Руською землею в ті часи називалися землі на захід від лінії Одеса—Харків, а ще раніше – лише Київська земля.
Половці кочували на схід від цієї лінії.
Половцями наші предки називали кипчаків, тюркомовні племена, що кочували в полі (степу) між Волгою та Дунаєм. Пізніше мешканців степу стали називати степовиками, степняками.
Тамга – тавро, клеймо, родовий знак.
Кошма – повсть, товста ковдра з повсті.
Огнищанин – управитель князівських маєтків.
Треба – жертвоприношення.
Курт – вовк, вовками також називалися охоронці хана.
Гридниця – велике приміщення в князівському палаці або прибудоване до нього для гриднів, тобто молодих князівських дружинників, та прийому гостей.
Історичний факт.
Тисяцький – начальник «тисячі», боярин, якому належала влада в місті.
Тіун – управитель в маєтку князя або боярина.
Поприще – давня міра довжини. Також денний піший або кінний перехід.
Смерд – селянин.
Ногата— дрібна грошова одиниця в Київській Русі.
ґонт – тонкі дощечки.
Вуй – дядько, брат матері.
Блават – волошка, а також шовкова тканина блакитного кольору.
Кощій – раб, смерд, кочовик; походить від половецького «коччі», «кощі» – кочовик.
Корзно – верхній одяг, схожий на плащ.
Боян – це міф, помилка перших перекладів «Слова». Насправді був Ян, Ян Вишатич. Див. примітки в кінці книжки.
Сестринець – син сестри, племінник.
Тул – сагайдак, тобто шкіряна сумка для стріл.
Кмети – тут: кінні воїни.
Котора – сварка, чвара, міжусобиця.
Дуумвірат – спільне правління двох осіб.
Торки – тюркське плем’я, що було на службі у руських князів.
Вежа – половецька юрта на возі, кибитка.
По фронту.
Кіш – військовий табір, обоз, місце розташування кочовиків.
Покладник – постельничий.
Снем – з’їзд князів.
Закуп – той, хто взяв у феодала позику («купу») і за це виконує феодальні повинності.
Поруб – тюрма, збудована («зрубана»), як правило, з дерева і найчастіше – в підземеллі.