Фундація

1

Джоран Сатт склав разом кінчики пальців із бездоганним манікюром і сказав:

— Це схоже на проблему. Фактично — і я кажу це суворо конфіденційно — це може бути чергова криза, передбачена Гарі Селдоном.

Чоловік, який сидів навпроти нього, знайшов сигарету в кишені свого короткого смирніанського піджака.

— Не розумію цього, Сатте. Як правило, політики починають кричати про «кризу Селдона» перед кожними виборами мера.

Сатт ледь помітно усміхнувся.

— Меллоу, я зараз не агітую. Ми зіткнулися з ядерною зброєю і не знаємо, звідки вона прийшла.

Гобер Меллоу зі Смирно, Головний Торгівець, спокійно, майже байдуже закурив цигарку.

— Продовжуйте. Якщо ви хочете сказати ще щось, кажіть. — Меллоу ніколи не дозволяв собі запобігати перед людьми з Фундації. Хай він і іноземець, але, незважаючи ні на що, він має залишатися чоловіком.

Сатт кивнув на тривимірну карту зоряного неба, що лежала на столі.

Він покрутив деякі ручки налаштування на пульті, і група, у якій було з півдюжини зоряних систем, засвітилася червоним.

— Це, — тихо сказав він, — Корелліанська Республіка.

Торгівець кивнув.

— Був я там. Смердюча щуряча нора! Припустімо, її можна назвати республікою, але комдором там щоразу стає хтось із родини Арго. А кому це не до вподоби, з тим щось трапляється. — Він скривив губи і повторив: — Був я там.

— Але ви повернулися, а таке трапляється не завжди. Торік на території республіки зникло три торгових судна, які згідно з Конвенцією мають бути недоторканними. І ці кораблі були озброєні усіма звичайними ядерними зарядами та силовим захисним полем.

— Якими були останні повідомлення з кораблів?

— Планові звіти. Більше нічого.

— А що сказали на Кореллі?

Очі Сатта іронічно зблиснули.

— Ми не можемо про це запитати. Головний здобуток Фундації по всій Периферії — це її репутація як могутньої держави. Думаєте, ми можемо втратити три кораблі й потім запитувати, куди вони поділися?

— Ну, тоді, гадаю, ви скажете, що хочете від мене.

Джоран Сатт не марнував свій час на таку розкіш, як роздратування. Як секретарю мера, йому доводилося стримувати депутатів від опозиції, шукачів праці, реформаторів і психів, які заявляли, що їм вдалося повністю побачити майбутнє, сплановане Гарі Селдоном. Тому після такої школи вивести його з рівноваги було важко.

Він обережно сказав:

— Хвилинку. Розумієте, ці три кораблі пропали в тому самому секторі в той самий рік, і це не може бути аварією. Ядерну силу можна знищити лише за допомогою ядерної сили. Автоматично виникає питання: якщо на Кореллі є ядерна зброя, то звідки вона там?

— І звідки ж?

— Є два варіанти. Або корелліанці сконструювали її самотужки…

— Це фантастика!

— Ще й яка! А інший — це те, що ми постраждали від зради.

— Думаєте? — У голосі Меллоу з’явився холод.

Секретар спокійно віповів:

— У цьому немає нічого дивного. З того часу, як Чотири королівства ухвалили Конвенцію Фундації, нам доводиться мати справу з різними групами незгодних. У кожному з колишніх королівств є свої претенденти на владу й колишня знать, які не надто вдають, що люблять Фундацію. Можливо, деякі з них починають діяти.

Меллоу густо почервонів.

— Розумію. Ви ще щось хочете мені сказати? Я — смирнієць.

— Знаю. Ви смирнієць — народилися на Смирно, одному з Чотирьох королівств. З Фундацією вас пов’язує лише освіта. За місцем народження ви іноземець. Без сумніву, ваш дід був бароном під час війн з Анакреоном та Лоріс, а ваші сімейні маєтки були конфісковані, коли Сеф Сермак перерозподілив землю.

— Ні, о чорний космосе, ні! Мій дід був простим сином зорельотника і помер, розвантажуючи вугілля за мізерні гроші, ще до того як Фундація взяла владу. Але я народився на Смирно й не соромлюся ані Смирно, ані смирнійців, клянуся Галактикою. Ваші дрібні хитрі натяки не змусять мене панікувати й підлизуватися до Фундації. А тепер можете віддавати наказ або висувати звинувачення. Мені байдуже.

— Мій любий Головний Торгівцю, мене й на електрон не хвилює, був ваш дід королем Смирно чи найбільшим жебраком на планеті. Я виклав усю цю нісенітницю про ваше народження та родовід, щоб показати, що вони мене не цікавлять. Очевидно, ви пропустили головне. Повернімося до цього. Ви смирнієць. Ви знаєте іноземців. Крім того, ви торгівець, і один із найкращих. Ви були на Кореллі та знаєте корелліанців. Ось куди вам потрібно відправитися.

Меллоу глибоко вдихнув.

— Як шпигун?

— Зовсім ні. Як торгівець, але тримайте очі розплющеними. Якщо зможете з’ясувати, звідки в них зброя… Я можу нагадати вам, оскільки ви смирнієць, що два з цих зниклих кораблів були зі Смирно.

— Коли мені починати?

— Коли буде готовий ваш корабель?

— За шість днів.

— От тоді й почнете. Усі деталі отримаєте в Адміралтействі.

— Добре! — Торгівець підвівся, сильно потиснув йому руку й вийшов.

Сатт почекав, обережно розводячи й розминаючи пальці після цього рукостискання. Потім знизав плечима й зайшов до кабінету мера.

Мер вимкнув екран і відкинувся на спинку крісла.

— Що, Сатте, ти про це думаєш?

— З нього вийшов би хороший актор, — сказав Сатт і задумливо подивився вперед.

2

Це було ввечері того ж дня, у холостяцькій квартирі Джорана Сатта на двадцять першому поверсі Гардін-білдінг, Пабліс Манліо повільно потягував вино.

Це був Пабліс Манліо, чия сухорлява, стареча фігура уособлювала дві великих функції Фундації. Він був міністром закордонних справ у кабінеті мера, а для всіх зовнішніх сонць, за винятком самої Фундації, — крім того, ще й Примасом Церкви, Постачальником Святої Їжі, Магістром Храмів і мав ще безліч оманливих, але звучних назв.

Він говорив:

— Але він погодився, щоб ви послали цього торгівця. Це вже добре.

— Та цього мало, — зауважив Сатт. — Уся ця справа — найпримітивніша хитрість, оскільки в нас немає можливості передбачити, чим вона завершиться. Це однаково, що розмотувати мотузку, сподіваючись, що десь наприкінці буде петля.

— Точно. А цей Меллоу — здібна людина. Що, як його нелегко буде обманути?

— Це шанс, яким потрібно скористатися. Якщо існує якась зрада, то там замішані якраз здібні люди. Якщо ж ні, то нам потрібна розумна людина, яка виявить правду. І Меллоу охоронятимуть. Ваш келих порожній.

— Ні, дякую. Мені вже досить.

Сатт наповнив власний келих і терпляче спостерігав за тим, як його співрозмовник поринув у нелегкі роздуми.

Якими б не були ці роздуми, вони нерішуче завершилися, коли примас зненацька сказав, майже вигукнув:

— Сатте, що у вас на думці?

— Я скажу вам, Манліо. — Його тонкі губи розсунулися. — Ми перебуваємо в розпалі селдонівської кризи.

Манліо подивився на нього, а потім тихо сказав:

— Звідки ви знаєте? Хіба Селдон знову з’являвся в Часовому Сховищі?

— У цьому, мій друже, немає великої потреби. Поміркуймо логічно. З того часу, як Галактична Імперія залишила Периферію й кинула нас напризволяще, ми ніколи не стикалися з противником, який би володів ядерною енергією. А тепер ми вперше маємо з цим діло. Це показово, навіть якщо цей факт стоїть сам по собі. Але він не один. Уперше більш ніж за сімдесят років ми зіткнулися з серйозною внутрішньою політичною кризою. На мою думку, синхронізація двох криз, зовнішньої та внутрішньої, не підлягає жодному сумніву.

Очі Манліо звузилися.

— Якщо це все, цього недостатньо. Ми пережили вже дві кризи Селдона, і обидва рази Фундація перебувала під загрозою знищення. Третя криза не настане, доки ця загроза не повернеться.

Сатт терпляче продовжував:

— Ця загроза вже наближається. Кожен дурень може сказати, що криза є, коли вона вже настала. Завдання справжнього державника — виявити її в зародку. Дивіться, Манліо, ми рухаємося за запланованою історією. Ми знаємо, що Селдон розробив історичні ймовірності розвитку майбутнього. Ми знаємо, що одного дня ми відбудуємо Галактичну Імперію. Ми знаємо, що це займе тисячу років або близько того. І ми знаємо, що в цьому проміжку ми переживатимемо певні кризи.

Отже, перша криза настала за п’ятдесят років після заснування Фундації, друга — за тридцять років після першої. Відтоді минуло майже сімдесят п’ять років. Час настав, Манліо. Час настав.

Манліо невпевнено почухав ніс.

— І ви розробили план, як зустріти цю кризу?

Сатт кивнув.

— І я, — продовжував Манліо, — відіграватиму в ньому певну роль?

Сатт знову кивнув.

— Перш ніж ми зустрінемо зовнішнього ворога, який має ядерну зброю, ми повинні навести лад у себе вдома. Ці торгівці…

— Ах! — Примас напружився, і в його очах з’явилася жорстокість.

— Правильно. Ідеться саме про них. Вони корисні, але занадто сильні й неконтрольовані. Вони чужинці, які отримали світську освіту. З одного боку, ми дали їм у руки знання, а з іншого, утратили над ними контроль.

— А якщо ми зможемо довести зраду?

— Якщо зможемо, то діятимемо просто й прямо. Але це мало що означає. Навіть якщо серед них і немає зради, вони сформують ненадійний елемент у нашому суспільстві. Їх не прив’язуватимуть до нас ані патріотизм, ані спільна батьківщина або навіть релігійне благоговіння. Під їхнім світським керівництвом зовнішні провінції, які з часу Гардіна ставляться до нас як до Святої планети, можуть відірватися.

— Я все це розумію, але як це вилікувати…

— Ліки потрібно знайти швидко, ще до того, як криза Селдона загостриться. За умов зовнішньої ядерної загрози і внутрішнього незадоволення, їхня перевага може бути занадто великою. — Сатт поставив порожній келих, який крутив у руках. — Очевидно, що це ваша робота.

— Моя?

— Я цього зробити не зможу. Моя посада невиборна, і я не маю законодавчої влади…

— А мер…

— Це неможливо. Це абсолютно негативна особистість. Він проявляє енергійність, тільки коли треба ухилитися від відповідальності. Але якщо виникне незалежна партія, яка поставить під загрозу його переобрання, то йому можна буде диктувати умови.

— Але, Сатте, у мене не вистачає здібностей для того, щоб бути справжнім політиком.

— Залиште це мені. Хто знає, Манліо? З часів Сальвора Гардіна посади примаса та мера ніколи не перебували в руках однієї особи. Але тепер це може статися, якщо вам удасться добре виконати свою роботу.

3

На другому кінці міста, у більш дружньому оточенні, Гобер Меллоу мав другу зустріч. Він довго слухав, а потім обережно сказав:

— Так, я чув про вашу кампанію з отримання торгівцями місць у Раді. Але, Твере, чому я?

Джейм Твер, який був готовий будь-якої миті нагадати вам, незалежно від того, питали його про це чи ні, що він належав до першої групи чужинців, які отримали світську освіту у Фундації, усміхнувся променистою усмішкою.

— Я знаю, що роблю, — сказав він. — Згадайте, коли ми з вами зустрілися вперше торік.

— На укладенні Торгової конвенції.

— Правильно. Ви керували зустріччю. Ви посадили цих червоношиїх бугаїв на місце, потім запхали їх до кишені своєї сорочки й забули про них. І з широкими масами Фундації ви теж добре даєте собі раду. Ви маєте романтичний ореол — або принаймні солідну репутацію — авантюриста, що те ж саме.

— Дуже добре, — сухо сказав Меллоу. — Але чому саме зараз?

— Бо зараз у нас є шанс. Ви знаєте, що секретар освіти подав у відставку? Про це ще не оголосили, але скоро повідомлять.

— А ви звідки знаєте?

— Неважливо. — Він з огидою махнув рукою. — Це так. Партія прихильників прямої дії розвалюється на очах, і ми можемо добити її просто зараз, відкрито поставивши питання про рівні права для торгівців; або точніше: про демократію — вони за неї чи проти.

Меллоу відкинувся на спинку стільця й утупився у свої товсті пальці.

— Е-е-е-е… Вибачте, Твере. Але я їду у справах наступного тижня. Вам доведеться домовлятися з кимось іншим.

Твер здивовано глянув на нього.

— У справах? У яких ще справах?

— Дуже таємних. Потрійний пріоритет категорії А. Усе таке, розумієте. У мене була розмова з секретарем мера.

— Змієм Саттом? — Джейм Твер розхвилювався. — Це якісь хитрощі. Цей син зорельотника хоче вас позбутися. Меллоу…

— Зачекайте! — Меллоу стукнув долонею об кулак. — Не панікуйте. Якщо це хитрощі, то я з ним за це якось розплачуся. Якщо ні, то цей ваш змій, Сатт, грає нам на руку. Послухайте, наближається одна з криз Селдона.

Меллоу чекав реакції, але її не було. Твер просто дивився на нього.

— Яка ще криза Селдона?

— О Галактико! — розчаровано й розгнівано вигукнув Меллоу. — Чим ви, в біса, займалися, коли до школи ходили? Що ви хочете сказати своїм дурним запитанням?

Старий насупився.

— Якщо ви поясните…

Утворилася довга пауза, а потім Меллоу сказав:

— Поясню. — Меллоу опустив брови й повільно заговорив: — Коли Галактична Імперія почала гинути, і коли околиці Галактики повернулися до варварства та відпали від неї, Гарі Селдон і його група психологів заснували колонію, Фундацію, тут, посеред цього безладу, щоб ми могли культивувати тут науку, мистецтво, технології та сформувати ядро Другої Імперії.

— О так, так…

— Я не закінчив, — холодно сказав торгівець. — Подальший напрямок руху Фундації був спланований відповідно до науки психоісторії, що тоді була високо розвиненою, і умови були організовані таким чином, щоб викликати низку криз, які змусять нас швидше рухатися до майбутньої Імперії. Кожна криза, кожна криза Селдона, позначає певну епоху в нашій історії. Тепер ми наближаємося до чергової, третьої кризи.

Твер знизав плечима.

— Мені здається, що про це згадували в школі, але я вже давно її закінчив — давніше, ніж ви.

— Мабуть, так. Забудьте. Важливо те, що мене відправляють у самий розпал цієї кризи. Ніхто не знає, що буде, коли я повернуся, а вибори до ради відбуваються щороку.

Твер підвів очі.

— Ви напали на якийсь слід?

— Ні.

— Маєте конкретні плани?

— Жодних.

— Ну…

— Ну нічого. Гардін колись казав: «Щоб домогтися успіху, недостатньо самого лише планування. Потрібна ще й імпровізація».

Твер невпевнено похитав головою, і вони підвелися, дивлячись один на одного.

Раптом Меллоу сказав цілком буденним тоном:

— А знаєте, що я вам скажу? Чи не поїдете зі мною? Не дивіться, чоловіче, на мене так. Ви ж були торгівцем до того, як вирішили, що політика — більш захоплива справа. Або принаймні я таке чув.

— Скажіть мені, куди ви летите?

— До Вассалійського розриву. Не можу сказати конкретніше, доки не опинюся в космосі. То що скажете?

— Гадаю, що Сатт вирішить не випускати мене з поля зору.

— Навряд чи. Якщо він хоче позбутися мене, то чому б йому заразом не позбутися й вас? До того жоден торгівець не вирушить у космос, доки не збере власну команду. А я беру до себе, кого захочу.

В очах старого з’явився дивний блиск.

— Добре. Я полечу. — Він простягнув йому руку. — Це буде моя перша подорож за три роки.

Меллоу схопив і потиснув його руку.

— Добре! Неймовірно добре! А тепер я повинен зібрати хлопців. Знаєте, де доки «Далекої зірки»? Тоді приходьте туди завтра. До зустрічі.

4

Корелл був одним із поширених явищ в історії — республіка, де правитель мав усі атрибути абсолютного монарха, крім титулу. Через це тут панував звичайний деспотизм, що не обмежувався навіть цими двома пом’якшувальними чинниками законних монархій — королівською «честю» та придворним етикетом.

Економіка держави знаходилася на низькому рівні. Час Галактичної Імперії минув, не залишивши по собі нічого, крім мовчазних пам’ятників та уламків. Час Фундації ще не настав — і за жорстокого та рішучого правління комдора Аспера Арго, який запровадив суворі обмеження для торгівців і категорично заборонив діяльність місіонерів, до нього було далеко.

Космопорт був старим і розваленим, і команда «Далекої зірки» почувалася через це кепсько. У гнилих ангарах було гниле повітря, і Джейм Твер дратувався, розкладаючи пасьянс.

Гобер Меллоу задумливо зронив:

— Тут хороше місце для торгівлі. — Він спокійно дивився в ілюмінатор. Досі про Корелл мало що можна було сказати. Подорож була небагата на події. Ескадра корелліанських кораблів, що вилетіла на перехоплення «Далекої зірки», складалася з крихітних і ушкоджених уламків давньої слави або побитих, незграбних посудин. Вони продовжували перелякано триматися на відстані, і вже тиждень, як прохання Меллоу про зустріч із місцевим урядом залишалися без відповіді.

Меллоу повторив:

— Тут хороше місце для торгівлі. Можна сказати, незаймана територія.

Джейм Твер нетерпляче підвів голову й відкинув карти вбік.

— Меллоу, що ви, в дідька, плануєте робити? Екіпаж ремствує, офіцери хвилюються, і я вже себе запитую…

— Запитуєте? Про що?

— Про ситуацію. І про вас. Що ми робимо?

— Чекаємо.

Старий торгівець пирхнув і почервонів. Він загарчав:

— Ви йдете наосліп, Меллоу. Навколо нас охорона, над головами — кораблі. Що як вони готуються стерти нас на порох?

— У них був на це тиждень.

— Може, вони чекають на підкріплення. — Погляд Твера був проникливим і важким.

Меллоу різко сів.

— Так, я думав про це. Розумієте, це створює серйозну проблему. По-перше, ми дісталися сюди без неприємностей. Це може нічого не означати, однак із більш ніж трьохсот кораблів торік зникло лише три. Відсоток низький. Але це може означати й інше — що кораблів з ядерною зброєю у них мало й вони не наважуються даремно виставляти їх напоказ, доки їхня кількість не зросте.

Та з іншого боку, це може означати, що в них узагалі немає ядерної енергії. Або мають, але приховують її, побоюючись, що ми щось дізнаємося. Зрештою, одна справа нападати на недосвідчені, легко озброєні торгові судна. А інша — дражнити акредитованого посла Фундації, сам факт появи якого може означати, що Фундація щось підозрює.

Якщо скласти все це докупи…

— Зачекайте, Меллоу, зачекайте. — Твер підняв руки. — Я просто тону у вашій балаканині. До чого ви хилите? Кажіть без цих деталей.

— Вам доведеться вислухати всі деталі, Твере, інакше ви нічого не зрозумієте. Ми обидва чекаємо. Вони не знають, що я тут роблю, а я не знаю, що в них тут відбувається. Але я в слабшій позиції, бо я один, а вони — це весь світ, і, можливо, з ядерною енергією. Я не можу дозволити собі здатися. Звичайно, це небезпечно. Звичайно, на нас може чекати земляна яма. Але ми знали про це з самого початку. Що нам ще робити?

— Я не… Хто там ще?

Меллоу спокійно підвів голову й покрутив приймач. Екран засвітився, й на ньому з’явилося грубе обличчя вартового сержанта.

— Говоріть, сержанте.

Сержант сказав:

— Перепрошую, сер. Хлопці впустили всередину місіонера з Фундації.

— Що? — Обличчя Меллоу перекосилося від люті.

— Місіонер, сер. Він потребує шпиталізації, сер…

— Тут сержанте, буде ще чимало таких. Накажіть усім повернутися на бойові пости.

Кімната для відпочинку майже спорожніла. За п’ять хвилин після наказу при зброї були навіть ті, хто прийшов з вахти. Така швидкість була великою перевагою в анархічних регіонах Периферії, і в цьому екіпаж Головного Торгівця перевершував усіх.

Меллоу повільно увійшов і роздивився місіонера з усіх боків. Він кинув погляд на лейтенанта Тінтера, який стривожено ворушився з одного боку, і на вартового сержанта Демена, який з безпристрасним і спокійним обличчям стояв з іншого.

Головний Торгівець повернувся до Твера й задумливо помовчав.

— От що, Твере, зберіть сюди тихо всіх офіцерів, крім координаторів та штурмана. Вони залишаються на постах для подальших наказів.

Утворилася п’ятихвилинна перерва, під час якої Меллоу відчиняв ногою двері вбиралень, зазирав за стійку бару, відсував штори на вікнах. На півхвилини він вийшов з кімнати, а коли повернувся, то щось розсіяно наспівував.

Чоловіки зайшли до кімнати. Твер зайшов останнім і тихо зачинив двері.

Меллоу тихо сказав:

— По-перше, хто дозволив цій людині зайти сюди без мого наказу?

Вартовий сержант зробив крок уперед. Його очі бігали.

— Вибачте, сер. Це не була певна особа. Це була свого роду взаємна згода. Він був, можна сказати, одним із нас, і ці чужинці тут…

Меллоу обірвав його.

— Я підтримую ваші почуття, сержанте, і розумію їх. Ці люди були під вашим командуванням?

— Так, сер.

— Коли все це завершиться, вони мають бути посаджені на гауптвахту протягом тижня. Ви самі звільняєтеся від усіх наглядових функцій на той самий період. Зрозуміли?

Обличчя сержанта залишилося незмінним, але його плечі ледь помітно опустилися. Він чітко вимовив:

— Так, сер.

— Можете йти. Займіть свій пост.

Твер утрутився у розмову:

— Меллоу, чому ви їх караєте? Ви ж знаєте, що ці корелліанці вбивають полонених місіонерів.

— Будь-яка дія всупереч моїм наказам є поганою сама по собі, незалежно від того, які аргументи на її користь. Ніхто не повинен залишати судно або заходити на його борт без мого дозволу.

Лейтенант Тінтер непокірно пробурмотів:

— Сім днів бездіяльності. Не можна підтримувати дисципліну в такий спосіб.

Меллоу крижаним голосом відповів:

— Можна. За ідеальних обставин дисципліна не має жодної цінності. Вона цінна перед обличчям смерті, інакше від неї жодної користі. Де цей місіонер? Приведіть його сюди.

Торгівець присів, поки до кімнати обережно завели постать у червоній мантії.

— Як вас звати, преподобний?

— Га? — Постать у червоній мантії повернулася до Меллоу, усе тіло поверталося наче одне ціле. Його очі були порожні, на одній зі скронь був синець. Наскільки міг судити Меллоу, він не говорив і не рухався увесь попередній час.

— Ваше ім’я, шановний?

Раптом місіонер почав хвилюватися. Він розвів руки, ніби обіймаючи присутніх.

— Сину мій… Діти мої… Хай ви завжди будете під захистом обіймів Галактичного Духа.

Твер ступив уперед, тривожно глянув на священика й хрипко сказав:

— Цей чоловік хворий. Відведіть його хтось до ліжка. Накажіть йому лягти, Меллоу, і нехай хтось за ним догляне. Він сильно постраждав.

Велика рука Меллоу відштовхнула його.

— Не втручайтеся, Твере, а то я вижену вас звідси. Ваше ім’я, шановний?

Місіонер відразу ж склав руки, благаючи їх:

— Ви ж просвітлені люди, порятуйте мене від язичників. — Слова вилітали з нього одне за одним. — Порятуйте мене від цих нелюдів і темних дикунів, які накинулися на мене й потурбували Галактичного Духа своїми злочинами. Я Джорд Парма зі світів Анакреона. Я отримав освіту у Фундації; у самій Фундації, діти мої. Я Служитель Духа, навчений усім таїнствам, який прийшов сюди за покликом внутрішнього голосу. — Він задихався. — Я постраждав від рук непросвітлених. Ви діти Духа, тож ім’ям цього Духа прошу вас захистити мене від них.

Його перервали голос із передавача вгорі й сигнал тривоги:

— У полі зору з’явилися ворожі підрозділи! Потребуємо вказівок!

Усі машинально перевели погляди на гучномовець.

Меллоу вилаявся. Він клацнув реверс і закричав:

— Пильнуйте! Це все! — Він підійшов до товстих портьєр, відсунув їх і похмуро глянув в ілюмінатор.

Ворожі підрозділи! Кілька тисяч, замаскованих під представників корелліанської черні.

Вони оточували блок двигунів з усіх боків, і в холодному, жорсткому світлі магнієвих спалахів було видно, як ті, що попереду, відділяються від натовпу й підходять ближче.

— Тінтере! — Торгівець не повернувся, але ззаду було видно, як почервоніла його шия. — Увімкніть зовнішній зв’язок і дізнайтеся, чого вони хочуть. Спитайте, чи є з ними представник влади. Ніяких обіцянок і погроз, інакше я вас уб’ю.

Тінтер повернувся й пішов.

Меллоу відчув, як груба рука схопила його за плече, і відкинув її. Це був Твер. Він сердито прошипів йому на вухо:

— Меллоу, ви повинні триматися за цього чоловіка. Тільки так ми можемо зберегти нашу честь і порядність. Він із Фундації, і, урешті-решт, він — священик. Ці дикуни зовні… Ви чуєте мене?

— Я чую вас, Твере. — Його голос був різким. — Моє завдання тут набагато більше, ніж охороняти місіонерів. Сер, я зроблю все, що хочу, клянуся Селдоном і Галактикою. Якщо ви спробуєте мене зупинити, я перегризу вашу смердючу горлянку. Не плутайтеся в мене під ногами, Твере, або це буде остання ваша подорож.

Він повернувся й пройшов повз нього.

— Ви! Преподобний Парма! Хіба ви не знаєте, що згідно з умовами Конвенції, жоден місіонер Фундації не може з’являтися на корелліанській території?

Місіонер затремтів.

— Я йду туди, куди веде мене Дух, сину мій. Якщо темні дикуни відмовляються від просвітлення, хіба це не є кращим доказом того, що вони його потребують?

— Це не стосується справи, преподобний. Ви порушуєте закони і Корелла, і Фундації. За законом я не можу захистити вас.

Місіонер знову благально підняв руки. Його колишня розгубленість зникла. Зовні почувся пронизливий крик, а у відповідь хвилею пронеслося слабке ґелґотіння сердитої орди. Цей звук викликав божевілля в його очах.

— Ви чуєте їх? Чому ви говорите мені про закон, про закон, прийнятий людьми? Є вищі закони. Хіба не казав Галактичний Дух: «Не залишайся байдужим до страждань ближнього свого». І хіба не він сказав: «Коли ти турбуєшся про смиренних і беззахисних, про тебе теж потурбуються».

Хіба у вас немає гармат? Хіба немає корабля? Хіба за вами не стоїть Фундація? І хіба над вами немає Духа, який керує Всесвітом? — Він зупинився, щоб відсапатися.

А потім зовнішній динамік «Далекої зірки» затих і до кімнати повернувся стурбований лейтенант Тінтер.

— Говоріть! — коротко сказав Меллоу.

— Сер, вони вимагають видати Джорда Парму.

— А якщо ні?

— Лунають різні погрози, сер. Важко розібратися. Їх там так багато — і вони, здається, зовсім оскаженіли. Є якийсь чоловік, який каже, що керує округом і має поліцейську владу, але, очевидно, він не самостійна фігура.

— Самостійна чи ні, — знизав плечима Меллоу, — але він представник влади. Скажи їм, що якщо цей губернатор чи полісмен, чи хто він там, підійде до корабля сам, він може забрати преподобного Джорда Парму.

Раптом в його руці опинився пістолет. Він додав:

— Я не знаю, що таке непокора. Ніколи не мав з нею справи. Але якщо є хтось тут, хто думає, що він може повчати мене, я охоче пригощу його протиотрутою.

Пістолет повільно повертався й зупинився на Твері. Зробивши над собою зусилля, старий торгівець розслабив обличчя, розтулив і опустив руки. Повітря зі свистом виривалося з його ніздрів.

Тінтер пішов, і за п’ять хвилин від натовпу відокремилася маленька постать. Вона рухалася повільно й нерішуче, явно охоплена страхом. Двічі постать озиралася назад, і двічі явні погрози з боку багатоголового монстра змушували її рухатися далі.

— Добре. — Меллоу махнув бластером, що залишався в руці без запобіжника. — Грюн та Апшер, візьміть його.

Місіонер хрипко заверещав. Він підняв угору руки, розчепіривши пальці. Об’ємні рукави мантії сповзли, оголюючи тонкі, жилаві руки. На якусь мить з’явився й зник крихітний спалах світла. Меллоу моргнув і знову презирливо змахнув рукою.

Місіонер, який боровся із солдатами, голосно промовив:

— Нехай буде проклятий зрадник, який кидає ближнього свого на поталу злу й смерті. Хай оглухнуть вуха, що глухі до прохань безпорадного. Хай осліпнуть очі, що не бачать невинних. Хай навіки зотліє душа, яка знається з мороком…

Твер щільно затулив руками вуха.

Меллоу змахнув бластером і сховав його.

— Розійтися по своїх місцях, — спокійно сказав він. — Протягом шести годин після того, як розсіється натовп, підтримувати повну бойову готовність. Після цього подвоїти варту на постах протягом наступних сорока восьми годин. Пізніше будуть надані подальші вказівки. Твере, ходімте зі мною.

Вони увійшли до особистої каюти Меллоу. Меллоу вказав на стілець, і Твер сів. Його кремезна постать уся зіщулилася.

Меллоу з сарказмом дивився на нього згори вниз.

— Твере, — сказав він, — я розчарований. Три роки в політиці, схоже, вибили з вас усі звички торгівця. Запам’ятайте, на Фундації я можу бути демократом, але керувати своїм кораблем я можу не інакше, як за допомогою тиранії. Я ще ніколи не наставляв бластер на свою команду, і мені не довелося б цього робити, якби не ви.

Твере, ви не маєте тут офіційної посади, але ви тут за моїм запрошенням, і наодинці я ставитимуся до вас з усією люб’язністю. Однак із цього моменту в присутності моїх офіцерів або команди звертайтеся до мене «сер», а не «Меллоу». А коли я віддаю наказ, ви підстрибуватимете швидше за новобранця третього класу, і будете дякувати долі, або я ще швидше надіну на вас кайданки й кину в трюм. Ясно?

Партійний лідер проковтнув слину й неохоче відповів:

— Прийміть мої вибачення.

— Прийнято! Ви тремтите?

Мляві пальці Твера потонули в широкій долоні Меллоу. Твер сказав:

— Я керувався добрими намірами. Це важко — відправити людину на самосуд. Цей губернатор, або хто він там, у якого трусяться коліна, не зможе його врятувати. Це вбивство.

— Я нічого з цим не вдію. Відверто кажучи, цей інцидент погано пахне. Ви не зауважили?

— Що саме?

— Цей космопорт знаходиться в самій глушині. І раптом тікає місіонер. Звідки? Він приходить сюди. Це збіг? Збирається величезний натовп. Звідки? До найближчого міста щонайменше сто миль. Але вони прибувають сюди за півгодини. Як?

— Як? — повторив Твер.

— Ну, а що коли місіонера привезли сюди й випустили як приманку? Наш друг, преподобний Парма, був помітно стурбований. Схоже, у нього не було навіть часу, щоб щось вигадати.

— Жорстоке поводження… — з гіркотою пробурмотів Твер.

— Можливо! А можливо, задум якраз і полягав у тому, щоб змусити нас учинити галантно й по-лицарськи, щоб ми здуру кинулися на захист цієї людини. Він був тут усупереч законам Корелла та Фундації. Якби я затримав його, це був би акт війни щодо Корелла і Фундація не мала б жодного законного права нас захищати.

— Це… це якось висмоктано з пальця…

Тут загримів динамік, не давши Меллоу відповісти:

— Сер, отримано офіційне повідомлення.

— Передайте негайно!

Блискучий циліндр із клацанням упав у гніздо. Меллоу відкрив його й витрусив звідти просочений сріблом аркуш. Він зі знанням справи потер його між великим та вказівним пальцем і сказав:

— Надіслано безпосередньо зі столиці. З власної канцелярії комдора.

Він швидко прочитав текст і розсміявся:

— Кажете, висмоктано з пальця?

Він кинув аркуш Тверу і додав:

— За півгодини після того, як ми віддали їм місіонера, ми нарешті отримали дуже ввічливе запрошення від найяснішого комдора — після семи днів очікування. Думаю, ми пройшли випробування.

5

Комдор Аспер був людиною з народу, як він сам себе називав. Залишки сивого волосся падали йому на плечі, сорочка вже давно потребувала прання, а сам він гундосив.

— Тут немає жодної показухи, торгівцю Меллоу, — сказав він. — Ніяких фальшивих вистав. Ви бачите в мені лише першого громадянина держави. Саме це й означає слово «комдор», і це мій єдиний титул.

Здавалося, що він усім цим дуже задоволений.

— Насправді я вважаю цей факт одним із найсильніших зв’язків, що поєднують Корелл із вашою державою. Я розумію, що ви є людьми, які так само насолоджуються благами республіки, як і ми.

— Абсолютно правильно, комдоре, — серйозно погодився Меллоу, подумки заперечуючи подібне порівняння, — це аргумент, який я завжди вважав суттєвим для продовження миру та дружби між нашими урядами.

— Миру! Ах! — Ріденька сіра борідка комдора сіпнулася, утворивши на його обличчі гримасу. — Не думаю, що на Периферії є ще хтось, хто бере ідеали миру так близько до серця, як я. Я можу чесно сказати, що відтоді як я посів місце свого батька на чолі держави, мир жодного разу не був порушений. Можливо, мені не слід цього казати, — ввічливо кашлянув він, — але мені говорили, що мої співгромадяни знають мене як Аспера Улюбленця.

Погляд Меллоу блукав доглянутим садом. Можливо, високі чоловіки з чудернацькими, але серйозними рушницями й ховалися в кутках лише як запобіжний захід проти нього самого. Це можна було зрозуміти. Але височенні стіни, посилені сталевими балками, явно були зміцнені нещодавно — дуже дивно як для правителя на прізвисько Аспер Улюбленець.

Він сказав:

— Мені пощастило мати з вами діло, комдоре. Деспоти й монархи навколишніх світів не мають такої переваги, як освічена адміністрація, їм часто не вистачає якостей, які б забезпечували правителю любов народу.

— Наприклад? — У голосі комдора з’явилися обережні нотки.

— Наприклад, турботи про свій народ. З іншого боку, ви це зрозуміли б.

Комдор не зводив очей з доріжки, посипаної гравієм, коли вони неспішно прогулювалися. Його руки були за спиною й погладжували одна одну.

Меллоу спокійно продовжував:

— Досі торгівля між нашими державами страждала від обмежень, що їх ваш уряд накладав на наших торгівців. Звичайно, для вас уже давно є очевидним, що необмежена торгівля…

— Вільна торгівля! — пробурмотів комдор.

— Так, вільна торгівля. Ви маєте бачити, що це було б корисно для нас обох. У вас є речі, які потрібні нам, у нас є те, що потрібно вам. Потрібен лише обмін, що призведе до зростання добробуту. Такому освіченому правителю, як ви, другу народу — я б сказав, частині народу — не потрібно детально пояснювати цю тему. І я не ображатиму ваш інтелект, пропонуючи якісь пояснення.

— Правильно, я це розумію. Але чи розумієте це ви? — У його голосі з’явилися сумні нотки. — Ваші люди завжди поводилися настільки нерозумно. Я за будь-яку торгівлю, яку зможе підтримати наша економіка, але не на ваших умовах. — Він підвищив голос. — Я всього лише слуга громадської думки. Мої люди не приймуть торгівлі, яка несе з собою обов’язкову для всіх релігію.

Меллоу зупинився.

— Обов’язкова релігія?

— На практиці так завжди й виходить. Звичайно, ви пам’ятаєте випадок на Аскоуні двадцять років тому. Спочатку вони придбали деякі ваші товари, а потім ваші люди попросили про повну свободу для місіонерів, щоб можна було належним чином керувати цими товарами; і були створені ці Храми Здоров’я. Потім були створені духовні училища; усі релігійні служителі отримали автономні права, і що сталося в результаті? Тепер Аскоун є невід’ємною частиною системи Фундації і Великий Магістр навіть натільну білизну не може назвати власною. О ні, ні! Гідність незалежного народу ніколи такого не потерпить.

— Я вам нічого такого не пропоную, — перервав його Меллоу.

— Ні?

— Ні. Я Головний Торгівець. Моя релігія — це гроші. Уся ця містика й місіонерські фокуси мене дратують, і я радий, що ви відмовляєтеся їх дозволяти. Цим ви мені ще більш симпатичні.

Комдор пронизливо засміявся.

— Добре сказано! Фундації слід було з самого початку присилати сюди людину вашого ґатунку.

Він по-дружньому поклав руку на широке плече торгівця.

— Але ж, добродію, ви розповіли мені тільки половину правди. Ви розповіли мені, яка здобич вам не потрібна. А тепер розкажіть, чого ж ви хочете.

— Єдине, чого я хочу, комдоре, це завалити вас незліченним багатством.

— Та невже? — загугнявив він. — Але що мені дасть багатство? Справжнє багатство — це любов мого народу. У мене вона є.

— Ви можете мати і те, і інше, адже можна однією рукою збирати багатство, а іншою — любов.

— Це, мій юний друже, було б цікавим явищем, якби це було можливо. І як би ви за це взялися?

— О, є різні способи. Найскладніше — вибрати серед них. Спробуймо розібратися. Ну, наприклад, предмети розкоші. Такий товар у мене є, зараз…

Меллоу акуратно витягнув із внутрішньої кишені плаский ланцюжок з полірованого металу.

— Оце, наприклад.

— Що це?

— Це потрібно продемонструвати. Ви можете знайти жінку? Будь-яка молода леді підійде. І дзеркало в повний зріст.

— Гм-м-м. Ну тоді зайдімо всередину.

Комдор називав своє житло будинком. Але в народі його, без сумніву, назвали б палацом. Для Меллоу воно мало незвичний вигляд і нагадувало фортецю. Будинок стояв на узвишші, звідки відкривався вид на столицю. Його стіни були товстими та посиленими. Усі підходи до нього охоронялися, а сама архітектура будівлі була призначена для оборони. «Саме таке житло, — з сарказмом подумав Меллоу, — повинен мати Аспер Улюбленець».

Перед ними стояла молода дівчина. Вона низько схилилася перед комдором, який сказав:

— Це одна зі служниць комдори. Вона підійде?

Комдор уважно спостерігав, як Меллоу застібнув ланцюжок на талії дівчини, і зробив крок назад.

Комдор прогугнявив:

— Ну, і це все?

— Ви б не могли опустити завісу, комдоре? Юна леді, біля застібки є невеличкий важілець. Пересуньте його вгору, будь ласка. Не бійтеся, це вам не зашкодить.

Дівчина зробила це, і коли глянула на свої руки, у неї перехопило подих:

— Ох!

Від її талії вгору піднімався потік світла, що переливалося різними кольорами й утворювало в неї над головою віночок з рідкого вогню. Здавалося, ніби хтось зірвав з неба північне сяйво й зробив з нього накидку.

Дівчина підійшла до дзеркала й заворожено дивилася на себе.

— Ось, візьміть ще це. — Меллоу дав їй намисто з сірої гальки. — Надіньте його на шию.

Дівчина так і зробила, і кожен камінець, потрапивши в люмінесцентне поле, перетворився на окремий вогник, що пульсував, виблискуючи кармазином і золотом.

— Що ви про це думаєте? — спитав її Меллоу. Дівчина нічого не відповіла, але в її очах читалося виразне захоплення. Комдор махнув рукою, і вона неохоче натиснула важілець. Уся краса зникла. Вона залишила їх, забравши з собою спогади.

— Це вам, комдоре, — сказав Меллоу, — для комдори. Уважайте це маленьким подарунком від Фундації.

— Гм-м-м. — Комдор покрутив у руках пояс і намисто, ніби зважуючи їх. — Як воно працює?

Меллоу знизав плечима:

— Це вже питання до наших технічних фахівців. Але цей пристрій працюватиме для вас без допомоги (зауважте!) якихось священиків.

— Добре, але ж це, зрештою, лише жіноча біжутерія. Що ви з нею зробите? Як на цьому можна заробити?

— У вас бувають бали, прийоми, бенкети або щось подібне?

— О, так.

— Ви розумієте, скільки жінки заплатять за такі коштовності? Щонайменше десять тисяч кредитів.

Схоже, комдор не на жарт розхвилювався.

— Ах!

— А оскільки блок живлення в цьому конкретному пристрої працює не довше шести місяців, виникатиме необхідність часто його міняти. Отже, ми можемо продати вам їх, скільки захочете, за еквівалент кованого заліза вартістю тисяча кредитів. Для вас це буде дев’ятсот відсотків чистого прибутку.

Комдор, здається, повністю поринув у грандіозні підрахунки, посмикуючи себе за бороду.

— О Галактико, вони ж горлянки одна одній за це перегризуть. Я буду тримати в себе маленький запас цих штукенцій і продаватиму їх з торгів. Звичайно, їм не слід знати, що я особисто…

— Ми можемо представити цей товар як вироби фіктивних компаній, якщо ви хочете. Потім, якщо згадувати навмання, візьміть нашу лінійку домашньої побутової техніки. Ми маємо розбірні печі, що здатні засмажити найжорсткіше м’ясо до потрібної ніжності за дві хвилини. У нас є ножі, які не потрібно гострити. Ми маємо аналог пральні з повним циклом, яку можна помістити до маленької шафи і яка працюватиме абсолютно автоматично. Так само автоматичні посудомийні машини, підлогомийники, полірувальники меблів, пиловловлювачі, освітлювальні прилади — ой, та все, що забажаєте. Подумайте про те, як зросте ваша популярність, якщо ви зробите їх доступними для широкої публіки. Подумайте про те, що кількість цих… речей зростатиме за умов державної монополії на їхній продаж із прибутком у дев’ятсот відсотків. Для покупців ці товари коштуватимуть у багато разів дорожче, і їм не потрібно знати, скільки ви за них заплатили. І, зауважте, жоден із цих товарів не потребує нагляду священиків. Усі будуть щасливі.

— Крім вас, здається. Що ви з цього отримаєте?

— Тільки те, що отримує кожен торгівець за законами Фундації. Я й мої люди забиратимемо половину прибутків від проданого. Просто ви купуватимете те, що я хочу вам продати, і в нас обох чудово йтимуть справи. Чудово.

Комдор був у захваті.

— І чим вам за це заплатити? Залізом?

— Залізом, вугіллям та бокситами. Також підійдуть тютюн, перець, магній, тверда деревина. Нічого такого, чого б вам бракувало.

— Звучить непогано.

— Гадаю, що так. О, і ще одна річ, комдоре, яка щойно спала мені на думку. Я міг би переобладнати ваші заводи.

— Е… Як це?

— Ну, візьмімо ваше сталеливарне виробництво. У мене є зручні маленькі пристрої, що здатні робити зі сталлю витівки, які дозволять скоротити витрати на виробництво до одного відсотка від попередніх. Ви могли б знизити ціни вдвічі й при тому ділилися б із виробниками приголомшливими прибутками. Скажу вам так: я можу показати вам те, що маю на увазі, якщо дозволите. У цьому місті є сталеливарний завод? Це займе небагато часу.

— Це можна влаштувати, торгівцю Меллоу. Але завтра, завтра. Ви б не хотіли повечеряти зі мною сьогодні?

— Мої люди… — почав Меллоу.

— Нехай усі приходять, — доброзичливо сказав комдор. — Це символізуватиме дружбу між нашими народами. І дасть нам можливість для подальшого дружнього обговорення. Але, — його обличчя витягнулося і стало суворим, — ніякої релігії. Не сприймайте все це як відправну точку для місіонерів.

— Комдоре, — сухо сказав Меллоу, — даю вам слово, що релігія лише зменшить мої прибутки.

— Тоді на сьогодні досить. Вас супроводять до корабля.

6

Комдора була набагато молодшою за свого чоловіка. Її обличчя було блідим і спокійним, а чорне волосся зачесане назад та міцно зав’язане в пучок.

У її голосі звучав сарказм.

— Ви вже завершили свої справи, мій люб’язний і шляхетний чоловіче? Усе-все закінчили? Сподіваюся, тепер я вже можу зайти до саду.

— Не треба істерик, Лісіє, люба моя, — м’яко відповів комдор. — Цей молодий чоловік буде присутній у нас на вечері, і ви можете говорити з ним, про що захочете, і навіть слухати все, що я скажу. Потрібно десь розмістити його людей. Дякуючи зіркам, їх небагато.

— Швидше за все, це будуть ненажери, які вмолотять чверть бугая й вижлуктять бочку вина. А ви потім ще дві ночі стогнатимете через те, що вас об’їли.

— Ну що ж, мабуть, не стогнатиму. Що б ви там собі не думали, а вечеря має бути якнайщедрішою.

— О, розумію. — Вона дивилася на нього з презирством. — Ви дуже дружньо поводитеся з цими варварами. Мабуть, саме тому мені не дозволили бути присутньою під час вашої розмови. Може, ваша дрібна, висохла душа замишляє якусь змову проти мого батька.

— Зовсім ні.

— Так, я, швидше за все, вам повірю, чи не так? Якщо й існувала колись нещасна жінка, яку принесли в жертву заради політики, утягнувши в сумнівний шлюб, то це я. Я могла б знайти собі кращого чоловіка серед провулків і брудних звалищ мого рідного світу.

— Ну от що я вам скажу, моя леді. Може, вам було б краще повернутися на батьківщину? От тільки я хотів би залишити собі на пам’ять ту частинку вас, з якою я найкраще знайомий, — ваш язик. І, — він обачливо відвернув голову вбік, — якщо вже поліпшувати твою красу, то ще твої вушка й кінчик носа.

— У вас би на це духу забракло, мій маленький мопсику. Мій татко стер би вашу іграшкову державу на метеорний пил. Насправді він це в будь-якому випадку зробив би, якби я розповіла йому, що ви уклали угоду з цими варварами.

— Гм-м… Ну, не треба погрожувати. Ви можете розпитати цього чоловіка сьогодні ввечері. А тим часом, мадам, тримайте свій балакучий язичок при собі.

— Це наказ?

— Ось, візьміть це й не рухайтеся.

Він обв’язав пояс навколо її талії, надів намисто на шию. А потім повернув важілець і відійшов.

Комдора затамувала подих і витягнула руки. Вона обережно торкнулася намиста й знову ахнула.

Комдор задоволено потер руки й сказав:

— Можете вдягнути це сьогодні ввечері, і я дістану вам ще. А тепер помовчте.

Комдора замовкла.

7

Джейм Твер метушився та човгав ногами. Він сказав:

— Чого це ви скривилися, як середа на п’ятницю?

Гобер Меллоу виринув зі своїх роздумів.

— Скривився? Хіба?

— Щось, мабуть, учора сталося. Я маю на увазі, крім цього бенкету. — І з раптовою переконаністю додав: — Меллоу, у нас проблеми?

— Проблеми? О ні. Зовсім навпаки. Насправді в мене таке відчуття, ніби я збирався вибити двері всією вагою і побачив, що вони відчинені. Надто вже легко нас пускають на цей сталеливарний завод.

— Підозрюєте, що там якась пастка?

— О, заради Селдона, не будьте таким мелодраматичним. — Меллоу стримав своє роздратування й невимушено додав: — Просто те, що нам легко дозволили туди зайти, означає, що там немає на що дивитися.

— Ядерна енергія, так? — розмірковував Твер. — Я вам от що скажу. Немає жодних доказів того, що тут, на Кореллі, хоч десь використовують ядерну енергію. Їм було б дуже важко замаскувати всі характерні сліди використання такої фундаментальної технології.

— Ні, Твере, якщо її тільки почали застосовувати й користуються лише у військових цілях. Тоді її можна побачити лише на верфях і сталеливарних заводах.

— Тож, якщо ми її не виявимо, то…

— Тож її в них немає або вони її не показують. Підкиньте монетку, щоб угадати, або напружтеся й подумайте.

Твер похитав головою.

— Я хотів би бути з вами там учора.

— І я хотів би, щоб ви там були, — холодно сказав Меллоу. — Мені б не завадила моральна підтримка. На жаль, умови диктував комдор, а не я. А зараз, схоже, до нас приїхав королівський автомобіль, щоб відвезти нас на сталеливарний завод. У вас є ці прилади?

— Так, усі.

8

Сталеливарний завод був великий; у ньому відчувався занепад, який не могли приховати жодні поверхові ремонти. Зараз він був порожній і навдивовижу тихий для прийому таких гостей, як комдор та його почет.

Меллоу недбалим ривком підняв сталевий лист, що лежав на двох опорах. Він узяв інструмент, що простягнув йому Твер, і схопився за шкіряну ручку всередині свинцевої оболонки.

— Цей інструмент небезпечний, — сказав він, — але не більше, ніж циркулярна пила. Вам просто потрібно тримати пальці подалі.

Говорячи, він провів соплом інструмента вздовж сталевого листа, що відразу ж безшумно розвалився на дві частини.

Усі одночасно відстрибнули назад, і Меллоу засміявся. Він підняв одну з половинок і підпер її коліном.

— Ви можете налаштувати довжину різання з точністю до сотої дюйма, і дводюймовий лист можна буде розрізати так само легко, як і цей. Якщо ви точно витримали товщину листа, то сталь можна покласти на дерев’яний стіл і розрізати метал, не залишивши жодної подряпини.

З кожною його фразою атомний ніж рухався, відрізаючи від листа нові шматочки сталі, що летіли крізь усю кімнату.

— Отак, — сказав він, — можна знімати стружку зі сталі. — Він пройшовся соплом назад. — Або, наприклад, у вас оця площина. Ви хочете зменшити товщину листа, згладити нерівності, видалити корозію? Дивіться!

Від іншої половини листа відлетіла тонка прозора плівка завширшки спочатку шість, потім вісім, потім дванадцять дюймів.

— Або вам треба просвердлити отвір? Принцип той самий.

Тепер вони юрмилися навколо нього. Це був якийсь фокус, якась таємна магія, вистава, перетворена на активне нав’язування товару. Комдор Аспер крутив у руках шматочки сталі. Високопоставлені урядовці ставали навшпиньки, заглядаючи один одному через плече й шепотілися між собою, тоді як Меллоу пробивав гарні круглі отвори в сталі дюймової товщини, торкаючись її своїм ядерним дрилем.

— І ще одна демонстрація. Принесіть хтось два коротких обрізки труби.

Почесний керівник чогось там слухняно підскочив, схвильований і поглинутий думками, і забруднив свої руки, мов якийсь чорнороб.

Меллоу поставив обрізки вертикально, обстругав кінчики одним помахом атомного ножа й приставив їх один до одного обробленими місцями.

Це була одна труба! Шматки з’єдналися в одне ціле, де не було навіть нерівностей між атомами.

Потім Меллоу глянув на свою публіку, почав говорити й спіткнувся на першому слові. У нього похололо в грудях, а потім і в животі.

У цій метушні охоронці комдора прорвалися вперед, і Меллоу вперше зблизька побачив незнайому йому ручну зброю.

Вона була атомною! Кінетична зброя[6] з вибуховою речовиною не могла мати такий ствол. Але не це було важливо. Це взагалі не мало значення.

На прикладах цієї зброї була викарбувана позолочена, хоч і вже зношена, емблема зорельота й сонця.

Та сама емблема зорельота і сонця, що була проштампована на кожному з великих томів оригінальної Енциклопедії, що її почала й ще не закінчила випускати Фундація. Та сама емблема зорельота й сонця, що тисячоліттями прикрашала прапор Галактичної Імперії!

Меллоу розповідав і водночас думав.

— Перевірте цю трубу! Це один шматок. Він недосконалий, бо таке з’єднання, звичайно, не повинно робитися вручну.

Далі показувати фокуси не було сенсу. Він уже все роздивився. Меллоу завершив свою справу. Він дізнався те, що хотів. У його голові була лише одна картинка. Золотий глобус зі стилізованими променями й зображення сигари скошеної форми, що уособлювало космічний корабель.

Зореліт і сонце Імперії!

Імперія! Це слово свердлило мозок! Минуло вже півтора століття, а Імперія ще існувала, десь у глибині Галактики. І вона знову з’являлася тут, на Периферії.

Меллоу усміхнувся.

9

«Далека зірка» вже два дні була у відкритому космосі, коли Гобер Меллоу, сидячи у своїй каюті разом зі старшим лейтенантом Дротом, вручив тому конверт, рулончик із мікрофільмом і сріблястий сфероїд.

— За годину після мого відльоту ви, лейтенанте, берете на себе обов’язки капітана «Далекої зірки», доки я не повернуся або… назавжди.

Дрот спробував устати, але Меллоу зупинив його владним жестом.

— Заспокойтеся й послухайте. У цьому конверті — точні координати планети, до якої вам слід рухатися. Там ви чекатимете на мене протягом двох місяців. Якщо до цього часу вас виявить Фундація, цей мікрофільм є моїм звітом про подорож.

— Але якщо, — його голос був похмурим, — я не повернуся протягом цих двох місяців і ніхто з Фундації вас не знайде, летіть на Термінус і вручіть цю капсулу з посланням як звіт. Зрозуміли?

— Так, сер.

— І щоб ані ви, ані хтось із команди не додавали деталей до того, що є в моєму звіті.

— А якщо нас питатимуть?

— Тоді ви нічого не знаєте.

— Так, сер.

На цьому розмова закінчилася, а за п’ятдесят хвилин від борту «Далекої зірки» легко відокремилася рятувальна шлюпка.

10

Онум Барр був старим чоловіком, занадто старим, щоб боятися. З часів останніх заворушень він жив сам на клаптику землі з книжками, які зміг витягти з руїн. У нього не було нічого, що він боявся б утратити, і найменше він переживав за решту свого життя, тож непроханого гостя він зустрів без підлабузництва.

— У вас двері були відчинені, — пояснив незнайомець.

У нього був чіткий та різкий акцент, і Барр не міг не помітити незнайому ручну зброю з синьої сталі, що висіла на його стегні. У напівтемній маленькій кімнаті Барр побачив силове поле, що світилося навколо чоловіка.

Він стомлено відповів:

— Немає сенсу їх зачиняти. Ви щось від мене хотіли?

— Так. — Незнайомець залишився стояти в центрі кімнати. Він був великий — і заввишки, і завширшки. — Ваш будинок — єдиний у цьому районі.

— Це безлюдне місце, — погодився Барр, — але на сході є місто. Я можу показати вам шлях.

— Трошки пізніше. Можна мені присісти?

— Якщо стільці вас витримають, — похмуро сказав старий. Вони теж були старі. Реліквії з кращої молодості.

Незнайомець сказав:

— Мене звати Гобер Меллоу. Я прилетів з далекої провінції.

Барр кивнув і посміхнувся.

— Ваша вимова вже давно вас видала. А я Онум Барр із Сивенни — колишній патрицій Імперії.

— Отже, це Сивенна. Я керувався тільки старими мапами.

— Вони мали б бути занадто старими, щоб змінилося розташування зірок.

Барр сидів зовсім нерухомо, тоді як з очей його гостя було видно, що він повністю поринув у роздуми.

Він помітив, що атомне силове поле, яке оточувало чоловіка, зникло, і подумки з іронією визнав, що його особа вже не здається загрозливою незнайомцям — і навіть, добре це чи ні, його ворогам.

Він сказав:

— Мій будинок бідний, і в мене малі запаси. Ви можете розділити зі мною те, що я маю, якщо ваш шлунок зможе витримати чорний хліб та суху кукурудзу.

Меллоу похитав головою.

— Ні, я поїв і не можу залишитися. Усе, що мені потрібно, — це напрямок до резиденції уряду.

— Це достатньо легко зробити. І хоча я й бідний, мені нічого не потрібно. Ви маєте на увазі столицю планети чи сектора Імперії?

Очі молодого чоловіка звузилися.

— А хіба це не одне й те саме? Хіба це не Сивенна?

Старий патрицій повільно кивнув.

— Так, Сивенна. Але Сивенна вже не є столицею Норманнського сектора. Ваша стара мапа зрештою завела вас в оману. Зірки можуть не змінитися й за кілька століть, а от політичні кордони — річ надто плинна.

— Дуже погано. Справді, це дуже погано. І далеко ця нова столиця?

— Це на Орші ІІ. Двадцять парсеків звідси. Ваша стара мапа вас доведе. Скільки їй років?

— Сто п’ятдесят.

— Така стара? — Старий зітхнув. — Відтоді відбулося безліч історичних подій. Ви щось про них чули?

Меллоу повільно похитав головою.

— Пощастило вам. Для провінції настали важкі часи, якщо не брати до уваги правління Стеннелла VI, який помер п’ятдесят років тому. У нас тільки повстання та руїна, руїна та повстання. — Барр подумав, чи не занадто він став балакучим. Життя тут було самотнім, і в нього було так мало можливостей поспілкуватися з людьми.

Меллоу сказав з несподіваною різкістю:

— Руїна? Ви так кажете, ніби провінції повністю доведені до злиднів.

— Можливо, і не повністю. Двадцять п’ять планет першого рангу мають достатньо великі фізичні ресурси, щоб їх можна було виснажити. Але якщо порівнювати з рівнем минулого століття, то ми сильно скотилися вниз і поки що не видно ніяких ознак покращення. А чому, власне, вас так усе це цікавить, молодий чоловіче? Ви ще повні сил і очі ваші сяють!

Торгівець ледь не почервонів, коли вицвілі очі ніби заглянули йому глибоко в душу й усміхнулися тому, що там побачили.

Він сказав:

— Тепер послухайте. Я торгівець із краю Галактики. Я знайшов старі мапи й хочу відкрити для себе нові ринки. Природно, що слова про збіднілі провінції мене турбують. Не можна торгувати зі світом, доки там не з’являться якісь гроші. От яка, наприклад, ситуація на Сивенні?

Старий нахилився вперед.

— Не можу сказати. Мабуть, ще не так погано. Але невже ви — торгівець? Ви більше схожі на воїна. Ви тримаєте руку на пістолеті, а на щоці маєте шрам.

Меллоу мотнув головою.

— Там, звідки я родом, закон мало що значить. Боротьба й шрами — це частина професії торгівця. Але боротьба корисна лише тоді, коли приносить гроші, якщо ж їх можна здобути й без неї, тим краще. От і тепер мені цікаво: чи знайду я тут прибутки, що варті боротьби? Я боротимуся, якщо це буде достатньо легко.

— Легко, — погодився Барр. — Ви могли б приєднатися до залишків банди Віскарда на Червоних зірках. Хоча не знаю, можна це назвати боротьбою чи піратством. Або ви могли б піти до нашого нинішнього милостивого намісника — милостивого до вбивств, грабунків та хлопчика-імператора, якого він нібито по праву вбив. — Тонкі щоки патриція почервоніли. Він заплющив, а потім розплющив очі, яскраві, мов у птаха.

— Ви не надто доброзичливі до віце-короля, патрицію Барр, — сказав Меллоу. — А що, як я один з його шпигунів?

— То й що? — з гіркотою сказав Барр. — Що ви можете в мене забрати? — Він показав зморщеною рукою на порожні стіни розваленого особняка.

— Ваше життя.

— Я попрощаюся з ним доволі легко. Я й так прожив на п’ять років довше, ніж мав би. Але ви не з людей намісника. Якби ви належали до них, то мій інстинкт самозбереження змусив би мене навіть зараз притримати язика.

— Звідки ви знаєте, що я не з них?

Старий засміявся.

— Ви здаєтеся підозрілим. Годі, я готовий закластися, що ви думаєте, ніби я намагаюся заманити вас у пастку, засуджуючи уряд. Ні-ні. Я поза політикою.

— Поза політикою? Хіба людина може колись бути поза нею? Візьмімо хоча б слова, якими ви описували намісника. Убивства, грабунки тощо. Це звучало необ’єктивно. Не зовсім об’єктивно. Не так, якби ви справді були поза політикою.

Старий знизав плечима.

— Спогади жалять, коли приходять раптово. Послухайте! Поміркуйте самі! Коли Сивенна була столицею провінції, я був патрицієм і членом провінційного сенату. Моя сім’я була однією з давніх і шанованих. Один із моїх прапрадідів був… А, неважливо. Тріумфами минулого ситий не будеш.

— Як я розумію, — сказав Меллоу, — тут була громадянська війна або революція.

На обличчі Барра з’явився смуток.

— Громадянські війни в ці зіпсовані дні — явище постійне, але Сивенна трималася осторонь. За часів Стеннелла VI вона майже досягла свого давнього процвітання. Але потім правили слабкі імператори, а слабкі імператори — це сильні намісники, і наш останній намісник — той самий Віскард, залишки чиєї зграї полюють на торгівців серед Червоних Зірок, — націлився на імператорську багряницю. Він був не першим, хто цього прагнув. І якби йому вдалося, то був би не першим, хто досягнув успіху.

Але йому не вдалося. Адже коли адмірал Імператора підійшов до провінції на чолі флоту, Сивенна сама повстала проти свого бунтівного намісника. — Він зупинився, засумувавши.

Меллоу, сидячи на краєчку стільця, відчув, як затекло його тіло, і повільно розслабився.

— Будь ласка, продовжуйте, сер.

— Дякую, — стомлено сказав Барр. — Це дуже мило з вашого боку — догоджати старому. Вони повстали, а чи мені слід було б сказати «ми повстали», бо я був одним із другорядних лідерів. Віскард утік із Сивенни, ми трохи не встигли, і планета, а разом із нею й провінція, відчинила ворота адміралу, демонструючи всі жести вірності Імператору. Не розумію, чому ми це зробили. Можливо, ми відчували відданість символу, якщо не особі Імператора — жорстокої та порочної дитини. А може, боялися жахів облоги.

— І? — м’яко підштовхнув його Меллоу.

— Але, — пролунала похмура відповідь, — це не влаштовувало адмірала. Він прагнув слави підкорювача бунтівної провінції, а його люди — трофеїв, без яких це підкорення не обійшлося б. Тому, поки люди все ще збиралися в кожному великому місті, вітаючи Імператора та його адмірала, він зайняв усі військові об’єкти, а потім наказав скинути на населення ядерні бомби.

— Під яким приводом?

— Під приводом того, що вони повстали проти… свого намісника, помазаника Імператора. І адмірал став новим намісником за допомогою різанини, грабунків і повного жаху. Я мав шістьох синів. П’ятеро з них загинули, по-різному. У мене була донька. Сподіваюся, що вона врешті-решт загинула. Я втік, бо був старий. І прийшов сюди, бо занадто старий, щоб викликати якісь побоювання навіть у нашого намісника. — Він схилив свою сиву голову. — Вони не залишили мені нічого, бо я допоміг вигнати бунтівного губернатора й позбавив адмірала його слави.

Меллоу мовчки сидів і чекав. А потім:

— А що з вашим шостим сином? — тихо запитав він.

— Що? — уїдливо посміхнувся Барр. — Він у безпеці, бо приєднався до адмірала як звичайний солдат під вигаданим ім’ям. Він є стрільцем на особистому флоті намісника. О ні, не дивіться так на мене. Він у мене не безсердечний. Він навідує мене, коли може, і, як може, допомагає. Він тримає мене серед живих. І одного чудового дня наш великий і славний намісник плазуватиме на колінах, щоб уникнути смерті, а мій син стане його катом.

— І ви розповідаєте такі речі незнайомцю? Ви ж ставите під загрозу життя свого сина.

— Ні. Я допомагаю йому, створюючи намісникові нового ворога. І якби я так дружив із нашим намісником, як я його ненавиджу, я сказав би йому відправити загони кораблів аж на край Галактики.

— А хіба тут немає кораблів?

— А ви знайшли хоч один? Чи, може, якісь прикордонники в космосі спитали у вас дозвіл на посадку? З такою малою кількістю кораблів, як у нас, прикордонні провінції наповнені інтригами та беззаконням, і на охорону варварських зовнішніх сонць не можна виділити жодного зорельота. З того краю Галактики, що від нас відколовся, ще не загрожувала жодна небезпека — доки не з’явилися ви.

— Я? Я не становлю жодної загрози.

— Після вас прийдуть інші.

Меллоу повільно похитав головою.

— Не впевнений, що розумію вас.

— Послухайте! — Старий розпалився не на жарт. — Я зрозумів, хто ви такий, щойно ви зайшли. Навколо вас силове поле, або принаймні воно було, коли я вас уперше побачив.

Меллоу помовчав, вагаючись, а потім додав:

— Так, було.

— Добре. Це була помилка, але ви цього не зрозуміли. Є деякі речі, на яких я знаюся. У ці часи занепаду не модно бути вченим. Події швидко мчать повз і змітають геть усіх, хто не може плисти проти течії з бластером у руках, як-от мене. Але я був науковцем, і я знаю, що за всю історію ядерних досліджень не змогли винайти портативне силове поле. У нас є силові поля — величезні, незграбні силові станції, що зможуть захистити місто, навіть корабель, але не окрему людину.

— Он як? — випнув нижню губу Меллоу. — І який ви робите з цього висновок?

— Крізь космос просочуються різні історії. Вони подорожують дивними шляхами й спотворюються з кожним парсеком. Але коли я був молодий, то до нас прибув маленький корабель із незнайомими людьми, які не знали наших звичаїв і не могли пояснити, звідки вони прийшли. Вони розповідали про чарівників на краю Галактики; чарівників, які світяться в темряві, піднімаються в повітря і яких не бере жодна зброя.

Ми сміялися з них. І я теж сміявся. Я забув цю історію до сьогодні. Але ви світитеся в темряві, і я не думаю, що мій бластер, якби я його мав, завдав би вам якоїсь шкоди. Скажіть мені, ви можете піднятися в повітря, сидячи там зараз?

Меллоу спокійно відповів:

— Я не можу зробити нічого з того, про що ви сказали.

Барр усміхнувся.

— Ця відповідь мене задовольняє. Я не допитую своїх гостей. Але якщо чарівники існують, якщо ви один із них, колись їх, або вас, прибуде сюди дуже багато. Можливо, це було б добре. Може, нам потрібна нова кров. — Він щось беззвучно пробурмотів сам до себе, а потім продовжив: — Але все може бути й по-іншому. Наш новий намісник живе тими самими мріями, що й старий Віскард.

— Теж про імператорську корону?

Барр кивнув.

— Мій син чує такі розповіді. В особистому почті намісника навряд чи можна їм завадити. І він розповідає мені про це. Наш новий намісник не відмовлятиметься від корони, якщо йому запропонують, але він береже й шлях до відступу. Подейкують, що в разі невдачі із короною він планує створити нову Імперію у варварській глибинці. Кажуть, але я не ручаюся за це, що він віддав одну зі своїх доньок заміж за якогось королька на незвіданій Периферії.

— Якщо слухати кожну історію…

— Розумію. Їх багато ходить. Я старий і верзу всілякі нісенітниці. Але що ви скажете? — І ці проникливі старечі очі заглянули йому глибоко в душу.

Торгівець замислився.

— Нічого не скажу. Але хотів би дещо запитати. На Сивенні є ядерна енергетика? Ні, чекайте, я розумію, що тут володіють знаннями про атомну енергію. Я маю на увазі, тут лишилися вцілілі генератори чи їх знищили під час недавнього грабунку?

— Знищили? О ні. Тут половину планети знищать, перш ніж торкнутися хоча б маленької станції. Вони незамінні, бо постачають енергію для нашого флоту. — І майже гордо додав: — У нас є найбільша і найкраща станція на всій півкулі Трентора.

— Тоді що мені слід зробити в першу чергу, якщо я хотів би глянути на ці генератори?

— Нічого! — рішуче відповів Барр. — Вас застрелять, щойно ви наблизитеся до будь-якого військового об’єкта. Як і будь-кого стороннього. На Сивенні досі немає громадянських прав.

— Ви хочете сказати, що всі електростанції перебувають під контролем військових?

— Ні. Є маленькі міські станції, що опалюють та освітлюють будинки, забезпечують енергією транспорт тощо. Але й там не краще. Вони контролюються техніками.

— Хто вони?

— Спеціалізована група людей, які керують електростанціями. Ця честь передається в спадок, молоді потрапляють у професію як учні. Суворе почуття обов’язку, честі тощо. Ніхто крім техніків не може зайти на станцію.

— Розумію.

— Хоча я не сказав би, — додав Барр, — що не було випадків, коли техніка неможливо було б підкупити. Коли за п’ятдесят років у нас змінилося дев’ять імператорів, із них сім були вбиті, — і коли кожен капітан корабля прагне захопити посаду намісника, а кожен намісник — стати Імператором, — я вважаю, що навіть технік може стати жертвою підкупу. Але для цього потрібно чимало грошей, а в мене їх немає. А у вас?

— Гроші? Ні. Але хіба завжди підкуповують лише за допомогою грошей?

— А як іще, коли за гроші можна купити все інше?

— Є достатньо речей, які за гроші не купиш. А тепер, якщо ви підкажете мені, де знаходиться найближче місто з електростанцією і як краще туди дістатися, буду вам дуже вдячний.

— Зачекайте! — Барр простягнув свої тонкі руки. — Куди ви поспішаєте? Ви прийшли до мене, але я не ставив вам жодних питань. У місті, де мешканців усе ще називають бунтівниками, ви викликали б підозру в першого ж солдата або патрульного, який почув би ваш акцент і побачив ваш одяг.

Він піднявся і витягнув з темного куточка старої скрині якусь книжечку.

— Мій паспорт… фальшивий. Я з ним утік.

Він вклав його в руку Меллоу й склав його пальці.

— Опис не підходить, але якщо ви ним не будете розмахувати, то ймовірно, що ніхто до нього сильно не приглядатиметься.

— Але ви… Ви ж узагалі без паспорта.

Старий вигнанець цинічно знизав плечима.

— А нащо він мені? І ще одне попередження. Притримайте язика. У вас варварський акцент, дивні ідіоми, а час від часу ви вимовляєте просто приголомшливі архаїзми. Що менше ви говоритимете, то менше викличете підозр. А тепер я розповім вам, як дістатися до міста…

Через п’ять хвилин Меллоу пішов.

Він повернувся до будинку старого патриція лише один раз, ненадовго, перш ніж залишити його назавжди. І коли Онум Барр зайшов до свого маленького садка наступного ранку, то знайшов на землі коробку. У ній лежали продукти — концентрати, які можна побачити на борту корабля. Вони мали нетутешній смак і були приготовані не по-тутешньому.

Але вони були хорошими, і вистачило їх надовго.

11

Технік був низенький, шкіра виблискувала на його вгодованому, округлому тілі. Крізь рідке волосся було видно рожеву лисину. На його пальцях були важкі й товсті персні, від одягу несло парфумами, і він був першою неголодною на вигляд людиною на планеті, яку зустрів Меллоу.

Технік роздратовано скривив губи.

— А тепер, добродію, швидше. На мене чекають важливі справи. Ви, здається, чужинець… — Схоже, він оцінював вбрання Меллоу, що явно не було схоже на сивеннське, і низько опустив очі, підозріло оглядаючи незнайомця.

— Я не з цих місць, — спокійно сказав Меллоу, — але це не стосується справи. Я мав честь надіслати вам учора маленький подарунок…

Технік зморщив носа.

— Я його отримав. Цікава дрібничка. Може, десь нею й скористаюся.

— У мене є й інші, більш цікаві дарунки. Які виходять за межі визначення «дрібниці»…

— О-о-о, — голос техніка затримався над цим односкладовим словом. — Гадаю, я вже розумію хід нашої розмови; таке вже було. Ви дасте мені ту або іншу дрібничку. Кілька кредитів, можливо, плащ, другосортні коштовності; усе, чого, на думку таких людців, як ви, може бути достатньо, щоб підкупити техніка. — Його нижня губа войовничо випнулася. — І я розумію, що ви хочете взамін. До мене вже приходили інші із такою самою яскравою ідеєю. Ви хочете бути прийняті до нашого клану. Хочете, щоб вас посвятили в таємниці ядерної енергії та догляду за машинами. Ви так думаєте, бо ви, пси Сивенни, — і, можливо, ви вдаєте чужинця заради безпеки, — щодня караєтеся за бунт і вважаєте, що можете втекти від заслуженого покарання, потрапивши під захист і привілеї гільдії техніків.

Меллоу хотів щось сказати, але раптом технік заревів:

— А тепер ідіть геть, поки я не повідомив про вас Протектору міста. Ви думаєте, що я зрадив би довіру? Сивеннські зрадники, які були тут до мене, можливо, так і зробили б! Але ви маєте справу з людиною іншого ґатунку. Чому, о Галактико, я дивуюся, чому я ще й досі не вбив вас голими руками.

Меллоу подумки усміхнувся. Уся ця промова і за тоном, і за змістом явно була фальшивою, тож усе це шляхетне обурення виродилося в бездарний фарс.

Торгівець кинув глузливий погляд на дві в’ялі руки, що нібито мали його вбити на місці, і сказав:

— Ваша премудросте, ви не праві по трьох пунктах. По-перше, я не є агентом намісника, який прибув сюди випробовувати вашу відданість. По-друге, мій подарунок — це те, чого сам Імператор при всій його величі не має й ніколи не матиме. По-третє, взамін я хочу дуже мало, дрібничку, просто мить.

— Та що ви кажете! — Він говорив із відвертим сарказмом. — І що ж це за імператорське пожертвування, яке хоче мені подарувати ваша богоподібна влада? Таке, якого й сам Імператор не має? — Він презирливо розреготався.

Меллоу піднявся й відсунув стілець убік.

— Я чекав три дні, щоб побачити вас, ваша премудросте, але демонстрація займе лише три секунди. Якщо ви просто витягнете бластер, приклад якого я бачу дуже близько від вашої руки…

— Е-е-е…

— І вистрілите в мене, я буду вам дуже вдячний.

— Що?

— Якщо мене вб’є, то ви можете сказати поліції, що я намагався підкупити вас і видати таємниці гільдії. Це високо оцінять. Якщо ж я залишуся живий, ви можете отримати мій щит.

Спочатку технік помітив біле світло, що оточило його гостя, — той ніби занурився в перламутровий пил. Він підняв бластер і, примружившись від подиву та підозри, натиснув на гачок.

Молекули повітря, що опинилися в раптовому спалаху атомного променя, розлетілися на блискучі та палаючі іони, намітивши сліпучу тонку лінію, що вдарила Меллоу в самісіньке серце — і розлетілася бризками!

Поки терплячий вигляд Меллоу залишався незмінним, атомні сили, що розривалися навколо нього, самознищилися, намагаючись прорватися крізь це тендітне перлове освітлення, і розсіялися в повітрі.

Бластер техніка з гуркотом упав на підлогу.

Меллоу сказав:

— Хіба в Імператора є особисте силове поле? А у вас буде.

Технік, затинаючись, спитав:

— В-ви технік?

— Ні.

— Тоді… звідки ви це дістали?

— Чи вам не однаково? — відповів Меллоу із холодною зневагою. — Ви хочете це мати? — Товстий шишкуватий ланцюг упав на стіл. — Ось.

Технік схопив його й нервово торкнувся.

— Це все.

— А де вмикається енергія?

Меллоу торкнувся пальцем найбільшого виступу, що був закритий тьмяною свинцевою оболонкою.

Технік підняв голову; його обличчя налилося кров’ю.

— Сер, я технік вищого класу. У мене двадцять років керівного стажу, і я вчився у великого Бієра в Університеті Трентора. Якщо у вас вистачає шарлатанського нахабства сказати мені, що оцей маленький контейнер завбільшки з волоський горіх містить атомний генератор, я відправлю вас до Протектора за три секунди.

— Ну тоді поясніть це самі, якщо зможете. Я ж сказав вам, що це весь пристрій.

Рум’янець повільно зійшов з обличчя техніка, коли він обв’язав ланцюг навколо талії і, слідуючи жестам Меллоу, натиснув на виступ. Його оточило тьмяне сяйво. Він підняв бластер, потім завагався. Повільно налаштував його на найменшу потужність.

А потім конвульсивно замкнув контур, і ядерний вогонь кинувся на його руку, не завдавши жодної шкоди.

Він обернувся.

— А що, як я пристрелю вас зараз і залишу щит для себе?

— Спробуйте! — сказав Меллоу. — Ви гадаєте, що я дав вам єдиний зразок? — І його теж укрила щільна оболонка зі світла.

Технік нервово захихотів. Бластер зі стуком упав на стіл. Він сказав:

— А що ж це за проста дрібничка, подих вітру, яку ви хочете взамін?

— Я хочу подивитися ваші генератори.

— Ви ж розумієте, що це заборонено. Ми з вами обидва можемо вилетіти в космос…

— Я не збираюся торкатися до них або щось із ними робити. Я хочу поглянути на них — з відстані.

— А якщо ні?

— Якщо ні, то ви маєте щит, а я маю інші речі. Серед них і бластер, спеціально сконструйований для пробивання таких щитів.

— Гм-м-м. — Очі техніка забігали. — Ходімте зі мною.

12

Будинок техніка виявився невеликою двоповерховою будівлею, що стояла біля краю величезного кубоподібного об’єкта без вікон, який височів у центрі міста. Меллоу пройшов від одного до іншого через підземний перехід і опинився в тихій, трохи насиченій озоном атмосфері електростанції.

Він ішов за своїм провідником протягом п’ятнадцяти хвилин, нічого не кажучи. Його очі нічого не пропускали. Його пальці ні до чого не торкалися.

А потім технік сказав здавленим голосом:

— Ви достатньо побачили? Я не міг довірити цю справу своїм підлеглим.

— А хіба ви взагалі могли їм щось довірити? — з іронією спитав Меллоу. — З мене досить.

Вони повернулися до офісу, і Меллоу задумливо сказав:

— І всі ці генератори перебувають у ваших руках?

— Усі, — самовдоволено відповів технік.

— І ви стежите за ними й підтримуєте в робочому стані?

— Так!

— А якщо вони ламаються?

Технік обурено похитав головою.

— Вони не ламаються. Вони ніколи не ламаються. Вони були побудовані навічно.

— Вічність — це довго. Просто припустімо…

— Це ненауково — припускати всілякі нісенітниці.

— Добре. Припустімо, що я влучив бластером у надзвичайно важливу деталь. Припустімо, що машини не застраховані від ядерного удару. І я розплавив надзвичайно важливе з’єднання або розбив кварцеву D-подібну трубку.

— Ну, тоді, — люто закричав технік, — я б вас убив!

— Так, я розумію, — закричав собі й Меллоу, — але як щодо генератора? Ви змогли б його полагодити?

— Сер, — закричав технік, — усе було справедливо. Ви отримали те, що просили. А тепер забирайтеся геть! Я вам більше нічого не винен!

Меллоу з сарказмом вклонився й пішов.

За два дні він був уже там, де на нього чекала «Далека зірка», щоб повернутися на Термінус.

А ще за два дні щит техніка перестав працювати і, попри все його здивування й прокльони, так ніколи й не засвітився.

13

Майже вперше за останні півроку Меллоу розслабився. Він лежав на спині, роздягнений догола, у солярії свого нового будинку. Його великі коричневі руки піднімалися вгору і вбоки, і м’язи то скорочувалися, то розслаблялися, переходячи в стан спокою.

Чоловік, який сидів поруч, засунув Меллоу в рота сигару й запалив її. А потім відкусив кінчик від другої — для себе.

— Ти, мабуть, запрацювався. Може, тобі потрібен довгий відпочинок.

— Можливо, Джаеле, але я волів би відпочити в кріслі депутата ради. Бо я планую зайняти це крісло, а ти мені допоможеш.

Анкор Джаел підняв брови й спитав:

— І який я до цього маю стосунок?

— Цілком очевидний. По-перше, ти тертий калач у політиці. По-друге, тебе виперли з кабінету Джорана Сатта — того самого добродія, який воліє втратити око, ніж бачити мене в раді. Ти гадаєш, що в мене мало шансів, чи не так?

— Небагато, — погодився екс-міністр освіти. — Ти — смирнієць.

— Але це не є законною перешкодою. Я маю світську освіту.

— Ну що ти таке кажеш. Відколи це упередженість має якісь закони, крім власних? Ну, а що там твоя людина — Джейм Твер? Що він каже?

— Він майже рік тому говорив, що я можу потрапити в раду, — невимушено відповів Меллоу, — але я переріс його. Він однаково з цим не впорався б. Йому бракує глибини. Він голосно кричить, він вольовий, але зараз це лише створює перешкоди. Я проти справжнього перевороту. Мені потрібен ти.

— Джоран Сатт — найрозумніший політик на планеті, і він буде проти тебе. Я не певен, що зможу перехитрити його. І не думаю, що він обходиться без запеклої боротьби й бруду.

— У мене є гроші.

— Це допоможе. Але для того, щоб відкупитися від упереджень, потрібно чимало — особливо тобі, брудному смирнійцю.

— У мене їх буде багато.

— Ну, я розберуся з цим питанням. Тільки не треба потім повзати на задніх лапах і скиглити, що це я втягнув тебе в цю справу. Хто це?

Куточки губ Меллоу опустилися вниз і він сказав:

— Думаю, це Джоран Сатт власною персоною. Він рано прийшов, і я можу це зрозуміти. Я вже місяць його уникаю. Слухай, Джаеле, зайди-но до сусідньої кімнати й тихо увімкни мікрофон. Я хочу, щоб ти це послухав.

Він допоміг члену ради потрапити до кімнати, підштовхнувши його голою ногою, а потім швидко підвівся й одягнув шовковий халат. Синтетичне сонячне світло змінилося нормальним.

Секретар мера манірно увійшов усередину, тоді як серйозний мажордом навшпиньках зачинив за ним двері.

Меллоу затягнув пояс і запропонував:

— Сідайте, Сатте, на будь-який стілець.

Сатт вичавив із себе ледь помітну усмішку. Він вибрав зручний стілець, але не став менш суворим. Сидячи на краєчку, він сказав:

— Якщо ви для початку назвете свої умови, ми перейдемо до справи.

— Які умови?

— Мені вас умовляти треба? Ну от, наприклад, що ви робили на Кореллі? Ваш звіт неповний.

— Я надав вам його кілька місяців тому. І тоді ви були задоволені.

— Так, — Сатт потер лоба пальцем, — але з тих пір ваша діяльність набула значного розмаху. Меллоу, ми багато знаємо про ваші справи. Ми знаємо, наприклад, скільки фабрик ви запустили; у якому поспіху ви це робите; і скільки вам це коштує. І оцей ваш палац, — він кинув холодний, презирливий погляд, — який обходиться вам у суму, більшу ніж моя річна зарплата, і оце ваше вимахування — дуже дороге й значне — перед вищими прошарками суспільства Фундації.

— І що? Про що це свідчить, окрім того, що ви маєте чудових шпигунів?

— Це свідчить, що у вас є гроші, яких ви не мали рік тому. І це може свідчити про що завгодно — наприклад, про те, що ви уклали на Кореллі вдалу угоду, про яку ми нічого не знаємо. Звідки ви берете свої гроші?

— Мій любий Сатте, ви ж не думаєте, що я вам про це розповім?

— Ні.

— Я так і думав. Тому я вам скажу. Ці гроші йдуть до мене просто зі скарбниці комдора Корелла.

Сатт закліпав очима.

Меллоу посміхнувся й продовжив.

— На жаль для вас, ці гроші — цілком законні. Я Головний Торгівець, і гроші, які я отримав, — це певна кількість кованого заліза та хромітів в обмін на певну кількість дешевих прикрас, які я міг забезпечити. П’ятдесят відсотків прибутків — мої, за умовами застарілого контракту з Фундацією. Інша половина надійде уряду наприкінці року, коли всі порядні громадяни сплачують податок з прибутку.

— У звіті не було жодної згадки про торговельну угоду.

— Так, а ще там не було жодної згадки про те, що я їв на сніданок або як звали мою тодішню коханку та інших деталей, які не стосуються справи. — Посмішка Меллоу стала глузливою. — Мене відправили — якщо цитувати вас — для того, щоб я постійно тримав очі розплющеними. Вони ніколи й не заплющувалися. Ви хотіли з’ясувати, що сталося із захопленими суднами Фундації. Я їх не бачив і нічого не чув про них. Ви хотіли дізнатися, чи є на Кореллі ядерна енергетика. У моєму звіті йдеться про атомні бластери в охоронців комдора. Ніяких інших ознак я не побачив. А бластери, що їх я справді бачив, — це релікти старої Імперії, які можуть бути непрацюючими експонатами, як би добре я в них не розбирався. На той час я виконував ваші накази, але поза їхніми рамками я був і досі є вільним агентом. За законами Фундації, Головний Торгівець може відкривати які завгодно нові ринки й отримувати від них половину прибутків. У чому ваші заперечення? Я їх не розумію.

Сатт обережно перевів свій погляд на стіну й заговорив, ледь стримуючи гнів:

— За загальним звичаєм, торгівці мають проповідувати релігію під час торгівлі.

— Я дотримуюся закону, а не звичаїв.

— Бувають моменти, коли звичай може бути вищим за закон.

— Тоді звертайтеся до суду.

Сатт підняв свої похмурі очі, що, здавалося, сховалися вглиб очниць.

— Зрештою, ви смирнієць. Схоже, натуралізація й освіта не здатні знищити заразу в крові. І все одно, послухайте і спробуйте зрозуміти.

Це виходить за рамки грошей або ринків. Ми маємо вчення великого Гарі Селдона, яке демонструє, що від нас залежить існування майбутньої Галактичної Імперії, і ми не можемо звернути з курсу, що веде нас до цієї Імперії. Наша релігія є основним інструментом досягнення цієї мети. З її допомогою ми взяли під контроль Чотири королівства, у той самий момент, коли вони ледь не рознесли нас на друзки. Це найпотужніше з відомих знарядь, за допомогою якого ми можемо контролювати людей і світи. Головною причиною розвитку торгівлі та торгівців було прагнення швидше запроваджувати та поширювати цю релігію й гарантувати, що запровадження нових технологій і нової економіки відбуватиметься під нашим ретельним і таємним контролем.

Він зробив паузу, щоб перевести подих, і Меллоу спокійно зауважив:

— Я знаю теорію й повністю її розумію.

— Невже? Це більше, ніж я очікував. Тоді ви, звичайно, розумієте, що ваша спроба торгувати заради самої торгівлі, масове виробництво непотрібних пристроїв, які можуть лише поверхнево вплинути на світову економіку, підрив міжзоряної політики заради бога прибутку, у відриві ядерної енергії від нашої керівної релігії — усе це може завершитися лише поразкою та повною відмовою від політики, що успішно працювала протягом століття.

— І цього часу цілком достатньо, — байдуже сказав Меллоу, — для політики, яка є застарілою, небезпечною і яку неможливо здійснювати. Хоч ваша релігія й добре спрацювала в Чотирьох королівствах, важко знайти інший світ на Периферії, який би її прийняв. Коли ми захопили контроль над Чотирма королівствами, лише Галактиці відомо, скільки вигнанців розлетілося на всі боки з історією про те, як Сальвор Гардін використав духовенство та народні забобони, щоб повалити незалежну владу монархів. А якщо й цього було недостатньо, то випадок з Аскоуном зробив усе досить простим. Тепер будь-який правитель на Периферії краще переріже собі горлянку, ніж дозволить священикам Фундації в’їхати на його територію.

Я не пропоную змушувати Корелл приймати те, чого вони, як я знаю, приймати не хочуть. Ні, Сатте. Якщо ядерна енергетика робить їх небезпечними, щира дружба через торгівлю буде в багато разів краще, ніж ненадійне панування, що ґрунтуватиметься на ненависній зверхності чужої духовної влади, яка, варто їй лише трохи послабшати, повністю впаде й не залишить по собі нічого, крім вічного страху й ненависті.

Сатт цинічно відповів:

— Дуже гарні слова. Отже, якщо повернутися до вихідної точки нашої дискусії, — які ваші умови? Що вам потрібно для того, щоб обміняти свої ідеї на мої?

— Ви вважаєте, що мої переконання продаються?

— А чому ні? — прозвучала холодна відповідь. — Хіба ваша справа — не купувати та продавати?

— Лише заради прибутку, — не образившись, сказав Меллоу. — Ви можете запропонувати мені більше, ніж я отримую зараз?

— Ви могли б залишати собі три чверті прибутків від торгівлі, а не половину.

Меллоу розсміявся.

— Чудова пропозиція. Уся торгівля на ваших умовах не сягатиме й десятої частки того, що я зараз маю. Запропонуйте щось цікавіше.

— Ви могли б мати місце в раді.

— Я матиму його в будь-якому випадку, хочете ви цього чи ні.

Сатт швидко стиснув кулак.

— Ви також можете врятувати себе від ув’язнення. Двадцятирічного, якщо я не помиляюся. Підрахуйте, який ви отримаєте від цього прибуток.

— Жодного. Але хіба ви можете виконати таку погрозу?

— Як щодо судового процесу за звинуваченням у вбивстві?

— Чиєму вбивстві? — зневажливо спитав Меллоу.

Голос Сатта став різким, але не голоснішим, ніж до того.

— Убивстві анакреонського священика, який перебував на службі Фундації.

— Та невже? І які у вас докази?

Секретар мера нахилився вперед.

— Меллоу, я не блефую. Усі підготовчі заходи вже завершені. Мені потрібно поставити лише один підпис на останньому документі, який дозволить почати справу «Фундація проти Гобера Меллоу, Головного Торгівця». Ви віддали підданого Фундації на тортури й смерть у руках чужинського натовпу, і у вас, Меллоу, є лише п’ять секунд, щоб запобігти покаранню. Для мене було б краще, якби ви вирішили вийти сухим з води. Ви будете безпечніші як переможений ворог, ніж сумнівно набутий друг.

Меллоу урочисто сказав:

— Хай буде так, як ви бажаєте.

— Чудово! — посміхнувся секретар. — Це мер хотів спробувати домовитися, а не я. Самі бачите, я не дуже цього й прагнув.

Перед ним відчинилися двері, і він пішов.

Меллоу підняв голову, коли Анкор Джаел знову зайшов до кімнати.

— Чув його? — сказав Меллоу.

У політика вихопилося:

— Скільки знаю цього змія, ще ніколи не чув, щоб він був такий сердитий.

— Добре, що ти про це думаєш?

— От що я тобі скажу. Зовнішня політика панування за допомогою духовних засобів — це його ідея фікс, але я думаю, що його кінцева мета аж ніяк не є духовною. Мене звільнили з Кабінету через суперечку з того самого питання, гадаю, тобі про це не потрібно розповідати.

— Не потрібно. Але які недуховні цілі, як ти кажеш, він може переслідувати?

Джаел посерйознішав.

— Ну, він не дурень, тому повинен бачити банкрутство нашої релігійної політики, яка за останні сімдесят років нічого нам не принесла. Очевидно, він використовує її з власною метою.

Тепер будь-який догмат, що ґрунтується передусім на вірі та емоціях, є небезпечною зброєю, оскільки майже неможливо гарантувати, що цю зброю ніколи не повернуть проти того, хто нею користується. Протягом ста років ми підтримували ритуал і міфологію, що ставали все більш поважними, традиційними та консервативними. У певному сенсі вони вже не під нашим контролем.

— У якому сенсі? — зажадав Меллоу. — Не зупиняйся. Я хочу почути твою думку.

— Ну, припустімо, якась людина, честолюбна, використовує силу релігії не на нашу користь, а проти нас.

— Ти маєш на увазі Сатта…

— Твоя правда. Я кажу про Сатта. Послухай, друже, якби він зміг мобілізувати різні ієрархії на підлеглих планетах проти Фундації, щоб захистити стару віру, які в нас тоді були б шанси вистояти? Подавши себе як представника релігії, він міг би оголосити війну єресі, яку представляєш, приміром, ти, і зробити себе королем. Зрештою, ще Гардін казав: «Атомний бластер — хороша зброя, але його можна спрямувати в обидва напрямки».

Меллоу ляснув себе по голому стегну.

— Добре, Джаеле, тоді допоможи мені потрапити до ради, і я його переможу.

Джаел зробив паузу, а потім багатозначно сказав:

— Може, і ні. Що це за новина про лінчування священика? Це ж брехня, чи не так?

— Це правда, — недбало кинув Меллоу.

Джаел свиснув.

— У нього є конкретні докази?

— Мають бути. — Меллоу завагався, а потім додав: — Джейм Твер був його людиною з самого початку, хоча ніхто, включно з ним, не знав, що мені це відомо. І Джейм Твер був очевидцем.

Джаел похитав головою.

— Угу. Це погано.

— Погано? Цей священик перебував на планеті всупереч законам Фундації. Очевидно, корелліанський уряд використав його як приманку, свідомо чи ні. За всіма законами здорового глузду, у мене не було вибору, крім однієї дії — і ця дія була суворо в рамках закону. Якщо він віддасть мене під суд, то просто зробить із себе найбільше посміховисько.

І Джаел знову похитав головою.

— Ні, Меллоу, ти не зрозумів. Кажу тобі, він веде брудну гру. Він не прагне тебе викрити; він знає, що не зможе цього зробити. Але він прагне зруйнувати твою репутацію серед народу. Ти ж чув, що він сказав. Звичай часом може бути вищим за закон. Ти можеш вийти з зали суду непокараним, але якщо люди вважатимуть, що ти кинув священика на розтерзання собакам, твоя популярність зникне.

Вони визнаватимуть, що ти вчинив законно, навіть розумно. Але так само ти будеш у їхніх очах боягузливим псом, бездушною твариною, жорстокосердим чудовиськом. І тебе ніколи не виберуть до ради. Ти можеш навіть втратити свій рейтинг як Головний Торгівець, бо проти тебе голосуватиме твоя громада. Ти ж не уродженець, сам розумієш. Як ти думаєш, чого ще хотіти Сатту?

Меллоу вперто насупився.

— Отже!

— Мій хлопчику, — сказав Джаел. — Я підтримуватиму тебе, але не зможу допомогти. Ти в гущавині подій — у мертвій точці.

14

На четвертий день процесу над Гобером Меллоу, Головним Торгівцем, зала засідань ради була в найбуквальнішому сенсі повною. Єдиний відсутній член ради безсило кляв перелом черепа, що прикував його до ліжка. Балкони були під самісіньку стелю забиті тим нечисленним натовпом, який зміг потрапити сюди завдяки впливу, багатству або диявольській наполегливості. Решта охочих заповнили площу біля ради, скупчившись навколо тривимірних телевізорів, виставлених просто неба.

Анкор Джаел ледь пробрався до зали завдяки поліцейському відділу, а потім пробрався крізь трохи менший безлад до місця, де сидів Гобер Меллоу.

Меллоу з полегшенням повернувся до нього.

— Слава Селдону, у тебе таки вийшло. Ти дістав це?

— Ось, візьми, — сказав Джаел. — Це все, що ти просив.

— Добре. Які там настрої на вулиці?

— Натовп явно збожеволів. — Джаел неспокійно заворушився. — Тобі не слід було дозволяти публічні слухання. Ти міг їх зупинити.

— Я не хотів.

— Там тільки й розмов, що про лінчування. А люди Пабліса Манліо на зовнішніх планетах…

— Я якраз, Джаеле, хотів тебе про це спитати. Він налаштовує проти мене ієрархію, так?

— Налаштовує? Та в нього найпривабливіше становище, яке тільки можна собі уявити. Як міністр закордонних справ він представляє сторону обвинувачення у справах, що стосуються міжзоряного права. Як Первосвященик і Примас Церкви, він розпалює орди фанатиків…

— Добре, забудь про це. Ти пам’ятаєш цитату Гардіна, яку навів мені минулого місяця? Ми покажемо їм, що атомний бластер може стріляти в обох напрямках.

Тепер мер зайняв своє місце, і члени ради встали з місць на знак поваги.

Меллоу прошепотів:

— Сьогодні моя черга. Сиди й отримуй задоволення.

Почався розгляд справи, і за п’ятнадцять хвилин Гобер Меллоу, пройшовши крізь ворожий шепіт, вийшов на порожній простір перед лавкою мера. На нього впав окремий промінь світла, і на екранах громадських телевізорів міста і на безлічі приватних, що стояли майже в кожній оселі планет Фундації, з’явилася його самотня велетенська постать з викличним поглядом.

Він почав невимушено й спокійно.

— Щоб заощадити час, я визнаю справедливість кожного пункту звинувачення. Історія зі священиком та юрбою абсолютно точна в кожній деталі.

У залі почулося хвилювання, а з балконів радісно заревіла публіка. Він терпляче почекав, доки все стихне.

— Однак представленій обвинуваченням картині бракує завершення. Я прошу надати мені привілей завершити її так, як я це бачу. Спочатку може здатися, що моя розповідь не стосується справи. І я прошу вас бути до мене поблажливими.

Меллоу говорив, не звертаючи уваги на записи, що лежали перед ним:

— Я почну з того самого моменту, з якого почало звинувачення; з дня моїх зустрічей із Джораном Саттом та Джеймом Твером. Що відбувалося на цих зустрічах, вам відомо. Ці розмови вже описані, і до цих описів мені нічого додати — крім моїх власних думок, що охоплювали мене того дня.

У мене виникли підозри, бо події того дня були якимись дивними. Подумайте самі. Двоє людей, яких я знав не більш ніж поверхово, роблять мені дивні й дещо неймовірні пропозиції. Один, секретар мера, просить мене грати роль розвідника в надзвичайно конфіденційній справі, суть та значення якої вам уже пояснили. Інший, самозваний лідер політичної партії, запрошує мене балотуватися до ради.

Звичайно, я шукав якийсь прихований мотив. Із Саттом усе здавалося очевидним. Він мені не довіряв. Можливо, він думав, що я продаю ядерну енергію ворогам і планую бунт. І, можливо, він наполягав на рішенні або думав, що наполягає. У цьому випадку під час місії йому потрібно було б мати поряд зі мною власну людину, шпигуна. Проте останнє не спадало мені на думку, доки на сцену не вийшов Джейм Твер. Зверніть увагу ще раз. Твер представляє себе як торгівця, який пішов у політику, але я не знаю нічого про його торгову кар’єру, хоча маю величезний досвід у цій галузі. І друге: хоча Твер і хвалиться своєю світською освітою, він нічого не чув про кризи Селдона.

Гобер Меллоу почекав, доки публіка зрозуміє значення його слів, і був нагороджений першою тишею, з якою зіткнувся, коли на балконі всі разом затамували подих. Це було сказано для мешканців самого Термінуса.

Люди із зовнішніх планет могли чути лише цензуровані версії, що задовольняли б потреби релігії. Вони б нічого не дізналися про кризи Селдона.

Але подальші зауваження вони точно не пропустять.

Меллоу вів далі:

— Чи хтось серед вас може чесно заявити, що людина зі світською освітою може нічого не знати про природу криз Селдона? На Фундації існує лише один тип освіти, який виключає всі згадки про заплановану історію Селдона й має справу лише з самою цією людиною як напівміфічним магом…

У той момент я зрозумів, що Джейм Твер ніколи не був торгівцем. Я зрозумів, що він має духовний сан і, можливо, є справжнім священиком; і, безсумнівно, що протягом тих трьох років, що він видавав себе за очільника політичної партії торгівців, він був підкуплений Джораном Саттом.

У той момент я рухався наосліп. Я не знав, яку мету переслідує Сатт щодо мене, але тоді, коли він нібито вільно кинув мені канат, я вручив йому кілька сажнів свого. Я думав, що Твер повинен бути зі мною в рейсі як неофіційний опікун від Сатта. Ну, а якщо він не потрапить на корабель, то там будуть інші пристрої, яких я не зможу вчасно виявити. Відомий противник є відносно безпечним. Я запропонував Тверові полетіти зі мною. Він погодився.

Це, шановні представники ради, пояснює дві речі. По-перше, це свідчить про те, що Твер не є моїм другом, який неохоче свідчить проти мене, керуючись голосом сумління, як прагне довести обвинувачення. Він — шпигун і виконує роботу, за яку йому платять. По-друге, це пояснює мої дії під час першої появи священика, у вбивстві якого мене звинувачують, — дії, що поки вам невідомі, оскільки про них ще не згадувалося.

Тепер у раді почувся стривожений шепіт. Меллоу театрально відкашлявся й продовжив:

— Мені дуже важко описати свої почуття, коли я почув, що в нас на борту — місіонер-утікач. Я ненавиджу навіть згадувати про це. По суті, мене мучили дикі сумніви. Тоді ця подія здалася мені одним із ходів Сатта й пройшла повз моє розуміння або розрахунки. Я був абсолютно спантеличений.

Але дещо я таки зміг зробити. Я позбувся Твера на п’ять хвилин, відправивши його за офіцерами. За його відсутності я встановив камеру, тож усі подальші події можна використати для майбутнього вивчення. Це було зроблено в надії — несамовитій, але щирій надії — на те, що мої тривоги можуть стати зрозумілими після перегляду запису.

Я передивився цей запис уже разів п’ятдесят. Він зараз зі мною, і я повторю цю роботу в п’ятдесят перший раз у вашій присутності, просто зараз.

Мер монотонним голосом віддав наказ, тоді як зала втратила рівновагу, а публіка на балконі заревіла. У п’яти мільйонах будинків на Термінусі схвильовані спостерігачі підсунулися ближче до телеекранів, а Джоран Сатт, сидячи на лавці обвинувачення, холодно похитав головою, глянувши на нервового первосвященика, і скаженими очима вп’явся в обличчя Меллоу.

Центр зали очистили від людей і приглушили світло. Анкор Джаел, який сидів на лавці зліва, зробив необхідні налаштування, поклацавши клавішами, і в повітрі з’явилася голографічна сцена — кольорова, тривимірна, з усіма атрибутами, що вдавали реальність.

На екрані з’явився розгублений і побитий місіонер, який стояв між лейтенантом та сержантом. Зображення Меллоу мовчки чекало, а потім чоловіки зайшли, а за ними — Твер.

Розмова йшла сама по собі, слово за словом. На сержанта наклали дисциплінарне стягнення, місіонеру ставили питання. З’явилася чернь, було чутно її шум, і преподобний Парма несамовито прохав його врятувати. Меллоу вихопив бластер, і місіонер, якого потягли геть, підняв свої руки, проклинаючи його. З’явився крихітний спалах світла, який одразу ж щез.

Сцена завершилася. Офіцери стояли, шоковані цією жахливою ситуацією, Твер затулив руками вуха, а Меллоу спокійно поклав бластер на місце.

Світло знову увімкнули, але до центру зали вже ніхто навіть не підходив. Меллоу, справжній Меллоу, продовжив свою важку розповідь:

— Як бачите, інцидент був саме таким, як його представило обвинувачення, — на перший погляд. Я поясню це в кількох словах. До речі, емоції Джейма Твера через усю цю справу чітко демонструють його священицьку освіту.

Того ж дня я звернув увагу Твера на деякі невідповідності в цьому епізоді. Я спитав його, звідки взявся місіонер у майже безлюдному районі, де ми тоді перебували. Потім я запитав, як міг сюди добратися гігантський натовп, якщо до найближчого великого міста від нас було сто миль. Обвинувачення не звернуло на ці питання жодної уваги.

Або інші моменти: наприклад, цікавою є кричуща помітність Парми. Місіонер, який з’являється на Кореллі, ризикуючи своїм життям усупереч корелліанським законам і законам Фундації, дефілює в новенькому й дуже помітному священицькому вбранні.

Щось тут явно було не так. У той момент я припустив, що місіонер був невільним спільником комдора, який використав його, щоб спровокувати нас на незаконну агресію та тоді цілком законно знищити нас і наш корабель.

Звинувачення передбачало такі виправдання моїх дій. Вони очікували від мене пояснень, що на карту була поставлена безпека мого корабля, команди й самої місії і я не міг пожертвувати ними заради однієї людини, яку однаково б знищили — з нами чи без нас. У відповідь я чув від них бурмотіння про «честь» Фундації та про потребу підтримувати нашу «гідність», щоб зберегти наш панівний вплив.

Однак з якихось дивних причин обвинувачення знехтувало Джордом Пармою як особистістю. Вони не навели жодних деталей про нього: ні про місце його народження, ні про освіту або попередню біографію. Пояснення цьому також криється в невідповідностях, що їх я помітив у записі. Ці два моменти пов’язані між собою.

Обвинувачення не надало жодних деталей про Джорда Парму, бо не могло цього зробити. Сцена, яку ви бачили у записі, здавалася підробкою, бо Джорд Парма був підробкою. Ніякого Парми не існувало. Увесь цей процес є найбільшим фарсом, сфабрикованим навколо проблеми, якої ніколи не існувало.

Йому ще раз довелося почекати, доки вляжеться гомін. Він повільно сказав:

— Я хочу показати вам збільшений кадр із цього запису. Він говорить сам за себе. Вимкни знову світло, Джаеле.

У залі знову стало темно, і в повітрі з’явилися завмерлі фігури, що здавалися примарними, майже безбарвними. Офіцери «Далекої зірки» вразили своїми нерухомими, неприродними позами. Меллоу міцно тримав у руці бластер. Зліва від нього застиг преподобний Джорд Парма з роззявленим ротом. Він підняв руки вгору, й рукави його одягу сповзли до ліктів. На руці місіонера було слабке світло, що під час попереднього перегляду зблиснуло й згасло. Зараз воно світилося.

— Не зводьте очей зі світла, що в нього на руці, — вигукнув з темряви Меллоу. — Збільш цей кадр, Джаеле.

Зображення швидко роздулося. Зовнішні частини зникли, і зображення місіонера стало гігантським. Потім залишилася рука, потім лише кисть руки, що заповнила весь екран і залишилася на ньому.

Світло перетворилося на набір літер, що світилися: КТП.

— Це, — загримів голос Меллоу, — зразок татуювання, джентльмени. У звичайному світлі його не видно, але в ультрафіолетовому (яким я наповнив кімнату перед записом) воно виділяється дуже чітко. Зізнаюся, що це наївний метод таємної ідентифікації, але на Кореллі, де ультрафіолетове світло не знайдеш на кожному перехресті, він працює. Навіть на нашому кораблі це викриття було випадковим.

Можливо, дехто з вас уже здогадався, що означає ця абревіатура КТП. Джорд Парма добре знав священицький жаргон і чудово виконав свою роботу. Де і як він його вивчив, я сказати не можу, але літери КТП означають «Кореліанська таємна поліція».

Меллоу заревів, перекрикуючи галас:

— Я маю додаткові докази у вигляді документів, привезених з Корелла, які я за необхідності можу надати раді.

А що ж наше обвинувачення? Вони вже розробили жахливу рекомендацію, що я мав битися за місіонера всупереч закону й пожертвувати місією, кораблем і собою заради «честі» Фундації.

Але боротися за самозванця?

Невже мені слід було робити це заради корелліанського агента, який вирядився у священицьку мантію та мав добре підвішений язик (цього він, імовірно, навчився в анакреонському вигнанні)? Невже Джоран Сатт та Пабліс Манліо очікували, що я потраплю в таку дурну, огидну пастку…

Його хрипкий голос потонув у безликому галасі натовпу. Його підняли на плечі й понесли до лавки мера. У вікнах він побачив потік шаленців, що скупчилися на площі та прагнули приєднатися.

Меллоу озирнувся, шукаючи Анкора Джаела, але в цій масі народу годі було помітити одну людину. Поступово він почув ритмічний крик, що починався десь біля входу й пульсував, перетворюючись на безумний вигук:

— Хай живе Меллоу!.. Хай живе Меллоу!.. Хай живе Меллоу!..

15

Анкор Джаел моргнув, підвівши своє виснажене обличчя. Останні два дні були божевільними й безсонними.

— Меллоу, ти зробив чудову виставу, але не псуй її, стрибаючи надто високо. Ти не можеш всерйоз думати про те, щоб балотуватися на посаду мера. Ентузіазм натовпу — це потужна річ, але, на жаль, непостійна.

— Точно! — похмуро сказав Меллоу. — Саме тому ми повинні підтримувати його, і найкращий спосіб це зробити — продовжити виставу.

— І що ж тепер?

— Ти мусиш домогтися арешту Пабліса Манліо і Джорана Сатта!

— Що?

— Те, що чуєш. Змусь мера заарештувати їх! Мене не хвилює, які погрози ти використаєш. Я контролюю натовп — принаймні, станом на сьогодні. Він не наважиться піти проти виборців.

— Але за яким звинуваченням, друже?

— Хіба не очевидно? Вони підбурювали духовенство зовнішніх планет узяти участь у фракційних чварах усередині Фундації. За Селдоном, це незаконно. Звинуватьте їх у тому, що вони «поставили під загрозу існування держави». Мені однаково, визнають їх винними чи ні, так само як і їм під час розгляду моєї справи. Просто позбався їх, поки я не став мером.

— До виборів ще півроку.

— Це не так уже й довго! — Меллоу схопився на ноги й міцно схопив Джаела за руку. — Послухай, я взяв би владу силою, якщо треба, — так само як це зробив Сальвор Гардін сто років тому. Наближається криза Селдона, і коли вона настане, я маю бути і мером, і первосвящеником — на обох посадах!

Джаел зморщив чоло й тихо сказав:

— Що це буде? Це все-таки Корелл?

Меллоу кивнув.

— Звичайно. Вони врешті-решт оголосять війну, хоча я готовий закластися, що на це піде ще пара років.

— З ядерними кораблями?

— А як ти думаєш? Ці три торгові судна, які ми втратили в їхньому секторі космосу, загинули явно не від пневматичних пістолетів. Джаеле, вони отримують кораблі від самої Імперії. Не роззявляй рота, мов дурник. Так, я сказав «Імперія». Вона все ще існує, розумієш. Вона, може, і зникла тут, на Периферії, але в центрі Галактики вона ще жива. Один невірний крок — і вони скрутять нам шию. Ось чому я маю бути і мером, і первосвящеником. Бо я єдиний, хто знає, як боротися з кризою.

Джаел проковтнув слину.

— Як? Що ти збираєшся робити?

— Нічого.

Джаел невпевнено усміхнувся.

— Справді? І це все?

Але відповідь Меллоу була різкою:

— Коли я керуватиму Фундацією, я нічого не робитиму. На сто відсотків нічого, і в цьому секрет усієї кризи.

16

Аспер Арго, Улюбленець, Комдор Корелліанської Республіки, привітав свою дружину, похмуро опустивши свої ріденькі брови. Не схоже було, що та могла вжити обраний ним епітет — «улюбленець». Навіть він це розумів.

Комдора заговорила, і її голос був так само пещений, як її волосся, і холодний, як погляд її очей:

— Мій люб’язний володарю, я розумію, що вже настав час розібратися з цими вискочками з Фундації.

— Та невже? — кисло сказав комдор. — І що ще зрозумів ваш різнобічно розвинений розум?

— Достатньо, мій найшляхетніший чоловіче. Ви провели ще одну нерішучу консультацію зі своїми радниками. Чудовими радниками. — Вона з безмежним презирством додала: — Стадо немічних короткозорих ідіотів, які трусяться за свої смішні прибутки, міцно притискаючи їх до грудей, незважаючи на невдоволення мого батька.

— І що ж це за чудове джерело, моя люба, — прозвучала спокійна відповідь, — що дозволяє вам зрозуміти всі ці речі?

Комдора засміялася.

— Якщо я вам скажу, то моє джерело відразу ж висохне.

— Ну що ж, у вас завжди буде власний шлях. — Комдор знизав плечима й відвернувся. — А що стосується невдоволення вашого батька, то я боюся, що воно настільки велике, що стосується і його жадібної відмови постачати нам більше кораблів.

— Більше кораблів! — Вона гаряче заговорила: — Та хіба ви вже не маєте п’ять? Не заперечуйте. Я знаю, що у вас уже п’ять зорельотів і вам обіцяли шостий.

— Мені його ще торік обіцяли.

— Але ж навіть одного — одного! — зорельота достатньо, щоб перетворити Фундацію на смердючу купу руїн. Лише один корабель — і їхні карликові човни можна викинути геть з космосу.

— Я не можу атакувати їхню планету навіть із дюжиною зорельотів.

— А як довго проіснує їхня планета, якщо буде зруйновано їхню торгівлю та знищено вантажі їхніх іграшок і сміття?

— Ці іграшки та сміття приносять гроші, — зітхнув він. — Чималі гроші.

— Але якщо ви мали б Фундацію, то хіба не отримали б усе це? І якщо ви матимете повагу та вдячність мого батька, хіба не отримаєте більше, ніж може дати вам Фундація? Минуло вже три роки з того часу, як цей варвар улаштував тут свою виставу. Це більш ніж достатньо.

— Люба моя! — Комдор повернувся й глянув на неї. — Я старію. У мене вже не вистачає сил, щоб витримати ваше деренчання. Кажете, що я вже вирішив. Так, вирішив. Усе скінчено, між Кореллом та Фундацією — війна.

— Чудово! — Фігура комдори стала ширшою, її очі заблищали. — Нарешті мудре рішення, попри ваше старече слабоумство. А коли ви станете господарем цієї глибинки, то, можливо, будете достатньо респектабельним, щоб мати вагу і вплив в Імперії. З іншого боку, ми могли б залишити цей варварський світ і приєднатися до двору намісника. Справді, могли б.

Вона вилетіла з кімнати, усміхаючись і тримаючи руки в боки. Від її волосся відбивалося світло.

Комдор почекав, а потім сказав, з ненавистю дивлячись на зачинені двері:

— А коли я стану господарем того, що ти називаєш глибинкою, я буду достатньо респектабельним, щоб обійтися без твого зарозумілого батька і його язикатої доньки. Повністю обійтися!

17

Старший лейтенант зорельота «Темна туманність» перелякано дивився на екран.

— О Велика Галактико! — Це мав бути стогін, але він спромігся лише прошепотіти. — Що це таке?

Це був корабель, але в порівнянні з ним «Темна туманність» виглядала, наче маленька рибка поряд з китом; на його боці була емблема Імперії — зореліт і сонце. На кораблі істерично завили всі сирени.

Пролунали накази, і «Темна туманність» приготувалася тікати, якщо можливо, і боротися, якщо буде необхідно, — а до Фундації летіло повідомлення на гіперхвилях.

Повідомлення за повідомленням! Почасти це були заклики про допомогу, але здебільшого попередження про небезпеку.

18

Гобер Меллоу стомлено човгав ногами, гортаючи звіти. Два роки в мерському кріслі зробили його трохи благопристойнішим, але так і не навчили його любити урядові звіти та офіційний тон, у якому вони були написані.

— Скільки вони захопили зорельотів? — спитав Джаел.

— Чотири потрапили в пастку при посадці. Про два нічого не відомо. Решта діють і знаходяться в безпеці. — Меллоу гмикнув. — Нам могло дістатися й більше, а це просто подряпина.

Відповіді не було, і Меллоу підняв голову.

— Тебе ще щось турбує?

— Хоч би вже Сатт сюди швидше добрався, — почув він майже недоречну зараз відповідь.

— О так, зараз ми почуємо ще одну лекцію про становище на внутрішньому фронті.

— Не почуємо, — різко обірвав його Джаел. — Але ти впертий, Меллоу. Може, ти вже до дрібниць продумав зовнішню політику, але ти абсолютно не цікавишся тим, що відбувається тут, удома.

— Але ж це твоя робота, чи не так? Хіба не для того я призначив тебе міністром освіти та пропаганди?

— Очевидно, для того, щоб раніше відправити мене на той світ, бо з такою підтримкою, як я від тебе маю, так і буде. Весь минулий рік я оглушав тебе сигналами тривоги про те, що росте загроза з боку Сатта і його релігійного крила. Яка користь буде з твоїх планів, якщо Сатт влаштує дострокові вибори й скине тебе з посади?

— Жодної, згоден.

— А твоя вчорашня промова? Та ти ж фактично привітав Сатта з перемогою на наступних виборах, усміхнувшись і поплескавши його по плечу. Хіба варто було бути настільки відвертим?

— А хіба погано, що я вкрав у Сатта його фанфари?

— Ні, — розлючено відповів Джаел, — це так не робиться. Ти заявляєш, що все передбачив, і не пояснюєш, чому торгував із Кореллом протягом цих трьох років виключно заради їхнього прибутку. Твій єдиний план битви — це відступити без бою. Ти припинив усю торгівлю з космічними секторами поблизу Корелла. Ти відверто заганяєш нас у глухий кут. Ти не обіцяєш жодного наступу, навіть у майбутньому. О Галактико, Меллоу, що мені робити з усім цим безладом?

— У цьому безладі не вистачає романтичного ореолу?

— Ні, тут бракує натовпу з емоційними вигуками.

— Це те саме.

— Меллоу, прокинься. У тебе є дві альтернативи. Або ти демонструєш людям динамічну зовнішню політику, якими б не були твої особисті плани, або ти маєш досягти якогось компромісу із Саттом.

Меллоу відповів:

— Добре. Якщо мені вже не пощастило з першою, спробуймо другу. Сатт щойно прийшов.

Сатт та Меллоу не бачилися особисто з дня судового процесу, що відбувся два роки тому. Вони не помітили один в одному жодних змін, крім хіба що тієї делікатної обставини, що ролі правителя й бунтівника змінилися.

Сатт сів на своє місце без рукостискання.

Меллоу запропонував йому сигару й сказав:

— Не заперечуєте, якщо Джаел залишиться? Він щиро прагне компромісу. І може виступити посередником, якщо ми з вами почнемо втрачати самовладання.

Сатт знизав плечима.

— Для вас компроміс буде вигідним. Колись я просив вас викласти ваші умови. Тепер, я припускаю, ми помінялися місцями.

— Ваші припущення правильні.

— Тоді ось мої умови. Ви повинні відмовитися від своєї незграбної політики економічного підкупу та торгівлі технічними новинками й повернутися до випробуваної часом зовнішньої політики наших батьків.

— Ви маєте на увазі завоювання за допомогою місіонерів?

— Саме так.

— Отже, ніяких інших компромісів бути не може?

— Ні.

— Ем-м-м. — Меллоу дуже повільно запалив сигару і затягнувся. — За часів Гардіна, коли завоювання за допомогою місіонерів було чимось новим і радикальним, люди на кшталт мене виступали проти. Тепер це випробуваний і освячений метод — усе, як любить Джоран Сатт. Але скажіть мені, як би ви витягнули нас із нинішньої халепи?

— Вашої нинішньої халепи. Я до неї не маю жодного стосунку.

— Добре, хай буде по-вашому. Але скажіть.

— Ситуація свідчить про потужний наступ. Тактика відступу без бою, яку ви для себе обрали, — це для нас смерть. Це визнання нашої слабкості перед усіма світами Периферії, для яких демонстрація сили має першорядне значення і серед яких чимало стерв’ятників, готових роздерти на шматки наш труп. Ви повинні це розуміти. Ви ж зі Смирно, чи не так?

Меллоу пропустив цей натяк повз вуха й сказав:

— А якщо ви переможете Корелл, то що робитимете з Імперією? Вона і є нашим справжнім ворогом.

Куточки рота Сатта розтягнулися в посмішці.

— О ні, ваш звіт про візит на Сивенну був повним. Намісник Норманнського сектора зацікавлений у розпалюванні ворожнечі на Периферії на свою користь, але це для нього лише другорядне питання. Він не ставитиме все на карту заради експедиції на край Галактики, коли в нього під боком п’ятдесят ворожих сусідів і Імператор, проти якого можна повстати. Я передаю ваші власні слова.

— О, він міг би це зробити, Сатте, якби думав, що ми достатньо сильні, щоб становити для нього загрозу. І він може так подумати, якщо ми знищимо Корелл, кинувшись у лобову атаку. Ми повинні діяти більш непомітно.

— Наприклад?

Меллоу відкинувся на спинку крісла.

— Сатте, я дам вам шанс. Ви мені не потрібні, але я можу вас використати. Тому я зараз вам усе розповім, а потім ви можете або приєднатися до мене й отримати місце в коаліційному уряді, або зіграти роль мученика та згнити у в’язниці.

— Останній варіант ви вже колись спробували.

— Сатте, це не дуже важко зробити. І нагода лише наближається. А тепер слухайте. — Очі Меллоу звузилися.

— Коли я вперше приземлився на Кореллі, — почав він, — я підкупив комдора дешевими прикрасами та пристроями, що завжди є в запасі в торгівця. Спочатку мені це було потрібно лише для того, щоб нас пустили на сталеливарний завод. Подальшого плану в мене не було, але це мені вдалося. Я отримав те, що хотів. І лише після візиту до Імперії я зрозумів, яку потужну зброю можна створити за допомогою цієї торгівлі.

Ми зіткнулися з кризою Селдона, Сатте, а кризи Селдона розв’язуються не окремими особами, а історичними силами. Коли Гарі Селдон планував свою історію майбутнього, він розраховував не на блискучий героїзм, а на потужний розвиток економіки та соціології. Тож вихід із різних криз можна знайти за допомогою сил, які є для нас доступними в певний відрізок часу. У нашому випадку — це торгівля!

Сатт скептично підняв брови й скористався паузою.

— Сподіваюся, що я не розумово відсталий, але я щось не дуже розумію вашу розпливчасту лекцію.

— Зрозумієте, — сказав Меллоу. — Зауважте, досі сила торгівлі залишалася недооціненою. Уважалося, що вона може бути потужною зброєю лише під контролем духовенства. Але це не так, і це мій внесок у ситуацію в Галактиці. Торгівля без священиків! Сама лише торгівля! Вона достатньо сильна. Та перейдімо до справи. Корелл зараз у стані війни з нами. А отже, наша торгівля з ними припинена. Але — зауважте, що я кажу про це просто як про побічну проблему, — за останні три роки ця республіка все більше й більше переводила свою економіку на ядерні технології, які ми запровадили і які лише ми можемо продовжити постачати. А тепер, як ви думаєте, що відбудеться, щойно маленькі ядерні генератори, а разом з ними й пристрої один за одним почнуть виходити з ладу?

Першою вийде з ладу дрібна побутова техніка. За півроку цього безвихідного становища, яке ви ненавидите, атомний ніж на кухні в жінки вже не працює. Її піч починає виходити з ладу. Пральна машина вже не може впоратися зі своїми завданнями. А система контролю за температурою та вологістю вимикається в спекотний літній день. Що станеться?

Він зробив паузу, і Сатт спокійно відповів:

— Нічого. Люди витримують чимало проблем під час війни.

— Абсолютно точно. Витримують. Вони посилатимуть своїх синів тисячами, щоб ті гинули жахливою смертю на розбитих зорельотах. Вони витримуватимуть ворожі бомбардування, якщо це означатиме, що їм доведеться жити на черствому хлібі й брудній воді в печерах, що знаходяться на глибині півмилі. Але дуже важко витримати такі маленькі дрібниці, коли немає патріотичного піднесення перед неминучою небезпекою. Це буде глухий кут. Не буде жертв, обстрілів, битв.

Буде лише ніж, що не ріже, піч, що не готує, дім, у якому холодно взимку. Це буде дратувати, і люди почнуть ремствувати.

Сатт повільно й здивовано промовив:

— І на що ви покладаєте свої надії, добродію? Чого ви очікуєте? Повстання домогосподарок? Жакерії? Раптового повстання м’ясників і бакалійників із сокирами та хлібними ножами, які кричатимуть: «Поверніть нам наші автоматичні суперпристрої!»?

— Ні, сер, — нетерпляче сказав Меллоу, — не очікую. Але я очікую загального нарікання та невдоволення, що потім буде підхоплено більш важливими фігурами.

— І що ж це за більш важливі фігури?

— Підприємці, фабриканти, промисловці Корелла. Коли мине два роки безвиході, машини на заводах одна за одною почнуть давати збої. Ті галузі, які ми повністю змінили своїми атомними пристроями, виявляться раптово зруйнованими. Важка промисловість зупиниться в одну мить, у власників не залишиться нічого, крім брухту, який не працюватиме.

— Але ж заводи достатньо добре працювали, Меллоу, перш ніж ви туди прилетіли.

— Так, Сатте, працювали — але це була одна двадцята від їхніх нинішніх прибутків, навіть якщо не брати тепер до уваги вартість повернення до обладнання доядерної держави. А тепер подумайте, як довго протримається комдор, якщо всі будуть проти нього — від промисловця та фінансиста до пересічного громадянина?

— Скільки завгодно, якщо йому вдасться отримати нові ядерні генератори від Імперії.

Меллоу радісно розсміявся.

— Ви помиляєтеся, Сатте, так само як помилився й сам комдор. Ви все прослухали й нічого не зрозуміли. Послухайте, добродію, Імперія не зможе нічого замінити. Імперія завжди була сферою колосальних ресурсів. У них усе розраховане на планети, зоряні системи, цілі сектори Галактики. Їхні генератори гігантські, бо вони звикли мислити в гігантських масштабах.

Але ми — ми, наша маленька Фундація, наш єдиний світ, що майже не має запасів металів, — змушені керуватися жорсткою економією.

Наші генератори повинні були бути завбільшки з великий палець, бо це весь метал, що ми могли собі дозволити. Нам довелося розробити нові технології та методи — ті, яких не може дотримуватися Імперія, бо вони вже виродилися, щоб здійснювати якийсь життєво важливий науковий прогрес.

З усіма своїми ядерними щитами — достатньо великими, щоб захистити корабель, місто, цілу планету, вони так і не змогли збудувати щит, який би захистив одну окрему людину. Щоб опалювати та освітлювати місто, вони користуються двигунами, які займають шість поверхів — я бачив їх, — тоді як наші генератори могли б уміститися в цю кімнату. А коли я сказав одному з їхніх атомників, що ядерний генератор міститься у свинцевому контейнері завбільшки з волоський горіх, він ледь не задихнувся від обурення.

Та вони вже навіть не розбираються в цих своїх колоссах. Машини працюють автоматично, від покоління до покоління, і доглядачі — це спадкова каста, яка буде безпорадною, якщо вигорить одна-єдина D-подібна трубка в усій цій величезній структурі.

Уся ця війна є битвою між цими двома системами — між Імперією та Фундацією, між великим і малим. Щоб захопити контроль над якимось світом, вони підкуповують його кораблями, які можуть воювати, але не мають економічного значення. Ми ж, зі свого боку, підкуповуємо маленькими речами, від яких жодної користі у війні, але які мають життєво важливе значення для процвітання та прибутку.

Король або комдор візьме кораблі й буде воювати. Протягом усієї історії деспотичні правителі міняли добробут своїх підданих на те, що вони вважають честю, славою та завоюваннями. Але маленькі речі все ж мають значення в житті — і Аспер Арго не зможе протистояти економічній депресії, що за два або три роки знищить увесь Корелл.

Сатт стояв біля вікна, повернувшись спиною до Меллоу та Джаела. Уже сутеніло й на небі з’явилося кілька зірок, світло яких безсило боролося тут, на самісінькому краю Галактики, з туманною, тонкою лінзою, у якій ховалися залишки Імперії — усе ще великої Імперії, що боролася проти них.

Сатт промовив:

— Ні, ви не та людина.

— Ви мені не вірите?

— Я хочу сказати, що не довіряю вам. Ви нещирий. Ви добре ошукали мене, коли я вважав, що ви перебуваєте під надійним наглядом під час подорожі на Корелл. Коли я думав, що вас загнали в кут на суді, ви уникли вироку й пролізли в крісло мера завдяки своїй демагогії. У вас немає ніякої відвертості, жодного мотиву, за яким не стояло б щось інше; ви не робили жодної заяви, яка була б недвозначною.

Припустімо, що ви зрадник. Що ваш візит до Імперії приніс вам гроші та обіцянку влади. У такому випадку ви діяли б так само, як і зараз. Ви б призвели до війни, перед тим посиливши свого ворога. Ви б змусили Фундацію до бездіяльності. І мали б правдоподібне пояснення своїх дій — настільки правдоподібне, що воно переконало б кожного.

— Отже, ви хочете сказати, що компромісу не буде? — м’яко спитав Меллоу.

— Я хочу сказати, що ви маєте піти — добровільно або під примусом.

— Я попереджав вас, що існує лише одна альтернатива співпраці.

Обличчя Джорана Сатта налилося кров’ю від раптового припливу емоцій.

— І я попереджаю вас, Гобере Меллоу зі Смирно, що якщо ви заарештуєте мене, не буде жодної пощади. Мої люди без упину поширюватимуть правду про вас, і прості люди Фундації об’єднаються проти свого чужоземного правителя. Вони розуміють своє призначення, якого смирнієць ніколи не зрозуміє, — і це розуміння знищить вас.

Гобер Меллоу спокійно сказав двом охоронцям, які увійшли:

— Заберіть його. Він під арештом.

— Ви маєте останній шанс, — сказав Сатт.

Меллоу загасив сигару, не піднімаючи голови.

А за п’ять хвилин Джаел заворушився й стомлено сказав:

— Ну от, ти зробив мученика за справу, що далі?

Меллоу перестав возитися з попільничкою й підвів голову.

— Це не той Сатт, якого я знав. Це бик, засліплений кров’ю. О Галактико, він ненавидить мене.

— Це ще небезпечніше.

— Небезпечніше? Дурниці! Він утратив усю владу.

Джаел похмуро сказав:

— Ти самовпевнений, Меллоу. Ти ігноруєш те, що може спалахнути народне повстання.

Меллоу, своєю чергою, підвів голову, похмуро глянувши на нього:

— Раз і назавжди, Джаеле, немає жодної можливості народного повстання.

— Ти занадто впевнений у собі!

— Я впевнений у кризах Селдона та історичній обґрунтованості їхніх рішень, зовнішній і внутрішній. Є дещо, чого я не сказав Сатту. Він намагався контролювати саму Фундацію за допомогою релігії, так само як зовнішні планети, і зазнав невдачі — що є найпереконливішою ознакою того, що в схемі Селдона релігія ні до чого не придатна.

Економічний контроль спрацював по-іншому. Якщо перефразовувати знамениту цитату Сальвора Гардіна, яку ти наводив, — це поганий атомний бластер, що не стрілятиме в обох напрямках. Коли Корелл процвітав за рахунок торгівлі з нами, так само процвітали й ми. Якщо корелліанські заводи зупиняться без нашої торгівлі і якщо процвітання зовнішніх світів припиниться через торгову ізоляцію, те саме буде і з нашими заводами та нашим процвітанням.

А зараз не лишилося жодної фабрики, жодного торгового центру, жодної верфі, яка не перебувала б під моїм контролем і яку я не міг би заблокувати, якщо Сатт спробує проводити свою революційну пропаганду. Там, де його пропаганда буде успішною або хоча б матиме якусь можливість успіху, я зроблю так, щоб економічне процвітання припинилося. Там, де він зазнає невдачі, процвітання триватиме, тому що мої заводи й далі залишатимуться повністю укомплектованими.

Отже, з тієї самої причини, що змушує мене вірити, що Корелл збунтується на користь процвітання, я впевнений, що ми не повстанемо проти нього. Гра триватиме до кінця.

— Отже, — сказав Джаел, — ти створюєш плутократію. Ти робиш нас землею торгівців і великих комерсантів. Що ж тоді буде в майбутньому?

Меллоу підняв похмуре обличчя й розлючено вигукнув:

— Що мені до майбутнього? Я не сумніваюся, що Селдон передбачив його й підготувався до цього. Будуть і інші кризи, коли гроші вичерпають себе як сила — так само, як нині вичерпала себе релігія. Нехай ці проблеми розв’язують мої наступники, як я розв’язав цю.

КОРЕЛЛ — …І після трьох років війни, що була, безумовно, найбезкровнішою війною в історії, Республіка Корелл беззастережно капітулювала, а Гобер Меллоу посів своє місце поряд із Гарі Селдоном і Сальвором Гардіном у серцях народу Фундації.

Галактична енциклопедія