Подорож у безвихідь

III

Яскраво, до болю в очах, світила лампа. Заплющившись, Андрій сперся спиною на стіну. Операція ще не почалася, а він уже відчував тупий біль у хребті. Ліна лежала на столі, вкрита голубуватим простирадлом, на правому боці, ліва рука зафіксована на підставці. Коли її везли сюди, вона кілька разів розплющила очі, але навряд чи щось розуміла. Ігор уже ввів її у наркоз і тепер доробляв усі необхідні дрібниці перед початком операції. До вен на обох руках були підключені крапельниці, переливалася кров. Хоч тут пощастило — запас крові її групи був достатнім. Анестезіолог крутився біля хворої, операційна сестра розкладала на столику інструменти. Толя, сьогоднішній асистент, також уже стерильний, сидів на стільчику з картинно складеними руками. До прибуття торакального з Луцька залишалося з півгодини. Андрій думав про Ліну і про кляту невпевненість, що зараз так заважала йому.

Нарешті все готово.

— Постарайся пошвидше, — сказав Ігор, — ти ж розумієш — треба скоротити час перебування під наркозом до мінімуму.

Дивак. Тільки б вона не померла!

— Можна.

Відчай та жах іноді додають сміливості. Скальпель в руці, наче чужий, навіть руки якісь чужі, неслухняні, як у вчорашнього студента. І треба ж, щоб це старе, забуте відчуття повернулося саме сьогодні — ніби за законом підлості.

Та попри все, сьогодні Андрій оперував круто. Напевно, Толя здивувався, не чекаючи від нього такої спритності у такій нетиповій операції. Але ж йому не залишалося нічого іншого, як іти ва-банк. Двома рухами скальпеля розсік тканини міжреберного проміжку. З рани, як і мало бути, одразу добряче заюшило. Толя за ним ледве встигав. Третім рухом розкрив плевральну порожнину. Звідти порядно линуло, хоча через дренажну трубку, встановлену ще до операції, мала б вийти вся наявна там кров. Наслідки не затрималися:

— Падає тиск, сімдесят на тридцять! — це анестезіолог.

— Вводь струйно дев’яносто преднізолону.

Загудів електровідсмоктувач. Толя на диво вправно порався з апаратом. Вставивши у проміжок між ребрами розсувну рамку, Андрій розвів її до максимуму. В діру, що утворилася, вільно проходила рука.

— Дев’яносто на сорок!

Це додало сил. В отвір залили з півлітра розчину, що покрив усю легеню. Легеня роздувалася під руками хірургів від струменя кисневої суміші з наркозного апарата, але бульки повітря в залитому розчині не з’являлися. Отже, легеня ціла! Кровотеча мала іншу причину. Толя знову ввімкнув відсмоктувач і звільнив порожнину від розчину, дещо забарвленого кров’ю. Вони побачили чисту, відмиту легеню. Але відразу ж її почало заливати кров’ю. Юшило десь зверху, з внутрішньої поверхні грудної стінки. Усе-таки міжреберна артерія! Її не вдалося б побачити при всьому бажанні, хіба встромити голову в ту діру, де щойно була рука. Зовсім недоречно згадався молдованин з відомого анекдоту, який не їв консервованих помідорів, бо голова не пролазила в банку. Та підстав для жартів не було. Андрій ладен був перетворитися хоч на чукчу, аби лише зупинити цю кровотечу! Він занурив руку в грудну порожнину і, намацавши місце перелому сусіднього ребра, спробував затиснути пальцем місце, де мала проходити артерія. Ніякого результату. Десь зверху лило й далі. Андрій знайшов наступне ребро. Воно так само виявилося поламаним — добре він постарався. Цього разу допомогло. Юшити відразу перестало. Він так і застиг у нерішучості з пальцем на пошкодженій судині.

Годинник на стіні, як не дивно, показував, що минуло вже півгодини. А здавалося, операція триває не більше десяти хвилин! Ну де ж той торакальний? Коли не бачиш місця кровотечі, зупинити її важко. Доведеться прошивати наосліп. Не розтинати ж іще в одному місці!

Нарешті в передопераційній грюкнули двері, почулися кроки. До операційної всунулася фізіономія в масці. Та Андрій одразу впізнав старого Рекуляка з торакального відділу обласної лікарні. Кілька разів він із ним стикався, коли той приїжджав до райлікарні на виклики.

— Я вас вітаю! — сказав він, мружачись. — Не бачу, хто там оперує?

— Мартинюк, — відповів Андрій, — добрий вечір!

— А-а-а… Андрій? Васильович, якщо не помиляюся?

Той тільки кивнув головою.

— Ну і що ти там оперуєш? Бачу, вже й торакотомію зробив… І що ти там тримаєш?

— Міжреберну артерію….

— Тьху… Я думав, легеневу… То що, можна їхати назад?

— Ні!!! — мало не заволав Андрій. — Іване Павловичу, ви що?! Помийтеся, будь ласка, не даремно ж ми вас кликали!

— О, маєш… Такий спец і не можеш міжреберну артерію прошити? Ну, добре. Давайте якийсь костюм…

Рекуляк упорався швидко — хвилин за десять. Кровотечу нарешті було надійно зупинено, плевральну порожнину промито. І, викинувши рамку ранорозширювача, той уже зв’язував лавсаном ребра, відпускаючи чорні жарти про те, які богатирі в районних лікарнях роблять непрямий масаж серця.

Нарешті Рекуляк випростався і промовив:

— Шкіру, гадаю, ви й без мене зашиєте.

— Дякую, Іване Павловичу, — сказав Андрій, — може, затримаєтеся ще на кілька хвилин, кави поп’ємо? Дівчата зараз умить приготують.

— Е-е-е, хлопці, я вже не в тому віці, щоб з дівчатами каву по ночах пити, дякую. Я документи лишу на столі, оформиш, потім мені передаси якось. В історії розпишуся, а протокол операції сам напишеш. І покапайте їй добре крові, плазми, альбуміну, словом, розумієте… Ну все, приємно було з вами поспілкуватися. Бувайте здорові!

І він вийшов з операційної.

Ось і все. Операція фактиктично закінчена. Та щойно Рекуляк вийшов, Ігор одразу взявся за колегу:

— Андрійку, не мудохайся там, я тебе прошу. Закривай це все до біса, я виводжу хвору з наркозу!

Він слідкував за ходом операції і був повністю правий — Ліну треба якнайшвидше зняти з операційного столу.

— Як вона?

— Добре, тиск поки що тримається… Скоріше зашивай! Я відключаю.

— Ще п’ять хвилин!

Андрій перев’язав кілька дрібних судин, схопив простягнутий сестрою голкотримач і взявся накладати на рану косметичний шов. Не міг же він її зовсім скалічити! Тільки б Ігор не второпав, що тут робиться… Але той таки побачив — надто довго Андрій порпався. Він оглянув операційне поле, зсунув наперед шапочку і сказав:

— Ти небезпечний маніяк, у тебе не всі вдома. Тебе не можна і близько підпускати до операційної.

Операція затяглася на десять хвилин.