Книга листів. Уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський

1

A. Ważyk, Kwestia gustu, Warszawa 1966, s. 110—118.

2

Цит. за перекладом Т. Возняка: Б. Шульц, Цинамонові крамниці. Санаторій під клепсидрою, Львів 2004, с. 100. — Прим. пер.

3

У такий спосіб Шелінська приховує той факт, що внаслідок непорозуміння із Шульцом намагалася накласти на себе руки.

4

Z. Nałkowska, Dzienniki IV: 1930—1939, część 1: 1930—1934, oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1988, s. 378. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

5

Ibidem, część 2: 1935—1938, s. 16—17. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

6

Eadem, Dzienniki V: 1939—1944, oprać., wstęp i komentarz H. Kirchner, Warszawa 1996, s. 425. Наступні цитати локалізовані безпосередньо в тексті.

7

Остап Ортвін (літературний псевдонім Оскара Каценеленбоґена, 1876—1942) — польський літературний і театральний критик, літературознавець, редактор. Розстріляний нацистами під час ліквідації ґето у Львові.

Обидва листи Шульца до Ортвіна збереглися в колекції Оссолінеуму у Львові, тепер перебувають у збірці відділу рукописів Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника, в так званому фонді Ортвіна (тека № 10). На існування обох листів звернув мою увагу історик літератури Роман Лот, переказавши мені їхні копії. В 1965 році я привіз зі Львова мікрофільми обох тих документів.

8

В рукописі вказана тільки перша літера назви майдану: G., мабуть, ідеться про Ґжибовський майдан. Номер будинку відсутній.

9

Вілам Гожиця (1889—1959) — критик, режисер, перекладач, поет, драматург.

10

Владислав Скочиляс (1883—1934) — художник-графік, маляр і скульптор, один із творців сучасного польського мистецтва деревориту.

11

Роман Крамштик (1885—1942) — маляр і графік, співзасновник мистецької групи «Ритм», автор краєвидів, ню, портретів, натюрмортів. Його останньою, частково збереженою роботою є цикл малюнків із Варшавського ґето, де він загинув 6 серпня 1942 року під час масової «ліквідаційної операції», вчиненої нацистами.

12

Графічні роботи (clichés-verres) Шульца із циклу Ідолопоклонна книга (Xięga bałwochwalcza). Цю техніку Шульц практикував у 1920-х роках.

13

Від попереднього листа Шульца до Ортвіна минуло чотирнадцять років.

14

Людвік Ліль — див. біографію у примітках до Шульцових листів до нього (у електронній версії — прим. 252).

15

Герман Стернбах — літературний критик, германіст, есеїст, редактор і перекладач, зокрема Йогана Вольфґанґа Ґете, Франца Ґрільпарцера, Новаліса.

16

Позитивне ставлення Ортвіна до Цинамонових крамниць (1934) не знайшло відображення в жодній із його публікацій.

17

Роман Александрович — доктор права, відомий у міжвоєнні роки львівський адвокат, шанувальник мистецтва, приятель Остапа Ортвіна з юних літ.

18

Кароль Іжиковський (1873—1944) — літературний критик, письменник, автор низки книжок, зокрема Чин і слово (Czyn і słowo), Боротьба за зміст (Walka о treść), Десята муза (Dziesiąta muza) і роману Тент (Pałuba).

19

Стефан Шуман (1889—1972) — психолог, автор численних наукових праць із психології та на межі психології, педагогіки й естетики.

Листи Шульца до Шумана постали в період, коли автор нещодавно написаних Цинамонових крамниць клопотався про видання своїх рукописів, про які раніше ніхто не чув. Як згадував адресат листів, він познайомився з письменником у Живці, де Шульц брав участь у влаштованому міністерством освіти для вчителів малювання канікулярному курсі підвищення кваліфікації. «Якось увечері, — пише Стефан Шуман у листі від 25 січня 1968 року, — він підійшов у готелі до мого столика, за яким я відпочивав собі наодинці. Він сказав, що мої лекції прихилили його до моєї особи, і що саме цим пояснюється його прохання, щоб я прочитав машинопис його роману». Професор прочитав отримані тексти — розділи квазі-роману, котрий, за його повідомленням, мав називатися Спогади про батька або щось подібне; він проковтнув їх упродовж кількох нічних годин. «Я був вражений», — згадував Шуман через тридцять шість років. Він переконав Шульца надати усій книжці назву одного з оповідань, які до неї входять: Цинамонові крамниці, а також обіцяв підтримати ініціативу видання Крамниць і зацікавити ними Казимира Чаховського, що і зробив після повернення до Кракова. Як відомо, більш вдалою виявилася не ця протекція, а підтримка Налковської. Шуман подарував Шульцові машинописи своїх віршів, які наступного року були опубліковані в томику Прочинені двері (Drzwi uchylone), виданому під псевдонімом Лукаш Фліс.

Листи Шульца — особливо перший — переважно компліменти та зауваги на тему тих віршів, а по суті, також цікаві нотатки на полях після прочитання їх. Може дивувати, що автор Крамниць, неперевершений художник слова, обдаровує стількома панегіричними похвалами твори, рівень яких, м'яко кажучи, навіть не надається для публікації.

Чим, отож, міг керуватися Шульц, не шкодуючи похвал псевдопоетичним гріхам ученого? Відповісти, мабуть, зовсім не складно. Листи Шульца — то послання провінціала, котрий мріє увійти в літературу, адресовані видатному вченому. Ба більше: то листи до особи, котра з висоти своєї суспільної позиції визнала Шульца, похвалила й підтримала; то листи нікому не знаного письменника до потенційного покровителя, а також своєрідна віддяка за сповнену ентузіазму оцінку, яку Стефан Шуман дав Цинамоновим крамницям. Отож — вияв підлабузництва? Епістоли, в яких Шульц не пощадив навіть обожнюваного ним Рільке, твори котрого він відверто ставить поруч із віршами професора?… Так, і в тому немає нічого дивного, враховуючи, яку вагу надавав своєму мистецтву Шульц. Сам він не мав безпосереднього впливу на те, щоб дебютувати. Щоб прокласти шлях, довелося вдатися до жесту принизливої нещирості. Адже інших, більш ефективних методів не було.

Попри це, листи Шульца сповнені істотних сенсів, вони становлять щось на зразок циклу невеличких есеїв на тлі головної теми, яку він собі накинув. Вони цінні власне з огляду на ті маргіналії, навдивовижу цікаві відступи, як, зокрема, опис сну, який залишився в пам'яті письменника з літ дитинства. Тут дається взнаки особлива, еготична схильність Шульца: тенденція шукати самого себе в чужих творах та вміння знаходити в них трамплін для проблем, які ставали елементами творення й поживи його власного мистецтва, мотивів власного творіння.

Перший лист Шульца до Стефана Шумана перебуває в моїй колекції, інші є власністю дочки професора Шумана Ґражини Чижевич.

20

Стефан Шуман прочитав цикл лекцій з нагоди педагогічних курсів.

21

Збірку власних віршів Прочинені двері (Drzwi uchylone) Шуман опублікував під псевдонімом у 1933 році.

22

Райнер Марія Рільке (1875—1926) — австрійський поет і прозаїк. Автор Книги образів (Das Buch der Bilder, 1902), Часослова (Das Stundenbuch, 1905), Пісні про любов і смерть корнета Крістофа Рільке (Die Weise von Liebe und Tod des Cornet Christopher Rilke, 1906), Нових віршів (Neue Gedichte, 1907—1908), роману Нотатки Мальте Лаурідса Бріґґе (Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge, 1910), Дуїнянських елегій (Duineser Elegien, 1923) і Сонетів до Орфея (Die Sonette an Orpheus, 1923), а також інших книжок. Шульц вважав його своїм духовним покровителем у мистецтві, читав його твори в німецькому оригіналі й не розлучався з ними, все життя повертаючись до перечитування поезії та прози цього митця, якого він вважав найбільшим, поряд із Томасом Манном, творцем європейської літератури XX століття.

23

Назва одного з обговорюваних у листі віршів Шумана.

24

Цитата з вірша Шумана.

25

Назва вірша Шумана.

26

Цитата з вірша Шумана.

27

Див. примітку 4 (у електронній версії - прим. 23).

28

Назва вірша Шумана.

29

Назва вірша Шумана.

30

Назва вірша Шумана.

31

Птахи (Ptaki) — оповідання Шульца, його літературний дебют, опублікований під іменем Броніслава Шульца у «Wiadomościach Literackich» 1933, № 52. Цей твір увійшов до Цинамонових крамниць (1934).

32

Назва вірша Шумана.

33

Neue Sachlichkeit (дослівно «Нова Предметність») — напрямок у німецькому мистецтві в період від Першої світової війни до 1933 року. Запроваджений у 1923 році термін означував новий реалізм, пов'язаний з модерними тенденціями. Цей напрямок називали також «магічним реалізмом». Його представником в образотворчому мистецтві був, зокрема, високо поцінований Шульцом Ґеорґ Ґрос. Принципи й тенденції Neue Sachlichkeit вплинули також на німецьку літературу, театр, кіно.

34

Назва вірша Шумана.

35

Йдеться про Цинамонові крамниці, про видання яких безуспішно клопотав Шульц.

36

Старший брат Бруно Ізидор Шульц мешкав у Львові, посідав високе становище в польській нафтовій промисловості. Див. також примітку 39 у листах Шульца до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 150).

37

Цинамонові крамниці були видані в суперобкладинці, розробленій Шульцом, вціліли також кілька інших його ескізів-проектів обкладинки.

38

Книжкове видання Цинамонових крамниць не містило ілюстрацій.

39

Йдеться про збірку Стефана Шумана Прочинені двері.

40

Див. примітку 11 в листах до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 18).

41

Тут ідеться про Цинамонові крамниці, які саме тоді друкувалися.

42

«Rój» — варшавське видавництво, спеціалізувалося переважно на польській та іноземній белетристиці, науково-популярних виданнях. Обидві книжки Шульца з'явилися в цьому видавництві. Власниками видавництва «Rój» були Мар'ян Кістер і Мельхіор Ванькович.

43

Зоф'я Налковська (1884—1954) — письменниця, драматург і есеїстка. Видатна представниця психологізму в сучасній прозі. В роки Другої світової війни брала участь у підпільному літературному русі. Була покровителькою Шульца, завдяки її підтримці «Rój» опублікував Цинамонові крамниці. Відтоді приятелювала з Шульцом, листувалася з ним. Листи Шульца до Налковської, написані в 1933—1939 роках, згоріли під час Варшавського Повстання (див. також Вступ до «Книги листів»).

44

ВПане, ВПані — скорочення від Вельмишановний Пане, Вельмишановна Пані. (Прим. перекл.)

45

Ґражинка — дочка Стефана Шумана.

46

Йдеться, либонь, про якусь із наукових праць Шумана.

47

Пані Н. — Зоф'я Налковська (див. примітку 24, у електронній версії — прим. 43).

48

Йдеться про збірку Стефана Шумана Прочинені двері.

49

Ришард Ординський (1878—1953) — театральний і кінорежисер, сценарист, працював зокрема в Голівуді та в Метрополітен-опера в Нью-Йорку.

50

Станіслав Ігнацій Віткевич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

51

Арнольд Шпет — германіст, учитель гімназії у Стрию, пізніше у Львові. Перекладач німецької поезії (в тому числі Стефана Ґеорґе, Ріхарда Демеля, Йогана Вольфґанґа Ґете). Він підтримував контакти з тогочасними літературними колами, зі Станіславом Пшибишевським, Юліаном Тувімом, Казимирою Рихтер. Помер у Львові в 1943 році. Документи, які після нього залишилися, переказала до колекції Оссолінеуму у Вроцлаві доктор Кристина Шреньовська, чий батько Калікст Опенауер опікувався Арнольдом Шпетом аж до смерті останнього. Листи Шульца до Шпета, які походять зі збірки доктора Шреньовської, зберігаються у відділі рукописів Бібліотеки Національного Закладу ім. Оссолінських у Вроцлаві.

52

В курортному містечку Кудовій, яке в ті часи було німецьким, Шульц побував іще до початку роботи вчителем, у 1923 році.

53

Йдеться про Цинамонові крамниці.

54

Elan (нім.) — порив, розмах. (Прим. перекл.)

55

R. Dehmel, Poezje, tłumaczenie і wstęp A. Spaet, Lwów 1933. Ріхард Демель (1863—1920) — німецький поет, приятель Станіслава Пшибишевського, автор збірки віршів Erlösungen (1891). Шульц уже згадував про цей переклад у попередньому листі (№ 6).

56

Див. примітку 3 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 22).

57

Див. примітку 2 (у електронній версії — прим. 53).

58

Юзефина Шелінська, котру також кликали Юна (1905—1991) — колишня наречена Бруно Шульца, походила з родини полонізованих євреїв, які своє родинне прізвище Шренцель (Schrenzel) змінили на Шелінські. Народилася в Бережанах на Тернопільщині, мешкала в Янові (тепер Івано-Франкове), закінчила гуманітарні студії (польська мова та мистецтвознавство) у Львівському університеті. Після 1930 року отримала посаду викладачки польської мови в Дрогобицькій II змішаній гімназії ім. Генрика Сенкевича. В 1933 році познайомилася із Шульцом, через два роки вони офіційно заручилися, проте одружитися їм завадила різниця конфесій, католицької та юдейської, якої не вдалося подолати, хоча Шульц задля цього вийшов із юдейської релігійної громади (див. примітку 4 в листах до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 262)). Шелінська виїхала із Дрогобича та завдяки клопотанням і підтримці знайомих Шульца знайшла нову роботу в Головному статистичному управлінні у Варшаві, що дало б змогу їм разом мешкати у столиці. Проте виявилося, що зв'язки Шульца з рідним містом нерозривні, а рішення покинути Дрогобич годі втілити. Короткий, приблизно дворічний період заручин закінчився остаточним розривом після спроби самогубства Юзефини в перших днях 1937 року. Під час нацистської окупації вона переховувалася у Варшаві та її околицях, працюючи, де пощастить, а після війни оселилася в Ґданську та очолила Головну бібліотеку в тамтешній Вищій педагогічній школі. До смерті залишилася самотньою. 11 липня 1991 року, після того, як їй виповнилося вісімдесят шість літ, жінка майже через п'ятдесят п'ять років повторила спробу самогубства, ковтнувши — як і тоді — значну кількість снодійного, і цього разу її не врятували. (Див. Вступ до «Книги листів», а також: A. Bejowicz, Zerwane zaręczyny z panną J., в: Teatr pamięci Brunona Schulza, pod. red. J. Ciechowicza i H. Kasjaniuk, Gdynia 1993, s. 94—107).

59

Бернард Мантель — доктор філософії, германіст, викладач німецької та французької мов і пропедевтики філософії в державній гімназії у Дрогобичі. Убитий нацистами в 1942 році: «[Якуб] Блат, директор [приватної] гімназії у Дрогобичі, та гімназійний професор [Бернард] Мантель в останні хвилини перед смертю під час листопадової «операції» 1942 року у Дрогобичі сперечалися про ідеї Платона» (Ruch podziemny w ghettach i obozach — materiały i dokumenty, Warszawa — Łódź — Kraków 1946, s. 44).

60

Йдеться про книжку: S. von Trimberg, Pieśni, tłum. i wstęp A. Spaet, Lwów 1936. — Зюскінд фон Трімберґ — поет-трубадур початку XIII століття, видатний німецький придворний співець.

61

Див. примітку 1 (у електронній версії — прим. 52).

62

Марія Каспрович (1892—1968) — третя дружина поета Яна Каспровича, авторка спогадів Щоденник (Dziennik, 1958), за походженням росіянка. Після смерті чоловіка мешкала довіку в Гаренді в Пороніні, в їхньому спільному будинку, перетвореному на музей імені поета.

Лист, віднайдений у 1992 році професором Романом Лотом, зберігається в музейній колекції Гаренди.

63

Torso (нім.) — торс, тулуб. — Прим. пер.

64

Юліан Тувім (1894—1953) — поет, співтворець і найвидатніший представник поетичної групи «Скамандер».

65

Шульц дякує Тувімові за листа (не зберігся), в якому поет — майже відразу після виходу Цинамонових крамниць — написав авторові книжки про своє захоплення нею. Істотною тут може бути інформація про невідповідність між фактичною датою публікації Крамниць (грудень 1933) і датою, вміщеною на титульній сторінці (1934).

66

Радше за все, тут ідеться про виступ Тувіма і Слонімського, котрі в 1920-х роках читали свої вірші на авторській зустрічі у Дрогобичі.

67

Тадеуш Бреза (1905—1970) — прозаїк, есеїст, дебютував романом Адам Ґривалд (Adam Grywałd, 1936), рецензію на який написав Шульц; автор однієї з перших рецензій на Цинамонові крамниці. В роки знайомства та приязні з Шульцом працював редактором відділу культури «Kuriera Porannego», де опублікував власний огляд творчості Шульца (1934, № 3) та інші відгуки на письменство автора Цинамонових крамниць, у тому числі Анджея Плешневича та Вітольда Ґомбровича. Виданий посмертно том есеїв Неллі (Nelly, 1972) містить спогад Брези про Шульца та Ґомбровича.

З-поміж листів до Брези не зберігся, зокрема, найбільш ранній, в якому Шульц дякував за рецензію на Цинамонові крамниці, вміщену в газеті «Kurier Poranny». Вцілілі, опубліковані тут листи Шульца спершу потрапили до мене в рукописних копіях, а відтак у формі фотокопій. Будинок у Варшаві, де до самого Повстання мешкав Бреза, належав до небагатьох, які не були спалені. Після визволення міста Бреза знайшов у розграбованому помешканні листи Шульца.

Тепер вони перебувають у власності Бібліотеки Національного Закладу імені Оссолінських у Вроцлаві.

68

Дрогобич і його околиці були тереном, де відбувалися всі — засновані на «духовній автобіографії» автора — міфологічні пригоди героїв Цинамонових крамниць (див.: Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці. / Пер. з пол. А. Павлишина. — K.: Дух і Літера. 2010. — 544 с., розділ Фантоми і реальність).

69

Шульц багато років поспіль, аж до смерті, потерпав від каменів у нирках.

70

Міністерство віросповідань і народної освіти. Тема відпустки, отримання якої дало би змогу для інтенсивної літературної роботи, повертається в багатьох листах. Після тривалих клопотань і завдяки підтримці приятелів Шульцові надали оплачувану відпустку в 1936 році. (Див. листи Шульца в тій справі до освітянського керівництва).

71

«Rocznik Literatury» (точніше «Rocznik Literacki») виходив від 1932 року та містив обговорення літературної продукції за минулий рік. Шульцові не йдеться про обговорення Цинамонових крамниць (його в «Roczniku» вмістив Леон Півінський), а про звіт Брези На маргінесі «Rocznika Literackiego» 1933 року — Відсіч песимістам (Na marginesie «Rocznika Literackiego» 1933 r. — Odprawa pesymistom, «Kurier Poranny», 10 XI 1934, № 312), підписаний криптонімом «Т. Б-a».

72

Шульц був учителем малювання та ручної праці в державній гімназії ім. короля Владислава Яґелла у Дрогобичі.

73

Див. примітку 6 у листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58).

74

Жалоба після смерті маршала Юзефа Пілсудського, померлого 12 травня 1935 року.

75

Йдеться про рукопис Адама Ґривалда (Adam Grywałd, 1936), першого роману Тадеуша Брези.

76

Віткаци — так друзі називали Станіслава Іґнація Віткевича, див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

77

Мечислав Ґридзевський — див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244).

78

Станіслав Іґнацій Віткевич порвав співпрацю з «Wiadomościami Literackimi» в 1930 році й відтоді ніколи більше там не друкувався. Причини цього розриву незрозумілі, вони начебто полягали в якихось особистих непорозуміннях між ним і редакцією «Wiadomości», схильною легковажити письменством Віткевича.

79

Ничеком друзі називали Зоф'ю Нич, тодішню наречену, а пізніше дружину Тадеуша Брези.

80

Лист до Зоф'ї Нич (це перша частина листа, відтак іде текст, звернений до Брези — див. лист 16).

81

Йдеться про перший роман Тадеуша Брези Адам Ґривалд.

82

Шульц, мабуть, має на увазі незакінчений роман Месія, рукопис якого загинув під час війни. Цей роман, який мусив стати opus magnum письменника, ніколи не був опублікований, за винятком уривку під назвою Геніальна епоха, першодрук якого («Wiadomości Literackie» 1934, № 13) був споряджений заувагою «Уривок із роману Месія». Повість Книга із Санаторію під клепсидрою також є радше за все частиною Месії.

83

Послання до Тадеуша Брези є першою частиною листа, далі йде текст, адресований Зоф'ї Нич, — див. лист 18.

84

Див. примітку 14 (у електронній версії — прим. 81).

85

Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42).

86

Йдеться про твори Шульца, які постали до написання Цинамонових крамниць і які разом із кількома новими пізніше увійшли до тому Санаторій під клепсидрою (Sanatorium pod Klepsydrą, 1937).

87

Вітольд Ґомбрович — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227). Тут ідеться про уривок із Фердидурке (1937), опублікований у «Tygodniku Ilustrowanym».

88

Незайманість (Dziewictwo) — новела Ґомбровича з роману Спогади періоду дозрівання (Pamiętnik z okresu dojrzewania, 1933).

89

Повість Весна (Wiosna), першодрук якої був опублікований у журналі «Skamander» (1936, № LXXIV, LXXV), пізніше включена до збірки Санаторій під клепсидрою. В «Skamandrze» відсутній один розділ (сімнадцятий) Весни, доданий лише в опублікованій версії Санаторію під клепсидрою.

90

Літній курорт поблизу Варшави.

91

Рецензія Шульца на Адама Ґривалда Брези з'явилася в «Tygodniku Ilustrowanym», 1937, № 3–4, під назвою Книжка про кохання (Książka о miłości).

92

Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190).

93

Вітольд Ґомбрович.

94

Рукопис роману Фердидурке, який готували до друку.

95

Санаторій під клепсидрою. Про «Rój» — див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42).

96

Нагорода для молодих письменників, яку щороку в 1933—1939 роках присуджувала Польська Академія Літератури.

97

Див. примітку 24 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 43).

98

Шлюб Зоф'ї й Тадеуша Брезів відбувся 3 червня 1937 року.

99

Див. Вступ до «Книги листів».

100

Ті слова стосуються точки зору Брези на другу книжку Шульца — Санаторій під клепсидрою; точка зору була переказана як коментар і зауваги у листі до Шульца.

101

У пресі не з'явилася жодна рецензія Брези на Санаторій.

102

Рудольф (Альбін) Отенбрайт (1905—1942) — учитель середніх шкіл, народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ); у 1931 році закінчив університет Яна Казимира у Львові, де на кафедрі професора Вільгельма Брухнальського здобув титул доктора польської філології за роботу про французькі впливи на польську поезію доби Станіслава Авґуста. Відтак аж до початку війни працював учителем польської мови в І Державній гімназії в Ряшеві. Після відмови підписати так звану «Volksliste» заарештований ґестапо, загинув у таборі Заксенґаузен 12 жовтня 1942 року.

Обидва листи Шульца, збережені родиною адресата, перебувають у моїй колекції.

103

Єжи Яніш (1901—1962) — маляр, один зі співзасновників групи художників «Артес» (Artes), створеної у Львові в 1929 році (до неї належали, зокрема: Отто Ган, Людвик Ліль, Генрик Стренґ, Тадеуш Войцеховський); у період контактів із Шульцом працював над реставрацію фресок у дрогобицькому соборі. (Див. також лист до Зенона Вашневського, № 38).

104

Генрик Стренґ (1903—1960) — польський маляр, член-співорганізатор львівської групи художників «Артес». Навчався у Львові та в Парижі у Фернана Леже. Ілюстрував серед іншого також книжку Дебори Фоґель «Цвітуть акації», був свідком загибелі авторки та її сім'ї у Львівському ґето. Після війни під прибраним іменем Марек Влодарський став професором Академії красних мистецтв у Варшаві.

105

Едґар Алан По (1809—1849) — американський поет, новеліст, літературний критик, автор фантастичних оповідань і романів жаху.

106

Див. примітку 3 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 22).

107

Франц Кафка (1883—1924) — письменник, котрого Шульц називав геніальним, після Другої світової війни, тобто через двадцять років після смерті, був визнаний одним із найвидатніших письменників сучасності (та аналогія запізнілого на двадцять років визнання є єдиною істотною подібністю творів обох письменників). За життя майже незнаний, опублікував лише кілька оповідань. Залишені в рукописі твори звелів спалили після його смерті. Приятель письменника Макс Брод не виконав його останньої волі та видав рукописну спадщину, котра містила такі шедеври, як Процес (Der Process, 1925), Замок (Das Schloss, 1926), Америка / Зниклий безвісти (Der Verschollene, 1927).

108

Томас Манн (1875—1955) — видатний німецький письменник, лауреат Нобелівської премії, автор новел, оповідань, щоденників і романів, у тому числі Будденброки (Buddenbrooks), Зачарована гора (Zauberberg), Доктор Фауст (Doktor Faustus).

109

Зенон Вашневський (1891—1945) — польський маляр і графік, співзасновник і видавець часопису «Kamena», щомісячного літературного журналу, який виходив у Холмі Люблінському в 1933—1939 роках. Так і не здобувши вищої архітектурної освіти у Львівській Політехніці, навчання в якій перервала Перша світова війна, в 1919 році, тобто на п'ять років раніше, ніж Шульц, став учителем малювання в гімназії, спершу в Радзині, а відтак у Холмі Люблінському.

У створеному разом із приятелем Казимиром Анджеєм Яворським часописі «Kamena» публікував свою графіку, іноді поезії. В 1942 році був заарештований ґестапо, ув'язнений у Люблінському замку, в Майданеку, Освенцімі, Оранієнбурґу та Берґен-Бельзені, де й помер у квітні 1945 року, незадовго до визволення табору.

Листування з Шульцом започаткував із власної ініціативи, нагадавши про себе колишньому колезі, з котрим разом вивчав архітектуру в 1910–1913 роках. Побачивши через майже два десятиліття прізвище колишнього однокашника на обкладинці щойно опублікованих Цинамонових крамниць, він вирішив поновити контакти з ним, тим більше, що хотів запропонувати співпрацю в часописі «Kamena».

Нестатки, початок Першої світової війни, тривала важка хвороба батька, котрий помер 23 червня 1915 року — все це завадило Шульцові продовжувати навчання. Давні, вже затерті в пам'яті події порівняно нетривалого студентського періоду були надто мізерними та неістотними, щоб стати достатньою підставою для відновлення знайомства та листування з колишнім колегою, навіть попри схожість долі: обидва були малярами, урвали вивчення архітектури та працювали у провінційних гімназіях вчителями малювання.

Втім, та спорідненість долі либонь не стала тим мотивом, який забезпечив би листуванню відносну тривалість. Вони далебі майже не знали один одного, мали різні смаки та психічні структури. Графічні роботи Вашневського, які Шульц отримав від нього разом із примірниками часопису «Kamena», були далекі від уподобань письменника: реалістичні, позбавлені демонічності, притаманної мистецькій сфері Шульца, — вони не могли йому, наскільки можна судити, сподобатися. Якщо він про це не прохопився, то лише через вроджену делікатність, яка завжди перешкоджала йому казати людям прикрі речі, щоб їх не образити; Шульц хвалив мистецьке ремесло колеги та його гуаші, побачені у Трускавці. Проте за регулярне надсилання часопису «Kamena» та сердечність Вашневського він не міг віддячити взаємною сердечністю. Щоправда, Шульц подарував йому два малюнки та дві графічні роботи, але не послав жодної зі своїх двох книжок, виправдовуючись браком примірників.

Навіть стилістика листів Шульца та їхній зміст виразно відрізняються від листів, призначених іншим адресатам. Шульц, мабуть, намагається до певної міри пристосуватися до тональності та змісту листів Вашневського. Такі деталі, як звертання на «Ви» (чого він зазвичай не практикував), формулювання «бравий хлопака» — то, либонь, результат намагань знайти спільну мову, підпорядкуватися наче студентському стилеві спілкування однокашників. Отож, у тому епістолярному комплексі дещо менше питань мистецтва, творчих проблем, так широко присутніх в інших листах Шульца, зате більше практичних справ, побутових тем, нарікань, щодо яких письменник міг розраховувати на приязне розуміння й відгук.

Завдяки тому випадковому контакту Шульца із Вашневським у часописі «Kamena» були опубліковані два прозові уривки автора Цинамонових крамниць. Один із них — Весна — вцілів (у першій частині) лише завдяки тій публікації, позаяк пізніше Шульц вилучив його з повісті з тією ж назвою. Також ініціативі і пієтизмові Вашневського ми зобов'язані тим, що в його паперах зберігся рукопис Другої осені Шульца — є д и н и й врятований манускрипт літературного твору письменника (Друга осінь — вид. 1973).

Листи Зенона Вашневського перебувають у моїй колекції; дружина їхнього адресата Михаліна Вашневська зберегла їх в архіві, що залишився від її чоловіка.

110

Йдеться про заснований Вашневським і Яворським щомісячник «Kamena».

111

Довільно називаючи свої графічні роботи офортами, Шульц мав на увазі техніку cliché-verres.

112

Казимир Анджей Яворський (1897—1973) — польський поет, перекладач російської та чеської літератури. Від 1933 до 1939 року редагував літературний щомісячник «Kamena». Під час війни був в'язнем нацистського концтабору Заксенґаузен. У 1945 році повернувся до редакційної роботи у відродженому часописі «Kamena».

113

A. Błok, Ogród słowiczy, w przekł. K.A. Jaworskiego, z 4 linorytami Z. Waśniewskiego, Biblioteka «Kameny» 1934, № 2.

114

Йдеться про Цинамонові крамниці.

115

Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42).

116

Див. примітку 2 (у електронній версії — прим. 111).

117

Відкритий урок ручної праці відбувся 23 березня 1934 року «в класі Ib державної гімназії ім. Короля Владислава Яґелла у Дрогобичі у присутності п. Мадиди Фрацішка, керівника методичного Центру навчання практичних занять у VIII державній гімназії Львова (П. Бруно Шульц)» — Sprawozdanie Gimnazjum w Drohobyczu, 1934.

118

Йдеться про село Звиняч (Шульц кілька разів помилково пише «Звиньонч») у чортківському повіті, розташоване над потоком із тією ж назвою, притокою Серету. Там містився поміщицький маєток брата Зенона Вашневського, куди той часто їздив у відпустку.

119

Графічна робота Плем'я паріїв (Plemię pariasów) із присвятою: «Кол.[езі] Зенону Вашневському з вітаннями Бруно Шульц».

120

Липневі ночі (Noce lipcowe) — то первісна назва оповідання Липнева ніч, яке увійшло до збірки Санаторій під клепсидрою. Пізніше Шульц змінив наміри та опублікував Липневу ніч у часописі «Sygnały», 1934, № 12.

121

Weltschmerz (нім.) — світова скорбота. — Прим. пер.

122

Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42).

123

То був початок близькості та дружби між Налковською й Шульцом (див. примітку 24 в листах до Стефана Шумана; у електронній версії — прим. 42).

124

Див. біографію у примітці до листа Шульца до Юліана Тувіма (у електронній версії — прим. 64).

125

Александер Ват (1900—1967) — польський поет, прозаїк, перекладач. У 1920—1925 роках був одним із представників польського футуризму. Автор оповідань, у т. ч. Безробітний Люцифер (Bezrobotny Lucyfer), тому лірики Тьмяне свічадо (Ciemne świecidło), спогадів Мій вік (Mój wiek).

126

Адам Важик (1905—1982) — польський поет, перекладач, теоретик літератури, прозаїк. Коли почалася війна, став одним із редакторів львівського журналу «Nowe Widnokręgi», де Шульцові, запросивши в 1940 році до співпраці, відмовили в публікації художньої прози.

127

Станіслав Бруч (1899—1978) — публіцист, перекладач.

128

Поля Ґоявічинська (1896—1963) — польська романістка та новелістка, авторка творів суспільно-побутового спрямування.

129

Александер Лещиць брав на комісію образи та гравюри багатьох польських художників, у т. ч. Лясоцького, Норбліна, митців зі львівського та краківського осередків. Діяльність торгівця творами мистецтва він розпочав у 1931 році, покинувши роботу в театрі у Львові. Виставки він влаштовував під час курортного сезону в багатьох місцях, переважно у Трускавці та інших центрах відпочинку.

130

Ганя Гофман (бл. 1885—1942) — удова, старша сестра Бруно Шульца, з якою він мешкав у одному будинку. Доктор Гофман, двоюрідний брат Шульца, повідомляє: «Сестра Ганя постійно хворіла; то були розлади на тлі неврозу. Вже коли я був лікарем, Бруно дуже часто мене до неї викликав. Напади зазвичай траплялися в неї уночі (відчуття [болю в] серці, судоми тощо). Переляканий Бруно вбігав до мене, і ми по кілька годин сиділи при ній. Після прийому ліків напади минали, проте за тиждень або місяць з'являлися знову. Сам Бруно був слабкого здоров'я. Я дуже часто його обстежував і виявив у нього в період реконвалесценції ваду серця» (повідомлення у листі 1965 року).

131

Див. примітку 9 (у електронній версії — прим. 118).

132

Гра слів, яку неможливо перекласти: ужите в кількох реченнях поспіль слово los польською мовою означає і лотерейний квиток, і долю, призначення. — Прим. пер.

133

Див. примітку 2 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 69).

134

Відпустка за станом здоров'я була надана Шульцові на період від 20 серпня до 15 вересня 1934 року (Sprawozdanie Gimnazjum w Drohobyczu, 1935).

135

Вуйтув — прізвище інспектора міністерства.

136

«Ilustrowany Kurier Codzienny» (ІКС), щоденна газета, яка виходила у Кракові в 1910—1939 роках (разом із щотижневим додатком «Kurier Literacko-Naukowy»); в міжвоєнному двадцятилітті сягала накладу 250 тисяч примірників.

137

Лист написаний звичайним олівцем.

138

Дата листа (14 вересня 1934) свідчить, що до кінця відпустки залишався один день. Мабуть, однак, відпустка була продовжена до 1 жовтня, бо допіру в листі від 6 жовтня ми читаємо: «Моя відпустка за станом здоров'я закінчилася, і я вже приступив до роботи у школі» (див. лист № 34).

139

Друга осінь (Druga jesień) — першодрук у часописі «Kamena», 1934, № 3. Шульц включив цей твір до збірки Санаторій під клепсидрою. Рукопис зберігся в паперах Зенона Вашневського. Книжкове видання, засноване на факсиміле рукопису, з'явилося в опрацюванні Єжи Фіцовського накладом Літературного видавництва у Кракові (1973).

140

Див. примітку 28 (у електронній версії — прим. 139).

141

Замість річної відпустки, про яку Шульц клопотав, йому було надано — але допіру в 1936 році — піврічну відпустку від 1 січня до 30 червня. Разом із канікулами це дало письменникові вісім місяців, вільних від роботи в школі, які той використав для літературної праці, пишучи в той час також і Весну.

142

Див. вступну нотатку у примітках до листів Шульца до редакції журналу «Sygnały».

143

Інформація неточна. Кароль Курилюк відвідав Шульца у Дрогобичі на початку літа 1934 року, прохаючи про якийсь твір для «Sygnałów». Цю новелу (Липневі ночі) Шульц надіслав до редакції «Sygnałów» тільки через кілька місяців (28 вересня 1934). Не цілком правдива інформація, мабуть, зумовлена прагненням виправдати той факт, що новелу, колись обіцяну часописові «Kamena», письменник тепер передав журналові «Sygnały». (Див. листи 29 і 50 та примітку 11 до цього блоку листування (у електронній версії — прим. 120)).

144

Учителювання у дрогобицькій гімназії Шульц розпочав 3 вересня 1924 року.

145

Якубові історії, точніше, Йосиф і його брати (Joseph und seine Brüder, 1933—1943) Томаса Манна (див. примітку 6 у листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 108)) були предметом захоплення та численних опублікованих і епістолярних оцінок Шульца. Чи втілив він намір написати есей про цей твір, невідомо. Шульц вважав Манна найвидатнішим письменником сучасності. Всі його твори, видані до Другої світової війни, він багатократно читав у оригіналі. Найдосконалішими творчими досягненнями Манна — окрім Якубових історій — він вважав Будденброки (Buddenbrooks, 1901) та Зачаровану гору (Zauberberg, 1924).

146

Чудовий мистецький образ гайвороння, яке кружляє в осінньому небі, є, мабуть, цитатою або зачином якогось невідомого літературного твору Шульца. Так само, в листі до Юліана Тувіма містяться образи й метафори, які пізніше повторені в художній прозі автора Цинамонових крамниць. (Див. лист № 10).

147

Єжи Яніш — див. примітку 1 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 103).

148

Шульц має на увазі Александра Лещиця (див. примітку 19 (у електронній версії — прим. 129)).

149

S. Jesienin, Spowiedź chuligana, w przekł. K.A. Jaworskiego, z 10 linorytami Z. Waśniewskiego, Biblioteka «Kameny» 1934, № 3.

150

Раптова смерть брата Ізидора Шульца трапилася 20 січня 1935 року у Львові після його повернення з конференції у Варшаві. Відтоді сестра Бруно та її син і кузина перебували винятково на утриманні письменника.

151

То не було знайомство з Віткевичем, із котрим Шульц познайомився набагато раніше, а його відновлення після певної перерви. Це сталося завдяки Цинамоновим крамницям, які Віткевич визнав за літературне одкровення найвищої міри.

152

То була перша після знайомства шляхом обміну листами зустріч Шульца з Тадеушем Брезою (див. біографію в примітках до листів Шульца до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 67)).

153

Юзеф Вітлін (1896—1976) — польський романіст, поет і перекладач. У 1935 році він отримав нагороду польського ПЕН-клубу за переклад Одіссеї Гомера, а відтак нагороду «Wiadomości Literackich» за роман Сіль землі (Sól ziemi, 1935).

154

Юзеф Чехович (1903—1939) — поет, пов'язаний із польським поетичним авангардом, автор кількох збірок ліричних віршів, перекладів російської, української, чеської, французької та англійської поезії та віршів для дітей.

155

Див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227).

156

Це уривок із повісті Весна, опублікованої в часописі «Kamena», 1936, № 10. Той уривок Шульц не включив до остаточного варіанту Весни.

157

«Gazeta Artystów» — літературний тижневик, який виходив від 1934 року у Кракові, орган молодих письменників, котрі апелювали до авангардистської програми, проголошеної в мистецтві Тадеушем Пайпером.

158

«Miesięcznik Literatury i Sztuki» виходив у 1934—1936 роках під редакцією Юзефа Чеховича.

159

Оповідання Додо (Dodo) із сімома малюнками Шульца вперше було надруковане в «Tygodniku Ilustrowanym» 1935, № 2.

160

Мій батько вступає в пожежну команду. Першодрук: «Wiadomości Literackie» 1935, № 5.

161

Войцех Бонк (1907—1961) — польський поет, драматург, автор, зокрема, збірки віршів Небесний тягар (Brzemię niebieskie, 1934), відзначеної в 1935 році премією «Wiadomości Literackich».

162

Див. примітку 6 в листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58).

163

Єжи Еуґеніуш Пломенський (1893—1969) — польський літературний критик і есеїст.

164

Зустріч у Закопаному закінчилася невдало. Шульц перебував у стані глибокого нервового розладу внаслідок непорозуміння з нареченою, яке вже майже призвело до розриву. Остаточний розпад цього зв'язку стався тільки в 1937 році. (Див. Вступ до «Книги листів» і примітку 6 у листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58)).

165

Йдеться про Санаторій під клепсидрою.

166

Див. примітку 15 у листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 82).

167

Див. примітку 1 у листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 103).

168

Приятелька — то, либонь, Еґґа ван Гаардт із Познані, удаваний графік й ілюстраторка повісті Шульца Комета («Wiadomości Literackie» 1938, № 35), а також єдиного тексту Шульца німецькою мовою Die Heimkehr (1937) — не опублікованого оповідання, яке пропало. (Див. також біографію Еґґи фон Гаардт у посиланнях до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).

169

«Prom» — щомісячний поетичний журнал, який виходив під редакцією Еуґеніуша Морського в Познані від 1932 року.

170

«Grafika» — орган Спілки польських художників-графіків, двомісячник, який Тадеуш Ґроновський і Францішек Седлецький видавали у Варшаві в 1930—1939 роках.

171

Роман Вітольда Ґомбровича Фердидурке був опублікований у 1937 році.

172

Друга збірка Шульца Санаторій під клепсидрою (1937) була опублікована в суперобкладинці, запроектованій автором.

173

Це два малюнки олівцем, подаровані Зенонові Вашневському. На одному з них є присвята: «Любому Зенонові Вашневському Бруно Шульц» і дата «18 І 1938».

174

«Sygnały» — суспільно-культурний журнал, який виходив у Львові щомісяця, а від 1938 року раз на два тижні, провадив ідейну боротьбу проти фашизації країни. «Sygnały», спершу редаговані Тадеушем Голлендером, наприкінці 1934 року перейшли під управління Кароля Курилюка.

Тадеуш Голлендер (1910–1943) — польський поет, у 1933—1934 роках головний редактор журналу «Sygnały». Убитий гітлерівцями.

Кароль Курилюк (1910—1967) — культурний і суспільний діяч, співтворець і редактор журналу «Sygnały».

Листи Шульца до редакції часопису «Sygnały», адресовані переважно на прізвище Кароля Курилюка, були разом із рештою редакційного архіву збережені та депоновані останнім у бібліотеці Оссолінеуму в 1939 році, незабаром після початку війни. Нині листи із частково врятованого архіву журналу «Sygnały» зберігаються у Львівській національній науковій бібліотеці України ім. В. Стефаника, де я в 1965 році їх розшукав завдяки вказівкам Курилюка та отримав їхню мікрофільмову копію.

175

Лист, ймовірно, написаний на ім'я тодішнього головного редактора журналу «Sygnały» Тадеуша Голлендера. У 1936 році головним редактором став уже Кароль Курилюк, саме йому адресовані наступні вміщені тут листи.

176

Липневі ночі. (Див. примітку 11 і 32 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 120 та 143)).

177

Вільгельм Корабйовський — див. біографію у примітці до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 496).

178

Згідно з усним повідомленням пані Анни Барановської, яка тоді супроводжувала Курилюка, візит відбувся у червні 1934 року. (Див. також примітку 32 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 143)).

179

Корабйовський виступав у гумористичних передачах львівського радіо «На веселій львівській хвилі» в ролі «радника Стронця». Він також був автором сатиричних текстів і пародій (зокрема, на прозу Шульца). (Див. лист Корабйовського до Шульца [№ 15] та примітки до цього листа).

180

Марія Кунцевич (1899—1989) — польська письменниця, представниця психологічно-побутового нурту в сучасній польській прозі. В 1938 році подала кандидатуру Шульца на нагороду «Wiadomości Literackich». Бруно Шульц є автором аж трьох рецензій-есеїв, присвячених її романові Іноземка (Cudzoziemka, 1936).

181

Процес (Der Process) Франца Кафки (див. примітку 5 у листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 107)) насправді переклала Юзефина Шелінська, наречена Шульца, котрій письменник допоміг в остаточному опрацюванні перекладу та «позичив» своє прізвище як «офіційного» перекладача твору. Уривок не з'явився на сторінках часопису «Sygnały», мабуть, тому, що ще того ж року Процес побачив світ у видавництві «Rój». Один із двох надісланих до часопису «Sygnały» уривків (початок розділу Кати) зберігся у формі коректури шпальти — із власноручними правками Шульца — в архіві «Sygnałów» у Львові.

182

Отой «короткий вступ» Шульца у книжковому виданні Процесу (1936) був уміщений як післямова.

183

Невідомо, про чию прозу йдеться. Можливо, Шульц надіслав якусь прозаїчну спробу молодої дрогобичанки Лаури Вюрцберґ. (Див. примітку 1 в листах Шульца до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 376)).

184

Флоріянська, 8 — адреса Шульца після зміни нумерації будинків; раніше — Флоріянська, 10.

185

Вітчизна (Ojczyzna), уривок більшого, втраченого тексту, надрукований у «Sygnałach» 1938, № 59.

186

Ярослав Івашкевич (1894—1980) — польський письменник, поет, драматург і есеїст. Єдиний лист Шульца до нього зберігся у Ставиську, будинку Івашкевича, перетвореному після смерті письменника на філію варшавського Музею літератури ім. Адама Міцкевича.

187

Дорота Виґард — колишня дружина Іґнація Виґарда, приятеля Ізидора Шульца, старшого брата письменника. Іґнацій Виґард мешкав у Львові, був шефом-директором фірми «Польський нафтовий експорт» (Polski Eksport Naftowy).

188

Літо в Ноані (Lato w Nohant) — п'єса Ярослава Івашкевича про Фридерика Шопена й Жорж Санд (1936).

189

На лист Шульца Івашкевич відповів негайно, про що свідчить отриманий ним незабаром лист Іґнація Виґарда (зберігся в паперах Івашкевича у Ставиську), де читаємо: «Наш приятель Бруно Шульц надіслав моїй дружині Вашого листа від 14 лютого. — Дружина моя, котра перебуває за кордоном […] доручила мені попросити Вас надіслати їй примірник Літа в Ноані […]. Дружина моя має шанс поставити п'єсу у Відні, але мусить спершу представити її зміст і перекласти одну дію». — Втілити ці наміри завадило те, що німці через рік окупували Австрію. Так само німецький переклад Цинамонових крамниць, про який згадує Шульц, уже годі було завершити чи опублікувати.

190

Вацлав Чарський (1894—1949) — у 1920-х роках співорганізатор і власник видавництва, пізніше головний редактор газети «Tygodnik Ilustrowany». Помер в еміграції.

Лист № 57 надала пані Ядвіґа Сосінська. Лист № 59 (у вигляді написаної олівцем чернетки листа з Парижа до Варшави) перебуває у власності сім'ї Людовика Ліля у Франції.

191

Владислав Завістовський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 200).

192

Едзьо (Edzio), оповідання з п'ятьма малюнками Шульца. Першодрук: «Tygodnik Ilustrowany» 1935, № 40.

193

Див. лист № 63 і вступну нотатку у примітках до листів Шульца до Станіслава Іґнація Віткевича.

194

Інтерв'ю з Бруно Шульцом (Wywiad z Brunonem Schulzem) з'явилося в «Tygodniku Ilustrowanym» 1935, № 17.

195

Названий таким чином лист Шульца з'явився на шпальтах «Tygodnika Ilustrowanego» 1936, № 44. Редактором був, звісно, Вацлав Чарський.

196

Ян Еміль Сківський (1894—1956) — польський публіцист, літературний критик. У роки окупації редактор «рептильки», колаборант, співробітник гітлерівського управління пропаганди (Reichspropagandaamt). Від 1945 року перебував на Заході. Заочно засуджений до довічного ув'язнення та позбавлення громадянських прав. Помер у Венесуелі.

197

Стаття Сківського з'явилася в «Tygodniku Ilustrowanym» 1936, № 42. Це був пасквіль на публічну дискусію між Шульцом і Ґомбровичем, опубліковану в щомісячнику «Studio» 1936, № 7. Див. також лист до Вітольда Ґомбровича (№ 67).

198

Див. примітку 2 до листа Вільгельма Шульца (у електронній версії — прим. 467).

199

Див. листи до Людовика Ліля (№ 74—76) та його біографію в примітках до тих листів (у електронній версії — прим. 252).

200

Владислав Завістовський (1897—1944) — театрознавець, літературний критик, культурний діяч, колишній голова відділу мистецтва міністерства віросповідань і народної освіти, співорганізатор групи «Скамандер», від 1918 року редактор видання «Pro Arte et Studio». Депортований із Варшави після Повстання, загинув 31 грудня 1944 року в таборі Ноєнґаме неподалік Гамбурга.

201

Казимир Вежинський (1894—1969) — польський поет, співзасновник і представник поетичної групи «Скамандер». Автор збірок віршів Олімпійський лавр (Laur olimpijski), Гіркий урожай (Gorzki urodzaj), Трагічна воля (Wolność tragiczna), Чорний полонез (Czarny Polonez). Помер в еміграції.

202

Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190).

203

Шульцові йдеться про можливість отримати річну відпустку від учительської роботи.

204

ЯВПан, ЯВПані — скорочення від Ясновельможний Пан, Ясновельможна Пані. (Прим. перекл.)

205

Йдеться про гонорар за Санаторій під клепсидрою, який склав 1500 злотих брутто.

206

Станіслав Іґнацій Віткевич (1885—1939) — один із найбільш універсальних польських митців XX століття, драматург, прозаїк, філософ, теоретик мистецтва, маляр. Автор новаторських творів, зокрема у драматургії. Був першим великим ентузіастом літературної творчості Бруно Шульца, публічно визнавав за автором Цинамонових крамниць найвищий мистецький ранг уже тоді, коли початкуючого письменника ледве зауважили були у вузьких літературних і навкололітературних колах, а в публікаціях, які акцептували його творчість, навіть у виразно схвальних голосах, формат його творчості ще ніким не був гідно оцінений.

Усі листи Шульца до Віткевича згоріли у Варшаві у вересні 1939 року. Отож ми оперуємо лише одним листом у строгому сенсі слова та ще одним — призначеним до друку. Інтерв'ю з Шульцом було, по суті, написане ним самим (див. лист № 57 до Вацлава Чарського) та узагальнене як сума відповідей письменника на запитання, які той запропонував Віткаци-«інтерв'юерові»; тексту Шульца передує вступ Віткевича у вигляді інформаційного нарису. Цей вступ, поруч із надрукованою в часописі «Pion» (1935, № 34, 35) розгорнутою розвідкою під назвою Літературна творчість Бруно Шульца (Twórczość literacka Brunona Schulza), є свідченням не лише захоплення, а насамперед новаторства Віткевича також і в оцінці нового явища в мистецтві. Тій оцінці судилося стати загальною допіру через багато літ.

207

Перебування у Варшаві тривало від 23 до 31 березня 1934 року.

208

Клопотання про річну відпустку закінчилися нічим. Шульц отримав піврічну відпустку, крім того, допіру в 1936 році (від 1 січня до 30 червня), з офіційним обґрунтуванням: «з метою уможливити йому літературну роботу».

209

Текст цього наче-листа (йдеться про стилізацію під листування, оскільки це був обмін текстами на сторінках газети) Шульца був написаний узимку 1934/1935 року.

210

Балада Йоґана Вольфґанґа Ґете Erlkönig. [В українських перекладах відомі версії Бориса Грінченка — Лісовий цар і Максима Рильського — Вільшаний король (ближча до первісного варіанту легенди).]

211

Див. примітку 34 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 145).

212

Казимир Трухановський (1904—1994) — польський письменник, перекладач, автор низки книжок, у т. ч. Вулиця Всіх Святих (Ulica Wszystkich Świętych), Змова Деміургів (Zmowa Demiurgów).

213

Див. примітку 15 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 82).

214

Див. примітку 2 в листах до Вацлава Чарського (у електронній версії — прим. 192).

215

Йдеться про Процес Кафки. (Див. примітку 7 в листах до редакції «Sygnałów»(у електронній версії — прим. 181)).

216

Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42).

217

Дві графічні роботи в техніці clichés-verre, які збереглися в колекції Казимира Трухановського. (Див. примітку 5 в листах до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 12)).

218

Уривок Процесу Кафки під назвою В адвоката з'явився в «Tygodniku Ilustrowanym» 1936, № 8—9.

219

Батько та Аделя — малюнок олівцем, що зберігся в колекції Казимира Трухановського.

220

Радше, однак, віддертої адресатом незадовго перед подачею для публікації (на що вказувала свіжість краю розриву, помітна під час розглядання крізь лупу) від листа, не наданого для публікації.

221

Епізод із першого розділу роману Трухановського Змова Деміургів, розпочатого за кілька років до війни, завершеного та опублікованого в 1947 році.

222

Гості (Goście) — новела, що увійшла до першої книжки Трухановського Вулиця Всіх Святих (1937).

223

У 1936 році в Дрогобичі помер від раку Емануель Пільпель (народився близько 1893 року), син відомого дрогобицького книготорговця Якуба, колишній однокласник і давній друг Бруно Шульца. У книгарні його батька Шульц зустрічався з самим Емануелем (його також кликали Мундеком), Станіславом Вайнґартеном (убитий гітлерівцями навесні 1943 року у Дрогобичі) та з Міхалом Хаєсом. Вони сперечались у дружньому колі про мистецтво, а багата книгозбірня Пільпелів була важливим джерелом всебічних знань молодого Бруно — як у галузі світової літератури, так і в царині філософії, психології, естетики та історії мистецтва.

224

Кароль Іжиковський — див. примітку 11 в листах до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 18).

225

Йдеться про Санаторій під клепсидрою.

226

Повість Весна. (Див. примітку 22 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 89)).

227

Вітольд Ґомбрович (1904—1969) — польський прозаїк, драматург і есеїст. До війни видав у Польщі збірку оповідань Спогади періоду дозрівання (Pamiętnik z okresu dojrzewania), п'єсу Івонна, принцеса Бургундська (Iwona, księżniczka Burgunda), роман Фердидурке (Ferdydurke), від 1939 року мешкав у еміграції в Аргентині. Опублікував романи Транс-Атлантик (Trans-Atlantyk), Порнографія (Pornografia), Космос (Kosmos), п'єси Шлюб (Ślub) і Оперетка (Operetka), нотатки й міркування Щоденник (Dziennik), збірку оповідань Бакакай (Bakakaj), переважно зі Спогадів періоду дозрівання. Помер у Франції.

228

Це репліка Шульца в наче-листуванні (йдеться про стилізацію під листування, оскільки це був обмін текстами на сторінках газети) між ним і Ґомбровичем, яке було започатковане з ініціативи редактора щомісячного журналу «Studio» Боґуслава Кучинського, опублікована в «Studio» 1936, № 7.

229

Анджей Плешневич (1909—1945) — польський літературний критик і есеїст, вивчав історію у професора Марцелія Гандельсмана у Варшавському університеті. В 1930-х роках і до початку війни співпрацював зі щоквартальним часописом «Verbum», органом групи католицьких інтелектуалів. На його шпальтах оприлюднив дослідження про поетичну творчість Єжи Ліберта (1935), цей нарис був опублікований того ж року окремим виданням і став єдиною книжкою в доробку Плешневича. Свої нариси та рецензії він також друкував у «Kurierze Porannym», «Pionie», «Wiadomościach Literackich». Під час окупації перебував у Варшаві, брав участь у конспіративних авторських зустрічах і дискусіях. У помешканні Яна Міхальського прочитав лекцію Час книжок уже минув (Czas książek już minął); на іншому зібранні представив його учасникам есей про Жіроду. Зустрічався, зокрема, з Налковською та Брезою, працював над новою книжкою — збіркою літературних досліджень. Пережив Повстання, був депортований із Варшави, дістався села Кужешинек у повіті Рава-Мазовецька, де працював до закінчення військових дій сільськогосподарським робітником. Через кілька тижнів після визволення Варшави вирушив пішки до столиці, щоб рятувати свої рукописи, залишені в помешканні. Загинув під час німецького бомбардування в містечку Бабськ.

Після війни були опубліковані три есеї Плешневича: Райнер Марія Рільке (Rainer Maria Rilke), Валері Ларбо (Walery Larbaud) та Поль Валері (Paul Valery) («Literatura na Świecie» 1973, № 4 i 7). Це єдині його вцілілі рукописи, що зберігаються у приватному архіві Збіґнєва Міцнера; есеї були частиною тому нарисів про європейську літературу. Решта праць, які мали увійти до тієї збірки, згоріли під час Варшавського Повстання разом з усією неопублікованою спадщиною Плешневича.

Цей дуже здібний критик, який відрізнявся рідкісною вразливістю та досконалістю форми своїх есеїв, написав рецензію на Цинамонові крамниці під назвою Фантастичне містечко (Fantastyczne miasteczko, «Pion» 1934, № 4) та нарис у «Kurierze Porannym» (1936) про опубліковану в «Studio» (1936, № 7) полеміку між Шульцом і Ґомбровичем.

Три опубліковані у Книзі листи до Плешневича від 1942 року зберігаються в моїй колекції.

230

Шульц познайомився з Анджеєм Плешневичем у Варшаві на початку своєї піврічної відпустки, яка тривала від 1 січня 1936 року.

231

Див. примітку 11 в листах до Казимира Трухановського (у електронній версії — прим. 223).

232

Йдеться про Вітольда Ґомбровича.

233

Анджей Плешневич виступив (коментуючи полеміку між Ґомбровичем і Шульцом, опубліковану у формі обміну листами в щомісячному журналі «Studio» 1936, № 7) на шпальтах газети «Kurier Poranny», захищаючи ідейно-мистецькі рації Шульца у статті Розпатлані проблеми літературної дискусії — Суперечка про докторову дружину (Rozwichrzone problematy dyskusji literackiej — Spór o doktorową), «Kurier Poranny» 26 XI1936, № 329).

234

«Імпреза з Вітольдом» — тобто полемічне листування з Ґомбровичем, опубліковане в числі 7 щомісячного журналу «Studio». (Див. примітку 1 в листі до Вітольда Ґомбровича (у електронній версії — прим. 228)). У відповідь на нього з'явилася низка статей, скажімо, Яна Еміля Сківського Ланцюг щастя (Łańcuch szczęścia, «Tygodnik Ilustrowany» 1936, № 42. Див. також лист Шульца до Вацлава Чарського, № 58), на яку Ґомбрович відповів фейлетоном Ланцюг непорозумінь (Łańcuch nieporozumień, «Studio» 1936, № 8), а відтак на цю тему висловився Влодзімеж П'єтшак у фейлетоні Святий пошук (Święte szukanie, «Studio» 1936, № 9).

235

Тадеуш Бреза — див. біографію у примітках до листів Шульца до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 67).

236

Йдеться про Санаторій під клепсидрою.

237

«Вітольд», «Ґомбер» — Вітольд Ґомбрович.

238

Див. примітку 22 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 89).

239

Кураторія Шкільного Округу.

240

Казимир Трухановський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 212). Книжка Трухановського, про яку згадує Шульц — Вулиця Всіх Святих (Ulica Wszystkich Świętych, 1937).

241

Стефан Наперський — псевдонім Марека Айґера (1899—1940), польського літературного критика, поета, перекладача, есеїста, в 1938—1939 роках редактора й видавця журналу «Ateneum». В опублікованому критичному судженні («Ateneum», 1939, № 1) він заперечив будь-яку художню цінність творчості Шульца.

242

Мендель Нойґрошль (1903—1965) — родом із Нового Сонча, адвокат, автор кількох циклів віршів, підготував антологію перекладів польської поезії на їдиш. Належав до групи львівських письменників «Цуштаєр». Із Відня, де мешкав, був депортований у 1938 році до табору в Дахау, звідки врятувався завдяки втручанню ПЕН-клубу.

Помер у Нью-Йорку.

Лист був написаний німецькою мовою в початковий період численних і безплідних зусиль Шульца організувати переклад його творів європейськими мовами. Опублікований у цій книзі текст подано у перекладі Єжи Фіцовського. Оригінал листа належав удові адресата, котра мешкала у Сполучених Штатах. Ксерокопії мені надала Рахеля Ауербах. Ось оригінальний текст:

Herrn Dr. М. Neugröschl Wien, Sterng. 11

Sehr geehrter Herr Doktor!

Meine liebe Freundin, Frau Debora Vogel berichtet mir, dass Sie in einem Schreiben an sie einiges Interesse für mein Buch — Sklepy cynamonowe bekündet hätten.

Ich erlaube mir mit gleicher Post, Ihnen ein Exemplar des Buches zu übersenden und würde es mich sehr freuen, wenn Sie es der Mühe wert finden, einiges daraus, oder gar das ganze Buch zu übersetzen. Für diesen Fall gilt dies Schreiben ais Erteilung des Übersetzungsrechtes.

Ich bitte Sie um Verzeihung, wegen des beschädigten Exemplars, aber ich habe kein anderes zur Hand und wahrscheinlich liegt Ihnen nichts an einem neuen.

Ich verbleibe mit vorzüglicher Hochachtung

Bruno Schulz

Drohobycz, den 4 XI 1936

Floriańska 10

243

Дебора Фоґель — див. Вступ до «Книги листів» і вступну нотатку у примітках до листів Дебори Фоґель до Шульца.

244

Мечислав Ґридзевський (1894—1970) — засновник і головний редактор тижневика «Wiadomości Literackie» та щомісячника «Skamander», польський публіцист. Після війни видавав і редагував у Лондоні тижневик «Wiadomości». Помер в еміграції.

245

На шпальтах «Wiadomości Literackich» у 1933 році було опубліковане оповідання Шульца Птахи (Ptaki) — то був дебют письменника.

246

Еміль Брайтер (1886—1943) — юрист, публіцист, літературний критик, співробітник «Wiadomości Literackich», де спеціалізувався на критиці белетристичних творів. Заарештований під Варшавою, де переховувався, закатований у ґестапо. Про ставлення Шульца до його статті див. також лист до Романи Гальперн (№ 106).

247

Див. примітку 1 в листі до Юліана Тувіма (у електронній версії — прим. 65).

248

Жорж (Ґреґуар) Розенберґ, відомий також як Ґреґорі Р. Маршак (1903—1984) — брат приятельки Шульца Марії Рей-Хазен. Мешкав у Польщі, Франції, Іспанії, Мексиці, помер у Парижі.

Ось уривки з його листа до мене, написаного з Парижа в 1965 р. (пор. лист Шульца до Романи Гальперн, № 110): «Я познайомився з Шульцом у Парижі [в серпні 1938 року — прим. Є.Ф.] завдяки сестрі М. Хазен, з котрою — я дуже цим тішуся — Ви тепер особисто листуєтеся. Я знаю, що він мав до неї д.[уже] інтенсивні почуття, а навіть захоплення, і що писав їй, наче «давно снив про існування таких жінок, як вона» і що «нарешті той сон утілився» […].

Шульцове перебування в Парижі було коротким, і ми не часто бачилися, позаяк я постійно був у роз'їздах. Але щоразу наш контакт був дуже близьким, і Шульц зостався в моїй пам'яті надзвичайно багатим інтелектом і чарівником слова, який допровадив мене на незвідані вершини психіки та людських мотивацій, а водночас у темні долішні кутки нашої чуттєвості. Він був несміливим, іноді перестрашеним, коли говорив про «жахливі комини в Лодзі», сповненим ніжності до жіночої сутності й дуже, дуже делікатним.

Ми провели один вечір у дуже вишуканому, знаному паризькому кабаре «Casanova» на Монмартрі […]. Шульц був дуже захоплений вродою, елегантністю та уборами жінок із «запаморочливими» декольте і не завжди усвідомлював «комерційний» підхід деяких панянок.

Він несміливо спитав мене, чи може погладити плече сусідки за нашим столом, яка виразно не мала нічого проти цього. Він був зворушений дотиком.

Я зрозумів, що він був рабом своїх фантазій і що він не був щасливою людиною. А як же він височів над нами усіма багатством духу, думки і своєї поезії».

249

Individuum est ineffabile (лат.) — одиничне (неподільне) годі виразити. — Прим. пер.

250

Марія Хазен — див. біографію у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 528).

251

Див. примітку 10 у листах Шульца до редакції «Sygnałów» (у електронній версії — прим. 184).

252

Людвик Ліль (1897—1957) — маляр, графік, есеїст, один із засновників львівської групи художників «Артес». У 1930-х роках перебрався до Парижа, де й помер після понад двадцятирічного проживання. Під час короткого перебування Шульца в Парижі в серпні 1938 року певний час гостив його в себе вдома. Три листи Шульца перебувають у власності сім'ї адресата у Франції.

253

Шульц виїхав із Парижа 26 серпня 1938 року.

254

Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190). Див. також лист Шульца № 59.

255

Конрад Вінклер (1882—1962) — маляр, теоретик і мистецький критик, один із засновників групи художників «Польські Формісти».

256

«Pion» — літературно-суспільний тижневик, який виходив у Варшаві в 1933—1939 роках.

257

Адольф Баслер — критик та мистецтвознавець, котрий мешкав у Парижі, публікувався у французькій пресі, надсилав також кореспонденції з Парижа для польської преси.

258

Романа Гальперн (1900—1944) — дочка відомого польського журналіста Александра Кеніґа; не закінчивши навчання в Театральній школі як і її чоловік Мацей Гальперн (з яким вона пізніше розлучилася) — працювала у Варшаві в бюро інституції, пов'язаної з кіно, що, мабуть, займалася імпортом кінофільмів, їхньою обробкою і поширенням; працювала також секретаркою в різних установах. Шанувальниця літератури й мистецтва, оберталася в літературно-мистецьких колах польської столиці, брала участь, а іноді виступала співорганізатором мистецьких заходів, зустрічей з авторами, виступів письменників. Певний час була близькою подругою Станіслава Іґнація Віткевича, завдяки котрому познайомилася з Шульцом — імовірно, у Варшаві взимку 1936 року, на початку його шестимісячної відпустки.

У листах Шульца до Гальперн, поруч із літературними питаннями, які той часто піднімав, зустрічаючи з її боку відгук і розуміння, чимало місця посідають різні прохання — чи то йдеться про допомогу в отриманні паспорта, коли він мав їхати до Франції, чи про запит до міністерства у зв'язку з арештом за кордоном колишнього Шульцового учня, чи про участь у пошуках роботи у Варшаві, шлюб у Катовицях тощо. Відома своїм ентузіазмом, коли треба було допомогти словом і дією, Романа Гальперн радила, інформувала, подавала запити, залагоджувала різні справи, не ухиляючись від участі в жодній зі справ, із якими звертався до неї безпорадний дрогобичанин.

Знайомство і листування тривали понад три роки; Шульц відвідував свого друга та повірницю у Варшаві, в її помешканні по вулиці Фоша, 6, а пізніше — від 1938 року — на Ясній, 17, де висіло кільканадцять її портретів, виконаних Віткевичем.

Під час нацистської окупації Гальперн опинилася у Варшавському ґето, після першої великої операції винищення в липні 1942 року втекла звідти, незабаром після втечі сина Стефана, котрого згодом умістила в інтернат сільськогосподарської школи неподалік Кельце. Сама вона перебралася до Кракова, де — добре володіючи німецькою, французькою, англійською, російською мовами та стенографією — під іменем Яніни Соколовської (таке прізвище фігурувало в її фальшивих документах) влаштувалася на роботу в німецьку імпортно-експортну компанію.

У вересні 1944 року, кажуть, упізнана знайомою, переселенкою з Варшави, була нею видана ґестапо. Заарештована, ув'язнена в тюрмі на Монтелюпіх, до самої смерті — як розповідали жінки з тієї ж камери, — попри важкі, майже безперервні допити, не визнала свого «неарійського» походження. Встигла ще передати синові прощальну записку і загинула незадовго до звільнення Кракова, розстріляна ґестапо.

Листи Шульца до Романи Гальперн складають найбільший вцілілий епістолярний комплекс. Вони збереглися у варшавському помешканні по вул. Ясній, 17, яке — після переїзду Гальперн до ґето — зайняла її знайома. Цей будинок, який існує й досі, не згорів під час Варшавського Повстання і, хоч як дивно, не був підпалений німцями після поразки Повстання. Після визволення Варшави в покинутому помешканні були знайдені розсипані на підлозі листи Шульца.

Вони перейшли у володіння доктора Стівена Дж. Говарда (таке ім'я тепер має син адресатки листів), котрий мешкає у Сполучених Штатах. Доктор Говард надав мені доступ до них (у формі фотокопій) у 1961 році, а пізніше переказав їх до колекції Музею літератури ім. Адама Міцкевича у Варшаві.

259

Див. примітку 3 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 22).

260

Див. примітку 6 в листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58).

261

Йдеться про Тадеуша Штурм де Штрема — див. біографію у примітках до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 523).

262

Ось один із офіційних листів, які стосуються цього питання:

«Дирекція Державної гімназії

ім. короля Владислава Яґелла

у Дрогобичі

20 березня 1936

№ 284/36

Справа: П. Бруно Шульц —

заява про вихід із

юдейського віросповідання

До Кураторії Львівського Шкільного Округу у Львові (Управління Кадрів)

Пан Бруно Шульц, постійний учитель тут.[ешнього] Закладу, представив Дирекції засвідчення, вміщене на його свідоцтві про народження, що він заявив про вихід з юдейського віросповідання. (Копія цього засвідчення додається).

На запитання директора, як слід розуміти це засвідчення, він відповів, що тепер, заявивши про свій вихід з юдейського віросповідання, ніде не зголошується до жодної іншої релігійної спільноти, бо вважає себе «п о з а к о н ф е с і й н и м».

Дирекція, повідомляючи про це, просить роз'яснити, чи у зв'язку з тим фактом, що п. Бруно Шульц вийшов з юдейського віросповідання і в даний час вважає себе позаконфесійним, слід вимагати від нього принесення службової присяги за текстом, який міститься в обіжнику Кураторії Л.Ш.О. від 24 квітня 1935 р. […].

Директор

Тадеуш Каньовський

263

Див. примітку 9 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 76).

264

Див. лист Шульца № 77.

265

Пенсіонер (Emeryt) — твір, що увійшов до складу збірки Санаторій під клепсидрою. Першодрук із шістьма ілюстраціями Шульца в «Wiadomościach Literackich», 1935, № 51–52.

266

Див. примітку 22 в листах до Тадеуша і Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 89).

267

Андре Жід (1869—1951) — французький письменник. Його знаменитий роман «Льохи Ватикану» (Les Caves du Vatican, 1914) був опублікований у польському перекладі Тадеуша Бой-Желенського в 1936 році (з датою 1937).

268

Стефанек, Стеф — син Романи Гальперн, у дорослому віці Стівен Дж. Говард. Після війни, яку пережив, користуючись фальшивими документами, перебрався до Німеччини, а відтак до США, де з часом зайнявся лікарською практикою і став власником психіатричного шпиталю.

269

Див. примітку 39 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 150).

270

Листи до Дебори Фоґель, у тому числі й усі ті, з яких виводяться Цинамонові крамниці, знайшлися серед паперів адресатки в її львівському помешканні в 1938 році, а пізніше загинули разом із Деборою Фоґель та її сім'єю (див. Вступ до Книги листів і вступну нотатку у примітках до листів Дебори Фоґель до Бруно Шульца). [Історію пошуків цих листів також описано в: Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці. / Пер. з пол. А. Павлишина. — K.: Дух і Літера. 2010, с. 202. — Прим. пер.]

271

Йдеться про «Wiadomości Literackie».

272

Див. примітку 5 в листах до Анджея Плешневича (у електронній версії — прим. 234).

273

Йдеться про збірку Санаторій під клепсидрою.

274

Доповіді про Т. Манна Шульц так і не виголосив. Утім, мабуть, цей текст був підготований, як можна виснувати з натяків у листі Дебори Фоґель до Шульца від 09.01.1939.

275

Еміль Зеґадлович (1888—1941) — польський поет, прозаїк, драматург. Роман Змори (Zmory) був опублікований у 1935 році.

276

Головне статистичне управління (ГСУ), де працював, допомагаючи багатьом людям потрапити на роботу в цю установу, Тадеуш Штурм де Штрем.

277

Йдеться про Станіслава Іґнація Віткевича.

278

Самуель Ліберверт (1908—1941?) — молодий маляр, колишній учень Шульца зі школи у Дрогобичі, в 1938 році закінчив Академію красних мистецтв у Варшаві та виїхав до Франції на стипендію. Під час війни служив у польській армії у Франції, після капітуляції потрапив у полон до гітлерівців, убитий у невстановленому місці та часі.

279

Ці слова означають, що Романа Гальперн дізналася про спробу самогубства Шелінської, після якої стався остаточний розрив між Шульцом і його нареченою.

280

Друга книжка Шульца Санаторій під клепсидрою з'явилася, попри оптимістичні прогнози, зі значною затримкою: опублікована допіру в листопаді 1937 року.

281

Коректура Санаторію під клепсидрою.

282

Карін Міхаеліс (1872—1950) — данська романістка. Рецензія не була опублікована у «Wiadomościach Literackich», натомість статтю Шульца про творчість Карін Міхаеліс і Марії Кунцевич Біля спільної мети (U wspólnej mety) умістив «Pion», 1937, № 35.

283

Ріхард Ваґнер (1813—1883) — німецький композитор, поет і теоретик мистецтва, автор опер і музичних драм (у т. ч. Танґейзер, Лоенгрін, тетралогія Перстень Нібелунґа).

284

Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана. Мабуть, ішлося про розмови на тему Санаторію під клепсидрою (у електронній версії — прим. 42).

285

Йдеться про Юзефину Шелінську, колишню наречену Шульца, котрій Тадеуш Штурм де Штрем допоміг влаштуватися до ГСУ.

286

Ізаак Фоєрберґ (1911—1970), за якого клопотав Шульц, прохаючи йому допомогти, був урятований, пережив війну і під іменем Іґнація Кшеменя працював на польській дипломатичній службі. Помер у Варшаві.

287

Вільгельм Шульц — див. біографію у примітках до його листа до письменника (у електронній версії — прим. 465).

288

Йдеться про Ізаака Фоєрберга (див. лист 88 і примітку 28 (у електронній версії — прим. 286)).

289

Юліан Рамберґ — славіст, педагог, директор школи у Варшаві по вул. Лешно, вбитий гітлерівцями у Львові в липні 1941 року.

290

Казимир Вежинський — див. примітку 1 в листах до Владислава Завістовського (у електронній версії — прим. 201).

291

Вацлав Чарський — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190).

292

Вацлав Берент (1873—1940) — польський прозаїк, есеїст і перекладач, автор романів Озимина (Ozimina), Порохно (Próchno), Живе каміння (Żywe kamieni), перекладів творів Фрідріха Ніцше та Генріка Ібсена.

293

Едмунд Гуссерль (1859—1938) — німецький філософ, засновник сучасної феноменології. Шульц цікавився представленим у творчості філософа трансцендентним ідеалізмом, котрий здавався йому близьким до власних поглядів. Інтерес письменника до проблем феноменології спонукав його до пошуку особистих контактів із учнем Гуссерля Романом Інґарденом (1893—1970), представником феноменологічного напряму в польській філософії.

294

Новела Die Heimkehr загубилася. (Див. також примітку 57 в листах Шульца до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 168)).

295

Йдеться про невеликий нарис, що містить інформацію про Цинамонові крамниці та короткий аналіз їх, написаний Шульцом по-німецьки під назвою Exposé über das Buch «Die Zimtläden» von Bruno Schulz, призначений для потреб італійського видавця, котрий зацікавився б можливістю перекладу та публікації праць Шульца в Італії.

Ось увесь текст Exposé, перекладений [польською] Єжи Фіцовським:

Бруно Шульц

Exposé про книжку Бруно Шульца Цинамонові крамниці

У цій книжці вчинено спробу видобути історію певної родини, певного дому у провінції — не з їхніх реальних елементів, подій, характерів чи реальних доль, а шукаючи понад ними міфічного змісту, остаточного сенсу тієї історії.

Автор має таке враження, що годі сягнути найглибшого дна біографії, остаточної форми долі через опис зовнішнього життєпису чи завдяки психологічному аналізові, хоч би як глибоко він сягав. Ці остаточні дані людського життя лежали б радше у зовсім іншому вимірі духу, не в категорії фактів, а в їхньому духовному сенсі. Адже життєпис, який прагне до вияснення свого власного сенсу, загострений на власне духовне значення, є нічим іншим як міфом. Ця тьмяна, сповнена передчуттів атмосфера, ота аура, котра загущується навколо кожної родинної історії та неначе міфічно прояснює її блискавкою — наче містилася там остаточна таємниця крові й роду — відкриває поетові доступ до того другого обличчя, до тієї альтернативи, до глибшого шару історії.

Тут автор чується близьким до відчуття Античності, гадає, що своє творіння, свої фантазії та снування вивів із поганського розуміння життя, яко вже для людей старожитності генеалогія власного роду занурювалась у міф після відходу другого чи третього покоління, а погляд, звернений у минуле, бачив історію родини, яка знаходить своє розв'язання в міфології.

Одначе представлене в цій книжці аж ніяк не така собі утверджена культурно в історії, історично підкріплена міфологія. Елементи цього міфологізму випливають із тої тьмяної країни ранніх дитячих фантазій, передчуттів, страхів, антиципації того світанку життя, що становить посутню колиску міфічного мислення. Варто було міфічну імлу загустити до конденсованого, повного сенсу світу легенд, дозволити, щоб вона дозрівала до своєрідної особистої та приватної міфології, не втрачаючи при цьому автентичного підложжя.

У центрі подій ми бачимо «батька», загадкову постать, купця за фахом, який, керуючи громадою темних і рудих прикажчиків, очолює крамницю мануфактури. Ми бачимо, як він потерпає від вічної гонитви, з глибоким сум'яттям у серці про вічну таємницю безперервно атакує і силує істоту речі за допомогою найризикованіших експериментів. Цьому тяжко досвідченому, переслідуваному долею мужеві написано було на роду самотньо плекати свої медитації про порятунок світу посеред тупого й байдужого оточення, нечулого на його метафізичні турботи, мало не зламатися під натиском метафізичної місії. Його проблематичні та єретичні експерименти торкаються коріння таємниці світу. Його безперервно вабить маніпулювання злочинною рукою при таємних вузлах сконцентрованості світу, перебирання пальцями, лоскотання його загадки в найуразливішому місці та провокування.

Батько незлічимого пташиного роду, вигодуваного ним у затишній садибі, він дозволяє кольоровим ключам пав, фазанів і пеліканів відлітати з вікон у вечірній краєвид — осердя їхніх мандрівок, вирів і кружлянь — аж його архіворог, Аделя, покоївка в тому домі, розганяє цю рійну пташину хмару на чотири вітри. Після цієї поразки він поступово починає занепадати, зсихається, — щодня менший у спорожнілих покоях, серед безтурботних забав, недоречного базікання та цвірінькання, поступово губиться в покоях великого помешкання серед своїх кревних, зберігаючи, можливо, якийсь різновид видимості життя в іпостасі опудала старого кондора, а відтак певної ночі з'являється з коротким візитом до матері у вигляді комівояжера, що подорожує в торговельних справах.

В одвічній суперечці з тарганячим родом, який певного дня залив помешкання своєю чорною юрмою, він необережно вплутується через роз'їдаючу його ненависть в оті лабіринти почуттів, де огида обертається в несамовиту принадність — і поступово переймає манери і спосіб життя того ненависного племені. Автор щоразу дозволяє йому повертатися до себе із тих його змін, і невдовзі ми знову бачимо його, коли він читає лекцію про маріонеток, манекенів і «єретичну деміургію» перед аудиторією юних швачок, учену дисертацію, в якій ставить під питання виняткове право Деміурга на творення й міркує непристойними та єретичними методами про процес виникнення життя.

Так автор дозволяє йому йти його особливою дорогою від пригоди до пригоди, від поразки до поразки, в товаристві інших постатей і подій цієї книжки, оточеному барвистим пейзажем, який у дедалі нових конфігураціях супроводжує його починання.

296

Див. листи від Жоржа Пінета (№ 24—25).

297

Марія Каспрович — див. біографію у примітці до листа Шульца до неї (у електронній версії — прим. 62).

298

Див. примітку 36 (у електронній версії — прим. 294).

299

Марія Хазен — див. біографію у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 528).

300

Йдеться про нещодавно опублікований роман Вітольда Ґомбровича Фердидурке.

301

Зигмунд Фройд (1856—1939) — австрійський невропатолог і психіатр, засновник психоаналізу.

302

Марсель Пруст (1871—1922) — французький письменник, автор роману-шедевру В пошуках втраченого часу (À la recherche du temps perdu).

303

Див. примітку 6 у листах до редакції «Sygnałów» (у електронній версії — прим. 180).

304

Ізидор Берман — див. біографію у примітках до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 504).

305

Див. примітку 42 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 153).

306

Виступ Шульца у варшавському відділенні Спілки письменників про творчість Вітольда Ґомбровича (згадка про виступ у «Kurierze Porannym» 1938, № 16, Dodatek Artystyczno-Literacki «Apel»).

Текст виступу Шульца під назвою Фердидурке пізніше був опублікований у часописі «Skamander», липень-серпень 1938 року.

307

Станіслав Брохвич (Козловський) — автор бульварних романів, агент абверу і ґестапо. Заколотий в окупованій Варшаві стилетом за вироком суду польського підпілля.

308

Ванда Краґен (1893—1982) — польська поетеса і перекладачка, дебютувала збіркою віршів Поза реальністю (Poza rzeczywistością, 1931), видала низку перекладів, переважно з німецької та англійської.

309

Ґридз — популярне прізвисько засновника і головного редактора «Wiadomości Literackich» Мечислава Ґридзевського (1894—1970). Повість Комета (Kometa) була надрукована у «Wiadomościach Literackich», 1938, № 35.

310

Йдеться про Санаторій під клепсидрою.

311

Марек Айґер — див. примітку 12 в листах до Анджея Плешневича (у електронній версії — прим. 241).

312

Див. примітку 29 в листах до Тадеуша та Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 96).

313

Леон Хвістек (1884—1944) — польський логік, математик, філософ, художник, теоретик мистецтва. Був членом групи формістів і теоретиком репрезентованих ними мистецьких тенденцій.

314

Тут ідеться про містифікацію із художницею-графіком Еґґою ван Гаардт. (Див. біографію у примітках до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).

315

Йдеться про рукопис повісті Комета (Kometa).

316

Ванда Мельцер (1896—1972) — польська письменниця, авторка репортажів.

317

Йдеться про Санаторій під клепсидрою.

318

Артур Сандауер — див. біографію у примітках до його листів до Шульца (у електронній версії — прим. 545).

319

Дочка професора Леона Хвістека.

320

Шульц помилявся. Йозеф Вітлін не висував книжки Шульца на нагороду «Wiadomości Literackich». Він згадав про неї як член журі лише на третьому місці, як і Марія Домбровська. Тільки Марія Кунцевич заявила про Санаторій під клепсидрою як про книгу, гідну першої нагороди.

321

«Chochoł» — львівський сатиричний тижневик, який видавав у Львові в 1938 році Ізидор Берман. У першому числі «Chochoła» була опублікована пародія Вільгельма Корабйовського «А Іа maniére de… Bruno Schulz».

322

Вільгельм Корабйовський — див. біографію у примітках до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 496).

323

Стаття опублікована в часописі «Pion», 1938, № 5.

324

Ян Еміль Сківський — див. примітку 6 в листах до Вацлава Чарського (у електронній версії — прим. 196). Статті Сківського про Ґомбровича: Куряча грудинка (Kurza pierś, «Kronika Polski i Świata», 1938, № 2), Іще шматочок курячої грудинки (Jeszcze kawałek kurzej piersi, ibidem, № 3).

325

Станіслав П'ясецький (1900—1941) — діяч праворадикальної організації Національно-Радикальний Табір (ONR), польський націоналістичний публіцист, головний редактор тижневика «Prosto z Mostu», розстріляний гітлерівцями в тюрмі в Пальмірах.

326

Див. примітку 56 (у електронній версії — прим. 314).

327

Листування між Б. Шульцом і Т. Манном (обмін кількома (?) листами) почалося, ймовірно, в 1939 році, було перерване через початок війни. Про Томаса Манна — див. примітку 6 у листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 108) і примітку 34 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 145).

328

Нагороду «Wiadomości Literackich» у 1938 році отримав Єремія Васютинський за роман Коперник (Kopernik, 1937).

329

Шульц писав рецензії на твори іноземної белетристики з квітня 1936 до вересня 1937 року. Він обирав лише з-поміж кількох назв, запропонованих редакцією, отож добірку рецензованих ним книжок не варто розглядати як твори, репрезентативні для його літературних смаків.

330

Енрі де Монтерлан (1896—1972) — французький письменник. Цикл його романів Дівчата (Les Jeunes Filles) з'явився у польському перекладі в 1937 році. Видання складали три томи, останній, четвертий, не був виданий польською мовою (оригінал французькою з'явився допіру в 1939 році).

331

Шульц повертається до питання нагороди «Wiadomości Literackich».

332

Леон Поміровський (1891–1943) — польський літературний критик і теоретик літератури. Рецензія Поміровського, згадана Шульцом — Подолання періоду дозрівання (Przezwyciężenie okresu dojrzewania, «Tygodnik Ilustrowany» 1938, № 8).

333

Така стаття ніколи не публікувалася в часописі «Skamander».

334

Див. примітку 34 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 145).

335

Написану німецькою мовою новелу Die Heimkehr начебто відвезла до Цюріха мати Єжи Бродніцького, приятеля Еґґи ван Гаардт.

336

Рецензія Ізидора Бермана з'явилася в «Naszej Opinii» (а не у часописі «Opinia», як пише Шульц у наступному листі), єврейському політичному, суспільному та літературному тижневику, який виходив у Львові польською мовою в 1931—1939 роках.

337

Подорож Шульца до Парижа відбулася щойно в серпні 1938 року.

338

«Кістер не надсилає мені грошей», — це означає, що видавництво «Rój» зволікає з переказом авторського гонорару за Санаторій під клепсидрою. (Див. примітку 23 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 42)).

339

Див. примітку 78 (у електронній версії — прим. 336).

340

Мар'ян Промінський (1908—1971) — польський прозаїк, драматург, критик. Співпрацював із львівським часописом «Sygnały». Рецензія про Шульца опублікована в «Sygnałach», 1938, № 40.

341

Натан Шпіґель (1902—1943?) — маляр-пейзажист, член лодзької мистецької групи «Старт»; малював аквареллю, мав виставки в Лондоні. Помер у ґето в Лодзі.

342

Єжи Ройтман (1888—?) — польсько-єврейський поет, публіцист, підприємець, громадський діяч. У 1933 році почав розбудову та облаштування туристично-відпочинкового центру «Засвіти» в Коростові поблизу Сколе, який незабаром став модним літнім курортом, переважно для єврейської інтелігенції. Шульц увічнив Ройтмана у своєму оповіданні Республіка мрій (Republika marzeń) в образі Блакитноокого.

343

Див. примітку 62 (у електронній версії — прим. 320). Марія Домбровська (1889–1965) — польська письменниця, есеїстка, представниця нурту великого епічного роману XX століття в польській літературі.

344

Йдеться про аншлюс — вторгнення гітлерівських військ до Австрії та окупацію цієї країни. Це трапилося 15 березня 1938 року, тобто лише за п'ять днів до написання Шульцового листа.

345

Шрудборув — курортна місцина поблизу Отвоцька.

346

Олдос Гакслі (1894—1963) — англійський письменник, критик і есеїст. Польське видання Сліпого в Газі (Eyeless in Gaza, 1936) опубліковане в 1938 році. Шульц написав рецензію на книжку Гакслі Музика вночі (Music at Night), опубліковану в 1936 році в «Roju» (Мандри скептика (Wędrówki sceptyka), «Tygodnik Ilustrowany» 1936, № 6).

347

Шульц висловлює у прихованій формі своє занепокоєння у зв'язку з лобіюванням ультраправими та націоналістичними осередками антисемітських законів і расистськими тенденціями (так звані numerus clausus, numerus nullus), спрямованими на виключення з публічного життя (скажімо, звільнення з посад у бюджетних установах, у т. ч. школах) громадян єврейської національності та єврейського походження.

348

Див. примітку 1 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 103).

349

W. Gombrowicz, Twórczość Bruno Schulza, «Kurier Poranny» 1938, № 112 (Dodatek Artystyczno-Literacki «Apel», № 31).

350

Стефан Отвіновський (1910—1976) — польський прозаїк, драматург і журналіст. Отвіновський нічого не публікував про Шульца в часописі «Czas».

351

Інформація помилкова — у «Prosto z Mostu» ніколи не публікувалися жодні прихильні до Шульца рецензії, ні Лашовського, ні будь-кого іншого.

352

Ізабелла (Зюна) Герман (1902—1964) у своєму домі у Львові провадила своєрідний мистецький салон, де зустрічалися малярі, письменники та актори. Після німецької окупації Львова в 1941 році опинилася в ґето, звідки друзі переправили її до Варшави, де вона мешкала до кінця окупації під зміненим прізвищем Чермакова. Після війни займалася перекладами і культурною публіцистикою під псевдонімом Феліція, написала спогади про Бруно Шульца.

353

Жуль Ромен, справжнє прізвище Луї Фарігуль (1885–1972) — французький поет, прозаїк, творець програми унанімізму в літературі. Зустріч із Роменом у Парижі не відбулося.

354

Мар'ян Ейле (1910—1984) — польський графік, сатирик, публіцист, у тридцятих роках XX століття співробітник «Wiadomości Literackich». Після війни упродовж багатьох років редактор тижневика «Przekrój». Вітрина «Wiadomości» рекламувала поточний випуск тижневика.

355

Йдеться про Станіслава Іґнація Віткевича.

356

Рецензія Еміля Брайтера з'явилась у «Wiadomościach Literackich» 1938, № 23. (Біографію Брайтера див. у примітці 2 до листа до Мечислава Ґридзевського (у електронній версії — прим. 246)).

357

Лист Шульца до «Wiadomości Literackich» був надрукований у № 26 за 19 червня 1938 року. (Див. лист 72).

358

«Пан Ґрипс» — герой циклу гумористично-сатиричних малюнків, опублікованих у «Wiadomościach Literackich».

359

Войцех Натансон (1904—1996) — польський літературний і театральний критик, перекладач французької літератури, публіцист, пов'язаний зі щоденною газетою «Czas».

360

Ян Лехонь, псевдонім Лешека Серафіновича (1899—1956) — польський поет, член-співзасновник поетичної групи «Скамандер», у той час аташе з питань культури в польському посольстві в Парижі.

361

Казимира Рихтер — див. біографію у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 535).

362

Менаше та Ефраїм Зайденбойтелі (1903—1945) — брати-близнюки, художники. Разом малювали численні образи, які підписували тільки прізвищем. Автори натюрмортів, краєвидів містечок, фігурних композицій. Під час гітлерівської окупації опинилися в ґето Білостока, були свідками загибелі бл. 60 000 його мешканців, виявилися в числі останніх близько трьохсот євреїв, котрі залишилися живими після ліквідації ґето в 1943 році. Перебували в кількох таборах, урешті опинились у Флосенбурґу. У квітні 1945 року, напередодні приходу союзних військ, були розстріляні табірними наглядачами разом з іншими в'язнями.

363

Рецензія Влодзімежа П'єтшака Плющ на руїнах (Bluszcz па ruinach) була опублікована у «Prosto z Mostu», 1938, № 27. Окреслення цієї рецензії як «не надто прихильна» — вкрай лагідне. Ось деякі цитати: «Є щось інфантильне в цьому старечому руйнівному погляді», «Шульц — саме він — збіднює світ […]. Який убогий той набоб!», «Та хвора самотність невиправдана, її слід пояснити хіба що діагнозом, оцінкою умов, а не потребою».

364

Болеслав Лешмян (1878—1937) — польський поет. Творча фантастика, роль міфу в поезії Лешмяна роблять із нього творчу особистість, так само автономну і майже деміургічну, як у разі Шульца — за всієї неспівмірності світів Тінистого напою і Цинамонових крамниць. Луку (Łąka, 1920) й Тінистий напій (Napój cienisty, 1936) Лешмяна Шульц мав у своїй книгозбірні. Примірник Луки він, утім, подарував нареченій, отож, мабуть, замовив новий примірник, бо завжди захоплювався доробком Лешмяна.

365

Йдеться про Вільгельма Корабйовського. (Див. біографію у примітці до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 496)).

366

Згадана перерва в листуванні охоплює період перебування Шульца в Парижі.

367

Див. вступну нотатку у примітках до листа Шульца до Жоржа Розенберґа (у електронній версії — прим. 248).

368

То мав бути своєрідний репортаж-враження від варшавських архівів; текст так і не був написаний.

369

Шульц так ніколи й не спростував і не викрив афери Еґґи ван Гаардт. Стосунки між художницею та письменником були розірвані. (Див. також біографію Еґґи ван Гаардт у примітках до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).

370

Зиґфрид Біншток — музикант, переможець джазового композиторського конкурсу у Криниці в 1938 році. У роки війни перебував у СРСР, у складі Червоної армії разом із фронтом у 1944 році потрапив до Дрогобича, де дізнався про трагічну загибель усієї його родини. Опинившись в Італії, отримав стипендію для вивчення музики в Римі. Пізніше мешкав у Ізраїлі та США, де й надалі займався джазом і гастролював.

371

Йдеться про особу, котра супроводжувала Віткевича під час останньої втечі і стала свідком самогубства письменника, вчиненого 18 вересня 1939 року.

372

Видавництво Якуба Мортковича — знана видавнича марка, що існувала від 1912 року.

373

Карл Гофер (1878—1955) — німецький маляр і графік. Творив фігурні композиції та пейзажі, займався також літографією. Його роботам притаманні риси символізму та експресивного візіонерства.

374

Щомісячник «Pióro» (1939, № 1) опублікував статтю Людвіка Фриде Про «Фердидурке» Ґомбровича (О «Ferdydurke» Gombrowicza), яка містила три речення, неприхильні до творчості Шульца. Людвік Фриде (1912—1942) — літературний критик і есеїст, убитий гітлерівцями в Новоґрудку.

375

Мар'ян Яхимович (1906—1999) — польський поет і маляр, у 1916—1922 роках мешкав в Угорщині. Під час Другої світової війни працював бібліотекарем і бухгалтером у Бориславі, де його пов'язували приязні стосунки із Юліушем Бітом, Анною Плоцкер і Мареком Цвіліхом, там він познайомився із Бруно Шульцом. Про ті часи й людей він написав експресивні спогади Борислав — поклади культури (Borysław — zagłębie kulturalne, «Twórczość» 1958, № 4). В 1942 році після трагічної загибелі його приятелів він врятував листи Шульца до Анни Плоцкер, написані в останній період життя молодої малярки.

У 1992 році листи Шульца до Яхимовича їхній адресат подарував варшавському Музею літератури.

376

Лаура Вюрцберґ (1913—1942) — дрогобичанка, близька знайома Шульца, бібліотекарка у дрогобицькій позичальні книжок «Альфа», молода літераторка. Шульц допомагав їй у письменницьких спробах і рекомендував її прозові твори різним редакціям (мабуть, і львівському часопису «Sygnały»). В 1938 році в одній із газет за посередництва та підтримки Шульца було надруковане її перше оповідання Пожежа (Pożar), засноване на дитячих спогадах авторки про пожежу на нафтовій свердловині в Бориславі, мабуть, цей твір з'явився також у газетах «Nowy Głos» і «Chwila» (вимагає уточнення через джерельні пошуки у збірках преси). Її наступні статті були опубліковані у пресі ще до початку війни. Лаура Вюрцберґ була вбита гітлерівцями разом з іншими єврейськими мешканцями Дрогобича.

377

Мар'ян Яхимович був препаратором зоологічних зразків; цей фах утримував його, зокрема, під час перебування в Угорщині.

378

«Польмін» («Polmin») — державна фабрика мінеральних мастил, нафтопереробне підприємство неподалік Дрогобича.

379

Йдеться про організовану у Дрогобичі авторську зустріч з Емілем Зеґадловичем. (Див. примітку 17 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 275)).

380

Юліуш Віт (справжнє прізвище Вітковер, 1902—1942) — польський поет, пов'язаний із краківськими авангардистами, вбитий гітлерівцями у Львові. Шульц написав рецензію на збірку віршів Віта Лампи (Lampy) (Новий поет [Nowy poeta], «Sygnały» 1936, № 23).

381

Марек Гольцман, котрий також носив прізвище Зінґер (1919—1982) — фотограф, автор репродукцій малюнків Шульца, вміщених, зокрема, в Регіонах великої єресі Єжи Фіцовського (видання 1967), Другої осені Бруно Шульца (1973) та в першому виданні Книги листів. Перед початком німецько-радянської війни в 1941 році був директором бібліотеки в Бориславі.

382

Пані Анна — Анна Плоцкер (див. біографію у примітках до листів Шульца до неї (у електронній версії — прим. 394)).

383

Тадеуш Войцеховський (1902—1982) — польський маляр, художник-вітражист, архітектор, член львівської групи художників «Артес». Познайомився із Шульцом у 1930-х роках завдяки Єжи Янішу. Знайомство відновилося шляхом листування в 1940 році, коли Войцеховський став викладачем у художній школі у Львові. В 1942 році він перебрався до Кракова, де виконував численні вітражі, в тому числі для Вавельського кафедрального собору.

Два листи Шульца до Войцеховського зберігаються в колекції Музею літератури у Варшаві.

384

Якуб Вайсман (бл. 1914—1942) — друзі називали його Куба або Марек, піаніст, випускник Вищої музичної школи у Львові, котрого тоді вважали найвидатнішою мистецькою індивідуальністю свого покоління. Окрім музичних талантів, відзначався неабияким розумом і вродою. В 1942 році український поліцай вивів його з дому під приводом набору євреїв на роботи. Попри втручання друзів, піаніста не вдалося врятувати.

385

Єжи Яніш — див. примітку 1 до листів до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 103).

386

Войцеховський двічі виїжджав напередодні війни до Франції: в 1936 році — на стипендію, в 1937 році — як інженер-архітектор, супроводжувач групи студентів.

387

Колишня Художньо-промислова школа у Львові була перейменована совєтськими властями в Інститут пластичного мистецтва, де і працював Войцеховський.

388

Марек — Якуб Вайсман (див. примітку 1 (у електронній версії — прим. 384)).

389

Виїзд Войцеховського до Москви так і не відбувся.

390

Войцеховський разом з архітектором Каролем Коцімським узяв участь у конкурсі на модернізацію історичної пам'ятки — театру Скарбека (тепер Національний академічний український драматичний театр ім. Марії Заньковецької), здобувши найвищу з-поміж визначених нагороду — другу.

391

Войцеховський виставляв у 1930-х роках у Львові, в рамках діяльності групи «Артес», проекти базиліки, церковних меблів, поліхромії інтер'єрів, виконані під впливом подорожі до Італії та відвідин пам'яток Равенни.

392

Зюна Г. — Ізабелла Герман (Чермакова) — див. примітку 94 в листах до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 352).

393

Вулицю Флоріянську, де мешкав Шульц, перейменували на вулицю Сєдова.

394

Анна Плоцкер (1915—1941) — остання «партнерка істотних діалогів» і, мабуть, остання — хронологічно — жінка, до котрої Шульц був небайдужий. Народилася 15 квітня 1915 року, малярка, дочка відомого лікаря, професора Леона Плоцкера. Закінчила студії в Академії красних мистецтв у Варшаві, де познайомилася зі своїм нареченим Мареком Цвіліхом, також малярем, котрий перервав навчання в Краківській академії внаслідок конфлікту, зумовленого чинним тоді принципом numerus clausus [обмеженням кількості євреїв під час прийому на роботу чи навчання — прим. пер.], а відтак продовжив студії та отримав диплом у Варшаві. Свого нареченого Анна відвідала ще до війни під час літніх канікул 1938 року в його будиночку в Бориславі. В 1939 році вона пережила облогу Варшави й після короткого перебування там у 1940 році потай перебралася через кордон до Борислава, до нареченого, з котрим, маючи намір втекти до Варшави, про людське око вони легалізували свої стосунки. Її наречений, котрого друзі звали Мацьком, у 1940—1941 роках був учителем малювання в бориславській гімназії, Анна також давала уроки. В середовищі заприязнених митців і молодих адептів мистецтва — Юліус Віт, Артур Жечиця, Мар'ян Яхимович, Марек Гольцман тощо (див.: М. Jachimowicz, Borysław — zagłębie kulturalne, «Twórczość» 1958, № 4) — бував також Шульц; там тривали суперечки про мистецтво, поезію, прозу й малярство. Анна разом із нареченим і всією його родиною була вбита українською поліцією, яка діяла за дорученням своїх німецьких зверхників. Це масове вбивство сталося 27 листопада 1941 року в лісі біля Трускавця.

Листи Шульца до неї врятував Мар'ян Яхимович, знайшовши їх у 1942 році в покинутому бориславському помешканні Марека Цвіліха. Через шість років потому він надав мені доступ до них, а в 1992 році подарував Музеєві літератури у Варшаві.

395

Мар'ян Яхимович (див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 375)) працював тоді з Мареком Гольцманом у бібліотеці в Бориславі та приятелював з Анною Плоцкер і її нареченим Мареком Цвіліхом.

396

Северин Ґотліб — юрист, покровитель мистецтв, автор творів про малярство та рецензій на виставку. Убитий гітлерівцями в 1941 році у Львові.

397

Див. примітку 3 в листах до Стефана Шумана (у електронній версії — прим. 22).

398

Нотатки Мальте Ааурідса Бріґґе (Die Aufzeichnungen des Malte Laurids Brigge, 1910) — роман Райнера Марії Рільке.

399

Дебора Фоґель — див. вступну нотатку у примітках до її листів до Шульца (у електронній версії — прим. 451) і Вступ до «Книги листів».

400

Герш (Генрик) Вебер (1904—1942) — маляр-новатор, теоретик мистецтва, поет. У 1939—1941 роках брав активну участь у роботі львівської Спілки письменників і Спілки художників. Коли гітлерівці увійшли до Львова, переховувався у друзів, потім утік до Ряшева, де був убитий разом з усіма євреями того міста.

401

В 1940 році Шульц двічі переніс операцію видалення каменів з нирок.

402

То була перша річниця 17 вересня 1939 року — дня агресії СРСР проти Польщі, який відзначали як свято. Шульц отримував принагідні замовлення від місцевих властей на оформлювальні роботи.

403

Марек Цвіліх, котрий також носив батькове прізвище Флейшер (1912—1941) — наречений Анни Плоцкер, маляр-уніст.

404

Артур Жечиця, справжнє прізвище Буксбаум (1910—1942) — поет із кола Чеховича, схоплений гітлерівцями під час спроби втечі через угорський кордон і вбитий у Дрогобичі.

405

Власноручна дописка Жечиці.

406

«Ремісничим малюванням» Шульц називає роботу над зображеннями, які замовляло місцеве керівництво — зазвичай, у зв'язку з державними святами; то були, серед іншого, портрети Сталіна та картина із зображенням дня «визволення» — 17 вересня 1939 року — намальовані в обов'язковій манері соціалістичного реалізму. (Див. також примітку 8 (у електронній версії — прим. 402)).

407

«Nowe Widnokręgi» — журнал польською мовою, який виходив у СРСР в 1941—1946 роках. У перший рік існування редакція містилася у Львові; тоді журнал був щомісячним літературно-суспільним органом Спілки радянських письменників.

408

Ванда Василевська (1905—1964) — педагог, редактор, політична діячка та письменниця.

409

Адам Важик (див. примітку 16 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 126)) — тоді член редакційної ради часопису «Nowe Widnokręgi», дискваліфікував і відхилив надіслану Шульцом прозу. Цей твір — не опублікований — загинув.

410

Бер Горовіц (1895—1941) — єврейський поет, графік, маляр і перекладач польської поезії. Загинув у Станіславі, вбитий у перші дні після вторгнення до міста гітлерівських військ.

411

Артур Сандауер — див. біографію у примітці до його листів до Шульца (у електронній версії — прим. 545).

412

Див. примітку 5 у листах до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 380).

413

Рукопис своєї неопублікованої новели Die Heimkehr Шульц дав Анні Плоцкер почитати.

414

Ота «приятелька» — то Гільда Берґер, двадцятикількалітня дівчина, котра народилася в Польщі та була депортована з Німеччини, де мешкала. Працювала певний час кваліфікованою секретаркою в німецьких установах у Бориславі. Вціліла в роки Голокосту, після війни мешкала у Швеції, врешті перебралася до Сполучених Штатів.

415

Запропонована Шульцом для зустрічі з Анною неділя стала днем початку німецько-радянської війни — 22 червня 1941 року.

416

Перший зі збережених листів Шульца, який походить уже з часів гітлерівської окупації Дрогобича.

417

Див. примітку 6 у листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 108).

418

Федір Достоєвський (1821—1881) — російський письменник, представник психологічного роману, автор, серед іншого, Двійника (1846) і Братів Карамазових (1879—1880).

419

Див. примітку 9 (у електронній версії — прим. 403).

420

Див. примітку 20 (у електронній версії — прим. 414).

421

Див. примітку 6 у листах до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 381).

422

«Звідти» тобто з Варшави, куди Анна вирішила втекти зі своїм нареченим. Утілити цей план завадила їхня трагічна загибель через кілька днів після отримання останнього листа від Шульца — 27 листопада 1941 року.

423

Дата останнього листа до Анни рівно на рік випередила дату загибелі Бруно Шульца, вбитого 19 листопада 1942 року.

424

Вулиця Мазепи 30 (колишня Щорса 30, а ще раніше — Мосціцького, 30) — бориславська адреса Анни та Марека.

425

Міністерство віросповідань і народної освіти.

426

«Dziennik Ustaw Rzeczypospolitej Polskiej» [«Збірник законів Польської Республіки»].

427

Фрагменти рукописної копії свідоцтва про народження: «З боку тутешнього ізр[аїлітського] метричного Управління цим підтверджується […], що дня 12 місяця липня 1892 року народивсь у Дрогобичі Бруно Шульц, син померлого тут купця Якуба Шульца та його законної дружини Гендель Шульц, у дівоцтві Кугмеркер із Дрогобича, і що 19 липня 1892 року він був обрізаний, при сьому дано йому ім'я «Бруно». — Дрогобич, 11 жовтня 1921».

428

«Шульц Бруно, народжений 12 липня 1892 року у Дрогобичі, в Галичині, Мойсеєвої релігії, отримав гімназійну освіту в 1903—1910 роках у Ц.[ісарсько] К.[оролівській] Гімназії у Дрогобичі та склав іспит зрілості […]. На підставі того іспиту його було визнано зрілим із рекомендацією до навчання в Університеті. У Дрогобичі, 8 червня 1910».

429

«Політехнічна школа у Львові. Факультет суходільного будівництва. Свідоцтво про державний іспит. (Перший державний іспит). Пан Бруно Шульц […] відвідував у 1910/11—1913/14 роках Ц.[ісарсько] К.[оролівську] Політехнічну Школу у Львові. Він же сьогодні постав перед нижчепідписаною комісією для складання іспиту […]. […] Комісія визнає кандидата обдарованим. […] У Львові, 27 лютого 1914».

430

У той період Шульц також виставляв свої графічні роботи у Вільні/Вільнюсі (1923).

431

На звороті клопотання Шульца від 9 серпня 1924 року міститься офіційна дописка: «Шульц 3 роки тому [був] призначений тут.[ешньою] Курат.[орією] учителем малювання в Гімназії у Дрогобичі, проте тоді цієї посади не обійняв».

432

«Краків, 6 лютого 1926 р. до Пана Бруно Шульца […] Президія екзаменаційної комісії при Академії красних мистецтв у Кракові повідомляє, що Міністерство ВС і НО […] зарахувало Ваше навчання у Львівській Політехніці як відповідник трирічних студій, котрі вимагають від кандидатів у вчителі малювання, і таким чином допустило Вас до випускного іспиту з малюнку […], який розпочнеться в поточному навчальному році 19 квітня 1926 року».

433

Шульц отримав півторамісячну відпустку (15 березня — 30 квітня 1926).

434

Свідоцтво. — «Пан Бруно Шульц, народився 12 липня 1892 року у Дрогобичі, у Львівському воєводстві, Мойсеєвого віросповідання, після навчання у Львівській Політехніці, що було йому зараховане […] як еквівалент трирічних мистецьких студій […] склав іспит із малюнку […] з оцінкою дуже добре. Це свідоцтво дає йому право на складання іспиту на [здобуття кваліфікації] вчителя загальноосвітніх шкіл і вчительських семінарій […]. Краків, 27 квітня 1926 р. — Ректор Академії красних мистецтв Др А. Шишко-Богуш, Голова екзаменаційної комісії Т. Аксентович».

435

«Диплом Учителя Середніх Шкіл. — Пан Бруно Шульц […] після складання належних іспитів із малюнку […] та відбувши належну учительську практику в Державній гімназії у Дрогобичі, пройшов державний іспит на вчителя середніх шкіл і склав його з оцінкою д о б р е. […] Варшава, 20 жовтня 1928 року. Державна екзаменаційна комісія у Варшаві на вчителів середніх шкіл».

436

Тобто, в ролі «нижчепідписаного» виступає Бруно Шульц.

437

Дата помилкова, безумовно, Шульц помилився, мало бути: «4 січня 1929».

438

Двомісячної відпустки в 1930 році Шульцові не надали. В медичній довідці, виданій раніше, 17 лютого 1929 року, фігурує діагноз: «П. Бруно Шульц потерпає від серцевого неврозу [нині цю недугу у світовій медичній практиці називають синдромом Да Кости, у Східній Європі лікарі наполягають на назві вегето-судинна дистонія — прим. перекл.] та диспепсії шлунку».

439

У проханні про річну відпустку було відмовлено: «Міністерство Віросповідань і Народної Освіти у Варшаві, 31 жовтня 1934. — До Кураторії Львівського Шкільного Округу у Львові. — Міністерство не згодне надати п. Бруно Шульцові, вчителеві Державної Гімназії у Дрогобичі, оплачувану відпустку на 1934/35 навчальний рік». Відмова не містить обґрунтування рішення.

440

Відпустку за станом здоров'я було надано від 30 серпня до 15 вересня 1934 року. Додається довідка: «Доц. Др Станіслав Лясковіцький, Львів, вул. Костюшка, 6. — Львів, 24 VIII 34. М е д и ч н а д о в і д к а. Пан Бруно Шульц страждав хронічним запаленням сечового міхура і ниркової миски та передміхурової залози […] не здатний до праці ще впродовж 3–4 тижнів».

441

Лист із клопотанням про десятимісячну оплачувану відпустку був надісланий до Львівської Кураторії за посередництва дирекції гімназії, яка також переказала свою підтримку прохання Шульца: «Дирекція подає в додатку прохання п. Бруно Шульца […] про надання йому оплачуваної відпустки […]. Прохач є сумлінним учителем, ревним у виконанні своїх обов'язків. Він працює над поглибленням свого фахового курсу, а також займається написанням роману та новелістичних текстів. Дирекція, переказуючи клопотання прохача з прихильним висновком, просить призначити на час його відпустки відповідного вчителя […]. Директор Тадеуш Каньовський».

442

Врешті-решт Шульц отримав оплачувану відпустку тільки на півроку (1 січня 1936 — 3 червня 1936) через труднощі в пошуку заміни.

443

У той сам час директор Тадеуш Каньовський написав до Кураторії листа щодо цієї ж справи: «П. Бруно Шульц, обміркувавши це питання, повідомив письмово, що н а н е о п л а ч у в а н у в і д п у с т к у п о г о д и т и с я н е м о ж е, а це зумовлено його домашніми обставинами, адже він має на утриманні родину з трьох осіб (сестра з дітьми без жодного забезпечення). А тепер його фінансове становище стало для нього ще важчим, позаяк опора їхньої родини, с.[вітлої] п.[ам'яті] інженер Шульц навесні помер […]».

444

На прохання про переведення до Варшави Варшавська Кураторія листом від 9 вересня 1936 року відповіла: «Кураторія не має змоги виконати клопотання п. Бруно Шульца щодо переведення його до Варшави». На листі Шульца за 2 липня 1936 року занотовано: «Варшавська Кураторія листом від 9 IX 1936 відповіла, що вакансії відсутні».

445

Йдеться про незавершений і втрачений роман Месія (Mesjasz).

446

Йдеться про збірку Санаторій під клепсидрою, опубліковану у видавництві «Rój» (1937).

447

Йдеться про Процес Франца Кафки («Rój», 1936). Див. примітку 7 в листах Шульца до редакції «Sygnałów» (у електронній версії — прим. 181).

448

Справа переведення до Львова, про що далі клопотав Шульц, так і не була втілена, хоча зі збереженого документа випливає, що для того були певні шанси: «Враховуючи мистецько-літературні таланти п. Шульца, II В.[ідділ] [Кураторії ЛШО] підтримує його прохання про переведення до Львова, зазначаючи, що в державних гімназіях немає вакансії вчителя малювання. Прохач міг би плідно працювати в загальній або професійній школі, до якої можна було би його перевести. — Львів 28 XII 1936».

449

Прохання Шульца про дозвіл навчати малювання — три години на тиждень — в іншій дрогобицькій гімназії було зумовлене потребою збільшити кількість навчальних годин до ліміту, якого вимагали положення про роботу вчителя. Дирекція Державної Гімназії в супровідному листі підтримала клопотання Шульца: «Прохач має в Державній гімназії 27 годин, а у приватній гімназії ім. Стернбаха матиме 3 години, тобто разом 30 годин на тиждень. Він є сумлінним і ретельним учителем. — Директор Т. Каньовський».

450

Український переклад книжки Є. Фіцовського опублікований у 2010 р. (Єжи Фіцовський. Регіони великої єресі та околиці. / Пер. з пол. А. Павлишина. — K.: Дух і Літера. 2010. — 544 с.), згаданий нарис на с. 185—193. — Прим. пер.

451

Дебора Фоґель (1900—1942), котра означила своє місце в польській літературі лише однією книжкою, томом новаторської, філософсько-ліричної прози Цвітуть акації (Akacje kwitną, 1935), є постаттю майже незнаною навіть для літературознавців. Нагадати про її присутність і в літературі, і — передусім — у житті Бруно Шульца варто (не применшуючи її власних мистецьких осягнень) бодай тому, що вона є співтворцем постання Цинамонових крамниць.

Про помітну роль, яку Фоґель відіграла у дружбі, розмовах і рясному листуванні зі своїм приятелем із сусіднього Дрогобича, уже йшлося у Вступі до «Книги листів». Можна — дуже довільно та приблизно [див.: Регіони великої єресі та околиці Єжи Фіцовського, розділ «Праісторія та створення «Цинамонових крамниць»», с. 59—64] — реконструювати той епістолярний діалог шляхом зіставлення подібних тематичних мотивів (манекени, тандита, «подібність матерії до шматяної ляльки»), а водночас відмінних, іноді діаметрально протилежних інтерпретацій власне тих спільних сюжетів, образів, письменницьких зацікавлень обох партнерів у діалозі. Така конфронтація Трактату про манекенів із Цинамонових крамниць і збірки Цвітуть акації, мабуть, містить сліди листування між Деборою Фоґель і Шульцом, листування, яке було знищене у Львові та Дрогобичі. Тож тут варто доточити короткий життєпис Дебори Фоґель.

Вона народилася в 1900 році в невеликому галицькому містечку Бурштині. Під час Першої світової війни опинилась, як і Шульц, у Відні. Іспит на атестат зрілості здала у Львові, в єврейській гімназії. Дебора була набагато тісніше пов'язана з осередками єврейської культури, ніж Шульц, котрий навіть не знав мови своїх предків. Батько Дебори був службовцем Єврейської громади та керівником сирітського притулку у Львові. Дівчина здобула в університеті філософську освіту, слухала лекції професора Казимира Твардовського. У студентські роки постали її перші літературні спроби. Пізніше під впливом середовища і друзів почала багато читати на їдиші, поступово знайомитися з єврейською літературою, яка до того була їй чужа (її батько, будучи вченим-гебраїстом, ставився до їдишу неприхильно, вважаючи його «мовою простолюду»). Захистивши докторат, подорожувала Європою — відвідала Стокгольм, Берлін, Париж. Повернувшись до Львова, Дебора почала писати літературні твори їдишем та встановила близькі контакти з єврейським культурним середовищем. Перші єврейські вірші, які вона опублікувала, написані — через погане володіння їдишем — польською, а відтак перекладені її подругою Рахелею Ауербах. Як шанувальниця та знавець образотворчого мистецтва, Фоґель також писала відгуки на виставки — дещо пізніше і для львівських «Sygnałów».

У 1930 році виник літературно-художній журнал «Cusztajer», навколо якого згуртувалися видатні таланти: поет і маляр Бер Горовіц, єврейська поетка Рахеля Корн, Дебора Фоґель, Рахеля Ауербах, поет, художник і критик Герш Вебер тощо. В першому та другому числі того журналу було опубліковане дослідження Дебори Фоґель Тема й форма в мистецтві Шаґала (Temat i forma w sztuce Chagalla), у другому числі вона опублікувала також репродукцію малюнку Бруно Шульца, одного з двох, які з'явилися в цьому виданні. Втім, часопис перестав виходити у світ усього лише після трьох чисел у 1931 році.

Фоґель працювала викладачем психології в гебрайській учительській семінарії. Вона опублікувала два томики віршів їдишем: Фігури дня (Tog Figurn, 1930) і Манекени (Manekinen, 1934), а в 1935 році — том прози Цвітуть акації у двох мовних версіях: їдишем та — у власному перекладі — польською.

У 1930 (?) році Дебора близько десяти днів перебувала в Закопаному, де запропонувала Віткаци переглянути її докторську дисертацію Естетика Геґеля (Estetyka Hegela). Від того моменту почалися її філософські диспути й суперечки з Віткевичем. Вона надіслала йому рукописні полемічні зауваги з приводу його теорії, вони листувалися, Віткаци намалював її портрет… Саме там і за таких обставин вона зустріла Шульца. Уже незабаром почалися їхні інтелектуальні контакти, як особисті, так і — частіше — листовні, які їх навзаєм творчо надихали. В 1931 році в листах до Дебори Шульц заходився снувати незвичайні історії про батька — то був початок Цинамонових крамниць. Листи обох партнерів з тієї листовної дискусії загинули.

До одруження між Деборою та Бруно не дійшло. Цьому завадив опір її матері. Їхні шляхи на певний час розійшлися; Дебора вийшла заміж за львівського архітектора Баренблюта, народила сина. Однак приязнь відновилася після кількалітньої перерви, коли Шульц знову почав відвідувати Дозю (так її називали) та її чоловіка, відновив листування. Навіть після вторгнення гітлерівців вони ще обмінялися якимись листами…

Разом із чоловіком, синочком і матір'ю Дебора була змушена перебратися до львівського ґето. Її приятель Генрик Стренґ (див. примітку 2 в листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104)), будучи в'язнем Янівського табору смерті, працював у серпні 1942 року на прибиранні трупів убитих. Саме в той час тривала масштабна операція, так звана ліквідація євреїв Львова. Саме Стренґ разом із групою в'язнів знайшов за опущеними віконницями у покинутій крамниці чотирьох убитих, котрі, мабуть, сховалися там, рятуючись від вуличної «акції», і були застрелені німцями. Тією четвіркою були: Дебора Фоґель, її мати, чоловік, і синочок віком близько чотирьох років.

Серед листів кореспондентів Шульца, знайдених Шраєром у 1945 році, збереглися рештки кількох листів Дебори Фоґель. Вони походять із 1938 і 1939 року, тобто з найпізнішого періоду відновленого листування, дуже далекого від часів перших контактів, таких живлющих для творчості Шульца, проте ці листи містять натяки на минуле, пам'ятні згадки. Ці рештки видаються важливими та цінними бодай тому, що вони єдині, що окрім них не вціліло жодне слово Дебори, звернене до Бруно. Вони важливі, оскільки дають певне уявлення про духовний тип приятельки-натхненниці письменника, котра у своїх міркуваннях і переживаннях, хоча й далеких від чудової поетичної точності шульцівських формулювань — дає нам частковий образ своєї індивідуальності: суміш холодної ерудиції зі стриманою екзальтацією, цікаве поєднання інтелектуальної спекуляції з чуттєвою вразливістю.

452

Сколе — літній курорт на Стрийщині.

453

Правильно: Коростів. [У польському оригіналі вжито спотворену назву Хоростів. — Прим. пер.]

454

Асьо — синочок Дебори.

455

Девід Герберт Лоренс (1885—1930) — англійський романіст, поет, есеїст і критик, автор дослідження Психоаналіз і несвідоме (Psychoanalysis and the Unconscious, 1921) і роману Коханець леді Чатерлей (Lady Chatterley's Lover, 1928).

456

Радше за все, йдеться про роман Лоренса Коханець леді Чатерлей.

457

Юліуш Віт — див. примітку 5 у листах до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 380).

458

Генрик Стренґ — див. примітку 2 в листах до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 104).

459

Йдеться про Лауру Вюрцберґ — див. примітку 1 у листах Шульца до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 376).

460

Ройтман (в оригіналі Rojtman, тобто фонетичний запис прізвища) — Єжи Ройтман (див. примітку 84 в листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 342)).

461

Тут уривається збережена частина листа.

462

Див. примітку 6 у листах Шульца до Рудольфа Отенбрайта (у електронній версії — прим. 108). Пор. також примітку 34 в листах до Зенона Вашневського (у електронній версії — прим. 145).

463

Пор. лист Шульца до Романи Гальперн (№ 97) і примітку 69 у листах Шульца до неї (у електронній версії — прим. 327).

464

Тут уривається збережена частина листа.

465

Вільгельм Шульц (1910—1943) — племінник письменника, старший син інженера Ізидора Шульца. В 1938 році одружився з Ельжбетою Ґодлевською та оселився у Варшаві. Під час гітлерівської окупації дістався підводою до Львова, а потім ховався у тестів Ґоздава-Ґодлевських в їхньому господарстві у Пшивузках біля Соколова Підляського під фальшивим прізвищем як тамтешній гмінний писар, брав участь у підпільній діяльності, зберігав і поширював зброю; в 1942 році повернувся до Варшави, де наступного року, повіривши у провокацію ґестапо, яку історики називають «Польський Готель», — добровільно зголосився разом із дружиною на обіцяний гітлерівцями виїзд за кордон. У результаті обидва були вивезені до Освенціма, де загинули в газовій камері.

466

Бруньо — члени сім'ї письменника та найближчі друзі вживали таку пестливу форму його імені.

467

Попри вагання й сумніви, Шульц урешті наважився поїхати до Парижа, подорож тривала від 2 до 26 серпня 1938 року.

468

Еся — Ельжбета Ґодлевська, дружина Вільгельма Шульца.

469

Образи та папка з графічним циклом Ідолопоклонна книга були весільним подарунком Бруно Шульца для Вільгельма та Ельжбети.

470

Романа Гальперн — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до неї (у електронній версії — прим. 258).

471

Нагороду, на яку Шульц марно сподівався (див. листи до Романи Гальперн, № 98 і 99), призначали «Wiadomości Literackie» за книжку, видану торік. У 1938 році її отримав Єремія Васютинський за роман Коперник (Kopernik, 1937), а не Шульц за Санаторій під клепсидрою.

472

Карл фон Осецький (1889—1948) — німецький публіцист, автор пацифістських текстів, редактор лівих видань. У 1933 році був заарештований гітлерівцями та ув'язнений в концтаборі. В 1935 році удостоєний Нобелівської премії миру, що разом зі світовою кампанією на його захист призвело до звільнення письменника.

473

Йдеться про Станіслава Іґнація Віткевича — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

474

Вітольд Ґомбрович — див. біографічну довідку в посиланнях до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227). Стаття, яку згадує Гальперн, — Творчість Бруно Шульца (Twórczość Bruno Schulza), «Kurier Poranny», 1938, № 112 (Dodatek Artystyczno-Literacki «Apel», № 31).

475

Мар'ян Штайнсберг (1887—1943) — видавець, утримував книгарню видавництва Фердинанда Гезіка. Після початку Другої світової війни намагався врятуватися, тікаючи з ґето, а відтак із Польщі, але безуспішно. Перебував у кількох таборах, урешті опинився у Варшавському ґето, звідки близькі не змогли його врятувати.

476

Адольф Рудницький (1909—1990) — польський прозаїк і есеїст, автор романів і збірок Пацюки (Szczury), Нелюба (Niekochana), Золоті вікна (Złote okna), Голубі картки (Niebieskie kartki).

477

Войцех Лінке (1906—1962) — польський маляр, малювальник, сатирик, творець особливого ґатунку експресіоністського сюрреалізму з соціальним підтекстом.

478

Див. примітку 10 до листів Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 268).

479

Вітольд Ґомбрович — див. біографічну довідку у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227).

480

«Стаття» ця, як її називає Ґомбрович, — то розлога і прониклива розвідка Шульца про Фердидурке (Ferdydurke). Первісні плани публікації в «Wiadomościach Literackich» годі було втілити через значний обсяг тексту. Зрештою, він з'явився у часописі «Skamander» (липень-вересень 1938).

481

Йдеться про «Tygodnik Ilustrowany».

482

Артур Сандауер — див. біографічну інформацію у примітках до його листів (у електронній версії — прим. 545).

483

Намовляння Ґомбровича щодо можливого навернення Шульца до католицизму, враховуючи добре знану антиклерикальну поставу автора Фердидурке, видаються радше експериментом, спробою психологічної маніпуляції, ніж світоглядною агітацією.

484

Ляски — місцевість неподалік Варшави, садиба Закладу догляду за сліпими, організованого та керованого черницями, котрі вчили та виховували у християнському дусі дітей і молодь; осередок католицької думки. Тут упродовж певного часу мешкала, ховаючись під час окупації від переслідувань «із расових причин» колишня наречена Бруно Шульца Юзефина Шелінська.

485

Анджей Плешневич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 229).

486

Стелла Ольґерд (псевдонім Стефанїї Лазарської) — працівниця бюро ПЕН-клубу у Варшаві, перекладачка, публіцистка.

487

Войцех Натансон — див. примітку 101 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 359). Лист на підтримку поїздки Шульца невдовзі був відправлений.

488

Йдеться про рецензію на Санаторій під клепсидрою (див. примітку 4 в листах Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 474)).

489

Послуга, яка передбачала періодичне надання клієнтові вирізок із преси на певну тему або про певну особу. — Прим. пер.

490

Ґомбрович перечитав його ще раз уже після публікації в часописі «Skamander», у липні 1938 року.

491

Йдеться про правки до тексту Шульца, внесені редактором часопису «Skamander» Мечиславом Ґридзевським (див. його біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244)), котрий і в інших публікованих творах іноді робив численні правки, вилучаючи слова іншомовного походження.

492

Месія (Mesjasz) — роман Шульца, над яким він тоді особливо плідно — після певної перерви — працював; твір не був завершений, рукопис загинув.

493

Вацлав Чарський — див. біографію в примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 190).

494

«Шахрайство з боку Гаардт», — ідеться про протест Шульца з приводу фальсифікування «художницею» з Познані фейлетону Еґґа ван Гаардт (Egga van Haardt, «Tygodnik Ilustrowany» 1938, № 40). Оте фальшування, про що ні Шульц, ні Ґомбрович не знали, було, радше за все, справою рук її приятеля Єжи Бродніцького, котрий вигадав їй нове ім'я та офіційну роль художниці, авторки творів, насправді виконаних ним самим. Роз'яснення врешті-решт так і не було передане в «Tygodnik». (Пор. лист Шульца № 111. Див. також біографію Еґґи ван Гаардт у примітках до її листа до Шульца (у електронній версії — прим. 562)).

495

Чеслав Страшевич (1904—1963) — польський письменник, публіцист, автор романів Клята Венеція (Przeklęta Wenecja), Туристи з лелечих гнізд (Turyści z bocianich gniazd).

496

Вільгельм (Єжи, Едвард) Корабйовський, справжнє прізвище Вінт (бл. 1900—1944) — польський публіцист, сатирик, літературний критик, театрознавець, актор. Публікував рецензії, в тому числі на Цинамонові крамниці Шульца — Запізніла рецензія (Spóźniona recenzja, «Nowe Czasy», 1935, № 23), нариси, фейлетони в часописах «Nowe Czasy», «Sygnały», «Szpilki», «Pion», «Droga», «Kurier Poranny», «Tygodnik Ilustrowany». В образі «радника Стронця» виступав у періодичній радіопрограмі «На веселій львівській хвилі», до якої писав також тексти реприз. У першому числі тижневика «Chochoł» умістив пародію на прозу Шульца під назвою А la maniere de… Bruno Schulz. («В «Chochole», новому сатиричному виданні, Корабйовський (Стронць) умістив потворну, хоча й влучну пародію на мою прозу», — писав Шульц 6 лютого 1938 року в листі до Романи Гальперн, № 97). Корабйовський був убитий у центральному управлінні ґестапо у Варшаві в алеї Шуха в перші дні серпня 1944 року, під час Варшавського Повстання.

497

Романа Гальперн — див. біографію у примітках до листів Шульца до неї (у електронній версії — прим. 258).

498

«П. Романа» — Романа Гальперн.

499

Остап Ортвін — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 7).

500

Йдеться про «Tygodnik Ilustrowany», в якому свої твори публікував і Шульц. Анонсована Корабйовським стаття про Крамниці та Санаторій не була опублікована ні в «Tygodniku», ні в жодному іншому виданні.

501

Станіслав Іґнацій Віткевич — див. біографію у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 206).

502

Всі дописки у круглих дужках (знаки оклику, знаки запитання) додані Віткаци.

503

Рудольф Карнап (1891—1970) — німецький філософ і логік, один із творців і представників Віденського гуртка, філософської школи німецького неопозитивізму.

504

Ізидор Берман, псевдоніми Ібер, Адам Недзведзький (1898—1942) — гімназійний учитель, германіст, доктор філософії, польський літературний критик, публіцист, поет, сатирик, прозаїк і перекладач німецької літератури, в тому числі творів Йозефа Рота Готель Савой (Hotel Savoy), Історія 1002 ночі (Die Geschichte von der 1002. Nacht), Родина Бернгаймів (Rechts und links), Тарабас, гість на цій землі (Tarabas. Ein Gast auf dieser Erde), Германа Кестена В пошуках волі (Josef sucht die Freiheit), Леонгарда Франка Банда грабіжників (Die Räuberbande), автор перекладу Солі землі (Sól ziemi) Юзефа Вітліна німецькою мовою, перший перекладач польською мовою творів Франца Кафки та автор есеїв про нього, постійний співробітник публікованого у Львові польською мовою єврейського тижневика «Nasza Opinia»; публікував свої статті в часописах «Wiadomości Literackie», «Pologne Litteraire», «Skamander», «Sygnały». У «Naszej Opinii» (1938, № 131) опублікував захоплену рецензію на Санаторій під клепсидрою під назвою Зачароване життя (Życie zaczarowane). В 1938 році заснував у Львові недовговічний сатиричний тижневик «Chochoł». Убитий гітлерівцями у Львові в Янівському таборі.

505

«Allert de Lange Verlag» — голландське видавництво, від 1933 року займалося також виданням творів німецьких авторів, публікація творів яких була заборонена в Німеччині.

506

Йдеться про Exposé über das Buch «Die Zimtläden» von Bruno Schulz — див. примітку 37 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 295). Exposé Шульц передав також знайомому Марії Хазен Жоржу Пінетові, котрий безуспішно клопотався про публікацію в італійських видавців (див. його листи до Шульца у тій справі, № 24 і 25). Берман також намагався посприяти популяризації Крамниць у Австрії. Через три місяці після написання того листа Австрія була окупована Третім Райхом, і будь-які спроби зацікавити тамтешніх видавців творами Шульца втратили актуальність.

507

Згадана Берманом новела — Heimkehr, твір, написаний Шульцом по-німецьки. Шульц мав також намір надіслати її Максові Броду.

508

Макс Брод (1884—1968) — приятель Франца Кафки та видавець його творів, прозаїк, есеїст, літературний критик; у 1939 році емігрував до Палестини.

509

Авраам Інслер (1893—?) — народивсь у Стрию, після навчання в університетах Львова та Відня здобув ступінь доктора філософії. Співредактор львівського тижневика «Nasza Opinia», публіцист, із кінця 1937 року редактор варшавської щоденної газети «Nowy Głos».

510

«Nowy Głos» — єврейська щоденна газета, яка виходила в 1937—1938 роках у Варшаві польською мовою, загалом з'явилися 190 чисел.

511

Йдеться про Лауру Вюрцберґ — див. примітку 1 у листах Шульца до Мар'яна Яхимовича (у електронній версії — прим. 376).

512

«Chwila» — щоденна єврейська газета, яка виходила польською мовою у Львові в 1919—1939 роках.

513

Артур Лаутербах — див. біографію у примітках до його листа до Шульца (у електронній версії — прим. 525).

514

Йдеться про Фердидурке — книжка, споряджена датою 1938, з'явилася в останньому кварталі 1937 року.

515

Здзіслав Клещинський (1889—1938) — автор манірних віршів, забутий письменник, оглядач щоденної газети «Kurier Warszawski», де публікувався під псевдонімом Сенк; позивав Бермана до суду за зневагу після якоїсь публічної дискусії. Либонь, ішлося про текст Бермана Відкритий лист до найрозкішнішого Єгомостя Пана Здзіслава Клещинського, він же Сенк (List otwarty do najrozkoszniejszego Imć Pana Zdzisława Kleszczyńskiego alias Sęk, «Nasza Opinia» 1936 p., № 91). Справа була припинена через смерть Клещинського.

516

Нападки на Ізидора Бермана не обмежилися кампанією цькування у пресі, а й набули форми брутальних нападів бойовиків із середовища Табору національної єдності («В одному львівському виданні була дуже схвальна рецензія І. Бермана, котрого через кілька днів тяжко побили студенти-ендеки», — написав Бруно Шульц 21 лютого 1938 в листі до Романи Гальперн, № 99).

517

Рахеля Ауербах (1901—1976) — народилася в Галичині, померла в Ізраїлі. Приятелька Дебори Фоґель, випускниця університету ім. Яна Казимира у Львові, письменниця, перекладачка, публіцистка, котра писала їдишем, польською та івритом. Під час Другої світової війни, до 1943 року, перебувала у Варшавському ґето, співпрацюючи з Емануелем Рінґельблюмом над формуванням архіву Онеґ Шабат і діючи в соціальній допомозі, пізніше — в «арійській частині» — була зв'язковою з утікачами з ґето й активісткою Єврейського Національного Комітету (псевдонім «Анеля», Анеля Добруцька). Після війни працювала в Центральній історичній комісії в Польщі, а відтак в Яд Вашем в Ізраїлі. Була одружена з видатним єврейським поетом Іциком Манґером. Авторка опублікованих в Ізраїлі спогадів про Дебору Фоґель і Бруно Шульца.

518

Рахеля Корн (1898—?) — єврейська поетеса, приятелька Рахелі Ауербах. Від 1930 року належала до неформальної групи письменників, котрі ініціювали випуск у Львові мистецького журналу мовою їдиш «Cusztajer». До тієї групи належали, зокрема, Рахеля Ауербах і Дебора Фоґель. (Про видання часопису «Cusztajer» див. також вступну нотатку до листів Дебори Фоґель (у електронній версії — прим. 451)).

519

Дозя — Дебора Фоґель. Див. її листи до Шульца та примітки до них.

520

Див. примітку 1 у листах Дебори Фоґель (у електронній версії — прим. 452).

521

Див. примітку 6 у листі Ізидора Бермана (у електронній версії — прим. 510).

522

Іцик Манґер (1901—1969) — колишній чоловік Рахелі Ауербах, один із найбільших їдишських поетів у XX столітті.

523

Тадеуш Штурм де Штрем (1892—1968) — громадський діяч, від 1912 року член Польської соціалістичної партії, вояк І Бригади Легіонів; у 1920—1939 роках працював у Головному статистичному управлінні у Варшаві, куди взяв на роботу на прохання Бруно Шульца його наречену Юзефину Шелінську (див. примітку 6 у листах до Арнольда Шпета (у електронній версії — прим. 58)). Під час Другої світової війни діяв в організації «Воля — рівність — незалежність», у роки сталінщини засуджений до тривалого ув'язнення. Після звільнення працював над виданням творів Людвіка Кшивіцького та Людвіка Ландау. Великий громадський активіст і гуманіст, упродовж усього життя самовіддано й безкорисливо допомагав іншим, сам живучи як аскет.

Лист стосується запланованої поїздки Шульца до Парижа.

524

Профспілка польських письменників.

525

Артур Лаутербах — публіцист, співробітник видань «Chwila» та «Nasza Opinia», мистецький критик (серед інших, стаття Євреї та образотворче мистецтво (Żydzi a sztuki plastyczne, 1937)), автор розсіяних у періодиці віршів і рецензій-оглядів, присвячених графіці Бруно Шульца, опублікованих у 1929—1930 роках на сторінках щоденної газети «Chwila». Його роботи публікували також видання «Commoedia», «Głos Literacki», «Myśl Polska» й «Tygodnik Ilustrowany». Ініціатор і співорганізатор — разом із Ізидором Берманом — сатиричного тижневика «Chochoł». Радше за все, загинув у Львові під час війни.

526

Згаданий тут сатиричний тижневик — це «Chochoł», перший номер якого вийшов у 1938 році у Львові.

527

Жодна робота Шульца в журналі «Chochoł» опублікована не була.

528

Марія Рей-Хазен (1900—1966) — видатна піаністка, приятелька Шульца, сестра Жоржа Розенберґа; до Другої світової війни мешкала в Лодзі, після війни — в Нью-Йорку. Уривки з її спогадів, переказані мені в 1965 році у трьох наступних листах із Нью-Йорка, містять багато цікавих деталей і є важливим матеріалом до біографії письменника та долі зниклого листування з авторкою цих спогадів.

«Ваш лист мене зворушив і повернув мені усвідомлення тієї незвичайної приязні, яка об'єднала мене з Шульцом — то була інтенсивна, незвичайна й довготривала приязнь. Коли йому починало бракувати самих лише листів, він приїжджав до мене до Лодзі, часто без попередження, наче з натхнення.

Я пригадую собі один із таких візитів у Лодзі, коли зненацька під час жвавої розмови у мене вдома він раптом спохмурнів, і я не могла довідатися, що послугувало причиною його смутку. Врешті він мені зізнався, що «високий фабричний комин, який він побачив над подвір'ям, так його вразив і перейняв, що він не міг уже того позбутися».

Від тієї миті комин став наче третьою особою в нашій розмові. Він відповідав і говорив за нього. Гадаю, що р е а л ь н і с т ь такого ґатунку, яку ми обоє відчували, була значною мірою джерелом його приязні до мене. Ми розумілися в усьому, що було невидимим, невідчутним для інших. Пригадую собі, як, сидячи якось зі мною в кав'ярні в Лодзі, він розповідав мені про життя поштової марки [Рудольфів альбом для марок із Весни. — Є.Ф.], аж тут раптом до мене підійшла одна піаністка, щоб привітатися. Вона присіла на кілька хвилин, а він далі говорив про те, що переживав у зв'язку з отою темою, наче внутрішньо ігноруючи її. […] Я мала чимало листів від нього, які закопала в садку будинку перед виїздом із Польщі. То було на алеї Костюшка, 46 у Лодзі. Я також мала багато малюнків; одну його графічну роботу я подарувала в Закопаному відомому піаністові Еґонові Петрі, котрий був нею цілковито зачарований […]. Листи Шульца були закопані в садку перед моїм виїздом до Варшави, тб. через кілька місяців після початку війни. […] Я закопала їх, напевно, в скляному або металевому посуді — в садку навпроти вікна, де мешкав двірник, не надто глибоко, як пам'ятаю. […] З огляду на їхній зміст — варто би було їх відшукати. Мені тепер здається дивним, що підсвідомо мені тоді було важливо врятувати саме ці листи, бо, закопуючи листи Бруно, я водночас с п а л и л а листи близьких мені французьких приятелів — Анрі Барбюса та Ромена Ролана. […]

Я намовила Бруно з'їздити до Парижа, знаючи, що брат мій ним займеться, коли я його про це попрошу. Я влаштувала йому зустріч із відомим скульптором Наумом Аронсоном. Вони бачилися там кілька разів, і Аронсон був з а х о п л е н и й образами Шульца. […] серед них було чимало інтимних листів, тб. про його ставлення до мене як до особи, знаної йому «з марень і снів» і не знаної насправді. Те, що було вирішальним для нашої приязні, — це розуміння речей незрозумілих і майже не існуючих для інших. Водночас — ми перекладали їх спільною мовою, неначе мовою музики — «чуючи» речі не сказані». В 1967 році я провів у Лодзі за підтримки групи працівників лодзького Археологічного музею пошуки, перекопавши частину подвір'я будинку на алеї Костюшка. На жаль, вони не дали жодного результату. Будинок під час окупації займали німці, а з подвір'я зникли деревця, під якими були закопані посудини, що містили листи Шульца.

529

Зиґфрид Кракауер — див. біографію у примітці до його листа (у електронній версії — прим. 558).

530

Жорж (Ґреґуар) Розенберґ — див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 248). Розенберґ опікувався Шульцом у 1938 році в Парижі.

531

Алюзія до смертельної небезпеки, яка під час громадянської війни в Іспанії загрожувала життю брата Марії Хазен, котрий воював проти франкістів.

532

Жорж (Хорхе) Пінет — знайомий Марії Хазен, мабуть, імпресаріо, публіцист. Його листи, написані німецькою, опубліковані в польському перекладі.

533

Текст німецького оригіналу Exposé — у вигляді ксерокопії машинопису із власноручними правками Шульца — Хорхе Пінет передав мені з Аргентини в 1973 році. Той машинопис він отримав поштою від Шульца, котрого в 1937 році йому порекомендувала приятелька письменника Марія Хазен у зв'язку з намаганнями організувати італійське видання Цинамонових крамниць. Ті зусилля не увінчалися успіхом. Повний текст Exposé див. у примітці 37 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 295).

534

Листи Шульца до Романи Гальперн містять слова розчарування і занепокоєння з приводу можливої невдачі у справі клопотання про італійське видання Крамниць. (Див. листи Шульца № 91 і 92).

535

Казимира Рихтер (1899—1963) — актриса, котра спеціалізувалася на декламуванні поезії, її високо цінували, зокрема письменники, не в останню чергу завдяки Шульцові, котрий переконав її ширше включити до репертуару декламацію творів Болеслава Лешмяна.

536

Мар'ян Ейле — племінник Казимири Рихтер; див. нотатку про нього у примітці 96 до листів Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 354).

537

Ян Лехонь — див. примітку 102 в листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 360).

538

Ґридз — Мечислав Ґридзевський, див. біографію у примітках до листа Шульца до нього (у електронній версії — прим. 244).

539

Лешмян — тут ідеться про Зоф'ю Хилінську, малярку, дружину Болеслава Лешмяна, тоді вже півроку як удову поета.

540

Дружина Евґеніуша Жака (1884—1926), видатного маляра польського походження, котрий помер у Парижі.

541

Мойше Кіслінґ (1891—1955) — маляр польського походження, один із найвидатніших представників Паризької школи — École de Pari.

542

Ольга Бознанська (1865—1940) — малярка-портретистка, більшу частину свого життя провела у Франції й творила там, користуючись від самого початку високим визнанням своїх робіт.

543

Мар'ян Гемар (1901—1972) — польський поет, сатирик, автор естрадних творів, великий шанувальник Львова, помер в еміграції в Лондоні.

544

Роман Крамштик — див. примітку 4 в листах Шульца до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 11).

545

Артур Сандауер (1913—1989) — польський літературознавець, перекладач, есеїст і письменник.

546

Див. примітку 8 у листі Ізидора Бермана (у електронній версії — прим. 512).

547

Генрик Гешелес (1886—1942) — головний редактор «Chwili».

548

Вітольд Ґомбрович — див. біографічну нотатку у примітках до листів Шульца до нього (у електронній версії — прим. 227).

549

Еміль Брайтер — див. примітку 2 в листі Шульца до Мечислава Ґридзевського (у електронній версії — прим. 246).

550

У «Wiadomościach Literackich» було опубліковано тільки лист Шульца, котрий полемізував з Емілем Брайтером щодо гаданої творчої залежності Ґомбровича від Шульца (див. лист № 72, пор. також лист Шульца до Романи Гальперн № 106). Текст Сандауера у «Wiadomościach Literackich» відсутній.

551

Йдеться про роман Тент (Patuba) Кароля Іжиковського, опублікований в 1903 році.

552

Кароль Іжиковський — див. примітку 11 у листах до Остапа Ортвіна (у електронній версії — прим. 18).

553

Див. примітку 12 у листах Вітольда Ґомбровича (у електронній версії — прим. 492); пор. також примітку 15 у листах Шульца до Тадеуша і Зоф'ї Брезів (у електронній версії — прим. 82).

554

Див. примітку 1 у листах Ґомбровича (у електронній версії — прим. 480); пор. також лист № 9 до Шульца.

555

Згадану тут статтю Артура Сандауера про Санаторій під клепсидрою «Skamander» не опублікував.

556

Мертвий сезон (Martwy sezon) — оповідання Шульца зі збірки Санаторій під клепсидрою.

557

Серед публікацій у «Wiadomościach Literackich», підписаних Артуром Сандауером, немає тексту, який критик збирався написати про Шульца та Ґомбровича.

558

Зиґфрид Кракауер (1889—1966) — німецький письменник, соціолог, автор праць із літературознавства, теорії кіно тощо. Від 1939 року мешкав у Парижі, куди виїхав із нацистської Німеччини, від 1941 — у США. Помер у Нью-Йорку.

559

Шульц познайомився з Кракауером завдяки Марії Хазен — див. її лист до Шульца (№ 22).

560

Не вдалося встановити, про який твір Шульца йдеться і ким була авторка листа — перекладачка.

561

Лист паризького маршана (торгівця творами мистецтва) щодо задуманої, проте не втіленої виставки Бруно Шульца в якійсь із паризьких галерей (переклад із французької Єжи Фіцовського).

562

Еґґа ван Гаардт (бл. 1914 — бл. 1944) — ім'я та прізвище, які суддя Єжи Бродніцький дав своїй молодій коханці, з котрою познайомився, коли та продавала цигарки в кіоску в познанському ресторані. В колі друзів утвердилася поширювана ним версія, що Еґґа — талановита художниця, іноземка, якою Бродніцький опікується, сприяючи її творчому розвиткові. Він організовував їй виставки та налагодив співпрацю з такими виданнями, як «Wiadomości Literackie». Вже на початку війни, в 1939 чи 1940 році обоє опинилися за кордоном. Еґґа померла через кілька років у Франції. Відтак з'ясувалося, що всі графічні роботи, підписані її ім'ям, створив Єжи Бродніцький. Як їх нібито реальний автор, котрий, мовляв, виконував дуже важливі функції в державній установі, Бродніцький буцім не міг демаскувати свою творчість. Натомість, Еґґа начебто лише слугувала «вивіскою», яку він після її смерті успадкував разом із прізвищем, діючи у Франції в ролі Жоржа ван Гаардта — чоловічої еманації гарненької «Еґґи», котра колись настільки блискуче грала в Познані свою роль, що ні Шульц, ні Віткаци, ні інші художники ніколи не поставили під сумнів її персону та фах — навіть тоді, коли фальсифікаторські деформації нею тексту Шульца мали би зродити недовіру, адже дії ван Гаардт суперечили елементарним правилам граматики та здорового глузду. Коли її представляли на снобістських вечірках як таємничу скандинавську Музу, Еґґа підтверджувала реноме, вільно послуговуючись ламаною польською. І лише одиниці знали, що вона — дочка двірнички, напівписьменна дівчина, котра ледве закінчила кілька класів загальної школи, проте обдарована чарівністю та чималою дозою вродженої інтелігентності.

Ким вона була насправді, ми вже ніколи не довідаємося.

563

Йдеться про Die Heimkehr (Повернення чи Повернення додому), єдиний твір Шульца, написаний німецькою мовою, втрачений. Той факт, що машинопис цього твору, оздоблений графічними роботами Еґґи ван Гаардт, було передано Маннові, знаходить додаткове підтвердження в її листі до Шульца, який зберігся. (Див. також примітку 77 у листах Шульца до Романи Гальперн (у електронній версії — прим. 327)).

У 1964 році, одержавши тексти листів Шульца та — дещо пізніше — відтворений тут лист, який містить згадку про передачу (точніше, про намір передати) Маннові новели Die Heimkehr, — я заходився шукати і твір Шульца, і листи, які мали би зберегтися в паперах, що залишилися в архіві німецького письменника.

У відповідь на мій лист дочка Томаса Манна Еріка переслала мені 11 травня 1964 року наступну інформацію: «Листування мого батька за 1938 і 1939 роки залишалося переважно складеним у скринях, депонованих у швейцарських друзів. Допіру нещодавно я повернула скрині собі.[…]. Томас Манн боровся з тіснотою таким чином, що листи, на які відповів, і надіслані йому рукописи, щодо оцінки яких визначився, зберігав тільки у виняткових випадках».

Сподіваючись на те, що Манн поставився до листів і прози Шульца як до винятку, не прирікаючи їх на долю менш істотного, вже впорядкованого листування, я попросив перевірити, чи є рукописи Шульца в отих скринях. Еріка Манн запевнила: «Я доручила моїй секретарці, щоби, переглядаючи відповідні документи вона звернула особливу увагу на листи й рукописи Бруно Шульца. Якщо будь-що з'явиться, я відразу ж Вам повідомлю».

Через рік (14 травня 1965) секретарка Еріки Манн відписала у відповідь на моє нагадування, повідомивши, що дочка письменника перебуває на тривалому лікуванні та — хоча й не забула про обіцянку — поки що, на жаль, не може зайнятися пошуками листів і рукопису Бруно Шульца. Торік вона була зайнята редагуванням третьої частини листів Томаса Манна, яка мала вийти восени. Однак секретарка обіцяла на дозвіллі пошукати листи.

Важка хвороба дочки Манна та її смерть невдовзі перервали контакт у цьому питанні.

Шульц мав, звісно, кілька копій свого німецького твору. Ще в 1941 році він просив Анну Плоцкер повернути позичений примірник Die Heimkehr (див. лист № 135). Ба більше, згідно з повідомленням Станіслава Єжи Лєца, Шульц у 1940 році казав йому, що своє оповідання вислав до Москви, у видавництво іноземної літератури «Иноиздат». Новела так і не була опублікована, проте машинопис міг вціліти в тамтешніх архівах.