Основи загальної психології-2. Том II

ГЛОСАРІЙ

Абстрагування — уявне відволікання одних ознак і властивостей предметів від інших і від самих предметів, яким вони властиві.

Абулія — хворобливе ослаблення або втрата волі, повна байдужість, бездіяльність, відсутність спонукань, бажань.

Адаптація — зміна чуттєвості органів чуття під впливом дії подразника.

Аглютинація — об’єднання в створюваному образі властивостей і елементів образів інших предметів.

Агнозія — захворювання, що призводять до неможливості пізнання чогось.

Аксони — волокна тіла нервової клітини, які передають збудження іншим нервам.

Активна уява — процес довільного створення індивідом наочних образів, який спрямований на виконання творчого або логічного завдання. Він має відтворювальний і творчий характер.

Активність — міра енергійності, напору, із яким людина прагне впливати на довкілля, підкоряти його своєму впливові, перетворювати, долати окремі перешкоди.

Активність особистості — здатність людини до свідомої трудової

і соціальної діяльності, міра цілеспрямованого, планомірного перетворення нею навколишнього середовища й самої себе на основі засвоєння нею багатств матеріальної і духовної культури.

Акцентуації характеру — це надмірне посилення окремих рис характеру, при якому спостерігається відхилення психіки й поведінки, що межують із патологією.

Аналіз — це розумовий розподіл предметів і явищ на частини або властивості.

Аналітична теорія — теорія особистості К. Юнга, у якій надається велике значення внутріособистісним силам особистості і прагненню до самості (індивідуальності) за допомогою процесу індивідуації.

Аперцепція (від лат. ap — до і perception — сприймання) — властивість сприймання, яка відображає залежність сприймання від минулого досвіду, від загального змісту психічної діяльності та індивідуальних особливостей особистості; існує на рівні свідомості та характеризує особистісний рівень сприймання.

Апраксія — складне порушення цілеспрямованості дій людини, спричинене локальними розладами лобових часток мозку.

Астенічні почуття — гнітючі почуття, що знижують життєдіяльність, зменшують силу та енергію людини.

Афект — бурхливий та швидкоплинний емоційний стан, що оволодіває людиною й характеризується значними змінами у свідомості та порушенням вольового контролю за поведінкою.

Аферентні неврони — провідники збудження від периферії до центральної нервової системи.

Бажання — усвідомлене і конкретизоване прагнення певної мети. Бажання як мотив діяльності характеризується досить виразною усвідомленістю потреби, яка йому передувала та шляхів і способів її задоволення.

Безумовний рефлекс — спадково закріплена стереотипна форма реагування на біологічно значущі впливи зовнішнього світу або зміни внутрішнього середовища організму.

Боротьба мотивів — мотиваційний стан, пов’язаний з ухваленням рішення.

Відраза — переживання, які викликаються певними обставинами, діями (у т. ч. сексуальними), предметами, людьми, смаками, запахами взаємодія з якими викликає різке протиріччя з ідеологічними, моральними або естетичними принципами і настановами суб’єкта.

Відтворення — процес пам’яті, у результаті якого відбувається пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.

Відчуття — 1. Пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об’єктивного світу, що виникає при їх безпосередньому впливі на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку. 2. Відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів та явищ довколишнього світу, які впливають у цей момент на аналізатори людини.

Витіснення — психологічний захист, який проявляється у відстороненні й утриманні поза свідомістю певних психічних змістів і травмуючи моментів.

Верхній абсолютний поріг чутливості — максимальна величина подразника, при якій ще зберігається відчуття.

Внутрішнє мовлення — це вся та мовна діяльність, що виконує психологічно внутрішні функції.

Внутрішньособистісний конфлікт — конфлікт, який виникає у результаті внутрішнього зіткнення протилежних ролей, мотивів, потреб, інтересів, бажань, уявлень однієї людини.

Вольове зусилля — стан емоційного напруження, який мобілізує внутрішні ресурси людини (пам’ять, мислення, уяву тощо) і створює допоміжні мотиви до дії.

Вольові дії — дії, скеровані на досягнення свідомо поставленої мети, пов’язані з подоланням зовнішніх та внутрішніх труднощів.

Вольові якості — відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою.

Воля — психічний процес, що полягає у здатності активно домагатись свідомо поставленої мети, шляхом подолання зовнішніх та внутрішніх перешкод.

Галузі психології — сфери науково-психологічних досліджень та практичного застосування психологічних знань, що відносно самостійно розвиваються.

Гіперболізація — збільшення образу реального об’єкта або кількісна зміна його частин.

Гнів — негативне переживання, причинами виникнення якого є відчуття фізичної або психологічної неволі, що перешкоджає досягненню бажаної мети.

Гуманістична психологія — психологія, насамперед сконцентрована на вивченні здорових і творчих людей. Гуманістичні психологи підкреслюють унікальність людської особистості, пошук цінностей і сенсу існування, а також волю, що виражається в самоврядуванні й самовдосконаленні. Також називається психологією третьої сили.

Дедукція — умовисновок від загальних суджень до суджень часткових і поодиноких.

Дендрити — волокна тіла нервової клітини, які сприймають збудження.

Дефіцитарні мотиви — основні потреби, спрямовані на усунення напруги організму, особливо ті потреби, які виникають із біологічних потреб і потреб безпеки.

Децентрація — це психологічна здатність відкинути власний досвід, відійти від свого «Я» і наблизитись до «Я» іншої людини.

Динамізм моторики — швидкість, різкість, ритм, амплітуда м’язових рухів (включаючи мовлення).

Діалог — це безпосереднє спілкування двох і більшої кількості людей у формі розмови чи обміну репліками.

Довільна увага — вид уваги, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю.

Екстравертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні на інших.

Екстеріоризація мовлення — це процес переходу внутрішнього мовлення у зовнішнє.

Емоційна пам’ять — пам’ять людини на пережиті нею в минулому почуття.

Емоція — психічний процес, що перебігає у формі переживань і відображає суб’єктивну значущість і оцінку зовнішніх та внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини.

Емоційність — чутливість до впливів зовнішнього середовища, емоційне реагування на події, що відбуваються, включення емоцій у контур саморегуляції, швидкість зміни одних емоцій і станів іншими.

Естетичні почуття — це відчуття краси явищ природи, праці, гармонії барв, звуків, рухів і форм.

Ефектор — кінцевий елемент рефлекторної дуги (м’язи, залози), зміна стану яких є показником здійснення рефлексу.

Еферентні неврони — передають збудження від центру до периферії нервової системи.

Забування — процес протилежний запам’ятовуванню, виявляється у тому, що втрачається чіткість збереженого в пам’яті, зменшується його обсяг, виникають помилки у відтворенні, стає неможливим відтворення і, нарешті, унеможливлюється впізнання.

Загострення — акцентування якоїсь частини образу або певної якості, внаслідок чого новий образ набуває особливої виразності.

Закон Бугера-Вебера (характеризує поріг розрізнення) — один з основних законів психофізики, згідно якого при зміні інтенсивності подразника на певну постійну величину з’являється ледь помітна зміна у відчуттях.

Закон Фехнера — основний психофізичний закон, згідно якого відчуття зростають в алгебраїчній послідовності, у той час як інтенсивність подразників змінюється в геометричній прогресії, тобто сила відчуття знаходиться в прямо пропорційній залежності від логарифма інтенсивності фізичного подразника.

Запам’ятовування — процес пам’яті, завдяки якому відбувається закріплення нової інформації через поєднання її з набутою раніше.

Заміщення — психологічний захист, який проявляється у зміні об’єкта, на який спрямована дія. Це захист від нестерпної ситуації шляхом переносу реакції з недоступного об’єкта на інший — доступний або заміни неприйнятної дії на прийнятну.

Заперечення — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина не помічає неприємних для неї фактів і подій. Це прагнення уникнути нової інформації, що не співпадає з існуючими уявленнями про себе.

Здивування — емоційна реакція, яка не має чіткого позитивного чи негативного знаку і гальмує всі попередні емоції, скеровуючи увагу на раптовий об’єкт або обставини. Може переходити у зацікавленість.

Ід — компонент структури особистості, який функціонує в несвідомому й пов’язаний із примітивними, інстинктивними і вродженими аспектами особистості.

Ієрархія потреб — розташування потреб людини від нижчих до вищих у змісті їхньої переваги або необхідності.

Ілюзія — неадекватне (викривлене, помилкове) відображення предмета чи явища, що сприймається.

Індивід — 1. Поняття, яке втілює родову належність людини.

Людина як одинична природна істота, представник виду Homo Sapiens.

Індивідуальність — це сукупність психічних, фізіологічних і соціальних особливостей конкретної людини з точки зору її унікальності, своєрідності й неповторності.

Індивідуальна психологія — теорія особистості А. Адлера, у якій підкреслюється унікальність кожного індивіда й тих процесів, за допомогою яких люди переборюють свої недоліки й прагнуть до досягнення життєвих цілей.

Індукція — умовисновок від фактів до узагальнень, від менш загальних до більш загальних суджень;

Інтелектуальні почуття — емоційний відгук, ставлення особистості до пізнавальної діяльності в широкому її розумінні; виявляються в допитливості, чутті нового, здивуванні, упевненості або ж сумніві.

Інтелектуальні форми поведінки — найпростіші форми мисленнєвої діяльності, що ґрунтуються на встановленні зв’язків між предметами.

Інтерес — позитивне переживання, яке відіграє важливу мотиваційну роль у формуванні і розвиткові навичок, умінь та інтелекту, забезпечує працездатність людини.

Інтеріоризація мовлення — це процес переходу зовнішнього мовлення у внутрішнє.

Інтровертованість — спрямованість реакцій та діяльності особистості на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення.

Інтроекція — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина наповнює себе цінностями і нормами поведінки іншої людини, і це починає керувати її поведінкою.

Ідентифікація — психологічний захист, який проявляється у злитті з групою, коли людина у висловлюваннях і поведінці ототожнює себе з іншими, використовує займенник «ми» замість «я».

Інтелектуалізація — психологічний захист, який виявляється в здогадуванні суб’єкта про наявність придушених імпульсів, але поведінково вони витісняються.

Інстинкти — це вроджені видові форми поведінки, які виробились в ході природного відбору як результат відбору і закріплення біологічно доцільних дій.

Інстинкт життя — ідея З. Фройда про те, що люди прагнуть до самозбереження.

Інстинкт смерті — ідея З. Фрейда про те, що людям притаманне прагнення саморуйнування та смерті часто виражається зовні як агресія.

Класифікація — структурування інформації, віднесення предметів та явищ до груп, класів, видів, родів.

Когнітивна теорія особистості — надає особливого значення когнітивним процесам (мисленню, усвідомленню, судженню) у розумінні поведінки людини.

Колективне несвідоме — найглибший рівень особистості, що містить спогади й образи, передані в спадщину від наших предків.

Конвенційний рівень спілкування — високий рівень культури спілкування партнерів.

Конкретизація — це розумовий перехід від узагальненого до одиничного, окремого, що відповідає певному поняттю або загальному положенню.

Констелляторний конструкт — тип конструкта, що дозволяє його елементам належати одночасно іншим сферам; однак, якщо елементи ідентифіковані особливим чином, вони закріплені. Цей тип конструкта ілюструє стереотипне мислення.

Конструктивний альтернатив — філософське положення Дж. Келлі про те, що люди здатні до перегляду або зміни своєї інтерпретації подій; що об’єктивну реальність можна розглядати з різних кутів зору.

Конфлікт — зіткнення протилежних інтересів (цілей, позицій, думок, поглядів, тощо) осіб на підґрунті суперництва; відсутність взаєморозуміння між людьми з різних питань, пов’язане з гострими емоційними переживаннями.

Конфліктна ситуація — виникнення протилежних позицій з будь- якого приводу: неузгодження інтересів, бажань, поглядів на одні й ті ж ситуації.

Конфліктогени — слова, дії або бездіяльність, які провокують конфліктні ситуації; ті дії людини, які не відповідають потребам інших; те, що розцінюється як негатив, недоброзичливість або неповага і породжує напруженість у стосунках.

Лабільність — швидкість виникнення і проходження процесів збудження й гальмування.

Лібідо — частина психічної енергії, яка шукає задоволення винятково у статевій поведінці (сексуальна енергія).

Літота — зменшенням образу реального об'єкта або кількісна зміна його частин.

Локус контролю — схильність людини приписувати відповідальність за результати своїх дій зовнішнім силам і обставинам, або навпаки — власним зусиллям та здібностям.

Мандала — символічне вираження цілісності «Я», самості в теорії К. Юнга.

Меланхолік — слабкий, неврівноважений, інертний тип темпераменту, який характеризується високим рівнем чутливості і малої реактивності, уповільненістю реакцій на діючі стимули, а також мовленнєвих, розумових і рухових процесів.

Метапатологія — термін, який використав А. Маслоу для позначення психічних розладів (наприклад, апатії, депресії, цинізму), що розвиваються в результаті фрустрації метапотреб.

Міжособистісний конфлікт — конфлікт, який виникає в результаті взаємодії людей, мета, інтереси, цінності, погляди, норми поведінки і взаємодії, методи роботи яких не співпадають і є конфронтаційними у даній ситуації.

Міркування — це низка суджень, спрямованих на ствердження, заперечення чи доведення певної думки.

Мимовільна увага — вид уваги, що складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру.

Мислення — пізнавальний психічний процес, який характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності і дозволяє встановлювати зв’язки й відношення між предметами та явищами.

Мнемоніка — наука про пам’ять.

Мнемотехніка — сукупність способів або прийомів, які полегшують запам’ятовування необхідної кількості інформації, і ґрунтуються на законах асоціації.

Модальність — одна з основних властивостей відчуттів, їхня якісна характеристика (колір — у зорі, тон і тембр — у слуху, характер запаху — у нюху тощо).

Мова — це система словесних знаків, що охоплює слова з їх значенням і граматику — набір правил, за якими будується речення.

Мовленнєва діяльність — активний, цілеспрямований, опосередкований мовою й зумовлений ситуацією спілкування процес взаємодії людей.

Монологічне мовлення (монолог) — зв’язне мовлення однієї особи, комунікативна мета якої — повідомлення про які-небудь факти, явища реальної дійсності.

Морфема — це поєднання звуків (фонем), що характеризується певним граматичним значенням, яке може проявлятися тільки в складі слова.

Мотиви — спонукання до діяльності, пов’язані із задоволенням певних потреб.

Мотиви росту — потреби вищого рівня (метапотреби), пов’язані з вродженим спонуканням актуалізувати свій потенціал.

Мрія — внутрішня діяльність, що полягає у створенні образу бажаного майбутнього.

Навички — це індивідуально набута форма поведінки, яка закріплюється в результаті повторень.

Настанова — це неусвідомлюваний особистістю стан готовності до певної діяльності чи поведінки.

Настрій — загальний емоційний стан, що забарвлює протягом тривалого часу окремі психічні прояви та поведінку особистості вцілому, характеризується слабкою вираженістю та усвідомленням причин і факторів, які їх викликають.

Наочно-дійове мислення — мислення, пов’язане із практичними діями над предметами.

Наочно-образне мислення — мислення, яке полягає у практичній перетворювальній діяльності, що здійснюється по відношення до реальних предметів.

Нервова клітина (неврон, нейрон) — це основний структурний і функціональний елемент нервової системи.

Несвідоме — сукупність психічних процесів, актів і станів, що обумовлюються явищами дійсності, впливу яких суб’єкт не усвідомлює.

Нижній абсолютний поріг чутливості — мінімальна величина подразника, при якій виникає ледь помітне відчуття.

Особистісний конструкт — категорія мислення, за допомогою якої людина інтерпретує або тлумачить свій життєвий досвід.

Особистість — 1. Індивід як суб’єкт соціальних стосунків та свідомої діяльності, людина як соціальна істота. 2. Діяч суспільного розвитку, свідомий індивід, який посідає певне становище в суспільстві та виконує певну громадську роль.

Пам’ять — це психічний процес, сутність якого полягає в закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду.

Пасивна уява — мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність.

Переконання — система усвідомлюваних потреб, які спонукають діяти відповідно до своїх поглядів, принципів, світогляду.

Післядовільна увага — вид уваги, яка спочатку викликається докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримується інтересом до об’єкта (наприклад, змісту завдання).

Пластичність — здатність швидко пристосовуватись до обставин, що постійно змінюються.

Поведінка — це складний комплекс реакцій живого організму на впливи зовнішнього середовища.

Подразливість — властивість живих організмів (тварин, рослин) реагувати змінами свого стану або рухами на різні зовнішні подразники.

Поняття — одиниця мислення і його найелементарніша форма, яка відображає суттєві загальні або відміні ознаки предметів і явищ дійсності, їх властивості, зв’язки й відношення.

Порівняння — це розумове встановлення схожості і відмінності між предметами і явищами дійсності.

Поріг відчуття — це рівень інтенсивності подразника, який здатний викликати відчуття.

Поріг розрізнення — це здатність відчувати мінімальну різницю в силі двох подразників, яка викликає ледве помітну різницю відчуттів.

Потяг — це спонукання до діяльності, що є недиференційованою, недостатньо чітко усвідомленою потребою, невиразна потреба в чомусь.

Почуття — форма переживання людиною свого ставлення до об’єктів та явищ дійсності, які виникають при задоволенні або незадоволенні вищих потреб, і характеризується мотиваційною значущістю, стійкістю, глибиною, тривалістю.

Правила мовного етикету — особлива група стереотипних, стійких формул спілкування, що реалізуються в основному в одиницях лексичного, фразеологічного, морфологічного рівнів.

Прагнення — система усвідомлюваних потреб, у яких виявлена потреба в чомусь, яка може бути досягнуто вольовими зусиллями.

Праксичні почуття — це переживання людиною свого ставлення

до діяльності: ігрової, трудової, навчальної, спортивної тощо.

Презирство — негативне переживання, яке виникає в міжособистісних стосунках і супроводжується почуттям власної могутності, цінності і значущості власного «Я» у порівняні з «Я» іншої людини, демонструється пихатість і зверхність у ставленні та спілкуванні.

Придушення — психологічний захист, який проявляється в блокуванні неприємної, небажаної інформації, вступає в дію лише тоді, коли небажані дії досягають певної сили.

Проекція — психологічний захист, який виявляється в тому, що людина виокремлює й локалізує в інших якості, почуття, бажання, дії тощо, які сама не визнає і заперечує у собі.

Пристрасть — емоційний стан, який виявляється у сильному, глибокому і стійкому переживанні, з яскраво вираженою спрямованістю на досягнення мети, предмета чи об’єкта потягу.

Психіка — властивість головного мозку людини створювати суб’єктивні образи об’єктивної реальності, за допомогою яких відбувається керування діяльністю і поведінкою людини.

Психічні властивості — це найбільш істотні особливості особистості, що забезпечують певний кількісний і якісний рівень діяльності й поведінки людини.

Психологічний захист — реакції, які людина використовує не усвідомлено з метою захисту внутрішніх психічних структур, власного «Я» від переживання тривоги, сорому, провини, гніву, а також конфліктів, фрустрацій та інших особистісно небезпечних ситуацій.

Психічні процеси — первинні регулятори поведінки людини, володіють динамічними характеристиками: тривалістю, стійкістю, на їх основі формуються певні стани, знання, уміння й навички людини.

Психічні стани — характеризують стан психіки в цілому; мають свою динаміку: тривалість, стійкість, інтенсивність; впливають на протікання і результат психічних процесів і можуть сприяти чи гальмувати діяльність.

Психологія — наука, що вивчає факти, закономірності і механізми психіки.

Психоаналіз — теорія особистості — особистісної структури розвитку, динаміки й змін, — створена З. Фройдом. У психоаналізі робиться акцент на роль біологічних і неусвідомлюваних факторів у регуляції поведінки. Також стверджується, що поведінка людини у своїй основі ірраціональна і є результатом взаємодії між Ід, Его й Суперего.

Психодинамічна теорія — теорія або точка зору, що підкреслює неусвідомлювані психічні або емоційні мотиви як основу людського поведінки.

Психосексуальний розвиток — теорія, сформульована З. Фройдом, що пояснює розвиток особистості мовою змін у біологічному функціонуванні індивіда. Соціальний досвід на кожній стадії залишає свій внесок у вигляді настанов, рис особистості й цінностей, набутих на даній стадії.

Психосоціальний мораторій — період пізнього підліткового віку, протягом якого індивіду дається деяка відстрочка в прийнятті ролей і відповідальності дорослого.

Радість — позитивне переживання, яке пов’язане з можливістю задоволення актуальної потреби.

Раціоналізація — псевдовиправдовування власної поведінки; психологічний захист, який пов’язаний із усвідомленням і використанням у мисленні лише тієї частини інформації, завдячуючи якій власна поведінка постає як добре контрольована і така, що не суперечить об’єктивним обставинам.

Реактивність — показник, який відображає силу й енергію, з якою людина реагує на той чи інший вплив, проявляє емоційну вразливість, ставлення до навколишньої дійсності та самої себе.

Реактивне утворення — це психологічна настанова або звичка, які є діаметрально протилежними витісненим бажанням, реакцію на них у вигляді інверсії бажання, тобто виявляється в тому, що людина діє в протилежність тому, чого хоче.

Регресія — виявляється в тому, що людина поведінково «повертається» на більш ранні стадії психосексуального розвитку.

Рефлекс — реакція організму у відповідь на подразнення зовнішнього чи внутрішнього середовища.

Резистентність — міра здатності чинити опір негативним або несприятливим обставинам.

Репродуктивна уява — процес створення людиною образів нових речей на підставі їх усного опису або графічного зображення.

Рецептори — кінцеві утворення доцентрових нервових волокон у тілі тварин і людини.

Речення — це поєднання слів, що в завершеному вигляді передає певну думку.

Ригідність — це складність або нездатність перебудовуватися при виконанні завдань, якщо цього вимагають обставини.

Риси характеру — це психічні властивості людини, які визначають її поведінку у типових обставинах та ситуаціях.

Розвиток — специфічний процес зміни, результатом якого є виникнення якісно нового, поступальний процес сходження від нижчого до вищого, від простого до складного.

Самість — архетип у теорії К. Юнга, що стає центром структури особистості, коли всі протиборчі сили усередині особистості інтегруються в процесі індивідуації.

Самоактуалізація — прагнення людини до найвищої реалізації свого потенціалу.

Самосвідомість людини — система поглядів людини щодо себе.

Сангвінік — сильний, урівноважений, рухливий тип темпераменту, який характеризується енергійністю, підвищеною працездатністю і швидкістю реакцій.

Свідомість — вищий рівень психічного відображення об’єктивної реальності, регуляції й саморегуляції, властивий лише людині як соціальній істоті.

Сензитивність — міра чутливості до явищ дійсності, що стосуються особистості.

Сенсибілізація — це підвищення чутливості в результаті взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ.

Синапс — утворення, через яке здійснюється контакт аксона з дендритами.

Синестезія (одночасне відчуття) — додаткове відчуття, яке виникає під впливом подразника, наприклад, кольоровий слух, коли звук викликає не тільки слухові відчуття, а й кольорові.

Синтез — це розумове поєднання окремих елементів, частин і ознак в єдине ціле.

Скерованість особистості — компонент особистості, що охоплює вибіркове (селективне) ставлення людини до дійсності.

Слово — стійкий комплекс звуків, що має значення.

Словесно-логічне мислення — мислення, яке перебігає у формі логічних розмірковувань і дозволяє розкрити, зрозуміти внутрішню сутність речей, які неможливо безпосередньо сприймати через фізичний контакт із ними; узагальнювати множинність конкретних об’єктів, абстраговано виходити за межі життєвих ситуацій; розуміти загальні принципи і закони існування та розвитку природних і соціальних об’єктів; прогнозувати зміни і розвиток процесів, явищ, подій і станів; пізнавати події минулого тощо.

Смуток — негативне переживання, причинами виникнення якого є різноманітні проблемні ситуації, такі як незадоволення первинних потреб, інші емоції, уявлення, розчарування, спогади, втрати.

Сновидіння — суб’єктивно пережиті уявлення переважно зорової модальності, що мимовільно виникають під час сну.

Сором — негативне переживання, що виражається в усвідомленні невідповідності власних думок, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку або зовнішній вигляд.

Соціальна перцепція — сприймання людини людиною або її дій, рухів, вчинків, діяльності.

Сприймання — це пізнавальний психічний процес, який виявляється у цілісному відображенні предметів, ситуацій і явищ, що виникають при безпосередньому впливові подразників на рецепторні поверхні органів відчуттів.

Спрямованість — система спонукань, що визначає вибірковість ставлень та активності особистості.

Стенічні почуття — почуття, що активізують людину, підвищують її життєдіяльність, збільшують силу та енергію людини.

Страх — негативне переживання, яке відчувається і сприймається людьми як загроза особистій безпеці.

Стрес — стан нервово-психічного перенапруження, що викликається значним за силою подразником, адекватна реакція на який раніше не була сформована.

Схематизація — згладжування відмінностей між порівнюваними об'єктами.

Суб’єкт діяльності — це індивід як носій свідомості, який володіє здатністю до діяльності.

Сублімація — це психологічний захист шляхом переведення сексуальної або агресивної енергії людини, надлишкової з точки зору особистісних або соціальних норм в інше русло, прийнятне для суспільства, — творчість.

Судження — форма мислення, яка відображає зв’язки між предметами і явищами дійсності або їх властивостями й ознаками, це ствердження або заперечення чого-небудь; це висловлювання, яке містить певну думку.

Творча уява — створення нових наочних образів, які несуть в собі індивідуальність їхнього суб'єкта та можуть бути втілені в оригінальних і суспільно-цінних продуктах.

Текст — макроодиниця мови, що являє собою поєднання кількох речень; у розгорнутому вигляді розкриває певну тему.

Темперамент — характеристика індивіда щодо динамічних особливостей його психічної діяльності (темпу, ритму, інтенсивності психічних процесів і станів).

Темп реакцій — швидкість проходження і зміни психічних процесів і реакцій.

Типізація — уявне виокремлення істотного в однорідних явищах і втілення його у новому образі, завдяки чому цей образ поєднує в собі риси, притаманні різним об’єктам.

Увага — це психічний пізнавальний процес, сутність якого полягає у спрямованості й зосередженні свідомості на певному об’єкті.

Узагальнення — розумове об’єднання предметів та явищ за їх спільними істотними ознаками.

Умовний рефлекс — рефлекс, що утворюється при зближенні у часі будь-якого первинно індиферентного подразника з наступною дією подразника, що викликає безумовний рефлекс.

Умовисновок — форма мисленням, коли на основі ланцюжка логічно пов’язаних висловлювань робиться певний висновок і виводяться нові знання.

Уява — це психічний процес створення людиною нових образів на основі її попереднього досвіду.

Фантазування — довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди.

Фізіогномічна редукція — судження про внутрішні, психологічні особливості на основі зовнішнього вигляду (виразу обличчя, статури, ходи, постави тощо).

Флегматик — сильний, урівноважений, малорухливий тип темпераменту, який характеризується порівняно низьким рівнем активності поведінки, ускладненням переключення уваги, уповільненістю та виваженістю дій, міміки й мовлення, рівністю, постійністю почуттів і настроїв.

Фонема — це звук мовлення, що виконує смислорозрізнювальну функцію, сутність якої полягає в можливості відрізняти одне слово від інших.

Формування — це складний процес становлення людини як особистості, який відбувається в результаті розвитку й виховання; цілеспрямований процес соціалізації особистості, який характеризується завершеністю. Проте про завершеність цього процесу можна говорити лише умовно.

Фрустрація — емоційний стан людини, який викликається об’єктивно нездоланними перешкодами або труднощами на шляху досягнення бажаної мети.

Характер — це сукупність стійких індивідуальних особливостей особистості, які формуються і проявляються в діяльності й спілкуванні, обумовлюючи типові для індивіда способи поведінки.

Холерик — сильний, неврівноважений, рухливий тип темпераменту, який характеризується переважанням реактивності над активністю, неврівноваженістю, схильністю до емоційних спалахів, енергійністю дій.

Чутливість — подразнюваність щодо впливів середовища, які співвідносять організм з іншими впливами, що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію.

«Я-концепція» — сукупність уявлень людини про саму себе, оточуючу дійсність та своє місце у ній.