Эмигрантка

Антисемітці

Так я єврейка, родом з України.

Жидівка – кажеш ти, То що ж, нехай і так.

Я, гордо, на чолі несла єврейства знак

l не ховалася, як дехто, у шпарини.

Я прізвище єврейське зберегла.

Я все життя «жидівкою» була.

Тут праотці мої, в забутих вже віках,

Роботу віднайшли собі i дах.

Я народилась тут, батьків тут поховала…

А звідки ти взялась? -ото мені цікаво.

Чи не від тих навал монгольсько доби,

Що щирий люд землі підняли на диби?

Чиж пращурку твою не зґвалтували були?

Бо звідки ж в тебе ці монгольські скули,

Мигдалини очей, той неповторний ніс?

До справжніх українок придивись,

Що не сичать, не бризкають слиною,

Не марять світ затьмарити пітьмою,

Не б’ють себе у груди щохвилини,

Доказуючи: я – для України!

l не шукають потім в прадідах „жидів”,

Щоб назавжди покинути «свій Львів»,

«Свою Галичину, свою Вкраїну

l неповторну мову солов’їну».

Ти ж не бажаєш в Україні працювати,

Багатше жити у Австралії, Канаді

Та знов „жиди”, у котре, на заваді

Де ж, в дідька, ту жидівську маму взяти?

l ти сичиш i бризкаєш слиною…

Всі вині, всі гнобили, обкрадали,

Привчили бути нишпоркою, рабою

А під кінець ще й мову відібрали…

А я – „жидівка”, народилася у Львові,

Мені всі люди – люди однакові.

Мене дістали вже твої промови,

Бо все моє життя у Львові є дві мови.

l вчилася я тут і працювала,

l на обох писала й розмовляла,

Не нишпорила, і не плазувала,

Не крала і рабинею не стала.