Подих диявола

27 серпня 1883 року в протоці між Суматрою та Явою відбулося найжахливіше стихійне лихо сучасності — виверження вулкана Кракатау. Уже за день до катастрофи жителі тропічного раю чули глухе клекотіння, що не припинялося ні на хвилину. У небо здіймалися темні клуби диму й розповзалися на всі боки. Після обіду було темно, як уночі. У повітря злітав вогонь, і на землю лив дощ зі смердючої рідини. Клекотіння ставало дедалі голоснішим і голоснішим. Наступного ранку шум уже ледве можна було стерпіти. Незадовго до опівдня земля здригнулася від оглушливого гуркоту — такого сильного, що його можна було почути за п’ять тисяч кілометрів від місця подій. Вулкан викинув в атмосферу двадцять кубічних кілометрів попелу та гірської породи. Магма вирвалася на поверхню й потекла вниз. Море вийшло зі своїх берегів. Задрижала земля, і Зондською протокою прокотилося сорокаметрове цунамі. За лічені секунди приморські міста було стерто з лиця землі. Австралійські маяки змило водою. Відгомони припливної хвилі докотилися навіть до Ла-Маншу між Англією та Францією, де рівень води ненадовго піднявся на кілька сантиметрів. За цунамі послідували дощ із попелу й потоки лави. Розжарені хмари з гірської породи, газу тапилу проносилися зі швидкістю вісімсот кілометрів за годину. Стихія знищувала прилеглі острови. Було зруйновано сто шістдесят п’ять міст і сіл, загинуло тридцять шість тисяч людей. Хмари вулканічного пилу віднесло на сімсот кілометрів, і навіть на відстані двох тисяч кілометрів від місця трагедії з неба ще падав попіл. У результаті виверження Кракатау в атмосферу здійнялися такі маси пилу, що ще кілька місяців небо було темним. Сонце, що сходило, та місяць сяяли найнеймовірнішими відтінками. І за кілька років після цієї трагедії романісти описували приголомшливі запахи. Мабуть, саме це виверження вулкана й надихнуло художників-експресіоністів на кшталт Едварда Мунка на використання таких сяючих кольорів на своїх картинах. Наступного ранку, 28 серпня, від Кракатау залишилися лише уламки. Якимсь дивом на гігантських хвилях утрималися кораблі, і люди, які залишилися живими, боролися за своє існування на спустошених берегах. Не було ані питної води, ані їжі, ані медикаментів. Допомога надходила повільно. Нещастя зіграло на руку борцям за незалежність, які виступили проти голландських колонізаторів і підняли повстання. Дедалі більше індонезійців оберталося в іслам. Безладдя, що почалося після трагедії Кракатау, за кілька років переросло в боротьбу за незалежність Індонезії. Схили Кракатау перетворилися на безжиттєву пустелю, але вже за півроку біологи виявили там перші ознаки життя. За кілька років на кручах уже росли дерева, на острів повернулися тварини. У 1927 році настало відродження. Після серії підводних поштовхів із моря з’явилося Анак-Кракатау — «дитя Кракатау». Острів виник точнісінько там, де було центральне жерло вулкана. Незабаром після народження маленький острів знову став жертвою морської безодні. Чотири рази відроджувався він і знову зникав, і, нарешті, 1930 року з’явився остаточно. Відтоді Анак-Кракатау вважається найактивнішим вулканом у світі.