Дзеркальце, моє дзеркальце

Вступ

Зростання та перехід із дитинства в дорослість – один із найцікавіших відтинків життя: хаос, шаленство, гормони, постійні зміни та кидання в крайнощі. Це визначальний і драматичний проміжок часу, сповнений сильних емоцій, який перетворює нас на тих дорослих, якими нам призначено стати.

Більшість людей вважають юність найкращим періодом життя. І справді – це безтурботний час, щедрий на пригоди й веселощі. Та водночас він може бути й неймовірно напруженим та складним, особливо для тих, хто не вписується в рамки суспільства.

Тепер, коли соціальні мережі відіграють таку важливу роль у повсякденному житті й дедалі суворіше вимагають від людей видаватися ідеальними, бути підлітком стало важче, ніж будь-коли. У сучасному світі люди швидко роблять висновки про інших, не докладаючи зусиль для того, щоб справді зрозуміти їх чи зважити на те, що може відбуватися в їхніх життях.

Коли я почала писати «Дзеркальце, моє дзеркальце», мені хотілося розповісти людям щиру історію про божевільні американські гірки підліткового віку й створити персонажів, спорідненість із якими міг би відчути кожен. Мені хотілося написати книгу про силу дружби, про те, як людина стає сильнішою, коли оточує себе людьми, яких любить і яким довіряє.

Та понад усе мені хотілося сказати читачам, що це нормально – не знати, хто ви є. Нормально бути інакшим й унікальним, тому що ви вже ідеальні. Допоки ви намагаєтеся зрозуміти, що робить вас щасливими та йдете за покликом серця, – все гаразд. Хай там що, будьте собою. Визнайте свої сильні сторони й усвідомте, що всередині вас є сила, здатна змінити світ.

З любов’ю, Кара