Мій хрест

Ви думаєте – легко?

Ой, нелегко.

Стою один, обличчям до стіни.

Мої ненамальовані лелеки

Перепливають небо восени.

Ви думаєте – швидко?

Ой, повільно

Я опускаюсь вічності на дно.

З підрамника волає божевільно

Розіп’яте, порожнє полотно.

О, полотно!

Ти що не день малієш,

Мов шагренева шкіра днів моїх.

Великий світ.

Всього не намалюєш.

І все-таки не спробувати – гріх.

Ви лічите на метри чи на літри,

На тонни й грами всепланетний скарб,

А в мене світ вміщається в палітру.

В одну палітру.

В кільканадцять фарб.

Вона – мій еталон між еталонів,

Супутниця у швидкоплинних днях.

Свої замерзлі, втомлені долоні

Відігріваю на її вогнях.

Вона – моя непройдена дорога

На ручці пензля, мов на важелі.

Ви думаєте – довго?

Ой, недовго

Живем на незмальованій землі.

Ви думаєте – близько?

Ой, далеко

Той дивний край,

Куди через моря

Летять ненамальовані лелеки

І білі пелюстки календаря…

Літо 1980 р.