Фауст - читать бесплатно онлайн полную версию книги автора Johann Wolfgang Goethe (ч. notes)

Примечания

1

Зиммель Г. Избранное: В 2 т. – М.: Юрист, 1996. – (Лики культуры). – Т. 1: Философия культуры. – С. 165; 159.

2

Образ узятий зі Старого Заповіту. Філістимляни («філістери») здалися герою Самсону настільки мізерними і жалюгідними, що він, відклавши свого меча, побив і розігнав їх всіх просто ослячою щелепою.

3

Кант И. Сочинения: В 6 т. – М: Мысль, 1966. – Т. 5. – С. 323—324.

4

Докладніше про це питання див.: Шалагінов Б. Б. Естетика Й. В. Гете: Дослідження. – К.: Вежа, 2002. – С. 121—127.

5

Korff H. А. Geist der Goethezeit: in 4 Bde. / Unveränderter Nachdruck der 4., durchges. Auflage. – Bd. 2. – Leipzig: Koehler & Amelang, 1958. – S. 305.

6

Вагнер Р. Кольцо Нибелунга: Избр. работы. – М.: ЭКСМО-Пресс; Санкт-Петербург: Terra Fantastica, 2001. – (Антология мысли). – С. 679, 690, 692.

7

Одна з версій імені Мефістофеля пов'язана зі словом μεθιστης – «п'яниця» (грецьк.); ще одна – зі словом mephitis – отруйні випаровування (латин.).

8

Докладніше про жанрово-стильові особливості «Фауста» Гете див.: Шалагінов Б. Б. «Фауст» Й. В. Гете: Містерія. Міф. Утопія. – К.: Вежа, 2002.

9

Питання про рецепцію творчості Гете і його «Фауста» в Україні порушується в дослідженнях: Zyla W. Т. Johann Wolfgang Goethe in der ukrainischen Literatur. – München: Ukrainische freie Universität, 1989; Нямцу А. Е. Рекомендации к изучению традиционных сюжетов и образцов мировой литературы: Советская драматургическая фаустиана. – Черновцы: Черновиц. гос. ун-т, 1982. – Вып. 2. – 74 с. та ін.

10

Див.: Шевченківський словник: В 2 т. – К.: УРЕ, 1978. – Т. 1. – С. 155—156; Спогади про Тараса Шевченка. – К.: Дніпро, 1982. – С. 276, 483; Шевченко Т. Г. Повне зібрання творів: В 6 т. – К.: Вид-во АН УРСР, 1964. – Т. 5. – С. 151—204.

11

Гете Й. В. Фауст: Трагедія. Ч. 1. / 3 німецького переклав і пояснив Іван Франко. – У Львові: заходом редакції «Світ», 1882 (16, XI—XII).

12

Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. – К.: Наукова думка, 1970. – Т. 2. – С 145.

13

Див., зокрема, її лист до М. П. Драгоманова від 9 лютого 1894 р. // Леся Українка. Зібрання творів: У 12 т. – К.: Наукова думка, 1978. – Т. 10. – С 220.

14

Леся Українка. Вказ. вид. – С 41.

15

Дорошенко В. Гете в українських перекладах, переспівах та наслідуваннях. – Львів, 1932; Бондаренко Н. До історії української фаустіани: Г. О. Коваленко як перекладач «Фауста» Й. В. Гете: 3 доданням перекладу останньої сцени першої частини // Архіви України. – К., 1986.– № 1.– С 69—76; Naumänko А. Das konzeptuelle Übersetzen (Goethes «Faust» in ostslavischen Übersetzungen). – Zaporizz'a, 1999; Науменко А. М. «Фауст» Гете в восточнославянских переводах: О концептуальном переводе // Вікно в світ. – 2001. – № 1. – С. 106—120; Шалагінов Б. Б. Зрозуміти мову, читаючи поезію: Аналіз уривка з «Фауста» Й. В. Гете // Іноземні мови в навчальних закладах. – 2003. – № 1. – С 23—27.

16

Вистава барокового театру на міфологічну, зокрема біблійну, тематику відкривалася «прологом», де показувалося, як боги та інші вищі сили оглядають земні обшири і бесідують про людей (героїв п'єси), чия доля в їх владі. За традицією, після цього персонажі прологу вже не брали участі в самій виставі.

17

Мефістофель – (або Мефісто) – на думку Гете, це німецьке ім'я диявола поширилося лише у XVI—XVII ст. Етимологія не з'ясована до кінця. Припускають, що це спотворене латинське mephitis – отруйні випаровування землі (пор. в «Макбеті» В. Шекспіра про відьом: «В землі є бульбашки, як і в воді, / Оце й були вони» (Переклад Бориса Тена з участю Віктора Гуменкжа.)); в ньому знаходять грецький корінь μητισ – видумка, хитрість (пор. укр. «метикувати»), поєднаний з німецьким Teufel (чорт), а також івритські корені «мефіз» – руйнівник і «тофель» – брехун.

18

Монолог Фауста, яким починається сцена, написаний відповідно до «репрезентативного» монологу барокових і народних ярмаркових вистав, де герой мусив сам себе представляти публіці. В ньому відбилася також традиція «солілоквії», за означенням популярного серед «штюрмерів» англійського філософа Шефтсбері (1671—1713), – філософської розмови людини з самою собою з метою дійти виваженого життєвого рішення.

19

…Цей Нострадамів вищий твір… – Нострадам (Nostradamus) – латинська форма імені Мішеля де Нотр Дам (1503—1556) – астролога французького короля Карла IX, автора відомих пророцтв.

20

…бачить знак макрокосму. – Макрокосм – «великий світ» (грецьк.), поширена в містичних вченнях середніх віків назва Всесвіту, який включає в себе три світи, що знаходяться у взаємодії: матеріальний (земний), небесний і духовний.

21

Як все тут діє в колі вічнім, / У многоликій красоті… – «штюрмери» приставали до думки Г. В. Лейбніца (1646—1716) про панування у Всесвіті «напередустановленої гармонії».

22

…Ткання мінливе, /Життя бурхливе… – У Гете часто трапляється образ природи як велетенського ткацького верстата. Цим складним філософським образом натхне на і знаменита сцена, що зображає Гретхен за прядкою («Кімната Гретхен»). Незайве згадати, що прізвище прадіда Гете було Weber («ткач»), яке він пізніше замінив на латинську форму Текстор.

23

…За те й палили, й розпинали їх… – На думку Фауста, істина має особистісний, ціннісний (т. зв. потенційний) характер, про що свідчить той історичний факт, що її «провидці» нерідко важили заради неї власним життям. Просвітники-раціоналісти, навпаки, стверджували, що істина завжди актуальна, тобто заздалегідь наявна незалежно від свідомості.

24

«Було в почині Слово!» – Фауст перекладає Євангеліє від Іоанна. Грецьке слово λογοσ має значення «слово» і «першопричина, закон». Отже, Фауст приходить до думки, що першозаконом буття була «дія» (die Tat). Звертає на себе увагу, що Фауст полемізує з Лютеровим перекладом цього місця в Біблії. Зберігся переказ, що, коли Лютер перекладав Євангеліє, з'явився чорт, але богослів кинув в нього чорнильницею. Лютер пишався тим, що, на відміну від Фауста, встояв перед спокусами диявола.

25

Я – тої сили часть, / Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого. – Мефістофель глузує з Фауста через те, що той «зневажає слово», і рекомендує йому себе через свої «дії», які заперечують самі себе; цим він дає зрозуміти вченому, що його переклад не вносить ясність у це місце Біблії. Фауст, не розгубившись, у відповідь глузливо обігрує Мефістофелеве слово «часть», на що диявол відповідає новою низкою софізмів. Та все ж останнє слово залишається за Фаустом, який обстоює правду свого перекладу: «На всеблагу творящу силу, / Підступний, ниций, хижий біс, / Ти руку смертно-зледенілу / Даремно, грозячи, підніс».

26

А! Ти злякався пентаграми… – Пентаграма (з грецької) – стародавній містичний знак у формі п'ятикутної зірки, що застосовували проти нечистої сили.

27

… В червець убрався, в блаватас, /Плащем обвинувся єдвабним… – Червець – червона, блаватас – блакитна шовкова тканина (примітка М. Лукаша), єдвабний – шовковий. Якщо спочатку Мефістофель з'явився в одязі «мандрівного схоласта» і програв учений двобій з Фаустом, то тут він одягнувся «як шляхетний пан» («edler Junker»), бажаючи показати, що тепер не збирається з ним сперечатися.

28

Кінець кінцем, ти – тільки ти. – Мефістофель прагне переконати Фауста в його суєтній, скінченній сутності, яку легко задовольнити суєтним же, тоді як Фауст прагне наблизитися до «безкінечного» («Не став я ні на волос вищий, / До безконечного не ближчий»). Тут Гете наголошує на марності всіх майбутніх Мефістофелевих спроб задовольнити прагнення Фаустової душі, які лежать в царині нескінченного.