Фарисеї, або Неоголошена війна Україні

1. «Всенародні вибори прем’єра»

На усіх своїх зустрічах з виборцями Ю.Тимошенко незмінно, як заклинання, повторює фразу: «На парламентських виборах 26 березня народ буде обирати не просто народних депутатів, не просто політичну силу, а всім народом будуть обирати свого народного прем’єр-міністра, так само, як обирали президента країни… І тому я хотіла б, щоб ми дуже уважно віднеслися до такого нового права людей обрати народом прем’єр-міністра». [71] Ці заклинання Ю.Тимошенко вимагають хоч короткого коментаря.

По-перше. Це є абсолютною неправдою, що народ буцім обирає прем’єра. Насправді виборці обирають народних депутатів України — членів парламенту, а новостворена парламентська більшість буде пропонувати кандидатуру на посаду Прем’єр-міністра України. А це, як говорять в Одесі, дві великі різниці.

По-друге. Коли Юлія Тимошенко говорить: «Народ обиратиме народного прем’єр-міністра», вона передусім має на увазі себе. У такий спосіб Юлія Володимирівна показує власну персону як своєрідну спадкоємицю загальновизнаного народного Президента України Віктора Ющенка. Звідси й лицемірні реверанси у його бік і прожекти на дружбу та співпрацю.

По-третє. Ю.Тимошенко видає бажане за дійсне і своїми заклинаннями намагається схилити більшість виборців на бік блоку свого імені, що дасть їй можливість провести в український парламент більшу кількість своїх депутатів переважно; з числа олігархів, бізнесменів, кучмістів і просто пройдисвітів. Тому виборцям треба популярно роз’яснити, що кожен голос, поданий за теперішній список БЮТ, це голос не за так званого міфічного народного прем’єр-міністра України, а за цілком конкретних кандидатів: Суслова, Губського, Кожемякіна, Сігала, Фельдмана, Лукашука, Абдулліна, Баграєва, Жеваго, Єдіна, Хмельницького, Осику, Гладія, Борзих, братів Буряків, Кириленка, Васадзе та багатьох інших відомих кучмістів та поки що малознаних безпартійних бізнесменів, які у першій, умовно прохідній сотні окупували більшу частину місць.

По-четверте, такими заклинаннями Ю.Тимошенко та її агітатори намагаються збити виборця з пантелику та відволікти його увагу від головного — вкрай не симпатичного списку БЮТ.

По-п’яте, заклинання тимошенківців про так звані всенародні вибори прем’єр-міністра неодмінно супроводжуються двома речами:

а) вульгарною і безпредметною критикою так званого «оточення президента»;

б) поясненням, що «ми не конкуруємо з Віктором Ющенком. В.Ющенко не очолює список «Нашої України». «Наша Україна» іде окремо і «Наша Україна» має в списках якраз всіх тих людей, які зруйнували єдність помаранчевої команди».

На превеликий подив, нашоукраїнці ніяк не реагують на такі, хоч і убого-примітивні, але вкрай агресивні випади на свою адресу. Можливо, вони вважають, що дзявкання моськи слону не шкодить, але їм слід пам’ятати, що крапля за краплею камінь довбає. Та й зрештою, значна частина виборців, не маючи інших аргументів, собачий лай може сприйняти за голос херувимів.

2. Дискредитація Президента

Вже після Помаранчевої революції коаліція «Наша Україна» на чолі з Віктором Ющенком перетворилася на політичну партію. Партійний квиток під № 1 отримав її фактичний засновник і лідер Віктор Ющенко. Добре розуміючи, що ця політична сила має велику суспільну вагу і стоїть на перешкоді до здобуття влади, Ю.Тимошенко де тільки може намагається забити побільше клинців у середовище «Нашої України». Це вона особисто робить регулярно і системно. Вслід за нею подібне чинять по всій Україні бютівці, наївно вірячи у те, що роблять добро Україні. Але хіба може бути добро українцям від такої настанови Юлії Володимирівни: «Я кажу відверто: буду все робити для того, щоб мінімізувати відсотки, які візьме «Наша Україна» у Верховній Раді». [72] Це кредо Ю.Тимошенко озвучила на зустрічі з виборцями у Полтаві. Але це не лише лозунг — то найголовніша партійна програма її теперішньої діяльності. Саме крізь призму цієї позиції Ю.Тимошенко потрібно розглядати всі її дії, що стосуються газової кризи та звинувачень нею у державній зраді українського уряду голосування за його відставку та інших дестабілізуючих дій. Саме деструктив і дестабілізація ситуації в державі спрямовані на підрив авторитету «Нашої України» і Президента. Чим гірше «Нашій Україні», тим ліпше Ю.Тимошенко та її полум’яним соратникам — М.Бродському і О.Турчинову. Ліпше тому, бо вони зможуть більше «відкусити» і «відірвати» голосів виборців — симпатиків Ю.Ющенка і «Нашої України».

Відверто і нахабно воюючи з «Нашою Україною», Ю.Тимошенко, як дивовижно блискуча політична акторка, вдається до неймовірних витівок, аби розчулити і прихилити на свій бік прихильників Віктора Ющенка. Ось цьому незаперечне підтвердження: «Зараз мені дуже важко тому, що немає поруч Віктора Андрійовича Ющенка», — плачеться Ю.Тимошенко виборцям. А далі вона нічуть не соромлячись, заявляє: «Тепер Віктор Ющенко має підтримати мене у боротьбі з Януковичем, так само, як я підтримала його під час президентських виборів». Як кажуть, у таких випадках в народі: «Ні тобі сорому, ні встиду, ні жодної ганьби!».

За цією схемою Ю.Тимошенко діє на всіх своїх зустрічах з виборцями. Мета таких дій очевидна — облити помиями соратників Президента, посіяти недовіру до них у народі та перетягти якомога більше прихильників В.Ющенка на свій бік. Мовляв, після виборів я неодмінно його підтримуватиму.

Відверта нещирість, нахабні лицемірство та фарисейство проглядаються майже щоденно, якщо не щогодинно. Ось ще приклад. Відповідаючи на запитання журналіста «5-го каналу», чи діяла б вона так само, якби час повернувся назад, Ю.Тимошенко відповіла: «Я б так само не давала оточенню Президента грабувати Україну». [73]

Такою фразою Ю.Тимошенко підло і лукаво лиє помиї на самого Президента, бо він згаданий прямо, а жодних інших прізвищ не названо. Не вказано і фактів цього «грабування».

У цей же час Ю.Тимошенко виставляє себе у ролі захисника України від невідомого «грабунку», а насправді Україну слід захистити від неї, її підступності і фарисейства, бо за весь час цієї довготривалої демагогії ні вона сама, ні її соратники не надали жодного доказу на підтвердження своїх жахливих звинувачень.

Юлія Тимошенко та її сподвижники М.Бродський і О.Турчинов сподіваються, що українці до виборів не встигнуть розібратися у їх хитро продуманій підступності, але вони помиляються. Ось цьому підтвердження. «Слово «Просвіти» 19 січня опублікувало досить зворушливий лист Віри Ярославенко із Коломиї до Володимира Яворівського. У цьому листі, зокрема, написано: «Чого варте словосполучення «оточення Ющенка»… а слова Юлії Тимошенко: «Там руки під столом щось тирили…» Та жоден суд не підтвердив цих жахливих звинувачень на своїх соратників. І більше зла Україні не зробив кучмівський режим, ніж ті наговори, бо Ви вбили віру народу (виділено автором — Д.Ч.). За всю історію України такого скандального уряду, ніж попередній, не було. Брязкальця, шмаття, інтриги і вічно хтось заважав. Але чомусь по-вашому керівник уряду не винен, а винне «оточення», тільки не знати чиє». [74]

Юлія Тимошенко відверто взяла собі за мету моральну дискредитацію Президента України та близьких до нього людей, яких вона завжди і скрізь навмисно іменує негативним терміном «оточення». 26 січня 2006 року Ю.Тимошенко артистично закликала до єдності помаранчевих і одночасно вимагала очистити Президента від «його оточення». Фарисейство на кожному кроці!

«А вся суть боротьби із «Нашою Україною» зводиться до банального — у випадку її перемоги на виборах всі прожекти Ю.Тимошенко та її соратників М.Бродського і О.Турчинова про здобуття повної влади в Українській державі стають нездійсненними і недосяжними.

Розкол помаранчевої команди дійсно болісно пройшов по серцях і надіях людей, особливо тих, хто стояв на Майданах України, хто відстоював своє право вільно обирати владу, право на правду, свободу і справедливість, право бути не обманутим і не обкраденим бандитами при владі та олігархами в парламенті. Символом цієї святої боротьби за Богом дані права став Віктор Ющенко. Прекрасно усвідомлюючи цю обставину, Ю.Тимошенко тому прилюдно й демонструє свою прихильність до В.Ющенка… з каменем за пазухою.

Під час виступу 9 вересня 2005 року у прямому телеефірі на каналі «Інтер» Ю.Тимошенко сказала: «Після революції я не змінювала своєї позиції та моралі». Мабуть, це є святою правдою — такою вона була завжди.

3. Блакитно-помаранчева стрічка

Виступаючи 9 вересня 2005 року в прямому ефірі телеканалу «Інтер», Юлія Тимошенко продемонструвала поєднання двох стрічок — помаранчевої і блакитної та заявила, що коли ці два кольори скласти, то вийде національний прапор України. Тому Ю.Тимошенко проголосила, що хоче йти на нову виборчу кампанію «не окремими командами, не різнокольоровими», а прагне «з’єднати все краще, що було в наших кольорах, щоб ми об’єднали Україну». [75]

Одночасно в українському парламенті фракція Ю.Тимошенко у питанні нового уряду зайняла таку опозиційну лінію, що для обрання нового складу уряду Президент України вимушений був заручитися підтримкою біло-блакитної Партії регіонів, що дійсно стало демонстрацією об’єднання та компромісу. Але такий об’єднавчий крок Президента став цілком несподіваним у таборі БЮТ. У відповідь там зчинився несамовитий лемент та пролунали вигуки: «Зрада». А Юлія Тимошенко стала на всіх усюдах твердити, що вона за жодних умов не укладатиме союз із регіонами В.Януковича. У такий спосіб Ю.Тимошенко стала бити у вразливе місце західних українців — вони стурбовані меморандумом В.Ющенка із В.Януковичем, бо бачать в останньому явну загрозу незалежності і самобутності українців, їх мові, культурі, традиціям. Таку загрозу В.Янукович дійсно несе Україні. Але на тактичний союз із ним при затвердженні прем’єром Ю.Єханурова Віктор Ющенко пішов хоч і вимушено, але відкрито і щиро, а Юлія Володимирівна діє по-іншому. Вона твердить, що не укладатиме із В.Януковичем та Регіонами жодних союзів, а водночас торує міцну дорогу до нього. Ось приклад.

Один з учасників нічного збіговиська на дачі прем’єра, колишній Генпрокурор Святослав Піскун дуже довго вагався, по якому списку йому йти балотуватися у Верховну Раду. І хоча він був у чудесних стосунках із Ю.Тимошенко, чомусь раптово опинився на 96 місці у списку В.Януковича. У цьому ж списку є голова Вищого господарського суду України Д.Притика (№ 68), а його підлеглий — керівник апарату цього ж суду В.Толстенко посідає 80-е місце у списку БЮТ. Олігарх Василь Хмельницький займає 60 місце у списку БЮТ, а його помічник Володимир Ярощук — 73-е у списку Регіонів! Невже хтось має сумнів, що всі згадані особи та їх лідери не знайдуть між собою спільної мови після виборів? А словесна передвиборна тріскотня це так, від лукавого.

4. Бізнес і вибори

Виборчий список Блоку Юлії Тимошенко, особливо його перша сотня, аж ніяк не свідчить, що це команда ідейних політичних однодумців. Навпаки — він більше нагадує бізнес-клуб. Там стільки яскравих імен бізнесменів! Але виникає питання: «Для чого ці не надто надійні партнери Юлії Тимошенко?» Я, звичайно, не буду писати про здогади та повторювати те, що пошепки говорять члени фракції БЮТ. До речі, Олександр Волков, без якого майбутній українській парламент явно втратить, бо не матиме такого яскравого, дотепного і швидкого на відповідь політика, прямо заявив у пресі, що умови, які йому запропонували, аби потрапити у виборчий список БЮТ, для нього, «людини достатньо заможної, виявилися непідйомними». [76]*

А я ось міркую: для чого ця бізнес-ганьба Юлії Тимошенко? Пригадую її слова, сказані після призначення у 1999 році віце-прем‘єр міністром в уряді Віктора Ющенка: «Нема такого олігарха, який би дав мені хабаря». Цим Юлія Володимирівна підкреслювала свою повну незалежність. Не раз вона пояснювала, що її попередня бізнес-діяльність дала їй можливість увійти в українську політику незалежною від будь-яких сторонніх впливів людиною. Чому ж тепер ці впливи стали такими сильними? Чому вона стала тепер залежна? Адже інакше вона б не брала у свою команду кучмістів-бізнесменів. А коли політик залежний, він дуже вразливий. У будь-якій демократичній державі згадані слова Олександра Волкова викликали б шквал критики і прямих звинувачень у корупції. У сучасній Україні такі речі стали звичними і поки-що не викликають жодної реакції.

Порівнюючи теперішню, далеко не однозначну, ситуацію у БЮТ, не можна не згадати минулу бізнес-діяльність Юлії Тимошенко, яка дозволила їй впевнено і незалежно увійти в українську політику.

Відомо, що до 1997 року Юлія Володимирівна очолювала корпорацію Єдині енергетичні системи України — майже монополіста на українському (і не тільки) ринку енергоносіїв. У пресі публікувалися цифри, що ця структура мала оборот 16–18 млрд. доларів на рік, тобто стільки коштів надходило на контрольовані нею рахунки. Якщо припустити, що ця потужна комерційна структура мала прибуток всього на рівні 10 %, то виходить, що це складало майже два мільярди доларів щорічно. Але хто повірить, що на торгівлі газом і нафтопродуктами прибуток обмежувався всього 10 %? Це перше. І друге. Якщо через кілька років Юлія Володимирівна оголосила призов у свої ряди акул українського бізнесу, то виходить, що у неї не все гаразд із фінансово-господарського боку, а раз так, то і цей бік її минулої діяльності є дуже вразливим, що просто недопустимо для політика, а тим більше — кандидата на керівника держави.

Я ось думаю: якщо при такому менеджменті із астрономічних сум залишились крихти лише на щоденну зміну шмаття, то, що тоді може залишитись від української економіки під таким керівництвом через 5 років?

5. Українські критерії підбору керівників Держави

За якими критеріями в Україні призначали Юлію Тимошенко прем‘єр-міністром? Голова уряду у будь-якій державі передовсім повинен мати відповідний життєвий і виробничий досвід, адміністративні навики, знати не лише мікро, а й макроекономіку, чітко розуміти механізми взаємовпливів в усіх секторах народного господарства. І безперечно — кандидат на такий високий державний пост повинен мати яскраві особисті здобутки і заслуги. А який багаж за плечами був у Юлії Володимирівни Тимошенко?

Наводжу дані за автобіографією, написаною і підписаною самою Ю.Тимошенко 15 травня 1998 року.

«У 1984 році закінчила економічний факультет Дніпропетровського державного університету.

Розпочала трудову діяльність інженером-економістом на Дніпропетровському машинобудівному заводі ім. В.І.Леніна.

У 1989–1991 роках очолювала молодіжний центр «Термінал». [77]*

З травня 1991 року працювала комерційним директором, а згодом Генеральним директором підприємства «Корпорація «Український бензин».

З листопада 1995 року по січень 1997 року працювала на посаді Президента промислово-фінансової корпорації «Єдині енергетичні системи України».

У грудні 1996 року Юлія Тимошенко була вперше обрана народним депутатом України на дострокових виборах у Бобринецькому виборчому окрузі Кіровоградської області і з цього часу аж до призначення у 1999 році віце-прем’єр-міністром з питань паливно-енергетичного комплексу працювала у Верховній Раді України членом комітету і головою бюджетного комітету. Оце й усе. Тобто на час першого обрання народним депутатом України крім праці інженером-економістом, (мабуть, з оплати праці), та чистої комерції за плечима у Юлії Володимирівни не було серйозного життєвого досвіду, виробничої практики, наукової діяльності чи навіть адміністративних навиків. З такими анкетними даними в радянські часи годі було претендувати навіть на посаду начальника планово-економічного відділу райвиконкому, не те що на керівне крісло в будь-якому районі! Про область чи республіку я мовчу.

До речі, в Наталії Михайлівни Вітренко послужний список на час першого обрання народним депутатом України набагато пристойніший.

Ю.Тимошенко в житті не керувала жодним виробничим підрозділом: ні бригадою, ні цехом, ні заводом, ні колгоспом, ні школою, ні дитячим садком; не посідала вона жодної адміністративної посади і не керувала ні містом, ні районом, ні областю. Вона протягом 7-ми років лише рулила чисто комерційними структурами. А комерція є комерція — там діють добре відомі принципи: купи дешевше — продай дорожче, і, по можливості, уникни сплати податків рідній державі. Звідси й виникають усілякі хитромудрі схеми із застосуванням бартеру, офшорних компаній і т. д. Але, скажіть, ради Бога, яка ж то економіка?

Протягом 1989–1997 років Юлія Володимирівна очолювала приватні комерційні структури, через рахунки яких щорічно перетікали десятки мільярдів доларів. Але не це головне. Вся її біда полягає в іншому — вона завжди керувала не самостійними, а цілком залежними від неї підлеглими, їй ніхто ніколи не перечив. Саме тут слід шукати причини її численних конфліктів в уряді, де вона чи не вперше в житті спробувала керувати незалежними від неї людьми. Нетерпимість до іншої думки, небажання її слухати проходить червоною ниткою крізь усі засідання, очолюваних Ю.Тимошенко органів ВО «Батьківщина» — там вимагають лише одного — послуху і не терплять інакодумців. Дискусії допускаються лише у межах трикутника: Тимошенко-Бродський-Турчинов, і то за закритими дверима.

Приклад Ю.Тимошенко є яскравим свідченням того, які люди в сучасній Україні досягають вершин державної влади. Чи не тут потрібно шукати причини усіляких криз: бензинової, цукрової, м‘ясної, а найбільше — моральної.

У зв’язку із цим ще раз нагадаю слова академіка НАН України, Героя України П.Т.Тронька: «Такої кількості непрофесійних, безвідповідальних людей і просто аморальних типів я ніколи у владі не бачив». Петро Тимофійович добре знав, що говорив, — з 1961 по 1978 рік він працював заступником Голови Ради Міністрів України, а з 1978-го — в Інституті історії НАН України. Урядовий телефон у його кабінеті стоїть досі. Ці мудрі слова звучать як застереження і над ними варто добре подумати людям, які відповідають у державі за кадрову політику, передусім, Президенту України.

6. Вражаюча фраза

Даючи 17 вересня 2005 року інтерв’ю «Українській правді», Юлія Тимошенко з великим апломбом сказала вражаючу фразу: «Мені важливо, щоб моїм політичним партнером був народ України». [78]

Шановна Юліє Володимирівно, народ не може бути партнером для жодного. Називати так народ — значить виявляти або власне невігластво, або демонструвати крайню зухвалість.

Навіть найгеніальніший політик завжди є слугою свого рідного народу, а партнерами Ю.Тимошенко, у тому числі й політичними, можуть бути лише певні особи. Такі, як пани Бродський, Турчинов, Шуфрич…

7. Щира відвертість

Вже у новому 2006 році, на зустрічі з журналістами Віктора Ющенка запитали чи він готовий після виборів, у випадку створення парламентської більшості з БЮТ, запропонувати посаду прем’єра Юлії Тимошенко. Не задумуючись, він категорично відповів: «Ні, не готовий!» І тут Президента цілком можна зрозуміти — він чудово знає, що це за особа.

8. Вражаюче очікування

Ще 17 вересня 2005 року відомий український журналіст Сергій Лещенко запитав у Юлії Тимошенко: «А тепер спрогнозуйте свій результат на виборах?» На це запитання лідер блоку свого імені відповіла: «Думаю, він буде вражаючий!» [79]

Переконаний — це пророцтво Юлії Тимошенко неодмінно має збутися 26 березня 2006 року.