Парадокс любові

Примітки

1

Переклад Миколи Бажана.

2

Раніший стан (лат.) — прим. пер.

3

Victor Hugo, Choses vues, 1849—1885, Gallimard, Folio, p. 410.

4

Ibidem., р. 112

5

За іронією долі, в липні 1945 року Віктора Гюґо, який допіру отримав од Луї-Філіпа титул пера Франції, звинуватили в подружній невірності з Леоні Біар. Молодицю ту, на вимогу її чоловіка, який був офіційним художником, запроторили до в'язниці, а Гюґові вдається уникнути хурдиги завдяки своєму статусові пера Франції. Продовження тієї історії ще химерніше: законна дружина поета Аделя Гюґо, теж добряча вітрогонка, щоб помститися давній чоловіковій коханці Жульєтті Друе, домагається звільнення Леоні Біар і за декілька місяців приймає її у себе в салоні.

6

«Вся влада квітам» (англ.). Гіпі називали себе «люди-квіти» — прим. пер.

7

Цит. за: Mona Ozouf. L'Homme régénéré, Gallimard, 1989, p. 142.

8

J.-J. Rousseau, L'Emile, Livre І, Garnier-Flammarion, р. 48—49. Про зв'язки між новою для Європи практикою материнського вигодовування дітей, подружнім коханням і турботою про немовлят див. цікаве дослідження Едварда Шортера «Народження сучасної сім'ї» (Е. Shorter, Naissance de la famille moderne, Points, Le Seuil, 1977, p. 227—229). Згідно з Шортером, в «Емілі» Руссо тільки повторює ідеї, що були вже давно поширені за його доби.

9

Крім згаданого дослідження Едварда Шортера, див також: Philippe Ariès, Enfant et la vie familiale sous l'Ancien Régime, Plon, 1960.

10

Див. Jean-Claude Bologne, Histiore de mariage en Occident, Hachette, «Pluriel», 2005, pp. 392—393.

11

Wilhem Reich, La Révolution sexuelle, Copenhage, Sexpol Verlag, 1936; Paris, Plon, 1968.

12

Wilhem Reich, La Révolution sexuelle, op. cit., p. 302. B. Райх вимагав од кіно й літератури прогресивно-раціональних поглядів, що притаманні працям про сексуальність.

13

Pacte d'association civique et de solidarité (PACS) (фр.) — Громадянська угода про спільне проживання — прим. пер.

14

Тут я відсилаю до книги Nouveau Désordre amoureux, Pascal Brukner et Alain Finkielkraut, Seuil, 1977.

15

«Nous deux», ілюстрований жіночий тижневик, який друкує сентиментальні оповідання — прим. пер.

16

Roland Barthes, Fragment d'un discours amoureux, Le Seuil, 1977, pp. 207—211. В своєму «RB» (Le Seuil, 1975), після паломництва до Китаю разом зі своїми друзями-маоїстами, Барт писав: «Китайці: всі (і я перший) допитуються, де ж їхня сексуальність? (…) Тоді мені уявляється (…), що сексуальність, про яку ми говоримо — та ще й як говоримо! — є продуктом соціального гноблення, кепської людської історії» (с. 167—168). Згодом із опублікованого в 2009 році «Китайського щоденника», який раніше не видавався, дізнаємося, що Барт нічого такого й на думці не мав і був нажаханий тією поїздкою до Піднебесної імперії. Отож казати водночас, що в старосвітському солоденькому часописі більше руйнівної сили, ніж у де Сада, і що сексуальність є продуктом кепської людської історії, для відомого лівого інтелектуала означає лише одне з двох: або він вводить в оману своє оточення, або ж полюбляє пливти проти течії часу.

17

Згідно зі статистикою, яка наводиться у книжці: Marcela Iacub et Patrice Maniglier, Antimanuel d'éducation sexuelle, Paris, Bréal, 2005, p. 12. Стійке почуття неповноцінности чи бажання поліпшити своє соціальне становище, знайти батьків, які могли б забезпечити пристойне утримання майбутнім дітям, які народяться від цього шлюбу? А скільки ж чоловіків хотіло б теж побратися з багатшими, освіченішими жінками, ніж вони самі? Статистика про це мовчить. (Див. Serge Koster, Abécédaire du sexe et de l'argent, Léo Scheer, 2009).

18

Один із багатьох прикладів: 25 травня 2009 року один поліцай на сході Франції кастрував коханця своєї дружини. Цей чоловік, батько п'ятьох дітей, вдерся у дім того коханця, побив його, переніс у непритомному стані в гараж і там скалічив (AFP, 25 травня 2009 року). Архаїзм? Може, й так, але ж архаїзм — це те, що живе й ніколи не минає. Ми не позбуваємося архаїзмів, а лише переходимо від одного до іншого.

19

J.-J. Rousseau, L’Emile, op. cit., Livre V, pp. 465 sqq. Як по правді, манія про все філософствувати — суто французька риса. Руссо цитує трактат Джона Локка, що закінчується ось як: «Оскільки наш юний панич ладен одружитися, пора лишити його поруч із коханою». Руссо не улягає цій мудрій пораді й детально, до нескінченності змальовує побут своїх героїв, Еміля й Софії.

20

Те саме роздвоєння бачимо в Аллана Блума, американського дослідника руссоїзму, автора «Кохання і дружби» (Allan Bloom, L'Amour et L'Amitié, Trad. Pierre Manent, Biblio-Essais, 1996). Кумедна історія: Блума, непримиренного критика фемінізму й вільності сучасних звичаїв, співця постійності в коханні, після його смерті зрадив найкращий його друг Сол Беллоу, який видав хвалебну, та насправді підступну книгу під назвою «Равенштейн» (Ravenstein, Gallimard, 2002), перший приклад літературного coming-out. Нобелівський лавреат відкрив, що блискучий професор Чиказького університету полюбляв бігати за хлопчиками, обожнював розкіш і заразився СНІДом, від якого й помер. Якщо Руссо геніальний у своїх суперечностях, то Блум працьовитий брехун. Неможливо уявити собі книгу про кохання, з якою автор не мав би глибокого внутрішнього зв'язку: брехати тут чи радше брехати самому собі, вдавати зразкового чоловіка чи відчайдушного розпусника, а насправді не бути ні тим, ні тим, означає профанувати самісіньку сутність письма, кепкувати з своїх читачів.

21

Отак у Мережі можна знайти сторінки для шанувальників огрядних осіб і людей похилого віку, для запеклих геронтофілів, яких ваблять, за їхніми словами, старезні або марніючі тіла. Пречудова схильність — нікого не залишає за бортом!

22

Тут: таємні кімнати (англ.) — прим. пер.

23

Герої «Чорної жоржини» Браяна де Пальми (2006), спершу друзі, доторкнувшись вустами одне до одного під час вечері, схоплюються, немов навіжені, скидають додолу скатерку з посудом і їжею й, роздираючи вбрання одне на одному, сплітаються в обіймах просто на столі. Еротичне божевілля як голлівудський варіант примітивного потлача. Нащо ж купувати тонку коштовну білизну, якщо хтивий лобуряка за однісіньку мить подере її на клапті?

24

«Нумо кохатися» (англ.) — прим. пер.

25

Кохання Ромео і Джульєтти в країнах англосаксонської культури сьогодні знаходить вияв у романах між викладачами і студентами, а це суворо заборонено. Чимало творів свідчить про цю нову атмосферу, наприклад, «Безчестя» південноафриканського лавреата Нобелівської премії Дж. М. Кутзее й романи Філіпа Рота. Антильський поет Дерек Волкот (Нобелівська премія з літератури, 1992) 2008 року мусив зняти свою кандидатуру на посаду завідувача кафедрою поезії в Оксфордському університеті через кампанію анонімних листів, де повторювалися звинувачення в сексуальних домаганнях, висунуті йому понад двадцять п'ять років тому. Проте поетесі Руті Падель, яка посіла цю посаду замість нього, довелося теж піти у відставку та ще й перепросити, бо вона брала участь у тій дестабілізаційній кампанії. Англосаксонські університети стали осередками нової інквізиції, які здійснюють право нагляду за приватним життям студентів і співробітників і вимагають зізнань, каяття і перевиховання. Протестантський світ наново пристосував для свого вжитку декотрі щонайгірші католицькі настановлення.

26

Генетики додають іще один чинник, що важливий для вибору подружжя: «нюховий підпис». Вважається, що на тілесний запах впливає система HLA (головний комплекс гістосумісності), ділянка генома, суттєва для імунної системи. Фразеологічні вирази, пов'язані з запахом, можуть мати два значення, відображаючи алергію чи нездоланну тягу, — одного ми «духу терпіти» не можемо, а запахом коханої істоти «надихатися не можемо», вдихаємо його спрагло, з утіхою.

27

Balzac, La Cousine Bette, Folio, Gallimard, pp. 172—173.

28

Див. приголомшливе оповідання Алена де Боттона про зв'язок із якоюсь Хлоєю: «Ми живемо повною мірою лише тоді, коли хтось нас кохає (…) Хто я, якщо інші не підказують мені відповіді?» (Alaine de Botton, Petite Philosophie de l'amour, Denoël, Empreintes, 1994, pp. 168, 172).

29

Emannuel Levinas, Totalité et Infini, 1990, Livre de Poche, p. 280.

30

Див. у Фройда: «Якщо ви були безумовно улюбленою дитиною в матері, то на все життя зберігаєте це переможне почуття, певність успіху, яка найчастіше і справді призводить до успіху».

31

Wilhem P. J. Gauger, Geschleschter, Liebe und Ehe in der Auflassung vom Londoner Zeitsschriften um 1700, thèse, Berlin, 1965, pp. 300 sqq. (Цит. за Niklas Luhmann, Amour comme passion, Aubier, 1990, pp. 196—197).

32

У зв'язку з цією делікатною темою зазначимо, що чимало жінок навіть після «визволення» й далі вважають, що платити повинні чоловіки, тоді як немало в процентному відношенні чоловіків сприймають запрошення від жінки як приниження, вважають ганебним заробляти менше від жінок. Позицію перших можна назвати непослідовною, позицію других — дурнуватою. Ми прагнемо користатися всіма перевагами старого режиму і всіма привілеями нового.

33

Vie de merde (фр.) — гівняне життя — прим. пер.

34

Guy de Maupassant, Jadis, Pleiade, tome I, 1974, pp. 181—185. Подяка Люкові де Феррі за те, що звернув мою увагу на це оповідання.

35

Див. Jean-Louis Flandrin. Un temps pour embrasser. Aux origines de la morale sexuelle occidentale, Le Seuil, 1983, pp. 83—85.

36

«Існували дві причини запровадження шлюбу: змусити чоловіка задовольнятися одною жінкою — і дати нам дітей. Та головною є перша. Що стосується народження нащадків, то воно не обов'язково випливає із шлюбу. Доказом є подружжя, які не можуть мати дітей. Ось чому найперша причина шлюбу — обмеження пожади, надто ж зараз, коли рід людський заполонив усю землю» (цит. за Denis de Rougemont. Les Mythes de l'amour, Idées, Gallimard, 1978, pp. 308—309).

37

«Жінка — це власність, якої набувають згідно з угодою; це рухоме майно, і користуватися ним власник має повне право; жінка, власне, тільки додаток до чоловіка» (Balzac, Physiologie du mariage, 1829).

38

«Я майже все приховував од вас, тому що боявся викликати ваше невдоволення або втратити частину вашої поваги через учинок, що не личить чоловікові», — каже на смертному ложі принц Клевський, приголомшений зізнанням дружини, закоханої в пана де Немура (Madame de la Fayette, La Princesse de Clève, Livre de Poche classique, 1958, pp. 212—213).

39

«Пора коханню стать тим, чим воно ніколи не переставало бути, — найголовнішим рушієм, основною умовою шлюбу. Тільки воно посідає привілей виявляти або утворювати відповідність поміж особистостями», — пише, наприклад, Шарль Альрик, молодий республіканський депутат, автор праці «Шлюб і кохання в XIX столітті» (цит. за Jean-Claude Bologne, Histoire du mariage en Occident, Hachette Littérature, Pluriel, 1995, p. 356).

40

J.-C. Bologne, op. cit., pp. 354—355 і 358.

41

ГУСП (PACS, Pacte d'association civique et de solidarité) — громадянська угода про спільне проживання, що дедалі більше починає скидатися на шлюб, оскільки з 2005 року надає такі ж фіскальні переваги, причому гнучкіші за формою. Попервах вона призначалася для гомосексуалістів, а тепер укладається здебільшого різностатевими парами. 2008 року було підписано понад 140 000 таких угод.

42

Нагадаємо декотрі етапи цього процесу: в липні 1965 року реформа режиму майнових стосунків поміж членами подружжя звільнила дружину від опіки чоловіка. Закон, ухвалений в червні 1970 року, позбавляє батька родини одноосібного авторитету — відтепер він ділить його із матір'ю. 11 липня 1975 року скасовано кримінальну відповідальність за подружню зраду; закони від 4 липня 1975 року й від 2 січня 1978 року легалізують спільне проживання, закон від 1985 року визнає рівноправність членів подружжя в управлінні родинним майном (див. André Rauch, L’identité masculine à l'ombre des femmes, Hachette Littérature, 2004, pp. 202—206). 1972 року законодавець рівняє права законних і позашлюбних дітей, а 2001 року гарантується спадкова рівноправність дітей. 2005 року згідно з постановою уряду слова «законний» і «позашлюбний» вилучено з Цивільного кодексу. В Іспанії після затвердження 2004 року, всупереч шаленому спротиву Церкви, швидкої процедури розлучення кількість розлучень тільки за 2006 рік зросло на 74 % (ініціаторами більшої частини розлучень були жінки). У Франції поміж дорослого населення кожний третій чоловік живе без дружини; менше ніж одна дитина з двох живе з батьком. Врешті, не відоме ім'я батька кожної тридцятої дитини. Однак тести на встановлення батьківства Державна рада відхиляє, щоб уникнути відмови від дітей.

43

Про це пише, наприклад, Роберт Музіль («Ми останні могікани кохання»), а також Дені де Ружмон, Ролан Барт, Октавіо Пас, Алан Блум («Бути сьогодні романтиком усе одно, що берегти цноту в борделі»), як і чимало християнських та марксистських памфлетників.

44

Denis de Rougemont, L'Amour et l'Occident, 10/18, 1995, p. 318.

45

André Breton, L’Amour fou, Folio, Gallimard, p. 136.

46

1956 року ще один сюрреаліст, Бенжамен Пере, в славетній антології дає таке визначення високого кохання: «Вершина самої непохитної моногамії, високий злет, верхня межа (…), осереддя, де тіло, дух і серце скипаються у твердий самоцвіт». Тут ми маємо справу зі світським варіантом найполум'янішої християнської містики — Райсбрука, Франциска Ассізького (див. Anthologie de l'amour sublime, Albin Michel, 1959, p. 9).

47

«Чинити всупереч своєму ідеалові — основна риса особистості Русоа, тому що все в нього парадоксальне і дає привід для протилежних тлумачень». (Agnès Wallch, Histoire de l’adultère, Perrin, 2008, p. 245).

48

Згідно з А. Форелем, гінекологом початку XX століття, автором дослідження, котре побачило світ 1906 року, в буржуазній родині пересічна тривалість статевого акту дорівнює тому часові, який потрібно, щоб круто зварити яйця, тобто 3–4 хвилини. Як пише Шарль-Луї Філіпп, автор «Бобю з Монпарнаса» (1901), статевий акт поміж повією і сутенером триває цілих чверть години, і обоє встигають гарно натішитися, перш ніж заснути. (Див. Alain Corbin, Les Filles de Noces, Aubier, 1978, p. 289).

49

Alain Corbin, op.cit., рр. 281—282. Про право жінки на оргазм пояснює зі свого боку Теодор Зельдин, вперше мовиться в працях про шлюб ближче до початку Першої світової війни (див. Edward Shorter, Naissance de la famille moderne, Points Seuil, 1977, p. 303).

50

Новонароджена сексологія (це слово з'явилося у Франції в 1910 році) занепокоєна необхідністю боротьби з жіночим онанізмом, який викликається фрустрацією і спричиняється до пошуку позашлюбних пригод. (Див. Agnès Walch, Histoire de l’adultère, Perrin, 2008, p. 309).

51

Гарнюня Жолі Імперіялі, тренерка президента Франції та його дружини, 2009 року була звільнена за те, що розкрила в пресі секрети цих уроків.

52

Психологи штату Вашингтон 1999 року опублікували в журналі «Family Process» одне таке дослідження під назвою «Передбачення розлучення молодят на основі перших трьох хвилин подружньої сварки» (див. «Liberation» від 2 червня 1999 року). Надійність тих тестів згодом спростували.

53

«Розбудіть ваше бажання», Psychologie magazine, липень-серпень 2000 року. Зокрема, тут рекомендують їсти вишні у ліжку, шоколад, ділитися планами, надавати перевагу фізичним контактам, формулювати очікування…

54

Tennessee Williams, Le printemps romain de Mrs. Stone, 10/18, p. 36, 50.

55

Lettre à D. Histoire d'un amour, André Gorz, Edition j Galileé, 2006.

56

Бароковий іспанський поет XVII століття.

57

Jean Paulhan, Entretien avec Robert Malle, Gallimard, collection Arcades, 2002, p. 31.

58

До кінця XIX століття обмануті чоловіки, надто ж у селах, зазнавали публічних принижень, їх освистували, возили на віслюку, обливали помиями, силоміць замикали з дружиною в хаті, а односельчани дві доби гамселили по хаті ложками, грюкали вилами: кепсько наглядаючи за своїми жінками, чоловіки ставили під загрозу патріархальний лад (Edward Shorter, op.cit., р. 270). Зате на витівки чоловіків, що не були небезпечні для колективного авторитету, заплющували очі. Шарль Фур'є написав пречудову «Ієрархію рогоносців», де, висміюючи тогочасний буржуазний шлюб, склав перелік усіх можливих та уявних типів обманутих чоловіків: рогоносець, який подає надії; войовничий рогоносець; рогоносець-висмівака, рогоносець, що змирився зі своєю долею, і врешті посмертний рогоносець, вдова його народжує дитину за десять місяців по його смерті.

59

Див. Agnès Walch, op.cit., р. 353. У Франції адюльтер перестали розглядати як карний злочин в 1975 році.

60

Див. Aldo Naouri, Adultères, Odile Jacob, 2004, p. 244.

61

Грецьке «автентос», нагадує Ліонель Триллінґ, має агресивну конотацію, це означає мати необмежені повноваження, а також учиняти убивство. (Lionel Trilling, Sincérité et authenticité, 1972 американське видання, Grasset, 1994, p. 158 французьке видання).

62

La princesse de Clève, op.cit., p. 213.

63

Emannuel Kant, Sur un prétendu droit de mentir par humanité et notes par Luc Ferry, Pléiade III, 1895.

64

Denis de Rougemont, Les Mithes de l'amour, op. cit., p. 120.

65

Про це можна прочитати в книзі: Lilian Mathieu, La condition prostituée, Textuel, 2006. Авторка добре передає дебати французької громадськості й, попри серйозні застереження, виступає за французьку модель, яка, хоч і має заборони, відзначається терпимістю й переслідує тільки сутенерство і домагання.

66

Дівчина за викликом (англ.) — прим. пер.

67

Для філософів, які критикують Старий режим, аморальність королівського двору є доказом деспотичної влади монарха, який прагне підкорити собі підданців. Він заохочує їхню моральну розпущеність, щоб вони забули про свою політичну безправність. Див. Agnès Walch, op.cit., р. 351.

68

Нагадаємо основну тезу Адама Сміта: «Наш обід залежить не від зичливості різника, броваря чи пекаря, а від того, як піклуються вони про свій зиск. Ми звертаємося не до їхнього гуманізму, а до їхнього еґоїзму».

69

Пор. Серж Шом'є: «Відкритий шлюб забезпечує рівність статусу обох статей, відміну подвійних стандартів, необхідний справедливий розподіл завдань і навантажень з виховання дітей. Він усуває подружню невірність і подвійну мораль, що небезпечна для подружжя. Домовленості шлюбу, який визначає межі взаємних поступок, дозволяють дискутувати і долати подвійний дискурс. (…) Відкритий шлюб вважає зрадою радше облудність наскрізь брехливого подвійного дискурсу, ніж відкрите зізнання у зв'язках з третьою особою. Повторимо все ж таки, що не всі відкриті шлюби погодяться на будь-яку форму стосунків з третім. Можливе запровадження дуже складних обмежень, проте допускається принцип відкритості (…) угоду постійно переглядають у відповідності з подіями, які відбуваються в історії шлюбу» (La Déliaison amoureuse, Payot, 2004, p. 272).

70

Згадаймо пречудові заключні рядки «Прощальної церемонії», хроніки фізичного й інтелектуального згасання Сартра наприкінці життя, останнього зізнання людини, одержимої пристрастю до письма: «Нас розділяє його смерть. Моя смерть не поєднає нас ізнову. Так воно склалося: добре вже те, що життя наші так довго були разом» (S. de Bauvoir, La Cérémonie des adieux, Folio Gallimard, 1981, p. 176).

71

Choderlos de Laclos, Les Liaisons dangereuses, lettre 141.

72

В Індії поміж освіченими людьми середнього класу влаштований родичами шлюб пом'якшується звичаєм своєрідного кастингу: дівчині представляють можливих претендентів на її руку, й вона збуває із кожним декілька вечорів під наглядом компаньйонки. В такий спосіб за дівчиною зберігається право вибору. Цей звичай можна порівняти з практикою «нічного залицяння» або ж bundling, який побутував у XVIII столітті в Фінляндії та Швеції, коли парубки, як водиться, напідпитку, суботнього вечора гуртом приходили до дівчат і грали з ними в буріме. Дівчина приймала залицяльника в ліжку, при цьому скидати з неї одяг не можна було навіть тоді, коли вона дозволяла себе цілувати. Залишається тільки здогадуватися, чим закінчувалися ті залицяння й що дозволяли собі хлопець та дівчина. Внаслідок цього дівчина могла зробити собі висновок про кожного претендента ще до того, як учиняла остаточний вибір. Через дівоче ліжко в такий спосіб переходило від сорока до п'ятдесяти парубків, аж визначався головний претендент. (Edward Shorter, Naissance de la famille moderne, op.cit., p. 129—130).

73

«Вона йде з дому» (англ.) — прим. пер.

74

Наслідки жіночої зайнятості: в 1977 році середній вік жінки, яка народжує дітей, був 26,5 року. Сьогодні один із п'яти новонароджених приходить на світ у жінок віком 35 років. У Франції кожна десята дитина живе в родині з мачухою чи вітчимом, що становить 1,6 мільйона дітей, кожна четверта дитина, тобто 2,7 мільйона душ, живе в неповній родині, найчастіше з матір'ю, і 30 000 дітей живуть у родинах, які складаються з осіб однакової статі.

75

З цього погляду, християнство видається захопливим сімейним романом: Марія — Ісусова мати, а заразом і його дочка, тому що вона дочка Бога, та при цьому і його дружина, подвійний символічний інцест. Зачавши без фізичного злягання, вічно цнотлива, вона становить собою разючий приклад партеногенези. Отож виходить, що син створив свою матір, яку до того ж запліднив Святий Дух, і вона в такий спосіб стала першою в історії сурогатною матір'ю. З цього приводу радимо прочитати дуже переконливу книгу П'єра-Еманнуеля Доза «Христові статі» (Denoël, 2008).

76

Luc Ferry, Familles, je vous aime, XO Editions, 2007.

77

Наведемо декілька цифр для Франції згідно зі статистикою Міністерства внутрішніх справ, оприлюдненою 15 червня 2009 року (джерело: Journal du Dimanche, 14 червня 2009 року): кожні два дні в сім'ях, які складаються з членів подружжя (співмешканців), учиняється одне вбивство. Щонайменше 280 душ загинуло в родинах 2008 року, включно з дітьми, родичами бічної лінії та виконавцями злочинів — самогубцями. 180 000 випадків сімейного насильства виявили впродовж того ж таки періоду. Слабка стать платить найвищу ціну: кожні шістдесят годин одна жінка стає жертвою чоловіка чи коханця (156 жінок у 2008 році), одного чоловіка вбивають жінки кожні два тижні (27 душ 2008 року). Провини різні: пияцтво, інвалідність, безробіття, відмова в окремому проживанні. Найбільш уражені цим лихом департаменти Нор, Жиронда й Сен-Сен-Дені.

78

Див. Lorant Greisalmer, Au nom de mères, Le Monde, 29 mai 2006.

79

З цього приводу дуже переконливий аналіз дала в своїй книзі Кароліна Томпсон, див.: Caroline Thompson, La violence de l'amour, Hachette Littératures, 2006.

80

Відсилаю до пречудової книги Алена Фінкелькравта «Мудрість кохання» (La Sagesse de l'amour, Gallimard, 1985), де автор аналізує це поняття, запозичене з філософії Левінаса, застерігаючи однак від його похідників.

81

Allan Bloom, L'Ame désarmée, Juillard, 1994, p. 132.

82

Anthony Giddens, Les Transformations de l'intimité, Le Rouergue-Chambon, 2004.

83

Saint-Just, L'Esprit de la révolution, 10/18, 1998, p. 58—59.

84

З нагоди виходу двохсотого числа «Ель» журналіст Жан-П'єр Елькаббах поспитався в одної читачки: «А ви, пані, хвойда?» — «На жаль, ні», — відказала та.

85

Ці ілюстровані часописи так і сиплють порадами, як Растиньякові в спідниці зазнати успіху і чого дотримуватися («Чи варто переспати з начальником?», «Великі цицьки — запорука успіху»). Раніше було відомо, що можна робити, а чого не можна. А сьогодні відомо, що потрібно робити і що престижне. Щомісячник «Марі-Клер» на початку літа 2008 року вмістив еротичний довідник для жінок, в яких нема забобонів, де перелічив усі варіанти: секс утрьох, обмін партнерами, проституція, садомазохізм тощо. Втім, офіційна солодкавість часом вибухає люттю: «Ненавиджу недужчих чоловіків», «Уникайте невдах» кричали заголовки часопису «20 ан» у лютому 1994 року. Секс обертається підручником із партизанської війни проти чоловіків.

86

Сексуальне приниження не новина у Франції. За давнього режиму, коли дружина звинувачувала чоловіка в імпотенції, він мусив одбувати суспільну експертизу: після лікарського огляду чоловік повинен був прилюдно здійснити статевий акт під галас юрми й ущипливі дотепи жіноцтва. На випадок невдачі він мусив повернути посаг і відпустити дружину. Для жінки то був спосіб позбутися небажаного чоловіка, адже за тієї пори розлучення були заборонені. Ця процедура, що викликала комплекс кастрації, була заборонена Церквою 18 лютого 1677 року (див. Jean-Filippe de Tonnac, La Révolution a-sexuelle, Albin Michel, 2006, p. 92—94). Не будемо застосовувати сучасні критерії — чоловік-імпотент чи напівімпотент підлягав покаранню, бо становив собою загрозу ладові, здатності суспільства до відтворення й інститутові шлюбу.

87

Не будемо розглядати дуже вузьку гіпотезу Мішеля Фуко про західну людину як «тварину, що зізнається». Наша доба в сексуальній одержимості шукає не істини, а негайної покути.

88

Останнє й найповніше дослідження на цю тему (La Sexualité en France, Nathalie Bajos et Michel Bozon, La Découverte, 2008, préface de Maurice Godelier) свідчить про зростання врізноманітнення сексуальної діяльності, широке використання Мережі, втраті цноти до шлюбу, зменшенні вікових розбіжностей у підлітків обох статей, які починають сексуальне життя, однакову кількість партнерів у осіб обох статей, стійкості певного типу чоловічої сексуальності, яка знаходить вираження у частому мастурбуванні, зверненні до проституції і захопленні порнографією. Дослідження вказує і на чималі відмінності сексуальної техніки залежно від соціального середовища, на перманентність порушень статевої функції, млявість ерекції, аноргазмію, анафродизію (с. 455 згаданої книги й далі; на ту ж тему пише і Шарман Левінсон).

89

Шановний професор виявив, що 50 % одружених чоловіків мали позашлюбні зв'язки, 37 % бодай раз вступали у гомосексуальні стосунки, 90 % мастурбували. Поміж жінками 50 % мали зв'язки до заміжжя, 28 % підтримували любовні стосунки поза шлюбом, 62 % вдавалися до пестощів наодинці з собою. З'явившись за доби маккартизму, «Звіти» викликали суспільний скандал. Доктор Альфред Кінсі (1894—1956), якого атакувала американська релігійна правиця, помер під градом тих наскоків.

90

Герберт Маркузе перший побачив у «репресивній десублімації» сексуальне розкріпачення, яке набуває комерційного аспекту й відповідно зменшує і послаблює життєву еротичну снагу («Ерос і цивілізація», 1955).

91

Ось декілька прикладів: філософ Беатрис Пресіадо, яка вдавалася до тестостерону, щоб уникнути статевої ідентичності, наполягає на тому, що статеві відмінності є «мікрофашизмом», що їх треба знищити і з кожної жінки, яка вживає протизаплідні піґулки, «гетеросексуальну блудяжку». Вона шалено нападає на офіційних представників ґеїв та лесбійок за їхні оборудки з фармакопорнографічним суспільством (див. Beatriz Preciado, Testo Junkie, Grasset, 2008). Чи, наприклад, зірка пост-порн Анні Спрінкл, яка закликає всіх жінок до трансформації тіла, що виставляється напоказ «як опора спротиву сучасній порнографічній волі до знання» (цит. за Dictionnaire de la Pornographie, sous la direction de Philippe di Falco, PUF, 2005, р. 379—380, див. там-таки статтю Марі-Елен Бурсьє. «Запрошуючи глядачів за допомогою кишенькового ліхтарика помилуватися шийкою її матки, в яку попередньо ввели гінекологічне люстерко, Спринкл опиняється в порногінекологічній позиції, яка унеможливлює сприймання її тіла як об'єкта»).

92

Christophe Bourseiller, Les Forcenés du désir, Denoël, 2000.

93

Див. хоча б книжку неофеміністки Венді Делорм (Insurrections! En territoire sexuel, Le Diable Vauvert, 2009), яка бореться за скасування норм і трансґендерність.

94

Прилюдне розголошення чиєїсь сексуальної орієнтації (англ.) — прим. пер.

95

Saint Augustin, La Cité du Dieu, 2, Livre XIV Le Seuil, Sagesses, 1994, traduction de Louis Moreau revue par Jean-Claude Eslin, p. 176.

96

«Як згадаю я Фернанду, то встає, немов кувалда, а згадаю я Люлю — і все зразу на нулю…»

97

На цю тему див. статтю Лорана Жерб'є, присвячену блаженному Авґустину, в часопису «Magazine Littéraire», число 439, лютий 2005 с. 60).

98

Груповий секс (англ.) — прим. пер.

99

Як ото римляни змальовували славетних людей, наводячи випадки з їхнього життя (exempla), так і в нас є свої хроніки в царині сексуальності, де розповідається про досить героїчні авантюри: акторка Сильвія Бурдон хвалилася, що за один день дала всім чоловікам ув одному африканському селі, хоча чимало порнозірок стверджує, що вони давно вже побили цей рекорд. У 2006 році в Лондоні відбувся мітинг проти СНІДу: всі учасники мастурбували, а спонсори теж ґав не ловили, фіксуючи тривалість і кількість оргазмів. Переможцем виявився якийсь американець: він розтягнув ерекцію на вісім годин, застосовуючи по черзі то ліву, то праву руку. Згадаймо і кумира порнографії актора Джона Голмса, який уславився прутнем завдовжки тридцять шість сантиметрів, — він знявся в 220 фільмах і мав на рахунку 14 000 партнерів чоловічої й жіночої статі. Цей король порно став наркоманом, щодня ковтав сорок піґулок валіуму і впорскував у вени конячі дози наркотиків. Помер він од СНІДУ 13 березня 1988 року. Неможливо переоцінити магію чисел, гігантоманію в царині сексу, який вимірюється кількісними показниками і може подаватися у вигляді приголомшливого видовиська. На цих чудернацьких і кумедних фікціях розцвітає сучасна еротична мрія.

100

Цит. за: Romans libertins du XVIII siècle. La Pléiade, Gallimard, sous la direction de Patrick Wald Lasowski, p. XV, 2000.

101

Ззаду (лат.) — прим. пер.

102

Такими є декотрі види перелюбства, перелічені в посібниках з каяття з VI по XI століття. Див. на цю тему: Jean-Pierre Flandrin, Un temps pour embrasser, Le Seuil, 1975.

103

Наприклад, скатологічна мелодрама німки Шарлотти Рош «Вогкі зони» (Charlotte Roch, Zones humides, Edition Anabet, 2009), де змальовується історія молодої дівчини, яка лягає до шпиталю, щоб оперувати геморой і цим сподівається помирити розлучених батьків. Роман «страшенний», бароковий, з виразною копрофільною тенденцією, героїня тут обмінюється своїми використаними тампонами з подругою й духається власними смердючими виділеннями. Текст побудований на грі між облудною наївністю й почуттям огиди.

104

Цю тенденцію я передбачав у статті, опублікованій у березні 1981 року в часопису «Деба» і присвяченій новим еротичним практикам, від найневинніших аж до крайніх, — стаття звалася «Позбавте нас сексу». Нагадаю, що російська анархістка Александра Коллонтай вважала статевий акт простою дією, все одно, що випити склянку води. Ленін не погоджувався з нею в цьому питанні, та і в багатьох інших теж.

105

Секс — це весело (англ.) — прим. пер.

106

Ув'язнення за сексуальні злочини є одним із чинників величезного зростання кількості ув'язнених. В 1999 році вони становили 20 % від кількості всіх в'язнів континентальної Франції, сьогодні ж — 30 %. Присяжні бувають суворіші до ґвалтівників, ніж до вбивць, зґвалтування, котре завдає жертві психічної шкоди, карається суворіше, ніж убивство, тому втілює собою абсолютне зло. (Xavier Lameyre, La Criminalité sexuelle, Dominos, Flammarion, Paris, 2000, pp. 41, 43, 99).

107

Про використання карної юрисдикції як засобу морального впливу на суспільство: Antoine Garapon et Denis Salas, La République pénalisée, Hachette, 1996; Jean-Claude Guillebaud, La Tyrannie du plaisir, Le Seuil, 1998, chap. 12).

108

Злочинність на статевому ґрунті різко зростає в періоди, коли суспільство починає претендувати на захист індивіда в його цілісності, а не суспільного ладу, який базується на традиційній нерівності жінок; у своїй репресивній функції суспільство ґрунтується на гаданій рівності прав обох статей (Xavier Lameyre, op.cit., р. 97—98).

109

«Що менше символічного, то дужчими стають юридичні норми», пречудово висловився Мішель Шнайдер (Michel Schneider, La Confusion des sexes, Flammarion, 2007, p. 77).

110

René Girard, La Violence et le Sacré, Grasset, 1983, p. 56.

111

Sigmund Freud, La Vie sexuelle, PUF, 1997, traduction de Denise Berger et Jean Laplanche, p. 86.

112

Наприклад, «Впорай мене» Вірджинії Депант, люті зойки проти чоловіків, яких використовують, а потім убивають. Депант притаманний своєрідний ідеалізм, що перемішується із брудом. Збройні напади, зґвалтування, безглузді вбивства, побиття, гуртовий секс є так само потужними стремліннями, як і шалене кохання чи романтична пристрасть. Депант є рупором величного навпаки: дикість у неї, мов туга за чарівними казками.

113

Як припускають, обмін партнерами приваблює 1,7 % жінок і 3,6 % чоловіків, переважно, від 25 до 49 років. (Див. Enquête sur la sexualité, 2007, op.cit., p. 278).

114

Див. жахливі приклади, які наводить Крістоф Бурсеє (Les Forcenés du désir, op. cit.)

115

Див. садомазохістську угоду, запроваджену Леопольдом фон Захер-Мазохом, і її аналіз у Жіля Дельоза (Gilles Deleuze, La Vénus à la fourrure, Minuit, 2004).

116

У католицькому богослів'ї тіло-в-славі є тілом духовним, яке підпорядковане необмеженій владі духу й наділене чотирма властивостями: безпристрасністю, легкістю, тонкістю і світлом. Ці якості з'являться тільки після воскресіння.

117

Див. Peter Brown, Le Renforcement à la chair, trad. fr., Gallimard, 1995, p. 422.

118

Jean-Louis Flandrin, ор. cit., р. 103—104.

119

Peter Brown, ор. cit., р. 55—56. Для християнських кіл завдання полягало у визволенні від тиранії цього світу, вважалося, що суворе розмежування статей може розчинитися в «плинному золоті духовного тіла».

120

Про це явище і його розмах див. Jean-Philippe de Tonnac, op.cit.

121

Від 10 до 15 % чоловіків та жінок різного віку заявляють, що в них відсутнє сексуальне бажання (див, напр., L'Enquête… р. 489—490). З віком доводиться пристосовуватися до відсутності інтимних стосунків: ринок шлюбу та сексу вочевидь менш сприятливий для жінок після п'ятдесяти років, навіть якщо менопауза не означає краю еротичної активності (р. 334 sqq). Зате в чоловіків спад бажання наступає на десять років пізніше, зокрема, завдяки віагрі, яка стимулює статевий потяг. Половина чоловіків, які не живуть статевим життям, гладкі або ж куці на зріст (р. 342).

122

Пор. у Ніцше: «У філософа викликає відразу шлюб і все, що може призвести до нього, — шлюб як завада на шляху до оптимуму. Хто з великих філософів був одружений? Геракліт, Платон, Декарт, Спиноза, Лейбніц, Кант, Шопенгавер — ніхто з них не був жонатий, їх навіть уявити не можна було одруженими. Одруженому філософові місце в комедії, така моя теза. А Сократ, єдиний виняток, лукавий Сократ, як мені здається, одружився з іронії, щоб засвідчити істинність цієї тези» (Généalogie de la morale, troisième dissertation, &7, Idées NRF, 1966, p. 159).

123

З одного боку, тут потрібно розрізняти традиціоналізм, коли, наприклад, дівчата, що походять із Північної Африки, перед шлюбом удаються до гіменопластики, щоб відновити цноту і виявитися дівкою хоч куди у першу шлюбну ніч, а з другого, північноамериканську реакцію на лібералізацію звичаїв, вияви алергії на успадковане з 60-х років безладдя статевих зв'язків. У першому випадку іронія полягає в тому, що витончені методи мікрохірургії дозволяють жінкам удавати, ніби вони дотримуються найшкідливіших норм патріархального устрою. Отак вони шиють у дурні релігійний обскурантизм! Коли ж будуть вимагати свідоцтво про цноту перед шлюбом у чоловіків?

124

Згідно з консервативною християнською спілкою «Абстіненс клеринг гаус», лише в 2007 році у США відбулося 1400 балів чистоти. Ці церемонії мають у собі всі елементи справжнього весілля: довгі сукні, весільний пиріг, лімузини й навіть обручки. Понад 80 % дівчат порушують свою обітницю до шлюбу. Багато з них, намагаючись уникнути дефлорації, вдаються до анального й орального сексу і, за браком поінформованості, заражаються різними недугами.

125

Reportage de Caroline Fourest et Flametta Venner, France 2, Envoyé spécial, 28 février 2008.

126

Edward Shorter à propos des Charentes au XVIII-e siècle, op.cit., pp. 74—75.

127

René Nelli, L'Erotique des troubadours з коментарями Октавіо Паса (La Flamme double, Gallimard, 1994, pp. 84—85). Див. також аналіз Дені де Ружмона (L'Amour et L'Occident, ор. cit., р. 78 sqq).

128

Див. про цю пречудову книжку Жакліни Піжо (Femmes galantes, femmes artistes dans le Japon ancien, XI–XVIII siècle, Gallimard, Bibliothèque des histoires, 2003).

129

Надихнувшись цим парадоксом, М. Фуко розвиває свою «репресивну гіпотезу» про західну сексуальність у «Волі до знання». Він розмірковує про суспільство, яке пригнічує потяги тільки задля того, щоб мати змогу поговорити про них, поринаючи у стан нескінченного дискурсивного сп'яніння.

130

Цит. за: Jean Lebrun, Le Pur Amour de Platon à Lacan, Le Seuil, 2002, p. 159.

131

«Ви можете колективізувати ваше тіло, — пречудово розповідала швейцарська повія Гризелідіс, яка померла 2005 року, — належати і собі, й іншим, немов те водяне зілля, що переплітається з іншими рослинами. (…) Їх неможливо полічити. Через мене перейшли цілі війська. Моря й океани чоловіків нас затоплювали, нас порали ліси прутнів. Та це просто розкіш» (Jean-Luc Henning, Grisélidis, courtisane, Albin Michel, 1981, p. 140).

132

John Richy, Cités de la nuit, Actes Sud, babel, p. 561.

133

Catherine Millet, La vie sexuelle de Catherine M., 2001, p. 14.

134

Це питання ставили вже стосовно калік. Часопис «Рельянс» (вересень 2008 року) розглядав етичні й політичні аспекти сексуального ескортування інвалідів і можливості фахової підготовки сексуальних помічників (досьє склали Катрін Агт-Дізран та Ів Жан).

135

Charles Fourier, Le Nouveau Monde amoureux, Introduction de Simone Debout-Oleszkiewicz, Genève, latkine, 1984, p. 16.

136

Villiers de risle-Adam, La torture par l'espérance, 1883 (Contes cruels, Les oeuvres représentatives, 1933, p. 21—29).

137

Paul Veyne, Quand notre monde est devenu chrétien, Albin Michel, 2007, p. 169—170.

138

Цит. за Benoît XVI, Dieu est amour, Cerf, 2006. за Бенедикт закликає нас вірувати попри те, що Бог мовчить.

139

Pascal, Pensées, Editions Brunschwig, § 717.

140

В «Історії Франції» Мішле розповідає про те, як єзуїти схвалили шлюб такої собі Марії Алакок з ордену Візитації з Ісусом Христом у XVII століття. Ця хвора на плетору дівчина, якій регулярно пускали кров, стверджувала, що Дружина відвідує її щомісяця, поєднуючи її серце зі своїм, й що від того вона зазнає неземної втіхи (Див. Roland Barthes, Michelet, Le Seuil, 1974, pp. 116—117).

141

De Utilitate Credendi. Цит. за виданням: Paul Veyne, op.cit., р. 214.

142

Цит. за: Frédéric Lenoir, Le Christ philosophe, Plon, 2008, p. 151—153.

143

Див. пречудове дослідження: Jean-Michel Rey, Paul ou les ambiguïtés, L'Olivier, 2008.

144

Anders Nygren, Eros et Agapé, Aubier, p. 64. André Compte-Sponville, Petit Traité de grandes vertus, PUF, 1995, p. 368.

145

Saint François de Sales, Traité de l'amour de Dieu in Doctrines du Pur Amour, Agora, Pocket, 2008, p. 33—34.

146

Цит. за Frédéric Lenoir, op. cit., p. 158—159.

147

Для мусульман любити Бога любов'ю — єресь, тому що людина скінченна істота, тож і любов її скінченна. Бога треба шанувати і боятися. Тому й переслідували поетів-містиків, наприклад, Галладжа, Рузбехана, Сухраварді, цих трубадурів найвищої любові до божистого. (Див. Denis de Rougemont, L'Amour et L'Occident, p. 112—113). Що стосується Мансура Галладжа, містика-суфіста (857—922), вбитого в Багдаді, див. його поезії у пречудовому перекладі на французьку Луї Массіньона (Diwan, Le Seuil, 1955), а також у перекладі Самі Алі (Poèmes mystique, Albin Michel, 1998).

148

Отаке ставлення було в Алжирі в 1966 році в ченців-траппистів, зокрема, в Крістіана де Шерже, який був настоятелем чернечої громади цистеціянського монастиря в Тибирині. За три роки до смерті від рук ісламістів він відмовився покидати Алжир і ставився до майбутнього вбивці як до остатнього друга. «І ти, друже останньої моєї години, котрий не відає, що коїть, для тебе я теж прошу милості, і, прощаючись, доручаю тебе Господові. І нехай випаде нам щастя побачитися в раю, немов тим розбійникам, якщо захоче цього Бог, наш спільний Панотець. Амінь! Інш Аллаг!» Ставитися до свого вбивці як до друга, заздалегідь простити йому вбивство — рідкісна велич душі, яку не можна не підкреслити. (Див. з цього приводу Soeur Emannuelle, La Folie d'Amour, Entretiens avec Sofia Stril-Rever, Flammarion, 2005, p. 125—126).

149

Християнство дуже успішно користується і зловживає принципом парадоксу: останні на землі стануть першими на небі, шаленці з погляду цього світу виявляться мудрецями в потойбічні, той, хто хоче порятувати своє життя, загубить його, блаженні вбогі духом, тому що будуть вони уславлені на небі, треба вмерти для себе, щоб жити в Бозі тощо. Оця гра антонімами (зло — це приховане добро, убозтво — потаємне багатство, ганьба — за визначенням велич) є насамперед механізмом для виправдання існуючого стану речей і дає змогу, що тебе ніколи не заскочать зненацька. Істина весь час криється в запереченні очевидного. Так, убивство може розглядатись як приязнь, страта як турбота про ближнього. Згодом ця риторика буйно розцвіла за тоталітарних режимів, які опікувалися перевихованням дисидентів.

150

Саме в цьому сенсі звучить славетний заклик Амоса Оза у зв'язку з палестинсько-ізраїльським конфліктом: «Допоможіть нам розлучитися» (Aidez-nous à divorcer, Gallimard, 2004).

151

В книзі про Французьку революцію Мона Озуф наводить два тлумачення цього явища: станьмо братами, а ото я уб'ю себе, стань моїм братом, а то я уб'ю тебе (варіант Шамфора). Психоаналітик Жак Андре пропонує третє тлумачення: стань моїм братом, щоб міг я покласти тебе на вівтар вітчизни. (Mona Ozouf, L'Homme régénéré, р. 176—177).

152

Див. Doctrine du pur amour, p. 88.

153

Виняток становить Руанда, де в 1994 році стався геноцид — одні католики знищували інших, — до якого були причетні чимало священиків і прелатів. Мовчання Ватикану з приводу цієї різанини, яка компрометувала всю католицьку ієрархію, дуже промовисте.

154

Гватемальський архієпископ зображений на фотографії з кулею на долоні одної руки і протизаплідною пігулкою на другій, підкреслюючи цим їхню рівність. В Чилі учасники демонстрації на захист абортів і розлучень несли адресовані католицьким священикам гасла: «Заберіть ваші розарії від наших геніталій». Згадуються гнівні промови Бенедикта XVI в Камеруні в березні 2009 року, коли він звинувачував презервативи в поширенні СНІДу. Та вершиною дурості можна вважати статтю, що з'явилася 3 січня 2009 року в «Оссерваторе романо», офіційному друкованому органі Ватикану, де такий собі Педро Хосе Марія Симон Кастельві, голова міжнародної федерації лікарів-католиків, стверджував, що протизаплідні пігулки впродовж довгих років «справляли руйнівний вплив на екологію» через «тонни гормонів», які викидалися у довколишнє середовище з сечею жінок, що їх уживали! Протизаплідні ліки буцім почасти винні й у чоловічій безплідності! Останній виверт обскурантизму: взяти союзницею науку.

155

Benoît XVI, Dieu est amour, op. cit., p. 64.

156

Libération, 15 octobre 1998.

157

Vincent Cespédes, Libération, 8 novembre 2007.

158

Luce Irigaray, J'aime à toi, Grasset, 1992, p. 172—173.

159

Pierre Legendre, Le Monde, 23 octobre 2001.

160

André Breton, LAmour fou, p. 76.

161

Serge Chaumier, Pour de nouveaux codes amoureux, Libération, 14 février 2001.

162

Michel Onfray, Théorie du corps amoureux. Pour une érotique solaire, Biblio-essais, 2000, p. 26—27.

163

Jacques de Guillebon et Falk Van Gaver, Le Nouveau Ordre amoureux, Uoeuvre sociale, 2008, p. 139—140.

164

Катарина Мак-Кіннон. Цит за: Katie Roilphe, The Morning After, Little Brown, New York, p. 141.

165

Андреа Дворкін, 1981. Цит. за: Lynn Segal, Dirty Looks, Women, Pornography, Power, BFI Publishyng, Londres, 1993, p. 12.

166

S. Heck et P. Heck, Les Joies de l'open mariage, Montréal, Select, 1976, p. 160. Цит. за: Serge Chaumier, La Déliaison amoureuse, Petite bibliothèque Payot, Paris 2004, pp. 294—295.

167

Emannuel Berl, Sylvia, Imaginaire, Gallimard, 1994, р. 127.

168

Наприклад: «Любов більше, ніж будь-коли, потребує, щоб її вигадали наново: стільки загубленої снаги, обманутих надій, розчарованих душ… Хіба можна дозволити людям гадати, ніби любов — лише те, що кажуть про неї за нашого часу? Як примиритися з такою баналізацією?» (Jacques de Guillebon et Falk Van Gaver, Le Nouvel Ordre amoreux, p. 148).

169

Згадаймо медійну черницю сестру Еманнуелу, до речі, дуже заслужену особу, віддану каїрській бідоті й на сьогодні майже канонізовану, яка під час передач кричала всім присутнім: «Я вас люблю».

170

Один із прикладів: визначення «політики цивілізації»» в Едгара Морена. Соціолог вимагає «замість гегемонії кількості надати перевагу якості й численним благам, таким як любов і щастя». (Journal du Dimanche, 28 décembre 2008).

171

У цьому полягає двозначність певного роду милосердя, яке базується радше на любові до бідності, ніж на прагненні допомогти убогим змінити їхнє становище. Тоді ми тішимося з того, що існують знедолені, яким можна прийти на допомогу, стаємо такими собі тарганами, які живляться убозтвом. Згадаймо неоднозначну фразу Матері Терези: «Аби ви тільки знали, з якою повнотою віддаюсь я серед цієї страшенної бідності. Я чекаю калік, паралітиків, невиліковно хворих, прагнучи стати дружиною Ісуса розіпнутого. Не Ісуса в славі, не дитятка в яслах, а самотнього Ісуса, голого і закривавленого». Тут християнський долоризм поєднується зі своєрідною потребою в убозтві, на тлі якого виділяється той чи та, хто з ним бореться. Знедолені є тільки нагодою для прекрасної душі випробувати свою шляхетність і досягнути спасіння.

172

«Ви й на хвилину не покидали мого серця й моїх думок, навіть на хвилину не переставав я діяти, служити прекрасній Франції, — тій Франції, яку я люблю, як люблю вас» (Прощальна промова Жака Ширака 11 березня 2007 року). Нагадаємо, що прощальна фраза Франсуа Міттерана в 1995 році: «Я вас не покину, бо вірю в силу духу», мала інший характер і свідчила про іншу добу, про епоху стриманості.