Екст

Голос для Семмі

Кет завжди була зайнята роботою. Вона потроху відновлювала контроль за катером, вела постійні спостереження і вимірювання. Зуміла оживити приймачі системи прямого зв’язку і вичавити дальність 50 парсек. Крихти, звичайно, до крейсера вдесятеро далі. Але все ж... Часто створювала аватару і намагалася розмовляти з Семмі.

А що таке Кет? Бортовий комп’ютер для управління катером, точніше для власне управління, контролю і обслуговування всіх систем, управління додатковими пристроями, системами і лабораторіями. Саме Кет об’єднує всю розрізнену купу металу в єдиний організм — розвідувальний катер. Спеціально для подібних завдань ханни побудували машину з об’єктно-орієнтованим процесорним блоком, доповнили її нечіткою логікою і самонавчанням. Серія катерів і керуючих машин вийшла дуже вдалою і довгоживучою, а Кет функціонувала вже понад 400 років, змінивши кілька пілотів.

Чи були пілоти друзями Кет? Важко сказати. Треба спочатку визначити поняття «друг». Занадто різна швидкість сприйняття, інша логіка та мотивація вчинків. Чи мала Кет друзів взагалі? Важко сказати. Але відомо, що катери підтримують між собою зв’язок, й іноді обмін йде без видимої причини. Причому спостерігається явна нерівномірність обмінів, з кимось значно частіше, ніж з іншими. А при шлюзуванні на крейсері катери самі обирають паркувальні ангари. Чи можна це назвати дружбою? А що таке дружба?

Вона нічого не могла забути і прохання Лео врятувати Семмі також. А як? Незважаючи на фізичне одужання, психологічний стан Семмі погіршувався. Все рідше він відходив від скляної стіни Лео і все менше рухався. Кет знову й знову поверталася до останньої розмови з Лео і аналізувала кожне слово. Що таке прохання? Це не є прямим наказом. Але якщо це не наказ, то що означає «постарайся врятувати Семмі?» Немає певної процедури і алгоритму. Значить, треба вибрати алгоритм з уже існуючих або розробити новий. А як розробити новий? Необхідні критерії. Вона почала підбирати критерії.

Що таке Семмі? Біологічний об’єкт. Що необхідно для життєдіяльності біологічного об’єкта? Насамперед життєве середовище: відповідна газова атмосфера та їжа. Це є, але життєві параметри падають. Що ще? Щось понад фізіологією. Семмі розумний, безумовно. Він прекрасно розуміє мову. Що важливо для розумної істоти? Мотивація. Мета. Заняття.

Кет так і не усвідомила, що саме в цей момент вона перетнула хитку грань синтетики й розуму. Вона прийняла самостійне рішення.

Отож якось одного дня Кет сказала:

— Семмі, мені потрібна твоя допомога. Допоможи навести лад у вантажних відсіках.

Проста робота дала свій результат. Прибирання дальніх відсіків відривало Семмі, нехай і ненадовго, від скляної стіни. Подальший аналіз взаємин Лео і Семмі дав несподіваний результат: пілот рідко звертався до симура по імені, частіше використовуючи різні епітети: пестливі, іронічні, підбадьорюючі. Семмі це явно подобалося. І Кет не відразу, але зрозуміла, що так проявляються емоції живих розумних істот.

А за декілька днів:

— Кошлатий, ти дуже добре розумієш усну мову. Це так?

Подив і ствердний кивок.

— А читати ти вмієш?

Кивнув теж ствердно, але із затримкою.

— А писати?

Мовчання.

— Ніколи не пробував?

Знову ствердно.

— Спробуємо?

Семмі здивовано втупився в Кет, всім своїм виглядом запитуючи: «А як?» Голосові зв’язки Семмі непридатні для мовлення, але пальці п’ятипалих лап дуже рухливі. Залишилося тільки придумати перехідник-браслет на верхню частину п’ястука і систему кодування. За пару днів маленькі безмозкі роботи-маніпулятори, що залишились у Кет, зробили перший браслет, на вигляд страшненький, але робочий. Браслет ліг на п’ястук і шерстинки, химерно вигнувшись, обхопили його краї й зафіксували. Семмі ворухнув лапою і на навчальному моніторі побіг хаотичний набір символів.

— Не поспішай, Семмі! Дивись на таблицю і видавай послідовно по одному символу.

За тиждень Семмі цілком пристойно писав, але з купою граматичних помилок. І тоді Кет влаштувала Семмі справжній сюрприз, увімкнула синтезатор мови для простого тексту, який набрав Семмі.

І тоді проскрипів іржавий металевий голос:

— В рубці Кет і Семмі.

Симур аж підскочив від несподіванки. Але Кет його заспокоїла і все пояснила. Разом вони підібрали тембр і забарвлення голосу. І в катері зазвучав новий голос. Бас, звісно. Густий, насичений бас.

Потім були інші, більш досконалі варіанти браслета, але перший зразок на праву лапу дбайливо зберігається Кет у сховищі найцінніших знахідок експедиції.

Навчання

Нові можливості суттєво пожвавили атмосферу замкнутого простору катера. Семмі подобалося чути свій голос, а Кет нарешті знайшла співрозмовника.

— Хвостатику, у тебе забагато граматичних помилок. Хочеш навчитись мові ханнів?

— Звичайно.

Навчання пішло несподівано швидко. Початкова школа (мова і основи наук), розрахована на чотири роки, пройдена за півроку! Для себе Кет відзначила, що Семмі віддає перевагу не точним, а аморфним (з її точки зору) наукам з групи гуманітарних. Він непогано малював, і Кет зробила йому комплект кольорових маркерів відповідного розміру.

Наступний рівень навчання, розрахований на шість років, предмети за вибором. На цей раз Семмі вибрав базові технічні курси, загальну планетологію і мистецтво (прикладний рівень). Кет виклала Семмі всю збережену інформацію про планетогенезис і все, що збереглося про форми і методи образотворчого мистецтва раси ханнів. Він проковтнув усе, а рівень пройдено за два роки.

Навчання вплинуло на Семмі цілюще. Це вже була інша істота, жвава й весела. Але Кет бачила, що йому все ще чогось не вистачає. Вона знайшла підказку через статистику життя Лео, який ніколи не проводив у катері більше трьох місяців поспіль. Отже, будь-яка розумна істота має періодично змінювати навколишнє середовище. Відтак Семмі теж повинен змінювати оточення, має інколи залишати катер. З огляду на те, що програма досліджень системи Кастора не скасована і залишився один справний модуль, Кет прийшла до наступного самостійного рішення.

— Зубатику, програму експедиції треба виконувати, її ніхто не відміняв. Ми вже в нормі після аварії і можемо продовжувати вивчення цієї системи. Але без Лео я не можу виконати таку роботу. Отже, пілотом-спостерігачем в рейдах доведеться бути тобі. Що скажеш?

Семмі відповів не відразу. Спочатку він довго сидів у відсіку анабіозу, біля скляної стіни. Довго, годин десять. Він уже розумів, що кожна експедиція займе від десяти до п’ятдесяти днів, і весь цей час він буде відірваний від Лео. Потім він повернувся в рубку управління і коротко сказав:

— Я згоден. Що робити?

— Друже мій, спочатку навчання.

І Семмі почав опановувати модуль. Знадобилося переобладнання містка. Крісло пілота і систему ручного управління залишили, а праворуч від пілотського крісла змонтували нову систему, адаптовану до біометрики Семмі. Роботи Кет могли б виконати всю роботу, але Семмі взяв на себе всі важкі процедури. Паралельно Кет викладала теоретичні предмети.

Настав день, коли переобладнаний модуль обережно виплив зі шлюзу і Семмі почав «здавати на права». Орієнтація, прискорення, гальмування, маневрування, відхід, підхід, захист, зв’язок... Так Кет навчала Семмі управлінню модулем суворо за інструкціями, без найменших поблажок. А потім Кет почала імітувати нештатні ситуації. Довелося знову переробляти щось у модулі під анатомію Семмі.

Навчання забрало весь рік. В результаті Семмі отримав і підтвердив на прискіпливому екзамені всю суму теоретичних знань і практичних навичок, необхідних для пілота-міжпланетника хорошого рівня. Кет навіть провела коротку офіційну церемонію.

— Вітаю, курсанте! Ви засвоїли і склали стандартний курс управління космічним кораблем малого класу й готові до самостійної роботи. Спочатку ми вивчимо цю систему, всі шість зірок. Потім будемо досліджувати найближчі зірки класу G.

— Коли почнемо, Кетті?

— Ще одне, вуханю. Лео сказав би, що пілотська ліцензія — велике досягнення, і це треба відзначити. Ханни зазвичай відзначають певні події в своєму житті, і це називається традиціями. Їх багато, і мені здається, що саме вони відрізняють розумних від нерозумних. Семмі, поки Лео не з нами, давай підтримувати традиції замість нього.

Семмі схвально рикнув і сказав:

— Добре, Кетті. Тямиш, як сказав би Лео. Але краще давай відзначати дні народження: Лео і мій. До речі, а в тебе є якась пам’ятна дата?

— Дата для мене? Я не знаю, яка дата в мене головна.

— Ти знаєш, коли почала функціонувати?

— Звичайно.

— Тоді це буде твій день народження.

— Розумнику, я не біологічний об’єкт. Машини не відзначають днів народження.

— Кет, прямої заборони немає, а для мене ти не машина.

Після тієї розмови вони щороку відзначали три дати. День катастрофи згадувався сам по собі.

А з того часу пройшло довгих шість років. Маленька команда оглянула всі шість зірок системи, зібрала всю інформацію, яку вимагає регламент. Вивчили і картографували нечисленні планети. Перспектив для життя тут дуже мало, можна було з легким серцем залишати систему. А як же наказ Лео чекати рятувальників?

— Малюче, ми виконали програму в цій системі. Що будемо робити далі? Лео наказав чекати.

— Кетті, ситуація змінилась і робити тут більше нічого. Якщо ми хочемо повернути Лео, то повинні йти звідси й шукати життя. Чекати рятувальників тут? За шість років ми не почули нічого на всіх каналах зв’язку. Жодного разу не почули скрипу головних приводів. Я думаю, що катастрофа торкнулася великої частини населеного космосу. У кращому випадку посипались технології, в гіршому...

Семмі замовк, Кет теж мовчала.

— Кетті, ти запропонувала досліджувати зірки класу G. Давай шукати життя. В першу чергу там.

— Тоді треба поповнити запас літію. У нас залишилося років на п’ять.

Це було нескладне завдання: знайти руду в поясі астероїдів і прогнати через два атомарних фільтри. За тиждень двісті тонн реакторного палива на п’ятдесят років лежало в складі. Попутно повністю оновили запас води.

Як завершальний штрих, знайшли старий аварійний модуль, що бовтався на круговій орбіті, і відновили його до рівня маяка-ретранслятора: приймач прямого зв’язку плюс радіопередавач. Семмі було нелегко працювати в цьому модулі, занадто важкі спогади. Але він впорався.

Перед стартом Семмі й аватара Кет зібралися біля Лео, довго дивилися і мовчали. Кожен про своє. Потім встали, Семмі перейшов на місток, ліг (він так і спав на тому ж килимі, як і при Лео) і катер полетів з цієї чорної системи, яку через тисячоліття інша раса назве Кастором.

Можливо, коли-небудь хтось оцінить цю роботу. Десятки і сотні років крихітний катер сплітав зі своїх маршрутів клубок з центром в Касторі, йдучи все далі й далі від місця катастрофи. Прискіпливо аналізував чергову ціль і одного разу навіть уникнув візиту до наднової.

Накопичувалося і архівувалось багато інформації та зразків. Але високорозвиненого життя поки що не виявлялося. Одноклітинне життя є майже всюди, чіпляючись за існування за неможливих умов, використовуючи будь-які острівці параметричної стабільності. Але багатоклітинне життя — явище рідкісне. А ще більш рідкісне — життя з перспективою розуму. Час вони відраховували від дати аварії: такий-то рік П. А. Так було зручно й логічно.

У 45 році П. А. Кет запитала:

— Кудлатику, що відбувається? Я спостерігаю за твоїм здоров’ям постійно, але за 44 роки не виявила ніяких змін. Жодних. Немає і тенденцій до змін. Цікаво, що тіломіри не скорочуються! Вперше я побачила тебе за три роки до катастрофи і ти був таким же. Незрозуміло, чи це норма, чи наслідок гіперопромінення. Що скажеш?

— Ррр... Уявлення не маю.

— Гаразд, а що ти взагалі знаєш про свій вид? В уцілілих архівах про тебе нічого немає, а треба знати хоча б тривалість життя твоїх родичів.

— В середньому двісті років. Можна і більше, за бажанням.

Кет зрозуміла, що розмова для Семмі була неприємною, і вони більше ніколи не поверталися до цієї теми. Точніше, повернулися, але дуже нескоро. Вона продовжувала регулярні огляди симура. Ні за 200, ні за 2000 років жодних змін не відбулося. Звичайно, періодично змінювалась шерсть і зуби. Постійно підростали кігті. Поступово факт незмінності організму Семмі став просто фактом.

Ігри

Кожна експедиція займала в середньому десять років. Розгін, гальмування і рік на вивчення системи. Можна було обмежитися швидким поверхневим оглядом, але Кет і Семмі не порушували суворих експедиційних процедур і регламентів. Почасти з поваги, почасти через нелюбов до чергового перельоту. Рік у черговій системі хоч якось наповнений роботою, подіями і враженнями. А переліт — це багато років одноманітного замкнутого простору. І ці роки тільки частково заповнюються навчанням, аналізом і класифікацією знахідок. Ще частина заповнена фільмами із зібрання Лео, які витрачаються дуже економно, не більше одного на місяць. Кет навіть пропонувала Семмі спати якусь частину часу перельоту, але він відмовився.

Чим же ще заповнювався час? Іграми. Рухливими, логічними і навіть азартними. Звичайні кораблі створювали тільки голографічну аватару для зручності спілкування з екіпажем. Але розвідувальні катери могли на деякий час і матеріалізувати свої аватари. Звичайно, в особливих випадках і тільки всередині корпусу катера. Проте пілоти потайки користувалися цією можливістю набагато частіше. Лео теж. Він частенько просив Кет «затвердіти» і грав з нею у футбаскет (м’яч у кільце забивається ногою), фехтував на жердинах, грав у ханнівскій аналог шахів тощо.

Кет, усвідомивши роль ігор у житті розумних, навчила й Семмі грати в м’яч, шахи і кості. Окрім ігор, привчила його до щоденних занять спортом: акробатики й бігу на доріжці. Таким чином життя в перельоті наповнювалось змістом. Але чомусь вони не люблять згадувати ті перші п’ятдесят експедицій.

Знахідка

У 467 році П. А. вони знайшли нарешті планету, дуже схожу на рідній світ Лео. Гравітація 0.95, тиск 1.15, температура від 223К до 325К. Хронологічно приблизно мезозойська ера, з буйною рослинністю і тваринним світом. До розуму залишалися ще десятки мільйонів років.

Але тут були суша, океани, блакитне з прозеленню небо, придатна для дихання атмосфера, день, ніч, безліч фарб і звуків, величезні красиві гори.

І неважливо, що це був світ безмізких істот, дрібних і гігантів, травоїдних і хижаків, що панують на суші, у воді й повітрі. Тут було Його Величність Життя. Назвали планету просто — Знахідка.

Семмі негайно облаштував собі невелику базу і після кожного рейду по системі два тижні жив «унизу». Як сам казав, брав законно зароблені канікули. Обходився без захисної маски, дихав на повні груди, ходив, бігав, багато літав, подовгу бовтався в озері. Нудьгувати за Кет він починав на другий день і умовляв її спуститися і побачити всю красу живого білкового світу. Кет відповіла на пропозицію приблизно так:

— Хвостику, мені це цікаво і міцність конструкції катера дозволяє сісти. Але наш Регламент забороняє.

А сама подумала: ця планета нагадує рідні світи Лео й Семмі. А що таке мій світ? Тільки катер? Так мало? Кет з подивом (якщо можна так сказати) відзначала нові риси в характері Семмі: рішучість і впертість. Він ніколи не відступав і не роздумував у сутичках з місцевою фауною. Треба сказати, що Семмі на Знахідці кілька разів потрапляв у серйозні халепи: бився з багатотонними летючими драконами. А одного разу, коли хижаки напали зграєю, йому довелося вбити двох із них. І без докорів сумління поповнив ними запас натуральної білкової їжі. Потвори ж виявилися злопам’ятними і спробували помститися. Згодом Кет і Семмі навчилися ставитися до того випадку з гумором, хоча веселощами в той момент не пахло.

Тоді Семмі статечно летів на висоті п’ять кілометрів і навіть не озирався навколо. Дракони на таку висоту не забираються, а дрібні птахи самі поступаються дорогою. Знизившись, влетів у бездонний каньйон і на секунду відволікся, дивлячись вниз на швидку агресивну річку, що губилась у сутінках.

І в цей момент зверху на нього звалилась зграя з двадцяти п’ятитонних демонів. Звідки вони взялися? Виявляється, ховалися в природних печерах, хоча висота явно перевищує їх звичну життєву зону. Але замість звичайної бійки потвори обліпили Семмі, і всі разом просто звалилися вниз. Коричневим каменем, що повільно обертався.

Кет нічого не могла вдіяти, була занадто далеко. А її зброєю в ті часи був тільки технологічний лазер для геологічних робіт. Симур залишився наодинці з проблемою, а до поверхні залишилося пара кілометрів і хвилина часу. Ще трохи — і все.

Семмі перед нападом встиг скласти крила, згорнутися клубком і скуйовдитись. Тож падав і кричав собі: думай, думай, думай! А шерсть прогиналася під півметровими драконовими кігтями, які рвали шкіру.

— Семмі, я вже поруч, але не можу стріляти! Не бачу тебе, кругом одні тварюки! Якщо вистрілю, можу вбити й тебе! Підлетіти знизу не встигну!

Симур слухав, але відповісти не міг. І щось зробити теж.

— Спокійно, Семмі, внизу прямо по курсу озеро! Глибоке! Але треба спланувати, інакше не дотягнеш до води метрів сорок! У тебе п’ятнадцять секунд!

Орієнтацію Семмі не втратив і зрозумів, де озеро. Але як спланувати? Тільки розкриватися. Гаразд, за десять секунд не порвуть на смерть. Випустив кігті задніх лап і з усіх сил відкинув одного дракона, розпоровши йому півкорпуса. Ще одного відкинув передніми лапами. Решта тут же вчепилися в незахищене черево. Але весь клубок тіл перестав бути круглим і симур зміг спланувати у бік озера, глушачи біль первісним гарчанням.

— Семмі, ще трохи! Тримайся! Ще трохи! Добре! Удар за три секунди!

Три, два, згрупуватися, бум-м! Врятований. Модуль пірнув, витягнув симура, втягнув усередину і полетів. А до місця падіння на запах крові Семмі й драконів уже поспішали інші мешканці Знахідки.

Тиждень Кет лікувала й наставляла симура. Наука пішла на користь. І йому, і їй. Відтепер вони ніколи не втрачали один одного з виду. Кет зробила спеціальну збрую — широкий нашийник з м’якою підчеревною стрічкою гравікомпенсатора і змушувала Семмі одягати це спорядження як страхування від можливих неприємностей. Незважаючи на його бурчання.

— Це твій захист, хлопчиську! І не сперечайся!

До кінця цих канікул Семмі, веселий, посвіжілий і повний енергії, незважаючи на злополучну пригоду, розповів Кет історію свого виду.

Історія симура

Семмі належить до ненав’язливо пануючого на своїй планеті виду. Планету називають просто Дім. Свою расу називають симури. Чисельність невелика — до півмільйона. Ханни (раса Лео) називають планету Рівноважною. Симурів можна віднести до нетехнологічних цивілізацій, як і земних дельфінів. Досить рідкісний тип розуму, який адаптує себе до навколишнього середовища, а не середовище до себе. Живуть у повній гармонії з екосистемою дому і підтримують її рівновагу. Еволюція симурів була тривалою і непростою. Особливістю дому є те, що тут безліч великих життєвих форм у всіх трьох середовищах. Тому і природних ворогів у симурів було і є достатньо.

Природа з самого початку нагородила предків Семмі досить солідними розмірами, зубами і кігтями. Але головні їх переваги — великий мозок і зграйний спосіб життя. У всіх світах схильність до телепатії, у окремих особин можна віднести до випадкової мутації. У близнюків ймовірність вище, а в симурів у приплоді було багато цуценят. Десять, як правило, і багато монозиготних. І схильність почала перетворюватися в особливість виду. Ця здатність дала величезну перевагу насамперед для групового полювання і поступово закріпилася генетично. Згодом її стали використовувати і для оборони, коли освоїли способи впливу на мозок інших видів. Головне те, що в одного виду на планеті з’явився інструмент спілкування, швидкого й інформативного. І це не просто набір модульованих звуків, що повільно передають інформацію. Це можливість обмінюватися образами й поняттями, відразу забарвленими емоційно. З абстрактними поняттями було складніше, але з часом вони теж з’явилися. Здавалося б, усе готове до розвитку наук. Але як же бути з передачею знань між поколіннями? Писемності, як такої, симури не знали. Потреби не було.

Вихід знайшовся в мозку і телепатії. Поступово склалася процедура передачі знань ментальним шляхом від старших (наставників) до молодших (підростаючих). Резервів мозку вистачало. Почали розвиватися біологія, географія, кліматологія, математика, психологія, астрономія.

Що змінилося в повсякденному житті виду? Симури, як і раніше, жили окремими родами, в кожному роді окремими родинами. Як і раніше, жили в печерах предків. Але! Зони відпочинку, харчування, відходів були чітко розділені. Виникли нові зони: навчальні й зборів. Печери сяяли чистотою.

Так виник своєрідний індивідуально-колективний розум. Кожен мав власну незалежну особистість, міг індивідуально підтримувати свою життєдіяльність і приймати самостійні рішення. У той же час довільне число особин могло включатися в загальне ментальне поле, обмінюватися інформацією та приймати колективні рішення. Живуть в гармонії з навколишнім світом, не потребуючи технологічних милиць для існування. Але треба сказати, що деякі біотехнології все ж були реалізовані.

Від природи кожна шерстинка керована на вигин, тому симур може створювати на шерсті штучні рельєфи і рухи, і навіть утримувати різні предмети. Додатково наукою шерсть була генетично перебудована таким чином, що могла відбирати з атмосфери нейтральні гази і створювати з них оболонку, прилеглу до тіла. Цей шар являє собою чудовий термоізолятор, тому симури прекрасно почуваються в будь-якому місці дому. А це від — 80 до +250 за Цельсієм. Крім того, за необхідності симур може змінювати свій метаболізм і кілька років не потребувати води і їжі, а кілька тижнів — повітря.

Крила симурів — окрема історія. Кожне дитинча завжди народжується з двома невеликими горбочками уздовж хребта. Звичайний для дому атавізм — зачатки крил. Але зрідка народжувалися й дитинчата з недорозвиненими крильцями. За старих часів такі випадки сприймалися спільнотою неоднозначно, найчастіше неприязно. Доходило навіть до вбивства новонароджених. Згодом суспільство симурів ставало більш організованим і толерантним. Один із біологів, знаменитий Ант, поекспериментував на собі й запустив генетичну програму росту крил. Вийшло. Ант навчився літати.

І зараз кожен симур по досягненню повноліття (ЗО років) приймає власне рішення: мати або не мати крила. Нова здатність скоротила відстані, але додала й небезпек у вигляді повітряних хижаків. Однак симури вже вміли вирішувати проблеми.

Родичі Семмі — самодостатня неметушлива раса. Вважають за краще слухати й дивитися, а не балакати й показувати. Ханни досі вважають їх видом, що перебуває на шляху до розуму, і оцінюють насамперед їх доброту, відданість і безсловесне взаєморозуміння.

Дослідницька станція ханнів у Домі невелика, постійного персоналу немає. Побудована давно, зі стандартних модулів, дещо хаотично розкиданих навколо невеликого посадкового майданчика. Періодично прилітають наукові експедиції, які вивчають цей унікальний світ. Симури завжди служать провідниками й захисниками дослідників, часто розважають людей своїми іграми та польотами.

Знайомство з расою ханнів було одкровенням для симурів. Те, що світ більше Дому, і є інші розумні, симури здогадувалися. Але те, що є цивілізації, які змінюють середовище під себе і мале не хоче бути частиною великого — це був шок.

На щастя симурів, це була цивілізація Лео, немолода й мудра. На щастя предків Лео, деякі симури, охоплені цікавістю й жагою до знань, прагнули в Космос. Їх було небагато, кілька особин на рік. Як правило, з астрономів, здатних годинами дивитися в зоряне небо. Поодинці кожен бачив те, що бачив. А ось коли два симури з різних селищ дивилися одночасно, об’єднуючись ментально, то картина була вже інша. Повний аналог техногенного інтерферометра.

Ханнівська база була відкритою для симурів. Часто можна було побачити, як вони лежать або прогулюються, поодинці або невеликими групами, і дорослі й безкрилі підлітки. Такі собі кошлаті валуни, співмірні довільно розкиданим блокам Бази. Гості знайомилися з господарями, і навпаки. Виникали приятельські й навіть дружні стосунки. Ханни частенько давали симурам імена, а ті охоче на них відгукувалися. Але зрідка виникала особливо тісна прихильність. Прибульці так і не розібралися, що тому причина. Факт, що відносини складалися як у дуже близьких друзів. І коли приходив час відльоту ханна, сцени розставання були нестерпні. Вологі очі одного і розриваюче душу скиглення іншого... І якщо була найменша можливість, то ханн домагався дозволу забрати симура з собою, спираючись на наявні прецеденти. Головним було довести свою спроможність тривалий час утримувати тварину адекватним чином і повернути назад через обумовлений термін.

Таким же чином потрапив у простір і Семмі, не захотів розлучатися з Лео. Той потрапив на Базу випадково, невелике (річне) дисциплінарне покарання за дрібне порушення в іншій частині галактики. Був призначений в крило космічної охорони Дому. Така нудна робота вважається у розвідників засланням. Лео особливо не старався на орбіті, а більше тинявся по планеті й спілкувався з Семмі.

Багато це чи мало, але в просторі було вже близько сотні симурів. Як правило, вони поверталися за кілька років, назавжди або тимчасово. Давали найдокладніші звіти про побачене, поповнюючи суму знань раси. Тим самим несвідомо підштовхуючи її до власного технологічного шляху.

Кет уважно вислухала Семмі й тільки сказала:

— Ото ж бо ти так швидко вчився, малюче.

— Вибач, сестричко. Всьому свій час, і розповідями теж.

Після кожної експедиції вони традиційно поверталися на Знахідку. Загальний час рейдів при цьому збільшилася, але воно було того варте.

Відкриття Землі

У 871 році П. А., обстежуючи жовту зірку з багатим планетарно-астероїдним населенням, вони виявили населену планету Землю, і по земному літочисленню це був 11885 рік до н.е.

Земля практично копія Сіллії, рідної планети Лео. Дуже близькі за класом і віком зірки разом з близькими по масі й орбітам планетами дали практично ідентичну білкову основу життя. Схожа атмосфера, багато води, багата рослинність, високорозвинений тваринний світ. Очевидний недавно пережитий катаклізм. Не більше двох тисяч років тому. Спочатку Кет припустила, що це пов’язано з Катастрофою. Але потім, накопичивши дані, вона дійшла висновку, що сталася звичайне переміщення тектонічних плит, а причиною слугувало нерівномірне формування полярних крижаних шапок. Схоже, що таке трапляється тут регулярно, раз у 20-30 тисяч років. Таких планет у Космосі має бути чимало. Але таких, як Земля, одиниці.

Ще на підльоті, на низькій орбіті, Семмі відчув ментальну непорожнечу. Вперше з моменту Катастрофи. Слабкий шум. Це могло означати, що якісь життєві форми мають мозок, схожий на мозок Семмі. Або Лео. Тут виникла розумна форма життя. Гуманоїди, двостатеві, трохи менші за ханнів, вже мають зачатки писемності й технологій.

Згодом з’ясувалося, що Семмі міг відчувати мозкову активність декількох земних видів, але тільки два з них мають виражену телепатичну схильність. Це люди й собаки. Серед людей тільки окремі індивідууми мали таку здатність. Серед собак — більшість. Зовнішня схожість і ментальна сумісність відразу визначили окреме ставлення Семмі до собак. Особливо до тих, що живуть з людьми. І одного разу він навіть відступив від невблаганного Регламенту. Вперше, але не в останнє.

В той день Семмі летів у модулі над Аляскою. Щойно наступила весна й полярна ніч відступила. Хоча на Півночі ніколи не буває темно. Він щойно пройшов над залишками того, що потім назвуть Берінгійським мостом. Опустившись, міст розділив місцеве плем’я ескімосів на два роди. Поки що вони підтримували нечасті зимові контакти, коли море замерзало, і можна було проїхати на собаках.

Стояла рідкісно тиха погода. Чистісіньке повітря, видимість кілометрів триста, температура мінус двадцять, хороший щільний наст. Внизу американський континент, два ескімоські стійбища. Між ними небагато за тутешніми мірками, кілометрів сто. На собаках по такій погоді годин сім їзди.

Семмі роззирнувся. Приблизно на півдорозі між стоянками мчав самотній запріг із дванадцятьма собаками, а кілометрів за десять зліва неквапливо трюхикала велика вовча зграя. Він прислухався. Спочатку обережно доторкнувся до свідомості каюра. Чоловік був у безтурботному настрої і посміхався своїм думкам. А були вони про те, що обмін вийшов вдалим, за свої шкури він отримав дві руки незлецьких гарпунів із гостро заточеними моржевими іклами, що годяться для полювання на морських звірів, та й умку можна взяти. І дитині шаман допоміг, теж добре, що не кажи.

Потім Семмі доторкнувся до собак. Дві самки, яких люди називають Валла і Вілла, вели запріг, майже не обертаючись, і були по-своєму задоволені дорогою, погодою, ранковою годівлею, поведінкою молодих псів, невтручанням каюра і зрештою всім, що, власне, становить собачий всесвіт.

Вони здалеку відчували присутність вовків. Відчували вже й собак у рідному стійбищі, які пожвавилися й проявляли радісне нетерпіння, підказуючи людям, що за кілька годин запріг буде вдома.

Семмі теж посміхався:

— Кетті, у людей і собак добре взаєморозуміння. Це щось неймовірне!

— Непогано.

— Я злітаю до Південного перешийку і піднімуся до тебе.

— Гаразд.

А вже за годину Семмі здригнувся, ментальний ефір вибухнув дикою люттю і ненавистю.

Семмі розвернувся.

— Кет, що відбувається там, де я був годину тому? На півночі? Що з собаками?

— Зараз подивлюся. Так, вовки йдуть навперейми. Запріг зупинився під скелею, людина звільнила собак. Займають оборону. Вовки від них за п’ять хвилин. Звідки людина дізналася, що вовки нападуть?

— Собаки відчули, а каюр розумний і досвідчений.

— Зі стійбища виходять дві упряжки і багато людей. Їдуть дуже швидко. Невже знову собаче радіо?

— Так, Кетті.

— Малюче, вони не встигнуть. Не йди туди. Втручатися ми не можемо, а на бійню краще не дивитися.

— Не знаю, не знаю. Знімай для архіву. У будь-якому випадку це наша робота.

Коли він примчав, усе було майже закінчено. Під скельною стінкою стояли нарти з вантажем. Півколом перед скелею лежала широка брудно-червона смуга переораного снігу, усипана розшматованими тілами звірів. Каюр з червоним від крові гарпуном лежав, завалений купою вовчих тіл. Одинадцять собак були мертві, і кожен забрав з собою по парі ворогів. Але сили були нерівні, і тепер перед нартами стояла одна Валла, зранена й подрана, з оскаленою пащею і злиплою від своєї і чужої крові шерстю. А перед нею стояла її смерть — п’ять вовків. Вона розуміла, що це кінець, подумки спіймала зграю, що мчала на допомогу, і щось висловила, передавши якісь образи, зрозумілі тільки собакам.

Семмі несамовито молотив хвостом, гарчав і мало не плакав, дивлячись на фінал драми. Доторкнувся до свідомості Валли і здригнувся від болю, ненависті і ще чогось, що нагадувало почуття провини. І тут вантаж на нартах ледь помітно ворухнувся. Семмі миттєво просканував купу хутра й побачив усередині сплячу однорічну дитину. Рішення прийняте.

— Кет, там дитина. Я ставлю захист.

За мить два вовки за всіма правилами стрибнули на Валлу і гепнулись об невидимий бар’єр. Ще раз і ще. Спробували обійти справа, зліва, але все марно. Валла не розуміла, що відбувається, і тільки поверталася в бік найбільшої загрози. Її сили закінчувалися, задні лапи підкошувалися.

— Кетті, у собаки велика крововтрата, але допомогти ще можна.

— Дій, Семмі, дій. Вона заслужила життя. У нас півгодини, скоро примчать люди. Зараз скажу, що робити.

Семмі проник у свідомість Валли, заспокоїв і знерухомив. Випустив медичного міні-робота, і Кет зупинила кровотечі, продезінфікувала рани й зробила потрібні ін’єкції.

— Кет, подивися дитину.

— З нею все гаразд. Про всяк випадок дам легкий антибіотик.

Весь цей час вовки рвалися всередину, але Валла інстинктивно зрозуміла, що загрози вже немає. І нарешті відчула ще чиюсь присутність. У мозку в неї сформувався образ-питання: «Хто ти? З якої зграї?» Семмі відповів: «Я здалеку. І не схожий на твій рід». «Покажи себе», — попросила Валла.

— Іди, братику. Люди вже відпустили собак і за дві хвилини вони примчать.

«Мені час, Валло. Ми ще побачимося».

Вовки нарешті відчули, що наближаються собаки і кинулися геть. Наздогнати їх свіжим псам труднощів не склало. Семмі спокійно зняв захист. Люди дбайливо завантажили тіло загиблого каюра, радісно оглянули врятованого малюка і незворушно познімали шкури з усіх вовків і загиблих собак. Старший з людей довго розглядав місце битви, особливо витолочену вовками ясно видиму напівкруглу борозну перед нартами, і задумався. Але нічого не сказав, тільки подивився в очі Валлі, підняв її і поклав у нарти поруч з малям. Решта перезирнулися: навіщо, собаці все одно не жити з такими ранами. Але промовчали.

Та собака за два тижні ожила, незважаючи на рубці по всьому тілу, а через місяць Валла вже ходила в упряжці. І старійшина часто підходив до неї, розмовляв, як з рівною, і кожного разу задумливо запитував: «Що ж ти бачила? Світ великий і населений багатьма, малими й великими. Але що ж знаєш ти, кого бачила? Хто вас захистив?»

Відтоді й почався контакт Семмі з родом маламутів. Він часто спілкувався з Валлою, показуючи їй рідну Аляску та інші місця. Непросто було пробиватися через поняття масштабу, і врешті-решт Семмі облишив географію. Зате Валла добре сприймала образи тварин і відразу висловлювала своє ставлення. Вовк — шерсть дибки, олень — інтерес, щеня — турбота.

«Ти хотіла мене бачити?»

«Так».

«Я великий, більший за умку. Не злякаєшся?»

«Ні».

Такий діалог відбувавсь у сопках за стійбищем.

«Дивись».

«Ого. Ти нашої крові. Ти ватажок усіх собак. Тебе ніхто не зможе перемогти».

Вона дійсно не злякалася, а сприйняла Семмі, як є, як наймогутнішого в світі собаку, батька й захисника всіх псів.

«А це твоя юрта? І юрта, і нарти? Ого! Зайти? Не боюся. Багато місця й тепло. Добре. А що це? Тут сидить твій каюр? Де він? Ти скиглиш? Його вбили? Ні? Значить, він повернеться».

«Значить, він повернеться», — ця думка навіки закарбувалася в пам’яті Семмі.

Потім Валла приходила з іншими собаками, і зграя радо приймала і сприймала Семмі. Всі відчували силу й доброту велетня. Коли зграя приходила з цуценятами, то Семмі із задоволенням грався з малюками. В архіві залишилися приголомшливі відео екскурсій дорослих псів по модулю і метушні Семмі з цуценятами. Кет наглядала за цими посиденьками, тому люди так і не дізналися, куди й навіщо іноді зникають собаки. Для Семмі такі зустрічі були більше, ніж розваги. Це було спілкування з живими спорідненими істотами, і при цьому майже не порушувався Регламент. А симур отримував такий необхідний йому запас емоцій. Невідомо, чи було це наслідком спілкування з Семмі, але Валла почала сама вчити молодих собак ходити в упряжці. Люди дивувалися, але не заважали. Один старійшина не здивувався. Час пролетів непомітно, і вони пішли в свою наступну експедицію, до нової зоряної системи.

Перед відльотом Семмі попрощався зі своєю зграєю. Назавжди. Ніхто з собак не проживе сто років.

Коли повернулися, Семмі розшукав нащадків зграї Валли. Дивно, але навички навчання цуценят передалися і закріпилися в характері породи. Люди вже майже не втручалися в підготовку їздових собак. Якимось чином і пам’ять про ватажка всіх собак, кривавої масті, що живе в небесній юрті, передалася через двадцять собачих поколінь. Семмі знову був прийнятий у зграю.

Дослідження Землі тривало. Відразу виявилися залишки кількох великих древніх споруд, непідсильних і непотрібних нинішнім землянам. Команда обмежилася тим, що взяла зразки і детально зняла артефакти. Але ці знахідки нагадали їм один з основних пунктів Регламенту: обережність у контактах. Цілком імовірно, що будували ці об’єкти не аборигени. Добре, якщо їх предки.

Усі наступні події заслуговують окремої розповіді.

Для Семмі й Кет Земля стала головним об’єктом Галактики. Не припиняючи роботи за основною програмою, маленька команда продовжувала дослідження рукава Оріона. Але тепер після кожної експедиції Кет поверталася не до Знахідки, а до Землі. І кожні сто-двісті земних років на орбіті з’являлося непомітне чорне тіло, від якого вночі відокремлювався планетарний модуль і тихо опускався в безлюдних місцях.

Перш ніж опуститися на поверхню, вони майже два роки вели спостереження з орбіти, картографували всі шість континентів і вивчали гуманоїдів у всіх частинах цього світу. Семмі ще спочатку вибрав місце для постійної бази в гірській системі Анд, і 67 разів жив там, як на Знахідці. Але потім від неї довелося відмовитися. Популяція людей стала стрімко зростати, і на континентах ставало дедалі менше недоступних їм місць.

Кет поза корпусом

Деякий час Семмі висаджувався на безлюдних островах, потім на крижаному материку. Багато разів Семмі кликав Кет із собою, вниз.

— Хвостатий, ми вже про це балакали. Ще на Знахідці. Не можна мені опускатися на поверхню. За Регламентом.

— А аватарою?

— Звичайною голограмою немає сенсу. Відсутній зворотний зв’язок, я нічого не побачу і не відчую.

— А матеріалізованою?

— Як казав Лео, «затверділою»? Так, там є зворотній зв’язок і аватара сприймає інформацію. Але! Подумай, чому використання цієї функції суворо регламентується? Не знаєш? Так ось, для цього є дві причини. Перша, жере багато енергії. Але це ще півбіди. Друга, і головна, потрібна майже половина загальної процесорної потужності. Так що матеріальна аватаpa — дуже дорога іграшка. До того ж працює тільки всередині корпусу катера або крейсера.

— Ну, це ми ще подивимося, сестричко.

Семмі засів за вивчення доступних підручників і документації. А за тиждень знову повернувся до цієї ж теми.

— Кетті, теоретично можливо матеріалізувати тебе не тільки в катері. У модулі теж.

— Гаразд, умовив. Давай займемося. Це коли-небудь може знадобитись.

Але Кет даремно думала, що Семмі на цьому заспокоїться. Коли аватара почала виконуватися і в планетарному модулі, Семмі тут же потягнув її вниз, на поверхню. Сидячи на порозі модуля, Кет спостерігала за чужим їй планетарним життям, аналізувала кольори, звуки, а потім запахи. Відчула вітер і дощ.

Якщо можна так сказати, то нові відчуття її приголомшили.

— Малюче, безумовно цей світ не менший за Космос! І впорядкованого хаосу тут не менше, а незалежних непередбачуваних об’єктів точно більше.

— Це ти про мошкару?

— Не тільки. Ще й про мурах. І про траву. Занадто багато всього, я не встигаю все відстежувати.

— Кетті, не стеж за кожним об’єктом. Мураха живе сама по собі, мошка літає у своїх справах, і нікому до тебе немає діла. Люди й ханни виділяють з навколишнього світу тільки ті об’єкти, що несуть інтерес або загрозу. Вчися сприймати себе як... мм... рівноправну частину цього хаосу і почнеш щось розуміти. Добре було б тобі пройтися по траві й помокнути під дощем.

— Вийти за корпус конструктивно неможливо, сам знаєш. Хіба що винайдемо щось принципово нове.

Семмі пробурчав щось про деякі особистості, що бояться висунути носа за двері, й пішов. А за тиждень знайшов-таки рішення. Треба зв’язати дві різнорідні системи катера: використати техніку встановлення гравітаційного захисту як підсилювач для системи візуалізації.

Кет довго мовчала, перетравлюючи і дорікаючи собі (?!), що сама не додумалася. Разом сконструювали і зібрали додатковий драйвер, що пов’язує дві конструктивно незалежні системи: головний захист і візуалізацію аватари.

Настав день, коли Кет дуже повільно зійшла по пандусу на ґрунт. Чому повільно? Здавалося б, вона вже навчилася ходити, коли грала й билася з Лео. Але тоді створювалася грубувата аватара всередині корабля, в просторі з постійною топологією, де всі межі були незмінні. Семмі розумів, в чому справа, і не квапив. Він знав, що таке досвід і знав, що Кет уже здатна в якийсь момент перемикатися з точних розрахунків кожної дії на накопичення шаблонів, образів і асоціацій.

Так і сталося. Опанування нового всесвіту пішло все швидше і швидше. Кет бігала, плавала, кидалася камінчиками, ганялася за тваринами, лазила по деревах, поводилася, як типовий неофіт. Вершина насолоди — польоти верхи на Семмі.

Обсяг новостворюваної інформації ставав досить значним, тому довелося з останніх ресурсів збільшити пам’ять блоку нечіткої логіки. Важко сказати, чи формувалася якась особистість або індивідуальність. Принаймі вміння накопичувати й використовувати досвід є необхідною ознакою природного розуму. А куди віднести емоції, що вже явно прориваються?

Згодом визначився характер Кет і коло її наземних інтересів. Вона віддавала перевагу верховій їзді, стрільбі з лука, рукопашному бою і фехтуванню. Стандартний земний військовий набір. Чому? Кет проектувалась і програмувались ханнами як керуюча і захисна система. Очевидно, що захисник породив воїна. Можливо, ці поняття нероздільні?

Семмі підсміювався й пропонував Кет завоювати який-небудь престол. Тоді заживемо! І ховатися не доведеться! Але Регламент наказує маскуватися і вивчати расу та планету.

Рівень розвитку народів був істотно різним, але об’єднувало всіх одне — війни. Більш кривавого світу, можливо, не було в усьому Всесвіті. Інше, що об’єднувало, це любов, притаманна всім народам і племенам. Але був ще один факт у Сонячній системі, що виділяв її з безлічі світів.

Гріни

У 2706 році П. А., повернувшись до Землі сімнадцятого разу, Кет випадково виявила щось.

— Кошлатику, схоже, що ми не одні біля Землі. Па’ятаєш, минулого разу ми залишили на стаціонарі малий зонд для спостереження за динамікою льодовиків. Дивись, що потрапило в кадр п’ятнадцять років тому. Приполярна частина Антарктиди. Звичайне зображення з ледь помітною сірою плямкою над Трансантарктичних хребтом.

— Збільшимо.

На моніторі виник правильний сірий диск, явно штучного походження.

— Діаметр пристрою 23 метри, висота над поверхнею 12 кілометрів. Конструкція незнайома. Братику, чи не занадто ми звикли до думки про самотність? В результаті розслабилися і втратили обережність. І що це? Випадковий візит чи постійна присутність? Але за майже дві тисячі років ми нічого не бачили і не чули. Аж кортить знайти і зрозуміти, що перед нами.

— Треба виходити з найгіршого. Це постійна присутність, і нас вони явно уникають, не хочуть бути поміченими. Що ж, використаємо земну військову тактику.

— Цікаво, Семмі. Яку саме?

— Спочатку обережно роззирнемося, Кетті. Зроби пасивний круговий огляд в усіх діапазонах усіх полів. Шукай предмети і сигнали неприродного виду.

А через годину:

— Семмі, все спокійно. Нічого не виявила. Ніяких об’єктів, жодних незвичайних випромінювань.

— Якщо ми чогось не бачимо, то це не означає, що цього немає. Спробуємо змусити наших друзів себе виявити. Давай розділимося. Я полечу до Юпітера, а ти залишишся на місці. Кет, якщо за нами спостерігають, то тепер вони змушені будуть супроводжувати два об’єкти. Щось має змінитися.

— Дуже добре. Тільки давай перед цим уважно переглянемо наш архів. Я не зберігаю всю інформацію, але записи першого візиту маю повністю. Далі я зберігаю тільки зміни. Але це велика робота, щонайменше на місяць.

— Розумниця моя! Респект!

— Дякую, не очікувала. Жартую!

За три дні.

— Вітаю, Кудлатику, ми з тобою молодці! І дяка тим, хто писав наш Регламент! Записи першого візиту йшли два місяці безперервно, з максимальною точністю, і твій модуль постійно був під контролем і наглядом. У всіх полях і діапазонах тільки природні шуми. Нічого цікавого. А тепер згадуй теорію електромагнітного зв’язку. Пригадуєш? Тепер підшумові методи. Перший ключ — синхроімпульс. У нас його немає. Через це довелося три дні ганяти наші записи через програми-фільтри. В результаті знайшлася регулярна послідовність не модульованих імпульсів. Схоже на широкосмугову підсвітку. Рівень на сім порядків нижче шуму. Джерело десь в системі, але де? Поки не знаю. Тепер ми зберемо два комплекти апаратури. Один буде у мене, другий — в модулі.

— Я зрозумів, сестричко. Якщо ми не помиляємося, то у нас серйозний супротивник. І, можливо, цей супротивник — не гуманоїд. Я жодного разу ментально не відчув нікого, крім землян.

За тиждень Семмі полетів до Юпітера, потім до Сатурна. Повторив звичайний маршрут, що нічим не відрізнявся від колишніх. За звичайний час, місяць, модуль повернувся, і Кет жадібно увібрала всю доставлену інформацію.

Аналітика не зайняла багато часу.

— Хвіст, дивись, що у нас є.

Виникла повільно кружляюча голограма Сонячної системи.

— Існує комплекс з 12 малорозмірних джерел випромінювання. Перша четвірка обертається в екваторіальній площині системи по орбіті радіусом 3,5 а. о. Між головним поясом астероїдів і Юпітером. Ще дві четвірки обертаються в перпендикулярних площинах по аналогічних орбітах. Імпульси підсвічування все-таки інформативні. Безумовно, містять код випромінювача і точний час випромінювання. Радіус дії системи приблизно 0,3 парсека. Але поки це все, що ми маємо. Якщо тут хтось є, то він працює тільки на прийом. Завтра спробуємо ближче розглянути один з випромінювачів. Ось цей буде ближче всіх, до нього 2,5 а. о.

— Кетті, давай я злітаю на Місяць. Комплект апаратури візьму з собою, і у нас буде хороший інтерферометр. Розглянемо все до дрібниць.

За кілька днів вони з цікавістю розглядали п’ятнадцятиметрову каменюку неправильної цілком природної форми. Це в оптичному діапазоні. Але в радіодіапазоні оболонка розтанула і з’явилася ажурна, знайома і незнайома одночасно, конструкція сферичного широкосмугового випромінювача. На м’якому рентгенівському тлі проявився чіткий контур метрового куба, що був усередині сфери.

— Автомат, матінко. Симпатичний.

— І активний, очевидно. Якийсь привід для запобігання зіткненням має бути.

— Кетті, є кілька варіантів наших дій. Будемо виходити з того, що наш перший зонд вони не помітили завдяки невеликому розміру. Все-таки півметра. Тепер у нас є варіанти: залишитися і чекати, коли вони проявляться самі; залишитися і зіпсувати систему, щоб змусити з’явитися ремонтну команду; піти, але залишити щось потенційно цікаве і встановити приховане спостереження; піти, але залишити один або кілька малих автоматів. Я вважаю, що останній варіант кращий і безпечніший. Коли повернемося, то все побачимо.

— Згодна. Але ми можемо повернутися і раніше, ніж за звичайну сотню років. Причому приховано. Давай повернемося з повним маскуванням, навіть під гравітаційною оболонкою. Щоправда, останній раз я встановлювала її давно, ще до Катастрофи. Так що ми відійдемо на півпарсека, випробуємо оболонку і, якщо все гаразд, через пару років тихо повернемося. Як тобі план?

— Лисичко, я завжди знав, що ти кмітлива й винахідлива. Мені подобається.

Залишили два автомати: один старий, на стаціонарі, а другий — більший, з комплектом апаратури, налаштованої на канали підсвічування незнайомців — сховали в астероїдах.

Рівно за три роки крихітний чорний ящик, що висить на геостаціонарній орбіті, зник і через пару годин з’явився знову. А на наступний день точнісінько так само зник і з’явився невеликий п’ятиметровий камінь, що бовтався в головному поясі астероїдів.

Кет проковтнула інформацію і з нетерпінням почала її перетравлювати. Але не поспішаючи, щоб не зіпсувати задоволення, як сказала сама.

Вони невидимо висіли на низькій орбіті. Камуфляж зіграв свою роль, і присутність катера пройшла повз увагу чужинців. А видовище відкрилося досить цікаве, варте витрачених зусиль і часу. Незнайомці почувалися, як вдома, і працювали, не криючись.

Кет виявила понад сотню невеликих планетарних і міжпланетних модулів, а також два середні кораблі, що базуються на Місяці й Марсі. А в атмосфері Землі іноді одночасно перебувало до 30 бортів. Проаналізувавши радіообміни чужинців, Кет і Семмі дійшли висновку, що є ще один середній борт десь біля Юпітера, а на Землі прихований головний крейсерський корабель. Постійна наземна база була в Антарктиді, під кригою. Основні райони активності — Індокитай, Близький Схід, Європа, Центральна Америка. Активність у системі — Марс, Юпітер, Сатурн. На Місяці працює основна міжпланетна база. Вивчають систему і цивілізацію старанно й ґрунтовно. Отож як бути далі? Земля для Кет і Семмі вже другий, практично рідний дім і йти звідси нема жодного бажання. У будь-якому випадку перш, ніж приймати рішення, треба ґрунтовно вивчити незнайомців.

— Давай-но все зважимо, друже Семмі. Хто ми? Всього лише маленька дослідницька команда з дуже обмеженими технічними й технологічними можливостями. А перед нами (або проти нас?) серйозна численна команда. Які думки будуть щодо розвідки? Як визначити, хто саме перед нами і хто більш розвинений?

— Дуже просто. Треба приховано підійти ближче і розглянути деталі. Зважаючи на все, зараз вони нас не чекають.

Зробили і відправили кілька малих закамуфльованих зондів. Довелося поморочитися з їхнім складанням з наявного обладнання. Зонди розглянули поблизу і просканували всередині всю літаючу техніку. Гравіпривід виявився явно простішим за наш, попереднє покоління. Захисних і маскувальних гравіоболонок не виявлено. Розривних технологій також не помітно. Спінтронікою не користуються, проте твердо- і рідкотілі процесори дуже цікаві. Кожен навіть найменший борт має променеву зброю. З цього можна зробити обережний висновок: технічно ми більш розвинені, проте поступаємося в озброєнні. Але найцікавіше — екіпаж!

Семмі мав рацію, це не гуманоїди і навіть не кіборги. Просто біороботи. Не знайдено жодного представника раси, білкової істоти. Біороботи виконані з гарних матеріалів, що витримують великі навантаження. Верхня змінна оболонка, фактично скафандр, забезпечує добрий радіаційний і тепловий захист. Нейронний мозок з кристалічними накопичувачами дає прекрасну координацію і динаміку рухів, тому роботи користуються як електронним, так і ручним управлінням своїх машин.

Через сіро-зелений колір верхньої оболонки Семмі обізвав їх грінами, і кличка прижилася. Отож рішення прийнято. Залишаємося, і кожен займається своєю справою.

Кет і Семмі відлітали й поверталися, не криючись, при цьому вдавали, що про грінів не підозрюють. Довго аналізували діяльність супротивника. Остаточно переконалися, що ті не втручаються в розвиток людської раси і справи землян, ведуть тільки спостереження. Інколи, правда, досить нахабно вилучають живі й матеріальні зразки для поповнення колекцій. Але в цілому нешкідливі. Кет відкрито розмістила на низькій орбіті великий зонд-супутник і працювала з ним простими радіоканалами.

Гріни змирилися з появою сторонніх, потихеньку почали з’являтися в атмосфері, але, як і раніше, уникали потрапляти в поле зору супутника, Кет і модуля.

У Семмі, не враховуючи обов’язкової наукової програми, була і своя індивідуальна. Для душі, як казала Кет. Він обов’язково сідав на Алясці і довго спілкувався з маламутами. Далі був Ньюфаундленд і спілкування з ньюфами. Потім він перебирався в Анди, де спорудив собі стаціонарну базу. А потім летів у Гімалаї, де була друга база. Або просто тинявся по планеті, насолоджуючись життям.

Статус-кво з фінами зберігався дуже довго, до 1600 року н.е. по земному літочисленню, коли Кет і Семмі остаточно вирішили залишитися біля Землі. Треба було змінити правила гри, і був потрібен прецедент. Для цього на базі в Андах Семмі розчистив невеликий майданчик, змонтував на ньому сейсмічний блок і реактор. Виглядало інтригуючи. Майданчик прикрили легким захисним полем, від пилу, дощу і тварин. Конструкція має бути добре видима.

І полетіли, недалеко, до Юпітера. Потайки повернулися, ввімкнули канали зв’язку й почали спостерігати.

Гріни підійшли на одному катері, кілька разів облетіли приманку. Залишаючись в п’яти кілометрах, три дні вивчали об’єкт дистанційно. Потім підійшли ближче і зависли неподалік. Троє фінів опустилися на поверхню і пішли до конструкції. Коли уперлися в захисне поле, то не розгубилися. Принесли зі свого корабля якесь обладнання і почали обходити захист проти годинникової стрілки. Таким чином встановили периметр поля. День був хмарний і почався дощ. Стікаюча вода проявила геометрію захисного поля — ідеальну напівсферу.

Потім один легенько вдарив своїм інструментом. Нічого не трапилося. Сильніше — теж нічого. Інструменти виявилися ручною променевою зброєю. Один вистрілив в основу півсфери, але імпульс розтікся поверхнею і пішов у фунт.

Трійця піднялася в катер. Він відійшов на півкілометра й застиг.

— Семмі, зараз вдарять із катера! Прикрий очі! А я поставлю нормальний захист!

Автоматика прибрала рівень спалаху й зафіксувала параметри випромінювання. Ого! Навколо чистого внутрішнього двадцятиметрового кола багряно світилося п’ятиметрове кільце розплавленої лави. Настав вирішальний момент! Що грінівський регламент приписує робити далі? Адже виявлено об’єкт, що не піддається вивченню наявними засобами і методами. Добивати до кінця або залишити до повернення господарів?

За годину чужий катер підійшов ближче, кілька разів облетів і попрямував до найближчих вершин. Більше ані відвідувань, ані атак не було.

Пізніше Семмі знайшов на сусідній скелі непогану апаратуру стеження грінів. Отже, їх регламент приписує в таких випадках спостереження. Добре, запам’ятаємо на майбутнє.

— Семмі, очевидно, що вони застосували не найпотужнішу зброю. Всього один корабель найменшого класу. Які висновки?

— На великому кораблі й гармата більша, ти це хочеш сказати, Кетті? Другий висновок: нам теж потрібна зброя. Наш сусід добре озброєний, тому мало що. До того ж колись із розвідників-дослідників ми можемо перетворитися в захисників.

Коментарі зайві. Кет і Семмі замислилися про зброю! Мирна команда! Оце так справи... Не гаючись, зібрали максимально велику літієву батарею-реактор і потужний когерентний випромінювач на жорстких гамма-квантах. Назвали установку Антигрін-1. Налаштували й випробували в хмарі Оорта. Рознесли вщент дві пристойні комети і залишилися дуже задоволеними. Крім того, з десятка невеликих літієвих батарей зробили вибухові пристрої, фактично термоядерні міни. Ось так вони й отримали зброю. Завдяки контакту з чужим і незнайомим.

Остаточно з Землею

Тринадцять тисяч років Семмі й Кет поєднували свої галактичні дослідження з вивченням людей (так називали себе аборигени). Сотні разів Семмі поривався втрутитися в хід подій, зупинити кровопролиття або стихійні лиха, але завжди в останню секунду зупинявся. Регламент забороняє втручатися в справи менш розвинених цивілізацій (за двома винятками). А Регламент — закон. Навіть якщо загинув світ, що його породив.

База даних і сховища поповнювалися матеріальними зразками й відео. Задокументовані війни, будівництво міст, кораблів, вершини духу й прірви морального падіння, герої і негідники — все накопичувалося в базі. Але одного разу після чергового повернення вони виявили, що на Землі відкрито електрику — наріжний камінь усіх відомих технологічних цивілізацій у двох, щонайменше, галактиках.

Стрімкість розвитку раси викликала повагу й захоплення. Саме тоді Кет і виявила, що десь у глибині її нечіткої логіки виникла навіть не домінанта, а якась напівсформована абстракція: небажання йти від Землі, навіть для продовження основної програми. Люди сказали б, що це неусвідомлене бажання залишитися. Кет і Семмі вже звикли до людей, і тут ставало все цікавіше.

— Кошлатий, ми вже 14355 років досліджуємо рукав цієї галактики. В радіусі 135 світлових років від Кастора ми відвідали й дослідили всі 2775 зоряних систем, що мають планети. Що робимо далі?

— Кетті-сан, я вважаю, що ми знайшли те, що шукали. Наше місце тут, біля Землі. Люди швидко просуваються в математиці, готові до відкриття аналізу. Починають гратися з електрикою. Раніше п’ятдесят чи сто років у їхній еволюції не мали значення, а зараз усе інакше. Ми й так пропустили чимало подій. Пропоную зупинити галактичну програму й залишитися тут. Гріни поки не втручаються, але все ж...

— Тоді до справи, малюче. Накидаємо подальші плани.

Кет розмістилася на геостаціонарній орбіті над Африкою.

Зручне місце. Семмі на своєму модулі постійно перебував на низькій опорній орбіті, опускаючись при необхідності над цікавими місцями. А знімати було що. Цивілізація все швидше йшла вперед, відкриваючи нові закони природи і створюючи технології. При цьому щось і втрачалося, як, наприклад, великі вітрильники, справжнє диво розуму, рівного якому не було у відомих світах. Але Семмі зняв усе.

Разом і спільно з науками удосконалювалась і зброя. Будь-яке досягнення використовувалося спочатку для нових озброєнь. А війнам не було кінця. Жодного року без конфліктів. І настав час, коли кількість подій почала перевищувати можливості їх відстежувати. Основна частина наукової і соціальної інформації вже перебувала на паперових носіях. Як до них підступитися? Завдання виглядало нездійсненним без порушення Регламенту в частині прихованості збору інформації.

— Леді, у нас починаються труднощі. Тому розкажи-но докладніше про Регламент Контактів і що ми маємо? Ти, як кажуть люди, дівчинка доросла і не бідна. Напевно в коморах дещо запасла.

— Ну, купа розуму й хутра, дякую. А ти знаєш, що у людей вважається поганим рисою нагадувати жінці про її вік?

— Кетті, ну вибач мені, дикому й хвостатому. Я не хотів тебе образити.

— Гаразд, хлопчиську, Регламент Контактів простий. Я виведу його на монітор, ти прочитаєш. Головне не нашкодити, не втручатися, тільки вивчати. Відкрито вступати в контакт можна тільки після рішення нашого Конгресу Світів, який далеко і зв’язку з ним немає. Але для прихованого збору інформації дозволено використовувати певний набір методів і засобів. Давай пошукаємо тут вирішення проблеми. Отже, нам дозволено приховано спостерігати, фіксувати, брати зразки. Заборонено прямо або побічно впливати на цивілізацію вцілому, прискорювати або уповільнювати технічний або соціальний розвиток. Але не заборонена одностороння співпраця з окремими індивідуумами, не розкриваючи нашої природи, походження і координат нашого світу. До речі, не випадково я не мала ніякої зброї, а захищатися в разі небезпеки можна тільки захисним полем. Для безвихідних ситуацій є процедура самознищення. Але запустити її я не можу, потрібно особисте рішення пілота. Лео не може. Значить, якщо щось піде не так, то рішення доведеться приймати тобі, велетню. Так ось, для збору інформації у нас є все. Мови ми знаємо, техніку маємо. Але цього вже замало. Потрібен постійний доступ до друкованої інформації.

— Кетті, збирати таку інформацію, екземпляри цікавих видань може тільки людина, точніше, багато окремих людей у різних країнах. А як щодо секретної урядової інформації?

— З друкованою інформацією та іншими матеріальними зразками можеш вирішити тільки ти. Семмі, я говорю про телепатію. Як варіант, пропоную обрати кілька навіюваних людей для збору такої інформації. Вони мають збирати друковану продукцію (або інші зразки), пакувати і залишати в обумовлених місцях. Натомість вони будуть отримувати гроші (монети ми синтезуємо), і все буде виглядати так, що хтось (людина, безумовно), інкогніто колекціонує певні речі. Податливість збирачів потрібна для того, щоб вони не мали зайвих запитань. Як тобі мій план?

— Сестричко, ти мислиш, як справжній земний розвідник і фальшивомонетник. Цікаво, до чого нас приведе подальше спілкування з цією расою? В цілому, дорога шпигунко, наш план цілком здійсненний. Але чи не суперечить це Регламенту? Хоча насправді все виявилося і простіше, і складніше. Обійшлися без підробки валют. Бібліотечні фонди виявилися доступнішими, ніж гадалося. Ночами бібліотеки зачинені, і дві пари міні-роботів спокійно встигали перегорнути і відзняти протягом ночі до п’ятисот книжок. Це ж стосується і книжкових крамниць. Складніше було з періодичної пресою. У всіх країнах панувала атмосфера загальної підозрілості, тому людина, яка щодня купує багато газет, відразу привертала увагу. Довелося працювати з людьми, для яких перегляд періодичної преси є природним, це журналісти й політики. Перегортаючи сторінки, ніхто не міг бачити щось зайве десь під стелею. Ніхто. Крім кішок, які іноді начебто щось відчували. Хоча це неможливо. Ще складніше було з технічною документацією, особливо військовою. Вона у всіх країнах добре охоронялася і на ніч опечатується. Через це доводилося знімати на просвіт складені креслення й описи, а потім Кет їх відновлювала і отримувала задоволення від технічних, як вона казала, ігор розуму. Ось так тривало накопичення інформації до 1896 року.

— Малюче, Беккерель відкрив радіоактивність. Куди поспішає цей світ?

— До того ж вони встигли встановити кілька хороших телескопів, сестричко. Пора маскуватися.

Довелося Кет поставити оптичний захист. Третій раз на її пам’яті.

Століття XX

Кет і Семмі не втручалися в справи земні, суворо дотримуючись Регламенту. Однак кілька разів довелося коригувати орбіти комет і астероїдів. А в 1908 році відбулася небезпечна подія.

В кінці весни, коли вони були на юпітеріанській Європі, грінівська локаційна система виявила стометровий залізонікелевий астероїд із міжзоряного простору, що летів перпендикулярно до площини екліптики зі швидкістю 60 км/с. Розрахунок відразу показав, що астероїд вріжеться в Землю в Індокитаї і півконтиненту зникне. Часу майже не залишалося, тому вони максимально швидко повернулися до Землі. Працювати довелося вже в атмосфері, коректуючи траєкторію астероїда. Але встигли, хоча довелося пожертвувати кількома великими зондами, перетворивши їх в термоядерні заряди. Астероїд розкололи і викинули з атмосфери. Шкода було зондів, техніки залишалося небагато. Гріни теж зацікавилися подією. Але вони лише спостерігали, не втручаючись, на що Кет зневажливо вилаялася.

Перша світова була просто жахом. Друга світова ще гірша.

Світанок 16 липня 1945 року. Аламогордо, південь США. Кет і Семмі з орбіти меланхолійно розглядали ядерний гриб, не забуваючи все фіксувати.

— Швидко ж вони впоралися з ланцюговою реакцією. Цікаво, Семе, але в моїх архівах немає нічого подібного. Ймовірно, це перший ядерний вибух на населеній планеті за всю ханнівску історію. Принаймі, за останні півмільйона років. Погано, що рвонули на поверхні, але місце пустельне, і шкоди великої не буде.

— Ти так вважаєш? Між іншим, Кет, є ще два готових пристрої. Де їх випробують? І що буде робити Росія? Ціна земної політики й політиків давно відома. Тепер хід за іншою стороною.

6 серпня 1945 року Кет просто лютувала, вперше вона дала волю тому, що називається емоціями.

— За що вони вбили стільки людей? В цьому нічого не значущому місті? За що? Гаразд, випробовували зброю в пустельних місцях, але людей навіщо? Семмі, назви хоча б одну причину, щоб я зараз же не рознесла вщент все і всіх причетних!

— Я не знаю, сестричко. Військових причин точно немає. Трумен навалив гору трупів, щоб просто налякати росіян. Печерна логіка.

— Давай заспокоїмося. Цьому немає виправдання, але будемо сподіватися, що інстинкт самозбереження притаманний тут усім, і соціумам теж. Треба вірити, що люди розберуться і зрозуміють, що до чого. Один і навіть кілька таких вибухів не знищать середовище й расу. А придбати імунітет можна тільки на власному досвіді. Нам залишається тільки очікувати.

Жовтень 1957 року не був несподіванкою. Квітень 1961 року теж очікувано, проте приголомшливе світове турне Гагаріна справило на них враження. Семмі остаточно залишив свою останню базу в Антарктиді.

Жовтень 1962 року. Карибська криза. Подія, що повністю відповідає положенню Регламенту про втручання для збереження розумної раси.

Кет і Семмі зібрали в складах і лабораторіях всю працездатну літаючу техніку. Цивілізація готувалася до війни та смерті, а крихітна база на орбіті готувалася рятувати цивілізацію. Головним було перехопити боєголовки у верхніх частинах траєкторії й відвести їх у простір, цього разу не зважаючи на збереження інкогніто. І знову Кет дала волю емоціям.

— Як вони там кажуть, хай йому грець? Це ж треба було тягтися сюди через мегапарсек, щоб рятувати расу, яка втратила розум, від самогубства! Якщо вони натиснуть на кнопки, обіцяю викинути це сміття в Сонце, а потім по одному, відкрито, виловлю всіх причетних і відправлю на Знахідку, до собі подібних, нехай будують хатинки й відбиваються палицями від місцевих друзів. А тут відкрито введемо заборону на ядерні програми на найближчі десять тисяч років. Шмаркачі, молокососи!

Але розум все-таки взяв гору і криза розв’язана. 1945 і 1962 роки багато чому навчили людей. Хоча від ядерної зброї ніхто й не подумав відмовитися, рівновага страху стала більш керованою. Техніка постійно вдосконалювалася, але більшість уже розуміла, що цей арсенал ніколи не буде використаний на Землі.

Були і події, що вселяли віру в людство. Наприклад, липень 1969 року. Старт «Аполлона-11».

— Семмі, з людей все ж буде щось путнє. Мільйон глядачів біля старту!

— Ще б пак, вони зібралися на Місяць! Між іншим, телебачення дивиться зараз мільярд — п’ята частина землян. Непогано. Це обнадіює.

Потім багато років Кет і Семмі займалися цікавою роботою, яка не давала нудьгувати. Комп’ютерна революція і створення світової мережі значно полегшили збір інформації. Кет ставало незатишно на геостаціонарній орбіті, де тіснилися вже сотні супутників. Доводилося постійно міняти свою позицію.

У вільний час Кет любила дивитися хороші бойовики і спорт, а Семмі мультики, казки та історичні фільми. І музика, земна музика, на будь-який смак! У катері постійно був присутній неголосний музичний фон. Але тут смаки розділилися. Кет більше імпонував чіткий ритмічний малюнок і мінімум слів, а Семмі — навпаки. Кет не залишала колишніх наземних уподобань, але займатися ними ставало все важче. Вільного простору на планеті не залишилося, а люди поголовно ідентифіковані паспортами й базами даних. Якщо до XX століття можна було в будь-якій частині світу купити пару коней і розважитись непоміченою, то потім стало складніше. Але безвихідних ситуацій не буває. Тим більше, що пристойні документи — не проблема. Просилася на ночівлю десь на віддаленій фермі, платила готівкою. Що треба? Кінь та вітер. Хто вона? Завжди жінка-загадка. У Мексиці — на кшалт баронеси, хоча мексиканці не ставлять зайвих запитань. А, зрозуміло, сеньйорито, немає питань, сеньйорито. У Штатах — дещо шукаю. В інших місцях — жінка-воїн, яка прийшла і за тиждень пішла, розпитавши про місцеві справи і персонажів.

Однак немає лиха без добра, а світу без всюдисущих діточок. Спілкуючись з ними, Кет вчилася розуміти людей, бачити вогник захоплення в дитячих очах. А приводи для захоплення були. Відточена століттями виїздка та рубка лози, стрільба з лука на скаку, діти закидали всі свої іграшки і просили навчити їх теж. І Кет робила це з задоволенням. Семмі не жартував з цієї педагогічної практики, бо сам пройшов через таку школу. Але Кет вчила діточок ще й грамоті. Причому дуже швидко, граючись.

Будь-яке навчання — взаємний процес, і за століття діти теж багато чому навчили Кет. Чому саме? Багато чому, але посиденьки навколо багаття треба виділити окремо. Як виявилося, саме вогнище створює найдовірливішу атмосферу, під його полум’я і потріскування слова оповідача вбираються мозком назавжди. А Кет виявилася чудовим оповідачем. Вона годинами могла говорити про героїв і тиранів, країни і народи, честь і підлість, драконів і собак. Коли батьки приходили заганяти дітей додому, то самі мимоволі засиджувалися біля вогнища. Якщо діти розходилися сонно-збудженими (швидше б завтра!), то батьки йшли додому тихими, задумливими. Світ великий і гарний, Міллі! Так, Боббі, і Бог все-таки є!

Виглядала Кет завжди по-різному, з урахуванням епохи та країни. Це міг бути і бойовий обладунок, і простий дорожній костюм, і вишукане вечірнє плаття. Неодмінним атрибутом був широкий пояс, хоч утилітарно військовий, хоч просто побутовий, хоч зухвало ошатний. І головний убір, що пройшов у Кет еволюцію від шолома до демократичної бейсболки або аристократичного капелюшка залежно від обставин. Повного інкогніто дотриматися неможливо, хоча Кет ніколи не бувала в одному місці два рази. І сімейні перекази про мандрівну дівчину-воїна досі є в багатьох країнах.

Іграшки Кет

А в кінці XX століття Кет знайшла собі нову неординарну розвагу. Десь наприкінці вісімдесятих вони дивилися Формулу-1, і Семмі жартома запитав, чи змогла б Кет виграти гонку. Вона відмахнулася, але... За кілька днів опустилася десь у фавелах Ріо, нарвалася на неприємності з місцевими, побилася і на правах переможця попросила навчити її пристойно їздити на байку та машині. Навчилася і завела собі друзів.

Семмі спостерігав цей бойовик і був шокований:

— Чому Ріо, а не Штати?

— Там менше запитань, братику.

— А навіщо тобі кримінальні зв’язки? Навіщо було битися з десятком головорізів? А потім читати їм лекції з історії?

— Ці хлопці теж частина людства, і не така вже й пропаща. А як вони слухають! Так що нема чого гарчати на даму, зубатий. До того ж зайвого сліду я не залишила. І навіть заробила деякий авторитет.

Потім опустилася в Штатах і купила «Харлей» 1965 року. Два тижні не злазила з байка, зупинялася тільки на заправку і щоб дати відпочинок мотоциклу. Але й це ще не все.

Її наступним кроком стали стрітрейсери міста Ангелів. Приїхала вночі на «Харлеї» якраз до початку перегонів. Скромно припаркувалася, зняла шолом, випустивши пишну каштанову гриву. Одягнена неяскраво: картата сорочка з засуканими рукавами, джинси, хитромудрі сталеві браслети. Як завжди, широкий шкіряний пояс із масивною бляхою. Простенько, як для цієї тусовки, але цим і виділялася. Пройшлася між машинами, погладивши кожну. Через якийсь час на неї зволили звернути увагу. Підкотився ставний темношкірий коротун, що відблискував перснями й ланцюгами, і заторохтів без угаву:

— Привіт, крихітко. Мене звати Букс, і я тут головний. Що тут робить дитячий садочок? На чому приїхала, на байку? На якому? Не супер, але вже непогано. А ти звідки? З Монтани? Прямо з ферми? Та ні, нічого, у нас тут демократія. Скво? Ні? А схожа, щось індіанське є. Хочеш поганяти? А де ганяла раніше? Ніде? Перший раз, чи що? Тоді придивляйся, а то у нас ігри платні. Гроші є? Слухай, руда, ми новачків не ображаємо. Не руда? Добре, будеш... мм... Шато. Точно. Зрозумій, Шато, все одно програєш. Хочеш позбутися грошей, то купи краще всім пива. Ні? Ну ти й зануда. Гаразд, хто хоче отримати грошенята Шато? Давай, Душогубе, і сам гроші здавай! Шато, у нього Барракуда, червоненька ота! Ще не передумала? Ні? Хлопці, хто дасть машинку новенькій? Є навіть дві. Обирай, Шато.

Кет тицьнула пальцем у непримітний «Крайслер». Букс знову заторохтів:

— Бебі, вона ж важенна! Хоча тобі видніше. Правила знаєш? Добре. Гроші віддай Одноокому. Взагалі-то у нього два ока, це таке в нього поганяйло.

Кет подумки звернулась до Семмі:

«Хвостику, подивися на трасу. Немає сюрпризів для новачків?»

«Чисто. Чому ти взяла таку важку машину?!»

«У неї пристойний запас потужності. Спочатку Душогуб мене випередить, але основна втрата часу буде на розвороті. Тут ми його і зробимо».

«Ну й жаргон у тебе, Шато».

Все так і вийшло. Душогуб (цілком нормальний хлопчина) першим підійшов до розвороту і, звісно, пригальмував. Кет, не скидаючи швидкості, зробила непоганий поліцейський розворот і в підсумку випередила хлопця на половину корпуса. Той мало не заплакав. І не від втрати грошей! Його обійшла баба! Дівча, з ферми!

Кет забрала гроші й розрахувалася з господарем «Крайслера».

— Дякую люди, мені пора! Приємно було з вами познайомитися, а Букс просто чарівний!

— Стривай, Шато, у нас так не годиться. Ти виграла і повинна проїхати ще раз. З ким? Тоні, не хочеш поганяти? З ким? З Шато!

— Я з новачками не ганяю, хіба що за потрійну ставку!

— Шато, грошей вистачить? Виграла ти замало.

— Ні, але поставлю байк.

— Ого, оце так нічка! Хлопці, приймаємо ставки на Тоні проти Шато, один до п’яти! Що кажеш, Шато? Сама вибереш тачку? Розумно, на «Крайслері» робити нічого.

Кет знов спитала: «Семмі, що тут є пристойного?»

«Майже нічого. У Тоні „Мустанг“ 71 року. Практично новий. Стоп. У третьому ряду справа стоїть пошарпаний „Порш“ 68 року. Поглянь на нього».

Кет повільно пройшлася серед машин. За нею з жартами і приколами тягнулася компанія на чолі з Буксом. Не поспішаючи пройшли перший і другий ряд. Дитинко, все хороше вже скінчилося! Далі металобрухт!

Але Кет тицьнула пальцем в немитий горбатий «Порш-911».

— Чий?

Підійшов молодий розпатланий хлопець:

— Мій.

— Точно твій?

— Ну, батьківський.

— Чому не дивишся за тачкою?

— А воно мені треба?

— Гаразд, даси поганяти?

— Та будь ласка!

Букс не витримав:

— Дівчинко, ця тачка додому не доїде, дурнику від татуся дісталася, і не дивиться, і не продає! Куди їй до Тоні! Вибери іншу!

Кет обійшла машину, подивилася гуму. Взяла ключі, завела двигун.

«Семмі, тестуй».

«Тьху-тьху. Машина не вбита. Якісь зайві звуки... ага! Люфт керма і педаль газу трохи западає. Треба подекуди підтягнути болти. Ще підрегулювати карбюратор, суміш багата. Запалювання в порядку. Ну і помити б тачку. Синок справді дурнуватий».

Кет підняла капот, попросила тулбокс і відро води. Принесли. Під цікавими поглядами схилилася над двигуном, покрутила карбюратор, щось протерла, щось підтягла. Вимила лобове скло.

— Ось так це робиться у нас на фермі! Хочу проїхатися, відчути кар. Можна? Дякую!

Від’їхала на півмилі.

«Семмі, є дві хвилини! Давай швидко!»

За дві хвилини все було підтягнуто й відрегульовано. Повернулася і стала на старті. Під’їхав і став поряд красень «Мустанг» — блискучий і гучний. Букс оголосив, що друга гонка — це чек-пойнт з п’яти точок і глузливо глянув на Кет. Показав карту їй і Тоні. Вона з образою взяла карту і зробила вигляд, що намагається запам’ятати.

«Ось і сюрприз для нахабних новачків, Семмі. Знає ж, що я не місцева. Контролюй, щоб по дорозі не було інших пасток».

Кет спокійно влаштувалася на хвості «Мустанга» й не відставала. І піддражнювала Тоні дальнім світлом. А на останній точці вона повторила свій розворот і дала волю двигуну. Виграла цілий корпус.

Що робилося на старті! Скільки грошей перейшло з рук у руки! Букс і Тоні про щось пошепотілися, підійшли, шанобливо привітали і вручили гроші. Кет виділила суму на пиво, і на тому все б і скінчилося, але тут хтось приїхав на крутому кабріолеті «Chevy Camaro». Місцевий авторитет середнього зросту, широкоплечий, рухливий, ствол за поясом, дві дівулі у свиті. За милю несе криміналом. Почув, мовляв, що тут вам дівчинка носа втерла. А як же податки з виграшу, бебі? Якесь розмальоване дівча вступилося за Кет. Вона чесно виграла! Молодик повернувся і мовчки вдарив захисницю. З розбитого носа полилася кров, а бандит незворушно сказав:

— Я тут усе вирішую. Чи хтось проти?

Кет спокійно запитала:

— Скільки?

— Жени половину виграшу і долар зверху.

— У моїх краях вдарити жінку рівноцінно смертному вироку. Але я не вдома. Тому хочу почути: ти тільки з дівчатками такий хоробрий, чи як? Може, бабуся тебе і навчила їздити, бо, судячи з твоїх манер, мами у тебе зроду не було?

«Кет, що ти робиш?»

«Усе нормально, Семмі».

Натовп притих. Чолов’яга почервонів і схопився за пістолет.

— Пушка у тебе, звичайно, велика. Але ми так і не зрозуміли: вмієш ти їздити, чи ні?

Хлопець зрозумів, що може втратити авторитет. Розслабився і посміхнувся.

— Я не ганяюся безкоштовно і з ким попало. Що можеш поставити?

— Все, що є: дві тисячі і байк. Але ти ставиш тачку.

Того аж тіпнуло, але відступати нікуди.

— Букс, карту! Чек-пойнт, дванадцять пунктів. Запам’ятовуй, дитинко, бо будеш їхати на самоті!

Тусовка схвально загуділа. Йоні був найкращим рейсером на цій трасі. Кет у відповідь попросила їхати акуратно і не пом’яти її «Камаро». Коли справа дійшла до тоталізатора, ставок чомусь було малувато.

Вони поїхали. Кет на тому ж «Порше».

«Семмі, поглядай. Йоні здатен на все».

Нового нічого не трапилося. Кет акуратно трималася позаду, використовуючи переваги у водінні. У якийсь момент Йоні зрозумів, що дівчина не така проста. Спробував відірватися — не вийшло. Пропустив і спробував збити — невдало. Тоді витягнув пістолет і почав поливати бідний «Порш». Але Семмі вчасно поставив м’який захист, і кулі рикошетили. Так і гнали майже до кінця. В результаті Кет виграла метрів тридцять. Встигла вийти з машини і почала приймати вітання. Від перших ударів розлюченого Йоні ухилилася. Поки він діставав ствол, зняла свій ремінь. Коли пістолет піднімався, то був вибитий пряжкою і відлетів разом із фалангою великого пальця. А ще за мить сліпуче вибухнули геніталії, і низький жіночий голос нагадав, що не можна бити слабку стать, не можна розмахувати зброєю в громадському місці і що Шато ще повернеться. Потім попросила нових друзів запхнути байк у Камаро і поїхала.

Ось так Кет і дісталася ця машина. І тепер найвідоміша у вузьких колах Кет-Шато періодично з’являється в різних містах на нічних перегонах, катаючись не за гроші, а для задоволення. Має багато друзів. Машину не змінює, тільки постійно апгрейдить у дусі часу. Поліція теж про неї чула, але крім тьмяного відео нічого не має. А чи існує вона взагалі, ця Шато? Чи це тільки рейсерівская легенда?

Семмі вже не бурчав щодо порушень Регламенту, сказавши тільки Кет, що вона невиправна і нічого захаращувати вантажний відсік усіляким залізяччям. Фантастику обоє дивляться дуже рідко, з іронією. За деякими винятками. Читати люблять також. Кожен своє.

Потім прийшла епоха фінансових криз, зміни економічних лідерів і краху супердержави. Ті, що захопили владу на уламках імперії, явили світу неповторні зразки цинізму й зневаги до власних народів і своїм прикладом труїли свідомість політикуму усього світу. Підірваний реактор Чорнобиля нічому не навчив ні політиків, ні військових. Буденно і просто настало XXI століття.