Криза сучасного світу

1

Традиції, до певної міри, може відповідати релігія.

2

У давніх греків калі-юзі відповідала доба залізного віку.

3

Р. Ґенон пише про те, що калі-юґа триває шість тисячоліть і кілька століть. У той час, як давньоіндійські тексти пуран відлік доби калі-юґи розпочинають із 3102 року до н.е.

4

Дивним чином ця віха, виділена у «Кризі сучасного світу», перегукується з ідеєю осьового часу, пізніше запропонованою видатним німецьким філософом і психіатром Карлом Ясперсом (1883–1969). Однак осьовий час розуміється Ясперсом із протилежних до Ґенона позицій.

5

Під інтелектом Р. Ґенон розуміє здатність людини до споглядання (чистого знання).

6

Книгу було видано у 1924 році. Протиставлення Схід — Захід — одне з ключових у творчості Р. Ґенона (прим. редактора).

7

До різних історичних проявів ідеї кінця світу у своїх творах звертатиметься відомий історик релігій румунського походження Мірча Еліаде (1907–1986), який був знайомий із роботами Р. Ґенона і представниками традиціоналізму та зазнав впливу цієї течії. Питання ставлення Еліаде до Ґенона, інших традиціоналістів і традиціоналізму в академічній науці має свою цікаву історію і залишається до кінця не вичерпаним (прим. редактора).

8

До властивої індуїзму циклічності Р. Ґенон звертається, починаючи зі своєї першої, окремо виданої роботи «Вступ до вивчення індуїстських учень» (1921). Ця робота — не захищена докторська дисертація французького мислителя (прим. редактора).

9

Манвантара (санскрит, manvantara — manv-antara, доба Ману)— термін, властивий космології індуїзму (або ж санскрит, sanātana-dharma, санатана-дгарма, вічна дгарма, закон), яким позначається період чи доба Ману, першопредка людей (прим. редактора).

10

Тобто чотири юґи (санскрит, yuga, ярмо) — ще один термін, властивий космології індуїзму, яким позначаються чотири послідовні світові періоди: сатья- або крита-юґа тривалістю 1728000 років, трета-юґа тривалістю 1296000 років, двапара-юґа тривалістю 864000 років і калі-юґа тривалістю 432000 років. Кожна наступна юґа характеризується більшим ступенем занепаду, який позначається не тільки на зменшенні тривалості юґи, а і на всебічному занепаді, відпадінні від Першопринципів. Чотири юґи утворюють магаюґу, тобто велику юґу. 1000 магаюґ дорівнюють одній кальпі або ж одному дню Брагми, який входить до трійці верховних індуїстських божеств. Одна кальпа нараховує чотирнадцять манвантар. Ніч Брагми триває стільки, скільки і день. Рік Брагми — це 360 його днів і ночей. Життя Брагми триває 100 його років, що дорівнює існуванню одного космічного циклу. Потім наступає ніч Брагми, яка триває 100 його років. Після чого розпочинається новий космічний цикл (прим. редактора).

11

Не виключено, що уявлення про примордіальну духовність або традицію Р. Ґенон міг запозичити від Альбера-Ежен Пюйу, графа де Пувурвіля (1861–1939/1940; він же Матжіої), одного зі своїх учителів (прим. редактора).

12

Наприклад, у «Роботах і днях» давньогрецького поета Гесіода (кінець VIII — початок VII ст. до н.е.) згадується про золоте, срібне, мідне і залізне покоління людей (прим. редактора).

13

Калі-юґа (санскрит, kali-yuga) — доба або період демона Калі, найбільшого занепаду в історії людства, яка, відповідно до санатана дгарми, розпочалася у 3102 році до н.е. Тобто на час написання «Кризи сучасного світу» шість тисяч років від початку калі-юґи ще не минуло (прим. редактора).

14

На особливість літературного стилю Р. Ґенона неодноразово звертали увагу як його біографи, так і дослідники. Довгі речення властиві його викладу (прим. редактора).

15

Заперечення ідеї прогресу — одна з наріжних ідей Р. Ґенона і всього подальшого традиціоналізму (прим. редактора).

16

Ці два явища, які виникли у XIX столітті в Європі, Р. Ґенон відносив до найяскравіших сучасних проявів занепаду. Критиці спіритуалізму він присвятив окрему роботу «Омана спіритів» (1923) (прим. редактора).

17

Це пов’язано з функцією «божественного збереження», репрезентованої в індуїстській традиції богом Вішну та, зокрема, вченням про аватари або «сходження» божественного принципу у видимий світ, втім розвити цю тему тут ми не маємо можливості.

18

Наголос на VI столітті до н.е., як на початку історичного періоду й історії в сучасному розумінні, дивним чином збігається з уявленням про осьовий час (німецька, Achsenzeit), запропонованим у 1949 році німецьким філософом і психіатром Карлом Ясперсом (1883–1969). К. Ясперс високо оцінював осьову добу (прим. редактора).

19

Ще одне важливе для Р. Ґенона протиставлення: традиція — антитрадиційна сучасність. Принагідно зауважимо, що до бінарних опозицій активно звертаються структуралісти (прим. редактора).

20

Даосизм і конфуціанство Р. Ґенон відносить до традиційних учень, до китайських традицій (прим. редактора).

21

Слід зауважити, що ім’я Зороастр фактично вказує не на окрему особистість, а на функцію, водночас пророчу та законодавчу; існувало кілька Зороастрів, які жили в різні епохи; вірогідно, ця функція могла мати колективний характер, так само як у випадку В’ясадева в Індії, а також у Єгипті, де те, що приписувалось Тоту та Гермесу, репрезентувало роботу всієї жрецької касти.

22

Питання буддизму не таке просте, як це може здатися, судячи з цього стислого огляду; цікаво відмітити, що, хоча індуїсти, з точки зору своєї традиції, завжди засуджували буддистів, численні їх представники, втім, сповідують велику повагу щодо Будди, деякі навіть вбачають у ньому дев’яту аватару, а інші ототожнюють його із Христом. У поточній формі існування буддизму необхідно розрізняти дві його форми: махаяну та хінаяну, або ж «велику колісницю» та «малу колісницю»; загалом, можна сказати, що буддизм, який побутує за межами Індії, разюче відрізняється від своєї оригінальної індійської форми, яка почала швидко втрачати позиції після смерті царя Ашоки та повністю зникла через кілька століть.

23

Згодом, завдяки спілкуванню з іншим видатним представником традиціоналізму, Анандою Кумарсвамі (1877–1947), Ґенон змінить своє ставлення до буддизму. Завдяки чому він почне розглядати буддизм в якості одного з традиційний учень, однієї з індійських традицій.

Час, у який виник історичний буддизм, сучасна академічна наука може розглядати як повстання кшатріїв проти влади брагманів; викликом шраманів (санскрит, śramaṇa), тобто аскетів і перших філософів Індії. Як буддійська традиція, так і дослідники-буддологи вважають, що Будда походив зі спорідненої з кочовиками-саками кшатрійської родини і навчався в учителів-шраманів (прим. редактора).

24

Така ситуація властива не лише для Індії і так само зустрічається на Заході; з цієї ж самої причини ми не бачимо решток галльських міст, існування яких, проте, безсумнівне, що підтверджується сучасними свідченнями; але й тут сучасні історики, посилаючись на відсутність збережених пам’яток, намагаються зобразити галлів як дикунів, що проживали в лісах.

25

На зміни у способах будівництва, які відображають глибинні зміни у розвитку людства, Р. Ґенон звертатиме увагу і в інших своїх роботах, наприклад, у статтях, які увійшли до збірки «Фундаментальні символи священної науки» (1962) (прим. редактора).

26

Співвідношення тут приблизно те саме, що й в даоській доктрині між станом «обдарованої людини» та «трансцендентної людини».

27

Таке розуміння філософії в сучасному світі зустрічається вкрай рідко, особливо, в університетських й академічних колах. Натомість підсилюється тенденція розглядати філософію наукою серед інших сучасних світських наук (прим. редактора).

28

Раціональне — над-раціональне також важлива опозиція для Р. Ґенона (прим. редактора).

29

Зв’язкам Європи зі Сходом Р. Ґенон приділяє окрему увагу як у цьому творі, так і в інших своїх роботах (прим. редактора).

30

У цьому абзаці ми зустрічаємось із новими важливими датами і подіями в хронології французького мислителя. Їхнє розуміння не збігається з панівним у сучасній академічній науці (прим. редактора).

31

Дозволимо собі припустити, що на увазі мались контрініціаційні сили (прим. редактора).

32

Ми згадаємо лише два приклади серед фактів такого роду, що повинні були призвести до найсерйозніших наслідків: вдаваний винахід друкарства, відомого китайцям ще до початку християнської ери, та «офіційне» відкриття Америки — континенту, з яким протягом всього середньовіччя існували набагато тісніші зв’язки, ніж прийнято вважати сьогодні.

33

Коли вийшов цей твір, школа «Анналів» ще не існувала. Характеристики доби Середньовіччя, наведені Р. Ґеноном, багато в чому зберігають своє поширення і сьогодні (прим. редактора).

34

Як бачимо, гуманізм, — один із засадничих постулатів сучасності, автор твору піддає нищівній критиці, спираючись не на антропоцентричну позицію (прим. редактора).

35

Ці міркування Р. Ґенона дивним чином перегукуються з думками відомого німецького філософа Мартіна Гайдеґера (1889–1976), висловлені ним в інтерв’ю журналу «Шпіґель» у вересні 1966 року. У цьому інтерв’ю Гайдеґер висловлювався про майже невідворотну загибель людства і тільки можливість Бога його врятувати (прим. редактора).

36

Рене Ґенон у тексті оригіналу вживає саме слово «каста», тоді як у подальших працях він вживатиме санскритське слово «варна» (varṇa, колір), адже цей термін є коректнішим за португальське слово «каста» і більш точно відображає реалії традиційного індійського суспільства (прим. перекладача).

37

Цей закон в Елевсінських містеріях представлений символізмом пшеничного зерна; алхіміки зображали його через «гниття» і позначали чорним кольором, що вказував на початок «Великого Діяння»; християнські містики називали цей закон, взятий в одному з його аспектів, «темна ніч душі», що являло собою пристосування цього закону до духовного розвитку на шляху до вищих станів буття; неважко привести й безліч інших подібних прикладів.

38

Мт. 18:7. Тут і далі цитування Євангеліє за українським перекладом Біблії Івана Огієнка (прим. редактора).

39

Очевидно, Захід дорівнює Західній Європі (Східна Європа фактично не згадується) та Північній Америці (не тубільній, а колонізованій), а Схід — Азії (далеко не всій) і, можливо, Північній Африці (прим. редактора).

40

Звернення уваги Ґенона у бік рас, чи не найбільше свого подальшого розвитку отримає у творах відомого італійського мислителя Юліуса Еволи (1898–1974) (прим. редактора).

41

Підпорядкування Вищому принципу — одна з фундаментальних засад традиційної цивілізації за Р. Ґеноном (прим. редактора).

42

У сучасній академічній науці не існує одностайності щодо кількості цивілізацій у період, до якого звертається французький автор. Очевидно, мається на увазі час, не давніший за появу ісламу у VII столітті. Загалом наведений автором перелік цивілізацій можна брати за основу, як своєрідну робочу схему чи узагальнення. Протиставлення Схід — Захід активно використовується в сучасній гуманітаристиці (прим. редактора).

43

Має місце ідеалізація запропонованої схеми? Інакше, як пояснити війни, які вів Арабський халіфат із європейськими середньовічними державами, як і реакцію останніх: Реконкісту на Піренейському півострові, Хрестові походи, а також завоювання частини Індійського півострову мусульманами і переслідування представників зороастризму? (прим. редактора).

44

Важливі рядки, які вказують на витоки традиції існуючого циклу. Локалізація Гіперборейських регіонів або ж Гіпербореї — ускладнена. З цього приводу існують різні гіпотези, які здебільшого погоджуються з тим, що під Гіпербореєю слід розуміти якусь північну легендарну країну, територію. Писемні свідчення про Гіперборею (або північну країну) відомі в античній Греції і в Індії (прим. редактора).

45

У цьому абзаці автор намагається підкреслити відмінність традиціоналізму, який він обстоює, від існуючих на той час інших варіантів, зокрема, теософії. Критиці теософії він присвятив одну зі своїх ранніх робіт: «Теософія: історія псевдо-релігії» (1921). Вільям Квінн, учень М. Еліаде, у дисертаційному дослідженні «Тільки традиція» (виданому у вигляді книги у 1997 році) доводить, що критика теософії Ґеноном не завжди була виправданою (прим. редактора).

46

Згадки про Атлантиду, як і про Гіперборейську традицію сучасні академічні автори зазвичай намагаються оминати. Натомість вони властиві західній езотеричній літературі, споріднюючи її в цьому аспекті з давньогрецьким філософом Платоном (429/427-347 роки до н.е.), якому ми істотно зобов’язані наявними знаннями про Атлантиду (прим. редактора).

47

Докладніше аспектів сакральної географії французький мислитель торкається у роботі «Цар світу» (1927) (прим. редактора).

48

У цьому абзаці Р. Ґенон висловлює своє негативне ставлення до відомих на його час спроб відродити чи навіть реконструювати згаслі традиції. Його беззастережні симпатії на боці наявних традицій (прим. редактора).

49

До теми Святого Ґрааля Ґенон звертатиметься і пізніше, наприклад, у статті з однойменною назвою, опублікованою у 1934 році в журналі «Вуаль Ізіди». У той час як Ю. Евола видасть окрему книжку «Містерія Ґрааля: ініціація і магія у пошуках духу» (1937) (прим. редактора).

50

Як бачимо, автор книги плекав надію на відродження властивої для Європи, на його думку, католицької традиції. На той час він ще співпрацював із певними католицькими колами, його підтримував відомий французький філософ і теолог, один із засновників неотомізму Жак Марітен (1882–1973), хоча Р. Ґенон вже був мусульманином із солідним стажем (від 1912 року). Власне вихід «Кризи сучасного світу» поклав край його співпраці з католицькими симпатиками й інституціями, зокрема, Паризьким католицьким інститутом. Свій вибір ісламу (Ґенона було посвячено в суфійський тарикат аш-Шадилі) французький мислитель-езотерик вважав радше винятком, а не правилом для європейців. Останнім він наполегливо радив відроджувати власну традицію (прим. редактора).

51

Саме з появою високоосвіченої інтелектуальної еліти Р. Ґенон пов’язував відродження традиційної Європи (прим. редактора).

52

Зауважимо, що майже у ці роки у Франції зароджується філософська компаративістика. Одним із її засновників вважається французький сходознавець і філософ Поль Масон-Урсель (1882–1956), автор роботи «Порівняльна філософія» (1923) (прим. редактора).

53

Девіація (латина, deviatio), тобто відхилення (прим. редактора).

54

Висловлювання про «вираження єдиної істини», як і про те, що «істинний традиційний дух завжди і всюди є одним і тим самим», співзвучні деяким близьким твердженням і тенденціям універсалістського характеру, властивих теософії, неоведанті та неоіндуїзму кінця XIX — початку XX століть (прим. редактора).

55

Р. Ґенон не втомлюється наголошувати на важливості чистої інтелектуальності, інтелектуальної сфери, орієнтованої на трансцендентний Першопринцип, протиставляючи його обмеженій раціональності не тільки у «Кризі сучасного світу», а і в інших своїх творах. Беззастережне домінування раціональності для нього є однією з найнебажаніших вад сучасності, завдяки якій ієрархічно орієнтована сакральна (традиційна) цивілізація перетворилася на профанну (прим. редактора).

56

Те, що існує виключно інтелектуальна еліта, є своєрідною максимою розуміння Ґеноном еліти (прим. редактора).

57

Важливо звернути увагу, що автор «Кризи сучасного світу» спеціально підкреслює, що його позиція не анти-західна і навіть не просто анти-модерна, тобто анти-сучасна, а рішуче анти-сучасна. Гадаю, не буде зайвим і хибним додати, що і фактично безкомпромісною (прим. редактора).

58

Не виключено, що у цьому випадку мається на увазі традиційний Схід, якому властива ініціація, тобто езотеричний Схід (прим. редактора).

59

Не можна не помітити існуюче зближення зі Сходом на сучасному Заході, хоча б у релігійній площині, яке відбулося за майже сто років після виходу цієї книжки. Проте, чи назвав би таке зближення Р. Ґенон природнім, тим більше, на досі не реформованому Заході? (прим. редактора).

60

Ще один заклик-візія французького мислителя, яка, як видається, не втратила з часом своєї гостроти (прим. редактора).

61

Лишається шкодувати, що ця прикінцева теза розділу про «збереження елементів» під час краху сучасного світу не підкріплена посиланням на відповідне авторитетне джерело (прим. редактора).

62

Назва розділу викликає згадку популярного афоризму «знання — це сила». Англійський новочасний філософ Томас Гоббс (1588–1679) у латиномовному трактаті «Левіафан» (1668), характеризуючи якості людини, пише про те, що «знання — це невелика могутність». Пізніше розголосу набуде вислів-кліше «знання — це сила», який приписується Френсісу Бекону (1561–1626), іншому англійському новочасному філософу, засновнику емпіризму. Не виключено, що ми маємо справу зі своєрідним переосмисленням згаданого афоризму Р. Ґеноном (прим. редактора).

63

Відчути виклад східного духу par excellence, як це розумів Р. Ґенон, може допомогти знайомство з його роботою «Людина та її становлення за ведантою» (1925).

Кількома роками раніше видатний історик індійської філософії Сарвепаллі Радгакрішнан у вступі до першого тому своєї двотомної «Індійської філософії» напише, що «в Індії було вирішене складне завдання — викликати у широких верств зацікавлення метафізикою» (1923) (прим. редактора).

64

Споглядання та дія, насправді, являються власними функціями перших двох каст, брагманів і кшатріїв відповідно; тому співвідношення між ними відповідає співвідношенню між духовною та світською владою; але наразі ми не пропонуємо спеціальний розгляд цієї проблеми, котра заслуговує окремої уваги.

65

Спадає на думку назва пізньої роботи Р. Ґенона «Царство кількості і знамення часу» (1945) (прим. редактора).

66

Французький мислитель не тільки виділяє дві важливі складові-схильності людської природи, а і вказує на їхню одвічну ієрархію, підпорядкованість дії спогляданню. Саме цього принципу, на його думку, дотримувались традиційні цивілізації давнини без винятку, і він ще зберігається на Сході. У той час як сучасний Захід надав беззастережну перевагу дії (прим. редактора).

67

Тим, хто сумнівається у реальній, хоча й відносній, значимості, яку традиційні доктрини Сходу та особливо Індії приписують дії, слід для власного переконання у цьому звернутися до Бгаґавад-ґіти, котра була книгою, призначеною для використання кшатріями, і нам не слід забувати про це, якщо ми хочемо осягнути її сенс.

68

Саме у контексті такого співвідношення йдеться, що брагман — це стабільний тип, а кшатрій — нестабільний, схильний до змін тип. І всі істоти, що населяють цей світ, у відповідності зі своєю природою пов’язані тією чи іншою мірою з тими і з іншими типами, оскільки між людським і космічним рівнем існує повна відповідність.

69

Слід зауважити, що внаслідок, по суті, минущого характеру дії, результати в її області завжди відокремлені від того, що їх продукує, тоді як знання містить власні плоди у собі самому.

70

Зокрема, напрошується порівняння з восьмиступеневою йоґою (aṣṭāṅga-yoga), особливо трьома останніми її складниками, у викладі Патанджалі (бл. II століття до н.е.) (прим. редактора).

71

Арістотель (384–322 роки до н.е.), давньогрецький філософ, учень Платона. Мається на увазі його фундаментальна робота «Метафізика», в якій він обґрунтовує існування «непорушного рушія», Першорушія, тобто Бога (прим. редактора).

72

Тут використовується підхід до розгортання (проявлення) і згортання (розчинення) всесвіту, властивий індуїстській думці (прим. редактора).

73

Наприклад, «кліпова» культура (прим. редактора).

74

Зенон Елейський (490–430 роки до н.е.), давньогрецький філософ-досократик, представник Елейської школи. Маються на увазі його апорії (давньогрецька, απορια, «безвихідність»), тобто зовні парадоксальні міркування про рух і множинність. Відомі його апорії «Ахілл і черепаха», «Стріла» (прим. редактора).

75

Геракліт (бл. 540–480 роки до н.е.), давньогрецький філософ-досократик. «Все тече, все змінюється» — парафраз відомого твердження «все тече», який вказує на минущість проявленого світу і йому приписується (прим. редактора).

76

Незабаром після свого виникнення буддизм в Індії почав асоціюватися з одним із основних проявів повстання кшатріїв проти влади брагманів; з вищенаведених свідчень випливає, що існує безпосередній зв’язок між запереченням будь-якого незмінного принципу і принципом духовної влади, а також між зведенням всієї реальності до «становлення» і утвердженням верховенства світської влади, чиєю сферою є світ дії; можна помітити, що «натуралістичні» та антиметафізичні доктрини завжди виникають тоді, коли в цивілізації спостерігається вищість світської влади над владою духовною.

77

Мається на увазі рух шраманів або повстання кшатріїв (прим. редактора).

78

Як ідею «прогресу», так й «еволюціонізм» Р. Ґенон рішуче відкидає. Вони виявляються несумісними ні з традиціоналізмом, ні з традиціями (прим. редактора).

79

Очевидно, мається на увазі передмова і попередні розділи (прим. редактора).

80

Анрі Берґсон (1859–1941), французький філософ, представник інтуїтивізму і філософії життя. «Ідея чистої тривалості», тобто безперервна мінливість станів психічного життя людини, її самосвідомості.

Р. Ґенон не може не критикувати погляди Берґсона, оскільки вони спрямовані не на надлюдський вимір, а розчинені в людському. Це не єдиний приклад критики інтуїтивізму Берґсона Ґеноном, див. також «Схід і Захід» (1924), «Царство кількості і знамення часу» (1945) (прим. редактора).

81

Тобто такої, що лежить на рівень нижче від раціональної сфери (прим. перекладача).

82

У цьому реченні французький мислитель торкається власного розуміння інтуїції, яка для нього інтелектуальна, а отже — надраціональна (прим. редактора).

83

Рене Декарт (1596–1650), французький філософ, засновник раціоналізму. Ставлення Ґенона як до філософії Декарта, так і до раціоналізму вкрай негативне. Наступні рядки цю його позицію стисло окреслюють (прим. редактора).

84

Одна з перших відомих робіт М. Еліаде має назву «Сакральне і профанне» (1957) (прим. редактора).

85

Очевидно, маються на увазі окремі статті та такі твори Р. Ґенона, як «Вступ у вивчення індуїстських доктрин» (1921), «Людина та її становлення за ведантою» (1925), «Езотеризм Данте» (1925) (прим. редактора).

86

Наприклад, в Індії відомі шість веданґ (санскрит, vedāṅga) або ж частин Вед, наприклад, нірукта — традиційна етимологія, джйотиша — традиційна астрологія й астрономія, та упаведи (санскрит, upaveda) або ж допоміжні Веди, наприклад, аюрведа, — традиційна медицина; дганурведа — традиційні бойові мистецтва (прим. редактора).

87

Фізика (давньогрецька, φύσις), тобто природа. У трактаті «Фізика» Арістотеля фюзис, як фізичне/природне, стає предметом окремої дисципліни, фізики (прим. редактора).

88

Якщо традиційній цивілізації властиве синтетичне знання, то сучасній — аналітичне (прим. редактора).

89

Фізика в Арістотеля протиставлялась метафізиці, як похідне Першопринципу (прим. редактора).

90

Слід зауважити, що щось подібне сталося і в соціальній сфері, коли сучасні люди спробували відокремити світське від духовного; ми не хочемо сказати, що між цими речами не існує відмінностей, оскільки вони дійсно стосуються різних областей, як метафізика та науки; але через хибу аналітичного складу розуму ми забуваємо, що відмінність не передбачає відокремлення; тому світська влада втрачає свою легітимність, і теж саме можна сказати про науки в інтелектуальній сфері.

91

Блискуче схоплені тенденції розвитку сучасної науки французьким мислителем не втрачають своєї актуальності й майже через сто років (прим. редактора).

92

На рівні релігії подібне зауваження можна застосувати й до певного роду «апологетики», яка прагне примирити між собою результати сучасної науки, що є абсолютно ілюзорним, порожнім заняттям, яке, більше того, завжди доводиться починати заново, що тягне за собою серйозну небезпеку постановки релігії в залежність від мінливих і ефемерних концепцій, від яких вона має бути абсолютно незалежною.

93

У цьому випадку легко віднайти необхідні приклади; відмітимо лише разючу різницю між концепцією ефіру в традиційній індуїстській космології та тієї ж самою концепцією у сучасній фізиці.

94

Клод Бернар (1813–1878), французький фізіолог, засновник ендокринології (прим. редактора).

95

Нагадує теорію вроджених ідей, за якою розуму людини властиві ідеї, що не виводяться з досвіду (прим. редактора).

96

Наприклад, компас і папір були відкриті у стародавньому Китаї, але застосування у промислових масштабах набули в сучасній Європі (прим. редактора).

97

Те, як Р. Ґенон пише про алхімію й астрологію, іде врозріз із офіційною точкою зору панівної сучасної науки. Представники останньої доклали чимало зусиль, щоб дискредитувати традиційні науки. Не виключено, що на вістрі критики опинились саме алхімія з астрологією (прим. редактора).

98

Окремо, в інших своїх роботах, Р. Ґенон буде піддавати критиці психоаналіз. Наприклад, «Розділ XXXIV. Зло психоаналізу» в «Царство кількості і знамення часу» (1945) (прим. редактора).

99

Це виражається, зокрема, в терміні упаведа, який використовується в Індії для позначення деяких «традиційних наук» і підкреслює їхню підпорядкованість Ведам, тобто сакральному знанню par excellence.

100

В нашій роботі «Езотеризм Данте» ми говорили про символізм сходів, які в різних традиціях відповідають певним наукам і одночасно певним станам буття, що обов’язково передбачає, що ці науки розумілися не суто «профанно», як у сучасному світі, але уможливлювали перехід, що наділяло їх «ініціативним» змістом.

101

Ось чому, відповідно до індуїстської доктрини, брагмани повинні постійно звертати свій розум безпосередньо на вище знання, тоді як кшатріям слід радше оволодівати ним поступово, проходячи через різні етапи його досягнення.

102

У творчості Ґенона ідея центру відіграє вкрай важливу роль. До неї він так чи інакше повертається ледве не у кожній роботі (прим. редактора).

103

Таку роль відіграє, наприклад, астрономічна символіка, яку так часто використовують у різних традиційних доктринах; і те, що ми говоримо тут, може дати уявлення про справжню природу такої науки, як давня астрологія.

104

Анагогічний сенс, тобто той смисл, який веде вгору, до неба, до Божественного (прим. редактора).

105

Чи не найбільшу увагу традиційному мистецтву присвятив А. Кумарасвамі. Це, наприклад, такі його роботи: «Вступ до індійського мистецтва» (1923), «Елементи буддійської іконографії» (1935), «Філософія християнського та східного мистецтва» (1939). Традиційне мистецтво, як і традиційний символізм, і метафізика є ключовими дослідницькими напрямками традиціоналістичних авторів (прим. редактора).

106

Мистецтво середньовічний зодчих може бути згадане як особливо визначний приклад «традиційних мистецтв», практика яких, окрім усього іншого, передбачала ще й реальне знання відповідних наук.

107

Щоби переконатися в цьому, досить вказати на наступний факт: космогонія, одна з найбільш «сакральних наук», котра займає місце у всіх книгах одкровення, включно із єврейською Біблією, стала у сучасному світі об’єктом суто «профанних» гіпотез; сфера вивчення в обох випадках одна й та сама, підхід же — кардинально інший.

108

Важлива своєрідна тріада для розуміння науки Р. Ґеноном: істинна наука = сакральна наука = традиційна наука (прим. редактора).

109

У першому ж реченні п’ятого розділу Р. Ґенон стисло пояснює наступні профанні засади сучасності, тобто індивідуалізм і гуманізм, ототожнюючи їх. Це ще одна позиція французького автора, яка для багатьох представників світських академічних кіл є неприйнятною (прим. редактора).

110

Прагматисти, тобто прихильники прагматизму, філософського напряму, який виник наприкінці XIX століття у США завдяки американському філософу Чарльзу Пірсу (1839–1914). В основі прагматизму знаходиться практика як критерій істини і смислової значущості (прим. редактора).

111

Натуралізм — уявлення про світ, за яким все існуюче, включаючи дух і духовний вимір, є проявом природи й існує за законами природи (прим. редактора).

112

Релятивізм — методологічний принцип наукового і філософського мислення, світоглядна позиція, які полягають у тому, що абсолютизують відносність та умовність змісту пізнання (прим. редактора).

113

Іммануїл Кант (1724–1804), засновник німецької класичної філософії, який спробував самостійно відповісти на нерозв’язані класичні філософські проблеми (наприклад, пізнаваність світу та її межі), тобто критично їх переосмислити. Основна теза «критицизму» Канта така: споглядання без понять — сліпі, поняття без споглядань — порожні. За пізнавальними межами людини він залишає речі в собі, це — Бог, свобода волі, безсмертя душі, буття яких стверджується не знанням, а вірою (прим. редактора).

114

Огюст Конт (1798–1857), французький філософ, засновник позитивізму або першого позитивізму. Представники цієї філософської течії вважали, що пізнання потрібно позбавити будь-якого філософського осмислення, а саму філософію замінити науками (позитивними науками): математикою, астрономією, фізикою, хімією, біологією і соціологією (термін «соціологія» був запропонований Контом) (прим. редактора).

115

Еволюціонізм — система ідей і концепцій, насамперед у біології, які стверджують історичний і прогресивний розвиток біосфери Землі, який у свою чергу є складником глобального процесу еволюції всесвіту. На відміну від традиційного циклічного уявлення про розвиток життя на Землі й у Всесвіті, еволюціонізм — це лінійна модель (прим. редактора).

116

Інтенції французького мислителя спрямовані у бік інтелектуальної інтуїції та надсвідомого, які ієрархічно вивищуються над підсвідомим, раціональним і чуттєвим людини. Тому останні зазнають його критики (прим. редактора).

117

Ототожнення Ґеноном філософії Декарта з початком сучасної філософії — ще одна її важлива характеристика (прим. редактора).

118

Картезіанство, від латинського Cartesius, тобто латинізованого імені Декарта (прим. редактора).

119

Відродження або Ренесанс (французька, Renaissance — Відродження) — доба розвитку європейської культури (XIV–XVI століття), яка впроваджує ідеали гуманізму та звертається до античної спадщини. Ставлення Р. Ґенона до Відродження негативне (прим. редактора).

120

Реформація (латина, reformation — виправлення, перетворення, реформування) — широкий антикатолицький і суспільно-політичний рух у Європі XVI — початку XVII століть. Ставлення Р. Ґенона до Реформації негативне (прим. редактора).

121

Езотеризм (від давньогрецького ἐσωτεριχός — внутрішній) — таємне знання недоступне непосвяченим. Езотеризму протистоїть екзотеризм. Оскільки Р. Ґенон — езотеричний мислитель, у своїх творах він неодноразово і по-різному звертається до тих чи інших езотеричних знань, наголошуючи на їхній принциповій важливості. У назвах його творів може вживатися і саме слово «езотеризм», наприклад, «Езотеризм Данте». Езотеризм від екзотеризму, на думку Ґенона, відрізняє ініціація, тобто посвячення (прим. редактора).

122

Сентименталізм (від французького sentiment — почуття) — напрям у європейській культурі XVIII столітті, за яким визначальною основою природи людини вважався не розум, а почуття (прим. редактора).

123

Вільям Джеймс (1842–1910) — американський філософ і психолог, один із видатних представників прагматизму. Згадуючи «релігійний досвід» Вільяма Джеймса, Р. Ґенон має на увазі його роботу «Різноманітність релігійного досвіду: дослідження людської природи» (1902) (прим. редактора).

124

Р. Ґенон виступає проти надмірного моралізаторства в релігійному житті, оскільки мораль, на його думку, підпорядкована вищим вимірам, до яких дотична людина. Надмірна увага до моралі порушує цю підпорядкованість, сприяючи, врешті-решт, секуляризації (прим. редактора).

125

Ліберальний протестантизм — один із важливих напрямків у сучасній християнській думці, спрямований на узгодження християнської віри з сучасним науковим знанням (прим. редактора).

126

Денатурація (латина, denaturare — позбавляти природних властивостей) релігії — позбавлення релігії природних властивостей (прим. редактора).

127

Про розчинення у множинності йдеться не тільки у «Кризі сучасного світу», а й у «Царстві кількості і знаменнях часу» (прим. редактора).

128

Тобто традиційний дух на Заході зазнає нападів із різних сторін, дві з яких: це світські кола і протестантські течії (прим. редактора).

129

В Євангеліє стверджується, що такий стан справ зберігатиметься до Судного Дня, тобто аж до кінця поточного циклу.

130

Прихована або крипторелігійність — один із фокусів уваги досліджень М. Еліаде (прим. редактора).

131

Тобто триває процес своєрідного «заземлення» релігії (прим. редактора).

132

Прозелітизм (прозеліт, давньогрецька, προσήλυτος — прибулий, новонавернутий) — прагнення навернути інших у свою віру, як і діяльність, спрямована на досягнення цієї мети (прим. редактора).

133

Ця слабкість релігійного духу, як її описує Р. Ґенон, стала одним із сучасних трендів (прим. редактора).

134

Мт. 23:16 (прим. редактора).

135

Натомість соціальна проблематика стає дедалі популярнішою в сучасному світі (прим. редактора).

136

Те, що люди називають випадковістю, є нічим іншим, як звичайним незнанням причин, якби було сказано, що дещо трапляється випадково — тобто за відсутності причини — таке припущення було би абсолютно суперечливим.

137

Популярний у сучасному світі концепт рівності є однією зі складників девізу Франції «Свобода, рівність, братерство» (французька, liberté, égalité, fraternité), який виник під час Французької революції (прим. редактора).

138

«Ідоли» сучасності — можлива алюзія на ідолів Френсіса Бекона (1561–1626), англійського політика і філософа, одного із засновників емпіризму. Він виокремив чотири види ідолів: роду, печери, ринку (площі) і театру (прим. редактора).

139

Торкаючись навіювань, мас і натовпу Р. Ґенон описує тогочасні тенденції, які з часом стануть визначальними. Одним із перших до психології мас і натовпу звернувся французький психолог, соціолог та антрополог Гюстав Лебон (1841–1931) у своїх роботах «Психологія народів» (1894) і «Психологія мас» (1895) (прим. редактора).

140

Цей абзац дивним чином відображає сучасну політичну ситуацію у світі і в Україні (прим. редактора).

141

Софізм (давньогрецька, σóφισμα — хитра вигадка, майстерність) — помилкове, навмисно хибне твердження з порушенням правил логіки (прим. редактора).

142

Очевидно, мається на увазі робота Р. Ґенона «Духовний авторитет і мирська влада» (1929) (прим. редактора).

143

Мається на увазі раніше згадуваний твір Арістотеля «Метафізика» (прим. редактора).

144

У той час як французький мислитель критично оцінює роль мас і натовпу, помітні політичні події останніх років: акції протесту, революції тощо — у багатьох країнах світу відбуваються саме за участі сотень тисяч і мільйонів людей. І, судячи з усього, ця тенденція на збільшення питомої ваги мас і натовпу в локальній і світовій політиці зростатиме. Не є винятком і Україна. Особливої популярності у світі набуває і проведення загальнонаціональних (загальнодержавних) референдумів, як однієї з дій прямої демократії. Для деяких країн, наприклад, Швейцарії, проведення різноманітних референдумів стало буденністю (прим. редактора).

145

Можливо, мається на увазі теорія суспільного договору, що з’являється в Європі у XVII–XVIII століттях. Вона, зокрема, передбачає, що люди погоджуються поступитися частиною своїх свобод і підкоритися верховній владі або приєднатися до рішення більшості в обмін на захист своїх прав. Нідерландський юрист Гуґо Ґроцій (1583–1645), англійські філософи Томас Гоббс і Джон Локк (1632–1704), французький філософ-просвітник Жан Жак Руссо (1712–1778), Іммануїл Кант — ключові теоретики теорії суспільного договору (прим. редактора).

146

Слід звернутись до св. Фоми Аквінського, аби пересвідчитись, що numerus stat ex parte materiae.

147

В даному випадку, як і в решті, аналогія між одним порядком реальності та іншим застосовується в суто зворотному сенсі.

148

Ця тенденція є тим, що індуїстська доктрина називає тамас, і яку вона ототожнює з невіглаством та темністю; зазначимо, що згідно зі сказаним щодо застосування аналогії, розглядувані стиснення та ущільнення протилежні концентрації, передбаченій у духовному чи інтелектуальному порядку, так що, яким би дивним це не здавалося на початку, ця тенденція співвідноситься із поділом та розчиненням у множинності. Те саме стосується й одноманіття, що реалізується знизу, на найнижчому рівні, відповідно до концепції «рівності», яка протистоїть вищій та принциповій єдності.

149

Схоластика (давньо-грецька, σχολαστικός — учений) — систематична релігійно-філософська думка у середньовічній Європі, представники якої працювали як у католицьких монастирях, так і в університетах; загалом є синтезом християнської теології з вченням Аристотеля (прим. редактора).

150

Згадуючи принцип індивідуації, очевидно, Р. Ґенон мав на увазі однойменний трактат «De principio individuationis» середньовічного теолога, філософа-схоласта, святого Томи Аквінського (1225–1274). Індивідуація — поняття, яке позначає виокремлення індивідуального з універсального та взаємодію між ними. Людині, за Томою Аквінським, властива подвійна складність, оскільки вона не є ні чисто духовною, ні чисто матеріальною істотою, поєднуючи сутність й існування, матерію та форму (прим. редактора).

151

Ось чому Данте розміщує символічну обитель Люцифера в центрі Землі, тобто в точці, де сили тяжіння сходяться з усіх боків; з даної точки зору, вона є протилежністю духовного або «небесного» центру тяжіння, який у більшості традиційних доктрин символізується сонцем.

152

Джордж Берклі (1685–1753) — ірландський філософ (прим. редактора).

153

До XVIII століття існували «механістичні» теорії — від грецького атомізму до картезіанської фізики; але ми не повинні плутати «механіцизм» і «матеріалізм», незважаючи на певні спорідненості, які змогли створити своєрідну фактичну солідарність між ними з моменту появи власне «матеріалізму».

154

Сцієнтизм (латина, scientia — знання, наука) — сучасна світоглядна позиція, в основі якої знаходиться положення про те, що наукове знання є найвищою культурною цінністю. Передовсім, прибічники сцієнтизму спираються на природничі й емпіричні науки. Для послідовних прихильників сцієнтизму віра в сучасну науку починає заміщувати релігійну віру (прим. редактора).

155

Транспонований матеріалізм, тобто перенесений матеріалізм (прим. редактора).

156

Картезіанський дуалізм (він же різновид онтологічного дуалізму) — протиставлення субстанції, яка мислить (res cogitans), та тілесної субстанції (res extensa) (прим. редактора).

157

Механіцизм — напрям у новітній філософії, який розглядає світ як великий механізм (прим. редактора).

158

Чи не найкраще підтверджує висловлені міркування Р. Ґенона гімн 10.90 Ріґведи, давньоіндійської літургійної пам’ятки. У ньому мовиться про те, що під час створення світу з Першоначала (Пуруші) — з Його однієї чверті з’явились всі істоти, у той час як три Його чверті — залишились безсмертям на небі (прим. редактора).

159

Твердження про те, що «сучасна цивілізація є цивілізацією кількості», докладніше буде розвинуте у пізнішій роботі французького мислителя «Царство кількості і знамення часу» (прим. редактора).

160

Історичний матеріалізм — течія в історії філософії, започаткована німецькими філософами, засновниками марксизму, Карлом Марксом (1818–1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820–1895) (прим. редактора).

161

Завдяки активному впровадженню інтернету і соціальних мереж у світі, мобілізація (маніпуляція?) мас стала ще доступнішою. Водночас відкритим залишається питання: «Чи за всіх обставин дії мас (натовпу) відображають виключно невігластво»? (прим. редактора).

162

Коли писалась «Криза сучасного світу», здебільшого країни Сходу були колоніями європейських країн. Чи не перейняли східні країни зі здобуттям незалежності головні небезпечні тенденції, властиві сучасному Заходу? У наступному розділі «Вторгнення Заходу» Р. Ґенон торкатиметься докладніше питання стану Сходу в сучасних умовах (прим. редактора).

163

Спроби звернути увагу, саме під таким кутом зору на цей визначальний рух сучасної цивілізації, залишаються поодинокими і на початку XXI століття (прим. редактора).

164

Один із можливих останніх прикладів протистояння сучасності, яка увійшла у фазу глобалізму в масштабах усієї людської цивілізації, антиглобалізм (прим. редактора).

165

«Сучасна цивілізація завжди створюватиме більше потреб, ніж здатна задовольнити», — одна з формул сучасності (прим. редактора).

166

Мт. 26:52 (прим. редактора).

167

Мт. 12:25 (прим. редактора).

168

Есхатологічні перестороги — один із головних рефренів твору (прим. редактора).

169

Згадка про «нелюдську силу» у творі вкрай важлива і показова, але і вона не пояснюється докладніше, залишаючись своєрідним натяком (прим. редактора).

170

Р. Ґенон чітко підкреслює непересічне значення християнства для сучасного Заходу і водночас вказує на його занепад (прим. редактора).

171

Зазвичай ключові традиціоналістичні мислителі, починаючи від Р. Ґенона, або негативно ставляться до питань націй і націоналізму, або їх не піднімають (прим. редактора).

172

Сатана, у перекладі з івриту, означає «противник», тобто той, хто все перевертає догори ногами і певним чином спотворює сенси; це дух заперечення й повалення, який ототожнюється з тенденцією низхідною, «інферіоризуючою», в етимологічному сенсі, тією самою, яку наслідує суще в процесі матеріалізації, згідно з яким відбувається весь розвиток сучасної цивілізації.

173

Анрі Массіс (1886–1970) — французький консервативний есеїст, літературний критик й історик. У 1960 році його було обрано до Французької академії. Не дивлячись на те, що книжка «Захист Заходу» вийшла у тому самому році, що і «Криза сучасного світу», тобто у 1927 році, Р. Ґенон встигає на неї відреагувати. Власне, більша частина розділу «Вторгнення Заходу» (назва розділу як антитеза до назви книжки Массіса?) присвячена критиці Р. Ґеноном поглядів А. Массіса у «Захисті Заходу». Не виключено, що останній розділ «Кризи сучасного світу» Ґенон додав або істотно змінив, саме завдяки необхідності зафіксувати свою реакцію на щойно видану книжку Массіса. Це вказує на важливість як змісту «Захисту Заходу», так і реакції Ґенона (прим. редактора).

174

На жаль, зі змісту речення не зрозуміло, кого мав на увазі Р. Ґенон, пишучи про «офіційних сходознавців». Водночас відомо про невдалу спробу французького мислителя реалізувати себе як академічного індолога. Раніше ми згадували його відхилену докторську дисертацію. Зробив це французький індолог Сильвен Леві (1863–1935). Не виключено, що згадана обставина вплинула на подальше негативне ставлення Ґенона до сходознавчої академічної спільноти загалом (прим. редактора).

175

Ми знаємо, що мсьє Массіс знайомий із нашими працями, але він ретельно втримується від будь-яких алюзій на них, оскільки вони йтимуть врозріз із його тезами; такій процедурі направду бракує відвертості. Крім того, ми думаємо, що нам залишається лише привітати себе з цим мовчанням, яке дозволяє уникати неприємної полеміки, пов’язаної з речами, які за своєю природою мають залишатися поза дискусіями; завжди є щось болісне у спогляданні «профанного» непорозуміння, хоча істина «сакральної доктрини», безумовно, є надто високою, щоби зазнавати нападів.

176

Теософське товариство (або навіть рух) зробило свій помітний внесок у розвиток сходознавства у світі і в процес здобуття Індії незалежності. В сучасній Індії Теософське товариство користується повагою і продовжує свою діяльність (прим. редактора).

177

Ґенон не ототожнює традиціоналізм із будь-яким варіантом консерватизму (прим. редактора).

178

Порівняння мотузки зі змією було одним із найулюбленіших для індійських середньовічних філософів, наприклад, Шанкари (788–820) (прим. редактора).

179

Аналітичні і синтетичні судження — класи суджень, які відрізняються один від одного способом встановлення їхньої істинності. Якщо істинність перших встановлюється з допомогою логічного аналізу, то істинність других — із допомогою звернення до позалогічних міркувань. Уперше чітке формулювання аналітичних і синтетичних суджень зробив І. Кант (прим. редактора).

180

Акциденція (латина, accidentia — випадковість) — неістотна властивість чогось (прим. редактора).

181

Підсумовуючи свій виклад, Р. Ґенон звертає увагу на наявну субординацію між традиціями: від примордіальної до інших, архаїчних та історичних (прим. редактора).

182

Симпатії французького мислителя на боці реставрації традиційного духу, не революції (прим. редактора).

183

Необхідна умова і достатня умова — види умов зв’язків між твердженнями. Зазвичай їх застосовують у математиці і логіці (прим. редактора).

184

У цьому реченні наголошується на серйозних небезпеках, із якими може зіткнутись прихильник традиційного знання в сучасних умовах. Прикметно, що тільки тут у тексті твору (окрім ще одного разу у примітках) слово ворог або супротивник: «adversare» виділяється лапками (прим. редактора).

185

Мт. 24:24 (прим. редактора).

186

З французької, élu — вибраний, обраний (прим. перекладача).

187

Мт. 22:14 (прим. редактора).

188

Очевидно, алюзія на притчу про кукіль із Євангелії від св. Матвія (13:24–30, 36–39) (прим. редактора).

189

Очевидно, алюзія на рядки Першого послання св. Павла до коринтян (12:7-11) (прим. редактора).

190

Мт. 23:16 (прим. редактора).

191

З латини, «істина перемагає все» (прим. перекладача).