Мандрівний вулкан

_{СВІТ У ЗАВ’ЯЗІ}

_{Є на Полтавщині село Хвощівка. По один його бік текла колись річка Голубиха, але в неї спрямили русло Хоролу, що облягав село з другого боку, і на місці стариці лишилася вервечка маленьких озерець та ставків. За ними, підводячись до обріїв, розправляє плечі полтавський степ. А тут — схожа на велетенський полумисок, що вгруз у сонячну рівнину, волога, болотиста улоговина, де густо пахне лепехою, ситнягом і хвощем. Хвоща особливо багато: від того, кажуть, і назва — Хвощівка.}

_{Ось у цьому селі, Хвощівці, на Хорольщині й народився 9 червня 1927 року в селянській родині Борис Панасович Комар.}

_{Жовтневої доби багатьом випали незвичайні долі: батько письменника, Панас Сидорович — солдатський депутат на І Всеросійському з’їзді Рад, 1917 року в Петрограді бачився з Леніним. Із Петрограда привіз тоді додому чималу скриню більшовицької літератури, яку поширював у повіті. Наприкінці 20-х років — перший голова хвощівського колгоспу, згодом і впродовж багатьох років — ветфельдшер. Великий знавець лікувального зілля, зажив собі на старість доброї слави від людей як травник, — у нього й досі зберігаються вдячні листи од тих, кому покріпив здоров’я.}

_{Мати письменника — Євдокія Платонівна — колгоспниця, людина життєрадісна, діяльна, знала безліч пісень, які охоче наспівувала, пораючись у хаті (одну з таких рідкісних, давньоруського походження пісень Борис Панасович пригадає через багато літ, викликавши подив і захоплення письменницького товариства, а найбільше — Андрія Малишка. Через кого, як не через матерів та жінок, і переходить з роду в рід наша пісня — голос чистої душі народу!).}

_{Тут, у Хвощівці, Борис Комар пішов до семирічки, шостий клас якої скінчив у 1941 році. Вже мріли попереду веселі літні канікули. Та сталося інакше: почалася війна…}

_{Страшні, трагічні картини тих днів і літ вкарбуються в пам’ять назавжди: жорстокі бої радянських воїнів з фашистськими загарбниками, колони полонених на курному ромоданівському шляху, напівживі од голоду, знущання та хвороб бранці гітлерівського концтабору, прозваного в народі хорольською ямою, — не вивітрить їх час із душі, не знебарвить. (Чимало з побаченого тоді чотирнадцятилітнім хлопцем через багато років оживе в повісті “Поворотний круг” та інших творах.)}

_{Сталося під час окупації і таке: Борисові виповнився той вік, коли фашисти ось-ось мали забрати хлопця й відправити на каторжні роботи до Німеччини. Тоді мати подалася до сільської управи і правдами та неправдами переправила рік народження сина на пізніший, 1928-й. Так уже в документах і лишилося по сьогодні, хоча не молодила війна насправді ні батьків, ні дітей, а старила — кого враз, кого помалу — звісткою, бідою, чеканням або самотністю. Весною 1943 року матір убила блискавка, і Панас Сидорович, маючи на руках сина і двох дочок, на все життя лишився одинаком.}

_{Визволення прийшло восени 1943 року, і Борис Комар знову сів за шкільну парту. Закінчивши семирічку, в 1944 році здав документи до Кременчуцького залізничного технікуму, але невдовзі трапилося лихо — мінованою німецькою запальничкою (такі “подарунки” фашисти розкидали з літаків) хлопцю відірвало три пальці лівої руки. Після лікарні довелося продовжувати навчання в хорольській десятирічці. Потім Борис Комар за бажанням батька вступив на підготовчі курси Харківського ветеринарного інституту. Та, блукаючи містом, надибав випадково на дошку оголошень при університеті, де вичитав і таке: філологічний факультет, українське відділення. Було в тих словах, як нині згадує письменник, щось небуденне, чарівне і високе — мовби знак пісні чи казки, або неясний спогад (чи свій, чи пращурівський?), що манив, кликав до себе. І юнак став філологом.}

_{1947 року Борис Комар перейшов до Київського університету. Вже на п’ятому курсі, у 1950 році він почав працювати редактором відділу дитячої літератури видавництва ЦК ЛКСМУ “Молодь”, опісля — в редакціях журналів “Зміна” (пізніше перейменованого на “Ранок”), “Дніпро”, щомісячника “Романи і повісті”. Згодом керував кабінетом молодого автора при Спілці письменників України, відділом прози у видавництві “Радянський письменник”.}

_{Тепер Борис Комар на творчій роботі, витоки якої — ще в хвощівській семирічці: тут він випускав стіннівку, писав свої перші дитячі (в прямому значенні) вірші, фейлетони. А перше його оповідання для дітей (“Найкращий подарунок”) було опубліковано в альманасі “Ранок”, виданому в “Молоді” 1951 року (доопрацьоване письменником, — а він полюбляє доробляти, вдосконалювати свої твори, — воно нині має назву “Міст”). Далі — публікації в республіканських газетах, журналах та збірниках, що підготували вихід першої книжки оповідань “Незвичайне полювання” (1956 р.). Наступна книжка — “Босонога ватага” (1958 р.) стала основою майбутньої повісті в оповіданнях “Бджолиний мед”. Це зібрання яскравих пригод, що вперше побачило світ 1976 року, витримало вже кілька перевидань.}

_{Однак не будемо забігати наперед, де ще чекає на нас минуле (так часом трапляється!), і спробуймо почати від того, ким є письменник Борис Комар сьогодні. Адже в нашій літературі для дітей він давно і надійно посів одне з чільних місць: твори Бориса Комара здобули популярність не лише на Україні, а й у багатьох братніх республіках, перекладають їх і в країнах соціалістичної співдружності. Орієнтовний “віковий ценз” читача, очима якого письменник дивиться на світ, — від малюків-дошкільнят до випускників школи. І хоча немало цікавого для себе знайде в його творах і старший читач (зокрема у присвяченій Київській Русі повісті “Векша” або “Дорозі через пекло”, в якій висвітлюються близькі нам і болючі події війни), Борис Комар — один із тих, кого можна назвати суто “дитячим” письменником.}

_{Справа навіть не в тому, що ось уже близько трьох десятиліть він “без відхилень” працює в жанрі дитячої літератури. Ні. Йдеться не про примітивну цехову ієрархію в літературі, бо цілком природно, що про дитинство — світанок життя — рано чи пізно пишуть усі. Бачимо, як невпинно збагачується українська проза прекрасними творами талановитих майстрів про дітей. Але ж далеко не всі вони писані для дітей. Над цим варто замислитись, оглядаючи творчість Бориса Комара, лауреата Республіканської літературної премії ім. Лесі Українки 1984 року.}

_{Звернімося до класичного прикладу прози про дитинство — “Зачарованої десни” Олександра Довженка. Де ще почерпнемо стільки первісного світовідчуття, сприймання дійсності усім єством, точно відтвореної дитячої уваги до навколишнього і специфічних уявлень про нього? Однак, як відомо, це “доросла” проза, тому що весь збережений у слові світ малого Сашка малюється ретроспективно, з точки зору сивого художника Олександра Довженка, свідомого свого віку. Саме він, гартований життям митець, повсякчас присутній за спиною хлопчика Сашка: журно-журно всміхається, коли того охоплює веселість у день смерті прабаби; спалахує гнівом, коли той нітиться перед пихатим учителем, що принижує і сина, і батька… Тобто образ автора і злютовує в єдину цілісність цей поетичний твір: він, Олександр Довженко, осмислює незабутнє, далеке, єднаючи його з майбутнім. Безконечний у незвіданості своїй світ дитини вміщується в пам’яті літньої людини і цим обмежується. Тут діють свої закони художніх перспектив.}

_{У власне дитячій прозі художній світ принципово безмежний і в часі, і в просторі, повний невичерпних можливостей і незліченних шляхів. Дійсність змальовується перспективно, у розгортанні, в русі, і точкою, з якої вона оглядається, є психологічна орієнтація певного віку. Ця позірно проста (інформативно полегшена) проза — найвищою мірою процесуальна.}

_{Коли в літературі для дорослих конфлікти, характери, позиції тощо можуть відтворюватися, подаватися в усталеному вигляді (такий от був, отак думав і відчував), ставати предметом медитації, то в літературі для дітей все це твориться ось зараз, на очах, як ніби досі такого не було зовсім.}

_{І в прозі Бориса Комара буквально все: конфлікти, оцінки, емоції — динамічно формуються на очах читача. Це світ, що перебуває в постійному становленні, тільки-но вибруньковується, світ у зав’язі. (До речі, й через це, а не лише через рівень розвитку читача, якому ця проза адресована, тут переважають стрімкі стилістичні періоди, особлива подієва згущеність: то вирують весняні соки в молодому гіллі життєвого древа.)}

_{У чому ж тоді роль авторського досвіду? Адже світ у становленні найкраще відомий самим дітям, отже їм би мусили належати й найкращі твори цього жанру (такі експерименти, щоправда без особливого успіху, справді робилися). Виявляється, вона, ця роль, насамперед у варіантності рішень, яких життя вимагає від героїв; у недоступному дитині баченні множини шляхів, з яких юний герой обирає власний. За пізнаною художником логікою життя герой помиляється, вчиться, перемагає. А з ним і юний читач.}

_{Борис Комар володіє талантом подібної непомітної “присутності” у творі, вміє, не затуляючи собою, відкрити перед дитиною великий світ. Згадаймо принагідно повість “Бджолиний мед”, що складається з невеликих оповідань. В основі їх — переважно гострі, з погляду дитини, ситуації, які передбачають вибір поведінки. Скажімо, поламали діти з цікавості годинника і вирішили приховати це від батька. Але ж, звичайно, все стає відомим, і герої бачать, що ліпше було б відразу визнати свою провину… Бачать з перебігу подій, а не з вказівки письменника.}

_{Письменник дуже уважний до особливостей дитячого світосприймання. Повісті “Бджолиний мед” властива належна культура психологічного малюнка, етична загостреність проблематики, значимість порушуваних питань, пов’язаних зі становленням особистості. В цьому — її дійовий виховний смисл. Однак відтворюваний письменником світ — це і скарбниця народних знань, традицій, народної культури, і гармонія людини й природи, і диво існування, першовідкриття. Дорослі у повсякденних своїх клопотах часом забувають, скільки радості приносять малюкові перше літнє купання, перший пухнастий сніг, перша ластівка біля вікна… Письменник — ні. Краса природи і людини, чарівність світла, тепла і звуку творять неповторну гармонію пізнання, багатство, доступне ще не так розуму, як серцю дитини.}

_{Не обходить письменник увагою і проблеми становлення особистості, морального визрівання підлітків. Пригодницький і бешкетливий світ дітей цього віку не замикається у собі, не вичерпується розвагою чи витівкою — він злитий із життям дорослих, їхніми турботами і працею, бо ж погляд дитини завжди звернений на старших. Герої повісті “Диваки” (1969 р.) Микола та Сашко насторожено і недовірливо ставляться до щирого піклування про них молодої вчительки, тому що раніше працювала з ними інша, головним засобом педагогічного впливу якої було погрожування виправно-трудовою колонією. Сашків батько п’є, але він же батько… Любов і гіркота виповнюють душу малого героя, примушують його боротися за дорогу людину.}

_{Таке поєднання дитячого світобачення і реальних житейських проблем не лишає місця ніякому спрощенню. Герої причетні до сучасності, і саме в зв’язку із нею формується їх громадянська свідомість. Микола нехтує званням чемпіона, захищаючи від морозу колгоспну оранжерею; Сашко переборює свій страх перед конем, аби врятувати колгоспний ставок і допомогти батькові. Отже, з одного боку, тут — зрозумілі дитячі бажання чи слабкість, з другого — реальність, яка вимагає дії. Що ж переважить? Пафосом повісті, як і багатьох інших творів письменника, є перемога дітей над своєю “малістю”, утвердження високих людських принципів, обстоювання яких починається від найпростіших речей. Дивацтво ж хлопців — у тому, що задивовані вони життям, чутливі до кожного його прояву, вразливі і нестримні у вимогливій своїй допитливості.}

_{Визначальним у поетиці Бориса Комара, на нашу думку, є героїчне начало. Від героїчного письменник виводить своє розуміння прекрасного, ідеал людини, що спрямовує розвиток юної особистості, стає предметом наслідування і критерієм етичних оцінок. Недарма ватажки лубенських підлітків Іван та Борис із повісті “Поворотний круг” мають за прізвиська імена легендарних народних героїв. Захоплення величними образами багато в чому визначає їх вчинки, разом з тим воно свідчить про ті риси характеру, які вже склалися і стали моральною основою світогляду цих підлітків. Боротьба з окупантами Анатолія, Івана та Бориса, їх подвиг є логічним виявом, реалізацією сформованих життєвих принципів.}

_{Висока духовність, значимість короткого, але повнокровного життя юних героїв визначають оптимістичне звучання твору. Побудована на документальних матеріалах, повість “Поворотний круг”, яка вперше побачила світ 1974 року, має неабияке виховне значення і долучається до тих творів радянської літератури, що активно формують патріотичні почуття підростаючого покоління.}

_{Неважко помітити, що письменника приваблюють сильні, вольові, духовно багаті натури. З давніх часів Київської Русі приходить до нас Векша — могутній юнак, на долю якого випадають далекі мандри і тяжкі випробування. Герой однойменної повісті, уперше опублікованої 1960 року (ще до появи таких відомих історичних романів, як “Святослав”, “Володимир” Семена Скляренка; “Диво” Павла Загребельного), мужньо долає перешкоди на шляху до вітчизни і рятує її від підступного нападу печенігів. Романтична піднесеність “Векші” цілком доречна і має своє пояснення. Адже розповідь про древлянина наближається до художньої легенди, вона повна несподіваних подій і величних, оповитих серпанком часу постатей.}

_{Грунтовна обізнаність з історичним матеріалом (в процесі роботи над цим твором Борис Комар опрацював багато історичних документів з часів Київської Русі), глибоке соціологічне мислення, уміле використання реалій далекої епохи дозволили автору створити яскравий образ героя, який належить своїй конкретній добі, а разом з тим близький і нашому сучаснику.}

_{Векша — образ історичний (у способі життя і формах мислення), але він же — і легендарний: як носій кращих людських рис і високих моральних принципів, що витворилися в глибинах народних мас і спадково передаються з покоління в покоління. І в цьому розумінні він близький нашій сучасності. Молодому читачеві, поза сумнівом, імпонує виняткова сила Векші, його спритність і мужність. Але й не менше імпонує йому (як і дорослому читачеві) не знаюча відступу правдолюбність героя, його дійовий патріотизм, висока одухотвореність інтимних почуттів.}

_{Зобразити юного героя в критичній ситуації, в якій би повною мірою виявилися якості майбутньої людини (бо ж “день видно зранку, а людину — змалку”), — до такого прийому часто вдається письменник не тільки в повістях, а й оповіданнях. Все найкраще, найлюдяніше закладається в дитинстві. Це — одна з головних моральних тем усієї прози Бориса Комара.}

_{Етичний максималізм героїв Бориса Комара в принципі зрозумілий і співзвучний всеможному дитячому баченню світу, виходить далеко за якісь певні вікові межі. Він — із соціальної свідомості, із самої етики нашого народу, його вікових героїчних традицій. Тому не раз письменник підноситься над дитячим світосприйманням своїх героїв, так би мовити, вивищує його і переходить на етичну поліфонію великого звучання. Так, скажімо, проживши довге трудове життя, зберігши душевну красу й доброту, гордо помирає дід Артем із повісті “Диваки”; так, дід Кузьма, із повісті “Поворотний круг”, ідучи на страту, розкриває свою душу і сповідається перед тими, для кого жив і кому заповів силу своєї незламної і невмирущої гідності. Як тут не пригадати немеркнучі образи Савки і Платона із довженківського оповідання “Ніч перед боєм”…}

_{Думка про те, що героїчне начало є визначальним у поетиці Бориса Комара підтверджує також видана “Веселкою” 1980 року фантастична повість “Мандрівний вулкан”. Виступаючи і в цьому новому для себе жанрі, письменник підпорядковує властиві йому засоби зображення керівній гуманістичній ідеї, закоріненій у реальне соціальне тло нашої епохи.}

_{В основі сюжету повісті — боротьба Віктора Соколюка з фашистською клікою, яка втекла від заслуженої кари і підступом захопила повний усіляких чудес витвір невідомих геніїв, прагнучи тепер використати його з метою завоювання світу. Прямо скажемо, не такий уже й фантастичний сюжет, коли згадати, скільки великих відкриттів і винаходів було звернено злою волею проти людства.}

_{Письменникові чуже загравання перед читачем, допінгування тих сторін читацького інтересу, що походять від властивого юнацтву потягу до пригод, незвичності й фантазії (а скористатися такою можливістю було авторові неважко). Багата уява художника дозволяє звести в логічну цілість складні фантастичні лінії сюжету, надати йому актуального, людяного звучання. Власне, людяність як така, боротьба за неї та її перемога є провідною ідеєю цього твору.}

_{Юнацтво схильне до фантастики, вигадки, пригоди, — це всім відомо. Однак разом з тим воно ж і надзвичайно вимогливе щодо правди почувань, реакцій, деталей — того, що ним у житті вже звідане і відступу від чого юнацтво і за найбуйнішої фантазії нікому не вибачить. Ці вимоги, породжені категоризмом дитячого мислення, безапеляційністю малого, але ж власного (!) досвіду, письменник гостро відчуває. Він уміє зберегти рівновагу між умовністю сюжету і безумовністю почувань та вражень: симпатія героя до дівчини, яка зі злої волі бандитів утрачає людське єство, природно змішана з острахом, потім — жалем; відчайдушний опір хлопця злочинцям живлений природним інстинктом самозбереження, зрозумілим кожному бажанням жить. Тому ідея героїчного протиборства злу і набуває художньої переконливості.}

_{Сила, що розуміється письменником як краса, — це передовсім духовна незламність і духовне багатство, явлені і в подвигу праці, і в подвигу боротьби. Саме ці глибоко осмислені етичні концепції зумовили появу на світ ще однієї повісті Бориса Комара — книги “Дорога через пекло”, яка вийшла у видавництві “Молодь” 1982 року. Працюючи над цим твором, письменник спирався на спогади колишнього бранця Бухенвальда Євгена Ніколашина. Вони вийшли в літературному записі Бориса Комара у “Веселці” 1972 року (“Стежка, знайдена в пітьмі”).}

_{Коли спробувати узагальнити, то драматична повість про киянина Євгена Ніколашина, на долю якого випало звідати всі жахи німецького полону аж до Бухенвальда, — це гімн людині, сила гуманістичних переконань якої долає саму смерть. Книга переконливо свідчить про новий етап творчої еволюції письменника. Перед нами — широке соціально-історичне полотно, основане на документальних фактах. Відбиті тут настрої і почування різних верств населення, людей різного віку складаються в багатогранне дослідження історичних подій, психологічної атмосфери того грізного часу.}

_{Неабияку художню і пізнавальну цінність мають побутові описи, зокрема окупованого гітлерівцями Києва, фермерської Німеччини за часів фашизму, не кажучи вже про концтабори, хоча до них, звісно, означення “побутовий” докласти просто неможливо… Створення правдивого художнього життєпису сприяє також діалектичний підхід автора до оцінки окремих фактів (так, у фашистському таборі бачимо моральне розшарування людей, котрі по-різному ставляться до шовіністичних ідей третього рейху). В цьому творі з особливою яскравістю проявилися інтернаціоналістичні й гуманістичні основи письменницького світогляду.}

_{Подібне “подорослішания” прози Бориса Комара (“Дорога через пекло” адресована читачам старшого шкільного віку, загалом молоді) аж ніяк не є для нього відходом від жанру дитячої літератури. Навпаки, саме в цьому бачиться нам швидка реакція письменника на загальне піднесення інтелектуального рівня сьогочасної юні, яка і здатна, і прагне осмислювати дійсність у притаманних їй суперечностях, в усій її багатомірності. Оперативний відгук на ідейно-естетичні, інтелектуальні запити молоді, відмова від викладання ідей “на тарілочці” — цінна риса творчого обдаровання художника.}

_{Борис Комар не забігає наперед, не повчає з піднятим догори пальцем, не медитує в кабінетному затишку. Ведучи оповідь від першої особи, він пліч-о-пліч зі своїм героєм верстає життя.}

_{Неймовірно, але всього чотири роки відділяють київського бешкетника, кустаря-заробітчанина перших місяців окупації від загартованого бійця проти фашизму, ветерана бухенвальдського підпілля, котрий зустрів перемогу зі зброєю в руках. І ніде на цій путі не відчувається в повісті психологічного збою, “перескоку”, спрощення.}

_{Відображення стрімкого розвитку характеру, пришвидшеного формуванням особистості в екстремальних умовах — безперечний творчий успіх Бориса Комара. Письменник уже не раз засвідчував своє вміння плідно опановувати нові для себе прозові жанри: так було з давньою історичною тематикою, зі сферою художньої фантастики. Документальний у своїй основі образ Євгена Ніколашина подовжив собою великий ряд увічнених в літературі відомих і безіменних синів народу, котрих час і совість зобов’язали залишити країну дитинства і ступити на жорсткі терни зрілості. Хоч, по правді кажучи, були вони ще дітьми…}

_{Про них, як про головного адресата своїх творчих трудів, Борис Комар не забуває ніколи. Коло питань, які цікавлять письменника, надзвичайно широке. Досить часто зустрічаємося в його книгах і з картинами природознавчого характеру, співзвучними світлій і прозорій прозі В.В.Біанкі.}

_{Широко використовує Борис Комар і фольклорні мотиви. Немає сумніву, що українська дитяча проза тільки б виграла, якби сміливіше і винахідливіше користувалася народною казкою, легендою, рішучіше вводила юного читача в ясний і захоплюючий світ народного жарту, фантазії і насамперед глибокої мудрості, доброти, поданих у багатій і доступній художній формі.}

_{Віддаючи належне тематичному й жанровому багатству прози письменника, її актуальній проблематиці, слід сказати ще й про послідовність, простоту побудови сюжетів, їх динамічну цілеспрямованість. Заради цільності викладу та ідейної концентрованості письменник іноді вдається до спрощення (наприклад, блискавична кар’єра Векші на царській службі в Константинополі і втеча з Візантії додому або політ Віктора Соколюка в епіцентрі урагану до острова-вулкана). Однак, що дуже важливо, це завжди спрощення характеру ситуаційного, а не ідейного, це свідоме використання поетики умовності задля доведення важливої морально-філософської тези.}

_{Взагалі Борис Комар уникає багатозначних, надто складних ситуацій і натяків, прагнучи в кожному разі створити картину ясну і виразну. Неабияку роль у цьому відіграє гарна, дохідлива і соковита мова письменника, що може потішити слух і досвідченого знавця. Смакам юного читача якнайбільше відповідає і природність, простота діалогів, які ведуться героями Бориса Комара.}

_{Проза Бориса Комара є дитячою і тому, що він пропонує читачеві не художній експеримент, а в доступній формі викладає відстояні, перевірені істини, підтверджені практикою суспільного буття. Мова в його творах іде про те, в чому ми твердо переконані і що хочемо зробити моральним надбанням наших дітей.}

_{Це — надзавдання письменника. В такому аспекті об’єктом творчих зусиль прозаїка є дитяча психологія, в якій відбиті психологія майбутнього покоління, особливі і змінні щаблі зростання, естетичне багатство світу, його етичний імператив. У такому поєднанні постає письменник-учитель і письменник-дослідник. Ці грані, як гадаємо, і визначають специфіку дитячої літератури та її об’єктивну художню цінність.}

_{Читач жде від улюбленого автора нових книжок. І письменник йде назустріч тим, хто завтра на повний голос заявить своє громадянство. Відчуття Вітчизни, що входить у душу, дружба і кохання, що зароджуються, знада життя, що пізнається в забаві і труді, — все це та багато іншого визначає ідейно-естетичні глибини прози Бориса Комара, яка відтворює складний дитячий світ у зав’язі, що вічно дивиться в майбутнє.}

_{Володимир Моренець}