Ханой (українською)

- Сигара, - сказав він із витонченим жестом і сяючою усмішкою. Обличчя солдата стало трохи менш непроникним, і він із вдячністю засунув її до кишені.

У майстерні все ще ревів Кратч. — Давай, клич Візнера, Ільзу та Бургдорфа теж.

- Дякую, - сказав солдат.

Нік глянув на охоронця, з яким розмовляла Лін Суй. Лін Суй зникла. Він запитував, де вона була, але зараз це дійсно не мало значення. Було сім хвилин до нуля, а для деяких остання хвилина настала ще раніше.

Ноги Лін Суй забігали, коли вона поспішила до кімнати А Чоя. Її думки були більше зайняті, ніж зазвичай. Цього Бургдорфа, – сказали їй, – не було на вечірці. Але він вийшов із тих дверей. Де він був? Може у залі очікування? Це здавалося малоймовірним, безперечно ні. Все ще . .. Вона була там до А Чоя. Ніколи раніше ці двері не були зачинені. Ніколи раніше у цій кімнаті не було тиші. Ця тиша, от і все. Навіть не хропіння. Спочатку вона злилася, але тепер занепокоїлася. Ні, вона злякалася. Ах Чой не довіряв Бургдорфу! Ні! А тепер у цій кімнаті трапилося щось дуже дивне. Раптом вона переконалася.

Вона вдерлася до його кімнати. Він піднявся з великого ліжка, яке вони ділили так багато разів, і втупився в нього. «А, Чой! Кімната охорони замкнена, і вони не відповідають. Озброюйтесь! Треба бити на сполох! Бургдорф був там, я певна. Ви повинні швидко дізнатися, що відбувається.

- Про що ти говориш, Лін Суй? Але поки що він говорив, А Чой застебнув наплечну кобуру і підійшов до переговорного пристрою. "Скажи мені все швидко та чітко!"

Сердечність, з якою був подарований, і радість, з якою його було прийнято, мали сподобатися Похмурому Жнецу.

- Ні, дякую, - великодушно відповів Нік і поквапився до наступного. Ще троє чоловіків. На щастя, двоє з них стояли біля майстерні. Вони бачили, що він зайнятий, і чекали на свою чергу. - Сигари, - сказав він зі своєю милою усмішкою. Його жертви охоче приймали їх.

- Бургдорфе! - Це був один із чоловіків, які працювали над спусковим механізмом. — Якого біса ти там затримуєшся? Кратч тебе кличе. І де, чорт забирай, Візнер?

- Думаю, в їдальні, - сказав Нік через плече, прямуючи до восьмого вартового. — Я буду там за хвилину. Він почув дзижчання з однієї з будівель. Домофон, подумав він. Гул продовжувався. — Сигару, — лагідно сказав він, натискаючи на шийку. 'Святкуйте. Але вас сьогодні на варті більше, чи не так? Можливо, ви зможете проводити мене до інших — принаймні ви будете впевнені, що я не порушую кордону. Він весело посміхався, але внутрішньо корив себе. Він мав п'ятнадцять, щонайбільше двадцять секунд, перш ніж перше з його смертоносних проявів уваги виправдало себе. Солдат відмахнувся від нього. - Продовжуй, - сказав він. — Я можу йти за вами звідси. Якщо ти не повернешся за хвилину... бах! Він посміхнувся з лукавою усмішкою і багатозначно погладив приклад гвинтівки.

- Звичайно, - пробурмотів Нік і швидким кроком пішов. Його шістдесят другий варіант гранати зігрівався у кишенях кількох вартових.

Він почув ще один телефонний дзвінок.

'Стій!' - У задній частині їдальні стояли двоє чоловіків. Два пістолети були приставлені до його живота. "Доступ заборонено".

- Так, але мені можна, - з усмішкою сказав Нік, притискаючи кінці двох тридцятисекундних гранат, перш ніж передати їх чоловікам. - «Пане, для вас особливі сигари для особливих нагод». Він думав, що вони не зрозуміють усіх його слів, але зрозуміють їхнє значення. Один з них посміхнувся і відкусив сигару. Інший засяяв від радості, понюхав і засунув у кишеню.

Телефон продовжував дзвонити.

До телефону підійшов перший із присутніх. Він потягся до трубки, коли вибух розірвав нерухоме нічне небо. Його рука не дістала до телефону, бо він упав із відірваною рукою. Але це не в рахунок, бо з жахливою, зяючою діркою в грудях солдатів уже не потребував рук, навіть якби його голова раптом відкотилася від нього.

Настала мертва тиша, перш ніж решта зрозуміла, що сталося. Але тут у повітря злетіла ще одна людина, інші голосно закричали від безсилля.

'Що це було?' — вигукнув Нік тоном несміливого німецького вченого. "Боже мій, не ракета?"

Але вони втекли від нього, обидва міцно стискаючи свої автомати і кидаючись уперед, як на штикову атаку. Нік вилетів із-за їх спин, як ракета, і побіг до дерев'яних складів, єдиного місця на території, яке не знаходилося під постійною посиленою охороною. Коли він метнувся між навісами і зупинився, з гуркотом вибухнули ще дві гранати. Топаючі кроки, здавалося, лунали з усіх боків, але ніхто не дістався до нього. Він притулився спиною до стіни, і Вільгельміна зручно ковзнула в його руку. Праворуч від нього, якщо уважно зазирнути між навісами, можна було побачити протиповітряну оборону, а за нею склад боєприпасів. Зліва він міг бачити радіорубку і проблиск входу в ракетний центр.

Охоронці радіорубки повернулися та побігли на вибухи. Скільки часу їм знадобиться, щоб це зрозуміти? - подумав Нік, стріляючи в людину, коли той пробіг повз, не помітивши його. За мить чоловіки спробують позбутися своїх сигар. До того ж їх довелося б кидати дуже далеко, бо це були пекельні машини в безневинній упаковці, але смертельно небезпечні.

Вибухнула ще одна граната, і ще. Тепер почувся гучний крик і біганина. Нік метався від одного сараю до іншого, швидко оглядаючись на всі боки в пошуках ознак відкриття або руху. Поки що все пройшло добре. Було багато рухів, але вони, здавалося, прямували до робочої зони, де він залишив своїх маленьких убивць. Двоє вартових біля входу в ракетний центр дико озирнулися і обережно покинули свої посади. Це було безглуздо з їхнього боку. Нік прицілився і ласкаво натиснув на спусковий гачок Вільгельміни.

- Це сигари! Це сигари! - крикнув солдат у майстерні і викинув річ. Він ударив людину в центр грудей і тріумфально заревів, розкидаючи криваві уламки. Двоє інших чоловіків зупинилися як укопані і витягли сигари з кишень із широко розплющеними від жаху очима. Вони вибухнули там, де стояли. Територія була усіяна понівеченими трупами і сповнена дірок.

Дим і запах горілого м'яса висіли у повітрі. Смерть влетіла у відчинені двері майстерні у вигляді викинутої в жаху сигари, проїдаючи ряд хитромудрих інструментів. Уламки скла і розпеченої сталі посипалися на величезний простір. На місці вибуху почалася невелика пожежа.

Менше за п'ять хвилин до нуля. Під обстрілом єдиної вахти в ракетному центрі Нік пригнувся, нахилився і відкрив вогонь у відповідь. Його мета скрикнула і впала на землю, обертаючись, як дзиґа. Але тепер ззаду Ніка пролунали чиїсь голосні крики. Він швидко повернувся і пірнув за один із навісів, сунувши Вільгельміну назад у кобуру і витягнувши ще кілька гранат.

А Чой повернув ключ і стусаном відчинив двері. Він уп'явся в кімнату смерті і почав вирувати від гніву і страху. Зовні він чув крики вмираючих чоловіків, але вони вже пройшли цю стадію. А Чой вилаявся. Він не міг чекати жодної допомоги. Але в однієї людини все це могло бути на її совісті. Де ця людина! Він зачинив двері вартового приміщення і відчинив панель у стіні коридору. Його худі жовті пальці натиснули на червону кнопку. Якщо вони не могли зловити і знищити одну людину, як скаженого собаку, він був у сказі. .. '

Вой сирени прокотився табором.

Нік почув це, коли кидався навколо сараю і відчував, як земля під ним трясеться. Тепер у нього було два переслідувачі. Вони розділилися та оточували його. З гучномовця луною пролунав пронизливий голос А Чоя: «Загальна тривога! Спільна тривога! Всім уважно стежити за професором Еріхом Бургдорфом. Розосередьтеся та обшукайте табір. Пристреліть його. Не приймати – повторюю – сигар. - Зробити маневр Б. Не входьте до зали очікування. Вистежте його та вбийте.

Нік задумався про те, що це був за маневр Б, коли він підбіг до рогу сараю.

Але решта порядку була зрозуміла, як і кроки, що мчали до нього з-за рогу і наздоганяли його ззаду.

13 - ТИ СПАЛЮЄШ МЕНЕ!

На бігу він натиснув на курок напівбінокля.

Обпалюючий промінь замаскованої лазерної гармати пронизав блідо-блакитну розпечену ніч, готову зжерти все на своєму шляху. Нік звернув за кут з пістолетом на рівні грудей. У полі його зору з'явився кремезний чоловік у шоломі з автоматом напоготові, а за кілька хвилин чоловік розтягнувся горілиць з виразом надзвичайного подиву на обличчі та дірою в грудях. Від його обгорілого мундира клубився струмок диму. Нік перестрибнув через нього, відразу повернувшись і чекаючи чергового переслідувача з автоматом, але промінь на мить відключився.

Чоловік вийшов з-за рогу обережно, але замало. Пістолет гаркнув один раз, і куля пробила борозну в стіні за головою Ніка. Лазерна гармата лизнула своїм тонким жадібним язиком високо над тілом, що впало посеред чужого обличчя. Обличчя перетворилося на огидну, з'їдену посмертну маску.

Нік поправив дві сигари в іншій руці, потім розвернувся на підборах і щосили кинув їх у спрямовані в повітря зенітні гармати та їх замасковані стволи. Він знову повернувся, взяв шолом у одного з чоловіків і вдягнув його, потім зняв штани. Через кілька секунд він зняв з людини форму і надів її, коли зенітна артилерія вибухнула і загриміла вночі. Він схопив автомат та побіг на місце вибуху. Проходячи повз, він випустив чергу за двома охоронцями, які залишили свої посади на складі боєприпасів, щоб подивитися, що сталося з протиповітряною обороною.

Три хвилини до нуля.

Охоронці потрапили під жорстокий несподіваний шквал вогню того, чиє обличчя, приховане шоломом, вони так і не впізнали, доки не померли.

«Ідіоти! дурні! Ви дурні ! Голос Кратча заревів над землею, коли його нерівні ноги захрумтіли по розпушеному гравію. «Поверніться до своїх постів. Негайно. А Чой, ти, тупа сліпа свиня, скасуй маневр Б і поверни свою купку недоумків на місце!

— Я віддаю накази цим людям, — холодно сказав А Чой. - І я хочу, щоб усі вільні люди шукали цього злочинця. Чи ви очікуєте, що вони будуть спокійно чекати, поки він прикінчить їх одного за іншим?

"Прикінчить по одному!" - Бородате обличчя Кратча спотворилося від гніву. — Вони що, боввані чи злякані труси на зразок тебе? Хіба ти не розумієш, китайська свиня, якщо вони залишать свої пости, то полегшать йому життя вдвічі? Господь з небес, коли ти відповідаєш за службу безпеки, не дивно, що ми в такому жахливому стані. Поверніть їх туди, де вони мають бути!

«Але …

— Ти накажеш, або я зроблю це! Тяжка м'ясиста рука Кратча врізалася в голову А Чоя і відкинула її убік.

А Чой відновив рівновагу і поспішав на свій командний пункт.

Нік нетерпляче пробурчав: Давай, давай. Палаючий промінь лазера повільно - надто повільно - просвердлив коло навколо замку. Метал шипів і тріщав, плавлячись. Так! Це трапилося. Нік закінчив справу тривалою чергою з автомата та вибив двері складу боєприпасів. Він продовжував стріляти, коли звів свої останні два снаряди і кинув їх у купи зброї та вибухівки, а коли він витратив свої патрони, він націлив лазерний пістолет потужністю 10 000 ватів на купу ящиків. Полум'я почало просочуватися з обох боків. Він обернувся і втік. Гранати вибухнули одночасно за три секунди.

Він тримав голову якомога нижче і на всю спритність побіг до вартового біля воріт. У кількох ярдах повз нього пройшли чоловіки, розгублено кричачи, але не дивлячись у обличчя своїх товаришів. Вони ж полювали за розлюченим вченим.

Біля великих воріт залишилася тільки одна людина, і ще двоє намагалися увійти. Нік націлив лазерну гармату.

Один. Два. Три-третій чоловік дав залп через колючий дріт. Нік петляв, немов кролик, що танцює над шаром тліючого вугілля, і щосили націлив промінь на людину. Пролунав крик жаху, який різко обірвався, але його автомат виплюнув безперервний потік вогню. Десь поруч із головним будинком хтось почав стріляти у мерця.

Нік побіг до ракетного центру. З лабораторії, з кабінетів, з сторожки, з ракетного центру люди виповзали, як черв'яки з дерева. Склад боєприпасів видавав звуки, схожі на феєрверк посеред пекла. У короткій тиші між сильними вибухами Нік почув знайомий приголомшливий гул, і Чой голосно закричав у гучномовець: «Маневр Б скасований! Маневр B скасовано! Поверніться до своїх повідомлень! Поверніться до своїх повідомлень! Пожежна команда, склад боєприпасів, пожежна команда, на.....

Гігантський вибух потряс увесь табір дощенту. Одні охоронці розбіглися, інші сповільнилися і повернулися на свої посади.

Тож це був за маневр Б. Все на палубу! Але люди, які щойно вийшли з ракетного центру, завагалися, лише частково повернувшись у бік Ніка.

Він пройшов по діагоналі позаду них і втік бетонними сходами. Хтось гукнув. Кулі застукали по металевих поручнях. Він кинувся з бетонного контрфорсу на доріжку, що проходила повз основу великої блискучої ракети.

Одна хвилина після нуля.

Він продовжував тікати. Він нічого не міг зробити з самою ракетою — вона була надто велика для легкої зброї, яка була в його розпорядженні, — але в цьому й не було потреби. Смерть і хаос були його метою, і він думав, що багато чого досяг у цьому відношенні. Стріляти в сховище, повне радіоактивних і вибухонебезпечних метапластів, щоб розкрити його секрет, було останнім, про що він думав. Це був майже вірний спосіб назавжди залишатися в пітьмі, чи то знищення метапласту чи його власного.... Мета операції, до речі, тепер була цілком зрозуміла — контроль над світом через широкомасштабний терор або хоча б міжнародний шантаж — групу німців на чолі з китайцями і їх прихвостнями Кратчем та Візнером. Хоча Кратч і Візнер були досить норовливими посіпаками і не особливо любили один одного. Але Ільза. †

Кулі свистіли над його головою. Він озирнувся і побачив двох чоловіків, що бігли по доріжці, що вела прямо до нього. Він підбіг до залізних сходів, що вели до вищого проходу, і виліз нагору. Щось ударило його по нозі. Але переслідувачі були ще надто далеко від нього, щоб вразити ціль. Він пірнув за широку металеву шахту і глянув униз. Двоє чоловіків усе ще бігли, та не до нього. Вони прямували до металевої клітини на перетині двох проходів і досягли її, коли він прицілився. Він тільки встиг розгледіти, що один із них був вартовим, а інший А Чоєм, але перш ніж він встиг вистрілити, вони вже були всередині клітини та захищені стінами. Ліфт почав швидко підніматися до обнесеної стіною платформи далеко над ним, і звідти вони могли дивитися на нього зверху вниз і неквапливо прицілитися до нього.

Він вистрілив із лазерної гармати і націлив промінь на подвійний трос, що тягне ліфт угору. Гарячий жар люто обпалював густі пасма троса, але просувався, як здалося Ніку, болісно повільно. Ліфт був майже нагорі. Він не встиг?

Але трос раптово порвався і хитнувся в повітрі, і ліфт звалився на землю. Він почув два несамовиті крики, потім з падаючої клітини вистрибнула постать і відчайдушно вчепилася в перила проходу. Інший продовжував кричати, поки його голос не розчинився в оглушливому шумі, з яким ліфт звалився на дно.

Ах Чой поповз доріжкою. Це було диво, що він лишився живий. Ще дивніше, що він усе ще був пістолет. Він невпевнено ворушився в його руці, але спробував дістатися Ніка; Очі А Чоя спалахнули крізь хворобливу маску на його обличчі. Нік виповз із-за металевої шахти.

— Кидай пістолет, А Чой, — крикнув він. — Краще живи і… .. Але Чой, здавалося, думав інакше. Його пістолет вистрілив, а він тим часом закликав своїх китайських богів допомогти. Нік пригнувся і ковзнув убік. Він налаштував промінь і націлив його на витягнуту руку А Чоя. Пістолет А Чоя знову гаркнув, але тільки один раз. Настала черга А Чоя кричати. Звук перервався, і він помер.

Нік вистрибнув зі свого укриття на доріжці під ним. Липкий жар струмив по його нозі, і він біг з надзвичайною незграбністю, але все ж міг бігти. Було ще одне, що він міг і повинен був зробити, а саме зруйнувати нервовий центр цієї операції, щоб, коли вся ця метушня вляжеться, не було готової пускової установки для нової орди підкуплених учених та їхніх китайських скарбників. Він не міг розраховувати, що люди у зелених беретах зроблять це за нього; цього від нього чекали. Їхнім завданням був швидкий рейд і такий же швидкий відступ.

Він перебіг доріжку до сходів, швидко спустився нею і увійшов у похилий тунель. І поспішно пірнув за круглий бак, коли почув кроки, що наближалися. Він бачив, як люди прямують до центральної диспетчерської. Чудово! Нік хотів натиснути на курок лазера. Але незважаючи на смерть і руйнування, які він посіяв тієї ночі, він не міг змусити себе вистрілити їм у спину. Він вийняв запальничку, натиснув раз, другий — і побачив їхні руки, що схопилися за свої шиї. Він пройшов коридором, перш ніж вони обернулися. Не має значення, якщо вони пішли за ним. Вони впали ниць у коридорі.

Дві хвилини після нуля.

Чому було так тихо? Імовірно, це було так глибоко під землею, що всі звуки зверху були приглушені. Кроки луною пролунали за ним. Він кинувся до дверей диспетчерських з об'єднаними силами люгера Вільгельміни та лазерного пістолета. Пролунав крик - постріл потрапив у взяту напрокат каску і збив її з голови, другий постріл відскочив від бетону за його головою, а потім два глухі удари. Нік увірвався в диспетчерську та підійшов до великого розподільного щита в іншому кінці кімнати. За його спиною більше не було кроків.

Голодний промінь грав на перемикачах та ручках. .. жував, рвав, кусав. Нік тримав пістолет у правій руці, як зварювальник, а лівий смикав ручки та важелі, зривав металеві кришки та рвав дроти.

Він працював у тиші, порушуваній тільки шипінням металу, що плавився, і розриваючими звуками результату багатомісячних зусиль, зведених нанівець його руками. ...і приглушений гуркіт вибухівки високо над ним: Q-40 розпочав зачистку.

Він працював судомно, гарячково, спрямовуючи промінь лазера в саме серце хитромудрої апаратури і вигризаючи нутрощі доти, поки вся кімната не смерділа і з неї не повалив дим.

Потім почувся інший звук, м'яке шипіння, що проникало крізь далекий грім і шум, який чинив він сам, і якому не місце в цій кімнаті. Він обернувся. †

Запізнення на секунду. У стіні була діра, якої раніше не було — ковзна панель, сказав йому розум, коли пістолет двічі клацнув, одночасно пронизуючи руку і плече пекучим болем, — і громіздка постать Кратча заповнила простір. Але Кратч не зупинився на цьому. Він рухався з неймовірною плавністю, і його пістолет стріляв. Промінь лазера пронісся повз нього і встромився в землю. Нік почув стриманий смішок Крачча, коли гострий біль пронизав його голову, і його оточила червона темрява. Відлуння пострілів відбилося у темних порожнечах його розуму. Після цього була лише чорна тиша.

Йому було жарко, дуже жарко, і він не розумів, чому. А хтось весь час кричав «Ха-ха-ха», і він цього не розумів. Він лежав із заплющеними очима, відчуваючи липкий жар, що стікав по його тілу, і сухий жар, що оточував його, намагаючись пригадати, де він був. Він прийшов до тями, коли «Ха-ха-ха» перетворилося на безладну нісенітницю, яка перетворилася на серію слів, які були ясними і осмисленими.

— Ти прокидаєшся, чи не так? Підступна свиня! У мене тверда рука, чи не так? ха-ха! Я залишаю тебе живим, щоб я міг повільно прикінчити тебе, розумієш? Він помреш від спеки, скажуть вони. Ха, ха, ха! Він помер від спеки за втручання у справи Кратча. Весь світ був би в моїх руках, весь світ у моїх руках, якби не ти. Пояси смерті і руйнування по всьому небосхилу, щоб шматувати кожен космічний корабель - російський, американський, весь цей світовий бардак. Захоплення, краса! І хто б знав, що сталося, доки я, Кратч, не розповів би це їм? Вітання? І крім того, мій дорогий друг, випадок майстерного шантажу, який налякав би навіть самого Гітлера. Чи потрібні мені китайці? Чи потрібний мені Візнер? Тільки зараз на брудну роботу, а потім усе було б моє. Моє! А потім раптом довелося прийти тобі та все зіпсувати!

Гучний голос раптом перетворився на злість. - Ти повинен був все зіпсувати! Розплющ очі, свиня. Відкривай! Нога вдарила по безсилому тілу Ніка, вага вагою з величезну штучну ногу. Нік мимоволі застогнав і моргнув, перш ніж зміг знову впоратися з собою. Викривлене обличчя Кратча гігантсько височіло над ним, заповнюючи все його поле зору. І обличчя крізь кудлату руду бороду посміхалося. — То ти прокинувся? - прогарчав низький голос. 'Чудово. Тоді ви можете насолоджуватися нашою маленькою грою. Це може бути довго. Але досить довго, щоб ви страждали. Це не те саме, що насолоджуватися, чи не так? Не має значення. Я буду насолоджуватися цим. А потім я повернуся туди, звідки прийшов, і почекаю, поки вщухне той маленький неспокій, який ти влаштував. І тоді я піду, щоби жити, щоб почати все спочатку. Але ти, ти не житимеш. Бачиш, що я роблю, Бурґдорфе? Ти бачиш це? Дивись!

Нік подивився. Але йому не було чого дивитися. Спершу він це відчув, а потім побачив. Тепло обпалило його одяг і з'їло шмат ноги. Дим і сморід запаленого пилу піднімалися до стелі. І Ульріх Кратч від душі засміявся. — Як метальник ножів у цирку, — посміхнувся він. — За винятком того, що зараз я використовую твій зручний маленький промінь світла. Такий прекрасний теплий струмінь! Він хмикнув від насолоди. Промінь із шипінням пройшов по його розставлених ногах, по боці, по плечах, навколо голови. Він відчув запах паленого волосся, відчув жар, що лизнув тіло, почув злісний смішок людини, яка збожеволіла від несподіваного провалу своєї роботи. — Ось бачиш, як твої справи, — хихикнув Кратч. Все ближче та ближче, як у цирку. Але, нарешті, є невелика різниця із метателем ножів. .. Ми повинні продовжувати грати в цю гру деякий час, щоб насолодитися нею повною мірою, чи не так? Може, ти собі скажеш, що зможеш втекти від мене. Подумай про це. Добре подумай! Як ти міг утекти від мене? Нік подумав. Піт та кров капали на підлогу. Розпечений бетон поруч із ним йшов парою, а від його одягу вилися струмки диму. Кратч спостерігав за ним, поки промінь повільно рухався повз тіло Ніка. «Не рухайся», — прошипів Кратч з огидним тріумфуванням. 'Вважай! Скажи собі, що можеш домовитись зі мною, і я здамся. Але не рухайся! Тому що тоді нема про що домовлятися. .. залишиться тільки палаюча плоть. Спершу рука, потім нога. .. подивимося що буде далі. Ха, ха, ха! Я не отримував такого задоволення вже багато років!

«З тих пір, як у дитинстві ти ловив і мучив метеликів», — подумав Нік, напружуючи маючи м'язи один за одним і напружуючи мозок у пошуках здогаду, виходу. Але виходу не було. При найменшому русі Кратч бив його променем, як метелика на дошці.

Його очі металися по зруйнованій диспетчерській. Не було жодної надії, жодної надії. Раптом він сіпнувся, побачивши щось, чого Кратч не міг бачити, бо той стояв спиною до цього і зосередився на Ніку.

Була ще надія. Двері диспетчерської повільно відчинилися всередину.

Нік раптом застогнав і впустив голову набік. Потім він видихнув із глибоким зітханням. І перестав дихати. Жар лизнув його ноги.

'Що що?' — заревів Кратч. «Повернися до тями, ти! Йди сюди! Ти не зможеш втекти від мене, якщо помреш по-своєму. Ні!

Смердючий подих наповнив обличчя Ніка, і вільна рука Кратча грюкнула його ліворуч і праворуч. "Вставай, вставай!" - гримів Кратч. На мить — одна дорога, довгоочікувана мить — жадібне шипіння лазерного променя припинилося. Нік раптом обома руками кинувся на праву руку Кратча, у відчаї вчепився в пістолет і схопив його з дикою силою, породженою впевненістю, що це його єдиний шанс. Кратч загарчав, як горила, і люто лягнув його дерев'яною ногою.

Нік застогнав і майже випустив пістолет, але відчайдушно вчепився в нього. Масивні кулаки Кратча зігнули його зап'ястя так, що грізний ствол пістолета виявився всього за кілька дюймів від його голови. Раптом він перекинувся, намагаючись утримати зброю, брикаючись і смикаючи нижню частину тіла, як дикий кінь на родео.

Щось просвистіло в повітрі і важко приземлилося на Кратча. Подвійний тягар шпурнув Ніка на підлогу, через що у нього перехопило подих. Пістолет з гуркотом упав на підлогу, і величезне тіло Кратча відлетіло назад, коли з його в'ялого горла вирвався крик, що булькав. А потім його тіло знову впало на нього.

Нік ахнув і скинув із себе тіло. Воно раптово впало, коли рука допомоги простяглася і відтягнула величезне тіло вбік. З глухим стукотом Кратч покотився на підлогу замертво зі злою усмішкою на обличчі.

Сержант Q-40 Бен Таггарт вклав у піхви ніж командос і простяг обидві руки, щоб допомогти Ніку піднятися на ноги.

"Те, що ви називаєте в останній момент, товаришу!" - сказав він весело.

'Біжіть швидше звідти, біжіть! У вас є година, і якщо у вас ще є здоровий глузд у ваших товстолобих головах, ви заберетеся звідси блискавично!

Нік утомлено посміхнувся, почувши від капітана Марті Роджерса частково російський, частково німецький наказ. Вертоліт, який чекав дома руйнувань, у відсутності розпізнавальних знаків; зелені берети були відсутні, а люди були одягнені в ненав'язливий одяг кольору хакі; постаті, що стрибають крізь хаос диму та полум'я, віддавали строгі накази всіма мовами, крім знайомого їм американського. Якби техніки, які зараз йшли через головні ворота у темну в'єтнамську ніч, коли-небудь знайшли кого-небудь, кому можна було б розповісти про свої переживання, вони ніколи не змогли б точно сказати, хто напав на них. Але це якщо вони не загинуть від вибуху, який мав статися трохи більше, ніж через годину, від важкого заряду, закладеного в лабораторії для руйнування метапласту.

- Давай, сідай, - сказав Нік. Він підштовхнув Ільзу, як завжди, милуючись її бажаною попкою. Руки потягнулись і втягнули її у гелікоптер. Візнер уже був на борту, занурений у свій світ сну. Як і Лін Суй, але вона була повною свідомістю і боролася з мотузками, що утримували її в полоні. «Чувак, вона як дика кішка», — захоплено сказав Таггарт.

Його очі ковзнули по Ільзі, спостерігаючи за її гнівом, її розпатланим волоссям, рум'янцем на її обличчі, її струнким тілом. - Ах, ця німкеня, - сказав він з жалем. — Вона безумовно була тим стервом, про яке я тоді думав? Я правий?'

- Час покаже, - сказав Нік. — Але я гадаю, ви помилилися. Я думаю, що її вітчим ввів її в оману, і в неї справді золоте серце». Ільза подивилася на нього з дивним виразом страху та гніву, змішаних із полегшенням.

"От як я це чую", - сказав Таггарт з сяючою усмішкою. Він раптом перейшов на російську мову, якою говорив чудово. — Ходімо, товариші, — покликав він. «Давайте відлітаємо, перш ніж в'єтнамці прийдуть по нас. Усі на борт! Усі на борт!

За хвилину вони вже були в повітрі, покидаючи приречений табір на великому транспортному вертольоті. Під ними хаотичні залишки смерті, полум'я та диму; Q-40 спрацював швидко і ґрунтовно.

Лопаті вертольота кружляли вночі.

Ільза подивилася на Ніка. — Багато людей було вбито минулої ночі, — напнуто сказала вона. — Чому ти пощадив мене та Карла? І Лін Суй?

Нік відповів їй поглядом і вп'явся поглядом у її червоніє обличчя.

«З кількох причин, – сказав він. «По-перше, нам потрібна інформація і ви можете дати її нам, особливо ви. По-друге, я вважаю, ви уявлення не мали, про що йдеться. Інші причини розповім згодом.

— Пізніше не буде, — тихо промовила вона. — Мені нема чого тобі сказати, нічого.

— Ти маєш знання, — тихо сказав Нік. — Ви розповісте нам усе, що ми хочемо знати про метапласт, як він працює, і як ви до цього причетні. І ти будеш рада, коли все закінчиться. Він раптом усміхнувся до неї, втомлений і поранений. І крізь рев мотора пробурмотів: «Можливо, ти знову переспиш зі мною».

- Ні, - люто сказала вона. "Ніколи, ніколи, ніколи!"

- Так, - люто сказала вона. - Давай зараз! Її губи обпалили його рота.

Весною в Нью-Йорку було напрочуд тепло. Це була ніч кохання, і вони здалися їй. Було багато чого сказати, але тепер усе скінчилося. Вона лежала в його ліжку та на його руках. В'єтнам був далеко. Тепер вона знала, як жорстоко зловживали її науковими знаннями та її невинністю. Але це вже не мало значення. Вона втратила свою невинність у багатьох сенсах. Нік навчив її ще дечому.

'Давай. .. ! - Знову видихнула вона.

Зараз було набагато краще ніж ніколи. І це теж може забрати багато часу. Нік подбав про те, щоб це тривало дуже-дуже довго.

Про книгу:

Американський розвідувальний загін, проникнувши вглиб ворожої території, випадково виявляє в джунглях Північного В'єтнаму табор, що добре охороняється і загадковий.

Вони бачать гуляючу біляву красуню, яка заворожує навіть крижаного шефа AX.

Однак ще більш захоплюючим є відкриття того, що в таборі дуже широко представлені дві національності: німці і китайці.

Незабаром Ніку Картеру стає ясно, що в нього залишилося дуже мало часу, щоб розкрити зловісну таємницю табору. †