Книга може бути виноградником, политим дощем, і виноградником, политим вином. Ця належить до останніх, як і кожен словник. Словник є книгою, яка, забираючи мало часу щодня, бере його багато з роками. Не варто недооцінювати цієї втрати. Особливо, якщо взяти до уваги те, що читання саме по собі — доволі сумнівний труд. За час ужитку, від прочитання, книга може зцілитись а чи померти. Вона може мінятися, повніти і ґвалтувати. В ній може стати іншим напрямок, із неї безперервно щось зникає, між рядків випадають букви, а межи пальців — сторінки; перед очима, натомість, весь час ростуть нові, немов капуста. Якщо ви відкладете її в сторону, то зранку можете застати як охололу піч, в якій на вас більше не чекає тепла страва. Окрім усього, сьогодні людина не має в своєму розпорядженні стільки самотності, щоб могти без шкоди читати книги — хай навіть і словники. Але й цьому є край: книга — як терези — переважує спершу вправо, а потім вліво, і так весь час. Її важіль, таким чином, переходить від правої руки до лівої. Те ж саме відбулося і в голові: думки з категорії сподівань перемістилися в сферу спогадів, і на тому все закінчилось. У вухах читача зостається, можливо, трохи слини з уст автора, кілька принесених вітром слів з маленькою піщинкою на дні. Навколо тої піщинки роками наростатимуть, немов у мушлі, звуки, що перетворяться якогось дня в перлину, в сир чорної кози чи в порожнечу — коли вуха наші складуться, як мушлі. І найменше тут буде залежати від піску.
Та в будь-якому випадку читати таку довгу книгу означає довго бути самому. Довго бути без того, чия присутність вам необхідна, бо читання в чотири руки ще не ввійшло в ужиток. Тому автор почуває докори сумління і намагається загладити свою вину. Тій чарівній особі зі швидкими очима й лінивим волоссям, яка, читаючи цей словник і пробігаючи крізь свій страх, мов крізь кімнату, відчує себе самотньою, — тій особі автор радить зробити наступне. Нехай надвечір першої середи місяця вона вийде зі словником під рукою до цукерні на головній площі свого містечка. Там на неї чекатиме молодий чоловік, який, зовсім як і вона, відчув себе самотнім, згайнувавши час на читання тої ж книги. Їм слід сісти один біля одного за кавою і порівняти чоловічий та жіночий примірники своєї книги. Вони відрізняються. Порівнявши між собою короткі, написані курсивом речення з останньої статті цього словника в жіночому і чоловічому примірниках, вони отримають книгу, складену в єдине ціле, як закінчену партію в доміно, і тоді вона стане їм не потрібною. Тоді нехай вони як слід облають лексикографа, проте хай роблять це якомога швидше, в ім'я того, що приходить потім, бо те, що приходить потім, — то тільки їхня справа, котра важливіша від будь-якого читання.
Я бачу, як на вуличній скриньці для пошти вони розкладають свій підвечірок і, обійнявшися, їдять його, сидячи в сідлах своїх велосипедів.
(Белград, Реґенсбург, Белград 1978–1983)