Добірка сновидінь

П'ятий вимір

Відчувавши реальність в новому форматі, пробував її на смак. Тіло було нерухоме, міг переміщуватись на клітинку вперед і вверх. Як тільки вдалось засвоїти основне керування по секторам - прямо-верх-вліво-вправо-назад, наважився зробити це на дві клітинки в гору та клітинкою вище. Повернувшись на початкову позицію, раптово захотілось зробити це через діагональ вгору. Це вдалось. Я опинився поза межами ігрового поле квадрату.

Побачив однокласника, який після поранення, також лежав в "своєму просторі" намагаючись додзвонитись матері. Він поринув у відсторонений контакт спілкування зі мною забувши про дзвінок. -Алло , алло! - лунало з трубки, отримавши відповідь абонента його увага перемкнулась на дзвінок, а я поринув далі:

В приміщенні схожому на давненько навідуваним мені помешканні-рукавички з ментальними проблемами людьми, відчув себе маленьким створінням, чи то котом, чи білкою, яка є моєю тотемною тваринкою... Приміщення було набите ліжками, тісно між один одного. Я перестрибуючи з місця на місце вільного для посадки простору робив два кола проти часової стрілки буквально відчуваючи себе, своє тіло, реакції, простір та час у просторі. Час міг то зупинятись, то поволі пришвидшуватись, даючи змогу для своїх рішень нових можливостей. На фініші другого кола ознайомлення з тим світом, в черговий раз, як в момент зависання в завершуючій фазі стрибка, зафіксував погляд вліво і побачив нову реальність:

У великій печері, посеред горіло вогнище, стіни прикрашали розписи - малюнки людей, які вели первісне життя. Дружина стояла поряд з вогнем, лівіше бавились діти, душ п'ять - від чотирьох до дванадцяти років, дівчата та малі хлопчики. Побут в печері досить обжитий, схоже ми тут давно. Побачивши, як смажеться м'ясо, відштовхуючись руками від підлоги, присядки перкстрибував в праву сторону до "кухні". Система з каменів досить цікава, на одному з отворів була соковита страва. Вхопивши її, почав відкусувати та жувати. Зрозумівши, що це свинина почав плюватись вивільняючись від того. Побачивши правіше купу шкір тварин, в яких і сам був частково вдягнений з зарослим виглядом, помітив двох, котрі займались "дорослими справами" - то були батьки. З диким ревом постала нова реальність:

Зал, оздоблений коштовностями в стилі бароко приймав гостей. Правѣѣ меня увідавъ молодую графиню в компанъи́ высшаго света дам, которая броско отвечала присутствующим на вопросы. Не долго наблюдая, решивъ вставить свои неуместныѣ замечаниѣ - на что тутъ же ловкімъ парирующимь словомъ былъ унижѣнъ и засмеянъ. Это позор. Вернувшись в центръ зала, увидалъ картину игры на скрипкѣ, приче́м мужчина в те́мном фраке держалъ інструмэнт, в то время как девушка тихо наігривала известную, по тем часамъ молодую опѣру. Вдруг сфальсшиви́в , она укорізненно посмотрѣла в мою сторону. Благо путь этаго взора преградил Отто Фон Бисмарк, с короткимъ кивком, пригласившии́ партію в шахматы. Мы почали, скромно, воссевши поодаль, с часомъ все́ жѣ сумевъ пріковать к себѣ вниманьѣ ближѣ к концу партіі. Оставшисъ немного фигур, и сложной ситуаціи́, кто-то со зрителей вскрикнул: - Не дайте ему кончить как Варечке! Вышелъ придворный, придерживая багровый кафтанъ в області сердца, неспешным ходомъ пересе́к залъ, вышовъ через парадную. Покинув помещениѣ, с крикомъ ужаса, рінулся прочь. Я, и мой оппонѣнтъ последовавши із приѣмной только і увідавъ слѣды в густомъ непрѣкращаѣгомсьа снегу. Возвратившисъ, увидалъ натоптанои́ обуві в парадноі штампъ 12.11.17 * Озвучивание диктора* -Так заканчивался семнадцатый год **Музыка -Ну, вот и всё..**