Подвійний Леон. Іsтоrія хвороби

Постскрипт

Нову книгу Іздрика «Подвійний Леон» можна розглядати як продовження чи навіть логічне завершення двох його попередніх найбільш знаних творів — «Острів Крк» та «Воццек». Якщо в першому маємо традиційну love story (за словами Оксани Забужко) із більш-менш чіткими жанровими ознаками, принаймні деякі критики називають цей твір повістю, — то «Воццек», який за обсягом може бути визнаний романом, сам автор означує як палімпсест, знімаючи таким чином усталені жанрові конотації. У «Воццеку» так само маємо «історію кохання», яка, втім, губиться в безконечних мовних іграх, культорологічних рефлексіях та сомнамбулічних мареннях протагоніста. Якщо це й роман, то, як цілком слушно зауважила Лідія Стефанівська — роман з мовою: герой-протагоніст, за яким звикло ховається постать автора, тут, фактично, відсутній — безперервна верениця перевтілень, роздвоєння, розтроєння та остаточного розпорошення особистості безповоротно нівелює персональну присутність бодай чийогось ego, залишаючи читача наодинці з лексично та семантично перевантаженим самоцінним мовленням. Щоправда, в самій конструкції книги все ще вдасться віднайти кілька основних стрижнів, які певною мірою стабілізують кінетику нетривких нарративних механізмів, що більш за все нагадують «рухомі самознищувальні скульптури» Жана Тінґелі. Виділимо серед них найпомітніші:

— традиційний вертикальний вектор «земля-небо», «тіло-душа», «інферно-сакрум» тощо.

— пунктирна горизонталь сюжетних колізій і, нарешті;

— центральна вісь, своєрідний ведучий вал усієї складної машинерії тексту, який вмонтовано між полюсами «він» та «вона».

Ми не будемо зараз повертатися до верифікаційних аспектів «Воццека» — все це детально проаналізовано Марком Павлишином, Василем Костюком, Єжи Яжембським та іншими дослідниками й інтерпретаторами Іздрикової прози. Хотілося б нагадати лишень один, теж неодноразово відзначений критикою момент: автор відсилає врешті-решт свого мультиплетного героя до божевільні, знімаючи таким чином із себе відповідальність як за інтелектуально-лінгвістичну агонію протагоніта, так і за власний етичний релятивізм. Однак, якщо у «Воццеку» мотив психічної аберації — марґінальна, в певному сенсі утилітарна лінія, то в «Подвійному Леоні» божевілля — основна, наскрізна тема твору. На це вказує навіть підзагаловок «історія хвороби». Безперечно, це в даному випадку прозора алюзія до згаданої раніше ідіоми «love story», але так само й очевидні намагання автора нейтралізувати можливі жанрові означення критики і, можливо, натяк на те, що всі згадані книги Іздрика становлять своєрідну трилогію.

У «Воццеку» психічний розлад відтворено через полі-, мега-, транс- і мульти-індивідуалізацію головного героя. Історія хвороби «Подвійного Леона» полягає в цілком протилежному фраґментурній неповноцінності героя; його непереборному, але нездійсненому бажанні злитися воєдино з об'єктом свого кохання (згадаймо Воццекове «Бути з тобою. Бути тобою. Бути»). Йдеться тут не стільки про фізичну чи духовну єдність, скільки про абсолютну цілість, тотальне взаємопроникнення, субстаніональну унітарність, на заваді якій стоїть уже не тілесність як така («Воццек»), а сама метафізична сутність непізнавального і неуникного тут-буття («Подвійний Леон»). І коли задекларована подвійність Леона в першій, одноіменній частині ще трактується як одночасна присутність у текстовому ґештальті двох психогенних фанотомів — автора і його протагоніста, то в наступних («Вінвона», «Акупунктура», «Трансильванський транс») дедалі очевиднішим стає той факт, що «подвійний Леон» — це, по суті, та монада, яка опинившись у темпорально матеріалізованій реальності, болісно переживає свою вимушену розділеність. Можна віднайти більш, аніж достатньо цитат (як нарративного, так і інтенціонального чи ідіографічного характеру), що підтвердили б цю тезу, але зайняли б невиправдано багато місця. До того ж автор, реєструючи різноманітні прояви «хвороби», пропонує нам несподівано відверту підказку до розуміння її істиної природи, вводячи в текстуру твору два, на перший погляд необов'язкові графічні символи — (тут у тексті — символ інь-ян. —Прим. верстальника) та (тут у тексті — символ інваліда на візку. — Прим. верстальника.) «Інь-ян» як тавро розділеної монади та «інвалід на візку» — як візуальний синонім неповноцінності, каліцтва. В поєднанні культур-філософської семантики першого та логотипної тривіальності другого — черговий вияв найуживанішого технічного прийому Іздрика: жорсткого, часто на межі фолу, зіштовхування ефемерної естетики високого, романтичного, духовного з табуйованою естетикою бридкого, потворного, патофізіологічного.

Єдиною видимою спорідненістю Воццека й Леона є їхня інфантильність. Однак, знову ж таки, якщо для Воццека вона є наслідком внутрішньої багатовекторності, яка унеможливлює будь-яку дію (своєрідний синдром «лебідь-щука-рак»), то інфантилізм Леона буквальний — це динамічна безсилість несамоцінної компоненти. В нейрофізіологічному розрізі це виглядає дещо парадоксально: хронічний невротик Леон постійно намагається пробитися в недоступні для нього сфери класичного психозу.

Таким чином, «подвійний Леон» — це, по суті «розчленований Леон». Тобто, виникає наступна імплікація: якщо клініка «Воццека» виражається у несполучній множиності макростуктури особистості, то в «Леоні» — навпаки, в сутнісній «некомплектності», сеґментарності авторського «Я».

При бажанні «Подвійний Леон» можна було б назвати «романом в новелах», якби лишень самі поняття «роман» і «новела» тут не були остаточно знівельовані. Іздрик змішує воєдино стилістичні модуси прози, поезії та драми, закладає в текст складну, не до кінця з'ясовану міфологічно-символічну основу (на її особливостях ми спробуємо зосередитися дещо пізніше), вибудовує хитромудру текстуру письма, перетворюючи візуалізацію тексту на повноправний технічний прийом і, нарешті, доводить «постмодерний» метод цитування до логічного абсурдного кінця — він не просто девуалізує механіку запозичень, а відверто, з показним зухвальством використовує цілі фраґменти творів різних авторів, іноді спотворюючи їх до невпізнаності, іноді залишаючи майже без змін, іноді вправно імітуючи стилістику, іноді формуючи карикатурні компіляції. Тобто, в даному випадку божевілля — не лише тематична канва, а й своєрідне виправдання авторської сваволі. Мусимо визнати, що алібі це досить хитке — Іздрик, як уже було зауважено, постійно балансує на межі дозволеного й табуйованого, прийнятного й неприпустимого. Тут уже не йдеться ані про етичний релятивізм, ані навіть про ризиковане експериментування.

Тому цілком виправданим видасться запитання:

«Чи «Подвійний Леон» — це взагалі література?»

Очевидно, що ТАК, коли трактувати термін «література» в найширшому сенсі як «сукупність всіх писаних і друкованих текстів», і мабуть таки НІ, коли керуватися бодай якимись, навіть найліберальнішими художніми принципами та мистецькими категоріями. Швидше за все цей твір можна назвати філологічним, а не літературним. Себто не стільки літературним, скільки філологічним. Мова «Подвійного Леона» ще самодостатніша, аніж у «Воццеку», і, — хоч іноді це майстерно закамуфльовано, — ритміка, фонетика та графічний потенціал тексту мають тут незаперечну презумпцію надвартісності, визначаючи конструювання як мікро- так і макроструктури тексту.

Саме з огляду на це нам видається доцільним попри традиційний коментар зробити спробу витлумачити найконтроверзійніші аспекти цього незвичного твору.

Леонід Косович

Коментар

Як уже було сказано, Іздрик заклав в ідіолект «Подвійного Леона» складну символіко-міфологічну основу, з'ясувати всі аспекти якої не видається можливим. Передовсім тому, що в більшості випадків позірна складність і зашифрованість метатексту виявляється містифікацію — автор абсолютно вільно трансформує семантику запозичених знаків, символів та міфологем. Однак, безумовно, трансформація ця не є абсолютною, як не може бути абсолютною авторська сваволя стосовно архетипів масової свідомості. Крім того, повторюваність деяких образів, та й сама модальність мови «Леона» свідчать про те, що певна кореляція поміж загальноприйнятими значеннями та їх авторською інтерпретацією все ж існує. Тому спробуємо прокоментувати найпомітніші та найуживаніші елементи символіки «Подвійного Леона», що подібно метастазам пронизують анатомію книги.

Це, мабуть, найзагадковіша й найзаплутаніша знакова система, яка замалим не є визначальною для структури книги, однак її дешифрація — справа надзвичайно складна, не в останню чергу тому, що автор навряд чи керувався якоюсь, бодай примарною логікою. Швидше за все тут маємо напівінтуїтивну, напівмістичну гру з невідомими значеннями, тобто профанну комбінаторику. Натяк на саме такий стан справ знаходимо в розділі «Трансильванський транс», де неповноцінна андрогінна істота демонструє свої арифметичні здібності, та в розділі «Never Say Never Again» (епізод з гральними костями). Нам нічого не відомо про кабалістичні захоплення Іздрика, однак уже особливості конструкції «Воццека» (симетричність двочастинної будови, статистика розділів, ритміка повторень певних епізодів та синтагм, кількісна характеристика предметів аналізу, морфологічна специфіка тексту) вказують на небезпідставність припущення, що символіка чисел — одна із невипадкових і важливих компонент Іздрикового письма. Здогад про це знаходимо в герменевтичній розвідці Володимира Єшкілєва (див.: В. Єшкілєв. «Воццекургія Бет». Ів.-Фр. «Unicornus», 1998, ст.21), який вперше висловив припущення про кабалістичний (або квазікабалістичний) контекст «Воццека». Нам видається, що в «Подвійному Леоні», де наявність числової символіки нав'язливо підкреслюється автором (особливо в першому та останньому розділах), маємо справу не так з категоріями кабали, як із «постмодерною» сумішшю різних містичних практик, пов'язаних з числами, тобто своєрідну «екуменічну» контамінацію. Можна віднайти паралелі із циклом Д. Селінджера про родину Глассів, де, за припущенням деяких дослідників (див.: И.Галинская. Тайнопись Сэлинджера. М., «Наука», 1986), використана індуїстська система номографії чисел та естетично-знакових розрядів («Махабхарата», «Рамаяна», «Бгахаватгіта»): «Подвійний Леон» так само складається з дев'яти самостійних і самоцінних розділів, кожен із яких має особливе, чітко окреслене емоційне забарвлення, складаючи, в той же час, нерозривну цілість, структурну єдність. Страх, еротичне напруження, спокій-споглядання, естетична насолода, гнів, відраза, сміх-іронія, співчуття, одкровення — такий нонет психопоетичних станів знаходимо в обидвох творах. Щоправда, на відміну від Селінджера (та Іздрика-Воццека), Іздрик-Леон уникає символіки кольору, яка, згідно з трактатом «Дхваньялока» тісно пов'язана з числовою.

Загалом, можна стверджувати певну спадковість Іздрикових квазікабалістичних вправ. Він традиційно використовує числа передовсім як клас знаків, що описують міфологічну модель світу. Не важко зауважити універсальний поділ чисел на парні і непарні в зв'язку з дуальними міфологічними класифікаціями (чоловіче й жіноче, ліве і праве, верх і низ, інь і ян тощо). Найпростіші операції дають ряд сакральних чисел: 3, 4, 7, 8, 9, 12, 52, 888 тощо; так само, як порушення числової цілісності породжує інфернальну статистику: 6, 13, 44, 148, 666 і т.п. Зауважимо, що Іздрик підкреслено уникає 0 та 10, тобто числового еквіваленту першооснови, алефу, Ейн-Соф та його смислового розгортання в декаду «сфірот». Якщо у «Воццеку» пошуки абсолюту, відбуваються в двох протилежних напрямах в бік «чистого» ніщо та в бік універсальної всеохопності (це відображено всіма можливими комунікативними засобами), — то герой «Леона» вже не наважується наближатися до табуйованих меж, перебуваючи в композиційному хаосі нарративного епіцентру («Він так і не збагнув, що слова „кінець“ і „початок“ — не лише синоніми, але й — у деяких справжніх мовах — омоніми». Розділ «Never Say Never Again»). Складається враження, що статистична динаміка й кінетика сюжету книги знаходяться в паралельних площинах і ніяким чином не перетинаються. Втім, твердження це потребує детальнішого дослідження, що не входить у наші плани.

В «Подвійному Леоні» в повній мірі представлені лише дві полярні, фундаментальні в системі міфологічної світобудови стихії — вода та вогонь.

Вогонь виступає як однозначно есхатологічний символ («Син літньої ночі») та як сила руйнівна і, в той же час, цілюща, очищаюча. Вогонь для Леона — це передовсім апокаліптична енергія, вееохопне начало світу й інструмент його нищення, але так само єдиний спосіб позбутися диктату матеріального макросвіту шляхом його «деконструкції» в первинний матеріал космогенези. У вогні гине будинок Леона — єдине, що пов'язує його з екзотеричною життєвою системою координат (згадаймо: радикальніший Воццек готувався до аутодафе), — в результаті чого герой опиняється в «місцях, про які нізащо не скажеш „тут“, чи навіть „десь“, а хіба лиш „ніде“ та „ніколи“. Ці місця, позбавлені місця, позбавлені вивільнення місць, а, крім того, позбавлені елементарного смаку […], були тепер його довічною оселею» (розділ «Never Say Never Again»). Тобто очищальна функція вогненної стихії зводиться до того, що Леон отримує примарний шанс почати життя, заклавши в нього власну, ніким не нав'язану систему відліку. На жаль, він не може скористатися цим шансом — його свідомість (яка дісталася «нізвідки» у цей світ), засмічена хибним досвідом і профанним знанням не спроможна очиститись, блукаючи в лабіринтах власного рефлексійно-флективного мовлення, що вироджується у своєрідний приватний volapük.

Вода в семантиці «Подвійного Леона» займає особливе місце. На відміну від народної традиції, в якій жоден із водяних символів не монолітний (море, ріка, озеро, джерело, колодязь, дощ виділяються класичним міфознавством в окремі категорії), Іздрик трактує воду як стихію взагалі, як першооснову всього сущого, еквівалент первинного хаосу. В той же час вода — всепроникаюча субстанція, життєдайна сутність, інтегральна єдність. На відміну від «Воццека», де вода наділена виразними есхатологічними ознаками (розділ «Велика вода»), «Подвійний Леон» трактує воду як єдину прийнятну форму матерії. Він прагне перебрати її властивості, здобути плинність, аби, відкинувши дискретність тілесності, цілковито з'єднатися з об'єктом свого кохання, опанувавши таким чином і власну сутність (розділ «Трансильванський транс»). Вода також виступає парним аналогом крові («кров — це імператив», ibid), що пов'язує міфологію «Леона» з традиційними повір'ями, опертими на єдність космогонічного та ембріогонічного міфів, та засвідчує очищувальну та замикальну функції води.

«Водяна» модель світу за Леоном — це певна магічна універсалія, позбавлена чітко окресленого центру, тобто центр її позасиметричний, від нього немає відліку ні «праворуч», ні «ліворуч». В цьому одна з причин «статичності» Леона на противагу «мультикінетичному» Воццеку. Леон прагне перебувати водночас «всюди» і «ніде» в той час, коли Воццек з останніх сил намагається бути «тут» і «тепер». Немає сенсу нагадувати, що обидвоє врешті-решт зазнають поразки.

Таким чином бачимо, що Іздрик в «Подвійному Леоні» немовби творить дзеркальну щодо «Воццека» панораму світобудови — вода в певному сенсі перебирає функції вогню і навпаки.

Цікаво, що дві інші фундаментальні стихії — повітря й земля в цій книзі фактично не фігурують в якості міфологем. Земля як субстанція, наділена незвичайними властивостями, з'являється лише в епізоді будівництва храму (розділ «Never Say Never Again»), однак цей образ не отримує подальшого розвитку. Повітря і земля, що є чіткими орієнтирами «верху» і «низу» просто відсутні в позбавленому координат світі Леона.

Бездонні водні глибини як сфера існування і вогонь як антитеза буттю — ось складові його інтимного космосу.

Мусимо визнати, що фауна «Подвійного Леона» нечислена: це передовсім риби, молюски, плазуни, тобто істоти, чиє життя тісно пов'язане з водною стихією, різноманітні комахи, а також напівмістичний собака-вовк, який з'являється в різних подобах, виникаючи навіть в аватарі зайця (розділ «Син літньої ночі»).

До фауни можна зарахувати й самого Леона, який уособлює в міфоструктурі книги лева («Леон — це те саме, що й Лев?», розділ «Леон-кіллер»), подібного на індуїстського Нарасінху — одне із земних втілень бога Вішну. Однак, як ми вже говорили, Іздрик з демонстративною легкістю змішує об'єкти різних вірувань і традицій, зміщуючи семантику образу. Так, скажімо, у вигляді лева іноді зображався староєгипетський бог Акер — володар землі і змій, покровитель царства мертвих, а також Байцзе — в давньокитайській міфології мудрий, всезнаючий звір, який вміє розмовляти. Образ лева так чи інакше присутній майже у всіх світових міфах як етіологічного, космогонічного, есхатологічного, так і тотемічного чи героїчного характеру. Традиційно лев — цар звірів, переможець хтонічних та демонічних сил, охоронець і помічник «культурного героя», один із найверховніших звірів поганського анімалістичного пантеону, що згодом перейшов і до християнської міфології. Однак лев-Леон не має жодної влади, навіть влади над самим собою. Цей символ полярний стосовно його традиційного трактування, до того ж нечіткість його обрисів ставить під сумнів символічність його природи як таку. (Не уникнемо спокуси запитувати одного з «батьків літературного постмодернізму» Умберта Еко: «…тривимірний лев, що вбиває змія. […] Я пробував згадати, де міг уже бачити цей образ. Пізніше згадав. Деміург, огидний продукт Софії, перший архонт, Ялдавалот, відповідальний за світ та його радикальну ваду, мав форму змія і лева, а його очі палали вогняним світлом.» Див.: Умберто Еко. Маятник Фуко. Львів, 1998, с.21). І все ж, не виключаючи можливість випадкового вибору Іздриком саме цього образу, ми схиляємося до гіпотези про визначальну роль астрально-зодіакальної символіки. Це значно спрощує інтерпретацію нерозривно-непоєднувальної пари лев-риба — своєрідної інцестуальної біваленти, що протистоїть решті тератоморфної фауни.

Риба, що на перший погляд дивно, не трактується Іздриком як загальноприйнятий християнський символ. В «Леоні» це радше персонаж архаїчної картини світу. Риба пов'язана з морем, водою, тобто з первозданним Хаосом, однак вона, на відміну від Змія, котрий з'являється в тексті то як черепаха, то як плазун чи молюск, вже є мешканцем світу-Космосу, а не світу-Хаосу, а отже — така само є жертвою тілесності й монадної неповноцінності, як і лев-Леон. Цілком можливо, що саме вона символізує ту половинку монади, з'єднатися з якою Леон так прагне. Однак всі його спроби приречені: навіть в стані психічного розладу, перетинаючи кордони реальності, він опиняється власне у світі-Хаосі, де ще немає риб, але вже є гади — звідси перетворення на молюска.

Черепаха в «Подвійному Леоні» не є (як можна було б сподіватися) варіантом символу змії, володарки підземного царства. Іздрик використовує традиційний міфологічний образ Черепахи як праоснови світу, його точки опори («…адже саме вони тримають на собі землю». Розділ «Власне кінець»). Однак поступове руйнування Леоном всіх можливих систем відліку унеможливлює таку, міфологічну її функцію, тому в останньому розділі цілком закономірно черепаха з'являється у «внутрішньому» світі роману повноправним його персонажем, наділеним навіть ім'ям. З яких мотивів Іздрик використав у цьому випадку ім'я героя «Перетворення» Кафки зрозуміти важко. Швидше за все — це знову спроба семантичного зміщення, нагадування про зооморфні трансформації «Трансильванського трансу», а, отже, повернення Черепахи в розряд хтонічних істот. З огляду на очевидне (хоча й поверхове) знайомство Іздрика з китайською міфологією, можливо, існує певний натяк на Суаньу — черепаху, втілення водної стихії. В кожному разі майже неможливо виокремити якесь чітке й однозначне трактування цього образу. Більшість спроб аналізу міфологічно-символічної структури «Подвійного Леона» втрачають сенс при зіткненні з «постмодерною» механікою вільного мозаїчно-комбінаторного інтерпретування.

Пес, який в «Леоні» майже весь час виступає уособленням зла, загрози, джерелом страху (розділи «Власне кінець», «Син літньої ночі», «Never Say Never Again»), насправді не «добрий» і не «злий», не «шкідливий» і не «корисний» в абсолютному вигляді, а мінливо-амбівалентний. Це, власне кажучи, вже не зовсім собака (охоронець дому й родинного вогнища), однак ще й не вовк (перевізник ворожих сил, мешканець антисвіту), а вивернутий перевертень, який перебуває на межі макро- і мікрокосму, між «я» і «вони». Це своєрідний кур'єр між зовнішнім і внутрішнім світом, поява якого вже є певним посланням «іззовні». Недарма він з'являється в різних подобах, навіть в образі зайця, котрий в традиційних народних віруваннях символізує серединний простір (тобто, в даному випадку, дослівно знаходиться «між собакою і вовком», розділ «Подвійний Леон». Можливо також, Іздрик натякає на ще один загальновідомий образ — «псів святого Юра», котрі насправді є вовками). Послання «ззовні» — це завжди нагадування Леонові про його тілесну природу і смертність, про марнотність будь-яких трансгресивних спроб (розділ «Власне кінець»).

Мешканців орнітологічно-ентомологічних ареалів «Подвійного Леона» класифікувати ще важче, аніж інших представників фауни, незважаючи на достатньо велику кількість згадок про них. Якщо говорити про комах, то це здебільшого представники т.зв. «нижнього світу» мухи, павуки, нічні метелики, молі, шашіль, сарана, мокриці, оси тощо. Цікаво, що з птахів згадуються лише два цілком полярні типи: 1) колібрі, найменший з птахів, який, фактично вже перебуває на грані ентомологічного світу, однак в «Леоні» наділяється «низовими» властивостями поїдача падлини («Вже узгір'я були всіяні мертвими черепашими панцирами, що їх до останку виссали зграї ненаситних колібрі…». Розділ «Власне кінець»); 2) легендарний гігантський птах Пен, який також має амбівалентну природу — за деякими версіями він перетворився на птаха з велетенської риби кунь (кит?), аби дістатися до Небесного Озера (рай?).

Ще один аспект «Подвійного Леона» вартий спеціального аналізу, на який у нас немає ні часу, ні місця. Тому обмежимося лише коротким глосарієм виділених синтаґм, які Іздрик вводить у текст, ясна річ, невипадково, однак ніяк не аргументуючи й не коментуючи цей ідіографічний прийом. Як ми вже зазначали, «Подвійний Леон» перенасичений «семантичними ідіомами», почерпнутими передовсім з обшару транскультурної рекламно-торговельної лексики та із своєрідного арґо псевдоінтелектуальної субкультури. Ці ідіоми, без сумніву, становлять певне понятійне поле (можна сприймати його як квазіезотеричну криптограму), однак, немає жодного переконливого свідчення, що саме це входило в наміри автора. Швидше за все перед нами знову результат неусвідомленої, інтуїтивної «гри без правил», непередбачуваність якої і становить для Іздрика основну інспірацію.

Глосарій виділених синтаґм

ANSCHLUSS — (нім.), буквально «приєднання», у військовій термінології — план швидкого наступу й захвату супротивника.

ADIDAS — всесвітньовідома фірма, що спеціалізується головно на виробництві спортивного одягу.

ARTEMIDA — одна з найвідоміших українських марок алкогольних напоїв.

BEAR BEER — голландський сорт міцного пива.

BEAR — (англ.) ведмідь.

BEER — (англ.) пиво.

BLONDE BESTIE — (нім.) буквально «ясноволоса бестія», один з ніцшеанських образів, використаний згодом фашистською пропагандою. Можливо натяк на героїню популярних коміксів Гессу, безжальну й сексапільну жінку-воїна часів Другої світової війни.

CERURA VINULA — (лат.) вид нічних метеликів, званих також, як справедливо стверджується в тексті, Великою Гарпією.

CHUPA-CHUPS — сорт популярних карамельок.

DER WILLE ZUR MACHT — (нім.), букв. «воля до влади», один з основних постулатів ніцшеанства.

DJ 107FM — абревіатура, якою називають диск-жокеїв дециметрових радіостанцій.

ЕХІТ — (англ.) досл. «вихід».

FACK YU — (англ.) спотв. від «fuck you», брутальна лайка.

FIAT LUX (лат.) ідіоматичний вислів «нехай буде світло».

FUJICOLOR — марка фотопродукції відомої японської фірми «Fuji».

FUCKING SHIT — (англ.) брутальна лайка.

GESCHICHTE MIT PFIFF — (нім). досл. «Історія й викрутаси» — назва сучасного німецького пронацистського часопису.

GILLETTE — всесвітньовідома марка товарів для гоління. В даному випадку — бритва.

GUINESS — сорт пива.

HANSA — нім. фірма, що спеціалізується на виготовленні сантехнічного обладнання за високими технологіями.

HANSGROHE — нім. фірма, що спеціалізується на виготовленні сантехнічного обладнання за високими технологіями.

HAUTE COUTURE — (франц.) букв. «висока мода», спосіб моделювання одягу як мистецького продукту, а не як ужиткових речей.

HELP — (англ.), букв. «допомога», одна з ідіом комп'ютерного лексикону.

HIGH-END — наступний після НІ-FI (high fidelity) стандарт аудіо- та відеопродукції найвищої якості.

HITLER JUGEND — (нім.), букв. «молодь Гітлера», молодіжні збройні загони, що формувалися в нацистській Німеччині наприкінці Другої світової війни.

HYUNDAI — японська фірма, що спеціалізується на випуску електронної відео- та аудіопродукції.

INTELLIGENCE SERVICE — служба зовнішньої розвідки и Англії.

INTERNET — всесвітня інформаційна комп'ютерна мережа.

IRON MAIDEN — (англ.), букв, «залізна баба». 1. В середньовіччі — довбня, що застосовувалася для пробивання фортечних мурів та воріт. 2. Сучасна гард-рокова група.

KU-KLUX-KLAN (або ККК) — расистська організація США.

LONG LIFE — (англ.) букв. «довге життя», торгово-технічна ідіома, що використовується для означення акумуляторних батарей з підвищеним строком експлуатації.

MARLBORO — популярна марка американських сигарет, асоціативний ряд більшості рекламних брендів якої пов'язаний з іміджем «справжнього чоловіка», еталону мускулізму.

MARRIOTT — мережа висококласних готелів.

MASTER CARD — одна з форм електронних кредитних карток.

MICROSOFT — трансконтинентальна фірма, лідер по виробництву програмного забезпечення комп'ютерів.

MITSUBISHI — японська автомобільна компанія.

MT^V — (англ. абр.), mucic television, (букв. «музичне телебачення»), телевізійний канал, що цілодобово транслює музичні програми.

NATO — (англ. абр.), North Atlantic Treaty Organization (букв. «Північноатлантичний союз») військовий блок західних держав, заснований 1949 року в Вашингтоні. Початково до нього входили Бельгія, Данія, Франція, Греція, Голландія, Ісландія, Канада, Люксембург, Норвегія, ФРН, Португалія, Турція, США, Великобританія, Італія, пізніше склад неодноразово змінювався — в часи т.зв. «холодної війни» з Нато вийшли Франція та Греція, після розпаду СРСР чисельний склад блоку поповнили країни колишнього «соцтабору».

NEW NAMBU — марка пістолета, який продукувався в Японії після Другої світової війни. Марка, яка базується на системі Кольта, вважається раритетною, так як випуски її нечислені, а кількість моделей обмежена.

NEWSWEEK — американський тижневик, один із найвпливовіших та найавторитетніших друкованих видань США.

NIKE — торгова марка, що спеціалізуються на спортивному інвентарі та одязі.

NON STOP — (англ.), букв, «без перерви», система закладів, переважно торговельних, що працюють цілодобово.

NO DRUGS, NO SEX, NO ROCK-N-ROLL — (англ.), букв. «без наркотиків, без сексу, без рок-н-ролу», популярне молодіжне гасло, що прийшло на зміну гіппівським лозунгам.

OOPS — (англ.), модифікації «oopsy», «upsy», «whoops», вигук несподіванки чи розчарування, часто виступає складником сленгових лексичних побудов.

OSTREIDAE (лат.), різновид їстівних морських слимаків.

OUCH — (англ.), вигук, аналогічний укр. «ой!»

PAL-SEKAM/NTSC — (абр.) система форматів відеозапису.

PAN-PIPE — (англ.), правильне написання рапріре, «флейта Пана», загальна назва багатотрубкових флейт, яка походить від давньогрецького міфу про міксантропічного бога Пана, покровителя пастухів, володаря пасовиськ, лісів і полів. В даному випадку автор поєднує фонетичну співзвучність слів Pan і Пен. Пен — в древньокитайській міфології гігантський птах (див.: прим. 41).

PEARL — (англ.) перли. Назва музичного альбому британської групи Portishead. Втім, у середовищі меломанів розповсюджена легенда про те, що «Pearl» — імітація невідомої московської групи, оскільки в офіційній дискографії Portishead цей диск не зафіксовано.

PEPSI–COLA — торгова марка фірми прохолоджувальних напоїв. Логотип її нагадує кольоровий варіант китайського символу «інь і ян», про що згадується в тексті. Можливі також алюзії з романом Віктора Пєлєвіна «Generation Р.»

PLAYBOY — всесвітньовідомий часопис, заснований Г.М. Гефнером. Одне з найповажніших і найавторитетніших друкованих видань, незважаючи на його позірно розважальне й еротичне спрямування.

PORTISHEAD — британська група, одна із основоположників стилю «трип-хоп».

PRET-A-PORTER — (франц.) мистецтво ужиткової моди.

PRL — (польськ. абр.) Polska Rzeczpospolita Ludowa, Польська Народна Республіка, ПНР.

PULP FICTION — (англ.) низькопробна література, бульварне чтиво. Назва одного з культових фільмів Квентіна Тарантіно.

PUSH-PULL — (англ.), букв. «тягти»—«пхати», традиційний напис на дверях громадських закладів.

REMIX — (англ.), музичний термін, що означає студійний перезапис з накладенням (мікшуванням) нових звукових компонентів, наприклад, зміна інструментального супроводу вокального твору.

RIESENRAD — (нім.) атракціон, колесо огляду, «чортове колесо».

ROCK IS DEAD — (англ.), букв. «рок мертвий» (варіант — «rock-n-roll is dead»), одна з ідіом роккультури, правдоподібно, цитата з пісні Боба Ділана.

ROLEX — відома марка швейцарських годинників.

RUSSISCH SCHWEIN — (нім.), букв, «російська свиня», ідіоматичний вираз з лексикону клонованих радянською агітідеологією образів «фашистських загарбників», які переповнювали повоєнні твори ВВВ-шної тематики.

RWD-6 — марка літака, на якому знамениті польські пілоти Ф. Жвірко й С. Вігура 1929 року здійснили історичний політ довкола Европи. Іздрик навмисне чи ненавмисне спотворює факти, описуючи двокрилий RWD-6 як «чотирикрилий літак» без критої кабіни. До того ж машини цієї конструкції не могли використовуватися в ході Першої світової війни, оскільки їх випуск було налагоджено значно пізніше.

SAM-SUNG — (правильне написання «Samsung»), популярна марка аудіо- та відеопродукції.

SKI-DOO — незідентифікована синтаґма, швидше за все одна з торгових марок.

ТО SELF-FROM SELF (спотв. англ.) — букв. «до себе — від себе», спотворена ідіома PUSH-PULL, її калькований дослівним перекладом з української на англійську мову варіант.

ULTRAVOX — (лат., від «ultra» — понад та «vox» — голос), букв. «надзвичайний голос». Назва відомої британської поп-рок-групи.

VICTORIA — (лат.) перемога. Назва одного з найбільших готелів у Варшаві.

VISA — різновид електронної кредитної картки.

VOGUE — популярний жіночий журнал (Франція), також марка сигарет та загальне означення певної стилістики одягу, аксесуарів, манери поведінки, соціального статусу.

VOLENS-NOLENS — (лат.) хоч-не-хоч, мимоволі.

WAW — (англ.) вигук здивування.

WELLCOME BACK — (англ.) ідіоматичний вираз, щось на кшталт «вітаємо з поверненням».

WOLTMEISTER — знаменита німецька фірма музичних інструментів.

WWW — (англ. абр. World Wide Web), букв, «всесвітня павутина», інформаційна мережа Internet.

XXL — міжнародний ідіографічний знак, який означає надвеликий розмір (наприклад, одягу).

ZIPPO — марка запальничок та аксесуарів для куріння.

ZURÜCK — (нім.) назад.

ГУ — в китайській міфології отруйна комаха (плазун), наділена надприродними здатностями. (Докладніше див.: прим. 38).

ДЗЕРКАЛО, ЩО ОСВІТЛЮЄ МОРЕ — назва 976-ї глави книги китайського письменника XVIII ст. Юань Мея «Нові записи Ці Се».

ЄВРОРЕМОНТ — напівсленґова ідіома, що виникла на пострадянському просторі, передовсім у середовищі т.зв. «новых русских», як для означення високотехнологічного будівництва за стандартами західного світу, так і його імітації.

МАО — Мао Цзе-дун (1892–1976), один з найвідоміших диктаторів комуністичного Китаю. Відомий також як письменник. Ініціатор т.зв. «культурної революції» 1966 р.

МОРСЬКЕ ДИВО З ЧЖАПУ — назва 741-ї глави книги китайського письменника XVIII ст. Юань Мея «Нові записи Ці Се».

МОССАД — ізраїльська розвідка.

НЕБО РОЗПЛЮЩУЄ ОЧІ — назва 742-ї глави книги китайського письменника XVIII ст. Юань Мея «Нові записи Ці Се».

НСДРП — (абр.) Німецька Соціал-Демократична Робітнича Партія.

ООН — (абр.) Організація Об'єднаних Націй, заснована 1945 року.

ОУН-УПА — (абр.) Організація Українських Націоналістів та Українська Повстанська Армія.

СУЛЬФАЗИН — фармацевтичний препарат (дет. див.: у тексті).

ТЕЦ — (абр.) ТеплоЕлектроЦентраль.

ТИП KP-15М № 563323 220V 1 OOOWt 50Hz ОСТ8351-99 — стандартне (у відповідності з системою ГОСТ) означення технічних характеристик електроприладів. Іздрик використовує його як певний текстографічний символ у різних транскрипціях.

ТРАНКВІЛІЗАТОР — загальне означення групи психотропних фармацевтичних засобів, що мають заспокійливу й седативну дію на центральну нервову систему, не порушуючи при цьому процесів мислення та не викликаючи сонливості.

УІ — інша назва китайської провінції Цзянсу.

УКРЛАТЕКС — вигаданий логотип.

У-ХУА — (кит., правильне написання Ухуа) гора в китайській провінції Юньнань.

ФУ-ЧЖОУ — назва фільму Михайла Іллєнка. Орієнтальні конотації не з'ясовані.

ЦЕ — евфемізм, яким Іздрик користається для означення хвороби Леона.

ЦЗЯНСИ — провінція в південно-східному Китаї.

ЦІНШАНЬДАВАНМЯО — назва храму в китайській провінції Фуцзянь.

ЧЕРВОНИЙ ГАОЛЯН — незідентифікована синтаґма.

На цьому ми завершуємо начеркові спроби коментувати міфологічно-символічні аспекти «Подвійного Леона», цілком свідомо іґноруючи можливість аналізу астральної, анатомічної символіки, а також символіки кольорів та речовин. Подібно ми не будемо з'ясовувати роль християнських елементів Іздрикових філософем. Все це, на чому вже акцентувалося, може бути предметом окремого дослідження, але жодним чином не входить у наші плани побіжного й фрагментарного коментування.

Примітки

(Корпус приміток, що складає у паперовій книзі окремий розділ, рознесено до відповідних місць у тексті. — Прим. верстальника.)