Моральні листи до Луцілія

1

Римська цифра тут і далі означає номер листа, наступна, арабська, — параграф.

2

Грецьке ethikos (лат. moralis) означає «звичаєвий», що стосується способу життя, поведінки.

3

Слово «філософія», за переказом, уперше вжив грецький мислитель Піфагор (VI ст. до н. е.).

4

Про людину — коваля своєї долі — говорив римський державний діяч Аппій Клавдій Сліпий (IV—III ст. до н. е.).

5

Грец. stoa — колона, стояк; в Атенах, в опертому на колонах, розмальованому Поліглотом портику викладав філософ Зенон, через те його послідовників називали стоїками.

6

Див. лист CVII, 11.

7

Цю та інші епіграми Сенеки див.: Всесвіт, 1976, № 8, с. 166–169.

8

Грец. diatribe — бесіда; популярний усний виклад етичних настанов, який започаткували кініки.

9

Ще Сенека Старший у своїх «Контроверсіях» нарікає на те, що серед сучасної йому молоді ніхто не заслуговує на те, щоб його назвати «мужем» (vir). Пор. в І. Франка, який теж звертається до юнацтва: «Я б мужів з вас повиводив» (Франко І. Твори у 50 т. — К., 1976. — Т. 3. — С. 268).

10

Ганнібал перемагав зброєю, але сам був переможений пороками (LI, 6); неперекладна гра слів та алітерація (armis vicit, vitiis victus) додає цій думці ще більшої переконливості.

11

Пор. у М. Рильського: «Спокійний розум серце ніжно гріє, Згасивши темні пристрасті і зло» (Рильський М. Зібр. творів у 20-ти т. — Т. 1. — К., 1983. — С. 65).

12

Чичибабин Б. Мои шестидесятые. Стихотворения. — К., 1990. — С. 191.

13

Див.: Lino Doppioni. Virgilio nell’arte e nel pensiero di Seneca. Firenze, 1937. У цьому детальному дослідженні не вказано, одначе, на вищеподану яскраву ремінісценцію з Вергілієвої «Енеїди».

14

Епітет, як відомо, це не тільки те, що «прикладається» до означуваного слова: він і накладається на нього.

15

На відомій картині К. Брюллова зображено місто, яке п а д а є.

16

Див.: Рогович М., Кирик Д. Філософія Аристотеля на Україні (XIV — перша половина XVIII ст.) // Філософська думка. — 1978. — № 6. — С. 97.

17

Див.: Studia nad arianizmem. Warszawa, 1959; Ziomek J. Renesans. Warszawa, 1973. — S. 129–197; Паславський І. З історії розвитку філософських ідей на Україні в кінці XVI — першій третині XVII ст. — К, 1984.

18

Див.: Захара И. Философское наследие Сенеки в Киево-Могилянской академии. Отечественная философская мысль XI–XVIII вв. и греческая культура. — К, 1991.

19

Рогович М. Теоретичні джерела філософії Григорія Сковороди: Методичні рекомендації для студентів. — Львів, 1993. — С. 12.

20

Згадаймо улюблений зразок мужності для стоїків — Муція Сцеволу, який, спокійно дивлячись ворогові в вічі, сам поклав правицю на жарівню, що була приготована йому для тортур.

21

Гиппиус В. Труды новой русской литературы. — М.; Л., 1948. — С. 28.

22

Цікаво, одначе, що в наш час саме німецький автор видав містку монографію про Сенеку в Іспанії: Blüher К. A. Seneca in Spanien. — Вегп u. München, 1969. Не менш цікавою і потрібного нині була б книжка «Сенека в Україні».

23

Рукописи перекладів І. Огоновського зберігаються в Центральному державному історичному архіві України у Львові (ф. 309, оп. 1, спр. 1844).

24

Цей переклад є першою повною українською інтерпретацією «Моральних листів до Луцілія» Луція Аннея Сенеки. Переклад зроблено за виданням: L. Annaei Senecae Ad Lucilium epistularum moralium quae aupersunt iterum edidit O. Hense. Lipsiae, Teubneri, 1914. До уваги взято також інші видання творів Сенеки.

25

В оригіналі collige: Сенека — один із перших «колекціонерів» часу — сповнених почуття й думки відтинків життя (пор. Горацієве Carpe diem — «Лови день!»).

26

Схожу думку знаходимо у поемі Гесіода «Роботи й дні», 369: «Безглузда ощадливість, що при самому дні». Тут і далі цитати подано в інтерпретації перекладача «Моральних листів до Луцілія».

27

В оригіналі ingenium — сукупність уроджених внутрішніх рис людини (хист, розум, вдача, талант тощо); буквальний відповідник (калька) в нашій мові — «врода» стосується лише зовнішніх, фізичних рис людини.

28

Сенека не раз виправдовує еклектизм своїх філософських поглядів; військова метафорика тут — уже традиційна (пор. у Горація: «перебіжчиком, голяк, пориваюсь у табір невибагливих» — Оди, III, 23).

29

Тобто в розумінні, яке притаманне істинній природі цього поняття, а не опінії (opinio), тобто загальній думці про нього; Сенека чітко диференціює два названі погляди на речі: проникливий філософський — і поверховий, хибний, прийнятий загалом.

30

В оригіналі vir bonus — ідеал людини й громадянина, що пов’язується із властивими староримській республіці «звичаями предків». Передається (у французьких, російських перекладах) як «людина добра»; у нашому перекладі переважно — «доброчесна людина».

31

Теофраст (372—288 до н. е.) — грецький філософ із Ересу, що на Лесбосі, учень і приятель Аристотеля. Збереглись його «Характери» — твір, особливо популярний у добу Просвітництва.

32

Помпоній (І ст. до н. е.) — вочевидь, автор трагедій, а також народних комедій масок — ателлан.

33

Душа (mens, animus, pectus та ін.) тут традиційно уявляється як посуд, який може бути або забруднений хибними поглядами, або очищений — істинними. Пор. у Лукреція (VI, 24): «…душу людську правдомовним ученням очистив» (мова про Епікура — А. С.).

34

Претекста — тога з пурпуровою облямівкою, яку носили хлопчики до зрілого віку. Після врочистого перевдягання у чоловічу тогу, без облямівки, «іменинника» вели на форум, потім — на Капітолій, де після відповідного запису він ставав повноправним громадянином.

35

Сенека суперечить тут іншому своєму поглядові — коли намагається «призвичаїти» людину до смерті: cotidie morimur (XXIV, 20) — «умираємо щодня».

36

Тобто років: у римлян кожен рік мав ім’я консула, якого тоді обирали.

37

Переможений Цезарем при Фарсалі (48 р.), Помпей (106—47 до н. е.) утік до Єгипту, де був убитий з намови євнуха Потіна; Марк Ліциній Красс (115—53 до н. е.), зазнавши поразки у битві з парфянами коло Карр (53 р.), був ними підступно вбитий.

38

Гай Цезар Калігула (37—41 рр.) стратив свого зятя Емілія Лепіда, що був звинувачений у змові, але й сам упав від руки змовника — трибуна преторіанських військ Кассія Хереї.

39

Тобто з творів Епікура. У 306 р. до н. е. Епікур, приїхавши до Атен, купив сад, де й заснував свою школу — «Сад Епікура».

40

Йдеться про поширений у Римі звичай ранкових вітань (salutationes) — офіційних візитів з метою засвідчення пошани клієнтів своєму патронові.

41

Гекатон з Родосу (І ст. до н. е.) — філософ-стоїк, учень Панеція, автор збереженого у фрагментах твору «Про обов’язки».

42

Пор. у Вергілієвій «Енеїді» (І, 18): «Вагаючись між надією та страхом»; також далі у Сенеки (ХІІІ, 12): «… вибий пороком порок: надією вгамуй страх».

43

Пор. у Горація («Про поетичне мистецтво», 180–181):

44

Метродор з Атен, Гермарх із Мітілени на острові Лесбос, Полієн з Лампсака (Мала Азія) — учні Епікура.

45

На відміну від ранкового видовища (боротьба із звірами), під час обіднього — змагалися гладіатори; серед них були «улюблені», тобто найзнаменитіші пари, що вступали у поєдинок на вимогу глядачів. Під час перерви часом ставились міми — короткі сценки з життя.

46

Гай Лелій — державний діяч, консул 140 р. до н. е.; за свої філософські заняття прозваний Мудрим.

47

Демокрит (460—370 рр. до н. е.) — засновник атомістичного вчення; вважав, що пізнання добра веде людину до задоволення і радості, тому його називали «філософом, який сміється», на відміну від Геракліта, «філософа, який плаче». Гераклітові приписується (Сіммах, «Листи», IX, 105) наступна в цьому абзаці цитата.

48

Тогата — комедія, що черпала сюжети з римського середовища; актори виступали тут у тогах, що були одягом римських громадян.

49

Публілій Сір (І ст. до н. е.) — родом із Сирії (звідси й прізвище), автор мімів; збереглися складені пізніше (І ст. н. е.) «Сентенції» — найпопулярніші висловлювання з його мімів.

50

Котурни — високе взуття трагічних акторів, на відміну від «сокків», низького взуття комедійних акторів та сандалів («підошов»), у яких виступали мімічні актори.

51

Стильпон із Мегари (IV ст. до н. е.) — один із видатних представників моральної філософії; серед його учнів був і Зенон.

52

Тут, як і в інших місцях, Сенека говорить від імені стоїків («ми», «наш мудрець» тощо); ті, від кого Сенека в цьому випадку відмежовується, — кініки.

53

Повертаючись до теми дружби, Сенека орієнтується на Еврипіда (дружба Ореста з Піладом) і акцентує думку про альтруїзм — безкорисливість у товаришуванні.

54

Пор. в Овідія («Скорботні елегії», І, 9, 5–6):

55

Згідно з уявленнями стоїків, світ періодично гине у вогні; після «перерви» — знову йде тією ж колією.

56

Деметрій (337—283 до н. е.) — один з найвідоміших елліністичних полководців, що уславився, зокрема, вмінням брати в облогу й здобувати міста за допомогою муроломних машин.

57

Вірші Публілія Сіра (див. прим.** до листа VIII, с. 51 [В електронній версії — прим. 49. — Прим. верстальника.]).

58

Пор. у Горація (Сатири, І, 1–3):

59

Кратет із Фів (IV—III ст. до н. е.) — філософ-кінік, найвідоміший з-поміж учнів Діогена.

60

Атенодор (І ст. до н. е.) — філософ-стоїк із Тарсу (Мала Азія), охоронець Пергамської бібліотеки. На прохання свого учня, Катона Утіцького, переїхав до Риму.

61

Сулла (138—78 до н. е.) — римський полководець і державний діяч, диктатор; знаний з особливої жорстокості до своїх ворогів.

62

Геній — у римлян бог-опікун, що народжується і помирає разом з людиною, визначає її долю і характер.

63

Пакувій — намісник провінції Сирії під час правління Тиберія.

64

Він прожив своє (грецьк.).

65

Вергілій. «Енеїда», IV, 653.

66

Пор. у Горація (Оди, IV, 7):

67

Пор. прислів’я: «У страху — великі очі». Сенека не раз повернеться до аналізу почуття страху (наприклад, LVII, 6).

68

Цикута — отрута із соку однойменної рослини (болиголов).

69

З цих жахливих «винаходів жорстокості» Середньовіччя перейняло, зокрема, спосіб спалювання людей, одягнених у просяклий живицею плащ із каптуром. Опис такої страти, що відбулась у Львові на початку XVI ст., подають львівські хроністи В. Зиморович (XVII ст.) та Д. Зубрицький (поч. XIX ст.).

70

Луцілій за часів Нерона був намісником того краю.

71

Сицилійське море — частина Середземного моря при східному узбережжі Сицилії. Харибда, за легендою, перебувала в печері біля протоки між Італією та Сицилією.

72

Пор. у Ювенала (Сатири, X, 22):

73

Тобто Цезаря і Помпея на початку громадянської війни (49 до н. е.).

74

Йдеться про розподіл земель — аграрний закон, що його Цезар як консул провів у 59 р. Прийняттю цього законопроекту всіляко намагався перешкодити Катон, якого силоміць вивели з сенату (див. у Плутарха: Катон, XXXIII).

75

Тобто між змаганнями (атлети намащувались олією) та пиятикою.

76

Салїі (від слова salire — «стрибати») — колегія жерців Марса, покровителя римлян. Щорічно у березні вони вшановували цього бога гучним святом, виконуючи босоніж старовинні танці на його честь.

77

Сукновали (валії), щоб випрати вовняний одяг, намочували його у бочці, а потім, стрибаючи, били по ньому ногами.

78

Вочевидь, йдеться про персонажів з мімічних сцен.

79

Пор. у Горація (Сатири, І, 1, 114–116):

80

В оригіналі fatum (від fari — говорити, ректи); калька в російській «рок». Згідно із стоїчною доктриною, світом керує приречення і божество; згідно з епікурейською — випадок (casus).

81

Ці слова походять, вочевидь, з якогось не збереженого твору Цицерона.

82

Сенека натякає на свій поміркований спосіб життя, що його він провадив попри величезне своє багатство.

83

Сатурналії — римське свято на честь Сатурна (починалося 17 грудня і тривало п’ять днів), під час якого дозволені були усілякі вільності, всі вважались рівними на згадку про «золотий вік» на землі.

84

Під час сатурналій звичну тогу змінювали на м’який шовковий одяг, на голову напинали повстяну гостроверху шапку, яку носили вільновідпущеники.

85

Тімон — атенянин часів Пелопоннеської війни; його відлюдкуватість увійшла в прислів’я.

86

Ас — найдрібніша римська монета («мідяк»).

87

Тобто як воїни або гладіатори.

88

Харін — архонт (307—308 до н. е.).

89

Вергілій. «Енеїда», VIII, 364–365.

90

Меценат (70—8 до н. е.) — друг і дорадник Августа, покровитель гуртка поетів (звідси й загальне значення слова «меценат»), що його очолювали Вергілій, Горацій, Проперцій. Як приватна особа дозволяв собі різні вільності (зокрема, недбалість в одязі); дивував також нетрадиційністю власних поетичних спроб. Виснажений постійною зайнятістю у політичних справах, страждав на безсоння та страх смерті.

91

Номенклатор («той, хто викрикує ім’я») — слуга, який підказував своєму господареві, кандидатові на державну посаду, імена виборців, коли той обходив їх, прохаючи підтримки.

92

Сенека знову намагається погодити своє захоплення вбогістю з багатствами, якими він володіє.

93

Ідоменей з малоазійського міста Лампсака, учень і приятель Епікура, автор незбереженого твору про учнів Сократа.

94

Агриппа (62—12 до н. е.) — близький довірений і найкращий полководець Августа.

95

Вергілій. «Енеїда», IX, 446–449. Йдеться про двох троянських героїв — вірних друзів Ніса й Евриала. Капітолій — головний із семи римських пагорбів, осередок релігійного життя; «римлян отець» — Август, який виводив свій рід від Енея.

96

Пітокл — улюблений учень Епікура.

97

Вочевидь, ремінісценція знаменитого вислову Гіппократа: «Життя коротке, шлях мистецтва — довгий… догідна мить — швидкоплинна (kairos oxys — occasio praeceps). Проза Сенеки рясніє асоціаціями медичного характеру.

98

Лектика — ноші, паланкін.

99

Роздуми Сенеки про час та життя часто пов’язані з конкретною реалією — водяним годинником (клепсидрою); пор. далі лист XXIV, 20; див. також прим.** до листа XLIX, с. 159 [В електронній версії — прим. 171. — Прим. верстальника.]).

100

Сенека акцентує на тому, що шлях до справжньої радості (gaudium), джерело якої в самій людині, а не поза нею, нелегкий. Сковорода в цьому ж дусі мовить про «веселіє серця». Мотив радості, але вже в іншому, розважальному, ключі, підхопили ваганти у знаменитій пісні Gaudeamus — «Радіймо!».

101

Підтримувані історичними прикладами заклики до здорового глузду — основний спосіб переконання, яким послуговується Сенека.

102

Публій Рутилій Руф (близько 158—74 до н. е.) — відомий своєю непідкупністю й чесністю державний діяч, юрист, учень Панеція. Як управитель провінції Азії боровся проти зловживань з боку відкупників. За свою безкомпромісність був засуджений на вигнання, звідки згодом відмовився повернутись.

103

Квінт Цецилій Метелл — переможець у війні з Югуртою (звідси прізвище Нумідійський), консул 109 р. до н. е. Після прийняття аграрного закону, який він не схвалював, виїхав на острів Родос на добровільне вигнання. Через два роки, завдяки клопотанням сина, повернувся звідти. Помер у 91 р.

104

Муцій Сцевола — зразок староримської мужності, герой війни римлян з Порсеною, володарем етрусків (VI ст. до н. е.). Прокравшись у ворожий табір, помилково замість Порсени вбив його писаря. Потрапивши до рук ката, сам поклав у вогонь правицю (звідси й прізвище Сцевола — «шульга»). Вражений стійкістю юнака, Порсена відмовився від подальшої війни з Римом.

105

Сципіон, Квінт Цецилій Метелл Пій — державний діяч, консул 52 р. до н. е. Після поразки помпеянців коло Тапса (Північна Африка) у 46 р. та невдалої спроби втекти кораблем до Іспанії наклав на себе руки.

106

Сципіон Африканський Старший (235—183 до н. е.) — консул 205 р., знаний перемогою над Ганнібалом коло Зами (Нумідія) у 202 р. (звідси прізвище Африканський). Публій Корнелій Сципіон Еміліан Молодший (185—129 до н. е.), усиновлений старшим сином Сципіона Старшого, здобув перемогу над Карфагеном у Третій Пунічній війні (146 р.).

107

Іксіон — володар міфічних лапітів. За спробу збезчестити Юнону був прикутий у підземеллі до вогненного колеса.

108

Сісіф — міфічний володар Коринта; за спробу обдурити богів був змушений постійно котити під гору важкий камінь.

109

Йдеться про Титія — міфічного велетня, що зневажив богиню Латону.

110

Кербер (Цербер) — триголовий потворний пес, який охороняв вхід до підземного царства.

111

Пор. у Горація (Оди, IV, 7):

112

Йдеться про Сципіона Африканського Старшого (див. прим.** до листа XXIV, с. 101) [В електронній версії — прим. 106. — Прим. верстальника.]).

113

Можливо, йдеться про Гая Кальвізія Сабіна, консула 26 р. н. е.

114

Відповідно до числа муз, у цю дев’ятку (згідно з каноном, складеним александрійськими граматиками) увійшли: Алкман, Алкей, Стесіхор, Анакреонт, Сапфо, Симонід Кеоський, Івік, Вакхілід, Піндар.

115

Пор. у Горація (Послання, II, 1, 27):

116

Вергілій. «Енеїда», ІІІ, 72.

117

Вергілій. «Енеїда», VI, 78-79. Йдеться про Сивіллу з Кум, що в Кампанії (Італія), яка допомогла Енеєві зійти до підземного царства.

118

Тридцять тиранів — очолюване Критієм (460—403 до н. е.) олігархічне правління в Афінах.

119

Марцеллін — постать, про яку немає вичерпної інформації; непевним є, чи саме про нього йдеться у листі LXXVII, 5.

120

Аристон — один із невідомих нам ближче філософів.

121

Скавр Мамерк Емілій — оратор і поет часів Тиберія.

122

Перипатетики — філософи, послідовники Аристотеля; названі від грец. peripatos — крита галерея, що була місцем прогулянок і бесід.

123

Ауфідій Басс (І ст. н. е.) — римський історик, прихильник Епікура, автор книг про війну з германцями.

124

Сенека послуговується традиційним (Горацій, Сатири, І, 1, 119; Лукрецій, III, 938, 960) образом «ситої» людини, що повинна спокійно відійти з життя, як гість — з бенкету. Див. також кінцівку листа ХСІ: «Наситившись, очікую смерті».

125

Тобто на останньому: у римському цирку колісниці під час перегонів проходили дистанцію довжиною сім кіл; переможця нагороджували вінком із пальмових гілок.

126

Йдеться про те, як Улісс (Одіссей), аби проплисти повз Сирен, заліпив своїм супутникам вуха воском («Одіссея», XII, 47–48).

127

Пеніни, Грецькі хребти — в Альпах; Кандавія — гірська область в Іллірії; Сірти — дві затоки (Велика і Мала) у Північній Африці та прибережні землі, відомі великою кількістю хижаків; Сцилла і Харибда, за легендою, знаходились у Мессінській протоці (між Італією та Сицилією).

128

Вергілій. «Енеїда», VIII, 365.

129

Тобто із Сицилії, де Луцілій був намісником.

130

Тобто стоїків, на відміну від іншого «табору» на чолі з Епікуром.

131

Туніка з… рукавами… — переважно жіночий одяг.

132

Високо підперезані — йдеться про пояс, який носили римські воїни.

133

Тобто Епікурові.

134

Овідій. «Метаморфози», XIII, 824

.

135

Хрія — короткі, подібні до сентенцій, відомості про висловлювання або вчинки видатних людей.

136

В оригіналі stimulus (пор. «стимул») — загострений прут, яким підганяли тварин.

137

Пор. у Горація (Послання, І, 2, 40):

138

Можливо, ремінісценція перекладеної Катуллом знаменитої другої пісні Сапфо, де описано найвищий ступінь тієї «живої насолоди», що викликана безпосередньою присутністю (sedens adversus), баченням (spectat) та голосом (audit) близької поетесі особи.

139

Йдеться про Аристона Хіоського (III ст. до н. е.).

140

Таку присягу складали гладіатори.

141

Переможений гладіатор міг просити ласки у глядачів; коли ті простягали руку з відведеним донизу великим пальцем, це вказувало на їхню вимогу добити гладіатора.

142

Вергілій. «Енеїда», II, 494.

143

Метафора «слова — насіння» — одна з найпоширеніших; пор. в І. Франка: Худеє жниво! Сіялось, мабуть, замало й не найкращої пшениці («Зів’яле листя», XIX).

144

В оригіналі breviarium (від brevis — короткий, стислий), тобто стислий виклад чогось. Це слово Сенека вперше впроваджує в літературний обіг.

145

Йдеться про каталоги, що їх складали олександрійські граматики.

146

Серапіон — невідомий філософ.

147

Див. «Іліада», III, 222 та I, 249.

148

Публій Вініцій, Азеллій Сабін, Варій Гемін — тогочасні оратори, яких згадує Сенека Старший.

149

Квінт Гатерій — консул-суффект 5 р. до н. е., відомий оратор; зразки його промов наводить Сенека Старший. Пор. також у Тацита («Аннали», І, 13; II, 33 та ін.).

150

Вергілій. «Енеїда», VIII, 352.

151

Тобто другого сорту, розряду.

152

Луцілій подався з Рима як намісник Сицилії, що була римською провінцією.

153

Перші чотирнадцять рядів у римському театрі займали глядачі лише з вершницького стану.

154

Схожі думки знаходимо у діалозі «Теетет» (174 е-175 а).

155

На стінах атрію (від ater — чорний, закопчений), головного приміщення римського будинку, в нішах містились воскові маски (зображення) предків; «закопчені», бо первісно у стелі атрію був отвір для диму.

156

Пор. у Горація (Послання, І, 1, 14), який теж обстоює право на власну думку: «…не складав я присяги нікому».

157

Йдеться про відомий софізм: «Чого ти не втратив, те маєш; ти не втратив рогів, отже, ти маєш роги».

158

Другий, не менш відомий софізм, складений у вигляді питання: «Коли я брешу і кажу, що брешу, то чи я тоді брешу, чи кажу правду?»

159

Римляни не сідали до обіду за стіл, а прилягали на ложах.

160

Калліст — вільновідпущеник Калігули, учасник змови проти нього, впливова особа при Клавдії (див.: Тацит, «Аннали», XI, 29, 38; XII, 1, 2).

161

У перший десяток потрапляли найдешевші раби.

162

Йдеться, вочевидь, про Вара, що в 9 р. н. е. був розгромлений германцями у Тевтобурзькому лісі, а не про Марія; таку поправку латинських рукописів (Variana clade, тобто «коли був розгромлений Вар», замість Mariana clade) запропонував Юст Ліпсій.

163

Гекуба — дружина троянського володаря Пріама. Після падіння Трої та загибелі всіх її дітей вона потрапила у рабство до ахейців. Крез (VI ст. до н. е.) — казково багатий володар Лідії, полоняник перського царя Кіра, який підкорив Лідію. За поданою Геродотом легендою, грецький мудрець Солон попередив Креза, що нікому не варто вважати себе найщасливішим до закінчення життя. Мати Дарія III, останнього царя з династії Ахеменідів, стала полонянкою Александра Македонського, коли той переміг Дарія (331 до н. е.). Платона, коли він перебував у Сицилії і мав намір реалізувати там свою модель справедливої держави, продав у рабство тогочасний тиран Сіракуз Діонісій І. Морські розбійники, захопивши Діогена, продали його корінфському багачеві Ксеніаду; той, подарувавши філософові свободу, довірив йому виховання своїх дітей.

164

Курія — первісно громада римського патриціату, місце куріальних зборів (коміцій); тут — місце засідання римського сенату.

165

Консуляр — колишній консул.

166

Лат. mus (миша) — односкладове слово.

167

Пор. прислів’я: Barba non facit philosophum — «Борода ще не робить з тебе філософа».

168

Тобто для спритних правників, які за платню придумували для позваних на суд різні «викрути» (exceptiones); вони сиділи біля дошки, на якій записували розпорядження вищих урядників — преторів.

169

Вергілій. «Енеїда», IX, 641.

170

Звідки, вочевидь, родом був Луцілій.

171

Сенека снує свої міркування, орієнтуючись, мабуть, на водяний годинник: перехід, або прохід (transitus) — це та горловинка, крізь яку крапля по краплі, начебто неквапливо (lenis), протискається вода (малий відтинок часу — оманливе теперішнє), щоб потрапити у збірник — нижню ампулу (минувшість, яку можемо окинути зором усю нараз, оцінивши стрімливість часу). Для увиразнення цієї думки в оригіналі застосовано антитезу: praecipitis fugae — transitus lenis — «стрімливої втечі повільний перехід». В інших перекладах, зокрема, С. А. Ошерова (М.: Наука, 1977) це місце трактоване по-іншому: «Взгляд, прикованный к настоящему, время обманывает, ускользая при своей бьістроте легко и плавно».

172

Пор. лист І, 4.

173

У творах Цицерона, які збереглися, цього твердження немає.

174

Тобто тих, хто зайнятий мистецтвом розмірковування.

175

Вергілій. «Енеїда», VIII, 385–386.

176

Еврипід. «Фінікіянки», 469.

177

В оригіналі — «формувати» (formare) — найчастіше вживане у Сенеки дієслово, що стосується морального вдосконалення людини. Важливо пам’ятати, що латинське forma містить у собі й поняття краси: formosus — гарний, прекрасний.

178

Звідси традиційна метафора: пороки — бур’ян, який треба викорінювати, випалювати (пор. у Горація: Сатири, І, 3, 34–37):

179

Мессала, Марк Валерій Корвін (64 до н. е. — 8 н. е.) — покровитель мистецтв, учений і поет, прихильник Августа. Вальгій Руф, сучасник Мессали, — політичний діяч, учений і поет (належав до гуртка Мецената).

180

Байї — відоме гарячими джерелами місто в Кампанії (Італія) біля мальовничої Неаполітанської затоки, улюблене місце відпочинку заможних римлян.

181

Каноп — славне розкішним життям місто на побережжі Єгипту у гирлі Нілу, неподалік від Александрії.

182

Після перемоги над римлянами в битві коло Канн (216 до н. е.) Ганнібал розмістив свої війська на зимовий відпочинок у Кампанії, що послабило їхній гарт, який вони виявили при здійсненні нечуваного до того часу переходу з Піренейського півострова в Італію через Альпи (218 до н. е.).

183

Літерн — прибережне місто в Кампанії. Туди після безпідставного звинувачення народними трибунами добровільно подався на вигнання Сципіон Африканський Старший, переможець Ганнібала у Другій Пунічній війні (див. лист LXXXVI).

184

Слово phēlētēs, що у єгиптян означало «злодій», «розбійник», вимовляється так само, як і philētēs — «той, хто кохає», «коханець».

185

Партенопея — давня назва Неаполя; Несіда — острівець між Путеолами і Неаполем.

186

Вергілій. «Енеїда», VI, 3 і III, 277.

187

Асіній Галл — політичний діяч, консул 8 р. до н. е., оратор. Одружився з Віпсанією, першою дружиною Тиберія, що стало причиною його ув’язнення. Помер голодною смертю у 33 р. н. е.

188

Сеян, Луцій Елій — найвпливовіший за часів Тиберія префект преторіанської гвардії. Користуючись повною довірою імператора, виношуючи честолюбні заміри, він спричинився до безлічі жертв, зокрема, отруїв сина Тиберія — Друза. Після викриття змови Сеяна було страчено.

189

Фавон — теплий західний вітер.

190

Крісп — приятель Сенеки. Будучи на вигнанні, письменник присвятив йому одну із своїх епіграм.

191

Йдеться про подібний до «мети» (тобто конічної форми стовпа, що його на поворотах об’їжджали колісниці в цирку) фонтан у Римі.

192

Віршований рядок із незбереженої поеми «Аргонавтика» Варрона Атацинського (І ст. до н. е.).

193

Сенека торкається започаткованої ще Есхілом («Семеро проти Фів», 570) однієї з найважливіших проблем моральної філософії — «бути і видаватися» (esse — videri).

194

Вергілій. «Енеїда», II, 726–729.

195

Голос, за уявленням стоїків, — це «вдарене повітря».

196

Борці перед змаганням змащували тіло олією, потім посипали його піском.

197

Йдеться про тунель завдовжки 700 кроків, який пролягав крізь пагорб по дорозі з Путеол до Неаполя.

198

У цьому дотепному спостереженні — натяк на контраст (темрява — світло), яким часто послуговувались античні поети. Найяскравіший приклад — у Горація (Оди, II, 13, 27): золотосяйний, лункий плектр, що ним Алкей б’є у струни своєї ліри, — на тлі мовчазної темряви підземного світу.

199

Схожі клопоти, працюючи з грецьким матеріалом, мав Лукрецій (пор. І, 136–137: «…ночі проводячи… В пошуках слів…»).

200

Вергілій. «Георгіки», III, 146–150.

201

Вергілій. «Енеїда», XII, 707–709.

202

Вергілій. «Енеїда», XI, 467.

203

Енній, Квінт (239—169 до н. е.) — видатний римський епічний поет, творець латинського гекзаметра; найзначніший його твір — історичний епос «Аннали». Акцій (II ст. до н. е.) — видатний римський трагік, твори якого збереглись у фрагментах.

204

В оригіналі essentia; у збережених творах Цицерона це слово не трапляється; натомість найчастіше зустрічається вираз natura.

205

Камінь через свою щільність — давній символ бездушності; пор. «Кам’яна душа» Г. Хоткевича (оксиморон).

206

Справжнє ім’я Платона (що дослівно означає «широкоплечий») — Аристокл.

207

Пор. у Вергілія (Буколіки, IX, 51): Omnia fers, aetas, animum quoque… — «Все берете ви, літа, навіть розум наш…»

208

Вергілій. «Енеїда», VI, 278–279.

209

Вергілій. «Енеїда», VI, 513–514.

210

Югер — римська одиниця земельної площі — ділянка, яку два воли зорюють протягом дня (приблизно 1/4 гектара).

211

Саллюстій, Гай Крісп (86—35 до н. е.) — римський історик. Ідеться про його твір «Змова Катіліни» (І, 1).

212

Сенека («Про блаженне життя», XVIII, 3) говорить про велике враження, яке справила на нього крайня вбогість, у якій жив Деметрій.

213

Йдеться про Гомера. Зокрема, — про вірші з «Іліади»: XIX, 229 та XXIV, 602.

214

Анней Серен — приятель Сенеки. Про нього згадує Тацит («Аннали», ХІІІ, 13).

215

Вергілій. «Енеїда», IV, 158–159.

216

Доволі широко про чотири причини (матерія — hyle; форма — eidos; рух — to kinoun і мета — telos) Аристотель говорить у другому розділі п’ятої книги «Метафізики».

217

«Дорифор» («Списоносець») та «Діадумен» («Юнак, що пов’язує голову переможною стрічкою») — статуї Поліклета (V ст. до н. е.).

218

Idea значить «видиво», тобто те, що сприймаємо зором (від idein — бачити, оглядати).

219

Сенека не цитує, а лише переказує Платона («Тімей», 29 е).

220

Тобто згідно із знаменитим висловом: «Пізнай себе самого — і ти пізнаєш усесвіт».

221

Вергілій. «Енеїда», V, 344.

222

Пор. у Горація (Сатири, І, 3, 33~34):

223

Про душу як «частку небесного подиху» говорить і Горацій (Сатири, II, 2, 78–79).

224

Йдеться про Сципіона Еміліана Африканського Молодшого, який у 133 р. до н. е. після тривалої облоги здобув іспанське місто Нуманцію, чимало жителів якого, щоб не потрапити в полон, покінчили самогубством.

225

Фаларід — відомий своєю жорстокістю тиран із Акраганта (Сицилія); він, за переказом, живцем спалював свої жертви у мідному бикові.

226

Агамемнон — володар Мікен, проводир греків у троянському поході.

227

Сенека наводить у вільному викладі останній лист Епікура до Ідоменея.

228

Регул, Марк Атилій (III ст. до н. е.) — римський полководець. Під час поразки в Першій Пунічній війні потрапив у полон (255 р. до н. е.). Посланий на чесне слово карфагенянами в Рим для переговорів про мир, сам же переконав сенат відхилити умови миру і добровільно повернувся в Карфаген, де був закатований: його спустили з гори у скрині з повбиваними в неї цвяхами.

229

Вергілій. «Енеїда», І, 93-94.

230

Публій Децій Мус — консул 340 р. до н. е. У боротьбі з латинянами пожертвував своє життя богам, кинувшись у гущу ворогів, що принесло римлянам перемогу. У 295 р. до н. е. такий самий подвиг здійснив у битві з галлами його син.

231

Натяк на засаду епікурейців «Проживи у сховку» (Lathe biosas).

232

Пор. у Горація (Послання, І, 16, 24):

233

Вергілій. «Енеїда», III, 72.

234

Йдеться про Телесфора з Родосу, якого в такий спосіб покарав сицилійський тиран Лісімах. Розповідь про це — у трактаті «Про гнів» (ІІІ, 17).

235

Скрибонія — друга дружина імператора Августа.

236

Лібон Друз, Марк Скрибоній в 16 р. н. е. був звинувачений у підготовці державного перевороту (див.: Тацит, «Аннали», II, 27–32).

237

У 54 р. до н. е. Марк Порцій Катон (Утіцький) зазнав невдачі під час преторських виборів: переміг, вдавшись до підкупу, відомий своїми зловживаннями і нечесністю прихильник цезаріанців Публій Ватиній.

238

У 48 р. до н. е. в битві коло міста Фарсали (Північна Греція) Юлій Цезар переміг Секста Помпея; останній втік до Єгипту, де був підступно вбитий за наказом Птолемея XIII. Прихильникам Помпея, згуртованим у Північній Африці, допомагав нумідійський володар Юба. У 46 р. їх розгромили війська Цезаря коло міста Талса. Катон, Сципіон і Юба покінчили самогубством. Роком пізніше в Іспанії зазнали поразки останні з помпеянців.

239

Сенека використовує тут формулу сенатської ухвали: «Хай подбають консули, аби республіка не зазнала жодної шкоди».

240

Тобто філософської школи Платова (від місцевості в Атенах з гаєм, присвяченим героєві Академу).

241

Під час тріумфу перед повозом переможця гнали полонених вождів. Пор. у Горація («Поетичне мистецтво», 191):

242

Даги — скіфські племена, що селились на території сучасного Дагестану, на Північному Кавказі та в Середній Азії (див.: Тацит, «Аннали», II, 3; XI, 8, 10).

243

Тобто серед вільних, повноправних громадян; тога також — символ миру.

244

Вергілій. «Буколіки», І, 6–7; 9-10.

245

Вергілій. «Енеїда», IX, 641.

246

В оригіналі: in divitiis inopes. Горацій (Оди, ІІІ, 16, 28) цю ж саму думку акцентує ще й грою слів: magnas inter opes inops.

247

За частими у Сенеки роздумами про страх і підозріння — реалії тогочасного життя (доноси, страти, вигнання).

248

Див. лист LXXI, 4.

249

Метронакт — невідомий нам з інших джерел філософ-стоїк; згадка про нього далі — лист ХСІІІ, 1, де мовиться також про його смерть.

250

Пітавлет — флейтист, який супроводжував спів актора у театрі.

251

Сенека знову повертається до морально-етичної проблеми «бути — видаватися». Не був щасливим і зодягнений у багряницю верховний вождь ахейців Агамемнон (пор. в Еврипіда: «Іфігенія в Авліді», 16–20).

252

Пор. у Вергілія («Енеїда», IX, 349):

253

Вергілій. «Енеїда», VI, 103–105.

254

Варто зауважити, що для римлян слово novus означало не лише «новий», але й «лихий», «поганий»: novissima exspectare — очікувати чогось найгіршого.

255

Єгипетські судна доставляли для Риму збіжжя. Путеоли — порт в Неаполітанській затоці; при вході до нього — мис Мінерви (Паллади) з присвяченим їй храмом. Джерело наведеної цитати невідоме.

256

Вергілій. «Енеїда», VI, 376.

257

Тобто до Калігули.

258

Одна з важливих римських доріг; відгалужуючись від Аппієвої дороги, вона провадила до Кампанії.

259

Нестор — володар Пілосу (Пелопоннес); згідно з Гомером, найстарший з-поміж грецьких вождів під Троєю.

260

Можливо, йдеться про Статилію — римлянку, що про неї згадує Пліній Старший («Природничі історії», VII, 48).

261

Вергілій. «Енеїда», І, 203.

262

З Лукрінського озера в Кампанії, славного багатством риби.

263

Тавроменій (нині Таорміна) — місто на східному узбережжі Сицилії, на північний схід від Етни.

264

Лікія — область у Малій Азії. Йдеться, вочевидь, про родовища нафти (пор. також у Плінія Старшого: «Природничі історії», II, 106; V, 27).

265

Овідій. «Метаморфози», XV, 340 і наст.

266

Вергілій. «Енеїда», III, 570 і наст.

267

Корнелій Север — поет часів імператора Августа, приятель Овідія, автор поеми (не збереглась) про сицилійську війну.

268

За переказом, Демокрит відмовився від спадку, занехаяв належні йому землі, щоб ніщо не відвертало його від філософських занять (пор. у Горація: Послання, 1, 12, 12–13).

269

Імператор Август, як свідчить Светоній (Божественний Август, 99), перед смертю запитав у друзів, чи він добре відіграв комедію життя.

270

Цитата збереженої у фрагментах трагедії Акція «Атрей»; можливо, й наступна цитата належить цьому ж авторові.

271

Денарій — срібна римська монета.

272

Тіла страчених злочинців гаками тягли до Тибру.

273

Вергілій. «Енеїда», VI, 261.

274

Брут — Децім Юній Брут (85—43 до н. е.) поряд з Марком Юнієм Брутом був учасником змови проти Цезаря. Відзначався непостійністю своїх політичних орієнтацій, зокрема, під час війни Октавіана з Антонієм; був убитий за наказом останнього.

275

Вергілій. «Енеїда», VIII, 296–297 і VI, 401.

276

Вергілій. «Енеїда», VI, 95–96.

277

Фабії — один із найвпливовіших у добу Римської республіки патриціанських родів, що вели свою, навіть від держави незалежну, зовнішню політику; так, у 477 р. до н. е. в боротьбі з містом Вейї, щоб заснувати там колонію, загинуло понад триста Фабіїв.

278

Ці слова наводить, зокрема, Цицерон («Тускуланські бесіди», І, 101).

279

За свідченням Авла Геллія (III, 7), цим вождем був Квінт Цецилій, що відзначився хоробрістю в Першій Пунічній війні.

280

Тобто загонові спартанців, що полягли при Фермопілах.

281

Прогімнаст — раб, обов’язком якого було виконання в парі з господарем гімнастичних вправ.

282

Тобто до каналу, яким був оточений римський цирк. Джерело Діви — за легендою, відкрите дівчиною винятково холодне джерело; Марк Агриппа провів від нього водогін до Рима.

283

Тіллій Цимбр — спочатку прихильник Цезаря, згодом — один із учасників його вбивства.

284

Кассій Лонгін, Гай — політичний діяч і полководець, учасник убивства Цезаря.

285

Тобто у Римі.

286

Александр убив Кліта через те, що той вперто вихваляв Філіппа і принижував заслуги Александра. Цей епізод описано у Плутарха («Життя Александра», 51).

287

Тобто проскрипції, згідно з якими Октавіан і Антоній у 43 р. до н. е. страчували своїх противників. Останньому принесли також голову Цицерона.

288

Вергілій. «Енеїда», І, 432–433.

289

Лад — славетний бігун часів Александра Македонського.

290

Вергілій. «Енеїда», VII, 808–811.

291

Спевсіпп — грецький філософ, племінник і учень Платона. Керував Академією з 347 до 339 р. до н. е. Його місце зайняв Ксенократ із Халкедона (Віфінія). Обидва філософи схилялись до піфагореїзму.

292

Йдеться про Сципіона Африканського Старшого (див. прим.** до листа XXIV, с. 101 [В електронній версії — прим. 106. — Прим. верстальника.]).

293

Камбіз — син Кіра Старшого, перський володар у роках 529—522 до н. е., завойовник Єгипту.

294

Після поразки в Другій Пунічній війні та укладення миру (201 р.) Ганнібал деякий час правив Карфагеном, але у 195 р. через несприятливу для нього політичну ситуацію в країні сам покинув Карфаген.

295

У 390 р. до н. е. (або в 387 — за іншою версією) Рим захопили і розграбували галли. Після поразки римлян коло Канн (216 р.) Сципіон, що на той час був молодим військовим трибуном, зумів організувати розпорошені втечею загони римлян.

296

Фабій Мáксім, Квінт — консул 233 р. до н. е. Під час Другої Пунічної війни, на відміну від наступальної тактики Сципіона, закликав до ухилення від бою з Ганнібалом (звідси його прізвисько Кунктатор — Забарний). Відомий також своєю прихильністю до староримських звичаїв.

297

Корнелії — представники одного з найвідоміших давньоримських родів, до якого, крім Сципіона, належали Луцій Сулла та Луцій Цінна, а також інші державні діячі.

298

Горацій. Сатири, І, 2, 27.

299

Вергілій. «Георгіки», II, 58.

300

Вергілій. «Георгіки», І, 215–216.

301

Мáксим Цезенній — державний діяч, приятель Сенеки, покараний вигнанням у 65 р. н. е.

302

Сушені фіги зазвичай дарували на Новий рік. Воскові таблички — щось на зразок записників, що їх брали з собою, вирушаючи в дорогу чи на прогулянку.

303

Вергілій. «Енеїда», VII, 277–279.

304

Катон Старший, Марк Порцій відзначився своєю діяльністю на посаді цензора, що зобов’язаний був дбати, зокрема, про чистоту звичаїв громади (звідси його прізвище Цензор).

305

Вергілій. «Георгіки», І, 53–58. Тмол — гора в Малій Азії. Сабеї — народ у Південній Аравії; халіби — знані виробами із заліза племена, що селились у південно-східних районах Причорномор’я.

306

Антипатр із Тарса (II ст. до н. е.) — відомий філософ-стоїк, учитель Панеція.

307

Про своє захоплення Гомером як філософом говорить, наприклад, Горацій (Послання, І, 2, 1–4):

308

Йдеться про скептицизм, до якого, починаючи з III ст. до н. е., схилялися представники платонівської Академії.

309

Вергілій. «Георгіки», І, 336-337. Кілленієць — Меркурій (від Кіллени, гори в Аркадії, де, за переказом, він народився).

310

Вергілій. «Георгіки», І, 424–426.

311

Дідім з Александрії (друга половина І ст. до н. е.) — славетний грецький граматик. За свою наполегливість і витривалість у праці отримав прізвисько Халкентер, тобто «з мідними нутрощами»; його учнем був Аніон, який теж досліджував і коментував Гомера.

312

Аристарх Самофракійський (близько 217—145 до н. е.) — грецький вчений-філолог; видавав, коментував і досліджував твори античних авторів, передусім Гомера.

313

Перші дві літери початкового слова «Іліади» — «гнів» (mēnin) МН означають число 48 — кількість книг в обох Гомерових поемах.

314

Навсифан з Теосу (кінець IV ст. до н. е.) — філософ із школи Демокрита, учень Піррона (див. далі, прим.***) вчитель Епікура.

315

Парменід з Елеї (близько 540—480 до н. е.) — грецький філософ, автор поетичного твору «Про природу» (зберігся у фрагментах). Стверджував тотожність мислення і буття, оскільки мислити можна лише про те, що існує; буття, за Парменідом, — єдине, неподільне, таке, що не знає ні виникнення, ні загибелі. Представником цієї ж, елейської школи був Зенон Елейський (близько 490—430 до н. е.), учень Парменіда. Доводив, що буття виключає можливість існування множинності речей, оскільки множинність — це щось суперечне, що не може існувати.

316

Піррон з Еліди (близько 360—270 до н. е.) — грецький філософ, засновник скептицизму. Стверджуючи, що ми нічого не знаємо про властивості речей, закликав утримуватись від будь-якого рішення, що, на думку філософа, веде до незворушності (апатії) та до безтурботності (атараксії). Мегарейці — філософська школа, заснована Евклідом із Мегари; на їхню думку, все, що суперечить благу, взагалі не існує; заперечували достовірність таких відчуттів. Еретрійці — близька до мегарейців школа, чільним представником якої був Менедем з Еретрії (IV—III ст. до н. е.); заперечував можливість будь-якого судження

.

317

Триби — первісно за родовою, потім за територіальною ознакою, встановлювані округи Рима; від трьох їхнє число зросло згодом до 35.

318

Пор. у Цицерона («Про обов’язки», II, 2, 5): «Мудрість, як визначають її давні філософи, — це знання божественних і людських речей, а також причин, від яких ці речі залежать».

319

Тогата — драма з римським сюжетом.

320

Доссен — маска (тип) шахрая в італійській комедії («ателлані»); тут, можливо, йдеться про автора, що працював у жанрі ателлани.

321

Вергілій. «Енеїда», І, 342.

322

Пор. у Горація (Оди, II, 18, 20–21): «…в море… берег… висуваєш». Також у Т. Шевченка («Кавказ»): «І неситий не виоре На дні моря поле». З цього ж морально-етичного ряду (зухвалий виклик природі) — «рукотворні» моря в наш час; тут навпаки — дном моря стають поля й оселі.

323

Солон (близько 640—560 до н. е.) — атенський політичний діяч, законодавець, поет. Обмеживши привілеї родової аристократії, прислужився подальшому розвитку рабовласницької демократії. В античні часи зарахований до Семи Мудреців; тут, окрім Солона, найчастіше фігурували такі імена: Фалес, Біант із Прієни, Піттак з Мітілени, Клеобул із Лінда, Хілон із Спарти, Періандр із Коринта.

324

Лікург — легендарний володар і законодавець Спарти.

325

Залевк (VII ст. до н. е.) — законодавець міста Локри (Середня Греція). Харонд із Катани (Сицилія) — ще один відомий законодавець кінця VI ст. до н. е.

326

Вергілій. «Георгіки», І, 144.

327

Вергілій. «Георгіки», І, 139–140.

328

Дедал — міфічний митець, майстер та будівничий з Аттики; на противагу мудрецю Діогену, який, вдовольняючись найнеобхіднішим, віддавався спогляданню, Дедал символізує практичну винахідливість людей.

329

Пор. у Светонія («Життя Нерона», 31).

330

Серейці — жителі Китаю, звідки привозили шовкові тканини.

331

Овідій. «Метаморфози», VI, 54–57.

332

Йдеться про т. зв. «Тиронові знаки» — скоропис (тахіграфія) — щось на зразок пізнішої стенографії; започаткував ті «знаки» у І ст. до н. е. раб Цицерона, згодом його особистий секретар і близький приятель Тирон.

333

Анахарсіс (VI ст. до н. е.) — відомий своєю мудрістю скіфський володар, якого зараховують до Семи Мудреців.

334

Йдеться про епікурейців. Згідно з їхніми уявленнями, байдужі до людей, безтурботні боги жили поза світами, у «метакосміях».

335

Вергілій. «Георгіки», І, 125–128.

336

Ремінісценція оспіваного поетами «золотого віку» (пор. в Овідія, «Метаморфози», І, 101–102):

337

Бачення краси зоряного неба — найголовніша ознака духовності, що відрізняє людину, «споглядача неба», від інших істот, які за своєю природою «потуплюють погляд у землю» (Овідій. «Метаморфози», І, 84–86). Див далі: ХСІІ, 30; XCIV, 56 та ін.

338

Завалення будинків у Римі було звичним явищем.

339

Лугдунська колонія — головне місто Галлії (нині Ліон).

340

Найславетніші серед них — «золотоверхі» Мікени та Тиринф, що були осередками т. зв. мікенської культури; їхні руїни стали для поетів символом минущості будь-якого витвору людських рук.

341

Тімаген — уродженець Александрії; спочатку полоняник, потім — ритор та історик. Його характеризує Сенека Старший («Контроверсії», V, 34).

342

Планк — Луцій Мунацій Планк, полководець і політик, консул 42 р. до н. е., був легатом Цезаря у Галлії.

343

Такі похоронні пам’ятники височіли, приміром, обабіч найдавнішої з римських доріг, що вела з Рима до Капуї.

344

Ардея — містечко в Лацїі, на південь від Рима, з нездоровими, заболоченими околицями.

345

Вергілій. «Енеїда», III, 426–428.

346

Вергілій. «Енеїда», V, 363.

347

Вергілій. «Енеїда», IX, 485. В оригіналі: «собакам латинян».

348

Натяк на те, що й зовні Меценат виглядав недбалим: ходив «з розпущеним поясом» (CXIV, 4).

349

Пор. у Горація (Послання, І, 4, 13):

350

Танузій Гемін — римський історик І ст. до н. е.

351

Кальв, Гай Ліциній (82—47 до н. е.) — талановитий римський оратор і поет. Відомий промовою проти знаного своїми зловживаннями Публія Ватинія, легата Цезаря. В обороні Ватинія виступив Цицерон (див. прим.* до листа LXXI, с. 236 [В електронній версії — прим. 237. — Прим. верстальника.]).

352

Перший вірш (ямбічний триметр) належить Публілієві Сіру; другий (початок гекзаметра) — із Вергілієвої «Енеїди» (X, 284); третій, як уважають деякі коментатори, — пізніше доповнення цього гекзаметра.

353

Федон — учень Сократа, приятель Платона, який назвав його іменем один із своїх діалогів. Цитата походить, вочевидь, з твору самого Федона.

354

Перший вислів приписують Хілонові, одному з Семи Мудреців; два наступні — вислови Публілія Сіра.

355

Гіппократ з острова Кос (близько 460—370 до н. е.) — найвидатніший із старогрецьких лікарів, засновник наукової медицини. Асклепіад та Темісон — грецькі лікарі, що жили в Римі (І ст. до н. е.); на відміну від Гіппократа, який представляв «клінічний» напрямок у медицині, останні належали до т. зв. «методичної» школи.

356

Лукрецій. «Про природу речей», І, 54–57.

357

Йдеться про Гіппократа.

358

Тобто беруть участь у змаганнях з боротьби.

359

Кровопускання, або розтин вени (phlebotomia) — один із найпоширеніших способів лікування, особливо в добу Середньовіччя (пор. «Салернський кодекс здоров’я Арнольда з Віланови, § 92–93).

360

Вергілій. «Енеїда», VIII, 442–443.

361

Цензор, урядник, що проводив ценз (опис майна), наглядав також за звичаями, поведінкою громадян.

362

Апіцій — відомий ласун і знавець кулінарного мистецтва (автор твору «Про куховарську справу») часів Августа і Тиберія. Публій Октавій, як припускають деякі коментатори, — намісник Єгипту при Августові.

363

Марк Юній Брут (85—42 до н. е.) — філософ-стоїк, учасник змови проти Цезаря. Його твори, в тому числі згаданий тут трактат «Про належне», до нашого часу не дійшли.

364

Теренцій. «Самомучитель», І, 1, 25.

365

Вергілій. «Георгіки», ІІІ, 75–85.

366

Квінт Елій Туберон (II ст. до н. е.) — учень Панеція, філософ-стоїк, історик і державний діяч. Вшановуючи пам’ять свого померлого дядька Сципіона Молодшого, влаштував надзвичайно скромну, таку, що образила народ, гостину, про що розповідає Цицерон у своїй «Промові на захист Ліцинія Мурени» (XXXVI, 75).

367

Ремінісценція знаменитої фрази Цицерона з його виступу в сенаті проти Катіліни (І, 1): О tempora! О mores! — О часи! О звичаї!

368

Публій Клодій Пульхр — прибічник Цезаря, відомий своєю безпринципністю та схильністю до авантюр. У 61 р. до н. е. був звинувачений у святотатстві: перевдягнувшись у жіночий одяг, щоб зустрітись із дружиною Цезаря, проникнув у його дім на жіноче свято Доброї Богині. Підкуплені судді виправдали оскарженого.

369

Цицерон. «До Аттика», І, 16, 5.

370

Катул Квінт Лутацій — консул 78 р., представник сенатської партії.

371

Флоралії — свято на честь Флори, римської богині квітів та молодості. Під час цього свята (28 квітня — 1 травня) допустимі були різні вільності; так, приміром, на вимогу присутніх танцівниці-повії скидали з себе одяг.

372

Вергілій. «Енеїда», II, 428.

373

Фабрицій, Гай Лусцін — полководець у війні проти епірського царя Пірра, консул 282 і 278 рр. до н. е. Прославився своєю справедливістю, безкорисливістю і непідкупністю.

374

Тобто Юлія Цезаря.

375

Далі — уривок іншого, не пов’язаного з цим, вочевидь, що втраченого листа.

376

Можливо, йдеться про згадуваного Тацитом («Аннали», XIV, 48) консула-суфекта Юнія Марулла.

377

Пор. в Овідія («Скорботні елегії», IV, 3, 37–38):

«Чому плач є насолодою для нещасних?» — запитує Августин Блаженний («Сповідь», IV, 5).

378

Сенека наводить ці самі слова Метродора грецькою.

379

Гай Азиній Полліон (76 р. до н. е. — 4 р. н. е.) — державний діяч, оратор, історик; заклав у Римі першу публічну бібліотеку.

380

Схожу характеристику стилю Фабіана дає також Сенека Старший у своїх «Контроверсіях».

381

Вергілій. «Буколіки», І, 73.

382

Вергілій. «Енеїда», XII, 646.

383

Гней Невій (друга пол. III ст. до н. е.) — автор трагедій та поем. Цю цитату (із трагедії «Гектор»), а також наступні слова невідомого автора наводить Цицерон у «Тускуланських бесідах» (IV, XXXI, 67; І, II, 4).

384

Пор. у Лукреція («Про природу речей», IV, 583):

385

Вергілій. «Енеїда», IV, 3–4.

386

Галліон, Луцій Юній Анней — усиновлений ритором Галліоном старший брат Сенеки, проконсул провінції Ахайї.

387

Коли Сенеці наказано було перетяти собі вени, Павліна справді намагалася померти разом із чоловіком, але Нерон не дозволив їй здійснити цей намір; померла за декілька років після Сенеки.

388

Вергілій. «Енеїда», III, 283–284.

389

Ремінісценція відомого Гомерового порівняння людських поколінь із листям дерев («Іліада», VI, 146–149).

390

Вергілій. «Енеїда», VI, 277.

391

Ім’я Сократової дружини Ксантиппи стало означати тип сварливої, незгідливої жінки.

392

Йдеться про Пелопоннеську війну (431—404 до н. е.).

393

Вергілій. «Енеїда», І, 458.

394

Див. прим.** до листа ХСІ, с. 367 [В електронній версії — прим. 344. — Прим. верстальника.].

395

Лукрецій. «Про природу речей», І, 304.

396

Цей вислів широковідомий у парафразі «Вчимось не для школи, а для життя».

397

Вергілій. «Енеїда», VI, 274–275.

398

Парафраза кінцівки Горацієвої оди (1,24): «…levius fit patientia Quiquid corrigere est nefas (дослівно: «…терпеливістю полегшується те, що неможливо виправити»).

399

Тобто за наказом жерця — прислужника «Великої матері» богів фрігійської богині Кібели; її вшанування супроводжувалось оргіями.

400

Автором цих висловів, як і двох наступних, вважається Публілій Сір.

401

Вергілій. «Георгіки», III, 284.

402

Fuga — «втеча», fugit — «тікає»; це — слова-образи: складені з двох коротких складів, у вірші вони творять ненаголошену частину стопи, даючи уявлення про невловний перебіг часу.

403

Вергілій. «Георгіки», III, 66–68.

404

Вергілій. «Енеїда», VI, 275.

405

Тобто апеляції до народних зборів як до найвищої інстанції.

406

Фенестелла — римський історик часів Августа і Тиберія, писав літописи (аннали), що охоплювали події від царських часів до падіння республіки.

407

Понтифікальні книги — записи жерців (понтифік — верховний жрець), що велися від часів третього римського царя Анка Марція.

408

Тобто від кінцевої мети: вапном у цирку проводили фінішну лінію.

409

Вергілій. «Георгіки», III, 260–261.

410

Ця думка часто повторювана в античних авторів як прислів’я, наприклад, у «Сатурналіях» (VII, 7, 12) Макробія: «Подібне втішається подібним».

411

Саллюстій. «Катіліна», XX, 4: «Цього ж самого хотіти і цього ж самого не хотіти — у цьому, врешті, й полягає міцна дружба».

412

Овідій. «Метаморфози», І, 595.

413

Тобто згідно з уявленням епікурейців про безтурботних богів.

414

Лукрецій. «Про природу речей», II, 55–56.

415

Тобто фламінго.

416

Натяк на початок відомого вірша Катулла (LXXXV): Odi et amo — «Люблю й ненавиджу».

417

Тобто мандрівним грецьким філософам.

418

Лат. animal (тварина, жива істота загалом) — від anima — душа (калька у російській — «одушевленное»).

419

Округлість в уявленні стоїків — символ довершеності; таким вони мислили бога, ототожнюючи його із світом; також — мудреця (пор. у Горація: Сатири, II, 7, 86).

420

Початок «Енеїди» Вергілія. «…B неї шість стіп…» — гра слів: стопа як нижня частина ноги — і стопа у віршуванні.

421

Цецилій Стацій (помер у 168 до н. е.) — автор збережених у фрагментах комедій, переважно наслідувань Менандра.

422

Тобто Кліта (див. прим.* (с. 305) [В електронній версії — прим. 286. — Прим. верстальника.] до листа LXXXIII) і Гефестіона, приятеля і полководця, який помер від лихоманки в Екбатані (Мідія) у 324 р. до н. е.

423

Йдеться про пароль, що його давав щовечора воєначальник перед тим, як розвести нічну сторожу.

424

У трактаті «Про провидіння» (III, 9) Сенека згадує про щоденні незлагоди Мецената з його примхливою дружиною Теренцією.

425

Дванадцять таблиць — перше письмове зібрання римських законів, що, за словами Тита Лівія, стало основним джерелом і суспільного, і приватного права.

426

Гракх, Тиберій Семпроній (162—133 до н. е.) — політичний діяч і видатний оратор. Як народний трибун (133 р.) вніс аграрний законопроект, що мав на меті припинити розорення селянства в Італії.

427

Красс, Луцій Ліциній (140—91 до н. е.) — видатний римський оратор, учитель Цицерона.

428

Куріон, Гай Скрибоній — один з найвидатніших ораторів свого часу, претор 121 р. до н. е.

429

Аппій Клавдій Сліпий — державний діяч (консул 307 і 296 р. до н. е.), оратор, автор збірки сентенцій, найвідоміша з яких вчить, що кожен є ковалем своєї долі. Тиберій Корунканій — видатний римський правник, оратор і державний діяч, консул 280 р. до н. е.

430

Аррунцій, Луцій — прихильник Секста Помпея, потім — Августа, консул 22 р. до н. е.

431

Вергілій. «Георгіки», IV, 212–213.

432

Вергілій. «Енеїда», І, 327–328, 330.

433

Овідій. «Метаморфози», II, 1–2, 107–108.

434

Монолог із трагедії Еврипіда «Даная». Автор розрізнених рядків невідомий.

435

Тобто за звичаєм гладіаторів (див. прим.** до листа XXXVII, с. 133 [В електронній версії — прим. 141. — Прим. верстальника.]).

436

Гра на взір нинішніх шашок.

437

Цицерон. «Листи до Аттика», І, 12, 4.

438

Цецилій — дядько Аттика (див. початок цього ж листа).

439

Окличник оголошував результати виборів.

440

Див. прим.* до листа LXXI, с. 236 [В електронній версії — прим. 237. — Прим. верстальника.].

441

Натяк на філософа Діогена, який, викинувши свого кухля, за прикладом пастуха, пив воду з пригорщі.

442

Красс, Марк Ліциній — один із тріумвірів (60 р. до н. е.) поряд з Помпеєм та Цезарем. Нажив величезні багатства, скуповуючи майно противників Сулли, яких той знищував згідно з проскрипціями. Ліциній — багатий вільновідпущеник Августа.

443

Горацій. Сатири, І, 2, 114–116.

444

Див. прим.** до листа XCVIII, с. 509 [В електронній версії — прим. 438. — Прим. верстальника.].

445

Горацій Коклес — один із легендарних героїв війни римлян з етрусками (пор. прим. * до листа XXIV, с. 100 [В електронній версії — прим. 104. — Прим. верстальника.]).

446

Маній Курій Дентат — консул 290 і 275 рр. до н. е., переможець самнітів і епірського царя Пірра, зразок староримської мужності і простоти.

447

Горацій. Сатири, І, 3, 11–17.

448

Архідем із Тарса (Сицилія) — філософ-стоїк II ст. до н. е.

449

Римляни відзначались особливою забобонністю; звільнити людей від неї прагнув, зокрема, Лукрецій у своїй поемі «Про природу речей».

450

Тобто in-felicitas — «не-щастя».

451

Віск у давнину використовували в техніці енкаустичного живопису.

452

Тобто вільних дорослих громадян.

453

Вергілій. «Георгіки», І, 250–251. Веспер — вечірня зоря, вечір.

454

Натта Пінарій — клієнт Сеяна (див. прим.** до листа LV, с. 176 [В електронній версії — прим. 188. — Прим. верстальника.]).

455

Марк Вініцій — консул 45 і 30 рр. до н. е., родич Тиберія.

456

Педон Альбінован (поч. І ст. н. е.) — сучасник і друг Овідія, поет, автор епічного твору про Тесея, а також поеми про діяння Германіка.

457

Олію використовували для світильників.

458

Йдеться про спів сирен («Одіссея», XII, 178 і наст.). Міф про сирен, як і про лотофагів («Одіссея», IX, 83 і наст.) символізує солодку звабу, що зводить людей на манівці, до загибелі.

459

Натяк на поему Овідія «Мистецтво кохання».

460

«Смерть — це закон, а не кара» — підсумовує Сенека свої роздуми про смерть в одній із епіграм («Про час»).

461

Вергілій. «Георгіки», І, 176–177.

462

Пор. гру слів («тонкий» — це і «кволий», і «витончений») у Горація (Оди, І, 6, 9), який відмовляється прославляти Агриппу: «Я, тонкий, навіть не спробую оспівувати таку велич» (tenues — grandia).

463

Пор. роздуми про гріхи немовлят, які ще не дозріли до розумного життя, в Августина Блаженного («Сповідь», І, 7).