Артур Конан Дойль Оповідання про Шерлока Холмса

Великий детектив і той, хто його вигадав

Не так уже й часто трапляється в історії літератури, що письменник, якого критики не вважають видатним художником, не просто стає популярним на якийсь короткий час, а й набуває справжньої великої слави і десятиліттями чи навіть століттями зберігає любов читачів. Які імена при цьому першими спадають на думку? Мабуть, ми не помилимось, якщо скажемо, що це імена француза Александра Дюма-старшого та англійця Артура Конан Дойля.

У чому ж полягає секрет успіху Конан Дойля — творця захопливих книжок, які так любить молодь і до яких так прихильно ставляться і люди старшого віку? Не претендуючи на постановку великих питань людського життя, на створення історичних чи епічних полотен грандіозного розмаху, на проникнення в глибини людської психології, Конан Дойль теж спромігся зробити своє художнє відкриття, яке виявилось цікавим для читачів і плідним для подальшого розвитку літератури не тільки в Англії. Він створив особливий жанр короткої прози, в якому головним героєм виступає не так глибоко симпатичний читачеві детектив-мислитель Шерлок Холмс, як сама думка, процес мислення, його логіка. Виявилося, що пригоди думки, її динамічний рух, складні звиви, спалахи й осяяння напрочуд захопливі в художній оповіді.

Є теорія, що твори на зразок оповідань і повістей, де розслідування загадкових злочинів веде Шерлок Холмс зі своїм другом, помічником і слухачем — хроністом доктором Вотсоном, нагадують по своїй суті розумову гру, подібні до шахів, бриджу або розгадування кросвордів. Елемент розумової гри, безумовно, присутній у детективних творах. Але це — один з багатьох елементів художньої оповіді, яка має свою специфіку, художню і гуманістичну вартість, принаймні якщо йдеться про твори Артура Конан Дойля.

Новаторство цього письменника в тому, що він збагатив своєю невичерпною фантазією вже давно відомі в літературі історії про загадкові злочини. Він створив класичні постаті геніального детектива і його наївно-простодушного помічника, які відтоді будуть нескінченно варіюватись у книжках інших літераторів. Нарешті, і це найважливіше, він в оригінальний спосіб постійно переконував читача у безмежних можливостях людського розуму, людської спостережливості, які далеко не завжди ми вміємо належно використовувати.

Щоправда, у Конан Дойля був талановитий попередник, який так само показав у своїх новелах детектива-мислителя, що подібно до Шерлока Холмса використовував у розслідуванні загадкових злочинів тонкі спостереження і метод дедукції. Маємо на увазі американського письменника-романтика Едгара По, який в оповіданнях «Убивство на вулиці Морг», «Викрадений лист», а також «Золотий жук» показав силу дедуктивного мислення, важливість для розслідування вміння співставляти факти, на перший погляд дуже віддалені один від одного, мислити без упереджень, не випускати в своїх спостереженнях жодної, навіть найменшої деталі.

Однак у багатющій новелістичній спадщині Едгара По детективні оповідання становлять лише маленьку частку. Що ж до розповідей Конан Дойля про Шерлока Холмса, то, зібрані разом, вони складають кілька томів, привертаючи до себе увагу розмаїттям сюжетів, неповторністю оповідного тону і, звичайно ж, живими й переконливими постатями як головних, так і друго-планових героїв. Не можна сказати, що три маленькі шедеври По загубилися серед інших його новел. Але вони не мали такого приголомшливого успіху, як історії розслідувань Шерлока Холмса. Мабуть, в останній третині XIX століття настав час для народження детективного оповідання і роману як своєрідного літературного різновиду. Саме життя буржуазного суспільства з його соціальними контрастами і величезною злочинністю диктувало необхідність у детективному жанрі.

Кримінальної поліції у тій її формі, яка нам відома, у XVIII столітті ще не існувало. Лише в часи імператора Наполеона були створені перші підрозділи, які спеціально розслідували різні злочинні випадки. На чолі французької поліції Наполеон поставив колишнього каторжника Відока, який через особистий «своєрідний» досвід дуже добре знав кримінальний світ, мав дружні зв’язки із злочинцями і завдяки цьому зміг досягти певних успіхів у розкритті голосних справ. Протягом XIX століття поліційні методи розслідування весь час удосконалювались, як удосконалювались і методи організованої злочинності. Публіку різних країн постійно хвилювали повідомлення, які широко вміщувала преса, про величезні афери, грандіозні пограбування, таємничі вбивства тощо. Мабуть, усе це і наштовхнуло письменників, серед яких найталановитішим був саме Конан Дойль, на розробку цієї суспільної теми.

Конан Дойль уперше написав повість про Шерлока Холмса — це був «Етюд у багряних тонах» — у 1887 році. В цьому творі з’явилися вперше і Шерлок Холмс, і Вотсон, і навіть їхня дбайлива економка місіс Хадсон. Але ця перша повість не була початком літературної діяльності Конан Дойля взагалі. Ще в студентські роки, вивчаючи медицину в Едінбургському університеті, він надрукував оповідання «Таємниця Сесаської долини». І хоча цей твір не набув розголосу, Конан Дойль писав далі. Щоправда, більшість часу віддавав лікарській практиці.

У 1881 році він закінчив університет, через кілька років лікарської практики, побувавши в плаванні навколо Африки (на кораблі він теж був лікарем), майбутній письменник захистив дисертацію і в 1885 році став доктором медицини. Здавалося б, його професійний шлях остаточно визначився. І раптом величезний успіх повісті «Етюд у багряних тонах», який змусив письменника всі сили душі і таланту віддати літературі. В 1891 році з’являється друком перша новела з серії «Пригоди Шерлока Холмса» — «Скандал у Богемії», і того ж таки року Конан Дойль залишає лікарську практику. Оповідання про Шерлока Холмса друкувалися в журналі «Стренд мегезін». За договором з цим виданням Конан Дойль мав регулярно подавати до нього цікаві історії розслідувань за участю свого детектива. Врешті-решт це йому набридло. Людина волелюбна і незалежна, він не хотів залежати ні від журналу, ні від свого героя і, як він писав у листі до матері, вирішив убити Шерлока Холмса, який відволікав його від важливіших речей. В оповіданні «Остання справа Холмса» (1893) жахливий злочинець професор Моріарті власними руками вбив геніального детектива, а письменник міг вільно зітхнути і вдатися до тих форм творчості, які йому здавались значно цікавішими і важливішими, ніж детективні оповідання.

Однак воля автора виявилася неспроможною подолати волю читацького загалу. Публіка жадала все нових і нових творів про Шерлока Холмса, і нарешті письменник здався — воскресив героя. В 1901-1902 роках була надрукована нова повість «Собака Баскервілів» і нові оповідання про симпатичний дует розслідувачів. Нова збірка «Повернення Шерлока Холмса» (1905) виявилася не останньою — невдовзі з’явилися «Його прощальний уклін» та «Архів Шерлока Холмса».

Сам письменник весь час доводив собі та іншим, що його справжнє художнє покликання полягає аж ніяк не в детективних історіях. Він не без успіху писав історичні романи, такі, як «Білий загін» про події у XIV столітті, історично-гумористичні твори на зразок «Подвигів бригадира Жерара». Успіх мали і його п’єси, наприклад, «Ватерлоо», науково-фантастичні повісті, такі, як «Загублений світ», «Отруєний пояс», «Марракотова безодня». Він виступав як талановитий і дуже активний публіцист. Його книга «Злочин у Конго» (1909) з такою силою викриває знущання бельгійських колонізаторів з конголезців, розповідає про такі страшні масові вбивства жителів Конго, такий нелюдський визиск тубільного населення цієї країни з боку бельгійського короля Леопольда та його поплічників, що твір звучить як переконливий вирок колоніалізмові взагалі. Саме так і сприймали цю книгу Конан Дойля читачі в усьому світі, а його позиція, послідовна й мужня, викликала в них справжнє захоплення. Цей епізод у його творчості — пік громадянської й суспільної діяльності.

Конан Дойль любив подорожувати і зі своїх численних подорожей завжди привозив нові спостереження, сюжети, нотатки, які ставали новими книжками. Він побував, і не раз, в Африці, був військовим лікарем під час англо-бурської війни, а коли спалахнула перша світова війна, письменник, якому на той час уже виповнилося п’ятдесят п’ять років, вимагав, щоб його знову мобілізували як медика й послали на фронт. І хоча йому в цьому відмовили, на фронт він таки їздив і про все, що бачив на війні, писав, причому не тільки в спеціальному дослідженні, а й у статтях.

Усе своє життя Артур Конан Дойль цікавився різними галузями науки, мистецтва, спорту. І в цьому його герой Шерлок Холмс схожий на свого автора, хоча на відміну від нього був підкреслено байдужим до політики. Знання Конан Дойля з біології, хімії, музики знадобилися і великому детективу. А любов письменника до спорту, постійні тренування зробили його дужим і оптимістичним, подарували йому творче довголіття і неабияку працьовитість. У нього було багато друзів, і люди, які добре його знали, любили широту його вдачі, захопленість життям, живе зацікавлення справами людини та світу. Відомий англійський гуморист Джером К. Джером, що був добрим знайомим Конан Дойля, сказав про нього слова, які могли б стати епіграфом до біографії творця Шерлока Холмса: «Людина великого серця, велика на зріст, з великою душею».

Усе це робить постать Конан Дойля глибоко симпатичною, хоч не треба забувати про те, що йому, як англійському консервативному політику, були властиві й цілком несприйнятні для нас ідеї та погляди.

Повернемось до найвідомішого циклу творів англійського майстра прози. Звичайно, думаючи про ці оповідання і повісті, згадуєш передусім геніального детектива Шерлока Холмса. Конан Дойль був першим, кому пощастило створити таку небуденну, живу постать, яку читачі сприймали як цілком реальну, що призвело до багатьох кумедних випадків. Ще коли з’явилися перші оповідання про Холмса, до нього стали звертатися як до реально існуючої людини з різними проханнями. І відтоді потік листів до Шерлока Холмса не припиняється. Є найрізноманітніші дослідження, в яких з’ясовується питання, хто насправді був прототипом Шерлока Холмса, де той будинок на Бейкер-стріт, що в ньому жили Холмс і Вотсон, яким було ставлення Шерлока Холмса до музики або яким був науковий рівень його дослідів у галузі хімії тощо.

Якими ж насправді були прототипи Шерлока Холмса? Більшість з тих, хто досліджував це питання, вважають, що образ цей збірний, що в ньому письменник об’єднав риси людей, яких він добре знав у студентські роки, і деякі риси власної вдачі. Схожість із Шерлоком Холмсом вбачають у професорі Резерфорді, докторі Джозефі Беллі, головному хірургові Королівської лікарні в Едінбурзі, і в Джорджі Бадді, з яким молодий Дойль навчався разом і який зовні був дуже схожий на Шерлока Холмса. Всі ці люди були особистостями, відзначалися силою, сміливістю й динамічністю мислення, мали трохи чудні звички, за що їх вважали диваками, були цілком віддані головній справі життя, якою для них була наука, і дуже мало уваги приділяли власному побуту, звичайним буденним турботам. У середовищі едінбурзьких студентів ходило багато переказів про вміння Резерфорда чи Белла робити глибокі висновки з дрібних спостережень, про їхню дотепність.

Як характеризує сам Конан Дойль або літописець діянь Шерлока Холмса доктор Вотсон героя найвідоміших оповідань? На сторінках цих оповідань розкидані дрібні зауваження про зовнішність героя, його поведінку, його улюблені заняття. Наводяться й окремі висловлювання Шерлока Холмса про те, що його цікавить у житті, як треба розслідувати таємничі кримінальні справи тощо. На основі цих рядків вже не раз робилися реконструкції постаті Холмса. Зробимо й ми таку реконструкцію.

Вражає вже сама його зовнішність. Височезний, худющий, з орлиним профілем і пронизливим поглядом, він усупереч таким характерним ознакам уміє перевтілюватись так майстерно, що, перебравшись у жінку, старого ремісника, горбаня-жебрака, стає невпізнанним навіть для найближчого друга. Він людина нервової вдачі, нетерплячий і рухливий, без цікавої справи неймовірно нудиться і водночас може цілу ніч чаїтись у темряві, мовчки, застиглий, мов камінь. Шерлок буває похмурим і вередливим без діла, а, захоплений розслідуванням, стає цілеспрямованим, стрімким, мов стріла, спущена з тятиви. Він байдужий до грошей і розкошів, його мало хвилює слава, певні сфери життя лишаються поза його увагою, він не дуже обізнаний у літературі, але обожнює музику, використовує кожну вільну хвилину, щоб побувати на концерті чи на оперній виставі, сам грає на скрипці. Хімічні досліди для нього не просто «хобі», а й глибокі наукові заняття, він робить відкриття у цій галузі, пише праці.

У нього багато й інших захоплень — створення підручних систематичних каталогів, балістика, наукова класифікація різних гатунків тютюнового попелу, уважне читання газет тощо. Більшість, але не всі, з цих захоплень стають йому в нагоді, коли він іде по сліду злочинців, інші — прикрашають дозвілля, знімають нервове напруження. Холмс здається людиною розуму, а не почуття, досить сухою, без сентиментів і слабощів. Однак він не позбавлений честолюбства і навіть хвалькуватості, радіє, коли йому вдається здивувати своїми висновками інших, передусім свого простодушного друга Вотсона.

На сторінках оповідань розсипано багато випадків, коли Шерлок не без франтівства показує свою здатність, використовуючи метод дедукції, за дрібними, майже непомітними ознаками прочитувати біографію якоїсь людини, розкривати її характер чи звички, реконструювати хід подій тощо. Незважаючи на зовнішню холодність і непорушність, він по-людському радіє зі здивування, захоплення чи розгубленості, з якими оточення сприймає цей своєрідний хист. Ці міні-вистави ведуться із справжнім драматургічним і акторським талантом, прикрашають сторінки творів про Холмса, вони їхні прикмети, те, що добре запам’ятовується.

Не раз писалося про те, що великий детектив — людина демократична якщо не за переконаннями, то в емоційному плані. Вище вже згадувалося, що він мало цікавиться грошима, і тому йому байдуже, хто звертається до нього з проханням розслідувати якусь заплутану справу — аристократичний сноб чи навіть сам голова вітчизняного або іноземного уряду, багатий лендлорд, промисловець чи людина незаможна, служниця, гувернантка, ремісник, молодий інженер чи самотній літній урядовець. Є певні нюанси в тому, як він ставиться до таких різних за своїм соціальним станом клієнтів. Королі й міністри дратують його своєю пихатістю, спробами розглядати детектива як власного слугу, і він завжди вміє поставити їх на місце, показати їм свою розумову перевагу, свою незалежність і гідність. Часто трактує їх поблажливо або із зверхністю.

Зовсім інакше ставиться він до тих нещасних і бідних людей, яких зла доля змушує звернутись до нього. З ними він підкреслено уважний і ввічливий, іноді навіть ніжний, намагається нічим не схвилювати їх і не образити, не шкодує часу й витрат, щоб їм допомогти.

Приваблива риса Холмса — його щирість, з якою він розповідає про себе Вотсону, не приховуючи і своїх слабостей. Іронія, з якою він ставиться до багатьох подій, явищ, людських типів, знімає серйозність і старанність в оповідній манері Вотсона, надає історіям, які він розказує, блиску, іскристості.

Але Шерлок Холмс не єдиний герой оповідань. Хай який звичайний, сіренький, навіть нуднуватий доктор Вотсон, він просто таки необхідний у структурі новел Кокан Дойля. Ця постать — складова того самого принципу контрасту, на якому будується художня виразність більшості образів письменника. Відома істина про те, що протилежності сходяться. Дві полюсні протилежності — Холмс і Вотсон — створюють необхідну гармонію. Вони неначе різні грані англійського національного характеру. Опосередкованим доказом цього може служити твір сучасника Конан Дойля Бернарда Шоу «Пігмаліон», в якому два герої — професор Хіггінс і полковник Піккерінг — в основі своїй той самий контрастний дует, що й Холмс та Вотсон, ті ж таки грані типового англійського характеру. Вотсонова мужність і педантична чесність, вишукана ввічливість і наївна прямолінійність не можуть не викликати симпатії. Він об’єктивно оцінює свою звичайність порівняно з геніальністю друга, свідомо обирає роль помічника, оспівувача, літописця. А втім, коли треба, він іде на ризик заради істини, готовий захистити і підтримати свого друга у смертельно небезпечних ситуаціях. Його чудова пам’ять, уважність, літературний талант свідчать про те, що й скромний Вотсон не такий уже нездара і невдаха, яким себе малює.

Величезною заслугою Конан Дойля як письменника було й те, що, будуючи свою оповідь, він завжди прагнув зробити її оригінальною, несхожою на всі попередні. Хоча в суті своїй розслідування Холмса спираються на той самий принцип, але кожного разу на цій основі виростає нова барвиста й оригінальна рослина. «Голубий карбункул» за настроєм, постатями, ситуаціями аж ніяк не схожий на «Лев’ячу гриву», «Скандал у Богемії» не нагадує «Останню справу Холмса» тощо. Щоправда, часто-густо повторюється вихідна ситуація — сіренький день, полум’я у каміні вітальні на Бейкер-стріт, знуджений Шерлок Холмс у халаті невиразного кольору, раптовий дзвоник біля дверей будинку пані Хадсон, схвильований або змучений відвідувач, що приносить з собою запах біди, вологість сліз, напруження нещастя. Та далі все розгортається по-своєму, все захоплює незвичністю, веде за собою в глибини Шерлокових міркувань, все вирішується здебільшого неочікувано, хоч переконливо і логічно.

Не всі оповідання однаково вдалися авторові. Були серед них і такі, де «гончак» Шерлок виступав начебто втомленим і байдужим, повторював себе самого (точніше, це було з самим автором). Але найкраще — і цього досить багато — зроблено з такою блискучою майстерністю, так чисто й витончено, що не набридає знову і знову перечитувати такі твори, як «Спілка рудих», «Порожній будинок», «Пістрява стрічка», «Шість Наполеонів» і, звичайно ж, «Етюд у багряних тонах». Тільки по-справжньому значний художній твір може викликати у читача бажання перечитувати його не заради фабули, інтриги, сюжету, а заради атмосфери, загального настрою, тонких деталей і живих людських характерів. І тепер ми можемо повернутися до думки, висловленої на початку цієї статті.

Чи був Артур Конан Дойль видатним художником? Мабуть, помилялися ті його колеги-письменники й ті критики, які вважали його не досить цікавим з естетичного погляду. Стиль цього майстра художнього слова не вражає особливою яскравістю, примхливою оригінальністю чи вишуканістю. Ми не знайдемо в нього порівнянь, метафор чи інших формальних засобів, які б зупиняли увагу своєю небуденністю, були б справжнім відкриттям у царині художнього. Але його рядки випромінюють ту прекрасну сумлінну простоту, ту переконливу ясність, ту кристалічну чіткість, відграненість кожного слова, кожної фрази, які теж є ознакою високого художнього рівня, становлять особливості цілісного стилю Конан Дойля. Конан Дойль демократичний у тому розумінні, що він письменник для всіх. Переважна більшість читачів може назвати його своїм улюбленцем. А це — велика заслуга будь-якого майстра.

Кажуть, що час — найкращий суддя, що його вироки найсправедливіші, і саме вони не підлягають перегляду. Вирок часу щодо вартості творів Конан Дойля винесено. Письменник цей не загубився в анналах історії літератури, а залишився серед живих постатей красного письменства. Мабуть, до цього спричинилося його переконання, висловлене ще на початку повісті «Етюд у багряних тонах» устами доктора Вотсона: «Щоб пізнати людство, треба вивчити людину». Автор і вивчає людину разом зі своїм спостережливим героєм. Для розуміння принципів Конан Дойля як письменника важлива і неодноразово повторена на сторінках його оповідань думка про те, що «життя незрівнянно примхливіше за все, що здатна створити людська уява». Конан Дойль був реалістом, як і його герой, але реалістом з багатою уявою і фантазією, з жадібним інтересом до подробиць життя.

Відтоді як письменник створив образ Шерлока Холмса, минуло понад століття. За цей час детектив став одним з наймасовіших, найтиражніших, найрозповсю-дженіших жанрів. За цей час ті письменники, які шанують свою художницьку гідність, вважають себе послідовниками сера Артура Конан Дойля, створили класику жанру. Вони ускладнили прийоми й форми, що їх відкрили Едгар По і Конан Дойль. Їхні книжки набагато складніші за простодушні оповіді доктора Вотсона. Їхня фантазія вражає й екзотикою, і багатством. Однак навіть на цьому багатому й розкішному тлі оповідання про Шерлока Холмса та його друга Вотсона виблискують, мов прості і чисті перлини свого жанру, мають стабільну цінність, незалежну від примх моди, а Конан Дойль лишається в нашій свідомості творцем-першовідкривачем.

К.О.ШАХОВА,

доктор філологічних наук

Загрузка...