Дім Землі та Крові

47

Гроза застала їх за два квартали від будинку Брайс, і за лічені секунди вони змокли як хлющі. Біль пронизав плече і руку Ганта, коли він приземлився на дах, але він і бровою не повів. Брайс досі тремтіла, а вираз на її обличчі був такий відсторонений, що Гант, поставивши її на мокру черепицю, вирішив одразу не відпускати.

Брайс підвела на нього погляд. Він не прибрав рук з її талії.

А тоді не втримався і провів великим пальцем по її ребрах. І ще раз.

Брайс ковтнула, і він стежив за кожним рухом її горла. За дощовою краплею, яка стікала по її шиї, за венкою, яка легенько пульсувала під нею.

Та перш ніж він встиг відреагувати, Брайс подалася вперед і обійняла його, міцно обхопивши руками.

— Паскудний вечір, — сказала вона, сховавши обличчя на його мокрих грудях.

Гант також обійняв її, намагаючись зігріти своїм теплом її тремтливе тіло.

— Це точно.

— Я рада, що ти не помер.

Гант хихотнув й уткнувся обличчям у її шию.

— Я теж.

Він відчув, як Брайс стиснула пальці на його спині, відчув їхній вивчальний, ніжний дотик. Усі його почуття пробудилися і зосередилися на цьому дотику.

— Треба сховатися від дощу, — пробурмотіла вона.

— Треба, — відповів він. І не зрушив з місця.

— Ганте…

Він не знав, що означало зараз його ім’я — застереження, прохання чи щось іще. Йому було байдуже, бо його ніс уже уткнувся у її довгу вологу шию. Хел забирай, вона чудово пахла.

Не в змозі стриматися і насититися її ароматом, Гант знову провів носом по її шиї. Брайс злегка підвела підборіддя, даючи йому більше простору.

«О так», — ледь не простогнав Гант, притиснувшись носом до її м’якої витонченої шиї, жадібно, мов якийсь вампір, прагнучи відчути її запах і смак.

Це бажання брало гору над кожним його інстинктом, кожним болісним спогадом, кожною клятвою, яку він давав.

Пальці Брайс міцніше стиснулися на його спині — а тоді почали його гладити. Гант ледь не замуркотів.

Відганяючи думки, він торкнувся її шиї губами. Брайс злегка вигнулася у його руках, назустріч твердій плоті, яка нила під армованою шкірою його бойового костюма.

Гант видав задушений стогін і, міцніше обійнявши її тепле м’яке тіло, провів руками униз, до того ідеального, солоденького задка, який мучив його з самого першого дня, і…

Металеві двері на даху відчинилися. Гант уже вихопив пістолет і націлив його на дверний отвір, коли з нього вийшла Сабіна і прогарчала:

— Відійшли, на хрін, назад.

48

Гант ретельно зважив свої варіанти.

Його пістолет був націлений Сабіні у голову. Її пістолет був націлений у серце Брайс.

Хто з них був швидшим? Це питання гуділо у його голові.

Брайс підкорилася наказу Сабіни і підняла руки. Ганту лишалося зробити так саме, і він став позаду Брайс, обхопивши іншою рукою її за талію і притиснувши до своїх грудей. Чи зможе він достатньо швидко злетіти у повітря, щоб уникнути кулі?

Брайс не переживе постріл у серце з такої близької відстані. Вона помре за лічені секунди.

— Де твій дружок-демон? — спромоглася спитати Брайс, перегукуючи барабанний дріб дощу.

Сабіна ногою захлопнула металеві двері. Гант зрозумів, що всі камери були несправні. Мали бути несправні, інакше тут уже був би легіон, викликаний Марріном. Напевно, на камерах програвалися якісь безвинні кадри — так само, як і в Храмі Богині Місяця, коли Сабіна їх підмінила. А це означало, що ніхто, не знав, що тут відбувається, — жодна жива душа.

Гант повільно повів здоровою рукою вгору по тремтливому змоклому тілу Брайс.

— Навіть не думай проще, Аталаре, — процідила Сабіна.

Його рука зупинилася, не встигнувши накрити груди Брайс — те місце, де билося серце. Його броньований костюм міг затримати кулю. Краще Гант прийме постріл на себе. Краще він втратить руку, яку зможе відростити, ніж Брайс…

Він навіть подумки не міг сказати останнє слово.

— Я наказала тобі не пхати носа не у свої справи, — просичала Сабіна. — Але ж ти не могла просто послухатися — тобі треба було заявитися до Лігва із запитаннями, ставити які ти не маєш права.

— Ми їх ставили, бо ти вбила Даніку, довбана психопатка, — прогарчала Брайс.

Сабіна завмерла. Застигла майже так само, як уміють фейці.

— Що зробила?

Гант знав, що в Сабіни всі емоції були на поверхні й вона навіть не намагалася їх приховувати. І зараз її шок був справжнім. Краплі дощу стікали з її вузьких вилиць, коли вона розлючено прошипіла:

— Думаєш, я вбила рідну доньку?

Брайс так сильно тремтіла, що Ганту довелося зміцнити хватку.

— Ти вбила її, тому що вона збиралася зайняти твоє місце як майбутній Ватажок, — відрізала Брайс, — ти вкрала Ріг, щоб підірвати її авторитет, і ти прикликала демона, щоб убити кожного, хто міг тебе бачити, і принизити Михея перед Самітом…

Сабіна розсміялася глухим, низьким сміхом.

— Що за маячня.

— Ти стерла запис крадіжки Рога з камер храму, — прогарчав Гант. — У нас є підтвердження. Ти збрехала нам, сказавши, що тієї ночі Даніки не було у храмі. А в ніч, коли вона загинула, ти розводилася про те, що твоя донька не вміла тримати язика за зубами. Щоб довести, що ти вбила Даніку, нам лишилося лише встановити зв’язок між тобою і кристалосом.

Сабіна опустила пістолет, поставивши його на запобіжник. Її трусило від ледве стримуваної люті.

— Я нічого не крала, недоумки. І я не вбивала рідної доньки.

Гант не наважувався опустити зброю. Не наважувався відпустити Брайс.

А тоді Сабіна холодно і безрадісно сказала:

— Я її захищала. Даніка викрала Ріг.