Місто

Примітки

[1] Те саме, що циркуляр.

[2] КУБУЧ — «Комитет улучшения быта учащихся».

[3] «Діалоги», «Про передбачення» (лат.).

[4] Юрби.

[5] Всеукраїнська Академія наук.

[6] Вищий світ, еліта (франц.).

[7] Згустки.

[8] «Орудний дорадчий» (лат.) — відмінок латинської мови, який в українській мові не існує.

[9] Подружнє життя втрьох (франц.).

[10] Задавака, чванько.

[11] Твір М. Коцюбинського.

[12] Стрічка, сувій (діал).

[13] МОДР — Міжнародна організація допомоги революціонерам.

[14] Доведена до безглуздя (лат.).

[15] Грубий обгортковий папір.

Робземліс — спілка робітників земельного та лісового господарства.

Циклопи — одноокі велетні з давньогрецьких міфів, що відзначаються надзвичайною силою і спритністю.

«...невже ж після революції, після повстань якийсь крамар... має право загнати його в хлів» — маються на увазі як соціалістична революція 1917 р. в Росії, що вплинула на всі народи під владою Російської імперії, так і події 1917—1921 рр. на території України, метою яких було політичне самовизначення українського народу й відродження власної держави. Степан Радченко, що, як автор далі згадує, був колись і в лавах націоналістів, підтримуючи переворот за гетьманат Скоропадського, і серед більшовиків, виступаючи проти офіцерів царської армії, яких називали «білими», — типовий виразник непевності того часу, коли влада постійно змінювалася, і пошуків свого місця в житті власне учасниками подій.

«...затишок і спокій почувались у стрункій лінії портретів на стіні, теж уквітчаних рушниками — Шевченко, Франко і Ленін» — зображення осіб, що вважаються священними для багатьох простих людей, завжди висіли в хатах на покуті поряд з іконами. До таких передусім належить символ України, поет Т. Шевченко, чий «Кобзар», як і Біблія, читався майже в кожній оселі. Згодом почесне місце посів І. Франко, що своєю творчістю і громадською діяльністю виразив революційні прагнення робочого люду. А коли християнство як офіційна віра було заборонене, ікони замінили портретами лідерів більшовицького перевороту, зокрема В. Леніна.

Старосвітська людина — та, що дотримується застарілих поглядів, звичок, норм моралі, не відповідає сучасним вимогам життя.

Обскурантизм або мракобісся — ідейний настрій, ворожий до науки, культури і свободи особистості (лат.).

Золотий вік Августа — час правління першого римського імператора Гая Юлія Цезаря Октавіана Августа, коли римські література й мистецтво набули найбільшого розквіту.

Сенека Луцій Анней (4 р. до н. е. — 65 р.) — давньорим­ський філософ-стоїк, поет, державний діяч і оратор.

Фертик — франт, чупурун.

Тичба — натовп, юрба.

Непман — дрібний підприємець у початковий період НЕПу (розм.).

«Міста-сади, села-міста, заповідані революцією...» — містобудівна концепція радянських часів, а також модель побудови нового суспільства. Уперше ця ідея була описана у книзі англійського соціолога-утопіста Е. Говарда «Міста-сади майбутнього» (1898). Її суть полягала у побудові міст за прин­ципом села, громадському характері самоврядування та колективної власності на землю й нерухомість. Ця концепція трансформувалася на початку ХХ ст. в ідею соцміста, яке б служило суспільству, поєднувало приватну і громадську сфери існування та звільняло від індивідуалістського побуту.

НЕП — нова економічна політика, що проводилася Радянською владою починаючи з 1921 року. Вона базувалася на використанні ринкових відносин і різних форм власності.

Галатея — у давньогрецькій міфології дружина скультора Пігмаліона, що ожила зі статуї, ним створеної, завдяки Афродиті, яка перейнялася коханням митця до свого витвору.

ВУЦВИК (Всеукраїнський центральний виконавчий комітет) — найвищий законодавчий, розпорядчий, виконавчий та контролюючий орган державної влади УСРР з 1917-го по 1938 рік.

«...зійшли на Володимирського горба до пам’ятника, що зберіг у цьому закутку свій хрест...» — йдеться про пам’ятник князю Володимиру Святославичу, хрестителю Русі, що не був знищений у боротьбі з церквою за часів революції та Радян­ської влади.

«Літературно-науковий вісник» — всеукраїнський літературний і науковий часопис.

Фонвізін Денис Іванович (1745—1792) — російський письменник.

Іскра та Кочубей — Іван Іскра, полтавський полковник війська Запорозького в 1696—1703 рр., та Василь Кочубей, український державний і політичний діяч.

«...Богдан скакав... на баскому коні...» — пам’ятник Богдану Хмельницькому на Софійській площі.

«А це Вигорський... Поет такий. Нічого вірші пише» — прототипом поета є з певним домислом друг В. Підмогильного, член літературного угруповання «Ланка» («МАРС»), поет і прозаїк Є. Плужник.

Дон Кіхот і Санчо Панса — головні герої роману іспанського письменника Мігеля де Сервантеса. Романтик Дон Кіхот, начитавшись лицарських романів, боровся з вітряками, які йому здавалися велетнями, і жив у світі ілюзій. Натомість його зброєносець Санчо Панса, що у другій частині твору жартома був призначений губернатором, є втіленням здорового глузду й кмітливості.

«Це ж Михайло Світозаров, найголовніший критик!» — Є версія, що в образі цього критика автор описав літературознавця, поета, лідера «неокласиків» М. Зерова, чиї цікаві й змістовні виступи завжди супроводжувались бурхливими оплесками.

Загоскін Михайло Миколайович (1789—1852) — ро­сійський письменник, автор історичних романів.

Бенуа Олександр Миколайович (1870—1960) — російський художник, історик мистецтва.

Олесь Олександр — псевдонім українського поета, письменника і драматурга Кандиби Олександра Івановича.

«Червоний шлях» — громадсько-політичний і літературно-науковий місячник, що видавався у Харкові у 1923—1936 роках.

Інтроспекція — самоспостереження (лат.).

«...в своїй повстанській кар’єрі перед тим, як викинути червоний стяг, він тримав якийсь час прапор осінніх степів і небес» — жовто-блакитний стяг України, що за часів громадянської війни був прапором УНР та Української держави під владою Гетьманату.

«Людина не розкладається на так зване добро і зло, на плюс і мінус, хоч би й як це зручно було для громадського вжитку...» — данина теорії Ф. Ніцше, який оголосив, що Бог офіційних культів «помер», і тепер людина сама є мірилом усіх речей, адже стоїть «по той бік добра і зла», а тому здатна самостійно виробляти моральні норми, керуючись лише власною «жагою до влади».

Епікур (341 до н. е. — 270 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст.

Бришка — задавака.

Аполлон — давньогрецький бог краси і світла.

Гутенберг Йоганн (1394 (1399)—1468) — європей­ський винахідник і першодрукар.

«...сучасний театр причастився на вищому щаблі свого розвитку до вихідного свого джерела, релігійних видовищ античності й середніх віків...». — Прикладом подібного театру є мистецьке об’єднання «Березіль», діяльність якого почалася у Києві ще в 1916 р., а продовжилася у Харкові. Очолив це об’єднання Л. Курбас, що повертав свій театр до витоків драматичного мистецтва, до його “первоформи” — релігійного акту. Упродовж різних драматичних та святкових дійств оновлення людини відбувалося зсередини, через психологію, на свідомому, ірраціональному рівні. У подоланні стереотипів та ламанні канонів створювалась нова гармонійна реальність, яка надавала відчуття власної величі і всесилля.

Шопенгауер Артур (1788—1860) — німецький фі­лософ.

Будда — (у буддизмі) «той, що досяг просвіт­лення».

Руссо Жан-Жак (1712—1778) — французький філософ-просвітитель.

Сократ (469 до н. е. — 399 до н. е.) — давньогрецький філософ.

Сельма Лагерльоф (1858—1940) — шведська письменниця.

Золоте бараняче руно — золота шкура барана, на якій, за давнім міфом, врятувався від переслідувачів син одного з царів грецьких міст на берегах Колхіди на ім’я Фрікс. Це руно стало згодом гарантом добробуту і процвітання жителів цієї держави. Греки на чолі з Ясоном на кораблі «Арго» здійснили вдалу подорож з метою заволодіти цим символом багатства і відвезти його до Греції.

«...ведучи слухача, як Вергілій Данте, пекельними шарами...» — йдеться про поему «Божественна комедія» італійського поета доби Відродження Данте Аліг’єрі. У частинах «Пекло», «Чистилище», «Рай» митець описує свою мандрівку до Бога, поводирем в якій спочатку є Вергілій, найвидатніший поет Стародавнього Риму.

Вельзевул — злий дух, помічник диявола (івр.).

Соробкоп — Центральний робітничий кооператив міста.

Бинда — стрічка.

«Я боюсь, чи не стоїмо ми перед відродженням ві­ри...» — ці слова поета Вигорського розкривають загальну духовну кризу постреволюційного періоду. Провідна інтелігенція того часу усвідомлювала, що пустку, яка утворилася у душах людей із забороненням церкви й релігії, не змогли заповнити досягнення нового ладу. Люди знову почали звертатися до Бога.

Кирилівка — Кирилівська психіатрична лікарня.

«Справа торкалась літературного життя, ...що в умовах існування ворожих організацій...» — надзвичайний розквіт мистецтва слова в пореволюційний період призвів до ­утворення численних літературних угруповань різного, часом ідеологічно протилежного, спрямування. Наприклад, модерністські й авангардистські організації «Музагет», «Фламінго», «Аспанфут» та ін. виступали за самоцінність мистецтва, формалістичні експерименти й незаангажованість змістового наповнення. Натомість «Всеукраїнська федерація пролетарських письменників і митців», «Гарт» і т.д. служили поширенню комуністичної ідеології, пропагуючи активну роль мистецтва у вихованні читача, нової людини. Подібна різниця у поглядах на роль літератури викликала численні дискусії та суперечки, часом досить гострі.

Крез (595—546 до н. е.) — останній цар Лідії, про багатство якого складали легенди.

Рокфеллер Джон Девісон (1839—1937) — американський підприємець, що заробив перший у іс­торії люд­ства мільйон доларів.

Теософія — релігійно-містичне вчення, основою якого є містична інтуїція (д.-грец.).

Катюль Мендес (1841—1909) — французький поет, представник парнаської школи.

Євбаз — Єврейський базар.

Чайльд-Гарольд — герой поеми англійського письменника Дж. Г. Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда», втілення смутних поривів душі, романтичного незадоволення світом і самим собою.

Аліна Землянська