Отаман Зелений

Богуслав понад Россю і Корсунь в боях стугонять.

Біла Церква гримить — москалів блискавицями стріла.

Наш отаман як грім: у Черкасах сідлає коня,

Над Дніпром пролетить, у Таращі розпростує крила.

Як вогонь він випалює й нищить бур'ян-блекоту,

Мов двосічним мечем розбиває червоних бандитів!

У Трипіллі Зелений подивиться в мряку густу,

Де в огні клекотить і вирує розтерзаний Київ.

Заскрегоче зубами, гляне з болем на рідне село,

Стисне в боки коня і як вихор шугне в надвечір'я:

Вільна Січ ожила, і козацтво як мак розцвіло, —

Це Зелений у вічність веде українське безмір'я!