Дух животворить… Читаємо Сковороду

Примечания

1

Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. — Т. 2. — К., 1994. — С. 417. Далі посилання на це видання (том і сторінка — в дужках) вказані в тексті. Тут доречним буде таке застереження. З наукової точки зору, либонь, коректнішим було б цитувати тексти XVIII століття, наразі сковородинівські, за ориґіналами або принаймні подавати їх максимально наближеними до ориґіналів, ретельно зберігаючи їхні мовні, стилістичні й орфографічні особливості (як це зроблено, приміром, у виданні: Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. — К., 1961). Однак за такого варіанту постають моменти, які ускладнюють справу: щонайменше два. Один — технічний, пов’язаний з відсутністю зазвичай у комп’ютерних гарнітурах літери Ѣ (ять). Момент другий, суттєвий, — труднощі сприйняття сучасним читачем мови Сковороди, котра являє собою складне, часом химерне переплетіння старослов’янських, староукраїнських та російських мовленнєвих елементів і відзначається неусталеністю норм. З огляду на сказане тексти Сковороди подаються в книзі у перекладі (на жаль, не завжди досконалому) на сучасну українську літературну мову за означеним повище виданням. Щодо інших текстів, зосібна російськомовних, то тут за основу взято такий підхід: в уривках з художніх творів зберігається мова ориґіналу, натомість витяги з наукових, критичних, публіцистичних праць, мемуарів, листів тощо, а також назви творів (окрім назв періодичних видань) наведено в перекладі.

2

Ще раніше, 1814 року, побачив світ роман В. Нарєжного «Росийский Жильблаз, или Похождения князя Гаврилы Симоновича Чистякова», де в образі мудреця Івана «Особняка» опосередковано відтворені деякі риси особистості Сковороди, а також відчутний вплив його філософсько-етичного вчення. Вперше ім’я Сковороди — «стоїка, філософа, або харківського Діогена» — згадано в книжці В. Масловича «Про байку та байкарів різних народів, повідомлення про їхнє життя з деякими зауваженнями на їхні байки і самі байки тих» (X., 1816).

3

Украинский вестник. — 1817. — IV. — С. 106.

4

Отечественные записки. — 1823. — Ч. XVI. — Кн. 42, 43.

5

Украинский вестник. — 1817. — IV. — С. 100–101.

6

Там само. — С. 121–122.

7

Вернет Ив. Полезный досуг в уединении. // Украинский вестник. — 1817. — VII. — С. 62.

8

Там само. — С. 71.

9

Багалей Д. И. Очерки из русской истории. — Т. 1. — X., 1911. — С. 453. Ось характерний зразок вернетівського «подячного» жанру. У нотатках «Корисне дозвілля в самотині», згадуючи «високохвального мого друга Н. А. п. Романовського та його чемну дружину Н-ію Ів.», Вернет пише: «Підчас Великого посту, осібно присвяченому богомисленню, під їхнім світлим, чистим і гостинним дахом я користувався в тиші всіма безцінними благами, — що їх даремно шукають у вихорі галасливого світу» (Украинский вестник. — 1817. —VII. — С. 72).

10

Украинский вестник. — 1817. — IV. — С. 123–124.

11

Там само. — С. 119.

12

Отечественные записки. — 1823. —Ч. XVI. — № 42. — С. 96; № 43. — С. 262.

13

Хиждеу А. Три песни Сковороды. — Телескоп. — 1831. — Ч. VI. — № 24. — С. 579.

14

Див.: И.С.р.з.к. Отрывки из записок о старце Григории Сковороде. — Утренняя звезда. — 1833. — Кн. 1.

15

П. Попов свого часу тонко зауважив, що Шевченкова згадка про «синюю бумагу» має палеографічне значення і надає наведеному епізодові особливої вірогідності, оскільки наприкінці XVIII — у перші десятиліття XIX ст. ст. для подібних списків справді вживалося, з правила, синій або зеленкувато-синій папір (див.: Попов П. Шевченко і Сковорода. // Т. Г. Шевченко. Збірник статей до 125-ліття з дня народження. 1814–1939. — К., 1939).

16

Див.: Сперанский М. Малорусская песня в старинных русских печатных песенниках. // Этнографическое обозрение. — 1909. — Кн. LXXXI–LXXXII. — № 2–3.

17

Костомаров Н. Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в «Русском слове». // Основа. — 1861. — VII. — С. 177.

18

Див.: Крестовский Вс. Сочинения в стихах и прозе Григория Сковороды с его портретом и почерком его руки. — СПб, 1861. // Русское слово. — 1861. — VII.

19

Див.: Крестовский Вс. Ходатайство г. Костомарова по делам Сковороды и г. Срезневского. // Русское слово. — 1861. — VIII; Костомаров Н. Ответ на статью Всеволода Крестовского «Ходатайство Костомарова за Сковороду и Срезневского». — // Основа. — 1861. — VIII.

20

Русское слово. — 1861. —VII. — С. 48.

21

Каразин В. Письмо к издателю. // Молодик на 1844 год. — X., 1843. — С. 229–230.

22

Хиждеу А. Григорий Варсава Сковорода. // Телескоп. — 1835. — Ч. XXVI. — № 5–6. (У «Змісті» автора публікації помилково названо «Б. Хиждеу»; насправді Болеслав — молодший брат Александра Хіждеу. — Ю. Б.).

23

Срезневский И. Выписки из писем Гр. Сав. Сковороды. // Молодик на 1844 год. — С. 243.

24

Багалей Дм. Издания сочинений Г. С. Сковороды и исследования о нем. // Сочинения Григория Саввича Сковороды. — Х., 1894. — С. LXVII.

25

Див.: Хиждеу Александр. Избранное. — Кишинев, 1986. — С. 277.

26

Срезневский. Майор, майор! // Московский наблюдатель. — 1836. — Ч. VI. — Кн. 2. — С. 227.

27

Див.: Срезнєвський В. Про збирачів українських пісень. // Записки історично-філологічного відділу. — Кн. XIII–XIV. — К., 1827. — С. 79.

28

Хиждеу Александр. Избранное. — С. 250–251.

29

Телескоп. — 1831. — Ч. VI. — № 24. — С. 578.

30

Молва. — 1835. — № 38. — Стовпець 152–153. Фразу Сковороди про «барильця» з його листа до Є. Є. Урюпіна іронічно коментували свого часу ще видавці «Украинского вестника» в зв’язку зі словами Геса де Кальве, що філософ віддавав перевагу «чистій воді» перед «штучними напоями» (1817. — IV. — С. 113). Цю публікацію напевно й має на увазі О. Євецький.

31

Утренняя звезда. — 1833. — Кн. 1. — С. 81.

32

Там само. — С. 69. Такий погляд на Сковороду покладено й в підґрунтя пізніше написаного І. Срезнєвським оповідання «Майоре, майоре!», дарма що воно начебто перейняте пієтетом по відношенню до філософа. Аналізуючи пізніше це оповідання, літературознавець А. Ковалівський щиро дивувався з того, як Срезнєвський, людина широкої освіченості й культури (можна було б додати: знавець і поціновувач українського слова й письменства), міг підпасти під вплив тих своїх сучасників, обмежених і самовпевнених провінціалів, які, тягнучись за петербурзькими та паризькими модами, вбачали в Г. Сковороді якогось дивака, ворога суспільства, дикуна і т.ін. (Див.: Ковалівський А. З приводу оповідання. // Срезневський І. Майоре, майоре! Оповідання з життя Г. Сковороди. — X., 1930. — С. 30). Втім, заради справедливості слід зазначити, що через кілька років І. Срезнєвський і сам уже називає Сковороду «нашим великим філософом і народовчителем» (Москвитянин. — 1842. — № 1. — С. 117).

33

Характерно, що свою відому статтю «Європеїзм і народність стосовно російської словесності» Ніколай Надєждін починає та закінчує посиланнями на слова «народного російського мудреця Сковороди» (Телескоп. — 1836. — Ч. XXXI. — № 2. — С. 263).

34

Белинский В. Полн. собр соч. — Т. XIII. — М., 1959. — С. 276.

35

Очерки по истории молдавско-русско-украинских философских связей XVII–XIX вв. — Кишинев, 1977. — С. 72. Загалом позитивно поціновує сковородинівські студії А. Хіждеу і Ласло-Куцюк М. у статті «Олександр Хашдеу — дослідник спадщини Сковороди» (Див.: Ласло-Куцюк Магдалина. Творчість Шевченка на тлі його доби. — Бухарест, 2002. — С. 20–42). Інтерес становить пізніша (нещодавно перекладена на українську С. Вакуленком та Л. Ушкаловим) розвідка А. Хіждеу «Завдання нашої доби: наука Григорія Савича Сковороди, єдиного руського філософа, в екзегетично-систематичному викладі» (Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Нова серія. — Т. 9. — X., 2002).

36

Русское слово. — 1861. — VIII. — С. 86.

37

Там само. — VII. — С. 49, 50.

38

Там само. — VIII. — С. 85.

39

Елец Ю. Биография Всеволода Владимировича Крестовского. // Крестовский В. Собр. соч.: в 8 т. — Т. I. — СПб, 1899. — С. XV–XVI.

40

Крестовский В. Собр. соч. — Т. III. — С. 459, 465.

41

Основа. — 1861. — VII. — С. 178.

42

Там само. — 1861. — VIII. — С. 4.

43

Там само.

44

Основа. — 1861. — VII. — С. 177.

45

Див.: Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 p. — Л., 1910. — С. 82.

46

Кудринский Ф. Философ без системы. (Опыт характеристики Григория Саввича Сковороды) // Киевская старина. — 1898. — Март. — С. 439–440.

47

Франко І. Зібр. творів: У 50 т. — Т. 29. — К., 1984. — С. 434.

48

Див.: Лисий І. Філософська і мистецька культура. — К., 2004. — С. 63.

49

Див.: Петров Н. Первый (малороссийский) период жизни и научно-философского развития Григория Саввича Сковороды. // Труды Киевской духовной академии. — 1902. — № 12.

50

Див.: Багалій Д. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. — Х., 1926.

51

Див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. Біографія. —К., 1972.

52

Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия. (Новые данные, относящиеся к истории этой академии за указанное время). — К., 1903. — С. 356–360.

53

Бичко I. Сковорода Григорій Савич. // Києво-Могилянська академія в іменах XVII–XVIII ст. Енциклопедичне видання. — К., 2001. — С. 488. — Стовпець II. Зауваження деяких авторів, що, мовляв, версія Л. Махновця ще «потребує деяких уточнень» (див., напр.: Валявко І. До питання про підґрунтя містичного світогляду Григорія Сковороди в контексті досліджень Дмитра Чижевського. // Діалог культур. Святе Письмо в українських пам'ятках. Матеріали конференції. — К., 1999. — С. 169), не конкретизовані, тож зазначену дату вступу Сковороди до академії поки що ніким не поставлено під сумнів.

54

Замкненості, характерної, приміром, для Слов’яно-греко-латинської академії, яка орієнтувалася сливе виїмково на духовну верству, тут практично не було. Так, 1744 року лише третина учнів академії належала до родин церковнослужителів, решта були дітьми козацької старшини, «значкових товаришів», рядових козаків, чиновників міського управління. На думку сучасного дослідника, саме вихованці Києво-Могилянської академії склали кістяк різночинної інтелігенції, що народжувалася в Російській імперії (див.: Штранге М. Демократическая интеллигенция России в XVIII веке. — М., 1965. — С. 24–27).

55

Цит. за: Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия. — С. 94.

56

Історія міст і сіл Української PCР. Полтавська область. — К., 1967. — С. 924.

57

Див.: Багалій Д. Історія Слобідської України. — X., 1918. — С. 252.

58

Лазаревский А. Статистические сведения об украинских народных школах и госпиталях в XVIII веке. // Основа. — 1862. — V. — С. 88.

59

Путешествие антиохийского патриарха Макария в Россию в половине XVII века, описанное его сыном, архидиаконом Павлом Алеппским. — Вып. 2. — М., 1893. — С. 2.

60

Описание Украйны. Сочинение Боплана. — СПб. — 1832. — С. 6.

61

Багалій Д. Історія Слобідської України. — С. 252. Див. також: Сумцов М. Слобожане. Історико-етнографічна розвідка. — Х., 2002. — С. 182–188.

62

Левицкий Op. Очерки народной жизни в Малороссии во второй половине XVII ст. — К., 1902. — С. 280, 287–288.

63

Эварницкий (Яворницький) Д. История запорожских козаков. — Т. 1. — СПб., 1892. — С. 524.

64

Там само. — С. 518.

65

Там само. — С. 518–519.

66

Там само. — С. 520–521.

67

Дневник генерального подскарбия Якова Марковича (1717–1787 гг.) — Ч. 1. —К., 1893. — С. 205.

68

Див.: Тищенко М. З історії торгівлі книжками у XVIII сторіччі. // Україна. — 1929. — № 35.

69

Петров Н. Очерки из истории украинской литературы XVII и XVIII веков. Киевская искусственная литература XVII–XVIII вв., преимущественно драматическая. — К., 1911. — С. 18.

70

Див.: Нічик В. До питання про схоластичність філософських курсів у Києво-Могилянській академії. // Від Вишенського до Сковороди. — К., 1972; її ж: Г. Сковорода і Києво-Могилянська академія. // Сковорода Григорій: образ мислителя. — К., 1997; її ж: Петро Могила в духовній історії України. — К., 1997.

71

Полное собрание сочинений М. В. Ломоносова. — Ч. 1. — СПб, 1784. — С. VII.

72

Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужестранцев, писавших в России, сочинение митрополита Евгения. — Т. II. —М., 1845. — С. 15.

73

Лощиц Ю. Сковорода. — М., 1972. — С. 18.

74

Сивокінь Г. Давні українські поетики. Друге видання, з додатками. — X., 2001. — С. 33.

75

Лисий І. Європейськість КМА та її філософії: польська призма бачення. // Іван Лисий. Філософська і мистецька культура. — С. 256.

76

Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. — Отд. II. — Т. I. — Ч. I. — К., 1904. — С. 193–194.

77

Там само. С. 177.

78

Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия. — С. 96, 105.

79

Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. — Ч. I. — К., 1856. — С. 142; ч. II. — С. 104.

80

Див.: Вишневский Д. Киевская академия в первой половине XVIII столетия. — С. 108; Тихонравов Н. Кирьяк Кондратович. (Переводчик прошлого столетия). // Н. С. Тихонравов. Соч. — Т. III. — Ч. II. — М., 1898.

81

Див., напр.: Пам’яті Г. С. Сковороди (1722–1922). Збірка статтів. — Одеса, 1923. — С. 55; Ушкалов Л. Григорій Сковорода і антична культура. — X., 1997. — С. 38–39.

82

Див.: Чижевський Д. Українські друки в Галле. — Краків-Львів, 1928; Хижняк З. Тодорський. // Києво-Могилянська академія в іменах…

83

Украинский вестник. — 1817. — IV. — С. 114.

84

[Нічик В.] Г. Сковорода та філософські традиції Києво-Могилянської академії. // Філософія Григорія Сковороди. — К., 1972. — С. 121–122.

85

Докладніше про це див.: Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики XVII — першої половини XVIII ст. та їх роль у розвитку теорії літератури на Україні. — К., 1983.

86

Цит. за: Петров Н. О словесных науках и литературных занятиях в Киевской академии от начала ее до преобразования в 1819 году. // Труды Киевской духовной академии. — 1868. — № 3. — С. 466.

87

Див.: Ушкалов Л. Світ українського барок(к)о. Філологічні етюди. — X., 1994; його ж: З історії української літератури XVII–XVIII століть. — X., 1999; його ж: Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. — X., 2001; Чижевський Д. Українське літературне бароко. — К., 2003.

88

Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 69.

89

Маслюк В. Латиномовні поетики і риторики… — С. 83–84.

90

Гусев Н. Народный украинский мудрец Григорий Саввич Сковорода. — М., 1906. — С. 34.

91

Пахльовська О. Києво-Могилянська академія як чинник становлення національної самобутності української культури. Парадокси еволюції. // Києво-Могилянська академія в іменах XVII–XVIII ст. — С. 23. —Стовпець І.

92

Згадаймо задля прикладу такі твори представників київської школи XVII століття, як «Вертоград багатобарвний» Симеона Полоцького, «Квіти святих оправ у вінець Божої Матері» Лазаря Барановича, курс піїтики «Hortus poeticus» Митрофана Довгалевського, який викладав у Київській академії за часів перебування там Сковороди.

93

Хиждеу А. Григорий Варсава Сковорода. // Телескоп. — 1835. — Ч. XXVI. — № 5. — С. 16–17.

94

Возняк М. Історія української літератури. — Т. 3. — Л., 1924. — С. 84.

95

Tschižewskij Dm. Skovoroda. Dichter, Denker, Mystiker. — München, 1974. — S. 201.

96

Шерех Юрій. Пролеґомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди. // Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя. Література. Мистецтво. Ідеології. — Т. III. — С. 409, 412.

97

Воспоминания Федора Петровича Лубяновского. // Русский архив. — 1872. — № 1. — С. 107.

98

Тимчасом російські вчені зазвичай або недооцінюють, або попросту іґнорують питомо український компонент мовного синкретизму Сковороди. Л. Софронова, наприклад, згадуючи примітку Сковороди до пісні 24-ї («О спокою наш небесний!»), де він підкреслює, що «перетлумачив» її з Горація «малоросійським діалектом», тобто українською мовою, «підправляє» автора, твердячи, що «на самом деле стихотворение… написано по-русски» (Софронова Л. Три мира Григория Сковороды. — М., 2002. — С. 73); див.: Бовсунівська Т. Світовиміри Сковороди (роздуми над книгою). // Український гуманітарний огляд. — Вип. 8. — 2002.

99

Чижевський Д. Українське літературне бароко. — С. 159.

100

Див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 53–54; [Іваньо І. В.] Життєвий шлях і формування світогляду. // Філософія Григорія Сковороди. — С. 20–21.

101

Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя. — С. 390.

102

Чижевський Д. Українське літературне бароко. — С. 130.

103

Московский наблюдатель. — 1836. — Ч. VI. — С. 205.

104

Цит. за: Данилевский Г. Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. — X., 1866. — С. 17.

105

Найповніше цей етап біографії Сковороди висвітлено у згадуваній вище розвідці Л. Махновця «Григорій Сковорода»; у подальшому викладі значною мірою враховано студії цього дослідника.

106

Штелин Якоб. Музыка и балет в России XVIII века. — Ленинград, 1935. — С. 58.

107

Див.: Васильчиков А. Семейство Разумовских. — Т. I. — СПб, 1880. — С. 5.

108

Там само. — С. 10.

109

Див.: Перетц В. Историко-литературные исследования и материалы. — Т. 1.— СПб, 1900. — С. 197–199.

110

Штелин Якоб. Музыка и балет в России XVIII века. — С. 59.

111

Див.: Государственная капелла им. М. И. Глинки. — Ленинград, 1957. — С. 23–24.

112

Штелин Якоб. Музыка и балет в России XVIII века. — С. 73.

113

Ніженець А. На зламі двох світів. Розвідка про Г. С. Сковороду і Харківський колеґіум. — X., 1970. — С. 10.

114

Штелин Якоб. Музыка и балет в России XVIII века. — С. 60, 86.

115

«У Московській слов’яно-греко-латинській академії на 18 ректорів і 24 префектів, які помінялися з 1701 до 1761 p., 14 ректорів і 20 префектів приїхали з Києва» (Штранге М. Демократическая интеллигенция в России в XVIII веке. — С. 23).

116

Васильчиков А. Семейство Разумовских. — Т. I. — С. 52.

117

Утренняя звезда. — 1833. — кн. 1. — С. 76–77.

118

Див.: Комарова І. Музика Сковороди? // Літературна Україна. — 1971. —19 листопада.

119

Дослідники слушно відзначають, що саме від Сковороди починається традиція «петербурзьких сновидінь», яка потім дістала продовження і розвиток у Пушкіна та Гоголя, Шевченка й Міцкевича, Достоєвського й Блока (див.: Драч І., Кримський С., Попович М. Григорій Сковорода. — К., 1984. — С. 41).

120

Див.: Рачинский А. Русские комиссары в Токае в XVIII столетии. // Русский вестник. — Т. 110. —1875. — Сентябрь. — С. 186–188.

121

Див.: Кеппен Петр. О виноделии и винной торговле в России. — СПб, 1832. — С. 41–43, 46–48.

122

Цит. за: Русский вестник. — 1875. — Сентябрь. — С. 199.

123

Там само. — С. 191–192.

124

Там само. — С. 201.

125

Кеппен Петр. О виноделии и винной торговле в России. — С. 43.

126

Бичко I. Сковорода Григорій Савич. // Києво-Могилянська академія в іменах. — С. 488. — Стовпець II.

127

Ковалівський А. Леґенда про Сковороду у французькому словнику. // Червоний шлях. — 1923. — № 1. — С. 226.

128

Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 58.

129

Див.: А. Л. К поминкам о Сковороде. // Киевская старина. — Т. XLVII. — 1894. —Ноябрь.

130

Див.: Сковорода Григорій. Твори: В 2-х т. — Т. 2. — С. 543.

131

Див.: Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 130–149.

132

Цит. за: Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 120.

133

Там само. — С. 132.

134

Див.: Ковалівський А. З приводу оповідання. // Ізмаїл Срезневський. Майоре, майоре! Оповідання з життя Сковороди. Редакція і вступні статті А. Ковалівського. — X., (1930). Зауважмо, що в своїх коментарях дослідник заторкує складне й делікатне питання про ставлення Сковороди до жінок, до кохання. Відомо, що романічний аспект (якщо не брати до уваги бувальщину І. Срезневського) цілком відсутній у біографії філософа. Одружений він не був, і поміж його друзів, знайомих, кореспондентів немає жодної жінки. Традиційної теми кохання не знаходимо й у його творах, навіть поетичних, однак, на думку А. Ковалівського, даються взнаки відлуння цього почуття, що оприявнюються у прихованих, перетворених формах. Під цим оглядом А. Ковалівський говорить про такі твори, як «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Симфонія, названа книга Асхань. Про пізнання самого себе», «Жінка Лотова», де зустрічаються «любовні» ремінісценції з біблійних книг, зокрема з «Пісні пісень»; нагадує, що філософ незрідка називає Біблію своєю «нареченою», а деякі свої твори — «дочками», «дівочками»; посилається на інваріантний у Сковороди мотив нудьги, туги, сердечного умлівання. А. Ковалівський робить висновок, що Сковорода належить до того типу виданих особистостей, в яких життєва, еротична енергія виявляє себе «у сублімованій формі», в інтелектуальній активності або художній творчості.

135

Цит. за: Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 206.

136

Таку мапу склав Л. Махновець. Див.: Там само. — С. 208–209.

137

Данилевский Г. Украинская старина. — С. 39.

138

Див.: А. К. Григорий Саввич Сковорода. Биографический очерк. // Воронежский литературный сборник. — Вып. 1. — Воронеж, 1861.

139

Основа. — 1861. — Липень. — С. 177.

140

Див. про це: Ніженець А. На зламі двох світів. — С. 179–199.

141

Ефименко А. Философ из народа. // Книжки недели. — 1894. — Январь. — С. 16.

142

Див.: Гаспаров М. Поэзия вагантов. // Поэзия вагантов. — М., 1975.

143

Акты и документы, относящиеся к истории Киевской академии. — Отд. II (1721–1795 гг.). — Т. I (1721–1750). — Ч. I. — К., 1904. — С. 220–222.

144

Цит. за: Аскоченский В. Киев с древнейшим его училищем Академиею. — Ч. I. — С. 354–355.

145

Мандрованные дьяки на Слободской Украине. // Харьковский календарь и Памятная книжка на 1885 г. — X., 1884. — С. 664. Див. також: Багалій Д. Історія Слободської України. — С. 246–248.

146

Автобиография южнорусского священника 1-ой половины XVIII ст. // Киевская старина. — Т. XI. — 1885. — Февраль.

147

На матеріалі «Автобіографії» Іллі Турчиновського написано першу частину роману-триптиху В. Шевчука «Три листки за вікном».

148

Цит. за: Грицай М., Микитась В., Шолом Ф. Давня українська література. — К., 1978. — С. 336.

149

Цит. за: Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму). — Вид. 2-ге. — К., 1952. —С. 412.

150

Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. — К, 1893. — С. 42.

151

Возняк М. Різдвяні й великодні вірші-орації із збірника кін. XVII — поч. XVIII в. // Записки Наукового Товариства імені Шевченка. — Т. XCVI. — 1910. — С. 146.

152

Цит. за: Українська література XVIII ст. — К., 1983. — С. 134, 156.

153

Див.: Энциклопедический словарь. — Изд. Ф. А. Брокгауз и И. А. Ефрон. — Т. XXIX(57). — СПб, 1900. — С. 263.

154

Летописи русской литературы и древности, издаваемые Николаем Тихонравовым. — Т. I. — разд. III. — М., 1859. — С. 15.

155

Бессонов П. Калики перехожие. — Вып. IV. — СПб, 1861–1864. — С. X.

156

Житецкий П. Мысли о народных малорусских думах. — С. 88.

157

Ю. Шевельов у своїй «Пролеґомені до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» складає список слобожанських землевласників і душпастирів, у яких гостював Сковорода, водночас наголошуючи, що під цим оглядом «ми не знаходимо згадки бодай хоч про одну селянську садибу». З даною обставиною корелює, на думку дослідника, вкрай утруднена для сприйняття звичайним читачем, тим більше — селянином, мова творів Сковороди, який писав «für weniger als Wenige», з чого робиться висновок (як видається, дещо поспішливий), що погляд на Сковороду як «народного філософа» — лише «міт», «леґенда» чи то народницького, а чи марксистського кшталту, його треба відкинути. Щоправда, в іншому місці Ю. Шевельов потрактовує наведені ним факти більш точно й тонко: «Він не жадав багатих — він потребував освічених. А освіту можна було знайти лише серед багатих, і це визначало все» (Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя. — Т. III. — С. 402–405).

158

Пешеходца Василия Григоровича-Барского-Плаки-Албова, уроженца киевского, монаха антиохийского, путешествие к Святым местам, в Европе, Азии и Африке находящимся, предпринятое в 1723 и оконченное в 1747 году, им самим писанное… — СПб, 1778. —С. III.

159

Странствия Василия Григоровича-Барского по Святым местам с 1723 по 1747 г. — Ч. I. — СПб, 1885.—С. 2.

160

Лощиц Ю. Сковорода. — С. 43.

161

Барсуков Н. Жизнь и труды В. Г. Барского. — СПб, 1885. — С. 47.

162

Колосова В. Климентій Зіновієв. Життя і творчість. — К., 1964. — С. 38.

163

Див.: Кулиш П. Климентий, украинский стихотворец времен гетмана Мазепы. // Русская беседа. — 1859. —V; Кулиш П. Обзор украинской словесности. I. Климентий. // Основа. — 1861. — Январь.

164

Перетц В. Вірші єром. Климентія Зиновієва сина. // Пам’ятки українсько-руської мови і літератури. — Т. VII. — Львів, 1912. Витяги з творів Климентія взято переважно з цього видання, а також з: Хрестоматія давньої української літератури. — К., 1952; Колосова В. П. Климентій Зіновіїв. — К., 1964.

165

Див.: Нога Г. Григорій Сковорода і українські мандрівні дяки // Сковорода Григорій: образ мислителя. — К., 1997. — С. 438.

166

Белинский В. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 1. — М., 1976. — С. 180–181.

167

Телескоп. — 1831. — Ч. I. — № 24. — С. 578.

168

Гоголь Н. Полн. собр. соч.: В 14 т. — М., 1937–1952. — Т. VIII. — С. 333–334.

169

Див.: Софронова Л. Принцип отражения в поэтике барокко. // Барокко в славянских культурах. — М., 1982.

170

Вишневская И. Гоголь и его комедии. — М., 1973. — С. 156.

171

Гоголь Н. ПСС. — Т. VIII. — С. 248.

172

Там само. — С. 282–283.

173

Там само. — Т. XII. — С. 381.

174

Исповедь Блаженного Августина, епископа Иппонского. // Богословские труды. — Сб. XIX. —М., 1978.

175

Чижевский Д. О «Шинели» Гоголя. // Философская и социологическая мысль. — 1994. — № 5–6. — С. 94.

176

Гоголь Н. ПСС. — Т. VIII. — С. 459. Тут доконечне одне застереження. Навряд чи має рацію М. Вайскопф, коли вважає зіставлення Д. Чижевським теми «пристрастей» («задоров») у Гоголя та Сковороди «сумнівним» на тій підставі, що вона, ця тема, є, мовляв, універсальною назагал для християнсько-моралізаторської, містичної літератури (див.: Вайскопф М. Сюжет Гоголя. Морфология. Идеология. Контекст. — М., 1993. — С. 213–214). Раз — що на цю універсальність, традиційність звертав увагу, як бачимо з наведеного вище його зауваження, сам Чижевський, тож «підправляти» вченого немає жодної потреби. По-друге, універсальність, типологізм теми аж ніяк не заперечує (з чого, вочевидь, і виходив Чижевський), так би мовити, «правності» зазначеного зіставлення, радше навпаки, потверджує його обґрунтованість як окремішнього вияву загальної закономірності. Що ж до того, що в пізніших працях про Сковороду, зокрема в останній, 1974 року, Чижевському цю проблему нібито «довелося… зняти», то для такого висновку немає підстав. Не вважаючи за потрібне (поготів у німецькомовній публікації) повторювати порівняльний розгляд сковородинівської пісні 10-і з міркуваннями Гоголя з «Мертвих душ» про «пристрасті», Чижевський зовсім не відмовляється від самої ідеї зіставлення під цим оглядом обох письменників, він лише вводить проблему в ширший історично-теоретичний контекст, наголошуючи не на прямому «впливі» (котрого, як дослідник розуміє, не було), а якраз на типології, «конверґентній» схожості. Висловлені М. Вайскопфом сумніви особливо подивляють з тієї причини, що в його власній, щойно згаданій книзі «Сюжет Гоголя» зіставлення Гоголя і Сковороди проходять наскрізним лейтмотивом, і це, до речі, зисковно вирізняє її (попри контроверсійність тих чи тих, і то достоту численних, конкретних прикладів) з широкого потоку гоголезнавчої літератури (див. також: Вайскопф М. M. В. Гоголь і Г. С. Сковорода: проблема «зовнішньої людини». // Сковорода Григорій: образ мислителя. — К., 1997).

177

Гоголь Н. ПСС. — Т. VIII. — С. 462.

178

Эрн В. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. — М., 1912. — С. 89, 9).

179

Чижевський Дм. Історія української літератури. — Кн. 2. — Прага, 1942. — С. 51.

180

Терц Абрам. В тени Гоголя. — Лондон, 1975. — С. 350.

181

Данилевский Г. Украинская старина. Материалы для истории украинской литературы и народного образования. — X., 1866. — С. 22.

182

Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 12 т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 208.

183

Стеллецкий Н. Странствующий украинский философ Григорий Сковорода. // Труды Киевской духовной академии. — 1894. — № 7. — С. 454.

184

Попов П. Шевченко і Сковорода. — С. 219.

185

Сочинения князя А. А. Шаховского. — СПб. — 1899. — С. VII.

186

Гідне подиву, що дехто з дослідників, і то далеко не останнього ряду, примудрявся знаходити у водевілі А. Шаховського ознаки «великої майстерності» (Айзеншток И. И. П. Котляревский. // Котляревский И. Сочинения. — Ленинград, 1969. — С. 38). Що то означає — непереборне бажання умастити «старшого брата»!

187

Мишанич О. Григорій Сковорода. (1722–1794). // Сковорода Григорій. Твори: В 2 т. — Т. 1. —К, 1994. — С. 30. Питанням мови Сковороди (переважно в ракурсі поетики) цікавився Д. Чижевський — див.: Чижевський Д. Історія української літератури. Від початків до доби реалізму — Тернопіль, 1994; його ж: Українське літературне бароко. — К., 2003. Ґрунтовна розвідка на цю тему — «Пролеґомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» — належить Ю. Шевельову (Шереху) — див.: Шерех Юрій. Пороги і Запоріжжя, література. Мистецтво. Ідеології — Три томи. — Т. III. — X., 1998. Деякі аспекти цієї проблематики заторкувалося вище у зв’язку з критикою міркувань про мову Сковороди російського дослідника Л. Софронової.

188

Грабович Г. До історії української літератури. Дослідження, есе, полеміка. — К., 1997. — С. 15.

189

Див.: Барабаш Ю. Про дифузійні процеси і явища в історії українського письменства. // IV Міжнародний конгрес україністів. (Одеса. 26–29 серпня 1999). — Літературознавство. Книга II. — К., 2000.

190

Статтю А. Ізмайлова тоді ж надруковано (під назвою «Два філософи») і в українській пресі (див.: Рада. — 1910. — № 254; Галичанин. — 1910. — 20, 25 листопада), на неї покликаються українські дослідники питання, зокрема М. Сумцов (див.: Збірник Харківського історико-філологічного товариства — Нова серія. —T. 7. — X., 1998. — С. 161–162).

191

Толстой Л. Полн. собр. соч.: В 90 т. — T. 56. —Ленинград, 1937. — С. 31, 196. Далі витяги з текстів Л. Толстого подаються за цим виданням.

192

Там само. — Т. 40. — С. 510.

193

Там само. — T. 56. — С. 186, 190.

194

Там само. — T. 40. — С. 410.

195

Мережковский Д. Не мир, но меч. // Полн. собр. соч.: В 17 т. — Т. X. — СПб-М., 1911. — С. 80.

196

Добролюбов А. Из книги невидимой. — М., 1904. — С. 179–184.

197

«…За п’ять століть християнства, — писав Д. Мережковський, — хто третій між цими двома — св. Франциском Ассизьким та Алєксандром Добролюбовим?» (там само. — С. 82). Наче відгукуючись на це риторичне запитання, С. Дурилін називає ім’я Сковороди; «Вічний мандрівець, він багато в чому, на Україні XVIII століття, воскресив риси св. Франциска Ассизького» (Путь. — 1913. — № 2. — С. 64).

198

Багалей Д. Г. С. Сковорода и Л. Н. Толстой. — X., 1911. — С. 4.

199

Толстой Л. ПСС. — Т. 56. — С. 197.

200

Там само. — Т. 38. — С. 288.

201

Детальніше див. про це: [Кирик Д.]. Вчення про дві натури та три світи. // Філософія Григорія Сковороди. — С. 126–149.

202

Див.: Бовсунівська Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя. — К., 1997; там само: Довга Л. «Пізнай себе» у філософії Григорія Сковороди (зосібна, цікаве зіставлення європейської кордіософії [Б. Паскаль, Я. Бьоме] та сковородинівського кордіоцентризму).

203

Достоевский Ф. Полн. собр. соч.; В 30 т. — T. 28. — Кн. 1. — Ленинград, 1985. — С. 53. Далі витяги з текстів Ф. Достоєвського подаються за цим виданням.

204

Там само. — С. 208.

205

Там само. — T. 24. — С. 226.

206

Бурсов Б. Личность Достоевского. — Ленинград, 1974. — С. 147.

207

Белинский В. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 8. — М., 1982. — С. 404–405.

208

Добролюбов Н. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 7. — М., 1963. — С. 264, 274, 275.

209

Бурсов Б. Личность Достоевского. — С. 147.

210

«Двоюрідним прадідом С. з материнського боку був відомий український філософ Сковорода», — пише в Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона (т. XXХа. — С. 785) Е. Радлов у статті про В. Соловйова. Те саме Е. Радлов повторив, у дещо іншій редакції, в книжці «Владимир Соловьев. Жизнь и учения» (СПб, 1913. — С. 13). В обох випадках жодного фактичного потвердження, посилання на джерела немає. Існує інша версія, де мовиться також про Соловйова, однак про іншого — поета Сергія Михайловича, племінника В. С. Соловйова. Андрєй Бєлий, який у дитинстві приятелював зі Сергієм Соловйовим, згадує його бабусю з материнського боку, російську дитячу письменницю Алєксандру Коваленську (родж. Кареліну), чий чоловік, тобто дід Сергія, був «нащадком того „Ковалинського“, з яким приятелював філософ Сковорода» (Белый Андрей. Между двух революций. — Ленинград, 1934. — С. 17). Чи не помилився Е. Радлов (і слідом чимало тих, хто йому повірив, не перевіривши), чи не сплутав він дядечка з племінником, а філософа — з його учнем?..

211

Див.: Лисий І. Памфіл Юркевич і українська філософська культура // Лисий І. Філософська і мистецька культура. — К., 2004.

212

Шпет Г. Очерк розвитая русской философии. — Ч. 1. — Пг, 1922. — С. 82–83, 72, 73.

213

Коментатори деяких видань творів Сковороди (Соч.: В 2 т. — М., 1973; Твори: В 2 т. — К., 1994) означують час написання «Букваря миру» другою половиною 1774 року, виходячи з того, що філософ надсилає твір В. Тев’яшову в січні 1775-го, а другим у «двійці» вважають діалог «Кільце». Але в січні міг бути відісланий і твір, написаний значно раніше, 1772 року, про який у зашифрованій формі («в літо Господнє приємне в сім раз по сім чи в п’ятдесятий рік з апостолами», тобто на п’ятдесятому році життя Сковороди) йдеться в «Розмові подорожніх». Радше саме її має на увазі Сковорода, говорячи про «двійцю». Тим більше що персонажі двох розмов — «п’яти подорожніх» та «Букваря» — збігаються, і це відповідає зауваженню Сковороди про «бесіди з тутешніми (вочевидь, острогозькими. — Ю. Б.) приятелями». Втім, останнє стосується і «Кільця», і «Діалогу, або розмови про давній світ», що й дає, видається, підставу говорити про «острогозький цикл», і то саме весни-літа 1772 року.

214

Платон. Соч.: В 3 т. — Ч. 1. — М., 1971. — С. 11–12.

215

Материалисты Древней Греции. — М., 1955. — С. 211–212.

216

Див. про це: [Іваньо І.]. Філософсько-етичне вчення Сковороди // Філософія Григорія Сковороди. — С. 210–221. Автор слушно полемізує зі ще не так давно поширеними схематичними, спрощеними уявленнями про еволюцію світогляду Сковороди як нібито простолінійний рух від ідеалізму до матеріалізму, від загальногуманістичних, загальнодемократичних поглядів до усвідомленого соціального протесту, від ідеї морального вдосконалення до замалим не відкритої класової боротьби.

217

Материалисты Древней Греции. — С. 211.

218

Исповедь Блаженного Августина, епископа Иппонского. // Богословские труды. — Сб. XIX. — М., 1978. — С. 84.

219

Там само. — С. 261.

220

Див.: Філософія Григорія Сковороди. — С. 213–214.

221

Багалій Д. Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода. — X., 1926. — С. 342–344.

222

Толстой Л. ПСС. — Т. 66. — С. 325–326.

223

Там само. — Т. 29. — С. 187, 200, 199, 198.

224

Див.: Стратий Я., Литвинов В., Андрущенко В. Описание курсов философии и риторики профессоров Киево-Могилянской академии. — К., 1982. — С. 9, 198, 214.

225

Руссо Жан-Жак. Трактаты. — М., 1969. — С. 19.

226

Асмус В. Руссо. — М., 1962. — С. 11.

227

Руссо Жан-Жак. Трактаты. — С. 20.

228

Алексеев-Попов В. О социальных и политических идеях Жан-Жака Руссо. // Жан-Жак Руссо. Трактаты. — С. 512.

229

Руссо Жан-Жак. Трактаты. — С. 30.

230

Багалей Дм. Издания сочинений Г. С. Сковороды и исследования о нем. (Историко-критический очерк). // Сочинения Григория Саввича Сковороды, собранные и отредактированные проф. Д. И. Багалеем. — X., 1894. — С. LXXIV.

231

Див.: Лотман Ю. Руссо и русская культура XVIII — начала XIX века. // Жан-Жак Руссо. Трактаты. —С. 557–561.

232

Трахтенберг О. Очерк философии Григория Сковороды. // Под знаменем марксизма. — 1944. —№ 4–5. — С. 39.

233

Ефименко А. Философ из народа. — С. 21.

234

Достоевский Ф. ПСС. — Т. 28. — Кн. I. — С. 59, 53, 54, 63.

235

Цит. за: Толстой Л. ПСС. — Т. 38. — С. 530.

236

Там само. — С. 135–136.

237

Там само. — С. 137, 141, 141–142, 142.

238

Там само. — Т. 25. — С. 254.

239

Там само. — Т. 38. — С. 286.

240

Кант И. Соч.: В 6 т. — Т. 4. — Ч. 1. — М., 1965. — С. 270.

241

Там само. — С. 255.

242

Цит. за: Энциклопедический словарь, изд. Ф. А. Брокгауз и И. A. Ефрон. — Т. XIV(27). — СПб, 1895. — С. 322. — Стовпець ІІ.

243

Бердяев Н. Sub specie aetemitatis. — СПб, 1907. — С. 76.

244

Пахльовська О. Києво-Могилянська академія як чинник становлення національної самобутності української культури. // Києво-Могилянська академія в іменах. — С. 25. Див. також: Хижняк З. На шляхах історії. — Там само.

245

Лебедев А. Г. С. Сковорода как богослов. // Сборник Харьковского историко-филологического общества. — Т. 8. — X., 1896. — С. 37.

246

Чижевський Д. Нариси з історії філософії на Україні. — K., 1992 (перше видання — Прага, 1931). — С. 50–51. Див. також: Надъярных Н. Дмитрий Чижевский. Единство смысла. (Розділ «Символическая интерпретация мира. Григорий Сковорода»). — М., 2005. — С. 115–138.

247

Шкуринов П. Мировоззрение Г. С. Сковороды. — М., 1962. — С. 55..

248

Див.: Пыпин А. История русской литературы. — Т. III — СПб, 1902. — С. 201.

249

Кирик Д. Світ символів Г. С. Сковороди. // Від Вишенського до Сковороди. — С. 119.

250

Див.: Украинский вестник. — 1817. — IV. — С. 113–114, 122–123.

251

Утренняя звезда. — 1833. — Кн. 1. — С. 69.

252

Архиепископ Филарет. Обзор русской духовной литературы, 1720–1858 гг. — Кн. 2. — Чернигов, 1863. — С. 119.

253

Masaryk Th. Zur russischen Geschichts- und Religionsphilosophie. — Band 1. — Jena, 1913. —S. 170.

254

Эрн В. Григорий Саввич Сковорода. Жизнь и учение. — М., 1912. — С. 333.

255

Сріблянський М. Літературне ушкуйництво. // Українська хата. — 1913. — № 6.

256

Докладний розгляд цього епізоду з філософського життя України початку XX ст. подає І. Лисий у невеликій, але змістовній студії «Навколо Сковороди» (див.: Лисий І. Філософська і мистецька культура. — К., 2004. — С. 59–72).

257

Сумцов М. Історія української філософської думки. // Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Нова серія. — Т. 7. — X., 1998. — С. 162, 164, 165. (Передрук з: Бюлетень Музею Слобідської України. — 1926–1927. — № 2–3). Раніший (короткий) варіант: Сумцов М. Сковорода і Ерн. (Про погляди B. Ерна на світогляд Г. С. Сковороди). // Літературно-науковий вісник. — 1918. — Т. 69. — Кн. 1. До історії питання див.: Бордукова Н. Про студії Миколи Сумцова в ділянці історії української філософії. — Збірник Харківського історико-філологічного товариства. — Нова серія. — Т. 7. — С. 143–148.

258

Ушкалов Л. Українське барокове богомислення. Сім етюдів про Григорія Сковороду. — X., 2001. — С. 12.

259

Чижевський Д. Філософія Г. С. Сковороди. — Варшава, 1934; Tschizewskij Dm. Skovoroda: Dichter, Denker, Mystiker. — München, 1974. Див. про це: Валявко І. До питання про підґрунтя містичного світогляду Григорія Сковороди в контексті досліджень Дмитра Чижевського. // Діалог культур Святе Письмо в українських пам’ятках. Матеріали конференції. — К., 1999.

260

Эрн В. Григорий Саввич Сковорода. — С. 28.

261

Белый Андрей. Стихотворения. — Берлин — Пб — М., 1923. — С. 213.

262

Лавров А. Андрей Белый и Григорий Сковорода. // Studia slavica. — Т. XXI. — № 3–4. —Budapest, 1975. — С. 399.

263

Сумцов Н. Предисловие. (Житие Сковороды, описанное другом его М. Ковалинским). // Киевская старина. — Т. XVI. — 1886. — С. 106–107. Як про щось само собою зрозуміле про масонські (втім, також маніхейські, католицькі) впливи на Сковороду, як і на Гоголя, говорить М. Вайскопф у своїй згадуваній вже вище книжці «Сюжет Гоголя».

264

Див.: Лонгинов М. Новиков и московские мартинисты. — М., 1867. — С. 163–164.

265

Записки академика Витберга. // Русская старина. — 1872. — № 4 — С. 567–568.

266

Цит. за: Вернадский Г. Русское масонство в царствование Екатерины II. — Пг, 1917. — С. 173.

267

Письма С. И. Г.: В 2 т. — Т. 2. — М., 1832. — С. 32.

268

Див.: Валявко І. До питання про підґрунтя містичного світогляду Григорія Сковороди в контексті досліджень Дмитра Чижевського. — С. 192.

269

Ливанов Ф. Раскольники и острожники. — СПб, 1879. — С. 289, 294.

270

Новицкий О. Духоборцы. Их история и вероучение. — К., 1882. — С. 173, 179.

271

Милюков П. Очерки по истории русской культуры. — Ч. 2. — СПб, 1897. — С. 109.

272

Бонч-Бруевич В. Заметка от редакции. // Собр. соч. Г. С. Сковороды. — Т. 1. — СПб, 1912. — С. VII.

273

В. Д. Бонч-Бруевич про Г. С. Сковороду // Радянське літературознавство. — 1958. — № 3. — С. 80.

274

Эрн В. Григорий Саввич Сковорода. — С. 89.

275

Цит. за: Срезневский В. Из «Украинской скарбницы» И. И. Срезневского. // Известия Российской Академии наук. — VI серия. — Пг, 1919. — № 12–15. — С. 762.

276

Эрн В. Григорий Саввич Сковорода. — С. 327, 322.

277

Толстой Л. ПСС. — Т. 39 — С. 26, 7.

278

Там само. — С. 161.

279

Там само. — С. 115.

280

Коментар та примітки. // Тичина П. Сковорода. Симфонія. —К., 1971. — С. 365.

281

Житецький П. «Енеїда» Котляревського в зв’язку з оглядом української літератури XVIII століття. — К., 1919. — С. 37.

282

Возняк М. Історія української літератури. — Т. III. — Ч. 2. —Л., 1924. — С. 82.

283

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — Л., 1925. — С. 101–102; див. його ж: Очерки истории украинского народа. — К., 1990. — С. 300.

284

Тичина П. Григорій Сковорода. // Тичина П. Сковорода. — Додаток. — С. 358–359.

285

Цит. за: Русская старина. — 1875. — № 11. — С. 496–497.

286

Цит. за: Русский архив. — 1880. — I. — С. 150.

287

Цит. за: Васильчиков А. Семейство Разумовских. — Т. I. — С. 319.

288

Ригельман А. Летописное повествование о Малой России. — Ч. VI. — М., 1847. — С. 22.

289

Там само. — С. 35, 34.

290

Там само. — С. 31.

291

Цит. за: Фрумников Г. Узники Соловецкого монастыря. — Архангельск, 1965. — С. 40.

292

Див.: Ефименко П. Калнишевский, последний кошевой атаман Запорожской Сечи. 1691–1803. // Русская старина. — 1875. — № 11.

293

Махновець Л. Григорій Сковорода. — С. 132–137.

294

Див.: Поліщук В. Григорій Сковорода. — X., 1920.

295

Як першу спробу такого аналізу, звісно, далеко не вичерпного й не в усьому переконливого, див.: Тельнюк С. Перед очима душі. // Тичина П. Сковорода. Симфонія. — К., 1971; також: Над’ярних Н. За парадоксами бароко й футуризму (В космічному оркестрі Павла Тичини) // Слово і час. — 1997. — № 10. — Про Сковороду — С. 7, 8, 9, 12, 15–16.

296

Утренняя звезда. — 1833. — Кн. 1. — С. 70.

297

Васильчиков А. Семейство Разумовских. — Т. I. — С. 307.

298

Цит. за: Ригельман А. Летописное повествование о Малой России. — Ч. IV. — С. 21.

299

Там само. — С. 23.

300

Семантично-поетикальний аналіз 10-ї пісні Сковороди як у національному, передовсім бароковому, контексті, так і ширше — на європейському літературному тлі, знаходимо в Л. Ушкалова (див.: Ушкалов Л. Світ українського бароко. Філологічні етюди. — Розділ «Образ як риторична реальність». — X., 1994. — С. 43–54).

301

Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. — С. 106; див. також: Русов А. Какая роль «Возного» в «Наталке Полтавке»? // Киевская старина. — Т. LXXXTV. — 1904. — № 1.

302

Киевская старина. — Т. LXXXTV. — 1904. —№ 1. — С. 53.

303

Там само. — С. 56.

304

Горський В. Філософія в українській культурі (методологія та історія). — К., 2001. — С. 130.

305

Широку панораму української поезії передсковородинівської та сковородинівської доби представлено, зокрема, в збірниках: Аполлонова лютня (К., 1982), Антологія української поезії (К., 1984), Пісні Купідона (К., 1984), Барокова поезія Слобожанщини. — X., 2002.

306

Мирон (І. Франко). Песнь о свете. // Киевская старина. — Т. XXIV. — 1889. — Март. — С. 741.

307

Хиждеу А. Григорий Варсава Сковорода. // Телескоп. — 1835. — Ч. XXVI. — № 5. — С. 20, 19.

308

Багалей Д. Очерки из русской истории. — Т. 1. — X., 1911. — С. 1.