Казки дядечка Римуса

Як зустрілися Братчик Лис і Братчик Черепаха

Дядечко Римус наточував свого шевського ножа і розповідав: — Якось йшов Братчик Лис. Раптом бачить — на самісінькій середині дороги лежить Братчик Черепаха. Братчик Черепаха одразу ж подумав, що треба тримати ніс за вітром, а одне око розплющеним. Але Старий Лис прикинувся лагідним — і ну ляси точити: мовляв, він страшенно радий зустрічі, вже сто років не бачив Братчика Черепаху.

— Здоров був, Братчику Черепахо! Що це тебе не видно давненько?

— Все тиняюсь де попало, Братчику Лисе. Все тиняюсь.

— Щось вигляд у тебе кепський, Братчику Черепахо, — каже Лис.

— Все повзаю та хворію, — відповідає Черепаха.

— А що з тобою, друже? Нібито й око у тебе червоне!

— Ох, де тобі мене зрозуміти, Братчику Лисе! Спробував би ти все повзати й повзати, хворіти й хворіти.

— Та у тебе ж обидва ока червоні! Ти зовсім занедужав, Братчику Черепахо!

— Куди вже гірш, Братчику Лисе.

— Яка ж біда сталася з тобою, Братчику Черепахо?

— Та так. Пішов прогулятися ввечері, зустрів одного чоловіка, а він мене кинув у вогонь.

— Як же ти з вогню вибрався, Братчику Черепахо?

— Все сидів та терпів, Братчику Лисе! Сидів і терпів, а дим роз’їв мені очі, і вогонь обпалив мені спину.

— Здається, хвіст у тебе взагалі згорів? — бідкається Лис.

— Ні, хвіст якраз на місці, — відповів Братчик Черепаха і висунув хвіст з-під панцира.

А Лис тільки того й чекав: схопив Черепаху за хвоста і кричить:

— На місці, на місці, Братчику Черепахо! А пригадуєш, як ти вдарив мене по маківці у Матінки Мідоус? Чи забув? Ви були там разом з Братчиком Кроликом! Ну, тепер тобі кінець!

Просив, просив Братчик Черепаха відпустити його. Скільки не вмовляв, усе дарма.

— Ну, тепер я тебе втоплю, — сказав Братчик Лис.

А Братчик Черепаха почав благати:

— Тільки не топи мене, Братчику Лисе! Вже краще кинь мене у вогонь — я все ж трішки звик до вогню.

Але Старий Лис і чути нічого не хоче. Потягнув він Братчика Черепаху до струмка і засунув його у воду.

А Черепаха кричить:

— Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст! Кинь цей корінчик і хапай мене за хвіст!

Лис у відповідь:

— Який ще корінчик? Я твій хвіст тримаю, а не корінець.

Але Братчик Черепаха підняв лемент:

— Мерщій тримай мене, а то я втону! Я тону, тону! Покинь ти цей корінчик і тримай мене за хвіст!

Ну, тут Лис випустив його хвоста, і Братчик Черепаха пішов на дно — буль-буль-плюсь!

Жодними буквами не описати ті звуки, які вилетіли при цьому з горла дядечка Римуса. Це були такі дивні звуки, що хлопчик перепитав:

— Як, як пішов він на дно?

— Буль-буль-плюсь!

— І втопився, дядечку Римусе?

— Хто? Старий Братчик Черепаха? Та хіба ж ти тонеш, коли матуся кладе тебе у ліжечко?

— Ні, звичайно, — замислено відповів Джоель.

— От і Братчик Черепаха не втопився. Бо у воді він був як вдома, друже мій милий.

Буль-буль-плюсь!