Роман Купчинський

Талановитий хлопець змалку мав виплекане чуття до образності рідної пісні, адже виховувався у родині, де знали і любили народну музику, зростав у середовищі сільської інтелігенції, у гармонійному світі галицького люду. Народжені Романом Купчинським пісні (24.09.1894 с. Розгадів Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 10.06.1976, м. Оссінінг, США) відразу стали дорогими і рідними мотивами понад Золотою Липою та по всій Галичині, ніби як народні. І майже ніхто десятками років не здогадувався навіть у його родинному селі, що це витвори їх славного земляка. Ті пісні пахли незнаними стрілецькими походами, ніжністю, вкладеною поетом у такі прості, щирі й гострі слова. Пахли рідною м’ятою з-над берегів Дністра, травами і розпростертими аж до Збруча лісами, таємничо неприступними, як і колись. «Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять наші стрільці десь на Україну: – Хто ж нас поцілує в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови?..», «Човен хитається серед води, Плеще о хвилі весло, В місячнім сяйві біліють сади, Здалека видно село…», «Як з Бережан до кадри січовики манджали, То краялось серденько Із горя та печалі…» і десятки інших, слова і музика яких належать перу Романа Купчинського. Радянська влада наклала на них багаторічне табу. Але їх співали. Насамперед у краях, де й народився їх автор. Співали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тільки свої, ті, котрі не зрадять. Легендарний стрілець, здавалося, став легендою. Попри те – він ще був живим у ці смутні часи і мешкав в Америці, коли його творіння співала Україна, ховаючись сама від себе… Лише із постанням незалежності України, на початку 1990-их, повернулися до нас насамперед з голосу І.Мацялка та гурту «Соколи» ім’я і творчість Р.Купчинського – поета, прозаїка, журналіста, композитора, критика, громадського діяча.

1914 р. Р.Купчинський записався до легіону УСС (рядовик, командант чоти, сотні, ад’ютант полку в ранзі поручника). В сотні В.Дідушка брав участь у боях на Маківці, згодом на Тернопільщині біля р. Стрипи у селах: Семиківці, Багатківці, Панталиха, Соколів, Раковець, Соснів. У 1918 р. командував сотнею Вишколу УСС на румуно-буковинському кордоні, в січні 1919 р. – пішим полком УГА у боях за Львів, разом з цією армією пройшов її шляхом перемог і поразок. Із середини 1920 р. до лютого 1921 р. був інтернований у польському таборі для старшин УГА в Тухолі. Перший вірш Р.Купчинський опублікував 1915 р. у Відні в часописі «Вісник Союзу визволення України»; в рукописі передавали з рук у руки стрілецьку хроніку Р.Купчинського «Новініяда», яку називали початком стрілецької преси. З 1915 р. належав до «Пресової Квартири УСС» (разом із поетами, композиторами Л.Лепким, Ю.Назараком, М.Гайворонським, А.Лотоцьким, Ю.Шкрумеляком та ін.) й Артистичної горстки УСС, які збирали різноманітні матеріали, документи, фотографії для увічнення пам’яті стрілецького чину, випускали періодичні видання, компонували архіви УСС. Активно публікував свої твори у стрілецькій періодиці, львівських часописах «Шляхи» і «Діло».

Після звільнення з польського полону (1921) Р.Купчинський студіював філософію у Віденському університеті (1921–1922), невдовзі продовжив студії з гуманітарних наук у Львові в Українському таємному університеті (1922–1924). Працював у цьому місці професійно як журналіст, поєднуючи журналістику з літературою. У 1924–1939 рр. був співробітником редакції газети «Діло», де вів постійну рубрику «Відгуки дня», під якою друкував фейлетони, підписуючись псевдонімом Галактіон Чіпка, підготував книжку цих фейлетонів (її виходові перешкодила війна), також співпрацював з редакціями часописів. У 1922 р. разом із В.Бобинським та П.Ковжуном організував літературно-мистецьку групу «Митуса», яка видавала однойменний місячник літератури й мистецтва; всі троє були співредакторами. Тут публікував і свої твори. Автор роману-трилогії зі стрілецького життя «Заметіль» («Курилася доріженька», «Перед навалою» (обидві частини, 1928 р.), «У зворах Бескиду» (1933 р.). Писав тексти для лялькового театру гумору і сатири «Вертеп наших днів», який у 1926 р. організував у Львові Л.Лепкий; у 1946 р. знову разом з Л.Лепким створив сценарії до «Вертепу», відновленого зусиллями останнього у таборі для переміщених осіб в с. Бльомгофен (Баварія, Німеччина). Як повідомила газета «Діло» 26 червня 1929 р.

У 1933–1939 рр. Р.Купчинський – голова Товариства письменників і журналістів ім. І.Франка у Львові (ТОПІЖ). З ініціативи Р.Купчинського ТОПІЖ проводив літературні конкурси з грошовими нагородами, влаштовував вечори лауреатів конкурсу; в лютому 1935 р. започаткував Бал Української Преси – найбільшу в країні імпрезу такого роду. 1939 р. Р.Купчинський переїхав до Кракова, де працював в Українському видавництві. Наприкінці Другої світової війни виїхав до Німеччини, де продовжував займатися літературною творчістю.

У 1949 р. Р.Купчинський емігрував до США (м. Оссінг поблизу Нью-Йорка). У 1952–1954 рр. вів свою рубрику «Відгуки дня» в україномовній газеті «Свобода». У 1952 р. належав до ініціативної групи, яка організувала Спілку Українських Журналістів Америки (СУЖА), був її головою у 1958–1960 рр. (відмовився від цього поста внаслідок погіршення стану здоров’я). Почесний член СУЖА з 23 грудня 1966 р. Протягом тривалого часу працював у дирекції та редакційній колегії відновленого у 1950 р. за львівським зразком видавництва «Червона Калина». У 1950–1960 рр. – член управи Літературно-Мистецького Клубу в Нью-Йорку; діяльний в Об’єднанні Колишніх Вояків Української Армії та інших українських товариствах; працював у головній редакційній колегії журналу комбатантських об’єднань Канади і США «Вісті Комбатанта» (Нью-Йорк). Можливості творчої та громадської діяльності митця були сковані хворобою. Помер 10 червня 1976 р. в м. Оссінгу.

Боже великий, Творче всесвіту

Вірш і музика Романа Купчинського

Боже Великий, Творче всесильний,

На нашу рідну землю споглянь!

Ми були вірні Твому завіту,

Вислухай нині наших благань,

Ми були вірні Твому завіту,

Вислухай нині наших благань.

Люд у кайданах, край у руїні,

Навіть молитись ворог не дасть…

Боже Великий, дай Україні

Силу і славу, волю і власть,

Боже Великий, дай Україні

Силу і славу, волю і власть.

Боже Великий, Творче всесильний,

Пісню подяки нині прийми,

За дар свободи рідного краю,

Вірні все будуть Твої сини,

За дар свободи рідного краю,

Вірні все будуть Твої сини.

Ти воскресив нам нашу Вкраїну,

Двигнув з неволі і дав життя.

Боже Великий, дай Україні

Силу і славу, многі літа,

Боже Великий, дай Україні

Силу і славу, многі літа.

Вдаряй мечем!

Вірш і музика Романа Купчинського

Вдаряй мечем, вдаряй, вдаряй,

Великий Комтуре Закона,

Щоб з нього честь була для нас,

А для Вкраїни – оборона!

Щоб з нього честь була для нас,

А для Вкраїни – оборона!

Готуй мені збрую

Вірш і музика Романа Купчинського

Готуй мені збрую,

Готуй мені коня,

Бо я серцем похід чую,

Дівчинонька моя.

Бо я серцем похід чую,

Дівчинонька моя.

Дай уста рожеві

Ще поцілувати,

Нім заграють нам крицеві

Ворожі гармати.

Нім заграють нам крицеві

Ворожі гармати.

Піду я, піду я,

А де – сам не знаю,

Може, люту смерть знайду я

В далекому краю.

Може, люту смерть знайду я

В далекому краю.

Прийдуть вірні друзі,

Прийдуть, заспівають,

Під явором, в темнім лузі

Мене поховають.

Під явором, в темнім лузі

Мене поховають.

Не плач же, дівчино,

Серденько кохане,

А заплачеш в ту хвилину,

Як мене не стане.

А заплачеш в ту хвилину,

Як мене не стане.

За рідний край

Вірш Романа Купчинського. Музика Михайла Гайворонського

За рідний край, за нарід свій,

За волю України,

Ми йдемо в бій, ми йдемо в бій

Крізь згарища, руїни.

Ми йдемо в бій, земля дуднить,

Радіють гори, степи,

Бо в нас у бій благословить

Могучий дух Мазепи.

За твої, дівчино, личенька пишні

Вірш і мелодія Романа Купчинського

За твої, дівчино, личенька пишні,

За твої, дівчино, устонька-вишні,

Віддав би, любонько,

Моя голубонько,

Всі свої мрії колишні.

Мила, очі твої сині,

Незабудки при долині…

Віддав би, любонько,

Моя голубонько,

Всі свої мрії колишні.

За твої, дівчино, чорнії брови,

За твою, дівчино, каплю любови,

Віддав би, любонько,

Моя голубонько,

Всі свої юні розмови.

Люба, очі твої сині,

Незабудки при долині…

Віддав би, любонько,

Моя голубонько,

Всі свої юні розмови.

Зажурились галичанки тай на тую зміну

Вірш і музика Романа Купчинського

Зажурились галичанки тай на тую зміну,

Ой виходять наші стрільці десь на Україну:

«Хто ж нас поцілує в уста малинові,

І карі оченята, в чорненькії брови?

Хто ж нас поцілує в уста малинові,

Карі оченята, в чорненькії брови?»

«Не журіться, галичанки, є ще і військові

Ті ще краще обіймають ніж стрільці січові.

Ті вас поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Ті вас поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови».

«Ой не будуть більш військові з нами приставати

І не будуть нас військові за стан обіймати;

Ні, не поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Ні, не поцілують в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Аж як ви із України вернетеся знову

І, як перше, знов підете з нами на розмову,

Тоді вже цілуйте в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови.

Тоді вже цілуйте в уста малинові,

В карі оченята, в чорненькії брови».

Заквітчали дівчатонька

Вірш і музика Романа Купчинського

Заквітчали дівчатонька

Стрільцеви могилу,

Замість мали заквітчати

Стрілецькую милу.

Невисокий хрест з берези

Заплели віночком,

Замість мали заплітати

Косу барвіночком.

І пісочком висипали

Стежечку довкола,

Замість мали постелити

Рушник до престола.

Схилилися дві черешні

Наліво й направо,

А на віттях вітер грає

Про стрілецьку славу.

Засумуй, трембіто

Вірш і музика Романа Купчинського

Засумуй, трембіто,

Та й по всьому світу,

Що пропало галичанам

Сорок тисяч цвіту.

Що пропало галичанам

Сорок тисяч цвіту.

Засумуй, трембіто,

Та на всі Карпати,

Щоб не ждали сина з войни

Ні отець, ні мати.

Щоб не ждали сина з войни

Ні отець, ні мати.

Засумуй, трембіто,

Та на все Поділля,

Щоб не ждала дівчинонька

Хлопця на весілля.

Щоб не ждала дівчинонька

Хлопця на весілля.

Засумуй, трембіто,

Що галицька сила,

Та від Збруча по Славуту

Трупом застелила.

Та від Збруча по Славуту

Трупом застелила.

Ірчик (Мирославу Ірчанові)

Вірш і музика Романа Купчинського

Чи є в світі краща зірка, як кохана моя Ірка,

Чи є в світі де царівна, щоб була така чарівна.

Приспів:

Гей, гей, Ірчик, Ірчик, личко в тебе як папірчик.

Чи є в горах краща квітка, як Ірчанова сусідка?

Чи є в раю де дзвіночок, як сусідки голосочок?

Приспів.

Поцілує, як ангелик, затанцює, як метелик,

Приголубить, як голубка, але тільки свого любка.

Приспів.

В неї коси золотисті, як на сонці води чисті,

В неї устонька – коралі, і так далі, і так далі.

Приспів.

Лети, моя думо

Вірш і музика Романа Купчинського

Лети, моя думо, в вечірню годину

Далеко-далеко звідсіль.

Лети, моя думо, у тую хатину,

Що слухає казки топіль.

У хатці жила там дівчина кохана,

А, може, живе – поклонись!

І скажеш їй слово болюче, як рана,

Що я вже не той, що колись.

Що гасне мій погляд і тихне мій голос,

І скиби зорали чоло,

Що з волі й неволі посивів мій волос

І терня у серце вросло.

І шепнеш їй, думо, хай душу роздружить,

А серцеві скаже: «Корись!»

Хай дармо не б’ється, хай марно не тужить,

Бо я вже не той, що колись.

Мав я раз дівчиноньку

Вірш і музика Романа Купчинського

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку,

Любу щебетушечку, рум’яненьку.

Приспів:

Гей, гей, га, уха-ха,

Дівчино, рибчино молода!

Посилав я старостів у неділю,

Думав, погуляємо на весіллю.

Приспів.

Мали повернутися з рушниками,

Але повернулися з гарбузами.

Приспів.

Всьому супротивився батько рідний,

Бо вона багатая, а я бідний.

Приспів.

Думав я втопитися з тої злості,

Та вода холодная, ломить кості.

Приспів.

Мій край

Вірш і музика Романа Купчинського

Україна – край мій рідний

Від Кавказу по Карпати,

І веселий, і свобідний,

І великий, і багатий.

Де є в світі кращі ріки,

Як Дністер, Дніпро-Славута?

Хто покине їх навіки,

Тому в серці вічна смута.

Де є в світі кращі гори,

Де таке повітря свіже?

Де шумлять так гарно бори

І хвилює спіле збіжжя?

Де ясніше сонце світить,

Де гарніше зорі сяють?

Де ж солодше пахнуть квіти —

Як у нашім любім краї?

Най жиє Великий Комтур наш

Вірш і музика Романа Купчинського

Най жиє Великий Комтур наш!

Ми добра, добра йому бажаєм,

І в піснях його все величаєм,

Най жиє великий Комтур Наш!

Накрила нічка

Вірш і музика Романа Купчинського

Накрила нічка, тай тихесенька,

Земленьку кругом.

Лиш вітер мряки жене злегенька

Над розіспаним лугом.

І до любови накликає

Чарівниченько-соловій.

А місяць срібний розтягає

Чарівну пряжу мрій.

Там при окопах на долині

Стоїть поручник молодий.

Йому щохвилі вилітає

Зітханнячко з грудей.

«Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

І про мене, голубонько,

Не забудь спімни».

А там у Львові музики грають,

Танець жваво йде.

Дівочі очі як зорі, сяють,

Любка всім вперед веде.

І усміхається чарівно,

І клонить голову на грудь.

А сотник просить, сотник молить:

«Кохана, не забудь».

Сіріє ранок, світла гаснуть,

Тяжіє сонна голова.

А сотник шепче ще до вушка

Прощальнії слова.

«Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

І про мене, голубонько,

Не забудь спімни».

Ударив гранат, як грім гримучий,

Землю розгорнув.

Збудив окопи і ліс дрімучий,

І ставок, що вже заснув.

Там при окопах на долині

Лежить поручник молодий.

Йому потічком випливає

Червона кров з грудей.

І знову стихло все довкола,

Ставок заснув, здрімнувся ліс.

А тільки вітер по соснині

Зітхання тихо ніс.

«Спи, дівчино, спи, кохана,

Злоті мрії-сни.

Загрузка...