Іван Франко ФАРБОВАНИЙ ЛИС

Жив собi в однiм лiсi Лис Микита, хитрий-прехитрий. Кiлька разiв гонили його стрiльцi, травили його псами, заставляли на нього залiза[1] або пiдкидали йому затруєного м'яса, нiчим не могли йому доїхати кiнця. Лис Микита кпив[2] собi з них, оминав усякi небезпеки, ще й iнших своїх товаришiв остерiгав. А вже як вибрався на лови – чи то до курника, чи до комори, то не було смiлiшого, вигадливiшого та спритнiшого злодiя над нього. Дiйшло до того, що вiн не раз у бiлий день вибирався на полювання i нiколи не вертав з порожнiми руками.

Се незвичайне щастя i та його хитрiсть зробили його страшенно гордим. Йому здавалося, що нема нiчого неможливого для нього.

– Що ви собi думаєте! – величався вiн перед своїми товаришами. – Досi я ходив по селах, а завтра в бiлий день пiду до мiста i просто з торговицi Курку вкраду.

– Ет, iди, не говори дурниць! – уговкували його товаришi.

– Що, дурниць! Ану, побачите! – решетився Лис.

– Побачимо або й не побачимо. Там пси купами по вулицях ходять, то вже хiба б ти перекинувся в Блоху, щоб тебе не побачили i не роздерли.

– От же побачите, i в Блоху не перекинуся, i не роздеруть мене! – товк своє Лис i поклав собi мiцно зараз завтра, в сам торговий день, побiгти до мiста i з торговицi вхопити Курку.

Але сим разом бiдний Микита таки перечислився. Помiж коноплi та кукурудзи вiн залiз безпечно аж до передмiстя; огородами, перескакуючи плоти та ховаючися мiж яриною, дiстався аж до серед мiстя. Але тут бiда! Треба було хоч на коротку хвильку вискочити на вулицю, збiгати на торговицю i вернути назад. А на вулицi i на торговицi крик, шум, гармидер, вози скриплять, колеса туркочуть, конi гримлять копитами, свинi квичуть, селяни гойкають – одним словом, клекiт такий, якого наш Микита i в снi не бачив, i в гарячцi не чував.

Загрузка...