Останній пророк

Коментарі

1

ЕЛІСЕБА (євр. Елішеба — Господь її обіт) — вперше згадується у Святому Письмі (Вих. 6: 23). Жінка Аарона. Теж у перекладах як Єлисавета (Лука 1: 5), жінка Захарія, мати Івана Предтечі. Деякі автори уважають, що обидва імена є однозначні, інші — що різні. Елісабет в єврейськім тексті не трапляється. Приходить натомість Елішеба. Складене з двох слів: ель — Бог і шеба — присягати, обітувати.

2

ЗАХАРІЙ (євр. Дзахар) означає пам’ятати, бути вірним, згадувати і тому подібне. Звідси й це зложене слово. Коментатори поясняють: «Єгова вірний (своїй обітниці)», «пам’ять Єгови», «Єгова згадав» і подібне. Батько Івана Хрестителя, священик з покоління Абії, яке було восьмим у черзі 24-х кляс, на які нащадки Елеазара й Ітамара (сини Аарона) поділялись (Лука 1: 5, 11: 51, Мат 23: 35). Об’явлення архангелом Гавриїлом Захарія описане євангелистом Лукою, трохи менш «драматичне», як це вивів автор.

3

ГЕБРОН — місто в Юдеї, одно з найстарших міст світу (Чис. 13: 22), приходить у Святому Письмі Старого Завіту близько 40 разів. Коло Геброна спинявся Авраам (дуб Авраама в Мамре). Було резиденцією Давида, головною кватирою повстання Авесалома. Місце народження останнього пророка Святого Івана Предтечі й Хрестителя Господнього. Лежить на височині близько 1000 м понад поземом моря. Давніша назва: Кіріят-Арба, що означає місто чотирьох. Пояснення цього різні: що його збудували чотири брати; що тут резидував батько із трьома синами в приязні (хабар — приязнь, дружба); що воно є місцем гробів чотирьох: Адама, Авраама, Ісаака, Якова (жидівська традиція). Якийсь час був Геброн осідком латинського єпископства (1167–1187).

4

ІРОДИ — Йосиф Флавій виводить цей рід з едомітів (ідумейців), тогочасний історик Николай — що з жидів. Здається, рацію має Флавій. Це численний рід, що держався Рима і був зненавиджений жидами. У час Івана Хрестителя був володарем Юдеї (від 63 р. перед Христом під зверхністю Рима) Ірод Антипа, який і казав Іванові Предтечі відтяти голову. В час народження Ісуса Христа володів Ірод Великий (40—4 перед Христом). Про помилки в хронології див. Хронологія. Іродіяни — рід і політична партія цієї династії.

5

ГІРКАН — первосвященичий рід. Властивим основником його був Гіркан, син Симона (з Гасмонеїв).

6

МАККАБЕЇ — див. Гасмонеї.

7

АСКАЛОН (євр. Ашкелон) — філістимське місто над Середземним морем, 10 римських миль на північ від Ґази. Осередок філістимського культу Астарти. Місце народження Ірода.

8

БЕТЦУР — місто племени Юди, 20 римських миль від Єрусалима, по дорозі до Геброна. Йосиф Флавій знає його як найсильнішу твердиню в Юдеї. Тут відбувались численні битви Маккабеїв (Юди, Йонатана, Симона), знане також як Бет-Зур.

9

АЗРАЕЛЬ — такого імени не трапляється. Натомість: Азріель, Азараель, Азареель, але останні — це біблійні постаті й зовсім не означають ангела смерти. Мабуть, автор мав на думці Азазеля (Лев. 16: 8), що під деяким оглядом міг би нагадувати ангела смерти.

10

МИТАРІ (лат. публікані, грец. телонес) — збирачі римських податків. Зненавиджені жидами, вважалися зрадниками народу й закону. Жадні гроші від митаря не приймали в корбан. Не могли бути суддями, ні свідками в суді (Лука 18: 13, Мат 9: 11).

11

ФАРИСЕЇ (євр. першім) — одна з трьох (садукеї, ессени) великих сект. Слово означає відсепарований, відділений, цебто такий, що сепарувався від всякої нечистоти (в левітському розумінні) і суворо дотримувався Закону Мойсея. Перша історична згадка про них — близько 150 р. перед Христом. Їхній вплив був великий. Вони опановували Синедріон і взагалі жидівське суспільство. В їхніх руках були майже всі суди. У часі Ісуса Христа ця секта звелась до формалістики й буквоїдства, і Христос часто їх за це картав. Це була причина, що породила їхню ненависть і скінчилася розп’яттям Христа. Кандидат до партії фарисеїв мусів скласти при трьох фарисеях-свідках заяву: 1) дотримуватися точно приписів щодо їжі, 2) зберігати всі приписи про чистоту, зокрема в родині. В їжі не сміли порушати десятини, це був тяжкий гріх, бо десятина належала святині. Ці приписи становили базу їх діяльности. Ессени вважаються «інтенсивнішими фарисеями». Жиди, як настановляли фарисеї, — це святий нарід. Виучували точно Закон, найбільше з-поміж них було раббанів. Дехто нараховує сім родів фарисеїв з огляду на їхній характер і твердість в дотримуванні Закону. Христос називав їх побіленими гробами. Вони були найбільшими ворогами Христа.

12

САДУКЕЇ — назва від Садока, первосвященика з коліна Зоровавеля. Релігійна жидівська секта, відзначалася особливо тим, що визнавала лише писаний Закон і відкидала традицію. Не вірили в воскресіння мертвих і в посмертний суд. Сюди належали найбагатіші жидівські роди, що здебільша держали в руках уряд первосвященика. У часі проповідництва Івана Хрестителя уряд первосвященика сповняв зять Анни (Аннас, у Йосипа Флавія — Ананус) Йосиф, званий Каяфа, від року 26–35. Анна, мабуть, був його заступником (Анна — первосвященик у 13–24 рр., потім ще два сини) і як такий мав, очевидно, величезний вплив і в Синедріоні, і в публічному житті. Садукеї, боячись за свої маєтки й вигоди, воліли радше вести мирне співжиття з Іродом і римлянами. За те їх дуже ненавидів нарід.

13

АДОНАЙ (євр. Цар, Пан, Бог, множинна величальна форма [плюраліс маєстатіс]) від адон — на означення імени Бога-Ягве. Жиди не вимовляли слова Ягве, коли воно приходило в тексті, й заступали його словом Адонай.

14

СИНЕДРІОН (євр. Сангедрін) — велика жидівська рада 70-х з осідком в Єрусалимі. Жидівська традиція подає, що ця форма влади продовжалась ще від Мойсея, який мав раду 70-ти. Одначе докази на те слабі, й початок цього Синедріону означують дослідники не ранше, як в добу Маккабеїв. Йому належав найвищий суд і внутрішня самоуправа жидівського суспільства.

15

ЄРЕМІЯ — один з чотирьох великих жидівських пророків.

16

ЙОВ — у автора Йов на гноїщі «плакав і проклинав!» Це помилкове твердження. Книга Йова (приблизно 1500 перед Христом) вміщає щось цілком інше, ніж десперацію і прокльони (Йов 22).

17

ІСАЙЯ — великий жидівський пророк.

18

ЄЗЕКИЇЛ — теж великий жидівський пророк в середині VI ст. перед Христом.

19

ҐЕДЕОН (Ґідеон) — з покоління Манассії, п’ятий з черги Суддя. Один з найбільших Суддів, знищив святиню Ваала, побив медіямітів. Був Суддею 40 літ.

20

НАЗОРЕЇ (євр. незір) — означає відділений, відсепарований (назар — відділяти); цебто особа, в особливий спосіб, призначена на службу Богові, святині й законові та відділена від всякої сервільної праці. Назорей не смів пити вина (й інших алкогольних напоїв), стригти волосся, доторкатися трупа. Коли б таке сталося, він мусів обстригти волосся, принести жертву і відновити обіт. Обіти були на певний час і на все життя. Досмертними назореями були: Самсон, Самуїл, Єремія, Іван Хреститель. Основою цього інституту назорейства є Четверта книга Мойсеева Числа, глава 6. Згідно з деякими поясненнями, з назореїв постали в прямій дорозі наслідування рехабіти, ессени, анахорети (герміти) і згодом інші монаші чини.

21

ГАСМОНЕЇ (Асмонеї) — визначний жидівський рід, що виводив свою лінію від Аарона. У середині II ст. перед Христом повстання проти Антіоха, сирійського володаря, підняв священик Маттей зі своїми синами: Йогананом, Симоном, Юдою, Елеазаром, Йонатаном. Маттей помер 167 р. перед Христом. Залишив провідником резистансу[57] сина Юду, основника Маккабеїв. Це слово Маккабі, як подає традиція, виводив Юда від початкових букв єврейського тексту (Вих. 15: 11) Мі Кгамока Баалім Єговаг? — що значить: «Хто яко Ти, між богами, Єгово?» Початкові букви цього слова казав Юда виписати на прапори, подібно як мали римляни своє S. Р. Q. R. = Senatus Populus Que Romanus. Боротьба тривала 26 літ з п’ятьма наступними королями Сирії. Повернено самостійність Юдеї, знищено близько двісті тисяч сирійського війська. З черги побив Юда Серона, єгипетського полководця. Його девіз: «Боротьба за наше життя й закон». У 63 р. перед Христом Юдею здобув Помпей, і з того часу датується фактична влада Рима над Юдеєю.

22

ХАБЕРИМ (євр. хебгер, хабгурах і подібне) — братство, товариство. Хабером ставав член фарисейської партії по складенні всіх приписаних обітів. Хабер у противенстві до амгааредз був повновартісним членом вибраного народу, праведним, досконалим. Завважити треба, що не кожний книжник, законоучитель був доконче хабер, як і не кожний хабер мусів бути вчений у Законі. Хаберим сепарувались від амгааредз до тієї міри, що складали приречення: не продавати останнім «ні плинної, ні твердої речі, не бути в них гостем, не звати їх в гостину» і таке інше.

23

АМГААРЕДЗ — ті, що управляли землю, найбідніший прошарок жидівського суспільства (аредз — земля).

24

ЗЕЛОТИ — релігійна і політична партія, мабуть, не дуже велика й значна, бо коментатори не приділюють їй багато місця. Постала вона, певно І ст. до Христа і мала за ціль, подібно до ессенів, моральне уздоровлення суспільства, звідки й назва зелос — ревний (у виконуванні закону). Згадує про них Йосиф Флавій. Одним із зелотів був апостол Симон (Мат 22: 15, Марк 12: 13, Лука 20: 23).

25

ЕССЕНИ — одна з трьох великих жидівських сект. Одні виводять значення цього слова від асейяг — лікувати, поскільки ессени уважали себе лікарями від душі й тіла. Інші біблеїсти виводять це слово від сирійського побожний. Секта постала після Вавилонської неволі та мала за ціль двигнути ізраельський нарід з морального й державного упадку. Вели контемплятивне життя, сполучене з фізичною працею. Творили своєрідний монаший орден, осуджували подружжя, практикували суворий аскетизм. Засуджували соціяльну нерівність. Другим авторитетом після Бога був Мойсей. Точно дотримувалися святкування суботи. Перед сходом сонця відбували молитви, молилися перед і після їжі. Не присягались, бо вважали, що мова може бути в них лишень правдива. Кандидат до їхнього чину обов’язаний був жити один рік поза їх суспільністю, але триматися їхніх приписів. Він одержував як символи сокиру, білий фартух і білу одіж. У наступному році міг брати частинно участь у їхніх церемоніях. Через два наступні роки, коли виявився достойний, приймали за повноправного члена. Він складав такий обіт: служити вірно Богові, ненавидіти обман і неправду, робити добро, нікого не кривдити, говорити правду, не красти, не грабувати, зберігати приписи і таємниці ордену. Деякі приписи: митися, коли доторкнувся чужинець або нижчий станом, та перед і після їжі; не плювати під час зборів, а коли було конечне, то не на праву сторону; безженність; чистота думки; погідний настрій; відсутність злоби і злости — все, що веде до святости. В такому стані правдивий ессен може творити чуда, воскрешати мертвих. Деякі екзеґети приводять такі місця зі Святого Письма, що мають відношення до ессенів (Мат 5: 34, 19, 12; 1 Кор. 7; Яків 5: 12; Діян. 4: 32–34). Кількісно числом це не була велика секта й ніколи не перевищувала 4 тисяч. Перестала існувати після знищення Єрусалима.

26

РАББАН (євр. раб, рав — учитель; раббі, равві — мій учителю) — найвищий титул в розумінні учителя. Титул раббана мали лиш небагато законоучителів. Це були ті, які славились великим знанням закона, і ті, що їх вважали за непомильних. Дехто (наприклад Фаррар) думає, що жиди взагалі надали той титул лише сімом учителям, зокрема трьом з роду Гамалиїла (в цього вчився апостол Павло), сина Гіллеля. Отже, титул дуже рідкісний, і малоймовірно, щоб і у Геброні були раббани.

27

КАЛЬМУС (калямус) — рослина з пахучим ароматом, згадується декілька разів у Святому Письмі. Перенесена, мабуть, з Індії. Олійків з неї вживали при помазаннях.

28

КОРІЧИДЕР — мабуть, те саме, що коріандер, росте дико в Палестині, насіння його має приємний запах і смак.

29

КОРБАН — каса святині, пожертви, туди внесені, призначалися на жертву, тобто на цілі святині. Не конечно в грошах, теж і речі жертвували або обіцяли («обітували») жиди вносити до корбану.

30

МЕНАГЕМ (євр. — потішувати, приносити добру вість) — син Ґада, король Самарії (771–760 перед Христом), відзначався жорстокістю й терором.

31

ШЕОЛ — місце мертвих, ад, загробний світ. Але є й інші пояснення.

32

МІЦРАЇМ (межа, границя) — ім’я, яким жиди загально означували Єгипет, мабуть, від імені Міцраїм — син Хама (Бут. 10: 6, 13).

33

МЕДІЯМІТИ — Медія, країна між Персією і Каспійським морем, виводить свою назву від Мадаї, сина Яфета (Бут. 10: 2). Перський король Кир через жінку одідичив право до Медії та прилучив її до Перського королівства. Про майже півторатисячолітню історію цієї країни нічого не знаємо. Перший історичний знак про медів датується 880 р. перед Христом на ассирійських монументах.

34

КВІРИН (Квірінус Публус Сульпіціус) — історична постать, губернатор Сирії, за часу якого відбувся перепис жидівського населення в рік уродження Христа (Лука. 2: 2). Від 9 р. перед Христом відомі такі губернатори: Марк Тітій, Ґай Сентій Сатурній, Публій Квінт Вар. Ірод помер (в 1 р.) за урядування Вара. Квірин був губернатором Сирії від 6 р. по Христові. Все ж деякі історики думають, що він був губернатором і раніше — від 4–1 рр. перед Христом. Автор переносить його на помічника Вара в Єрусалимі.

35

МАТТІЯС — історична постать, первосвященик у 5 р. перед Христом. З приводу якогось випадку та шкоди на його тілі стався ірреґуляріс, і він перестав сповняти уряд первосвященика. Його наступниками були Еллем (1 день) і Йоазар (4 р. перед Христом — 1 р. по Христові).

36

АНТОНІЄВА ВЕЖА — твердиня в Єрусалимі, при мурі святині, на північний захід. Збудована Маккабеями, перебудована Іродом. Тут стаціонували римські леґіонери і були завжди готові на випадок заворушень. Звідтіля був теж і доступ до святині.

37

САМАРІЯ — край на північ від Юдеї. До 720 р. перед Христом належала до ізраельської держави. У добу асирійської неволі колонізована асирійцями, що, змішавшися з залишеним жидівським населенням, створили самаритян, про яких у Новому Завіті є декілька згадок. Після повороту жидів з асирійської неволі контраст між ними й самарянами був доволі значний. Самаряни зберегли деякі елементи асирійського поганства, зрештою прийняли закон Мойсея. Не добившись співучасництва у відбудові єрусалимської святині (до цього жиди їх не допустили), відокремились і збудували окрему святиню в Самарії коло Сіхема на горі Ґеразім. Цю святиню збурив Іван Гірка в кінці II ст. перед Христом. Місто Самарію за Помпея переназвано на Себасту.

38

МІХЕЙ (євр. Мікаг) — автор деколи вживає: Міха, Міхою і подібні — неправильно. Один з так званих малих пророків (758—699 рр.).

39

ЄГОХАНАН — Іван Хреститель. У лексиконах і біблійних коментарях приходить це ім’я під різними видами: Йоханан, Йоганан, Єгоганан, не кажучи про англійське чи німецьке скорочення. Але в єврейськім тексті це ім’я приходить лиш як Єгоханан. Означає: «кого Єгова любить», «змилування Єгови», «дар Єгови», і тому подібні пояснення дають різні автори. Найкраще пояснення дає А. Кларк в коментарях до Евангелії від Луки (1: 60): «ласка або змилування Єгови», бо Єгоханан мав предвозвіщати змилування Бога над родом людським (прихід Спасителя) та приготовляти ґрунт Месії. Українізоване Богдан не цілком відповідає значенню єврейського Єгоханан, бо ханан значить ласка, отже, елемент змісту, а не чинности (давання) чи джерело походження. Син священика Захарія з покоління Аби та Єлисавети з покоління Аарона. Старший від Ісуса Христа на яких 6 місяців. Більшу частину життя провів у відокремленні й пустині, проповідував покаяння і хрестив, жив у суворому аскетизмі. Здобув велику пошану серед жидів. Згинув з руки Ірода за те, що прилюдно картав його за чужоложство (Ірод жив із жінкою свого брата Филипа Іродіядою).

40

ВАР ПУБЛІЙ КВІНТІЛІЙ — римський леґат (губернатор) Сирії, що мав теж зверхність над Юдеєю. Юдея тоді ще не належала до римської провінції Сирія, а була включена до неї 6-го року по Христі. Тоді Юдея дістала прокуратора, що підлягав губернаторові Сирії. Вар був губернатором Сирії від 6-го року перед Христом. Юдеєю управляв Ірод Ідумеєць. Був залежний від сирійського губернатора й, очевидно, від Рима.

41

АНТІОХІЯ — в Сирії, основана в кінці IV ст. перед Христом, осередок геленістичної культури на Близькому Сході, тогочасний політичний і торговельний центр, столиця римських леґатів, 300 римських миль від Єрусалима, над рікою Оронт. Там була заснована перша християнська церква серед поган.

42

КЕСАРІЯ — головне римське місто в Палестині. Розбудував його Ірод Великий і у 10 р. перед Христом назвав цим іменем на честь цезара Авґуста. 47 миль на північний захід від Єрусалима.

43

ЄРИХОН — місто в Юдеї, у долині Йордану, недалеко Мертвого моря. Це перше місто на захід від Йордану, яке здобув Ізраель у своєму поході до Обітуваної землі. Розбудував його Ірод. Побував тут й Ісус Христос (Лука 18: 35, Марк 10: 46). Тут мав свій дім Закхей, тут Христос говорив притчу про десять талантів. Латиняни мають традицію, що навпроти Єрихона хрестився в Йордані Ісус Христос. Греки подають інше місце, але теж недалеко від Єрихона.

44

СУД (жидівський) — про перший суд дізнаємося, коли йдеться про пустиню й мандрівку з єгипетської неволі (Втор. 1: 16). Опісля — в оповіді про окремішнє Боже покликання Суддів (Чис. 11:11). У кінці організація суду стала такою: 1) в кожному місті були троє суддів для справ меншої ваги; 2) суд 23-х розглядав справи більші й міг накладати кару меча, тобто смерти; 3) Синедріон — суд найвищої інстанції для справ особливо важливих і таких, які заторкували короля або первосвященика. Це був теж найвищий апеляційний суд.

45

САЛОМЕЯ — Сальоме, дочка Іродіяди й Филипа. Причинилася до смерти Івана Хрестителя.

46

ҐЕРАЗІМ (Ґерізім) — гора в Самарії, на якій самаряни побудували святиню. Згідно з переданням, тут Авраам хотів приносити в жертву Ісаака.

47

КОГЕН ГАРОШ — євр. коген — священик, рош — начальник. Отже, тут первосвященик.

48

АЗАЗЕЛЬ (євр. адзаль — прогнати, зникнути) — загально пояснюють це слово як козел відпущення. У покутний день 10-го місяця тішрі (велике свято в жидів) вони жертвували двох козлів: одного Єгові на жертву цілопалення, другого виганяли в пустиню. Цей другий ніс на собі гріхи вибраного народу, тому — козел відпущення. Вибір, котрий Єгові, а котрий на відпущення гріхів, відбувався через жереби. На одному жеребі виписувано слово ляшем, що в цьому випадку мало заступати слово Ягве, а на другому — ляазазель. Священик вкладав жереб, обернувшись лицем до козлів: з правої руки на козла по своїй правиці, з лівої на козла по лівиці. На котрого впав жереб ляазазель, той ніс гріхи народу в пустиню. Деякі коментатори поясняють слово азазель ще й так, що начеб цей козел відпущення становив якусь своєрідну жертву злій силі пустині. У такому розумінні це слово приходить й у Франка (поема «Мойсей»).

49

ГАРОШ ГАМІШНЕА — рош значить голова, начальник; машаг — посвячувати.

50

ХРОНОЛОГІЯ — Іван Хреститель був на яких шість місяців старший за Ісуса Христа, отже, рік його народження буде той же, що й Христа. А Христос народився у 4–5 рр. перед Христом, тобто за п’ять — чотири роки перед датою «нуль» нашого літочислення. Християнське літочислення упорядкував монах Діонисій Малий (скит із походження) в VI ст., і при цьому упорядкуванні сталась така помилка. Тому всі дати, зв’язані з життям і діяльністю Івана Хрестителя, а потім народження Христа, треба було б відсунути на 4–5 років взад. Через те екзеґети й історики мають трудність у поясненні (Лука 2: 2) й імені Квірініуса чи Кереніуса.

51

КАРМЕЛЬ — пасмо гір у Галілеї, що тягнеться від долини Ездрелону в північно-західному напрямку, «край винниць і городів». Багато разів оспіване в Старому Завіті. Тут ховався пророк Ілля. Інший Кармель є ще між горами в Юдеї (1 Сам. 1, 15: 12). Тут Савло побив амалікитів. Пізніше тут стояв римський гарнізон, 10 миль від Геброна (нині — Курмуль).

52

ФАРАН — гори й пустиня між Синаєм і Палестиною (Втор. 33: 2).

53

КАЛЕБ — один з 12 розвідників, що їх Мойсей посилав на розвіди в Ханаан (Чис. 13: 6). Він і Йошуа були одинокі уродженці Єгипту, що удостоїлись увійти в Обітовану землю як переможці. Він здобув Геброн, опісля і країна навколо Геброна звалась його іменем.

54

БЕРСЕБА (Беер-Шеба) — місцевість на південній межі Ханаану. Тут Авраам копав криницю і складав умову приязні з Авімелехом (Бут. 21: 31). Пізніше тут постало місто тієї ж назви. Було приділене поколінню Юди. В Новому Завіті про нього не згадується.

55

ЙОАЗАР — історична постать, первосвященик у 4 р. перед Христом — 1 р. по Христові. Після нього були такі первосвященики за життя Івана Хрестителя: Елеазар, брат Йоазара, 1 р. по Христові; Ісус, син Сіага, 6 р.; Елеазар (вдруге) 7—13 рр.; Анна (Ананус, Ганан), 13–24 рр.; Ішмаель, 24 р.; Елеазар, син Анни, 24 р.; Симон 25 р. по Христові; Йосиф, званий Каяфа, зять Анни, 26–35 рр.

56

МІРИ — автор уживає деяких назв на означення мір. Міри були такі: гомер — 10 і 3/4 бушлі, ефаг — 8,6 ґал., сіаг — 2,88 ґал., омер — 0,86 ґал. і деякі менші.

57

ТЕФІЛЛІН (грец. філактерії) — ритуальний предмет для молитовного вжитку. Одну коробку з ремінцями прив’язували до голови, другу — до лівої руки навпроти серця. Символіка: видимий контакт заповідей Єгови (Вих. 13: 9).

58

СІКАРІЇ — революційна жидівська організація, звана так від коротких мечів, подібних до римської сіки (Діян. 21: 38). Ці ножі вони носили сховані в одежі й відзначалися тим, що переводили безоглядні чистки між жидівським населенням (кого підозрівали у співпраці з римлянами), нападали й на римлян. Їхню діяльність зв’язують з центром тієї організації в Єгипті.

59

ХАРАШИМ — робітники, ремісники, що обробляли металь, залізо й дерево. Також назва долини коло Лідди, недалеко Яффи.