Маруся

Вперше надруковано в збірці «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», кн. 1. M., в тип. Лазаревых института восточных языков, издание Андрея Глазунова, 1834. Уривок з повісті під назвою «Украинское утро» був надрукований в альманасі «Утренняя звезда», Харків, 1833, кн. 2, с. 44-48.

Автограф невідомий.

Цензурний дозвіл М. Каченовського датовано 4 жовтня 1833 р.

У листі до П. О. Плетньова від 15 березня 1838 р. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко розповідав про історію створення «Марусі»: «По случаю был у меня спор с писателем на малороссийском наречии. Я его просил написать что-то серьезное, трогательное. Он мне доказывал, что язык неудобен и вовсе неспособен. Знав его удобство, я написал «Марусю» и доказал, что от малороссийского языка можно растрогаться» (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 215).

«Маруся» мала винятковий успіх як серед читацьких мас, так і в колах письменників та критиків. Т. Г. Шевченко писав у листі до Квітки-Основ'яненка: «Вас не бачив, а вашу душу, ваше серце так бачу, як може ніхто на всім світі. – Ваша «Маруся» так мені вас розказала, що я вас навиліт знаю» (Шевченко Тарас. Повн. зібр. творів. У 6-ти т. К., 1964, т. 6, с. 13). У своїй статті-рецензії на збірку Квітки «Малороссийские повести». О. М. Бодянський, характеризуючи художні якості «Марусі», підкреслив, що «найпростіші щоденні, так би мовити, випадки в нашому побуті під пером умілого письменника стають щонайцікавішими» (Ученые записки императорского Московского университета, 1834, ч. VI, №5, с. 301).

Г. Ф. Квітка-Основ'яненко переклав повість «Маруся» російською мовою і через В. А. Жуковського передав автопереклад П. О. Плетньову, який опублікував його в «Современнике», 1838, т. XI, с. 1-148. Публікація «Марусі» в російському перекладі мала широкий суспільний резонанс. І не випадково Бєлінський, глибоко проаналізувавши повість, саме на її прикладі розробляв такий важливий аспект теорії реалізму, як типізуючий спосіб зображення (див. Белинский В. Г. Полн. собр. соч., т. 3, с. 53-54). Критик підкреслював національну своєрідність твору, насамперед поетичний опис України: «Крім Наума, Марусі, Василя і Насті в повісті «Маруся», є ще герой – і герой перший, який важливіший і від Наума, й Василя, й Насті, й самої Марусі: це Малоросія, з її поетичною природою, з її поетичним життям простого народу, з її поетичними звичаями. Саме цей герой і становить усю привабливість, усю поетичну чарівність повісті [...]. Побут сільських жителів, їхні нрави, звичаї, поезія їхнього життя, їхня любов – усе це зображено так, що варте б більш детальнішого розгляду» (там же, с. 52-53).

Високо оцінив «Марусю» російський критик М. О. Полєвой: «Це жива картина Малоросії. Які чудові характери героїв повісті [...]; як усе це вірно з природи» («Сын отечества», 1838, т. V, кн. IX-X, с. 58).

Подається за виданням «Малороссийские повести, рассказываемые Грыцьком Основьяненком», Харків, 1841, кн. 1, с. 61-325.

1

Квітка (Вульф) Анна Григорівна (1800-1852) – дружина письменника. Після закінчення Смольного інституту у Петербурзі працювала класною дамою в Харківському інституті благородних дівиць. Г. Ф. Квітка-Основ'яненко завжди ділився з нею творчими планами. «Я и Анна Григорьевна – один человек, одинаково чувствующий, одинаково мыслящий, одинаково действующий, – писав він у листі до П. О. Плетньова від 1 лютого 1841 р. (Квітка-Основ'яненко Г. Ф. Зібр. творів. У 7-ми т., т. 7, с. 284).

2

Віз – воз. Большая медведица или колесница.

3

Сказка. – Йдеться про ревізькі казки (реєстри) – іменні списки населення Російської імперії XVIII-XIX ст., які складалися поміщиками або їх управителями. Ревізькі казки давали відомості не лише про чисельність населення, а й про його вік, сімейне становище. Ними користувалися при обкладанні податками, рекрутському наборі тощо.

4

«Апостол» – церковна книга, в якій розповідається про діяння апостолів.

5

Псалтир – одна з книг Біблії, де зібрано 150 псалмів – pелігійних пісень, молитов.