Гаррі Поттер і фiлософський камiнь

Розділ восьмий Майстер чарівного зілля

— Дивись, он там!

— Де?

— Біля довгого рудого хлопця.

— Отой в окулярах?

— Бачив його обличчя?

— А бачила шрам?

Шепотіння переслідувало Гаррі, тільки-но він наступного дня вийшов зі спальні. Учні в коридорах ставали навшпиньки, щоб роздивитися його, або притьмом повертали назад, аби знову пройти повз нього. Гаррі волів би, щоб вони так не робили, бо це заважало йому знайти свій клас.

У Гоґвортсі було сто сорок двоє різних сходів: широких і міцних, вузьких і розхитаних, а також таких, що в п’ятницю вели кудись в інший бік, і таких, де посередині часом зникали сходинки, тож треба було не ловити ґав і стрибати. Були ще двері, котрі не відчинялися, поки їх чемно не попросиш, і двері, котрі насправді були стінами і лише прикидалися дверима. Було дуже важко запам’ятати, де що розташовано, бо все постійно пересувалося з місця на місце. Постаті на портретах відвідували одна одну, а герби, що висіли на стінах — Гаррі був у цьому переконаний — також могли ходити.

А до того ж ці привиди! Було ве-е-ельми приємно, коли привид зненацька прослизав крізь двері, які ви саме зібралися відчинити. Майже-Безголовий Нік завжди з радістю показував дорогу новеньким ґрифіндорцям, але коли, запізнюючись на урок, ви натрапляли на Півза Полтерґейста, то краще б уже на вашому шляху постало двоє замкнених дверей або сходи, які ведуть в нікуди. Півз міг жбурнути на голову кошик зі сміттям, висмикнути з-під ніг килимок, закидати вас шматками крейди або підкрастися ззаду, схопити за носа й заверещати: «АГА, ПОПАВСЯ!»

Ще гіршим за Півза, якщо, правда, буває щось гірше, виявився сторож Арґус Філч. Гаррі й Рон першого ж ранку потрапили йому під гарячу руку. Філч побачив, як вони намагаються ввійти в двері, що, на їхню біду, вели до забороненого коридору на четвертому поверсі. Сторож не повірив, що вони заблукали, а був певен, що хлопці зумисне прагнуть туди залізти, і вже погрожував замкнути їх у підвалі, але, на щастя, їх врятував професор Квірел, що саме проходив коридором.

Філч мав кицьку, що звалася Місіс Норіс, — кістляву сіру потвору з виряченими, мов у самого Філча, очима. Вона стежила за порядком у коридорах. Варто було порушити якесь правило, бодай найдрібніше, і кицька прожогом мчала до Філча, який з’являвся, як навіжений, за дві секунди. Філч знав усі таємні ходи краще, ніж будь-хто інший (за винятком хіба що близнюків Візлі), і виринав звідусіль так несподівано, мов привид. Діти його ненавиділи, і найзаповітнішим бажанням багатьох учнів було дати добрячого копняка Місіс Норіс.

Ну, а коли, нарешті, щастило знайти клас, починалися власне уроки, на яких Гаррі швиденько збагнув, що чари — це не тільки помахи чарівної палички і проказування чудернацьких слів.

Щосереди опівночі діти, дивлячись у свої телескопи, вивчали нічні небеса, запам’ятовували назви різних зірок і стежили за рухом планет. Тричі на тиждень під проводом похмурої присадкуватої відьми на ймення професорка Спраут ходили до замкових оранжерей вивчати гербалогію. Вона показувала, як вирощувати всі тамтешні дивовижні рослини та гриби і як їх використовувати.

Мабуть, найнуднішою була історія магії — єдиний предмет, що його викладав привид. Досить старенький професор Бінс якось задрімав перед каміном в учительській і, пішовши наступного ранку на уроки, забув там своє тіло. Бінс постійно клював носом, тимчасом як учні занотовували імена й дати, плутаючи Емеріка Дикого з Уріком Дивним.

Професор Флитвік, учитель замовлянь, був крихітним чарівником, що мусив ставати на цілу купу книжок, аби його можна було побачити понад учительським столом. Коли Гаррі вперше сидів у нього на уроці, цей учитель відкрив класний журнал і, дійшовши до прізвища Поттер, схвильовано пискнув і гепнувся додолу.

А ось професорка Макґонеґел мала свою методу. Гаррі не помилився, коли подумав, що з нею краще не сперечатися. Сувора й вимоглива, вона ще до початку уроку поставила всіх на місце:

— Трансфігурація — один із найскладніших і найнебезпечніших розділів магії, який вивчають у Гоґвортсі, — сказала вона. — Той, хто порушить порядок у моєму класі, негайно з нього вийде і вже ніколи не повернеться. Я вас попередила.

Після цього вона обернула письмовий стіл на свиню й навпаки. Це перетворення дуже вразило всіх дітей і вони не могли дочекатися, коли й самі візьмуться до такого, але невдовзі зрозуміли, що їм ще не скоро доведеться обертати меблі на тварин. Позаписувавши безліч плутаних вказівок, кожен учень отримав по сірнику і став пробувати перетворити його в голку. Наприкінці уроку лише Герміона Ґрейнджер спромоглася трішки змінити свій сірник; професорка Макґонеґел показала учням, яким він став сріблистим та гострим, і… подарувала Герміоні рідкісну усмішку.

Але найнетерплячіше діти чекали предмета «Захист від темних мистецтв», проте Квірелові уроки виявилися якимись несерйозними. Його кабінет просмердівся часником, що, казали, мав відлякувати вампіра, з яким він здибався в Румунії, і тепер боявся, що той за ним ось-ось повернеться. Тюрбан, як розповідав Квірел, подарував йому один африканський принц на знак подяки за порятунок від небезпечного зомбі, проте учні не дуже вірили в цю байку. По-перше, коли Шеймус Фініґан почав допитуватись, як саме Квірел поборов зомбі, той зашарівся й заговорив про погоду; по-друге, всі помітили, що від тюрбана відгонить дивним запахом, і близнюки Візлі були впевнені, що й він набитий часником, щоб Квірел завжди і будь-де почувався в безпеці.

Гаррі полегшало на душі: він анітрохи не відстав від інших учнів. Багато школярів походили з маґлівських родин і, так як і він, ніколи й не здогадувалися, що вони чарівниці й чаклуни. Треба було стільки всього навчитися, що навіть такі учні, як Рон, не мали великих переваг.

П’ятниця стала для Гаррі й Рона важливим днем. Вони нарешті спромоглися потрапити до Великої зали на сніданок, жодного разу не заблукавши.

— Що в нас сьогодні? — поцікавився Гаррі в Рона, який щедро посипав кашу цукром.

— Дві «настійки» разом із слизеринцями, — відповів Рон. — Снейп — вихователь гуртожитку Слизерин. Кажуть, він завжди підтримує своїх. Побачимо, чи це правда.

— Якби ж Макґонеґел підтримувала нас! — зітхнув Гаррі.

Професорка Макґонеґел була вихователькою гуртожитку Ґрифіндор, але це не завадило їй учора завалити їх цілою купою домашніх завдань.

Аж ось прибула пошта. Гаррі вже звик до цього, але першого разу його добряче приголомшило, коли під час сніданку до Великої зали зненацька увірвалася ціла сотня сов і закружляла над столами, шукаючи своїх власників і скидаючи їм на коліна листи й пакунки.

Гедвіґа ще нічого не приносила Гаррі. Часом вона прилітала і скубала його за вухо, а отримавши шматочок грінки, верталася спати до шкільної соварні. Та цього ранку вона затріпотіла крилами просто над цукром та джемом і скинула на Гарріну тарілку записку. Гаррі негайно розгорнув її.

Гаррі взяв Ронове перо й нашкрябав зі зворотнього боку: «Так, звичайно, до зустрічі» — і віддав записку Гедвізі.

Гаррі був радий, що може піти після уроків на чай до Геґріда, бо урок «Зілля й настійки» виявився найгіршим з усього, що досі з ним траплялося.

Під час бенкету для новачків Гаррі відчув, що професор Снейп ставиться до нього неприязно, а наприкінці уроку Гаррі зрозумів, що помилився. Снейп не просто не любив Гаррі, — він його ненавидів.

«Зілля й настійки» викладали в одному з підвалів. Там було холодніше, ніж нагорі в замку, і досить моторошно навіть без заспиртованих тварин, що стояли в банках уздовж усіх стін.

Снейп, як і Флитвік, почав урок зі знайомства з учнями і теж зупинився, дійшовши в журналі до прізвища Поттер.

— А-а, — вимовив він упівголоса, — Гаррі Поттер. Наша нова… знаменитість.

Драко Мелфой зі своїми друзяками Кребом і Ґойлом захихотіли, прикривши долонями обличчя. Снейп закінчив переклик і зиркнув на клас. Його очі були чорні, як у Геґріда, але їм бракувало Геґрідового тепла. Вони були холодні й порожні, наче чорні тунелі.

— Ви прийшли сюди навчитися тонкої науки й точного мистецтва виготовлення магічного зілля, — заговорив майже пошепки Снейп, але діти ловили кожне його слово, бо, як і професорка Макґонеґел, Снейп мав дар без жодного зусилля зберігати в класі тишу. — Оскільки ми тут не будемо махати, як дурні, паличками, чимало з вас не повірить, що це справжня магія. Я й не сподіваюся, що ви справді збагнете всю красу повільного кипіння казана, коли навколо клубочиться пара, всю невловну силу рідини, яка розтікається людськими судинами, одурманюючи розум і заворожуючи почуття… Я можу вас навчити зберігати у пляшках славу, готувати популярність, навіть закорковувати смерть — якщо, звісно, ви не зграя бовдурів, яких мені переважно доводиться вчити.

Після цих слів запала ще глибша тиша. Гаррі й Рон збентежено перезирнулися. Герміона Ґрейнджер вовтузилася на краєчку стільця, бо їй не терпілося довести, що вона не бовдур.

— Поттере! — зненацька сказав Снейп. — Що я отримаю, додавши змелений корінь асфоделя до полинової настійки?

Змелений корінь чого і до якої настійки?.. Гаррі глянув на Рона, що був не менш спантеличений, натомість Герміона миттю підняла руку.

— Не знаю, пане професоре, — промимрив Гаррі.

Снейпові губи презирливо скривилися:

— Так-так… Слава, як бачиш, — це ще не все.

Герміону він ніби й не помічав.

— Спробуймо ще раз. Поттере, де б ти шукав, якби я звелів тобі знайти бізор?

Герміона витягнула руку так високо, як можна її підняти не підводячись, а Гаррі навіть уявлення не мав, що за чудасія той бізор. Він намагався не дивитися на Мелфоя, Креба і Ґойла, що аж душилися сміхом.

— Не знаю, пане професоре.

— Ти що, навіть не відкривав підручника, га, Поттере?

Гаррі змусив себе глянути просто в ті холодні очі. Він переглядав підручник ще вдома в Дурслів, але невже Снейп сподівався, що він пам’ятатиме всю «Тисячу магічних рослин і грибів»?

Снейп і далі не звертав уваги на Герміону, яка махала піднятою рукою.

— Яка різниця, Поттере, між аконітом і тоєю?

Герміона не витримала і встала, мало не торкаючись рукою підвальної стелі.

— Не знаю, — тихенько відповів Гаррі. — Мені здається, що знає Герміона, чому ви її не спитаєте?

Кілька дітей засміялися; Гаррі перехопив погляд Шеймуса, і той підморгнув йому. Снейп, однак, був незадоволений.

— Сядь! — гаркнув він Герміоні. — Тож знай, Поттере: асфодель, або жовтий нарцис, і полин утворюють одне з найсильніших снодійне зілля, що називається «Смертельний ковток». Бізор — це камінчик, який беруть у цапиному шлунку і який рятує від більшості отрут. Аконіт і тоя — це дві назви однієї рослини, відомої ще під назвою борець. Ну? Чому ви нічого не записуєте?

Усі враз кинулися шукати гусячі пера та пергамент. Пересилюючи шарудіння, Снейп оголосив:

— А за твоє нахабство, Поттере, гуртожиток Ґрифіндор позбудеться одного очка.

Справи ґрифіндорців не покращали й далі. Снейп поділив учнів на пари і дав їм завдання виготовити простеньке зілля для лікування чиряків. Він походжав у довгій чорній мантії, спостерігаючи, як вони важать сушену кропиву й товчуть зміїні зуби, і критикував майже всіх, окрім Мелфоя, який, здається, був йому до вподоби. Снейп саме пропонував усім подивитися, як добре Мелфою вдалося настояти слимаків, аж раптом підвал наповнився ядучим зеленим димом і пронизливим шипінням. Невіл якимось чином спромігся розтопити Шеймусів казанок, який перетворився на покручену грудку металу, і зілля розтікалося по кам’яній підлозі, пропалюючи дірки в черевиках учнів. За мить усі повистрибували на стільці, а Невіл, на якого вилилося зілля, коли луснув казан, стогнав від болю, бо на його руках і ногах повискакували страхітливі червоні пухирі.

— Ідіот! — гаркнув Снейп, одним помахом чарівної палички прибравши розлите зілля. — Мабуть, ти додав голки дикобраза, перше ніж знімати казанок з вогню?

Невіл заскімлив, а пухирі повиступали в нього вже й на носі.

— Відведи його до лікарні, — наказав Снейп Шеймусові, а тоді накинувся на Гаррі з Роном, які працювали поряд із Невілом: — Ти!.. Поттере, чому ти не попередив його, що не можна додавати голки? Думав, ти виграєш, коли він усе зіпсує, га? Ґрифіндор тепер через тебе втратить ще одно очко.

Це було так несправедливо, що Гаррі вже намірився протестувати, та Рон нишком штурхнув його ногою.

— Не заводься, — пробурмотів він. — Я чув, що Снейп — то справжня паскуда.

Коли через годину вони вибиралися сходами з підвалу, Гаррі мав пригнічений настрій, а в голові йому паморочилось. Першого ж тижня Ґрифіндор утратив через нього два очки, — і чому той Снейп так його зненавидів?

— Не падай духом, — підбадьорив його Рон. — Фредові й Джорджу він також завжди знімає очки. Можна піти з тобою до Геґріда?

За п’ять хвилин до третьої вони вийшли з замку і попрямували через поле. Геґрід мешкав у маленькій дерев’яній хатинці на узліссі Забороненого лісу. Надворі коло дверей хатинки лежав арбалет і пара калош. Гаррі постукав, і з хатинки долинуло несамовите шкрябання і глухий гавкіт.

Згодом почувся голос Геґріда: «Назад, Ікланю, назад!»

Спочатку в шпаринці з’явилося велике заросле обличчя, і лише потім відчинилися навстіж двері.

— Стривайте, — сказав Геґрід. — Назад, Ікланю!

Геґрід впустив дітей, притримуючи за нашийник величезного чорного пса-вовкодава.

В хатині була лише одна кімната. Зі стелі звисали шинки й фазани, на відкритому вогні кипів мідний чайник, а в кутку стояло масивне ліжко, накрите ковдрою з різнобарвних клаптиків.

— Будьте як удома, — сказав Геґрід, відпустивши пса, що миттю стрибнув на Рона й почав лизати йому вуха. Як і Геґрід, Іклань був аж ніяк не таким страшним, як на вигляд.

— Це — Рон, — сказав Гаррі Геґрідові, що наливав окріп у великий чайничок для заварки й розкладав на тарілці печиво.

— Ще один Візлі, га? — мовив Геґрід, поглядаючи на Ронові веснянки. — Я півжиття змарнував, відганяючи твоїх братиків від лісу.

Печиво було тверде, як камінь, але Гаррі з Роном не подавали виду і розповідали Геґрідові про свої перші уроки. Іклань поклав свою морду Гаррі на коліна, заслинивши йому весь одяг.

Гаррі й Рон дуже тішилися, коли Геґрід назвав Ікланя «старим дурком».

— А оту котяру, Місіс Норіс, я б си залюбки познайомив з Ікланем. Знаєте, щоразу, як я си прийду до школи, вона за мною ходить і ходить. Не можу від неї відкараскатися, — то Філч її намовляє.

Гаррі розповів Геґрідові про урок професора Снейпа, і Геґрід, як і Рон, порадив Гаррі не перейматися, бо Снейп узагалі нікого не любить.

— Але він мене просто ненавидить!

— Дурне! — заперечив Геґрід. — Чого б то?

Та Гаррі здалося, ніби Геґрід чомусь уникав його погляду.

— А як си почуває твій брат Чарлі? — звернувся Геґрід до Рона. — Мені він си дуже подобав: такий чемний зі звірєтками.

«Мабуть, Геґрід зумисне змінив тему», — подумав Гаррі. Поки Рон розповідав Геґрідові, як Чарлі працює з драконами, Гаррі взяв до рук клапоть газети, що лежав на столі під чайничком. То була вирізка із «Щоденного віщуна»:

Гаррі пригадав, як Рон розповідав йому в поїзді про спробу пограбувати «Ґрінґотс», але Рон тоді не називав дати.

— Геґріде! — вигукнув Гаррі. — Таж цей напад на «Ґрінґотс» стався якраз на мій день народження! Це могло статися тоді, як ми там були!

Не було жодного сумніву в тому, що цього разу Геґрід навмисне ховав свої очі від Гаррі. Він знову щось буркнув і запропонував Гаррі ще одне печиво. Гаррі знову перечитав повідомлення. «Із сейфу, до якого здійснено пролом, усі цінності були забрані того самого дня, але раніше». Геґрід забрав усе із сейфу сімсот тринадцять, якщо можна назвати цінностями той неохайний пакуночок. Чи не його шукали злодії?

Вертаючи разом з Роном до замку на вечерю з обвислими від печива кишенями (хлопці з чемності не могли від нього відмовитися), Гаррі думав, що жоден урок ще не спонукав його до таких напружених роздумів, як оцей чай з Геґрідом. Чи справді Геґрідові пощастило вчасно забрати той пакунок? Де він тепер? І чи знає Геґрід про Снейпа щось таке, чого не хоче розповісти Гаррі?