Легенди та міфи стародавньої Греції

Одіcсей сходить у царство Аїда

Викладено за поемою Гомера "Одіссея"

Коли я відкрив своїм супутникам, куди тепер маємо рушати, вжахнулися вони, але, слухаючись мого наказу, зійшли вони на корабель, і відпливли ми на далеку північ. Послала нам чарівниця Кірка попутний вітер. Швидко гнав він наш корабель. Нарешті, допливли ми до вод сивого Океану і пристали до берега сумної країни кіммерійців1, де ніколи не світить людям бог Геліос. Вічно вкрита ця країна холодною млою, вічно огортає її густою пеленою нічна темрява. Там витягли ми на берег наш корабель, узяли дану нам Кіркою вівцю і чорного барана для жертви підземним богам і пішли до того місця, де біля високої скелі в Ахеронт впадають Коцит і Піріфлегетонт. Прийшовши туди, вирив я мечем глибоку яму і вчинив над нею потрійне возливання медом, вином і водою, пересипавши все це ячним борошном, і заколов над ямою жертви. Кров жертв лилась у яму. Великим натовпом злітались до ями душі померлих і зняли суперечку за те, кому першому напитись жертовної крові. Тут були душі молодих дів, юнаків, стариків і мужів, що загинули в битвах. Жах обійняв мене й моїх супутників. Спалили ми жертви і звернулися з покликом до похмурого бога Аїда і дружини його богині Персефони. Вийняв я меч і сів перед ямою, щоб не допускати до неї душ померлих. Першою наблизилась душа юного Ельпенора. Раніше від нас домчала душа його до брами царства душ померлих. Благав мене Ельпенор поховати його тіло в землю, щоб могла знайти спокій душа його в царстві Аїда. Обіцяв я виконати його просьбу. Прилетіла до ями і душа моєї матері Литіклеї. Вона була жива, коли покидав я Ітаку. Хоч як боляче мені було, але й її не підпустив я до ями, бо першим мав напитись крові провісник Тіресій. Нарешті, з'явилася душа Тіресія. Напившись крові, звернулась до мене безтілесна душа і повідала мені, що гнівається на мене бог Посейдон, землетрясець, за те, що осліпив я його сина, циклопа Поліфема. Але й проти волі Посейдона досягну я батьківщини, так провістив мені Тіресій, якщо тільки мої супутники не зачеплять биків Геліоса на острові Трінакрії. Але коли вб'ють биків супутники, то всі вони загинуть, один я врятуюсь і після великих бід повернуся додому. Там помщуся я на женихах, але після, взявши весло, я муситиму мандрувати доти, поки не зустріну народ, який не знає мореплавства й не бачив ніколи кораблів; впізнаю я народ цей по тому, що зустрінутий мною спитає мене, навіщо я несу на плечі лопату. У цій країні я повинен принести жертву Посейдонові і аж після повернусь додому. А дома я повинен принести багаті жертви всім богам; аж тоді тільки я мирно житиму в Ітаці до самої моєї смерті. Ось що провістив мені віщий Тіресій і віддалився. Багато бачив я душ. Душа матері моєї розповіла мені, напившись крові, що діялось у рідній Ітаці до її смерті, і заспокоїла мене, сказавши, що живі і батько мій Лаерт, і Пенелопа, і юний Телемах. Хотів обняти я мою ніжно кохану матінку, три рази простирав до неї руки, але тричі зникала легка тінь її. Бачив я в царстві Аїда тіні багатьох героїв, але всіх їх не спроможний я перелічити, на це не вистачило б і цілої ночі. Пізно тепер. Чи не перервати мені своє оповідання — час нам іти всім на спочинок.

Так сказав Одіссей. Але всі присутні почали прохати Одіссея оповідати далі, прохали також його цариця Арета і цар Алкіной. Готові були всі слухати Одіссея аж до самої зорі. Став Одіссей оповідати далі.

— Бачив я в царстві Аїда і душу царя Агамемнона. Гірко скаржився він на жінку Клітемнестру та Егісфа, що вбили царя Мікен у день його повернення. Радила мені душа Агамемнона не звірятись після повернення в Ітаку на дружину мою Пенелопу. Бачив я і душі Ахілла, Патрокла, Антілоха і Теламоніда Аякса. Ахіллові розповів я про великі подвиги сина його Неоптолема, і зрадів він, хоч гірко перш нарікав на безрадісне життя у царстві вмерлих і бажав краще бути останнім наймитом на землі, ніж бути царем у царстві душ померлих. Хотів примиритись я з великим Аяксом,— тяжко образив я його, коли сперечались ми за озброєння Ахілла,— але мовчки відійшов Аякс, не сказавши мені й слова. Бачив я і суддю померлих, царя Міноса. Бачив муки Тантала й Сізіфа. Нарешті, наблизилась до мене і душа найбільшого з героїв Геракла, а сам він на Олімпі в сонмі безсмертних богів. Чекав я, щоб наблизилися душі й інших великих героїв минулих часів, але душі зняли такий страшний галас, що я, злякавшись, утік до корабля. Боявся я, що вишле богиня Персефона жахливу горгону Медузу.

Швидко спустили ми корабель на воду сивого Океану і покинули країну кіммерійців. Незабаром щасливо допливли ми і до острова Еєї і, приставши до берега, забулися в спокійному сні.