Літопис Руський. Повість минулих літ

1

Слово «земля» (Руська, Половецька та ін.) вживається у літописі в значенні держави, території, народу, іноді — війська, раті.

2

У Лаврентіївському списку літопису (далі — Лавр.) «въ Киевѣ».

3

Подальші відомості про розподіл Землі між синами біблійного Ноя та про вавілонське стовпотворіння Нестор узяв в основному зі слов'яно-руського перекладу «Хроніки» Георгія Амартола, дещо додавши, а дещо скоротивши.

4

В Іпатському і Хлєбниковському списках літопису (далі — Іп. та Хл.) «всякоя»; треба «Асійскыя», бо в грецькому оригіналі Амартола тут говориться про Азію.

5

В Іп. І Хл. хибно «сѣтьгола».

6

В Іп. хибно «Агаряньски», у Хл. «Аглянскы».

7

Буття XI, 2–9.

8

Про довжину нічого не сказано: можливо, що тут іде мова й не про ширину, а про обшир, периметр, і не залишків башти, а Есагіли — головного храму Вавілона і всієї Вавілонії.

9

Друга частина цього речення не має логічного зв'язку з першою і перенесена сюди із подальшої розповіді (під 898 р.) про переклад книг слов'янською мовою.

10

Відомості про цю легендарну подорож Андрія на Русь є і в грецьких апокрифах про діяння апостола.

11

Додано з Лавр.

12

В Іп. «суть поляне кияне», у Хл. «суть поляне въ Кыеве».

13

Можливо, до Юстініана І, візантійського імператора, що зійшов на трон 527 p.

14

У Лавр. «сѣдоша» (сиділи).

15

Відомості про різночасові походи і розселення болгар, угрів та обрів літописець запозичив із перекладу «Хроніки» Амартола. 7 серпня 626 p. обри та інші війська, союзники персів, ледве не взяли штурмом Константинополь, але Іраклія тоді тут не було.

16

Можливо, тих дулібів, що жили в басейні верхів'я Західного Бугу; є також думка, що тут ідеться про дулібів, які частково переселилися звідти в Паннонію.

17

В Іп. І Лавр. хибно «творяху кладу велику»; в Академічному і Радзивіллівському списках літопису (далі — Акад. І Радз.) «творяху краду велику»; «крада» — вогонь, вогнище.

18

Островами у давнину називалися, зокрема, віддалені краї взагалі.

19

Додано з перекладу «Хроніки» Амартола та її грецького оригіналу.

20

Індикт — візантійське літочислення п'ятнадцятирічними періодами; індикт має 15 років і розпочинається 1 вересня; його визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» на 15; остача, включаючи число 15, і буде індиктом.

21

Про це написано в анонімному продовженні «Хроніки» Амартола; з інших джерел також відомо, що напад русичів на Константинополь стався 18–25 червня 860 p., отже, в літописі дату походу було вирахувано за александрійським літочисленням (тут від «сотворіння світу» рахували не 5508, а 5500 років; 6360–5500=860). Візантійський імператор Михайло III П'яниця, син імператора Феофіла і онук імператора Михайла II Травла, зійшов на трон 21 січня 842 p. зовсім малою дитиною, а самостійним імператором став лише 856 p.

22

Дати ці вирахувано, можливо, на основі «Лѣтописца вскорѣ» — твору візантійського історіографа Никифора, що являє собою короткий перелік подій та осіб від Адама до смерті автора; тут є хронологічні помилки.

23

В Іп. І Хл. хибно «до смерти Ярополчи»; у Лавр. «до смерти Святополчи», тобто Святополка Ізяславича; при розрахунках неповні роки заокруглено до повних; не всюди наведені в тексті дати відповідають дійсності.

24

Відомості про похід греків на Болгарію взято з продовження «Хроніки» Амартола, але там дати нема; при хрещенні Борис дістав ім'я Михайло.

25

В Іп. І Хл. «по бѣлѣ. и вѣверици»; у Лавр. «по бѣлѣ и вѣверицѣ»; тлумачили це місце по-різному; найімовірніше нове твердження, що біла вивірка — це зимовий горностай, бо в ті багаті на звірів часи данина білкою від диму (оселі) була б такою мізерною, що про це й згадувати було б не варто.

26

В Іп. І Хл. «обилна», себто мала всього у достатку, насамперед хліба від родючої землі.

27

Весь епізод про запрошення варягів правити, про нібито варязьке походження самої назви «Русь», «Руська земля» — новгородського походження; встановлено, що іноземні хроністи називали нашу землю і народ «руссю» задовго до появи варязьких дружин у руських князів, бо назва ця — автохтонна, слов'янська.

28

Дату цього походу вирахувано, як доводять, за александрійським літочисленням (6374–5500= 874), але в розповідь внесено подробиці першого походу Русі на Константинополь 860 p. І, очевидно, другого 866 p. Михайло III П'яниця помер 867 p.

29

Єпарх (гр.) — тут: правитель Константинополя.

30

В Іп. «в рѣку», у Хл. «въ море»; правильне друге читання, так і в продовженні «Хроніки» Амартола.

31

Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

32

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола; за візантійським літочисленням це був початок 868 p.

33

Додано з Лавр.

34

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

35

Вежі — кочові житла на колесах. За угорськими джерелами, на чолі об'єднання семи угорських племен стояв тоді вождь Альмош; з ним був його син Арпад, засновник угорської королівської династії. Вийшли ці угри (чорні угри літопису) з прабатьківщини (басейну нижньої течії ріки Ками), близько 893 p. минули Київ, перевалили через Карпати і 896 р. уже з'явилися в басейні середнього Дунаю. Після смерті Арпада главою союзу угорських племен став його син Жольт (Золтан), а потім онук Такшонь.

36

Додано з Лавр.

37

Посольство в Константинополь до імператора Михаила III П'яниці було виряджено від одного Ростислава, моравського князя; напочатку не зовсім точна розповідь про слов'янські письмена далі спирається на «Житіє Мефодія».

38

Октаіх, Октоїх, чи Осмогласник — богослужебна книга, що містить літургійні співи, які виконують на вісім «гласів», чи розспівів.

39

Згідно з Євангелієм, напис над розіп^'ятим Христом «Ісус Назарей, цар іудейський» було зроблено на хресті за наказом Пілата єврейською, грецькою і латинською мовами.

40

Псалом LXXXV, 9.

41

Діяння апостолів II, 4.

42

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

43

Кількість кораблів, можливо, перебільшена.

44

Затоку і гавань Константинополя Суд замикали, протягуючи ланцюг по морю між баштами, що стояли обабіч неї.

45

Углади (у Радз. «уклады» — або контрибуція, або щорічна данина.

46

В Іп. хибно «хлѣбное», у Хл. «слебное», — ідеться про все, що було потрібне для утримання послів.

47

Місячина — провіант на місяць.

48

Вода в посушливому Константинополі мала велику вартість, а купання в лазні для греків було великою насолодою і навіть засобом лікування.

49

В Іп., Хл. І Радз. помилково «вашего».

50

Церкву монастиря святого Мами (Маманта) було збудовано не в самому місті, а за фортечною стіною північно-західного (Влахернського) району Константинополя біля правого (південного) берега затоки Суд (Золотого Рогу), поблизу старих Влахернських воріт; цими воротами, очевидно, і пропускали русичів у Цесароград.

51

Паволока — загальна назва міцної дорогої матерії — порфіри, парчі, багору та ін. — пурпурового кольору або витканої золотом чи сріблом на шовковій основі.

52

В Іп. І Хл., очевидно, хибно «повѣсиша щиты своя»; у Радз. «повїси щить свои».

53

Узороччя — коштовності взагалі, зокрема тканини з вишитими візерунками, різьблені речі, ювелірні та ін.

54

Комета Галлея; була вона в перигелії (в найближчій до сонця точці орбіти) 19 липня 912 p.; відомості про неї взято з продовження «Хроніки» Амартола.

55

В Іп., Хл. І. Радз. «равно другаго свѣщания, бывшаго при». Цими ж словами розпочинаються договори з греками 944 і 971 pp. Більшість учених приймає гіпотезу, що словом «равно» було перекладене грецьке to ison — копія, список, а наведений текст тлумачать так: «Список з другого договору, що укладений при…» Договір 911 p., як доводять нині, було укладено в Константинополі без попередніх переговорів у Києві і виготовлено на двох хартіях (пергаментах): 1. Хрисовул — затверджена Леоном і Олександром грамота, призначена для Олега; 2. Доповнена (чи тотожна?) клятвена грамота руських послів для грецької сторони; з цієї грамоти до від'їзду з Цесарограда руські посли одержали копію, переклад якої, недоладно зроблений, зрештою, невідомо ким, де і коли, потрапив до літопису. Є також ґрунтовна аргументація, якої дотримуємось, що слова «равно другаго свhщания, бывшаго при» слід перекладати так: «Згідно з другою угодою, що відбулась при…» і що цими словами говориться про другу, попередню, прелімінарну угоду-нараду в Константинополі між представниками Візантії і Русі, на якій вироблялися пункти договору, котрі згодом остаточно формулювалися в даному договорі, підписувалися і затверджувалися. Такий порядок підготовки і укладання договорів — здавна узвичаєна, чинна й нині юридично-дипломатична процедура.

56

В Іп. І Хл. «да не кленется», у Радз. навпаки — «да кленется»; перекладаємо за Іп., хоча немає цілковитої певності щодо того, чи точно перекладено цю ключову статтю. Тому наводимо тут текст оригіналу за Іп.: «да єлико явь будеть показании явлеными. да имѣють вѣрноє о тацѣхъ явлении. а ємуже начнуть не яти вѣры. да не кленется часть та. иже ищеть неятью вѣры. да єгда клянется по вѣрѣ своєи. будеть казнь яко же явится съгрѣшение». Переклад темного тексту договору Олега з Греками 911 р. є справою надзвичайно складною, а всім договорам присвячена ціла література, багато місць цих документів учені витлумачують по-різному.

57

Літра (лібра, фунт) — основна вагова одиниця римської і візантійської монетної системи (327, 45 г).

58

В Іп. І Радз., мабуть, хибно «приготовится», треба — «противится».

59

В Іп. І Радз. «обрящються», треба, вважаємо, «обрящеться».

60

В Іп. І Хл. хибно «нашему», у Радз. «вашему».

61

В Іп. І Хл. «въ ину страну (сторону)», у Радз. «въ ону страну»; вірне, вважаємо, читання Радз.

62

В Iп. І Хл. хибно «да не купять».

63

В Іп. «на дань», у Хл. «дань», у Радз. «на д[е]нь».

64

В Іп. І Хл. хибно «о Руси», у Радз. «оть Руси».

65

В Iп. І Хл. хибно «от», у Радз. «о».

66

Золотий, або солід — золота римська, потім візантійська монета, основна монетна і лічильно-грошова одиниця (4,55 г, 1/72 фунта).

67

Додано з Софійського списку.

68

В Іп., Хл. І Радз. «й удолжающихь»; слово це означає «які довго перебувають, які надовго залишаються»; див. під 997 p. про облогу Білгорода печенігами: «й оудолжишася остояче вь град[ѣ] люди».

69

В Іп., Хл. І Радз. «възвратится»; без «не».

70

В Іп. І Хл. «сь творихом Ивановомь (Радз. «Ивановымъ») написанием»; давно зауважено, що тут невірно розбито. текст на слова; треба — «сътворихомъ» (учинили ми) «й ва» (і ви оба — двоїна) «новымъ написаниемъ» (новим написанням); цими словами підтверджується існування договору 907 p. як «старого», ранішога

71

Хартія — пергамент, відповідним способом вичинена шкура телят, ягнят чи козенят.

72

В Іп., Хл. І Радз. «нашего», в Акад. «вашего»; оскільки було складено дві договірні грамоти — для греків і для русів, то, виготовляючи їх, треба було відповідно змінювати «ви» на «ми», «вами» на «нами» і навпаки, що в перекладі було зроблено непослідовно; такі самі помилки є і в тексті договору Ігоря з Греками 944 p.

73

В Iп. хибно «словомъ», у Хл. «послом».

74

Згаданий вище Константин договір не підписував. Цей Леонів син Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), з дитинства престолонаслідник, мав тоді всього шість років і три місяці.

75

В Іп., Хл. І Радз. «а в недѣлю», «недели», хоч ясно, що тут ідеться про літочислення індиктами (див. прим. 1 до 852 р.); в літопис договір внесено під 912 р. за візантійським літочисленням.

76

Фофудія — особлива грецька матерія, з якої шили каптани з поясами, чи фофудоти; з середини XII ст. замість фофудій з'явилися оксамити (див. ще прим. 2 до 1115 p.).

77

Це число вирахувано від часу смерті Рюрика в 879 р.

78

Додано з Радз. Розповідь про чарівництво Аполлонія Тіанського виписана з продовження перекладу «Хроніки» Амартола; місцями він важкий для тлумачення; наш переклад звірено з грецьким оригіналом.

79

В Іп. попсований текст «от лежащими на гробѣ трусъ», у Радз. «о лезащимъ на градѣ трусъ».

80

В Іп. «ополчать же тя и при березѣ си Орити», у Хл. «при брезѣ сі орнити», у Радз. «оплачеть же тя и при березѣ сыи Оронтии».

81

Додано з грецького оригіналу.

82

В Іп. І Хл. хибно «преславныя», у Радз. «православныя».

83

В Іп., Хл. І Радз. хибно «здѣтельствуеть», «свидѣтельствуеть».

84

Ідеться про фараона, якому, за Біблією (Буття XLI), бог наслав пророчі сни і цим дав знати про наступні сім років урожайних і сім неурожайних, голодних.

85

В Іп. І Хл. хибно «посредѣ же града», «посреди же города»; у Радз. «последи же родъ».

86

Зрозуміло, що Ігор став князювати відразу після смерті Олега, восени 912р.; запис про це під 913 p. свідчить про візантійське літочислення (початок року).

87

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

88

В Іп. І Хл. «заратишася», у Радз. «затворишася».

89

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

90

Відомості про ці два походи Симеона взято з продовження «Хроніки» Амартола.

91

Роман Лакапін, вірменин, професійний воїн-моряк, 919 p. здійснив у Візантії державний переворот, одружив чотирнадцятилітнього імператора Константина VII Порфірогенета зі своєю дочкою Оленою, і той примушений був спочатку проголосити Романа кесарем, а 17 грудня 920 р., про що говориться в продовженні «Хроніки» Амартола, коронувати його як співімператора; аж до 16 грудня 944 p., коли Романовісини Стефан і Константин у свою чергу скинули свого батька, вся влада перебувала в його руках.

92

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, де хибно наведено число індикта (2 замість 12), і тому в наш літопис їх внесено під 929 p.; подія була 6432 [924] p.

93

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

94

У Новгородському першому літописі (далі — Новг. І) тут сказано, що уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду, і що було взято їхній город-столицю Пересічень.

95

Розповідь про цей похід Ігоря спирається на даних «Житія Василія Нового», продовження «Хроніки» Амартола та на народних переказах.

96

Кількість суден дуже перебільшено. Дату приходу русів джерела наводять різну — 10 червня, 18 червня (у продовженні «Хроніки» Амартола), 10 липня 941 p. Візантійські кораблі зустріли Ігореву флотилію біля входу в Босфор 8 червня, застосували грецький вогонь — вибухову суміш зі смоли, сірки, селітри, нафти на ін., що горіла й на воді;. Її метали з труб-сифонів, укріплених у позолоченій пащі лева, що була встановлена на носі корабля.

97

Додано з продовження «Хроніки» Амартола.

98

В Іп. І Хл. хибно «изъламляху»; у Лавр. «изимахуть».

99

Доместик — тут; командуючий східними військами Візантії.

100

Стратилат — воєначальник.

101

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола, але 15 індикт, що припадав на 6435 [927] p., літописець помилково відніс до 6450 [942] р. Симеон з 918 (919) p. був уже не князем (ханом) болгарським, а царем.

102

Відомості з продовження «Хроніки» Амартола.

103

Цей договір, за найновішими дослідженнями, укладено в Константинополі після попередніх переговорів візантійських послів у Києві з Ігорем. Грамоту, затверджену в Цесарограді руськими послами і купцями, було доставлено в Київ, де її утвердив присягою Ігор, і відіслано назад у Константинополь через візантійських послів, які натомість вручили в Києві руському князеві хрисовул (затверджену імператорську грамоту); копія грамоти руських послів залишилася на Русі, і переклад її було внесено в літопис.

104

Додано з Лавр.

105

Бирич — адміністративно-судовий виконавець.

106

В Iп. І Хл. хибно «словомъ»; у Лавр, «сломъ».

107

В Іп., Хл. І Лавр. Помилково «ваше».

108

Додано з Лавр.

109

В Іп… Хл. І Лавр. Помилково «вашего»

110

В Іп. І Хл. хибно «от рода вашего»; у Лавр. «отъ города вашего»; ідеться про Константинополь.

111

В Іп., Хл. І Лавр., мабуть, помилково «вамъ».

112

Статтю цю в літописі сформульовано не зовсім ясно, і тлумачать її по-різному. Тому подаємо текст за оригіналом Іп. «о Корсуньсции сторонѣ. колко же єсть городь на той части да не ймуть власти князи Рускыи. да воюеть на тѣхъ сторонахъ. а та страна не (у Хл. «да не») покоряется вам. и тогда ащє просит, вой от насъ князь Рускыи. дамы ему елико ему будет требѣ. и да воюет».

113

В Іп., Хл. І Лавр. хибно «все».

114

Додано з Акад. І Радз.

115

В Іп. І Хл. «и да будуть рабі»; у Лавр. «и да будеть рабъ».

116

Роль обруча (обручки, браслета) як зброї полягала в тім, що, надітий на руку, він удержував м'язи від розтягання і захищав від удару меча; такі бронзові ребристі обручі відомі археологічне.

117

В Іп. І Хл. «все», «вьсю»; у Лавр. «се», си».

118

Дата ця була вже попереду; там її, можливо, подали за візантійським літочисленням (період з 1 вересня 944 p. по 31 серпня 945 р.), тут же, вдруге — за давньоруським календарем, і стосується це подій з березня 945 р. по березень 946 p.; тільки в такому разі можна було тут говорити про те, що сталося восени 945 p.

119

Отроки — молодші князівські дружинники (не обов'язково молоді за віком).

120

Новг. І під 922, 940 і 942 pp. повідомляє, що Ігор віддав своєму воєводі данину, яку стягували з деревлян і уличів, а це викликало нарікання Ігоревої дружини: «ее далъ еси єдиному мужевѣ много».

121

Грецький історик Лев Діакон пише, що Ігоря прив'язали за ноги до двох нагнутих дерев і розчахнули надвоє.

122

Кормилець — вихователь, «дядько» юного князя; кормильці та їхні нащадки нерідко виступають у літописі обік князів.

123

Мстиша — Мстислав; словами «той самий» («то же») літописець пов^'язує цю розповідь з убивством у 975 p. Олегом Святославичем цього, очевидно, сина Свенельда, який там має прозвище Лют (Лютий).

124

В Iп. «жону» закреслено і новим почерком виправлено на «княгиню»; у Лавр. «жону».

125

Доместик (демественик) — тут: керівник церковного хору.

126

Терем — характерна кругла будівля (ротонда) княжого палацового ансамблю Х — ХІІІ ст.; інші палаци мали вигляд витягнутих прямокутників. Де стояв цей терем, див. прим. 1 до 1039 p.

127

Додано з Лавр.

128

В Iп. І Хл. «клѣти и одрины»; слово «кліть» означало хату, хижу, кімнату; «одрина» — хлів, стодола, хата, зокрема кімната другої половини хати, холодна, «чиста», де жили влітку і яка правила також за комору.

129

Iп., Хл. І Лавр. «идета» (двоїна теперішнього часу).

130

Устави і уроки — різні, встановлені княжою владою, данини, податі і повинності.

131

Погост — адміністративно-господарський осередок, де княжі люди здійснювали князівські розпорядження, чинили суд, громадили данину та ін.

132

Оброк (пізніше — чинш) — різновид феодальних поборів у натуральній формі (продуктами); згодом оброк стягували грішми.

133

В Іп. І Хл. «знамения»; це — знаки-тавра княжої і боярської власності на землю, ловища та ін., зроблені на деревах, стовпах, каменях тощо.

134

В Iп., Хл. І Лавр. «мѣста»; очевидно, йдеться про земельні угіддя.

135

Про подорож Ольги до Константинополя детально розповідає і сам Константин VII Порфірогенет (Багрянородний), наводячи, зокрема, дату першої аудієнції в нього і дату від'їзду Ольги.

136

Додано з Лавр.

137

Ідеться про біблійних отроків Ананію, Азарію та Мисаїла, які нібито не згоріли у полум'ї печі, куди їх звелів кинути вавілонський цар Навуходоносор.

138

Це уривок із молитви, яку співають під час схрещення за православним обрядом.

139

В Іп. І Хл. «видѣть»; у Лавр. «видѣ».

140

Притчі Соломона VIII, 17. Тут і далі в численних місцях літопису цитати з Біблії не зовсім відповідають канонічному церковнослов'янському перекладу; текст нерідко переказується, трансформується, адаптується, комбінується тощо. У перекладі дотримуємося літописного тексту, виправляючи лише явні недоречності й помилки.

141

Притчі Солом. І, 20–22.

142

Там же, XIII, 20.

143

Там же, II, 2. І

144

Там же, VIII, 17.

145

Єванг. від Іоанна VI, 37.

146

До поч. XVIII ст. протока — правий рукав Дніпра, Почайна була київською гаванню; вона порівнюється з затокою Судом — гаванню Цесарограда (див. прим. 2 до 907 р.). У літописі, де сплелися дві версії про подорож Ольги до Константинополя, виразно виступає незадоволення княгині тим прийомом, який влаштував їй візантійський імператор; вона, зокрема, була змушена довго чекати аудієнції в Константина, і «дари многі», які він дав їй, насправді були мізерними.

147

Перше послання Павла до корінфян І, 18.

148

Псалом LXXXI, 5.

149

Ісайя VI, 10 або Єванг. від Матфія XIII, 15.

150

Притчі Солом. XI, 18.

151

Там же, I, 24–25, 29–30.

152

Вихід XXI. 17.

153

Притчі Солом. IX, 7–8.

154

Пардус — гепард, хижак із родини котячих; приручений пардус був мисливським звіром.

155

Додано з Лавр.

156

У Хл. виправлено на «второе».

157

Додано з Лавр.

158

Це речення тут явно не на місці. Слова «відступили печеніги од города» мали б звучати як «обступили печеніги город», і все речення повинно б стояти на початку розповіді про облогу Києва після слів «і не можна було вийти з города, ні вісті послати». Як гадають, неув'язка ця сталася тому, що народну легенду про хлопця з уздечкою і про братання печенізького князя з воєводою Претичем внесено до літопису пізніше.

159

Ясно, що за християнською традицією Ольгу було поховано в одній із споруджених нею церков у Києві; слово «мѣсто», місце (чи уготоване місце) означає до того ж єпископський амвон (рундук), який під час архієрейської служби встановлюється посеред храму. За даними Іакова Мніха (XI ст.), останки Ольги її онук Володимир Святославич переніс у Десятинну церкву, де вони покоїлися у невеликому кам'яному саркофазі з віконцем наверху.

160

Премудр. Солом. III, 1.

161

Притчі Солом. XXIX, 2

162

Премудр. Солом. III, 4.

163

Перша Кн. Царств II, 30.

164

Псалом CXI, 6–8.

165

Премудр. Солом. V, 15–16.

166

Тобто столицю Візантійської імперії Константинополь.

167

Грецький історик Лев Діакон, який сам бачив Святослава, залишив опис зовнішності цього руського князя: «На вигляд він був таким: середній на зріст, ні надто високий, ні надто малий, з густими бровами, з голубими очима, з рівним носом, з голеною головою і з густим довгим волоссям, що висіло на верхній губі. Голова в нього була зовсім гола, і лише на одному її боці висіло пасмо волосся, що означало знатність роду; шия товста, плечі широкі і весь стан досить стрункий. Він виглядав похмурим і суворим. В одному вусі висіла в нього золота сережка, прикрашена двома перлинами з рубіном, вставленим між ними. Одіж на ньому була біла, яка нічим, окрім чистоти, не відрізнялась від одягу інших».

168

Святослав дійшов тоді до города Аркадіополя.

169

У літописі заголовок-вступ договору дуже заплутаний, і тлумачать його по-різному. Процедура укладання цього договору нині уявляється такою: один екземпляр його, призначений для руської сторони, було складено в таборі Святослава від імені Візантії в присутності її посла (синкела; це — найближчий радник патріарха); потім для грецької сторони у ставці візантійського імператора зі слів руських послів було зроблено інший список», затверджений їхніми печатями; до літопису внесено, очевидно, переклад копії грецького запису, зробленого в таборі Іоанна Цімісхія, цього чергового узурпатора, що укріпився на троні, оженившись на овдовілій Феодорі, дочці Константина VII Багрянородного.

170

Тобто, «щоб ми стали жовтими», «щоб ми померли»; «золото се» — золота дощечка для письма (пінехруса).

171

Колізії, другого походу Святослава на греків зображено в літописі у яскравій художній формі, але не зовсім ясно і неточно з історичного погляду. Похід був не переможним для Русі, а невдалим, і це підтверджує текст договору Святослава з Греками. За візантійськими джерелами, Святослав запропонував мир на другий день після битви під Доростолом, що сталася 21 липня 971 p.

172

За Уваровським списком літопису, на цій чаші було зроблено напис: «Чюжихъ желая своя погуби».

173

В Iп. І Хл. хибно «Лотъ»; у Лавр. «Лютъ» (див. також прим. б до 945 р.).

174

В Iп. «внесъше»; у Лавр. «внесоша», — неясно куди; в Радз. І Акад. «вынесоша».

175

Ковер — різновид килима.

176

У Лавр. під 1128 р. про сватання Володимира говориться ширше. Там Рогнідь зневажливо заявляє, що вона «не хоче роззути Володимира» як «робичича», тобто сина рабині, — натяк на те, що Володимир був нешлюбним сином Святослава від Малуші, улюблениці Ольги. За цю зневагу Добриня, брат Малушин, вуйко Володимирів, помстився: Рогволода і його двох синів було вбито, а Рогнідь силою взято за Володимира, який тут же пішов походом на свого брата Ярополка, жениха Рогніді. Рогнідь народила Володимирові Ізяслава, але набридла чоловікові, який, до того ж, мав інших жінок. Рогнідь вирішила відплатити за батька, себе, братів і якось уночі хотіла зарізати Володимира. Той постановив убити її, але мати дала Ізяславові меч, і коли Володимир зайшов до покою, син виступив уперед і сказав: «Отче, ти думаєш, що прийшов [сюди] один», — тобто попереджуючи, що він може помститися за матір. Задля сина бояри відрадили Володимирові вбивати Рогнідь, сказавши дати їй із сином отчину, що князь і зробив. За це горе Рогнідь прозвали Гориславою. Але «відтоді підіймають онуки Рогволода меч на Ярославових онуків», — говорить літописець, щоб пояснити ворожнечу між нащадками Ізяслава полоцького і Ярослава Мудрого (хоча за Іп. Ізяслав і Ярослав, як і Мстислав та Всеволод, були синами Рогніді). За дослідженнями, епізод сватання (від слів «І сів він у Новгороді» до «Рогнідь узяв за жону») є пізнішою вставкою під 980 p.; його слід віднести до другої пол. 969 — поч. 970 p. (див. текст під 970 p.).

177

Псалом XL, 10.

178

Псалом V, 10–11.

179

Псалом LIV, 24.

180

Родень — форпост на півдні Київської Русі — був дуже укріпленим городом, і розбудовано його у другій пол. X ст. Вважаємо, що це діло могутнього і діяльного Святослава, а не його досить безбарвного сина Ярополка, маріонетки в руках воєвод. Можна висловити твердження, що офіційно Родень (від слова «родьный» — рідний або від слова «родъ» — гора) називався Святославлем, так найменований, за традицією, на свою честь князем-будівничим. Треба думати, що саме цей город згадує у своєму «Поученні» Володимир Мономах. У 1086–87 pp. він ходив із Переяславля на Правобережжя Дніпра проти половців, відвідавши руські городи Святославль, Торчський, Юр'єв і Краен, їх (досі, крім Святославля) зідентифіковано; всі вони розташовані в одному невеликому районі Поросся.

181

Куна — грошова одиниця (первісно — хутро куниці) і основа грошової системи стародавньої Русі, що уже в XI ст. була такою: гривня (49, 25 г срібла) = 20 ногатам =25 кунам =50 різаням=100 (150) віверицям.

182

Очевидно, село це перейшло потім до Рогнідіної дочки Передслави і звідси дістало свою назву.

183

В Іп. Ім'я «Станислав» вписано на середньому полі проти виноски до слова «Святослава», у Хл. «Святослава и Мьстислава».

184

Руські й іноземні джерела, а також результати наукових розвідок нині подають таку картину шлюбних зв'язків Володимира Святославича. Першою жоною його, за даними ісландських саг та Іоакимівським літописом (Татіщевим), була варяжка Аллогія (Аурлог'я, Олава), мати найстаршого Володимирового сина Вишеслава (в Іп. І Лавр. вона названа чехинею). Другою жоною він силоміць зробив Рогнідь, дочку полоцького князя Рогволода (у Лавр., як зазначалось, її названо ще Гориславою; за Тверським літописом, пізніше вона стала черницею під ім'ям Анастасії). Від Рогніді Володимир мав чотирьох синів: Ізяслава, Ярослава, Всеволода, Мстислава, та двох дочок. Старша, Передслава, була, за Татіщевим, жоною чеського князя (Болеслава III Рудого); твердження це нічим більше не підкріплено, але вчені його й не заперечують; тоді це була його, очевидно, друга жона. Молодшою була (Премислава), яку, за Татіщевим та угорськими джерелами, видали за угорського принца Ласло Сара Лисого; судячи з хронологічних розрахунків, це була його, очевидно, друга жона. Водночас Володимир присилував стати його жоною вагітну удову (грекиню) убитого ним старшого брата Ярополка, сина Свято слава від невідомої нешлюбної жони від грекині Володимир мав не свого сина Святополка-Петра Окаянного. Ще одна його жона, чехиня Малфрідь, на певне, княжого роду, була матір'ю Святослава, який народився раніше ви Мстислава у Рогніді, і. очевидно. Стані слава, що з'явився на світ після Бориса і Гліба. Невідома на ім'я жона-болгариня, теж, слід думати, князівського походження, народила двох синів — Бориса-Романа та Гліба-Давида. 989 p. Володимир узяв шлюб (уже за християнським обрядом) з Анною, дочкою візантійського імператора Романа II. Після смерті Анни в 1011 p. Володимир одружився (за німецькими джерелами) з дочкою німецького графа Куно Енінгенського (фон Енінген) на ім'я, очевидно, Аделлю, яка народила дочку Добронігу-Марію, згодом видану за польського князя Казимира І Відновителя. Отже, всього відомо не шість, як сказано в літописі, а сім жон Володимира. Він мав іще двох синів — Позвізда, можливо, від болгарин! який народився після Станіслава, та Судислава (від якої дружини — невідомо). Була у Володимира, за дослідженнями, очевидно, ще одна дочка, невідома на їм я і невідомо від якої жони; її, «слов'янку», видали, за німецькими джерелами, за німецького (північно-саксонського) маркграфа Бернгарда II, який оженився вдруге. Можна не сумніватись, що у Володимира були ще й інші діти, зокрема, від численних наложниць.

185

Псалом CXLIV, 3.

186

Притчі Солом. V, 2–6.

187

В Iп. І Хл. хибно «устьну».

188

Притчі Солом. XXXI, 10–31.

189

Сіни — галерея (веранда) на стовпах.

190

Є гіпотеза, що історію про вбивство варягів-християн первісне було вміщено під 980 p. після слів «І став княжити Володимир у Києві один».

191

Осія, ІІ, 23.

192

Псалом XVIII, 5.

193

Повіз — обов'язок возити за розпорядженням князя різні вантажі, насамперед сільськогосподарські продукти, або давати для князя чи його людей коней у підводу.

194

Колодники — полоняники, забиті в дерев'яні кайдани-колодки.

195

Німцями на Русі називали — і в давнину, і пізніше — всяких іноземців; тут ідеться про італійців-католиків; папою римським тоді був Іоанн XV.

196

Перше посл. Павла до корінфян X, 31.

197

Єванг. від Матфія XXVI, 26–28.

198

Подальшу велику розповідь філософа, що переростає в популярний у християнсько-учительній літературі діалог, де проповідник-християнин відповідає на короткі запитання царя-поганина і викладає йому основи християнства, скомбіновано з біблійних цитат, доповнених деякими апокрифічними та іншими деталями. У примітках до цієї розповіді подаємо джерела опорних її моментів, за якими легко знайти і джерело того чи іншого тексту.

199

Ісайя XIV, 13–14.

200

За християнським ученням, міфічні ангельські чини діляться на три ієрархії, чи лики: вищий (серафими, херувими, престоли), середній (владарства, сили, власті) і нижчий (начала, архангели, ангели); десятий чин, воєвода небесних сил — архістратиг Михаїл; до нього це місце посідав Сатанаїл.

201

Цей текст — виклад першої глави Книги Буття.

202

Попереднє — виклад другої глави Книги Буття; додано апокрифічну деталь, що Адам із ангелами славили бога.

203

Виклад третьої глави Книги Буття; додано апокрифічну подробицю про радість диявола з приводу прокляття богом землі.

204

Виклад четвертої глави Книги Буття з великим апокрифічним додатком про те, що Каїн не знає, як убити Авеля, що Адам і Єва плакали, що тіло Авеля було нетлінним і що поховали вони сина, навчившись цього у пташенят.

205

Виклад п’ятої і частково шостої глави Книги Буття.

206

Виклад шостої, сьомої і восьмої глав Книги Буття.

207

Виклад одинадцятої глави Книги Буття: додано деталь про участь Неврода у побудові башти і апокрифічну репліку Євера.

208

Весь епізод про приношення жертв лісам, джерелам, рікам, де маємо відгомін руського поганства, і про кумиротворення — апокрифічний.

209

Виклад початку дванадцятої глави Книги Буття; Аврам тут має 75 літ; за Біблією, Сара була не дочкою, а сестрою Арана, дочкою Фарри; була вона сестрою (але від другої матері) і свого чоловіка Аврама.

210

Виклад початку й кінця шістнадцятої та початку двадцять першої глави Книги Буття; після 99 років життя Аврам був названий Авраамом.

211

Виклад початку і середини двадцять п'ятої, середини двадцять дев'ятої і кінця тридцять п'ятої глави Книги Буття.

212

Виклад матеріалу із глав Книги Буття XLVI. 26; XLVII, 9; XLVII, 28 та з Книги Вихід XII, 40; у Біблії рід Іакова числить 66 душ, а перебування євреїв у Єгипті визначено в 430 літ.

213

Виклад середини першої і початку другої глави Книги Вихід; з апокрифічною деталлю прослова єгипетських волхвів. Час володарювання фараона Рамзеса II обчислюють по-різному: 1317–1251; 1301–1234; 1298–1232 pp. до н. е. та ін., і відповідно пересувають час царювання його сина Мернепти; приймаємо хронологію найновіших досліджень: 1290–1224 та 1224–1214 pp. до н. е.

214

Виклад середини другої, початку, середини та кінця третьої глави Книги Вихід; з апокрифічною історією про вінець фараона та про науку Мойсея в архангела Гавриїла.

215

Розповідь про десять божих кар міститься в главах сьомій — дванадцятій Книги Вихід.

216

Виклад кінця тринадцятої і основних місць чотирнадцятої глави Книги Вихід.

217

Виклад кінця п'ятнадцятої, початку шістнадцятої глави, глави дев'ятнадцятої та 8-го і 28 віршів тридцять другої глави Книги Вихід.

218

Виклад першої половини двадцятої глави Книги Чисел, а також першої половини тридцять четвертої глави Книги Второзакония. Подальший старозавітний матеріал — це загальний виклад Книги Ісуса Навіна, Книги Суддів Ізраїлевих, Першої і Третьої Книги Царств.

219

Перша Кн. Царств VIII, 6.

220

Псалом СІХ, 3.

221

В Іп. хибно «въ Сурии», у Хл. «Самарій».

222

Третя Кн. Царств XII, 28.

223

Джерело цитати встановити не вдалося.

224

Так само.

225

Осія І, 4–6 ІХ, 17

226

Ієремія XV, 1.

227

Ієремія XLIV, 26.

228

Ієзекіїль V, 10–11.

229

Малахія І, 10–11 і II, 9.

230

Ісайя І, 25, 13–14.

231

Амос V, 1–2.

232

Малахія II, 2.

233

Ісайя LI, 4–5.

234

Ієремія XXXI, 31–32.

235

Ісайя XLII, 9–10; LVI, 5, 7; LII, 10.

236

Псалом CXVI, 1.

237

Псалом СІХ, 1.

238

Псалом II, 7.

239

Ісайя XXXV, 4; IX, 6–7; VII, 14.

240

В Іп. хибно «моглъ», у Хл. «менши».

241

В Іп. «быта князь их», у Хл. «иже пасет люди моа».

242

Міхей V, 2–3.

243

Варух III, 36–38 (Іеремії ці слова приписані помилково).

244

Джерело цитати встановити не вдаюся.

245

Захарія VII, 13.

246

Осія XII, 9 (цитата видозмінена).

247

Ісайя III, 9–12; L, 5–6.

248

Ієремія XI, 19.

249

Второзакония XXVIII, 66.

250

Псалом II, 1.

251

Ісайя LIII, 7.

252

Перша Кн. Ездри VI, 12.

253

Псалом LXXXI, 8.

254

Псалом LXXVII, 65.

255

Псалом LXVII, 2.

256

Псалом IX, 33.

257

Ісайя ІХ, 2.

258

Захарія ІХ, 11.

259

Єванг. від Луки І, 26–31; хронологія — 5500 років подана за александрійським літочисленням (див. прим. 2 до 852 p.).

260

Єванг. від Матфія II, 1–5, 16, 14, 19–20, 23.

261

Ісайя LIII, 4.

262

Єванг. від Матфія III, 6, 16–17.

263

Єванг. від Іоанна XIX, 12; у 14–37 рр. римським імператором був Тіберій.

264

Єванг. від Луки XXIII, 33, 44, 46.

265

Єванг. від Матфія XXVII, 51–52, 60, 64; XXVIII, 19.

266

Єванг. від Луки XXIV, 49, 51–53.

267

Тут в Іп. вирвано один аркуш, що мав іти після аркуша 40 зворотного (80 с.). Текст є в Лавр. і Хл.; перекладаємо за Хл. і друкуємо з втяжкою.

268

Тобто древа, на якому розіп'ятий праведник — Христос; хрест іще називається в літописі «крьстьноє дрѣво», «животьноє дрѣво» — животворящий хрест.

269

Джерело цитати встановити не вдалося.

270

Буття 1, 2.

271

Кн. Суддів VI, 37, 39–40. У літописі про цей біблійний епізод сказано скорочено і тому не зовсім зрозуміло. Гедеон, випробовуючи бога, чи справді він має намір спасти ізраїля, спершу вимагав, щоб уночі роса впала лише на вовну, а на всій землі щоб було сухо, а на другу ніч вимагав зробити навпаки.

272

Далі в Хл. прогалина, яку заповнюємо за Лавр., узявши цей текст у круглі дужки.

273

Після цього продовжується текст Іп., який написано вже іншою рукою.

274

Цистерни.

275

Константинополю.

276

Додано з Лавр.

277

Оглашения — церковний потрійний (повчальний та покаяльно-сповідний) чин підготовки до хрещення.

278

В Іп. І Хл. хибно «рожениємь», «рожденіемь»; у Новг. І «нерождениемъ».

279

Термін «подібносущий» — духоборська (напіваріанська) єресь; його обстоював константинопольський єпископ Македоній, за що й був проклятий на другому вселенському соборі; канонічне — «єдиносущий».

280

В Іп. І Хл. хибно «проповѣдаша»; у Лавр. «прокляша».

281

В Іп. І Хл. хибно «вь мирь»; Лавр. «в Римъ».

282

Особисто жоден із пап на жодному соборі) не був. Папа Дамас навіть легатів (своїх послів) не прислав; на соборі лише читали його сувій, що містив віровизнання Римського собору, але й це послання Константинопольському собору безпосередньо адресоване не було. Папа Вігілій, скільки його смиренно не благали патріархи та єпископи, на п'ятий собор не з'явився, хоча в цей час перебував у Константинополі; на соборі лише читали його послання; легатів він не послав. Цесароградський патріарх не зміг прибути на перший собор у Нікею через старість. Не брали особистої участі в роботі сьомого Нікейського собору єпископи Політіан, Феодор та Ілля.

283

Псалом CXLIV, 3–4.

284

Ісайя XXIX, 18.

285

Вихід ХХХIII, 19.

286

Псалом CXLIV, 3, 4, XCIV, 1, 2; CXVII, 1 або 29.

287

В Іп. І Хл. хибно «идолъслужитель»: у Лавр. «идолъ суєтних».

288

Псалом XCV, 1–4; CXLIV, 3.

289

Єванг. від Луки XV, 10.

290

Ієзекіїль XXXVI, 25.

291

Міхей VII, 18–19.

292

Посл. Павла до римлян VI, 3, 4.

293

Друге посл. Павла до корінфян V,17 і його ж до римлян XIII, 11, 12; V, 2; VI, 22.

294

Псалом II, 11.

295

Псалом СХХІІІ, б, 7; IX, 7, 8.

296

В Іп. І Хл. це речення стоїть не на своєму місці (після першого «воювати три роки»); у Лавр. — правильно.

297

В Іп. тут і далі «вола»; у Хл. І Лавр. «быка».

298

Додано з Лавр.

299

Додано з Лавр. Переяславль згадується ще 907 р., у договорі Олега з греками. Очевидно, легенда про Кожум'яку (Кирила, Микиту, Яна) виникла за часів Володимира і була внесена в літопис під 993 p. пізніше, коли складалася «Повість минулих літ».

300

Додано з Лавр.

301

Перевара — посудина, в якій варили мед (напій).

302

Єванг. від Матфія V, 7.

303

«Єванг. від Луки XII, 33.

304

Єванг. від Матфія VI, 19–20.

305

Псалом СХІ, 5.

306

Притчі Солом. XIX, 17.

307

В Іп. І Хл. «по градомъ»; у Лавр. «по городу».

308

Гридниця — велика зала (мабуть, окреме приміщення), де перебували гриді — дружинники-охоронці князя.

309

В Іп. «Ондроникомъ»; у Лавр. «андрихомь».

310

В Іп. І Хл. «єпископ»; у Лавр. «єпископи».

311

Віра — грошова кара за вбивство або тяжке каліцтво вільної людини; плата ця йшла князеві.

312

В Іп. І Хл. «вѣрхъние»; верхньою землею називалася Новгородська земля; низовською новгородці називали Київську землю.

313

Лукно — діжечка з лубу.

314

Медуша — приміщення для зберігання меду (їжі і напою).

315

Додано з Лавр.

316

В Іп., Хл. І Лавр. помилково — «въ градѣ», «въ градѣх», «в городѣхъ».

317

Корчага — велика глиняна посудина, типу широкої низької амфори, з вузьким горлом.

318

В Іп. І Хл. «принесени святий»; у Лавр. «перенесени святий»; тут явна помилка; у Новг. І маємо «принесени си», а в Новг. V додано «князи», тобто мовиться про померлих у попередні роки князів і княгинь; у 1044 p. сюди перенесуть останки Ярополка і Олега Святославичів; за дослідженнями, в Десятинній церкві була похована й Анна, шоста жона Володимира Святославича.

319

Додано з Лавр.

320

Події ці тлумачать так. Святополкові, який у час смерті Володимира перебував у Києві, треба було виграти день-два, аби влаштувати справи захоплення престолу. Він приставив сторожу до покійного батька, щоб приховати його смерть. Але бояри, противники Святополка і прихильники Бориса, вивезли тіло Володимира, і всі кияни дізналися про його кончину.

321

Римсько-візантійський імператор Константин проголосив християнство офіційною релігією Римської імперії, за що був прозваний Великим і визнаний за святого. Володимир Святославич, що запровадив християнство на Русі, тому й порівнюється з Константином.

322

Посл. Павла до римлян V, 20.

323

Премудр. Солом. XI, 17.

324

Ієзекіїль XXXIII, 11.6

325

Ієзекіїль XXXIII, 12–16, 20.

326

Єванг. від Матфія IX, 13.

327

Діяння апостолів X, 31.

328

Натяк, очевидно, на те, що Володимира не канонізовано як святого, бо далі літописець свідчить, що пам'ять його бережуть руські люди.

329

Додано з Лавр.

330

Притчі Солом. XI, 7; слово курсивом додано з Лавр.; у літопису подано зворотний афоризм, бо в Біблії сказано: «Із смертю людини нечестивої зникає надія».

331

Цей заголовок в Іп. зі знаком виноски приписано внизу новим почерком.

332

Притчі Солом. І, 16, 18, 19.

333

Псалом III, 2.

334

Псалом XXXVII, 3, 18.

335

Псалом CXIII, 1–3.

336

Псалом XXI, 13, 17; VII, 2.

337

Імена відомі з «Саги про Еймунда».

338

Друга кн. Параліпоменон XVIII, 19, 20.

339

Псалом LVII, 2–5.

340

Додано з Погод, «на оусть тмы»; у Хл. це виправлено (хибно) на «оустьи смѣдыни».

341

Від устя тепер висохлої річки Смядині до Смоленська приблизно 3 км.

342

Псалом СХХХІІ, 1.

343

Псалом IX, 18.

344

Псалом XXXVI, 14; X, 2; XXXVI, 15, 20.

345

Псалом II, 3–7.

346

В Iп. «пути плоды» у Хл. «труда плоды».

347

Притчі Солом. I, 26, 31.

348

Імовірне місце поховання Святослава — пагорб Могила Святослава. У Никон. відзначено, що в нього був син Ян (Іван). Судячи з маршруту втечі, можна з великою вірогідністю припускати, що Святослав був одружений з невідомою на ім'я дочкою угорського князя (принца) Гейзи; їх у Гейзи (за угорськими джерелами) було три, шлюбні зв'язки їх відомі; тоді це буде четверта (друга по старшинству). Є давня гіпотеза, що й брат Гейзи Михаи жоною мав якусь руську княжну.

349

Даниїл V, 21.

350

Ісайя І, 6.

351

Екклезіаст X, 16.

352

Ісайя III, 1–5.

353

Kopзнo — накидка, плащ на хутрі або оторочений хутром.

354

В Іп. «на Рокъмъ»; у Лавр. «на Рокомъ».

355

У Хл. І Лавр. числа убитих нема. а в Іп. Його приписано внизу сторінки (з виноскою).

356

Про це вже говорилося вище. Бориса убили 24 липня. З убивством Гліба Святополк, ясно, не гаявся, отже послав до нього гінця 24 чи 25 липня. Про цього таємного гінця дізналася Передслава і тоді ж треба було й собі блискавично організувати таємну місію) послала вістку про все Ярославові. Гонець (один чи два), міняючи коней і долаючи за добу 150 км чи й більше, прибув до Новгорода напередодні першого Спаса (1 серпня).

357

У Хл. число варягів становить шість тисяч: кількість війська Ярослава в Іп. дуже перебільшено; за Новг. І (Комісійний список), у Ярослава було чотири тисячі воїв — тисяча варягів і три тисячі новгородців.

358

Дізнавшись про вбивство Бориса, Ярослав відразу рушив у похід, витративши кілька днів на збір. У літопису далі багаторазово простежуються факти, що християнізовані князі вирушали в походи, а по можливості розпочинали й вирішальні битви, у великі християнські свята або в день свого патрона-покровителя. Перебіг подій, як і до певної міри слова «призвавши [на поміч] бога», дають підставу для твердження, що Ярослав, спасаючись від можливої загрози з боку Святополка, виступив проти нього саме на Спаса Преображення, б серпня 1015 p., після урочистого богослужіння. Прибуття його до Любеча подано вже під 1016 p., тобто на початку вересня (початок візантійського нового року). Розрахунки відстані від Новгорода до Любеча і звичайного темпу походу (ЗО–40 км за добу) визначають тривалість путі у 25–ЗО днів. Обабіч Дніпра війська стояли три місяці — у вересні, жовтні і листопаді, до заморозів.

359

Додано з Акад.

360

Додано з Новг. 1.

361

Ярослав Мудрий справді був кульгавий; рентген кісток показав, що в дитинстві княжич вивихнув праву ногу, а пізніше й переламав нижче коліна; зрослася вона неправильно.

362

В Іп. «хоромь рубить нашихъ». Найновіші археологічні розкопки теж показали, що Київ був тоді забудований дерев'яними рубленими домами. У Новг. І після цих слів про хороми іде таке продовження, відмінне од тексту Іп. І Лавр.: «І почав Дніпро замерзати. А був у Святополка муж, заприязнений з Ярославом, і послав до нього Ярослав отрока свого уночі, сказавши до нього [мужа]: «Такий-то! Що ти тому велиш робити? Меду мало варено, а дружини багато». І мовив той муж: «Скажи так Ярославу: «Якщо ж меду мало, а дружини багато, треба під вечір дати». І зрозумів Ярослав, що в [ту] ніч він велить іти на січу. І відразу того вечора перевізся Ярослав на ту сторону Дніпра, а човни одіпхнули вони од берега. І тої ночі пішли вони на січу, і сказав Ярослав: «Позначайте себе. Завивайте собі голови убрусом». Далі говориться про битву і перемогу над Святополком, але матеріал цей в Іп. поданий уже під 1019 p. (ідеться про іншу битву).

Пиятика Святополка, своєрідність зашифрованої мови Ярослава (знову таки ідея свята) і той факт, що 26 листопада було свято Юрія — день Юрія-Георгія Побідоносця, християнського патрона Ярослава Мудрого, — все це знову дозволяє говорити, особливо беручи до уваги попередні докази (див. прим. 39 до 1015 p.), що саме на світанні 26 листопада 1015 p., після майже трьохмісячного стояння, Ярослав і розпочав вирішальну і переможну битву. Можна звідси твердити також, що того ж дня наприкінці або 27 листопада Ярослав був уже на київському столі.

363

Святополк (за актовими печатями, його друге, хрестильне ім'я — Петро) був одружений з дочкою польського князя (наприкінці життя — короля) Болеслава Хороброго, сина князя польського Мешка І і внука князя польського Земомисла.

364

В Іп. тут спочатку було написано «ки» (тобто 28, так і в Хл., і в Лавр.), потім «к» видряпано, а «і» (тобто 10) приписано після «й»; отже, вийшло 18. Але з літопису точно відомо, що Ярослав помер 1054 p., маючи 76 літ: отже, в листопаді 1015 р. Йому було 38 років, а народився він десь у листопаді 977 р.

365

У Новг. І під 1017 р. сказано, що Ярослав рушив у похід до города Берестія. Отже, в Іп. мається на увазі його повернення назад до Києва. Пожежа церков спричинилася до того. що в 1017 p., як свідчить той же Новг. 1, «заложена быть святая София Кыевѣ»: за найновішими дослідженнями, це справжня дата закладин Софійського собору.

366

В Іп., Хл і Лавр. хибно «Будыи»

367

Додано з Лавр.

368

У Лавр. «по 18 гривень»; це, мабуть, вірніше.

369

За даними польського історика Яна Длугоша, Болеслав, захопивши Київ, зробив своєю наложницею Передславу, пізніше, як зауважувалось (див. прим. 9 до 980 p.), видану, очевидно, у Польщі, за Болеслава ІІІ Рудого, де той був тоді у вигнанні і де його осліпили. Утікаючи з Києва, Болеслав «поволік» із собою і Премиславу, у Длугоша названу, мабуть, хибно, Мстиславою (згодом її видали за Ласло Сара Лисого; див. ту саму примітку). Німецький хроніст-сучасник Тітмар Мерзебурзький, який наводить точні дати окремих епізодів походу (22 липня і 14 серпня 1018 p.), пише, що Болеслав захопив тоді навіть дев'ять сестер Ярослава, його мачуху, тобто сьому жону Володимира Алель (див. ту саму примітку), і невідому на ім'я першу Ярославову жону. За «Києво-Печерським патериком», до польського полону потрапив тоді також друг Передслави Мойсей, угрин, брат Георгія (якому 1015 p. відрубали голову, знімаючи з шиї гривну).

370

Тобто священика Десятинної церкви.

371

В Іп. І Хл. «пробѣже»; у Лавр. «прибѣжа».

372

Цей уривок (від слів «Його ж і по справедливості…») запозичено з «Хроніки» Амартола.

373

Додано з паримійного «Житія Бориса і Гліба».

374

Буття IV, 23–24.

375

У Біблії не сказано, що вони були братами Єноха.

376

В Іп. помилково «Ламех»; у Хл. І Лавр. «Авимелех»; біблійний Авімелех, син судді Гедеона від наложниці, після смерті батька убив сімдесятьох своїх зведених братів (Кн. Суддів IX, 5).

377

Це другий син Ярослава; першим від невідомої на ім'я жони, за Новг. І, був Ілля, який помер, за дослідженнями, очевидно, в 1034 p.; далі, рахуючи синів Ярослава, літописець Іллю до уваги не бере; жона Володимира невідома.

378

Мовиться про похід 1017 р. (див. прим. 1 до 1017 p.).

379

Цього Мстислава (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Костянтин) прославляв також Боян, як це свідчить «Слово о полку Ігоревім»; ім'я жони Мстислава, за Любецьким синодиком, — Анастасія.

380

Додано і Лавр.

381

У Софійськ. І тут уточнено: «и бяше осень, и ту ся срѣтоша».

382

Додано з Софійськ. І.

383

За літописами, актовими печатями та іншими даними, хрестильне ім’я Ізяслава було Дмитрій.

384

За Любецьким синодиком, хрестильне ім'я Святослава — Миколай.

385

За актовими печатями і графіті Софії київської, хрестильне ім'я Всеволода — Андрій.

386

Після смерті Болеслава Хороброго у Польщі розпочалася довготривала боротьба за королівський престол, яку наш літописець пов'язав із пізнішими антифеодальними повстаннями.

387

За Татіщевим, цього ж року в Ярослава народилася дочка; це, очевидно, добре відома з французьких джерел його третя дочка — Анна-Агнеса, друга жона французького короля Генріха І Капета, а після його смерті — третя жона могутнього французького феодала Рауля II (III), графа де Крепі і де Валуа, якого вона теж пережила. Так само добре відома з угорських джерел Ярославова дочка Анастасія-Агмунда, жона угорського короля Андрія (Ендре) І; це, очевидно, його найстарша дочка. В ісландських сагах згадується друга, мабуть, дочка Ярослава — Єлизавета (Еллісів); першим мужем її був норвезький король Гаральд III Суворий Сігурдссон; коли його вбили, Єлизавета вийшла заміж удруге, за датського короля Свена II Естрідсена, ставши його третьою жоною.

388

У Лавр. після 6541 (1033) p. Ідуть два незаповнені роки — 6542 і 6543 (1034 і 1035). Події, записані в Лавр. під 6544 (1036) р., в Іп. подані під 6542 (1034) p., а далі роки 6543 і 6544 (1035 і 1036) відсутні зовсім; після 6542 (1034) p. відразу йде знаменитий 6545 (1037) p. За Татіщевим, 1036 p. в Ярослава народився сьомий син Ігор (за актовими печатями, його хрестильне ім'я Костянтин, а за іншими, писаними джерелами, можливо, Юрій); жона його невідома.

389

За актовими печатями, хрестильне ім'я Вячеслава — Меркурій; жона його невідома.

390

У Лавр. про цей похід сказано під 1036 p. З тексту, однак, цілком ясно, що тут ідеться про події давноминулого часу, коли Ярослав тільки став київським князем (що й підкреслено словами «ввійшов у город свій», доречними в 1017 p. І зовсім не доречними тоді, коли Ярослав уже давно сидів у Києві) і ще був тісно зв'язаний з Новгородом; приєднуємось до твердження, що печеніги обложили Київ навесні 1017 p.; після перемоги над ними та пізніших пожеж (див. прим. 1 до 1017 p.) і було закладено Софію київську, яку закінчили і освятили саме 1037 p., відзначаючи 500-ліття її прототипу Софії константинопольської (532–537 pp.) та ювілей Ярослава Мудрого (див. ще прим. 1 до 1037 p.).

391

Поруб — темниця, тюрма, найчастіше підземна.

392

В Іп. стаття під 1037 p. — ювілейна, до шістдесятиріччя Ярослава Мудрого. Хрестильне ім'я Ярослава було Георгій, а його друга жона Інгігерд, дочка шведського короля Олафа (Олава) III (Скотконунга), — відома з ісландських саг, мала хрестильне ім'я Ірина (в черницях —, Анна, — так вона названа в житіях святих). На свою честь (Георгій-Юрій) Ярослав назвав також два городи, збудовані ним — Юр'єв у Чудській землі і Юр'єв на ріці Росі.

393

Притчі Солом. VIII, 12–17.

394

В Іп., Хл. І Лавр. «урокъ» — тобто умовлену частку майна.

395

Десятинну церкву могли повторно освячувати, якщо її частково перебудували (сліди такої зміни в будові, власне у фундаменті, виявлено, тільки якого вона часу — невідомо) або осквернили (але тоді мало б місце так зване мале освячення і про це літописець навіть не згадував би). Є давнє обгрунтоване твердження, що слова про те, нібито згадану церкву «спорудив Володимир, отець Ярославів», внесено до літопису помилково в пізніші часи. Тут ідеться не про Десятинну і не про Софію, а про освячення третьої церкви Богородиці (Успіння), збудованої Ярославом, — рештки великої церкви того часу розкопано на перехресті нинішніх Володимирської та Ірининської вул. Аналіз топографічного викладу в літописі показує, що саме за цією церквою Богородиці стояв у часи Ярослава двір і, отже, дім доместика (керівника хору сусідньої Софії, а не Десятинної церкви) на місці зниклого кам'яного терема-ротонди Ольги на теремнім дворі справді над горою «внЪ града» (під фундаментом будинку виявлено старіший фундамент). Про кам'яний терем за городом, двір доместика і межі Києва за часів Ольги говориться під 945 p. (див. тут прим. 9). Згаданий митрополит Феопемпт з'явився у Києві, як твердять, десь у 1037 p. Про попередніх митрополитів відомості не досить певні. Новг. І налічує їх три — Леонтій, Михаїл та Іоанн, причому перші два нібито одна особа. Вважають, що Леонтій (Михаїл) був митрополитом у 992 (?) — 1008 (?) роках, а Іоанн (світське ім'я — Іона) — у 1008 (?)–1036 (?) роках.

396

Насправді останки князів положили в Десятинній церкві Богородиці в Києві; у Лавр. нема «в Володимѣири».

397

Жона Ізяслава невідома.

398

За іншими історичними даними, Мойслава (Мецлава, Маслава), цього бунтівного мазовецького вельможу, убив сам Казимир.

399

Додано з Лавр. Ларіон (Іларіон), автор знаменитого «Слова о законі і благодаті», митрополитом був недовго, очевидно, до 1052 чи 1053 p., бо у Новг. І під 1055 р. уже згадується, як діючий, новий митрополит грек Єфрем. Можливо, що Іларіон десь 1053 p. помер. Але є гіпотеза, що його скинули з митрополитства і він у неділю 7 листопада 1053 p. постригся під іменем Никона в ченці Києво-Печерського монастиря, далі став тут ігуменом і в 1072–1073 роках зробив літописне зведення.:

400

Тобто на Афон.

401

Сюди, очевидно, зараховано й час, коли Антоній вперше усамітнився в печеру тобто, десь у 1033 p., ще за княжіння Ярослава Мудрого.

402

Устав Студійського (Студитського) монастиря із церквою Іоанна Студита, заснованого в Константинополі ще в середині V ст., відзначався особливою строгістю.

403

Хто був автором літописної статті про заснування Києво-Печерського монастиря — точно невідомо. Але в «Києво-Печерському патерику» подібні слова говорить про себе Нестор-літописець, автор і «Житія Феодосія Печорського»: «приидох же и азъ к нему, худый и недостойный азъ рабь Несторь, и приять мя, тогда лѣтъ ми сущу 17 от рожденia моего».

404

Що перша жона Всеволода Ярославича, мати Володимира (його хрестильне ім'я — Василій) Мономаха, звалася Марією, про це свідчать найновіші сфрагістичні дослідження; за гіпотетичними даними Видобицького синодика, вона мала ім'я Анастасія; це, очевидно її друге ім'я. Марія була дочкою візантійського імператора Константина І) Мономаха не від його тоді зовсім ста рої третьої жони Зої, дочки візантійського імператора Константина VIII а від фаворитки (потім — четвертої жони) Скліриня. Померла Марія, за Татіщевим, 1067 p.

405

Додано з Лавр.

406

Додано з Акад.

407

Цей мармуровий саркофаг із останками Ярослава (та іншими) і досі стоїть у Софійському соборі. За черепом Ярослава відтворено скульптурний портрет князя.

408

Стрий — дядько по батькові: вуй, вуйко — дядько по матері.

409

Коли в засуху дуже міліє озеро Ільмень, то буває, що ріка Волхов тече назад.

410

У Хл. І Лавр, сказано, що тоді весь Новгород спалив Всеслав Брячиславич.

411

Ім'я цього Гліба вибито на знаменитому Тмутороканському камені: «вь Вѣто. 'зфоз' (тобто 6576–1068 року) інді[кта] з (6) глѣбъ князь мѣрилъ мо (ре) по лєду от тьмутороканя до кърчева. іид (10 000 і 4 000) сяжє [нъ]».

412

Додано з Акад.

413

Комета Галлея; у перигелії була 122 березня 1066 p., увечері стала з'явитися з 24 квітня.

414

Додано з Лавр.

415

Звідси починаючи і словами «що й сталося» кінчаючи, іде текст, запозичений із руського компілятивного «Хронографа за великим викладом», де використано «Хроніку» Амартола та її продовження.

416

Відомості про це Амартол запозичив із Біблії (Друга кн. Маккавеїв V? 1–4); можливо, тут ідеться про марево, міраж (повторно про це в літописі занотовано під 1113 р.); за іншими даними, тут також мовиться про комету Галлея, яка була в перигелії 163 p. до н. е., — але тоді матимемо деяку неузгодженість, бо Антіох IV Єпіфан Славний помер 164 р. до н. е. під час походу на Єрусалим. Про цю саму комету Галлея говориться й далі: вона була в перигелії 66 p. до н. е. І 15 листопада 530 p. Точні дати метеоритних дощів (зорелет) відомі з китайських хронік.

417

В Іп., Хл. І Лавр. хибно «вь Африкии», в Амартола і Акад. «въ Фракии».

418

Поприще — міра довжини, близько 700 — и.

419

Катепан — імператорський намісник, вищий воєначальник.

420

За Воскр., у Ростислава (за Татіщевим, його друге ім'я Михайло) був брат Ярополк, існування якого, однак, викликає сумніви. Жона Ростислава, за Густ., мала ім'я Ланка і, за даними Татіщева, який хибно називає її Анною, після смерті мужа вона хотіла з дітьми (тобто з синами Рюриком, Володарем, Васильком і дочкою) їхати в Угри до свого батька. Але великий князь київський Ізяслав Ярославич дітей їй не віддав і їхати не дозволив. Генеалогічні дослідження показали, що Ланка (Ілона, Олена) була дочкою угорського короля Бели І, який помер 1063 p. Отже, Ланка збиралася в Угри до своїх рідних братів — Гейзи (з 1074 p. короля Гейзи І) чи Ласло (з 1077 p. короля Ласло І Святого), де й вийшла заміж удруге за хорватського короля Дмитрія Звонимира. Після його смерті у 1089 p. Ланка, як видно, знову повернулася на Русь, до свого сина Володаря, бо 1097 p. з'являється на сторінках Густинського літопису.

421

Про цю битву говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «На Немизь снопы стелють головами…»

422

В Іп. «июня», у Хл. І Лавр. «іуля».

423

Додано з Новг. І.

424

Додано з Лавр.; в Іп. тут змістова помилка, бо пропущено слова «русьскыи князи, и побѣдиша».

425

Звідси розпочинається вставлене в літопис «Поучения про кари божі», яке гіпотетичне приписувалось Феодосієві Печерському.

426

В Іп. І Хл. хибно «вредомъ»; у Лавр. «ведромъ».

427

Іоїль II, 12.

428

Ісайя XLVIII, 4.

429

Амос IV, 7, 9, 10; вільний і скорочений виклад.

430

Додано з Лавр.

431

Малахія III, 5–7, 10, 11, 13, 14; вільний виклад.

432

Ісайя XXIX, 13.

433

Притчі Солом. І, 28.

434

Іоїль II, 23–25.

435

Русалії — древньослов'янське поганське свято-моління русалкам (вілам); відзначалося чотири рази на рік — 25 грудня, б січня, на русальну неділю (див. прим. 1 до 1177 p.) і на Івана Купала (24 червня).

436

Ізяслав подався по допомогу в Польщу до свого родича, Болеслава Сміливого (з 1076 p. короля польського), сина тітки Ізяслава Доброніги Марії, що була замужем за Казимиром І Відновителем, і водночас небожа жони Ізяслава Гертруди-Олісави, сестри того ж Казимира.

437

В Іп. «руками яша», у Хл. «рукама яша»; у Лавр. «яша рукама», — всюди хибно.

438

Про цю втечу Всеслава (жона його невідома) потай од киян говориться і в «Слові о полку Ігоревім»: «Скочи оть нихъ лютымъ звѣремъ въ плъночи изъ Бѣлаграда, обѣсися синь мьглѣ».

439

У Мстислава залишився син Ростислав від невідомої жони.

440

У Новг. I тут додано, що тоді погоріло Подолля (у Києві).

441

В Іп. І Хл. хибно «оу Всеслава»; у Лавр. «у Всеволода».

442

В Іп. І Хл. хибно «начаста»; у Лавр. «нарицаху».

443

В Іп. «в лодьях», у Хл. «в лодіи».

444

В Іп. хибно «мечтавше», у Хл. «метавше».

445

Додано з Лавр.

446

В Ід і Хл. «побѣдити»; у Лавр. «погубити»; у Новг. І «побити».

447

У Лавр. «мѣсяца мая 2 день», — і але ця дата невірна, бо тоді була середа; крім того, на неділю 20 травня 1072 p. припадав празник всіх святих (отців Нікейських собор), вибраний, очевидно, для того, щоб підкреслити святість Бориса і Гліба (див. також текст під 1115 p. про перенесення їхніх останків).

448

Тобто, входить у зносини, змовляється; в 1п. «вьстаєть», у Хл. «сватается».

449

Додано з Лавр.

450

Як і в 1068 p., Ізяслав подався до Болеслава Сміливого, і той навіть розпочав якісь бойові дії на окраїнах Русі, але, воюючи з чехами, був примушений звернутися по допомогу до Святослава; при цьому Болеслав забрав Ізяславове добро, пограбував свого дядька (вуйка).

451

Успенський собор Києво-Печерського монастиря.

452

Ананія, Азарія та Мисаїл.

453

Феодорова неділя (Феодора Тірона) — перший тиждень великого посту.

454

Лазарева п'ятниця — переддень Лазаревої суботи, тобто суботи шостого тижня (вербного, або цвітного) великого посту.

455

Страсна неділя — останні сім днів великого посту перед Великоднем.

456

Цвітна неділя — вербна неділя (день).

457

Цей чернець Микола виступає і в «Житії Феодосія Печорського», написаному Нестором: Микола був нечистий на руку, злодій: Ігнат, очевидно, теж не відзначався високою мораллю.

458

В Іп., Хл., Лавр. «кь», «къ»; в Акад. «оть».

459

Деякі вчені приписують цьому Іакову Мніху авторство «Пам'яті і похвали Володимирові», житій Володимира, Бориса і Гліба та інших творів.

460

Додано з Лавр.

461

День і ніч на Русі ділилися, незалежно від пори року, на дванадцять годин (різної тривалості); друга година дня — це друга година після сходу сонця.

462

В Іп., Хл. І Лавр. хибно «вь 11 лѣто».

463

Додано з Акад.

464

Смолка (Silene L.).

465

Летаргія.

466

В Іп. І Лавр. «прабошняхъ» — ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу.

467

В Іп. І Хл. «дары», у Лавр. «раны».

468

Далі в Іп. незаповнений другий стовпець 73 арк. (145 с.) і весь зворот 73 арк. (146 с.); з арк. 74 (147 с.) розпочинається другий почерк.

469

У Лавр. дата закінчення Успенського собору Києво-Печерського монастиря — 11 липня (1078 р.). у Радз. І Акад. — 3 липня.

470

Ізяслав Ярославич, вигнаний із Києва і пограбований у Польщі (див. прим. З до 1073 р.), у січні 1075 р. прибув до німецького міста Майнца, до німецького імператора, з 1084 р. — Імператора Священної Римської імперії Генріха IV, і прохав у нього підмоги проти Святослава. Імператор вирядив до Києва послом трірського архієпископа Бурхарда, брата (по матері) Оди. дочки німецького графа Ліппольда Штаденського і фон Штаде), другої Святославової жони (першою, за Любеньким синодиком. була Килікія), і, природно, той не лише не заступився за Ізяслава, а привіз Генріхові IV багаті подарунки від Святослава — силу золота, срібла, дорогої одежі.

471

В Іп. І Хл. хибно «смѣтье». «кмѣть»; у Лавр. «кметье», тобто воїни, кметі.

472

В Іп. хибно «к Соломону (у Хл. «къ послом») царю Асирииску»; за Біблією, Єзекія вихвалявся перед послами вавілонського царя (Ісайя XXXIX, 2, 8).

473

Додано з Лавр.

474

Про цей похід Володимира Мономаха і Олега Святославича проти чехів (де тоді князював Вратислав II) на допомогу Болеславу Сміливому говорить також Мономах у своєму «Поученні».

475

Хрестильне ім'я Мстислава (за Мстиславовим євангелієм та «Ходінням» Данила Паломника) було Федір; мав він ще й третє ім'я — Гаральд.

476

Така річка невідома; ймовірно, що це права притока Сули Оржиця.

477

Додано з Акад.

478

Додано з Лавр.

479

Притчі Солом. III, 34.

480

Ієремія IX, 23.

481

Про це нахваляння і загибель Бориса говориться також у «Слові о полку Ігоревім»: «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя».

482

Отже, подвійний саркофаг (рака) Ізяслава стояв у церкві Богородиці. Але в якій? Вважають, що в Десятинній, однак цього уточнення в тексті немає, хоча воно наявне у літопису в 14 випадках із безсумнівних 16. Відсутність уточнення не випадкова, бо йдеться про сусідню з Софією церкву Успіння Богородиці, про яку говорилося під 1039 p. (див. там прим. 1) і де археологами знайдено сім кам'яних (шиферних) плит гробниці, ясно, що княжої. Мармурова зникла, бо цінність її дуже велика, можливо, під час загибелі цієї та інших церков, спалених 12 березня і в наступні дні 1169 p. (див. далі текст літопису). Софійський перший та Воскресенський літописи твердять, ніби Ізяслава було покладено в Софії, але у світлі вищевикладеного ясно, що це помилка. Крім того, стосунки Ізяслава з киянами були такі, що його ніяк не могли покласти в престижній митрополії — Софії, і в «Слові о полку Ігоревім» сказано, що тіло князя допровадили «ко святѣи Софии, къ Киеву», тобто «до», а не «в»; Софія тут є символом Києва.

483

В Iп. І Хл. хибно «ни», «ну»; у Лавр. «но».

484

Перше посл. Павла до фессалонікінців V, 14.

485

Єванг. від Іоанна XV, 13.

486

Притчі Солом. XVII, 17.

487

В Іп. «и от»; у Лавр. «Иоанъ».

488

Перше посл. Іоанна Богослова IV, 16–18, 20, 21.

489

Тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман.

490

У Лавр «й доселѣ»; в Іп. І Хл. невдале переосмислення — «и до сего лѣта»; існує припущення, що це ритмізоване речення є уривком якоїсь пісні про «красного Романа», котрого оспівував і славетний Боян; за актовими печатями, друге ім'я Романа було Борис.

491

Схоплений тмутороканськими хозарами за ініціативою, очевидно, Всеволода, Олег Святославич (у «Слові о полку Ігоревім» він має промовисте співчутливе прізвисько «Гориславич») був засланий у Візантію, з імператорським двором якої Всеволод мав тісні зв'язки. Олег пробув у засланні чотири роки, два із них — на острові Родос, про що згадує у своєму «Ходінні» Данило Паломник. На засланні Олег одружився з Теофанією (Феофано) Музалон (див. про це ще прим. 4 до 1115 p.). Посадник Ратибор мав (за актовими печатями) хрестильне ім'я Климент.

492

Гречники — купці, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем. Захопивши і пограбувавши гречників, Давид шкодив торговим інтересам Русі, і тому Всеволод Змушений був дати цьому князеві-ізгою город Дорогобуж.

493

Не жону, а військо, дружину.

494

Жона Ярополка Ірина (перше ім'я її — Кунігунда), як свідчать німецькі джерела і висновки дослідників, була дочкою німецького графа Отто Орламюндського (фон Орламюнде); за цими ж джерелами, одну з їхніх двох дочок, Мехтільду, було видано за німецького графа Гюнтера І Шварцбурзького (фон Шварцбург).

495

За грецькими джерелами та науковими дослідженнями, Янка (Анна) була нареченою Константина, сина візантійського імператора Константина Х Дуки і його другої жони Євдокії Макремволітиси, але шлюб не відбувся, бо нареченого силоміць постригли в ченці, а тоді постриглася в черниці і Янка. У Лавр. весь матеріал, поданий в Іп. під 1086 p., опущено, а матеріал наступного, 1087 p., викладено під 1086 p.

496

Очевидно, Ярополк мав на увазі Рюрика Ростиславича.

497

Додано з Лавр.

498

З різних джерел, зокрема актових печатей, відомо, що Ярополк мав третє (католицьке) ім'я Петро, а друге, хрестильне, було Гаврило.

499

Ідеться про освячення закладеної 1070 p. Михайлівської церкви Видобицького монастиря; оскільки при освяченні строго додержувались патрональних (храмових) днів, то можна думати, що й ця урочистість відбулася 8 листопада, у велике (соборне) свято Михаїла архангела.

500

Мовиться про освячення в неділю 14 серпня 1089 р. (дата — з «КиєвоПечерського патерика»), напередодні свята Успіння богородиці, закладеного 1073 p. Успенського собору (церкви Успіння Богородиці) Києво-Печерського монастиря. У Новг. І після цих відомостей сказано, що померла (невідома на ім'я) дочка Всеволода.

501

В Іп. І Хл., очевидно, хибно «ігуменомь».

502

Цей печорський ігумен Іоанн (Іван) і склав, як доводять, літописне зведення у 1093–1095 pp., закінчивши розповідь подіями 1093 p.

503

Про обгрунтування можливої дати освячення див. прим. 1 до 1088 p.

504

Додано з Лавр.

505

В Іп. «й пристрою (у Хл. «прикроутоу») в нѣи велику створи»; у Лавр. «и пристрои ю великою пристроек)», — ідеться про багате внутрішнє оздоблення: розпис, мозаїку, ікони, різні церковні шати і т. д.

506

У Лавр про нього сказано: «був скопець, високий тілом».

507

Розповідь про те, як було викопано і перенесено мощі Феодосія, ведеться від першої особи і в «Києво-Печерському патерику», де вона приписана «Нестору мниху». Текст нижче: «Я ж приготував того дня мотику», у Воскр. має таку редакцію: «Аэъ же грѣшныи, иже и лѣтописаніе ее въ то время писахъ, вземъ мотыку начахъ прилежно копати».

508

Ім'я Марка додаємо тому, що в «Києво-Печерському патерику» говориться саме про нього як копача могил ченцям.

509

Варимантія (гр.) — верхня важка чернеча одежа без рукавів.

510

Про першу годину дня див. прим. 10 до 1074 p.

511

В Іп. хибно «посѣщеньемь»; у Лавр. «пощеньемь».

512

У 1091 p. сонячне затемнення було справді о другій годині після сходу сонця 21 травня.

513

Ідеться про падіння на землю великого метеорита, вогненний слід якого вважали за небесного змія.

514

В Іп. «ізгоряхуся»; у Лавр. «вьзгарахуся».

515

В Іп. хибно «Посѣченъ»; у Лавр. «Пѣсочень».

516

Додано з Лавр.

517

В Іп. хибно «хрест», у Хл. «крсты» у Лавр. «корсты».

518

Філіппів день (день пам'яті апостола Філіппа) припадає на 14 листопада; м'ясопуст (м'ясниці) — передостанній (перед масляною) тиждень перед великим постом; у 1093 січневому році м'ясопуст припадав на 14–20 лютого: можна припустити, що така велика смертність у Києві була викликана ускладненнями після осінньо-зимової епідемії грипу.

519

Додано з Акад.

520

В Іп. І Хл. хибно «не хотѣти»; у Лавр. «не доходити».

521

Тіун, тівун, тивун — управитель княжого господарства, дворецький, слуга, який виконував також судові та адміністративні обов'язки.

522

В Іп. І Хл. «грабити люди и продаяти»; «продаяти» — від слова «продажа», яке означало грошовий штраф на користь князя за різні вчинки і злочини (крім убивства); ці продажі перетворилися у справжнє здирство з народу.

523

В Іп. хибно «моего», у Хл. І Лавр. «его».

524

Світла неділя — великодній тиждень; антипасха — наступна неділя (день) після Великодня.

525

У Хл. «выстебу»; у Лавр. «выстобъку».

526

Себто в Михайлівському Видобицькому монастирі.

527

В Іп. І Хл. хибно «ему»; у Лавр. «има» (двоїна).

528

У підземеллі Софійського собору, в усипальниці київських князів, 1961 p. між різними останками знайдено череп Ростислава; у черепі стримів залізний наконечник стріли. Звідси ясно, чому молодий і здоровий, що умів плавати, Ростислав раптом став тонути перед очима Володимира: він був смертельно поранений. Про його загибель у Стугні говорить і «Слово о полку Ігоревім». Ця ріка, «пожръши чужи ручьи и стругы, рострена къ устью, уношу князю Ростиславу затвори днѣ при темнь березѣ. Плачется мати Ростиславля по уноши князи Ростиславѣ».

529

Уже було зауважено (див. прим. 39 до 1015 p.), що важливі походи та битви русичі-християни нерідко приурочували до християнських свят.

530

Амос VIII, 10.

531

Левіт XXVI, 17, 19, 20, 25, 32, 31, 28.

532

Додано з Лавр.

533

У давні часи вважалося, що кочові східні народи, отже й половці, походили від біблійного Ізмаїла і його матері Агарі.

534

Посл. Павла до римлян V, 20 (текст переосмислено).

535

Даниїл III, 32.

536

Псалом CXVIII, 137.,

537

Єванг. від Луки XXIII, 41; мається на увазі один із двох розбійників, розіп'ятих разом з Ісусом Христом.

538

Іов І, 21.

539

Псалом СІІ, 10.

540

В Іп. І Хл. «тако же»; у Лавр. «якоже».

541

Тут закінчується літописне зведення ігумена Іоанна, а далі йде текст Нестора, доповнений вставками третього редактора 1118–1119 pp. (розповідь Гуряти Роговича, повість Василя про осліплення Василька Ростиславича).

542

У Лавр. «мѣсяца августа въ 26».

543

Насправді це був самозванець, що видавав себе за Константина, убитого ще 1073 p. сина візантійського імператора Романа IV Діогена від першого шлюбу: самозванець з'явився в Константинополі, його схопили, заслали в Херсонес, звідки він утік і з половцями напав на Візантію; тут його схопили вдруге.

544

Додано з Лавр.

545

В Іп. «Ельбѣхъ»; у Лавр. «Ольбегь».

546

Сиропусна неділя, або масляна, чи масниця — останній тиждень перед великим постом; розпочинається з понеділка (див. ще прим. 5 до 1092 p.).

547

Засаківці — люди з околиць города Сакова.

548

Від Чернігова до Стародуба приблизно 185 км (по ймовірній дорозі): отже. утікаючи, Олег подолав цю відстань десь за один-два дні.

549

Що це була неділя саме 25 травня, видно із синхронності половецьких ударів; крім того, половці ударили тоді, коли ні Святополка, ні Володимира у Києві не було.

550

У Лавр. «месяца мая 30».

551

В Іп., Хл. І Лавр. «июля», але треба «июня», бо п'ятниця у 1096 p. припадала на 20 червня; дати 8 (9) і 16 червня проставлено на основі розрахунків відстаней і темпу походів: переправу через Дніпро на Зарубському броді визначаємо на ніч із 18 на 19 червня, бо цього не помітили половці.

552

В Іп. І Хл. «по пѣску»; у Лавр. «болоньє».

553

Додано з Лавр. В Іп. «ї пожгоша манастырь Стефанечь деревнѣ. и Германечь»; у Лавр. «й вьжгоша Стефановь манастырь и деревнѣи Герьманы».

554

В Іп. «ко оугу сторонник»; у Лавр. «къ угу устроении».

555

Псалом LXXXII, 14–17; Нестор подав такий скорочений виклад, який незрозумілий без доповнень, узятих із Біблії.

556

В Іп. І Хл. «аще ли»; у Лавр. «ищьли».

557

Про походження половців та інших східних народів літописець розповідає на основі «Одкровення» — твору невідомого автора, який приписували єпископові Мефодію Патарському. Літописець використав також «Хроніку» Амартола («Другі ж говорять…»).

558

За Біблією (Буття XVI, 15), Ізмаїл, син Авраама (Аврама), був народжений не від безплідної тоді його жони Сари, а від Сариної рабині Агарі.

559

Після. цього в Лавр. уміщено «Твори» Володимира Мономаха, переклад яких друкуємо після тексту Іп.

560

В Іп. І Хл. «своего же»; у Лавр. «моего же».

561

Додано з Лавр.

562

В Іп. І Хл. хибно «и Переяславць»; у Лавр. «и перея».

563

У Лавр. «Кунуи»; 1103 р. у Лаврі він згадується серед убитих ханів під ім'ям Куман, а в Іп. тут має ім'я Кунам.

564

Оскільки за візантійським літочисленням рік розпочинався 1 вересня, то перша половина березня 1097 січневого року припадала на середину 6605 (1097) візантійського року, тобто на половину п'ятого, або четвертого з половиною індикта (про індикт див. прим. 1 до 852 p.).

565

У великій статті 1097 p. розповідається про події з осені 1097 р. по ЗО серпня 1100 p., насамперед про долю князя Василька Ростиславича теребовльського. Відомості ідуть від безпосереднього свідка подій — киянина Василя, боярина Святополкового. Василь був присутній на вузьких княжих нарадах, при осліпленні Василька, супроводжував його до города Володимира і короткий час перебував тут як посадник Святополка. Цю дуже яскраву повість Василь або написав сам, або її хтось записав з його детальної розповіді.

566

Додано з Лавр.

567

У Хл. «в ыстьбоу»; у Лавр. «вь истобку»; в Акад. «в комору».

568

Тобто на день архангела Михаїла (8 листопада).

569

У Лавр. «ведоша (в Акад. «везоша») и Бѣлугороду», але ці дані хибні, бо тут про Білгород сказано як про «градъ малъ», а це може стосуватися лише Звенигорода; Білгород був центром удільного князівства.

570

В Іп., Хл. І Лавр. «в ыстобъку», — ідеться про невелику хату, хижу, в якій топили.

571

Тут і далі в Лавр, «ударити», «удари» (замість «оуверьтѣти», «оуверьтѣ»).

572

В Іп. «в зѣницю»; у Лавр. «око».

573

Це підтвердження, що княгиня Анна (за здогадами, половчанка) була не матір'ю Володимира Мономаха, а мачухою.

574

Додано з Акад.

575

В Іп. Хл. І Лавр. «приближися», що може тлумачитися двояко: «наблизився» і «настав»; великий піст у 1098 р. розпочався в понеділок 8 лютого.

576

В Іп. хибно «вьзвеселися», у Хл. «възвеличися»

577

У 1098 p. Великдень був 28 березня.

578

За Татіщевим, Володар прикликав собі на підмогу угрів; королем тоді там був Коломан, двоюрідний брат Василька (див. далі прим. 24).

579

В Іп. на «созвониша» виправлено слово «созваша»; у Хл. І Лавр. «созваша».

580

Відомо про двох синів Василька (див. прим. 4 до 1124 р.), а тут в оригіналі стоїть не двоїна — «растрѣляша», «Василковича», а множина — «растрѣляша», «Василковичи», — це або помилка, або у Василька було більше синів (що дуже сумнівно), або — найімовірніше — тут просто йде мова про Василькових воїв.

581

Второзакония XXXII, 41, 43.

582

Давид звернувся по допомогу до свого родича: князь польський Владислав I Герман був сином Казимира І Відновителя, а Казимир був одружений з Добронігою-Марією, сестрою Ярослава Мудрого, тіткою Давидового батька Ігоря Ярославича (наш літопис нотує шлюб Казимира під 1043 p., але дослідники відсовують цю подію до кінця 1038, початку 1039 чи на осінь 1039 p. (що ймовірніше).

583

Родинні стосунки Святополка Ізяславича з Владиславом І Германом були такі самі, як і в Давида, і навіть тісніші, бо Ізяслав Ярославич, батько Святополків, був одружений з Гертрудою-Олісавою, сестрою Казимира І Відновителя, а згадана Доброніга-Марія, жона Казимира, була тіткою також Ізяслава Ярославича.

584

В Іп. «и въ Святополка» видряпано і викреслено, але помилково; у Лавр. «у Давида и у Святополка».

585

Тобто, Ізяслава Ярославича та підступно вбитого Ярополка Ізяславича.

586

В Іп. хибно «Святополкъ»; у Хл. І Лавр. «Володарь».

587

В Іп. тут дуже попсований текст, із виносками: «и Давиду рѣша на цѣлован пришел еси. и рече Давидъ».

588

В Густ. тут додано: «І вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб він не мучив облогою неповинний город і людей». Кульгавий Коломан відіпхнув свою рідну тітку ногою: «Негоже хороброму царю з жінками дружбу мати».

589

Додано з Татіщева; звідси можна зробити висновок, що Давид був одружений з дочкою Ростислава Володимировича від Ланки; отже, в обложеному Перемишлі Коломан держав і свою тітку, і двоюрідну сестру.

590

Кількість дуже перебільшено; Ян Длугош пише про вісім тисяч.

591

За польськими джерелами, тоді було вбито і другого угорського біскупа — Лаврентія.

592

В Іп. «вышегородци» (при цьому літери «ро» написані по вишкрябаному «в», а зверху над «ро» дописано літеру «д»); у Лавр. «выгошевци»; ідеться про жителів города Вишеги (Вишегова, Вигошева).

593

В Іп. хибно «пустиша», у Хл. «подступиша».

594

Забором, забрала, забороло, забрало — поміст на городському валу з дерев'яною стіною (бруствером), що захищала від стріл.

595

Ім'я Мстиславового батька в літописах не зустрічається, але Всеволод відомий із «Ходіння» Данила Паломника — тут згадується Мстислав-Андрій Всеволодович; жона Всеволода невідома. Напад на город Володимир саме 5 серпня теж не випадковий: переможці хотіли бути в городі на Преображення (другий Спас), тобто 6 серпня.

596

Про цю подію вже говорилося під 1097 р.

597

Про ці події теж говорилося під 1097 p.

598

Шостий час — очевидно, церковний час, який припадає приблизно на 12 годину дня; знамения являло собою гало — оптичне явище в атмосфері.

599

В Іп. «стязи», у Хл. «стези».

600

Додано з Лавр.; в Іп. І Хл. дати немає.

601

У Лавр. «августа во 10 день»; вірогідніша дата 14 серпня, бо це перед.

602

Додано з Воскр.

603

В Іп. «и Божескомѣ, во острозѣ», у Хл. «в боузскомъ въ острозѣ»; у Лав) «в Бужьскѣмь. въ Остромѣ»

604

В Іп. І Хл. хибно «сѣдяше»; у Лавр. «сѣде».

605

Про події Увітицького з'їзду ЗО серпня 1100 року коротко говорилося також наприкінці 1097 p.

606

Додано з Лавр.; можливо, однак, що слова «въ 9 час дне» — це невірне переосмислення слів «индикта 9».

607

У 1101 березневому році середа припадала не на 14, а на 24 квітня.

608

В Іп. І Хл. «затворися»; у Лавр. «заратися» — і це, гадаємо, правильно.

609

В Іп. І Хл. хибно «заступи»; у Лавр. «заста».

610

В Іп. хибно «съ братьею»; у Лавр. «брать ею» (двоїна).

611

Додано з Лавр.

612

У Лавр. «декабря».

613

В Іп. «в ыстобцѣ»; у Лавр. «въ избь».

614

Ідеться про північне сяйво.

615

5 лютого 1102 p. затемнення місяця не було; отже, тут іде мова або про якесь атмосферне явище, або, що, мабуть, вірніше, про місячне затемнення 5 квітня 1102 р.; на Русі воно неї спостерігалося, але в Польщі було видне, і про нього, можна думати, розповіли посланці Святополка, які восени одвели туди його дочку Збиславу (див. нижче); напівстерте «апрѣля» переписувач прочитав, мабуть, як «ѳевраля».

616

Мовиться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).

617

Татіщев у другій редакції своєї історії свідчить, що в Ярослава Ярополковича залишився син Юрій. Це явна помилка, і про це нема мови в першій редакції твору. Татіщев створив Юрія Ярославича, сина Ярослава Ярополковича, із Юрія Ярославича, сина Ярослава (Ярославця) Святополковича.

618

За Тверським збірником, хрестильне ім'я Андрія — Стратилат; дату народження подаємо за Никон.

619

В Іп. «в село»; у Хл. І Лавр. «в село его», — ідеться не про село як населений пункт, а про оселю, осідок, місце мешкання і господарювання селянина.

620

Оскільки далі сказано, що битва з половцями сталася 4 квітня, а до річки Сутіні руські війська ішли чотири дні, то вони виступили від Протолчів і Хортиці 31 березня; прибуття сюди було, — за багато разів підкресленою нами традицією, — точно розраховане на свято, на Великдень, який 1103 p. припадав на 29 березня.

621

Додано з Лавр.

622

Псалом CXVII, 24.

623

Псалом LXXIII, 13, 14.

624

Тобто дочку Володаря Ростиславича, за грецькими джерелами — Ірину, було видано за Ісаака, сина візантійського імператора Олексія І Комнина; повели її в день пророка Іллі.

625

Альмош був сином тоді вже покійного угорського короля Гейзи І і братом тодішнього короля Коломана (див. про нього прим. 2 до 1112 р.), який незабаром осліпив Альмоша і його сина від Передслави, майбутнього короля Белу II.

626

Додано з Лавр.

627

Ідеться про гало (див. прим. 2 до 1099 p.).

628

Додано з Лавр.

629

У Хл. «вь 22», але це хибно, бо тоді була середа.

630

В Іп., Хл. І Лавр. «въ 13 день», але це невірно, бо тоді була середа, а неділя припѣдала на 3 і 10 грудня; приймаємо першу дату, якою можна палеографічне пояснити помилку переписувачів (хоча в Никанорівському літопису стоїть 10 грудня).

631

Комета.

632

У Лавр, не сказано, що половців догнали аж біля Дунаю.

633

Додано з Лавр.

634

Замість цього речення про повне затемнення сонця, що сталося 1 серпня 1106 p., у Лавр. таке: «В то же лито прибѣже Избыгнѣвъ к Святополку», — ідеться про втечу до Києва польського князя Збігнєва, сина Владислава I Германа, від рідного брата Болеслава Кривоустого, між якими точилася боротьба за владу. Після мови про затемнення сонця в Іп. на арк. 97 прогалина у тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.

635

За дослідженнями, хрестильне ім'я Святоші було, очевидно, Панкратій. Жона його мала (за Любецьким синодиком) ім'я Анна і, згідно з висновками учених, була дочкою Святополка Ізяславича.

636

У Хл. І Лавр. місячні і сонячні круги вирахувано хибно — 4 і 8. Круг (коло) місяця — дев'ятнадцятирічний період, після якого місяць-молодик і місяць уповні знову припадають на те саме число певного місяця; круг сонця — двадцятивосьмирічний період, після якого дні тижня (неділя, понеділок і т. д.) припадають на ті самі числа того ж місяця, що й 28 років тому. Їх визначають, ділячи дату від «сотворіння світу» відповідно на 19 чи 28; остача (або числа 19 чи 28) і буде числом круга (кола) місяця чи сонця.

637

Ім'я Гіди (Гіти) відоме з датських джерел; вона була дочкою останнього англосакського короля Гарольда II Годвінсона.

638

Далі в Іп. на арк. 97 друга прогалина, теж на тринадцять рядків. Текст зберігся в Хл.

639

Отже, за дві доби (13 і 14 серпня) вони промчали понад 225 км (від Хорола до Києва по прямій).

640

Олісава (Єлизавета) — це друге ім'я жони Ізяслава Ярославича, матері Святополка Ізяславича, яке їй дали на Русі; воно встановлене на основі графіті Софії київської; з польських джерел відоме її перше ім'я — Гертруда; вона була дочкою польського короля Мешка II Ламберта, сестрою князя польського Казимира І Відновителя.

641

В Іп. хибно «Акаепиду дщерь. Яневу внуку»: у Лавр. «Аєпину дщерь, Гиргеневу внуку».

642

Додано з Акад., але там інше число місяця — «февраля 5».

643

День закладин — не випадковий; це дата смерті Ольги (і підтвердження істинності цієї дати, відомої з «Пролога»); зауважимо, що в Новг. І закладини датуються наступним 6617 (1109) p., тоді це буде ще й 140 літ з дня смерті Ольги.

644

Синодик (пом'яник) — церковна книга, у яку вписують імена померлих — переважно духовних осіб чи княжого стану — і тих взагалі, ще дбали про дану церкву, — для поминання їх під час служби божої.

645

В Іп. І Хл. по-чернечому «Єрина»; у Лавр. «Катерина», «иулия в II».

646

У Лавр. «иулия вь 10 день». За німецькими джерелами, першим мужем Євпраксії (після коронації — Адельгейди) був німецький (північносаксонський) маркграф Генріх Довгий Штаденський (фон Штаде); після його смерті вона стала другою жоною німецького імператора Священної Римської імперії Генріха IV, від якого зазнала багато горя і знущань. Після смерті Генріха IV Євпраксія повернулась до Києва і прийняла чернецтво (див. про це під 1106 p.).

647

Ідеться про Сіверський Донець.

648

Речення це вписане в Іп. помилково (у Хл. І Лавр. Його нема); див. попереднє речення.

649

В Іп. хибно виправлено «оу Чина» на «ідучи назадъ, много селъ», у Хл. «полонъ оу тчючина».

650

Ідеться про вогні Ельма — тихі електричні розряди, що мають вигляд пучків світла, які виникають над різними шпилями, гострими вершинами скель тощо; спостерігається це явище під час грози, заметілі, пилових бур. Перша година ночі — перша година, коли починається ніч, себто після заходу сонця (див. також прим. 10 до 1074 p.).

651

Псалом СІІІ, 4.

652

Вихід XIII, 21.

653

Вихід XXIII, 23.

654

Вихід XXIII, 20. Цією біблійною цитатою, а далі припискою Сильвестра, ігумена Михайлівського Видобицького монастиря, що він написав «книгы си, Лѣтописець», закінчується Лаврентіївський список «Повісті минулих літ», В Іпатському і Хлєбниковському списках продовжується суцільний текст.

655

Псалом ХС, 11.

656

Це уривок із «Анкората» («Якоря віри») — твору Єпіфанія Кіпрського.

657

Про острови див. прим. 18 у недатованій частині літопису.

658

В Іп. «побидити», у Хл. «побити».

659

В Іп. «не бий», у Хл. «не оубіи».

660

Даниїл VIII, 20–22.

661

Вихід XXIII, 23 або XXXII, 34.

662

Імена цих трьох князів наводяться в Лавр.

663

Додано з Лавр.

664

Тобто у неділю, якою закінчується третій тиждень великого посту; у понеділок розпочинається четвертий (середохресний) тиждень посту; за церковним календарем, тиждень розпочинається не з понеділка, а з неділі (див. ще прим. 2 до 1170 p.).

665

Мова йде про Сіверський Донець; в Іп. хибно «поидоша», у Хл. «придоша».

666

В Іп. І Хл. хибно «полкы».

667

Тропар — короткий спів, що прославляє якогось святого або церковну подію; кондак — спів, що коротко мовить про суть якого-небудь свята або славить святого; канон — великий спів, що складається з двох чи більше (звичайно дев'яти) пісень на честь богородиці, хреста господнього тощо.

668

Додано з Воскр.

669

Наступна розповідь запозичена з «Хроніки» Амартола, в яку історик у свою чергу вніс у власний текст цитати з Іоанна Златоустого, Єпіфанія Кіпрського та з біблійних книг; у літопису переклад з «Хроніки» такий темний, що доводилося звертатись до грецького оригіналу.

670

Додано з грецького оригіналу «Хроніки» Амартола.

671

Захарія І, 12.

672

Даниіл X, 6.

673

У Книзі Чисел (XXII–XXIV) розповідається: після того, як євреї на чолі з Мойсеєм вийшли з Єгипту, Валак, цар моавитян, звернувся до волхва Валаама, щоб той прокляв євреїв, бо вони все поїдали. Коли Валаам їхав на ослиці, аби це здійснити, то ангел заступив їм дорогу, і ослиця, побачивши ангела, звернула в поле. Валаам став її бити, і вона заговорила до нього людським голосом: «Що я тобі зробила, що ти б'єш мене ось уже третій раз?» Тоді ангел сказав Валаамові про волю господню, і тон відмовився волхвувати проти євреїв.

674

Ісус Навін V, 13, 14.

675

В Іп. І Хл. хибно «Суриськиихъ», «Соурискых»; у «Хроніці» Амартола «Асоуриискыхъ»; у Біблії сказано про 185 тисяч.

676

Четверта книга Царств XIX, 35.

677

Даниїл XIV, 31–36.

678

У Книзі Товіта (VI, 3–9; VIII, 2, 3; XI, 1–12) говориться, що коли Товія, син сліпого Товіта, якось пішов митися до ріки Тігр, то з води вирнула риба і хотіла його проковтнути. Рафаїл звелів юнакові схопити рибу і вирізати з неї серце, печінку і жовч, щоб зцілювати недуги, наслані дияволом. Поклавши в кадильницю серце й печінку, Товія вигнав біса з своєї нареченої, а потім помазав жовчю більма свого отця, і той прозрів.

679

Второзакония XXXII, 8.

680

В Іп. І Хл. хибно «ради».

681

Діяння апостолів XII, 13–15.

682

Єванг. від Матфія XVIII, 10.

683

В Іп. І Хл. хибно «Измуреньстѣ»,

684

Апокаліпсис II, 8, 9.

685

Посл. Павла євреям І, 14,

686

Даниїл X, 1–21; у цьому тлумаченні Іпполита виклад матеріалу подано не в біблійній послідовності; частини тексту в Біблії нема.

687

Вихід XXXIII, 2, 3.

688

Невідома на ім'я дочка Мстислава Володимировича була третьою жоною Ярослава (Ярославця; за актовими печатями, його хрестильне ім'я' — Іван) Святополковича; першою (за угорськими джерелами) була невідома на ім'я дочка угорського короля Ласло І Святого; другою (за польськими документами) — невідома на ім'я дочка польського князя Владислава І Германа. Третю жону Ярослав вигнав у 1118 p., і про це, хоч невиразно, далі говориться в Іп. (див. прим. 1 до 1118 p.).

689

Шлюб цей не був щасливим. Коломан (Кальман), тридцятивосьмилітній удівець, один із найосвіченіших монархів свого часу, горбатий, косоокий, патлатий, кульгавий, заїка, що страждав від болю голови, звинуватив свою другу жону Єфимію в невірності і через кілька місяців після шлюбу відіслав її до батька Володимира Мономаха, і в Києві вона народила сина Бориса, Цей Борис пізніше вів затяту боротьбу за угорський престол, одружившись, як доводять, із родичкою візантійського імператора Іоанна II Комнина і його жони Піроски-Ірини, дочки угорського короля Ласло І Святого. Загинув Борис 1154 p. в одній із битв од стріли якогось із власних половців, котрих він очолював.

690

Ім'я — з Любецького синодика.

691

Мабуть, не 25, а 20, бо інакше Іоанн не міг би бути присутнім на перенесенні мощей Феодосія Печерського 14 серпня 1091 p.

692

В Іп. І Хл. «неділь масленоѣ в четвергъ», але в 1113 р. на 9 лютого припадав недільний день М'ясниць.

693

Затемнення сонця літописець датує не лише за юліанським календарем, але й за календарем місячним; в Іп. помилково додано «к» (20) після «в» (9).

694

Про це знамення-міраж говорилося під 1065 p.

695

У Татіщева Святополк Ізяславич має таку характеристику: («Сей великий князь на зріст був високий, сухий, волосся рудувате і пряме, борода довга, зір гострий. Був читальником книг і вельми пам'ятливим, і те, що було за багато літ, міг розказати, як написане. Через недуги ж мало їв; і досить рідко, та й то через принуду інших, упивався. До війни охочим не був і хоча на кого скоро гнівався, але скоро [це] й забував. При цьому був вельми сріблолюбним і скупим, задля чого жидам багато вольностей супроти християн дав і через що багато християн торгу і ремесел було позбавлено. Наложницю свою взяв за жону, і так її любив, що без сліз на малий час розлучитися не міг, і, багато її слухаючись, від князів терпів ганьбу, а часто й шкоду зі співчуттям. І коли б Володимир його не охороняв, то Святославичі давно б позбавили його Києва»).

696

За даними акафіста св. Варварі, третя (рахуючи нешлюбну) жона Святополка мала ім'я Варвара і була вона дочкою візантійського імператора Олексія І Комнина; в синодику Михайлівського Золотоверхого монастиря, де Варвару було поховано, вона названа Іриною; це, можна думати, її друге ім'я, котре вона дістала на Русі, вийшовши заміж. Вона ж привезла до Києва з Константинополя мощі св. Варвари, які також перебували в Михайлівському монастирі, — для християнізованої Русі це був факт високого престижу.

697

Тобто на жону брата, удову Святополка Ізяславича, цю саму Варвару.

698

За Татіщевим, Володимир Мономах посадив у Смоленську разом з Вячеславом ще іншого сина (Гліба), невідомого з інших джерел, якого в 1118 p. перевів до Переяславля.

699

Дочку Володаря Ростиславича; за генеалогічними дослідженнями, жоною Володаря була невідома на ім'я дочка якогось поморського князя.

700

Це речення повинно б стояти на початку 1114 p. після відомостей про смерть Святослава Володимировича у Переяславлі.

701

Після цього в Іп. незаповнені три з половиною стовпці (с. 205–206); далі текст переписано третьою рукою.

702

У Лавр. «марта вь 17».

703

Поселення Ладога існувало вже у VIII ст., і в Х — XI ст. серед культурних шарів двохсотлітньої давності ладожани знаходили скляні намистини. Автор, що говорить про себе «я», — це третій літописець, невідомий на ім'я.

704

Ідеться про руський компілятивний «Хронограф за великим викладом», оснований на «Хроніках» Амартола та Іоанна Малали.

705

В Іп. хибно «право».

706

Текст узято з «Хроніки» Амартола через згаданий «Хронограф».

707

Наведений уривок — це кінець першої книги «Хроніки» Малали зі вставкою з четвертої книги, починаючи від слів «за що прозвали його» до «піч огненну»; античних богів Малала виводить у ролях земних правителів-царів; текст Малали доповнено руськими відомостями, при цьому в староруському оригіналі деякі назви перекручено (Гермес — Еремия, Гефест — Феост).

708

Тут в Іп. прогалина, для вставки числа.

709

Геліос (бог сонця), за грецькою міфологією, був сином титана Гіперіона і титаніди Тейї, а не бога вогню Гефеста (Сварога).

710

Наведений текст (від слів «А після цього…») — початок другої книги «Хроніки» Малали.

711

Псалом CXXXIV, 6, 7.

712

Тобто попереду, де йшлося про землі за Угрою і Самоїддю.

713

В Іп. І Хл. хибно «с попомъ».

714

В Іп. «орници»; у Лавр. «орничѣ»; очевидно, слово походить від грецького opva — кайма, облямівка. Перед цим у Лавр. ще стоїть «фофудью» (див. прим. 22 до 912 р.), але нема слова «рѣжючи»: біль, біла вивірка — горностай (див. прим. 1 до 859 p.).

715

В Іп. «комару», у Хл. «в комору», — тут, очевидно, ідеться про напівкруглі закомари, заглибини-ніші в стінах.

716

У Лавр., очевидно, хибно, «въ 8 день», в Акад. «въ 18». Першою жоною Олега Святославича-«Гориславича» (за даними Любецького синодика і актових печатей, його хрестильне ім'я — Михайло) була, за цими ж даними, візантійська патриціанка Теофанія (Феофано) Музалон (Музалониса; див. ще прим. З до 1079 p.); другою — дочка половецького хана Осулука, — у літопису під 1146 p. хани Тюнрак і Камос Осулуковичі названі вуями (дядьками по матері) Олегового сина Святослава.

717

В Іп. І Хл. хибно «къ Смоленьску»; у Лавр. «к Мѣньску»; тут подано також дату виступу Володимира з Києва — 28 січня 1116 p.

718

В Іп. І Хл. хибно «Жельди», «желди»; у Лавр. «Желни».

719

Додано з Лавр.; за Леона було видано дочку Володимира Всеволодовича Марію-Марицу.

720

За Татіщевим, Володимир хотів відомстити Олексієві І Комнину за смерть свого зятя Леона Діогена і зятів уділ задержати для свого внука Василька (див. ще прим. З до 1136 p.).

721

В обох випадках ідеться про Сіверськии Донець.

722

У Лавр. «Галинъ (хибно), Чешюевь и Сугровь».

723

У Татіщева Предслава (в Іп. І Хл. хибно «Предъславна») названа королевою, розуміється, угорською. Справді, тодішній угорський король Ласло І Святий овдовів, як свідчать угорські джерела, 1090 p., і його другою жоною (невідомою з інших джерел) могла бути Предслава; після смерті мужа (у 1095 p.) вона, природно, повернулася додому і постриглася в черниці. За польськими джерелами і за Татіщевим, у Святослава Ярославича була ще старша дочка Вишеслава (Вислава); близько 1065–1067 pp. Її видали (чи заручили?) за князя, потім короля польського Болеслава Сміливого, який свого сина Мешка оженив 1088 р. на Мешковій двоюрідній тітці Євдоксії (?), дочці Ізяслава Ярославича і Гертруди-Олісави.

724

Із Новгорода Мстислав вийшов 17 березня 1117 p.

725

В Іп. І Хл. хибно «Ольговичь»; можливо, треба читати «і Давид [Святославич, і] Ольговичі».

726

За Татіщевим, Ярослав Святополкович збирався вигнати свою третю жону, дочку Мстислава Володимировича, онуку Володимира Мономаха (див. прим. 1 до 1112 р.).

727

Ідеться про дунайських болгар.

728

У Лавр. «въ 16 день» і додано, що 1 січня 1118 р. на його місце поставили Сильвестра, ігумена Видобицького Михайлівського монастиря, переписувача «Повісті минулих літ», яка й закінчується в Іпатському списку цим 1117 р.

729

Тобто жителі Білої Вежі, або Саркела.

730

Це речення тут не на місці, далі воно правильно вписане під 1119 р.

731

На річці Альті 1015 р. було вбито Бориса.

732

Це речення, як підтверджує Лавр., повинне закінчувати першу фразу під 1118 р. (стояти після слів «бояри його відступили од нього»).