Хіба ревуть воли, як ясла повні?

XXVIII

У літній день серед гарячої пори у Гетьманське скликали гласних. Від піщанської громади прибули Чіпка й Лоза. Почалися вибори в управу. Хтось запропонував вибрати Чіпку - і вибрали.

Радів Чіпка, що заробив людську ласку і шану, збирався служити громаді, добро робити. А вийшло так, що загубив він спокій і долю.

Вибір його в управу нікому не був милий. Козацька старшина, писарі, голови дивилися скоса, жалілися один одному, що хам, голодранець, волоцюга вискочив між пани.

Шавкун чув це і звернувся до Чижика за порадою, як позбутися Чіпки. Той подумав хвилин п'ять, а тоді поліз у шафу з старими ділами і дістав справу, яку завели на Варениченка у зв'язку із крадіжкою пшениці у пана Польського і смертю сторожа. Справа була давно закрита, злодіїв не знайшли. Але там була приписочка, що «солдатский сын Варениченко оставлен в подозрении».

Чіпці запропонували «вийти в одставку», але він навідріз відмовився. А через день прийшла від губернатора телеграма з наказом: «устранить гласного Варениченка по неблагонадежности».

Розізлився Чіпка, що вкрали його честь, душу знеславили, кинувся до Пороха писати скаргу. Той у скарзі вилив й усю свою ненависть на панів Польських, що накипала довгі роки.

Через тиждень до предводителя приїхав чиновник розбирати Чіпчину справу, та нічого не розкопав, добре пообідав у панів Польських, пограв у карти і поїхав - тільки курява встала…

Горе об горе чіпляється.

Вернувся Чіпка з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серці, із згадками про свої минулі справи, з думками про правду людську. А тут зустрічає його мати, розповідає, що Максима дуже побито. На Красногорку напали розбишаки, та сторожі їх одігнали… Кажуть, така бійка була…

Поїхав Чіпка на хутір, застав Максима ледь живим. Хотів щось розпитати, та тесть закашлявся, похлинувся; забулькотіло у розбитих грудях… і Максима не стало.