Наречена Шульца

Примітки

1

Зоф’я Налковська (1884–1954) — польська письменниця, публіцистка, драматургиня, від 1933 року членкиня Польської академії літератури, діячка ПЕН-клубу, засновниця та членкиня літературної групи „Передмістя” (1933–1937). Сприяла Шульцові в опублікуванні його першої збірки оповідань у варшавському видавництві „Рій” („Rój”), підтримувала з ним приятельські зв’язки, листувалася, згадувала про нього у своїх щоденниках. (Тут і далі примітки й коментарі перекладачки — В. М.)

2

Корзо (від італ. corso) — вулиця або частина вулиці, призначена для прогулянок.

3

Матура — випускні іспити в середній школі, гімназії чи ліцеї.

4

Лан — колись територія Дрогобича, на якій мешкали євреї. Позаяк євреям заборонялося оселятися в межах міста, 1616 року дрогобицький староста Миколай Данилович наділив їм один королівський лан землі (близько 30 моргів, 1 морг = 0,56 га), так виникла єврейська дільниця під назвою Лан.

5

З латинської: поетична свобода, поетична вільність.

6

Обрі Вінсент Бердслі (1872–1898) — англійський художник, графік, ілюстратор, поет, представник стилю сецесія.

7

Альфред Кубін (1877–1959) — австрійський художник, графік, літограф, письменник, якого називали „австрійським Ґойєю”; створив індивідуальний стиль, подекуди наближений до символізму та експресіонізму; вважається одним із засновників сюрреалізму; ілюстрував книжки Франца Кафки, Едґара Аллана По, Федора Достоєвського, Миколи Гоголя.

8

Насправді ім’я Брунон ніде не фігурує в біографії й творчості Бруно Шульца. У родовому та знахідному відмінках імені Бруно Аґата Тушинська вживає граматично правильну форму „Бруна”, а не поширену в польському шульцознавстві „Брунона”. В українському перекладі вживаю ім’я Бруно як невідмінюване.

9

„Книга Ідолопоклоніння” („Xięga Bałwochwalcza”) — цикл графічних робіт Бруно Шульца, створений ним у 1920–1922 рр. рідкісною французькою технікою cliché-verre (нанесення голкою ліній на засвічених скляних фотонегативах, покритих желатиновим чорнилом), яку художникові показав дрогобицький фотограф Бертольд Шенкельбах, фотоательє якого було на вул. Шевченка (тепер вул. Міцкевича, будинок стоїть і досі), існувало кільканадцять комплектів графічних робіт, кожен містив максимально двадцять робіт — імовірно, це були ілюстрації до повісті Леопольда фон Захер-Мазоха „Венера в хутрі”. Вперше „Книга Ідолопоклоніння” була видана у Франції 1983 року, перше польське видання з опрацюванням та вступом Єжи Фіцовського з’явилося 1988-го.

10

Від назви татранського міста Закопане — від кінця XIX століття важливий осередок польської культури, культове місце творчості й товариського життя мистців Молодої Польщі та міжвоєння.

11

Ястарня — курортне приморське містечко на півночі Польщі, стоїть на Гельській косі, яка відокремлює Ґданську та Пуцьку затоки від Балтійського моря.

12

Жозефіна Бейкер (1906–1975) — французька танцівниця, співачка, акторка американського походження. Зазнала світової слави, виступаючи майже в усіх країнах Європи, зокрема й у Польщі. Шокувала еротичними танцями, костюмами (ексцентрична спідничка з бананів) та стилем життя (була бісексуалкою). Тримала вдома цілий звіринець, любила прогулюватися з екзотичним гепардом, з яким часто порівнювали її саму. Її кар’єра ускладнювалася через колір шкіри, проте в середині 20-х років мала блискучий успіх у Парижі, де й залишилася та відкрила свій клуб, тут прожила до кінця життя.

13

Дільниця у південній частині Парижа, на лівому березі Сени.

14

Марк Шаґал (1887–1985) — художник і графік єврейського походження, народжений у Вітебську, мав французьке та російське громадянства, провідний представник кубізму в образотворчому мистецтві.

15

Робер Делоне (1885–1941) — французький художник, представник орфічного кубізму.

16

Фернан Леже (1881–1955) — французький художник-кубіст, графік, скульптор, автор художньої кераміки, кінорежисер. У своїх образотворчих роботах постать людини обмежував до чистої форми. Працював у техніках фрески та поліхромії.

17

Інша назва ріки Сени (латинська, функціонує також у польській мові).

18

Абсолюторій у європейській системі вищої освіти означає підтвердження зарахування всіх іспитів та заліків з усіх предметів навчальної програми.

19

Юліуш Кляйнер (1886–1957) — польський літературознавець, дослідник доби романтизму, у 20-х роках керівник кафедри польської філології Львівського університету Яна Казимира, від 1933 року — член Польської академії літератури.

20

Іґнацій Мосціцький (1867–1946) — польський науковець, винахідник, засновник польської хімічної промисловості, політик, у 1926–1939 роках президент Речі Посполитої Польщі.

21

Остробрамська ікона Божої Матері — чудотворна ікона Богородиці з XVII століття, перебуває в Остробрамській каплиці у Вільнюсі, польський та литовський символ християнства, згадується у зачині поеми „Пан Тадеуш” Адама Міцкевича.

22

Раймунд Ярош (1875–1937) — маршалок Дрогобицького повіту, від 1911 року власник курортів Трускавець та Горинець-Здрій, голова Спілки польських курортів, від 1932 року президент міста Дрогобича, знакова постать у міжвоєнному тримісті Дрогобич — Трускавець — Борислав.

23

Дім Сокола — садиба найстаршого польського спортивно-патріотичного товариства, діяльність якого долучилася до виникнення гарцерського руху — провідної скаутської організації у Польщі, „Сокіл” активно діяв у період утрати незалежності Польщі та у міжвоєнні, заборонений у ПНР, відновив діяльність після 1989 року. У Дрогобичі „Дім Сокола” розміщувався по вул. Міцкевича (тепер вул. Шевченка, 29, Центр душпастирства молоді).

24

Ванда Вермінська (1900–1988) — відома польська оперна співачка, виступала у Відні та Мілані.

25

У 30-х роках був поширений пральний порошок „Радіон”, на рекламних плакатах були зображені два коти перед купанням та після нього і надпис „сам пере”, порошок вироблявся на хімічній фабриці „Прага” у Варшаві (вул. Шведська, 16/20).

26

Станіслав Вайнґартен — інженер Галицької нафтової спілки „Ґаліція”, близький приятель Бруно Шульца, колекціонер його художніх робіт, меценат мистецтва.

27

Станіслав Іґнацій Віткевич, псевдонім Віткаци (1885–1939) — видатний польський письменник, художник, філософ, драматург, фотограф, приятель і творчий партнер Бруно Шульца.

28

Емануель (Мундек) Пільпель — близький приятель Бруно Шульца, юрист, меломан, знавець літератури й мистецтва, належав до групи „Каллея”, заснованої в Дрогобичі молодими єврейськими інтелігентами, Шульц був її членом від 1918 року. Якуб Пільпель — батько Мундка, власник дрогобицької книгарні. Бруно Шульц часто користався багатою бібліотекою Пільпелів та книгарнею Пільпеля-батька. Будинок Пільпелів по вул. Шевченка (тепер Міцкевича) досі існує.

29

Янів — місцевість за 22 км на захід від Львова у Яворівському районі, до 1946 року мала назву Янів, тепер Івано-Франкове. Родинна місцевість Юзефіни Шелінської.

30

Ліктьовий купець — єврейський торговець, який продавав товари, що відмірювалися ліктями, наприклад, тканини чи стрічки.

31

Тадеуш Бреза (1905–1970) — польський письменник, літературний критик, дипломат, приятель та адресат листів Бруно Шульца.

32

„Kurier Poranny” — польська щоденна інформаційно-політична газета, виходила у Варшаві в 1877–1939 роках.

33

„Wiadomości Literackie” — суспільно-культурний тижневик, виходив у Варшаві в 1924–1939 роках, від 1934 року присуджувалася престижна літературна премія „Літературних новин”.

34

Мар’ян Гемар (Ян Мар’ян Гешелес, 1901–1972) — польський поет єврейського походження, народився у Львові, сатирик, драматург, перекладач, автор популярних міжвоєнних пісень, у 20-30-х роках разом з Юліаном Тувімом, Яном Лехонем та Антонієм Слонімським співтворив культові літературні кабаре у Варшаві, назвав Дрогобич „півтора міста” у рецензії на книжку спогадів „Атлантида” (Лондон, 1969) дрогобичанина-еміґранта Анджея Хцюка про довоєнний Дрогобич.

35

Тут і далі цитати з літературних творів Бруно Шульца наводяться в перекладі Юрія Андруховича: Шульц Бруно, Цинамонові крамниці та всі інші оповідання, переклад Юрія Андруховича, Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2012.

36

Головний кінотеатр у міжвоєнному Дрогобичі на розі площі Ринок по вул. Слюсарській, 3 (тепер вул. Степана Бандери).

37

Реймон Руссель (1877–1933) — французький письменник, маловідомий за життя, згодом визнаний сюрреалістом, любив описувати технічні винаходи й магічні місця.

38

Жан Жироду (1882–1944) — французький письменник і драматург, писав інтелектуальні повісті й новели з елементами ґротеску та словотворчої віртуозності.

39

Корнель Макушинський (1884–1953) — польський прозаїк, поет, фейлетоніст, театральний критик, публіцист, член Польської академії літератури, народився у Стрию, відомий головно як автор літератури для дітей та юнацтва, зокрема першого культового польського коміксу „Козлик Матолек” (1933, ілюстрації Мар’яна Валентиновича).

40

„Віткевичівка” („Witkiewiczówka”) — вілла в Закопаному, побудована у 1903–1904 роках у закопанському стилі за проектом архітектора Яна Віткевича, брата Станіслава Віткевича — батька Станіслава Іґнація Віткевича, художника, архітектора, письменника, теоретика літератури, популяризатора закопанського стилю. У 1931-1939 роках на цій віллі мешкав і творив Віткаци, тут була його майстерня портретів. Нині відремонтована вілла функціонує як пансіонат.

41

Чиста Форма — мистецька теорія, створена Станіславом Іґнацієм Віткевичем, пов’язана з його філософськими поглядами. Згідно з цією теорією, засадничою роллю мистецтва, релігії та філософії є викликати в людини метафізичне почуття (Чисту Форму) іншості стосовно решти світу, винятковості власного існування та контакту з таємницею буття; у такому метафізичному почутті полягає сенс людського життя.

42

Одне зі слів, вигаданих Віткевичем, може означати речовину для куріння.

43

„Nienasycenie” — один із найвідоміших романів Віткаци, виданий у двох частинах 1930 року, розлога антиутопія про ідеальну державу китайських комуністів, що захопили уявну контрреволюційну Росію й готуються напасти на скомунізовані держави Західної Європи; цей роман, написаний у чудернацькому й винахідливому стилі „чорної комедії”, є класичним взірцем сучасного літературного ґротеску.

44

Рита Сачетто (Rita Sacchetto, 1880–1959) — німецька танцівниця й акторка, знімалася в кількох німецьких німих фільмах, акторську кар’єру зробила в Данії, 1917 року вийшла заміж за польського графа Авґуста Замойського, якийсь час жила у Польщі, 1930 року подружня пара переїхала до Італії.

45

Менахем Мендель Бейліс (1874–1934) — єврей з Києва, засуджений за ритуальне вбивство; судовий процес, що відбувся 1913 року, ввійшов до історії як „справа Бейліса” та започаткував міжнародну критику антисемітської політики Російської імперії.

46

Тимон Несьоловський (Tymon Niesiołowski, 1882–1965) — польський художник, графік, педагог, представник формізму в образотворчому мистецтві, походив зі Львова.

47

Роман Інґарден (1893–1970) — польський філософ, професор Львівського університету, після війни — Торунського та Яґеллонського університетів, учень Едмунда Гуссерля — засновника феноменології, вивчав проблеми епістемології, онтології, естетики, аксіології, філософської антропології, філософії мови та літератури.

48

Криниця (від 2002 року Криниця-Здрій) — місто у Малопольському воєводстві на території Карпатських Бескидів, у якому мешкали українці, поляки та євреї, відомий курорт та осередок санаторного лікування, вода з тутешніх цілющих джерел має лікувальні властивості при захворюваннях органів травлення, сечовидільної та серцево-судинної систем.

49

Дебора Фоґель (1902/1900?-1942) — двомовна єврейська письменниця і поетка зі Львова (писала польською та їдиш), філософиня, теоретикиня літератури й мистецтва, близька приятелька Бруно Шульца, листування з нею вплинуло на написання його першої збірки оповідань „Цинамонові крамниці”, загинула з чоловіком та сином під час ліквідації львівського ґетто у серпні 1942 року. Український переклад її поезій: Дебора Фоґель, Фігури днів. Манекени, переклад з їдиш Юрка Прохаська, Київ: Дух і літера, 2015. Юрко Прохасько переклав також найвідомішу польськомовну збірку малої прози (монтажів) Дебори Фоґель „Акації квітнуть” („Akacje kwitną”).

50

Скупньовий Уплаз (Skupniów Upłaz) — назва гірського схилу та хребта в західних Татрах між долинами Явожинка та Ольчиська.

51

Кузниці (Kuźnice) — частина Закопаного, розташована на території Татр, центр туристичного руху.

52

Владислав Ріфф (1902–1927) — письменник-початківець, приятель і „братня душа” Бруно Шульца, який вплинув на його перші письменницькі спроби. Після смерті Ріффа від туберкульозу санітари, з метою дезинфекції, спалили всі його речі, включно з неопублікованими рукописами та численними листами від Шульца, для якого смерть приятеля була великим потрясінням.

53

Адам Важик (1905–1982) — польський поет і письменник єврейського походження, есеїст, перекладач.

54

Тадеуш Штурм де Штрем (Tadeusz Szturm de Sztrem, 1892–1968) — польський соціалістичний діяч, борець за незалежність, брав участь у битвах І Бригади Легіонів Польських, у міжвоєнні роки керував Департаментом соціальної статистики Міністерства державної скарбниці Польщі.

55

Марія Каспровичева (Maria Kasprowiczowa, з дому Бунін, 1887–1968) — донька російського генерала, третя дружина відомого польського поета, драматурга, есеїста, літературного критика й перекладача Яна Каспровича (1860–1926), авторка щоденників та споминів про цікавих людей, які бували на віллі „Гаренда” в Закопаному, спричинилася до виникнення культу Каспровича після його смерті.

56

„Гаренда” („Harenda”) — будинок Яна Каспровича в Закопаному, який він купив за гроші, отримані за переклад Шекспіра, від 1950 року тут розміщений літературно-біографічний музей Яна Каспровича, заснований з ініціативи вдови поета Марії Каспровичевої.

57

„Енн із Зелених Дахів” (у польському перекладі „Ania z Zielonego Wzgórza”) — найвідоміший роман для юнацтва канадської письменниці Люсі-Мод Монтґомері, опублікований 1908 року, не один раз екранізований; польський переклад з’явився 1911 року. В українському перекладі Анни Вовченко книжка опублікована 2012 року у львівському видавництві „Урбіно”.

58

Йдеться про доньку Ізидора, брата Бруно Шульца, — Елю Шульц (1914–1996), у заміжжі Подстольську.

59

Świętochłowice, Siemianowice — повітові міста у південній частині Польщі, у Шльонському воєводстві.

60

Популярний торговий дім братів Яблковських у Варшаві (Dom Towarowy Braci Jabłkowskich), побудований у 1913–1914 роках по вулиці Братській, 25.

61

Каріока — швидкий бразильський танець, новинка 1935 року в Польщі.

62

Утворення від прізвища польського художника-портретиста Юзефа Зіммлера (1823–1868) — представника реалізму та німецького міщанського стилю бідермаєр у мистецтві.

63

Юліан Фалат (1853–1929) — польський художник, один із найвидатніших акварелістів, представник реалізму та імпресіоністичного пейзажу, ректор Краківської академії мистецтв.

64

„Мала Зем’янська” („Mała Ziemiańska”) — відома варшавська кав’ярня міжвоєнного періоду, заснована 1919 року в неоренесансній кам’яниці по вул. Мазовецькій, 12, одне з найпопулярніших місць зустрічей тогочасних літераторів та художників, а також професорів Варшавського університету; до бувальців кав’ярні належали Ян Лехонь, Юліан Тувім, Казімєж Вєжинський, Антоній Слонімський, які мали тут свій столик.

65

„Адрія” („Adria”) — розважальний заклад у Варшаві, відкритий 1931 року по вул. Монюшка, 10, респектабельне столичне місце у 30-х роках, тут зустрічалися представники найвищих сфер тогочасної еліти.

66

„Qui pro Quo” — літературно-театральне кабаре, у 1919–1931 роках діяло у Варшаві по вул. Сенаторській, 29, тексти для цього кабаре писав головно Юліан Тувім, а також Мар’ян Гемар.

67

Тут може йтися про публічні виступи, спільну кабаретну діяльність та інші розваги, до яких удавалися поети Юліан Тувім, Казімєж Вєжинський, Ян Лехонь, Антоній Слонімський, Ярослав Івашкевич — так звана „велика п’ятірка”, творці поетичної групи „Скамандр” („Skamander”) у польській міжвоєнній літературі.

68

Журек — традиційна польська зупа.

69

Bon mot (з французької: «добре слово”) — жарт, вдале формулювання, дотепно висловлена думка.

70

„Tygodnik Ilustrowany” — варшавський культурно-суспільний ілюстрований часопис, виходив у 1859–1939 роках, не мав політичного характеру, в ньому публікували історичні й літературні тексти, репродукції творів мистецтва.

71

Дім моди Боґуслав Герсе (Dom Mody Bogusław Herse) — ексклюзивний дім моди в міжвоєнній Варшаві, заснований 1868 року по вул. Сенаторській, 10, згодом перенесений на вул. Маршалковську.

72

Паперовий склад Ст. (Станіслава) Вінярського у Варшаві по вул. Новий Світ, 53, де продавали торгові книги й авторучки із золотими перами фірми „Ватерман”.

73

Юзеф Чехович (1903–1939) — польський поет-аванґардист, співзасновник «Другого Аванґарду”, активний учасник літературного життя Любліна, редактор кількох часописів, автор радіоспектаклів, перекладав твори Шевченка, Стефаника, Коцюбинського, Тичини, Маланюка, Ольжича, Мосендза, Бажана, Лепкого, загинув під час бомбардування Любліна.

74

Стефан Ярач (1883–1945) — польський театральний та кіноактор, письменник, публіцист, засновник і директор театру „Атенеум” у Варшаві.

75

Кобольд — міфологічна істота, домовик, підступний дух домашнього вогнища, загалом добродушний, але, знехтуваний, може спричинити хаос, також гном або карлик, який стереже підземні скарби, у німецькій міфології різновид ельфа.

76

Повна назва: Німанська фабрика палітурних та шкіряних виробів (Niemieńska Fabryka Wyrobów Introligatorskich i Artykułów Skórzanych), скорочено Німанська фабрика, заснована 1899 року у Гродні, що над річкою Німан. У 30-х роках, окрім різних ґатунків паперу, тут виробляли канцелярські товари та ексклюзивні шкіряні вироби (наприклад, фотоальбоми у шкіряній оправі), вважалася найбільшою паперовою фабрикою в Польщі, на виставках демонструвала близько тисячі одиниць виробів.

77

Романа Гальперн (1900-1944) — відома в літературно-мистецьких колах міжвоєнної Варшави, працювала у сфері популяризації кіно та секретаркою в різних установах, співорганізувала мистецькі й літературні заходи, приязнилася з Вітольдом Ґомбровичем та Віткаци (намалював кілька її портретів), близька приятелька Бруно Шульца, адресатка його численних листів, часто допомагала йому вирішувати службові проблеми, під час німецької окупації опинилася у Варшавському ґетто, звідки втекла й перебралася до Кракова, де під іменем Яніни Соколовської працювала в німецькій імпортно-експортній компанії, відтак була впізнана й викрита, арештована й розстріляна ґестапо у вересні 1944 року за приховування єврейського походження.

78

З латинської: життєва втома, виснаженість життям, відраза до життя.

79

Авл Геллій (друга половина II ст. н. е.) — римський ерудит і письменник, поціновувач античності та колекціонер раритетів, прославився як автор єдиного твору „Аттичні ночі”.

80

Ґрета Ґарбо (1905–1990) — шведська акторка, кінозірка, чотири рази номінована на Оскара.

81

Śródborów — місцевість у передмісті Варшави, заснована 1922 року як приміський парк, 1932 року приєднана до Отвоцька.

82

Otwock — місто в Мазовецькому воєводстві, належить до Варшавської агломерації, лежить на відстані 23 км від центру столиці.

83

Podkowa Leśna — місцевість у передмісті Варшави, заснована 1925 року як приміський парк, належить до Варшавської агломерації.

84

Stawisko — назва маєтку в Лісовій Підкові, який у 1928–1980 роках належав письменникові Ярославові Івашкевичу, котрий сам так назвав свою садибу, від 1980 року тут функціонує Музей ім. Анни та Ярослава Івашкевичів у Ставищі. У 30-х роках Ставище було відомим літературно-мистецьким осередком, тут часто гостювали визначні творці міжвоєнної доби, під час німецької окупації тут переховувалися Чеслав Мілош, Кшиштоф Каміль Бачинський, Вітольд Лютославський.

85

Публічна бібліотека столичного міста Варшава — одна з найважливіших у Польщі, її книгозбірня налічує близько 1,5 млн томів, заснована 1907 року, розміщена по вул. Кошиковій, 26/28.

86

„Віденські месалінки” (або „Месалінки”) — скандальний роман Леопольда фон Захер-Мазоха, виданий 1873 року, викликав шквальну критику аморальності та сексуальної збоченості автора.

87

Готель „Брістоль” — історичний готель у центрі Варшави по вул. Краківське Передмістя, 42/44, заснований видатним піаністом і композитором Іґнацієм Яном Падеревським у листопаді 1901 року, в 30-х роках XX ст. — один із центрів культурного життя Варшави, зазнав значних пошкоджень під час Другої світової війни, відновив діяльність 1945 року, закритий 1981-го, відреставрований та заново відкритий 17 квітня 1993 року, його урочисто відкривала Марґарет Тетчер.

88

Найвірогідніше, йдеться про кабаретну програму „Веселої Львівської Хвилі” за участі культового дуету „Львівські батяри” радіо-кабаретних акторів Щепця і Тонця, заснованого у Львові 1933 року. Наприкінці 1936-го, саме на Новий рік, ця програма була двічі показана у Варшавській філармонії.

89

Бали Моди — великі товарисько-культурні події, що від 20-х років до 1939-го відбувались у Варшаві в готелі „Європейський” напередодні Нового року. Їх відвідували дипломати, аристократія, бізнесмени, політики, зірки театру і кіно, фотографії з події публікувалися в газетах і тижневиках, рідше такі бали проводилися влітку.

90

Екранізація роману Гелени Мнішек „Прокажена” („Trędowata”, 1909), здійснена 1936 року польським кінорежисером і сценаристом Юліушем Ґарданом; перша екранізація роману в 1926-му (реж. Едвард Пухальський); 1976 року за цим романом зняв фільм Єжи Гоффман.

91

Музична кінокомедія Конрада Тома „Ада! Це незручно” („Ada! То nie wypada”, 1936), шлягер з цього фільму із такою самою назвою (муз. Зиґмунт Веґлер, сл. Єжи Юрандот) був популярним у 30-х роках.

92

Марія Кунцевичева (1895–1989) — польська письменниця, її твір „Чужоземка” („Cudzoziemka”, Варшава, „Рій”, 1936) вважається одним із найвизначніших психологічних романів у польській міжвоєнній літературі, Бруно Шульц написав три рецензії на цей твір.

93

Юліуш Каден-Бандровський (1885–1944) — польський письменник і публіцист, громадський діяч, масон.

94

Юзеф Віттлін (1896–1976) — польський поет і прозаїк єврейського походження, дитинство і юність провів у Львові, де дебютував як поет, його найвідоміший роман — „Сіль землі” (1935).

95

Мельхіор Ванькович (1892–1974) — польський письменник, журналіст, публіцист, один із найвидатніших репортажистів в історії польської літератури, засновник видавництва „Рій” — одного з найважливіших видавництв у польському міжвоєнні.

96

Ганна Морткович-Ольчакова (1905–1968) — польська письменниця єврейського походження, авторка творів для дітей та юнацтва.

97

Єжи Анджеєвський (1909–1983) — польський письменник, прозаїк, фейлетоніст, сценарист, учасник демократичної опозиції у ПНР, найвідоміші твори — „Попіл і діамант”, „Ворота раю”.

98

Ірена Дубіска (1899–1989) — польська скрипалька і педагог, навчалася й дебютувала в Німеччині, у Варшаві вперше виступила 1919 року, 1930-го заснувала „Польський квартет”, під час німецької окупації давала підпільні концерти, вперше виконувала твори для скрипки Кароля Шимановського, з якими концертувала у Польщі та Європі.

99

Кандидатуру Бруно Шульца на премію „Літературних новин” за збірку „Цинамонові крамниці” 1934 року висунули Юліан Тувім, Антоній Слонімський і Адольф Новачинський, проте премію виграв інший кандидат — Войцех Бонк.

100

Войцех Бонк (1907–1961) — польський письменник і поет, автор здебільшого релігійної поезії, 1934 року дебютував поетичною збіркою „Небесний тягар” („Brzemię niebieskie”), за яку отримав премію „Літературних новин”.

101

По вулиці Ліндлея, 4 у Варшаві розміщена велика клінічна лікарня.

102

Доктор Казімєж Баця належав до Варшавсько-Бялостоцької Медичної палати, яка від 1934 року об’єднувала всіх лікарів, що працювали у державному секторі, самоврядуванні, соціальній опіці та вели приватну практику.

103

Доктор Еліяш Гоффман приймав у Дрогобицькій лікарні по вул. Ґрюнвальдській, належав до Дрогобицького відділу Товариства польських лікарів (Zespół Lekarzy Państwa Polskiego), читав наукові лекції.

104

Нововєйська лікарня (Szpital Nowowiejski) по вул. Нововєйській, 27 у Варшаві, споруду лікарні було відкрито 21 листопада 1936 року (встановлення лікарняного обладнання було заплановане на кінець 1939 — початок 1940 року, але через війну не було завершене). Сучасна назва: Незалежне воєводське об’єднання публічних закладів психіатричної лікарської допомоги у Варшаві.

105

Едвард Штурм де Штрем (1885–1962) — польський статистик і демограф, у міжвоєнні викладав у Вільному польському університеті, брат Тадеуша Штурма де Штрема, від 1929 року до початку війни — директор Головного статистичного управління у Варшаві.

106

Міазм, міазма (від грецького: забруднення, скверна) — застарілий медичний термін, яким до кінця XIX століття позначалися невивчені „заразні елементи” в довкіллі; міазм послаблює здоров’я пацієнта, може бути успадкований або набутий.

107

Ендеція, скорочення від НД (Національна Демократія) — популярна назва політичної націоналістичної доктрини та націоналістичного руху, що виник у Польщі наприкінці XIX століття, Роман Дмовський був одним з його засновників та головних ідеологів. Серед програмних пунктів ідеології ендеції був антисемітизм: Дмовський вважав євреїв внутрішнім ворогом Польщі й загрозою для поляків, тому вимагав обмеження прав євреїв та, якщо змога, вигнання їх із Польщі.

108

Молодіжна премія — премія, якою Польська академія літератури, що існувала у 1933–1939 роках, нагороджувала молодих талановитих письменників.

109

Згідно з іншими даними, 1937 року за роман „Сіль землі” Юзеф Віттлін отримав Золотий Лавр — головну відзнаку Польської академії літератури, рік тому за цей же роман він був нагороджений премією „Літературних новин”, а 1939-го роман висувався на Нобелівську премію (див. http://culture.pl/pl/tworca/jozef-wittlin).

110

На знак вдячності Бруно Шульц подарував Зоф'ї Налковській примірник „Цинамонових крамниць” з особистою присвятою, оправлений у коричневу шовкову обкладинку та вручну ілюстрований ним, книжку спалив коханець письменниці Боґуслав Кучинський (1907–1974) — маловідомий сьогодні письменник, від 1934 року був особистим секретарем, відтак інтимним партнером Налковської.

111

Якуб Морткович (1876–1931) — відомий книготорговець і книговидавець. 1903 року співзаснував видавництво, а згодом компанію книготоргівлі та видавничої справи „Морткович видавниче товариство у Варшаві”, яке згодом змінювало назви („Видавництво Якуба Мортковича”, „Книгарня Мортковича”, „Наукова друкарня видавничого товариства”), мережа компанії діяла у Варшаві та Кракові до 1950 року; співзасновник підприємства „Рух”, яке у 30-х роках було єдиною мережею розповсюдження преси у Польщі; популяризатор світового літературного канону і меценат мистецтва; після його самогубства через банкрутство в 1931–1939 роках фірмою керувала його дружина. У 1915-1939 роках знаменита книгарня Мортковича стояла у Варшаві по вул. Мазовецькій, 12.

112

Жан Батіст Каміль Коро (1796–1875) — французький художник, представник реалізму, автор головно пейзажів, а також історичних сцен та портретів, виконав кілька аквафорт.

113

Ганс Беллмер (1902–1975) — німецький художник, скульптор і графік, відомий серією скульптур „Лялька”, що складалася з ляльок людського зросту, ледь сексуально дозрілих, часто у сміливих позах — відповідь на культ „ідеального тіла”, що панував тоді в Німеччині, перша серія „Ляльок” з’явилася 1935 року, 1938 року покинув Берлін і переїхав до Парижа, де долучився до французьких сюрреалістів.

114

Фелісьєн Жозеф Віктор Ропс (1833–1898) — бельгійський художник і графік, ілюстратор, представник символізму, працював у техніках аквафорти і акватинти.

115

Пьєр-Оґюст Ренуар (1841–1919) — видатний французький художник-імпресіоніст та скульптор, у ранній період творчості малював невеличкі еротичні картини, працював у майстерні Фредеріка Базіля разом з Клодом Моне, серед найвідоміших картин — „Парасольки”, „Обідня пора у Берневалі”, „Дівчина з віялом”.

116

Едґар Деґа (1834–1917) — французький художник-імпресіоніст, любив малювати буденні сцени з паризького життя.

117

Анрі Тулуз-Лотрек (1864–1901) — французький художник-постімпресіоніст, головною темою його творчості було життя паризької богеми й бідноти, малював без моралізування, з хворобливою гостротою спостереження та їдкою іронією.

118

„Czas” — щоденна інформаційно-політична газета, виходила у Кракові в 1848–1934 роках, відтак у 1935–1939 роках — у Варшаві.

119

Марія Хазен (Maria Rey Chazen (Chasin), 1900–1966) — відома піаністка, до Другої світової війни мешкала в Лодзі, після війни — у Нью-Йорку, давала концерти на французькому й польському радіо, акомпонувала на концертах оркестрів у Парижі, приязнилася з відомими людьми, як Ромен Роллан, Анрі Барбюс, бувала у спільних колах з Амедео Модільяні, Пабло Пікассо, Дієґо Рівера, з Бруно Шульцом познайомилася 1935 року в Закопаному за посередництвом Віткаци, листувалася з ним, знайомила зі впливовими людьми, він відвідував її у Лодзі, перед виїздом з Лодзі через кілька місяців після початку війни закопала його листи в саду біля свого будинку — їх вже ніколи не буде знайдено.

120

Café du Dôme („Кав’ярня під куполом”) — паризька кав’ярня на бульварі Монпарнас, 109, відкрита 1898 року, культове місце зустрічей паризької мистецької богеми кінця XIX — початку XX століття, а також американських, британських та російських емігрантів, серед бувальців кав’ярні — Ернест Гемінґвей, Сінклер Льюїс, Амедео Модільяні, Пабло Пікассо, Езра Паунд.

121

Ліонський двірець — найбільший у Франції та один із шести головних залізничних двірців у Парижі, щороку ним користаються близько 83 млн пасажирів, першу його дерев’яну споруду було відкрито 1849 року, наступну, що існує донині, відкрито 1855-го та відреставровано 1871 року після пожежі під час Паризької Комуни.

122

Площа Піґаль у Парижі, названа на честь французького скульптора Жана-Батиста Піґаля, неподалік цієї площі розташована відома секс-індустрією дільниця червоних ліхтарів.

123

Острів Сіте, один з двох островів Сени, що збереглися в найстаршій центральній частині Парижа, часто відвідуване туристами місце.

124

Еґон Шіле (1890–1918) — австрійський модерністичний художник і графік, його учителем і покровителем був Ґустав Клімт.

125

Оскар Кокошка (1886–1980) — австрійський художник-експресіоніст, скульптор, графік, засновник так званого психологічного стилю портретування, драматург і поет.

126

Старший на три роки брат Марії Хазен, перед Другою світовою війною мешкав у Парижі, після війни змінив ім’я та прізвище на Григорій Р. Маршак, брав участь у громадянській війні в Іспанії, часто бував у Мексиці.

127

Galeries Lafayette — відома торгова галерея у Парижі, історія якої починається 1893 року з невеличкої галантерейної крамнички на розі вулиці Лафаєт, сьогодні це десятиповерховий торговий центр у Парижі й одночасно торгова мережа, представлена, зокрема, у Берліні та Нью-Йорку.

128

Золотий та Срібний Лавр — дві найважливіші відзнаки, які в 1935–1939 роках присуджувала Польська академія літератури за вклад у розвиток польської літератури.

129

Кришталева ніч — єврейський погром у гітлерівській Німеччині вночі з 9 на 10 листопада 1938 року. Вулиці німецьких міст були засипані уламками скла і кришталю зі знищених єврейських помешкань і крамниць — звідси назва погрому. Інше тлумачення назви пов’язане з теорією „кристалізації”, тобто очищення німецького народу від інших народів, передовсім від євреїв. Кришталева ніч була ініційована нацистською владою і мала організований характер державної акції. Ця подія має також інші назви: „ніч ганьби”, „листопадовий погром”, „німецька ніч”, „єврейська ніч”, „день розбитого скла”. Погрому передував озброєний напад молодого польського єврея Гершеля Ґриншпана на німецького дипломата Едуарда Ернста фон Рата у німецькому посольстві в Парижі, який стався 7 листопада 1938 року — Ґриншпан помстився за насильницьку депортацію з Польщі його родини, 9 листопада дипломат помер від ран.

130

Шульц справді двічі вжив це слово в одному реченні: „Mają czarne jak węgiel wąsy w gładko wygolonych twarzach i lśniące oczy, toczące się gładko w orbitach, jakby naoliwione i pełne wymowy”. У перекладі Андруховича маємо натомість два різні слова: гладенько і плавно.

131

Приватна коедукаційна гімназія імені Леона Штернбаха у Дрогобичі, спершу розміщувалась на колишній вулиці Собєського (тепер вул. Лесі Українки, 120), тут відбувалися науково-популярні лекції за участі Бруно Шульца. За часів першої радянської окупації (1939–1941) гімназія була на вул. Шашкевича, 28, Шульц навчав тут малювання і креслення, власником і директором гімназії був Якуб Блятт, тому поширеною була назва „гімназія Блятта”.

132

Бриґідки — в’язниця у Дрогобичі, розташована на Гірці (до дорозі до Трускавця), збудована на початку XX століття, на її території був завод черепиці й цегли, всередині — ткацька майстерня, у цій будівлі дотепер міститься в’язниця.

133

На території східної Польщі чубариками зневажливо називали радянських окупантів у період 1939–1941 років, можливо, через шпилясті (чубаті) шапки червоноармійців.

134

Назви потужних закладів нафтової промисловості у Дрогобичі й Бориславі, які процвітали в міжвоєнний період, тримісто Дрогобич — Борислав — Трускавець називали галицьким Клондайком.

135

Дрогобицька обласна газета „Більшовицька правда”, що виходила у період першої радянської окупації, редакція перебувала у приміщенні сучасної редакції газети „Галицька зоря” (вул. Тараса Шевченка, 14). У 1940-1941 роках Шульц виконував ілюстрації для цієї газети, окрім тематичних сюжетів, малював портрети Івана Франка і Тараса Шевченка.

136

Анна Плоцкер (1915–1941) — художниця, дочка відомого лікаря, професора Леона Плоцкера, закінчила Варшавську академію мистецтв, приятелька Бруно Шульца. 27 листопада 1941 року була вбита разом із нареченим Мареком Цвілліхом у лісі неподалік Трускавця, вирок здійснила українська поліція за наказом німецьких зверхників.

137

Марек Цвілліх (1912–1941) — художник, навчався у Краківській та Варшавській академіях мистецтв, мешкав у Бориславі, у 1940–1941 роках навчав малювання в одній з бориславських гімназій, загинув разом з нареченою Анною Плоцкер, яка в 1940 році потай переїхала до нього з Варшави, з огляду на оточення вони офіційно одружилися.

138

„Nowe Widnokręgi” — суспільно-літературний офіційний комуністичний орган Спілки письменників СРСР, виходив у Львові від кінця лютого до червня 1941 року, від 1943 року друкувався під редакцією Ванди Василевської як орган Спілки польських патріотів, у ньому друкувалися, зокрема, Мєчислав Яструн, Станіслав Єжи Лєц, Тадеуш Пейпер, Юліан Пшибось, Адам Важик, Тадеуш Бой-Желенський.

139

Endlösung der Judenfrag (німецькою: остаточне вирішення єврейського питання) — евфемізм, який вживався німецькими нацистами під час Другої світової війни на позначення офіційно спланованого масового винищення євреїв у Європі.

140

Німецькою: правила повинні бути.

141

Белжець — нацистський табір знищення, діяв від березня до грудня 1942 року в місцевості Белжець, близько за 70 км на північний захід від Львова, сюди євреїв привозили потягами й одразу страчували в газових камерах, за наближеними підрахунками, тут було винищено понад 400 тис. євреїв, головно із Західної України, були також жертви ромів, поляків та українців.

142

Енґельберт Дольфус (1892–1934) — австрійський політик, лідер Християнсько-соціальної партії, канцлер та міністр закордонних справ Австрії (1932–1934), прихильник незалежності Австрії, вбитий прибічниками аншлюсу з гітлерівською Німеччиною. 1933 року Дольфус заборонив австрійську нацистську партію, 12 лютого 1934 року соціалісти й анархісти підняли повстання в Лінці та Відні, 25 липня 1934 року есесівці, передягнені в австрійську військову форму, вбили Дольфуса, проте заколот було придушено, а військова підтримка Муссоліні змусила Гітлера відмовитись від планів захоплення Австрії.

143

Стефан Шуман (1889–1972) — польський психолог, лікар і педагог, засновник кафедри виховної психології в Яґеллонському університеті, служив лікарем в Армії Крайовій, прихильник творчості Бруно Шульца, з яким листувався і надсилав йому для оцінки свої вірші.

144

Генрик Ґринберґ у книзі „Дрогобич, Дрогобич…”, написаній на основі спогадів очевидців, згадує про цього ж Ґюнтерового „підопічного” єврея, який мав прізвище Гауптман: „[…] євреєм Ґюнтера був Гауптман, столяр-митець, який робив феноменальні інтарсії, мозаїки з різних сортів дерева, дрогобицькі панорами”. (Генрик Ґринберґ, Дрогобич, Дрогобич…, переклад Андрія Павлишина, Львів — Івано-Франківськ : Журнал Ї — Лілея-НВ 2012, с. 34–35.)

145

Збіґнєв Моронь — учитель гімназії ім. Владислава Яґайла, колега Бруно Шульца, якому він передав частину своїх рукописів і малюнків, коли був змушений переселитися до ґетто. Завдяки Єжи Фіцовському Варшавський музей літератури ім. Адама Міцкевича 1986 року купив у нащадків Мороня сімдесят малюнків та збірку ескізів Шульца. За відсутності у Дрогобичі Фелікса Ландау Шульц із сестрою Ганею Гоффман кілька днів переховувався в будинку Мороня.

146

Зиґмунт Гоффман — син Ганни Гоффман, сестри Бруно Шульца.

147

Judenrat (нім.: єврейська рада) — адміністративний орган, створений владою німецьких нацистів 21 вересня 1939 року на окупованій території Польщі в кожному єврейському ґетто, займався реєстрацією євреїв, переселенням їх до ґетто, відправкою до концтаборів.

148

Єзуїтська колегія в Хирові, неподалік Старого Самбора і Перемишля — навчально-виховний заклад отців єзуїтів зі статусом гімназії, діяв у 1883–1939 роках, у міжвоєнні вважався найкраще оснащеною гімназією у Польщі, під час першої радянської окупації тут містилися казарми Червоної армії, за німецької окупації — спершу табір для військовополонених, відтак військовий шпиталь, за радянської окупації та за незалежної України (до 2004 року) — військова частина, тепер це приватна власність.

149

Єврейський будинок для людей похилого віку (Żydowski Dom Starców), заснований у Дрогобичі 1860 року нафтовим магнатом Моше Ґартенберґом по вул. Міцкевича (тепер Шевченка, 27), за радянських часів — міська бібліотека ім. Александра Пушкіна, тепер Центральна міська бібліотека ім. В’ячеслава Чорновола.

150

Насправді Шульц не володів технікою фресок, на стінах дитячої кімнати в будинку Фелікса Ландау він виконав настінні малюнки.

151

Казімєж Трухановський (1904–1994) — польський письменник, перекладач німецької та російської літератури, автор книжок „Вулиця Всіх Святих”, „Змова деміургів” та інших.

152

Ян Юр-Ґожеховський (1874–1948) — генерал бригади Війська Польського, у 1904–1911 роках — член підпільної збройної організації Польської соціалістичної партії у Варшаві, керівник акції визволення десяти політичних в'язнів, здійсненої 24 квітня 1906 року бойовим загоном із шести осіб, передягнених у форми царських жандармів.

153

Пав’як (Pawiak) — в’язниця, збудована у Варшаві в 1830–1835 роках по вул. Дільній, 24/26, у 1939–1944 роках — найбільша на території окупованої Польщі німецька в’язниця для політичних в’язнів, зруйнована німцями в серпні 1944 року під час Варшавського повстання, тепер через її колишню територію проходять алеї Івана Павла II.

154

Шмальцівник (szmalcownik) — польське жаргонне слово, під час Другої світової війни так називали людей, які заробляли на євреях — вимагали грошей за мовчання у самих євреїв або місцевих, які їм допомагали, доносили німецькій владі про місце перебування євреїв.

155

Містичний, нерозшифрований образ із третьої частини драми Адама Міцкевича „Дзяди”, означає пророка, месію, спасителя, вірогідно, пов’язаний із месіанською містикою Кабали.

156

Йдеться про драму Зиґмунта Красінського „Не-Божественна комедія”, в якій поет втілив образ революції як універсального зла.

157

Прага — центральна частина правобережної Варшави, до 1791 року окреме місто, під час Другої світової війни постраждала значно менше, ніж лівобережна Варшава: знищено близько 25 % території, головно промислові об’єкти.

158

Нім.: транспортно-вантажна площа — колишня залізнична рампа по вул. Ставки, 4/6 у Варшаві, у 1942–1943 роках разом з прилеглими будинками використовувалася як місце збору євреїв з Варшавського ґетто перед їх відправленням до таборів смерті у Треблінці та Люблінському дистрикті.

159

Польська патріотична пісня-гімн, написана 1831 року під впливом листопадового повстання, споріднена з французькою „Марсельєзою”.

160

Верещ (Wrzeszcz) — північна частина Ґданська.

161

Штуттгоф (Stutthof) — перший і найдовший у дії нацистський концентраційний табір, створений на анексованій території Ґданська в місцевості Штутово, діяв від 2 вересня 1939 до 9 травня 1945 року, через нього пройшло близько 110 тисяч в’язнів із 28 країн, серед них найбільше євреїв, наступні за кількістю групи становили поляки, громадяни Радянського Союзу, угорці та німці, за приблизними підрахунками тут загинуло близько 65 тисяч в’язнів.

162

Biskupia Górka — частина Ґданська і пагорб, який відокремлює середмістя від решти території.

163

Рудольф Шпаннер (1895–1960) — німецький лікар-патолог, професор медицини, офіцер СС, директор Інституту анатомії Ґданської медичної академії (1943–1944), проводив експерименти з виготовлення мила з людського жиру.

164

„Медальйони” (1946) — збірка оповідань Зоф’ї Налковської про долі людей, які пережили переслідування німецьких нацистів, матеріали для написання письменниця зібрала, працюючи в Головній комісії з розслідування нацистських злочинів у Польщі.

165

Базар Ружицького міститься по вул. Торговій у правобережній частині Варшави Прага-Північ, заснований наприкінці XIX століття варшавським фармацевтом та громадським діячем Юліаном Юзефом Ружицьким, під час Другої світової війни тут можна було придбати товари, дозволені німцями, але також зброю й амуніцію для варшавського підпілля. 1944 року частково згорів, у 50-х роках перейшов у державну власність, але стихійна торгівля тут ніколи не припинялася, у 90-х уважався одним із найкриміногенніших районів Варшави, 2008 року прийнято рішення повернути його нащадкам засновника та занести до реєстру пам’яток культури.

166

„Antek murarz” або „Piosenka о Antku-murarzu” — розважальна пісенька на слова Вацлава Стемпеня та музику Здіслава Ґоздави кінця 40-х — початку 50-х років із типовим для соцреалістичної поезії героєм з робітничого класу, виконувалась у популярному „Варшавському водевілі”, зокрема в репертуарах Державного Польського Театру та Державного Театру „Сирена”.

167

Йдеться про „Велику ілюстровану універсальну енциклопедію” (Wielka ilustrowana encyklopedia powszechna, WIEP) у 22 томах, вийшла в 1929–1938 роках у „Видавництві Ґутенберґ” у Кракові.

168

„Przekrój” — польський суспільно-культурний тижневик, у 1945–2013 роках виходив у Кракові (2002–2009 — у Варшаві), від 2016 року виходить у Варшаві як квартальник, за часів ПНР був одним із головних культуротворчих чинників, просував західну культуру, знайомив із творчістю видатних світових письменників і мистців, був для читачів „вікном у світ”, до історії увійшли знамениті кросворди „Перекрою”.

169

Константи Ільдефонс Ґалчинський (1905–1953) — польський поет і перекладач, відомий парадраматичним гумористичним циклом „Театрик Зелена Гуска”, чимало його віршів стали популярними піснями, виконувалися у кількох кабаре, Чеслав Мілош описав його в книзі „Поневолений розум” в образі Дельти.

170

Болеслав Бєрут (1892–1956) — польський комуністичний діяч, переконаний сталініст, агент НКВС, від 1947 року — перший і єдиний президент ПНР (після сфальсифікованих виборів).

171

Йдеться про з’їзд польських літераторів, що відбувся у Щеціні 20–21 січня 1949 року, під час якого було затверджено соцреалізм як обов’язковий метод літератури (згодом його було затверджено й для решти видів мистецтва), головою оновленої Спілки польських літераторів було обрано Леона Кручковського (замість Ярослава Івашкевича, якого визнано надто узалежненим від довоєнних літературних стилів).

172

Броніслава Вайс, Папуша (1908/1910?—1987) — ромська поетка, належала до етнічної групи низовинних польських ромів, її табір кочував на території Поділля, Волині та в околицях Вільнюса, самостійно навчилася читати й писати, під час Другої світової війни переховувалася з табором у лісах Західної України, її талант відкрив Єжи Фіцовський. Після виходу 1953 року його книжки „Польські цигани”, в якій описав вірування, обряди, звичаї та моральні закони ромів, Папушу звинуватили у зраді таємниць племені й вигнали з табору, через що вона психічно захворіла, проте ніколи не звинувачувала в цьому Фіцовського. 1956 року вийшла збірка „Пісні Папуші” у перекладі Фіцовського з ромської мови, від 1962 року належала до Спілки польських письменників, її вірші перекладено німецькою, англійською, французькою, іспанською, італійською, шведською мовами, знято художній фільм „Папуша” (2013, реж. Йоанна Кос-Краузе та Кшиштоф Краузе).

173

„Dziennik Literacki” — додаток до краківської щоденної газети „Польський щоденник” („Dziennik Polski”), заснований у березні 1947 року.

174

Назва збірки репортажів Вітольда Залевського „Traktory zdobędą wiosnę” (1950).

175

Бруно Шульц зробив кілька ілюстрацій до першого видання роману Вітольда Ґомбровича „Фердидурке” (1937, датований 1938, видавництво „Рій”, Варшава), які не повторились у наступних виданнях, український переклад роману: Вітольд Ґомбрович, Фердидурке, переклад з польської Андрія Бондаря, Київ: Основи, 2002.

176

Польська соціалістична партія „Свобода, Рівність, Незалежність”, заснована в жовтні 1939 року.

177

Нова Гута (Nowa Huta) — північно-східна частина Кракова, від 1949 року будувалася як окреме місто для робітників металургійного комбінату ім. Леніна, 1951 року приєднане до Кракова, упродовж десяти років тут було збудовано 50 тис. житлових кімнат у 18 тис. помешкань, 90 кілометрів асфальтованих вулиць, 550 кілометрів мережі водо- і теплопостачання та каналізації, 15 шкіл і лікарню, тут оселялися переважно вихідці із сіл, бідняки та кримінальний елемент, також тут насильно поселяли й змушували працювати ромів. Від часів відлиги у ПНР і дотепер — це найдепресивніша частина Кракова, краків’яни досі керуються стереотипом, що це найбільш криміногенна частина міста, хоча насправді, за даними поліції, кримінально найнебезпечнішим у Кракові є Старе Місто.

178

„Poemat dla dorosłych” — твір Адама Важика, опублікований 21 серпня 1955 року в часописі „Нова культура”, викривав фальш комуністичної пропаганди та деморалізацію робітників, радикально критикував головний проект сталінізму в Польщі — Нову Гуту, після публікації поеми редактора „Нової культури” було звільнено, однак резонанс довкола цього твору спричинив відкликання керівництва металургійного комбінату Нової Гути та відставку місцевих органів Польської об’єднаної робітничої партії.

179

Польський жовтень 1956, Жовтень’56, жовтнева відлига, ґомулківська відлига — зміна внутрішньої політики у Польській Народній Республіці, пов’язана зі зміною очільників влади та лібералізацією політичної системи, звільненням частини політичних в’язнів та духовенства, зокрема кардинала Стефана Вишинського.

180

Владислав Ґомулка, псевдоніми „Вєслав”, „Фелікс Дуняк” (1905–1982) — польський політик і комуністичний діяч, Перший секретар Центрального Комітету Польської робітничої партії (1943–1948), у 1951–1954 роках ув’язнений за звинуваченням у шпигунстві та зраді, вдруге Перший секретар Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії (1956–1970).

181

„Życie Literackie” — літературно-суспільний тижневик, виходив у Кракові у 1951–1990 роках, публікував матеріали про літературу, театр, історію і політику, тут друкувалися Станіслав Лем та Віслава Шимборська.

182

Артур Сандауер (1913–1989) — польський літературний критик, літературознавець, есеїст, перекладач, народжений у Самборі, закінчив класичну філологію у Львівському університеті Яна Казимира, у 1939–1941 роках учителював у Самборі, під час німецької окупації потрапив до ґетто, звідки утік, відтак переховувався, у 1944–1945 був військовим кореспондентом, у 1946–1948 перебував у Парижі, згодом працював у Варшаві в редакції тижневика „Відродження”. Активно виступав проти соцреалізму, перший серед польських письменників, які не емігрували, публікувався у „Паризькій Культурі”, у 50–60 роках захищав творчість Ґомбровича, боровся за визнання літературної спадщини Бруно Шульца, від 1974 року — професор польської літератури Варшавського університету, автор літературознавчого терміна „автотематизм”.

183

Bruno Schulz, Sklepy cynamonowe. Sanatorium pod Klepsydrą. Kometa, Kraków : Wydawnictwo Literackie 1957, вступний есей Артура Сандауера „Rzeczywistość zdegradowana (Rzecz o Brunonie Schulzu)”.

184

Один з найвідоміших романів Станіслава Іґнація Віткевича „Прощання з осінню” („Pożegnanie jesieni”), опублікований у Варшаві 1927 року, описує занепад індивідуалістичної культури та загрозу революції, яка призведе до повної деградації світу.

185

Один із найвідоміших романів Вітольда Ґомбровича „Транс-Атлантик” („Trans-Atlantyk”), опублікований у Парижі 1953 року, український переклад роману, здійснений Андрієм Бондарем, вийшов у Видавництві Старого Лева 2015 року.

186

Поетична збірка Райнера Марії Рільке „Книга картин” („Das Buch der Bilder”), перше видання 1902, доповнене 1906 року.

187

Юліуш Кидринський (1921–1994) — польський прозаїк, кіно- та театральний критик, перекладач з англійської, німецької та французької, переклав кілька оповідань Франца Кафки, зокрема „Вирок”, „Перевтілення”, „У виправній колонії”, „Сільський доктор”. Обидва згадані оповідання польською переклав Роман Карст („Myśliwy Grakchus”, „Jazda na kuble”), вони увійшли до збірки: Franz Kafka, Opowieści i przypowieści, tłum. Juliusz Kydryński, Lech Czyżewski, Elżbieta Ptaszyńska-Sadowska, Jarosław Ziółkowski, Anna Wołkowicz, Roman Karst, Alfred Kowalkowski, Warszawa : Państwowy Instytut Wydawniczy, 2016.

188

Йдеться про малюнок Бруно Шульца „Хлопець зі псом у вікні” (портрет племінника Людвіка Гоффмана), близько 1933 року.

189

Бруно Шульц та Юзефіна Шелінська хотіли прописатися в Катовіцах, щоб згодом там побратися, позаяк на колишній прусській території Другої Речі Посполитої (1918–1939) не діяла заборона шлюбів між католиками та юдеями. З метою одруження із Шелінською 1936 року Шульц офіційно вийшов з Дрогобицької єврейської громади і до кінця життя залишився у статусі невіруючого.

190

Гадес (інші імена: Аїд, Плутон) — давньогрецький бог підземного світу, володар королівства мертвих.

191

Bruno Schulz, Proza, przedmowa A. Sandauer, opracowanie listów J. Ficowski, Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1964.

192

Йдеться про три міста — Ґданськ, Ґдиню і Сопот, об’єднані у спільну міську агломерацію.

193

Szczawnica — курортне містечко в Малопольському воєводстві, розміщене на території Західних Бескидів.

194

У 30-х роках у Дрогобичі було два кінотеатри — „Штука” і „Ванда”: „Штука” по вул. Шевченка, За (тепер вул. Міцкевича) була найсучаснішим на тоді кінотеатром, кінотеатр „Ванда” до 1929 року мав назву „Уранія”, був заснований 1912 року Ізидором Шульцом по вул. Слюсарській, 3 (тепер вул. Степана Бандери).

195

„Szpieg w masce” (1933) — польський художній фільм режисера Мєчислава Кравича. Ганка Ордонувна (справжнє ім’я Марія Анна Тишкевич, 1902–1950) — польська піснярка, авторка пісень, танцівниця й акторка.

196

„Halka” (1930) — кіноадаптація однойменної опери Станіслава Монюшка, німий фільм, озвучений у 1932 році, одну з головних арій співав Владислав Ладис-Кепура, брат культового співака й актора Яна Кепури.

197

„Łąka” (1920) — друга збірка віршів Болеслава Лесьмяна, насичена філософською проблематикою, фольклорними мотивами й образами природи, високо оцінена літературною критикою.

198

„Napój cienisty” (1936) — збірка віршів Болеслава Лесьмяна, головно балади з філософськими мотивами сну та сновидінь, з індивідуальним ставленням до Бога.

199

Gubałówka — гірське пасмо, розташоване у північно-західній частині Закопаного, заввишки 1129 метрів на західному кінці.

200

В окупованих німецькими нацистами Польщі й Україні євреїв рятували не лише поляки. За статистикою Інституту Яд Вашем станом на 1 січня 2016 року (http://www.yadvashem.org/yv/en/righteous-linked/statistics/ukraine.pdf), серед Праведників народів світу є 2573 українці, що становить близько 10 % усіх Праведників з 51 країн світу. Серед дрогобичан є кілька Праведників, зокрема Тарас Снятинський, Іван Бур. Дора Кацнельсон (1921–2003) — славістка, громадська діячка, дослідниця творчості Міцкевича та польських романтиків-засланців, мешкала у Дрогобичі від 1966 року й досліджувала долі тутешніх євреїв, особисто знала українку, яка врятувала Артура Сандауера із Самбірського ґетто.

201

Йдеться про так званий старий єврейський цвинтар, на місці якого у 50-х роках було побудовано кілька багатоквартирних будинків (тепер вул. Пилипа Орлика). На цьому цвинтарі, найвірогідніше, були поховані батьки Бруно Шульца, натомість жертви „чорного четверга” (19 листопада 1942 року), серед них і Бруно Шульц, згідно зі спогадами більшості очевидців та згідно зі звичаєм німецьких нацистів ховати тіла закатованих євреїв за межами міста, були поховані на так званому новому єврейському цвинтарі, який досі існує (околиця Дрогобича в напрямку села Рихтичі, кінець вулиці Пилипа Орлика). Про поховання Бруно Шульца в колективній могилі на новому єврейському цвинтарі згадував колишній учень Бруно Шульца Альфред Шраєр (1922–2015), у цій книжці наведено аналогічні спогади Ізидора Фрідмана.

202

У Дрогобичі після Другої світової війни радше не було православних священиків — були греко-католицькі, саме їх переслідувала радянська влада: забороняла богослужіння, закривала греко-католицькі церкви, чимало греко-католицьких священиків відбували покарання у сталінських таборах як політичні в’язні, інші вели священицьку практику підпільно.

203

Jerzy Ficowski, Regiony wielkiej herezji: szkice o życiu i twórczości Brunona Schulza, Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1967. Це перше видання цієї книжки, друге, доповнене, під назвою „Regiony wielkiej herezji і okolice. Bruno Schulz i jego mitologia” було опубліковане 2002 року в Сейнах у видавництві „Pogranicze”. Український переклад: Єжи Фіцовський, Регіони великої єресі та околиці. Бруно Шульц і його міфологія, переклад з польської Андрія Павлишина, Київ : Дух і літера, 2010.

204

Bory Tucholskie — територія соснових борів площею близько 3 тис. км2 на півночі Польщі (Поморське та Куявсько-Поморське воєводства).

205

Tleń — місцевість у центрі Тухольських борів.

206

Мєчислав Мочар (Mieczysław Moczar), псевдоніми Мєтек, Мочар, Ворон, Ришард, Болєк (1913–1986) — комуністичний і партійний діяч Польської Народної Республіки, генерал дивізії Корпусу внутрішньої безпеки, міністр внутрішніх справ, голова Верховної контрольної палати, посол Сейму ПНР у шести каденціях, у 1956–1981 роках — член Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії.

207

Шренцель (Schrenzel) — справжнє прізвище родини Шелінських, змінене на Шелінські після їхнього переходу на католицизм.

208

Міра Зимінська-Сиґетинська (Mira Zimińska-Sygietyńska, 1901–1997) — зіркова співачка й акторка в міжвоєнних кабаре, одна з перших автомобілісток у Польщі (її червоний мерседес-кабріолет був легендою в довоєнній Варшаві), приязнилася зі скамандритами, одна з моделей Віткаци, під час Другої світової війни боролася в Армії Крайовій, брала участь у Варшавському повстанні, була ув’язнена у Пав’яку, акторка театру, режисерка і педагог, співзасновниця і директорка державного ансамблю пісні і танцю „Мазовше”.

209

„Бригада шліфувальника Каргана” („Brygada szlifierza Karhana”, 1949) — п’єса чеського драматурга, взірець літератури соцреалізму про перемогу соціалістичної колективної праці над буржуазним минулим, уперше поставлена в Лодзі 12 листопада 1949 року з нагоди відкриття Лодзького Театру Нового, на основі цієї п’єси було знято художній фільм „Дві бригади” (1950).

210

Березень 1968 року (Березень’68, Штурм’68) — політична криза, спричинена студентськими демонстраціями у Варшаві, Ґданську, Кракові, Познані, Лодзі, Радомі та інших містах, які були придушені відділами громадянської міліції та робітничими активістами. Першою була демонстрація студентів 30 січня 1968 року біля пам’ятника Міцкевича у Варшаві з вимогою відновлення забороненого спектаклю „Дзяди” в Національному Театрі та скасування цензури. 19 березня Ґомулка засудив антирадянські мотиви „Дзядів” та антисоціалістичні дії студентів, яких було оголошено „ворогами Народної Польщі”, наголосив на єврейському походженні ініціаторів протесту з Варшавського університету, що викликало нечувану хвилю антисемітизму (лише з Польської об’єднаної робітничої партії було викинуто понад 8 тис. осіб єврейського походження), яка поширилася на всі галузі суспільного, політичного, культурного, освітянського життя Польщі. Організатори протестів відбули ув’язнення від 1,5 до 3,5 року.

211

Грудень 1970 (грудневі події, грудневе повстання, бійня на Узбережжі) — робітничі протести у Польщі 14–22 грудня 1970 року (страйки, демонстрації, віче, бунти головно у Ґданську, Ґдині, Щеціні й Ельблонґу), придушені міліцією та військом. Причиною була урядова постанова про підвищення цін на продукти харчування, страйкарі вимагали скасування цієї постанови та підняття зарплатні. Протести почалися 14 грудня на Ґданському кораблебудівному заводі й перекинулися на інші міста, у результаті репресій під час грудневих подій загинула 41 особа, 1164 було поранено, арештовано понад 3 тис. осіб.

212

Заміський будинок Фіцовських неподалік Варшави в місцевості Вільґа, назва „Циганівка” пов’язана із захопленням Єжи Фіцовського ромами, на подвір’ї будинку стоїть автентичний циганський віз.

213

Лист 59, або Меморіал 59 — відкритий лист до Сейму, підписаний наприкінці 1975 — на початку 1976 року 66 польськими інтелектуалами (спочатку їх було 59, звідси й назва) із протестом проти змін, внесених до Конституції ПНР, зокрема про керівну роль Польської об’єднаної робітничої партії та вічний союз Польщі із СРСР. Підписані під листом вимагали свобод совісті, праці, слова та інформації, науки. Лист закінчувався словами: „де немає свободи, там немає миру й безпеки”. Це був перший колективний спротив польської інтелігенції проти комуністичної влади, відтак було ще кілька схожих листів від лівої опозиції та католицьких середовищ.

214

Пісня „Wozy kolorowe” (повна назва „Jadą wozy kolorowe”) на слова Єжи Фіцовського, музика Стефана Рембовського, оригінальне виконання Марилі Родович.

215

Йдеться про друге видання „Книги листів”: Bruno Schulz, Księga listów, zebrał, opracował, przypisami i aneksem opatrzył Jerzy Ficowski, Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1975. Згодом були й наступні видання. Український переклад: Бруно Шульц, Книга листів, уклав і підготував до друку Єжи Фіцовський, переклад з польської Андрія Павлишина, Київ : Дух і літера, 2012.

216

Зенон Васнєвський (Zenon Waśniewski, 1891–1945) — польський літератор, художник, графік, перекладач німецької поезії, закінчив архітектуру у Львівській Політехніці, працював учителем малювання, співзасновник літературно-мистецького часопису „Камена”, листувався із Шульцом, намалював кілька його портретів, під час німецької окупації боровся у підпіллі, був в’язнем концентраційних таборів Майданек, Освенцім, Оранієнбурґ та Берґен-Бельзен, де загинув у квітні 1945 року.

217

Jaszczurówka — східна частина Закопаного, назва походить від плямистих саламандр, які водяться біля гарячого джерела (місцеві мешканці називають їх ящурами).

218

Йдеться про перші страйки в серпні 1980 року на Ґданському кораблебудівному заводі, що започаткували рух незалежної самоврядної професійної спілки „Солідарність”, який від серпня 1980-го до грудня 1981 року переріс у масову боротьбу за незалежність (до „Солідарності” належали 10 мільйонів поляків). На вимогу КПРС про відновлення громадського порядку й політичної стабільності у Польщі керівництво Польською об’єднаною робітничою партією прийняв генерал Войцех Ярузельський, опівночі 13 грудня 1981 року було оголошено воєнний стан (тривав до 22 липня 1983 року): „Солідарність” визнано нелегальною, лідерів інтерновано, проти страйкарів застосовано зброю, до 28 грудня 1981-го всі страйки було придушено, „Солідарність” розпочала боротьбу в підпіллі, що тривала до моменту падіння ПНР після перемоги демократичної опозиції на виборах в червні 1989 року.

219

Едвард Ґєрек (1913–2001) — польський політик, комуністичний діяч, у 1970–1980 роках — Перший секретар Центрального Комітету Польської об’єднаної робітничої партії, у першій половині його керівництва значно розвинулася економіка Польщі, відтак відбулася глибока економічна криза, що створило передумови для падіння ПНР.

220

Zjednoczenie Patriotyczne „Grunwald” (1981–1995) — польська політична організація націоналістичного та антисемітського спрямування, підтримувала політику ПНР 80-х років.

221

Повонзковський цвинтар у Варшаві, скорочено Повонзки (Cmentarz Powązkowski, Powązki) — один із найстарших варшавських некрополів, заснований 1791 року, розміщений на дільниці Воля, під час німецької окупації на його території діяла Армія Крайова, звідси підпільно передавали провіант до Варшавського ґетто. Серед похованих тут близько мільйона осіб є багато видатних і заслужених людей, зокрема військових (від повстання Костюшка до Варшавського повстання), борців за незалежність Польщі, письменників, учених, мистців, лікарів, священнослужителів — чимало з них спочивають на заснованій 1925 року Алеї Заслужених.

222

Jerzy Ficowski, Okolice sklepów cynamonowych: szkice, przyczynki, impresje, Kraków : Wydawnictwo Literackie, 1986.

223

Нена Ядвіґа Стахурська (Nena Jadwiga Stachurska) — близька приятелька Станіслава Іґнація Віткевича, у 20-х роках грала в аматорських спектаклях у створеному ним у Закопаному Формістичному театрі. Віткаци дуже цінував красу Нени, намалював понад дев’яносто її портретів, які перебувають тепер у найбільшій колекції його робіт у Музеї Центрального Помор’я у Слупську, а також у колекціях Національних музеїв у Варшаві, Кракові й Познані та у Татранському Музеї в Закопаному.

224

Вацлав Чарський (1894–1949) — видавець, у 20-х роках власник видавництва „Wacław Czarski і S-ka”, відтак головний редактор часопису „Tygodnik Ilustrowany”.

225

Міхал Хаєс (Michał Chajes, 1894–1969) — знайомий Бруно Шульца, адвокат, 1912 року закінчив дрогобицьку гімназію ім. Владислава Яґайла, вивчав філософію та правознавство в Яґеллонському університеті, після Першої світової війни повернувся до Дрогобича, член місцевого єврейського культурно-мистецького товариства „Каллея”, під час Другої світової війни в’язень концтаборів, від 1945 року мешкав у Кракові, займався приватною юридичною практикою, колекціонував твори мистецтва — у своєму помешканні на Старовісльній, 16 створив приватну галерею єврейських художників з Галичини, відтак через матеріальну скруту був змушений продати більшість робіт, зокрема, найвірогідніше, малюнок Бруно Шульца з 1935 року із надписом на звороті: „Д-р Міхал Хаєс, Адвокат”.

226

Regina Silberner, Strzępy wspomnień. Przyczynek do biografii zewnętrznej Brunona Schulza, Londyn : Oficyna Poetów i Malarzy, 1984.

227

Główna Komisja Badania Zbrodni Hitlerowskich — державна установа при Міністерстві юстиції Польщі, діяла в 1949–1984 роках, збирала й досліджувала матеріали про німецькі злочини, здійснені на території Польщі в 1939–1945 роках, 1998 року завдання комісії продовжив Інститут національної пам’яті, розширивши їх дослідженнями комуністичного терору.

228

Zofia Nałkowska, Dzienniki 1930–1939, Warszawa : Czytelnik, 1988.

229

Zofia Nałkowska, Dziennik czasu wojny, Warszawa : Czytelnik, 1972.

230

„Юно” — марка німецьких цигарок з часів Другої світової війни. „Спорт” — марка найдешевших польських цигарок без фільтра, наприкінці 70-х років назву змінено на „Популярні”, аби підкреслити, що спорт не має нічого спільного з курінням.

231

„Granica” — психологічно-кримінальний роман Зоф'ї Налковської, опублікований 1935 року у варшавському видавництві „Рій”. Бруно Шульц написав про цей твір розлогу схвальну рецензію „Зоф’я Налковська на тлі свого нового роману”, опубліковану 1939 року в літературному часописі „Скамандр”, див.: Бруно Шульц, Літературно-критичні нариси, опрацювання та передмова Малґожати Кітовської-Лисяк, переклад з польської та післямова Віри Меньок, Київ : Дух і літера, 2012, с. 129–143.

232

„Pion” — суспільно-літературний тижневик, виходив у Варшаві у 1933–1939 роках, тут публікувалися, зокрема, Юзеф Чехович, Юзеф Лободовський, Чеслав Мілош, Юзеф Віттлін.

233

Кароль Іжиковський (1873–1944) — польський літературний та кінокритик, поет, прозаїк, драматург, перекладач, у міжвоєнні співпрацював з часописами „Скамандр” та „Літературні новини”, ініціював літературні дискусії, від 1933 року член Польської академії літератури, у 1933–1939 роках друкувався в часописі „Пйон”.

234

Поля Ґоявічинська (Pola Gojawiczyńska, 1896–1963) — польська письменниця, найвідоміший її роман „Дівчата з Новолипок” („Dziewczęta z Nowolipek”, 1935), Зоф’я Налковська сприяла у популяризації її творчості.

235

Юзеф Папський (1896–1993) — польський художник і письменник, граф, майор Війська Польського, у 30-х роках друкувався в „Літературних новинах”, в’язень сталінських таборів, співтворець паризької „Культури”, делегат еміґраційного уряду Речі Посполитої, у ПНР його творчість була заборонена.

236

Александер Ват (1900–1967) — польський письменник і поет, перекладач, співтворець польського футуризму.

237

Srebrzysko — комунальний цвинтар у Ґданську, заснований 1924 року, розташований на лісистій території у Верещі.