Майстер і Маргарита

1

Зважаючи на великий обсяг використаної літератури, бібліографічні посилання на джерела наводяться лише у випадках, коли того потребує точність. Укладач не зазіхає на авторство «відкриттів» у прочитанні Твору, за винятком зроблених ним самим. За бажання Читач може звернутися до первотворів та до спеціяльної літератури.

Скорочення при посиланнях на книги Святого Письма: Буття — Перша книга Мойсеєва; Вихід — Друга книга Мойсеєва; Левіт — третя книга Мойсеєва; Повтор. — Повторення закону, п’ята книга Мойсеєва; Дії — Дії святих апостолів; Євр. — Послання до Євреїв; Єз. — Книга пророка Єзекиїля; Зах. — Книга пророка Захари; Мт., Мр., Лк., Ів. — Евангелія від св. Матвія, Марка, Луки та Івана; 1 Ів. — Перше соборне послання св. апостола Івана; Йов — Книга Йова; Іс. — Книга пророка Ісаї; Об. — Об’явлення св. Івана Богослова; Припов. — Книга Приповістей Соломонових; 1 Тим., 2 Тим. — Перше і Друге послання св. апостола Павла до Тимофія; Числа — Четверта книга Мойсеєва.

У примітках усі цитування з тексту роману виділені письмівкою; слова з винесених у коментарі цитат, які пояснюються чи коментуються окремо, виділені р о з б и в а н к о ю.

Епіграф. — Узятий з першої частини трагедії Ґете «Фауст»: «Nun gut, wer bist du denn? — Ein Theil von jener Kraft, die stets das Böse will und stets das Gute schafft». Йоганн Вольфґанґ Ґете (Johann Wolfgang von Goethe, 1749–1832) — великий німецький письменник, мислитель та природознавець. Сюжетним джерелом трагедії є середньовічна оповість про доктора Йоганна Фауста, який уклав угоду з дияволом, щоб задовольнити жагу до знань, дістати розуміння першопричин усіх речей, змогу досхочу насолоджуватися життям, спромогу перетворювати нешляхетні метали на золото і т. п. Роман «Майстер і Маргарита» містить численні ремінісценції на це джерело. На титульній сторінці рукопису 1938 р. епіграф подано мовою оригіналу: «Ein Teil fon [!] jener | Kraft, | Die stets das Böse will | und stets das Gute schafft | (Goethe’s Faust)» (перевірено за рукописом Т. Рогозовською). В остаточній редакції роману Булгаков вирішив дати епіграф у російському (власному?) перекладі, оскільки текст не збігається з жодним з відомих російських перекладів (у 1930-і роки найбільш відомими були переклади О. О. Фета, В. Я. Брюсова, М. О. Холодковського та прозова переповість О. Л. Соколовського).

2

…на Патріярших ставах… — Патріярші стави (Патриаршие пруды) — сквер зі ставком у середмісті сучасної Москви, розташований між Малою Бронною вулицею, Єрмолаївським, Малим та Большим Патріяршими провулками. Віддавна ця багниста місцина, о назві «Козишине болото» або «Козиха», з якої витікав струмок Чорторий (з 1870-х років заведений в трубу), зажила недоброї слави. На початку XVII ст. низина разом з розташованою при ній слободою відійшла до вотчини патріярха Філарета (Федора Микитовича Романова). Згодом (за наказом патріярха Йоакима, 1683) на болоті було облаштовано три стави — звідси множина у сучасній назві скверу та в назві розташованого поруч Трьохпрудного провулка. З трьох ставів дотепер зберігся лише один. Дія роману починається з місця, де ніби позначаються Божі (патріярх) та диявольські (козел, чорт) прояви.

3

У виданні 1973 р. це речення звучить так: «Якось навесні, в годину небувало гарячого заходу сонця, у Москві, на Патріярших ставах, з’явилося двоє громадян».

4

…Михайло Олександрович Берліоз… — Образ голови МАССОЛІТу, що має прізвище французького композитора (див. далі), близько збігається з портретом поета Дем’яна Бєдного (Юхима Олексійовича Придворова, 1883–1945), автора ряду антирелігійних віршів. Так, у вірші «Новый завет без изъяна евангелиста Демьяна» (1925) Бєдний проголошує: «Точное суждение о Новом завете: Иисуса Христа никогда не было на свете» — саме те, чого від Бездомного вимагає Берліоз.

Берліоз (Люї-Ектор Берліоз — Louis-Hector Berlioz, 1803–1869) — французький композитор, який у своїй творчості (як і Дем’ян Бєдний) торкався теми Ісуса Христа й сатанізму (у відповідь на твір Ґете): «Фантастична симфонія» (Symphonie fantastique, 1830), ораторії «Осуд Фауста» (Damnation de Faust, 1846), «Дитинство Христа» (L’Enfance du Christ, 1854) тощо. У романі під прізвищами композиторів виступають іще професор-невропатолог Стравинський — однозванець композитора Ігоря Федоровича Стравинського (1882–1971) та фіндиректор Римський — однозванець композитора Миколи Андрійовича Римського-Корсакова (1844–1908).

5

…однієї з найбільших московських літерацьких асоціяцій, скорочено іменованої МАССОЛІТ… — МАССОЛІТ — цю абревіятуру можна розшифрувати як «Московская ассоциация литераторов» або як «Массовая литература». У 1920–1930-х рр. в СССР існувала безліч творчих об’єднань, відомих не під своїми повними, а під скороченими назвами-абревіятурами: РАПП, МАСТКОМДРАМ, ЛЕФ, ВОАПП, РАМП, МАПП, СВОМАС, УНОВИС тощо. Найбільш вірогідним прототипом вигаданої Булгаковим асоціяції може бути саме РАПП (Российская ассоциация пролетарских писателей), яка обстоювала засаду партійности літератури та зазіхала на адміністративне керівництво цілим процесом письменства, або створена замість усіх літерацьких об’єднань 1932 р. єдина Спілка совєтських письменників (Союз советских писателей — ССП). Крім ідеологічної асоціяції виконували одну дуже важливу на той час соціяльну функцію: вони правили за офіційне місце працевлаштування творчих працівників. Позбавлення членства у такій асоціяції означало для митця бути викинутим на вулицю та потрапити до кримінально караної групи дармоїдів («тунеядцев»). Безробіття в СССР не існувало, але влаштуватися деінде по вигнанні з творчої спілки було вкрай тяжко.

6

…поет Іван Миколайович Понирьов, який писав під псевдонімом Бездомний. — Серед поетів та письменників совєтської доби було поширене, за прикладом Максима Горького (Олексія Пєшкова), прибрання собі псевдонімів, які вказували б на гіркий досвід передреволюційного життя, а відтак свідчили б про вдячну лояльність до нової влади, або ж з метою позначити себе під більш милозвучним найменуванням (Шейнкман — Свєтлов, Дзюбін — Багрицький, Попов — Серафимович тощо). Так Юхим Придворов став Дем’яном Бєдним, Михайло Епштейн — Голодним і багато інших у такому ж роді. Творчість багатьох таких «перейменованих» поетів часто відзначалася апологетичністю та сумнівним мистецьким рівнем. На думку деяких дослідників, прототипом Бездомного може бути «комсомольський» поет Олександр Ілліч Безименський (1898–1973) — це також псевдонім, справжнє прізвище невідоме — який написав п’єсу «Выстрел» (1929) як пародію на п’єсу Булгакова «Дні Турбіних», пародію, різко розкритиковану та осміяну Маяковським. У 1926 р. опублікував «Открытое письмо МХАТу» (Комсомольская правда, 14 жовтня), у якій звинувачував театр у тому, що постановкою «Днів Турбіних» той «дав ляпаса пам’яті мого брата» — звідси Двубратський у романі (Л. Яновская. Комментарии. — У кн. Дневник Елены Булгаковой. — М.: Книжная палата, 1990. — С. 347). Чи не є критика Берліоза написаної Бездомним поеми про Ісуса Христа та сварка Бездомного з Рюхиним відгомоном цього конфлікту? Відтак образ Бездомного слід вважати збірним, таким, що характеризує загальну атмосферу письмацького світу того часу.

7

…у всій алеї, рівнобіжній Малій Бронній вулиці… — У Москві є дві Бронні вулиці — Велика (Большая, в романі не названа) й Мала. Мала Бронна, при якій розташовані Патріярші стави, сполучає Велику (Большую) Садову вулицю з Тверським бульваром, Большая Бронна відходить від Малої під прямим кутом і виходить до Тверської вулиці. Назва вулиць походить від розташованих на них колись майстерень із виготовлення броні — панцирних бойових обладунків.

8

…за Садове кільце… — Садове кільце — головна кільцева магістраль центральної частини Москви на місці земляного валу (знесений після 1812 р.), що складається з восьми вулиць о назві Садова (Садова-Кудринська, Велика (Большая) Садова, Садова-Тріюмфальна, Садова-Каретна, Садова-Самотьочна, Садова-Сухарівська, Садова-Спаська, Садова-Чорногрязька) та ще дев’яти вулиць і трьох бульварів, які утворюють майже правильне коло.

9

…зростом у сажень — Сажень — старовинна міра довжини; існувало 7 видів сажнів, що дорівнювали від 152,7 до 249,4 см. Тут йдеться, очевидно, про трьохаршинний або царський сажень (аршин становить 71,12 см). Зріст громадянина, таким чином, становив близько 2 м.

10

…на славетного Філона Александрійського, на блискучого своєю освіченістю Йосипа Флавія… — Філон Александрійський або Філон-Юдей (гр. Φίλων 'Αλεξανδρείας ή Φίλων ’Ιονδαίος, лат. Philo Alexandrinus vel Philo Judaeus, 20 р. до н. е. — 50 р. н. е.) — філософ і мислитель школи нео-платоністів, грекомовний вчений-єврей, рабин, автор алегоричного викладу Старого Заповіту, який намагався встановити гармонію між світоглядом Мойсея та ідеями Платона. Виходив із засад абсолютної трансцендентности Бога та стоїчно-платонівського вчення про ідеї.

Йосип Флавій (гр. Ιώσηπος Φλάυιος; лат. Josephus Flavius, 37-100 рр. н. е.) — історик-єврей (справжнє ім’я Йосип бен-Матитьяху), учасник антиримського повстання в Юдеї, який здався римлянам у полон. У 67 р. був відпущений імператором Титом Флавієм, узяв його родове ім’я і одержав римське громадянство. Жив у Римі, писав переважно грецькою мовою, автор 7 книг про єврейські війни, 20 книг про єврейські старожитності, написав також свою біографію. XVIII та XX книги «Юдейських старожитностей» (’Ιονδαίκη ’Αρχαιολογία — Antiquitates Judaicae) містять короткі відомості про Христа.

11

…у розділі 44-му славетних Тацитових «Анналів», де йдеться про страту Ісуса, — є нічим іншим, як пізнішою пофальшованою вставкою. — Тацит — (Публій (Гай) Корнелій Тацит — Publius (Gaius) Cornelius Tacitus, 55–117 р. н. е.) — римський історик, оратор та громадський діяч. Йдеться про його твір «Аннали» з 16 книг (Р. Cornelii Taciti Annales Libri XVI), у якому описано період історії Римської імперії від 14 до 68 р. «Христа, від якого ця назва [християни] походить, за царювання Тиберія було страчено за присудом прокуратора Понтія Пилата» (Аннали 15:44; переклад з латини укладача). Ці відомості наводяться Тацитом у зв’язку з описом жорстоких репресій, що їх вчинив п’ятий римський імператор Нерон проти християн, звинувачуючи їх у підпалі Риму (64 р.), щоб спростувати чутки, ніби замовником пожежі був саме він. Свідком розп’яття Тацит, звичайно ж, бути не міг. Твердження Берліоза, що повідомлення про страту Ісуса Пилатом є пізнішою сфальшованою вставкою, являє собою офіційну позицію совєтської атеїстичної пропаганди; нині цей погляд, мабуть, не поділяє ніхто.

12

Немає жодної східної релігії, <…> у якій, як водиться, пречиста діва не породила б на світ бога. І християни, не вигадавши нічого нового, саме так створили свого Ісуса… — Це твердження не відповідає дійсности: серед усіх релігій світу лише у християнстві Сина Божого (Боголюдину Ісуса Христа) народила земна жінка — Пречиста Діва Марія з Назарета — Богородиця (див. прим. [13]).

13

…про єгиптянського бога Озириса, благостинного бога й сина Неба й Землі, і про фінікійського бога Таммуза, і про Мардука, і навіть про менш знаного грізного бога Віцліпуцлі… — Озирис (правильно: Осирис; гр. ’Όσιρις, єгип. Усир) — один з чільних богів пантеону стародавнього Єгипту, що відігравав подвійну ролю бога родючости та втілення смерти та воскресіння царя, що відповідало єгиптянській концепції божествености царів: по смерті цар ставав Осирисом, богом підземного світу, а живий цар ототожнювався з Гором — богом неба; богиня Ізида була матір’ю царя, а відтак, матір’ю Гора та дружиною Осириса. За Плутархом Осириса було вбито (втоплено) богом Сетом, який розчленував його тіло на чотирнадцять частин, які він розкидав по всьому Єгиптові.

Таммуз (акадськ. Думузи, євр. [Таммуз]) — месопотамський бог рослинности, родючости та відродження нового життя, син бога Енкі та богині Дуттур; згаданий у старозаповітній книзі пророка Єзекиїля (Єз. 8:14).

Мардук — верховний бог міста Вавилона, що поборов потвору первинного хаосу Тіямата й став «богом богів на небі й на землі»; вважається також богом родючости та рослинности.

Віцліпуцлі (ацтек. Huitzilopochtli, Vislipuzli — колібрі-шульга, колібрі півдня) — Початково племінний бог ацтеків, ацтекський бог сонця й війни, чільний бог ацтеків, якому приносилися людські жертви; оскільки ацтеки вважали південь лівим боком всесвіту, це ім’я має означати «воскреслий ратоборець півдня»; народжений богинею землі Коатлікою, яка зачала його, вклавши до свого лона жмут пір’я, що спало з неба.

14

…руки поклав на держак, а підборіддя на руки. — Тут і далі у тексті Булгаков надає Воляндові пози, схожої на мармурове зображення Мефістофеля з трагедії Ґете «Фауст» у відомій скульптурі М. М. Антокольського (1883, Державний Російський музей, С.-Петербург). У цій скульптурі, щоправда, Мефістофель спирається на руки, покладені на коліно, а не на держака ціпка.

15

…цілий ряд синів божих, як, скажімо, фінікійський Адоніс, фригійський Аттіс, перський Митра. — Адоніс (’Άδωνις) — грецьке божество юної краси, син Киніра та його дочки Мирри (Смирни), коханець Афродити; ототожнюється з фінікійським Таммузом.

Аттіс (’Άττις) — фригійське божество, яке німфа Нана зачала від плоду мигдалевого (або гранатового) дерева, що гине щозими, щоб відродитися навесні.

Митра (перс. [mihr, mehr], гр. Μίθρης, лат. Mithras) — індо-перський бог світла, уособлення ідеї згоди й сталих міжлюдських стосунків, народжений скелею, часто асоціюється з грецьким богом сонця Геліосом.

16

…замість народження чи <…> приходу мудреців… —

Мудреці (волхви у церковнослов’янському й російському, маги у грецькому й латинському текстах Евангелії Мт. 2: 1–12) — жерці перської релігії магдеїзму, східні мудреці-астрологи Каспар, Мельхіор і Валтасар (в Евангеліях не названі). Приведені на поклоніння до новонародженого Ісуса чудесною зорею, вони принесли йому дари — золото, ладан та смирну (миро). Щоб не виказати місця перебування Дитятка Иродові, вони пішли з Витлеєму іншим шляхом. Мощі мудреців спочивають у Кельнському соборі.

17

…як же бути з доказами буття Божого, котрих, як відомо, існує цілих п’ять? <…> він дощенту зруйнував усі п’ять доказів, а по тому, наче глузуючи з самого себе, спорудив власний шостий доказ! — Доказ Канта… — Саме п’ять доказів буття Божого перечислено у статті П. Васильєва «Богъ» в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона (1894, т. 4, с. 208 — саме цим виданням користувався Булгаков): космологічне, телеологічне, онтологічне, моральне (докантівское) та історичне.

Кант (Іммануїл Кант — Immanuel Kant, 1724–1804) — німецький філософ та вчений, родоначальник німецької клясичної філософії; усе життя прожив у Кеніґсберґу (нині Калінінград), де й похований. Кант не зруйнував усі п’ять доказів, а звів їх до трьох: онтологічного, космологічного та телеологічного й показав їхню повну неспроможність. Кант не міг «спорудити» жодного доказу буття Божого, бо завжди був переконаний у його недовідности. Він лише дав моральному доказові інакше обґрунтування. За Кантом релігія є предмет віри, а не науки чи теоретичної філософії; віра в Бога необхідна, оскільки без віри неможливо примирити вимоги моральної свідомости з фактами зла, що панують у людському житті. Саме це положення Канта Булгаков (вустами сатани) додав до числа існуючих п’яти доказів буття Божого як власний шостий доказ. Всічення Берліозової голови трамваєм представлено як сьомий за рахунком доказ. Цю помилку можна віднести тільки на карб умисного або випадкового викривлення справжнього стану речей Булгаковим. Ставлення Волянда (і автора) до «доказів» ясно висловлено у фіналі розділу 1-го: «I доказів жодних не треба <…> Усе просто…»

18

I недарма Шиллер казав, що кантівські міркування з цього приводу можуть задовольнити хіба що рабів, а Штраус просто кепкував з цього доказу. — Берліоз майже дослівно цитує статтю П. Васильєва «Богъ» в Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона (1894, т. 4, с. 208): «…Шиллер говорит, что Кант проповедует нравственность, пригодную только для рабов. Штраус насмешливо замечает, что Кант к своей системе, по духу противной теизму (тобто атеїстичної — Ю. Н.), пристроил комнатку, где бы поместить Б.[ога]».

Шиллер (Фридрих фон Шиллер — Friedrich von (Johann Christoph) Schiller, 1759–1805) — видатний німецький драматург та філософ, який вивчав філософію Канта й вважав себе його учнем.

Штраус (Давид Фридрих Штраус — David Friedrich Strauss, 1808–1874) — німецький теолог, філософ-протестант, автор двотомової книги «Життя Ісуса» (Das Leben Jesu kritisch bearbeitet, 2 Bde., 1835–1836), який, виходячи з того, що релігія базується не на фактах, а на ідеях, обстоював мітологічність Евангелій, вважаючи Ісуса Христа реальною історичною особою.

19

…років на три до Соловків! — Соловки — Соловецький монастир, заснований у XV ст. на групі островів у Білому морі. У ХVІ—ХХ ст. ст. був місцем заслання. У 1923 р. на його території було створено Соловецький табір особливого призначення (Соловецкий лагерь особого назначения — СЛОН) та Соловецька тюрма особливого призначення (Соловецкая тюрьма особого назначения — СТОН) для політичних в’язнів. Соловки віддавна набули в народі зловісної слави. У 1991 р. монастир повернуто Російській православній церкві.

20

…розуміючи, що користи від лежачого немає більше жодної, спалюють його в печі. — Сатана недарма каже про трупоспалення як про єдиний спосіб поховання померлого. Ще 7 грудня 1918 р. Ленін особисто підписав декрет СНК РСФСР «Про цвинтарі та поховання» (О кладбищах и похоронах), яким православна церква та інші конфесії відсторонювалися від поховальної справи, та в якому підкреслювалася бажаність кремації померлих, а в засобах масової інформації була розгорнута антирелігійна кампанія під гаслом «Даешь крематорий — кафедру безбожия!», було створено навіть блюзнірське «товариство любителів кремації» та оголошено конкурс на проєкт першого в республіці крематорію. Для більшості населення цей новий сатанівський спосіб поховання був неприйнятний: православна церква його не визнає. Перший крематорій у Москві був відкритий 1927 р. у переобладнаній на цю мету церкві Преподобного Серафіма Саровського і Анни Кашинської Донського монастиря за проєктом архітекта Д. П. Осипова (проіснував до 1972 р.). Печі та все обладнання було закуплено у Німеччині. Урни з прахом померлих ховалися або в землі, або встановлювалися у спеціяльному сховищі — колумбарії («голуб’ятні»); для визначних діячів СССР під колумбарій було відведено місце у кремлівському мурі, між Нікольською та Сенатською вежами. Тема кремації була «на слуху» в час написання роману. Так було поховано і стятого Берліоза (Кремація, ти кажеш, о другій?), і спалено злощасного барона Майґеля. Так згодом було спалено й поховано і автора проєкту Донського крематорію (1934), і автора роману (1940).

21

Які до вподоби? <…> Ну, «Наша марка»… — Бездомний зумисно назвав непосполитий ґатунок цигарок, які, можливо, полюбляв сам Булгаков (він палив цигарки), але які не всюди можна було придбати у Москві — фірмові цигарки Донської державної тютюнової фабрики (колишня ростовська фабрика «В. І. Асмолов і К°», Ростов-на-Дону) вважалися одними з найкращих. Щоправда, цигарки під такою ж назвою випускалися й іншими тютюновими фабриками, дешевші. У час написання роману в Москві були популярні цигарки «Бокс», «Прибой» «Пушки», «Норд» (згодом «Север»), «Пачка», «Біломорканал» (дешевші) та «Казбек», «Дюбек», «Ява», «Люкс», «Герцеговина-Флор» та ін. (дорожчі). Цигарка (папіроса) являла собою рурку (гільзу) з цигаркового паперу, одна третина довжини якої була набита тютюном, а в решту був вставлений сувій з цупкого паперу, який правив за цибух. Сигарет у час написання роману в СССР не виробляли. Сільське населення палило самокрутки з тютюну та махорки власного виробу та газетного паперу (найкращим вважався папір газети «Правда»).

22

…сяйнув синім і білим вогнем діямантовий трикутник. — Трикутник — широко поширений символ в окультних науках (вивчення надприродних сил), що символізує триєдність тіла, душі та духу людини. У християнстві трикутник символізує триєдність Бога Отця, Бога Сина та Святого Духа. Зображення в оточеному променями трикутнику ока є символом Божого промислу, всезнання, всебачення — всевидюще око. Волянд, «спеціяліст від чорної магії», у романі саме й наділяється властивостями всевидющости та всезнання.

23

А хто саме? Вороги? Інтервенти? — Йдеться про учасників громадянської війни та військової інтервенції 1917–1922 р. на боці Білої гвардії Німеччини, Австро-Угорщини, Японії та країн Антанти (Франція, Велика Британія, США) проти пореволюційної Росії та їх симпатиків, яких і під час дії роману, в атмосфері тотальної шпигуноманії, в СССР підозрювали у шпигунстві, шкідництві та тероризмі. Під особливу підозру підпадали емігранти та іноземці. Фраза, що її вимовляє іноземець при ворожінні, нагадує укладання гороскопа за правилами астрології, за розташуванням зірок та планет по «домах», тобто по сузір’ях зодіяка, у момент народження людини. Проте він не питає Берліоза про день його народження. Він його знає. Відтак наперед знає його подальшу долю й без гороскопа («…тільки-но людина наладиться з’їздити до Кисловодська <…> дріб’язкова, здавалося б, справа, та й цього зробити не може, бо хтозна чого зненацька візьме — послизнеться й потрапить під трамвай!» — див. прим. [22]).

24

…зайду до себе на Садову… — Назва вулиці Садової 40 разів згадується у романі. У будинку № 302-біс на цій вулиці мешкають Берліоз, Лиходєєв, Анничка, Босой та інші епізодичні фігуранти описуваних подій, у квартиру № 50 цього ж будинку вселяється Волянд зі своїм почтом, при цій вулиці розташований театр Вар’єте. Про довжину цієї збірної вулиці Садового кільця (див. прим. [8]) у романі свідчить номер будинку 302-біс. Найближчими до Патріярших ставів є Садова-Кудринська та Велика Садова вулиці (тобто ділянка Садового кільця від Кудринського до Тріюмфального майдану). Саме ці дві вулиці слід вважати прототипом Садової вулиці в романі.

25

…іноземець витяг із кишені вчорашнє число «Літературної газети»… — «Літературна газета» (Литературная газета) — друкований орган Федерації об’єднань совєтських письменників (ФОСП, з 1929 р.), Російської асоціяції пролетарських письменників (РАПП, з 1930 р.), Спілки письменників СССР (з 1934 р.). Назва, очевидно, запозичена в «Літературної газети», утвореної гуртком літератів навколо альманаху барона А. А. Дельвіґа «Північні квіти» (Северные цветы), що виходила у 1830–1831 рр. у С.-Петербурзі. До складу редакції, керованої Дельвіґом, входили також О. С. Пушкін та князь П. А. Вяземський. У цій газеті вперше виступив у пресі М. В. Гоголь. Інша газета о такій самій назві виходить у 1840–1849 рр. під редагуванням Ф. О. Коні, М. О. Полєвого та А. О. Краєвського за участю В. Г. Бєлінського та М. О. Нєкрасова.

26

…першу літеру прізвища — подвійне «В» — «W». — Незаперечно умисна «помилка» автора. Заміна в імені «професора-сатани» (Voland — нім. чорт) властивої йому німецької літери V («фау») на W («ве») та відповідна вимова, якої автор послідовно додержується в романі (Волянд, а не Фолянд чи Фалянд — див. прим. [151], [236]), викликає фонетичну асоціяцію з німецьким словом Wohl — добро, гаразд, благо, здоров’я, достаток, — на противагу імені диявола, а відтак є відгомоном епіграфа (див. прим. [1]) та загальної настанови твору. Автор виразно й наполегливо суґерує, що на візитівці було написано саме справжнє ім’я персонажа — «Wohland», а не «Voland» (і навряд чи «Woland» як у більшості іншомовних видань; у німецькому та еспанському — «Voland»). Чудова гра слів: підстанова замість навиклого чорного «Voland» контекстуально полярної, світлої репліки «Wohland» — той, хто «робить лиш добро, бажаючи лиш злого». Таке німецьке прізвище реально існує, як, втім, також Voland, Valand, Wieland, Weyland, Woland тощо (останнє є вкрай рідкісне в сучасних німців; це ім’я одного з лицарів-велетів старонімецьких легенд), але серед названих тільки воно — Wohland — має світле, тепле, добре, незлобиве семантичне забарвлення при «сатанічному» звучанні. Німецький перекладач цієї витонченої алюзії не зауважив. Так, речення ориґіналу «Пока иностранец совал их [документы] редактору, поэт успел разглядеть на карточке напечатанное иностранными буквами слово «профессор» и начальную букву фамилии — двойное «В» — «W»» він переклав як «Während der Ausländer sie [die Papiere] dem Redakteur unter die Nase hielt, hatte der Lyriker auf der mit fremdländischen Schriftzeichen bedruckten Visitenkarte des Wort «Professor» und den Anfangsbuchstaben des Nachnamens, ein V, ausgespäht» (M. Bulgakow, 1997. Der Meister und Margarita. — München: Deutscher Taschenbuch Verlag. — S. 23; Übersetzung von Thomas Reschke). І далі скрізь по тексту — Voland. Перекладач просто виправив «помилку» автора. Зовсім дивним є сполучення вірного перекладу цієї фрази в еспанському виданні (Mientras el extranjero le encajaba los documentos al jefe de redacción, el poeta pudo leer en la tarjeta la palabra «Profesor», impresa con letras extranjeras, y la letra inicial del apellido: una «W») із написанням «Voland» (а не Woland чи Wohland) по всьому текстові (M. Bulgakov, 1985. El Maestro y Margarita. — Madrid: Alianza Editorial. — P. 25; Traducción de Amaya Lacasa Sancha).

Курйозно, що на порушення загальнопоширеної протокольної норми іноземець не дає до рук, а лише показує свою візитну картку, яку чомусь має лише в одному примірникові, причому на таку коротку мить, що редактор і поет не змогли навіть прочитати її. Чемна відмова від ознайомлення з документами аж ніяк не виключала процедури взаємного представлення шляхом обміну візитними картками (які в СССР тоді мали лише дипломати). Візитівка тут виконувала зовсім іншу функцію: вона правила радше за посвідчення, яке аґенти каральних органів показували особам, що їх вони брали «в розробку». А пашпорт та запрошення вельми нагадують документи, що потверджують законність слідчої дії.

27

…спеціяліст від чорної магії. — Магія (гр. μαγεία) — чаклунство, надприродний вплив на людей та оточення, вчення магів (волхвів).

Чорна магія — чаклунство при допомозі сили диявола (на відміну від білої магії, що вдається до сил небесних).

28

…знайдено автентичні рукописи чорнокнижника Ґерберта Аврилакського… —

Чорнокнижник — майстер чорнокнижжя, знахарства у спілці з дияволом. Описи методів та прийомів чорного чаклунства мають назву чорних книг.

Герберт Аврилакський (Ґерберт з Орійяка, або Жербер д’Орійяк — Gerbert d’Aurillac, 945–1003) — філософ і математик, з 999 р. — перший французький папа Сильвестер II, натхненник Шартрської школи середньовічної схоластичної філософії. Слава його вчености рознеслася по всій Европі. Відомі його твори з математики. За легендою, своєї вчености він дістав від диявола, навчаючись у Кордові та Севільї муринському чорнокнижному мистецтву. Диявол зробив його папою й увесь час супроводжував його у постаті чорного кудлатого пса (пуделя). Згадані рукописи відтак належать до числа чорних книг.

29

В білім плащі з кривавим підбоєм… — Йдеться про тоґу (лат. toga) — цивільний верхній одяг римлян у вигляді довгої накидки. Звичайні громадяни носили білу тоґу (сіру або чорну — toga pulla — з нагоди жалоби), посадові особи високого ранґу — білу з пурпуровою облямівкою (toga praetexta — саме таку мав би носити прокуратор — див. картину М. Ґе «Що є істина?» [1890], Третяківська ґалерія, Москва), імператори — гаптовану пурпурову (toga picta). Тоґа є символом римської національности, вигнанцям та іноземцям носити тоґу заборонялося.

30

…чотирнадцятого числа весняного місяця нісана… — Нісан — перший місяць синагогального та сьомий місяць світського місячного єврейського календаря; приблизно відповідає березню — квітню сучасного календаря. Дія відбувається 14 нісана 33 р. н. е. — саме на цю дату (п’ятницю) припадав переддень єврейської Пасхи (яку святкують завжди у суботу), коли допитували та розіп’яли Ісуса Христа.

31

…до критої колонади між двох крил палацу Ирода Великого… — Ирод Великий (гр. ’Ηρώδης, лат. Herodes, 73-4[1?] до н. е.) — призначений Римом цар Палестини, за царювання якого народився Ісус (Мт. 2:1); жорстокий та хитрий політик з арабського роду едомітів, побудував багато фортець, водогонів (акведуків), театрів, палаців. Палац Ирода в Єрусалимі, за описом Йосипа Флавія, — величезна розкішна будівля з білого мармуру з численними залями, ґалеріями, колонадами, подвір’ями та садами, розташована біля західного муру Верхнього міста та відмежована від житлових кварталів мурами та вежами. За деякими джерелами, резиденцією римських прокураторів під час відвідин Єрусалиму, був не палац Ирода, а палац Антонія («Антонієва вежа» — див. прим. [261]).

32

…прокуратор Юдеї Понтій Пилат. — Прокуратор (лат. procurator) — правитель (префект), призначуваний римським імператором у невеликій провінції, наділений абсолютною виконавчою, адміністративною та судовою владою над громадянами не-римлянами, підпорядкований намісникові-леґатові (губернаторові) більшої провінції.

Понтій Пилат (Pontius Pilatus, рік народження невідомий, помер після 36 р. н. е.) — п’ятий за порядком призначення прокуратор Юдеї та Самарії (26–36 р. н. е.) часів царювання імператора Тиберія, підпорядкований намісникові Сирії. Розглянувши справу Ісуса та переконавшись у його невинності, він зрозумів, що юдеї зрадили Його через заздрість, але, щоб догодити народові, він віддав Його на розп’яття, вмивши руки на знак особистого визнання невинности Ісуса. Про родовід Пилата та його кар’єру перед прибуттям до Юдеї немає жодних документальних свідчень. Можна лише сказати, що за народженням він був італьським римським громадянином, та що за прийнятою на той час практикою на посаду прокуратора імператор міг призначити людину зі стану вершників (ordo equester) — шляхти середнього щабля — з досвідом військової служби. Майже всі відомості про життя та діяльність Пилата походять з апокрифічних джерел (легенд), у тому й про його германське походження, акцентоване в романі (див. прим. [353]). Його часто характеризували як жорстоку, брутальну, оприскливу та безчельну людину, юдофоба. Християнська церква ставиться до Пилата цілком прихильно; Коптська та Етіопська православні церкви канонізували його на святого.

33

…прокуратор ненавидів запах трояндової олії, і все тепер віщувало негарний день… — Анахронізм: Пилат не міг знати про існування трояндової олії, вона ніде не згадується ні в Старому Заповіті, ні в Евангеліях. Вперше її видобув з пелюсток троянд мало не 1000 років по Різдві Христовому великий східний філософ, поет та лікар Абу Алі Ібн Сіна (Авіценна, 980–1037). Одним з видів пахощів, достеменно вживаних у Палестині Ісусової доби, був нард — етерова олія, видобувана з кореняків нарду (Naerdostachys jatamansi), дорогоцінної пахучої рослини, яку довозили з Індії через Персію. Саме миром (олією) «з найдорожчого нарду пахучого» намастила на вечері Марія, сестра Лазаря, ноги Ісусові, «…І пахощі мира наповнили дім!» Саме через це миро, в атмосфері його пахощів, сталася «сварка» між Ісусом та Юдою (Ів. 12: 3–8), що була безпосереднім приводом зради Іскаріота. Принагідно: оливою з нардом намащували себе повії. І саме нард в Евангеліях є символом викриття Ісусом зрадника. Миром (євр. [мар] — гіркий) також називали пахучу смолу, яку видобували з кори мирового дерева або чагарника Balsamodendron myrrha, що росте в Аравії та Абісинії, або густий сік, що точиться з гілок чагарника о назві чист (Cistus); біблійне миро є, вірогідно, сумішшю названих речовин. Авторський винахід, що занурює прокуратора у просякнуте ненависним йому запахом повітря, як ніби дає Пилатові підсвідому пересторогу, застереження проти негідного вчинку, до якого він матиме сьогодні причетність. То запах зради.

34

У виданні 1973 р.: «… до запаху шкіри та конвою…»

35

…перша когорта Дванадцятого Блискавичного леґіону… —

Когорта (лат. cohors) — підрозділ леґіону війська Стародавнього Риму, що складався з 3 маніпулів (див. прим. [63]). Когорти йменувалися за місцем їх формування та етнічного походження вояків, окрім першої в леґіоні, що формувалася лише з римлян-італьців, і яку називали ще римською когортою.

Леґіон (лат. legio) — найбільший підрозділ війська Стародавнього Риму (5–6 тис. вояків), який складався з 10 когорт. Леґіонові римського війська завжди надавали номер та назву: Дванадцятий Блискавичний леґіон називався по-римському Legio XII Fulminata, і саме так — «Фульміната» — називає його Пилат у розмові з Каїфою. Під час описуваних подій Дванадцятий леґіон базувався у місті Рапани (тепер не існує) у Сирії.

36

…прийшла з прокуратором до Єршалаїму… — Єршалаїм (точніше Єрушалаїм) — єврейська вимова назви святого міста Єрусалима («місто великого царя», «радість усієї землі», «володіння світом»). Найдавніші відомості про Єрусалим датуються ХІV — ХV ст. до н. е. — листами царя міста Уру-Салим до єгиптянського фараона, знайденими 1988 р. в Ель-Амарні. У Біблії вперше згадується у книзі Буття (14: 18) під назвою Саліма. Теперішня назва вперше зустрічається у книзі Ісуса Навина (10:1 — «І сталося, як почув єрусалимський цар Адоні-Цедек…»). При поділі Ізраїлю Єрусалим дістався коліну Веніяміновому, але перебував у володінні коліна Юдиного. Завойований Давидом, який, перемігши ханаанське плем’я Євусеїв, заволодів фортецею Сіон і став жити у ній, назвавши її Містом Давидовим. Столицею царства Юдеї Єрусалим став по смерті Соломона, сина Давида (бл. 975 р. до н. е.).

37

…кашовари в кентуріях почали готувати обід… — Кентурія (лат. centuria) — загін війська Стародавнього Риму чисельністю 60–100 вояків, сотня.

38

О боги, боги… — В устах Пилата ця репліка свідчить про сповідування ним політеїстичної поганської релігії (багатобожжя) на відміну від монотеїзму (єдинобожжя) юдаїзму та християнства; це звертання, втім, вживається у тексті роману також автором, Майстром та Бездомним, але не Левієм Матвієм, не первосвящеником Каїфою, і, звісно, не Єшуа, які визнають тільки єдиного Бога.

39

…жахлива хвороба… гемікранія… — Гемікранія (від гр. ημι — напів- та κρανίον — череп) — застаріла назва міґрени, нападів гострого головного болю, найчастіше в половині голови, супроводжуваного памороченням та нудотою.

40

…шматок пергамену. — Пергамен (лат. pergamena) — особливим способом оброблена не дублена козяча або овеча шкіра до письма. Увійшов до широкого вжитку з IV ст. н. е., коли він дістав назву від міста Пергама в Малій Азії (нині Бергама в Туреччині), де ще з II ст. до н. е. містився центр виробництва цього матеріялу. За часів Ісуса слова «пергамен» ще не було, воно не згадується ні в Старому, ні в Новому Заповіті. Шкіра до письма тоді була відома під грецькою назвою «мембрана» — саме це слово вживається у грецькому (μεμβράνα), латинському та польському (membrana) текстах Нового Заповіту (2 Тим. 4: 13). Але у старослов’янському та російському текстах, а також в українському перекладі П. Куліша (1887) воно перекладено як «кожа»; в усіх наступних українських виданнях, а так само й в англійських, німецьких та французьких — як «пергамен» (англ. parchment, нім. Pergament, фр. parchemin).

41

Підслідний із Галилеї? До тетрарха справу посилали? —

Галилея (від євр. [галіль або ґаліль] — «коло») — провінція Палестини, в якій було розташоване місто Назарет, з якого походив Ісус, і яке лежало поза межами юрисдикції Пилата.

Тетрарх (гр. τετράρχης) — чотиривласник, правитель четвертої частини царства (або чотирьох провінцій) — титул, надаваний васальному (від Риму) правителеві-цареві. Тут йдеться про Ирода Антипу (21 р. до н. е. — 39 р. н. е.), сина Ирода Великого, тетрарха Галилеї, якому за місцем походження (ad forum originis) був підсудний Назарянин Ісус, і якому Пилат спершу передав був на розгляд справу Ісуса. Боячись, що Ісус — це воскреслий обезглавлений ним Іван Хреститель, Антипа повернув справу на розгляд Пилатові (за місцем скоєння — ad forum delicti commissi).

42

…присуд Синедріону направив на ваше ухвалення… — Синедріон, або Великий Синедріон (євр. [Санхедрин ґдула], гр. Συνέδριον, лат. Consílium — рада старійшин Єрусалима) — назва верховного суду (релігійно-політичного трибуналу) в Єрусалимі. До складу Синедріону входив 71 чоловік включно з президентом-первосвящеником (Числа 11: 16). Вироки, видавані Синедріоном, підлягали ухваленню римськими властями. Слово «синедріон» часто вживається нині у неґативному значенні «судилище».

43

…поставили перед кріслом прокуратора чоловіка років двадцяти семи. — Відступ від евангелійних реалій: за Евангелієм від Луки (Лк. 3:23) Христос, розпочинаючи своє служіння, мав «років із тридцять»; за Іваном (Ів. 2:13) Він став на служіння напередодні Пасхи, потім, напередодні другої Пасхи, Він «перейшов на той бік Галилейського чи Тиверіядського моря» (Ів. 6: 4), нарешті, напередодні третьої Пасхи Він постав перед судом та був розіп’ятий (Ів. 13:1). Відтак перед прокуратором мав би постати чоловік років тридцяти двох — тридцяти трьох.

44

…чоловік був одягнений в <…> хітон. — Хітон (гр. χιτών) — грецький чоловічий та жіночий нешитий одяг у вигляді квадратного полотнища, яке вільно облягало тіло й трималося на ньому за допомогою застібок (фібул) на плечах та паса в талії.

45

…запитав арамейською мовою… — Арамейська мова — мова семітської групи, яка починаючи з III ст. до н. е. стала витісняти гебрайську (давньоєврейську) і за часів Римської імперії була побутовою мовою євреїв Палестини; гебрайська залишалася мовою богослужіння та офіційного вжитку.

46

…ти підбурював народ зруйнувати ершалаімський храм? — Згідно з Евангеліями ця частина допиту провадилася не в прокуратора, а в первосвященика. Єршалаїмський (Єрусалимський) храм — юдейська культова споруда на Храмовій горі (гора Морія) у східній частині міста, зведена Соломоном десь 1000 р. до н. е., перебудована перським правителем Зоровавелем (534 р. до н. е.) та Иродом Великим (з 20 р. до н. е.) та зруйнована у 70 р. н. е. при взятті Єрусалиму майбутнім десятим римським імператором Титом Флавієм. Загибель багатого та розкішного храму, від якого «не зостанеться й каменя на камені» провіщав Ісус (Лк. 21: 5). Нині на цьому місці стоїть золотоверхий ісламський храм Куббат аль-Сахра (мечеть Омара). На допиті в первосвященика Каяфи (а не в Пилата) Ісусові інкримінувалася за кривосвідченнями нібито зроблена ним заява: «Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його» (Мт. 26: 61); «Я зруйную цей храм рукотворний, — і за три дні збудую інший, нерукотворний» (Мр. 14: 58). Викривлені чутки про такий намір могли поширитися «однією самарянкою», якій Він казав: «…надходить година, коли ні на горі цій, ані в Єрусалимі вклонятись Отцеві не будете ви <…> коли богомільці правдиві вклонятися будуть Отцеві в дусі та в правді» (Ів. 4: 21, 23). До Пилата Його привели вже з іншим звинуваченням (див. прим. [70]).

47

Кентуріона Щуробоя сюди. —

Кентуріон (лат. centurio) — командир кентурії або маніпула (див. прим. [37], [63]), сотник.

Щуробій — це слово (лат. muricidus від слів mus — щур, миша, пацюк та occido — вбивати, знищувати, вражати на смерть) вживалося в давньому Римі також у значенні «боягуз» як образливе прозвисько, особливо у війську. У сполученні з іменем Марк, яке можна одночасно виводити з латинських слів marcus (молот) та marceo (бути млявим, плохим), воно має свідчити про дещо іронічне ставлення автора до свого персонажу — людини кремезної статури, жорстокої, обмеженої, хороброї та беззастережно відданої своєму зверхникові. Слід також зазначити, що в час написання роману слово «щуробій» (рос. «крысобой») було «на слуху» в СССР як назва популярного хемічного засобу боротьби з гризунами. Щуробоями називали у побуті також працівників санепідслужби та (принаймні у Києві) аґентів державної безпеки, які проводили труси та арешти.

48

Римського прокуратора називати — ігемон. — Ігемон (гр. ηγεμών — гегемон, єгемон) — правитель, вождь, владика, звертання до особи, наділеної верховною владою. Саме цим титулом скрізь іменується прокуратор у грецькому та в церковнослов’янському текстах Евангелій (Мт. 27: 2). У час написання роману слова «гегемон», «гегемонія» дуже часто зустрічалися у засобах масової (партійної) інформації як політичні терміни: більшовики завжди говорили про «гегемонію пролетаріяту» в революції і в керівництві державою. Реальним гегемоном був товариш Сталін.

49

Єшуа <…>Га-Ноцри. —

Єшуа (гр. ’Ιησους, лат. Iesus) — єврейська вимова імени Ісуса (Спас, Спаситель).

Га-Ноцри — назарянин чи назаретянин, прізвисько Ісуса, що вказує на його зв’язок з Назаретом (євр. — Нацрат або Ноцрат; араб. — Ан-Насира) — містом у Галилеї, де жили Йосип і Мати Ісуса, і де Він провів перші 30 років свого життя. Саме так це ім’я відтворено івритом в ізраїльському виданні роману (переклад П. Криксунова, 1999). Прізвисько може виводитися також з єврейського «назорей» [назир] як [Га-Нозри] — з назореїв, тобто з особливої касти посвячених (див., напр., російський та грецький текст Ів. 19: 19). Ті, хто дав обітницю назорейства, утримувались від тілесних розкошів, вина, не стригли волосся і взагалі уникали всякого осквернення. У Новому Заповіті назореями були Іван Хреститель та Сам Христос (див. прим. [219]).

50

З міста Ґамали… — Ґамала (від євр. [ґамль] — верблюд; інші назви: Ґамла, Ел-Агдаб) — містечко в Галилеї, на Голанських висотах на схід від Тиверіядського озера (Галилейського моря), завойоване та заселене євреями Иродом Великим. На думку деяких авторів, тут народився Ісус (загальноприйнятим місцем народження Ісуса вважається Витлеєм).

51

Якої ти крови? — Я певно не знаю…<…> Мені казали, що мій батько був сиріянин… — Авторський відступ від евангелійних реалій: Ісус Христос — Син Бога Отця від вічности, що став сином Марії, коли надійшла «повня часу». Відомості про земну рідню Ісуса подибуємо в Евангеліях (Мт. 1: 1-20; Лк. 1: 27–32). За часів Ісуса Палестина входила до складу римської провінції Сирії. Відтак земний батько Ісуса Йосип міг бути «сиріянином».

52

Чи знаєш ще якої мови, крім арамейської? — Знаю. Грецької. — Те, що, відповідаючи римському (латиномовному) прокураторові-аристократу, першою з відомих йому мов Єшуа назвав грецьку, слід вважати проголошенням своєї приналежности до дуже непростолюдного гурту. Уся система освіти дітей із заможніших родин у граматичних та риторичних школах Римської імперії була запозичена з Атен та гелленістичного Сходу, з обов’язковим навчанням грецькій мові та літературі, а вчителями та вихователями були переважно греки. Знання грецької мови не-греком вважалося за часів Тиберія ознакою високої освічености та певного аристократизму. Ствердна відповідь на наступне запитання прокуратора — «ти, може, знаєш і латинську мову?» — ставить Єшуа на щабель, принаймні освітній, не нижчий від Пилатового. Про позитивне сприйняття цього підтексту Пилатом свідчить його наступне запитання: «Чи в якій з грецьких книжок ти прочитав про це?», а також пропозиція учневі Єшуа, Левійові Матвію місця бібліотекаря в своєму зібранні книг. Чи володів цими мовами реальний Ісус, невідомо.

53

Геть нічого з того, що там записано, я не казав <…> спали ти, на Бога, свій пергамен! — Вкладені до вуст Єшуа слова на доказ історичної недостовірности Евангелій (у цьому випадку від Матвія — див. прим. [54]), потверджувані у тексті роману Воляндом та Берліозом: «…геть нічого з того, що написано в Евангеліях, не відбувалося насправді ніколи, і якщо ми почнемо посилатися на Евангелія як на історичне джерело…». Заклик спалити пергамен не узгоджується з твердженням Волянда, що «рукописи не горять» (див. прим. [326]).

54

Левій Матвій — Левій (гр. Λευίν, лат. Levi) — митар (збирач податей), син Алфея (Мр. 2: 14), якого Ісус покликав за собою, коли той збирав податі (Мт. 9: 9, Мр. 3: 18 Лк. 6: 15) і який, кинувши усе, пішов за Ісусом «і справив у своїм домі велику гостину для Нього» (Лк. 5: 27–29).

Матвій-митар (гр. Μαθθαιος ο τελώνης, лат. Matthaeus publicanus) — так названо Левія в Евангелії від Матвія (10: 3). Вважається автором першого Евангелія.

55

…на дорозі у Витфагії… — Витфагія (Виффагія — євр. [Бет-паги] — дім смокв, місце смокв) — невелике містечко на південно-західному схилі Оливної гори біля Витанії (Мт. 21: 1; Мр. 11: 1; Лк. 19: 29 — див. прим. [227]). Жодних слідів його зараз немає, точне положення невідоме.

56

…над кінними статуями гіподрому… — Гіподром — у романі відтворюється грецька вимова слова, що увійшло до сучасної української та російської мови у звучанні «іподром» (ιππόδρομος: ιππός — кінь і δρόμος — біг, дорога, вулиця) — поле з кільцевою дорогою для випробування коней та кінноспортивних змагань, побудоване в Єрусалимі Иродом Великим за римським звичаєм. З палацу Ирода Великого Пилат міг бачити не гіподром, «що розкинувся далеко долі справа», а будівлю театру (також побудовану Иродом), показану на багатьох плянах давнього Єрусалиму. Гіподром не могли прикрашати жодні скульптури, бо це вважалося юдеями идолопоклонством і більшістю населення сприймалося б як блюзнірство (див. прим. [85], [333]).

57

…гукнути собаку Банґу… — Окличка собаки Банґа виводиться від слова нижньонімецького (германського) діялекту Bange — страх, жах; у німецькому перекладі транслітерована як «Banga». Це ім’я єдиної близької Пилатові істоти та найвірнішого охоронця добре узгоджується не лише з величним, велетенським, хоробрим, безстрашним собакою, здатним наганяти страх на нападників, але й з германським походженням самого Пилата (див. прим. [353]). Цим прозвиськом Булгаков називав свою другу дружину (до 1932 р.) — Любов Євгенівну Бєлозерську (1895–1987) за її свідченням: Люба — Любанґа — Банґа. Підкреслювана в романі самотність Пилата є авторським перебільшенням. Згідно з Евангелієм (Мт. 27: 19) він мав дружину, яка товаришила йому під час відвідин Єрусалиму. Під час допиту Ісуса вона вдалася до неприпустимої за римськими законами дії: вона втрутилася до посадових справ свого чоловіка й застерегла Пилата, щоб той не зробив Праведникові кривди, «бо сьогодні вві сні я багато терпіла з-за Нього» (Мт. 27: 19). Відоме й її ім’я — Клавдія Прокула (Claudia Procula).

58

Що таке істина? — «Quid est veritas?» (лат.) — це запитання Пилат поставив після слів Ісуса: «Я на те народився і на те прийшов у світ, щоб засвідчити істину». Не діставши відповіді, він сказав юдеям: «Не знаходжу я в Ньому провини ніякої» (Ів. 18: 37, 38). Оскільки в романі розмова велася грецькою, запитання мало б звучати «ті естін алітея?» (τί έστιν αλήθεια;).

59

…в садках на Оливній горі. — Оливна гора (євр. [гар газейтим — гора олив] або [гар гамшоха — гора помазання], гр. όρος των ’Ελαιων, лат. mons Oliveti; рос. Елеонская гора) — гора на схід від Єрусалиму, відділена від міста Кедронською долиною (див. прим. [348]), схили якої були засаджені маслиновими садами (їхні залишки збереглися дотепер). Саме тут Ісус навчив своїх учнів молитві «Отче наш», саме звідси Він вознісся на небо.

60

…ти великий лікар? — Ні, прокураторе, я не лікар… — Перш ніж потрапити на допит до Пилата, Ісус звершив чимало актів зцілення хворих та воскресіння померлих (Евангеліє від Матвія свідчить про 14 таких актів, від Марка — 11, від Луки — 15, від Івана — 4), і Пилат, певно, чув про це. На початку Ісус не бажав розголосу про свій дар цілителя: «Гляди, не розповідай нікому», казав він уздоровленому (Мт. 8: 4, Мр. 1: 44), але згодом слава про це розбіглася по всій країні.

61

Я й віслюка жодного не маю, ігемоне, — сказав він. — Прийшов я до Єршалаїму таки через Сузьку браму, але пішки, в супроводі одного лише Левія Матвія, і ніхто мені нічого не кричав, бо ніхто мене тоді в Єршалаїмі не знав. — Це заперечення версії Пилата не відповідає Евангеліям: Ісус в’їхав до Єрусалиму верхи на молодім віслюкові, за яким йшла ослиця, як це провістив пророк Захарія (Зах. 9: 9), під гучні вітання численного натовпу «Осанна!», що простеляв Йому шлях одежею й зеленню та вимахував вітами дерев та листям пальм (Мт.21: 2–11, Мр. 11: 2–10, Лк. 19: 30–40, Ів. 12: 12–19).

Сузька (Золота) брама — брама у східному мурі Єрусалиму, від якої починається шлях до міста Сузи. Окрім Сузької у романі згадується Хевронська (Яффська, у західному мурі), Гетсиманська (Овеча, у східному мурі) та «південна» (Сіонська? — у південному мурі) брами. Усього в мурах Єрусалиму було 17 брам (див. прим. [219]). Нині Сузька брама закладена кам’яними блоками й замурована. Вона сама собою розчиниться в момент приходу Месії (див. прим. [340]).

62

Чи не знаєш ти таких <…> одного такого Дисмаса, другого — Ґестаса й третього — Вар-раввана? — Імена розбійників, розіп’ятих по обидва боки від Ісуса, в Евангеліях не названі. Булгаков міг почерпнути їх з апокрифічного Евангелія від Никодима «Діяння Пилата» (Evangelium Nicodemi. Acta Pilati 9: 5). Ім’я третього розбійника, засудженого на смерть за підбурювання та вбивство, але відпущеного євреями з нагоди свята Пасхи, згадується у всіх канонічних Евангеліях у формі «Варавва».

63

Піхотний маніпул потрапив до мішка, і якби не врубалася з флангу кавалерійська турма… — Маніпул (лат. manipulus) — загін вояків війська Стародавнього Риму, 1/30 леґіону, 1/3 когорти, до складу якого входять дві кентурії (див. прим. [37]).

Турма (лат. turma) — загін кінноти війська Стародавнього Риму з 15–30 вершників, 1/20 римської али (див. прим. [79]).

64

…у бою при Ідіставізо, в Долині Дів. — Йдеться про битву, в якій 16 р. н. е. римський полководець Ґерманік, небіж імператора Тиберія, здобув перемогу над військом германського племені херусків, очолюваним Армінієм. За описом Тацита (Аннали 2: 16), битва відбулася «…на полі, що мало назву Ідіставісо <…> посередині між Вісургом та пагорбами…» (in campum, cui Idistaviso nomen <…> medius inter Visurgim et collis. Назва «Ідіставізо» та її тлумачення «Долина дів» Булгаков узяв з Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона. Німецькі історики тлумачать її як «Лука лісових богинь» або «Лука лісових дів» (ст. — нім. Idista — діва, богиня, валькірія, німфа и Viso — лука: «Der Waldgottinen Wiese»). Visurgis — це латинська назва річки Везер (Weser) у Нижній Саксонії (Німеччина). Існує щонайменше 7 версій розташування Ідіставісо. Найбільш визнаними є місцезнаходження десь поміж містечком Бюкебурґ та річкою Везер, або між Мюнденом та Вестфальськими воротами. Свідчень про участь у битві Пилата немає — Булгаков, мабуть, виходить з його германського походження (див. прим. [353]).

65

…смертний вирок <…> виданий Малим Синедріоном… — Малий Синедріон — така назва не згадується ні в Старому Заповіті, ні в Евангеліях, ні в історичних джерелах новозаповітньої доби (у перекладі П. Криксунова на іврит стоїть [санхедрин га-ктана]). Йдеться про скорочений склад Великого Синедріону (див. прим. [42]), комісію з 23 членів («суд двадцяти трьох»), що скликалася до розгляду нагальних справ або до підготовки матеріялів, подаваних на розгляд пленарного засідання Великого Синедріону. Словосполучення «Малий Синедріон» мабуть було вжито автором за суголосністю та за сучинністю як натяк на «Малий Совнарком» — спеціяльну комісію Совєту народних комісарів РСФСР (СНК), створену 1917 р. на прискорення ухвалення рішень, що не потребують розгляду на колегії СНК та на підготовку матеріялів до розгляду з участю експертів з економіки, права і т. ін.

66

…утопійні промови… — Анахронізм: слово «утопія» (гр. ουτοπία від ου — ні та τόπος — місце), що значить «ніде» й означає нездійсненну, химерну вигадку, фантазію, утворено 1516 р. як калямбур від грецького слова «ευτοπία» (ε — добре та τοπος — місце) — «мальовнича місцина», «рай». Таку назву (Utopia) має твір англійського філософа сера Томаса Мора (Sir Thomas More, 1477–1535), в якому описується атеїстично-комуністичне місто-держава, життя та політика якої визначаються лише прагматичним розумом та доцільністю.

67

…призначає йому ув’язнення в Кесарії Стратоновій на Середземному морі. —

Кесарія (лат. Caesarea) — місто на березі Середземного моря, адміністративний центр Юдеї — провінції Римської імперії, де містилася постійна резиденція прокуратора (відома ще під назвою Кесарія Палестинська). Засноване у І ст. до н. е. царем Юдеї Иродом Великим на місці фінікійського поселення Стратонова Вежа; поблизу руїн цього міста нині розташований риболовецький кібуц Седот Ям (між містами Хайфа та Яффа).

68

…у зеленій гущавині капрейських садів. — Йдеться про сади з густим та щільним розташуванням дерев, властиві парковій архітектурі Капреї (о. Капрі), які могли насаджуватись римлянами й у Палестині.

69

Закон про зневагу величности… — Йдеться про римський закон про знеславлення або применшування величности імператора або римського народу — державну зраду (лат. lex maiestatis). За царювання Тиберія винні в порушенні цього закону (crimen laese aut minutae maiestatis) каралися позбавленням вогню та води та повішенням на «дереві нещастя» (arbor infelix) — хресті. В СССР у роки правління Сталіна (і в наступні роки) будь-яка дія чи заява, що містить ознаки зневажливого ставлення до режиму, його символам або вождям вважалося контрреволюційним, антидержавним вчинком і каралося згідно з ст. 58 Кримінального Кодексу РСФСР різними термінами позбавлення волі або розстрілом. До таких дій відносилося поширення анекдотів (див. прим. [395]), критичні висловлювання на адресу властей, вимкнення радіоточки, якою транслювалося офіційне повідомлення або захід, вихваляння закордонного, знищення або псування зображень керівників режиму тощо. Виявлення в нужнику підготовленої до використання або (гірше) вже використаної газети із зображенням вождя (туалетного паперу тоді не було) тягло за собою вищу міру покарання. Стосунок «мас» до офіційної преси того часу характеризував вислів «весь тираж на підтираж» (кримінальна оцінка: тюрма або каторга років на 10–15).

70

…ти коли-небудь казав що про великого кесаря? — Якщо на допиті в Синедріоні Каяфу цікавило, чи збирався Ісус зруйнувати Єрусалимський храм, то на допит до Пилата Його привели з оскарженням: «Цей ворохобить народ наш, і забороняє податок давати кесареві, та й говорить, що Він — Христос Цар». «І Пилат запитав Його, кажучи: «Чи Ти Цар Юдейський?» А Він відказав йому в відповідь: «Сам ти кажеш». І Пилат сказав первосвященикам та до народу: «Я не знаходжу жодної провини в Цій Людині»» (Лк. 23: 2–4). Оскарження таким чином було знято, коли з’ясувалося, що Ісус жодним чином не зазіхав на владу римського імператора. У романі ці два епізоди допитів зведені в один (див. прим. [46]).

71

…чи знаєш такого Юду з Киріята… — Юда, син Симона з міста Киріята (гр. ’Ιούδας Σίμωνος ’Ισκαριώτης, лат. Iudas Simonis Iscariotes — Юда (Іуда) Іскаріотський, Юда-Іскаріот), тобто з міста Каріота (Каріяфа). На думку декого, прозвисько виводиться від слова «сікарій» (лат. sicarius, гр. σικαρίως — кинджальник, убивця) — так називали юдейских терористів, що діяли проти римлян у той час. Слово «кирія» на івриті означає «містечко», а слово «єгуда», крім імени може означати також «юдей», «єврей», «чоловік». Таким чином «Юда-Іскаріот» може означати «містечковий єврей». Один з 12 апостолів, скарбник апостольської каси, який за 30 срібняків видав свого Наставника ворогам (див. прим. [350], [357]).

72

…тут надбігли люди, стали в’язати мене й повели до в’язниці. — Авторський відступ від Евангелій: Ісуса було заарештовано не в помешканні Юди, а на Оливній горі, в Гетсиманському саду (Мт. 26: 30, 47–50; Мр. 14: 43–46; Лк. 22: 39, 47–54; Ів. 18: 1–12).

73

…влада імператора Тиверія! — Тиверій (Клавдій Нерон Тиберій — Claudius Nero Tiberius, 42 р. до н. е. — 37 р. н. е. — другий римський імператор (14–37 р. н. е.); під час страти Ісуса постійно перебував на Капреї (див. прим. [83]), віддавши правління тимчасовим правителям-намісникам. Булгаков використовує грецьку, як вона звучить у церковнослов’янському, українському та російському текстах Евангелій, а не загальноприйняту латинську (Тиберій) вимову цього імени. Це відповідає усталеним у російській (та українській) світській мові похідним назвам Тиверіяда та Тиверіядське (Галилейське) море.

74

…грюкаючи підкутими каліґами… — Каліґи (лат. caligae) — взуття римських вояків (грубі чоботи з короткими халявами).

75

…руки потер, неначе обмиваючи їх… — натяк на невинність Єшуа. За старозавітнім звичаєм суддя вмивав руки на знак невинности підсудного; саме це зробив і Пилат (Мт. 27: 24).

76

…себастійська когорта. — Себастія (нині Сівас, Туреччина) — велике місто, давній торгівельний центр на півночі Каппадокії (див. прим. [218]). Себастійцями також називали чужоземних найманців, які служили ще Иродові Великому, та гарнізон яких стояв у Себастії.

77

…виділити з римської когорти… — Римська когорта — те саме, що перша когорта (див. прим. [35]).

78

…при відході на Лису Гору… — Йдеться про Голготу (євр. [ґилґлет] — череп), або Череповище — лисий (позбавлений рослинности) пагорб поблизу тодішнього Єрусалиму, місце розп’яття та поховання Христа. Зараз на цьому місці стоїть храм Гроба Господня. За легендою, на Голготі поховано праотця Адама, або його голову. Булгаков використовує київський топонім «Лиса Гора» (урочище, що прилягає до Наддніпрянського шосе біля гирла річки Либіді, навпроти Видубичів), де за легендами справляють свої шабаші відьми та вовкулаки.

79

…допоміжний кіннотний полк — сирійську алу. —

Допоміжними (auxilia) в римській армії називали підрозділи, сформовані з мешканців завойованих територій або союзницьких громад, які не мали римського громадянства (так звані peregrini); підрозділи ці зазвичай виконували поліційні функції.

Сирія — провінція Римської імперії, до складу якої входила Палестина.

Ала (лат. ala — крило) — загін кінноти війська Стародавнього Риму, що складається з 16–20 турм загальною чисельністю 300–600 вершників (див. прим. [63]), флангове прикриття леґіону (див. прим. [35]).

80

…первосвященик юдейський Йосип Каїфа. — Каїфа (автор використовує транслітерацію з латини, а не з греки, як це вкорінилося в російському, українському та церковнослов’янському текстах Евангелій, імени Кайяфа — Йосип Кайяфа; гр. Καϊάφας, лат. Caiphas) — призначений прокуратором Валерієм Ґратом (див. прим [348]) первосвященик юдейський (з 18 [25?] по 37 р.), у палаті якого, після допиту, Синедріон ухвалив рішення стратити Ісуса перш ніж його повели до Пилата. Перед тим він казав юдеям: «краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь народ мав загинути» (Ів. 11: 50). Каяфу, поступливого та лояльного до римської влади, призначили на первосвященика замість його тестя Анни, який, втім, і надалі мав звання первосвященика та керував діяльністю Каяфи. Саме тому, за Евангелією, арештованого Ісуса спершу привели до Анни, а не до Каяфи (Ів. 18: 13).

81

Прокуратор <…> запросив первосвященика на балькон, <…> але Каїфа чемно вибачився й пояснив, що зробити цього не може напередодні свята. — Єврей не бажає увійти до палацу, щоб не осквернитися спілкуванням з поганами і там позбавити себе права на участь в урочистій трапезі пасхальним ягням. Згідно з законами ритуальної чистоти, головною метою яких було відділення євреїв від поганих, єврей взагалі не міг увійти до дому язичника, сісти на його стільця, узяти їжу від нього, обмінятися з ним рукостисканням. Крім того, у переддень Пасхи будь-яка робота безумовно заборонялася.

82

…на честь великого свята Пасхи… — Пасха (євр. [песах або пейсах] — перехід, перескочення, помилування; [аґ а’песах] — свято Пасхи) — головне старозаповітне свято, встановлене з веління Бога Мойсеєм для синів Ізраїлевих на згадку про ніч, коли Господь послав ангелів умертвити усіх первородних в Єгипті, оминаючи (проскакуючи) єврейські оселі, двері яких євреї покропили кров’ю жертовного ягняти, а згодом вивів синів Ізраїлевих з Єгипту — країни рабства (Вихід 12: 1–50, 13: 1–10). У християнській релігії Пасха — свято Воскресіння Господня (Великдень; гр. Πάσχα від πάσχω — терпіти, страждати).

83

…не намісникові до Антіохії і не до Риму, а просто до Капреї,самому імператорові… —

Антіохія (нині Антакія в Туреччині) — столиця держави Селевкидів (заснована 300 р. до н. е.), згодом римської провінції Сирії, місце перебування римського намісника.

Капрея (вірніше: Капреї — Capreae) — латинська назва острова Капрі, місця відпочинку римських імператорів, де вони перебували літні місяці; тут протягом останніх років життя мав постійну резиденцію імператор Тиберій (помер 37 р. н. е.).

84

…водою із Соломонового ставу… — Йдеться про нездійснений або незавершений проект Пилата побудувати водогін (акведук) довжиною від 40 до 80 км для постачання Єрусалиму водою з Соломонового ставу поблизу Витлеєма. Роботи мали виконуватися за рахунок надлишкових коштів корбони (євр. — жертва, храмова скарбниця). Цей намір викликав масові заворушення юдеїв, жорстоке придушення яких забрало чимало жертв, але будівництво було припинено. Основними джерелами водопостачання міста водою залишилися криниці Гіон та Силоам (Шилоах) у Кедронській долині.

85

…знімати з мурів щити з вензелями імператора… — Йдеться про гучний, історично задокументований конфлікт між Пилатом та юдеями, які домагалися зняття з мурів римської преторії в Єрусалимі позолочених (золотих?) щитів з написами на честь римських божеств та імператора Тиберія. Відмова Пилата арґументувалася тим, що на щитах начебто не було жодних зображень, які могли б зневажати почуття вірних (за канонами юдейської віри зображення будь-якої живої істоти є идольством). Юдеї ж обстоювали неприпустимість будь-якого прославляння идолів, особливо у святому місті. Діставши категоричну відмову, вони заризикували вирядити до Тиберія спеціяльне посольство з протестом. Імператор задовольнив вимоги послів і наказав Пилатові зняти щити. Цьому ідеологічному конфліктові передувала вимога юдеїв видалити з Єрусалиму усі значки (штандарти) із зображеннями імператора, з якими до міста увійшло військо. Натовпи вірних стяглися до Кесарії та оточили резиденцію Пилата. Коли через п’ять днів «пікетувальників» оточили вояки, вони заявили, що воліють вмерти, аніж бачити наругу над законами своїх предків. Вражений їхньою набожністю, Пилат наказав видалити значки з Єрусалиму та перенести їх до Кесарії (див. прим. [67]).

86

…надійде арабська кіннота… — Кіннота римської армії переважно складалася з вершників не-римлян (галлів, германців тощо) на перських, лідійських, а також нумідійських (з Північної Африки) конях і виконувала допоміжні функції (в тому й поліційні). Такого підрозділу як арабська кіннота у складі регулярного війська не було; цей термін з’явився в Европі у VІІІ-Х ст. у зв’язку з виникненням та експансією у VI–VIII ст. Арабського халіфату.

87

…запросити до саду леґата леґіону, трибуна когорти… — Леґат леґіону (лат. legatus legionis) — командир леґіону; трибун (лат. tribunus) — у Стародавньому Римі будь-яка висока військова або цивільна посадова особа (тут: командир когорти — tribunus celerum).

88

…єршалаїмського ристалища. — Ристалище (від старослов’янського ристать — бігти, скакати) — арена до змагань з бігу, перегонів; те саме що гіподром (іподром — див. також прим. [56]).

89

…вояків ітурейської допоміжної когорти… — Ітурея — гірський район на північному сході Палестини на схід від Йордану. За часів Ісуса Ітурея була під владою тетрарха північно-східної чверти Юдеї Ирода Філіпа.

90

…зметнувши догори списи й значки… — Значок (штандарт) — невеликий прапорець, призначуваний військовому підрозділові (сотні тощо) для розпізнавання та як орієнтир місця шикування, бойовий прапор із зображенням орла (signum militare).

91

А в «Метрополі» чудові номери, це першорядний готель… — «Метрополь» — найбільш вишуканий та розкішний готель Москви (Театральний проїзд, 1/4), зведений у 1899–1905 рр. за проектом архітекта В. Ф. Валькотта, внутрішнє оздоблення архітектів А. Е. Еріксона та В. А. Весніна. Збудований за контрактом Санкт-Петербурзького страхового товариства з Північним домобудівним товариством, очолюваним Савою Мамонтовим. Нововідкритий п’ятиповерховий готель розкішної архітектури стилю модерн був оснащений холодильниками, ліфтами, гарячою водою, телефоном — рідкісними на той час зручностями. У проектуванні, спорудженні й оздобленні готелю брали участь архітект Л. Кєкушев, інженер С. Чоколов, художники М. Врубель, К. Коровін, А. Головін та В. Полєнов. Найпомітнішим знаком фронтону є керамічне панно «Принцеса Мрія» за рисунком М. Врубеля. Після реконструкції 1991 р. «Метрополь» знову став готелем найвищої категорії. Кожний з розкішних апартаментів та ресторанів готелю має індивідуальне плянування, оздоблений меблями початку XX ст., картинами та предметами антикваріяту. Гостями готелю є переважно президенти, королі, прем’єр-міністри та інші можновладці з різних країн. Теперішній готель має 404 номери-апартаменти, три ресторани, 11 бенкетних та конференційних заль.

92

…повірте бодай в те, що диявол існує! <…> на це існує сьомий доказ, і вже якнайнадійніший! І вам його зараз буде явлено. — Диявол(гр. Διάβολος від διαβάλλω — оббріхувати; наклепник, спокусник, лукавий; євр. [сатан], гр. Σατανάς, лат. Satanas — противник, ворог, сатана) — під цим найменуванням розуміють спадлих духів (духи злоби, нечисті, біси, духи бісівські, спадлі янголи). Церковне вчення визнає диявола творінням Бога, спершу добрим янголом, що самохіть відпав від Бога й став представником зла та пітьми. Диявол є не антиподом, а лише виконавцем наказів свого повелителя, Господа Бога, й сліпим знаряддям Його гніву, знаряддям до випробування праведних та покарання грішних. Саме на цю мету, для оцінки того, що діється у богоборчій Москві 1930-х років, Булгаков прикликав Волянда. Так могла написати лише людина, що стоїть на позиціях монотеїзму й монізму — християнин (або юдей, мусульманин, але не язичник і не атеїст — див. прим. [38]). Диявол (за романом) був свідком і того, що діялося на початку нашої ери в Єршалаїмі. Являючи «сьомий доказ» (див. прим. [17]) існування диявола, Волянд водночас являє доказ існування Бога. Крім Господа і поза Ним немає іншої надприродної сили (Повтор. 4: 35).

93

Турнікета шукаєте, громадянине? — Турнікет (фр. tourniquet, від слова tourner — вертітися, обертатися) — коловорот — пристрій, звичайно у вигляді обертової хрестовини, для пропуску людей по одному крізь огорожу або до приміщення.

94

У виданні 1990 р.: «Просто й вийдете куди треба» — брак коми істотно змінює контекст.

95

…колишньому реґентові! — Реґент (лат. regens) — дириґент церковного хору.

96

…трамвай, що завертав новопрокладеною колією з Єрмолаївського на Бронну. — Єрмолаївський — провулок, рівнобіжний Садовій-Кудринській та Великій Садовій вулицям, сполучає вулицю Спиридонівку з Трьохпрудним провулком, посередині перетинає Малу Бронну вулицю. За совєтських часів називався вул. Жолтовського. У час написання роману, або раніше (у 1920-х), тут, мабуть, справді прокладалася допоміжна (маневрова) колія, якою ніколи не ходили регулярні трамвайні маршрути. Нині цієї колії не існує. Про існування тут колись турнікету та трамвайної колії свідчить, наприклад, В. Льовшин: «Тут [на Патріярших] ми [Булгаков і Льовшин] сідаємо на лавку біля турнікету <…> За низькою чавунною огорожею нервово брязкотять, огинаючи сквер, трамваї» — цей спогад датується 1923-м роком (В. Лёвшин. Воспоминания о Булгакове. — М.: Советский писатель, 1988. — С. 173).

97

…начепив собі на носа геть непотрібне пенсне… — Пенсне (фр. pince-nez) — окуляри без завушних дужок, що за допомогою спеціальної прищіпки утримуються на переніссі.

98

…після тихої Спиридонівки опинився біля Нікитських воріт… —

Спиридонівка — вулиця, що пролягає від Малої Нікитської до Садової-Кудринської вулиці. Колись тут стояла церква Спиридона, поставлена у 1633–1639 рр. патріярхом Філаретом на Козишиному болоті (тепер Патріярші стави — див. прим. [2]). За совєтських часів називалася вул. Олексія [Миколайовича] Толстого.

Нікитські ворота — майдан Нікитських воріт поблизу Нікитского монастиря, зруйнованого за совєтської влади; розташовані посередині Великої (Большої) Нікитської, у місці відгалуження від неї Малої Нікитської вулиці.

99

…до Арбатської площі… — Арбат — район Москви, назва якого, ймовірно, походить від тюркського слова araba або arba (віз) — тут у ХVІ—ХVIIІ ст. ст. містився колимажний двір, де стояли царські екіпажі (карети, сані тощо). Арбатська площа (Арбатські ворота) — майдан, від якого розбігаються вулиці Арбат, Новий Арбат, Нікитський бульвар, Воздвиженка, Знам’янка та Гоголівський бульвар.

100

…кіт підійшов до підніжки моторного вагона «А» <…> зробив спробу всучити кондукторці гривеника… — Трамвайний маршрут «А» («Аннушка») 1936 р. був кільцевим, пролягав Бульварним кільцем (див. прим. [110]), а від Яузького бульвару до храму Христа Спасителя — набережними, багато разів змінювався, тепер сполучає станцію метро «Чисті стави» (Чистые пруды) з Калузькою площею у Замоскворіччі. Якщо взяти до уваги, що водночас «реґент <…> на ходу вкрутився до автобуса, що летів до Арбатської площі», то сцену можна локалізувати в районі Пречистенського (нині Гоголівського) бульвару, поблизу нинішньої станції метро «Кропоткінська».

Гривеник — російська монета вартістю 10 копійок.

101

…кондукторка рвонула мотузку… — У трамваях того часу кондуктор моторного (першого) та причіпних вагонів подавав сигнал водієві за допомогою шнурка, протягнутого крізь вагони, за допомогою якого приводився в дію дзвоник у кабіні водія. Конструкція трамвайних вагонів тоді відрізнялася від теперішніх наявністю чималого числа зовнішніх виступів — східців, поручнів, зчіпних вузлів і т. п. та відсутністю автоматичних дверей. При переповненому вагоні бажаючі могли їхати (задарма, звичайно, «зайцем») на східцях, гронами вчепившись у поручні, менш щасливі чіплялися за деталі, що виступали із задньої стінки вагона — це називалося «їхати на ковбасі».

102

…на початку Великої Нікитської, або вулиці Герцена. — Велика (Большая) Нікитська вулиця (за совєтських часів Герцена) починається від Мохової вулиці й закінчується Кудринським майданом. Топографічна неточність: дія відбувається біля Нікитських воріт (див. прим. [98]), розташованих приблизно в середині Великої Нікитської, а не на її початку (Г. А. Лесскис. Триптих М. А. Булгакова о русской революции. — Москва: ОГИ, 1999. — С. 297). Один з двох випадків вживання Булгаковим совєтських топонімів у романі: далі він називає вулицю Пречистенку Кропоткінською (див. прим. [103]).

103

…вулиця Кропоткіна, потім провулок, потім Остоженка і ще провулок, понурий, гидкий та слабо освітлений. —

Кропоткіна — совєтська назва вулиці Пречистенки (див. прим. [214]).

Остоженка — вулиця, що за совєтської влади мала назву Метробудівська (Метростроевская); історична назва походить від багатого на сіножаті урочища «Стожжя» або «Остожжя» — місця стогування сіна. Обидві вулиці починаються від Пречистенських воріт (від вулиці Волхонки біля храму Христа Спасителя) і, розбігаючись під гострим кутом, закінчуються Зубівським та Кримським майданами відповідно; сполучаються між собою вісьмома поперечними провулками.

Понурим та гидким у ранніх редакціях твору був названий Савьоловський (Савеліївський) провулок (нині Пожарський). Після відвідин квартири № 47 у будинку № 13 Іван міг вийти цим провулком на Нижній Лєсной (нині Курсовий) провулок, потім на Лєсной (нині Соймоновський) проїзд, і вже тоді потрапити до Москви-ріки, на набережну храму Христа Спасителя (Пречистенська набережна).

104

…освітленому малесенькою вугільною жарівкою… — тобто електричною лямпою розжарювання з вугільною (не вольфрамовою) ниткою, яка давала тьмяне світло, але була економною. Саме ця конструкція лямпи розжарювання була запропонована 1879 р. Томасом Едисоном (замість платинової нитки розжарювання). Наступна заміна вугільної нитки на вольфрамову зумовила виникнення сучасної жарівки.

105

…на плиті <…> стояло безмовно близько десятка згаслих примусів. —

Плита — піч до приготування їжі на дровах, вугіллі або торфі, що спалювались під горизонтальною металевою (здебільша чавунною) плитою, на яку ставилося кухняне начиння — під час дії роману в комунальних квартирах не використовувалася за призначенням; на неї ставили примуси.

Примус — нагрівальний прилад для приготування їжі, широко використовуваний перед масовою газифікацією житла. Гас до пальника подавався під тиском повітря, створюваного помпою в резервуарі з пальним, горіння супроводжувалося сильним шумом; дія примуса припинялася шляхом випуску через кран напомпованого стисненого повітря. Наявність на плиті «близько десятка» примусів свідчить про замешкання у цій комунальній квартирі («комуналці») не менше десятка родин (звичайно сім’я мала один примус).

106

…на гранітних сходинах амфітеатру Москви-ріки. — З цієї фрази видно, що Іван вийшов до місця, де над річкою стояв зруйнований 1931 р. храм Христа Спасителя, від якого на час написання твору залишалася лише гранітна купіль, Йордань, де святили воду в день Богоявлення Господня (див. прим. [341]).

107

…драна толстовка… — Толстовка — широка складчаста полотняна блюза з поясом, ношена навипуск, яку носив Лев Толстой, і яка була популярною наприкінці XIX — на початку XX ст.

108

У кожному з цих вікон палав вогонь під помаранчевим абажуром, і з усіх вікон, з усіх дверей, із усіх підворіть, з дахів та горищ, з підвалів та дворів виривалося хрипке ревіння полонезу з опери «Євгеній Онєгін». — Це речення достеменно характеризує стандартну одноманітність побуту совєтських обивателів доби написання твору. Справді, невід’ємним атрибутом кожного житла були тоді абажур та «радіоточка». У 1930-і–1940-і рр. у містах Совєтського Союзу була поголовна мода саме на помаранчеві абажури. Замість теперішніх жирандолей («люстр») до патрона жарівки приладжували дротяний каркас у вигляді широкої напівсфери, на який укладали (пришивали) шмат кольорової шовкової тканини, зазвичай оздоблений китицями або френзлями по краю. Приблизно на ці ж роки припадає тотальна радіофікація жител громадян — примусове встановлення абонентських гучномовців (радіоточок) єдиної дротяної мережі, проведеної до кожного помешкання (існує дотепер). Крім того, величезне число гучномовців-рупорів, що працювали протягом усіх годин мовлення, було встановлено на вулицях та майданах міст і сіл, на всіх фабриках та заводах, військових частинах, місцях позбавлення волі тощо. Мовлення тривало з 6-ї до 24-ї години з перервою від 14-ї до 15-ї, у ньому переважали офіційні повідомлення, читання статей з газети «Правда», новини (за матеріялами аґенції ТАСС та цієї ж «Правди»). Проміжки ефірного часу заповнювалися передачами патріотичних пісень, виконанням дозволених творів клясичної та народної музики, читанням віршів та прози (твори совєтських письменників), транслювалися вистави та урочисті засідання. Мовний день починався з уроків ранкової гімнастики. Для переважної більшости населення радіоточка була єдиним джерелом інформації про події в світі. Вимикати її, принаймні у денні години, не рекомендувалося — це могло свідчити про нелояльність до режиму. По радіо часто передавали сигнали учбової тривоги з протиповітряної та протихемічної оборони (див. прим. [271]). Звуки радіо супроводжували людину повсюдно й повсякчас. Запроваджене спершу як система оповіщення населення про воєнну загрозу, безальтернативне дротове радіомовлення стало докучливим масовим засобом формування більшовицько-комуністичного світогляду.

109

…тяжкий бас співав про свою любов до Тетяни. — Йдеться про арію Греміна з опери П. І. Чайковського «Євгеній Онєгін» (написана 1878 р.; лібрето П. І. Чайковського та К. С. Шиловського).

110

…будинок <…> містився на бульварному кільці… — Бульварне кільце — десять бульварів (Яузький, Покровський, Чистопрудний, Сретенський, Рождєственський, Петрівський, Страсний, Тверський, Нікитський, Пречистенський [тепер Гоголівський]), прокладених на місці зруйнованого білого муру, що оточував Москву в XVI ст. Бульварне кільце лежить усередині Садового кільця (див. прим. [8]). Точна адреса будинку: Тверський бульвар, № 25 (див. прим. [111]).

111

Будинок називався «Домом Грибоєдова» на тій підставі, що буцімто колись ним володіла тітка письменника — Олександра Сергійовича Грибоєдова. — Прототипом «Д о м у Г р и б о є д о в а» вважають «Дім Герцена» при Тверському бульварі, 25, будинок XVIII ст., у якому народився російський письменник та філософ О. І. Герцен (1812–1879), позашлюбний син заможного поміщика І. О. Яковлєва. Маєток належав дядькові письменника сенаторові О. О. Яковлєву. У 1920-і роки тут містилися деякі літерацькі організації (РАПП, МАПП та інші, яким Булгаков дає у романі збірну назву МАССОЛІТ — див. прим. [5]); зараз у будинку міститься Літературний інститут ім. М. Горького. Олександр Сергійович Грибоєдов (1790 [1795?]–1826) — російський письменник та дипломат, автор знаменитої віршованої комедії «Лихо з розуму» (Горе от ума, 1824).

112

…вершник у бурці… — Бурка — традиційний предмет одягу в народів Кавказу — повстяний плащ без рукавів з широкими плечима, що захищав від вітру та дощу при верховій їзді.

113

…тримає в руці самописне перо. — Самописне перо — письмовий прилад з автоматичним подаванням чорнила до пера на відміну від звичайного пера, яке при писанні вимагало періодичного вмочування у чорнило; те саме, що авторучка («самописка»). У час дії роману авторучка ще не набула повсюдного поширення, наявність її вважалася престижною (тоді й носили її напоказ у зовнішній кишені піджака), використання самописного пера в школах заборонялося.

114

…Арчибальд Арчибальдович… і далі. — У 1920-і–1930-і рр. в СССР була шалена мода на іноземні «аристократичні» імена на кшталт Альберт, Арнольд, Адольф, Гарри, Жорж, Едіт, Ізольда, Люїза, Стелла та інші, що їх часто давали дітям — явище, яке знайшло глузливе відлуння в романі Булгакова: Адельфіна Буздяк, Сергій Герардович, Жорж Бенґальський, Іда Геркуланівна Ворс, Анна Ричардівна, Альоїзій Могарич, Арчибальд Арчибальдович.

Прототипом Арчибальда Арчибальдовича вважається директор ресторанів творчих об’єднань Москви Яків Данилович Розенталь (1893–1966), часто згадуваний у мемуарах письменників, журналістів та акторів того часу. Опис ресторану містить ознаки не тільки ресторану в Домі Герцена (див. прим. [111]), але й ресторану Дому актора, який навесні та влітку відкривав філію у садку біля старовинної будівлі «Жургаз» на Страсному бульварі № 11.

115

…порційні судачки а натюрель. — А натюрель (фр. à naturel — натуральний) — страва, що не проходить глибокої кулінарної обробки; у цьому разі — судачки відварні або зготовані на парі.

116

…у «Колізеї» <…> з Театрального проїзду. — На Театральному проїзді, що сполучає майдан перед Большим Театром (Театральний) з Луб’янським майданом, ресторану о такій назві немає; там є ресторан при готелі «Метрополь».

117

Оревуар, Фоко! — Оревуар (фр. au revoir) — до побачення.

118

А стерлядь <…> А яйця-кокотт із шампіньйоновим пюре <…> А філейчики з дроздів <…> З труфлями? <…> тарілочка супу-прентаньєр <…> Що там ваші сижки… —

Стерлядь — цінний вид осятрових риб, предмет гастрономічної розкоші, в Україні відомий також під назвами стерля та чечуга.

Яйця-кокотт (фр. ceufs-cocotte) — страва французької кухні, пряженя з випускних (незбитих) яєць у порційних горнятках («кокотницях»), зготована на сметані з різними овочами, грибами, сиром, рибою, ікрою, тощо (безліч рецептів); жовток яйця має при цьому залишатися рідким.

Філейчик (здрібн. від фр. filet — філе або філей) — розплатана тушка риби або птиці з видаленими кістками та шкірою.

Труфлі — дуже цінні й дуже дорогі гриби з підземними плодовими тілами, що нагадують картоплину, цінуються як неповторна вишукана приправа, яку для запаху додають до страв у вигляді тонесеньких стружок живого гриба в мінімальній кількості (як сіль або перець); деякі, менш шляхетні, види труфлів вживаються до їжі як звичайні гриби.

Суп-прентаньєр (фр. soupe printanière) — «весняний суп», тобто зварений з перших, переважно тепличних, весняних овочів.

Сижки (здрібн. від сиг, мн. сиги) — промислові риби родини лососюватих.

119

А дупелі, гаршнепи, бекаси, вальдшнепи… — назви видів пернатої дичини німецького та французького походження, уживані мисливцями; відповідають українським науковим назвам «баранчик великий», «баранчик малий», «баранчик-крехтун», «слуква».

120

Хлопець, певно, на Клязьмі загруз, — густим голосом озвалася Настасія Лукинична Непремєнова, московська купецька сирота, що стала письменницею й пише батальні морські оповідання під псевдонімом «Штурман Жорж». — Штурман Жорж — Характеристика та портретні риси не залишають сумніву щодо прототипу персонажу — це «генеральська сирота», російська совєтська письменниця Ольга Дмитрівна Форш (Комарова, 1873–1961). Народилася в сім’ї генерала, мати померла дуже рано, і вихованням дівчини займалася бонна, яка згодом вийшла заміж за батька. Після смерті батька мачуха віддала дівчину до Миколаївського сирітського інституту в Москві. Під «батальними морськими оповіданнями» Булгаков розуміє її роман «Божевільний корабель» (Сумасшедший корабль, 1931), в якому описано побут петроградської мистецької інтеліґенції перших пореволюційних років та часу подій у Кронштадті 1921 р.

121

А зараз добре на Клязьмі, — піддрочила присутніх Штурман Жорж, знаючи, що дачне літерацьке селище Перелигіно на Клязьмі… —

Клязьма — річка в Московській області, на північний захід від Москви, ліва притока р. Оки.

Перелигіно — йдеться про дачне селище членів Спілки совєтських письменників, точніше, підпорядкованого їй Літературного фонду, Передєлкіно під Москвою (при Мінському шосе та при залізниці на Київ) на річці Альошинка (притока р. Сетунь). Земля біля села Передєлкі була подарована Спілці совєтських письменників 1935 р. особисто Сталіном із дозволом будувати дачі для найвидатніших письменників державним коштом.

122

Дач усього двадцять дві, і будується ще тільки сім, а нас у МАССОЛІТІ три тисячі. — Ці цифри є цілком домірні дійсности: на час написання роману в Передєлкіні, мабуть, і справді було побудовано саме 22 дачі із заплянованих «перших 30», і будівництво тривало аж до початку другої світової війни (1941), коли число таких дач для «генералів» від письменства досягло 24. Число членів Спілки совєтських письменників у рік її створення (1934) сягало 600 і дуже швидко зростало, тому чисельність МАССОЛІТу три тисячі є реалістичним перебільшенням. Отож решту землі ділили, звичайно ж, в умовах жорстоких інтриг, заздрощів та суперництва між менш іменитими членами спілки письменників під забудову власним коштом. Усе це знайшло відображення в романі.

123

«Алилуя!!» Це вдарив знаменитий грибоєдівський джаз. — Алилуя (євр. [галлелуйя!] — хвалімо Єгову, хвалімо Господа) — літургійний приспів після читання Апостола. «Алилуя» — популярний у 1920–1930 рр. фокстрот американського композитора Вінсента Юменса (Vincent M. Youmans, 1898–1946), написаний 1927 р. на слова Лео Робина та Кліфорда Ґрея, у виконанні знаменитої московської джаз-оркестри Олександра Цфасмана (записаний на плятівки в СССР 1928 р.). Булгаков слухав цю оркестру в саду журнально-газетного об’єднання «Жургаз» і, звичайно, з плятівок (див. прим. [143]).

124

…у білих рогожних штанях. — тобто у штанях із грубої полотняної тканини з шашковим плетінням, що нагадує рогожу; у час дії роману була так само модна, як теперішня джинсова тканина.

125

…у рупорі голос командував: «Карський раз! Зубрик два! Фляки господарські!!» —

Рупор (голл. roeper) — тут йдеться про переговорну трубу, що нею голосові команди-замовлення передавалися з ресторанної залі до розташованої у підвалі кухні; такі пристрої й досі мають широке застосування на пароплавах, напр. для сполучення капітанського мостика з машинним відділенням.

Карський — йдеться про карський шашлик — засмажений на шампурі бік ниркової частини овечої туші (разом з ниркою); походить від назви вірменського міста та області Каре (з 1921 р. в Туреччині).

Зубрик — ориґінальна страва з порізаних соломкою вареного м’яса, шинки та вареної ковбаси, запечених зі сметаною, тертим сиром, підсмаженою цибулею та прянощами у невеликій порційній сковороді. Зубрик вважався фірмовою стравою ресторану в старому будинку Всеросійського театрального товариства в Москві на розі Тверської вулиці та Страсного бульвару (згорів 1990 р.), завідувачем якого у час написання роману був Я. Д. Розенталь (Арчибальд Арчибальдович — див. прим. [114]). Винахід страви приписують акторові Малого театру Михайлові Климову (1880–1942) (А. Абрамов, С. Абрамов. Тень императора. — Москва: «Детская литература», 1967. — С. 192). Не виключено, що ще одним (а може й єдиним) м’ясним компонентом страви у 1930-і роки були курячі язички. У 1950-і–1960-і рр. зубриком ще пригощали у старому Домі актора (свідчення Г. Волчек [у матеріялі М. Райкіної] — «Новая газета», 2003, № 94; К. Щербаков — «Новое время», 2001, № 30). У меню ресторану нового Дому актора (Арбат, 35) цього делікатесу катма (за надання цих відомостей укладач щиро вдячний колишній кухмістрині ресторану старого Дому актора В. О. Красновій та театрознавцеві Б. М. Поюровському).

Фляки (пол. flaki) — страва з покраяних на тоненькі паски волових передшлунків (рубців), зготованих на міцному бульйоні з овочами та прянощами та з додаванням борошна до згущення підливи (в Україні більш відома під назвою «рубці»). Йдеться про один із різновидів цієї страви: відомі також фляки домашні, фляки селянські, фляки по-польськи, фляки по-варшавськи, фляки по-познаньськи, рубці по-львівськи тощо.

Цікаво, що у всіх іншомовних виданнях роману назви цих страв за браком словникових еквівалентів перекладено по-різному й довільно. Так, в одному з англійських перекладів (Richard Pevear & Larissa Volokhonsky) ця команда-замовлення звучить як «One Karsky shashlik! Two Zubrovkas! Home-style tripe!» (Один карський шашлик! Дві зубрівки! Фляки домашні!), у другому (Mirra Ginsburg) «Karsky shashlik, one! Zubrovka, two! Tripe polonais!» (Карський шашлик раз! Зубрівка дві! Фляки по-польськи!), у третьому (Diana Burgin & Katherine Tiernan O’Connor) «One shashlyk! Two zubrovkas! Tripe polonais!» (Один шашлик! Дві зубрівки! Фляки по-польськи); у двох французьких — як «Un chachlyk po-karski, un! Deux vodka Zoubrovka, deux! En flacons de maîtres!» та «Une brochette à la kars, une! Deux vodka Zoubrovka, deux! En flacons de maîtres!» (Шашлик [шампур] по-карськи раз! Дві горілки зубрівки! У власних пляшках! Точніше: розлиту, закорковану та запечатану у власних ориґінальних пляшках фірмою-виробником — «фляки господарські» перекладено як «флякони-пляшки від хазяїна» — фірмові пляшки); у болгарському — «Един карски кебап! Две зубровки! Шкембе по селcки!» (Карський шашлик раз! Зубрівки дві! Шкембе по-селянськи! — Шкембе, або шкембе чорба — болгарська страва з рубців); у румунському — «Grătar caucazian o dată! Două zubrovici! Mâncărică de măruntaie!» (Шашлик кавказький один! Зубрівки дві! Закуска з рубців!) Зубрик, як бачимо, зі страви перетворився у цих перекладах на горілчаний виріб «зубрівку» — горілку, настояну на траві-зубрівці (Hierochloё odorata; українська назва: чаполоч пахуча), якої подавальник аж ніяк не міг замовляти з кухні через трубу-рупор. У російських ресторанах часу дії роману горілку завжди подавали до столу з буфету, розташованого поблизу або у самій ресторанній залі, і ніколи не замовляли «порціями», а лише різної місткости карафками (ніколи не чарками, бо вони вже стояли на накритому столі, і не пляшками). У четвертому англійському перекладі (Michael Glenny) це рупорне замовлення передається у геть спотвореному вигляді: «Chops once! Kebab twice! Chicken à la King!» (Січеники раз! Шашлик два! Курча по-королівськи!). У німецькому перекладі голос у рупорі волає: «Ein karisches! Zwei Hammelbraten Subrik! Fleck Herrscherart!» (Один карський! Два баранячі смаженики «зубрик»! Фляки господарські!); у польському «Szaszłyk karski raz! Dwie gicze! Flaki po polsku!!!» (Карський шашлик раз! Дві ґічи! Фляки по-польськи!!! Ґіч (жін. р.) — польська страва, запечена теляча або бараняча голінка); у словацькому «Jeden karský šašlík! Dvakrát hovädzie filé! Držky à la maison!» (Один карський шашлик! Два рази волове філе! Рубці домашні!); у чеському «Šašlik jednou! Skopové na pepři dvakrát! Domáci dršťky!» (Шашлик один! Баранячі смаженики з перцем двічі! Рубці домашні!); в угорському «Egy rablóhús! Ket flekken! Egy sőreg!» (Смаженики розбійницькі раз! Флеккен два! Судачки раз! Флеккен — засмажені на решітці шматки волового філе). Інколи ці назви відтворюються транслітерацією з перекладом самих лише числівників як-от «Uno de Karski, dos de Zubrik, Fliaki gospodárskiye» в еспанському та «Un karskij! Due zubrik! Fljaki gospodarskie!!» в італійському перекладі.

126

…у Караїбському морі <…> бриґ під чорним гробовим прапором з адамовою головою. — Автор вживає засвоєну російською мовою часу написання роману французьку назву Карибського моря (Mer des Caraїbes, Атлантичний океан).

Бриг (англ. brig) — двощоглове вітрильне судно, найчастіше використовуване піратами, яке за штильової погоди могло ходити під веслами.

Адамова голова — зображення людського черепа на чорному піратському прапорі. У Росії цей символ Тимчасовий уряд запровадив для ударних батальйонів смерти російської армії (1917). Звичайно зображення адамової голови вміщується в узніжжі натільного хреста, під хрестом у поминальних граматках тощо.

127

…не пливуть по них відчайдушні флібустьєри, і не гониться за ними корвет… —

Флібустьєри (фр. flibustier) — морські пірати й контрабандисти, що діяли переважно у Вест-Індії у XVII — на початку XVIII ст.

Корвет (фр. corvette) — трищоглове військове вітрильне судно, озброєне однією батареєю з 20–30 гармат.

128

…курячим котлетам де-воляй? — Де-воляй (від фр. volaille — домашня птиця) — котлети з м’яса птиці; з 1947 р., внаслідок кампанії по боротьбі з «безродним космополітизмом», коли з обігу вилучалися усі іноземні назви, подавалися в ресторанах СССР під «більш патріотичною» назвою «котлети по-київськи». Ця назва збереглася й досі.

129

…щодо оздоблення колонної грибоєдівської залі, про перевезення тіла з морґу до цієї залі, про відкриття доступу до неї та про інше, пов’язане з жалобною подією. — Під час написання роману поняття «жалібна подія» та «колонна заля» були (і залишаються) тісно пов’язаними у свідомості населення СССР. З 1921 р., з гучного похорону П. О. Кропоткіна, почалася совєтська традиція грандіозних траурних церемоній за померлими вождями та видатними діячами у Колонній залі Дому Спілок (Дом Союзов) (колишні Благородні збори — Благородное собрание). Наступними по Кропоткіні були В. І. Ленін (1924), М. В. Фрунзе (1925), Ф. Е. Дзержинський (1926), М. Горький (1936), 13 відважних повітроплавців, що загинули при катастрофі дирижабля «СССР В-6» (1938), В. П. Чкалов (1938). Те, що Берліоза збираються ховати з колонної залі (хай не Дому Спілок, а Дому Грибоєдова), свідчить про його високе положення в ієрархії МАССОЛІТу (див. також прим. [207]).

130

Першими збентежились лихачі… — «Лихач» — візник ресорного екіпажа (часто на ґумовому ходу) з баским конем. До найнижчого розряду московських візників належали «ваньки» — з безресорними колясками та шкапуватими кіньми; до проміжного розряду відносилися «рєзвиє» (прудкі). Наприкінці 1930-х років візники були остаточно витіснені автомобілями таксі.

131

…наблизився до самого трельяжу… — Трельяж (фр. treillage) — тонкі ґрати для витких рослин, обвиті ними.

132

…у Скатертному… — Скатертний провулок виходить до Нікитського бульвару між Арбатськими та Нікитськими воротами. Тверський бульвар, де мав міститися «Дім Грибоєдова» (див. прим. [111]) й куди прямував Іван, починається від Нікитських воріт. Шлях Івана від Патріярших ставів (гонитва, відвідування будинку № 13, купання у річці, заплутану подорож арбатськими провулками) до Тверського бульвару досить важко реконструювати.

133

…плястрон і фрак… —

Плястрон (фр. plastron) — накрохмалений нагрудник, пристебнутий або пришитий до сорочки, яку носять під жилеткою при фраку.

Фрак (фр. frac) — особливого крою піджак, частина урочистого офіційного чоловічого строю, з підтятими полами спереду та видовженими до колін фалдами ззаду, з лиснючими (атласними) вилогами, найчастіше чорного кольору.

134

…уявив себе повішеним на фор-марса-реї. —Фор-марса-рея — верхня поперечина передньої щогли вітрильника.

135

…Хто цей Сашка-нездара? <…> Та ось він, Рюхин!.. — Характеристика, яку Сашці-нездарі дає Іван, роздуми Рюхина та сцена його зустрічі з «металевою людиною» (див. прим. [139]) наводять на думку щодо його прототипу. На нього почасти пасує російський поет Володимир Маяковський (1893–1930), з яким Булгаков мав тривалі, суперечливі, але необлудливі та коректні в особистому спілкуванні стосунки. Незважаючи на гострі випади проти Булгакова у своїх творах (занесення його прізвища до «Словаря умерших слов» у п’єсі «Клоп» (1928): «…бюрократизм, богоискательство, бублики, богема, Булгаков…», віднесення до числа «клясових ворогів» пролетаріату у вірші «Лицо классового врага»), Маяковський ніколи не брав участи у цькуванні письменника. Така позиція поета, мабуть, дала Булгаковові підставу підозрювати, що те, що пише Маяковський, не відповідає тому, про що він насправді думає. Ця підозра вилилася в наговорі Івана: «Погляньте на його пісну фізіономію та звірте з тими лункими віршами, які він написав до першого числа! <…> а ви зазирніть йому до нутра — що він там думає…ви жахнетеся!» Сцена з «металевою людиною» є іронічною алюзією на вірш «Юбилейное» (1924), де Маяковський запанібрата розмовляє з пам’ятником Пушкіна (див. прим. [139], [140], [141]).

136

Типовий куркулець за своєю психологією <…> що ретельно маскується під пролетаря. —

Куркулець — здрібніло-зневажлива форма слова «куркуль» — засвоєної в совєтській літературі принизливої назви заможного селянина-хазяїна, який послуговувався найманою працею. Куркульство, як прошарок сільського населення (власники одноосібних господарств) було ліквідовано в СССР перебігом колективізації сільського господарства 1920-х–1930-х рр., одним з наслідків якої став голодомор в Україні 1932–1933 рр. У переносному розумінні — людина з дрібними егоїстичними інтересами та обмеженим світоглядом.

Пролетар (пролетарій) — той, хто належить до робітничої кляси (пролетаріяту), який в СССР був оголошений гегемоном — керівною силою суспільства (диктатура пролетаріяту). Декларування пролетарського (або з селян-бідняків) походження було в час написання роману передумовою успіху кар’єри письменника, науковця, артиста та будь-якого громадянина, не зайнятого фізичною працею, доказом його лояльности до режиму.

137

Член профспілки? — Типове запитання у добу дії роману при встановленні стосунків громадянина з державною установою. Профспілки, які Ленін назвав «школою комунізму», не були в СССР добровільними об’єднаннями трудящих на захист інтересів своїх членів, вони виконували ролю провідника політики ВКП(б) у галузі трудових відносин, особливо серед безпартійних, з метою більшовизації суспільства. Членство у профспілці визначало можливість працевлаштування та давало дрібні переваги у доступі до певних товарів та послуг: «Пиво отпускается только членам профсоюза» (И. Ильф, Е. Петров. Собрание сочинений. Том 2. — Москва: Гос. изд-во худ. лит., 1961. — С. 24). Якби Іван не був членом профспілки, його, можливо, не прийняли б до елітного (дарма що психіятричного) шпиталю.

138

У виданні 1973 р.: «Пролунав удар, та неламкі шибки за шторою витримали його, і за мить Іван вже корчився в руках у санітарів».

139

…стоїть на постаменті металева людина… — Йдеться про пам’ятник великого російського поета Олександра Сергійовича Пушкіна (1799–1837) у Москві (скульптор О. М. Опєкушин; відкрито 1880 р.). У час написання роману стояв на Тверському бульварі, при Страсній (з 1931 р. Пушкінській) площі; 1950 р. пам’ятник перенесено на протилежний через Тверську вулицю бік Пушкінської площі, до вильоту Страсного бульвару, де він стоїть і тепер.

140

Чи є щось особливе в цих словах: «Буря мглою…»? — «Буря мглою небо кроет…» — перший рядок вірша О. Пушкіна «Зимний вечер» (1825).

141

…стріляв у нього цей білогвардієць… — Йдеться про Жоржа Шарля Дантеса (Georges Charles d’Anthès, барон Геккерн, 1812–1895), який 27 січня 1837 р. на дуелі смертельно поранив Олександра Пушкіна.

Білогвардієць — поширене у 20-х–30-х роках минулого століття наклепницьке окреслення будь-якої особи, лояльність якої до совєтського режиму ставилася під сумнів; до цієї категорії відносили й Булгакова, автора роману «Біла гвардія» (Белая гвардия, написаний 1924, перша публікація в СССР 1966 р. — див. прим. [23]).

142

…з келихом «Абрау» в руці. — «Абрау-Дюрсо» — відома марка шампанських та столових вин, вироблюваних з місцевих сортів винограду на заводі в селищі Абрау-Дюрсо поблизу Новоросійська; завод заснований князем Л. С. Голіциним.

143

…скорчившись над рибцем… — Рибець (сирть) — цінний вид промислових риб з родини коропуватих, у в’яленому та копченому вигляді делікатесна закуска.

144

…звуками <…> патефона… — Патефон (від назви французької фірми «Брати Пате» (Pathé Frères), засн. 1896 р.) — портативний грамофон із пружинним урухомленням для відтворення звукозапису на плятівках, вироблюваний у вигляді валізки; був дуже популярним у 1930-і–1940-і рр., вживався до середини XX ст.

145

…театру Вар’єте… — Вар’єте (фр. variété — різноманітний) — збірна назва театрів легкого жанру, до репертуару яких входили елементи театрального, музичного, циркового та естрадного мистецтва. Так називався театр у Парижі (Théâtre de variété), у Москві такого театру не було. Але у Москві був інший театр о схожій «закордонно-збірній» назві та характері репертуару — «Мюзик-хол», що містився при Великій Садовій вулиці, 18. Театр проіснував десять років (1926–1936), його було закрито через невідповідність «легкого жанру» совєтській ідеології. Про сумнівну мистецьку якість театру ще у 1929 р. писали Ільф і Петров (фейлетон «Ваша фамилия?» — У кн.: И. Ильф, Е. Петров. Собрание сочинений. Т. 2. — Москва: Гос. изд-во худ. лит., 1961. — С. 459). Саме «Мюзик-хол» слід вважати прототипом театру Вар’єте, який у романі розташовано також на Садовій вулиці.

146

…будинку, покоєм розташованому на Садовій вулиці — тобто в будинку, який в пляні нагадує літеру «П» («покой» — назва літери в кириличній абетці). Прототипом будинку, який в подальшому згадується під номером 302-біс, є будинок «тютюнового короля», мільйонера, власника тютюнової фабрики «Дукат» І. Д. Піґіта при Садовій-Тріюмфальній вулиці, де у 1921–1924 рр. мешкали Булгакови. Після революції цей відрізок Садового кільця було перейменовано на Велику (Большую) Садову вулицю, де будинок одержав номер 10 (див. прим. [24]).

147

…вдова ювеліра де Фужере. Анна Францівна… — Фахова приналежність, французьке прізвище (від слова fougére — фужер, великий келих на ніжці), зросійщені ім’я та по-батькові навіюють асоціяцію з назвою та долею славетної російської ювелірної фірми, постачальниці імператорського двору, заснованої 1842 р. Ґюставом Фаберже (Gustave Fabergé), яку 1870 р. успадкував Його син, Карл Ґуставович (П’єр Шарль), світової слави золотар, ювелір, емальєр та модельєр. Після революції 1917 р. фірму було експропрійовано, її власник емігрував до Швайцарії (де й помер 1920 р.), а її унікальні вироби різних мистецьких стилів (особливо знаними були пасхальні писанки) були за безцінь розпродані за кордон.

148

Якось вихідного дня <…> згадати б, у понеділок… — З 1929 р. життя у містах СССР було переведено на п’ятиденний («п’ятиднівка»), а згодом на шестиденний («шестиднівка») тиждень як вияв піклування влади про здоров’я трудящих та боротьби з релігійними забобонами. Дні у таких «днівках» позначалися порядковими номерами й не збігалися з днями традиційного семиденного тижня. Ця система проіснувала до 1939 р.

149

…виявилася на Божедомці… — Божедомка спільна назва двох вулиць у Москві: Стара Божедомка (нині вул. Дурова) та Нова Божедомка (нині вул. Достоєвського: тут у будинку № 2, у квартирі лікаря при Маріїнській лікарні для убогих, народився письменник), що пролягають між Ново-Сущевською вулицею та Проспектом Миру. Тут колись містився «Убогий (Божий) дім» — морг при цвинтарі, на якому ховали убогих, жебраків та неопізнані тіла, знайдені на вулицях.

150

…діло <…> було на Сходні… — Сходня — містечко та залізнична станція в 31 км на північний захід від Москви, поблизу Зеленограда, стоїть на річці о такій самій назві.

151

Професор чорної магії Волянд… — Волянд (нім. Voland) — німецька (точніше: середньовічна північнофранцузька назва диявола; правильна вимова: Фолянд; див. прим. [26], [234]). Образ Волянда великою мірою надиханий персонажем трагедії Ґете «Фауст» Мефістофелем, саме так високопоставлений чорт Мефістофель іменує себе у сцені вальпуржиної ночі, кидаючи нечистій черні розказ: «Platz! Junker Voland kommt.» (Геть! Вельможний Фолянд йде). Оскільки це ім’я не зустрічається в жодному з російських перекладів «Фауста» (перекладено як «чорт»), Булгаков міг запозичити його лише з ориґіналу.

152

…до найближчого гастроному по горілку та закуску… — Йдеться про великий продовольчий магазин системи «Гастроном»; магазини під такою вивіскою були в усіх великих містах Совєтського Союзу.

153

…власноручний Стьопин хвацький підпис! Навскіс напис збоку рукою фіндиректора Римського із дозволом видати… — Виразне автобіографічне відлуння: на чолі театру Вар’єте стоять двоє директорів — Степан Богданович Лиходєєв та Григорій Данилович Римський; на чолі Московського Художнього театру, де в час написання роману працював Булгаков, також стояло двоє директорів — режисери К. С. Станіславський та В. І. Немирович-Данченко, стосунки яких були далеко не простими. Важко сказати, хто насправді був прототипом Стьопи Лиходєєва (офіційного директора, призначуваного владою на «загальне» керівництво за ознаками партійности та соціяльного походження), але у фіндиректорі Римському виразно видно портретні та організаційні риси К. С. Станіславського (Алексєєва, 1863–1938), який у минулому був підприємцем та мав розумітися на фінансових справах.

154

…в котелку на голові… — Котелок — чоловічий штивний капелюх із круглим (сферичним) наголовком та вузькими крисами.

155

Ти не скидаєшся на архиєрея, Азазелло… —

Архиєрей — найвищий щабель духовної ієрархії, священства: єпископ, ієрарх, митрополит.

Азазелло (євр. [Азазель, ла-Азазель]) — демон, дух зла, один з двох цапів, на якого під час свята Йом Кіпур (день спокути) первосвященик накладав руки і сповідував гріхи єврейського народу, після чого цапа вели до безлюдного місця і там відпускали в пустелю («цап відпущення»); другого цапа водночас приносили в жертву Богові (Левіт, 16: 7–10). Саме на «демона безводної пустелі» перетворюється Азазелло в останньому польоті.

156

Дозвольте, мессіре… — Мессір (фр. messire або monseigneur) — високість, світлість, преосвященство — титулування осіб високого статусу при звертанні до них.

157

Пря професора з поетом. — Пря — сварка, суперечка, полеміка, диспут. Диспут між професором Стравинським та поетом Бездомним, так само як і інші полемічні діялоги роману (допит Єшуа Пилатом, нарада Пилата з Каїфою, розмова Волянда з Левієм Матвієм) написані під виразним впливом діялогів Григорія Савича Сковороди, зокрема ж «Пря бісу со Варсавою», з якими Булгаков, безперечно, був знайомий. Образ Сковороди часто проступає у постатях Єшуа («бурлаки філософа») та Левія Матвія. Саме через це слово «поєдинок» в ориґінальній назві розділу перекладено староукраїнським «пря».

158

…подумки охрестив кабінет «фабрикою-кухнею». — У 20–30-і роки XX ст. в руслі індустріялізації СССР знялася хвиля створення фабрик-кухонь — «промислових гігантів громадського харчування» — великих підприємств із повним виробничим циклом, що починався з первинної обробки сировини й завершувався приготуванням страв. Спеціальне обладнання таких кухонь вражало розмаїттям та виблискувало чистотою. Перше таке підприємство було відкрито 1925 р. в Іваново-Вознесенську у спеціяльно зведеній будівлі. Крім виготовлення кулінарних виробів, фабрики-кухні виробляли овочеві, м’ясні та рибні напівфабрикати для постачання їдалень та магазинів «Кулінарія». На думку авторів проекту, ці гіганти мали забезпечити харчуванням робітників промислових підприємств через їдальні та доставлянням їжі безпосередньо у цехи. Крім того передбачалося «розкріпачення» жінок від обтяжливих домашніх клопотів та прилучення їх до суспільно-корисної праці. З кінця 1930-х років ентузіязм до цієї новації поступово став сходити нанівець. Лексема «фабрика-кухня» востаннє згадується у Великій Совєтській енциклопедії (Большая советская энциклопедия. Второе издание. Том. 44. — Москва: Гос. научн. изд-во «Большая советская энциклопедия», 1956. — С. 481). Заклади о такій назві збереглися й досі, наприклад, при аеропортах, де готують бортове харчування пасажирів та екіпажів під час польоту.

159

Доктор Стравинський. — Найбільш вірогідним (але не портретним) прототипом доктора міг би бути професор Володимир Михайлович Бєхтерєв (1857–1927) — славетний психоневролог та психолог, який, поміж іншим, досліджував застосування гіпнозу у лікуванні психічних розладів та алькоголізму. Саме сеансом гіпнозу завершується розмова доктора з Іваном. Останнім пацієнтом Бєхтерєва був Сталін, якому він діяґнозував параною, відразу по чому за загадкових обставин помер. Доктор є однозванцем та, ймовірно, портретною копією російського композитора-еміґранта І. Ф. Стравинського (див. прим. [4]): саме в час написання роману Стравинський був «…ретельно, по-акторському виголений чоловік років сорока п’яти, з приємними, але дуже пронизливими очима й чемними манерами» (так він виглядає на існуючих світлинах). Батьком композитора був оперний співак-бас Маріїнського театру Федір Гнатович Стравинський (1843–1902), виконавець ролі Мефістофеля в опері Гуно «Фауст» (див. прим. [190]). Головний лікар-психіятр о прізвищі композитора є алюзією на «клініку Корсакова» — найстарішу в Москві психіятричну клініку, якою з року її заснування (1887) керував відомий психіятр С. С. Корсаков (однозванець композитора Римського-Корсакова — див. прим. [4]) та яка міститься у колишній садибі Олсуф’євих при Большому Боженіновському провулку в Хамовниках (тепер вул. Россолімо, 11). Але на прототип психіятричної лікарні за своїм положенням більше пасує міська лікарня у підмосковному місті Химки з великим психо-неврологічним відділенням. Лікарня міститься у зведеному 1907 р. архітектом Ф. Шехтелем на березі Москви-ріки (навпроти соснового бору) на замовлення купця С. П. Патрикєєва будинку в стилі модерн (вул. Правобережна, 6а). Свого часу була однією з найкращих клінік, обладнання для якої замовлялося на провідних заводах Німеччини та Швайцарії. У 1916 р. колегою Булгакова у Кам’янець-Подільському військовому госпіталі був доктор Г. Ф. Стравинський — також можливе джерело прізвища персонажа.

160

…слід визнати, що серед інтеліґентів так само трапляються напрочуд розумні. — У 1930-і–1950-і рр., коли ідеологами комуністичної партії лицемірно насаджувався підлесливий культ робітників та селян, інтеліґенція вважалася ворожою режимові, а найменування «інтеліґент» означало віднесення людини до покидьок суспільства, утриманців, паразитів, нероб, воно було синонімом паразитизму та меншовартости.

161

Никанора Івановича Босого, голову житлового товариства будинку № 302-біс на Садовій вулиці в Москві… — Прототипом Босого є кербуд (совєтська абревіятура: керівник будинку) на Великій Садовій вулиці № 10 (див. прим. [146]) караїм на прізвище Сакізчи, який став управителем будинку ще за його власника і був залишений на цій посаді після революції через свою незамінність.

162

Сьогодні я неофіційна особа, а завтра, дивись, офіційна! А буває й назворіт, та ще й як буває! — З середини 1930-х рр. більшовики розгорнули репресивну політику проти різного роду опозиціонерів всередині власної партії. В СССР відбуваються великомасштабні чистки партійних та державних органів, гучні судові процеси (див. прим. [207]). Терор 1937–1938 рр. — це грандіозна кадрова перестановка. Колишні лідери партії, державні діячі, вищі воєначальники, керівники комісаріятів (міністерств), підприємств, дипломати, вчені, спеціялісти («специ») — «особи офіційні» — позбавлялися своїх високих посад як «вороги народу», «шпигуни», і зазнавали найжорстокіших репресій, аж до розстрілу. На їхнє місце ставилися нові, маловідомі, але «віддані справі» особи. Терор поширювався на чиновників та службовців усіх щаблів. Саме на цю хисткість та умовність межі між особою офіційною та неофіційною натякає Коров’єв.

163

Як це без узгодження! <…> негайно узгоджуйте. — Узгодження — характерний совєтський канцеляризм: чиновник будь-якого рангу був зобов’язаний узгодити («ув’язати») розв’язання будь-якого питання з «вищестоящими» інстанціями. Цим він як ніби знімав з себе усю або частину відповідальности за винесене рішення.

164

Та наступним літом, як поїдете за кордон… — Припущення, що Босой може влітку поїхати за кордон свідчить або про неповну обізнаність Коров’єва із суворою ізоляцією СССР від усього світу, коли виїзд звичайного громадянина був просто неможливий, або ж є злостивим жартом Булгакова над собою: усі його намагання виїхати за кордон не мали успіху, він так і залишився «невиїзним».

165

…попросив контрамарочку. — Контрамарка (фр. contremarque: contre [тут] — назад та marque — марка, талон, квиток) — талон, що у французьких театрах давав глядачеві право повернутися до залі після антракту; нині — квиток або перепустка на право відвідування вистави, концерту чи іншого видовища, які безплатно видавалися адміністрацією видовищного закладу. Під час дії роману контрамарки часто були предметом спекуляції; люди, що практикували таку спекуляцію, називалися контрамаркарями.

166

…налив ляфітничка… — Ляфітник або ляфітна склянка — склянка або чарка довгасто-конічної форми на низькій ніжці до пиття ляфіту, особливого сорту червоного вина. В Росії з чарок-ляфітників (зазвичай гранчастих) віддавна п’ють горілку.

167

…клацаючи на лічильній машинці. — Йдеться про аритмометр, настільну механічну обчислювальну машину з ручним урухомленням, що виконувала чотири аритметичні дії. Найбільшого поширення в Совєтському Союзі 30-х років XX століття, поряд із звичайними рахівницями, мали аритмометри марки «Фелікс», вироблювані московським Сущевським механічним заводом ім. Дзержинського (вага бл. 4 кг). Нині витіснені електронними калькуляторами.

168

Надблискавка вам. — Під час написання роману існувало три види телеграфної кореспонденції: звичайна телеграма, термінова телеграма та телеграма-блискавка; останній вид послуг надавався лише за умови безпосереднього зв’язку між пунктами надання та прийому. «Надблискавка» — винахід автора.

169

Лжедимитрій — один із самозванців, що видавали себе за Димитрія (1582–1591), сина Івана Грозного, що загинув за невідомих обставин в Угличі. Один з таких самозванців — Григорій Отреп’єв (Лжедимитрій І) об’явився у Польщі у 1601 р. Вбитий боярами-заколотниками у Московському кремлі 17 травня 1606 р. Лжедимитрій II (ім’я не встановлено, відомий як «Тушинський злодій») з’явився у 1607 р. у Стародубі Сіверському, оголосивши себе врятованим Лжедимитрієм І. Створив у Тушині під Москвою військовий табір, з якого намагався захопити столицю. Вбитий 11 грудня 1610 р. в Калузі. Відомий ще самозванець Сидірка (Лжедимитрій III) з Новгорода, який назвав себе у 1611 р. «царевичем Димитрієм»). Вбитий, можливо, у 1612 р. в Москві. Прозвисько набуло нарікального значення: «самозванець».

170

«… скали, мой пріют…» — слова (Л. Рельштаба — L. Rellstab, 1799–1860) з романсу австрійського композитора Франца Шуберта (див. прим. [399]) «Прихист» із збірника «Лебедина пісня».

171

…букви в фотограмі… — Йдеться про фототелеграму, вид нового на час написання роману факсимільного зв’язку; доручувана адресатові фототелеграма виготовлялася на фотографічному папері. Саме в 1930-і роки в СССР стали запроваджуватися фототелеграфні апарати, основані на використанні при записові зображення фотографічних методів та матеріялів. Перша лінія факсимільного зв’язку була встановлена між Москвою та Ленінградом у 1929 р.

172

Адміністратор Вар’єте Варенуха. — Прототипом Івана Савелійовича Варенухи є головний адміністратор Московського Художнього театру Федір Миколайович Михальський, близький приятель родини Булгакових. У щоденниках О. С. Булгакової часто згадується у зв’язку з влаштуванням перегляду спектаклів, контрамарками та квитками. Зображений в романі «Нотатки небіжчика» (Записки покойника. Театральный роман, написаний у 1936–1937, вперше виданий в СССР 1965 р.) під ім’ям Пилипа Пилиповича Тулумбасова.

Слово «варенуха» означає українську дуже п’янку горілку, зварену з медом, ягодами та прянощами.

173

У Пушкіні відкрилася чебуречна… — Пушкіно (первісна назва Пучкіно) — селище у Підмосков’ї, на річці Учі, нині північне передмістя Москви.

174

Важлива, теж мені, подія — редактора журналу зарізало! То що з того, журнал, може, закриється? Ну що ж поробиш? Людина смертна і, як справедливо сказано було, раптово смертна. Ну й царство небесне йому! Ну, буде інший редактор і навіть, може, ще красномовніший за попереднього. — Роздуми Йвана віддзеркалюють суспільну атмосферу 1930-х років, коли «раптовою смертю» помирали не лише на хвороби чи трагічні інциденти, але, головно, з присуду численних судових процесів над партійними та державними керівниками усіх ранґів (див. прим. [162]). Це масове оновлення керівних кадрів виходило з ідеї «незамінних людей в нас немає». У більшовицькій ідеології конкретна людина втратила усяку індивідуальну цінність, стеряла особисте значення, перетворилася на один з взаємозамінних «ґвинтиків» системи. Тому наступний по Берліозові призначенець на посаду обов’язково буде «ще красномовнішим», доки йому на зміну не знайдуть «ще більш красномовного». І всіх керівників у цьому ряду об’єднуватиме одне: усі вони будуть «раптово смертні». «Ну, буде інший редактор…»

175

…конферансьє Жорж Бенґальський. — За совєтських часів конферансьє не тільки вели програму, оголошуючи наступні номери, але мали виконувати й власні номери гумористичного змісту — у дозволених владою межах та спрямованості. Цей ідеологічно спрямований гумор часто сприймався авдиторією зі сміхом через його недолугість та брехливість. Відтак образ Бенґальського можна вважати збірним. Можливим прототипом Жоржа Бенґальського міг бути конферансьє Московського «Мюзик-холлу» Жорж Раздольський. Прізвище Булгаков міг запозичити також в артиста Бенґальського, епізодичного героя роману Федора Сологуба (Ф. К. Тетернікова, 1863–1927) «Мелкий бес» (1905).

176

Скажи мені, люб’язний Фаґоте, — провідався Волянд в картатого ґаєра… —

Фаґот — це прозвище могло бути утворено автором як від назви духового музичного інструмента (італ. fagotto від лат. fagus — бук) на характеристику «худого та довгого» та ще й з характерним голосом персонажа, так і від грецького слова «фагос» (φάγος — пожирач) як характеристики демона; як лікареві, Булгакову, безсумнівно, були відомі такі медичні терміни як фагоцит (клітина-пожирач), фагоцитоз, бактеріофаг та інші. Крім того, у французькій мові слово «fagot», маючи основне словникове значення «в’язанка», «оберемок хмизу», входить до складу таких фразеологізмів як «sentir le fagot» (віддавати єрессю, крамольничати, вселяти підозру), «débiter des fagots» (молоти нісенітницю, верзти бредню), «être habillé comme un fagot» (бути неґустовно вбраним); французьке слово «fagotin» має два значення: «в’язка хмизу» і «блазень», «штукар», «мавпа вуличного циркаля», а «fagotage» означає несмак, халтуру (українському ж слову «фаґот» у французькій мові відповідає слово «basson»).

Ґаєр (від фр. gaillard — веселун, жартівник або нім. Geiger — скрипаль) — старовинна назва балаганного блазня. Прізвище «Коров’єв» пов’язують зі «схожими» статським радником, вовкулакою й лицарем Семеном Семеновичем Теляєвим-Амвросієм у повісті О. К. Толстого «Упырь» (1841) та Коровкіним у повісті Ф. М. Достоєвського «Село Степанчиково и его обитатели» (1859) та в романі «Братья Карамазовы» (1880).

177

…викликав неймовірний аплодисмент. — Аплодисмент (фр. applaudissement — оплески); автор вживає застарілу форму слова, що нині вживається лише у множині: аплодисменти.

178

Та це ж червінці! — банкноти Державного банку СССР, що перебували в обігу з 1922 по 1947 р. Один червінець дорівнював 10 рублям. В обігу були купюри 1, 3, 5, 10 та 25 червінців (див. також прим. [179] та [237]).

179

Авек плезір! <…> почали падати до залі білі папірці. —

Авек плезір (фр. avec plaisir) — з приємністю, охоче.

Білі папірці — купюри 1922 р. номіналом 1 червінець, надруковані на білому папері, мали блідий візерунок лише з одного боку (однобічні або безреверсні банкноти), які й справді являли собою «білі папірці». 1937 р. на заміну цих купюр були випущені банкноти 1, 3, 5 та 10 червінців з густим візерунком різного кольору з обох боків та з портретом В. І. Леніна на аверсі (лицьовому боці). Це датує час написання фраґмента — перед 1937 р.

180

…у бельетажі з’явився шолом міліціянта… — Бельетаж (фр. bel — гарний та étage — поверх) — перший ярус бальконів над партером у театрі. У час дії роману до однострою міліціянта під час чергування входив не картуз, а шолом, подібний до того, що існує нині в поліції Великої Британії та в регулювальників вуличного руху в Італії.

181

Кров <…> залила манишку… — Манишка — нагрудник з білої тканини, пришитий або пристебнутий до чоловічої сорочки. Крохмальна манишка — те саме, що плястрон (див. прим. [133]).

182

Ґерлен, Шанель номер п’ять, Міцуко, Нарсис Нуар, вечірні плаття, плаття коктейль… —

Ґерлен (Guerlain) — французька парфумерна фірма (заснована 1825 р.), що спеціялізується головно на засобах догляду за шкірою та макіяжу.

Шанель номер п’ять (№ 5 de Chanel) — одні з найпопулярніших на світі парфумів, запах яких не має природних аналогів, синтезовані 1920 р. парфумером Ернестом Бо (Ernest Beaux) на замовлення та кошти фірми Ґабрієли Шанель (Gabrielle Coco Chanel, 1883–1971) — відомого та шикарного паризького дому моди (заснований 1914 р.). Коли Бо запропонував пані Шанель до вибору п’ять пробівок із щойно синтезованими парфумами, їй найбільше припав до смаку аромат композиції з пробівки під номером 5 (звідси й назва).

Міцуко (фр. Mitsouko — «пахнота зради», «дух зради», від яп. [мітцу] — таємний зв’язок, перелюб, зрада та [ко] пахощі, аромат) — парфуми, вироблювані фірмою Ґерлен з 1919 р.

Нарсис Нуар (фр. Narcisse Noir — чорний нарциз) — славетна туалетна вода (одекольон), створена 1912 р. видатним французьким парфумером Ернестом Дальтрофом (Ernest Daltroff), засновником французької фірми Карон (Caron).

183

…почесному гостеві сьогоднішнього вечора Аркадієві Аполлоновичу Семплеярову, голові Акустичної комісії московських театрів. — Прототипом Семплеярова вважається Авель Софронович Єнукідзе (1877–1937), секретар Президії Центрального виконавчого комітету СССР, голова Державної комісії з керівництва Большим та Художнім (де працював Булгаков) театрами, яка була для театрального мистецтва настільки ж «корисною», як і акустична комісія. Пригода з Милицею Андріївною Покобатько зіставляється з вигнанням охочого до актрис підвідомчих театрів Єнукідзе (7 червня 1935 р.) зі складу ЦК ВКП(б) «за політичний та моральний розклад». На відміну від Семплеярова, якого «перекинули до Брянська й призначили на завідувача грибозаготівельного пункту», Єнукідзе 1937 р. було розстріляно за зраду батьківщини та шпіонаж (разом з Штайґером-Майґелем — див. прим. [250]). Прізвище Семплеяров (утворене від французького слова simple — простий [вимовляється семпль або санпль] та слов’янського яр — «Простояров»), зіставляють також з прізвищем Олександра Опанасовича Спендіарова (Спендіаряна, 1871–1928), відомого композитора та дириґента, з яким Булгаков був заприязнений; саме з ним Булгаков міг обговорювати питання звучання та акустики.

184

Уї, мадам! (фр. oui, madame) — так, пані.

185

…на Чистих ставах <…> поїхав на Єлохівську вулицю… —

Чисті стави (Чистые пруды) — розмовна назва Чистопрудного бульвару зі ставком, розташованого між М’ясницькими та Покровськими воротами. До початку XVIII ст. стави називалися Поганими, 1701 р. Петро І подарував цю місцину Олександрові Меншикову, який впорядкував та очистив стави від скидуваних м’ясними лавками та бійнями нечистот і дав їм теперішню назву. Біля М’ясницьких воріт нині розташована станція метро «Чистые пруды».

Єлохівська (нині Спартаківська) вулиця лежить між майданом Разгуляй (Басманна вул.) та Єлохівским майданом.

186

…дістала ролю Люїзи! — Йдеться про ролю цнотливої дівчини Люїзи у п’єсі Шиллера (див. прим. [18]) «Підступність та любов» (Kabale und Liebe, 1784).

187

Єво превосходітєльство… — Пародія на слова маршу з водевілю Д. Т. Лєнського (Воробйова) «Лев Гурич Синичкін, або Провінційна дебютантка» (1839).

188

…знялося щось наче як стовпотворіння вавилонське. — Стовпотворіння вавилонське — безладний шум, безлад, мішанина при великому зборищі народу. Відлуння біблійної оповісти про спробу жителів Вавилону побудувати під орудою царя Німрода вежу (сотворити стовп) висотою до неба, що суперечило Божому помислові. Господь вирішив покарати будівельників і змішав їхні мови, після чого люди перестали розуміти одне одного. Будівництво було зірвано, а люди розсіялися по всій землі (Буття 11: 1–9).

189

…нахабний котяра Бегемот… — За народними повір’ями чорний кіт є супутником нечистої сили. Бегемот (євр. — форма множини іменника жіночого роду [бегема]) — будь-яка велика чотиринога тварина; серед свійських тварин — велика рогата худоба; у множині може означати якусь велетенську тварину-монстра, символ потуги, непереможности, ненажерливости, флеґматичности, часто ототожнюється з гіпопотамом. У розмовній мові — «скотина». Араби вважають бегемота-гіпопотама виродком пекла та втіленням диявола. Назва увійшла до всіх європейських мов із транслітерації у латинському перекладі блаженного Єронима (Vulgata) старозавітної книги Йова (40: 10).

190

…ви, либонь, навіть опери «Фауст» не чули? — Йдеться про оперу французького композитора Шарля-Франсуа Ґуно (Charles-François Gounod, 1818–1893), створену за мотивами трагедії Ґете; лібрето М. Карре та Ж. Барб’є (див. прим. [1]).

191

…він <…> дістав з кишені халата <…> чорну шапочку з вигаптуваною на ній жовтим шовком літерою «М». Він надів цю шапочку і показався Іванові і в профіль і в фас, щоб довести, що він — майстер. —

Шапочка — цей розпізнавальний знак — так звана «академічна шапочка», ярмулка — м’яка шапочка з тонкої (переважно шовкової) тканини, яку носили у приміщенні, та яка була символом причетности до наукової діяльности, точніше, до вищого розряду академічних величин — майстрів. В ярмулках на офіційних портретах зображено чимало старих совєтських академіків 1920–1930-х рр., зазвичай у сполученні з розложистою бородою та вусами. Саме з цією метою Майстер «показався Іванові і в профіль і в фас, щоб довести, що він — майстер» (див. прим. [249]). Використання літери «М» як сигналу — «Майстер», — можливо, було навіяно авторові появою у Москві світних знаків «М» на станціях першої черги метрополітену, відкритого 1935 р.

Майстер — така самоназва героя, який вважає себе фахівцем, що досяг високого вміння, мистецтва, майстерности, при відмові від власного імени, без сумніву пов’язана із впливом М. В. Гоголя, улюбленого письменника Булгакова. Саме Гоголь розглядав питання майстерности та ролі майстра у мистецтві та у житті у своїх «Выбранных местах из переписки с друзьями» (1847): «Христианин перед тем, чтобы обвинить кого-либо в таком уголовном преступлении, каково есть непризнанье Бога в том виде, в каком повелел признавать его Сам Божий Сын, сходивший на землю, задумается, потому что дело это страшное. Он скажет и то: в поэзии многое есть еще тайна, да и вся поэзия есть тайна; трудно и над простым человеком произнести суд свой; произнести же суд окончательный и полный над поэтом может один тот, кто заключил в себе самом поэтическое существо и есть сам уже почти равный ему поэт, — как и во всяком даже простом мастерстве понемногу может судить всяк, но вполне судить может только сам мастер того мастерства.» (письмівка моя — Ю.Н.) (розд. 14, лист до А. П. Толстого). Забратися до створення роману про Понтія Пилата, про скоєний ним кримінальний та моральний злочин та про довічне його каяття може лише Майстер (з великої літери). Булгаков (за допомоги Гоголя) усвідомив свою потенцію майстра та судді, а також силу своєї майстерности.

192

…кинув свою кімнату на М’ясницькій… — М’ясницька вулиця пролягає між Луб’янським майданом та Садовою-Спаською вулицею, названа за місцем поселення м’ясників та торгівлі м’ясом. За совєтських часів називалася вул. Кірова.

193

…П’ятий прокуратор Юдеї… — повторюваний у тексті п’ять разів (!) порядковий номер прокуратора без сумніву є калькою з назви книги Ґ. А. Мюллера «Понтій Пилат, п’ятий прокуратор Юдеї та суддя Ісуса з Назарета» (G. A.Müller. Pontius Pilatus, der fünfte Prokurator von Judäa und Richter Jesu von Nasareth. — Stuttgart, 1888), що слугувала авторові за одне з джерел (див. прим. [32], [355]). Попередниками Пилата на прокураторській посаді в Юдеї були Копоній (Coponius, 6-10 pp.), Марк Амбівій (Marcus Ambivius або Ambivulus або Ambibulus, 10–13 pp.), Анній Руф (Annius Rufus, 13–15 pp.) та Валерій Ґрат (Valerius Gratus, 15–26 pp.).

194

На Арбаті був чудовий ресторан, не знаю, чи існує він тепер. — Існує. Це ресторан «Прага» на Арбатській площі, у наріжному будинку при збігові вулиць Арбат та Поварської. Наприкінці 70-х років XIX ст. у цій будівлі було відкрито недорогу корчму (трактир), який його відвідувачі (переважно візники) називали «Брагою». Розкішним рестораном корчма стала в 1897 р., коли будинок виграв у більярд та перебудував купець П. С. Тарарикін. Після революції тут відкрилася загальнодоступна їдальня «Моссільпрому» (1924). У середині 1930-х років приміщення забрала спецїдальня для топтунів-охоронців Сталіна. Під своєю історичною назвою ресторан було знову відкрито у 1954 р. Реконструйований у 1997 р.

195

…тривожні жовті квіти. Чорт знає, як їх звати, але вони першими чомусь з’являються в Москві. — Йдеться про так звану мімозу (наукова назва: акація срібляста — Acaciadealbata), галузки якої з лютого-березня масово завозяться з Чорноморського узбережжя Кавказу; їхні суцвіття мають яскраво-жовтий колір. Саме мімозами називає автор ці квіти далі.

Зі сценою знайомства в романі багатьма деталями збігаються свідчення Маргарити Петрівни Смирнової (в дівоцтві Архангельської — 1899–1990), дружини комісара-інспектора залізниць РСФСР та заступника начальника комунального відділу Північної залізниці, яка своїми спогадами (1986), переказаними одному з біографів Булгакова, зарахувала себе у прототипи булгаківської Маргарити. Цей короткий (легендарний?) роман збігається у часі й заповнює розрив стосунків Булгакова з О. С. Шиловською (лютий 1931 — серпень 1932), що завершився їхнім шлюбом 4 жовтня 1932 р. (М. О. Чудакова. Жизнеописание Михаила Булгакова. — Москва: «Книга», 1988. — С. 452–458; Б. Мягков. Родословия Михайла Булгакова. — Москва: АПАРТ, 2003. — С. 79–81).

196

Тверську ви знаєте? — Тверська — центральна вулиця Москви, пролягає від Тріюмфального до Манежного майдану (до вулиць Мохової та Охотний ряд); за совєтських часів називалася вул. Горького.

197

…так вражає фінський ніж! — Фінський ніж («фінка», «фіняк») — мисливський нескладаний ніж з широким односічним клинком з прямим обухом та закругленим при кінці лезом. У Росії фінський ніж був символом криміналітету. Ножі виготовлялися нелегально (в тому й в місцях позбавлення волі — «на зоні») з так званими «вусиками» — поперечиною при основі руків’я для фіксації руки при ударі.

198

…запалювала гасницю… — Гасниця (тут) — нагрівальний прилад для приготування їжі, що працював на гасі, спалюваному на ґноті (звичайно гасниця мала два ґноти, розташовані паралельно); більше відомий під назвами «керосинка» або (у Києві) «грец».

199

…м’яв манускрипт… — Манускрипт — те саме що рукопис (лат. manus — рука та scribere — писати); звичайно вживається стосовно давніх рукописів.

200

…члени редакційної колеґії, а саме Латунський та Ариман і літерат Мстислав Лаврович. — Названі прізвища складають, власне, перелік головних гонителів Булгакова, зусиллями яких було заборонено постановки його п’єс та публікацію творів.

Прообразом Латунського вважають двох осіб: Осафа Семеновича Литовського (1892–1961) — драматурга та літературного критика, у 1930–1937 рр. голову Головреперткому (Главное управление по контролю за репертуаром при Комитете по делам искусcтв при СНК СССР) та критика А. Орлинського, який виступив у «Рабочей газете» (8 жовтня 1926 р.) зі статтею «Против булгаковщины: Белая гвардия сквозь розовые очки», з якої й розпочалося зграйне цькування Булгакова (слівце «булгаковщина» дістало відгомін у романі: «пилатчина»).

Ариман (перс. [Аhriman] — повелитель духів зла, уособлення смерти й тьми в релігії зороастризму) — під цим лиховісним іменем автор наводить критика та публіциста Леопольда Леонідовича Авербаха (1903–1937 [1939?]), генерального секретаря РАПП (див. прим. [5]), небожа Я. Свердлова, свояка Г. Ягоди (див. прим. [316]), згодом репресованого, який постійно й заповзято цькував Булгакова.

Мстислав Лаврович — це совєтський письменник та драматург Всеволод Вишневський (1900–1951), який у своїх творах розробляв тему громадянської війни з позицій офіційної ідеології та який послідовно й настирливо шельмував Булгакова як можливого конкурента при постановці п’єс. Прізвище Вишневський обернуто на Лаврович із використанням у слововиводі альтернативного складника вихідного слова «лавровишня» (лікарська й водночас отруйна рослина Laurocerasus officinalis). У добу написання твору лавровишневі краплі були популярним засобом проти кашлю. Ім’я Мстислав має віддзеркалювати невтамовану жагу автора помститися за розгорнуте проти нього цькування, в тому й з боку «всеволодного» пристосуванця й донощика.

201

Замість цього уступу у виданні 1973 р. стоїть такий уривок:

«— Пам’ятаю, пам’ятаю цей клятий вкладний аркуш до газети, — бурмотів гість, малюючи двома пальцями рук у повітрі газетний аркуш, і Іван здогадався з подальших плутаних фраз, що якийсь інший редактор надрукував великий уривок з роману того, хто називав себе майстром.

За словами його, минуло не більше двох днів, як в іншій газеті з’явилася стаття критика Аримана, яка називалася «Ворог під крилом редактора», в якій говорилося, що Іванів гість, користаючись з недбалости та неуцтва редактора, зробив спробу пропхнути до друку апологію Ісуса Христа.»

202

…мого нового знайомого було звати Альоїзій Могарич… — Прототипом Могарича вважають журналіста та драматурга Сергія Олександровича Єрмолинського (1900–1984), з яким Булгаков познайомився 1929 р. Новий знайомець відразу ж не сподобався тодішній (другій) дружині Булгакова Любові Євгенівні Бєлозерській через його настирливу цікавість до творчости Булгакова: «Роби, як знаєш, але кажу тобі, що ця людина справляє на мене враження гидотне». Згодом і Булгаков став підозрювати Єрмолинського у зраді та донощицтві, але, за щоденниками О. С. Булгакової, за кілька днів перед смертю підозри відкинув. Цим, можливо, пояснюється вилучення Булгаковим цього фраґменту, що увійшов лише до одного видання роману (1973), та який у нашому перекладі набрано письмівкою.

А втім, образ Альоїзія Могарича можна вважати й збірним, джерелом якого є стосунки Булгакова з особами, які часто відвідували його дім, зв’язок яких з органами безпеки був йому відомий або підозрювався. Це адміністратор МХАТ та штатний співробітник ОГПУ, чоловік Ольги Сергіївни Бокшанської, сестри дружини Булгакова Олени Сергіївни, Євген Калужський, сама Ольга Сергіївна, актор МХАТу Г. Г. Конський, перекладач Е. Л. Жуховицький та журналіст К. М. Добраницький — обидва штатні співробітники ОГПУ.

Могарич (або магарич, або могорич) — слово арабського походження, що означає частування (звичайно з випивкою) з нагоди укладення угоди або за якусь послугу, хабар.

203

У виданнях 1966–1967, 1989 та 1990 рр. замість цього великого фраґмента, виділеного письмівкою, дуже істотного для сприйняття фабули роману, знаходимо такий невеликий текст: «— Настали безрадісні осінні дні, — вів далі гість, — жахлива невдача з цим романом як ніби вийняла з мене частину душі. Власне кажучи, мені більше не було чого робити, і жив я від побачення до побачення. І от в цей час сталося щось зі мною. Чорт знає що, у чому Стравинський, певно, давно вже розібрався. А саме, найшла на мене туга і з’явилися якісь передчуття.»

204

…стукнувши прес-пап’є об стіл. — Прес-пап’є (фр. presse-papiers) — тягар до притискання паперів до столу або письмовий прилад у вигляді бруска з округлою основою, до якої прикріплено промокальний папір для швидкого висушування написаного чорнилом тексту.

205

…білого сухого «Ай-Даниля». — «Ай-Даниль» — марка вин, вироблюваних з місцевих сортів винограду на заводі у селищі Ай-Даниль (Данилівка) на Південному березі Криму (колишнє володіння князя М. С. Воронцова).

206

Здавайте валюту! — Цей заклик, повторений у тексті роману чотири рази, віддзеркалює атмосферу 1930-х років, коли після згортання нової економічної політики (неп) було запроваджено валютну монополію — виключне право держави на операції з іноземною валютою, золотом та коштовностями. Зберігання коштовностей понад встановлену норму (на одну особу), зберігання та використання валюти як платіжного засобу під час дії роману карно заборонялося. Ці активи підлягали обмінові в установах Держбанку на паперові червінці («совзнаки» — див. прим. [178], [237]) або на бони для платежів у системі «Торгсін» (див. прим. [370]); в разі виявлення вони підлягали конфіскації, а їх власник — репресіям. Особливо безнадійним було положення тих, хто ні коштовностей, ні валюти не мав, але на кого до органів НКВД надійшов донос. Допит таких людей зазвичай закінчувався ув’язненням, примусовим лікуванням у закритій психіятричній лікарні або смертю.

207

…опинився в театральній залі, де під золоченою стелею сяяли кришталеві жирандолі, а на стінах кенкети. — Під театральною зальою слід розуміти Колонну або Жовтневу (Октябрьську) залю Дому Спілок (Большая Дмитрівка, 1, Театральна площа — див. прим. [129]) у якій відбувалася низка інсценізованих Сталіном після вбивства С. М. Кірова (1934) «відкритих процесів» над опозиціонерами: процес «об’єднаного центру» із звинуваченими Каменевим, Зинов’євим і ін. (серпень 1936 р.), над «паралельним антисовєтським троцькістським центром» у складі П’ятакова, Радека, Серебрякова, Сокольникова і ін. (січень 1937 р.), процес «антисовєтського правотроцькистського блоку» з участю Бухаріна, Рикова, Ягоди, Крестинського та ін. (березень 1938 р.). Перед цим, з 12 квітня 1933 р. в Колонній залі проходив процес інженерів англійської фірми «Віккерс». Усі ці процеси проводилися у вигляді театральних видовищ, галасливо, широко и настирно пропагувалися у засобах масової інформації (газета, радіо) і цілком могли наснитися Никанорові Йвановичу.

Кенкет (фр. quinqet, від імени винахідника, французького фармацевта Антуана Кенкета — Antoine Quinqet, 1745–1803) — давній настінний світильник, у якому резервуар з пальним розташовувався вище від пальника, із скляним пляфоном; у романі відповідає бра (фр. bras — рука, плечо), настінному канделяброві з однією або кількома лямпочками.

208

…артист у смокінґу… — Смокінґ (англ. smoking jacket — піджак для куріння) — чорний широко відкритий на грудях піджак з довгими, обшитими лиснючою тканиною вилогами.

209

Ось які байки Ляфонтена доводиться мені вислухувати! — Ляфонтен (Жан де Ляфонтен — Jean de La Fontaine, 1621–1695) — видатний французький поет-байкар. Теми багатьох байок Ляфонтена були використані Іваном Криловим, Леонідом Глібовим та байкарями інших народів. У контексті цієї заяви слово «байка» означає брехню, вигадку.

210

Обіцяний Куролєсов <…> виявився високим на зріст і м’язистим голеним чоловіком у фраку й білій краватці. — Єдиною особою, яка могла б виступати у ролі читця-фрачника у подібному театрі-судилищі, міг бути прокурор СССР Андрій Януарійович Вишинський (1883–1954), державний обвинувач на всіх сфальсифікованих політичних процесах-видовищах 1936–1938 рр. (див. прим. [207]). Його квітчасті виступи, що ображали обвинувачуваних, у яких юридичні формулювання замінювались потоком скаженої лайки, на кшталт «проклята гадина», «смердюче падло», «ціпові пси імперіялізму», «жалюгідні подонки», «звірі в людській подобі», «смердюча купа людських покидьок», Булгаков просто замінив читанням «Скупого лицаря». Вишинський завжди був елегантно одягнений, на відміну від основної маси авдиторії, убраній у напіввійськовий, перейнятий від Сталіна, однострій.

Прізвище (і почасти образ) Куролєсова Булгаков міг запозичити з «Сімейної хроніки» С. Т. Аксакова (1856), де вродливий, розумний, елегантний майор Михайло Максимович Куролєсов, одружений з двоюрідною сестрою діда письменника, спершу пестливий сім’янин, виявився грубим розпусником, душогубом-садистом та зажерливим шахраєм, який, втім, скоро вмирає, отруєний слугами — «…Куролєсов розповів про себе багато негарного».

211

Як молодий гульвіса жде спіткання з розпусницею хтивою якоюсь… — два перші вірші з монологу Барона в «Скупому лицарі» О. С. Пушкіна (1830); переклад Леоніда Первомайського.

212

Переклад Леоніда Первомайського.

213

«А за квартиру Пушкін платитиме?» або «Жарівку на сходах, виходить, Пушкін викрутив?», «Нафту, виходить, Пушкін купуватиме?» — Ці та схожі вирази, що стали популярними по всій країні під час написання роману, є наслідком проведення у 1937 р., у розпал масових арештів та розстрілів, терору та судового свавілля (див. прим. [207]), несподівано пишних урочистостей з нагоди 100-річного ювілею від дня загибелі О. С. Пушкіна. Репресований ще у 1922 р. «непотрібний нам» «ідеолог капіталізування середньомаєтної шляхти», твори якого вилучалися з бібліотек та з репертуару театрів, раптом був оголошений «народным русским поэтом» і «жертвой проклятого царизма». В атмосфері шпигуноманії ідеологія пролетарського інтернаціоналізму миттєво змінилася на ідеологію совєтського (великоруського) імперського націоналізму, більшовицького патріотизму. Поета увічнили перейменуванням Нескучної набережної Москви-ріки на Пушкінську набережну, міста Дєтскоє село на м. Пушкін, Біржевої площі в Ленінграді на Пушкінську площу і т. і. (Постанова Центрального Виконавчого Комітету Союзу ССР від 9 лютого 1937 р.), масовими тиражами творів, науковими працями, конференціями, театральними постановками, конкурсами. Підправлена біографія представляла Пушкіна революціонером, борцем за свободу російського народу. Поминки по Пушкінові були перетворені на гучний казенно-радісний захід. Преса й радіо були переповнені матеріялами про нього. Партія та уряд зробили Пушкіна інструментом ідеологічної боротьби, він був названий «державним поетом номер один». Його ім’я прив’язували до будь-яких пропагандистських акцій. У цій атмосфері ім’я Пушкіна настільки приїлося обивателям, що його стали поминати намарно з будь-якого приводу, як це робив і Никанор Іванович. Пушкінсько-сталінська тема розроблялася й у численних анекдотах того часу. «Якби Пушкін жив у XX столітті, він все одно б загинув у 37-му році». Булгаков природно накладає урочистості з приводу пушкінського ювілею на один з інсценізованих «відкритих процесів» проти «ворогів народу» (у цьому випадку валютників).

214

…на Пречистенці… — Пречистенка — вулиця, що сполучає Пречистенські ворота біля храму Христа Спасителя із Зубівським майданом; за совєтських часів називалася Кропоткінською (див. прим. [103]).

215

…у бляшанці з-під Ейнему… — Йдеться про прямокутню бляшанку з-під цукерок або тістечок виробництва популярної у дореволюційній Росії московської кондитерської фірми фабриканта Федора Ейнема (Теодора Айнема — Theodor Einem), заснованої 1867 р., 1922 р. перейменованої на «Красный Октябрь».

216

«Там ґруди золота лєжат, і мнє онє принадлєжат». — Слова з арії Германна з опери П. І. Чайковського «Винова краля» (1890; лібрето М. І. Чайковського).

217

…бійцівських гусей в Ліанозові… — Бійцівські гуси — спеціяльні породи свійських гусей, виведені для старовинної російської весняної забави — гусячих боїв, що проводяться один раз на рік, як правило, третьої неділі березня. Найбільш відомими бійцівськими породами є тульські, арзамаські та калузькі гуси, що зберегли більшість ознак дикого предка — сірої гуски (Anser anser). Відомими центрами гусячих поєдинків були (і залишаються) Москва, Тула, Калуга, Рязань, Нижній Новгород. Гусячі бої позбавлені жорстокости кориди, собачих чи півнячих боїв, крови на них не буває, уся втрата переможеного гусака це кілька пір’їнок; переможений звичайно тікає з майданчика (Птиця бойова, ніжна, вона догляду потребує…).

Ліанозово — станція Савьоловської залізниці, нині розташована в міській смузі Москви. Колись розташоване тут село називалося Олтуф’єво (Алтуф’єво), 1888 р. було придбано купцем Георгієм Мартиновичем Ліанозовим і дістало свою сучасну назву.

218

Піхотинці каппадокійської когорти… — Каппадокія — область у центрально-східний частині Малої Азії (Туреччина) на північ від гірського пасма Тавр, приєднана до Римської імперії Тиберієм 17 р. н.е.

219

Ала понеслася північно-західною дорогою. — Як видно, в романі маршрут процесії на Голготу пролягав не традиційним Шляхом страждань (Via Dolorosa) до місця, де нині розташований храм Св. Гроба Господня, а через Гевронську (Яффську або Долинну) браму на північ від міста, до так званої Гордонівської Кальварії або Садової могили, яка вважається іншим місцем розп’яття та поховання Ісуса. Обидва можливі місця страти лежали поза існуючими на той час мурами Єрусалиму — факт, зазначений у Новому Заповіті (Ів. 19: 20; Євр. 13: 12). Точне положення місця страти (і поховання) залишається дискусійним.

220

Пройшовши так з кілометр, ала… і далі: …близько пів верстви дорогою… — Анахронізм: в Евангелії згадуються лише дві міри шляху: миля — mille в латинському, μίλιον у грецькому тексті Евангелія від Матвія (Мт. 5: 41), де йдеться, очевидно, про міліярій (лат. miliarium) — римську милю, що становить 1,48 км, та стадій або стадія (лат. stadium, гр. στάδιον) — грецька міра довжини, що становить 185 м (Лк. 24: 13, Ів. 6: 19, Об. 14: 20).

Верства — східнослов’янська міра шляху, що становить 1,06 км.

221

…розсипав алу на чоти… — Чота — підрозділ війська, приблизно відповідає поняттю «взвод» совєтської армії, ужитому в ориґіналі твору. Розсипати алу на чоти неможливо: вона складається з турм (див. прим. [63], [79]).

222

…їхали у возі троє засуджених з білими дошками на шиї, на кожній з яких було написано «Розбійник і бунтівник» двома мовами — арамейською та грецькою. — Авторський відступ від евангелійних реалій: засуджений до розп’яття мав сам нести хреста до місця страти. Ісус також повинен був нести свого хреста (Ів. 19: 17), але Він знемагав під його вагою, відтак довелося змусити одного киринеянина на ймення Симон нести для Нього хреста (Мт. 27: 32). В Евангелії йдеться про напис, зроблений Пилатом трьома мовами та вміщений лише на хресті Ісуса «по-гебрейському, по-грецькому й по-римському» «Ісус Назарянин, Цар Юдейський»: [Йешуа Га-Ноцри у’мелех га йегудим], ’Ιησυς ο Ναζωραιος ο Βασιλευς των ’Ιουδαίων, Iesvs Nazarenvs Rex Ivdeorvm (Мт. 27: 37, Мр. 15: 26, Лк. 23: 38, Ів. 19: 19–20). В іконографії цей напис часто відтворюється у вигляді акроніма-тетраграми ΙΝΒΙ або INRI відповідно. У російському тексті (синодальне видання): «Иисус Назорей, Царь Иудейский» (ИНЦИ) (див. прим. [49]).

223

І коли побігла четверта година екзекуції, <…> біля підніжжя, не зосталося <…> жодної душі. — Авторський відступ від евангелійних реалій: у момент смерті Ісуса біля хреста Його, хоча й на певній відстані, були Його мати та святі жони, учениці Його. Єдиним апостолом, присутнім при страті, був Іван (див. напр. Толкование Евангелия. — Москва: Благовест, 2002. — С. 748), якому Ісус перед смертю заповів опікуватися Матір’ю, а не Матвій (Ів. 19: 26–27).

224

…не знявши поножів… — Поножі — металеві або шкіряні пластини, що захищали ноги (кульші та голінки) вояка.

225

…щоб бачити страту, він обрав не найкращу, а найгіршу позицію. — Сцена розп’яття, як її бачить Левій Матвій, була, без сумніву, списана Булгаковим по пам’яті з відомої кругової панорами «Голгота», відкритої 1902 р. у Києві, в осібному балагані на Володимирській горі при вул. Трьохсвятительській, напроти Олександрівського костьолу. Саме розп’яття написане на панорамі з великої відстані, з точки зору відстороненого спостерігача, з «ненайкращої» позиції. Хрести зі страчуваними на ній сприймаються крізь імлу, але чітко прописані фігури виконавців та спостерігачів. Панораму було привезено з Відня (маляри К. Фрош та І. Крюґер), вона набула великої популярности серед киян, до неї ходили прочани та приводили екскурсії школярів. 1934 р. балаган було збурено, полотно (завдовжки 94 м) перенесено на зберігання до Успенського собору Києво-Печерської лаври (тоді антирелігійного музею), який 1941 р. було висаджено у повітря (нині відновлений). На щастя, збереглися досить добрі репродукції панорами (Распятие Иисуса Христа. Описание «Панорамы», открытой на Владимирской горе. — Киев: Спилиоти, 1902).

226

…розчахуючи свого <…> талліфа, котрий з блакитного перетворився на брудно-сірий… — Талліф (євр. [таліт]) — предмет верхнього чоловічого одягу в євреїв — великий чотирикутній шматок тканини білого кольору із синьою облямівкою або смугами (щодо блакитного кольору Булгаков помиляється), що накидався на плечі й покривав усе тіло; на чотирьох кутах цієї мантії ізраїльтянин повинен мати китиці (кутаси), прикріплені синім шнуром, як нагадування про заповіді Господні.

227

…були у Витанії під Єршалаїмом… — Витанія (Вифанія; євр. [Бет Хані] — дім фігів або дім злиднів) — невелике селище біля підніжжя Оливної гори, близько 5 км на південний схід від Єрусалиму, по дорозі на Єрихон, яке часто відвідував Ісус; тут Він воскресив Лазаря, поблизу Витанії Він вознісся на небо (Мт. 21: 17, 26: 6, Мр. 11: 11–12, 14: 3, Ів. 11: 1–46, 12: 1–3).

228

…попросив її зняти з полиці верхній коровай, <…> узяв з ляди <…> довгого хлібного ножа… — Хліб, що його випікали в Палестині за часів Нового Заповіту (і випікають дотепер), мав форму невеликих тонких перепічок з розкатаного тіста (аж ніяк не короваїв чи буханців), які при споживанні за столом розривали (переломлювали), послуговуючись ними як ложкою для рідкої їжі, або загортаючи у них тверду їжу. У хлібній крамниці того часу навряд чи потрібні були ножі (особливо довгі) до розрізання хлібин на продаж частинами. Крім того, продавчинею у хлібній крамниці аж ніяк не могла бути жінка — ці функції завжди виконував чоловік. Ба більше: напередодні свята Пасхи в крамниці не могло бути квашеного хліба — юдеї в цей час могли споживати лише опрісноки (євр. [маца] — Вихід 13: 6, 7).

229

…скинув з голови кефі… — Кефі (тюрк. kefia) — накриття голови у вигляді хустини або чалми, зазвичай з кольорової тканини.

230

…убогою Гіонською долиною… — Гіонська долина (євр. — Гіхон) — долина на захід від Єрусалиму, яка в південній своїй частині впадає в долину Енном (євр. — Гехінном), що своєю чергою біля південно-східного кутка міста впадає в долину Кедрон (див. прим. [348]). В Енномовій долині було місце поганських людських жертвоприношень, у якому згодом було зроблено звалище й де вічно палав вогонь спалюваного сміття; назва долини Гехінном (грецька вимова «геєна» [γέεννα]) стала символом вічних мук грішників («геєна вогняна»).

231

…в багряній військовій хламиді… — Хламида (гр. χλαμύς) — перейнятий від греків верхній шерстяний (суконний) чоловічий одяг у вигляді короткого плаща із застібкою на правому плечі або грудях. Колір хламиди має свідчити про військове звання того, хто її носить; у цьому випадку це командир когорти, трибун (див. прим. [88]).

232

…лахміття, яке щойно було одягом злочинців, та яке знехтували кати… — Авторський відступ від Евангелій: «А розіп’явши Його, вони поділили одежу Його, кинувши жереба» (Мт. 27: 35; Ів. 19: 23, 24).

233

Пий! — сказав кат, і просякнута водою губка на кінці списа піднялася до вуст Єшуа. Радість сяйнула тому в очах, він припав до губки та з жадобою став всисати вологу. І далі: Кат зняв губку зі списа. <…> і тихенько штрикнув Єшуа в серце. — Удаваний відступ від Евангелій: наприкінці страти Йому дали пити з губки, просякнутої оцтом. «А Ісус [ковтнувши] знову голосом гучним іскрикнув, — і духа віддав…» (Мт. 27: 48–50; Ів. 19: 29, 30). «Коли ж підійшли до Ісуса й побачили, що Він уже вмер <…> один з вояків списом бока Йому проколов, — і зараз витекла звідти кров та вода» (Ів. 19: 33, 34). Під уживаною евангелістами назвою «оцет» слід розуміти воду з додаванням оцту до знезараження, що була звичайним напоєм (posca) римських вояків, який вони постійно носили з собою. Посудина з цим напоєм була й на місці страти: «Тут стояла посудина, повна оцту» (Ів. 19: 29). Відтак напування страчуваного цим напоєм (а не оцтом) навряд чи можна вважати актом знущання і Булгаков, певно, знав про це.

234

…черга, хвіст якої простягнувся аж до Кудринської площі. — Кудринська площа — майдан на Садовому кільці між Садовою-Кудринською вулицею та Новінським бульваром.

235

…пес — не хто інший, як славетний Тузбубна. — Ця картярська назва славетного собаки є відлунням слави легендарного в передреволюційній Росії поліційного собаки-слідчого на окличку Треф (укр. Трефа) — доберман-пінчера 1908 р. народження, що служив у московській столичній поліції, за участю якого було розкрито понад півтори тисячі злочинів; про подвиги Трефа писали усі газети. Туз бубною (бубновим тузом) у царській Росії називали в’язнів та каторжан, яким до одягу на спині пришивали червоний ромб, а половину голови голили. Окличка собаки відповідає його службі у карних органах. Тузбубна вочевидь намагається помститися за свого хазяїна в минулому житті, коли він був псом на ім’я Банґа (див. прим. [57], [345]).

236

Може бути й не Волянд. Може Фалянд. — Цей пасаж свідчить про досить добре знання Булгаковим німецької мови: Valand — ще одне, більш рідкісне, написання імени диявола поряд із Voland (див. прим. [26]). Ним також підкреслюється нарочите, зумисне написання імени свого героя — Волянд (див. прим. [151]). Більш уживаним у поточній німецькій мові є назва Teufel.

237

Троячки є? — Йдеться про грошовий знак Державної скарбниці («государственный казначейский билет СССР») номіналом 3 рублі. У час дії роману на території СССР були в обігу «казначейські білети» (білети державної скарбниці) номіналом 1, 3 та 5 рублів, а також червінці (див. прим. [178]). На зворотньому боці совєтських купюр містилися також назви грошової одиниці мовами республік, що входили до складу СССР; українською назвою рубля була «карбованець».

238

…ляснув по прапорцю лічильника… — У час дії роману в автомобілях таксі за лобовою шибкою встановлювались лічильники, для увімкнення яких при всіданні пасажира водій мав опустити сигнальний прапорець, який у вертикальному положенні свідчив, що таксомотор вільний.

239

…за Зубівською. — На мапі Москви (південно-західна частина середмістя) є чотири розташовані поруч об’єкти о назвах з прикметником «зубівський». Зубівський майдан (площа) є місцем, де збігаються вулиці Зубівська та Пречистенка і бульвари Садового кільця — Смоленський та Зубівський. Крім того, Зубівський провулок сполучає Зубівський бульвар із вулицею Тимура Фрунзе (колишній Теплий провулок у Хамовниках). Шофер, певно, мав на увазі Зубівську площу, або Зубівську вулицю (жіночий рід у мові водія).

240

…розташованій у Ваганьківському провулку. — Ваганьківський провулок (тепер Староваганьківський, за совєтської влади частина вул. Маркса і Енгельса) сполучає вулиці Воздвиженку та Знам’янку. Тут з XIII ст. містився великокняжий потішний двір, де відбувалися народні гульбища. Назва урочища походить від слова однієї з московських говірок «ваганитися» — розважатися, веселитися, потішатися. У другій половині XVII ст. частину населення Ваганькова було переселено за межі міста (початок нинішньої Бігової вул.), де було створено село Нове Ваганьково. 1771 р., під час епідемії чуми, на околиці цього села виник відомий Ваганьківський (Потішний!) цвинтар. Ще один приклад притаманного булгаківському романові сполучення блазенства з інфернальністю.

241

Славноє море священний Байкал… — російська пісня на слова Д. П. Давидова (1811–1888) «Дума втікача на Байкалі» (1858), популярна серед каторжан; у перекладі роману слова пісні наводяться в транслітерації (український поетичний переклад навряд чи існує).

242

І раптом якось самі собою заспівали… — Можливим джерелом запозичення сцени мимовільного недоречного й злагодженого співу може бути фантастичний роман О. Р. Бєляєва (1884–1942) «Властелин мира», що вийшов 1929 р., де тисячі людей час від часу несамохіть наспівували або чули в собі мотив австрійської народної пісеньки «Мій любий Авґустин», а оркестра замість оголошеного номера раптом заграла мелодію цієї пісні.

243

…з маленькою фібровою валізкою… — Фібра (лат. fibra — волокнина) — пресована паперова (целюлозна) маса, яка використовувалася при виготовленні валіз як замінник шкіри.

244

…Максиміліян Андрійович Поплавський, <…> що мешкає у Києві, на колишній Інститутській вулиці. <…> вважався, і то заслужено, одним з найрозумніших людей у Києві. —

Прізвище Поплавський автор міг запозичити, на думку деяких дослідників, в головного режисера київського Міського театру. Більш вірогідною здається асоціація з поетом та письменником Борисом Юліяновичем Поплавським (1903–1935), твори якого, що мали риси сюрреалізму, містили містичні та християнські мотиви (1919 або 1921 р. еміґрував до Парижа, де й помер).

Інститутська вулиця, що простягається від Хрещатика до Кловського узвозу, в час написання роману називалася вулицею 25-го Жовтня, з 1944 — Жовтневої революції, після розпаду СССР вулиці повернуто назву Інститутська. Назва існує з 1842 р., коли при вулиці було збудовано Інститут благородних дівиць (тепер Міжнародний центр культури та мистецтв, у час написання роману тут містилося Управління державної безпеки — УГБ НКВД).

Саме на Інститутській вулиці, в будинку № 10 (не зберігся), 1891 р. народився «один з найрозумніших людей у Києві» (і про це свідчить уся його подальша біографія) — російський совєтський письменник, ровесник Булгакова, Ілля Еренбурґ (1891–1967) — «і то заслужено», бо «ehren» німецькою означає «поважати», «шанувати», Ehrenbürger — почесний (заслужений) громадянин, Ehrenburg — так він писав своє прізвище латинкою.

245

Не знати чому, але Київ не подобався Максиміліянові Андрійовичу, і думка про переїзд до Москви настільки точила його останнім часом, що він став навіть зле спати. — Цей пасаж вірно віддзеркалює настрої певної частини київської інтеліґенції 1920-х–1930-х років. По подіях, що прокотилися Києвом після революції 1917 р., описаних у романі Булгакова «Біла гвардія» (див. прим. [141]), та за жорстокого керівництва УРСР призначених Москвою урядовців (одним з наслідків якого був голодомор 1932–33 рр.), Москва вважалася «розумними людьми» більш безпечним, благополучним та престижним місцем для життя. «За що в Москві стрижуть голову (тобто кидають у в’язницю), за те у Києві голову стинають» — такою була розхожа серед киян приказка. Сам Булгаков, звичайно, й на думці не мав повернутися до Києва. За совєтських часів чимало найкращих фахівців, інженерів, акторів та науковців не лише з Києва, але й з усієї України, опинилося у Москві, зваблені кращими умовами побуту та праці. Цей процес виявився настільки інерційним, що триває й у XXI столітті. Образ Поплавського, таким чином, є збірним.

246

…від підніжжя пам’ятника князя Володимира. — Пам’ятник великого князя Володимира Святославича, хрестителя Київської Руси, на терасі Володимирської (перед встановленням пам’ятника — Михайлівської) гори в Києві. Встановлений 1853 р. Скульптори В. Демут-Малиновський, П. Клодт, архітект О. Тон.

247

Тоді витяг <…> бритв’яний ремінь… — Під час дії роману чоловіки голилися переважно широким відкритим лезом, сполученим з кістяним або пластмасовим держаком за допомогою заклепки (т. зв. «небезпечна бритва»); при складанні лезо ховалося у паз між пластинами держака. Перед кожним голінням бритву гострили спеціяльною шліфувальною пастою, нанесеною на шкіряний ремінь.

248

Усе змішалось у домі Облонських… — перші слова з роману Л. Толстого «Анна Кареніна» (1877).

249

…у чесунчевому старовинному костюмі й штивному солом’яному брилі з зеленою стрічкою… —

Чесунча або чесуча — цупка шовкова тканина на бавовняній основі.

Штивний солом’яний бриль — капелюх «канотьє» з низьким циліндричним наголовком та прямими вузькими крисами, запроваджений французькими спортсменами-веслувальниками (canotier) наприкінці XIX ст., який був модним до початку XX ст. і траплявся аж до 1930–1940-х рр.

Чоловічі головні убори в романі мають виразний знаковий характер. У час написання роману ставлення до головних уборів дещо відрізнялося від сучасного. Тоді вважалося майже непристойним ходити по вулиці з непокритою головою незалежно від пори року; так само нечемним було перебування в приміщенні у шапці. Найпопулярнішим головним убором того часу була кепка — її носять Бездомний, Варенуха, Могарич, Бегемот в людській постаті, перевдягнені агенти безпеки, вулична маса. Коров’єв-Фаґот носить кумедний жокейський картузик. Капелюх є знаком високого соціяльного положення, достатку або інтеліґентности — у капелюхах ходять Берліоз, Арчибальд Арчибальдович, Микола Іванович, Римський, Поплавський, «бузковий чоловік» у Торгсіні; у старомодні капелюхи вдягнені персонажі, асоційовані з «колишніми людьми» — Азазелло (котелок — див. прим. [154]), буфетник Соков (канотьє) та товстюх (циліндр — див. прим. [275]). Волянд носить середньовічний берет. Єшуа Га-Ноцри постає перед прокуратором з білою пов’язкою з ремінцем вколо лоба, Левій Матвій та Юда з Киріята убрані у кефі (див. прим. [229]). Майстер носить чорну шапочку (див. прим. [191]). Крім того, в романі промигують шоломи міліціянтів (див. прим. [180]) та тюбетейка (також дуже популярна у 1930-і роки). Стьопа Лиходєєв має на собі або кавказьку папаху, або кримський капелюх (див. прим. [365]). Цікаво, що Булгаков дуже рідко згадує не просто знакового, але символічного на той час головного убору номер один — кашкета або картуза — частини військового однострою, вцивільнений різновид якого постійно носили Сталін, Каганович, Маленков та чимало простих людей, переважно дрібних начальників, як сигнал певної зверхности та імітування лояльности до влади. У кашкет-картуз убрані лише рознощиця телеграм, швайцар «Будинку Драмліту» та чорний грак — водій автомобіля.

250

Барон Майґель? —

Барон — шляхетний титул, запроваджений у Росії Петром І для вищої прибалтійської шляхти німецького походження. Стати «колишнім бароном», як його називає далі Маргарита, можна лише за умови позбавлення титулу царем. Відречення від титулу за совєтської доби було спробою виказати лояльність до влади.

Прообразом Майґеля вважається барон Борис Сергійович Штайґер, киянин за народженням, уповноважений Колегії Народного комісаріяту освіти РСФСР з міжнародних стосунків, штатний співробітник ОГПУ-НКВД. Булгаков кілька разів зустрічався з ним, у тому й на прийомі в посла США (див. прим. [296]). У 1937 р. Штайґера було розстріляно як іноземного шпигуна (як і барона Майґеля в романі).

251

…стіл був вкритий церковною парчею. — Парча — декоративна тканина складного візерунку на шовковій основі із золотими або срібними нитками. Йде переважно на церковні облачення.

252

…я знався тільки з однією маркітанткою… — Маркітантка (італ. mercatanta, нім. Marketenderin — перекупка) — одна з дрібних перекупок харчових товарів та предметів військового вжитку, які у ХVIII — ХIХ ст. супроводжували армію в походах.

253

…влетів великий темний птах і тихенько черкнув крилом по лисині буфетника. Сівши на коминкову полицю поруч із годинником, птах виявився совою. — Сова — у повір’ях багатьох народів має славу зловіщого птаха; за Старим Заповітом усі види птахів родини совуватих належать до числа нечистих (Левіт 11: 16, 17; Повтор. 14: 15, 16); в юдаїзмі демон жіночого роду ([Ліліт]). У християнстві сова символізує морок, смерть, скорботу, запустіння, самотність, нечисть та чаклунство. У зв’язку з її нічним способом життя та здатністю до нічного бачення — бачити невидиме — сові приписується дар пророцтва. Вважалося, що якщо сова черкне крилом людину або вікно його оселі, то їм судиться незабарна смерть або руїна (пожежа). У греко-римській традиції сова символізувала мудрість і знання — в такій постаті вона перейшла й до європейської традиції. Сова, що сидить на стопі книжок — емблема мудрости.

254

…вдома під підлогою двісті золотих десяток. — Йдеться про російські золоті монети номіналом у десять рублів та вмістом 7,74 грамів щирого золота карбування 1897 р.

255

…у клініці Першого МДУ… — Йдеться про медичний факультет Московського державного університету ім. М. В. Ломоносова, з 1930 р. — Перший медичний інститут ім. І. М. Сєченова, з 1990 р. — Московська медична академія ім. І. М. Сєченова. На час написання перших розділів роману в Москві був ще й Другий МДУ, створений на основі Вищих жіночих курсів і розформований 1930 р.; його медичний факультет було перетворено на Другий медичний інститут ім. М. І. Пирогова (з 1991 р. — Російський медичний університет).

256

Та я й не радив би вам лягати до клініки, — правив артист, — чи є сенс вмирати в палаті під стогін та харчання безнадійних хворих. Чи не краще справити бенкет на ці двадцять сім тисяч і, випивши отруту, переселитися <до іншого світу> під звуки струн, у товаристві хмільних красунь та хвацьких друзяк? — Цей пасаж пов’язує роман Булгакова з іншим великим романом. Волянд рекомендує буфетникові уникнути болісної смерти так, як це зробив герой роману Генрика Сенкевича «Камо грядеши» (Quo vadis? — 1894–1896) — «арбітр елеґантности» (elegantiae arbiter — так його називає Тацит [Annales 16: 18, 19]), автор «Сатирикона» Петроній, улюбленець імператора Нерона. Дія роману точиться у 64–68 рр. н. е. в Римі. Переконавшись в непереможності нової естетики християнства та на уникнення можливого гніву Нерона й того, що за цим гнівом може наспіти принизлива та болісна смерть, Петроній залишає за собою свободу часу та образу смерти. «Я жив, як хотів, і помру так, як мені подобається». Він облаштовує свою смерть пишною учтою, і помирає разом із своєю коханою Евнікою: скликавши друзів та щедро обдарувавши їх, він наказує грецькому лікареві розтяти жили собі та Евніці, і, попиваючи вино, слухаючи співаків, що співали «Гармодія» та Анакреонта та грали на кіфарах, віддається у владу бога смерти Танатоса (розд. 74). Такої шляхетної смерти не міг собі побажати дрібний совєтський торговець — невдовзі він помре на рака печінки. Роман Сенкевича без сумніву був відомий Булгаковові з часів юности.

257

Гелло, проводь! — Гелла — грецьке жіноче ім’я (’Έλλη, лат. Helle). У грецькій мітології дочка Атаманта і Нефели; разом з братом Фриксом мала бути віддана на офіру, щоб врятувати країну (Елладу) від посухи, накликаної їхньою підступною мачухою Іно. Втекла з Фриксом на золоторунному барані, підісланому їхньою рідною матір’ю, до Колхіди, але дорогою втопилася у морі, названому на її честь Геллеспонтом (тепер протока Дарданелли). Геллами на острові Лесбосі в давньогрецьких легендах називали передчасно загиблих дівчат-вампірів. Цікаво, що у грецькому перекладі роману це ім’я транслітерується як Γκέλα — грецькі перекладачі сприйняли його як російське або слов’янське.

258

Маргарита — ім’я в перекладі з грецької означає «перлина» (μαργαρίτης, μάργαρον). Вважають, що цей образ надиханий образом Маргарити (Ґретхен) у трагедії Ґете «Фауст», але характер Маргарити Булгакова і за життя, і в постаті відьми зовсім не відповідає сумирній вдачі героїні Ґете. Найбільш вірогідним прототипом, як видно з тексту роману, слід вважати Маргариту Валюа (див. прим. [272]). Біографічно ж образ Маргарити, на думку деяких дослідників творчости Булгакова, пов’язується з Оленою Сергіївною Булгаковою (Нюренберґ—Неєлова — Шиловська, 1893–1970), третьою дружиною письменника (з 1932 р.), а також з Маргаритою Петрівною Смирновою (див. прим. [195]).

259

Маргарита Миколаївна зі своїм чоловіком у парі мешкали в цілому поверху прекрасної вілли в саду в одному з провулків поблизу Арбата. — Прототип цієї вілли, яку Маргарита далі називає готичною, було доказово ідентифіковано А. М. Барковим. Це міський будинок Сави Тимофійовича Морозова (1862–1905), російського підприємця та мецената, розташований у Москві, при вулиці Спиридонівка, 17, неподалік Арбату, Садового кільця та Патріярших ставів (А. Н. Барков. Роман Михаила Булгакова «Мастер и Маргарита»: альтернативное прочтение. — Киев: САО «Текна А/Т», 1994. — С. 154). Іншими адресами вказують один з будинків у Малому Власівскому провулку (між Сивцевим Вражком та Гагаринським), будинок № 6 у Малому Ржевському провулку (у будинку № 11 при Большому Ржевському мешкала «зі своїм чоловіком у парі» Олена Сергіївна Шиловська — майбутня дружина Булгакова), а також будинок № 21 при Остоженці. Усі ці будинки розташовані на відносно невеликій ділянці між Садовим та Бульварним кільцями та між Малою Бронною вулицею на півночі та провулком Сивців Вражек на півдні.

260

Двох останніх (перед зірочкою) уступів у виданні 1973 р. немає.

261

…висячі мости, що сполучають храм із страхітною Антонієвою вежею… — Оскільки Єрусалим розташований на пагорбах, деякі частини його для зручности сполучалися висячими мостами.

Антонієва вежа (Антонія) — фортеця Барис, побудована на високій скелі біля Храмової гори царем Гасмонейської династії Гирканом І, перебудована та перейменована Иродом Великим на честь свого зверхника та приятеля — римського тріюмвіра Марка Антонія. За деякими джерелами саме тут, а не в палаці Ирода Великого, була резиденція (преторія) римських прокураторів, де вони вершили судові розправи (див. прим. [31]).

262

…Гасмонейський палац… —

Гасмонеї — царська династія правителів Юдеї, нащадків Макавеїв. Останнім з Гасмонеїв був Антигон, якого було скинуто та страчено Иродом за Марка Антонія у 37 р. до н. е.

Гасмонейський палац (відомий також під назвою палацу Ирода Антипи) розташований у північно-східній частині Верхнього міста.

263

…караван-сараї… — Караван-сарай (перс. [karvanserai], тюрк. kervansaray: karvan — верблюд, караван та sarayi — житло, палац; фр. caravan-serail) — заїжджий та торгівельний двір для караванів на торгових шляхах Близького Сходу, Північної Африки, Центральної Азії та Закавказзя.

264

Відкинувшись на зручну, м’яку подушку крісла в тролейбусі, Маргарита Миколаївна їхала до Арбату… — Маршрутна плутанина. Щоб дістатися до Олександрівського саду (див. прим. [265]) від свого дому на Спиридонівській вулиці (див. прим. [259]) Маргариті не треба було їхати до Арбату. Вона могла пішки, Єрмолаївським та Благовещенським провулками або Садовою-Кудринською та Большою Садовою вулицями дійти до Тверської вулиці або Тріюмфальної площі, й там сісти в тролейбус, який довіз би її до Охотного ряду — це 200–300 метрів від Олександрівського саду. Оскільки випадкові супутники Маргарити, без сумніву, їхали на панахиду по Берліозові до «Дому Грибоєдова» на Тверський бульвар, тролейбус мав слідувати Тверською вулицею в напрямку Охотного ряду, і вони мали вийти раніше від Маргарити. Перша тролейбусна лінія в СССР довжиною 7,5 км була прокладена у Москві в листопаді 1933 р. від Тверської застави (Білоруський вокзал) до села Всехсвятське (між нинішніми станціями метро «Сокол» та «Войковська»). З 1934 р. ця лінія була подовжена до центру міста — до площі Свердлова (нині Театральна площа). Тоді ж почала діяти друга лінія — від Арбату до Дорогомилівської застави (район теперішньої станції метро «Кутузівська»). З 1936 р., у зв’язку з усуненням трамваю з північної половини Садового кільця (див. прим. [8]), цим кільцем від Кудринської площі до Курського вокзалу став курсувати тролейбус, маршрут якого успадкував назву трамвайного — «Б» («букашка»). На 1938 р. у Москві було вже 10 тролейбусних маршрутів.

265

…сиділа під Кремлівським муром <…> їй було видно манеж. — Маргарита Миколаївна сиділа в Олександрівському саду, дивлячись через Мохову вулицю в напрямку вильоту Великої Нікитської вулиці.

Манеж (фр. manège — виїздка коней) — велике приміщення до тренування коней та проведення кінноспортивних змагань; може слугувати місцем проведення великомасштабних та багатолюдних видовищ (виставок, концертів). Сад і манеж у Москві було побудовано у 1817–1825 рр. на знак пам’яті про війну 1812 р. за проєктом А. Бетанкура архітектом О. І. Бове та інженером Л. Карбоньє. 1867 р. в манежі концертував композитор і дириґент Берліоз (див. прим. [4]).

266

…в цьому ловеласі… — Ловелас (англ. Lovelace) — герой сентиментального роману англійського письменника Семюела Ричардсона (Samuel Richardson, 1689–1761) у 7 томах, відомого в Росії під назвою «Клариса Гарлов» (Clarissa: or, The History of a Young Lady, 1748). Слово «ловелас» стало прізвиськом спокусника та баламута.

267

На патера схожий? — Патер (лат. pater — отець) — католицький священик, ксьондз.

268

Азазеллів крем. — За середньовічними легендами, щоб надбати здатности до польоту та омолодитися, відьми намащувалися одержаною від диявола чарівною мастю; про це згадується й у сцені вальпуржиної ночі у «Фаусті» Ґете. Сцена ж, де Маргарита намащується кремом Азазелла, дуже нагадує поведінку Памфіли у творі римського письменника Апулея (125–180) «Метаморфози» (Appuleii Metamorphoseon Libri XI кн. 3: 17–21) та дружини Гіпарха в короткому творі грецького оратора, письменника-сатирика, софіста Лукіяна Самосатійського (Λουκιανός Σαμοσατεύς, 120–180) «Лукій або Осел» (Λουκιός ή ’Όνος, розд. 12) з тією відміною, що в Апулея Памфіла перетворюється на пугача (в російському перекладі на сову), в Лукіяна дружина Гіпарха — на «нічного хижого птаха» (в російському перекладі на «нічного ворона» — такого в природі не існує), а в Булгакова — на красуню-відьму (див. також прим. [273]). У час написання роману вийшов у світ російський переклад «Метаморфозів» під назвою «Золотий осел», який без сумніву потрапив до рук Булгакова (Апулей. Золотой осел. Пер. М. Кузмина. — Ленинград, 1929).

269

Це Микола Іванович, з ходи пізнаю… — Ознаки цього персонажу (портретні риси, манера поведінки, службове положення) свідчать про зіставлення його з Миколою Івановичем Бухаріним (1888–1938). Учасник революцій 1905–1907 та 1917 рр. У 1917–1918 рр. лідер «лівих комуністів», у 1918–1929 редактор газети «Правда», одночасно (1919–1929) член Виконкому Комінтерну, у 1929–1932 рр. член Президії Вищого совєту народного господарства СССР, з 1932 член колегії Наркомважпрому, у 1934–1937 рр. редактор газети «Ізвєстія». Член ЦК ВКП(б) у 1917–1934 рр., член Політбюра ЦК у 1924–1929 рр., член Всеросійського Центрального виконавчого комітету та Центрального виконавчого комітету СССР, академік АН СССР (з 1928). Наприкінці 20-х років виступив проти застосування надзвичайних заходів при проведенні колективізації та індустріалізації, що було оголошено «правим відхилом у Всеросійській КП(б)». Проводив жорстоку антирелігійну політику. Редактор Большої Совєтської енциклопедії. У 1938 р. був страчений за вироком у справі «антисовєтського правотроцькистського центру» (див. прим. [207], [344]). Реабілітований посмертно.

Поведінка Миколи Івановича при зустрічі з Маргаритою та залицяння до Наталі пародіює хтивість «улюбленця партії», «Бухарчика», відомого не лише у вузькому партійному колі ловеласа, до прекрасної статі, (див. прим. [266]). Це натяк не лише на адресу Бухаріна: у 20-і — на початку 30-х років практично всі представники большевицької еліти повиганяли своїх старих жінок та побрали молодих, гарніших; усі вони мешкали у віллах (Бухарін останні роки життя мешкав у Кремлі). Бухарін одружився 1934 р. третім шлюбом з двадцятирічною красунею Ганною Михайлівною Ларіною.

270

…помпезне громадище восьмиповерхового, видно, щойно зведеного будинку <…> «Будинок Драмліту». <…> «Будинок Драматурга та Літерата»… — Опис «помпезного громадища восьмиповерхового, видно, щойно зведеного будинку» наводить на так званий «Письменницький дім» (Писательский дом) — великий житловий комплекс, збудований у Москві 1937 р. за проектом архітекта І. І. Ніколаєва в дусі сталінської архітектури спеціяльно для письменників та діячів культури при Лаврушинському провулку (№ 17/5), біля Ординського сліпого завулка (тупика) та Большого Толмачовського провулка, навпроти Третяківської ґалерії. Ці дані, мабуть, маркують час написання фраґменту.

271

…побачила людину, яка у паніці нап’яла на себе протигаза. — Цей маленький штрих характеризує атмосферу постійного та тотального нагнітання совєтською владою масового військового психозу, мілітаризації населення, коли кожний громадянин повинен був мати протигаза та проходити регулярне індивідуальне та групове навчання з протиповітряної та протихемічної оборони (ПВХО). Учбові тривоги часто й надовго виводили з ладу нормальне життя. Більш розлого ця атмосфера описана в романі І. Ільфа та Є. Петрова «Золотой теленок», який вийшов у 1931–1933 рр. (И. Ильф, Е. Петров. Собрание сочинений. Т. 2. — Москва: Гос. изд-во худ. лит., 1961. — С. 251–258).

272

Королево моя французька… — Тут і далі Маргарита в постаті відьми часто ототожнюється з французькою королевою Маргаритою Валюа (Marguerite de Valois, 1553–1615), відомою своєю невгамовністю й зухвалістю в коханні та рішучістю вчинків, яку називали також «Перлиною Франції» (Marguerite de France) і «Королевою Марго» (Reine Margot). На користь цього прообразу свідчить те, що серед гостей балю сатани Маргарити Валюа немає — вона сама є хазяйкою балю. В історії Франції відомі ще дві особи королівської крови на ім’я Маргарита: Маргарита Наваррська або Ангулемська (Marguerite de Navarre, Marguerite d’Angoulème, 1492–1549), сестра Франциска І (діда Маргарити Валюа), відома своїм збірником новель «Гептамерон», та Маргарита Французька (1523–1574), дочка того ж Франциска І, дружина герцоґа Савойського. Обидві вони, одначе, своїми особистими якостями не кваліфікуються на участь у балю.

273

Обличчя поважного нижнього мешканця звело в рийку, а руки й ноги виявились із ратичками. — Обставини та опис перетворення Миколи Івановича на кнура живо нагадують сцену з «Метаморфозів» Апулея (кн. 3: 24) та Лукіяна «Лукіян або осел» (розд. 13): по відльоті намащеної господині-відьми, її служниця допомагає намаститись цим мазлом своєму коханцеві, який перетворюється на осла, щоправда, нездатного до польоту (див. прим. [268]).

274

У виданні 1966–1967 року це речення звучить так: «Я не збираюся летіти на якісь нелеґальні збори!»

275

…товстюх у чорному шовковому циліндрі… — Циліндр (тут) — штивний чоловічий капелюх з вузькими крисами та високим наголовком у формі циліндра; звичайно виготовлявся з шовкової лиснючої тканини.

276

Клодино, та це ж ти, безжурна вдовице? — Ім’я Клодина доволі часто трапляється в європейській літературі ХІХ — ХХ ст., але на участь у балю сатани в романі Булгакова цілком може кваліфікуватися, мабуть, лише «безжурна вдовиця» Клодина Леруж, життя та обставини вбивства якої розслідуються у «кримінальному» романі Еміля Ґаборіо (Émile Gaboriau 1835–1873) «Справа вдови Леруж» (L’affaire Lerouge, 1866). Автор міг запозичити це ім’я також з п’єси Ґете (див. прим. [1]) «Клодина з Вілла-Белла» (Claudine von Villa Bella. Ein Schauspiel mit Gesang, 1776), за якою Шуберт (див. прим. [396]) написав оперу о такій самій назві (1815), а також з чотирьох романів Сидоні-Ґабриель Колетт (Sidonie-Gabrielle Colette, 1873–1954) — «Клодина в школі» (Claudine à l’école, 1900), «Клодина в Парижі» (Claudine à Paris, 1901), «Клодина заміжня» (Claudine en ménage, 1902), «Клодина йде» (Claudine s’en va, 1903). Ці популярні твори — чи в перекладі, чи в оригіналі — без сумніву входили в коло читання юного Булгакова. Характеристика «безжурна вдовиця» могла бути взята з оперети Ференца Легара «Весела вдова» (Franz Lehár. Die lüstige Witwe, 1905). У французькій мові слово «вдова» може навіювати страшний спогад про гільйотину (épouser la veuve — бути гільйотинованим). Існує й більш веселий штамп з цим словом — «вдова Кліко» (Veuve Clicot), відома марка шампанського вина.

277

…криваве весілля свого друга в Парижі Ґессара… — Йдеться про урочистості одруження (18 серпня 1572) Маргарити Валюа, католички (див. прим. [272]), з протестантом-кальвіністом Генрихом Бурбоном королем Наваррським (згодом король Франції Генрих IV), що закінчилися масовою різнею католиками протестантів-гуґенотів (у ніч проти 25 серпня, дня Св. Вартоломія, в Парижі загинуло близько 2000 чоловік), яка увійшла до історії під назвою Вартоломіївої ночі; Ґессар, якого товстун називає своїм другом (а відтак учасником подій) — є упорядником та видавцем (1842) спогадів та листів Маргарити Валюа (M.-F. Guessard (ed.). Mémoires et lettres de Marguerite de Valois. — Paris: Société de l’histoire de France, 1842). Таке зведення до одного місця подій та людей, віддалених у реальному часі майже на 300 років, слід відносити на рахунок фантастичної фабули роману.

278

Хтось цапоногий підлетів і припав до руки… — Цим цапоногим розпорядником учти міг бути лише Пан (гр. Παν), у грецькій мітології лагідний та веселий бог-покровитель усієї природи, напівлюдина-напівцап з цапиними ногами, рогами та бородою, який, одначе, спересердя міг наганяти на людей чималого страху (паніки); його римським відповідником є Фавн (Faunus).

279

…булана відкрита машина… — Буланий — ясно-руда масть коня з темними гривою й хвостом та зі смугою по хребті, притаманна дикому коневі — тарпанові.

280

…не звичайного виду шофер, а чорний довгодзьобий грак… — Авторська придумка посадовити за кермо шикарного службового автомобіля диявольського відомства чорного грака (або крука) нагонить підозру: чи бува не пересадовили його з-за керма «спецтранспорту» іншого відомства — «чорного ворона» — так в СССР називали спеціяльні автомобілі, якими транспортували в’язнів та арештантів. Тієї доби тотальних сталінських репресій пересаджування члена високих державних та партійних установ з персонального службового автомобіля (так званого «членовоза») у «чорного ворона» була мало не щоденною практикою.

281

…на якомусь <…> цвинтарі в районі Дорогомилова. — Дорогомилово — район у західній частині Москви, на захід від Київського вокзалу. Тут, поблизу Великої (Большої) Дорогомилівської вулиці, після чуми 1770–1771 рр. було влаштовано цвинтар, на ньому 1812 р. було поховано 300 загиблих на Бородинському полі воїнів; 1798 р. поблизу православного виник єврейський цвинтар — на ньому 1901 р. було поховано відомого російського маляра І. І. Левітана (нар. 1860 р.). Зараз на місці цвинтарів стоїть суцільна житлова забудова.

282

…не в тріснутому цвікері <… > а в моноклі… —

Цвікер (нім. Zwicker) те саме, що пенсне (див. прим. [97]).

Монокль (від гр. μόνος — один та лат. oculus — око) — оптичне скло (лінза), що вставляється в очну западину одного ока, вважався більш елегантним, хоча й менш зручним, від окулярів або пенсне, краще пасував до фрачного строю.

283

…на Земляному валу… — Земляний вал — вулиця, частина Садового кільця (див. прим. [8]) між Садовою-Чорногрязькою вулицею (від площі Земляний вал) та Таганським майданом, проходить по лінії знесеного оборонного валу (ХІІ-ХІV ст. ст.), який колись оточував Москву.

284

У цих сімох золотих лапах палилися грубі воскові свічки. — Йдеться про золотий семираменний свічник (євр. [менора]) — символ самого Бога, світла світу, сім свічок менори означають сім днів творіння; у християнстві — символ сімох церков (Об. 1: 20). Зображення такого семисвічника міститься на тріюмфальній арці Тита в Римі на честь взяття та зруйнування Єрусалима внаслідок Юдейської війни 66–73 рр. н. е. (див. також прим. [349]). Наявність саме такого свічника у житлі диявола відповідає його ролі оскаржителя людини перед Богом — на цьому засновку побудована фабула роману.

285

…на <…> грудях Волянда <…> з темного каменю карбованого жука на золотому ланцюжку… — Амулет у вигляді фігурки жука-гнояка (скарабея) у Давньому Єгипті символізував відродження, перетворення зла (гною, яким живиться жук) на добро — відновлене життя. Скарабей з блакитного каменю був символом мужности, сили й витривалости, з темного каменю — оберегом від хвороб, особливо гнійних (див. прим. [292]).

286

Вилізай, окаянний ґансе! — Ґанс (нім. Gans — гусак, дурень, дурник) — одна з середньовічних німецьких назв блазня.

287

Кіт у чоботях буває лише в казках… — Йдеться про казку французького письменника Шарля Перро (Charles Perrault, 1628–1703) «Кіт у чоботях» (1697).

288

…низку щільно впакованих силогізмів… — Силогізм (гр. συλλογισμός) — у логіці дедуктивний умовивід, у якому з двох суджень-засновків одержують зумовлене ними третє судження-висновок.

289

…такі знавці, як Секст Емпірик, Марціян Капелла, а може, хтозна, й сам Аристотель. —

Секст Емпірик (гр. Σέξτος ο ’Εμπειρικός, лат. Sextus Empiricus, II–III ст. н. е.) — давньогрецький філософ, який систематизував вчення скептицизму, лікар за фахом.

Марціян Капелла (Марціян Міней Фелікс Капелла — Martianus Minneus Felix Capella, кінець IV — початок V ст. н. е.) — римський адвокат з Картагени, письменник та поет, творчість якого справляла значний вплив на культуру та філософію Европи аж до пізнього середньовіччя.

Аристотель (гр. ’Αριστοτέλες, лат. Aristoteles, 384–322 р. до н. е.) — давньогрецький філософ та вчений-енциклопедист, творець всеосяжної системи грецької науки, засновник сучасного природознавства, глава перипатетичної школи, вчитель Александра Македонського.

290

…пішаки-ляндскнехти з галябардами… —

Ляндскнехт (нім. Landsknecht) — найманий солдат німецької піхоти XV–XVI ст. ст., найманець, леґіонер.

Галябарда (фр. hallebarde, від нім. Helmbarte: Helm — руків’я, топорище та Barte — сокира) — середньовічна січна зброя, спис або довге топорище з насадженою на нього сокирою у вигляді півмісяця.

291

Я, мабуть, недочув, мій метре… — Метр (фр. maître) — пан, хазяїн, владика, повелитель, учитель, майстер тощо — звертання, що підкреслює вищий статус особи, до якої звертаються та підпорядковане положення того, хто звертається.

292

Наближені твердять, що це ревматизм, <…> та я маю велику підозру, що цей біль у коліні залишено мені на згадку однією чарівною відьмою, з якою я близько спізнався… — Ці слова Волянда разом з іншими деталями опису персонажу (різні очі, біль у коліні, кульгавість, голос, що «давав відтяг у харчання», колір шкіри обличчя, «немовби спаленого засмагою», тривалий перебіг хвороби) суґерують діягноз: застаріле захворювання на сифіліс (вторинні пранці). На симптомах цієї хвороби лікар-венеролог Булгаков знався добре, тому будь-який випадковий збіг ознак захворювання виключається (А. Н. Барков. Роман Михайла Булгакова «Мастер и Маргарита»: альтернативное прочтение. — Киев: САО «Текна А/Т», 1994. — С. 256–259).

293

…у Брокенських горах, на Чортовій Катедрі. — Йдеться про гору Брокен (Brocken) у Гарцьких горах поблизу містечка Верніґероде (Німеччина). При низькому положенні сонця люди, що стоять на вершині цієї стрімкої гранітної гори (висота 1141 м), відкидають величезні, оточені райдужним облямуванням силуети на шар хмар або туману, розташований під горою — явище, що дістало назву «Брокенських привидів» (Brockengespenst). Гора віддавна вважається місцем щорічних збіговисьок відьом (шабашів) або вальпуржиних ночей (Walpurgisnacht) проти 1 травня. Гора зображена Ґете у сцені вальпуржиної ночі в його драмі «Фауст».

294

…клапоть землі, бік якого омиває океан? <…> Там розпочалася війна. — Клапоть землі — йдеться про Піренейський півострів, на якому 1936–1939 рр. точилася громадянська війна в Еспанії, в якій на боці Народного фронту (проти Еспанської фаланги генерала Франко) брав участь Совєтський Союз, і до якої не міг бути байдужим Булгаков.

295

Робота Абадонни бездоганна. — Абадонна (євр. [Авадон], лат. Abaddon — загибель, гр. ’Απολλύων — губитель) — знищення, припинення буття, символ смерти й пекла, янгол безодні, демон війни, цар сарани, що вийшла з безодні (Йов 26: 6, 28: 22; Припов. 15: 11) В Об’явленні св. Івана Богослова: «І мала вона [сарана] над собою царя, ангела безодні; йому по-єврейському ім’я Аваддон, а по-грецькому звався він Аполліон» (Об. 9: 11).

296

Великий баль в сатани. — Назва розділу виразно надихана куплетами Мефістофеля з опери Ґуно «Фауст»: «Et Satan conduit le bal! — Сатана там править баль!» (див. прим. [190]). Мізансцена балю багатьма деталями (початок опівночі, сходи, фрак, величезна заля з басейном, контингент запрошених та безліччю інших) збігається з описом розкішного та велелюдного прийому в американській амбасаді в Москві 22 квітня 1935 р. в щоденниках Олени Сергіївни Булгакової (яка й назвала цей прийом «бальом»), на яке подружжя Булгакових було запрошено послом США Вільямом Буллітом. Прийом відбувався в будинку амбасади США (з 1933 р.), якому американці дали назву «Спасо Гауз» (Spaso House), при Спасопісківському майданчику, 10, зведеному 1914 р. поблизу церкви Спаса-на-Пісках (1711) для багатого купця та фабриканта М. О. Второва.

297

…в овальній рамі зображення чорного пуделя. — Образ чорного пуделя запозичений з твору Ґете «Фауст»: Мефістофель вперше з’являється Фаустові в постаті чорного пуделя.

298

Ось цьому, за першим пультом, — це Вйотан. — Анрі Вйотан (Henri Vieuxtemps [перекладається як «старі часи», «давнина»], 1820–1881) — бельгійський скрипаль-віртуоз і композитор, одна з найбільш впливових постатей у розвитку виконавчого мистецтва гри на скрипці в Росії, був придворним солістом та солістом оркестр імператорських театрів у С.-Петербурзі (1846–1852).

299

Хто дириґент? <…> — Йоганн Штраус! — Йоганн Штраус (Johann Strauss, 1804–1849) — відомий австрійський композитор та дириґент, творець найпопулярніших віденських вальсів. Поява Штрауса на відкритті великого балю в сатани не випадкова. У 1938 р. на кіноекрани світу вийшов та набув феноменальної популярности американський фільм-мьюзикл «Великий вальс» (The Great Waltz, режисер Жюльєн Дювів’є, знятий на студії «Метро Голдвин Мейер»), героєм якого був не сам композитор, а його вальси в обробці російського еміґранта Дмитра Тьомкіна (1894–1979), особливо «Казки Віденського лісу». Фільм не йшов тоді в СССР, Сталін наказав закупити його для показу лише у 1940 р. (Булгаков, втім, міг його бачити в амбасаді США або на одному з «спецпереглядів»). Однак вальси Штрауса, що стали популярними завдяки фільмові, звучали по радіо — саме під звуки обробленого Тьомкіним «громохкого віртуозного вальсу» Маргарита вилітає з своєї вілли. Після війни фільм йшов як «трофейний».

300

…під лівою рукою її виявилася низька аметистова колонка. — Аметист (гр. αμέθυστος від α — не та μέθυσος — п’яний) — різновид кварцу бузкового або пурпурового кольору, вважається засобом проти сп’яніння, дотик до нього має справляти освіжну та витверезну дію. У середньовічному християнстві (особливо в римсько-католицькій церкві) аметист був символом целібату (безшлюбности), віри та благочестя, вважався єпископським каменем — єпископи завжди носили персні з аметистом. Порада Коров’єва покласти руку на аметистову колонку, «як стане дуже тяжко» є також порадою Маргариті спертися на віру.

301

…його законна мегера… — Мегера (гр. Μέγαιρα, лат. Megaera) — ім’я однієї з ериній (евменід; латинська назва: фурії), богинь-месниць, що уособлювала заздрощі та гнів. Зображалася у вигляді огидної баби зі зміями замість волосся, з вишкіреними зубами та з бичем або смолоскипом в руках. Означає злу й сварливу жінку.

302

…пан Жак із дружиною! — Жак ле Кер (Jacques le Cœur, 1395–1456) — багатий купець, який служив радником французького короля Карла VII. У 1440 р. король пожалував йому дворянство, а в 1450 р. доручив керування фінансами країни. Разом з королем займався альхемією, тобто добував схожий на золото метал, що йшов на виготовлення фальшивої монети. Був заарештований за підозрою в отруєнні коханки короля Аґнеси Сорель, виготовленні фальшивих грошей, фінансових надуживаннях та державній зраді, але участи короля не виказав; через три роки ув’язнення був вигнаний з Франції. Помер власною смертю, а не був повішений, як видно з тексту роману. Посмертно реабілітований королем Карлом VІІ.

303

Граф Роберт… —

Граф (нім. Graf) — дідичний шляхетний титул, середній між князем та бароном (див. прим. [250])

Роберт Дадлі (або Дедлі), граф Лестер (Robert Dudley, Earl of Leicester, 1532–1588) — фаворит (коханець) англійської королеви Елисавети І, підозрюваний (без достатніх доказів) в отруєнні своєї дружини леді Емі Дадлі (Робсарт) з метою одруження з королевою; помер власною смертю.

304

…флякона з білою сіллю. — Біла сіль — нюхальна сіль, ароматизована суміш однієї з солей амоніяку (карбонату, хлориду) та амоніякової води — для виведення зі стану запаморочення або запобігання такого стану.

305

…фрачники та нагі жінки з ними, що відрізнялися одна від іншої лише кольором пір’я на головах та черевиків. — Цікаво, що для чоловіків — учасників балю було встановлено офіційний фрачний однострій, прийнятий у реальному часі проведення балю, незалежно від епохи походження учасників. Дивно, звичайно, бачити Малюту Скуратова чи Каліґулу у фраку. В СССР 30-х років XX ст. фраком користувалися, мабуть, лише музиканти, актори та дипломати. Нагота жінок, «що відрізнялися одна від іншої лише кольором пір’я на головах та черевиків» відповідає средньовічному уявленню про те, що відьми на своїх шабашах оголюються, залишаючи лише маски на обличчях, щоб анонімно блудити із самим дияволом. У християнстві нагота має подвійний сенс: вона представляє або мученика, відсутність власности, або шляхетну відмову від земних благ, покарання, або поганське чи сатанівське соромітство.

306

…пані Тофана. — Джулія Тофана (Signora Tofana, Giulia Tofana) мешканка Палермо та Неаполя, яка виготовляла й продавала у пляшечках із зображенням Св. Миколая, маскуючи під косметичний засіб або свячену воду, винайдену нею отруйну рідину (aqua Tofanae — тофанська вода). Рідина містила арсен та, можливо, екстракт беладони. Смерть наставала поволі й безболісно. Цією рідиною було отруєно понад 600 чоловік. Отруйниця була заарештована 1709 р. й після катування задушена у в’язниці в Неаполі (за іншими джерелами — 1676 р. в Палермо).

307

…еспанський чобіток… — середньовічне знаряддя тортур у вигляді двох дерев’яних жолобів, узятих у металеву петлю чи зашморг, у які затискалася нога (або ноги) за допомогою закручування ґвинтів або забивання кілків аж до розтрощення кісток. Вживався переважно з метою встановлення відьмацтва. При запереченні жертвою своєї провини половини чобота затискалися усе міцніше.

308

До неї камеристка приставлена… — Камеристка (від італ. camera — кімната) — кімнатна або особиста служниця при господині.

309

…Фрида, Фрида, Фрида! Мене звати Фрида, о королево. — За знайденими записами Булгакова, образ Фриди запозичений з книги швайцарського психіятра А. Фореля «Статеве питання» (A. Forel, Die sexuelle Frage. — München: Reinhardt, 1905; російський переклад 1909 р., С. Петербург): за вбивство дитини Фриду Келлер було засуджено до страти, згодом цей вирок було замінено на довічне ув’язнення. Задушення дитини носовичком належить іншій фігурантці твору Фореля — дівчині зі Шльонська на прізвище Конєцко (так у Фореля; правильно: Конєцка — Koniecka). Маргарита (Ґретхен) з «Фауста» Ґете — твору, під значним впливом якого перебував Булгаков, — також вбила свою дитину.

310

Маркіза… — Маркіз — (фр. marquise) західноєвропейський аристократичний титул, середній між графом та герцогом. Тут йдеться, певно, про маркізу Марі-Мадлен-Маргерит д’Обре де Бренвійє (Marie-Madelaine-Marguerite d’Aubray, marquise de Brinvilliers, 1630–1676), відому отруйницю, яка за допомоги коханця Ж.-Б. де Ґодена де Сен-Круа здобула в одного з королівських аптекарів отруту, яку випробувала на декількох пацієнтах у лікарні, а затим отруїла свого батька, двох братів та сестер, щоб заволодіти їхнім маєтком; замах на чоловіка був невдалим. Її злочини, а також намір отруїти невістку й сестру вийшли на яв після смерти Ґодена. Втекла від арешту за кордон, але була впіймана у Люттиху (Льєжі) й обезглавлена (за іншими джерелами спалена) в Парижі.

311

Пані Мінкіна… Ах, яка ж гарна! Дещо нервозна. Навіщо їй було пекти покоївці обличчя щипцями до завивки? — Анастасія Федорівна Мінкіна — Шумська (рік народження невідомий), дочка цигана Хведьки Мінкіна, «домоправительниця» та коханка графа Олексія Аракчеєва, відома своєю владолюбністю та жорстокістю. Вбита дворовими людьми 10 вересня 1825 р. в його маєтку в селі Грузіно Новгородської губернії. Обставини убивства Булгаков узяв з Енциклопедичного словника Брокгауза і Ефрона (1896, т. 19, с. 374): «В 1825 г. М.[инкина] систематически стала истязать комнатную девушку, красавицу Прасковью: она жгла ей лицо щипцами для завивки волос, вырывая куски мяса. Страдалица вырвалась и убежала на кухню к брату. Последний схватил нож, бросился в комнату М.[инкиной] и зарезал ее.».

312

…імператор Рудольф, чаклун та альхемік… — Йдеться про австрійського імператора Рудольфа II Габсбурзького (Rudolf II Habsburg, 1552–1612), сина імператора Максиміліяна II. Відзначався млявим, апатичним характером, підозрілістю, схильністю до меланхолії, брутальністю та деспотизмом. Більше цікавився астрологією й альхемією, ніж державними справами. У своєму празькому палаці створив альхемічну лабораторію, зібрав величезну колекцію книг, рукописів, монет та всіляких раритетів.

313

Ані Ґай Кесар Каліґула, ані Мессаліна… —

Ґай Кесар Каліґула (Gaius Caesar Caligula, 12–41 р. н. е.) — прозвище (лат. caligula — чобіток) третього римського імператора Ґая Юлія Кесаря Ґерманіка (Gaius Julius Caesar Germanicus, 37–41), наступника імператора Тиберія, славного несамовитою жорстокістю; вбитий трибунами преторійської когорти, тобто власними охоронцями.

Мессаліна, точніше Валерія Мессаліна (Valeria Messalina, 22–48 р. н. е.) — третя дружина четвертого римського імператора Клавдія, яка фактично правила імперією, відома своєю розпусною поведінкою та підбурюванням вбивчих дворових інтриг.

314

…обличчя Малюти Скуратова. — Малюта Скуратов (Бєльський Григорій Лук’янович, загинув 1572) — найближчий довірений помічник московського царя Івана IV Грозного в керівництві опричниною — спеціяльною службою, скерованою на придушення князівсько-боярської опозиції. Відомий своєю жорстокістю та садизмом, його ім’я стало нарікальною назвою садиста.

315

Он гурт брокенських гультяїв. — Гора Брокен (див. прим. [293]) славна шабашами гультяйок-відьом (Brockenhexe), ці відьми є усталеними персонажами місцевого фольклору, їхні ляльки давно продають на горі як сувеніри. На свій баль сатана міг запросити лише нечисть високого ранґу, а не простих відьом, з однією з яких він колись «близько спізнався» (та ще й з сумними наслідками — див. прим. [292]) під час перебування на чортовій катедрі. Отож він, мабуть, запросив «настоятелів» катедри, відьмацьку шляхту чоловічої статі, назвавши їх (за аналогією) брокенськими гультяями (німецькою це було б «Brockenbummler»).

316

…ще один. Ні, двоє! <…> Якось Азазелло <…> нашепотів йому пораду, як позбутися однієї людини, викриттів якої він надзвичайно побоювався. <…> він казав своєму знайомому, що був від нього залежним, обприскати стіни кабінету отрутою. <…> — А хто з ним? — А от це той самий запопадливий його підлеглий. — З’ява датує написання цього розділу роману: 1938 р. Йдеться, очевидно, про генерального комісара державної безпеки, наркома внутрішніх справ (до 1936 р.), одного з головних поплічників Сталіна в організації та виконанні масових репресій Генриха Григоровича Ягоду (Єноха Гершеновича Єгуду, 1891–1938), якого на гучному процесі «антисовєтського правотроцькистського центру» 1938 р. було звинувачено в організації вбивства С. М Кірова, в отруєнні В. Р. Менжинського, В. В. Куйбишева, М. Горького та його сина М. Пєшкова, в спробі отруїти М. І. Єжова, який змінив Ягоду на посаді шефа НКВД 1936 р. — «однієї людини, викриттів якої він надзвичайно побоювався». «Запопадливим його підлеглим» був, без сумніву, його секретар П. П. Буланов. Ягода й Буланов були розстріляні 1938 р. Єжов, за звинуваченням у керівництві змовницькою організацією у військах та органах НКВД, розстріляний 1940 р. — оскільки цей розділ роману на той час був вже написаний, Єжов не встиг потрапити на баль до сатани.

317

Велетенський чорний Нептун… — Нептун (лат. Neptunus) — початково римський бог річкової та ключової води. З ним ототожнюється давньогрецький Посейдон, який, перейшовши до римської мітології під назвою Нептун, став богом моря. Зображувався з тризубом у руці.

318

У виданні 1969 р.: «…та гугонів, як джаз».

319

…витанцьовували камаринського на естраді. — Камаринський (камаринська, комаринська) — російська народна пісня та танок жвавого, комічного, не дуже цнотливого характеру.

320

Фокусника-саламандру, що не згоряв у коминку… — Саламандра (наукова назва: Salamandra salamandra) — тварина кляси земноводних, має ящіркоподібне лискучо-чорне тіло 20–28 см завдовжки, з яскравими вогнистими жовтогарячими плямами. Водиться у Центральній та Південній Европі, в Україні — лише в Карпатах. З цією тваринкою пов’язані численні казки та забобони. Найбільш поширеним є середньовічний міт про неспалимість саламандри, про її здатність жити у вогні, про саламандру — дух вогню.

321

…кожному буде дано за його вірою. — Волянд перефразує слова Ісуса, зацитовані Левієм Матвієм в Евангелії: «за вірою вашою хай буде вам» (Мт. 9: 29). Уся фабула роману побудована на вічній непохибності цих слів.

322

Ноблес обліж… (фр. noblesse oblige) — положення (честь) зобов’язує.

323

…роззявкуватого приват-доцента… — Приват-доцент (від лат. privatim — приватним чином та docens — той, хто навчає) — вчене звання позаштатного викладача університету або іншого вищого учбового закладу царської Росії.

324

…моя донно… (італ. mia donna) — звичне в Італії звертання до жінки шляхетного стану.

325

У виданнях 1966–1967, 1967 та 1969 р. замість слова «коханець» (любовник) стоїть більш «цнотливе» слово «коханий» (возлюбленный).

326

Рукописи не горять. — Цю фразу, що стала дуже популярною і навіть «модною» дослідники творчости Булгакова вважають цитатою, нехай не текстуальною, але змістовною, з книги Наполеона Пейра «Історія альбіґойців» (N. Peyrat. Histoire des Albigeois. Les Albigeois et l’Inquisition. — Paris: Lacroix-Verboeckhoven, 1870–1872. 3 vols. — Vol. 2. — Р. 107), у якій описані відвідини альбіґойців у провінції Ланґедок у 1205 р. пріора Домініка де Ґусмана, засновника домініканського чернечого ордена (згодом католицького святого), для боротьби з єрессю. Свої антиальбіґойсікі арґументи він виклав на письмі, а рукопис вручив своїм опонентам. Альбіґойці, порадившись, вирішили спалити цей рукопис. Яке ж було їхнє здуміння, розповідає легенда, коли «полум’я поставилося до рукопису Домініка з благоговінням і тричі відштовхнуло його від себе» (И. Л. Галинская. Шифры известных книг. — М.: Наука, 1986. — С. 112).

327

…головна лінія цього опусу… — Опус (лат. opus — праця, твір) — дещо іронічна назва літерацького або наукового твору.

328

У всіх виданнях (крім 1969) ця фраза звучить в недолугому цензурному варіянті: «Це ви, прочитавши статтю Латунського про роман цього чоловіка, написали на нього скаргу з повідомленням про те, що він зберігає в себе нелеґальну літературу?»

329

Нема документа, нема й людини… — Цей афоризм, без сумніву, є парафразою вислову М. О. Бердяєва «Якщо немає Бога, то немає й людини» з його книжки «Нове середньовіччя. Роздум про долю Росії» (Новое средневековье. Размышление о судьбе России), виданої 1924 р. в Берліні. Булгаков натякає на декрет «Об установлений единой паспортной системы по Союзу ССР и обязательной прописке паспортов» від 27 грудня 1932 р., коли головною ознакою належности до людського роду за атеїстичного тоталітарного режиму стала наявність документа, а не Бога. Запровадження внутрішніх пашпортів (перед декретом існували лише пашпорти для виїзду за кордон) різко перевернуло життя багатьох соціяльних груп населення. Без пашпорта, єдиного посвідчення особи, не можна було змінити ні місця мешкання, ні місця працевлаштування. Колгоспникам та розкуркуленим пашпорти не видавалися (їм видавалися «тимчасові посвідчення», термін дії яких подовжувався щороку), з колгоспу вони могли відлучитися лише за спеціяльною довідкою, виданою головою, із зазначенням мети та терміну відлучки, та яка мала чинність протягом лише 30 днів. Відтак селяни знову стали кріпаками. Про значення пашпорта свідчить популярна приказка тих часів: «Получив свою бумажку, береги ее вовек, без бумажки ты букашка, а с бумажкой — человек».

330

…невелику золоту підківку… — Підкова — вигнута за формою копита коня металева пластинка, що прибивається (підковується) до копита для його захисту та на запобігання ковзання. Вважається символом щастя, вдачі та благополуччя, вона оберігає від напастей та приваблює бажаних гостей. Магія підкови основана на захисному символізмі місяця.

331

…та сама Анничка, що в середу розлила, на горе Берліоза, соняшникову олію біля коловорота. — Дослідники творчости Булгакова цитують усну оповідь його першої дружини, Т. М. Лаппа, з якою вони мешкали у комунальній квартирі № 50 і будинку № 10 при Большой Садовій вулиці з 1921 по 1924 р. (див. прим. [146]): «А на тому боці коридору, навпроти, жила така собі Горячева Аннушка. Вона мала сина, й вона увесь час його била, а він верещав. І взагалі, там незбагненно що діялося. Куплять самогону, нап’ються, неодмінно починають битися, жінки верещать: «Рятуйте! Поможіть!» Булгаков, звичайно, вискакує, біжить викликати міліцію. А міліція приходить — вони замикаються на ключа й сидять тишком. Його навіть оштрафувати хотіли». Цей персонаж згадується як Аннушка Пиляєва у фейлетоні «№ 13 — Дом Эльпит-Рабкоммуна» (1922) як «бич дома», а також у «Нотатках небіжчика — Театральному романі».

332

…один на Петрівку, другий на Смоленський… — Анничка, вірогідно, мала намір продати камінці там, де у час написання роману в Москву відбувалася жвава торгівля (у тому й нелегальна) антикваріятом та ювелірними виробами.

Петрівка — вулиця, що сполучає площу Петрівських воріт Бульварного кільця (див. прим. [110]) з Театральним проїздом. З другої половини XIX ст. вулиця стала місцем розташування шикарних магазинів, що торгували одягом, білизною, тканинами, галантерейними та ювелірними виробами. Комерційною залишалася Петрівка й у 20-і роки XX ст.

Смоленський ринок виник у Москві близько 1820 р. на площі по знесеному Земляному валу між впадінням сучасної вул. Арбат у Смоленський бульвар Садового кільця (див. прим. [8]), Проточним провулком та Смоленською набережною Москви-ріки. З 1917 до кінця 20-х років саме тут «колишні люди» продавали старі речі, в тому й коштовності, щоб вижити за умов нового режиму. Ринок було ліквідовано близько 1928 р.

333

…удари грому заганяли золотих идолів у темряву. — Идол (гр. είδωλον, здрібн. від είδος — зображення: зображеннячко) — речові предмети (найчастіше зображення тварин та/або людей, що містили, замінювали або лише нагадували богів), які були предметом релігійного поклоніння (идолопоклонства, идолослужіння). Негативне ставлення до идолопоклонства виникло спершу в євреїв, затим в греків (Елеатська школа VI–V ст. до н. е.), а вже потім в ранніх християн. Наявність идолів в Єршалаїмі є серйозним відступом від історичних реалій. За законом Мойсея идолослужіння є прокляттям для людини, тому допустити наявність у палаці Ирода Великого, та й у всьому святому для юдеїв місті Єрусалимі, будь-яких идолів (скульптурних чи малярських зображень живих істот), згадуваних у романі 5 разів, абсолютно неможливо, бо то є наруга над вірою. Чи міг Булгаков не знати про це? Безперечно, не міг. Цей відступ є алюзією на безпрецедентне в історії людства множення у 1920-і–1930-і рр. у Москві та в усьому Совєтському Союзі монументальних зображень очільників комуністичної партії та совєтської держави, перш за все Леніна та Сталіна, як втілення розроблених Леніном та Луначарським (1918–1920) заходів «монументальної пропаганди». Рада (совєт) народних комісарів ухвалила перелік революціонерів «усіх часів та народів», пам’ятники яких рекомендувалось встановити по містах та селах СССР. Одним із парадоксів цього пляну був блюзнірський акт встановлення у 1918 р. пам’ятника Юди Іскаріота, як «борця з християнством», у монастирі в селі Свіяжськ біля Казані. Гіпсові, цементні, бронзові та кам’яні боввани, часто помальовані на золото та срібло, супроводжували совєтського обивателя на кожному кроці, зображеннями вождів рясніли стіни (знадвору й зсередини) державних та громадських установ, нерідко й жител, вони були найпершою окрасою урочистостей з нагоди революційних свят. Спроба внесення поганських (римських імперських) идолів до Єрусалиму натрапила на жорстокий та безоглядний спротив юдейського народу й була зірвана (див. прим. [85]). Інакше діяв (чи пак бездіяв) безмаль 2000 років згодом нарід «третього Риму» — імперії Російської (див. прим. [387]).

334

…з ударом, схожим на гарматний… — Анахронізм: вогнепальна зброя з’явилася лише через понад тисячу років (у XII ст.) по описуваних подіях. Можливо, що цей пасаж вказує на те, що оповідь ведеться спостерігачем подій, який дожив до нашого часу (Воляндом).

335

…жував лимон… — Анахронізм: лимон (та інші цитрусові) був завезений до Середземномор’я зі Східної та Південно-Східної Азії лише в ХІ—ХII ст.

336

…прокуратор <…> дивиться на дві білі троянди, втоплі в червоній калюжі… — Біла троянда означає чистоту, цноту, праведність, любов до Бога, небесну винагороду за святість. Втоплі у кривавій калюжі дві білі троянди знакують Пилатові дві смерті-безсмертя, які щойно сталися — Єшуа Га-Ноцри, що потерпів за істину, та свою власну, що зрозумів ту істину запізно і буде відтепер вічно свій гріх спокутувати.

337

Прегарна лоза, прокураторе, та це — не «Фалерно»? — «Цекуба», тридцятирічне… — Фалерно (фалернське вино — vinum falernum) — одне з найкращих італьських білих вин, що походило з Фалернської области (Falernus ager) на північному сході реґіону Кампанія біля гори Массіко (Mons Massicus, нині Monte Massico), відзначалося золотистим кольором. Цекуба (цекубське вино — vinum caecubum) — червоне вино, вироблюване в місцевості Цекуб (ager Caecubus) у реґіоні Лаціо. У давньому Римі вважалися найвишуканішими винами, описані такими авторами як Катулл (87–54 р. до н. е), Горацій (65–8 р. до н. е.), Колюмелла (4–70 р. н. е.), Пліній Старший (23/24–79 р. н. е.) та ін. У час написання роману цих вин давно не існувало в природі: виноград сорту vinum album phalanginum, з якого вироблялося фалерно, був, очевидно, витіснений іншими сортами, а невеликі цекубські виноградники було знищено ще при будівництві Нероном судноплавного каналу від Остії до озера Аверно (бл. 64 р. — C. Plinius Secundus, Historia Naturalis XIV: 61, 62). Відродження цих вин розпочалося лише з середини XX ст., коли експедицією адвоката-винаря Франческа Паола Аваллоне на горі Массіко були виявлені здичавілі лози античних сортів. Нині відомі два різновиди фалернського вина: Falerno del Massico Bianco (біле) з винограду сорту Falanghino та Falerno del Massico Rosso (червоне) з винограду сортів Aglianico та Piedirosso з додаванням сортів Primitivo та Barbero. Вино густого червоного кольору о назві Cecubo виробляється нині в Італії (Лаціо, Кампанія) з винограду сортів Piedirosso, Primitivo та Abbuoto; чи ідентичне це вино цекубі, яку пили Пилат з Афранієм, невідомо. Підкреслений Пилатом вік вина — тридцятирічне — є, вірогідно, відгомоном розхожої думки про те, що чим старіше вино, тим воно краще. Оптимальний термін життя більшости сухих червоних вин становить 5–10 років; лише деякі добірні вина можуть зберігатися до 20–30 років, але їхні смакові якості, як правило, при цьому не поліпшуються. Далі в романі непослідовність: Азазелло приносить майстрові й Маргариті «…вино, що його пив прокуратор Юдеї. Фалернське вино», а не цекубське. Постійно додержуючись у романі середньовічної німецької вимови в латинських словах літери с перед е та ае як [k] у словах «кесар» (замість «цесар» або «цісар» — caesar), «Кесарія» (замість «Цесарія» — Caesarea), «кентурія» (замість «центурія» — centuria), «кентуріон» (замість «центуріон» — centurio), Булгаков мав би писати «Кекуба», а не «Цекуба». Цей відступ автора від встановленого собі правила не є випадковим. Оскільки вишукані вина, продукти та інші предмети розкоші напевно постачалися прокураторові з Риму спеціяльною обслугою, то чи не є «Цекуба» натяком на існуючу в СССР у час написання роману систему так званих «закритих розподільників», що постачали привілейованим групам населення — так званій «номенклятурі» (партійні діячі, урядовці, чиновники, видатні діячі науки, культури тощо) дефіцитні продукти, товари та надавали послуги за пільговими цінами. Одним з таких широко відомих «розподільників» була створена 1921 р. М. Горьким Центральна комісія з поліпшення побуту вчених при Совєті Народних Комісарів РСФСР — ЦЕКУБУ (Центральная комиссия по улучшению быта ученых), у поточній побутовій мові «Цекуба», до функцій якої входило надання продовольчих та інших пайків не тільки вченим, але й творчим працівникам, у тому письменникам. До системи закритих закладів громадського харчування ЦЕКУБУ, безсумнівно, належить і ресторан МАССОЛІТу в «домі Грибоєдова» (А. Н. Барков. Роман Михайла Булгакова «Мастер и Маргарита»: альтернативное прочтение. — Киев: САО «Текна А/Г», 1994. — С. 70–82).

338

За нас, за тебе, кесарю, батьку римлян, найдорожчого та найкращого з людей! — Важко сказати, чи було величання імператорів за всякої нагоди нормою побуту громадян Римської імперії, але під час написання роману здравиці такого роду на честь «товариша Сталіна» постійно виголошувались не лише за столом посадовців, але й звичайних людей — «щоб чули», щоб їхня лояльність до режиму не викликала сумнівів. Щоправда, навіть найщиріші та найгучніші декларації такого штабу далеко не завжди врятовували совєтських громадян від репресій.

339

…клянуся вам учтою дванадцяти богів, ларами клянуся… — Дванадцять богів — старші боги (Dii Majores) або боги-радники (Dii Consentes), що увійшли до римської мітології під іменами Юпітер, Юнона, Веста, Церера (Керера), Діяна, Мінерва, Венера, Марс, Меркурій, Нептун, Вулкан, Аполлон.

Лари (лат. lar, мн. lares) — італійські добрі духи-обереги домашнього вогнища, дому, сімейного життя, вітчизни — домові (lares domestici, familiares, privati, patrii), а також суспільного життя (lari publici): обереги шляхів та подорожан (lares viatores), хранителі перехресть (lares compitales), хранителі у морських подорожах (lares permarini), захисники проти ворогів (lares hostilii), хранителі сільського господарства (lares rurales), захисники міста й державного устрою (lares praestites).

340

…месія, якого вони раптом стали очікувати цього року! — Месія (євр. — Машиах, — Га-Машиах; гр. Χριστός, лат. Christus — помазаник). Початково месією називали особу, висвячену помазанням єлеєм (миром) на служіння Богові. Месія (з великої літери) означає обіцяного Ізраїлеві через пророків та сподіваного протягом усіх часів Збавителя та Царя. Отож Юдея не «раптом» стала очікувати пришестя Месії — то був стан постійної надії вірних. Цей Сподіваний мав сполучити в своїй особі три служіння, на які висвячувались помазанням, тобто бути Царем, Пророком та Первосвящеником. Звичайно ж, ні Понтій Пилат, ні його розмовник не могли знати, що той Назарянин, якого вони видали на страту, і є Месією. Пилат лише підсвідомо відчував, з Ким мав справу — і відповідно ту справу провадив. Сталося те, «що рука Твоя [Божа] й воля Твоя [Божа] наперед встановили були, щоб збулося» (Дії 4: 28).

341

…ця примарна споруда Ирода <…> достоту зводить мене з розуму. <…> Світ не знав більш химерної архітектури. — Виразне зіставлення палацу Ирода з Палацом Совєтів у Москві, зведення якого на забаганку Сталіна було розпочато 1933 р., та яке широко пропагувалося тодішніми засобами масової інформації. Будівництво велося на місці зруйнованого 5 грудня 1931 р. храму Христа Спасителя. За проектом Б. М. Йофана, ця велетенська, яка не мала аналогів у світі, химерна споруда мала висоту 415 м і правила за п’єдесталь під скульптуру Леніна заввишки 100 м. Сама голова статуї мала розмір п’ятиповерхового будинку. Фундамент було заглиблено на 20 м. З початком другої світової війни (1941 р.), коли споруду було доведено до 10-го поверху, будівництво припинилося. 1942 р. вийшов наказ про демонтаж металевого каркасу (вагою понад 25 тис. тонн) на потреби будівництва залізничних мостів. 1960 р. на цьому місці було збудовано плавальний басейн просто неба «Москва». У 1990–2000 рр. тут знову було зведено храм Христа Спасителя.

342

А скажіть… напій їм давали перед повішенням на стовпи? — Так. Але він <…> відмовився його випити. — За єврейським звичаєм засудженим до страти до знечулення давали перед екзекуцією вино, заправлене жовчю або дуже гіркою мирою (смирною — смолою мирового дерева): «…дали Йому пити вина з гіркотою змішаного (у грецькому тексті: οινον μετα χολη μεμιγμένον; у латинському: vinum <…> cum felle mixtum; у російському: уксуса, смешаннаго с желчью), — та, покуштувавши, Він пити не схотів» (Мт. 27: 34); «дали Йому пити вина, із мирою змішаного (у грецькому тексті: εσμυρνισμένον οινον; у латинському: myrrhatum vinum; у російському: вино со смирною), але Він не прийняв» (Мр. 15: 23). Ісус бажав прийняти смерть за повної свідомости.

343

…прибрати з лиця землі тіла усіх трьох страчених і поховати їх тайкома та в тиші, так щоб про них не було більше ні слуху ні духу. — Наказ начальникові таємної варти про таємне поховання страчених є свідченням того, що Булгаков знав про секретну практику таємної служби СССР. Так, у 1929–1941 рр. трупи розстріляних у підвалах київського Інституту благородних дівиць («Жовтневого палацу», де містилося УГБ НКВД УССР), «ворогів народу» таємно ховали, скидаючи у рови у Биківнянському лісі під Києвом (там закопано від 100 до 300 тис. жертв репресій). Такі «спеццвинтарі» є побіля усіх більших міст колишнього СССР: у Левашівському пустищі біля Санкт-Петербурга, у Куропатах під Мінськом, тощо. Під Москвою таких «розстрільних спецоб’єктів» є три: крематорій при Донському монастирі, біля селища Бутово та на 24-му кілометрі Калузького шосе, поблизу радгоспу «Комунарка» (тоді підсобного господарства НКВД), на території дачі заарештованого 1937 р. колишнього наркома внутрішніх справ Ягоди (див. прим. [316]).

344

О ні, ні, Афранію! — Афраній — це ім’я та характерні риси персонажу Булгаков запозичив від префекта (начальника) преторійської гвардії (поліції) Риму, вихователя та радника імператора Нерона Секста Афранія Бурра (Sextus Afranius Burrus, 1[?]–62), якого Тацит (Аннали 13–14) характеризував як чесну, справедливу, пряму та компетентну людину високої репутації. Помер від хвороби горла (рак?) або був отруєний на розказ Нерона. Відомі також дві особи на ім’я Люцій Афраній (Lucius Afranius). Один з них (народжений бл. 90 р. до н. е.) — римський комедіограф. Його комедії (понад 40) вважалися витонченими, дотепними та досконалими за стилем. До нас дійшли фраґменти лише однієї комедії Афранія (Comicorum romanorum reliquiae). Другий (помер 46 р. до н. е. — консул, легат Помпея Великого, який забезпечив перемогу Помпея в Еспанській (Іберійській) війні (77–72 р. до н. е.). Навряд чи можна вважати випадковою суголосність імени начальника єршалаїмської спецслужби з прізвищем Якова Сауловича Агранова (Янкель-Шевель Шмаєв, він же Янкель Шмаєвич Соренсон, 1893–1938), якого Маяковський ніжно називав «Агранич» — «найкривавішого слідчого ВЧК <…> який став катом російської інтеліґенції» (слова Романа Гуля), одного з керівників ГУГБ НКВД, найближчого помічника Г. Ягоди (див. прим. [316]). Агранов спеціялізувався на роботі з представниками інтеліґенції, брав активну участь у мистецькому житті Москви, близько спілкувався з членами РАППу, ЛЕФу та інших творчих організацій (див. прим. [5]), втирався в довіру в літерацьких колах для вивідування інформації. Саме йому, як начальникові Спеціяльного («Особого») бюра у справах адміністративної висилки антисовєтських елементів та інтеліґенції, Ленін і Дзержинський доручили складання списків старої інтеліґенції, що підлягала депортації з РСФСР у 1922 р. Агранов несе особисту відповідальність за катування та розстріл сотень людей. З його ім’ям пов’язана загибель щонайменше чотирьох великих поетів: Гумільова (1921), Маяковского (1930), Клюєва (1937) та Мандельштама (1938). І прізвище, і прозвисько, і служба Агранова, напевно, були відомі Булгаковові, наприклад, від Маяковського (див. прим. [135]). Розстріляний 1938 р. за звинуваченням у належності до антисовєтської троцькистської організації. Посмертно не реабілітований.

345

…велетенський гостровухий пес сірої шерсти… — Ці ознаки Банґи відповідають подобі німецького доґа з притятими вухами або збільшеного вигадом автора німецького вівчаря (ще один натяк на зв’язок Пилата з Германією — див. прим. [353]). Ці породи навряд чи існували новозаповітньої доби. Найбільш вірогідно собака-охоронець Пилата належав до молосської породи (canis molossi), предкової форми мастифів. Саме ці аґресивні собаки використовувалися у війську Стародавнього Риму як сторожові та до цькування. За юдейською та ранньохристиянською традицією собака (на відміну від кота) вважався нечистою твариною, його не допускали до житла та храму — як у сучасному іслямі. Сучасне ж християнство виходить із засади Буття (1: 24), що «кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне» (1 Тим. 4: 4). Прив’язаністю до собаки поганин Пилат протиставляє себе юдеям. Сучасним відповідником-клоном Банґи в романі є пес Тузбубна московських слідчих (див. прим. [235]).

346

…називав Низа… — Низа (правильно: Ниса) — грецьке та римське жіноче ім’я (гр. Νυσα, лат. Nysa); у грецькій мітології — одна з виховательок Бакха (Вакха, Діониса), бога рослинности, покровителя виноградарства й виноробства (а відтак пияцтва, веселощів та розпусти). У грецькому перекладі роману це ім’я відтворено як Νίζα — пряма транслітерація російського написання.

347

…пішла в гостину до Енанти. — Енанта — грецьке жіноче ім’я, що виводиться з οίνάνθη — «цвіт виноградної лози», «ягідка дикого винограду», «виноградинка» або ενάντη — «супротивниця», «ворогиня»; саме так — ’Ενάντη — відтворено це ім’я у грецькому перекладі роману.

348

…до Гетсиманії, за Кедрон… — Гетсиманія (євр. [Ґет-Шманим] — прес на олію, чавило, олійня) — оточена маслиновими садами місцевість неподалік Єрусалиму, на протилежному боці долини, яка відділяє місто від Оливної гори та якою протікав струмок о назві Кедрон (євр. — «каламутний»).

349

…над храмом зайнялися два гігантські п’ятисвічники. — Ні в юдаїзмі, ні в християнстві свічники з п’ятьома раменами в обрядових діях не використовуються. З нагоди Пасхи над храмом (а скоріше у храмі, а також у помешканнях вірних) мав би запалитися один семисвічник — менора (див. прим. [284]). П’ятисвічники (а саме: «два п’ятисвічники») в романі є цілком виразною алюзією на встановлені на вежах московського кремля (1937 р.) світні п’ятикутні зірки (пентаграми); на час написання цього уривка таких зірок було встановлено саме дві (з п’ятьох). Єршалаїмський храм виразно зіставляється з московським кремлем.

350

Тридцять тетрадрахм! —

Тетрадрахма (гр. τετράδραχμη) — грецька срібна монета (чотири драхми), що дорівнює срібному сиклю (шекелю або срібнякові) юдейського карбування або чотирьом римським динаріям; в Евангеліях не згадується.

Тридцять срібняків — вартість одного раба або найменша платня пастухові. Саме за тридцять срібняків Юда зрадив свого Наставника (детальніше про обставини цієї оборудки див. у кн.: И. Мельниченко. Когда и сколько заплатили Иуде Искариоту (историографическая повесть). — Киев: Парламентское изд-во, 2003).

351

…зазираючи у вікна, що виходять на вулицю… — Йдучи або їдучи вулицями Єрусалиму новозаповітної доби, перехожий чи вершник не міг зазирати у вікна, бо за східним звичаєм вікна жител того часу виходили лише у двір. На вулицю виходив глухий мур, єдиним отвором у якому були замкнені двері. Заможніші оселі мали у зовнішньому мурі ще лише високо розташований балькон, вікно якого завжди було ретельно зап’яте.

352

…за святковим столом, на якому лежало м’ясо козеняти, стояли чаші з вином між мисками з гіркими травами. — Ритуал пасхального застілля у єврейській родині описаний у Книзі Вихід 12: 8. «І нехай їдять тієї ночі те м’ясо, спечене на огні та опрісноки. Нехай їдять його на гірких травах».

Гіркі трави (євр. — марор) — хрін та листя гіркого салату — символ гіркоти рабства.

353

…сина короля-звіздаря й дочки мірошника, красуні Пили. — За середньовічною легендою Пилат був сином майнцького (Германія) короля-астролога Ата (Atus), який за розташуванням зірок дізнався, що зачата ним цієї ж хвилі від першої-ліпшої жінки дитина стане могутньою та знаменитою; королеві привели першу стрічну жінку — дочку (або жінку) мірошника Пилу (Pila). Народжений хлопчик дістав ім’я Pilatus, складене з імен батьків (Pila та Atus). Більш вірогідним є вивід імени від латинського слова pilum — спис; pilatus — озброєний списом. Понтій (Pontius) — надане йому римське прізвище (номен).

354

…жебрака із Ен-Сариду… — Булгаков, можливо, вважав Ен-Сарид арабською назвою міста Назарета або приписав цю помилку Понтієві Пилату, який міг сплутати Назарет (араб. Ан-Насира) з Ен-Саридом (див. також прим. [49]). Проте на думку деяких істориків саме так — Сарид або Ен-Сарид — називався Назарет за часів Ісуса (A. Edersheim. The Life and Times of Jesus the Messiah. 1890 — Р. 103). Містечко о такій назві є в центральній частині нинішнього Ізраїлю, на рівнині Шарон, у 60 км на південний захід від Назарета та в 25 км на північний схід від Тель-Авіва.

355

Я почав службу за Валерія Ґрата. — Валерій Ґрат (Valerius Gratus) — четвертий римський прокуратор Юдеї (з 15 до 26 р.), за правління якого було призначено первосвященика Кайяфу (у романі Каїфу), попередник Понтія Пилата на посаді прокуратора (див. прим. [193]).

356

Якісь мандрівні фантазери, якийсь гурток, у якому передовсім не було жодних жінок. — Ця заява свідчить про свідоме викривлення та приховання фактів начальником таємної служби у доповіді прокураторові. Згідно з Евангеліями, до «гуртка» Ісуса окрім дванадцяти апостолів входили також святі жони, «дехто з жінок, що були вздоровлені від злих духів і хвороб: Марія, Магдалиною звана, що з неї сім демонів вийшло, і Іванна, дружина Худзи, урядника Иродового, і Сусанна, і інших багато» (Лк. 8: 2, 3). На страті були присутні жінки, «що за Ісусом прийшли з Галілеї, і Йому прислуговували. Між ними була Марія Магдалина, і Марія, мати Якова й Йосипа [Марія Клеопова], і мати синів Зеведеєвих [Соломія]» (Мт. 27: 55, 56), наближеними були також Марія та Марта, сестри оживленого Ісусом Лазаря (Ів. 12: 1–3).

357

…чи не заподіяв він собі смерть? — О ні, прокураторе… —

Авторський відступ від евангелійних реалій. Згідно з Новим Заповітом, Юду не було вбито, він, побачивши наслідки своєї зради й розкаявшись, повернув гроші первосвященикам і повісився (Мт. 27: 3 і далі) або загинув наглою смертю: «…він тріснув надвоє і все нутро його вилилось…» (Дії 1: 18). 30 юдиних срібняків священики не могли покласти до скарбниці храму, оскільки вони є ціною крови; на них було куплено місце під поховання бездомних. Обговорення версій смерти Юди в романі свідчить про велику справність таємної служби при прокураторі (алюзія на провокації такої ж служби НКВД СССР часу дії позабіблійної частини роману).

358

…протягом години викопала глибоку яму і в ній поховала трьох страчених. — Авторський відступ від біблійних реалій. Поховання Ісуса відбулося за пророцтвом Ісаї (Іс. 53: 9): спочатку було призначено поховати Його (отрока Божого) разом із злочинцями, але поховали Його окремо, в багатого, бо провини Він не вчинив, і не було в його устах омани. Тіло Ісуса за дозволом Пилата забрав «муж багатий із Ариматеї на ім’я Йосип», який оповив Його чистою плащаницею та поклав Його в новому своєму гробі, який він висік у скелі і, приваливши великого каменя до дверей гробу, пішов (Мт. 27: 57–60 — див. також прим. [343]).

359

…покажи хартію… — Хартія (гр. χάρτης, лат. charta — аркуш [папірусу], грамота) — старовинний рукопис, або штука матеріялу, на якому його написано.

360

…ми їли солодкі весняні бакуроти… — Бакуроти (від євр. [бакора], мн. [бакурот] — фрукт-первісток або лат. bacca — ягоди або круглі плоди) — недозрілі або передчасно дозрілі ранні плоди інжиру або смоківниці (смокви, фіґи). Цей запис є ніби чернеткою до Евангелії, де Левій Матвій опише гнів Ісуса по невдалій спробі скуштувати фіґи з неплідного дерева (Мт. 21: 18–19; Мр. 11: 12–14), і водночас ремаркою: згодом Йому й апостолам вдалося-таки вгамувати голод від дерева плідного.

361

…розбирати й зберігати папіруси… — Папірус (гр. πάπυρος, лат. papyrus) — найдавніший матеріял до письма, що виготовлявся у стародавньому Єгипті з тростини, на яку були багаті узбережжя Нілу, та яку згодом вирощували в культурі. Таку саму назву мають стародавні рукописи на цьому матеріялі.

362

…не спав цілий поверх в одній з московських установ, і вікна в ньому, що виходили на заллятий асфальтом великий майдан… — «Установа», про яку йдеться, яка чимало разів згадується в романі та яка ані разу не називається своїм ім’ям (як це було й в реальному житті у час написання роману) — Головне управління державної безпеки (Главное управление государственной безопасности — ГУГБ) при Народному комісаріяті внутрішніх справ (Народный комиссариат внутренних дел — НКВД), наступник органів ВЧК, ГПУ, ОГПУ, попередник МГБ (Министерство государственной безопасности) та КГБ (Комитет государственной безопасности) — таємна служба, що здійснювала тотальне стеження та репресії. Офіційний будинок «установи» містився при Луб’янському майдані (за совєтських часів площа Дзержинського) у Москві.

363

…в домі біля Кам’яного мосту… — Йдеться про так званий «Дім Уряду», більш відомий під назвою «Дім на набережній» — адміністративно-житловий комплекс стилю конструктивізму, зведений 1931 р. за проектом архітекта Б. М. Йофана. Будинок розташований «на Болоті» (вул. Серафимовича, 2 [до 1932 р. Всехсвятська], Берсенєвська набережна) на острові між стрижневим руслом Москви-ріки та Водовідвідним каналом; поруч з будинком лежить Великий Кам’яний міст. Тут мешкали визначні партійні та державні керівники, дипломати, конструктори, письменники тощо. У 1936–1937 рр. тут мало не щодня відбувалися труси, арешти та виселення сімей засуджених (що сталося й з Семплеяровим, якому невдовзі довелося очолити грибозаготівельний пункт у Брянську). Чимало цікавого про цей дім можна дізнатися з повісті його мешканця, російського совєтського письменника Ю. В. Трифонова (1925–1981) «Дом на набережной» (1976). Проживання у цьому престижному будинку Аркадія Аполлоновича Семплеярова свідчить про досить високе положення його та очолюваної ним нікому не потрібної Акустичної комісії (див. прим. [183]).

364

…Римського виявлено в номері чотириста дванадцятому готелю «Асторія»… — «А с т о р і я» — один із найбільш знаменитих та престижних готелів Санкт-Петербурга (Ісакіївський майдан, Велика Морська вул., 39), відкритий 1912 розбудований за проектом архітекта Ф. Лідваля в стилі «північного модерну» XX ст., реконструйований у 1987–1991 рр. У старому готелі було 436 номерів, після реконструкції — 223, три ресторани та інші об’єкти готельної інфраструктури. У цьому готелі гостював М. Булгаков під час відвідин Ленінграда. Назва готелю походить від імени одного з найбільших та найбагатших підприємців та комерсантів США, вихідця з німецького містечка Вальдорфа, Йоганна Якова Астора (Johann Jacob Astor, 1763–1848), засновника міста Асторія у штаті Ореґон. У 1897 р. правнук Й. Я. Астора Джон Джейкоб Астор IV відкрив у Нью-Йорку готель о назві «Асторія», який, об’єднавшись із зведеним поруч чотирма роками раніше готелем «Уолдорф», зажив слави найбільш фешенебельного готелю світу. Згодом, щоб привабити постояльців, багатьом новим готелям стали давати назву «Асторія».

365

…був у папасі, в бурці поверх нічної сорочки… — В одній з ранніх версій роману Стьопу Лиходєєва було викинуто не до Ялти, а до Владикавказу. Цей елемент кавказького кольориту не було усунено при остаточному редагуванні твору. У Криму навряд чи можна було придбати такі кавказькі атрибути як папаха чи бурка (див. прим. [112]). Проте в епілозі автор (руками Коров’єва) «нап’яв йому повстяного капелюха» — це характерний (кримськотатарський?) предмет одягу, який залюбки носили усі відпочивальники в Криму й привозили його як сувенір — м’який капелюх з широкими пухнастими по краю крисами. Капелюх цей можна бачити на чабані-Утьосові у фільмі «Веселые ребята» (Мосфільм, 1934).

366

…пив старку… — «Старка» (стара горілка) — міцний витриманий алькогольний напій (вміст алькоголю 43 %) бурштинового кольору, виготовлявся за старовинним рецептом.

367

…вийняв з-під пальта чорного мавзера… — Мавзер — великокаліберний автоматичний пістолет системи німецького конструктора Петера-Павла Мавзера (Peter-Paul Mauser, 1838–1914).

368

…вихопив з-за спини бравнінґа. — Бравнінґ — автоматичний пістолет американського конструктора Джона Бравнінґа (John M. Browning, 1855–1926).

369

…він приклався до круглого отвору в примусі й напився бензину. — Пальним для примуса слугував гас, а не бензин (використання легкозаймистого бензину заборонялося з міркувань безпеки).

370

…біля дзеркальних дверей Торгсіну на Смоленському ринку… —

Торгсін — розмовне (російське) скорочення назви Всесоюзного об’єднання торгівлі з іноземцями (Всесоюзное объединение торговли с иностранцами; народне розшифрування: Товарищи! Опомнитесь! Россия! Гибнет! Сталин! Истребляет! Народ!), створене 1931 р. з метою максимального вилучення валюти спершу в іноземних туристів, а згодом — коштовностей та валюти в «совграждан» в обмін на дефіцитні товари (хліб, борошно, продукти харчування, промислові товари) через мережу спеціялізованих магазинів. Основними клієнтами Торгсіну стали саме «совграждане», які під час голодомору 1932–1933 рр., щоб вижити, обмінювали на вилучений в них же хліб найдорожчі сімейні клейноди — золоті та срібні натільні хрести, обручки, сережки, — які приймалися Торгсіном на вагу як «побутове золото» або «золотий брухт» за дуже заниженими цінами. Мистецька чи історична вартість виробів до уваги не бралася. Через Торгсін здійснювався продаж коштовностей та антикваріяту за кордон. У післявоєнні роки в Совєтському Союзі аж до його розпаду діяла мережа валютних крамниць о назві «Берізка», вступ до яких громадян СССР обмежувався лише контингентом власників «сертифікатів» — платіжних чеків, видаваних Держбанком замість заробленої за кордоном валюти. Грошові знаки інших держав приймалися виключно від іноземців. В СССР було ще дві інституції «по роботі з іноземцями», скеровані на максимальну ізоляцію іноземців від місцевого населення. Це так зване БЮРОБІН (Бюро обслуговування іноземців), створене 1921 р. при Народному комісаріяті іноземних справ (1947 р. перетворено на Управління з обслуговування дипломатичного корпусу). Ця установа згадується в романі під назвами «бюро іноземців» та «бюро з ознайомлення іноземців з визначними пам’ятками Москви», в якому служив барон Майґель (див. прим. [250]). 1929 р. було засноване Державне акціонерне товариство з іноземного туризму в СССР — «Інтурист» (це нове на час написання роману слово згадується в ньому 13 разів). Обидві ці установи діяли під пильним контролем та у тісній співпраці з органами безпеки.

Смоленський ринок — стара назва Смоленського майдану, яким закінчується вулиця Старий Арбат; у будинку № 54/2 на розі Арбату й цього майдану справді містився «Торгсін» (див. прим. [332]).

371

…історію знаменитого каліфа Гарун-аль-Рашида. —

Каліф або халіф (араб. [khalif(a)] — спадкоємець, наступник) — у деяких країнах мусульманського Сходу — титул верховного правителя, що поєднував світську та духовну владу як наступник Мухамеда.

Гарун-аль-Рашид ([Харун ар-Рашид], 763–809) — арабський каліф з династії Аббасидів, царював у Багдадському каліфаті; описаний у казках «Тисяча і одна ніч» як добрий та справедливий правитель, який, перевдягшись на простолюдина, ходив вулицями Багдада.

372

…впустила конфектні щипці. — Щипці для набирання та розфасовування цукерок Булгаков навмисне називає застарілою назвою «конфектні» (замість «конфетні», що українською мовою було б «цукерчані»). Втім таке написання існує лише у виданні 1969 р.; у всіх інших — «конфетні».

373

…продавець в еспаньйолці. — Еспаньйолка — невелика борідка, підстрижена клинцем, мода на яку зайшла з Еспанії.

374

…автор «Дон Кіхота», або «Фауста», або <…> «Мертвих душ»! — Йдеться відповідно про твори еспанського письменника Мігеля Сервантеса (Miguel de Cervantes Saavedra, 1547–1616), німецького письменника Ґете (див. прим. [1]) та Миколи Васильовича Гоголя (1809–1852).

375

…служіння Мельпомені, Полігімнії і Талії. — у грецькій мітології музи-берегині трагедії (Μελπομένη — Мельпомена), поезії та красномовства (Πολύμνια або Πολυμνία — Полігімнія) та комедії (Θάλεια — Талія).

376

…«Ревізора» або <…> «Євгенія Онєгіна»! — Йдеться про твори М. В. Гоголя та О. С. Пушкіна.

377

На жаль, не нам, не нам <…> а йому… — Коров’єв рецитує гасло першого середньовічного католицького військового ордена Тамплієрів (храмовників), утвореного 1118 р. в Єрусалимі «Non nobis Domine, non nobis, sed Nomini Tuo da gloriam» (Не нам, Господи, не нам, але Йменню Своєму дай славу), вірш із старозаповітньої Книги Псалмів (Псалтир 113: 9 або 115: 1). Цей вираз — «Не намъ, не намъ, а имяни Твоему» — карбувався на золотих та срібних монетах російського царя Павла І (1764–1801), великого магістра Мальтійського ордена (з 1798 р.), та на медалях на честь вигнання Наполеона з Росії 1812 р.

378

Панаєв<…> Скабічевський… — У російській літературі відомі двоє Панаєвих: Володимир Іванович (1792–1859) — поет та Іван Іванович (1812–1862) — прозаїк, один з редакторів журналу «Современник»; асоціяція, більш вірогідно, пов’язана з письменницею Авдотією Яківною Панаєвою (1820–1893), яка у своїх «Спогадах» (1889) описує пожежу в С.-Петербурзі.

Скабічевський Олександр Михайлович (1838–1910) — російський критик і публіцист, «Літературні спомини» якого (видані 1928 р.) містять розлогий опис пожежі в Міністерстві внутрішніх справ у С.-Петербурзі. Представляючись цими прізвищами, герої ніби віщують незабарну пожежу «Грибоєдова».

379

…як бедуїнський бурнус… —

Бедуїни (араб. [bedawi] — мешканець пустелі; мн. beduan) — загальна назва арабських племен, які на відміну від мешканців міст і сіл, що живуть землеробством та торгівлею, ведуть вільний, кочовий спосіб життя.

Бурнус (араб. [burnus], фр. bournous) — широкий плащ із грубої вовняної тканини, здебільша білого кольору, що його носять араби-бедуїни.

380

…в архітектівського з’їзду урвав… — Йдеться про 1-й всесоюзний з’їзд архітектів, що відбувався у Москві, в Колонній залі Дому Спілок 16–26 червня 1937 р. Ця дата, мабуть, маркує час написання фраґменту, але не збігається з часом дії (травень).

381

…доїдала свинячого ескалопа… — Ескалоп (фр. escalope) — смажена страва з нарізаних із поперекової чи задньої частини туші шматків м’якоті із залишеним по краях шаром сала.

382

…два важкенькі балики… — Балик (тюрк. balık — риба) — просолена в’ялена або копчена хребтова частина красної риби (осятровий балик); інколи цю назву вживають до відповідно виготовлених великих шматків м’яса або інших видів риб.

383

…цокалися другою чаркою пречудової холодної московської подвійної очистки горілки… — Московська горілка («московская водка») — найпопулярніший в СССР міцний алькогольний напій (вміст алькоголю 40 %). Назва «московская водка» відома з XVI ст. на означення традиційного напою, вироблюваного лише на Московщині, як гарантія якості продукту, який вимагав запровадження державної монополії на «хлібне вино» та відповідного оподаткування на користь царя (кримського хана Довлат-Гірея). Це вино можна було придбати лише у царевій корчмі («царьов кабак»), спорудженій близько 1555 р. Іваном Грозним у Москві на Балчугу (нині коротка вулиця між Москвою-рікою та Водовідвідним каналом) для опричників. Лише з XX ст. ця назва стала вживатися до одного з сортів горілки, вироблюваної за певним рецептом у багатьох лікеро-горілчаних заводах Російської імперії.

384

…троє чоловіків із туго оперезаними ременями таліями, в крагах та з револьверами в руках. — Краги (від нім. Kragen — комір, горло) — Накладні халяви з ґудзиками, що їх носять з черевиками замість чобіт.

385

…на кам’яній терасі однієї з найгарніших будівель у Москві… — Йдеться про так званий «Дім Пашкова» або «Пашків дім» (Пашков дом), величну білокам’яну споруду в стилі клясицизму на Ваганьківському пагорбі над Москвою-рікою, поблизу кремля, на розі вулиць Мохової та Знам’янки, зведений у 1784–1786 рр. архітектом В. І. Баженовим (1737/38–1799) на замовлення багатого шляхтича, капітан-поручника ляйб-гвардії Семенівського полку, сина денщика Петра І, Петра Єгоровича Пашкова (1726–1790). 1839 р. за царським повелінням будинок було придбано для Університетського шляхетного інституту, з 1852 р. в ньому містилася московська 4-а гімназія, з 1862 Рум’янцевський музей, нині (з 1926 р.) — частина Російської державної бібліотеки.

386

Волянд <…> дивився на неосяжне зборище палаців, величезних кам’яниць і маленьких, приречених на злам халуп. — Слова «приречених на злам» стосуються не лише халуп, але й усіх будівель у полі його зору. Волянд дивився з високої тераси в напрямку зруйнованого храму Христа Спасителя (на південь), де вже велася будівля химерного Палацу Совєтів (див. прим. [341]). За сталінським пляном генеральної реконструкції Москви уся прилегла територія, тобто простір між Арбатом, бульварами Садового кільця та Москвою-рікою, підлягала очищенню від історичної забудови та переплянуванню. Тераса (чи пак бельведер) Дому Пашкова справді була однією з найбільш високо розташованих точок Москви того часу. Сцена, схожа на описану в романі, за легендою, трапилася 1818 р. Коли під час свого перебування в Москві прусський король Фридрих-Вільгельм III (батько дружини Миколи І, імператриці Олександри Федорівни, в дівоцтві Фредерика-Люїза-Шарлотта-Вільгельміна) виявив бажання подивитися панораму зруйнованого після нашестя Наполеона міста, його разом з двома синами привели саме на бельведер Дому Пашкова. Звідси вони справді побачили «неосяжне зборище палаців, величезних кам’яниць і маленьких, приречених на злам халуп» — те, що залишилося від міста після пожежі 1812 р. Ставши на коліна, прусський король поклав три доземні поклони Москві, промовляючи: «Ось вона, наша рятівниця». Ця сцена зображена на картині М. С. Матвєєва (1896, Третяківська ґалерія). Цю картину, без сумніву, міг бачити Булгаков, і саме руїну, цього разу сталінську, та пожежу («— А чого це дим там, на бульварі? — То горить Грибоєдов») бачать з тераси Волянд та Азазелло.

387

Яке цікаве місто, чи не правда? <…> — Мессіре, мені більше подобається Рим! — Алюзія на зазіхання Москви на ролю «третього Риму» — політичну теорію ХV — ХVІ ст. ст., яка приписувала Москві значення всесвітнього політичного та духовного центру. Московські царі проголошувалися наступниками римських («перший Рим») та візантійських («Константинополь — новий (другий) Рим») імператорів. Ця теорія відповідала більшовицькій тезі про Москву — столицю світової комуністичної імперії. Те, що діялося під час написання роману в «третьому Римі», було, звичайно, цікаве для стороннього спостерігача, але, як на Азазелла, було б краще, щоб «перший Рим» залишився останнім.

388

А чого ж ви не візьмете його до себе, до світла? — Він не заслужив світла, він заслужив спокою… — Йдеться про «світло світу» як визначення апостолів Ісусом (Мт. 5: 14) та остаточну оцінку твору Майстра, якого Єшуа не ставить в один ряд зі своїми учнями, але по гоніннях, як нагороду за усі земні страждання, просить «духа зла й повелителя тіней» «щоб ти узяв із собою майстра й дарував йому спокій». Світло є нагорода тому, хто ввіряє своє життя проводові Бога, кого Бог виводить на світло. Світло символізує щастя людське, як особисте, так і колективне, національне. Спокій є Царство Небесне, воно належить лише тим, хто прагне й жадає правди, хто готовий терпіти гоніння за правду (Мт. 5: 3–12). Спокій є оселення у горішніх обителях по звільненні від цього світу. Світло — живим, спокій — тим, хто відійшов у безсмертя.

389

…ми кинулися до Тимірязєва!.. — Йдеться про пам’ятник професора Климента Аркадійовича Тимірязєва (1843–1920) у Москві, російського природознавця, агронома, історика та популяризатора науки, одного із засновників російської школи фізіологів рослин, який розкрив закономірності фотосинтезу, процесу використання світла рослинами на утворення органічної речовини (скульптор С. Д. Меркуров; відкрито 1923 р.). Розташований на Тверському бульварі біля Нікитських воріт.

390

Мир вам. — До вуст Азазелла автором вкладені слова воскреслого Ісуса (євр. [шалом алейхем], гр. ειρήνη υμιν, лат. pax vobis), які той промовив на привітання спершу у неділю до одинадцяти (бо тоді не було Хоми — Лк. 24: 36; Ів. 20: 19, 21), а згодом, на дев’ятий день, до дванадцяти апостолів (Ів. 20: 26).

391

Цього речення немає у виданнях 1966–1967, 1967 та 1969 рр.

392

…адже ви мислите, як бо ви можете бути мертвим? — Азазелло послуговується висловом французького філософа Рене Декарта (René Descartes, 1596–1656) «мислю, отже існую» (cogito ergo sum) або римського філософа та оратора Марка Туллія Цицерона (Marcus Tullius Cicero, 106–43 до н. е.) «жити є мислити» (vivere est cogitare).

393

На Воробйових горах. — Воробйові гори (за совєтських часів Ленінські гори) — узвишшя на правому (південно-західному) березі Москви-ріки, де були розташовані села Воробйово та Троїцьке-Голеніщево, нині в межах міста над Воробйовською набережною. Тут спочатку планувалося звести храм Христа Спасителя, тут 1953 р. зведено новий комплекс споруд Московського державного університету (1953).

394

…пірникові вежі Дівочого монастиря. — Йдеться про Новодівочий московський жіночий монастир, заснований 1524 р. великим князем Василем III. Цвинтар при монастирі є місцем поховання видатних російських політичних, військових, мистецьких та наукових діячів; на ньому ж поховано й автора «Майстра і Маргарити» — М. О. Булгакова (1940).

395

…калямбур, якого він вигадав, розмовляючи про світло та тьму, був не зовсім хорошим. — Йдеться, очевидно, про один із середньовічних калямбурів, що рівною мірою не влаштовував ні сили світла, ні сили тьми — «з темряви постало світло». Цей дотеп «був не зовсім хорошим», оскільки припускав взаємний перехід темряви та світла, які, за догматами церкви, є областями, цілком відділеними одна від одної: «І сказав Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло. І побачив Бог світло, що добре воно, — і Бог відділив світло від темряви» (Буття, 1: 3, 4); «А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його» (Ів. 1: 5); «Бог є світло, і немає в Нім жодної темряви! Коли ж кажемо, що маємо спільність із ним, а ходимо в темряві, то неправду говоримо й правди не чинимо!» (1 Ів. 1: 5, 6). Середньовічний лицар, що в контексті роману міг дозволити собі жарт з алюзією перетворення темряви на світло, звичайно ж, був гідним особливо жорстокого покарання як зрадник обох сил. Дехто з дослідників творчости Булгакова пов’язує цей дотеп з лицарями-трубадурами «Пісні про альбігойський хрестовий похід» XIII ст. (И. Л. Галинская. Шифры известных книг. — М.: Наука, 1986. — С. 94–105).

Та найбільш очевидною ланкою, що сполучає «не зовсім хороший калямбур», за який середньовічному лицареві «довелося по тому прожартувати дещо більше та довше, ніж він гадав» із сучасним Булгаковові світом є колосальне, небачене в історії стосунків людини з державою, поширення в СССР, особливо в період правління Сталіна (1920-і й подальші роки), політичних анекдотів, за які й оповідач, і слухачі діставали кримінального покарання у формі тривалого терміну ув’язнення або розстрілу. Саме більшовицький режим лукаво відділив «світло комунізму» від «темряви релігії й забобонів», оголосив «боротьбу за свободу й рівність проти релігії й рабства» «боротьбою між світлом і темрявою, між днем і ніччю». За звинуваченням «поширення наклепницьких вигадок» (распространение клеветнических измышлений) було репресовано та знищено десятки й десятки тисяч людей.

396

…виявився худеньким юнаком, демоном-пажем… —

Демон (гр. δαιμόν — дух, божество) — у християнській релігії — злий, нечистий дух, диявол, що має надлюдську силу, який належить до невидимого світу та справляє вплив на життя й долю людей.

Паж (фр. page) — юнак шляхетного походження, що прислужував при великому февдалі або королі. У французькій мові це слово означає також зухвалого свавільного молодика, що завжди лізе не у своє діло — риса, притаманна котові Бегемотові.

397

…на ботфортах його <…> зірочки острогів. —

Ботфорти (фр. bottes fortes) — середньовічні високі чоботи до кінної їзди з штивними, розширеними догори халявами, дещо вищими спереду.

Остроги — металеві дужки із зірчастими коліщатками або шпичаками, прикріплені до задників взуття вершника, якими покваплюють (приострожують) коня, торкаючи його черева.

398

Волянд осадив свого коня на кам’янистому безрадісному пласкому верхів’ї <…> і Маргарита <…> розрізнила в пустельній місцевості крісло й у ньому білу постать сидячої людини. <…> сидячий <…> коротко потирає свої руки… — Сцена розігрується на безлісній пласкій вершині гори Пилатус (Pilatus Berg, 2132 м) на північному узгір’ї Альп неподалік м. Люцерн (Швайцарія). За легендою, щороку на Велику п’ятницю (П’ятниця Страсного тижня) Пилат з’являється на цій горі й вмиває руки, вкотре потверджуючи невинуватість Підсудного, марно намагаючись звільнити себе від участи у жахливому злочині.

399

…а увечері слухати музику Шуберта? — Франц Шуберт (Franz Peter Schubert, 1797–1828) — австрійський композитор-романтик, автор багатьох пісень (понад 600), балад, фортепіянних сонат, церковних композицій, симфоній. Джерелом його творчости часто слугували твори Шиллера, Ґете, Гайне, Мюллера. До найбільш популярних творів належать опера «Замок диявола» (Des Teufels Lustschloss, 1814), пісні «Лісовий цар» (Erlkoenig), «Маргарита при прядці» (Gretchen am Spinnrade), «Смерть і дівчина» (Der Tod und das Mädchen), «Прекрасна мельничка» (Die schöne Müllerin), цикл пісень «Лебедина пісня» (Schwanengesang, 1828).

400

…виліпити нового гомункула? — Гомункул (лат. homunculus — чоловічок) — людина, зародок якої альхеміки сподівалися одержати штучним способом у реторті. Слово запроваджено в обіг знаменитим швайцарським лікарем-ятрохеміком Парацельсом (1493–1541), але набуло широкої відомости завдяки трагедії Ґете «Фауст», де гомункул втілює ідею нескінченого прагнення до життя та краси.

401

…бачу венецьке вікно… — Венецьке вікно — широке вікно, розділене рамою на три вертикальні частини, дві з яких розчиняються.

402

…зграя гіпнотизерів і черевомовців… — Черевомовці — люди, здатні говорити, не ворушачи губами. У середньовіччі цих людей вважали такими, що мають у череві нечистого духа (звідси назва) — демонів і вважали, що ці демони здатні промовляти віщі слова.

403

…та двоє Караваєвих. — Виразно київська ремінісценція: саме в Києві було двоє Караваєвих, уславлених та дуже популярних, обидва Володимири Опанасовичи, обидва професори. Один з них (1811–1892) — хірург-окуліст, учень М. І. Пирогова, перший декан медичного факультету Київського університету Св. Володимира, засновник факультетської хірургічної клініки та катедри очних хвороб, почесний громадянин Києва. Похований на Байковому цвинтарі; його ім’ям названо місцевість у Києві — Караваєві дачі, а також вулицю Караваєвську (передтим Шулявська, нині Льва Толстого). Другий (1864–1939) — вчений-зоолог, ентомолог, мандрівник, професор Київського університету, директор Зоологічного музею Української академії наук. Похований на Лук’янівському цвинтарі; його ім’ям названо вулицю професора Караваєва.

404

…до театру дитячих ляльок у Замоскворіччі. — Замоскворіччя — район Москви на протилежному кремлеві березі Москви-ріки. Під час написання твору в Москві було два лялькових театри, але обидва містилися на кремлівському березі.

405

…в Брюсівському провулку… — Правильна назва: Брюсів (Брюсов) провулок (за совєтських часів вул. Нєжданової); сполучає Велику Нікитську та Тверську вулиці. Існують дві версії походження назви. За однією з них, провулок названо на честь державного діяча та вченого, зросійщеного вихідця з шотландського королівського роду, сподвижника Петра І Якова Вілімовича (Вільямовича) Брюса (1670–1735), який зажив слави чорнокнижника, альхеміка та чаклуна. За другою — провулок названо ім’ям правнука чорнокнижника — Якова Олександровича Брюса (1729–1791), головнокомандувача (генерал-губернатора) Москви, улюбленця Катерини II, який з 1770-х років мешкав у будинку на розі провулку та Великої Нікитської вулиці (№ 2/14). Брюсівський провулок Булгакова без сумніву мав бути названим на честь старшого Якова Брюса.

406

…співробітник Інституту історії і філософії, професор Іван Миколайович Понирьов. — Полишивши ремесло замовного віршування та повернувшись до свого справжнього прізвища, по спілкуванні з Берліозом та з напучення Майстра («Ви про те, що йому далі було, напишіть!»), які пробудили в ньому потяг до знань, Бездомний мав стати істориком і для цього вступити до Інституту червоної професури (Институт красной профессуры) — вищого учбового закладу, створеного у Москві 1921 р., який готував викладачів суспільних наук, працівників наукових закладів та державних і партійних органів. 1931 р. (під час написання твору) Інститут було розділено на декілька інститутів під загальною назвою МІФЛІ (Московський інститут філософії, літератури та історії), до складу якого входили історико-партійний та філософський інститути. Відтак кар’єра Бездомного-Понирьова завершується посадою «червоного професора». «Інституту історії і філософії» в Москві не було.

407

У виданні 1973 р.: «…п’ятий прокуратор Юдеї вершник Понтійський Пилат».

Юрій Некрутенко