Нірвана, або Also Sprach Zarathustra

Король Літр
Трагедія

Король Літр, хтивий, безпринципний і божевільний алкаголік.

Корделія, улюблена донька Короля, хвороблива квітка з червоними очима і скаженою пиздою.

Рейгана і Гонерілья, неулюблені донькі Короля, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, згодом статечна людина, член суспільства, депутат палати лордів.

Едмунд, життєрадісний споживач екскрементів, санітар лісу і друг природи, згодом статечна людина, член суспільства, професор Кємбріджського універсітєту.

Кєнт, хуліганствующій підліток.

Мєнт, лягавий падло.

Йорік, патворний нєдоносок, начітавшійся Заратустри. На початку п'єси — блазень, згодом — статечна людина, вождь англійського народу.

Привід, опудало в білім простирадлі, під пахвою несе кнігу «Тімур і його команда».

Дія відбувається в Англії в епоху похмурого середньовіччя.

Сцена зображує собою пляж, забруднений пляшками, гандонами і собачим гівном. Посередині всього цього хазяйства сидить Король Літр. Його вигляд не важко уявити, спираючись на все вишезгадане. У ніг Короля мішок з пляшками. Він по черзі дістає їх звідти і саморобною дротинкою спритно витягує з пляшок корки, вдавлені туди волохатими пальцями не маючих штопору волоцюг.

Король Літр.

Ітак, замовкли струни сладкозвучні,

З пизди стирчать всі грифи балалайок,

А в жопі жевріють жоржини та жар-птиці…

Я роздав на хуй все. Все, шо роками пиздив

І пер, згинаючись, до себе у комору,

А потім, запираючись в сортирі,

І там, згасаючи від смутку та зневіри,

Я нігтєм вицарапував на стінці скажені цифри,

Рахував і плакав, пердів беззахисно,

В тупему скаженінні зубами скреготав,

І дикий сморід, цей дух гівна

На вільних білих крилах

Вповзав мені у серце, як гадюка,

І люто в душу срав.

Людськая заздрість, та посмішки, та плітки за спиною,

Шо хуя вже не тільки, шо встромить,

А й навіть вийнуть стало неможливо. Бо я, статечний дід і патріарх, засновник роду, міста і країни -

Герой національний!

Як відомо, герої не їбуться і не сруть!

Не кажучи про те вже, шо ніхто з них в дитинстві не дрочив!

О, як мені це все настоїбенило! Піздєц!

Їбав я всі ці гімни і кантати,

Всю малахв'ю бенкетів і прийомів,

Коли замість того, щоб когось вжарить

Повинен довго й нудно ти пиздіти

І слухати пиздьож такий же самий.

Я все роздав: всім жебракам, ханигам,

Всім підарасам, йобнутим шакалам:

Нехай вони внесуть корисний внесок

В суспільне будівництво!

Хай їбошать, а я це все їбу!

З цими словами Король Літр голосно пердить. Входить Корделія — хвороблива квітка із скаженою пиздою.

Король Літр.

Як ти живеш, моя вонюча квітка?

Корделія.

Дивись, татуню, я знайшла гандона.

Він зовсім цілий, зроблений в Ганконзі.

З його сріблястих пелюстків, як перли

Стікають сльози росяні яскраві…

Літр.

Не перли то, то малахв'я вонюча!

Це концентрація тих виблядків поганих,

Шо повзають, як блядські мандавошки

По аглицькій землі!

Корделія.

Татуню, милий! Якій же ж ти розумний та приємний!

Їбись конем всі хахалі противні!

Ці коні з яйцями, ці хижі до мінєту губаті кажани!

Коли я з вами, тоді про них я зовсім забуваю…

Король Літр (хтиво пестить її).

Я теж, дочурка, більше полюбляю тебе їбать,

Ниж тих блядєй заразних твоїх сестер,

Немолодих і глупих, до того ж і негарних лізбіянок!

Входять Рейгана і Гонерілья, брудні та закомплексовані лізбіянки.

Гонерілья.

І шо він в ній найшов? Я в сто раз лучшє!

Король Літр.

Тебе зачав я в пьяному угарі:

Кричав кажан і бився вітер в стелю,

Матуся плакала і реготав пугач.

Тож не пизди!

Рейгана.

Ну, а мене?

Літр.

Тебе так само: на стайні

Раком серед кіньських храпів.

Копита страшно били по підлозі

І комашня летіла на вогонь,

І сумно-сумно каркала ворона…

Корделія.

Ну, а мене?

Літр.

Еге-е!.. Тебе зачав я разом із товаришем,

Його я драв пізніше.

О, молодість! О, юність парубоцька!

Сідайте же скоріш, мої дівчата,

І поможіть мені відкоркувати пляшки!

Бо завтра на світанку я повинен

Зайняти чергу в пункті стеклотари.

Інакше, замість каші гарбузовой

Сосати хуй ми будемо напевно!

Король Літр і доньки сідають на покинуті на пляжу ліжаки і енергійно сортирують склотару. На них з усіх боків повзе англійський туман смог.

Кулуари англійського парламенту. Входить Едгар, цинічний гвалтівник собак та кіз, а нині — член палати лордів.

Едгар.

У вухах ще звінить від ахінєї,

Яка я майже три години слухав.

Як на базарі сери розпизділись!

Сер Арчібальд поцупив за чуприну мілорда Річарда,

А потім захуярив каламарем по пиці. Сер Норфольк відпиздив сера Джона.

Ця хуйня зоветься демократієй!

Віднині ми разом всі вирішуєм питання,

Бо старий поц, скажений Літр, пьяниця,

Надумав замінити діктатуру на демократію.

А сам полишив владу

І роздав все майно ханигам різним.

Їх серами зробивши, тягар тяжкий

з своїх плечей на їхні положив.

Тепер сидить він в подраних кальсонах,

Збира пляшки порожні і гандони,

Киря шмурдяк, денатурат вонючій

І все, шо десь ворушиться — їбе.

Колись і я так жив: їбав бездумно я кіз і ховрахів

І, розважаясь, блядям у жопи йоршика встромляв.

Я просто неба жив, як соловейко,

І політуру пив, і самогон,

Тепер возвисився…

Вчорашні уркагани, ханиги, волоцюги, підараси

Сидять в палаті серів і балдєють:

Свобода, блядь!

Свобода, блядь!

Свобода!

Входить Едмунд, життєрадісний пожирач екскрементів, а нині — професор Кємбріджського універсітєту.

Едгар.

Здоров, співець народної освіти!

Які діла на ниві благородной?

Едмунд.

На ниві, вдобреній добрячим екскрементом

Проізрастає квіточка блакитна -

Улюблена забавка гомосеків.

І скотоложество застєнчіво цвіте.

Едгар.

Цікаво знать прийоми ізощрьонні,

Які іспользує студєнство прогресивне,

Шоб возродіть статтєве кватроченто?

Едмунд.

Цікаві опити проводять студіози:

Їбуть кнура, як ворога народу, у сраку

Цілим факультетом філософським.

Ще Гєгєль нам казав, шо дух ширяє

В златих чертогах мудрості безсмертной.

Тим часом, верткий хуй в свинячій жопі

Ширя своєй вонючою дорогой.

І, хто зна, чий же шлях веде до правди?

Едгар (побожно).

Великий Сак-Ямуній, благородний гігант

Камінний, долбойобовидний, про дао

Слово нам спиздів священне.

Я пам'ятаю вчителя-китайця, старого імпотента.

Він куана нам загадав:

Де правда? — запитав він.

І пиздив учнів дрином по золупам,

Шоб думали хутчіше, і реготався

І слиною харкався, як скажений.

Тоді один із нас сказав: в народі!

Учитель наказав йому лягати,

І широко відкрити пащу.

Потім, ставши у позу рітуальну,

Просто в рота сенсей посцяв янтарною мочею.

Священні бризги капнули на струни рудого семісейна.

(Ми робили із шкір котів ті блядські контрабаси,

А струни — з їхніх тельбухів).

Учитель удруге грізно нас запитує…

У серці! — хтось здуру пиздонув.

Тоді, хутчіш ніж кролик вздрочить,

Наш дідусь сивенький прийомами кунхву

Виймає серце у поца із грудей

І, показавши, шо правди там немає,

Засміявся щасливим сміхом доброї дитини

І пожбурив у форточку добичу.

Едмунд.

А шо таке кунхву?

Едгар.

Борьба садистів. Тож, втретє

Наш учитель викликає: Де правда,

Йобані кретини, імбецили, олігофрени

І мікроцефали, їбать у жопу вас каленим хуєм!

Тут наче шось мене вперед штовхнуло:

У жопі! — заволав я відчайдушно.

Дивлюсь — дідусь всміхнувся лагідненько:

Не можете, шакали, без підказки!

Не згледівся, як дідуганів фалос

Вже танцював мазурку старовинну

В моєму анусі…

Едмунд.

Коли це сталось?

Едгар.

Був я в китайському полоні. Альбіон туманний

Колись з Китайом воював завзято.

В полоні опинившись, став я дзени штудіювать старанно:

Сак-Ямуній! Мудило скам'яніле,

Поможи нам дать ладу Англії, туманній батьківщіні!

Обидва суспільних діяча побожно складають руки. В цю ж мить з диким реготом і виттям на сцену вбігає Йорік. Він зовсім голий. Його потворна постать відбиває страшну тінь на стелю. В одній руці у Йоріка Заратустра, другою рукою Йорік дрочить. Всім страшно.

Пункт прийому склотари. Біля пункту стоять ханиги з кошиками і пиздять. Входить Король Літр і Кєнт, згинаючись під мішками з тарою.

Літр.

Спасібо, любий Кєнте, друже добрий!

Не надірвав ти часом собі пупа?

Кєнт.

Нє. Дякую, припиздєний дідуню.

Все харашо.

Літр.

Дивись, мій сину любий:

Сто алкоголіков стоять єдиним фронтом.

В очах — звитяжні кольори червоні

Блищать, як блискавиці.

Руки сильні танцюють, як китайські баядери

В бардаках Шанхая.

Кєнт.

Люди славні. Багато ветеранів сивочубих.

І їх падруг, кремезних і негордих. -

Вони, слухняно, з дотепом кмітливим

В момент ісполнять всі бажання ваші.

Літр.

А! Хай в пизду йдуть! Ще не хватало

Мені лічить під старість мандавошкі!

У мене доньки є для тих ексцесів.

Ще — старий цап, товариш бородатий.

Ми разом з ним гуляєм по алєям французьких парків,

Дивимся на місяць, співаємо пісень,

І соловейка ми слухаєм, аж потім їбемось.

На майдан зверху плавними кругами планірує Привид. В руках у Привида авоська з пляшками з-під німецького червоного, під пахвою — книга «Тімур і його команда». Одяг на ньому — традіційний одяг привида: біле простирадло в крові.

Привід (зловісно регоче).

Ха-ха-ха-ха! Невдовзі та година,

Коли нарід тупим сосновим колом

Їбать вас буде в жопи буржуазні!

Кєнт (по-юнацькому, захоплено і дещо наївно).

Оце і є свобода довгожданна?

Припиздєна богиня мармурова,

З відбитими руками, безголова крилата блядь,

Летюча гордість наша!?

Літр

Ні, юний друже, то звичайне падло,

Яке наділо грязне простирадло.

На йому целку хтось їбав, а може — зарізали когось?

А потім — дельтаплана

Із його змайстрував народний вмілець.

Привід (продовжує кружлять над майданом).

Тремтіть, падлюкі, від пророчєств страшних!

Вам всім піздєц! Хоч їжте ананаси,

Хоч рябчіків хуярьте!

Привид прицільно кида зверху пляшками по ханигам, пиздить їх книгою «Тімур і його команда» по голові. Всі тримтять. Входить Йорік з пляшками і Заратустрою під пахвою. Він підступно преться без черги.

Йорік.

Пустіть! Я контужен на хуй! Я воював!

Пока ти сука в тилу баб портів, я в танкє горєл!

Я — льотчік!

Привид.

Піздєц! Ха-ха-ха-ха! Фойєр! Фойєр!

Привид веде зверху прицільне бомбометання, причому він страшно завиває так, шо стає схожий на німецькій самольот Юнкерс.

Йорік.

Ага-а!.. Люфтваффе, блядь?!?

Йорік швиря пляшкою в Привида і підбиває його. Підбитий Привид загоряється і, залишаючи за собою чорний дим, пада на землю, де вибухає. Залякані ханиги падають на землю, подзенькуючи плашками. Йорік один залишається стояти. Обличчя у його геройськи вимазане сажою, руки міцно тримають Заратустру і авоську з пляшками. Над місцем побоїща шириться переможне «Ура!». Йоріка хапають і підкидають в гору. В навступившому апофеозі Йоріка несуть на руках як лідєра і національного героя. Сидячі на плечах у вдячного народа він переможно дрочить. Звучать фанфари, гімни і кантати. Йоріка уносять, так шо на сцені лишаються тіки Кєнт, Літр і потоптана склотара.

Літр (сумно).

Усі перевороти, юний друже,

Одне начало мають і кінець:

Спочатку розбивається склотара,

А потім підкрадається пиздець…

Тронний зал. Посередині стирчить трон, схожий на Київський торт. На стінах висять портрети суспільних діячів, в тому числі: Мєндєлєєва, Ламаносова, Мічуріна, Суворова і Макаренко. Два сери роблять у тронному залу влажну уборку: один підмітає, другий бризга із пляшечкі, шоб не було пилюкі.

Перший сер.

Ви чули новину, мілорд?

Другий.

А як же! Сьогодні — коронація!

Нетлінну божественну фуражку

Святого завойовника Вільгєльма

Натягнуть на поважного урода,

Шо врятував британськє можновладдя.

Чути фанфари. Входять сери. За ними вверху на менті в'їзжає Йорік. На ньому красівий білий кітєль, сині галіфе і хромові чоботи. Вони по-дємбєльські спущені вниз гармошкою. На галіфе розстібнута шірінка, шоб зручно було дрочити. Йорік спритно плигає прямо з мента на пухкі тронні подушки.

Йорік.

Нє віжу на галавє фуражку!

Шо не ясно, блядь!?!

Сери (хором).

Уже несем, несем!

Святися, царю, твойо чело лілейноє!

Ми зараз помажемо тебе денатуратом на царство!

Сери мажуть денатуратом Йоріка і возлагають на його фуражку Вільгєльма-завойовника. Звучіть англійській гімн, всі стають по стійці «Смирно».

Йорік.

Хе! Сери йобані! Болтаються в строю,

Як клізми в жопі! Служби ще ні хуя не пойняли!

Нема ніякого порядка в блядських інтелєктуалів!

Їм тільки би пиздіти та читати, та жерти вустриці.

Собак та кіз їбати, дивитися на місяць очманіло,

Сидіти в дзені! Віршики писати, про те, як плохо жить

І як, колись він виїбав когось, а зараз плаче!

Усе завішано портретами мудил!

(тика пальцем в портрети)

Це шо за підараси, вас питаю?!?

Едмунд.

Мілорд! Це гуманісти.

Йорік.

Всіх — к хуям! Повісити оту картину гарну,

Де гуманісти втрьох сидять на конях,

Красиві й сильні лорди бородаті,

І пильно стежать за пархатими жидами!

Йорік (пиздить портрети шваброю, котру взяв у лорда-прибиральника).

Отак по наглим пикам треба пиздить!

Це суче сім'я Альбіон туманний

Ганьбою вкрило аж по самі яйця!

(помічає портрєт Короля Літра)

А це шо за гандон?!

Перший сер.

То — Літр Четвертий, шо заснував парламент двопалатний,

Дав конституцію англійському народу

І наспір виїбав скаженого собаку.

Такого страшного, шо люті каскадери,

На нього дивлячись, наклали повні штані!

Обичай національний наш англійській,

Шоб на парі хуйню робити всяку

Він повернув собі на користь мудро

І виїграв таким чином королевство об'єднане британське!

Йорік.

Я віднині наказую декретом справедливим:

Заборонити все статтеве блядство!

Всім казайобам, підарасам, лізбіянкам,

А такжє фєтішістам і нєкрофілам,

І з ними — всім, хто любить блядувати,

Засунуть в жопу лома з нєржавєйкі!

Цей мій декрет — краєугольна цегла

Політики унутрішній.

Дрочити три рази на день — долг патріотичний

Перед вітчизною всіх чесних громадян!

Цнотливо мастурбацієй займаясь,

Почистимо ми наш народ їбучий

Від скверни блядства смрадного! Ура!

Всі сери кричать «Ура» і сінхронно, по-воєнному, дрочать. В наступившему апофеозі масової мастурбації чути самотнії звуки баяна. До тронного залу входять Літр і Кєнт з мішками, пляшками шмурдяку і баяном. Кєнт сумно грає «Падмасковниє вєчєра».

Літр.

Іграй, мій Кєнте, ці мотиви предків!

Шо у бурмі з суворою природой

Викраювали час для ораторій

І плакали в своїх вонючих норах

Від естетичного екстаза.

Дінозаври, жорстокі павіани, крокодили,

Послухавши ті лагідні балади,

Робилися, як ніжні гімназістки.

І замість м'яса — білі хризантеми,

Жували, обливаючись сльозами…

Йорік.

Чого, ти, ходиш тут, розпусний старець,

І заважаєш нам робить свящєннодєйство?!?

Дрочи! Інакше ми з тебе здеремо

Твою мохнату шкіру зашкарублу

І будемо вмакати м'ясом свіжим в вапно безжалісне!

Літр.

Колись, у сраку я п'яний,

Я виїбав стару дебільну хуну,

Мандрівницю безумну. Я сіфона

Від неї підхопив і лікувався

У Баден-Бадені на водах мінєральних.

Її синка віддав в дебільну школу

К дєгєнєратам на харчі казенні,

І в циркове училище по блату пристроїв,

Шоб на блазня він учився.

І той потворний мій сперматозоїд

Розрісшийся в горбатого урода,

Зробив-такі, кар'єру нехуйову!

Діти-діти! Ці квіти лісові благоуханні,

Шо щастя нам дають!..

Я їх їбати завжди любив! Бо приносити

Радість цій формі безкорисній -

Це крєдо моє творчє.

Любий сину! Іду сюда, урод талановитий!

Я темпераментно їбати тебе буду,

Шоб ріс ти здоровенький і неглупий!

Літр біжить до Йоріка з явним наміром його виїбати. Наляканий Йорік кида в Літра тронними подушками. Цю веселу буфонаду обриває грізний окрік Гонерільї, шо щойно прийшла разом з сестрами.

Гонерілья.

От бач, як розважається, проклятий!

А ми чекати маємо на кашу,

Голубки три голодні сизокрилі!

Ти, йобнутий папаша! Скіки

Ждати тебе ми будем, поки ти

Склопосуд здавати будеш?

Літр.

Любі мої дітки! Ви почекайте трохи поки брата

Я вашого їбати буду сумно,

Пригадуючі юність романтичну!

(Говорячі се, Літр здирає з Йоріка галіфє.)

Йорік (несамовито верещить).

Рятуйте, сери добрі! Підараса

Із мене хоче Літр зробить їбучий!

Мєнт набрасується на Літра ззаду і прийомом самбо закручує йому руку за спиною. Заарештованого у такий спосіб Літра осмілілі сери пиздять шваброю.

Йорік.

Ага-а! Спіймався, хтивий павіане!

Ми кару лютую придумаєм тобі

За всі твої паскудства!

Блядовитих дівчат твоїх розріжем на шматочкі

І будем годувать, шоб ти сказився,

Тими частинами їх курв'ячого тіла!

Гонерілья (налякано).

Нема нічого спільного між нами.

Я бачу в перший раз цього маньяка.

Рейгана.

Я теж його не знаю, мій королю!

Але Корделія частенько з ним їблася!

Корделія.

Їблася, так і шо? Їбеться гніда,

Їбеться вош і бабка Степаніда!

Я помилялася в світогляді своєму. На мене вплинула розпуста буржуазна.

Але тепер, осяяная сяйвом ідейного прозріння,

Я дрочити буду сумлінно Англії на користь. Я на пизду краплину валєр'янкі кокетливо налью,

А потім кицю пущу лизать полєзноє лєкарство.

Рейгана і Гонеріл'я.

І ми! І ми!

Йорік.

Хвала жіноцтву!

Всі сери кричать «Ура!», радіють і на радощах плачуть. Ніким не помічений до тронного залу тихо крадеться Привид. Книгу «Тімур і його команда» він держить в зубах, а руками тягне за роги старого вонючого цапа. Він нишком підкрадається до Літра і з усією силою пиздить його книгою «Тімур і його команда» по голові. Від несподіваного удару всі охуєвають.

Привид.

Ха-ха-ха-ха! Гадали, шо я мертвий,

Трясу мудями в пеклі потойбічнім!?!

А ви — горілочку п'єте і баклажаном солодким снідаєте.

Дурні пацаваті! Я вічно буду жить,

Бо не буває таке, шоб Привида хто-небудь запиздячив!

Це вам усім піздєц настане скоро!

Ха-ха-ха-ха! Ги-ги! Ням-ням-ням-ням! Я цапа вашого пиздячив по дорозі,

Я мордував і в ніс його, і в рота!b Тортури охуєннії придумав для вас.

Я на йому тренувавсь!

Цю неприємну похвальбу раптово нарушає цап. Дико мекнувши, він пиздить Привида рогами в сраку. Привид пада мертвий.

Літр.

Оце, герой, товариш бородатий!

Я пропоную його на посаду мілорда-канцлєра!

Йорік.

Замовкни, пиздоболе, це — провокація!

Твій цап — шпигун німецький!

Він показав дорогу супостату до штабу нашого.

Йому й тобі — піздєц!

Корделія.

Я пропоную в гандона їх засунуть, мій королю!

У мене є гандон із Сінгапура,

Чи, може, із Ганконга, еластичний!

У нього і бугай залізти зможе.

Ми зверху їх зав'яжемо, а самі -

Дивитись будем на тортури страшні

Через резину світлу і прозору!

Корделія вийма з пазухи гандон і надуває його до потворних розмірів. Починає тихо грать баян. Під звуки баяна Літра з цапом зав'язують в гандон. Деякий час гандон сам плигає по сцені і мекає, потім застигає на місці. Тихо звучить мєлодія «Падмасковниє вєчєра».

Йорік.

Накрилася пиздою та епоха,

Шо взад тягнула нас.

Рейгана.

Я присягаюся віддать життя своє на користь людству!

Я буду грамоті учить, а не паскудству!

Гонерілья.

Я в авіацію піду. І буду пиздить

На дельтаплані бистрому шпіонів!

Входять два жлоби. Вони несуть картину «Три богатиря». Картина страшна і велика, нести її жлобам важко. Несподівано картина виривається у них із рук і, як хвиля цунамі, припизжує усіх.

Голос Привида.

Піздєц, ха-ха-ха-ха!

Прожектор висвітлює те місце, звідки лунає голос Привида. Це — трон. На ньому сидить Привид в рубашці кольору хакі і фуражці Вільгєльма-завойовника. В одній руці у нього «Тімур і його команда», в другій — Заратустра. У ніг Привида агонізірує гандон з Літром і цапом. По боках трону стоять два жлоби, шо принесли картину. Привид історично регоче і кидає в глядачів тронними подушками. Під його веселий регіт завіса повільно закривається.

Завіса.