У певних місцевостях України традиційно мешкають національні меншини, частина представників яких виявляє почуття етнічного самоусвідомлення та спільності і користуються мовами свого етносу.
Конституція і законодавство України гарантують вільний розвиток, використання та захист мов національних меншин. Держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх національних меншин. В Україні не існує перешкод для застосування згаданих мов особами, що належать до відповідних меншин, у місцях їх компактного проживання. Держава гарантує таким особам право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Закон також дозволяє використовувати у місцях, де національна меншина складає більшість, її мову поряд з державною українською мовою в роботі місцевих державних органів і громадських об’єднань, а також місцевих підприємств, установ і організацій. Разом з тим Закон накладає на всі національності України обов’язок оберігати її державний суверенітет і територіальну цілісність, поважати мови, а з ними й культури, традиції, звичаї, релігійну самобутність українського народу та всіх національних меншин.
Серед мов національних меншин найсильніші позиції має російська мова, яка тривалий час була імперською мовою і продовжує широко використовуватися в межах всієї території України, особливо у її східній частині, в тому числі і багатьма особами, що належать до інших національних меншин. Значна частина представників національних меншин України зазнали русифікації в радянський період, про що свідчить низький відсоток осіб, які визнають рідними інші, ніж українська і російська, мови. За даними всеукраїнського соціологічного опитування 2005 року такі особи становлять 1,5 % населення України. Ще меншою є група представників національних меншин, які спілкуються в родині іншою, ніж українська чи російська, мовами — вона становить усього 0,2 % населення.
У силу історичних причин деякі з мов, зокрема гагаузька, кримськотатарська, караїмська, ромська, опинилися під загрозою функціонального занепаду і системної деградації. Вони потребують особливого захисту з боку держави, добродійних фондів, неурядових організацій, інформаційної підтримки ЗМІ та доброзичливого ставлення громадськості. Відповідно до ратифікованої Україною Європейської Хартії регіональних і міноритарних мов, має бути затверджено й запроваджено в дію програму підтримки й функціональної реабілітації зазначених мов.