Нічийна троянда

1

Осип Мандельштам (1891–1938) — російський поет, прозаїк, есеїст, перекладач, літературний критик єврейського походження, автор поетичних збірок «Камінь», «Tristia» та ін., книг прози «Шум часу», «Єгипетська марка», «Подорож у Вірменію», поетологічного есею «Розмова про Данте» та ін. Один з найвидатніших представників акмеїзму. Став жертвою сталінських репресій, помер у Владивостоцькому пересильному пункті від висипного тифу. Став ідентифікаційною фігурою для Целана, який своїми перекладами по-справжньому відкрив його німецькому читачеві.

2

ЦЮРИХ, ГОТЕЛЬ «ПІД БУЗЬКОМ» — в цьому цюріхському готелі 26 травня 1960 р. відбулася зустріч Пауля Целана з Неллі Закс, яка зробила там коротку зупинку на шляху до розташованого на березі Боденського озера німецького міста Меррбурґа, де їй мали вручити літературну премію Аннетти фон Дросте-Гюльсгофф. Своїм комплексом ідей у відтвореній тут розмові незримо присутня також Марґарете Зусман, авторка релігійно-філософської праці «Книга Йова і доля єврейського народу».

3

Неллі Закс (1891–1970) — видатна німецька поетеса, яка вже з 1940 р. жила у шведській еміграції в Стокгольмі, лауреат Нобелівської премії з літератури (1966).

4

Мюнстер (нім. Münster, також Großmünster) — головний протестантський собор Цюриха з характерною подвійною вежею, що стала своєрідним символом міста.

5

…твій / дім у Парижі — є / жертовником твоїх долонь — цитата з раннього, написаного в 1948 р., себто 12 років тому, вірша Целана «У мандрах», що ввійшов до збірки «Мак і пам'ять».

6

Каддіш (гебр., буквально „святий“) — завершальна молитва єврейської синагогальної служби, також поминальна молитва.

7

Іскор (гебр.) — «пам'ятай», буквально «Нехай Він (Господь) пам'ятає»; тиха молитва, що проказується у певні юдейські свята (Йом Кіппур, Пессах, Шавуот і Суккот) після читання Тори тими членами релігійної громади, які втратили своїх батьків.

8

До сліпоти пере- / конані очі — алюзія на рядок з гімну «Рейн» німецького романтика Фрідріха Гельдерліна (1770–1843): «Але найсліпішими є / людські сини».

9

«за- / гадкою є / з чистоти постале» — розбита Целаном на три рядки цитата з гімну Гельдерліна «Рейн».

10

Паллакш, паллакш — ці позбавлені конкретного смислу слова любив повторювати німецький поет Фрідріх Гельдерлін, який майже сорок років прожив у стані душевного потьмарення у вежі над Некаром на утриманні теслі Ціммера. В залежності від настрою чи обставин вони могли означати «так» або «ні».

11

Понтуаз — містечко неподалік від Парижа, нині його передмістя, де народився найвидатніший поет французького середньовіччя Франсуа Війон (1431 — після 1463), автор «Великого тестаменту» та численних балад.

12

Садаґора (Садаґура, нині Садгора) — містечко неподалік від Чернівців, один з центрів хасидизму, де знаходилася резиденція садаґурських «вундеррабі», місце народження матері Целана. Сьогодні — частина Чернівців.

13

«Часом лиш, в похмуру пору» — рядок з вірша Генріха Гайне «До Едома», що є поетичним зачином до його повісті «Рабі з Бахераха». Едом (гебр. червоний) — перше ім'я старозавітного Ісава, за біблійною традицією — лютого ворога юдеїв (Буття, 25, 30), слугує збірним поняттям для позначення ворожого оточення євреїв загалом. Повний текст вірша в українському перекладі звучить так:

(Пер. П. Рихла)

14

Фріулі-Венеція-Джулія — область у Північній Італії. Тут курсивом цитуються рядки зі створеної в 16 ст. «Пісні ландскнехтів», яка була записана у 18 ст. німецьким фольклористом Ґеорґом Форстером.

15

бо тоді квітував рожевий мигдаль. / Рожевий мигдаль, можжевий риґдаль. / Рожевий сандаль, сажевий рондаль. / А також мигдаль-лавандаль. / Менораль — словесна гра, заснована на принципі метатези, яка не піддається перекладові, оскільки видозмінені форми набувають в німецькому тексті Целана нових значень, які неможливо відтворити іншою мовою. Так, напр., нім. «Mandelbaum» (мигдаль) набуває внаслідок звукових трансформацій семантичних значень «Machandelbaum» («ялівець») та «Chandelbaum» (світло, свічка, де наявні також асоціації з семисвічником — єврейською менорою). У цій словесній грі прихована також алюзія на жорстоку казку братів Ґрімм про вбивство батьками свого сина, кістки якого ховають відтак під ялівцем, «Von dem Machandelboom" («Про ялівець»). В укр. перекладі ці значення частково відтворені в епітеті «можжевий», спорідненому з рос. словом «можжевельник» («ялівець»), та штучно утвореному слові «менораль», що етимологічно споріднене з «менорою».

16

супроти / чуми — епідемія чуми традиційно була приводом для єврейських погромів (згадується також в повісті Генріха Гайне «Рабі з Бахераха»). Не виключено, що тут присутні також ремінісценції з роману французького письменника Альбера Камю «Чума».

17

ЕРРАТИЧНЕ — від франц. erratique — блукаючий. Вживається головним чином в геології, напр., коли йде мова про т. зв. ерратичні валуни, що були перенесені льодовиком на великі відстані й складаються з пород, відсутніх у місцях їх відкладення.

18

…ШУМИТЬ ДЖЕРЕЛО — автоцитата останнього піввірша поезії «Кристал» зі збірки «Мак і пам'ять». Три крапки вказують на те, що їй передували інші слова.

19

Пізніше троянд — трансформація опущеної першої частини останнього вірша поезії «Кристал» зі збірки «Мак і пам'ять»: «Пізніше на сім троянд шумить джерело».

20

RADIX, MATRIX (лат. — корінь, матка).

21

Корінь Авраама, корінь Єссея. Авраам — біблійний персонаж, родоначальник багатьох народів (Буття, 17:1), один з трьох праотців всього людства, поряд зі своїм сином Ісааком та внуком Яковом; Єссей — батько Давида. В родоводі Христа ім'я Єссея згадується у Євангеліях від Матвія (1, 3–5) та від Луки (З, 32–34).

22

Чорноземе — алюзія на один з віршів Осипа Мандельштама з воронезького циклу («Воронежские тетради»), що зветься «Чернозем».

23

Рабі Льов — празькому рабі Льову Бен Бецалелу, що жив у 16 столітті, приписувалися різні магічні здібності, зокрема, його вважають творцем оживленої ним глиняної істоти — Ґолема. На цій легенді заснований також однойменний роман австрійського письменника Ґустава Майрінка (1868–1932).

24

MANDORLA (італ. «мигдалина»). В християнському іконописі — мигдалеподібний сяйний ореол, що оточує фігуру Христа.

25

Дводомний, вічний. «Дводомний» — біологічний термін. Дводомні рослини — це рослини, які мають одностатеві квітки, себто одностатеві чоловічі (тичинкові) і жіночі (маточкові) квітки розташовані в них на різних особинах (верба, тис, кропива, кошачі лапки тощо). Тут втілені уявлення єврейської містики про дуалізм чоловічого й жіночого в сутності Бога (Шехіна — це жіночий первень Бога). «Вічний» — ім'я Бога у юдейській традиції, введене Мозесом Мендельсоном (пор. «Itternel» одного з вождів Реформації Жана Кальвіна).

26

СИБІРСЬКЕ — тут Сибір, як місце заслання, асоціюється з холодом і самотністю. Тлом вірша є сибірське заслання Мандельштама, який наприкінці 1938 р. загинув у пересильному таборі «Вторая речка» біля Владивостока.

27

Молитви над луком — маються на увазі чарівні заклинання мисливців, які промовляються над луком перед полюванням. Вони покликані забезпечити мисливську удачу.

28

BENEDICTA (лат.) — благословенна. Це цитата з латинського гімну „Ave Maria“, в якому є такі слова: „Ave Maria, gratia plena, Dominus tecum: Benedicta tu in mulieribus et benedictus fructus ventris tui, Jesus“. — Цей текст спирається на вірші «Євангелія від Луки»: «Радій, благодатная, Господь з тобою! Ти благословенна між жонами» (Лк., 1,28) та «Благословенна Ти між жонами, і благословенний Плід утроби твоєї» (Лк., 1,42).

29

Цу кен мен аройфґейн ін гімел арайн? / Ун фреґн бай ґот цу'с дарф азой зайн? (їдиш) — «А можна і вище до неба сягнути / й спитати у Бога, чи так має бути?» Йдеться про популярну єврейську пісню, яка співалася на різні мелодії. Її текст, створений у 16 ст., належить Саломону Ефраїму бен Арону, празькому рабі.

30

пневма (грец. pneuma). Первинне значення — життєва сила, що регулює дихання й пульс. В елліністичну добу поняття було спірітуалізовано, в християнстві є еквівалентом Святого Духа (Лук., 1, 35).

31

’с мус азой зайн (їдиш) — так мусить бути.

32

Ґебенчт (їдиш) — благословенно.

33

À LA POINTE ACÉRÉE (франц.) — букв. «на загостреній точці», найчастіше вживається у значенні «гостро», «в загостреній формі».

34

Друзи (нім. Druse „щітка“) — в мінералогії цим терміном позначають групи хаотично розташованих кристалів, які зрослися своїми кінцями з одною загальною основою або кристалічні агрегати, що оздоблюють внутрішні стінки порожнин мінералів.

35

АНАБАЗИС — у перекладі з грецької — піднесення, сходження, особливо для позначення походу або маршу в місцевість, що не має виходу до моря. Також — кіннота. Під цією назвою відомий твір давньогрецького письменника та історика Ксенофонта (не пізніше 444 р. до н. е. — не раніше 356 р. до н. е.) та французького поета Сен-Жона Перса (1887–1975).

36

unde suspirat cor (лат.) — через них зітхає серце. Запозичено з трьохчастинного мотету Моцарта „Exsultate, jibilate“. Повний його текст звучить так:

37

Лапіллі — дрібні уламки лави, викинуті вулканом.

38

ГАВДАЛА (гебр. розрізнення) — означає молитву, що промовляється по завершенні шабату, означає розділення сакрального й профанного, свята й буднів, світла й темряви.

39

LE MENHIR — бретонське слово menhir (men — камінь, hir — довгий) означає один із видів мегалітичних кельтських пам'ятників у вигляді вертикально поставленого продовгуватого каменя. Менгір біля французького Требабю, про який тут ідеться, має висоту 11 м.

40

філактерії — вузькі ремінці чорного кольору, на яких закріплені капсули з написаними на пергаменті уривками Тори, що нагадують про вихід євреїв з Єгипту. Під час молитви філактерії намотуються на руку.

41

Брест — портове місто у французькій Бретані, найзахідніший пункт Європи. Під час Другої світової війни слугувало військовою базою для німецьких підводних човнів, внаслідок чого було піддане жорстокому бомбардуванню. Назва співзвучна з радянським містом Брест-Литовськом, яке також зазнало численних руйнувань. У серпні 1961 р. Целан з дружиною Жизель та сином Еріком відвідали у Бресті циркову виставу.

42

КЕРМОРВАН — ренесансний замок Chateau de Kermorvan у бретонській місцевості Требабю, оточений старовинним парком, що належав дворянській родині Керморван. Під час літніх вакацій Целан з дружиною й сином знімав там апартаменти.

43

Я люблю, я надіюсь, я вірю — тріада кардинальських чеснот у католицизмі, що ієрархічно структурована в такому порядку: віра, надія, любов. Вже Гайне, який часто висміював її як символ реставраційної ідеології, вдавався до перестановки цих складників.

44

Servir Dieu est régner (франц. «служити Господу значить панувати») — девіз бретонської дворянської родини Керморван, що висічений на кам'яних гербах фасаду замку й приналежної до нього каплиці.

45

Kannitverstan — в оповіданні німецького письменника Йоганна Петера Гебеля, яке він запозичив у французького мандрівника графа де Кюстіна, розповідається про пригоду, яка трапилася з одним чужинцем в Амстердамі, коли той, не знаючи голландської мови, на свої поставлені німецькою запитання, кому належить цей чудовий дім, цей багато споряджений корабель і кого це саме проводжають на цвинтар, отримував одну й ту ж відповідь: Kannitverstan («не розумію»), яку він витлумачив як ім'я дуже багатої і впливової людини. Непорозуміння, засноване на незнанні мови, перетворюється тут на чинник пізнання тлінності земного буття.

46

КОЛОН (грец. kölon) — цим терміном зі сфери риторики позначають ритміко-інтонаційну одиницю мовлення, фразу, виокремлену паузами та об'єднану логічним наголосом. Найменша одиниця ритму, «одиниця дихання», як визначав її Целан.

47

віґілія (лат. vigilia) — «нічна варта», «нічне пильнування». Як літургійне поняття вживається для позначення різних форм молитовної практики, напр., нічної молитви й нічного пильнування біля померлого. У начерках до Бюхнерівської промови «Меридіан» читаємо: «Вірш — це безкінечна віґілія».

48

Тринадцяте лютого — 13/14 лютого 1934 р. відбулося повстання віденського пролетаріату проти австро-фашистського режиму канцлера Дольфуса.

49

Шібболет (гебр. колос, потік) — поняття, запозичене з біблійної Книги Суддів (12:4–6). Там воно означає словесний розпізнавальний знак, своєрідний пароль, за яким відрізняють своїх від чужинців. Так зветься також вірш Целана зі збірки «Від порога до порога», в якому це слово є символом приналежності до табору гнаних і переслідуваних.

50

Peuple de Paris (франц. «народе Парижа») — заклик до населення Парижа під час Паризької комуни 1871 р.

51

No pasarán (ісп. «вони не пройдуть») — лозунг республіканців під час громадянської війни в Іспанії 1936 р.

52

Абадіас — ім'я старого іспанського революціонера, що жив у французькому вигнанні. Будучи пастухом, він випасав свої череди в місцевості неподалік від літнього будиночка Целана в Нормандії.

53

Уеска (ісп. Huesca) — місто в Іспанії (Арагон), центр однойменної провінції. Існувало ще в доримську епоху. Під час громадянської війни 1936 р. за місто точилися запеклі бої.

54

«Аврора» — назва військового крейсера, холостий постріл якого 25 жовтня (7 листопада) 1917 р. по Зимовому палацу в Санкт-Петербурзі знаменував початок більшовицького перевороту в Росії (т. зв. «Жовтневої революції»).

55

Петрополіс — ця переінакшена на грецький лад назва Санкт-Петербурга зустрічається в поезії Осипа Мандельштама («В Петрополе прозрачном мы умрем»).

56

Мир хатам! — частина епіграфа «Мир хатам! Війна палацам!» до прокламації «Гессенський сільський вісник» німецького письменника-революціонера Ґеорґа Бюхнера (1813–1837).

57

Коса Береніки (лат. Coma Berenices) — сузір'я північної півкулі неба, назване на честь єгипетської цариці Береніки II, дружини Птоломея III Еверґета (III ст. до н.е.), яка відрізала своє прекрасне волосся й пожертвувала його богам, щоб віддячити за подаровану її чоловікові перемогу над сірійцями.

58

Варшав'янка — польська революційна пісня Вацлава Свєнціцького на мелодію вільнолюбного польського «Маршу зуавів». Виникла в 1879 р., часто співалася також російськими революціонерами («Вихри враждебные веют над нами»).

59

Петрарка — видатний поет італійського Відродження Франческо Петрарка (1304–1374). За свідченням російського письменника Іллі Еренбурга, з мемуарами якого Целан був знайомий, під час свого перебування в одному з таборів ГУЛАГу Осип Мандельштам читав ув'язненим побратимам сонети Петрарки.

60

Вавилон (від аккад. bãb-ilãni «брама богів» — місто Давньої Месопотамії, в історичній області Аккад, економічний, політичний та культурний центр Стародавнього світу, «перший мегаполіс». В 11 главі біблійної Книги Буття згадується Вавилонська вежа — одна з найграндіозніших споруд стародавнього Вавилону, втілення хаосу й безладу. У вірші Целана Вавилон — символ мовного сум'яття і вигнання.

61

LES GLOBES — форма множини франц. globe, що означає небесне тіло, глобус (globe terrestre), очне яблуко (globe occulaire) або (земну) кулю. Незвичну для французької мови множинну форму слова можна розуміти як «світи», «небеса», що узгоджується з вибудованою у збірці космогонією Целана.

62

ВІТУЖЕТУ (в німецькому оригіналі HUHEDIBLU) — назва цього вірша є прикладом семантичного нонсенсу, утвореного за принципом звуконаслідування. Вихідним пунктом тут є німецький переклад поетичного рядка з вірша французького поета Поля Верлена «Ah, quand refleuriront les roses de septembre?» («Ах, коли зацвітуть вересневі троянди?», нім. «Oh, wann blühen wieder die Septemberrosen?"). Граничне еліптичне стягнення звукового складу цього рядка утворює, врешті-решт, той позбавлений значення, незвичний заголовок, який дешифрується тільки в кінці Целанового вірша.

63

фема — середньовічний суд надзвичайного призначення, який розглядав особливо тяжкі злочини. Таємні «судилища феми», що були формою розправи з політичними противниками та «єретиками», очолювалися фрейграфами й сімома судовими засідателями. «Поети феми» — саркастичне означення літераторів, що брали на себе неправомірні функції вершити долі своїх колег по цеху. Весь цей поетичний пасаж є реакцією Целана на розгорнуту проти нього наклепницьку кампанію зі звинуваченням у плагіаті (т. зв. «афера Клер Ґолль»).

64

On tue — від франц. дієслова tuer — вбивати, знищувати, губити, катувати. Тут подано в безособовій формі, букв. — «вбивають».

65

Ванзее — назва озера на околиці Берліна. Тут, у вітальні однієї з вілл, 20 січня 1942 р. відбулася скликана шефом служби безпеки Гайдріхом зустріч нацистських вождів, присвячена «остаточному вирішенню єврейського питання», в результаті якої було ухвалено, що всі євреї підлягають тотальному знищенню.

66

Брате Засліплений, брате Згаслий — в одному з більш ранніх начерків вірша ці рядки звучали «Брате Арнольде, брате Осипе». Йдеться про німецько-єврейського прозаїка Арнольда Цвайґа (1887–1968), автора антифашистського роману «Сокира з Вандсбека», який після війни був активним функціонером культурного життя НДР, та російсько-єврейського поета Осипа Мандельштама, що був знищений сталінським режимом.

67

тон земної осі — ремінісценція поетичного рядка Осипа Мандельштама «Услышать ось земную, ось земную» з написаного у воронезькому засланні вірша «Вооруженный зреньем узких ос», який Целан переклав німецькою.

68

Теллура (Теллус) — римська богиня земної родючості й землі (Terra Mater), відповідає давньогрецькій богині Деметрі.

69

це А і це О — алюзія на першу й останню літери грецької абетки (альфа й омеґа), що символічно тлумачаться як початок і кінець. В цьому сенсі вони є символом Божого імені та Божої сутності.

70

мандрагора — у міфології деяких народів корінь мандрагори є символом Великої матері, яка дарує життя. У єврейській символіці — втілення запліднення й плодючості. В ритуалах відьомського ворожіння вважався наділеним чарівною силою.

71

Ганс-живолуп (Schinderhannes) — історична особа на ім'я Йоганн Бюклер, що отримав прізвисько Ганс-живолуп, оскільки якийсь час був живодером на різниці. Ставши ватажком розбійницької шайки, багато років тероризував рейнські землі, сіючи жах як серед німців, так і серед французів. В 1803 р. його було схоплено й страчено в Майнці. Французький поет Ґійом Аполлінер присвятив йому свій вірш «Шіндерганнес» («зб. «Алкоголі»), який був перекладений Целаном.

72

Юльхен — коханка Шіндерганнеса на ім'я Юлія Блезіус, з якою він мав спільну дитину. Вже у вірші Аполлінера своєю відрижкою вона приводить в дію гільйотину.

73

call it love (англ. «назвіть це любов'ю») — назва вірша німецького поета Ганса Маґнуса Енценсберґера зі зб. «Захист вовків». Чужомовність та недбалість вислову різко контрастують тут з контекстом, у якому стоїть ця цитата, що є формою неавтентичного мовлення.

74

Oh quand refleuriront, oh roses, vos septembres? (франц. «O, коли знову розквітнуть, троянди, ваші вересні?») — видозмінена форма останнього рядка сонета французького поета-символіста Поля Верлена «Надія жевріє стеблом соломи в хліві» з кн. «Sagesse» («Мудрість»), який насправді звучить «Ah, quand refleuriront les roses de septembre?» («Ах, коли зацвітуть вересневі троянди?»).

75

Вітебськ — місто в Білорусії, біля якого народився видатний єврейський художник Марк Шаґалл.

76

Альфа Центавра — найяскравіша зірка сузір'я Кентавра в південній півкулі.

77

Арктур («Ведмежий пастух») — найяскравіша зірка в сузір'ї Волопаса в північній півкулі. Альфа Центавра й Арктур близькі тут тільки за абеткою, на небі їх ніколи не можна побачити разом.

78

Алеф і йод — перша й десята літери гебрайської абетки. З літери «йод» починається невимовне Господнє ім'я (Ягве).

79

Щит Давида (гебр. маґен Давід) — щит з Давидовою зіркою. Те, що щит «будують», пояснюється накладанням один на одного двох трикутників, які утворюють Давидову зірку. В алхімічно-теософському сенсі це вода і вогонь та їх взаємне проникнення у т. зв. «вогненній воді».

80

бет — друга літера гебрайської абетки, має також значення «дім». З літери «бет» починається гебрайська Біблія.

81

LA CONTRESCARPE (франц. «зовнішній вал, зовнішній схил фортеці», пор. військ, «ескарп»). Тут назва площі в Парижі (5-й район), місце збору бездомних.

82

Див. примітку 47.

83

еллінґ (гол. helling) — спеціальна похила площина (стапель), на якій закладається й будується корпус корабля.

84

Ангальтський вокзал — під час поїздки Целана в 1938 р. на навчання до французького міста Тур маршрут пролягав через польське місто Краків та Ангальтський вокзал у Берліні.

85

Quatorze / juillets. Et plus de neufautres (франц. «Чотирнадцять / липнів. І більше, ніж дев'ять інших). 14 липня, перший день, який Целан 1948 р. провів у Парижі, є національним святом на честь штурму Бастилії (1789), яке зазвичай відзначається на вулицях піснями й танцями. Форма множини вказує на 14 таких святкових днів від 1948 р. до часу виникнення вірша, більше дев'яти років лежать між листопадом 1938 р., першим Целановим перебуванням у Парижі, й липнем 1948 р.

86

ім'я Осип — російський поет Осип Мандельштам, якому присвячена збірка «Нічийна троянда».

87

Див. примітку 88.

88

Текіа! (гебр.) — особливий, розтягнутий в часі, вид сурмління у баранячий ріг (т. зв. шофар), до якого вдаються на єврейський новий рік (Рош Гашана) та у день прощення й покаяння (Йом Кіппур).

89

авґури (лат. augur від avis — птах) — жерці, що тлумачили в Давньому Римі волю богів за польотом птахів, падінням блискавки та іншими природними й небесними явищами.

90

Зимова казка — алюзія на драму Вільяма Шекспіра «Зимова казка» й поему Генріха Гайне «Німеччина. Зимова казка». У драмі Шекспіра королівство Богемія локалізується біля моря (географічна помилка англійського драматурга).

91

край трьох літ моєї матусі — під час Першої світової війни мати Целана зі своєю родиною знайшла притулок в одному богемському селі біля Брюнна (Брно).

92

Моравська низовина єднає Чехію зі сілезькою низовинною бухтою.

93

Нормандія-Німан — французька ескадрилья «Нормандія — Німан» брала участь у боях Другої світової війни, зокрема у Сталінградській битві, на радянському боці, про що розповідає однойменний французько-радянський фільм режисера Жана Древілля (1959).

94

Альба — (лат. Alba, від albus — білий) — латинізована назва річки Ельби.

95

Таруса — російське містечко на Південному Заході від Москви, розташоване на Оці (Калузька обл.). В 1961 р. Целан отримав від свого друга юності Еріха Айнгорна, який проживав у Москві, поетичний альманах «Тарусские страницы», де, між іншим, були опубліковані також вірші Марини Цвєтаєвої. Цей альманах вважається важливим літературним документом епохи, який знаменував початок хрущовської «відлиги» й послаблення цензури. У своїх листах Целан називає цей альманах «книгою із Таруси». В Тарусі проживала вдова Мандельштама Надєжда, з якою Целан вступив у листування.

96

Все поэты жиды — злегка видозмінений рядок з вірша Марини Цвєтаєвої «За городом» («Поэма конца»), який звучить так: «В сем христианнейшем из миров / поэты — жиды».

97

Сузір'я Пса — назва двох сузір'їв: Великий Пес (лат. Canis major) розташований південніше від екватора, Малий Пес (лат. Canis minor) — трохи північніше від нього. Тут мова, ймовірно, йде про Великого Пса.

98

Яскрава зоря й білий карлик асоціюються з Сиріусом, який ще називають зіркою Пса, або Собакою Оріона. Сиріус — це візуально-подвійна зоря, тобто зоря, що має зорю-супутника (білий карлик), яку можна безпосередньо спостерігати в телескоп.

99

Див. примітку 98.

100

Pont Mirabeau — міст через Сену в 15-му районі Парижа. Оспіваний в однойменному вірші французького поета Ґійома Аполлінера. Ймовірно, саме з нього в квітні 1970 р. Целан здійснив свій фатальний стрибок у небуття.

101

Et quels / amours! (франц. «І яка любов!») — злегка видозмінена цитата з вірша Гійома Аполлінера «Міст Мірабо».

102

Пояс Оріона — сузір'я Оріона розташоване на небесному екваторі перед сузір'ям Великого Пса. Його легко розшукати за трьома блакитними надгігантами, що утворюють астеризм Пояс Оріона: За давньогрецьким міфом, Оріон, син Посейдона, був мисливцем. На полюванні його супроводжував небесний пес Сиріус. За один із неблаговидних вчинків Оріона було осліплено, однак, отримавши від свого батька здатність ходити по хвилях, він морем дійшов до володінь бога сонця Геліоса, проміння якого повернуло йому зір. Невпинне просування Оріона на Схід збігається з вектором руху Целанового вірша.

103

Посох Якова — три зірки Поясу Оріона утворюють Посох Якова. Крім того, тут наявні також інші асоціації, насамперед з біблійним праотцем Яковом, праобразом вигнанця; з апостолом Яковом, до могили якого в Сантьяго де Компостела (іспанська Галісія) здійснюється паломництво, під час якого паломники тримають в руках посохи (апостол Яків вважається патроном паломників); «посохом Якова» в добу середньовіччя називали також інструмент для морського орієнтування (попередник секстанта).

104

Колхіда — рівнина, розташована між східним берегом Чорного моря та Кавказом. У давньогрецькій міфології — батьківщина Медеї, кінцева мета походу аргонавтів. Часто згадується в поезії Овідія, Мандельштама, прозі К. Паустовського. У Целана Колхіда уособлює не так конкретну місцевість, як певний духовний ландшафт, що поєднує в собі топос і логос, утопічний край і мовну вітчизну.

105

Пісенька про хруща — відома в німецькомовному просторі дитяча пісенька, що стала особливо популярною в часи Першої світової війни: «Maikäfer flieg! / Dein Vater ist im Krieg, / dein' Mutter ist in Pommerland, / Pommerland ist abgebrannt, / Maikäfer flieg!» («Хрущику, змайни! / Твій батько на війні, / мати в Померанії, / а вона вогняная, / хрущику, змайни!»). Ймовірно, поет перейняв цю пісеньку від своєї матері, тому вона символізує тут щасливе дитинство.

106

знайдені / надто легкими, надто важкими, надто легкими / на світових терезах — алюзія на біблійний епізод із Книги пророка Даниїла (5, 1-30), де розповідається про начертані таємничою рукою на стіні палацу халдейського царя Валтасара в завойованому ним Вавилоні слова: «Мене, мене, текел упарсін». Даниїл витлумачує їх так: «Мене» — порахував Бог царство твоє і покінчив його; «Текел» — ти зважений на вазі і знайдений легеньким; «Перес» — поділено царство твоє і віддане мідянам та персам. Широко відома написана на цей сюжет балада Г. Гайне «Валтасар», а в образотворчому мистецтві — картина Рембрандта «Бенкет Валтасара».

107

кульгава нога небожителів — у давньогрецькій міфології кульгавість була прикметою бога ковальського ремесла Гефеста, який у трагедії Есхіла приковує до скелі титана Прометея, що став на оборону людства. Кульгавим був міністр пропаганди Третього райху Йозеф Ґеббельс, який у своїх промовах виковував для німців словесні кайдани.

108

на / чию / зіркову добу запізно — тут йдеться про астрономічний термін, який означає часовий відтинок в історії Землі, її «зіркове» буття, коли нею було нагромаджено величезні запаси теплової енергії.

109

Axel Gellhaus., ln statu nascendi' — DIE NIEMANDSROSE und ihre Frühstadien — am Beispiel der Genese von «In Eins». In: Paul Celan. Die Niemandsrose. Lectures et Interpretation. Sous la direction de Ralf Zschachlitz. Nancy: Ventre de Recherches Germaniques et Scandinaves de l'Universite de Nancy II, 2003, S. 8.

110

Reiner Maria Rilke. Werke. Auswahl in drei Bänden. Erster Band: Gedichte. — Leipzig: Insel Verlag 1963, S. 352.

111

Yoko Tawada. Die Krone aus Gras. Zu Paul Celans «Die Niemandsrose». In: Text+Kritik, Heft 53/54 (Paul Celan). — 3. Auflage: Neufassung, November 2002, S. 177.

112

Alfred Kelletat. Hermeneutica zu Celan, anlässlich seines,Psalms' (Nachträge). In: Abhandlungen aus der pädagogischen Hochschule Berlin. Hrsg. von W. Heistermann. Bd. 1. Aus: Erziehungs-, Sozial- und Geisteswissenschaft. Berlin 1974, S. 301.

113

Theo Buck. «Auf Atemwegen». Zu Celans poetologischer Konfession in der «Niemandsrose». In: Lectures d'un oeuvre: Paul Celan. Die Niemandsrose. Ouvrage collectif coordonne par Marie-Helöne Queval. — Nantes: Editions Du Temps 2002, S. 13.

114

Marlies Janz. Vom Engagement absoluter Poesie. Zur Lyrik und Ästhetik Paul Celans. — Frankfurt a. M.: Syndikat, 1976, S. 129.

115

Marlies Janz, S. 129.

116

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar zu Paul Celans «Die Niemandsrose». — Heidelberg: Universitätsverlag Winter, 4. Auflage 2003, S. 12.

117

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 23.

118

Kurt Oppens. Blühen und Schreiben im Niemandsland. In: Über Paul Celan. Hrsg. von Dietlind Meinecke. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1970, S. 111.

119

Paul Celan. Der Meridian und andere Prosa. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1990, S. 55.

120

Paul Celan. Die Niemandsrose. Vorstufen — Textgenese — Endfassung. Bearbeitet von Heino Schmull unter Mitarbeit von Michael Schwarzkopf. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1996, S. 4–5 [Paul Celan. Werke, hrsg. von Jürgen Wertheimer. Tübinger Ausgabe]

121

Markus May / Peter Goßens / Jürgen Lehmann (Hrsg.) Celan-Handbuch. Leben — Werk — Wirkung. Stuttgart; Weimar: Verlag J. B. Metzler 2008, S. 82.

122

Bernd Witte. Der zyklische Charakter der «Niemandsrose». In: Argumentum e Silentio. International Paul Celan Symposium. Ed. by Amy D. Colin. — Berlin; New York: Walter de Gruyter 1987, S. 76.

123

Paul Celan. Gesammelte Werke. Fünfter Band: Übertragungen II. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag, 1992, S. 133.

124

Kurt Oppens, S. 109.

125

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 27.

126

Axel Gellhaus. ‚ln statu nascendi’ — DIE NIEMANDSROSE und ihre Frühstadien — am Beispiel der Genese von „In Eins“. In: Paul Celan. Die Niemandsrose. Lectures et Interpretations. Sous la direction de Ralf Zschachlitz. Nancy: Ventre de Recherches Germaniques et Scandinaves de l'Universite de Nancy II, 2003, S. 8.

127

Reiner Maria Rilke. Werke. Auswahl in drei Bänden. Erster Band: Gedichte. — Leipzig: Insel Verlag 1963, S. 352.

128

Yoko Tawada. Die Krone aus Gras. Zu Paul Celans „Die Niemandsrose“. In: Text+Kritik, Heft 53/54 (Paul Celan). — 3. Auflage: Neufassung, November 2002, S. 177.

129

Alfred Kelletat. Hermeneutica zu Celan, anlässlich seines,Psalms' (Nachträge). In: Abhandlungen aus der pädagogischen Hochschule Berlin. Hrsg. von W. Heistermann. Bd. 1. Aus: Erziehungs-, Sozial- und Geisteswissenschaft. Berlin 1974, S. 301.

130

Theo Buck. „Auf Atemwegen“. Zu Celans poetologischer Konfession in der „Niemandsrose“. In: Lectures d'un oeuvre: Paul Celan. Die Niemandsrose. Ouvrage collectif coordonne par Marie-Helene Queval. — Nantes: Editions Du Temps 2002, S. 13.

131

Marlies Janz. Vom Engagement absoluter Poesie. Zur Lyrik und Ästhetik Paul Celans. — Frankfurt a. M.: Syndikat, 1976, S. 129.

132

Marlies Janz, S. 129.

133

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar zu Paul Celans „Die Niemandsrose“. — Heidelberg: Universitätsverlag Winter, 4. Auflage 2003, S. 12.

134

Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 23.

135

Kurt Oppens. Blühen und Schreiben im Niemandsland. In: Über Paul Celan. Hrsg. von Dietlind Meinecke. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1970, S. 111.

136

Paul Celan. Der Meridian und andere Prosa. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1990, S. 55.

137

Paul Celan. Die Niemandsrose. Vorstufen — Textgenese — Endfassung. Bearbeitet von Heino Schmull unter Mitarbeit von Michael Schwarzkopf. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag 1996, S. 4–5 [Paul Celan. Werke, hrsg. von Jürgen Wertheimer. Tübinger Ausgabe]

138

Markus May / Peter Goßens / Jürgen Lehmann (Hrsg.) Celan-Handbuch. Leben — Werk — Wirkung. Stuttgart; Weimar: Verlag J. B. Metzler 2008, S. 82.

139

Bernd Witte. Der zyklische Charakter der „Niemandsrose“. In: Argumentum e Silentio. International Paul Celan Symposium. Ed. by Amy D. Colin. — Berlin; New York: Walter de Gruyter 1987, S. 76.

140

Paul Celan. Gesammelte Werke. Fünfter Band: Übertragungen II. — Frankfurt a. M.: Suhrkamp Verlag, 1992, S. 133.

141

Kurt Oppens, S. 109.

142

17 Jürgen Lehmann (Hrsg.) Kommentar, S. 27.