Дивні Грицеві пригоди

Другий іспит

Минули дні відпустки. Тато взяв Гриця до Космоцентру, показував йому дивовижні пристрої, машини та космічні апарати. Дещо хлопчик бачив на екрані телевізора або в кіно, але тут усе було справжнє, величне і таємниче. Якось не вірилося, що ось ця або ота ракета незабаром летітиме у порожнечі зоряного простору, а від Землі її відділятимуть мільйони кілометрів.

Тато заводив Гриця у житлові каюти космольотів, дозволяв навіть посидіти в кріслах пілотів. А потім почав привчати його ходити в костюмі космонавта та скафандрі. Космічне вбрання було незручне й важке, проте Гриць терпів, не промовивши й слова невдоволення. Він перемовлявся з татом по радіотелефону, приймав їжу крізь прозоре забрало, сам замінював використані балони для кисню.

— А тепер, синку, — якось сказав тато, — побачимо, чи є в тебе справжня мужність.

— А хіба я злякався тоді, біля водоспаду? — образився Гриць.

— Того мало. Тепер треба стрибнути з літака.

— Як? — скрикнув хлопчик. — Просто так?

— Та ні,- засміявся тато.- 3 парашутом. Космонавтам це необхідно. Всякого буває. Раптом аварія при підльоті до планети, треба, щоб усі члени екіпажу не боялися залишити космоліт. Збагнув?

— Збагнув, — відповів Гриць, хоч усе його тіло похололо від страху. — Я стрибну з літака, татку!

Наступного дня вони вилетіли на реактивному лайнері. Незабаром під крилом літака видно було лише густу тайгу. Гриць то поглядав на спокійне татове обличчя, то на білі-пребілі хмарини за ілюмінатором, то поправляв лямки парашута на плечах. Коли ж нарешті стрибок? Чи не злякається він?

З каюти виглянув пілот, привітався з татом, підморгнув Грицеві. Тато повів сина до виходу. Відчинився люк, дихнуло холодом. Гриць поточився назад, але відразу ж схаменувся, бо побачив у татових очах насмішкуваті іскринки. Він кинувся до люка й стрімголов упав у безодню.

Тьохнуло серце, замерехтіло все довкола — хмари, небо, земля. Над хлопчиком спалахнула вогняна квітка парашута. Падіння сповільнилося. Тепер Гриць колихався під велетенським куполом, наче в дитячій колисці. Страх де й подівся: було легко, радісно.

Поруч з ним з'явився блакитний купол — то спускався тато, він розмахував руками, вітаючи сина. Гриць щось кричав, співав, але через вітер нічого не було чути.

Хлопчик опустився на широку галяву поміж високими глицевими деревами, торкнувшись ногами землі, впав на бік, як його вчили, а потім підскочив і, плутаючись у стропах парашута, побіг до тата, котрий спустився раніше і вже чекав його.

— Молодець, синку, — спокійно мовив тато. — Ти можеш бути космонавтом. Беру тебе в політ до Юпітера.