Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців

1.1. Чому люди стають овочами

Уявіть типовий перший осінній холодний день. Саме з нього починається традиційна лотерея застуд. Одні її підхоплять засту­ду, інші ні, хтось швидко перехворіє, а дехто зробить щеплення. І таких варіантів безліч, попри існування стандартних протоколів лікування. Любить наш народ забивати на здоров’я і вдаватися до самолікування.

Чи підхопить людина застуду і як швидко вона одужуватиме, залежить від трьох груп чинників:

1. Вроджений і набутий у процесі життя імунітет. Тобто все те, що людині передали в спадок батьки, і те, що вона сама зробила для зміцнення (або знищення) свого здоров’я.

2. Соціальний імунітет. Наше оточення є носієм колективного захисту від вірусів. Він і визначає: миттєво чи повільно пошириться вірус. Це сукупний імунітет оточення людини і правила життя соціуму: міра турботи про здо­ро­в’я, рівень медицини, спосіб життя, культура профілактики тощо.

3. Випадок. Людина постояла на протязі, змокла під дощем, прогулялася без шарфа на сильному вітрі. Зазвичай ситуація настає раптово і ніхто до неї не готовий, та це не означає, що точно захворієш. Якщо імунітет є і він сильний, то і за температури –10 °С, промокнувши до нитки, будеш здо­ровий.

Задля справедливості варто зауважити, що тотальне самолікування зумовлене не тільки ігноруванням свого здоров’я. Причини криються багато в чому: у якості медицини, доступності інформації в інтернеті про сотні варіантів лікування, браку обмежень на продаж ліків і культури лікування, а також у недовірі до лікарів. Не в останню чергу це пов’язано з економічною ситуацією: більшість дійсно не може собі дозволити хворіти і втрачати гроші. Тут треба подякувати неофіційному працевлаштуванню і буму підприємництва.

Ні, не подумайте — це книга не про «осінню застуду». Просто вірус застуди дуже схожий на вірус інформаційний, який так само найліпше поширюється в громадських місцях і за великих скупчень людей. Проте, на відміну від свого медичного аналога, інформаційний вірус може вражати й на великій відстані.

Інформаційний вірус — це інформаційна атака, спрямована на модифікацію думок людини і її поведінки, що завдає їй шкоди. Інформаційний вірус ворожий до суспільства загалом і людини зокрема.

Є рідкісні віруси, які фокусуються на конкретній людині чи групі людей. А є масові: їхнє завдання — вразити максимальну кількість людей і спонукати їх поширювати заразу далі.

Інформаційні віруси складно розпізнати. Дуже часто вони маскуються під корисну інформацію і апелюють до базових людських потреб: безпека, їжа, захист сім’ї. Це збільшує зону їх ураження. До того ж інформаційні віруси постійно мутують, обростають новими штамами, що ускладнює спроби їх лікування і профілактики. Дуже часто спалахують тематичні епідемії — зазвичай вони короткострокові, проте завдають руйнівної шкоди.

Як і звичайні, інформаційні віруси можуть мати різні наслідки. Одні просто сіють сумніви, інші присвоюють штампи, треті дезінформують, четверті дають помилкову надію. Інакше кажучи, вони занурюють людину в потрібну Замовнику віртуальну реальність. Після чого з жертвами можна робити що завгодно — їхня опірність мінімальна. Важливий нюанс: наслідки інформаційних вірусів довгострокові, а нашарування вірусів знищує інформаційний імунітет. Це оголює людину перед усіма інформаційними атаками.

Канали доставки постійно модифікуються, а частота виникнення нових вірусів зростає. У цифрову еру запустити інформаційний вірус може кожен, а для запуску вірусу, що здатен стати епідемією, часто вистачає символічного бюджету в 1 000 доларів США.

Опірність до інформаційних вірусів, так само як і до звичайних вірусів, залежить від подібних груп чинників.

1. Вроджений імунітет. Це правила поведінки в інформаційному полі, яким нас навчили батьки та їхнє виховання — те, що сформувало засади нашого сприйняття світу і моделі поведінки в ньому. Саме від цього залежить, чи навчиться людина запобігати інформаційним вірусам і ефективно з ними боротися.

Наприклад, людина, яка виросла в повноцінній сім’ї, в атмосфері любові та якій прищепили культуру інформаційної гігієни, сформували широкий світогляд і критичне мислення, матиме стійкий імунітет. І навпаки, людина, яка з дитинства звикла до скандалів, була змушена з перших свідомих років боротися за виживання, погано вчилася, буде піддатливішою до різноманітних інформаційних атак.

2. Соціальний імунітет. Це правила життя в суспільстві, які сприяють або перешкоджають поширенню інформаційних вірусів. Це чинники, які визначають побут і правила життя в суспільстві. Вони мають прямий вплив на психологічне та фізичне здоров’я конкретної людини. Наприклад, соціум з високим рівнем освіти і/або високим рівнем життя, і/або високим індексом щастя населення мінімально схильний до інформаційних вірусів. Важливо відзначити, що тут ключову роль відіграє наявність правил профілактики інформаційних вірусів і боротьби з ними. Тобто та сама інформаційна гігієна.

3. Випадок. Це ситуація, у якій людину інфікують вірусом. Зазвичай для кожного створюють кілька таких ситуацій, максимально наближених до його звичного способу життя. Наприклад, якщо людина «живе в Facebook», саме в ньому її і будуть інфікувати правильно змодельованою інформацією. Нині стало модним називати це маніпуляцією.

Вроджений і соціальний імунітет формують наш інформаційний імунітет. Він особливо важливий у період турбулентності, змін, нестабільності. Саме в такий період ми й живемо нині.

З погляду медицини епідемія захворювання, спричинена якимось вірусом, може лютувати на певній території. І саме подолання цього вірусу є вирішальним для виживання її населення.

У випадку ж з інформаційними вірусами ситуація набагато складніша:

— одночасно функціонує безліч осередків різноманітних вірусів;

— поріг входу/запуску вірусу дуже низький — де-факто запустити його може кожен;

— безліч вірусів функціонують водночас і впливають на одну людину — це спричинює їх мутацію і породжує нові штами (як приклад, згадайте ті самі новини, які три різні канали комунікації трактують по-своєму);

— динаміка виникнення і поширення вірусів дуже висока.

Саме це і дає всі підстави говорити про першу інформаційну пандемію в історії людства. Пандемію, яку всі вважають за ліпше не помічати, не морочитися з розробкою ліків і пожинати її плоди. Це унікальний випадок з гігантським радіусом ураження і наслідками. Адже знищується не одне покоління, а й всі наступні.

Людству вигідно боротися з медичними вірусами. Якщо людина хворіє, то вона не працює, не формує додану вартість — тож усі втрачають гроші й вигоди (крім фармацевтів, звісно).

Зовсім інша ситуація з інформаційними вірусами. Вони перетворюють людину на овоч, яким усі можуть запросто управляти. Наприклад, людина-овоч багато працюватиме за мізерні гроші і не висловлюватиме жодного невдоволення; вона голосуватиме як скажуть — адже власної думки не має, а отже, хоч в якій дупі вона житиме — буде покірна, смиренна й усім задоволена.

Отож боротися з інформаційними вірусами нікому не вигідно. Ба більше, їх вигідно поширювати. Саме це багато хто успішно й робить. Що більша концентрація і динаміка появи вірусів в інформаційному полі, то більше змінюється сама людина. Нижче коротко опишу три основні типи людини цифрової ери.

Тип # 1: «Людина-розумна». Вона думає, аналізує, формує своє ставлення до інформації та самостійно вирішує, що з нею робити далі. Вона має хороший вроджений і соціальний імунітет. Це дає їй надійний захист від інформаційних вірусів. Звісно, вона може періодично потрапляти під їхній вплив, але мінімальні заходи — навіть самолікування — дають відмінні результати.

Тип # 2: «Людина-борець». Від Людини-розумної вона відрізняється переважно тим, що її загальний інформаційний імунітет суттєво підірваний. Причиною цьому могли бути токсичний соціум, поганий (відсутній) спадковий імунітет або поєднання цих чинників. Отож Людина-борець сегментує й аналізує інформацію, але не завжди може зрозуміти, що стала жертвою зараження, а отже, не може ефективно опиратися інфікуванню.

Люди-борці не мають також надійної інформаційної гігієни. Зазвичай вони не розуміють, що можна, а чого не можна говорити/робити, аби не завдати шкоди собі й навколишнім в інформаційному полі. Утім вони розуміють необхідність таких правил і намагаються їх створити. Проте досвіду і кваліфікації їм не вистачає. А отже, їх самолікування зумовлює новий руйнівний етап дії вірусу.

Тип # 3: «Людина-овоч». Вона втратила свій інформаційний імунітет. Вона абсолютно не захищена від вірусів, і саме віруси формують її реальність і визначають її дії. Людина-овоч дотримується того, що вважає правдою, однак цю правду їй призначають.

І все було би доволі стерпно, якби правду призначав хтось один, який до того ж ще й мав би в голові плюс-мінус загальну картинку того, що відбувається, й управляв нею. Жили б ми тоді в доброму-рідному тоталітарному суспільстві й боролися з ним перевіреними дідівськими методами. Утім усе набагато складніше. Голів у гідри багато. І ці голови між собою конкурують, а отже, множать хаос у всьому.

Як результат, похмурий і липкий світ вірусів швидко проковтує недосвідчену й одурманену складнощами побуту людину. Проковтнута людина потрапляє в приємний, теплий, барвистий, зрежисований світ, у якому:

— повно її однодумців;

— людина людині брат, а не хейтер;

— заохочуються тілесні слабкості;

— усе солодко, смачно, приємно;

— усе так просто і зрозуміло.

Звісно, жити ліпше проковтнута людина не стала, але тут набагато спокійніше і стабільніше, ніж у світі реальному з його інформаційним шумом і хаосом. Щоправда, за цей «комфорт» доводиться платити дуже дорогу ціну. Спершу відбирають рештки критичного мислення, заполоняють свідомість, а потім привласнюють і все матеріальне — поточне й прийдешнє.

Є й окремий четвертий тип. Він нечисленний, але ключовий в інформаційному полі. Це — вірусмейкери. Вони є замовниками або безпосередніми творцями інформаційних вірусів. Саме для задоволення їхніх потреб і цілей віруси створюють і поширюють. Розуміння їхньої мотивації і інструментів — одна з основних засад для вироблення ефективних правил інформаційної гігієни і профілактики.

Залежно від того, якого типу / комбінації типів у суспільстві більше, формуються три типи націй. Для зручності буду називати їх націями розумних людей, борців і овочів.

Нація розумних людей

Зазвичай це старі і сформовані соціуми. Десятиліттями вони живуть у стабільних умовах. У них є точки опори, які виручають у період турбулентності. Хай що відбулося зовні, сформовані всередині соціуму правила поведінки дають змогу швидко реанімувати і/або вилікувати окрему людину чи людей.

У наші дні типовим прикладом такої нації можна назвати Швейцарію:

— століття стабільного розвитку;

— нейтралітет на міжнародній арені;

— високий і стабільний економічний рівень життя людей;

— сформовані правила життя і діючі інститути щодо їхнього контролю й регулювання;

— високі стандарти освіти і її рівень;

— висока концентрація інтелектуалів і вчених з усього світу — відповідно, це частина культури країни;

— сфери впливу давно закріплені й немає запиту на їх суттєвий перерозподіл, а отже, мінімальний запит на маніпуляцію і недобросовісну конкуренцію;

— діє плюралізм думок і свобода слова.

Усе це сформувало високий інформаційний імунітет і мінімізувало виникнення інформаційних вірусів.

Інфікування, звісно, тут теж є. Утім його можна порівняти з застудою — з нею може впоратися сам інформаційний імунітет. У такому суспільстві теж є Люди-овочі, але суспільні правила (соціальний імунітет) обмежують поширення ними вірусів. А загальні умови, рівень життя й існуючі інститути запобігають поширенню зарази.

Якщо людина прочитає маніпулятивну новину, то саморегуляція соціуму дасть їй альтернативні думки, а концентрація в оточенні Людей-розумних і/або Людей-борців допоможе «задавити масою своєї думки» (тут овочі в меншості) і включить правильний конформістський сценарій: «більшість не вірить цій інформації — і ти не віритимеш».

Нація борців

Це може бути як старий, так і новий соціум. Утім обидва в стадії трансформації — з руйнівними процесами для соціального імунітету. Значна частина суспільства протистоїть змінам, але вони незворотні. Влада намагається впоратися, хоче подобатися всім, вдається до популізму. Економіка переживає не найкращі часи. У всіх сферах множиться хаос.

Показовий приклад — Велика Британія. Brexit став точкою неповернення, яка штовхає стару стабільну демократію до прірви Нації овочів. Динаміка цього падіння призвела до того, що за десятиліття соціум вже перетнув межу Нації борців:

— нестабільність і трансформація в усьому;

— втрата авторитету і впливу на світовій арені;

— слабо працюють інститути, девальвація їхньої ролі в конт­ролі за виконанням правил;

— нові правила тільки починають формуватися — де-факто всі живуть за тими, які вважають більш релевантними собі, а не суспільству;

— ослаблені точки опори для конкретного члена соціуму, який опинився в складній ситуації;

— повсюдний популізм;

— відсутність освіти, знань про те, як жити в нових реаліях;

— розшарування суспільства;

— збільшення питомої маси іммігрантів усіх ґатунків, які трансформують і так нестабільний соціум;

— невпевненість у завтрашньому дні.

Прикладів Націй борців нині дуже багато. Характерною рисою нашого часу стало те, що багато старих і стабільних демократій рухаються до цього типу.

Що стосується інфікування, зміна епох знищує вроджений імунітет, а тектонічні процеси в соціумі знищують соціальний. Більшість інформаційних атак не просто досягають своєї мети, але і мутують — носій вірусу повторно заражає людей і множить хаос. Це б’є по базових потребах піраміди Маслоу — люди бояться за свою безпеку, роботу, фінанси, майбутнє дітей.

Постійна боротьба за сфери впливу робить інтенсивність інформаційних атак дуже високою. Інститути не працюють, точок опори немає, як і правил життя в цифровому суспільстві.

Будь-яка маніпулятивна інформація знаходить серйозний відгук у соціумі, обростає чутками і домислами і починає жити своїм життям. Спростувати її дуже складно.

Нація овочів

Де-факто такі соціуми живуть в умовах узурпації влади. Люди в них такі керовані і безвольні, що цим успішно користується жменька людей, яка замість них думає і яка призначає себе «самодержцями». Саме вона визначає суть і правила соціуму, у якому все, що робиться, робиться на її благо — збагачення, прославляння тощо.

Залежно від «позиціонування» правлячого клану все це може набувати різних форм — від демократії до тоталітаризму. Однак незмінно одне: на думку людей ніхто не зважає. Від того самого «позиціонування» залежить вибір способу — буде це Світ бажань Гакслі чи Світ терору Орвелла.

У цьому соціумі трапляються поодинокі Люди-борці, які марно намагаються протистояти системі. Проте без зовнішньої допомоги, сильного лідера і продуманої переможної стратегії вони приречені на провал і репресії.

Типовий приклад — сучасна Росія:

— значне розшарування суспільства — невеликій кількості людей доступні блага цивілізації;

— щороку багаті багатіють, бідні біднішають;

— немає інститутів і правил, які нормують суспільне життя для загального блага;

— де-факто у людини немає прав і потрібного рівня знань, щоб самостійно зорієнтуватися в існуючій дійсності;

— держава монополізувала канали інформації і саму інформацію, воно і є правда, істина в останній інстанції;

— держава постійно впроваджує новації з управління інформаційним полем, автоматизуючи вплив на людей;

— в інформаційному полі зміщені всі акценти — з людини і її благополуччя в бік величі нації і її лідерства у світі, і не важливо, якою ціною це лідерство досягається;

— плюралізму немає, будь-яка опозиційність дискредитується і переслідується;

— глава країни — цар, самодержець;

— правлячі клани постійно воюють за наближеність і вплив на царя, посилюючи безлад і розшарування суспільства.

Власне, все життя соціуму — це великі й малі інформаційні бульбашки. Це добре продуманий і сформований віртуальний світ зі своїми правилами і канонами. Це світ, у якому людина 24/7 піддається інфікуванню інформаційними вірусами. Спеціальні органи стежать за тим, щоб дозування не зменшувалося й не приводило до збою у системі. Та сама інформація подається в потрібному руслі, але різними каналами і в різних формах. Так досягається потрібна частота і тон. У людини немає шансів ухилитися від інфекції.

Звісно, у сучасному світі безліч націй перебуває в перехідних типах. Проте загальна світова тенденція сумна — світ наполегливо рухається від Націй розумних у бік Націй овочів. У багатьох частинах світу ця динаміка так лякає, що цілком ймовірно, коли людство відчує на собі всі жахи глобального потепління, йому вже буде абсолютно байдуже — Люди-овочі не зрозуміють різниці.

1.2. Червона лIнiя, на якiй ми стоïмо

Червона лінія — це той момент часу, у який питома маса критично мислячих людей і їхній вплив на інформаційне поле (а отже, і на собі подібних) стає мізерно малою. А маси стають так сильно дезорієнтовані, перевантажені, налякані, що не можуть ніяк зрозуміти, що відбувається.

Це своєрідна стіна, яка відокремлює Світ Людей і Світ Овочів. Кожен, хто опинився за нею, вже не належить собі. Він стає керованим і покірним, іде витоптаною стежкою, промаркований як «Людина-овоч».

За короткий період незалежності ми недовго були Нацією розумних і вільних людей, потім стали Нацією борців. Тепер з великим прискоренням ми рухаємося до статусу Нації людей-овочів. Така реальність, хоч як страшно і неприємно це звучить.

На шляху України до червоної лінії можна виділити шість етапів:

1) 1991–1992 рр. — це рік щастя від незалежності. Народ здобув те, про що мріяв століттями. У цей рік тільки почалися страшні трансформаційні процеси, і ми ще не встигли відчути їх на своїй шкурі. Свобода слова і плюралізм проривалися назовні. Радість від перемоги затьмарила невизначеність завтрашнього дня. До того ж ще повноцінно діяв набутий десятиліттями тоталітарного ладу інформаційний імунітет. Це був найвільніший і найщасливіший рік.

2) 1993–1999 рр. — роки злиднів, нестабільності, руйнування всіх процесів та інститутів. Роки процвітання криміналу. Період небувалої інформаційної свободи та інформаційного шуму. Роки вседозволеності. Роки, що заклали міну вповільненої дії в інформаційний імунітет кожного. Тут аналогова ера почала трансформуватися в цифрову.

3) 2000–2009 рр. — роки економічних американських гірок. У них були і злидні, і процвітання, і жахлива за своїми наслідками економічна криза. Роки другої революції і зміни владних еліт. Роки перших професійних маніпуляцій і сформованого класу вірусмейкерів.

4) 2010–2014 рр. — початок цифрової ери з усіма її руйнівними наслідками для інформаційного імунітету і безмежними можливостями для вірусмейкерів. Це переломний момент, у який регрес до Нації овочів став очевидним.

5) 2015–2019 рр. — ми наблизилися до червоної лінії. Попри ­активні бойові дії гібридної війни в порядку денному, як і раніше, немає питання про системне вирішення проблеми ­інформаційних вірусів. Триває переважно популістська дискусія в площині боротьби з фейками і ботами. Ніяких реальних дій ніхто не робить. Інформаційний імунітет — наймінімальніший за всю історію. При цьому інтенсивність і сила інформаційних вірусів зростають у геометричній прогресії.

6) 2020+ — ми за крок від червоної лінії. Переважна частина суспільства вже стала овочами. Маємо останній шанс, щоб вжити заходів і зупинити процес перетворення на Націю овочів. Перший крок до цього — впровадження правил інформаційної гігієни, які відновлять вроджений імунітет, а на його базі почнеться відродження соціального імунітету.

Зараз до червоної лінії нам залишилося зовсім мало. Нас до неї тягне магнітом, адже там не потрібно чинити опір і думати. Там все буде барвисто, просто і зрозуміло.

Ми живемо в період змін. З нашим щастям вони стосуються більшості сфер життя — і нашого, і суспільства, у якому ми живемо. Утім найбільший трансформаційний вплив на життя людини має саме зміна аналогової ери на цифрову.

Корінь проблеми в тому, що ця зміна спричинює тектонічні зрушення у всьому. Першою вже доконаною зміною стали інформаційні віруси. Вірусмейкери відвоювали інформаційне поле і безроздільно панують на ньому. Доступність цифрової ери мультиплікувала кількість вірусів і їхні можливості. Це й запустило критичні процеси, які стрімко перетворюють Людину-розумну, здатну думати, на Людину-овоча — безхребетну і поневолену.

Цей процес є ефективним і працює приголомшливими темпами. Утім він має дві прогалини, зачепившись за які можна відбудувати оборону, виграти час і спробувати перевернути ситуацію на свою користь.

Правила інформаційної гігієни + освіченість та поінформованість = шанс на ефективну протидію вірусам.

Коли виникало щось нове, спочатку завжди не було правил, але вони з’являлися з часом. Питання в ціні, яку людство платило за їх створення.

Коли з’явилися перші автомобілі, не було правил дорожнього руху та дорожніх знаків. Невелика кількість людей на дорогах могла забезпечити безпеку собі та іншим і без правил. Та згодом кількість аварій і складності пересування сформували розмітку, систему дорожніх знаків, правила руху.

Коли в 1990-ті з’явилися перші закордонні продукти харчування в красивих упаковках, їх розкуповували не дивлячись. Тільки з часом ми стали скрупульозно вивчати термін придатності, склад, калорійність тощо. На своїх ґулях ми навчилися, що красива упаковка — це не завжди якісний і здоровий продукт, а здебільшого навпаки.

Коли з’явилися перші літаки, не було й дещиці теперішніх правил безпеки авіаперевезень. Проте кров’ю тисяч жертв катастроф і терактів були написані правила авіабезпеки, якими ми керуємося нині і на борту літака, і в аеропорту.

В СРСР правила інформаційної безпеки обійшлися найдорожчою в історії людства ціною — мільйонами жертв репресій. Правила чітко регламентували, що можна, а чого не можна говорити і робити, аби залишитися живим і вільним, мати шанс на майбутнє.

Ці правила створювалися десятиліттями, їхнім підґрунтям був страх за найдорожче — за життя. Здавалося, ми отримали вічне щеплення від базових вірусів. Як виявилося, ні.

В аналогову епоху правила інформаційної безпеки були актуальні десятиліттями. Світ був на порядок повільніший, каналів донесення інформації було дуже мало. Динаміка зміни інформаційного поля була незначною. Почасти з цих причин найзахищенішими ми були в 1990-ті, а втім, саме в ці роки були закладені всі основні передумови до стрімкої втрати імунітету перед новими викликами. Навіть більше, ми зробили все для того, щоб прискорити цей процес і зробити його більш руйнівним.

Ми всі — українці. Ми пройшли шлях побудови і руйнування свого інформаційного імунітету. Звісно, у кожного з нас були різні вхідні дані. Хтось зміг більше чинити опір вірусам і зберігати імунітет. Хтось — менше, і він звалився в прірву овощизму.

Та 2014 року нас розкололи в буквальному сенсі. Не буду зараз про причини. Поговорімо про наслідки. З погляду вірусмейкерства, Україна і ОРДЛО (окуповані райони Донецької та Лугансь­кої областей) виявилися під різною інтенсивністю впливу вірусів і з різним поживним середовищем для остаточного і безповоротного руйнування імунітету:

— Україна — середня інтенсивність і втрата частини території, заморожений конфлікт, понад 10 000 загиблих.

— ОРДЛО — висока інтенсивність і війна.

Як результат, за один і той самий період Україна просто вибрала нового президента і слуг народу. А те, що коїться в голові у мешканців окупованих районів Донецької та Луганської областей, добре ілюструють результати дослідження громадської думки, здійсненого компанією «Нью імідж маркетинг груп» на замовлення Українського інституту майбутнього і «Дзеркала тижня. Україна» з 7 по 31 жовтня 2019 року.

Більшість мешканців ОРДЛО — 64,3% — бачать ці території в складі Росії. Тільки 5,1% опитаних по той бік лінії розмежування хочуть «бути частиною України по-старому». Ще 13,4% бачать зараз підконтрольні «ЛНР/ДНР» території «частиною України, але з особливим статусом».

Разом — 18,5%, тобто менше ніж одна п’ята частина мешканців ОРДЛО бачить майбутнє своєї малої батьківщини в Україні. До незалежності прагнуть теж не так багато респондентів — 16,2%.

До Президента України Володимира Зеленського 78,9% мешканців ОРДЛО ставляться погано або дуже погано.

Відзначено, що в період, який Зеленський присвятив анонсуванню саміту в нормандському форматі та ідеям мирного врегулювання конфлікту на сході країни, ставлення «сильно поліпшилося — він робить більше, ніж обіцяв» висловили 2,7% мешканців ОРДЛО. Думку «трохи поліпшилося» висловили 7,9% респондентів, «не змінилося» — 44,8%, «погіршилося — його дії викликають побоювання» — 22,9%, «значно погіршилося — він розчарував» — 20,5%. Водночас, спостерігаючи за діями Зеленського останні місяці, 11% респондентів відчули оптимізм, а 43% — песимізм.

Петра Порошенка — п’ятого Президента України — на окупованих територіях ненавидять: 97% ставляться до нього «погано» і «дуже погано» (18 і 78,6% відповідно). «Дуже хорошої думки» про Петра Олексійовича — 0,7% опитаних; «радше хорошої» — 1,4%.

Усе це я кажу до того, що тумблер інтенсивності вірусмейкери вміють перемикати. Так само як і розгортати і вести гібридну війну. У нашу цифрову добу це робиться дуже швидко.

Чи зможемо ми цьому протистояти? Це питання до нас самих. Так, можна сподіватися на те, що пронесе, а можна діяти.

Де-факто ми опинилися тепер в 1920–1940-х роках — так само руйнівних, і люди в них так само беззахисні. Однак тоді руйнування відчувалися швидко, бо були буквальні, очевидні (руїна, голод, репресії, терор). А нині вони працюють на психологічному рівні: одурманюють, отупляють, перетворюють на овочі.

Це непомітні процеси, проте значно руйнівніші, адже стосуються кожного. Навіть якщо ви вистоїте перед нищівним впливом вірусмейкерів, вам доведеться жити в суспільстві людей, які їм усіляко піддалися. Це співвідносно з впливом кліматичних змін.

Утім повернімося назад і проаналізуймо, чому це стало можливим.