Мистецтво кохання

¹ Хто з-поміж римлян ще й досі не чув про мистецтво кохання,

² Хай, прочитавши цей твір, буде в коханні митцем.

³ Що ж бо вітрило, весло, як судном не керує мистецтво?

⁴ Що скакуни запальні? Що без мистецтва Амур?

⁵ Автомедонт по-мистецькому вмів колісницею править,

⁶ Тіфій з умінням тонким вів гемонійське судно.

⁷ Я — за наставника з волі Венери в хлопчини Амура,

⁸ Я на любовних стежках — Тіфій і Автомедонт.

⁹ Буйної вдачі Амур: неохоче мені він кориться,

¹⁰ Добре, що то лиш хлоп'я: можна ще вдачу ліпить.

¹¹ Гри на кіфарі Ахілла в свій час научав син Філіри —

¹² М'якнув од гомону струн дух вихованця жорсткий.

¹³ Хто ворогів незчисленних жахав, а деколи й друзів, —

¹⁴ Сам перед старцем колись сивоголовим тремтів.

¹⁵ Ту, що її потім Гектор відчув, — непоборну долоню

¹⁶ Він під тростину хльостку сам же не раз підставляв.

¹⁷ Учень Хірона — Пелід, мій — Амур, як свавільні обидва,

¹⁸ Так і богині сини — парость Еака й Амур.

¹⁹ Та чи тяжкого ярма не вдягають на шию бикові?

²⁰ Та чи вудил не гризе навіть породистий кінь?

²¹ Тож і мені піддається Амур, хоч разить мене в груди

²² Стрілами з лука свого, палить жорстоким огнем.

²³ Хай він дошкульніше б'є, хай вогнем усе глибше діймає:

²⁴ Більшої рани завдасть — краще помщуся йому.

²⁵ Та не від Феба (не буду брехать) перейняв я те вміння,

²⁶ Не запозичив його з лету небесних птахів,

²⁷ Не научали мене, пастуха на Аскрійській долині,

²⁸ Кліо і вісім її розумом славних сестриць —

²⁹ Досвід цю книгу живив; довіряйте ж їй: викладу віршем

³⁰ Правду всю. Правді моїй, ненько Амура, сприяй!

³¹ Одаль, пов'язки тонкі, соромливих ознако, тримайтесь!

³² Одаль — хто білість ноги довгим одінням окрив!

³³ Я про кохання співаю легке, про дозволені втіхи —

³⁴ Квіти, що потай рвемо, — не про злочинну жагу.

³⁵ Спершу, коли вже ти став, новобранець, під прапор Венери,

³⁶ Пильно розглянься довкіл, що захопило б тебе.

³⁷ Друга турбота твоя — щоб обранка й тебе покохала,

³⁸ Третя — аби ця любов не на хвилину була.

³⁹ Ось про що йдеться тут, ось де суперництва нашого поле —

⁴⁰ Вправно по ньому скеруй колеса біг до мети.

⁴¹ Поки ще можеш ти взяти розгін, попустивши повіддя,

⁴² Вибери саме таку, що до вподоби тобі.

⁴³ З неба, однак, не впаде вона — добре шукай, котрій скажеш:

⁴⁴ "Ти лиш одна з багатьох зачарувала мене!"

⁴⁵ Таж і мисливець на лань не будь-де розставляє тенета —

⁴⁶ Знає, в якому з ярів підстерегти кабана,

⁴⁷ Знає кущі птахолов, а рибалка досвідчений — місце,

⁴⁸ Де, лиш закине гачок, риба одразу клює.

⁴⁹ Так от і ти, що шукаєш когось для тривкого кохання,

⁵⁰ Спершу завваж ті місця, де найгустіше дівчат.

⁵¹ Щоб однайти їх, не треба, повір, напинати вітрила,

⁵² Ніг на дорогах курних не доведеться збивать.

⁵³ Хоч Андромеду Персей від засмаглих привіз собі індів,

⁵⁴ Хоч і фрігієць Паріс викрав лаконську жону:

⁵⁵ Стільки й таких тобі Рим дасть дівчат, що з подивом скажеш:

⁵⁶ "Цілого світу краса, видно, розквітнула тут!"

⁵⁷ Скільки зернин на Гаргарській горі, виногрон — у Метімні,

⁵⁸ Риб — у морській глибині, птаства — між листям дерев,

⁵⁹ На небосхилі — зірок, стільки й цвіту дівочого в Римі, —

⁶⁰ Як не сказати, що тут — мати Енея живе?

⁶¹ Юні тобі до смаку, що лишень повноліття сягають, —

⁶² Щонаймиліше дівча тут же побачиш в юрбі.

⁶³ Інших, що вже на порі, полюбляєш — і ними рясніє;

⁶⁴ Врешті, в очах заряхтить од розмаїття того.

⁶⁵ Може, до старших охочіший ти (у них досвіду більше) —

⁶⁶ Що ж, і з таких не одну — сотні зустрінеш у нас.

⁶⁷ Лиш завітай під Помпеєву тінь у ті дні, як одчує

⁶⁸ Дотики сонця палкі в небі Геракловий Лев,

⁶⁹ Чи під склепіння, де мати, примноживши синову щедрість,

⁷⁰ Мармуром дальніх країв пишно прибрала палац.

⁷¹ Портика не омини, що звела його Лівія, давши

⁷² Й назву йому; він цвіте барвами давніх митців:

⁷³ Ось п'ятдесят Данаїд, щоб убити братів своїх, стали,

⁷⁴ Тут же — сам батько Данай, грізно підняв він меча.

⁷⁵ Дня не проґав, коли ллє над Адонісом сльози Венера,

⁷⁶ Й сьомого — світлого дня для іудеїв усіх.

⁷⁷ Шану складай і телиці мемфійській в одінні лляному:

⁷⁸ Тим, що Юпітер їй дав, інших вона збагатить.

⁷⁹ Місце Амура — це ще й судова (хто повірив би?) площа:

⁸⁰ Й тут серед гаму, бува, запломеніє любов.

⁸¹ Де Аппіада, що при мармуровому храмі Венери

⁸² В небо дзвінким джерелом, росяним струменем б'є,

⁸³ Права знавець не один потрапляв у тенета богині:

⁸⁴ Інших людей захищав — сам вберегтися не вмів.

⁸⁵ Найкрасномовніший там мов німіє, бо замість чужої —

⁸⁶ Власну справу тепер мусить, сердега, вести.

⁸⁷ От і сміється над ним із сусіднього храму Венера:

⁸⁸ З гордого опікуна — скромний зробився прохач.

⁸⁹ Та найудатнішим будеш ловцем у півкруглім театрі:

⁹⁰ Матимеш здобич таку, що й не наснилась тобі.

⁹¹ Не для потіхи лише — для любові чимало тут гідних,

⁹² Буде забавиться з ким, буде кого й полюбить.

⁹³ Як от мурашки снують то сюди, то туди, незліченні,—

⁹⁴ Кожна поживу несе, в ротику двигає щось;

⁹⁵ Як ото бджоли над квітом лугів, над ярами, де пахнуть

⁹⁶ І медуниця, й чебрець, денно роями гудуть,

⁹⁷ Так на видовища славні спішить пишношатне жіноцтво,

⁹⁸ Гляну — й вагаюсь не раз, око на кому спинить.

⁹⁹ І подивитись ідуть, і щоб інші на них подивились:

¹⁰⁰ Серед юрби, на виду, спробуй-но цноту шануй!

¹⁰¹ Спокій видовищ ти, Ромуле, перший тоді скаламутив,

¹⁰² Як на сабінських дівчат римських пустив юнаків.

¹⁰³ Мармур там ще не білів, а поміст не рудів од шафрану,

¹⁰⁴ Де просто неба сидів, не під наметом, глядач.

¹⁰⁵ На Палатіні (там лісу не бракне) наламане гілля

¹⁰⁶ В ту, що минула, добу скромним помостом було.

¹⁰⁷ Люд не на лавах — на дерні сидів, а кошлате волосся,

¹⁰⁸ Щоб не діймала жарінь, зеленню всяк окривав.

¹⁰⁹ Очі там кожен пасе на дівчатах: котру б собі взяти? —

¹¹⁰ В грудях тим часом горить непереборна жага.

¹¹¹ Ось невигадливий спів починає сопілка етруська,

¹¹² Тричі притупнув уже, вчувши її, танцюрист.

¹¹³ Люд у долоні вже б'є, хоч невміло, — тоді-то володар

¹¹⁴ Знак, щоб хапали дівчат, нетерпеливим подав.

¹¹⁵ І позривалися з місць юнаки — запальні, галасливі,

¹¹⁶ Й кожен, котру забажав, ту й забирає собі.

¹¹⁷ Як од орлів навсібіч розлітаються тихі голубки,

¹¹⁸ Як од голодних вовків ніжна овечка втіка,

¹¹⁹ Так затремтіли й сабінянки перед нальотом зухвальців:

¹²⁰ Щойно рум'яні були — страх на лиці забілів.

¹²¹ Хоч і на всіх він один — неоднаково кожна боїться:

¹²² Ця рве волосся, а та — наче без тями сидить.

¹²³ Матінку кличе одна, заніміла від остраху інша,

¹²⁴ Ця ані слова, ця в плач, та остовпіла, та — в біг.

¹²⁵ От і ведуть їх, щоб мати жінок собі, схоплених юнок,

¹²⁶ І не одну з-поміж них навіть сам страх прикрашав.

¹²⁷ Ту, котра вперта була, брав на руки гарячий здобичник,

¹²⁸ Міцно тулив до грудей, напоумляючи таю

¹²⁹ "Що ж ти сльозами лиш очі псуєш? Ким твій батько був завжди

¹³⁰ Неньці твоїй, тим і я, дівчино, буду тобі".

¹³¹ Ромуле, ти, як ніхто, воякам своїм вмів догодити;

¹³² За нагороду таку згоден і я воювать!

¹³³ Отже, од тих славнозвісних часів велелюдні театри

¹³⁴ Для миловидих дівчат — наче ті ями-пастки.

¹³⁵ Варто вчащати тобі й на змагання породистих коней:

¹³⁶ Цирк, що народом кишить, не розчарує ловця.

¹³⁷ Тут не потрібно тобі спілкуватися мовою пальців,

¹³⁸ Погляду, поруху брів не перехоплюють тут.

¹³⁹ Побіч красуні сідай собі сміло — ніхто не осудить,

¹⁴⁰ Боком до неї тулись — слова не скаже ніхто.

¹⁴¹ Хоч не хотіла б — тулитися мусить, бо тісно на лаві,

¹⁴² Й та тіснота, пам'ятай, тільки на руку тобі.

¹⁴³ Далі вже гав не лови — до сусідки словечком озвися,

¹⁴⁴ Можна спочатку пустим, тільки б розмова пішла:

¹⁴⁵ От, чиї коні, спитай, вдаючи зацікавлення, й тут же

¹⁴⁶ Саме за тих, що й вона, ти від душі вболівай.

¹⁴⁷ А понесуть по арені богів урочистим походом —

¹⁴⁸ Владній Венері тоді якнайгучніше плещи.

¹⁴⁹ Може, пилинка якась, покружлявши, сусідці на груди

¹⁵⁰ Сяде — ти пальцем чутким зняти її поспіши.

¹⁵¹ Хай і не сяде — зніми все одно: лови будь-який привід,

¹⁵² Тільки б засвідчити міг щиру турботу свою.

¹⁵³ От їй поділ зіслизнув до землі (забруднитися може) —

¹⁵⁴ Маєш нагоду: нагнись, щоб підхопити його.

¹⁵⁵ Тут же тобі й нагорода за труд: нахилившись, побачиш

¹⁵⁶ Ніжку, й за це вже ніяк дівчина не дорікне.

¹⁵⁷ Іноді ще й озирнись, чи сусід, що сидить позад неї,

¹⁵⁸ Їй у тендітне плече грубо коліном не вперсь.

¹⁵⁹ Часто й дрібниця захоплює: не одному прислужилось,

¹⁶⁰ Що подущинку м'яку впору і зручно підклав,

¹⁶¹ Що охолоджував помахом віяла милу сусідку,

¹⁶² Стільчика їй підставляв, щоб не втомилась нога.

¹⁶³ Ось яку змогу дає тобі цирк домогтися кохання,

¹⁶⁴ Як і арена дзвінка, вкрита кривавим піском.

¹⁶⁵ Тут і для сина Венери не раз є гаряча робота:

¹⁶⁶ Той, хто на рани дививсь, — рану під серцем відчув:

¹⁶⁷ Кинеш слівце чи торкнешся руки, оголошення взявши,

¹⁶⁸ А чи поб'єшся в заклад, хто переможе з бійців, —

¹⁶⁹ Зойкнеш негадано й сам, як стріла тебе пройме летюча,

¹⁷⁰ Був дотепер глядачем — жертвою станеш нараз.

¹⁷¹ Ну, а видовище те, що ним Цезар недавно втішав нас,—

¹⁷² Як у бою кораблі перські й афінські зійшлись?

¹⁷³ В Римі тоді з-над обох побережжів зібралася молодь —

¹⁷⁴ Цілий, здавалося, світ місто вмістити змогло.

¹⁷⁵ Хто ж у такому гурті не зустріне своєї любові?

¹⁷⁶ Ой, багатьох у ті дні мучив прибулець Амур!..

¹⁷⁷ Нині, щоб світ підкорить, на край світу рушає наш Цезар:

¹⁷⁸ Найнедосяжніший схід нашим тепер назвемо.

¹⁷⁹ Парфе, покари чекай! Разом з Крассом полеглі, радійте:

¹⁸⁰ Римських клейнодів ясних варвар уже не зганьбить!

¹⁸¹ Месник піднявсь, що вождем від дитинства ще заповідався,

¹⁸² Хлопець — війну вже веде, хоч не хлоп'яча то річ.

¹⁸³ Скільки безсмертному літ, не дошукуйся, хто слабодухий:

¹⁸⁴ Цезарям силу не вік — роду високість дає.

¹⁸⁵ Хист неземний дозріває скоріше, ніж часу перебіг:

¹⁸⁶ Млява років течія — не перешкода йому.

¹⁸⁷ Хижих двох зміїв тірінфський герой задушив немовлям ще,

¹⁸⁸ Хоч у колисці, а все ж — гідний Юпітера був.

¹⁸⁹ Вакх іще й нині юнак, а яким же він був тоді юним,

¹⁹⁰ Як переможений край — Індію — тирсом жахав!

¹⁹¹ Мужність, опіка отця воювать тобі, хлопче, поможе

¹⁹² Й ворога перемогти — мудрість, опіка отця.

¹⁹³ Славним початком таким не применшиш великого ймення,

¹⁹⁴ Перший з-між хлопців тепер, далі — з-між сивих мужів.

¹⁹⁵ Є ще брати в тебе — кривду братів поспіши відомстити,

¹⁹⁶ Батько є — стань же твердим захисником його прав!

¹⁹⁷ Зброю подав тобі батько вітчизни, твій батько, а ворог

¹⁹⁸ Батьком набуте майно хоче собі загребти.

¹⁹⁹ Праведна зброя твоя, а в напасника стріли злочинні,

²⁰⁰ Правда, пошана богів — ось де знамено твоє.

²⁰¹ Силою права подоланий парф; хай подоланий буде

²⁰² Й списом, щоб східні скарби вождь мій для Риму здобув.

²⁰³ Благословіте ж похід, батьку Марсе і Цезарю-батьку:

²⁰⁴ Богом один із вас є, другий — ним буде в свій час.

²⁰⁵ Я перемогу віщую тобі, оспівать обіцяю,

²⁰⁶ Скільки снаги та чуття, гучно, звитяжцю, тебе.

²⁰⁷ Будеш загони вести й підбадьорювать їх моїм словом,

²⁰⁸ Тільки б ти серцем своїм слово оте прихистив!

²⁰⁹ Спини парф'ян-втікачів, груди римлян оспівувать буду

²¹⁰ Й стріли, що мече їх парф, коней звернувши назад.

²¹¹ Ти утікаєш, щоб перемогти, але що ж залишаєш

²¹² Для переможених? Марс, парфе, покинув тебе.

²¹³ Скоро заблисне той день, як тебе, променистого мужа,

²¹⁴ Біла, мов сніг, четверня площами Рима промчить.

²¹⁵ Поперед тебе ітимуть вожді з ланцюгами на шиях —

²¹⁶ Їм уже втеча стрімка не допоможе тепер.

²¹⁷ Весело те споглядатиме юнь — наші хлопці й дівчата,

²¹⁸ В кожного з нас у той день щастям душа забринить.

²¹⁹ От запитає котрась: "Як вождів тих імення? Які ж то

²²⁰ Гори зображені там, ріки, долини які?"

²²¹ Все поясни їй, а ще навіть те, про що й не питала,

²²² Хоч би й не знав ти всього — мов про відоме, кажи:

²²³ "Хто у вінку із тростин, то Евфрат; в кого синяві пасма

²²⁴ В'ються по плечах, то це — славний на витоки Тігр.

²²⁵ Там он вірмени ідуть; ось — Данаєва донька Персіда;

²²⁶ Це — славнозвісне колись місто між перських долин.

²²⁷ Цей ось і той он — вожді". Якщо знаєш — назви поіменно,

²²⁸ Втім, хоч би навіть не знав, — сам ти їх вдало назви.

²²⁹ Та й за бенкетним столом не змарнуй для знайомства нагоди:

²³⁰ Не про одне лиш вино думати слід, поки п'єш.

²³¹ Там же й Амур, зарум'янившись густо, до рук своїх ніжних

²³² Ріг раз од разу бере, повен п'янкого вина.

²³³ Тільки-но Вакх йому крильця зросить, — вологою взявшись,

²³⁴ Пурхать не може той бог, німо стоїть, та за мить

²³⁵ Вже він із крилець вологу ту струшує; хай лиш на серце

²³⁶ Крапля комусь упаде — тут же пектиме любов.

²³⁷ Духу вино додає, до кохання жагу роздимає,

²³⁸ Вихилиш келих до дна — туга покине тебе.

²³⁹ Сміх бере гору тоді, до змагання й злидар чує силу,

²⁴⁰ Болі, турботні думки вже не захмарять чола.

²⁴¹ Рідкісна в нашу добу заполонює душу відвертість,

²⁴² Підступи й хитрощі геть бог правдолюбний жене.

²⁴³ Ось коли хлопців серця в свої сіті ловили дівчата:

²⁴⁴ Владна Венера й вино — наче вогонь у вогні.

²⁴⁵ Хай лиш в оману тебе не введе миготлива лампада:

²⁴⁶ Не за вином, не вночі вроду цінити берись.

²⁴⁷ Таж серед білого дня трьом богиням Паріс приглядався,

²⁴⁸ Поки Венері сказав: "Першість тобі віддаю".

²⁴⁹ Ніч усі хиби, всі вади бере під своє покривало,

²⁵⁰ Тож перша-ліпша з дівчат гарною буде вночі.

²⁵¹ Про самоцвіти, багрець, чи правдиві, лиш день тобі скаже,

²⁵² Як і про постать, лице, чи бездоганні, — лиш день.

²⁵³ Ще називати місця, що на здобич жіночу багаті? —

²⁵⁴ Легше піщинки, хоч їм ліку немає, злічить.

²⁵⁵ Мав би ще Байї назвать, узбережжя мережане Байїв,

²⁵⁶ А чи купальні, що в них води сірчані паркі?

²⁵⁷ Зранений в серце, зітхнув не один, покидаючи місто:

²⁵⁸ "От тобі й полікувавсь у славнозвісній воді!"

²⁵⁹ Ось біля Рима, в гайку, розмістилась Діани святиня —

²⁶⁰ В битвах кривавих, мечем, владу вона здобула.

²⁶¹ Діва, що в цноті живе, що ненавидить стріли Амура,

²⁶² Людям стільком завдала, гнівна, й завдасть іще ран.

²⁶³ Досі, нерівноколесу вперед женучи колісницю,

²⁶⁴ Муза вказала тобі щедрі для ловів місця.

²⁶⁵ Зараз я викладу, як ти найкраще б до рук міг прибрати

²⁶⁶ Ту, що вподобав, а це — стрижень повчання мого.

²⁶⁷ Хто б ви й де б не були, зосередьтесь, тямкі до науки,

²⁶⁸ Й до обіцянок моїх вухо прихильно схиліть!

²⁶⁹ Спершу ти ось що гарненько затям: не буває такої,

²⁷⁰ Що не далася б до рук — ти лише сіті розстав.

²⁷¹ Скорше помовкнуть пташки навесні, серед літа — цикади,

²⁷² Скорше менальський гончак буде тікать од зайців,

²⁷³ Ніж гордуватиме ласкою жінка, бо й та, котра з виду —

²⁷⁴ Стійкість одна, в той же час — любощів прагне в душі.

²⁷⁵ Втіх потаємних юнак а чи дівчина рівно жадають,

²⁷⁶ Той — неприховано, ця — глибше ховає жагу.

²⁷⁷ От ухвалили б ми, чоловіки, не спішити з любов'ю —

²⁷⁸ Жінка до нас по любов першою б мусила йти!

²⁷⁹ Мукає — кличе бика на лугу соковитім телиця,

²⁸⁰ Лунко й кобила ірже, тільки-но вгледить коня.

²⁸¹ В нас не така невгамовна жага, не така вже нагальна,

²⁸² Знає межу чоловік, хоч і пройма його хіть.

²⁸³ Чи про Бібліду згадать, що до брата злочинним палала

²⁸⁴ Пломенем і через те духу пустилась в петлі?

²⁸⁵ Мірра ж отця свого, не як дочці подобає, любила —

²⁸⁶ І під корою тепер, стиснена, гріх свій таїть.

²⁸⁷ Слізьми її, що з пахучого дерева скрапують нині,

²⁸⁸ Змащуєм тіло; в сльозі — діви ім'я збереглось.

²⁸⁹ Десь по затишних долах, у підніжжі лісистої Іди

²⁹⁰ Білий-білісінький бик, стада окраса, бродив.

²⁹¹ Чорна лишень між рогами була в нього плямочка-вада,

²⁹² В іншому — сяяв увесь, мов хто облив молоком.

²⁹³ Кноські й кідонські до того бика поривались телиці,

²⁹⁴ Кожна жадала відчуть буйну вагу на собі.

²⁹⁵ Та Пасіфая запрагла з биком пов'язатись любов'ю,

²⁹⁶ Тут же телиці гладкі стали ненависні їй.

²⁹⁷ Знане кажу: навіть Кріт, на якому сто міст гамірливих,

²⁹⁸ Хоч полюбляє брехню, не заперечить мені.

²⁹⁹ Кажуть, своєю ж рукою вона, хоч до того не звикла,

³⁰⁰ Рвала м'які для бика трави і листя дерев.

³⁰¹ Всюди за стадом ішла й навіть думки не мала про мужа:

³⁰² Той білосніжний рогань гору над Міносом взяв.

³⁰³ Що ж зодягатись тобі у прегарне вбрання, Пасіфає?

³⁰⁴ Таж на прикрасах твоїх не розуміється бик.

³⁰⁵ Нащо люстерко здалось, коли йдеш на узгір'я за стадом?

³⁰⁶ Зачіску стільки разів чи не безглуздо мінять?

³⁰⁷ Дзеркалу все ж довіряй: воно скаже, що ти не телиця,

³⁰⁸ Що на дівочім чолі рогів не вгледиш таки.

³⁰⁹ Мінос ще милий тобі — то не треба шукати коханця,

³¹⁰ Потайки хочеш кохать — то хоч бика не кохай.

³¹¹ Де там! У гори, ліси, залишивши володарську спальню,

³¹² Мчить, мовби гнав її Вакх — буйний Аонії бог.

³¹³ О, як то часто пекла вона заздрісним оком телицю:

³¹⁴ Чим це, мовляв, ось така вабить обранця мого?

³¹⁵ Бач, вона все перед ним соковиті витоптує трави —

³¹⁶ Думає, глупа, що й він з неї не зводить очей.

³¹⁷ Мовивши, тут же велить ту телицю ні в чому не винну

³¹⁸ Гнати з лугів на ріллю — під луковидне ярмо

³¹⁹ Чи на заріз, ніби в жертву богам, щоб суперниці серце

³²⁰ Взяти до рук, як лиш їй груди ножем розітнуть.

³²¹ Скільки складала тих жертв і, тримаючи серце в долоні,

³²² Криво всміхалась: "Ану — йди, залицяйсь до мого!"

³²³ То вона хоче Європою буть, то — Іо: ця — в корову

³²⁴ Перемінилася; ту — бик віз на спині своїй.

³²⁵ Стада вожак дерев'яну корову сприйнявши як справжню,

³²⁶ З нею зійшовся-таки; плід — таємницю розкрив.

³²⁷ Варто крітянці[1] було не зважати на пристрасть Тієста

³²⁸ (О, як нелегко жоні вірною буть одному!) —

³²⁹ Коней не стримав би Феб серед неба й назад, до Аврори,

³³⁰ Він колісниці б тоді не розвернув на бігу[2].

³³¹ Волос пурпурний в отця свого, Ніса, дочка його вкрала —

³³² Й лоном дівочим тепер тисне скажених собак.

³³³ Марса уникнувши на суходолі, на морі — Нептуна,

³³⁴ В рідному домі Атрід жертвою жінки упав.

³³⁵ Хто не сплакнув над жагою ефірської діви Креуси?

³³⁶ Хто про Медею не чув — матір, убивцю дітей?

³³⁷ Фенікс, Амінтора син, невидющі виплакував очі.

³³⁸ Рвав Іпполіта живцем коней сполоханих шал.

³³⁹ Що ж осліпляєш невинних дітей? На твою божевільну

³⁴⁰ Голову — прийде пора — кара, Фінею, впаде!

³⁴¹ Вся ця біда — од жінок: їх любовне бажання сильніше

³⁴² Й шалу у ньому завжди більше, ніж в чоловіків.

³⁴³ Сумнівів, отже, не май: будь-яка може стати твоєю;

³⁴⁴ Хтозна, чи з-між багатьох мовила б "ні" хоч одна.

³⁴⁵ Хай і відмовить якась, але кожній лестять залицяння,

³⁴⁶ Хоч ошукався — дарма: що та відмова тобі?

³⁴⁷ Чи ошукався, однак? Таж нове залицяння — солодше:

³⁴⁸ Більше сусідське добро нам до душі, ніж своє.

³⁴⁹ Завше-бо й нива чужа урожаєм багатшим рясніє,

³⁵⁰ Завше й чужа череда вим'я повніше несе.

³⁵¹ Спершу служницю пізнай, що при тій, котру звабити хочеш:

³⁵² Так ти полегшиш собі до господині підхід.

³⁵³ Чи до своїх таємниць підпускає служницю, дізнайся,

³⁵⁴ Чи в тій прихованій грі з нею вона заодно.

³⁵⁵ Спробуй, якщо все це так, підкупить, ублагати служницю:

³⁵⁶ Схилиш її на свій бік — легко досягнеш мети.

³⁵⁷ Час підбери (на це — й лікар зважає), коли господиня

³⁵⁸ Без намовляння твого візьме принаду з гачка;

³⁵⁹ Візьме ж охоче тоді, коли солодко, гоже їй буде,

³⁶⁰ Як на врожайній землі — повному сили зерну.

³⁶¹ Бо, коли туги, ні болю нема — наче ширяться груди,

³⁶² Спритна Венера тоді влесливо входить у них.

³⁶³ Поки зажурений був Іліон — ворогам не давався,

³⁶⁴ А звеселивсь — і коня, повного зброї, прийняв.

³⁶⁵ Мить підбери, коли хитра суперниця їй дозолила:

³⁶⁶ Легко за себе тоді зможе помститись вона.

³⁶⁷ Зранку, як зачіску буде вкладать господині служниця,

³⁶⁸ Мовби собі, а не їй скаже впівголос, аби

³⁶⁹ Враженій гніву додать — так вітрило снаги дає веслам —

³⁷⁰ "Кривднику ледь чи б могла кривдою ти відплатить".

³⁷¹ От і про тебе додасть, переконливих слів приточивши, —

³⁷² Сохне, мовляв, од жаги, розум потьмаривсь йому.

³⁷³ Ґав не лови тоді: вляжеться вітер — охляне вітрило,

³⁷⁴ Наче тонесенький лід, тане за мить якусь гнів.

³⁷⁵ Може, подумаєш тут: "Чи не звабити й гарну служницю?" —

³⁷⁶ Це небезпечна, скажу, і непродумана гра,

³⁷⁷ Бо заохотиш не всіх: одна дбатиме про господиню,

³⁷⁸ Інша — про себе: тебе схоче собі зберегти.

³⁷⁹ Править лиш випадок тут. І хоч доля сприяє сміливим,

³⁸⁰ Ще раз і ще раз кажу: на небезпеку не йди!

³⁸¹ Не стрімчаками вестиму тебе, не до прірви скерую,

³⁸² Ступиш на стежку мою — пастки уникнеш на ній.

³⁸³ А причарує таки, як листи буде брати й давати,

³⁸⁴ Тілом, не пильністю лиш, мила служниця тебе —

³⁸⁵ Все ж господиню спочатку здобудь, а її — вже потому:

³⁸⁶ Не від служниці-бо слід розпочинати любов.

³⁸⁷ Добре ще зваж на одне (якщо віриш моєму мистецтву —

³⁸⁸ Ну, а на вітер, затям, слів не пускатиму я):

³⁸⁹ Взявся за діло — доводь до кінця. Служниця не зрадить,

³⁹⁰ Хай лиш відчує сама частку й своєї вини.

³⁹¹ Птах, чиї крила у клею в'язкім, не зів'ється під небо,

³⁹² Вбіг у тенета кабан — більше в чагар не шугне.

³⁹³ Риба, піймавшись на гострий гачок, не гулятиме в морі,

³⁹⁴ Звабив — довершуй свого і переможцем відходь!

³⁹⁵ Отже, не зрадить, кажу, відчуваючи спільну провину,

³⁹⁶ Про господиню ж усе з вуст її знатимеш ти.

³⁹⁷ Лиш не обмовся комусь! Не обмовишся — буде й служниця

³⁹⁸ Радо тобі сповіщать, де лиш яка новина.

³⁹⁹ Знай: помиляється той, хто вважає, що тільки на полі

⁴⁰⁰ Й морі потрібно ловить пору, догідну для дій:

⁴⁰¹ Як не щодня ми зерно довіряємо ниві примхливій,

⁴⁰² А зеленавій воді — вигнуте дно корабля,

⁴⁰³ Так не щодня на гарненьких дівчат полювання успішне:

⁴⁰⁴ Часто вдається воно тільки в означений час.

⁴⁰⁵ Хай це народження день, хай календи, що ними Венера

⁴⁰⁶ Тут же за Марсовим свій, всміхнений, місяць веде,

⁴⁰⁷ Хай це той день, коли цирк виставляє не звичні прикраси,

⁴⁰⁸ А полонених вождів подиву гідні дари, —

⁴⁰⁹ Діло облиш! Підступає зима, нависають Плеяди,

⁴¹⁰ В хвилю пірнути спішать ніжні зірки Козенят.

⁴¹¹ Час одпочинку тоді. Хто довіриться морю в ту пору —

⁴¹² Той на уламках судна душу заледве спасе.

⁴¹³ Краще почни з того дня, многослізного дня, коли кров'ю

⁴¹⁴ Римлян, що впали в бою, води алійські взялись.

⁴¹⁵ Чи з неробочого, сьомого, дня, що його шанувати

⁴¹⁶ Від найдавніших часів звик палестинський гебрей.

⁴¹⁷ Добре ти все обміркуй на вродини своєї коханки:

⁴¹⁸ Витрати будуть, а це — вісники чорного дня.

⁴¹⁹ Як не викручуйся — візьме своє: не забракне їй хисту,

⁴²⁰ Щоб обібрати того, хто умліває з жаги.

⁴²¹ Прийде до неї торговець-хитрун (таки знає, до кого!),

⁴²² Викладе весь свій товар; ти сидиш поряд, вона —

⁴²³ Скаже й тобі вибирать (заодно й твій смак перевірить),

⁴²⁴ Потім пригорне тебе, далі попросить: "Купи!"

⁴²⁵ "Цей подарунок, — додасть, — мені милим буде надовго:

⁴²⁶ Що лиш у мріях було, нині саме йде до рук!"

⁴²⁷ "Грошей, — замнешся, — з собою не взяв я…" — попросять розписку,

⁴²⁸ І дорікнеш сам собі: "Нащо я вчився писать!"

⁴²⁹ Що, коли день уродин, аби тільки приймати дарунки,

⁴³⁰ Двічі й тричі на рік буде вона святкувать?

⁴³¹ Ще ж і поплаче не раз: десь кульчик, мовляв, загубився —

⁴³² Шкода велика, бо він з каменем був дорогим.

⁴³³ Часто ще просить: "Позич". Позичиш — уже не поверне,

⁴³⁴ Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!

⁴³⁵ Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би

⁴³⁶ Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.

⁴³⁷ Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,

⁴³⁸ Воскові спершу довір, що на душі залягло.

⁴³⁹ З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна

⁴⁴⁰ Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!

⁴⁴¹ Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;

⁴⁴² М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,

⁴⁴³ Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить,

⁴⁴⁴ Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.

⁴⁴⁵ Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:

⁴⁴⁶ Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.

⁴⁴⁷ От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть,

⁴⁴⁸ Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.

⁴⁴⁹ А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує…"

⁴⁵⁰ Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.

⁴⁵¹ Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,

⁴⁵² Все програє, а рука тягнеться знову до гри.

⁴⁵³ Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку:

⁴⁵⁴ Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас.

⁴⁵⁵ От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, —

⁴⁵⁶ Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.

⁴⁵⁷ Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу:

⁴⁵⁸ Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть.

⁴⁵⁹ Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,

⁴⁶⁰ Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:

⁴⁶¹ Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий —

⁴⁶² Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.

⁴⁶³ Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,

⁴⁶⁴ В мову свою навмання пишних речей не вплітай.

⁴⁶⁵ Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?

⁴⁶⁶ Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!

⁴⁶⁷ Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво —

⁴⁶⁸ Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.

⁴⁶⁹ Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, —

⁴⁷⁰ Ще прочитає колись, кроку назад не роби.

⁴⁷¹ З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,

⁴⁷² З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.

⁴⁷³ Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,

⁴⁷⁴ Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.

⁴⁷⁵ Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, —

⁴⁷⁶ Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.

⁴⁷⁷ Ти й Пенелопу саму — постарайся лишень — переможеш,

⁴⁷⁸ Трою, за рік чи за два, — візьмеш ти, візьмеш-таки!

⁴⁷⁹ А прочитавши, одвіту не дасть — до одвіту не силуй:

⁴⁸⁰ Тільки б читала твої сповнені ласки слова.

⁴⁸¹ Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:

⁴⁸² З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.

⁴⁸³ Спершу — чого не бува? — ти гіркого листа прочитаєш:

⁴⁸⁴ Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.

⁴⁸⁵ Просить, а думає так: "Налягатиме ще — поступлюся".

⁴⁸⁶ Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.

⁴⁸⁷ Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,

⁴⁸⁸ Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь,

⁴⁸⁹ Слово до неї промов, та не прямо кажи — манівцями:

⁴⁹⁰ Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.

⁴⁹¹ Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий —

⁴⁹² З нею дозвілля й своє не забувай розділить.

⁴⁹³ То трохи спереду йди, то, відставши, — дещо позаду;

⁴⁹⁴ Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.

⁴⁹⁵ Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,

⁴⁹⁶ Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.

⁴⁹⁷ Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї:

⁴⁹⁸ Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.

⁴⁹⁹ Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,

⁵⁰⁰ Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів.

⁵⁰¹ Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,

⁵⁰² Хто за коханця — тому ще запальніше плещи.

⁵⁰³ Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця,

⁵⁰⁴ Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.

⁵⁰⁵ Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,

⁵⁰⁶ Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.

⁵⁰⁷ Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу

⁵⁰⁸ На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.

⁵⁰⁹ Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту

⁵¹⁰ Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?

⁵¹¹ Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,

⁵¹² В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав.

⁵¹³ Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,

⁵¹⁴ Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.

⁵¹⁵ Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,

⁵¹⁶ Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.

⁵¹⁷ Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:

⁵¹⁸ Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.

⁵¹⁹ Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,

⁵²⁰ З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.

⁵²¹ Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,

⁵²² Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.

⁵²³ Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,

⁵²⁴ Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе.

⁵²⁵ Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,

⁵²⁶ Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.

⁵²⁷ Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка —

⁵²⁸ Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.

⁵²⁹ Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,

⁵³⁰ Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.

⁵³¹ В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала,

⁵³² Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.

⁵³³ Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге:

⁵³⁴ Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.

⁵³⁵ Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, —

⁵³⁶ Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..

⁵³⁷ Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,

⁵³⁸ Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.

⁵³⁹ З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,

⁵⁴⁰ Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема.

⁵⁴¹ Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,

⁵⁴² Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;

⁵⁴³ Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,—

⁵⁴⁴ Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.

⁵⁴⁵ Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять,

⁵⁴⁶ Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,

⁵⁴⁷ Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі

⁵⁴⁸ Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"

⁵⁴⁹ Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці

⁵⁵⁰ Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті.

⁵⁵¹ Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,

⁵⁵² Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх.

⁵⁵³ Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,

⁵⁵⁴ А на грузьких мокляках — очеретина суха.

⁵⁵⁵ Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся!

⁵⁵⁶ Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!

⁵⁵⁷ Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих

⁵⁵⁸ Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".

⁵⁵⁹ Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,

⁵⁶⁰ Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок

⁵⁶¹ Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:

⁵⁶² Що лиш на думку спливе — легко богам осягти.

⁵⁶³ Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші,

⁵⁶⁴ Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.

⁵⁶⁵ Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,

⁵⁶⁶ А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі —

⁵⁶⁷ Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,

⁵⁶⁸ Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.

⁵⁶⁹ Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:

⁵⁷⁰ Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама.

⁵⁷¹ Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,

⁵⁷² Хай вона знає, над ким влада її відтепер.

⁵⁷³ В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,

⁵⁷⁴ Хоч і німують уста, мову обличчя веде.

⁵⁷⁵ Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти

⁵⁷⁶ Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби,

⁵⁷⁷ Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою,

⁵⁷⁸ Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.

⁵⁷⁹ Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:

⁵⁸⁰ Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.

⁵⁸¹ Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб,

⁵⁸² Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.

⁵⁸³ Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість,

⁵⁸⁴ Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.

⁵⁸⁵ Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати,

⁵⁸⁶ Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува.

⁵⁸⁷ Так управитель не раз перевищує міру належну:

⁵⁸⁸ Більше на себе бере, ніж доручалось йому.

⁵⁸⁹ Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна:

⁵⁹⁰ Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.

⁵⁹¹ Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,

⁵⁹² Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.

⁵⁹³ Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, —

⁵⁹⁴ В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.

⁵⁹⁵ Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, —

⁵⁹⁶ Дар од природи на те, аби подобатись ним.

⁵⁹⁷ Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, —

⁵⁹⁸ Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:

⁵⁹⁹ Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно:

⁶⁰⁰ Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв.

⁶⁰¹ Їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,

⁶⁰² Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич.

⁶⁰³ Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,

⁶⁰⁴ Саме при тій метушні гарну нагоду лови:

⁶⁰⁵ В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї —

⁶⁰⁶ Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй.

⁶⁰⁷ Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи —

⁶⁰⁸ Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.

⁶⁰⁹ Про красномовність не стану тобі настанов подавати:

⁶¹⁰ Досить тобі забажать, — мова сама попливе.

⁶¹¹ Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,

⁶¹² Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади.

⁶¹³ Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, —

⁶¹⁴ Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.

⁶¹⁵ Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:

⁶¹⁶ Спершу зображував пал, потім направду палав.

⁶¹⁷ Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:

⁶¹⁸ Та, котра грою була, — справжньою стане любов!

⁶¹⁹ Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:

⁶²⁰ Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.

⁶²¹ Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,

⁶²² Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.

⁶²³ Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу:

⁶²⁴ Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!

⁶²⁵ Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,

⁶²⁶ Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?

⁶²⁷ Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони,

⁶²⁸ Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх.

⁶²⁹ Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї

⁶³⁰ Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.

⁶³¹ На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,

⁶³² Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!

⁶³³ Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, —

⁶³⁴ Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри!

⁶³⁵ Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні,

⁶³⁶ Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере.

⁶³⁷ Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, —

⁶³⁸ На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім!

⁶³⁹ Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, —

⁶⁴⁰ От ви й по правді живіть: над усіма — божество.

⁶⁴¹ Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно,

⁶⁴² Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров.

⁶⁴³ Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде!

⁶⁴⁴ Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман.

⁶⁴⁵ Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, —

⁶⁴⁶ В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі!

⁶⁴⁷ Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло —

⁶⁴⁸ Дев'ять років підряд сонце палило поля.

⁶⁴⁹ До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, —

⁶⁵⁰ Може власкавить лише мужа захожого кров".

⁶⁵¹ "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, —

⁶⁵² Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!"

⁶⁵³ Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла:

⁶⁵⁴ В череві твору свого смажився сам же творець.

⁶⁵⁵ Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки

⁶⁵⁶ Звідати винахід свій — це справедливість сама.

⁶⁵⁷ Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде,

⁶⁵⁸ Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі.

⁶⁵⁹ Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами,

⁶⁶⁰ Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз.

⁶⁶¹ А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) —

⁶⁶² В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води.

⁶⁶³ Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком?

⁶⁶⁴ Не поцілує тебе — все-таки сам поцілуй!

⁶⁶⁵ Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді,

⁶⁶⁶ Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг.

⁶⁶⁷ Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки,

⁶⁶⁸ Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв!

⁶⁶⁹ Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати —

⁶⁷⁰ Втратити вартий і те, що перепало йому.

⁶⁷¹ Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії?

⁶⁷² Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір!

⁶⁷³ Кажеш, насильство? Хай так, але ж воно миле дівчатам:

⁶⁷⁴ Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть.

⁶⁷⁵ Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі;

⁶⁷⁶ Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй.

⁶⁷⁷ А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям,

⁶⁷⁸ Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль.

⁶⁷⁹ Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, —

⁶⁸⁰ Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув.

⁶⁸¹ Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати,

⁶⁸² Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку.

⁶⁸³ Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду

⁶⁸⁴ Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь.

⁶⁸⁵ Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста —

⁶⁸⁶ Впевнено в Трої самій грецька осіла жона.

⁶⁸⁷ Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо

⁶⁸⁸ Еллінів: біль одного спільною справою став.

⁶⁸⁹ Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!)

⁶⁹⁰ Одягом довгим ховав стать чоловічу свою.

⁶⁹¹ Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади,

⁶⁹² Не у прядінні, шукай слави гучної собі!

⁶⁹³ Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця,

⁶⁹⁴ В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок?

⁶⁹⁵ Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, —

⁶⁹⁶ Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв.

⁶⁹⁷ З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись,

⁶⁹⁸ Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл.

⁶⁹⁹ Силою (вірити слід) була тут же подолана діва,

⁷⁰⁰ Потай жадала й сама, щоб подолали її.

⁷⁰¹ "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався,

⁷⁰² Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав.

⁷⁰³ Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш,

⁷⁰⁴ Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв?

⁷⁰⁵ Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, —

⁷⁰⁶ Як же їй мило зате згодом оддатись йому!

⁷⁰⁷ Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,

⁷⁰⁸ Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.

⁷⁰⁹ Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,

⁷¹⁰ Їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.

⁷¹¹ Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;

⁷¹² Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий.

⁷¹³ Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,

⁷¹⁴ Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.

⁷¹⁵ Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї —

⁷¹⁶ Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.

⁷¹⁷ Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне:

⁷¹⁸ Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе.

⁷¹⁹ Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:

⁷²⁰ З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.

⁷²¹ Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась,

⁷²² Хто шанувальником був — потім коханцем ставав.

⁷²³ Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі

⁷²⁴ Сонце й солона вода смалять його день у день.

⁷²⁵ Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба

⁷²⁶ Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку;

⁷²⁷ Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,

⁷²⁸ Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, —

⁷²⁹ Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість,

⁷³⁰ Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!

⁷³¹ Був же блідий Оріон, як за Сідою[3] бігав лісами,

⁷³² Дафніс[4] рум'яним не був — горду наяду кохав.

⁷³³ Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:

⁷³⁴ Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.

⁷³⁵ Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло

⁷³⁶ Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.

⁷³⁷ Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен

⁷³⁸ Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".

⁷³⁹ Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:

⁷⁴⁰ Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.

⁷⁴¹ Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:

⁷⁴² Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.

⁷⁴³ "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,

⁷⁴⁴ Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?

⁷⁴⁵ А Герміону Пілад не інакше любив, як Палладу —

⁷⁴⁶ Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати".

⁷⁴⁷ Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску

⁷⁴⁸ Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!

⁷⁴⁹ Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:

⁷⁵⁰ Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.

⁷⁵¹ Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю —

⁷⁵² Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.

⁷⁵³ Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:

⁷⁵⁴ Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.

⁷⁵⁵ Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають

⁷⁵⁶ Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.

⁷⁵⁷ Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,

⁷⁵⁸ Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита.

⁷⁵⁹ Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє,

⁷⁶⁰ Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,

⁷⁶¹ Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом —

⁷⁶² Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.

⁷⁶³ Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,

⁷⁶⁴ Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть.

⁷⁶⁵ Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:

⁷⁶⁶ Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.

⁷⁶⁷ Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством,

⁷⁶⁸ Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.

⁷⁶⁹ От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,

⁷⁷⁰ Хутко в обійми свої явний негідник бере.

⁷⁷¹ Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,

⁷⁷² Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.