«Перший сильний чоловік, який матиме трохи сміливості, міг би стерти їх хусткою.



«Можливо, тому вони так і грають – вони знають, що залишилося мало часу. Можливо, тому я теж граю з тобою – я знаю, що у нас теж так мало часу».



Я розстебнув блискавку на її сукні. Її чорне волосся спадало до талії. Я відсунув її і поцілував у шию. Мої руки намацали її груди, а соски затверділи. Вона притулилася до мене, і глибоке зітхання задоволення зірвалося з її губ.



«Ваша відпустка теж добігає кінця. Потім я повернуся на ранчо або в Мадрид, і через кілька років, мабуть, вийду заміж за якогось ідіота-герцога. Або за багатого старого».



"Як Барбаросса?"



"Він просив мене про це."



"А ти не хочеш?"



Вона обернулася до мене обличчям, її губи відкрилися.



"Ти знаєш, що я хочу."



Я притягнув її до себе на ліжко. Коли я зняв із неї сукню, вона розстебнула на мені пояс.



Ми любили один одного раніше, але ніколи не так сильно, як тієї ночі.



Її гнучке тіло перетворилося на машину безкінечного задоволення; Я увійшов у неї сильніше і глибше, ніж будь-коли, її спина напружилася, щоб прийняти мене. Коли я закінчив, вона своїми пальцями та губами знову збудила мене, а коли все нарешті закінчилося, ми заснули в обіймах один одного.



Наступного ранку я зв'язався з полковником де Лоркою. Ми зустрілися у центрі Севільї, на березі Гвадалквівіру. Колись цією річкою пливла іспанська армада, але тепер вона майже порожня.





Я запитав. - "Куди зараз їде Франко?"



«Ми їдемо до Ла-Манчу, щоб він міг там полювати на фазанів. Він затятий мисливець. Чому ти запитуєш це?'



«Двоє чоловіків намагалися вбити мене минулої ночі».



«Очевидно вони цього не зробили.



Дякую за вітання. На жаль, вони мертві, тому я не міг спитати їх, що вони мали проти мене.



"Я перевіримо це".



Мене це не турбує, полковнику. Важливо те, що я вважаю, що Оборотень все ще живий.



Де Лорка похитав головою. Він мертвий, Кіллмайстер, і не зовсім небагато.



Ви маєте на увазі, що ця людина зі статуї у процесі мертвий. Який шанс ви дали йому втекти після того, як він убив би Франка?



«Звичайно, це не шанс. Це була самогубна місія».



«Гаразд, ви знаєте професіонала, який вирушає на самогубну місію? Тільки не я. Ви не зможете багато зробити зі своїми грошима, якщо перебуваєте у підпіллі».



«Це є аргумент. Чи є у вас інші причини вважати, що Оборотень все ще живий?



Я витяг окоченілі ноги. «Під час тієї бійки минулої ночі я виявився затиснутим між двома бочками з вином».



"Дуже шкода тебе".



«І дуже незручно, особливо коли є ще два хлопці, які хочуть заколоти тебе своїми мечами. Але річ у тому, що коли я звільнився, один із цих хлопців сказав, що думає, що тільки Перевертень здатний на таке. Я не кажу, що це приведе нас до сліду Оборотня, але я підозрюю, що вони бачили Оборотня, і він, мабуть, справив на них враження великої фізичної сили.



Та людина на цьому зображенні: ви приблизно знали, якого він зростання?



- Не більше п'яти футів. Досить жилистий.



"Але не Геракл?"



Де Лорка подумав і кивнув головою. «Справді, є дві причини, через які ви думаєте, що впіймали того вбивцю, і що головна небезпека все ще існує. Тоді дозвольте мені заспокоїти вас. Я теж не сиджу. Ви пішли на вечірку з Марією де Рондою, чи не так? Ви, скажімо так, дуже близькі до неї. Ваш суперник, дон Барбаросса – ревнива людина. Він також дуже багатий і, серед іншого, володіє організацією, в якій працювали ці водії. А тепер керуйтесь здоровим глуздом. З боку Барбаросса це було б маленькою хитрощами - видалити вас, просто щоб назавжди вигнати вас з пам'яті Марії де Ронди. Такі речі тут не рідкість. Іспанці просто більш нетерпимі, ніж ви, американці. Щодо Перевертня. Чи міг він втекти, опинившись між цими діжками з вином? Може, не по-вашому – грубою силою – але чому не використовуючи швидкість? Ви самі сказали, що знайшли складного супротивника у статуї. Чи міг він утекти після вбивства Франка? Я говорю ні, бо впевнений, що піймав би його. На жаль, я не можу повністю поручитися за лояльність усіх співробітників служби безпеки, і, можливо, присутня поліція захистила б його, а не вбила. Ось чому я тримав допомогу AX у секреті. Ні, ти робив свою роботу. Будьте розсудливі, розслабтеся і постарайтеся триматися подалі від Барбаросси».



Барбарос. Якби Де Лорка не вірив у мої уявлення про перевертня, що б він подумав про мої підозри про приватну армію промисловця? «Скажіть мені, полковнику, що насправді стоїть за ідеєю, що в Іспанії та Північній Африці більше спільного, ніж у Іспанії та Європи, - що між Іспанією та Північною Африкою є якісь особливі зв'язки?»



«Ви знаєте, як спочатку називалася ця річка, Кіллмайстер? Ваді ель-Кібір. Назва була нещодавно змінена на Гвадалквівір. Наші церкви раніше були мечеті. Щоб знайти Африку, необов'язково копати глибоко в Іспанії».



Чайка щось знайшла на іншому березі річки. Відразу на неї напали інші чайки, які спробували відібрати здобич. Хіба це не сталося б в Іспанії після смерті старого диктатора? "Франко справді помітив спробу?"



'Неможливо. Він досить погано чує, до того ж із цим феєрверком… Ні, у тебе все вийшло чудово». Він глянув на свій годинник. «До речі, наші машини скоро їдуть, я маю бути впевнений, що приїду вчасно. Коли я повернуся до Мадриду, я відправлю цю справу на перевірку із цими водіями».



Я не міг більше нічого сказати, щоб змусити його передумати. Його аргументи, що Перевертень мертвий, були досить переконливими для нього. І в мене була лише наполовину сформована теорія щодо планів Андреса Барбаросса.



Коли я піднявся сходами до пристані. Я побачив, як постать махає мені рукою. Це була Мері.



«З ким ви розмовляли? Інший бізнесмен? - спитала вона, коли ми привітали одне одного. «Так, - збрехав я із серйозним обличчям. - Він займається торгівлею спідньою білизною. Я хотів замовити вам щось приємне».



'Хм. Схоже, ти збираєшся здійснити ще одну з тих поїздок, про які мені ніколи не розповідаєш. Саме коли розпочався сезон кориди, і ви можете побачити найкращі бої Мадриду. Ви приїдете, правда? Ти не можеш просто залишати мене кожні дві хвилини і забирати мене, наче це найприродніша річ у світі».



"Я б хотів."



Вона подивилася на мене палаючим поглядом. Лють ображеної жінки була в її очах, лють скривдженої графині.



«Якщо ти підеш зараз, тобі не доведеться повертатися!»



"Побачимося в Мадриді".



Вона люто тупнула ногою. "І ти навіть не скажеш мені, куди ти йдеш?" вона надула губи.



«Вивчати птахів».










Розділ 11









Я з'їв холодний омлет, сільський хліб, випив трохи вина і дивився, як пливуть хмари. Свіжий вітер віяв через безмежну рівнину Ла-Манчі. Іноді я крутився на животі і наводив бінокль на дорогу.



За годину прибули вертольоти. Вони пролетіли на висоті кілометра над місцевістю у пошуках непроханих гостей. Я пірнув у чагарник і почав чекати, поки вони зникнуть. Коли вони відлетіли трохи далі, я глянув на них у бінокль. Це були Х'юї Кобри, частина захисту Франка.



Я чув звук автомобільних шин. На дорозі з'явилися три лендровери, а за ними їхала вантажівка з фермерами. Конвой зупинився неподалік мене. Коли лендровери зібралися навколо кав'ярні, селяни розсипалися рівниною. У строю, схожому на пастку, вони почали бити ціпками об підлісок по обидва боки рівнини, відганяючи птахів та зайців до центру. І прямо посередині був Генералісімус Франко і чекав на появу своєї жертви.



Озброєна кулеметами Гвардія Сівілль слідувала за селянами, побоюючись незнайомців, які могли вислизнути від «Кобра». Франко та його оточення терпляче потягували каву. Хоча Перевертень міг бути ще живий, принаймні я не бачив його слідів. Я більше відчував себе так, ніби вторгся в картину ХІХ століття із зображенням мисливського загону, ніж захищав сучасного диктатора. Фермери з палицями, Громадянська гвардія зі своїми трикутними багнетами, Франко, одягнений у мисливський костюм із англійського твіду: все це здавалося чимось з іншого часу.



Гуркіт пістолета порушив сільську тишу. Один із мисливців зробив перший постріл, але безуспішно. Поруч із Франком був ад'ютант із колекцією малокаліберних гвинтівок та дробовиків.



Повз мене стрибнув заєць; за ним я почув звук удару палиці об кущі. Я пірнув глибше в підлісок. На щастя, увага фермера була повністю прикута до зайця, який пройшов лише за три фути від мене. Я перевів подих і продовжив вивчати полювання на бінокль.



Шанси Перевертня ставали дедалі меншими. Він мусить скоро вдарити.



Як мені радив Хоук, я поставив себе на місце вбивці. Аналіз попередніх подорожей Франко Іспанією показав, що він завжди починав з грандіозного маршруту через великі міста, але зазвичай на півдорозі подорож переривалася. Це сталося тому, що Франка не вітали у Барселоні, Більбао, Сантандері та інших великих містах через скарби з боку етнічних меншин. Каталонці повстали через дискримінацію їхньої мови, і під керівництвом басків Більбао назрівав бунт партизанів. Іншою причиною скорочення його гастролей було те, що він більше не мав стільки енергії.



Франко майже завжди закінчував свій тур відразу після полювання - якби Оборотень не завдав удару сьогодні, у нього не було б іншого шансу. З іншого боку, що може бути краще за полювання? Постріл не буде помічений, доки диктатор не впаде.



Кільце селян звузилося. Більшість бійців тепер стояли та стріляли. Поруч із «Лендроверами» сталася бійня зайців та фазанів. Франко залишився сидіти; здавалося, йому було нудно. Після цього фермери стали відпочивати, а це означало кінець веселощів.



Мисливці та фермери знову сіли в «лендровери» та вантажівку та поїхали. А я лежав на животі в підліску.



Коли вони зникли, я встав і пішов на дорогу. Село, де зупинилися Франко та його оточення, знаходилося на відстані не менше десяти кілометрів. Я пішов до міста і відчув себе ідіотом.



Попереду мене був фермер із ослом. У черевиках і чорному капелюсі він був схожий на всіх фермерів Ла-Манчі. Коли він повернувся на звук моїх кроків, я побачив, що його обличчя було бронзовим і неголеним. Його сірі очі були допитливими та розумними.



Він зупинився і почекав, поки я наздожену його.



"Привіт, ти куди?" - спитав він на грубуватому місцевому діалекті.



Спеціально з цієї нагоди я одягнув мішкуватий міський одяг і шийну хустку і відповів йому на діалекті Севільї. «У Сан-Вікторію. Я йду у правильному напрямку? '



«Ви – Севільяно. Не дивно, що ти заблукав. Іди зі мною, мій осел, і я теж піду туди».



Непросто зав'язати розмову, як незнайомець у Ла-Манчі, і якийсь час ми йшли пліч-о-пліч у тиші. Нарешті цікавість взяла гору, і він запитав: Ти хоч знаєш, що сьогодні у нас був особливий гість? Чи не бачили нічого незвичайного?



'Гвинтокрил. Тут часто можна побачити гелікоптер».



"І що ти зробив, коли побачив це?"



"Я сховався".



Старий засміявся і від захоплення впав на коліна. «Севільяно, який каже правду. Сьогодні незвичайний день. Що ж, брате, було дуже мудро, що ти сховався. Це були гелікоптери Ель-Каудільйо. Він був тут, щоб полювати сьогодні.



'Ви жартуєте! '



'Клянусь. Мій брат допомагав у полюванні, як і мій двоюрідний брат. Це, звичайно, честь, але, з іншого боку, це руйнує полювання тутешнім людям, яким, зрештою, доводиться жити за рахунок цього. Не те, щоб я критикую Генералісімуса. У мене ніколи не було поганих слів про нього».





«Напевно, ні, – подумав я. Через спину осла висів товстий фазан.



«Інакше кажучи, у тебе знайдеться щось поїсти».



«О, цей фазан. Я впіймав його в пастку. Не думаю, що генерали так стріляли. Може, я подарую його нашому лідерові, коли ми дістанемося Сан-Вікторії».



Я не став би на це ставити. Старий був, як і всі фермери, навіть хитріші за брокера з Уолл-стріт.



У нас виникла жага до розмови. Ми зупинилися і випили з його козячої шкіри вина. Пити з такої штуки досить втомлює, тому що ви повинні направити струмінь, який б'є прямо вам у рот.



Він усміхнувся. - "Ви коли-небудь бачили, щоб турист пив вино з такого мішка?" "Зазвичай вони виливають його спочатку на очі, а потім на одяг". Нарешті ми прибули до Сан-Вікторії, і старий попрощався.



«Дозвольте мені дати вам ще одну пораду, друг. Тут повно поліції. І ви знаєте Guardia Civil – спочатку стріляють, а потім ставлять питання. Чим далі ви будете від генералісімусу, тим краще. Можливо, ці вертольоти не бачили вас уперше, вони побачать вас удруге».



"Я зрозумів, спасибі".



Він витер піт із обличчя рукавом. - «До речі, а що ти взагалі робиш у Ла-Манчі?»



'Я шукаю роботу.'



Він підняв брови і поплескав себе по лобі. «Тоді можете молитися, щоб Бог допоміг вам. Вам неодмінно знадобиться його допомога».



Безперечно, тепер він думав, що це я даремно. Але те, що він сказав про поліцію, було надто правдою. Куди б ви не пішли, ви наступали на черевики цивільної гвардії, і я відчував на своїй спині десятки очей, коли йшов головною вулицею. Навіть на даху церкви, найбільшої будівлі у селі, я бачив солдатів. Я пішов із головної вулиці і знайшов десь маленьке кафе. Було багато людей, які допомагали Франку полювати на цю дичину, і мали хороший бізнес. Я сів за стіл та замовив вино. Всі були зайняті розмовами про полювання, і з розмов я почув, що у генералісімуса цього ранку стався напад болю в животі. Це була причина, через яку він не вистрілив. Але зараз йому стало краще і полювання відновиться в другій половині дня. Багато фермерів були незадоволені цим.



«Я мушу повернутися на ферму».



'Я теж. Сьогодні моя черга за водою для поливу. І ви знаєте, що відбувається, коли у вас нема води». До розмови приєднався ще один товстий чоловік, одягнений трохи краще за інших. "Це велика честь. Ти не можеш піти зараз! '



"Чи має моя сім'я голодувати?"



«Йдеться про честь села».



- Ви матимете на увазі вашу честь. Ви мер, - відповів один із фермерів. «Про наші інтереси не думають. Просто знайди вуличних хлопчаків, щоб поганятися за фазанами».



Проте мер розлютився, половина фермерів відмовилася брати участь у загоні вдруге.



"Я не забуду цього", - пригрозив він. 'Ви там!'



Я озирнувся, щоб побачити, з ким він розмовляє.



"Ти, незнайомець".



'Я?' – Я вказав на себе.



Ага, ти дурний. Ви, звичайно, можете допомогти з полюванням, чи не так?



«Я думаю, що все буде гаразд».



"Севільяно", - знущався він. - І ви теж іноді очікуєте, що вам заплатять?



Я знав, що це звичайна справа.



"Трохи, так", - лагідно відповів я.



«П'ятдесят песет та безкоштовна їжа».



Я глянув на фермерів і побачив, що один з них несхвально похитав головою.



'Я не знаю.'



'Тоді все гаразд. Вісімдесят песет. Або ви воліли б, щоб вас заарештувала Гвардія. Ми не можемо використати тут бродяг».



"Ось так працює іспанська муніципальна рада", - подумав я.



Мер набрав ще кілька вуличних хлопчаків, і після сієсти генералів ми всі сіли у вантажівку.



Тепер ми поїхали до іншої частини рівнини. Вона була посипана величезними валунами та зміями. Мисливців це не турбувало, бо вони залишилися на ділянці, яку вирубали спеціально для них. Гелікоптери Франка гули, як гігантські комахи.



Група, в якій я перебував, розкинувся ліворуч. Кожні три метри заєць вискакував з підліску, або фазан, який стрімголов біг назустріч своїй загибелі. Коли ми пройшли близько п'ятдесяти ярдів землі, я зупинився і став на коліна.



«Давай, я тебе знову наздожену. У мене в черевику камінчик».



На мені мої звичайні низькі туфлі.



"Тут вам потрібні черевики", - був їхній коментар.



Вони пішли далі, коли почав знімати взуття. За хвилину вони були ледь помітні.



'Що в тебе сталося?' - пролунав голос, який здавався невиразно знайомим.



«Камінчик у моєму взутті».



«Вставай, коли я говорю з тобою».



Я встав. Хтось із Іспанського Іноземного Легіону підозріло подивився на мене.



То був той Горила, охоронець, якого я вже двічі зустрічав у палаці. Одного разу, коли я був замаскований, а іноді в моїй справжній формі, під час нашої битви у бальному залі. Минулого разу було дуже темно, і, тримаю парі, він мене не впізнав.



- Ви допомагаєте полювати на дичину для Генералісімуса? - скептично спитав він.



"Так, сеньйоре".



У пустельній формі кольору хакі, він ходив навколо мене, неспокійно стукаючи прикладом гвинтівки по стегну. «Хіба я не знаю вас десь? Ви були у легіоні?



"Ні, сеньйоре".



- В іншому ти виглядаєш досить міцним. Ви не здається мені людиною, яка полює на диких тварин з фермерами.



Я ніколи не забуваю обличчя – ти впевнений, що ми раніше не зустрічалися?



«Можливо, у Севільї. Я з Севільї, може, ви мене там бачили.



Він потер шрам. «Ні, де ще. Ну, це не важливо. Поспішайте з цим взуттям і переконайтеся, що ви наздоженете решту».



"Так, сеньйоре".



В цей момент його жирне обличчя застигло. Його замішання змінилося страшною впевненістю.



Я глянув на землю. Я обернувся, коли говорив, і коли він побачив моє обличчя в тіні, він дізнався про обличчя, яке бачив у бальному залі.



Тепер усі його сумніви зникли. «Так, я вірю, що ми знаємо одне одного. Я навіть шукав тебе, бо мені все ще треба з тобою колупатися. А потім я зроблю з вами те, що ми в легіоні завжди робимо із зрадниками – відрубаю вам голову від тулуба та виставлю її на жердині!



«Я не розумію, про що ви кажете, сеньйоре».



Перш ніж він знову заговорив, я вибив гвинтівку в нього з рук, але вони не розслаблялися ні на секунду. Горила вдарила мене ножем по шиї. Я схопив його за руку, розгорнув і перекинув через плече. Він схопився на ноги, все ще тримаючи ножа в руці.



Ах, ти знаєш, про що я говорю, брудний убивця. Я знищу тебе.



Він замахав ножем, і я знову схопив його за руку. Але тепер він перемістив свою вагу і шпурнув мене на землю за чотири метри від мене.



Я вбив свого першого супротивника, коли мені було чотирнадцять, - хвалився він. «У сімнадцять років я був найсильнішим у всьому Легіоні. І тут немає піаніно, за яким можна було б сховатися, тож у вас немає шансів».



"Я був Акелою з бойскаутами".



Йому довелося деякий час обмірковувати цей коментар, і це дало мені можливість підстрибнути і вдарити його по лобі обома п'ятами. Такий удар навіть змусив би коня встати дибки, але ветеран схопив мене за талію і шпурнув назад на землю. Обіруч він підніс вістря ножа до мого горла.



"Якщо ти перестанеш дихати, ти цього не відчуєш, хлопче", - прошепотів він.



М'язи його плечей напружилися, коли він притис мої руки. Лезо вже робило ріжучий рух. У цей момент мені вдалося втримати його зап'ястя. Спочатку він не міг повірити, що його зап'ястя зчеплені, що мої руки сильніші за нього.



"Ти не фермер", - видихнув він.



Його шрам побілів, а вени на шиї опухли від напруження, але він не міг зламати мою силу. Я відвів його руки вбік, і ніж упав на підлогу. Потім раптом я відпустив його, кинувши його на землю всією своєю вагою. Я перевернув його на спину та схопив ніж. Тепер ролі змінилися місцями. Повільно, але вірно я приставив ножа до горла легіонера. Мені знадобилася вся вага, щоб подолати його опір. Кінчик ножа зачепив його кадик.



Раптом у мене в очах з'явився пісок. Горила зрозумів, що він переможений, і все, що він міг зробити, щоб уникнути смерті, - це кинути жменю пилюки мені в обличчя.



Довелося кашляти, і я майже нічого не бачив. Ніж безцільно впав на землю. Я чув, як легіонер устав і обійшов мене.



Секундою пізніше він обмотав мою шию мотузкою. Він натягнув її туго - я задихнувся. Це було іспанське удушення. У в'язницях використовують натяжні стрижні та шурупи, але в Легіоні все ще роблять це по-старому, з мотузкою. Дуже ефективний. Моє серце почало битися швидше, і через брак кисню перед очима з'явилися чорні крапки. Я видавав нудотний, задиханий звук, коли він тягнув мотузку ще сильніше.



Концентрованим зусиллям я вхопився за мотузок обома руками і щосили пірнув уперед. Горила пролетіла над моєю головою і приземлилася на землю. Задихаючись, він знову схопився на ноги. Все ще засліплений піском, я щосили вдарив його по найбільш вразливому місцю.



Пляма, якою була горила, здригнулася. З його широко відкритого рота долинали невиразні крики болю, він схопився обома руками за промежину і впав навколішки. Я зняв мотузку з шиї. Залишилось кільце сирого червоного м'яса. Насилу я встояв перед спокусою задушити їм горилу.



"Принаймні, тобі не потрібно думати про подруг вже кілька місяців", - сказав я.



Він почав стогнати ще голосніше. Я підняв гвинтівку і вдарив їм по черепу, як ключкою для гольфу. Горила тепер валявся на землі непритомний.



Я дозволив сльозам змити бруд з очей і вдягнув одяг легіонера. Не було кращого маскування, в якому можна було вільно пересуватися мисливськими угіддями.



Тепер полювання було в самому розпалі. Коло, яке фермери оточили запанікованих тварин, звужувалося. І постріли лунали з меншими інтервалами.



Я знайшов великий валун, що підходить для спостереження. У бінокль я побачив, як хтось допоміг Франкові встати зі стільця. Я знав, що мене видно з ледроверів, але завдяки уніформі та кепі горили ніхто не звертав на мене особливої уваги. У вогняному полі стрибнув заєць.



Франко вибрав легку гвинтівку з упевненістю, з якою він вибирав нову краватку, і вистрілив. Заєць перекинувся і впав мертво на спину.



Непогано для людини років вісімдесяти.



Інші бійці аплодували.



Франко жестом наказав їм замовкнути і взяв кілька нових патронів. Він був відомий як добрий мисливець, і я підозрював, що він шукав інші патрони. Легко уявити, що його охорона заряджає рушниці картеччю, щоб збільшити ймовірність влучення. Так само, як охоронці Ейзенхауера, які регулярно вибивали його м'ячі для гольфу із пересіченої місцевості назад на поле. Це зводило Ейзенхауера з розуму, але вони не зупинялися.



Полювання здавалося таким же сонним, як і того ранку.



З підліску вилетів фазан.



Франко спокійно пішов за ним крізь приціл своєї зброї. Він вистрілив, і фазан упав. Більше оплесків.



Більшість фермерів тепер спостерігали, як їхнє завдання було виконано. Іноді їх рядів лунало «Olé!». якщо генералісімус вистрілив успішно.



Я оглянув обрій. Нічого не було видно, крім каміння та кущів. А вдалині вітряк. Коли я збирався опустити глядача, я побачив рух десь, чого я не очікував. Майже навпроти мене, на іншому боці мисливських угідь, була низка бруків. І щось не так з одним із цих каменів. Мабуть, у нього були загнуті вуха, які рухалися з кожним пострілом Франка. Я вдивлявся в підлісок у бінокль, як міг, і нарешті побачив постать людини. То був старий фермер, з яким я йшов до Сан-Вікторії. Я зітхнув з полегшенням. Звичайно, цікавість з приводу генералісімуса змусила його сховатися там. І він, певно, теж хотів побачити Франка.



З підліску, де він сидів, зіщулившись, злетів фазан. Птах піднявся і полетів до мисливських угідь. Можливо, старий фермер таки подарував Каудільйо щось.



Один із помічників Франко вказав на птаха.



Франко взяв заряджену двоствольну рушницю і прицілився. Фазан пролетів метрів п'яти заввишки і пішов прямо на Франка. Один ствол стріляв, потім інший. Птах полетів неушкодженим. Він зробив поворот і, як не дивно, полетів назад до винищувачів. Коли бачили звіра, що повертався, почулися схвильовані крики. Франко схопив нову гвинтівку.



Фазан летів досить жорстко, майже неприродно. Коли він підлетів до генераліссімуса, я вивчив його в бінокль. Голова була невиразна, очі були сліпими. Цей птах був живий, як опудало черепахи.



Я знову повернув глядача до старого фермера. Тепер він був повністю зосереджений на рухах фазану, стоячи майже прямо. У руках він тримав радіопередавач, за допомогою якого він контролював рухи механічного птаха. Він повинен був бути Оборотнем! Я провів у його присутності весь ранок і тепер стану свідком його вбивства Франка!



Тендітний диктатор простежив за птахом крізь приціл. Звір полетів прямо на нього, утворюючи незамінну мету. Однак з кулею це не так просто, тому що щось, що прямує на вас, має менший силует. Франко вистрілив. Птах ненадовго злетів, але це сталося через тиск повітря, що спричинив постріл. Тепер другий постріл пролунав із двоствольного ствола. Це здавалося неможливим, але птах продовжував летіти прямо. Роздратований, Франко схопив ще одну гвинтівку. Тепер це був би не дробовик. Мисливці підбадьорливо закричали, коли птах повернув назад.



Вони, мабуть, подумали, що це удача мисливця.



Я знову повернув бінокль до Оборотня. Не рухаючись, він відправив тварюку назад для своєї третьої атаки. Механічний птах був радіокерованим, а бомба, мабуть, ні. Я підозрював, що там буде: желатиновий динаміт - найпотужніший динаміт, який тільки можна собі уявити. Однієї металевої частинки з дробовика вистачило б, щоб спричинити вибух. Мабуть, вони знайдуть потім лише туфлі від Франка. бомба, Що Летить, завдала останнього удару. Він пролетів би прямо над моєю головою. Я націлив гвинтівку легіонера на його праве крило.



Перевертень, мабуть, помітив мене, бо фальшивий фазан раптово пірнув, і мій постріл пройшов мимо. Птах тепер пурхав майже прямо наді мною і злетів у бік мисливців. Якщо мій наступний постріл знову промахнеться, то куля може потрапити до одного з бійців.



Тепер я прицілився в товсті груди птаха наді мною і обережно натиснув на курок.



Наче сонце вибухнуло над рівниною. Рушниця була вирвана з моїх рук від тиску повітря. Як у якомусь сновидінні я відчув, що піднімаюся вгору і знову опускаюся вниз. Але коли моє плече та голова вдарилися об землю, було боляче. Я ковзав близько десяти метрів на руках та на обличчі. Я намагався контролювати свої руки та ноги, але був уже непритомний, перш ніж ударився об камінь.










Розділ 12









Втомлене вузьке обличчя біля заднього ліжка. Бляклі вуса, плями печінкового кольору. Шановна розмова.



Хтось підвівся. Були й інші люди.



Візит закінчився.



Потім лікарі. пов'язки. Пляшки з гумовими шлангами, поруч із ліжком. Гумові шланги в руці. Листи шаруділи, як пір'я механічного птаха.



Я прокинувся і сів у ліжку. У дзеркалі над туалетним столиком я побачив високого темноволосого чоловіка в піжамному пальті – Ніка Картера – і він виглядав не дуже підтягнутим. Де Лорка сів на стілець поруч із ліжком. «Ласкаво просимо додому», - сказав він.



"Де я був?" – тупо спитав я.



"Ви були в комі".



'Скільки?'



«Три дні, але не хвилюйтеся. Всі пальці на руках і ногах, як і раніше, на місці. Це було через шок. Жодних незворотних пошкоджень, тільки невеликий струс мозку і кілька опіків першого ступеня, хоча спочатку вони думали, що у вас пошкоджена сітківка. До речі, ти не виглядав так гарно, коли ми тебе знайшли



Була кров із твоїх очей, твоїх вух та твого рота. Неприємне видовище.



«Дякую за комплімент, але маю роботу».



Він штовхнув мене назад у ліжко. «А поки що тобі слід відпочити. Лікарям начхати, що ти ще живий».



"Іспанські лікарі?"



'Докладніше; Лікарі іспанської армії. Більшість людей було б розірвано на частини під тиском повітря, яке ви зазнали. Кажуть, ти чудовий зразок».



"Живих чи мертвих?"



'Між. Я маю на увазі це, коли говорю тобі відпочивати. Він взяв карту, що висіла біля підніжжя ліжка. Лихоманка, аномальний кров'яний тиск, ризик тромбозу, незначна внутрішня кровотеча.



«Іншими словами, нічого особливого, якщо ви потрапили просто під бомбу. Ось чому ви не повинні ставитись до мене як до повного інваліда».



«Будь ласка», - він зробив благаючий жест руками. «Яструб надішле мені бомбу, якщо я дозволю тобі вийти з лікарні в той день, коли ти прийдеш до тями. Крім того, спочатку ти мусиш мені дещо пояснити.



Я розповів Де Лорке про Оборотне і його радіокерованого птаха. Полковник Де Лорка був одним із тих офіцерів служби безпеки, які можуть обробляти інформацію, не записуючи все. Він слухав, не перебиваючи мене.



"Він дуже гарний, цей Перевертень," сказав я нарешті. «Я зовсім не впізнав його у його маскування. І він, безперечно, вдарить знову. Ви б бачили його з цією радіостанцією. Я ніколи не бачив такої. Я тільки заважав йому, але не вимкнув його.



"Як ви думаєте, він вас дізнається?"



'Боюсь, що так. На його думку, моє прикриття розкрите. До речі, якщо казати про горіхи, як там цей легіонер?



"Той, якого ви майже кастрували?" Де Лорка посміхнувся. «Він у сусідній кімнаті. Я не думаю, що ми маємо сказати йому, де ви знаходитесь. Він смикнув вуса на мить. «Ви бачите, що це перший раз, коли хтось нокаутував його в рукопашному бою. Можливо, ви маєте рацію, що Перевертень хороший, але ви проявили себе ще краще.



Я щосили намагався тримати очі відкритими і раптово відчув себе млявим. «Вони додали до глюкози заспокійливе?» Фігура де Лоркі зблікла.



«Чим більше ви відпочиваєте, тим менша ймовірність потрясіння. Не хвилюйтеся, Генераліссімус залишиться сьогодні у палаці. Ми їдемо туди завтра. Він усе ще хоче поговорити з тобою.



'Був... він був...'



"Так, Франко був тут, коли ти був ще в комі".



Де Лорка, без сумніву, говорив приємніші речі, але моя голова лежала на товстій подушці, і я спав глибоким сном.



Я прокинувся вже ввечері. Я подивився на годинник на туалетному столику. Десять годин. Мій шлунок забурчав з голоду, без сумніву, це ознака одужання. Я натиснув на дзвінок поруч із моїм ліжком.




За кілька хвилин увійшов лікар.



Я запитав. - "Тут немає медсестер?"



"Це відділення для людей, яким потрібен повноцінний відпочинок".



Він прочитав мою карту і засунув мені в рот градусник.



Я витяг його.



«Чому тобі маска для обличчя? Я заразний?



"Будь ласка, поверніть цей градусник, ви не заразні, але я застуджений".



Він перевірив пляшку з глюкозою, що висить над ліжком. Вона була порожня. Він замінив його на повну пляшку. Я знову вийняв термометр із рота.



«Я зателефонував, бо був голодний. Я хочу щось з'їсти, і я не маю на увазі ту рідину, яку ви пропускаєте через трубку. Я хочу щось пережувати».



Він поставив термометр назад.



«У протишоковому лікуванні тверда їжа ніколи не застосовується. Хіба ти не розумієш, що тобі слід померти після того, через що ти пройшов?



Він з'єднав балон із гумовим шлангом. По шлангу мені потекла прозора рідина. Доктор мав мадридський акцент, але в його голосі був знайомий відтінок.



Я запитав. - "Що насправді йдеться в офіційному звіті?" "Це ви придумали!"



Я схопився.



Ти втрутився в це? Що, чорт забирай, це значить?



Тепер лікар уперше глянув мені прямо в обличчя. У нього були сірі розумні очі. Очі старого фермера з Ла-Манчі.



'Це ти. Перевертень!



“А ти Картер. Я знав, що вони надішлють за мною найкращого агента. Я думав, що це будеш ти, але не був упевнений до сьогоднішнього вечора. Мої компліменти за успіх із моїм фазаном. Тобі дуже пощастило, але, боюсь, цьому зараз кінець.



«Кінець моєму щастю! І ти думаєш, що зможеш піти звідси спокійно? Ти замкнений у цій лікарні, ти… Я відчув, як моя мова стала товстою. Я моргнув і спробував зосередитись. "Це ти ..."



У мене більше не було влади над моїми губами. У тумані я побачив етикетку на новій пляшці.



'Натрій... пент...



'Точно. Пентотал натрію, - кивнув Оборотень. «Не дуже підходить як сироватка правди, але дуже ефективний наркотик. Я думав, вони його легше дістануть».



Я спробував звільнити руку від шприца, але мій мозок втратив контроль над моїми кінцівками. Перевертень стягнув маску. Тепер він був поголений - його обличчя було молодше і незграбніше.



«Коли цей кур'єр загинув в авіакатастрофі, я знав, що хтось з'явиться. Я підозрював, що це буде англійський агент чи хтось із Вашингтона. Коли ту мертву людину знайшли в статуї процесії, я подумав: «Нік Картер». Я знав, що подібне може бути лише твоєю роботою».



Він ненадовго натиснув кнопку дзвінка тричі. - Ти теж обдурив мене в Ла-Манчі. Ви так само добре кажете на всіх діалектах, як і я. Мені шкода, що довелося забрати тебе з дороги. Якщо росіяни дійсно так високо цінують вашу голову, як вони кажуть, принаймні ви хороший бонус ».



Приємний бонус: Я чув, але я не міг зрозуміти до кінця своїх слів через зростання гудіння в моїй голові. Я невиразно усвідомлював, що білий лист тягнув над моєю головою. Хтось увійшов до кімнати, я був поставлений на носилки, що рухався, і відвезли.



Я зірвав замах на Франка, але я нічого не міг зробити, щоб зупинити Оборотня схопити мене.










Розділ 13









Першою ознакою того, що я живий, був запах тварин. Це був не просто запах собаки, це був різкий їдкий сморід. Я нічого не бачив, бо був під брезентом, але гул у моїй голові зник, і я міг вільно рухати пальцями. На мені була проста сорочка та штани.



Це було неправильно. Я не вірю в потойбічне життя, і це було не дуже схоже на смерть. Невже Оборотень передумав чи щось змусило його десь залишити мене живим? І звідки, в ім'я Ісуса, виник цей сильний тваринний запах?



Я підняв брезент. Перевертень не помилився!



Я був посеред загону, оточеного дерев'яним парканом, із шістьма бойовими биками. І вони були телятами. Вони не були й наполовину того калібру, з яким я боровся на ранчо Марії. Це були справжні дорослі вбивці, удвічі більші, ніж у телят, з рогами завдовжки півметра. Один був поряд зі мною.



Я повільно повернув голову і подивився, де були ворота. Це було по той бік паркану, між мною та шістьма величезними биками. Крім того, він, безперечно, був замкнений зовні. Я не міг вибратися.



Дерев'яні огорожі були метрів п'яти у висоту, без виступів, на які можна було б покласти руки чи ноги. Виходу не було. Задум Оборотня був ідеальним.



Безперечно, биків мало годували. Бойові бики завжди виходять на ринг голодними. У такій групі вони здавалися мирними. Незадовго до початку бою бугаїв їх помістили в окремі загони. Все, що я міг робити, це мовчати і чекати, доки наглядачі зроблять свою роботу. Але це мені не допомогло. Тому що у бугаїв може бути поганий зір, але їхній нюх у порядку.



Червоно-сірий монстр сунув пащу в якусь їжу. Чорний бик розсунув задні лапи і випустив струмінь сечі. Ще одна гострота - роги біля огорожі загону. Зрештою, всі ці неймовірні бойові машини були б мертвими, але тепер вони були королями.



Один переступив через брезент і потерся мускулистим тілом об паркан. Червоно-сірий жував, довгим язиком облизуючи рожеві губи.



Мені було важко не сваритися вголос. На боці одного зі звірів побачив тавро - СС. У Оборотня було зловісне почуття гумору.



Однак тепер це не було моєю головною турботою. Червоно-сірий бик підійшов ближче. Дорогою бездумно їв сіно, як пилосос. Крізь щілину я бачив, як його очі блукали брезентом.



Що думає власник биків, якщо вони знайдуть моє тіло? Затяті тореадори-аматори нерідко пробували свої сили на справжніх бугаях і пробиралися в загін. Ризик померти у такому трюку стовідсотковий. Так що я був би одним із цих мертвих ідіотів.



Червоний бик збирався пхати свій ніс під брезент прямо зараз. Його язик ковзав під нею і торкнувся моєї руки. Він пирхнув і зробив крок назад. Інші бики оберталися і дивилися на брезент. Двоє, що лежали на підлозі, піднялися.



Червоний повернувся і засунув роги під брезент. Він обережно тицьнув мене в ребра. Кінчик його рога нагадував стилет. Потім монстр завив і стягнув з мене брезент. Вплив на інших бугаїв був наелектризованим: для цього їх вивели на ринг – вбити людину.



Я зняв сорочку, щоб використати її як ганчірку. Я знав, наскільки це безглуздо і безнадійно, але брудна біла сорочка – це все, що мені потрібне, щоб захистити себе. У моїй крові все ще був пентотал натрію, але він був швидко нейтралізований виробленням адреналіну.



Червоний бик, монстр вагою не менше ніж п'ятсот кілограм, кинувся в атаку. Я махнув сорочкою йому в очі і заманив його убік, але його плече вдарило мене, і я врізався в стіну. Коли я відскочив назад, другий, чорний з одним вигнутим рогом, уже розпочав атаку. Його прямий ріг ударив мене в голову. Я пригнувся і поплентався до центру майданчика.



Третій бик тепер атакував мене ззаду. Я відскочив убік і впав навколішки. До мене підійшов четвертий. Він пішов за сорочкою, але вдарив мене задньою ногою у живіт. Я зіщулився від болю.



Ніхто з них не замикав і вони не били в землю копитами. Серед них не було трусів. Це були найкращі. Я схопився на ноги і зумів ухилитися від п'ятого. Він промчав повз мене і глибоко врізався рогами в іншого бика.



Тепер єдність стада було порушено. Бик, що дістав рогами в груди, впав і закричав. Він замахав головою, але червоний колір затуманив його очі. Земля стала вологою і теплою від крові, що хлинула з бика.



Червоно-сірий напав на мене і притис до дерев'яної стіни. Я тримав його за голову, доки він намагався підняти мене на свої роги. Коли він зробив крок назад, щоб краще атакувати, я дозволив собі відкотитись убік.



Запах крові тепер заполяв загін і погнав биків один на одного. Це була хаотична низка вбивств. Вони більше не атакували лише мене, а й одне одного. Був другий бик на землі, вкритій кров'ю. Він боронився і махав рогами вперед і назад. Він продовжуватиме боротьбу, доки не помре. Хаос навряд чи дасть їм полегшення. Я був замкнений у загоні з п'ятіркою шалених бугаїв, і це не зовсім давало гарантію збереження життя.



Один бугай ударив у голову ззаду і кинув мене на землю. Я обернувся і побачив над собою рожевий ніс, криваво-червоні очі та два величезні роги. Одна з його ніг притиснула мене до землі, тож я не міг поворухнутися. Раптом червоно-сірий бик із криком покотився по землі. Над ним стояв чорний бик, висмикуючи рогами його нутрощі. Тепер у загоні пахло нудотним. Чорний бик закінчив червоно-сірого і повернувся до мене.



Він напав із опущеною головою. Я кинув свою сорочку на його очі і стрибнув. Це був класичний грецький прийом, але я приземлився однією ногою між рогами бика. Іншою ногою я сперся на його кістляве плече і стрибнув на паркан. Висота бика в загривку був один метр вісімдесят. Верхній край стіни був ще близько десяти футів вище. Я потягнувся і вхопився за край обома руками. Як я підтягнувся, чорний бик струсив сорочку з голову і наткнувся на мої ноги.



Але він спізнився. Я підтягнувся і міцно тримався. Бик тепер повернувся до двох інших. В одного текла кров із рота. Інший напав на нього. Чорний тепер теж накинувся на звіра, що стікає кров'ю, і разом вони гнали його до паркану. Як одна переплетена маса плоті, вони врізалися в паркан, який затремтів і затремтів під цією вагою.



Удар змусив мене впасти, приземлившись на чорний клубок, але мені все ж таки вдалося піднятися.



Чорний бик лежав. Тепер лишилося двоє. Вони дивилися одне на одного посеред загону. Їхні мови вилазили з рота від утоми.



Немов по нечутній команді вони атакували. Зіткнення їхніх голів пролунало як гарматний постріл. Вони позадкували і знову атакували. Їхні роги переплелися. З ранами, що кровоточили, і почервонілою шкірою, вони билися щосили, щоб перемогти. Нарешті, один здався. Він упав на одне коліно, а потім повністю звалився. Переможець застромив роги в м'яке низ живота жертви і розірвав його. Він вирвав вміст, що розмазався по майданчику, як брудне вологе конфетті. Потім він, хитаючись, дістався центру загону і переможно стояв там, володар усього, що він бачив навколо себе: п'ять мертвих бугаїв і чотири пікетні огорожі. Я переліз через паркан і стрибнув з іншого боку.










Розділ 14









Після подвійного віскі та омара, просоченого шеррі, я знову відчув себе людиною. Я дочекався вечора, щоб відвідати ввічливість Андреса Барбаросса на його віллі в Мадриді.



Звичайно, я міг потрапити в пастку, таку ж смертельну, як загін, з якого я щойно втік, але мав низку причин думати, що маю добрі шанси на виживання. Перевертень не згадував про моє прикриття торговця зброєю, поки він хвалився в лікарні. Очевидно, він нічого не знав про Джека Фінлі. Звичайно, могло статися так, що Барбаросса був у курсі всього, що він просто наказав Оборотню позбавитися мене, не повідомляючи йому ніяких подробиць. Але це все були здогади, і мені потрібно було з'ясувати, чи Барбаросса був ідейним натхненником змови чи ні.



Його вілла, мармуровий особняк у стилі ренесансу на Авеніда Генералізімо, була символом його багатства. У дворі стояла охорона, а під'їзна доріжка була забита лімузинами. Очевидно, він влаштовував вечірку.



Дворецький викликав деякі труднощі, тому що мого імені не було в списку гостей, але нарешті з'явився сам Барбаросса і провів мене всередину. Він здавався дуже задоволеним собою і крокував угору й униз, як гордий півень. У бальному залі я побачив кількох відомих промислових магнатів із дружинами та велику кількість старших армійських офіцерів.



«Який щасливий збіг, що ви проходите повз сьогодні ввечері», - зізнався Барбаросса. «Розвиток подій наближається до кульмінації. Ви вже вирішили поповнити наші лави?



'Я ще не знаю.'



"Можливо, я зможу переконати тебе сьогодні ввечері".



Він провів мене в ігрову. Грав квартет скрипалів, усі пили шампанське.



"Це знати Мадрида", - гордо прошепотів мені промисловець. Нас вітав товстий симпатичний чоловік у смокінгу. «Сеньйор Рохас, це наш новонавернений. Людина, про яку я говорив з вами, коли розповідав вам, що сталося з Грюном.



Дуже приємно познайомитися, - проворкував Рохас іспанською мовою, який звучав так само іспанською, як яблучний штрудель. Він був або колишнім офіцером вермахту, або південноафриканцем. Було більше нацистських офіцерів, які вчасно помітили наближення Гітлера до загибелі, перевезли свої гроші до Швейцарії та переїхали до Іспанії.



"Так ти збираєшся зайняти місце Грюна?"



Він вдвічі кращий за Грюна, - сказав Барбаросса, похваливши мене, ніби він був моїм імпресаріо. «Я знаю, що Грюн був вашим помічником під час війни, і я не сказав би цього, якби мене не переконали».



"Давайте забудемо ті старі війни", - відповів гер Рохас. «Ми маємо зосередитись на майбутньому».



Ми йшли далі і Барбаросса познайомив мене з іспанцем, що носив темні окуляри. Це був генерал Васкес, фалангіст із самого початку, фашист у душі та член кабінету Франка. Він міг би дати респектабельність будь-якому перевороту. З іншого боку, він також найбільше втратив би, якби брав участь у невдалому перевороті.



«Андрес багато про вас говорить, – зауважив він. «Іноді я запитую, скільки він насправді розповідає вам».



'Дуже мало.'



'Щасливий. Іноді я боюся, що обачність – не його сильна сторона».



Я зрозумів, що він мав на увазі. Через Марію Барбаросса, можливо, розповів мені більше, ніж було б можливо. Можливо, він хотів справити на мене враження, підкорити мене, якщо можливо, йому, найнявши мене, щоб я впав у престижі Мері. Генерал глянув на мене. «При угоді з нерухомістю такого масштабу ми не можемо дозволити, щоб кожен випадковий перехожий заглядав у наші карти. Ми не єдині бізнесмени, яких цікавить Марокко. Наш успіх потребує абсолютної секретності».



"Цілком вірно", - погодився Барбаросса.



«Я зараз поспілкуюсь з іншими гостями, ми не повинні постійно говорити про справи», - сказав Васкес. Схоже, він збирався балансувати між різними силами.



Я зустрів інших офіцерів та деяких промисловців різних національностей. Багато було представлено і дворянство. Члени цієї секти переважно збиралися навколо безкоштовного фуршету.



Операції із нерухомістю? Якби я мав зрозуміти Васкеса серйозно, я справді помилявся. Після натяків генерала, Барбаросс почав довгу промову про можливості зростання туристичного ринку Північної Африки. Крім того, я не міг собі уявити, більшість гостей були змовниками проти Франка. Більшість із них були звичайні аристократи або багатії, що ви знайдете у кожній європейській столиці. Вони були одягнені модно і добре виховані. Розмова в основному оберталася навколо таємничої загибелі шести бугаїв, які повинні були битися на Плаза де Торос».




'Вам нудно?' -

Це була Мері, що йшла під руку з не дуже розумним на вигляд дворянином.



Сказати це було б не дуже чемно».



Хуане, чи не могли б ви принести мені келих шампанського, будь ласка?



Її супроводжуючий корився, як добре натренований собака.



«Я бачу, тобі нудно, Джеку. Вам би точно не було нудно, якби ви зателефонували мені».



Я запропонував їй цигарку.



"Чому ти мені не зателефонував?"



"Я думав, що ти сердишся на мене!"



«Якби ти прийшов зі мною на похорон, я б тебе вибачила. Де ти зараз був?



«Я намагався отримати замовлення. Ви знаєте, як це буває – робота торговця зброєю ніколи не закінчується».



«Брехун. Це ваша садистська межа. Давай, давай забираємось звідси, поки Хуан не повернувся.



Вона знала дорогу в будинку Барбаросси. Ми пірнули за гобелен, потім піднялися сходами, що вели в коридор на другому поверсі.



«Ви все ще у відрядженні – чи у вас є трохи вільного часу?»



Моя рука ковзнула її спиною до вигину її сідниць. Згідно з протоколом, зараз я маю розмовляти з гостями внизу, але чоловік повинен знати, коли час не порушувати правила.



«Ви дуже небезпечні для мене, Маріє».



Вона притулилася до мене і поцілувала в шию. 'Що ти маєш на увазі?'



"Прямо зараз я можу загинути".



«Завжди працюєш і ніколи не граєш, бідний хлопче. .



Ми перепробували всі двері в холі, поки не знайшли одну незачинену. На щастя, це була гостьова кімната із заправленим ліжком.



"Швидше, Джек".



Я вимкнув світло. Марія вислизнула із сукні, бюстгальтера на ній не було. Я зняв з неї труси і одночасно поцілував тверді соски її повних грудей.



"Швидко."



Ніби вона думала, що світ добігає кінця. Наші заняття любов'ю були анімалістичними та агресивними.



Її ноги були розсунуті, щоб я міг штовхнутися якнайглибше, потім вона щільно зімкнула стегна, ніби не хотіла відпускати мене. Я притис нігті до її сідниць, а вона підтягла мою голову до своїх грудей. Вона дико хитала головою. То була справжня Марія де Ронда. Відмовтеся від титулу і грошей, затягніть її в ліжко, і горда елегантна графиня перетвориться на збудженого дикого звіра.



Після оргазму вона обійняла мене. «Це було чудово, Джеку. Ви були фантастичні».



«Не кажіть, що це схоже минулого разу».



Її рука ковзнула по м'язах моєї спини.



"Бойовий бик", - прошепотіла вона. Ти першокласний бик, Джек. Вона поцілувала мене і відпустила.



"Боюсь, вони там нас не пропустять".



Ми одяглися і переконалися, що виглядаємо якщо не пристойно, то хоч би презентабельно. Потім ми спустилися. Хоча я підозрював, що ніхто не помітив нашої відсутності, я побачив, що Барбаросса дивиться на нас темними очима. "Ти добре проводиш час?" – весело вигукнув він, підходячи до нас.



"Чудово", - відповіла Марія.



Він спитав мене. - 'А ви?'



«Якщо Марія задоволена, це автоматично змушує мене відчувати задоволення», - здався мені галантною відповіддю.



"Мені просто потрібно підправити макіяж". Марія зникла, Барбаросса глянув на мене, стиснувши кулаки. "Вона важка жінка", - сказав він нарешті.



Мені було важко йому не заперечити. Але зрештою я просто хотів скористатися його ревнощами. Немає сенсу викликати вибух.



"Я думаю, що вона дуже красива", - сказав я недбало. «Спочатку мій директор хотів послати мене до Лондона, але я думаю, що залишусь у Мадриді».



"Мері знає про це?" - спитав він із майже шкільним жахом.



"Вона навіть попросила мене залишитися".



Барбаросса закурив сигару, мабуть, щоб заспокоїти свої думки. Щойно підійшла Марія, всі його мрії про владу відійшли на другий план.



"Що могло переконати вас покинути Іспанію?" Він би не спитав, якби не дізнався, наскільки ненадійно було найняти купу циган, щоб прибрати мене з дороги.



"Ви маєте на увазі гроші?" – байдуже запитав я.



Він обережно подивився на своїх гостей.



"Це можливо", - прошепотів він.



'Ні.' - Я похитав головою. «У мене більш ніж достатньо, щоб утримувати себе. Я бачу більше у якійсь дії. Спочатку я подумав, що ви можете мені це запропонувати, але я не почуваюся охоронцем калійних копалень та угод з нерухомістю».



Моя відповідь переконала Барбароссу.



"Іди зі мною."



Він подбав про те, щоб Васкес і Рохас не бачили, як ми залишаємо бальну залу. Ми пройшли повз скрипалів на сцені, через зал, де висіли картини Рубенса, і нарешті опинилися у великому кабінеті зі стінами з червоного дерева. Книжкові шафи були заповнені книгами, переплетеними з марокканської шкіри, з вигравіруваною монограмою Барбаросси. Там був невеликий бар, а над відкритою бородою висіла колекція старовинної зброї. Величезний класичний письмовий стіл займав майже всю стіну. Все це дихало грошима та статусом, але я нічого іншого не очікував.



'Дуже добре.'



'Просто почекай і побачиш. Тож ви просили діяти. Я можу запропонувати вам більше, ніж ви могли будь-коли мріяти. До речі, я вже розповідав вам про це раніше. Зараз я це доведу».



Він натиснув кнопку, і стіна за столом ковзнула вгору і зникла в стелі. З'явилася величезна карта Іспанії та Марокко з підсвічуванням. Червоними кружками позначені Рота, Торрехон та інші американські бази Іспанії. Подвійне червоне коло було накреслено навколо Сіді Ях'ї в Атласських горах, де знаходився секретний американський центр зв'язку. Блакитними кружками позначені іспанські та марокканські бази. Поруч із кожним гуртком була табличка СС. Барбаросса вказав на це пальцем. «Наші війська. Загони добре навчених чоловіків готові взяти владу у двох країнах. Ми називаємо себе Sangre Sagrada, і ви можете приєднатись до нас».



Сангре Саграда. "Свята Кров". Здавалося, що простий звук цих слів справив Барбароссу майже релігійний ефект. В його очах з'явився дивний, майже істеричний вираз, і він, здавалося, повністю забув про мою присутність.



«Сімсот років Іспанія та Північна Африка були одним народом, однією нацією. Ми були наймогутнішою країною у світі. Коли ми поділилися, ми стали слабкими. Ми вже досить довго були слабкими.



Тепер ми – найстаріші сім'ї – знову готові творити історію. Свята Кров Іспанії знову зробить нашу країну великою. Тепер нас ніщо та ніхто не зупинить».



«Крім Франка».



"Франка." Барбаросса насупився. «Ми розчарувалися у ньому. Коли він прибув з Африки зі своїми мавританськими військами під час війни, мій бідний батько подумав, що де Каудільйо скористається своєю перемогою, щоб знову об'єднати два узбережжя Середземного моря під одним лідером. Але він навіть не здатний вигнати британців із Гібралтару. Там знаходиться Марокко з його величезними мінеральними багатствами та слабким королем. А ось і Іспанія, практично окупована американцями з їхніми базами, продана слабким генералісимусом. Один поштовх у правильному напрямку, і вся влада потрапить до наших рук. І ви матимете багато сил, якими можна буде поділитися з вами, сеньйоре Фінлі.



Я підійшов до карти. У плані була якась божевільна логіка. Якщо їм це вдасться, Санґра Саграда контролюватиме протоку до Середземного моря. Якщо вони захоплять американські бази, наслідки будуть ще серйознішими. Одним махом вони стануть світовою державою, яку можна прирівняти до Китаю. Логічно - але водночас шалено.



"Отже, у вас є чоловіки", - визнав я. "А як щодо фінансових ресурсів?"



Барбаросса посміхнувся. "Ви знаєте, ми не єдині, хто прагне возз'єднання з Північною Африкою".



'Французи. ОАС».



'Точно. Усі ті тисячі офіцерів, які чинили опір де Голлю.



Я проти політики де Голля та намагався його ліквідувати. Вони теж за нами, не лише зі своїми кадрами, а й грошима. А німці – німці, які не змогли повернутися до Німеччини – як Рохас. Вони досі не втратили свого бажання перемагати та діляться з нами своїм досвідом».



"І мільйони золотом".



'Вірно. Натомість ми включили їх до нашої організації. Ці колишні офіцери СС мають досвід, який ми можемо використати з користю, і тому ми також дозволили їм найняти для нас певних професійних експертів».



Перевертень підходив би під цю категорію. Не дивно, що він працював під таким зловісним псевдонімом.



"Чому у вашої організації досі іспанська назва, якщо більшість членів не іспанці?"



«Це іспанська організація, – роздратовано відповів Барбаросса. «Генерали Фаланги вже деякий час незадоволені Франком. Де Каудільо зрадив принципи Фалангі, щоб вступити в змову з Opus Dei та Ватиканом, з НАТО та американцями. Sangre Sagrada не схилятиме ні перед ким коліна. Ми захопимо американські основи. І повірте мені, вони будуть абсолютно безсилі».



"Мені це здається малоймовірним".



"Що вони можуть зробити?" – Барбаросса підняв руки. «Якщо ми матимемо їхні бази, у нас буде більше літаків, ніж у них. І я навіть не кажу про всю цю ядерну зброю. Чи почнуть вони війну? Ні, вони будуть змушені вести переговори. Їм неодмінно доведеться підкоритись нашим умовам».



«Зізнаюся, це кумедна теорія».



«Це не теорія. Ми найняли декого. Він уже одного разу напав на Франка. Це не вдалося, бо втрутився іноземний агент, але цей агент був усунений». Він підніс пальці до губ і посміхнувся. «Я повинен зізнатися тобі в одному – це розсмішить тебе. Ми думали, що на якийсь час, що ви цей іноземний агент. У всякому разі, я мав підозри в цьому напрямку. Я бачу, ти не можеш утриматись від сміху?



'Моє серце розбите. Але вам не вдалося вбити Франка».



«Одного разу ми зазнали невдачі. Це була операція "Оливкова гілка". Операції «Орел» та «Стріла» пройдуть успішно. Ми піднімемося, щоб дати іспанському народові нову владу. Крім того, мені потрібна ще одна хороша людина, щоб забезпечити успіх наших військ у Марокко. Ви можете відправитися в Марокко сьогодні ввечері та очолити роту десантників. Назвіть вашу ціну».



Я не поспішав, щоб оглянути скупчення його військ, зазначені на карті. Він запитав. - 'Добре?'



«Дон Барбаросса, лягайте спати раніше, прийміть дві таблетки аспірину, і якщо лихоманка не пройде до завтра, зателефонуйте мені. Це найбожевільніший план, який я коли-небудь чув, і мені ніколи не спаде на думку вплутуватися в цю нісенітницю. Добрий вечір.'



Я вийшов з кабінету до того, як він трохи оговтався. Коли я був наприкінці зали, я почув його поклик. - '"Стій! Я не можу тебе відпустити". Він розмахував револьвером. Я спокійно відчинив двері бального залу і змішався з гостями.



Обличчя Барбаросси стало яскраво-червоним, і він швидко засунув револьвер у свій смокінг. Виношувати секретні плани в замкненій кімнаті, тоді як вечірка проходить за кілька ярдів від вас, - це одне. Розстріляти людину на очах у сотні хлопців – зовсім інша річ. У Оборотня, без сумніву, вистачило б сміливості, а у Барбаросси – ні.



Марія вітала мене у центрі бальної зали. "Джек, я думав, ти вже пішов з мого життя!"



"Ні, але це ненадовго".



Барбаросса пробилася крізь натовп і приєдналася до нас. Краплі поту виступили на його засаленій шиї, і він незграбно спробував прибрати опуклість револьвера під курткою з лиця.



"Ти не можеш піти зараз", - пробурчав він.



«Вибач, але після чергової такої казки я б точно не заснув».



«Що сталося, Андресе? Ви так засмучені».



«Я попросив твого друга Фінлі приєднатися до мене. Він відмовився навіть після того, як я пояснив йому, наскільки привабливими є прибутки».



Марія зневажливо підняла брови. - Можливо, ти переоцінив свою чарівність, Андресе. Джек вільний робити все, що йому заманеться. Це дійсно дратівлива вечірка, яку ви коли-небудь влаштовували. Я йду додому. Джеку, ти візьмеш мене з собою?



"Con mucho gusto". (Із задоволенням. ісп.)



Коли ми вийшли з бальної зали з нею під рукою, я подивився на обличчя Барбаросси, Рохаса та Васкеса. Останні двоє не виглядали дуже засмученими, але Барбаросса впав жертвою запеклого безсилля.










Розділ 15









Як закохана пара ми пішли темними вулицями Мадриду.



"Ви посварилися? Я ніколи не бачив Андреса таким схвильованим».



«О, він поділився зі мною своєю ідеєю, і я сказав йому, що це нісенітниця собача. Навіть повторювати це смішно».



'Цікаво! Розкажи мені?'



Було вже пізно навіть для Мадрида. На вулиці ще виходили лише нічні сторожа та закохані.



«Він думає, що здатний захопити владу в частині Європи або щось на кшталт купи недоумків. Схоже, він уплутався з усією піною Європи: нацистами, колишніми французькими колонізаторами та кількома іспанцями, які хочуть приєднатися до цього натовпу. Вони називають себе Сангре Саграда. - Повний ідіот.



Ми пройшли коридором до великої площі Пласа-Майор. У великого фонтану було всього дві машини, і де-не-де спізнилися їли на терасах. Вітрини в коридорі не висвітлювалися.



Раптом я відчув, як Марія завмерла.



«Отже, ви невисокої думки щодо цих змовників», - прокоментувала вона.



«Ви хочете, щоб я поставився до них серйозно? Немає жодних шансів, що вони зможуть набігати на бази США. О, може, вчора вони мали такий шанс. Тоді в охороні баз було трохи більше, ніж паркан з колючого дроту і кілька солдатів. Але сьогодні вдень я надіслав попередження. Я глянув на годинник. "Підкріплення, ймовірно, висаджується на базах приблизно в цей час".



"Я думала, Андрес не розповідав вам про свої плани до сьогоднішнього вечора", - відповіла Марія, коли ми зупинилися біля фонтану.



'Вірно. Але ж ви не думали, що я ризикну бути вбитим сьогодні ввечері без попередження, чи не так? Б'юся об заклад, я мав рацію - Андрес був ідіотом, а я ні.



Вона не спитала мене, як торговець зброєю може послати туди війська. На це я теж не очікував, ми продовжили йти площею. Декілька голубів підбирали панірувальні сухарі при світлі газових ліхтарів. Ми підійшли до тіні коридору.



«Якщо Андрес такий ідіот, як він міг спланувати таку велику змову?» - спитала Мері.



- Він також не міг. Для цього потрібна людина з розумом, холоднокровністю та наполегливістю. Хтось із важливої родини, не менш знатної, ніж Барбаросса.



Комусь, хто любить небезпеку».



Я зупинився, щоб закурити. Полум'я відбивалося в її темних очах.



«Оборотень зазнав невдачі, Маріє. Ти мала рацію. Я Кіллмайстер. І я також знаю, хто ти. Я бачив плакати на арені. Ці шість бугаїв з клеймом СС прийшли з вашого ранчо. Ти мені ніколи їх не показувала. Що ж до Андреса, його дурну поведінку не можна пояснити лише ревнощами. Він не просто намагався справити на тебе враження, бо ти жінка – ти надто сильно на нього огризнулася. Він це зробив ще й тому, що ви його начальник. Богиня та бос об'єдналися в одній людині, це ти».



З кафе на іншому боці коридору пролунало кілька криків п'яниці. Наприкінці коридору були круті сходи вниз. А поряд було ще й кафе, де ми бачили фламенко.



"Я справді не розумію, про що ти говориш, Джек", - чесно сказала вона. Це було дуже добре, щоб бути правдою. Вона була ображена, здивована, майже розлютована, але не злякалася - і якщо хтось звинуватить вас у вбивстві, коли ви невинні, вам слід боятися.



- Я маю на увазі, що вони не дозволили б мені пройти під'їзною доріжкою до Барбароси, якби не знали, що ти прибереш мене сьогодні ввечері, Маріє. Скільки разів ви намагалися влаштувати мій похорон? Цигани, чоловіки у винному льоху і сьогодні ввечері. Трійка – твоє щасливе число?



Між нами та кафе було заборонено воріт по всій довжині проходу. Я поклав руку на талію Марії і притягнув її ближче до мене, коли ми йшли далі. Вона спробувала вирватись, але я тримав її. Був, мабуть, ствол пістолета наведений на мене в цей момент. Якби вони хотіли вдарити мене, вони мали б стріляти через Марію. «Зрештою, Маріє, я бачив, як ти вбила бика. Але ти раптом стала безпорадною і нібито злякалася, коли ми потрапили до засідки. Яким дурнем я міг бути так довго.



«О, Джеку, будь ласка, не говори таких жахливих речей… – почала вона, обіймаючи мене за шию. Я схопив її за зап'ястя і струснув. Металева шпилька впала з її пальців на підлогу. Кожен тореадор знає смертельну точку на шиї.



"Ми підемо далі?" - спитав я, обіймаючи її ще міцніше.



Через ґратчасті ворота я бачив випадкові спалахи світла. Засідка повинна була бути поспішно організована, і її люди, звичайно ж, з нетерпінням чекали, коли вона вирветься на волю. Або за її знаком.



«Я повинна була дозволити вам так думати, знаючи що ви перший день на ранчо,» - вона посміхнулася. . «Мені також ви подобаєтеся, Маріє. Щось існує між нами. Хто знає. В іншому світі ми могли б бути коханцями, невинними та простими. Але ви не безневинні, і я не простак. Це саме так, як воно є”. Я витяг пістолет.



«Ви не можете зупинити нас, Кіллмайстер. Я кажу тобі правду. Це неможливо. Ми готувалися надто ґрунтовно. Весь переворот триватиме лише кілька хвилин. Все, що нам потрібне, це одна ракета, і ми зможемо знищити Гібралтар.



Приєднуйтесь до нас, приєднуйтесь до мене. Водночас ми зможемо взяти все під свій контроль».



Неможливо, - ця ваша кліка схожа на ту арену з биками, з якої я, дякувати Богу, втік. Як тільки вона почне пахнути кров'ю, ви все розірвете один одного на шматки. Ви втягуєте всіх цих людей та багатьох інших в одну велику криваву бійню. Диктатура Франка набагато краща за вашу манію величі. Гроші, власність, влада. Це ваші ключові слова. Франка вмирає, але нам доведеться продовжувати боротися із людьми з вашим менталітетом».



Мері зупинила крок. Вона пасивно опустила руки і подивилася на мене.



Принаймні поцілуй мене востаннє, - попросила вона.



Для мене це було неважко. Її тіло припало до мене. Ворог та коханка, вона була і тим, і іншим. Я не думаю, що вона колись плакала в ліжку. Але я також знав, що вона може без вагань убити будь-кого, хто встане на шляху. Її губи були, як завжди, м'якими.



Я чув, як коридором до нас під'їжджає машина. Поки Марія продовжувала мене цілувати, я озирнувся через її плече.



Блискучий «Мерседес-родстер» наближався до нас із швидкістю. Раптом Марія відштовхнула мене. Поцілунок був їх знайомий. У мене не вистачило часу дістатися відкритого простору площі. Відстань між «мерседесом» та стінами проходу становила трохи більше кількох дециметрів.



Я більше не звертав уваги на Марію, впав на одне коліно і ретельно прицілився. Мій перший постріл розбив лобове скло. Я вистрілив за тридцять сантиметрів над розбитим вікном. Автомобіль був кабріолетом і пасажир стояв, коли я вистрілив. Після другого пострілу я побачив, як він випав з машини, але на переднє сидіння заліз інший чоловік і зайняв його місце. Машина все ще наближалася до мене. Я знову націлився на водія, але Марія підняла мою руку.



Я закричав. - "Забирайся з дороги!"



Вона продовжувала тримати мене за руку. Потім залп з автомата висвітлив прохід, як блискавка. З кафе долинали злякані крики. Перед моїми ногами бруківка була розколота свинцем.



Мері застогнала і відсахнулася. Як у сповільненому фільмі, я спостерігав, як вона намагалася триматися за стовп, доки не впала. Принаймні шість куль розірвали це колись гарне тіло на шматки.



Я обернувся і побіг. Двигун машини звучав дедалі ближче. Наприкінці коридору були два кафе та круті сходи. Сходи - мій порятунок - все ще були за сім метрів. Я ніколи цього не зробив би. Ще один залп з автомата розбив кілька вітрин. Зневірившись ще раз вистрілив у водія, я пірнув через скляні двері кафе і приземлився на тирсу перед стійкою бару.



Мій останній постріл влучив у ціль. Мерседес їхав зі швидкістю не менше ніж дев'яносто, коли пролетів повз. Він пролетів сходами над головами двох поліцейських, що прийшли на звук пострілів, і пірнув униз не менше ніж на десять метрів.



Навіть там, де я був, на підлозі кафе, я рефлекторно зіщулився від сили вибуху. Бензобаки Мерседеса вибухнули після того, як автомобіль приземлився. Через кілька хвилин вибухнув і бак малолітражки в яку він врізався. Вогняний стовп піднявся над дахами будинків по обидва боки вулиці, запалюючи фіранки за відчиненими вікнами. Спускаючись сходами, я побачив у «мерседесі» вбивць, схожих на почорнілі ляльки.










Розділ 16









"Орел і Стрілки є символами Фаланги", пояснив де Лорка. «Це має означати, що плани перевертня знову завдати удару, коли Generalisimo звертається до членів фаланги в їхньому будинку протягом двох днів. Нам буде важко захистити Франка там. Той Васкес стоятиме поруч із ним, до речі.



"Кому потрібні вороги з такими друзями?"



«Боюсь, ти маєш рацію. Франко колись був кумиром Фаланги, але ті дні минули».



Ми були у центрі зв'язку іспанської секретної служби у Мадриді. Будівля була збудована з твердого вікторіанського каменю, але інтер'єр був ультрасучасним. Електронний мозок фіксував постійний потік закодованих повідомлень від агентів з усіх куточків земної кулі.



Полковник вказав на скляну картку у центрі кімнати.



Король Хасан перевів військовий підрозділ із Рабата до Сіді Яхья. У нас є крейсер за п'ятдесят кілометрів від наших територій у Сахарі, щоб не допустити там маневрів СС. Тут, - гірко зітхнув він, - все не так просто. Нас поінформували про Васкеса, але хто знає, скільки ще офіцерів замішано? Я цілком можу надіслати таємних зрадників для захисту наших баз. Головне ще те, що ми можемо зупинити Оборотня. Вам більше нема про що турбуватися; ви зробили тут свою працю».



Я чув, як він це казав раніше, але мені не хотілося йому суперечити, і коли я попрощався з ним, я теж подумав, що це був останній раз.



Вулиці були заповнені жителями Мадрида, які поспішали додому після важкого робочого дня. Я йшов безцільно, фізично та морально виснажений. Марія намагалася вбити мене, але водночас врятувала мені життя. Вона була холоднокровною змовницею, але в ліжку вона була теплою чарівною жінкою. У всіх цих іспанцях було дуже багато протиріч.



Зрештою, що сталося б, якби Оборотню вдалося замах і Sangre Sagrada прийшла б до влади. Зрештою, Франко теж йшов трупами, щоб досягти вершини. Чому я маю ризикувати своїм життям, щоб цей старий фашист міг прожити ще один рік? Добре. Це була, зрештою, моя єдина робота, щоб забезпечити безпеку Сполучених Штатів, тому що безпека моєї країни в цей час була в живому Франку. І ніхто не сказав, що мені подобається це. Моя прогулянка закінчилася на арені. Охоронець впустив мене за кілька песет. Трибуни були порожні. Шматочки паперу пурхали по піску у кільці. До кориди в неділю арена залишатиметься порожньою.



Мені все ще потрібна була відпустка. У мене боліла голова і тіло, і імена Марія, Оборотень, Сангре Саграда, Орел і Стріла весь час линули в моїй голові.



Газета зірвалася з трибун і приземлилася біля моїх ніг. Я підняв його. Програма Франка була вказана у розі першої сторінки. Наступного дня він здійснить свій щорічний візит у Долину полеглих, величезний пам'ятник жертвам громадянської війни в Іспанії, між Мадридом та Сеговією. Де Лорка запевнив мене, що під час цієї церемонії нікого не буде ближче за сорок метрів від генералісімуса. Його мова до Фаланги відбудеться на день пізніше.



«Удачі, полковнику, – подумав я.



Я зім'яв газету і кинув її на арену.





Гарний сон повернув мене до тями. Насамперед я зателефонував до іспанської секретної служби. Пройшло близько десяти секунд, перш ніж мене підключили до полковника де Лорка.



«Атака, – сказав я, – не відбудеться у будівлі фалангістів. Перевертень завдасть удару сьогодні.



'Чому ви думаєте?'



«Негайно приїжджай сюди і принеси кави. Я тобі це поясню, коли ми будемо в дорозі.



За десять хвилин його машина була біля входу до готелю.



"Buenos dias", - побажав він мені, відчиняючи мені двері.



'Вам також. Коли церемонія розпочинається у Долині?



"За три години. З нашою сиреною ми будемо там за годину».



Водій маневрував у пробці на Avenida Generalisimo. Сидіння та мотоцикли від'їжджали убік при звуку сирени.



'Тепер скажи мені; чому такий раптовий поспіх? - Запитав Де Лорка.



«Слухай, якщо Оборотень захоче завтра вдарити по будівлі фалангістів, яким буде його шанс вибратися живим?»



«Хм, не дуже великий. Там буде масивна паніка, але ви знаєте, охоронців Франка. Там, ймовірно, буде повно людей, так що Перевертень не може бути дуже далеко. Там буде шанс, що Васкес був би під ударом замість Франка, якщо Франко приїде несподівано. Я сказав би, що постріл з відстані не більше семи ярдів.



"Гарні умови для фанатика, але не дуже хороші умови для професійного вбивці, який хоче жити далі".



- А як щодо назви операції «Орел та стріла»? Вони мають на увазі Фалангу, чи не так?



Швидка машина мчала бульваром. Зліва проїжджаємо повз Міністерство авіації.



'Я так не думаю. Ця назва операції не давала мені спокою всю ніч. І коли я прокинувся, у мене була відповідь. Чи пам'ятаєте це ім'я з останньої операції? гілки оливи. Ця назва відноситься до техніки атаки, а не до місця.



Оливкова гілка була тим предметом, який птах повинен був доставити Франка. Птах був голубом світу, який мав принести світ мертвому тілу Франка».



"А як ви поясните Орла та Стрілу?"



"Це дуже просто. Поставте себе на місце Оборотня і пам'ятайте, що втеча для нього така ж важлива, як і успіх. Стріла уособлює самого Оборотня, Орел – його порятунок – літак чи вертоліт. Що ж, складно уявити собі гелікоптер у будівлі фалангістів, але у Долині це не проблема».



Де Лорка на мить замислився. Нарешті, він поплескав водія по плечу. "Швидше, Гільєрмо".



Долина загиблих може бути вражаючою пам'яткою будь-якої війни. Поряд із невисокою рівниною знаходиться гірський хребет у формі сідла, де поховані тисячі безіменних іспанців, які загинули у Громадянській війні. Натовпи ветеранів приїхали ранніми автобусами та поїздами. Всюди вітали один одного старі товариші.



Де Лорка і я пробивалися крізь натовп. Ми піднялися величезними відкритими сходами, які вели на велику терасу з твердого чорного мармуру. Тут Франко виголосить свою промову.



«Я не знаю, Нік. Навіть із прицілом із оптичним прицілом відстань для смертельного пострілу не повинна перевищувати двох тисяч метрів. Подивіться на цей натовп ветеранів. Вони заповнять майже всю долину. Перевертню потрібен не літак, щоб втекти, а диво.



Це справді був аргумент. У натовпі мирних жителів Оборотень міг чекати великого замішання після пострілу. Але ці ветерани знали, що робити, коли почують постріл.



Він міг би використати великокаліберну зброю, скажімо, ракету, випущену через долину. Але на платформі поряд із Франком також буде кардинал Мадрида. А після вбивства кардинала Сангре Саграда цілком може забути про будь-які претензії на легітимність.



Ні, це має бути зброя щодо невеликого калібру; зброя з максимум трьома пострілами. Але звідки має бути постріл? Справді, це здавалося неможливим.



Позаду нас була неймовірно велика будівля, зроблена з того ж мармуру, що й платформа, на якій ми стояли.



'Що це?'



Ви не знаєте? Я думав, що ви оціните іронію. Де Лорка посміхнувся. «Це мавзолей Франка. Він уже збудував його для себе. Проста могила для простої людини. А що ви думаєте про цю справу?



Офіцер служби безпеки мав на увазі величезний чорний хрест, який піднімався із землі на вершині долини та мав висоту не менше трьохсот метрів. Я помітив це, коли ми наближалися до долини.



"Побачимо, чи не забере гробниця Франка надто рано", - запропонував я.



Ми увійшли до мавзолею. У ньому панувала таємнича, гнітюча атмосфера могили.



Шум натовпу раптово стих, і наші кроки розносилися вугільно-чорним мармуром. Для любителя чорних мармурових бюстів Франко це безперечно було місцем, де можна провести цілий день. Особисто я був щасливий знову покинути гробницю, з Оборотнем чи без нього.



"Ніяких слідів грандіозності", - посміхнувшись, помітив я.



- Жодних слідів убивці, аміго. Думаю, що ти зможеш залишити свої підозри».



'Вибачте.'



'Так. Ти можеш залишитись тут прямо зараз, щоб подивитися церемонію. Потім ти зможеш поїхати зі мною до Мадриду пізніше».



'ОК'



Лорка мав бути поруч із платформою, щоб стежити за заходами безпеки. Я повернувся до машини, щоб подивитись звідти церемонію.



Море ветеранів наповнило долину. Багато хто з них був у своїй старій формі, і запах нафталінових кульок не поступався солодкому запаху, що виходить від хутра з вином, що передаються один одному. На платформі тепер встановили сцену та мікрофон. Прибулі легіонери оглянули мавзолей. Прибуття Франка було неминучим. Напруга в натовпі була відчутною.



Диктатор чи ні, це була людина, яка символізувала їхню країну протягом трьох поколінь. Долина була пам'ятником не лише йому самому, а й усім, хто загинув у жорстокій війні. Хвилювання охопило публіку, коли поширилася чутка про наближення Франка та кардинала.



Гільєрмо, водій полковника, націлив камеру на платформу та нервово повернув об'єктив.



Я позичив його, щоб отримати добрий знімок, і тепер він не працює, я не можу сфокусуватися».



Це був добрий Нікон з телеоб'єктивом. Я націлив його на сцену та зосередився.



Він це зробить, – сказав я. "Ви хотіли сфокусуватися за допомогою кільця, що управляє діафрагмою".



Я добре бачив голову Франка, коли він піднімався сходами на платформу.



"Ой, швидше, дайте апарат сюди", - попросив водій.



"Ще трохи".



Я скерував камеру на масу ветеранів. Потім я провів його повз чергу офіційних лімузинів. Я бачив хрест. Повільно перемістив лінзу від основи хреста до вершини. Раптом мої пальці напружилися.



На верхній частині хреста, на боці, я побачив металевий блиск, який, мабуть, був би ледве помітний непідготовленому оку. Тільки зараз я зрозумів, що це теж було місце, де міг бути вбивця. Там він міг спокійно чекати на свій шанс і стріляти, не звертаючи уваги на натовп.



Якби постріл був зроблений, ніхто б не зміг заподіяти йому шкоди. Бо десь поблизу з мотузковими сходами пролетів гелікоптер, готовий підняти Оборотня з хреста. Я розрахував дальність стрілянини за даними об'єктива – близько 1600 ярдів. Легкий постріл професіонала. У мене не було достатньо часу, щоб дістатися платформи.



Крім того, якби Оборотень помітив мене, він негайно вистрілив би.



"Soldados y cristianos, estem aqui por...!" - голос кардинала прогримів у гучномовцях. Франко стояв праворуч від кардинала. Як тільки він наблизиться до мікрофона, вбивця міг вистрілити.



Я швидко підійшов до підніжжя хреста. Зрозуміло, швейцар відмовився мене впустити.



Ліфт заблокований. Коли генерал вимовляє промову, він завжди закритий. Ніхто не може піднятися нагору».



«Хтось там зараз нагорі».



'Неможливо. Ліфт було вимкнено весь день.



- Мабуть, він пройшов учора ввечері. Я не маю часу пояснювати це».



Це був праведний старий у потьмянілому костюмі, якому мало бути не менше двадцяти років. На лацкані його лацкану висіла єдина медаль. «Йди, - прохрипів він, - або я зателефоную до Громадянської гвардії. Ні в кого не повинно бути проблем, коли тут Каудільйо.



Я був проти цього. Я схопив його за лацкан і притиснув великий і вказівний пальці до горла. Він усе ще стояв, коли знепритомнів. Я повернув його на місце і вибачився.



Я ввійшов. Ліфт пройшов під бічними опорами хреста. Він справді був замкнений.



...доки la historyia de un pais es mas que memoria... пролунав голос кардинала, але як довго?



Я відчинив двері ліфта ключем швейцара. Я схопився і натиснув кнопку ARRIBA. Двигун ожив, і ліфт з поштовхом злетів.



Перевертень мав чути ліфт. Коли він лежав на бічній частині хреста, він безперечно відчував вагання. Можливо, це прискорило його постріл, але, знову ж таки, він був професіоналом. Він, звісно, не панікував. Він міг підозрювати, що в ліфті була поліція, але він не мав підстав думати, що хтось знав, що він там перебуває. Він міг дозволити собі ігнорувати їхній візит; принаймні я на це сподівався.



Здавалося, що підйом ліфта пішло ціле століття. Через маленькі віконця я іноді міг бачити, наскільки високо я, але не чув, чи закінчено промову кардинала.



Ліфт досяг невеликого оглядового майданчика біля бічних плечей хреста. Я чув, що кардинал все ще каже, а також, що він завершує свою промову. Після нього заговорив Франко.



Я знайшов стілець, який, мабуть, призначався для відвідувачів, які боялися висоти. Я витягнув його під панель у низькій стелі. Я взяв у швейцара брелок і після трьох спроб найшов потрібний. Панель відкидалася нагору.



«... Ахора, кон ла Грасіа де Діос і ла доля Іспанії, Ель Каудільо».



Кардинал, мабуть, зараз відступав, і тепер Франко візьметься обома руками за балюстраду помосту, щоби привітати своїх старих товаришів. Ефект від кулі був би приголомшливим.



Я виліз через отвір. Я опинився в безплідному безлюдному просторі. Я обмацував руками стіни, доки знайшов сходи.



Перевертень, мабуть, цілиться у вухо. Поряд з барабанною перетинкою є чотирисантиметрова область, яка, напевно, призводить до летального результату.



Я дістався вертикальної панелі ліворуч від моєї голови. Світло просочувалося крізь щілини.



Я почув голос Франка.



Я пістолетом відчинив панель і закричав. На відстані шістнадцяти сотень ярдів важка куля калібру 7,62 пролетіла повз потилицю Франка і врізалася в мармуровий внутрішній двір. Він урвав мову, озирнувся і побачив слід кулі в мармурі. Легіонери збігли сходами, утворюючи навколо нього захисний кордон. Натовп перетворився на казан.



Перевертень, що лежав на дивно великій горизонтальній площині верхньої частини хреста, відштовхнув панель ногою, захопивши мою руку. Я махнув убік. Дві кулі пробили панель і пройшли повз мене. Вільною рукою я закрив панель. Перевертень злегка ковзнув мармуровою платформою. Внизу зяяла прірва в триста метрів.



Я видерся на платформу і націлив свій «люгер» на пряжку його ременя. Стовбур його рушниці був спрямований мені в серце.



«Отже, ти воскрес із мертвих, Кіллмайстер. Вбити тебе непросто. Я мав просто пристрелити тоді тебе».



Здавалося, що гвинтівка в руках нічого не важить. Як я міг прийняти цю людину за старого фермера? Він був одягнений як генеральний директор у відпустці: піджак, ідеально скроєні штани та дорогі веллінгтонські черевики. Його волосся на скронях блищало сріблом, очі були ніби непроникними металевими щитами. Він нагадав мені мене. Це було моторошне відчуття.



«Ти програв, Перевертень. Чи ти нарешті скажеш мені своє справжнє ім'я?



'Йди до біса.'



Сьогодні останній день одного з нас. Я вірю, що то ти. У твоїй рушниці всього три патрони. Ви їх усі використали. Ви закінчили. На терасі легіонери виявили джерело пострілу. Тепер вони побачили наші дві постаті на боці мармурового хреста. До підніжжя хреста під'їхав джип із великокаліберним кулеметом.



Встановили зброю, пролунав залп. Я пірнув, коли мимо пролетіли кулі. Перевертень схопив свою рушницю, як ключку для гольфу, і вибив Люгер у мене з рук. Другий удар припав мені в груди. В результаті я зісковзнув до краю платформи. Я не міг добре вхопитися за гладкий мармур - все, що я міг робити, це намагатися відбивати удари як міг. Приклад потрапив мені в ребра, а потім у живіт. Я прикрив голову руками і притис шкарпетки черевиків до вузького виступу між двома мармуровими плитами.



Він озирнувся через моє плече, і раптом я почув звук вертольота. Орел підняв Стрілу, як і планував. Я відчував тиск повітря від лопат. Крізь руки я побачив наближені мотузкові сходи. "У тебе немає шансів, Кіллмайстер".



Перевертень гримнув гвинтівкою мені по руках, перш ніж схопитися за мотузяні сходи. Вертоліт почав плавно підніматися, його ноги тепер ширяли над дахом. Я став на коліна і обійняв Оборотня за ноги. Мотузкові сходи туго звисали через нашу загальну вагу. Можливо, пілот запанікував, може, він хотів допомогти Оборотню, але він трохи смикнув літак. Тепер я стискав щиколотки Оборотня, мої ступні стосувалися платформи.



У цей момент мотузок сходів, за який тримався Оборотень, порвався. Я негайно відпустив його, повернувши на чверть оберту, намагаючись приземлитися на платформу якомога рівно, руки і ноги розведені. Здавалося, що в мене лопаються барабанні перетинки; Я почував себе так, ніби у мене зламані всі ребра. Але я зісковзнув до краю платформи і глянув униз.



Перевертень все ще падав. Натовп, що зібрався біля підніжжя хреста, розійшовся. Після того, як Оборотень упав на землю, від нього майже нічого не залишилося, крім його кодового імені.










Розділ 17









Тепле сонце Ібіци загоріло мою шкіру, а коктейль із ромом зігрів мене зсередини. Я лежав, витягнувшись і розслабившись у шезлонгу.



Перевертень і Марія були мертві. Барбаросса втік до Швейцарії, і Васкес прострелив собі голову. Sangre Sagrada лопнула, як повітряна куля.



Хоук поклявся на стосі конфіденційних звітів, що цього разу я справді зможу спокійно насолоджуватися відпусткою. Він сказав, що тільки кінець світу може порушити мій спокій. І іноді доводилося йому довіряти.



Пляжний м'яч відскочив від піску та приземлився на мої сонцезахисні окуляри. Я рефлекторно впіймав і свої окуляри, і м'яч.



"Можу я повернути свій м'яч, будь ласка?"



Я сів.



Господиня м'яча була у білому купальнику. Іншими словами, маленькі білі трикутники не покривали більшу частину фантастичного об'єкта. У неї було довге чорне волосся і широко розставлені темні очі. Мені здавалося, що я це вже випробував раніше.



«Він здається мені дуже цінним м'ячем. Чи можете ви довести, що це ваше?



"Мого імені немає, якщо ти це маєш на увазі", - відповіла вона.



«Тоді стає важчим. Спочатку скажи мені, чи ти не іспанка.



"Ні", - посміхнулася вона. "Я американка."



"І ти навіть не графиня?"



Вона похитала головою. Верх її бікіні спокусливо трясся, але я навчився бути обережним.



«І ви не розводите бугаїв і не намагаєтеся повалити уряд?»



'Ні це не так. Я помічник стоматолога в Чикаго, і я просто хочу повернути м'яч.



"Ах", - підбадьорливо зітхнув я, присуваючи до себе ще один стілець. "Мене звуть Джек Фінлі".



Коли вона сіла, я знову звернувся до бару.



Яке у мене жахливе життя.






* * *












Про книгу:






Це 1975 рік. Серед уламків літака, що розбився біля берегів Іспанії, знайдено аркуш паперу. Виявляється, це частина документа, який викликає шок: хтось збирається вбити Франка.



Але Франко добігає кінця свого життя. Отже, вбивство має певні наміри. Вкрай праві наміри. Ось чому викликають Ніка Картера. Тому що вбивця – професійний убивця. Його кодове ім'я: Перевертень.



У Ніка мало часу. Він повинен діяти негайно і - хоч би як це здавалося неможливим - завжди бути на крок попереду невідомого вбивці. У міру наближення нервової кульмінації Нік знає, що не може зазнати невдачі! ...














ТЕЛЕГРАМ

Канал с обзорами, анонсами новинок и книжными подборками

Книжный Вестник

Бот для удобного поиска книг (если не нашлось на сайте)

Поиск книг

Свежие любовные романы в удобных форматах

Любовные романы

О психологии, саморазвитии и личностном росте

Саморазвитие

Детективы и триллеры, все новинки

Детективы

Фантастика и фэнтези, все новинки

Фантастика

Отборные классические книги

Классика
ВКОНТАКТЕ

Цитаты, афоризмы, стихи, книжные подборки, обсуждения и многое другое

Книжный Вестник
БИБЛИОТЕКИ

Библиотека с любовными романами, которая наверняка придётся по вкусу женской части аудитории

Любовные романы

Библиотека с фантастикой и фэнтези, а также смежных жанров

Фантастика

Самые популярные книги в формате фб2

Топ фб2 книги