus (Великий). Після поразки при Фарсалі (48 р. до н. е.) втік до Єгипту, де й був підступно вбитий.

52

Авентин — один із семи пагорбів Рима. Тут, за міською межею, відстоюючи свої права у суперечках з патриціями, двічі (494, 449 рр. до н. е.) збирався міський плебс.

53

Наш Фабіан — див. прим. 33.

54

Сенека називає представників різних філософських шкіл: Сократ — діалектик, Карнеад — скептик, Епікур — проповідник незворушного спокою — атараксії; «сувора й мужня мудрість стоїків»; безкомпромісність кініків.

55

Мова про номенклатора, раба, чиїм обов’язком було знати й за потреби шепнути на вухо господареві імена клієнтів (див. прим. 10), домашніх рабів, загалом жителів міста, а також оголошувати назви страв, що їх подавали до обіду.

56

Зенон — грец. філософ із Кітіона, що на о. Кіпр; бл. 300 р. до н. е. заснував стоїчну школу, намагаючись створити власну філософську систему; Піфагор — грец. філософ, засновник однойменної школи, перший представник філософського ідеалізму у грецькій філософії, його вважають автором низки правил і теорем у галузі математики, геометрії і музики, хоча провести межу між вченням Піфагора та його учнями, піфагорейцями, вкрай важко. Демокріт — грец. філософ-матеріаліст, виходець із Абдери (Фракія). На відміну від Геракліта, «філософа, який плаче», Демокріт сприймав навколишню дійсність радше зі сміхом, тож називали його «філософом, який сміється»; фундаментальне дослідження про Демокріта здійснив С. Я. Лур’є (Демокрит: тексты, перевод, исследования. — Л., 1970). Арістотель — грец. філософ, вчений-енциклопедист, учень Платона; у своїй «Нікомаховій етиці» критикував Платонове вчення про ідеї (звідси вислів: «Amicus Plato, sed magis arnica veritas» — Платон мені друг, але істина — понад цю дружбу); якийсь час перебуваючи в Македонії, виховував майбутнього славетного полководця і державного діяча Александра. Теофраст (372—287 рр. до н. е.) — грец. філософ і вчений, учень Платона, послідовник Арістотеля; був універсальним науковцем, автором понад 200 наукових трактатів, з яких до нашого часу дійшли лише деякі, з-поміж яких «Історія рослин» у дев’яти книгах і «Про походження рослин» у шести книгах; з його риторичних праць найбільше цитована — «Про стилі» (не збереглася); повністю зберігся трактат «Характери» (українською переклала Дзвінка Коваль).

57

Буде кого брати за зразок. — Досл.: «до чиєї подоби й себе виліплюватиме» (ad quorum se similitudinem effingat). Про це — й у «Листах» (11, 8), де Сенека повторює припис Епікура: «Потрібно вибрати якусь одну зразкову людину й постійно її мати перед очима, щоб жити так, немовби та людина бачила наше життя, все робити саме так, немовби вона спостерігала за кожним нашим учинком».

58

Ця думка дала поштовх поетичним візіям, що у поетичних творах Сенеки (епіграма «Про час»). У європейському живописі тема руйнівної потуги часу, саме в ключі стоїчних концепцій, представлена зокрема у полотнах представника німецького романтизму XIX ст. Каспара Давіда Фрідріха.

59

Йдеться про перського царя Ксеркса; цей епізод, пов’язаний з його походом на Грецію, описує Геродот у своїй «Історії» (VII, 46).

60

Марій — Гай Марій, неодноразово консул, римський полководець і політичний діяч (156—86 рр. до н. е.).

61

Квінкцій — Луцій Квін(к)цій Цінціннат двічі був на посаді диктатора (458 і 439 рр. до н. е.); за переказом, римський сенат покликав його до тих обов’язків таки від плуга. Успішно з ними впоравшись і не збагатившись ані на шеляг за час необмеженої влади, він одразу ж повернувся до плуга (жив і далі у вбогості, ледь рятуючи від голоду свою численну сім’ю).

62

Сціпіон — Публій Корнелій Сціпіон Африканський Старший (235—183 рр. до н. е.), переміг Ганнібала у битві при Замі (202 р.); звинувачений разом із братом у хабарництві (187 р.), усамітнився у своїй посілості в Кампанії, де й помер.

63

Гай Цезар — імператор Гай Калігула, що вирізнявся деспотичним свавіллям і розтрачанням державних засобів на чудернацькі витівки. Приміром, у 39 р. н. е. він, як про це Светоній у своїх «Життєписах…» (Калігула, 19), «вигадав новий, незнаний досі рід видовищ: збудував міст через протоку між Байями та Путеолами довжиною майже у три тисячі шістсот кроків, поставивши для цього на якорі всі вантажні кораблі у два ряди, насипав на них земляний вал і вирівняв його на зразок Аппієвої дороги. Два дні поспіль туди й сюди їздив по цьому мосту: першого дня — на прикрашеному попоною коні, у вінку з дубового листя, з невеликим щитом та мечем, у гаптованому золотом плащі; другого дня — в одязі візничого, на колісниці, запряженій двійкою найкращих коней; перед ним їхав юнак Дарій із парфійських заручників, а супроводжував його стрій преторіанців та когорта друзів у галльських колісницях. Багато хто вважає, що Гай придумав цей міст, аби позмагатися з Ксерксом, який здивував усіх, збудувавши міст через Геллеспонт, хоча він був набагато коротший…»

64

Мова про людей, які не раз домагалися вищих державних посад (див. прим. 16).

65

Рахунок рокам римляни вели не цифрами, а назвами консулів, яких обирали на рік (у рік такого-то консула…).

66

Секст Туранній — йдеться про Гая Тураннія, префекта аннони (див. прим. 1) за Тіберія і Клавдія.

67

Гай Цезар — Калігула.

68

Римляни не мали звичаю оплакувати померлих дітей, оскільки ті ще не сягнули розумової зрілості, отже, й повноцінними громадянами не були; хоронили їх не вдень, а вночі, при світлі смолоскипів.

69

Ґалліон — Луцій Анней Новат, старший брат Сенеки; таке ім’я він прийняв після того, як його усиновив знаний ритор Юній Ґалліон. Уславився як оратор, зробив успішну сенаторську кар’єру, був проконсулом в Ахайї, де йому довелось бути суддею апостола Павла: «А коли Ґалліон був в Ахайї проконсулом, то проти Павла однодушно повстали юдеї, і на суд привели його, кажучи: «Цей людей намовляє, щоб Богові честь віддавали незгідно з Законом!» Як Павло ж хотів уста відкрити, сказав Ґалліон до юдеїв: «О юдеї, якби сталася кривда яка або злий учинок, то я б справедливо вас вислухав. Та коли спір іде про слово та ймення й Закон ваш, то самі доглядайте, — я суддею цього бути не хочу». І прогнав їх від суду. Тоді всі схопили Состена, начальника над синагогою, та й перед судом його били. Ґалліон же на те зовсім не зважав» (Дії святих апостолів, 18, 12—17). Після повернення до Рима покінчив життя самогубством, можливо, у цьому ж, 65 р. н. е., що й Сенека, його брат.

70

Egregius (лат.), видатний, — це «той, хто вибився з отари» (e grege).

71

Пор. у Діккенса: «Всі так кажуть, але я не можу погодитися з тим, начебто те, що всі кажуть, неодмінно правда. Всі нерідко помиляються. Як показує досвід людства, ці ж самі «всі» так уже часто помилялись, і часами так не скоро вдавалося зрозуміти всю глибину їхньої помилки, що цьому авторитету довіряти більше не варто».

72

Претор (досл. той, хто йде попереду) — урядова посада в Римі й незалежних містах Лацію; первісний титул римських консулів і диктаторів. За часів Імперії посада претора, через низку вищих адміністративних та військових посад, вела до сенаторських почестей.

73

Хламида — верхній одяг у греків; у Римі вільні громадяни носили довгу тогу; всі інші — коротку хламиду.

74

Стати приятелем собі — прагнув і Горацій; не раз, однак, з гіркотою зізнається, що так і не осягнув жаданого спокою (Посл. І, 8). Про це — і Франко у «Зів’ялому листі» (Другий жмуток, 11 вірш): «сам з собою у роздорі».

75

Словами Горація — «Nullius addictus iurare in verba magistri» (жодній науці, лиш їй бути вірним, не присягав я).

76

За пересічним розумінням понять «насолода, радість, щастя, дружба та ін.» Сенека прагне вгледіти їхню сутність, що проступає часто в парадоксальних судженнях, як от: «справжня насолода» — це зневага до насолод, «справжня радість — сувора».

77

Пор. у Горація: «Sperne voluptates: nocet empta dolore voluptas» (тож уникай насолод: вони шкодять, куплені болем).

78

Будь-яке сильне бажання чогось (cupiditas), як і надія (spes), неминуче пов’язані зі страхом.

79

Причин невдоволення людей своєю долею дошукується Горацій у своїй першій, присвяченій Меценатові, сатирі.

80

«Праця повинна виганяти піт» (тобто зайву, шкідливу, рідину), — зауважує Сенека у своїх «Листах» (51, 6), а не парильні чи сонячні ванни (див. прим. 40, Коротк.).

81

Серед численних негативних епітетів насолоди (voluptas) — invidiosa (заздрісна); інша річ — насолода від чистої (без цукру, без фарбників) джерельної води: вона, ця насолода, не заздрісна (non invidiosa), як про це Овідій у «Листах з Понту» (II, 7, 73).

82

Тому насолода й «заздрісна»; таким самим епітетом античні наділяли й час: «invidiosa aetas» (його природа теж — рух).

83

У «Нікомаховій етиці» Арістотеля (латиною цитує Тома Аквінський): «Virtutis praemium honor» (нагорода за чесноту — шана); цей вислів, з-поміж інших, викарбуваний на т. зв. «Кам’яниці з афоризмами» XVII ст., що на пл. Ринок у Львові.

84

Номентан — ненажера й марнотратник; можливо, саме про нього згадує Горацій у сатирах (І, 1, 102; І, 8, 11); Апіцій — за часів Тіберія найвідоміший знавець кулінарного мистецтва; його вважають автором кухарської книги з рецептами найекзотичніших страв.

85

Римляни не сідали до обіду, а прилягали на спеціальних ложах.

86

Гучний сміх («на всі зуби») й Отці церкви вважали ознакою божевілля; усмішку — ознакою душевної радості. «Сміятися дозволено, але, хто регоче, — того треба ганьбити» (Ціцерон).

87

Цю «чисту», «тверезу» насолоду, до якої закликав Епікур, палкий його прихильник Сковорода називає «веселієм серця».

88

«Verum gaudium res severa est» (справжня радість — річ сувора) — конкретизує Сенека цю думку афоризмом у «Листах».

89

Дві затоки у Північній Африці, Малий і Великий Сирт, були особливо небезпечні для мореплавців.

90

Вірш із Вергілієвої поеми «Георгіки» (І, 139—140).

91

Про цю нерозлучну пару — надію і страх — Сенека у «Листах» (V, 8); першим, хто це зауважив, був грецький елегійний поет Теогнід (VII ст. до н. е.): «Страх і надія в людей — така вже до себе подібна / Пара, ті два божества: те клопітне, як і те!»

92

Пор.: «Volentem ducuntfata, nolentem trahunt» — вислів грецького філософа-стоїка Клеанта (III ст. до н. е.); у перекладі латиною його навів Сенека у «Листах» (CVII, 11): «Бо хто слухняний, тих веде приречення, / А неслухняних — тягне, силоміць жене».

93

Мова про «аристократичні» платани; на відміну від в’язів, які слугували опорою для виноградної лози, платани насаджували лише для густої, розлогої тіні (про це, зокрема, Горацій у зверненій проти розкоші оді (II, 15).

94

Про величезні багатства Сенеки згадує, зокрема, Тацит у своїх «Анналах» (13, 42).

95

Рутілій — Публій Рутілій Руф, консул (105 р.), учень стоїка Панеція; видатний воєначальник, оратор, юрист, зразок бездоганного стоїка. Римський історик Веллей Патеркул називає його «найкращою людиною не лише своєї доби, а й усіх часів»; несправедливо засуджений, відмовився від захисту в суді й добровільно пішов на вигнання.

96

Катон — Марк Порцій Катон Молодший (бл. 96—46 рр. до н. е.), активний захисник республіканських порядків («звичаїв предків»), противник Юлія Цезаря (воював проти нього на боці Помпея), досконалий зразок римської твердості характеру, простоти й суворості життєвих засад. Після перемоги Цезаря у Північній Африці покінчив життя самогубством, завдавши собі смертельної рани мечем.

97

Деметрій — філософ-кінік, сучасник Сенеки; в побуті, звичаєм кініків, задовольнявся вкрай необхідним, був правдомовним і гострим на язик, за що Нерон прогнав його з Риму. Сенека часто наводить його афористичні вислови.

98

Діодор — філософ-епікуреєць. Сенека наголошує на його добровільному відході з життя, оскільки й Епікур у своєму вченні не забороняв мудрецеві зважуватись на таке.

99

Вергілій. «Енеїда», IV, 653.

100

Сенека часто закликає підтверджувати слова — ділами (verba rebus proba).

101

Альпініст спинається на неприступні вершини у прямому значенні слова, мудрець — у переносному: «ardua» (лат.) поєднує два значення: стрімкі урвища, труднощі. А якщо хтось і не сягне вершини, то: «ut desint vires, tamen est laudanda voluntas» — хай і забракло сил, бажання, однак, похвалімо (Овідій. «Листи з Понту», III, 4, 79). Супроти тих стрімких вершин, людина, своїм тілом, — маленька; своїм духом — велика (пор. у Т. Шевченка: «І вам, лицарі великі…»; великі — духом: грец. megathymoi).

102

Пор. наше «Тримайся!», тобто, опираючись на духовну вертикаль, не занепадай, не гнися.

103

Зважаючи на думку загалу… (в оригіналі: opinionis causa…): мати добру (чи злу) опінію про себе, тобто «думку загалу»; «opiniosus» — той, хто надто переймається думкою загалу (звідси, мабуть, рос. «мнительный»). З настановою Сенеки перегукується назва твору Нобелівського лауреата Р. Фейнмана «Що тобі до думки інших?» (what do You care what other people think?).

104

Овідій. «Метаморфози», II, 328: про Фаетона, який зважився керувати сонячною колісницею.

105

Сенека, вочевидь, згадує своє ж вигнання на Корсику.

106

Курій — Маній Курій Дентат, консул 290 р. до н. е., державний діяч ранньої Республіки; був зразковим шанувальником «звичаїв предків», винятково скромний у побуті й непідкупний. За свідченням античних авторів, самніти, з якими Рим провадив війни, хотіли підкупити його казковою сумою грошей, а той відповів їм, що гроші йому ні до чого, бо їсть він з глиняного посуду, а володіти воліє не золотом, а людьми, в яких є золото.

107

Корунканій — Тіберій Корунканій, консул 280 р. до н. е., перший в історії Риму верховний понтифік (pontifex maximus) незнатного походження; як і Курій Дентат, прихильник простих звичаїв, байдужий до грошей, а ще — гострий і дотепний у красномовстві.

108

Цензор — урядова особа, яка впродовж п’яти років здійснювала опис майна, наглядала за звичаями громадян, засвідчувала їхні права, римське громадянство тощо. Найсуворішим римським цензором був Марк Порцій Катон Старший, який боровся з розкішшю і порушенням «звичаїв предків», за що й називали його Цензором.

109

Красс — Марк Ліціній Красс, представник оптиматів, прибічник Сулли; за часів сулланських проскрипцій нагромадив величезне майно, тому й називали його Багатим (Dives); здобув перемогу над військом Спартака (71 р. до н. е.).

110

Сенека, як про це Тацит в «Анналах» (XIII, 42), за роки зближення з Нероном нажив триста мільйонів сестерціїв, тож справді мав на чому випробовувати свою чесноту.

111

Таку, справжню, радість Сенека називав суворою (severa); вона не приходить сама собою: «Вчися радіти» (disce gaudere), — закликає філософ.

112

Речі обоятні — грец. adiaphora лат. indifferentia (індиферентні), тобто ті, до яких мудрець цілком байдужий.

113

Стоїки (й кініки) прагнули звільнити себе від того почуття, яке називаємо прив’язаністю — до речей, до майна, до близьких осіб, до місця проживання тощо; єдина болісна втрата для стоїка — втрата чеснот (і, звісно, — часу), одне слово, — «багатства, що поза нашою душею, — нам не належать» (Демофіл, IV ст. н. е.).

114

У Римі лихварство, побирання відсотків, було заборонене законом, його розцінювали як грубе порушення доброзвичайності; до речі, у середньовічні часи лихварства не схвалювала й церква, вважаючи, що це — торгівля Божим даром — часом.

115

Денарій — срібна монета, вартість і вага якої з часом змінювалися; початково (з 269 р. до н. е.) вартість денарія дорівнювала десяти найдрібнішим монетам — асам; у деяких країнах монета під такою назвою в обігу й до сьогодні.

116

Ширше про це — у трактаті Сенеки «Про добродійства» (De beneficiis); про благородність Сенеки, його поведінку в останні хвилини життя повідомляє Тацит в «Анналах» (15, 62).

117

Субліційський міст — найдавніший міст у Римі, побудований, згідно з переказом, за Анка Марція, четвертого з семи легендарних царів Риму; направою мосту, що вважали релігійним обов’язком, керував верховний жрець — понтифік; міст був місцем, де юрмилися жебраки.

118

Пор. у Горація (Посл., 1, 10, 47): «Гроші твої або служать тобі, або ти за слугу в них» (imperat aut servit collecta pecunia cuique).

119

Часто повторювана думка: у Ціцерона («Філіппіки», VII, 6, 19): «Якщо хочемо втішатися миром, доводиться воювати» (si pace frui volumus, bellumgerendum est); Корнелія Непота («Епамінонд», V, 4): «Мир здобуваємо війною» (paritur pax bello); Вегеція («Короткий виклад військової справи», 3, Пролог): «Хто бажає миру, хай готується до війни» (qui desiderat pacem, praeparet bellum).

120

Сенека натякає на численні міфи: як Юпітер у вигляді лебедя спокусив Леду, а у вигляді бика — Європу; як викрав красеня Ганімеда; як убив свого батька Сатурна і посів його трон.

121

В оригіналі: «favete linguis»; ритуальний вислів при священнодійствах, дослівно — сприяйте язикам, тобто утримуйте їх від слів, які можуть осквернити це дійство, дотримуйтесь мовчанки; звучить цей вислів у зачині першої із «Римських од» Горація (111, 1, 2).

122

Систр — ритуальний інструмент (металеве брязкальце) жерців єгипетської богині Ісіди, чий культ поширився в Римі з початком нової ери.

123

Курія — приміщення, де засідав сенат.

124

Арістофан висміював Сократа у своїй комедії «Хмари».

125

Образ запозичений з Вергілієвої «Енеїди» (VII, 587—591), де мова про Турна: «Він, наче скеля морська непохитна, їм всім опирався…»; цей самий образ — у десятій книзі «Енеїди» (693—696); пор. у П. Тичини: «Стою — мов скеля непорушний».

126

Кожен, хто прагне осягнути мудрості, повинен, на думку стоїків, знати передусім те, чого йому прагнути, а чого уникати.

127

Цей діалог, як і деякі інші («Про стійкість мудреця», «Про дозвілля»), Сенека адресує своєму значно молодшому другові Аннеєві Серену, який за Нерона виконував обов’язки начальника нічної сторожі (praefectus vigilium)-, у філософії хилився до епікуреїзму; помер молодим (мабуть, його отруїли), його смерть оплакує Сенека у «Листах» (63, 14—15); про Серена згадує Тацит в «Анналах» (13, 13). Приглядаючись… — дієсловом «inquirere» — вникати, досліджувати, розслідувати (звідси «інквізиція») підкреслено прагнення Серена прояснити невиразні, темні (obscura) пороки, чи то порухи своєї душі, вивести їх на чисту воду — хоче, сказати б, щоб його ймення (serenus — світлий, безтурботний) і його душевний стан були у гармонії.

128

Ці депресивні настрої, коли людина «ані здорова, ані хвора», французькі символісти (П. Верлен, А. Рембо, Ш. Бодлер та ін.) окреслили відповідними лексичними одиницями, що відповідають приблизно нашим «нудьга», «нудота», «нудь»: langueur, ennui, nausee…

129

Філософія — це лікування душі; такого лікування, з погляду філософа-стоїка, потребують загалом усі люди.

130

Близьке до природи сільське життя, — у цьому сходились і греки, й римляни, — гартує людину і фізично, й морально («Погане поле навчає мужності» — Менандр), на відміну від міського, яке розніжує, псує людину, бо тут не в пошані «звичаї предків»; щодо срібла, то воно й у незаможних домах було символом скромного достатку й домашнього затишку, як про це Горацій у своїй оді (II, 16): на простому столі зблискує сріблом батьківська сільничка (paternum salinum); срібло, наголошує поет в іншій оді (II, 2), має свою вартість лише тоді, коли «зблискує у скромному вжитку», коли переходить у спадок як пам’яткова річ.

131

Пор. «Листи» (16, 8): «…ut terram marmoribus abscondas: non tantum habere tibi liceat, sed calcare divitias» (…усю землю візьмеш під мармур, щоб ти міг не лише володіти таким багатством, а й топтати його).

132

«Не блищить ні в золоті / У мене стеля, ні в слоновій кості…» — так починає Горацій одну із своїх од (II, 18).

133

Див. прим. 19, Коротк.

134

Хрісіпп — грец. філософ-стоїк (III ст. до н. е.); систематизувавши і вдосконаливши вчення своїх попередників Зенона з Кітіону (Кіпр) і Клеанта, він особливе місце виділив етиці, створив зразок вільного від афектів мудреця, який живе у злагоді з природою, насолоджується спокоєм, отже, й щастям.

135

Пор.: «Oratio veritatis simplex est» (мова правди — проста); щодо стилістичних проблем див. «Листи»: 40 і 75.

136

Алюзія до образу, що у перших рядках другої книги Лукрецієвої поеми «Про природу речей»: «Солодко, бурю зустрінувши в затишку, на узбережжі, / Море здаля споглядать, де хтось інший потрапив у скруту…»; Сенека, для Серена, — це той, хто вже зумів позбутися небезпек житейського моря.

137

Сенека, як чимало інших античних авторів, виявляючи неабияку обізнаність із лікарською справою, охоче звертається до пов’язаних із цим мистецтвом порівнянь та паралелей.

138

Лат. відповідник цього грец. терміна (у Сковороди — «веселіє серця») — tranquillitas, спокій (див.: Ціцерон. «Про межі добра і зла», 5, 23), що є фактично синонімом щастя.

139

В оригіналі «infelix inertia» — знудьгована (або неспокійна) бездіяльність перегукується з подібним оксимороном у Горація «strenua inertia» (завзята бездіяльність), що не дає людині всидіти на місці, спокійно побути з собою (Посл., 1, 11, 28).

140

«Іліада» (XXIV, 5, 10—12): «…все він на ложі своєму метався… / Лежачи то на боку, то навзнак, то ницьма раптово / Перевертаючись. То він, з постелі своєї схопившись, / Берегом моря блукав…» — мова про болісні переживання Ахілла після загибелі його друга Патрокла (пор. також в «Енеїді» Вергілія (III, 581).

141

«Про природу речей» (III, 1068): «Так ото кожен від себе тіка, та нікому, звичайно, / Ще не вдалося втекти: хоч-не-хоч зостається з собою…»

142

«Небо, не душу, змінюють ті, хто рушає за море» (Горацій, Посл, І, 11, 27); цю саму думку повторює Сенека у «Листах» (28, 1): «Душу треба змінювати, а не небо».

143

Атенодор (І ст. до н. е.) філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія).

144

Античні засуджували зухвале втручання в усталений порядок природи: засліплена своїми забаганками людина вже й море «відганяє від берега», щоб на відвойованій у нього площі будувати собі розкішні палаци; про це — Горацій у звернених проти розкоші «римських одах»: «Вже й рибам тісно: в море при березі / Важенні брили каменю звалювать / Велить вельможа…» (III, 33—34). І, наче відповідь тій захланності, — афористичний образ із Шевченкового «Кавказу»: «І неситий не виоре / На дні моря поле». Покараний за таке зухвальство, вважали античні, був Ксеркс, який під час походу на Грецію звелів «взяти під ярмо» Геллеспонт, суч. Дарданелли (тобто прокласти через нього міст для переправи своїх військ).

145

Як це робив Сенека, про що сам же у першому листі до Луцілія (пор. повість Д. Граніна «Эта странная жизнь»).

146

Навіть — із всесвітом: грец. філософ Анаксагор (V ст. до н. е.), коли його запитали, чи він не переймається справами вітчизни (увесь тоді поринув у вивчення природи), — «Ще й як, — відповів, — аж надто переймаюся справами вітчизни!», — і вказав на небо (Діоген Лаертський, І, 3).

147

Мова про представників знатного афінського роду Гармодія й Арістогітона, що змовилися вбити Гіппарха й Гіппія, синів тирана Пісістрата, яким він передав свою владу в Афінах; Гіппарха було вбито (514 р. до н. е.), Гіппію вдалося втекти; за обома змовниками закріпилася слава тирановбивць.

148

Курій Дентат — див. прим. 38, Щасл. (в електронній версії — коменар 106. — Прим. верстальника).

149

«Один хтось живе й після смерті, другий — мертвий ще перед смертю» («Листи», 93, 4).

150

Сенека згадує пораду Горація: «…беріться за те, що було б вам по силі, / Зваживши добре, що втримають плечі, під чим — подадуться» («Поетичне мистецтво», 38—39).

151

Вроджений хист — «vis ingenii»; у Сковороди — «сродность».

152

Ісократ — грец. оратор і публіцист; у 390 р. до н. е. заснував в Афінах риторичну школу. Ефор — історик із Кіми (Мала Азія), склав першу «Загальну історію Греції».

153

Обирати професію, не зважаючи на природну схильність, означає йти проти волі Мінерви, богині мудрості (invita Minerva), нашим виразом — проти покликання.

154

Питанням, що стосуються дружби, Сенека присвячує третій свій лист до Луцілія.

155

Пор. у Горація: «Namvitiis nemo sine nascitur; optimus ille est qui minimis urgetur» — а без пороків ніхто не вродивсь іще; той з нас найкращий, в кого найменше їх є (Сат., І, 3, 68—69).

156

Катон — див. прим. 28, Щасл. (в електронній версії — коментар 96. — Прим. верстальника.)

157

Біон — Біон Бористеніт (III ст. до н. е.), мандрівний філософ, учень Теофраста; античні вважають його зачинателем діатриби — філософської бесіди морального характеру, до якої радо зверталися передусім римські сатирики (Горацій, Персій, Ювенал та ін.).

158

Діоген — Діоген Синопський (бл. 404—323 рр. до н. е.), грец. філософ-кінік, учень Антисфена і Сократа; за переказом, жив у бочці (глиняному піфосі), звівши до мінімуму власні потреби, заперечував культи, називав себе громадянином світу, проповідував спільність жінок і дітей; з його життям пов’язано чимало легенд та анекдотів, зокрема — про втечу єдиного його раба Мана (див. нижче), про що згадує Діоген Лаертський (6, 55).

159

Поради щодо читання книг і добору авторів Сенека викладає у другому листі до Луцілія.

160

Александрійська бібліотека згоріла у ті часи, коли Юлій Цезар брав участь у династичних війнах Клеопатри з її братом Птолемеєм XIII (48—47 рр. до н. е.); щодо кількості втрачених книг джерела подають різні дані.

161

Лівій — Тіт Лівій (59 р. до н. е. — 17 р. н. е.), римський історик, автор об’ємної праці «Римська історія від заснування міста».

162

Антична книга мала вигляд сувою; його вкладали у пофарбовану в червоний колір пергаментну скриньку; зворотний бік сувою змазували запашним кедровим маслом, щоб убергти від книжкової молі; краї сувою вигладжували пемзою і забарвлювали темним; кінці палички, на яку намотували сувій, оздоблювали слоновою кісткою.

163

Натяк на те, що в’язень з охоронцем пов’язані одним ланцюгом; у в’язня, прикріплений до правого зап’ястка, важкий ланцюг; в охоронця, до лівого зап’ястка, — легший.

164

Прив’язування до хреста — поширене покарання в імператорському Римі.

165

Таке скаже досконалий мудрець; загалом же — «meliores nascimur, quam morimur» (народжуємося кращими, аніж вмираємо).

166

Публілій — Публілій Сір (І ст. до н. е.), мімічний поет, майстер імпровізації; зберігся збірник сентенцій з його мімічних творів, складений, мабуть, у І ст. н. е.

167

Котурни — високе взуття трагічних акторів; метафорично — високий стиль; сокки — низьке взуття комічних акторів, низький стиль.

168

Претекста — див. прим. 16, Коротк.

169

Ремінці патриція — взуття, яке носили сенатори: червоні черевики (сандалі) прив’язували чорними ремінцями, які сягали до половини литки; кінці ремінців скріплювали срібною або зі слонової кістки пряжкою.

170

Від колін переможця. — Див. прим. 28, Коротк.

171

Помпей — Секст Помпей (бл. 75—35 рр. до н. е.), син Гнея Помпея Великого, римський полководець і політичний діяч. Гай — Калігула (див. прим. 63, Коротк.).

172

Сеян — Луцій Елій Сеян (бл. 20 до н. е. — 31 н. е.) — префект преторіанців, наближений до імператора Тіберія; покладаючись на свій великий вплив (командував імператорською когортою), пробував захопити владу, після чого був звинувачений у зраді й страчений.

173

Крез — лідійський цар (560—547 рр. до н. е.). Мав у своєму володінні більшу частину Малої Азії, славився казковими багатствами. Перський цар Кір II, перемігши Креза, приєднав Лідійське царство до Персії. Про історію з вогнищем, на якому Кір хотів спалити Креза, але потім передумав, розповідає Геродот (І, 86).

174

Югурта — цар Нумідії, воював з Римом (111—105 рр. до н. е.); зазнав поразки від Гая Марія. У тріумфальному поході переможця Югурта ішов у кайданах і в царському вбранні.

175

Птолемей — мова про Птолемея, сина Юби II; Калігула, запросивши його і прийнявши з почестями, несподівано стратив його лише через те, що той, прийшовши на гладіаторські ігри, привернув до себе увагу людей блиском пурпурового плаща (Светоній. Калігула, 35).

176

Мітрідат — цар Вірменії; про виклик його в Рим і про ув’язнення повідомляє Діон Кассій (60, 8); див. також: Тацит. «Аннали», 11, 8—9; 12, 44—47).

177

Номенклатор — див. прим. 55, Коротк.

178

Зенон — Зенон з Кітіону (див. прим. 56, Коротк.); про нього розповідає Діоген Лаертський (кн. VII).

179

Теодор — Теодор із Кірени (Півн. Африка), філософ, сучасник Сократа, заперечував будь-які релігійні погляди; описаний тут епізод знаходимо також у Ціцерона (Тускуланські бесіди, І, 102); тиран — Лісімах, один із охоронців Александра Македонського.

180

Гай — Калігула; Фаларід — тиран із Агрігента (Сицилія), надзвичайно жорстокий (за переказом, своїх ворогів він спалював живцем у мідному бикові).

181

Див. прим. 42, Коротк.

182

Біон — див. вище, прим. 31 (в електронній версії — коментар 157. — Прим. верстальника.).

183

Між двома крайнощами, сміхом і плачем, що однаково збурюють душу, стоїчний мудрець шукає золотої середини — ясності, рівноваги духу, душевної погоди.

184

Першим, ламаючи традицію, проти тієї показовості рішуче виступив Архілох з Паросу (VII ст. до н. е.).

185

Рутілій — див. прим. 27, Щасл. (в електронній версії — коментар 95. — Прим. верстальника.)

186

Пор. у Горація: «Та й сам Катон в літах, бувало, / Мужність вином гартував охоче» (Оди, III, 11—12).

187

Сціпіон — див. прим. 62, Коротк. Прадавній тритактний танець (tripudium) Саліїв, жерців Марса, протиставлено тут «модним» грецьким танцям, які аж ніяк не вписувались у суворі «звичаї предків», що були зразком для стоїків.

188

Сон у Гомера — «брат смерті».

189

Азіній Полліон — римський політичний діяч, полководець, оратор, історик (76 р. до н. е. — 5 р. н. е.), претор і консул, організатор першої публічної бібліотеки в Римі.

190

Звичай ходити на проходи (ambulationes) сягає античних часів; саме під час таких проходів, у діалогах, серед живої природи, зароджувалася, набувала соковитості й барв не тільки поетична, а й наукова думка (пор. працю І. Крип’якевича «Історичні проходи по Львові»); на проходи, ще донедавна, ходили випускники гімназій.

191

Солон — афінський політичний діяч, поет (бл. 640—560 рр. до н. е.), відомий своїми реформами, один із семи мудреців; це він сказав Крезові (див. вище, прим. 47) (в електронній версії — коментар 173. — Прим. верстальника.), що нікого, ще за життя, не можна назвати щасливим.

192

Аркесілай — грец. філософ (315—240 рр. до н. е.), засновник Середньої Академії в Афінах; вважав, що навколишню дійсність не можемо пізнати ні розумом, ані відчуттями, тож мусимо утримуватися від суджень.

193

Таким висловом (dulce est desipere in loco) Горацій закінчує дванадцяту оду четвертої книги.

194

Дух (лат. «animus», грец. «thymos») як поривна сила: «Дух, що тіло рве до бою…» в І. Франка; «animus fert», дух пориває, — у першому рядку Овідієвих «Метаморфоз».

195

Душевний спокій — лат. «tranquillitas» (звідси нинішні транквілізатори), грец. «ataraxia»; в основі цих понять — образ ясного й погідного видимого світу у трьох його поставах (суходіл, море, небо), яким бачить його Лукрецій на початку своєї поеми, покликаній встановити таку саму погоду у мікрокосмі — внутрішньому світі людини.

196

Алюзія до Езопової байки «Лев і Лисиця»: «Я зайшла б, коли б не побачила, що до тебе провадить багато слідів, а від тебе немає жодного», — Лисиця у відповідь старому Левові, який запрошував звірів провідати його, немічного, в печері, де й поїдав їх.

197

«In actu mori»: «…в праці сконать» — дослівно повторює стоїчне гасло І. Франко.

198

Вергілій. «Енеїда», IX, 612 (canitiem galea premimus) canitiem galeae subicio (Овідій, «Скорботні елегії», IV, 1, 74).

199

Так Горацій прагне «перебігти» з табору багатіїв у табір тих, хто нічого не бажає, nil cupientium (Оди, III, 16, 22—24).

200

«Vita contemplative», споглядальне життя, на відміну від дійового (vita activa).

201

Весталки — римські жриці Вести, богині домашнього вогнища, давали обітницю цнотливості, якої мали дотримуватися протягом 30 років.

202

Хрісіпп — див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

203

Перелічено теми, що стосуються етики і фізики; більшість із них, ідучи за грецькими філософами, зокрема, Епікуром та Емпедоклом, опрацьовував Лукрецій у своїй поемі «Про природу речей».

204

Образ людини, яка споглядає небо (homo caeli contemplator) — у першій книзі Овідієвих «Метаморфоз» (85—86).

205

Про здатність людини проникати розумом далеко за межі видимого — Юрій Дрогобич у своєму латиномовному творі «Прогностичне судження»: «Хай там яка далечінь від ока й до обширів неба, / Та для людського ума — відстані наче й нема».

206

Бог, згідно з концепцією стоїків, — це дух (грец. pneuma, лат. spiritus), яким пройнято все доокіл, отже, й людина є «часточкою божественного подиху» (particula divinae aurae: Горацій. Сатири, II, 2, 79).

207

Небесні заборола — мова про небесні сфери, за які проривається, наче руйнує їх (perrumpit) думка філософа, споглядаючи «порожні глибини» Всесвіту.

208

Цією ж думкою, відомою в латинському озвученні, Гіппократ починає свої «Афоризми»: «Ars longa, vita brevis» (життя коротке, шлях мистецтва довгий), невідповідність між короткочасним життям людини та обраним предметом («мистецтвом») стає найочевиднішою тоді, коли цей предмет — астрономія, що оперує безмежними величинами.

209

Лат. «admirator». Цей подив, якщо мова про астрономію, межує зі страхом: «Мене жахає одвічне мовчання тих неосяжних просторів» (Блез Паскаль). «Є ж і такі, що на сонце й зірки, й на те, як у році / Пору несхибно міняє пора, споглядають спокійно» (Горацій, Послання, І, 6, 3—4); серед «таких» — передусім стоїки, які всіляко підкреслювали спокій свого споглядання.

210

До божественного звести очі. — Пор. наше: «Ніколи й вгору глянути»; вгору, тобто від земного, радше приземленого, перейти думкою до чогось вищого, до чого покликана людина.

211

Сенека не раз наголошує на тому, що він, як і кожен філософ, працює заради прийдешніх поколінь: живе минулим, а теперішнє використовує, щоб прислужитися майбутньому.

212

Серен — див. прим. 1, Спок. (в електронній версії — коментар 127. — Прим. верстальника.)

213

Йдеться про професійних філософів.

214

Катон — див. прим. 28, Щасл. (в електронній версії — коментар 96. — Прим. верстальника.)

215

Мова про закон Цецілія Метелла, народного трибуна, прихильника Помпея; згідно з цим законом, Помпей мав прибути до Італії задля порятунку держави від змовника Катіліни, насправді ж цей закон був спробою передати верховну владу над Римом у руки Помпея; про це розповідає Плутарх (Катон, 26).

216

Публій Клодій — народний трибун і Публій Ватіній, легат Цезаря, відомі своїми зловживаннями й політичними авантюрами постаті останніх років Римської республіки. Клодія, зокрема, звинувачували у святотатстві: у 62 р., під час свят на честь Доброї богині, в якому могли брати участь лише жінки, він, переодягнувшись у жіноче вбрання, пробрався на те свято в будинок верховного понтифіка і претора Юлія Цезаря на побачення з його дружиною Помпеєю.

217

Тобто Атланта. Згідно з міфом, він брав участь у боротьбі титанів проти Зевса; за кару, змушений вічно тримати на плечах небосхил.

218

Про цю «хитру винахідливість» — ще Софокл у т. зв. «гимні людині» (Антігона, 332—362).

219

Погані звичаї — то не просто недруги, а люті вороги» (Св. Амвросій).

220

Мова про «перший тріумвірат» — союз Помпея, Цезаря і Красса.

221

Пор. у Горація: «Vis consili expers mole sua ruit» — бездумна сила обвалюється під своїм же тягарем (Оди, III, 4, 65).

222

Претура — друга після консулату вища державна посада в Римі (див. також прим. 4 до Щасл.) (в електронній версії — коментар 72. — Прим. верстальника.). Катон був претором у 52 р. до н. е.

223

Адамант — особливо твердий метал, сталь або сплав, досл. (з грец.) «непереборний».

224

Мова про перехід Ксеркса через Геллеспонт (див. прим. 18, Спок.) (в електронній версії — коментар 144. — Прим. верстальника.).

225

Лат. iniuria — кривда; contumelia — образа. Різниця між цими словами — в самій етимології: кривда — це щось проти-правне (in-iuria), щось таке, що завдає реальної шкоди, за що карає закон; від образи ж, хоча реальної шкоди не зазнаємо, наче надуваємося (tumere), дратуємось, надто — при «образі гонору» (Сенека, щоправда, пов’язує слово «contumelia» з «contemptus», зневага). Отож ображатися — значить опускатись до рівня того, хто ображає, робити йому честь: «…чия образа нас засмучує, того похвала, неминуче, — звеселяє», — скаже Сенека наприкінці XIII розділу.

226

Ганьбі (turpitude) протиставлені «virtus» (чеснота) і «honestum» (достойність).

227

Деметрій Поліоркет (той, хто бере в облогу міста), син Антігона Одноокого, амбітний полководець і завойовник; у 307 р. до н. е. зайняв Мегари, а згодом Афіни; з 294 р. — цар Македонії; в 285 р. при Кілікії зазнав поразки в битві з коаліцією держав, зокрема, Птолемея і Селевка.

228

Стільбон — філософ з Мегари (бл. 380—300 рр. до н. е.); цей же епізод Сенека подає і в «Листах» (9, 18—19); див. також у Діогена Лаертського (II, 112—113). Вислів «Усе моє — зі мною» приписують також філософові Біанту.

229

Мова про таблички (tabellae), щось на зразок бухгалтерських книг, де лихварі записували імена боржників, суми боргів та відсотки.

230

Александр Македонський завоював Вавилон у 331 р. до н. е.; Публій Корнелій Сціпіон Африканський Молодший здобув Карфаген у 146 р., а Нуманцію — в 133 р. до н. е.; галли увірвалися в Рим у 390 р. до н. е.

231

Ні надією не живе, ані страхом. — Ось що про це словенський поет Франце Прешерн: «Те, чим я жив, — надію й страх, — / Пустив блукати по світах, / І в серці порожньо: волію / Вернути страх, а з ним — надію» (див. прим. 23, Щасл.) (в електронній версії — коментар 91. — Прим. верстальника.).

232

У Горація, про стоїчну міць Риму, — в поетичному образі: «Так дуб алгідський: іноді б’є по нім / Дзвінка сокира, він же, підрубаний, / Наснагу й стійкість непохитну / Навіть од вістря того черпає» (Оди, IV, 4, 57—60).

233

В обідньому покої (triclinium) довкола стола (mensa) були три ложа: найнижче, середнє, найвище; найповажнішим гостям виділяли, звісно, найвищі місця.

234

Те, що бачимо уві сні, за Лукрецієм, — це лише «порожні подоби речей» (simulacra inania somni).

235

Див. вище, прим. 14 (в електронній версії — коментар 225. — Прим. верстальника.).

236

Марсове поле — майдан за стінами Рима біля Тибру, місця для гімнастичних та військових вправ.

237

У творах римських авторів часто знаходимо свідчення про обвали поверхових будинків та веж (про це, зокрема, Горацій в оді про золоту середину (II, 10).

238

Див. прим. 16, Коротк.

239

Аттал — ім’я Аттала (так називали себе пергамські царі) стало символом багатства й розкоші. Останній пергамський цар Аттал у 133 р. до н. е. заповів своє царство римському народу як своєму спадкоємцю.

240

Див. прим. 55, Коротк.; упорядник спальні — кубікулярій («cubiculum» — спальня), водночас двірський управитель, був переважно відпущеним на волю рабом.

241

Знову ж виразна ремінісценція зачину другої книги поеми Лукреція: солодко, осягнувши спокій, споглядати чужі, спричинені глупотою, бідування; у Сенеки навпаки: на тлі чужих безглуздих клопотів — солодко споглядати погідну ясність свого спокою.

242

Небесна сфера, за тодішніми уявленнями, обертається довкола Землі зі сходу на захід; підхоплювані тим рухом небесні тіла (Сонце, Місяць, планети) рухаються водночас своїми орбітами — у протилежному напрямку; зорі — найвіддаленіші.

243

Див. «Листи», 59, 16: «Душа мудреця — наче той обшир, що понад місяцем: там завжди помірне сяйво».

244

Епікурейський мудрець — протилежність до «зайнятої людини» (homo occupatus): осягнення найвищої насолоди вимагає повного спокою; Сенека протиставляє ліниву бездіяльність пересічної людини наполегливій праці мудреця над своїм досконаленням. «Бездіяльні» в Епікура — й боги: вони, десь у міжсвітах (intermundia), втішаються своїм спокоєм, байдужі до людських справ.

245

Поранений гладіатор міг під час бою звернутися до глядачів з проханням пощади (missio); ті ж або погоджувалися, даючи відповідний знак — великим пальцем догори (як і нині, коли щось схвалюємо), або — донизу, що означало «добий!» (confice!).

246

Див. прим. 8, Спок. (в електронній версії — коментар 134. — Прим. верстальника.)

247

Якесь огидне морське чудисько (vervex marinus); про того «барана» згадує лише Пліній в «Природничій історії» (IX, 44), називаючи його «морським розбійником».

248

Корбулон — Гней Доміцій Корбулон, консул (39 р. н. е.), переможець германців і парфян за імператорів Клавдія і Нерона; загинув як жертва Нерона (67 р.).

249

Ватіній — див. вище, прим. 5 (в електронній версії — коментар 216. — Прим. верстальника.).

250

Гай Цезар — Калігула (див. прим. 63, Коротк.).

251

Валерій Азіатик — Децім Валерій Азіатик, уродженець м. Віенна (Нарбонська Галлія), консул (46 р. н. е.), близький друг Калігули, згодом — організатор його вбивства (про нього розповідає Тацит: «Аннали», 11, 1, 2).

252

Херея — Кассій Херея, центуріон, згодом трибун преторіанської когорти.

253

Пріміпілярій — центуріон пріміпілів (досл. «перших списів»), командувач першої когорти легіону.

254

Майбутній імператор зростав у військовому таборі при своєму батькові, відомому римському полководцеві Германіку; звідси його прізвисько — Калігула, що означає вояцький чобіток. Пор. наше: Полуботок (полковник війська Запорізького); козацька старшина, згадаймо, знала латину, їй імпонували риси стоїчного мудреця.

255

Див. прим. 41, Спок. (в електронній версії — коментар 167. — Прим. верстальника.)

256

Мова, зокрема, про комедію Арістофана «Хмари». Ксантиппа — сварлива дружина Сократа; її ім’я стало символом прикрої, сварливої жінки.

257

Антисфен — філософ із Афін, учень Сократа, засновник кінічної школи (бл. 400 р. до н. е.). На горі Іді, що неподалік Трої, за переказом, народилася Мати богів — Рея, або Кібела, дружина Крона, отже, з погляду тодішнього грека, мала б і вона бути варваркою.

258

Пор. франц.: «Noblesses oblige» — шляхетність зобов’язує.

259

Кінцівка діалогу — знову ж у сфері військової метафорики («Vivere est militare»: жити — то мов у війську служити): мудрець не повинен відступати, мусить будь-що утримувати позицію, яку йому визначила сама природа.