Похід Українських Армій на Київ-Одесу 1919

Примітки

1

[1] Соціялісти-революціонери хотіли утворити міліцію, а не постійну регулярну армію (див. 4-ий Універсал ).

2

[2] Хлібороби-демократи до цього найбільше підходили програмою, чисельним складом і культурним рівнем; на їх та на помірковані українські соц.-партії і треба було базуватися.

3

[3] Я подав доповідь про те, як найкраще полагодити цю справу і використати для сталого українського війська наше молоде старшинство, на жаль, вона не дала жадних наслідків.

4

[4] В сучасний момент наслідком тяжкої кількарічної боротьби з російськими большевиками і денікінцями лише утворилася повна національна свідомість населення України. Тепер лише на Україні дуже добре знають, «хто ми і чиї ми діти». – Прим. автора.

5

[5] За царських часів «солдати» татари визначалися твердістю та зразковою дисципліною.

6

[6] Подаю витяг з нього: «… Рада Нарoдних Комісарів і за її вказівками революційна Воєнна Рада рішила, негайно приступити до активних операцій на Україні. Вже оформилася рада Українського Фронту, замасковано названа Радою «Групи курського напряму». Поможіть, Володимире Ілічу. Нас кличуть з України. Робітники всюди ухвалюють привітання большевикам. В таких умовах я рішив іти вперед. Зараз можна голими та спритними руками взяти те, що потім доведеться брати лобом.» Записки, т. ІІІ. (підкреслення наше.)

7

[7] Див. Золоті Ворота. Історія Січових Стрільців 1917-1919.

8

[8] Генерал Осецький був тоді Наказним Отаманом. От, підчас одної важливої військової наради конечним стало розв'язати питання, який фронт скасувати, большевицький чи польський. Думки поділилися. Ген. Осецький, на превелике диво, повідомив, що й надалі треба провадити боротьбу на обох фронтах. Так питання й не було розвязано. Головний Отаман теж ухилився від рішення.

9

[9] Недалеко за прикладом: декілька місяців командував залізнодорожним корпусом отаман Бень, лише фельдфебель з австрійської армії.

10

[10] Загинув від тифу в грудні 1919 р. Україна втратила кращого свого лицаря. В. Тютюнник не ховався за національним прапором і не спекулював ним, як це багато дехто робив, а безбоязно ніс його на своїх плечах до самої смерти. – Прим. автора.

11

[11] Сотник Коваленко та Чоботарів робили всі доклади по контррозвідці безпосередньо Начальникові Штабу і тільки йому і з цього боку не підлягали генерал-квартирмайстру.

12

[12] За командирів корпусу призначалися відомі авантурники або неуки (Данченко, Волох та ін.), ще до того ведено агітацію різними партіями (особливо есерами), які не могли помиритися з організованістю цієї групи.

13

[13] Помер року 1919 у липні, надірвавшися від перевтоми.

14

[14] Багнетами я називаю тільки фактичне число бійців в піхоті (сюди не втягнено скорострільчиків, звязок, розвідчиків та гарматчиків).

15

[15] Команду над ним обняв полк. Пилькевіч, який не зумів прибрати до рук цей полк і 14-15 під Чорним Островом, вночі наробив переполоху.

16

[16] Цей наказ, на жаль, не було переведено в життя командиром Запорізької групи через те, що відмінилися обставини на Жмеринському напрямку.

17

[17] Керування цим маневром спочатку було покладено на полк. Сальського, але через те, що він для підтриму 7-ї дивізії надіслав недостатнi сили (Слобідський піший полк, кінний полк Костя Гордієнка 100 шабель з кінно-горним дивізіоном Алмазова), то прибувші частини увійшли у тимчасову підлеглість комгрупи С.С.

18

[18] Переговори по апарату полковників Сальського та Капустянського в ніч з 24 на 25.

19

[19] Характерно до оцінки плянів, що від Базалії, яку займали 25-го ввечeрі частини маневрової групи, до Кульчин (напрямок удару) буде біля 34 до 35 верстов; стільки ж, приблизно, від Базалії до Чорного Острова. Від Базалії ж по північному березі р. Случ до Чернилівської переправи є 24 в. Вже 26 увечері частини маневрової групи, можливо припустити, здобули б цю переправу.

20

[20] Волинська група мала передишки майже два тижні.

21

[21] Отже загальна тяга на схід була остільки сильна, що стримати просування 6-ї дивізії на Жмеринку було дуже утрудливим. Взагалі наша армія з великим захопленням йшла вперед на Україну, де її чекало населення, і повернути части назад, хоча б для маневру, вимагало надзвичайних зусиль. Цим почасти з'ясовується і повільний i повільний рух 8-ї дивізії на Староконстантинiв.

22

[22] З таким н-ом див. приходилося працювати Штабу Армії, і цілком зрозуміло, як це недобре відбивалося на наших акціях. – Прим. автора.

23

[1] Тарнопіль у польських руках.

24

[2] Ця риса Австрійської армії залишилася й у поляків-галичан (сутички з кіннотою Будьонного).

25

[3] Польські військові дослідники підкреслюють велику відпорну силу галицького вояка і слабу маневрену здібність вищих галицьких керівників у боях за посідання Львова.

26

[4] Поміж сибіряками значний відсоток виселенців-українців.

27

[5] Пригадаймо тільки колишнього начальника Штабу Запорізької групи полк. Ген. Штабу, небіжчика Воскобойникова. На ньому одному лежав увесь тягар керування частинами Запорізької групи й штабової праці в першій половині 1919 року. Командирів у нього змінялося безліч; нарешті, на шию полк. Воскобойникова начальником Штабу було посаджено галичанина Рогатиновича – «немовлятко» в воєнному ділі й легковажну людину.

28

[6] Директорія щиро допомагала Галицькому Урядові й ГА фінансами, збіжжям і військовим майном, поки в неї була територія й засоби.

29

[7] На мою думку, впливи на вирішення кардинальних питань з боку пп. Швеця й Макаренка були незначні.

30

[8] Між іншим, захоплювався власним салон-вагоном і пильнував його, як «зіницю ока».

31

[9] Своїми переконаннями – далекий від цього дражливого кольору.

32

[10] Підпорядкувати Божка не повелося.

33

[11] Треба зазначити, що вще до 11-12.VІІ. червоні здали собі справу з ситуації й почали скупчувати сили в районі Ярмолинці-Городок, тим і з'ясовується їхній опір Запорожцям у боях під Ярмолинцями (спочатку вони з Гусятинського напрямку повернули назад свої частини, бачучи відсутність із цього боку небезпеки для себе).

34

[12] Бажано побачити в друку міркування отамана Коновальця і його начальника Штабу, щоб докладніше освітлити це питання.

35

[13] В цей час на чолі волинської групи поставлено пор. Осмоловського, полк. Петрів перебрав посаду воєнного міністра.

36

[14] Телеграму ч. 3715 подали ми цілком.

37

[15] До того ж, Запорожцям не вистарчало мушкетних набоїв: вони потребували 300 тисяч, надіслано 9 тисяч.

38

[16] Див.: О.Левицький. Галицька Армія на Великій Україні, стор. 9.

39

[17] В бою загинули командир 2-го куреня й командири 1, 2 й 3 сотень, ранено командира 5-ї сотні.

40

[18] Мушу пояснити, що зауваження роблю на підставі тільки тих документів, які у мене є, і, можливо, що помиляюся, тому бажано від СС і Волинців отримати докладніші відомості.

41

[19] 5-та Галицька бригада в наступі на Чорний Острів діяла окремо тільки 4 доби, також і частини 2-го корпусу в боях 21-22-го грали допоміжну ролю, головним чином, резерв.

42

[20] Це був генерал обережний, що пильнував державного скарбу та добробуту своїх підлеглих. Для всього персонального складу своєї армії ген. Юденіч приховав у банках відповідну квоту, яку кожний співучасник або його родина при ліквідації армії, на випадок неуспіху, мав змогу одержати й забезпечити своє існування хоч на перші часи.

43

[21] Звітував полк. Капустянський.

44

[22] Характеристику В.Тютюнника, цього видатного старшини, нами подано, див. І-ІІ чч. «Походу»

45

[23] Так само й отаман Андрій Мельник уже більш як 1,5 місяці не був при ШДА; перед Проскурівською операцією він вернувся до групи СС, як помічник отамана Коновальця.

46

[24] Набої надсилалося цілим групам в такій максимальній кількості, як 30-50 тисяч мушкетних, 500-600 штук гарматних.

47

[25] Це наші міркування. Документів про зв'язки Ю.Тютюнника з 1 і 3 Галицькими корпусами не маємо, і мотиви непідтримки ним 3.VІІІ. отамана Божка нам достеменно невідомі.

48

[26] Кiннота 8-ї дивізії (полк Костя Гордієнка) порівнюючи слабенька і до того ж не мала гармат.

49

[27] Характеристику ШДА – див. ч. І. «Походу»

50

[28] Характерно, що румунське командування завжди підкреслює своє бажання зноситися з військовими представниками, а не з агентами нашого Уряду (див. Додатки: доповідь полк. Удовиченка ).

51

[29] Про перебіг переговорів – в окремому Розділі.

52

[30] Треба сказати, що в державній Інспектурі був невеликий відсоток людей чесних, відважних і переконаних; вони намагалися допомогти справі, та проте, прищеплення армії цієї зайвої інституції було шкідливе з своєї натури (докладно про державну iнспектуру – в ІV-й частині нашої праці).

53

[31] Генерал Сінклєр, ранений під час великої війни, запрацьовувався майже до того, що умлівав. Також перевтомилися й решта старшин Генштабу й старшин 1-го Генкварту.

54

[32] Треба взагалі відмітити яскраву постать полк. Альфреда Бізанца. Це молодий, здібний старшина, німець з походження, чесний Галицький патріот з переконання. Полк. Бізанц звертає на себе увагу рішуче в усіх боях. Бойове щастя часто до нього усміхалося.

55

[33] Згідно з проєктом Польсько-Української умови, Шепетівка лишилася за нами.

56

[34] Між 13 і 15 серпня Польське командування надіслало Наддніпрянській армії безкоштовно цінний презент – транспорт вогнеприпасу, сповістивши про це через юз В.Тютюнника.

57

[35] За героїчні бої під Вапняркою, надзвичайну стійкість та витривалість 3-ї дивізії, їй надається назву «Залізної».

58

[36] Генштабу полковник Євген Васильович Мішківський працює на відповідальних посадах, в Українській армії ще з 1911 року. Він брав діяльну участь в організації Галицької армії і в керуванні нею під Львовом, на посаді Шефа Штабу НК ГА. Далі його було призначено Начальником Штабу Східнього фронту в Наддніпрянській армії. Полк. Мішківський справжній богатир тілом і духом, людина нестримної енергії, великої працездатності й лицарськоі вдачі. Надмір енергії навіть трохи шкодив йому. За всяку працю Євген Васильович хапався сам; правда, все кипіло в його руках, але підлеглі призвичаювалися покладатися на свого начальника і, коли він відходив від праці, то справи гальмувалися. Цей вельми хоробрий старшина був смертельно поранений ворожим стрілом в героїчній сутичці під Чорним Островом в 1920 році. Українська армія через його смерть зазнала тяжкої втрати.

59

[37] Від Жмеринки (осередку скупчення резерв) до бойових частин 3-ї дивізії більше, ніж 110 верст.

60

[38] Для координації акцій полк.Удовиченка і Київської групи було наказано 3-й дивізії рушити вперед тоді, коли в Брацлав увійдуть частини Київської групи.

61

[39] 11-та Галицька бригада і 3-тя Дивізія складають Вапнярську групу під керуванням полк. Удовиченка.

62

[40] На допомогу повстанцям надіслано панцерний потяг.

63

[41] Склад відділу Зеленого: 3-4 тис. люду, 400 кіннотчиків, 6 гармат і величезний обоз. Набоїв обмаль (про Зеленого див. чч. І-ІІ «Походу»).

64

[42] Все ж Вапнярська група надійно прикривала напрямок Вапнярка-Жмеринка, лише треба було зміцнити її і відповідвим маневром своїх резерв допомогти їй.

65

[42] Вся південна група 14-ї армії, загубивши зв'язок із штабом армії, підпорядкувалася штабові 12-ї армії.

66

[44] Про цю ситуацію було представниками Штабу Наддніпрянської армії докладно поінформовано майора французького генштабу Сегане, який прибув 13.VІІІ. до Кам'янця. Майор у Жмеринці мав побачення з С.В.Петлюрою.

67

[45] Большевики відверто висловлювали цей погляд при своєму відвороті і обіцяли населенню швидко повернутися на Україну.

68

[46] Треба зазначити, що от. Божко засів із своїм бунчуковим курінем в «бест» у районі с. Митьки, погрожуючи звідти «фланговим ударом» Штабові Наддніпрянської армії, який 20.VІІІ. переїхав до Жмеринки. Утворився мов би новий бойовий напрямок. Нарешті, батька Божка 25-го було заарештовано в Жмеринці. Він у сутичці, що виникла під час арештування, втратив одно око.

69

[47] Тут ними висаджено в повітря 5 панцерних потягів і спалено багато майна.

70

[48] Операції Південної большевицької групи остільки цікаві, що автор сподівається випустити в світ спеціяльно для військових, окремий дослід марш-маневру червоних від Одеси до Коростеня.

71

[49] Крім того, на жаль, НК ГА не допомогла Наддніпрянській армії колійовим табором, якого вона захопила велику кількість.

72

[50] Книга І.

73

[51] На жаль, ген. Денікін, замісць опертися на міцну підтримку Української армії, та стягнувши всі сили докупи, марширувати через Орел на Москву, повзяв безглузде стратегічне рішення: «забезпечувати лівий фланг Добрармії війною з Україною». Тим зруйнував і наш фронт, і свій переможний похід. Теж маршал Пілсудський волів ліпше мати сусідом слабу червону Москву (як він думав), ніж незалежну Україну і національну Росію. Тому поляки на большевицькому фронті тримаються вичікуючи. (Кутчеба «Виправа Київська в 1920 р.») В дальшому Пілсудський листується з Ф.Дзєржінським, який почасти спричинився до підписання зрадливого для України польсько-Ризького миру в 1921 році.