Гайдамаки

ІНТРОДУКЦІЯ[9]

Була колись Шляхетчина,

Вельможная пані;

Мірялася з москалями,

З ордою, з султаном,

З німотою… Було колись…

Та що не минає?

Було, шляхта, знай, чваниться,

День і ніч гуляє

Та королем коверзує…

Не кажу Степаном[10]

Або Яном Собієським[11]:

Ті два незвичайні, —

А іншими. Небораки

Мовчки панували.

Сейми, сеймики ревіли,

Сусіде мовчали,

Дивилися, як королі

Із Польщі втікають[12],

Та слухали, як шляхетство

Навісне гукає.

«Nie pozwalam! nie pozwalam!»[13] —

Шляхта репетує,

А магнати палять хати,

Шабельки гартують.

Довго таке творилося,

Поки не в Варшаві

Запанував над ляхами

Понятовський[14] жвавий.

Запановав та й думав шляхту

Приборкать трошки… не зумів!

Добра хотів, як дітям мати,

А може, й ще чого хотів.

Єдине слово «nie pozwalam»

У шляхти думав одібрать,

А потім… Польща запалала,

Панки сказилися… Кричать:

«Гонору слово, дарма праця!

Поганець, наймит москаля!»

На гвалт Пулавського і Паца[15]

Встає шляхетськая земля,

І — разом сто конфедерацій[16].

Розбрелись конфедерати

По Польщі, Волині,

По Литві, по Молдаванах

І по Україні;

Розбрелися та й забули

Волю рятувати,

Полигалися з жидами

Та й ну руйнувати.

Руйнували, мордували,

Церквами топили…

А тим часом гайдамаки

Ножі освятили.