Метаморфози, або Золотий осел

1

Переклад Максима Рильського.

2

В античні часи широкою популярністю користувались «Мілетські оповідання» Арістіда Мілетського (II ст. до н. є.), які являли собою збірник новел любовного і пригодницького вмісту — прототип теперішніх новел.

3

Загострена очеретяна паличка служила стародавнім грекам і римлянам за перо.

4

Гіметт — гірський кряж в Аттіці на південний схід від Афін, який славився незрівнянним медом і покладами цінного мармуру.

Ефірейський перешийок — тобто Корінфський перешийок (Ефіра — старовинна назва Корінфа).

Тенар — мис на півдні Пелопоннеського півострова.

5

Столиця Лацію — тобто Рим.

6

Наведені у вступі до «Метаморфоз» біографічні дані стосуються не Апулея, автора роману, а його героя — Луція, грека за своїм походженням, від імені якого й ведеться розповідь.

7

Фессалія — східна частина Північної Греції. Мала погану славу: в ній розповсюджене було чаклунство.

8

Плутарх (бл. 45 — бл. 127) — давньогрецький філософ мораліст і історик, автор широко відомих «Порівняльних життєписів»; власне кажучи, походив він з Херонеї, що в Беотії (Центральна Греція), а не з Фессалії.

9

Секст (II ст. н. е.) — грецький філософ, представник скептицизму, один з перших істориків логіки.

10

Строкатий портик (Stoa poikile) — портик в Афінах, прикрашений картинами і стінним розписом славетного художника Полігнота (V ст. до н. е.). Від цього портика пішла назва стоїків — грецької філософської школи.

11

Палиця з оповитою довкола неї змією — атрибут Асклепія (Ескулапа), бога лікарів та лікарської справи.

12

Егіна — острів у Саронічній затоці, неподалік від Афін.

13

Етолія — гірська область у західній частині Середньої Греції.

14

Гіпота — місто в південній Фессалії (тепер Іпаті).

15

Луп — «говорите» ім'я, бо по-латині «lupus» означає «вовк», отже, спеціально підібране воно для позначення особи ненаситної, ненажерливої.

16

Арістомен, а також Сократ — імена, вжиті тут насмішкувато.

17

Ларісса — місто у Фессалії, знамените своїми гімнастичними й музичними агонами, тобто змаганнями, в римський період — гладіаторськими видовищами.

18

Тартар — за грецькою міфологією, найглибша безодня в підземному царстві, країні померлих, місце кари злочинці», куди Зевс скинув повсталих і переможених ним титанів.

19

Дві Ефіопії — тобто на схід і захід від ріки Ніл. За уявленням стародавніх греків (Гомер, «Одіссея», І, 23), Ефіопія була величезною країною, що простягалась далеко на схід і захід, в якій сонце сходить і заходить.

20

… залишає… - погляд, досить поширений серед стародавніх греків і римлян.

21

Медея — дочка колхідського царя Еета. Допомогла здобути золоте руно ватажкові аргонавтів Ясонові, потім втекла з ним до Греції. Коли Ясон покинув її і намірився вдруге одружитися з дочкою корінфського царя Креонта, Главкою, Медея звела зі світу Главку з допомогою отруєних шат і діадеми і, умертвивши своїх синів, народжених від Ясона, втекла. Доля Медеї послужила в античні часи основою для трагедій Евріпіда й Сенеки, а в західноєвропейській драматургії — для п'єс Корнеля, Грільпарцера, Ануйля та ін.

22

… заклинаннями над ямою… — згадки про чаклунські дії над ямою зустрічаються в різних античних письменників (напр.: Гомер, «Одіссея», XI, 25, Лукіан, «Любитель брехні», 14 та ін.).

23

Пантія (досл. «повністю божественна») — іронічне наймення чаклунки.

24

Ендіміон — вродливий сплячий юнак, коханий богині Селени.

25

Калліпсо — німфа казкового острова Огігії, де Одіссей, вертаючись із Троянської війни на батьківщину, пробув 7 років.

26

Вакханки, за міфологією, розтерзали фіванського царя Пенфея (трагедія Евріпіда «Вахканки») і легендарного співця та музиканта Орфея (Овідій, «Метаморфози», XI, 1 і далі).

27

Розп'яття було карою головним чином для рабів і взагалі людей низького походження.

28

Цербер — жахливий триголовий пес із гадюками на шиї, що охороняв вхід до підземного царства, де, за уявленням стародавніх греків і римлян, перебували тіні померлих. Його приборкав і виніс на світ грецький герой-силач Геракл.

29

Ламії — міфічні вампіри, які нападали нічної пори на юнаків, висмоктували кров і поїдали їхнє тіло.

30

Гекала — бідна бабуся, яка гостинно прийняла в своїй хатині аттічного героя Тезея, коли той вирушив на бій з марафонським биком. Гостинна зустріч Тезея з бабусею стала темою вірша александрійського поета Каллімаха (III ст. до в. е.).

31

100 срібляників, тобто сестерціїв (нуммів), прирівнювались 25 денаріям; отже, Луцію вдалось купити риби на 5 денаріїв, або 20 сестерціїв, дешевше.

32

Едили — службовці в Римській державі, обов'язком яких було наглядати за порядком у місті, дбати про постачання міста, наглядати за ринками й турбуватись про влаштування громадських ігор. Службових осіб, які займали високі посади, супроводжували слуги- охоронці з в'язками прутів — ознаками вищої влади.

33

Підкорена римлянами Греція була перетворена в провінцію Ахаю. Її центром було місто Корінф, де перебував римський намісник.

34

Атріум — центральна кімната римського будинку.

35

Богиня Перемоги — у греків — Ніка, у римлян — Вікторія. Чудова статуя цієї богині різьб'яра Пеонія з міста Менди була знайдена під час розкопок на території Олімпії — місцевості, де. відбувались Олімпійські ігри.

36

Острів Парос славився в античні часи прекрасним білосніжним мармуром (Пліній, «Природознавча історія», кн. 36, розділ 14).

37

Актеон — славний фіванський мисливець» перетворений богинею Артемідою (Діаною) на оленя й розшматований власними собаками за те, що побачив її нагою під час купання (Овідій, «Метаморфози», кн. III, ряд. 138 і далі).

38

Памфіла (досл. «та, що любить увесь світ») — іронічне ймення.

39

Грації (у греків Харіти) — три богині краси, радощів, гожості (у Гесіода — Евфросіна, Аглая й Талія). Чудову скульптуру Грацій створив А. Канова (1757–1822).

40

Купідон, або Амур (у греків Ерот) — бог кохання, син і помічник Венери, богині краси й любові, дружини Вулкана, бога вогню й ковальства.

41

... чарівним поясом… — мається на увазі пояс, здатний викликати кохання. Його позичила в Афродіти Гера, щоб прихилити до себе Зевса (Гомер, «Одіссея», VIII, 270).

42

Кіннамон — дерево з виду коричних, з якого виготовляли пахучу олію такої ж назви.

43

Вакх (Діоніс), або Лібер — бог виноградарства й виноробства.

44

Авернське озеро або Аверн — вулканічне озеро в Кампанії, недалеко від Кум і Неаполя (тепер Лаго Аверно). Над озером стояли задушливі випари. Тому поблизу нього уявляли вхід до підземного царства.

45

Ворожіння по полум'ю (піромантія) було досить розповсюджене в античні часи (Вергілій, «Георгіки», І, 392. Пліній, «Природознавча історія», кн. 18, розділ 357).

46

Сівілли — міфічні жінки-пророчиці, які, охоплені екстазом, ворожили, що очікує людей у майбутньому.

47

Стислий виклад стоїчного вчення про «творчий вогонь» — першооснову всього буття.

48

Халдеї — семітські племена, що жили у першій половині 1-го тисячоліття до н. е., які і завоювали Вавілон і асимілювалися з вавілонянами. Халдейські ворожбити — загальна назва всілякого роду чаклунів та ворожбитів без уваги на їхнє національне походження.

49

Діофан — іронічне ім'я (досл. «той, хто від Зевса має хист відкривати майбуття»).

50

Кердон — ім'я, що мовить саме за себе (по-грецьки «зиск»), спеціально підібране для грошового торговця.

51

Евбея — найбільший острів в Егейському морі на схід від грецького материка.

52

Стародавні греки й римляни пили вино, розведене водою (одна третина вина, дві третини води).

53

Натяк на ритуал жрецької колегії феціалів. Фоціали виступали як посли, вони виконували обряди, якими супроводилось оголошення війни й укладення миру, і тільки при умові суворого дотримання цих обрядів війна вважалася справедливою, а договір — дійсним.

54

Згідно з міфом, Афродіта (Венера) виникла з морської піни, звідси її прізвисько — Анадіомена — «та, що виринає з води». Збереглись статуї Афродіти — Анадіомени.

55

Туя — дерево з родини кипарисових; її деревина з запахом лимона належала до найдорожчих.

56

Розрізувачі — раби, обов'язком яких було розрізувати м'ясо, накладати його на тарілки й подавати гостям.

57

Застосовувані тут жести належали до арсеналу прийомів античних ораторів, які під час виступу щедро вдавались до міміки й жестів.

58

Олімпійські ігри збирали учасників і глядачів з материкової Греції, островів, грецьких колоній.

59

Богиню Справедливості (Феміду) стародавні греки й римляни уявляли як всевидющу жінку, від пильного погляду якої ніщо не сховається.

60

Тисяча золотих, тобто денаріїв.

61

Гарпії — три міфічні крилаті страховиська, богині всезмітаючої бурі (Аелло, Келайна, Окіпета); уявлялись у вигляді потворних птахів з жіночими головами й грудьми, з залізними пазурами.

62

Лінкей — учасник Калідонського полювання й походу аргонавтів; славився гостротою зору, міг бачити навіть крізь землю і каміння. Аргус — міфічний багатоокий велетень, у якого частині очей спала, а частина не спала. Його ім'я стало загальним для позначення неусипного сторожа.

63

Сімка вважалася священним, ідеальним числом; теоретичне обгрунтування їй дали піфагорейці. Описаний акт договору являв собою пародію на дійсні юридичні акти.

64

Таблички — дощечки, покриті воском, на яких писали загостреною паличкою — стилем.

65

Філодеспот — (досл. «той, хто любить свого хазяїна»), ім'я, цілком підходяще для економа.

66

За віруванням стародавніх греків і римлян, кожне необережно вимовлене слово, як у даному випадку, мало силу віщування для людини, яка його почула. Ім'я Телефроа — грецьке (досл. «далекоглядний»), ужите в романі в насмішкуватому тоні, бо всупереч значенню свого імені його носій виявився наївним телепнем.

67

Аонійський юнак — Пенфей, цар Фів, розтерзаний вакханками за вороже ставлення до культу бога Вакха. Термін «аонійський» походить від старовинної назви племені аоніїв, яке населяло Беотію. В поезії «аонійський» означав те саме, що «беотійський».

68

Піплейський співець — легендарний співець і музика Орфей, розтерзаний жінками за відмову брати участь в оргіастичних святах на честь Вакха. Слово «піплейський» походить від міста Піпли або Пімпли у Фракії — місця народження Орфея.

69

Чаклунство було особливо поширеним у Єгипті.

70

Копт — місто у Верхньому Єгипті.

71

Мемфіс — стародавня столиця Єгипту, резиденція фараонів. Знаходилась у північній частині Середнього Єгипту на початку дельти Нілу. Мемфіські таємниці — якісь містерії.

72

Фарос — острів поблизу Александрії Єгипетської. На цьому острові стояв знаменитий маяк — одне з семи чудес світу. Фароські калатала — систри, музичні інструменти, які складалися з ручки у формі підкови і трьох струн, поширені в культі єгипетської богині Ізіди (див.: Апулей, «Метаморфози», кн. XI, розділ 4).

73

Лета, Летейська річка — річка в підземному царстві, з якої тіні померлих пили воду забуття.

74

Стікс — річка в підземному царстві.

75

Фурії — в римській міфології богині помсти (те саме, що в грецькій — Ерінії), які переслідували людей за їхні провини, тут — уособлення душевних страждань.

76

Культ бога Сміху зафіксований у Спарті, про нього нічого не відомо.

77

Геріон — потвора з трьома тулубами й трьома головами, що жила на крайньому заході. В Геріона Геркулес забрав великі череди корів, а самого його вбив.

78

Аврора — в римській міфології богиня ранкової зорі.

79

Жертовну тварину тягали по всіх вулицях для того, щоб вона перебрала на себе всі лиха, які загрожують жителям, і своєю смертю відвернула їх від людей.

80

Трибунал — у Стародавньому Римі підвищення, на якому — сиділи службові особи, зокрема претори, які відали судочинством.

81

Просценіум — високий поміст в античному театрі, на якому грали актори; орхестра — півкругла площадка, між просценіумом і першим рядом місць для глядачів. На ній виступав хор.

82

... стікала краплями вода. — Йдеться про клепсидру — водяний годинник, яким відмірювали час промов обвинувача й обвинуваченого у грецькому суді.

83

Ніч в античному світі поділялась на чотири варти (від шостої години вечора до шостої години ранку). Час перебування вартового воїна на посту становив три години. Третя варта починалась опівночі.

84

Оливкова віть — символ прохання про мир, зокрема атрибут послів.

85

... підсудного… піддати тортурам… — тортурам вільнонароджених громадян не піддавали, але Луція змальовано як небезпечного грабіжника. Колесо як знаряддя катувань у римлян не застосовувалось, а тільки в греків.

86

Прозерпіна (в грецькій міфології Персефона) — володарка підземного царства, богиня земної родючості, дружина Орка (у греків — Аїда, або Плутона).

87

Підкорені Римом міста мали звичку обирати собі з-поміж знатних римлян патрона-опікуна, обов'язком якого було захищати інтереси тієї чи іншої общини перед римськими властями,

88

... богом… сьогоднішнього дня… — мається на увазі бог Сміху.

89

Йдеться про таблички з магічними заклинаннями, які мають діяти на шкоду якійсь особі.

90

Аякс (або Аянт) — один з найхоробріших грецьких героїв, учасників Троянської війни. Коли після загибелі Ахілла грецькі ватажки присудили його зброю Одіссею, Аякс збожеволів від образи і в приступі божевілля перебив отару овець, переконаний, що розправляється зі своїми кривдниками.

91

Сова вважалася птахом підземного царства й небіжчиків.

92

Кріп і лавровий лист мали широке застосування як в античній народній медицині, так і в чаклунстві.

93

Епона — богиня-опікунка коней, ослів та мулів. Її зображення неодмінне було для конюшень.

94

... Ім'я божественного Цезаря. — Ім'я видатного римського полководця, політичного діяча і письменника Гая Юлія Цезаря, який встановив у Римі військову диктатуру, стало загальною назвою римських імператорів, яких вшановували як богів, обожнюючи їх ще за життя, ставили їм храми й молилися. Луцій-осел хотів вигукнути: «О Цезаре!», але зумів вимовити тільки: «О».

95

Успіх (Вопиs Eventus) — римське божество, даритель удачі, щасливого завершення різних починань.

96

Лаврова троянда, тобто олеандр, рослина отруйна.

97

Лапіфи — міфічне напівдике войовниче плем'я, що жило на півночі Греції, у Фессалії, і вело постійні війни з кентаврами.

98

Кентаври (центаври) — дивовижні істоти, напівлюди-напівконі (верхня частина тулуба людська, нижня — кінська), які заселяли підгір'я Фессалії на півночі Греції. Переможені міфічним племенем лапіфів, були ущент перебиті.

99

Іронізуючи, Апулей наділяє розбишак гучними грецькими, іменами: Ламах — «вельми відважний», Алцим — «мужній», Тразилеон — «хоробрий, як лев».

100

Фіви — столиця Бертії, місто засноване, згідно з міфом, Кадмом. Семибрамні — постійний епітет Фів.

101

Хризерос (досл. «жадібний на золото») — ім'я, підходяще для міняйла — хапуги.

102

Платеї — місто в Беотії. Тут у 479 р. до н. е. греки здобули перемогу над персами.

103

Демохар — «той, хто радує народ» — ім'я, яке передає щедрість громадянина.

104

Заздрість (лат. Invidia) — уособлення заздрощів. Опис цього демона дає Овідій у «Метаморфозах» (II, 760).

105

Новелу про перерядження людини у ведмедя запозичив в Апулея італійський новеліст Джованні Фіорентіно.

106

Марс, бог війни, є одночасно покровителем розбійників.

107

Салії (досл. «скакуни») — жерці культу Марса, які під час свята на честь бога, танцюючи й співаючи гімни, проходили по вулицях Рима. Завершенням цього свята був пишний бенкет, який увійшов у прислів'я.

108

Лемури — злі і мстиві душі небіжчиків — жахливі страховиська..

109

Протесілай — перший грецький герой, який загинув при облозі Трої від руки Гектора. Одержавши наказ вирушати в похід, він не встиг довести до кінця весільного обряду.

110

Аттіс — вродливий юнак, коханий і жрець фрігійської богині Кібели. За міфом, сам кастрував себе на власному весіллі.

111

На знак благочестивої пошани в античні часи люди піднімали праву руку до вуст і цілували її.

112

Пафос — місто на острові Кіпрі, відоме культом Афродіти (Венерн).

113

Кнід — місто й півострів у Карії (південно-західна частина Малої Азії), місце культу Афродіти. Тут містилася славетна статуя богині, вирізьблена Праксітелем.

114

Кіфера — острів на південь від Пелопоннесу.

115

Священні подушки (pulvinaria) — подушки, на яких ставили в храмах зображення богів, щоб влаштувати жертвоприношення у вигляді обіду на розставлених перед ними столах.

116

Мається на увазі рішення Паріса, — сина троянського Царя Пріама, який, бувши пастухом, суперечку трьох богинь — Юнони, Міневри й Венери, — котра з них найгарніша, вирішив на користь Венери..

117

Псіхея — грецьке ім'я: psyche по-грецькому — «душа».

118

Нереєві дочки — Нереїди — морські німфи, дочки морського божества, старця Нерея, — втілення тихого моря.

119

Портун — бог-покровитель портів; до нього молилися, вирушаючи в мореплавання.

120

Салація — морська богиня, відповідала грецькій Амфітріті.

121

Палемон — грецький бог, покровитель бухт. За міфом, його мати Іно, дружина царя Атамалта, втікаючи від переслідувань божевільного чоловіка, кинулася з сином Палемоном (Мелікертом) у море. Вона й син вважались божествами — опікунами мореплавців. Зображення Палемона (Мелікерта) у вигляді хлопчика, який сидить на дельфіні, оточений морськими божествами, зустрічається на монетах багатьох грецьких міст.

122

Тритони — морські божества, зображувані у вигляді напівлюдей-напівриб. Сурмлячи в мушлю, вони здіймали морські хвилі.

123

За уявленнями стародавніх греків ї римлян, Океан — величезна ріка, яка омиває земну кулю.

124

Мається на увазі оракул Аполлона в Дідимі, неподалік Мілета в Малій Азії.

125

Переклад Андрія Содомори.

126

Антична музика розрізняла кілька тонів або ладів. Апулей у творі «Флоріди» (IV) називав такі: еолійський — характерний простотою, іонійський — багатством, лідійський — сумом, фрігійський — бадьорістю, дорійський — войовничістю.

127

Гіменеї — весільні пісні; Гімен, або Гіменей — бог шлюбу.

128

Зефір — західний вітер.

129

Сирени — напівжінки-напівриби, які приманювали чарівним співом мореплавців і вбивали їх (Гомер, «Одіссея», XII, 39–54, 166–200).

130

Згідно з античною міфологією, боги, входячи в стосунки із смертними жінками, не показували свого справжнього обличчя.

131

Раніше (кн. IV, розділ 32) згаданий був оракул у Дідимі, тепер він названий піфійськнм, бо найславнішим був оракул Аполлона в Дельфах — місті в місцевості Піфо; звідси — піфійський.

132

Див. примітку 42 до кн. II.

133

Амброзія — їжа олімпійських богів, яка підтримувала безсмертя й вічну молодість; тут це слово вжите в значенні: пахуча рідина, вживана богами.

134

Пан — аркадійський бог лісів та гаїв; він благословляє стада й пастухів, посилає успіх бджолярам, мисливцям і рибакам, блукає по горах і лісах з німфами й награє їм веселі пісні на винайденій ним очеретяній сопілці. Його уявляли з рогами, бородою, козлячими копитами, волохатим тілом і хвостом. Згідно одного з міфів, Пан закохався в німфу Ехо, завдяки якій його мелодії далеко лунали.

135

Ехо — гірська німфа. Богиня Гера покарала її тим, що Ехо не могла говорити, коли мовчали інші, і мовчати, коли інші говорили.

136

Заслужена кара, яка спіткала злостивих сестер, не вийшла від Амура, як слід було чекати (див. розділ 24), а від простодушної Псіхеї.

137

Німфи — жіночі божества, що, за уявленнями стародавніх греків, жили в лісах, горах, морях, криницях, печерах та гротах (відповідають нашим русалкам, мавкам тощо); втілення різноманітних сил природи.

138

Ори (Гори) — дочки Зевса й Феміди, божества пір року, порядку в природі; вважалися супутницями Афродіти (Венери) як богині родючості.

139

Музи — богині, покровительки поезії, мистецтва, науки. Вождем їх був Аполлон. Усіх Муз було дев'ять.

140

Венера погрожує Амурові, що, оскільки атрибути його влади (лук, стріли, смолоскип) виконані на її кошти і не оформлені юридично як подарунок або передача, то вона може їх у нього відняти.

141

Венера (Афродіта) фігурує в міфології як дружина Гефеста (Вулкана), але вже Гомер згадує про її любовні зв'язки з богом війни Аресом (Марсом), а Гесіод («Теогонія», р. 933-й) навіть називає його її чоловіком. Апулей, очевидно, пішов за цією версією, тому називав Марса вітчимом Амура.

142

Церера — сестра Юпітера, богиня землеробства й родючості, її дочкою була Прозерпіна (Персефона), згодом дружина Орка, володаря підземного царства.

143

Юнона — богиня, дружина верховного римського бога Юпітера, покровителька жінок, захисниця шлюбів і пологів.

144

Мова йде про корзини, в яких містилися священні предмети. Торкаючись їх, посвячені під час містерій проймались вірою про божественне походження й душевне відродження.

145

Деякі міфи розповідають, що дочка Деметри (Церери) Персефона (Прозерпіна) була схоплена Аїдом на Сіцілії. Схопивши її, він, посадовив Персефону на колісницю і зник під землею (Овідій, «Метаморфози», V, 346–571).

146

Земля названа «чіпкою», очевидно, тому, що не випускала схопленої Прозерпіни.

147

Довгий час Деметра (Церера) не звала, де ділася дочка; дізнавшись про її охоплення Аїдом, вона, розгнівана, покинула Олімп. Тоді земля перестала родити, настав голод, припинились жертвоприношення богам. Зевс (Юпітер) погодився вернути матері дочку з тією умовою, щоб Прозерпіна частину року проводила на землі з Деметрою, а решту часу залишалася з чоловіком у підземному царстві.

148

У місті Елевсіні, що неподалік від Афін, відбувались містерії на честь Деметри й Персефони. Там посвячені сповнювалися вірою, що їх чекає в потойбічному світі раювання.

149

Церера — сестра Юпітера, Венера — його дочка, тому вони між собою — рідня.

150

Псіхея опинилась перед храмом Юнони, верховної богині олімпійського пантеону.

151

Самос — острів в Егейському морі, де містився величний храм Гери (Юнони). Цей острів вважали місцем народження Гери.

152

Карфаген — велике портове місто-держава в Північній Африці (на території теперішнього міста Туніса), суперник Риму за гегемонію у західній частиш Середземного моря. Зруйнований римлянами в 146 р. до н. е., пізніше був заселений колоністами. В Карфагені головною богинею була Таніт, яку ототожнювали з римською Юноною і вшановували як Юнону-діву.

153

Інах — засновник міста Аргоса на Пелопоннесі і бог однойменної річки в Арголіді.

154

Аргос — головне місто Арголіди, один з центрів культу Гери.

155

Зігія — грецьке слово (досл. «та, що з'єднує шлюбом»), епітет Гери, охоронниці подружнього життя..

156

Луцина — латинське слово, прізвисько Юнони, покровительки породіль. Замужні жінки в Римі щорічно 1 березня відзначали на честь Юнони-Луцини жіноче свято — Матроналії.

157

Юнона трактує Псіхею як рабиню Венери. За римськими законами, той, хто дав притулок збіглому рабові, повинен був повернути його власнику разом з власним рівноцінним рабом і в додачу заплатити ще й штраф у розмірі 20 денаріїв. Посилання на закони, які стосуються людей, у розповіді на казкову тему має служити комічним ефектом.

158

Меркурій — син Юпітера і Майї, вісник і окличник богів (тому тут названий «гучномовним»), римський бог торгівлі і прибутку, покровитель гімнастичних змагань. За міфом, він народився на горі Кіллені в Аркадії.

159

Юпітер (Зевс) виражає свою волю порухом брів. Див., наприклад, Гомер, «Іліада», І, 528: «Мовив Кроніон, чорногустими здвигнувши бровами». (Переклад Бориса Тена).

160

Надаючи новелі, дія якої відбувається в казковому світі, римського колориту, Апулей досягає комічного ефекту. В цьому випадку дія перенесена в Рим. Там між Палатинським і Авентінським пагорбами на просторій Муртійській долині стояв Великий цирк (Circus maximus), який заодно служив і іподромом. На іподромі під час гонок колісниці повинні були об'їжджати два обеліски (мети). За цирком містився храм Меркурія.

161

Звичка (Consuetudo) може мати в латинській мові ще значення «любовний зв'язок». У такому, очевидно, значенні це слово вжите тут, бо Звичка виступає як помічниця Венери.

162

Орк — римське божество смерті, ототожнюване з грецьким Аїдом або Плутоном. Ім'я Орк, як і грецький Аїд, означало також країну померлих.

163

Турбота і Журба — служниці Венери, уособлення почуттів, невіддільних від кохання, зокрема нерозділеного.

164

Венера, досилаючись на римські закони, вважає одруження Псіхеї з Амуром недійсним, бо Амур вільнонароджений, а Псіхея — рабиня; крім того, шлюб відбувся без свідків і без згоди батька (факт шлюбу на селі не має значення). Такі моменти надаюсь міфічному сюжетові бурлескного характеру.

165

Вода річки названа священного, бо в ній жила німфа (одна з наяд).

166

Стігійські болота — болота, утворені водами річки Стікс з підземного царства.

167

Коціт, або Кокіт — річка у підземному царстві, притока Стікса й Ахеронта.

168

Фрігійський виночерпій — Ганімед, син дарданського царя Троя, вродливий, хлопець, якого викрав орел Юпітера на небо. Там він став підчашим на бенкетах богів.

169

Клястися Стіксом — річкою підземного царства — непорушна клятва богів.

170

Лакедемон, або інакше Спарта — місто на Пелопоннесі, в давнину столиця могутньої спартанської держави.

171

Діт (Діс) — римський бог підземного світу, еквівалент грецького бога Плутона.

172

Харон — міфічний човняр похилого віку, який перевозив тіні померлих через ріки підземного царства й країни померлих. За переправу він брав плату. З цією метою небіжчикам клали в рот дрібну монету..

173

Пес із трьома головами — тобто Цербер. Пояснення слова Цербер див. примітку 27 до кн. І.

174

Юлійський закон — закон, виданий на вимогу імператора Августа в 18 р. до н. е., на основі якого було введено суворі покарання за порушення подружньої вірності.

175

Зевс (Юпітер), щоб оволодіти фінікійською царівною Європою, перетворився на бика, а до ув'язненої Данаї проник у вигляді золотого дощу.

176

... занесені в список Музами — пародіювання офіційного терміна для позначення сенаторів patres conscripti (досл. «батьки, занесеш в списки»).

177

Щоб шлюб Амура і Псіхеї був рівним і законним, Юпітер задумує підняти Псіхею до рівня богів.

178

Сільський хлопчина — тобто Ганімед. Див. примітку 25 до кн. VI..

179

Лібер — інша назва Вакха, бога вина.

180

Сатири — нижчі божества, козлоногі супутники Діоніса, втілення буйних сил природи.

181

Культ богині Насолоди (по-латині Voluptas) засвідчений у Римі. Там вона мала свій храм.

182

Дірка — цариця Фів, друга дружина царя Ліка, який відштовхнув і запроторив до в'язниці свою першу дружину Антіопу. Коли підросли сини Антіопи Амфіон і Зет, то покарали Дірку, прив'язавши її до рогів бика, котрий розірвав її на шматки. Відома мармурова група, так звана «Фарнезійський бик», яка зображує страту Дірки.

183

Фрікс і Гелла — діти орхоменського царя Атаманта й богині хмар Нефели. Рятуючись від переслідувані; мачухи Іно, вони втікають на подарованому їм Гермесом золоторудному барані По дорозі Гелла впала в море і втонула (це море одержало потім її ім'я Геллеспонт — море Гелли, сучасні Дарданелли). Фрікс щасливо прибув у Колхіду, де приніс у жертву Зевсові чарівного барана, а згодом аргонавти забрали звідси золоте руно.

184

Аріон (VII–VI ст. до н. е.) — давньогрецький дифірамбічний поет. Легенда передає, що його під час подорожі на кораблі моряки задумали вбити й пограбувати. Аріон попросив у них дозволу заспівати перед смертю останній раз, потім кинувся в море. Зачарований співом Аріона, дельфін підплив до нього й виніс його на берег.

185

Ідеться про дорогу, що. пролягала між двома сусідніми ділянками поля. Тут потрібна була домовленість, яка частина цієї дороги в ширину належить кожному з них.

186

Пегас — крилатий кінь, з допомогою якого Беллерофонт переміг чудовисько Хімеру з головою й шиєю лева, тулубом кози і хвостом дракона.

187

Гем — грецьке ім'я (haima — кров), яке повинно характеризувати розбійника. Фракія — країна в північно-східній частиш Балканського півострова, на північ від Греції (теперішня Болгарія).

188

Ферон — також промовисте ім'я від грецького thег — «хижий звір», «хижак», підходяще ймення для грабіжника.

189

Провінції, які були у віданні імператора, а не римського сенату, управлялись намісниками, так званими прокураторами. Податки, зібрані з таких провінцій, передавались у казну імператора (fiscus). Намісник із зарплатою в 200000 сестерціїв (ductntarius) належав до високооплачуваних сановників.

190

Див. примітку 17 до кн. III.

191

Плотіна сховала гроші й коштовності в пояси, пам'ятаючи про можливість розбійницького нападу.

192

Закінф — острів у Іонійському морі, біля західного берек Пелопоннесу.

193

Акцій — мис і місто на західному узбережжі Греції в Акарнанії. Біля нього в 31 р. до н. е. відбулась вирішальна битва між Октавіаном і Антонієм.

194

Лахміття назване коштовним, бо в ньому Гем переховав велику суму золотих грошей.

195

Талант — найбільша в давні часи вагова й грошова одиниця, широко розповсюджена в Греції, Месопотамії, Єгипті, Сірії. Аттічний талант як вагова одиниця дорівнював 26,2 кг.

196

Див. примітку 13 до кн. IV.

197

Вино стародавні греки й римляни змішували з теплою водою. Гем підігрівав вино, не додаючи води, щоб розбійникам здавалося, що вони п'ють його розбавлене водою.

198

Клієнти — у Стародавньому Римі неповноправні громадяни, що юридично й матеріально залежали від свого опікуна-патрона. Домашні вихованці — раби, які народились і виросли в домі хазяїна.

199

Вактрія — країна в Азії (тепер Афганістан). Вактрійські верблюди — двогорбі верблюда.

200

Юпітер (Зевс) вважався охоронцем прав гостинності, тому мав епітет Гостинний.

201

... про фракійського царя… — Мова про Діомеда, царя фракійського племені бістонів, який годував своїх диких коней людським м'ясом.

202

Беллерофонт — син корінфського царя Главка, якому богиня Афіна-Паялада дала крилатого коня Пегаса, щоб він міг перемогти потворну Хімеру. Тут осел порівнює себе з Пегасом.

203

Мелеагр — син калідонського царя Ойнея і Алфеї, організатор полювання на калідонського лісового кабана, в якому взяли участь найвидатніші грецькі герої. Після полювання в суперечці Мелеагр убив братів своєї матері, за що вона прокляла сина і спалила головешку, від збереження якої залежало життя Мелеагра. Як тільки головешка згоріла, герой помер.

204

Правда — богиня, дочка Зевса (Юпітера), мати Доброти.

205

Обожнюючи загиблого чоловіка, Харита вшановувала його у вигляді бога Лібера, ототожнюваного з грецьким Діонісом, очевидно, тому, що між чоловіком і богом знаходила якісь спільні риси.

206

Тразілл — ім'я, яке характеризує його носія; по-грецьки воно означає: «нахабний», «зухвалий». Аналогічно «говорящими» іменами є: Харита — «принадна», «мила» і Тлеполем — «відважний», «войовничий»,

207

Жалоба по небіжчику становила десять місяців; стільки колись мав у стародавніх римлян рік (Овідій. «Календар», І, 35).

208

Тобто між 6 і 9 годинами вечора.

209

Богині помсти — Фурії.

210

Див. примітку 16 до кн. VII. Тут осел тлумачить міф про Беллерофонта, Пегаса й Хімеру в гумористично-раціоналістичному дусі.

211

Римляни вірили, в кожного є свій «геній» — добрий дух, який вважався виразом сили даної людини, її життєвої енергії і водночас її охоронцем протягом усього життя.

212

Пастухи були рабами-втікачами, тому боялися, що їх будуть розшукувати.

213

Окличник цей керував аукціоном.

214

Батьківщиною культу Сірійської богині Атаргатіс була Сірія. Головний храм її був у місті Гіераполіс. Про культ цієї богині дає уявлення твір «Про Сірійську богиню», який приписували Лукіану, письменникові II ст. н. е. Культ її відзначався істеричним екстазом, свята на її честь мали оргіастичний характер. Жерці богині, так звані галли, були скопці, носили жіночий одяг. Через свої дикі, екстатичні танці й жебрачий спосіб життя мали погану репутацію.

215

Каппадокія — гірська країна в Малій Азії, славилась годівлею коней. Жарт у цьому місці полягає в тому, що окличник розхвалює непоказного осла як породистого коня.

216

Астрологія, яка проникла в Рим з Близького Сходу, користувалась великою популярністю. Римські імператори мали навіть своїх придворних астрологів, які їм пророкували майбутнє.

217

Осел тут жартома трактується як людина, чиє народження зареєстроване в офіційних документах. В імператорському Римі від часів М. Аврелія закон вимагав, щоб батько заявив протягом 30 днів про народження дитини.

218

Окличник-продавець жартує, видаючи осла за римського громадянина. Про який Корнеліїв закон ідеться — невідомо. Закон, котрий забороняв схоплювати й продавати вільнонароджену людину, називався Фабієвим законом (lex Fabia de plagiariis).

219

Сабазій — божество малоазійського походження. Згодом Сабазія ототожнювали з Діонісом.

220

Беллона — римська богиня війни. У І ст. до н. е. в Рим було занесено культ малоазійської богині Ма, яку римляни почали вшановувати під ім'ям богині війни Беллони. Богослужінням на честь Ма — Беллони властивий був оргіастичний характер.

221

Ідейська мати — Кібела, або Велика Матір. Її культ вийшов із Малої Азії (Фрігії), де стояв головний її храм у місті Пессінунті.

222

Адоніс — вродливий юнак, улюбленець Афродіти.

223

Філеб — грецьке ім'я, досл. «друг молоді», вжите, щоб вип'ятити протилежне.

224

Натяк на міф про Іфігенію, дочку Агамемнона і Клітемнестри. Греки повинні були принести її в жертву для щасливого відплиття під Трою. Слабосила Іфігенія спочатку благає в батька пощади, потім, зрозумівши, що від неї залежить успіх походу на Трою, добровільно виявляє готовність принести себе в жертву для загального добра. Доли вже мали її вбити, богиня Артеміда замінила Іфігенію ланню й забрала її в Тавріду (Крим), де зробила її жрицею. Цей міф став основою трагедії Евріпіда «Іфігенія в Авліді».

225

Фрігійські мелодії характеризували піднесеність, релігійний настрій (див. нижче кн. X, розділ 31).

226

Наведені імена вжиті Апулеєм для викликання комічного ефекту. Так, погонич мулів Міртіл має те саме ім'я, що візничий царя Еномая, який зрадив свого пана і допоміг Целопсові перемогти у гонках; кухар Гефестіон названий від бога вогню Гефеста; лікар Аполлоній — має ім'я від бога Аполлона, який, між іншим, і лікував.

227

Цю новелу використав Боккаччо у своєму «Декамероні» (День VII, новела 2).

228

Йдеться про великого розміру глиняний кадіб, який в античності служив для зберігання вина, олії, зерна тощо.

229

Переклад Андрія Содомори.

230

... Матері богів… — Велика мати богів — те саме, що Кібела, або Ідейська богиня (див. примітку 18 до кн. VIII). Її культ був популярний не тільки на Сході, а й у різних частинах західних провінцій імперії.

231

Рабам, які пробували втекти або скоїли якийсь злочин, випалювали на чолі початкову букву або ціле слово, яке вказувало на їх провину.

232

Дим і гаряча пара виходили, очевидно, з пекарні, бо мірошник, як переважна більшість їх в античності, був водночас і пекарем.

233

Праця в млині належала до найважчих, до того ж раби працювали в кайданах, постійно підстьобувані бичами наглядачів.

234

Мається на увазі Гомер, який в «Одіссеї» (кн. І, р. 1–4) славить Одіссея, бувалого мужа, що,

(Переклад Бориса Тена).

235

Апулей характеризує жінку як християнку. Закиди, які він їй робить, були в обігу серед населення Римської імперії в II ст. н. е.

236

Філезітер — грецьке слово, досл. «улюбленець гетер».

237

Дві нижче наведені новели використав Дж. Боккаччо у своїй збірці «Декамерон» (День V, новела 10).

238

Декуріон — член міського сенату. Див. також примітку 64 до кн. XI.

239

Арета — грецьке слово, що означав досл. «доброчесність», «цнотливість», вжите тут з насмішкою.

240

Мірмекс. — грецьке слово, досл. «мурашка»; ім'я, яке повинно характеризувати його носія як непосидючого роботягу.

241

Стародавні греки і римляни не знали способу зберігання вина, щоб у ньому не утворювався осад, через те перед вживанням проціджували його.

242

Тобто протилежну земну півкулю.

243

Статуя Церери, покровительки хлібних злаків, стояла, зрозуміла річ, в домі мірошника на почесному місці.

244

Нижче наведена новела також потрапила в «Декамерон» Дж. Боккаччо (див. День VII, новела 2).

245

Закон Юліїв (див. примітку 31 до кн. VI) відзначався надзвичайною суворістю. Чоловік і батько жінки, винної в перелюбстві, повинні були обов'язково притягти винну та її коханця до суду, і обоє — вона і він — зазнавали суворої кари. Навіть батько жінки, пійманої на перелюбстві, мав законне право вбити дочку і її коханця.

246

Фраза з описом сходу сонця — наслідування врочистого стилю Гомера — звучить тут пародійно.

247

Мірошник повідомив жінку про розлучення не особисто, а за посередництвом третьої особи усно або письмово.

248

Перша стадія глибокої жалоби тривала дев'ять днів.

249

Поетичне визначення пори року. Сонце вступав в сузір'я Козерога на початку зими.

250

Грецький дорожній стадій дорівнював 240 крокам, тобто 157,5 м.; отже, 60 стадій приблизно дорівнює 9,6 км.

251

Стародавні римляни вірили в різні забобони. Колегія гаруспіків ворожила по нутрощах жертовних тварин і тлумачила небесні знамення, авгури, або птаховіщуни розгадували волю богів по польоту птахів і по тому, як дзьобають зерно священні кури.

252

Фурії (у греків Брінії, або Евменіди) зображались у вигляді осоружних старих бабів зі зміями у волоссі, p бичами або факелами в руках.

253

У римській армії центуріони, тобто сотники, постійно носили при собі жезл, що був за ознаку влади і служив засобом покарання воїнів. Тут цей рядовий воїн захопив жезл для залякування цивільного населення.

254

Втрата меча розцінювалась у римській армії як серйозний злочин; мало того, як зневага величі імператора, бо, приймаючи військову присягу, воїни клялися генієм імператора.

255

Тут має місце злиття двох грецьких прислів'їв. Дуже популярною була приказка «про тінь осла», тобто про дрібницю. Друга — менш популярна: «через осляче підглядання». Також і цю приказку вживали тоді, коли хтось судився через щось, не варте уваги. Виникла вона начебто від того, що один гончар дав позов у суд на власника осла, який засунув голову в його майстерню, скинув і розбив кілька горшків. Апулей контамінував дві приказки, поставивши другу на першому місці, а першу — на другому.

256

Котурни — грецька назва певного виду взуття, У давньогрецьких і римських акторів котурни — це вид сандалій з дуже товстою підошвою; взували їх з метою збільшення зросту виконавця ролі в трагедіях для надання більшої величі образам героїв та богів. У акторів, які виступали в комедіях, було легке взуття — сокк. В метонімії котурн і сокк означають трагедію й комедію.

257

Новелу про отруйницю запозичив у свою збірку «Італійські новели» Дж. Фіорентіно.

258

Побиття камінням (каменування) не було покаранням, передбаченим римським законодавством. Це вияв стихійного обурення народу з приводу особливо кричущого злочину.

259

Курія — будинок, в якому відбувались засідання римського сенату. Тут: назва будинку місцевого сенату.

260

Судилище бога Марса, тобто ареопаг — найвищий орган судової влади родової аристократії в стародавніх Афінах, названий так від пагорба, який мав назву пагорб Ареса, бога війни (Areios pagos — Аресів пагорб). В його компетенцію входили зокрема справи про кровопролиття. Ареопаг став синонімом високого судового трибуналу. Риторичні виступи на ньому заборонялись.

261

Кара за вбивство родича (батька, матері, інших рідних) була надзвичайно сувора. Після того, як убивцю вишмагали до крові різками, його зашивали із змією, мавпою, собакою й півнем у шкіряний мішок і топили в норі. Якщо ж не було, поблизу моря, убивцю кидали на поталу диким звірам.:

262

У римському судівництві судді — висловлювали своє рішення на навощених табличках за допомогою одного з трьох скорочень: С = condemno — засуджую. А = absolvo — виправдовую, NL — non liquet — питання неясне (формула, якою суддя утримувався від рішення).

263

Див. примітку 8 до кн. III.

264

Мандрагора — рослина, яку застосовували, як снотворний і обезболюючий засіб. Корінь мандрагори, який нагадував людську постать, вживали в середні віки як магічний лікувальний засіб, носили як талісман.

265

Військовий трибун — командир у римській армії. Їх було по 6 на кожен легіон.

266

Полінік — син царя Фів Едіпа, вигнаний своїм братом Етеоклом, утік в Аргос, звідки повів військо на своє рідне місто і проти рідного брата. Обидва брати загинули у братовбивчому поєдинку, їхні імена стали синонімом ворогуючої пари братів. Цей міф покладено в основу сюжету трагедії Есхіла «Семеро проти Фів».

267

Фіней — фракійський цар і віщун. Він за намовою нової — жінки скатував своїх двох синів, народжених від покинутої ним дружини Клеопатри (за іншою версією — осліпив їх). Крім того, відкрив людям наміри богів. За все це боги осліпили його й наслали на нього гарпій — міфічних потвор-птахів з дівочим лицем і залізними пазурами, які забирали й запаскуджували його їжу, через те його мучив вічний голод. Див. також примітку 28 до кн. II.

268

... на керівну посаду… — Йдеться про посаду цензора. Цензорів у Стародавньому Римі обирали строком на п'ять років. Їх компетенцією було: наглядати за звичаями, розподіляти громадян за майновим цензом на класи, визначати розміри податків, такі завдання, як проведення громадських робіт, здача відкупів тощо.

269

Галлія — римська провінція (теперішня Франція). Фессалійські й галльські коні мали добру славу в античні часи.

270

Фалери — металічні бляхи, які прикрашали кінську збрую.

271

Пасіфая — дружина крітського царя Міноса, яка вступила в любовний зв'язок з биком і народила потвору Мінотавра.

272

Незгода (лат. Rivalitas) — уособлення незгоди, розбрату.

273

Вірність (лат. Fides) — уособлення вірності, чесності.

274

«Священний» напій — відвар еллебора — чемериці, який застосовувався як ліки проти душевних захворювань та епілепсії, а також як рвотний і проносний засіб.

275

Цілюще з точки зору Прозерпіни, тобто таке, що зажене на той світ (іронічно сказано).

276

Згідно з римським заковом, який набрав чинності в часи панування імператора Клавдія (правив з 41 по 54 рр.), маєток померлої дитини ставав власністю матері, немовби як втішення за втрату дитини. Така спадщина мала назву «скорботної».

277

Піррічний, або дорійський танок — військовий танок, який виконувався під гру на флейті й наслідував рухи воїнів під час бою (наступ, удари, замахування, відступ).

278

Апулей дає докладний опис пантоміми, тобто театральної мімічної вистави, яка супроводилась музикою (відповідав теперішньому балету). Пантоміми набули великої популярності в часи імперії, витіснивши зі сцени комедії й трагедії.

279

Ідейська гора — біля підніжжя гори Іди (Мала Азія) стояло місто Троя.

280

Паріс — син троянського царя Пріама й Гекуби. В суперечці трьох богинь Гери, Афіни й Афродіти про те, котра, з них найвродливіша, визнав перемогу за Афродітою, віддаючи їй золоте яблуко з написом: «Найвродливішій». Див. також примітку 22 до кн. IV.

281

Ефеби — афінські юнаки у віці від 18 до 20 років відбували військову повинність. Ефеби носили хламиди (вид плаща).

282

Кадуцей — жезл оповісника, атрибут Меркурія як вісника і окличника богів.

283

Кастор і Поллукс — брати-близнюки, сини Зевса й Леди, з яких Кастор був смертний, а Поллукс (Полідевк) — безсмертний. Після смерті Кастора Зевс дозволив, щоб брати проводили один день на небі, другий — у підземному царстві. Називали їх Діоскурами, тобто синами Зевса.

284

Мінерва — римська богиня мудрості (у греків Афіна), дочка Юпітера, покровителька ремесла й науки.

285

Див. примітку 32 до кн. IV.

286

Див. примітку 32 до кн. IV.

287

Викрадення Єлени Парісом стало причиною Троянської війни і в результаті — зруйнування Трої.

288

Паламед — син евбейського царя Навплія, воював під Троєю. Його, несправедливо обвинуваченого Одіссеєм у зраді, греки забили камінням.

289

Див. примітку 13 до кн. III. Улісс — інакше Одіесей.

290

Мається на увазі засудження до страти грецького філософа Сократа в 399 р. до н. е., обвинуваченого у безвірництві й розбещуванні молоді. На запитання одного з учнів Сократа — Херефона, чи є хто мудріший за Сократа, дельфійський оракул відповів, що мудрішого від нього немає.

291

Кенхрей — головна гавань Корінфа (нині Кенхріес).

292

Саронічним морем. названа тут Саронічна затока, одна з заток Егейеького моря, на південь від Аттіки.

293

Звертаючись до місяця, Луцій моляться не богині місяця Селеві (як слід було б очікувати), а єгипетській богині Ізіді.

294

Піфагор (VI ст. до н. е.) — грецький філософ, родом з острова Самоса, засновник філософської школи в Кротоні (Південна Італія). Сімка вважалась священним числом не тільки в піфагорейській школі, а й в деяких релігійних та містичних ученнях.

295

У своїй молитві Луцій ототожнює Ізіду з іншими богинями: Церерою, Венерою, Діаною, Прозерпіною, прирівняною тут до Гекати, і Юноною як царицею неба. Це один з виявів синкретизму, тобто тенденції до злиття різних релігійних учень в одне, ототожнювання всіляких богів і скорочення їх числа. В цій книзі видно намагання зробити єдиними верховними богами єгипетських богів Ізіду й Озіріса за рахунок ліквідації інших. Філософською основою синкретизму було містичне вчення секти орфіків та неоплатонізм — філософський напрям, розквіт якого припадає на ІІІ ст. н. е. (Плотін, Ямвліх, Прокл).

296

Див. примітку 5 до кн. VI. За міфом, винахідницею землеробства була Церера (Деметра), а до того часу люди споживали жолуддя. Першим учнем Церери в справі обробітку землі був Тріптолем, син елевсінськюго царя Келея. Завдяки йому Елевсін став центром культу Деметри.

297

Ефес — велике місто на Іонійському побережжі Малої Азії, відоме храмом Артеміди, одним із семи чудес світу. Артеміда (Діана) вважалась покровителькою породіль.

298

Прозерпіна ототожнюється тут з малоазійською Гекатою, похмурою богинею підземного царства, володаркою злих демонів, привидів, нічних кошмарів, покровителькою чаклунства. Священною твариною Гекати був собака, в жертву приносили їй щенят. Гекату зображали жінкою високою на зріст, із смолоскипом у руці, інколи з трьома головами.

299

Це стосується Діани (Артеміди), богині полювання.

300

Хлібні колоски й дракони були атрибутами Церери (Деметри). Тут приписуються Ізіді, яка перебрала на себе всі функції й атрибути античних богинь.

301

Багатобарвна шата — символ багатогранної влади Ізіди.

302

Чорний плащ — вбрання Прозерпіни, богині підземного царства.

303

Брязкальце, тобто систр.

304

Судно було одним з ознак влади Ізіди як богині моря й опікунки мореплавців.

305

Пальма — символ перемоги..

306

Фрігійці — населення Фрігії, країни в Малій Азії, вважались найдавнішим народом у світі. Так твердить грецький історик Геродот (V ст. до н. е.) у своїй «Історії» (кн. II, розділ 2). Щоб вирішити суперечку між єгиптянами й фрігійцями, котрий з цих народів старіший, фараон. Псамметіх наказав виховувати двох немовлят осторонь від людей. Після двох років першим словом, яке вимовляли діти, було слово «бекос», що по-фрігійськи означає «хліб». На основі цього експерименту було визнано пріоритет походження за фрігійцями.

307

Пессінунт — місто в Малії Азії, центр культу Кібели (див. примітку 18 до кн. VIII).

308

Мінерва Кекропічна, тобто Афіна Паллада, — головна богиня Афін, ототожнювана з римською Мінервою. Кекропічною названа від імені Кекроиа (Кекропса), міфічного засновника Афін (місто Кекропса — Афіни).

309

Див. примітку 18 до кн. IV.

310

На Кріті, що славився знаменитими лучниками, поширений був культ Бритомартіди, або Діктинни, опікунки мисливців, рибаків, моряків. Згодом Діктинну ототожнювали з Артемідою (Діаною).

311

Сіцілійці названі тримовними, бо на Сіцілїї користувалися трьома мовами: латинською, грецькою (особливо в грецьких колоніях і місцевою (сіцілійською) говіркою. Прозерпіна має епітет Стігійської від річки Стікс у підземному царстві.

312

Рамнузія — епітет Немезіди — богині справедливої помсти, культ якої процвітав в аттічному селищі Рамнунті.

313

Арійці — стародавній народ, що населяв територію теперішнього Ірану. Інше припущення, що мова йде про африканське плем'я такої ж назви, згадуване істориком Лівієм (кн. XXXIII, розділ 18).

314

Ізіда — єгипетська богиня, уособлення родючості долини Нілу, покровителька мореплавства. Її культ було занесено в Рим у II ст. до н. е. Шанувальники цієї богині були серед різних класів населення. Культ Ізіди мав велике поширення серед жінок. Двічі на рік справлялись урочисті свята на. честь Ізіди. Під час весняного свята врочисто освячували корабель Ізіди. Осіннє ж свято присвячене було спогадам про те, як богиня шукала тіло свого чоловіка Озіріса, вбитого злим Сетом. Сумне богослужіння набирало радісного настрою з моменту знайдення Озіріса та його воскресення. Культом Ізіди займався великий штат жерців різного рангу. Вибрані віруючі допускались до особливих таємничих посвячень, які полягали в урочистих, прихованих від непосвячених осіб, церемоніях.

315

Ізіда як богиня моря відкривала на початку березня мореплавство.

316

Троянда була священною квіткою Ізіди.

317

Осел в Єгипті був посвячений богові смерті і всілякого лиха Сету-Тіфону, який вбив свого брата Озіріса..

318

Ахеронт — у давньогрецькій міфології річка в країні померлих; синонім усього підземного світу.

319

Стігійські простори — підземний світ (від річки Стікс. Див. примітку 41 до кн. II).

320

Елісейські поля, або Елісій — країна вічного загробного блаженства, де перебували після смерті обранці богів — благочестиві віруючі.

321

Камени — римські Музи, покровительки мистецтва й літератури.

322

30 Серапіс, або Сарапіс — одне з найважливіших божеств елліністичного Єгипту. Його культ значно розповсюдився поза Єгиптом — у Греції, по всій Римській імперії. Зображався Серапіс зрілим чоловіком, з бородою і з корзиною плодів на голові.

323

Лампа — символ істини й надії.

324

Пальмова віть і кадуцей — атрибути єгипетського бога Анубіса.

325

Сосок, наповнений молоком, — символ материнської турботи Ізіди.

326

Віялка — символ родючості і водночас чистоти.

327

Амфора з водою символізує значення води Нілу для врожайності долини Єгипту, присвяченої Озірісу, який уособлює цю ріку.

328

Анубіс — єгипетське божество, зв'язане з культом мертвих; його зображали у вигляді чоловіка з головою шакала. Як провідник душ покійників у підземне царство ототожнювався з грецьким Гермесом (римським Меркурієм).

329

Під виглядом корови в Єгипті шанували богиню Хатхор, тут ототожнену з Ізідою.

330

Урна з нільською водою (символ Озіріса) і змією (символ Ізіди) символізувала єднання Ізіди й Озіріса.

331

У сірці вбачали властивість очищати не тільки у фізичному, а й моральному розумінні.

332

Корма корабля мала вигляд гусячої голови, бо гуска була священним птахом Ізіди.

333

Пастофори — грецьке слово, досл. «ті, що несуть зображення богів»; тут: жерці, котрі несли зображення Ізіди в капличці.

334

Йдеться про весняне свято Ізіди — відкриття мореплавання. Див. примітку 22 до кн. XI.

335

Священні дерева — лавр, мирт, розмарин та олива.

336

Каядід — латинське слово, досл. «сліпучо-білий», «білосніжний».

337

... вітаючи хід сонця… — ранкова молитва до Озіріса, ототожнюваного з богом Сонця.

338

У деяких східних релігіях (іудаїзмі, культі Ізіди) заборонялось, посвяченим споживати м'ясо деяких тварин, зокрема свиняче.

339

Мова йде про залежність долі людини від небесних світил. Астрологія, розповсюджена в античні часи, займалась віщуванням майбутнього людей на основі положення зірок або планет. Ізіда, як володарка небесних світил, що керує їхнім рухом, впливає за їх посередництвом на долю людини.

340

Йдеться про єгипетські ієрогліфи.

341

Припускають, що мається на увазі демотичне письмо (від гр. demotikos — народний). Єгипетське письмо (VIII ст. до н. е. — V ст. н. е.), яке, являло собою спрощену видозміну ієрогліфічних знаків, — перехідний ступінь до коптського письма.

342

В єгипетських містеріях, зокрема в культі Озіріса, посвячений прирівнювався до цього бога; він проходив через уявну смерть, потойбічні страждання й воскресіння до нового життя.

343

Стола — довга шата, в Римі столу носили жінки. Число 12 також має символічне значення (символізує 12 зірок зодіака).

344

Гіперборейці — казковий щасливий народ, який жив там, куди не проникає холодний північний вітер Борей.

345

Мається на увазі міф про Мойри — три богині людської долі (Клото, Лахесіс, Атропа), що пряли нитку людського життя. В римлян вони називались Парками.

346

Августоеий порт — Остія в гирлі Тібру, морський порт Рима.

347

Грудневі іди — це 13 грудня; а напередодні — отже, 12 грудня.

348

Святе місто — Рим, названий так з уваги на безліч храмів різного роду богів.

349

Храм Ізіди стояв у Римі на Марсовому полі; звідси — епітет Польова.

350

Тирс (жезл, оповитий плющем та листям винограду, увінчаний сосновою шишкою) і плющ — атрибути бога виноробства Діоніса, тут ототожненого з Озірісом.

351

Азіній Марцелл — ім'я Азіній однокореневе з латинським загальним іменником asinus — «осел».

352

Мадавра — місто в Африці, римська колонія, батьківщина Апулея, автора «Метаморфоз». Згадка про Мадавру вказує на те, що Апулей розповідає про себе самого.

353

Кошти, витрачені на подорож в Афіни, де вчився Апулей і Рим, вказують на те, що він вплітає у твір особистий, автобіографічний елемент.

354

Див. примітку 1 до кн. IV.

355

Трійка, як і сімка, вважалась числом ідеальним, священним. Це знайшло вияв у латинському прислів'ї: все, що потрійне досконале (omne trinum est perfectum).

356

У римській армії військове звання декуріон — командир декурії — підрозділу кінноти; в римських провінціях і муніціпіях сенатор, член місцевого сенату, тут мова йде про якийсь чин в общині посвячених у містерії Ізіди, можливо, декуріон очолював групу з десяти чоловік.

357

А. Корнелій Сулла (138–78 рр. до н. е.) — римський аристократ, після перемоги в громадянській війні був призначений довічним диктатором (82 р. до н. е.) — в порушення всіх римські законів і звичаїв. В часи Сулли — отже, близька 80 р. до н. е.